Змішана кримінальна юрисдикція Спеціального суду по Сьєрра-Леоне

Заснування і діяльність трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Руанді стимулювало, принаймні побічно, роботу з утворення трьох інших судових установ, що мають елементи міжнародної кримінальної юрисдикції. Серