Організація роботи Верховної Ради України (работа 2)

Організація роботи Верховної Ради України

План

Вступ

1. Порядок формування Верховної Ради України та робота Апарату Верховної Ради України

2. Функції та компетенція Верховної Ради України

3. Форми та методи роботи Верховної Ради України

4. Організація роботи комітетів Верховної Ради України

5. Акти Верховної Ради України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Становлення вищого законодавчого органу України було дуже складним, як і становлення Української держави.

Перший період розбудови української державності почався з часу утворення Центральної Ради (17 березня 1917 року), яка ухвалила перший законодавчий акт - І Універсал. Законодавчою базою розбудови незалежної Української держави став ІV Універсал (22 січня 1918 року), який проголосив одним із важливих завдань створення Конституції України. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР).

Другий період становлення української державності пов’язаний з Гетьманатом.29 квітня 1918 року в Києві відбувся З’їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який одностайно обрав Гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено “Закони про тимчасовий державний устрій України”, що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сойму. Проте Сойм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження. Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Метою даної роботи є аналіз основних організаційних засда функціонування Верховної Ради України.

Об’єктом дослідження є Верховна Рада України як цілісна державна інституція.

Предметом дослідження є організаційно-правовий механізм роботи Верховної Ради України.

1. Порядок формування Верховної Ради України та робота Апарату Верховної Ради України

Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України та його заступники обираються Верховною Радою України на строк її повноважень з числа народних депутатів України таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Вибори Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України можуть проводитися одночасно з виборами Голови Верховної Ради України, якщо до початку чи під час розгляду цього питання між депутатськими фракціями (групами) буде досягнута домовленість про вибори "в пакеті" цих посадових осіб.

Кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України та його заступників висуваються на альтернативній основі на засіданні Верховної Ради депутатами та їх групами (фракціями). Депутат може висунути для обрання свою кандидатуру. Після висунення кандидатур парламент приймає рішення про перехід до обговорення цих кандидатур і робить перерву в засіданні для попереднього обговорення висунутих кандидатур в депутатських групах (фракціях). Про обрання Голови Верховної Ради України та його заступників парламент приймає відповідні постанови.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України [1].

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

Одним з пріоритетних напрямків роботи Голови Верховної Ради та його заступників є ведення засідань парламенту. На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого на засіданні. Він надає слово депутатам у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України, з дотриманням черговості, встановленої для промовців на підставі їх заяв про надання слова, з забезпеченням чергування виступів на підтримку і не на підтримку обговорюваної пропозиції та забезпечення виступів від різних депутатських груп (фракцій) пропорційно їх кількісному складу.

Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання. Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник Голови Верховної Ради здійснює організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань ефективного здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень.

Під апаратом Верховної Ради України розуміють її внутрішній допоміжний орган, який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентського апарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їх підготовку і виконання [12].

Як слушно зазначається у державознавчій літературі, парламентський апарат, вирішуючи допоміжні, забезпечуючі завдання, надає можливість парламентарям зосередитись на кваліфікованому здійсненні перш за все законодавчої, а також і контрольної діяльності. Адже в наш час жодна людина не в змозі бути однаково компетентною у всіх галузях, хоча закони, які приймаються депутатами, регулюють відносини практично у всіх сферах суспільного життя. Тому парламентарі змушені розраховувати на допомогу професійного допоміжного апарату, який складається з кваліфікованих фахівців різного профілю. За даних умов на депутата покладається відповідальність за прийняття остаточних рішень, а допоміжний апарат покликаний створити найбільш сприятливі (інформаційні, матеріально-технічні, організаційні та інші) умови для того, щоб прийняті рішення були обгрунтованими і оптимальними за змістом.

Апарат Верховної Ради України не має статусу самостійного органу державної влади, а є лише необхідною допоміжною структурою, яка забезпечує функціонування парламенту як єдиного органу законодавчої влади. Саме таке призначення парламентського апарату закріплене Регламентом Верховної Ради України. За визначенням українського державознавця О.І. Ющика, допоміжна роль апарату Верховної Ради України при відсутності у нього статусу самостійного державного органу означає, що “він не може функціонувати відокремлено від Верховної Ради України, в автономному режимі, а утворює разом з останньою специфічну цілісність, а саме парламент як державну установу”.

Правову основу діяльності апарату Верховної Ради України складають нормативні акти, прийняті парламентом, Головою Верховної Ради України, а також Керівником апарату. Переважна більшість з них є підзаконними, що цілком відповідає політико-правовій практиці багатьох зарубіжних держав. Зокрема, всі підрозділи апарату Верховної Ради України функціонують у статусі юридичних осіб на основі положень про них, які затверджуються Головою Верховної Ради України за поданням Керівника апарату.

Парламентський апарат складається з наступних структурних підрозділів:

Керівництво апарату;

Секретаріат Голови Верховної Ради України;

Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України;

Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України;

Секретаріати комітетів, депутатських фракцій, груп;

Головне науково-експертне управління;

Головне юридичне управління;

Головне управління документального забезпечення;

Головне організаційне управління, тощо.

У сфері правового та наукового забезпечення на апарат Верховної Ради України покладаються наступні завдання:

підготовка матеріалів, пов’язаних з розробкою законопроектів і законодавчих пропозицій;

розробка або участь в розробці, за дорученням керівництва Верховної Ради України, проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій Верховної Ради України;

експертиза законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, організація наукової експертизи в наукових установах; експертиза актів законодавства щодо їх відповідності Конституції і законам України;

участь у доопрацюванні проектів законодавчих актів після першого, другого і наступних читань;

візування законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України у другому та наступних читаннях;

здійснення контролю за підготовкою проектів законів та інших актів Верховної Ради України щодо їх юридичного і редакційного оформлення;

подання наукової та правової допомоги комітетам і комісіям Верховної Ради України в підготовці законопроектів, консультування народних депутатів України з цих питань; організація систематизованого обліку законодавства, тощо.

Значною є роль апарату Верховної Ради України і в сфері документального забезпечення діяльності парламенту та його органів. В умовах подальшої інформатизації державно-владної діяльності значно зростає кількість завдань, що покладаються на апарат Верховної Ради України у сфері інформаційного та комп’ютерно-технологічного забезпечення.

На працівників апарату поширюється законодавство України про працю та державну службу. Вони зобов’язані виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку, інструкції по роботі з документами, підвищувати професійний рівень і ділову кваліфікацію [7].

верховна рада україна

Друкованим органом парламенту є газета “Голос України”. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 2 червня 1999 р. № 708-XIV “Про газету Верховної Ради України “Голос України" від імені парламенту повноваження на видання газети “Голос України" (функції видавця) делеговані редакції газети “Голос України”, яка діє згідно з чинним законодавством України. Водночас цією постановою встановлено, що Управління справами Верховної Ради України представляє інтереси засновника газети “Голос України" в частині фінансового та матеріально-технічного забезпечення її видання.

2. Функції та компетенція Верховної Ради України

Відповідно до статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення [1];

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів [1];

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності [1].

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного раз протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

3. Форми та методи роботи Верховної Ради України

Форми діяльності Верховної Ради України обумовлені колегіальним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичними наслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останні у свою чергу - на організаційні та матеріально-технічні.

До правових форм роботи українського парламенту належать нормотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контрольна. Вони були в цілому розкриті у попередньому параграфі при висвітленні функцій Верховної Ради України. При цьому слід відзначити, що Конституція України фактично позбавила парламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, надавши виключне право офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційному Суду України. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише до тлумачення її постанов.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. Іншими словами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реалізацію компетенції парламенту, а допоміжні - забезпечити парламент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості [7].

До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах. Серед допоміжних організаційних форм діяльності можна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргами і зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; організаційні форми діяльності, пов’язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме - Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва та ін. Матеріально-технічні форми діяльності (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньо апаратом Верховної Ради України.

Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Комітет Верховної Ради або її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученням Верховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.

У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 год. і закінчується в п’ятницю о 14 год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, для їхньої роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах. У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комітетів починається о 10 год. і триває до 18 год. із перервою з 12 год. до 12 год.30 хв. і з обідньою перервою з 14 год. до 16 год. Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hoc (одноразово) іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове - з 10 год. до 14 год. і вечірнє - з 16 год. до 18 год. Засідання парламенту або його робочого органа може бути продовжено головуючим на засіданні понад зазначений робочий час не більш ніж на 15 хв. [12].

Суттєвими відмінностями характеризується перша сесія Верховної Ради України нового скликання. Головна її специфіка полягає в тому, що вона має організаційно-установчий характер, тобто її головна мета полягає у створенні всієї необхідної структури парламенту (його інституціалізації) і визначенні порядку його подальшої роботи. За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної. Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні після його обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання на пленарному засіданні допускається лише у випадках, зазначених у Регламенті Верховної Ради України. Винесенню питання на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради передує його підготовка у відповідних комітетах Верховної Ради, за винятком випадків, зазначених у Регламенті.

Обговорення питання на засіданні Верховної Ради включає:

1) доповідь, запитання доповідачу і відповіді на них;

2) співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них;

3) виступи депутатів з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводу яких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрема думка не була поширена серед депутатів разом з висновком відповідного комітету;

4) виступ ініціатора внесення пропозиції;

5) внесення, обговорення і прийняття рішення щодо преюдиціальних і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо такі є;

6) виступи по одному представнику від комітетів або тимчасових спеціальних комісій, якщо їх висновки щодо обговорюваного питання чи пропозиції не були поширені серед депутатів;

7) виступи представників від кожної зареєстрованої депутатської групи і фракції;

8) виступи депутатів;

9) оголошення головуючим на засіданні про припинення обговорення та повідомлення про тих, хто виступили і записалися на виступ;

10) внесення депутатами пропозицій, які не були виголошені в ході обговорення;

11) заключне слово співдоповідачів і доповідача;

12) уточнення і оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування; 13) виступи з мотивів голосування (депутата-ініціатора внесення пропозиції, що розглядається, або депутата від депутатської групи (фракції) - ініціатора внесення обговорюваного питання; по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції); окремих депутатів.

Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. Закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу парламенту, крім випадків, передбачених Конституцією України. Рішення про застосування заходів для забезпечення присутності депутатів на засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також про перенесення дати чи часу засідання приймаються більшістю голосів депутатів, присутніх на засіданні, незалежно від їх кількості. Рішення Верховної Ради України приймаються відкритим нефіксованим, відкритим фіксованим (поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів чи таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взяли участь у голосуванні [10].

Серед допоміжних організаційних форм діяльності Українського парламенту слід виділити роботу Національної парламентської групи у Міжпарламентському Союзі, створеної у повному складі Верховної Ради України Постановою Верховної Ради України № 1059-XIV від 16 вересня 1999 року з метою вступу до Міжпарламентського Союзу та подальшої участі в його роботі. Формами роботи Національної парламентської групи є Загальні збори, робота Виконавчого комітету і робота парламентських делегацій.

Серед методів роботи Верховної Ради України слід виділити планування, метод вироблення і прийняття рішень, контроль за виконанням прийнятих рішень, координацію, роботу з кадрами. Планування охоплює всі аспекти діяльності парламенту і роботу всіх його структурних елементів. Зокрема, розробляється план законодавчої діяльності, план співробітництва з парламентами іноземних держав, графіки здійснення контрольних заходів, плани роботи структурних підрозділів Верховної Ради України. При цьому здійснюється поєднання поточного (на півріччя або рік) та перспективного (на 3 і більше років) планування. Загальний план законодавчих робіт, як правило, складається з наступних підрозділів: назва законопроекту, суб’єкт законодавчої ініціативи, відповідальний комітет парламенту, термін подання на розгляд (вказується, в якому півріччі буде подано законопроект).

Метод прийняття рішень. Верховна Рада України приймає свої рішення у вигляді законів і постанов, а комітети - у вигляді рішень, рекомендацій і висновків. Розробка законопроектів здійснюється в ініціативному порядку, за дорученням Верховної Ради України, на договірній основі за замовленням парламенту. Верховна Рада України може доручити розробку законопроекту комітету, науково-дослідним установам. В ініціативному порядку законопроект може бути розроблений громадянами і юридичними особами, але розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради України від імені органів і осіб, які мають право законодавчої ініціативи (Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів України, Національний банк України). Стадії законотворення:

1. Стадія законодавчої ініціативи - закріплене в Конституції право певного суб’єкта внести пропозицію про прийняття закону і відповідний законопроект до Верховної Ради України.

2. Рішення Верховної Ради України про необхідність видання акта, розробку його проекту, включення до плану законопроектних робіт.

3. Розробка законопроекту і попередній його розгляд у комітеті, який приймає відповідний висновок і вносить його на розгляд Верховної Ради України.

4. Обговорення законопроекту - починається із заслуховування доповіді представника суб’єкта, який вніс законопроект.

5. Прийняття закону - за допомогою простого чи кваліфікованого голосування.

6. Підписання закону Головою Верховної Ради України і направлення його на підпис Президенту України.

7. Підписання закону Президентом протягом 15 днів з моменту його прийняття парламентом.

8. Опублікування закону протягом 10 днів після підписання Президентом.

Метод контролю за виконанням прийнятих рішень. Організацію роботи щодо контролю за проходженням документів, своєчасним вирішенням визначених у них завдань, процесом виконання у встановлені строки постанов і доручень Верховної Ради України здійснюють підрозділи її апарату. У необхідних випадках підрозділи або посадові особи, на яких покладається контроль за виконанням окремих документів, визначаються керівництвом Верховної Ради України, Секретаріату і Управління справами Верховної Ради України. Контроль за підготовкою до розгляду проектів законодавчих актів, їх проходженням в апараті та своєчасним поданням на розгляд Верховної Ради України здійснює Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату [8].

Метод координації у діяльності Верховної Ради України полягає у налагодженні стійкої конструктивної співпраці парламенту та його структурних підрозділів з іншими органами державної влади України. Координація досягається багатьма шляхами, серед яких можна виділити:

участь у пленарних засіданнях Верховної Ради Президента, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України;

попереднє узгодження кандидатур на посади, призначення на які здійснюється Президентом України, з Головою Верховної Ради України, депутатськими групами і фракціями;

узгодження законопроектів, що знаходяться на попередньому розгляді у комітетах парламенту, з відповідними посадовими особами Кабінету Міністрів України та структурними підрозділами його Секретаріату;

проведення координаційних нарад у Голови Верховної Ради України; засідання Погоджувальної Ради фракцій (груп);

проведення спільних засідань і перевірок комітетами Верховної Ради України; спільна розробка проектів нормативних актів декількома комітетами, фракціями, групами, тощо.

Метод інформаційного забезпечення роботи Верховної Ради України. Забезпечення народних депутатів України проектами законів, постанов, іншими документами та матеріалами, підготовленими до розгляду на засіданнях Верховної Ради України, здійснює Відділ обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України Секретаріату. Відділ технічної роботи з документами Секретаріату тиражує їх у необхідній кількості примірників і передає до Відділу обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України Секретаріату для вручення народним депутатам України. У дні засідань Верховної Ради України видача народним депутатам України документів і матеріалів здійснюється під час реєстрації депутатів. За вказівкою головуючого на засіданні парламенту документи можуть видаватися народним депутатам безпосередньо в сесійному залі під час засідань Верховної Ради України. Нормативно-правові акти надаються народним депутатам України Юридичним управлінням та Відділом інформаційно-бібліотечного забезпечення Секретаріату.

4. Організація роботи комітетів Верховної Ради України

Комітети Верховної Ради України - це постійно діючі депутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети - допоміжні органи Верховної Ради України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділені для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні. Правовий статус комітетів закріплюється Конституцією, Регламентом Верховної Ради України, Законом "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади [11].

Перелік комітетів, функціональна спрямованість їхньої діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також завдань, що стоять перед парламентом. Комітети створюються за функціональним і галузевим принципом. Функціональні комітети здійснюють одну або декілька функцій і їхня діяльність не пов’язана з певною галуззю народного господарства (наприклад, з питань бюджету, з питань свободи слова й інформації). Галузеві комітети створюються по одній або декількох галузях господарського або соціально-культурного будівництва (наприклад, з питань науки та освіти, з питань будівництва, транспорту і зв’язку). На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України вiд 04.12.2007 № 4-VI "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання" у парламенті створено такі комітети:

Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин;

Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики;

Комітет з питань бюджету;

Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

Комітет з питань економічної політики;

Комітет з питань європейської інтеграції;

Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;

Комітет у закордонних справах;

Комітет з питань культури і духовності;

Комітет з питань науки і освіти;

Комітет з питань національної безпеки і оборони;

Комітет з питань охорони здоров'я;

Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;

Комітет з питань податкової та митної політики;

Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

Комітет з питань правової політики;

Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва;

Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;

Комітет з питань свободи слова та інформації;

Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;

Комітет з питань соціальної політики та праці;

Комітет з питань транспорту і зв'язку;

Комітет з питань фінансів і банківської діяльності [4].

До складу комітету входять голова, перший заступник голови, заступник голови, секретар і члени комітету. Структурними підрозділами комітету є підкомісії та робочі групи. Підкомісія створюється для забезпечення конкретних напрямків діяльності у складі не менше 3 членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу декількох підкомісій. Голова підкомісії обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів. Робочі групи створюються для підготовки законопроектів, проектів актів комітету. До їх складу включаються члени комітету, народні депутати, що не є членами комітету, співробітники Секретаріату, науково-дослідних установ та навчальних закладів, фахівці-практики, автори проектів. Очолює робочу групу народний депутат, якщо він в ініціативному порядку бере на себе відповідальність за підготовку законопроекту.

Основними напрямками діяльності комітетів виступають:

1. Законопроектна функція:

організація розробки за дорученням Верховної Ради України або за власною ініціативою проектів актів Верховної Ради;

попередній розгляд і підготовка висновків і пропозицій по законопроектах, що внесені іншими суб’єктами законодавчої ініціативи;

доробка і редагування законопроектів за результатами розгляду в першому і наступних читаннях;

узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли в процесі всенародного обговорення законопроектів.

2. Контрольна функція:

здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України;

вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України;

участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів.

3. Номінаційна функція:

попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, що відповідно до Конституції обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України;

заслуховування та підготовка для розгляду парламентом відповідних висновків щодо цих кандидатур;

обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами; підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

4. Експертно-аналітична функція:

попередній розгляд і підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації або денонсації міжнародних договорів, проектів програм соціально-економічного і культурного розвитку та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради України.

Комітети у межах своєї компетенції вивчають практику застосування, впровадження та виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх дії, розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчих актів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної Ради України. Вони можуть також здійснювати дослідження тенденцій та прогнозування розвитку ситуації стосовно питань, що належать до їх компетенції.

Комітети Верховної Ради України будують свою роботу на принципах законності, гласності, рівноправності, вільного колективного обговорення і вирішення питань. Організаційними формами роботи комітетів є прості й спільні засідання комітетів, засідання-слухання, засідання підкомісій і робочих груп, персональна робота голів, заступників і секретарів комітетів. Основна організаційна форма роботи парламентських комітетів - засідання, які є правомочними, якщо на них присутні більше половини від затвердженого Верховною Радою України складу її членів. Засідання проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання.

За результатами обговорення питань на засіданнях більшістю голосів приймаються: рішення - з питань, що стосуються організації роботи комітетів; рекомендації - щодо контрольної діяльності комітетів; висновки - по законопроектах і кандидатурах, що пропонуються для обрання, призначення або затвердження Верховною Радою України [4].

Рекомендації комітетів підлягають обов’язковому розгляду органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємствами, установами і організаціями. Про результати розгляду та вжиті заходи повинно бути повідомлено комітетам у встановлений ними строк. Голосування здійснюється вікрито, особисто членами комітету. Депутати, які з поважних причин відсутні на засіданні комітету, можуть брати участь у голосуванні з питань, внесених на розгляд комітету, шляхом подачі письмових заяв щодо позиції депутата з обговорюваних на засіданні питань. Підрахунок голосів проводить секретар комітету. На кожному засіданні ведеться протокол, а за рішенням комітету - стенограма засідання.

5. Акти Верховної Ради України

Конституція України не містить вичерпного переліку видів правових актів Верховної Ради України, обмежуючись у ст.91 вказівкою, що такими є "закони, постанови та інші акти". У науковій літературі зазначений видовий перелік актів законодавчої влади доповнюють такими видами, як декларації, регламенти і нормативно-правові договори, а серед законів виділяють такі їх різновиди, як Конституція (Основний Закон), конституційні, звичайні, надзвичайні закони, а також кодекси. Порядок підготовки, обговорення, прийняття правових актів Верховної Ради України, а також порядок набуття ними чинності регламентується Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 4 грудня 1997 р. № 1327/97.

Проекти законодавчих актів та законодавчі пропозиції, що вносяться на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України та іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи, приймаються і реєструються в секторі службової кореспонденції Загального відділу Секретаріату та передаються з їх комп'ютерними копіями до сектора реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату. Законопроектам, оформленим відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України, Положенням про порядок роботи з проектами законодавчих актів і матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради України, сектор реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату присвоює реєстраційний номер і подає їх на розгляд Голові Верховної Ради України або його заступникам (за розподілом обов’язків) [10].

Проекти законодавчих актів після розгляду Головою Верховної Ради України або його заступниками з резолюціями повертаються до сектора реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату, який разом з Відділом технічної роботи з документами Секретаріату тиражує та виготовляє копії документів і через сектор службової кореспонденції Загального відділу Секретаріату розсилає їх зазначеним у резолюціях адресатам. Оригінали цих проектів зберігаються у секторі реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату до прийняття відповідних законодавчих актів, після чого вони передаються до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату. Акти, прийняті Верховною Радою України, опрацьовуються відповідними комітетами Верховної Ради України, візуються головами або заступниками голів цих комітетів, керівниками відповідних підрозділів апарату і передаються до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату для їх оформлення на спеціальних бланках у встановленому порядку. Додатки до законів і постанов візують голови або заступники голів відповідних комітетів Верховної Ради України та завідуючі їх секретаріатами [7].

Акти Верховної Ради України на підпис Голові Верховної Ради України готує протокольний сектор Загального відділу Секретаріату. На зворотному боці останнього аркуша їх візують голови відповідних комітетів Верховної Ради України і завідуючі секретаріатами цих комітетів, керівник Юридичного управління Секретаріату, завідуючий протокольним сектором Загального відділу Секретаріату та Керівник апарату Верховної Ради України. Акти Верховної Ради України на підпис Голові Верховної Ради України подає Керівник апарату Верховної Ради України. Кожному акту Верховної Ради України протокольний сектор Загального відділу Секретаріату присвоює порядковий номер із зазначенням дати прийняття. Нумерація актів Верховної Ради починається з початку кожного скликання.

Підписані Головою Верховної Ради України закони України, крім законів України щодо ратифікації міжнародних договорів України, протокольний сектор Загального відділу Секретаріату надсилає фельдзв’язком на підпис Президенту України. Підписані Президентом України закони України повертаються до Верховної Ради України і передаються до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату, який через Відділ технічної роботи з документами Секретаріату забезпечує їх тиражування згідно з покажчиками розсилок, поданих відповідними комітетами Верховної Ради України та підписаними завідуючими секретаріатами комітетів, фельдзв’язком розсилає копії законів.

У випадку, коли Президент України повернув закон з пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, Загальний відділ Секретаріату повідомляє про це Керівника апарату Верховної Ради України і передає їх для подальшої роботи до сектора реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату.

Після розгляду пропозицій Президента України Головою Верховної Ради України, а у разі його відсутності - Першим заступником Голови Верховної Ради України, копії закону і матеріалів до нього сектор реєстрації законопроектів Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату згідно з резолюцією надсилає на опрацювання відповідним комітетам Верховної Ради України та підрозділам апарату, а оригінали - передає до протокольного сектора Загального відділу Секретаріату.

Закони України щодо ратифікації міжнародних договорів України та постанови Верховної Ради України або витяги з них, що розсилаються протокольним сектором Загального відділу Секретаріату, завіряються гербовою печаткою Верховної Ради України, інші закони України - печаткою Загального відділу Секретаріату [12].

Проекти розпоряджень Голови Верховної Ради України, його заступників щодо кадрових питань апарату (призначення і переміщення по службі, заохочення тощо) готуються Відділом кадрів Секретаріату за його ініціативою чи участю або за поданням керівників відповідних підрозділів апарату. Розпорядження з інших питань діяльності апарату, а також народних депутатів України готуються і візуються у відповідних підрозділах апарату. Проекти розпоряджень подаються на підпис Керівником апарату Верховної Ради України.

Висновки

Верховна Рада України - представницький орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів. Керівництво Верховною Радою України здійснює Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням.

Основними напрямками діяльності комітетів виступають: законопроектна функція, контрольна функція, номінаційна функція, експертно-аналітична функція.

Список використаної літератури

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р.

Закон України "Про вибори Президента України" вiд 05.03.1999 № 474-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1999. - № 12. - ст.3.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про урядові комітети" вiд 17.02.2000 № 339 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 7. - с.81.

Регламент Верховної Ради України вiд 19.09.2008 № 547-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 1, / №№ 1-2, 3-4 ст.1.

Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. - Харків: Право, 2005. - 304 с.

Битяк Ю.П. Повноваження та організація діяльності місцевих державних адміністрацій, їх відносини з органами місцевого самоврядування // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. - X.: Право, 2008. - Вип.4. - С.3-14.

Величко В.О. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій в Україні: Монографія. - Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. - 208 с.

Державне управління в Україні. // Навчальний посібник. Авер'янова В.Б. - К., 2005.

Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 343 с.

Коваль О. Місцеві органи державної виконавчої влади: структура, повноваження та компетенція в умовах регіоналізації України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - №2. - Ч.1. - С.82-84.

Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. - Луцьк: Ред. - вид. відд. "Вежа " Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - 558 с.

Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. - Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002. - 653 c.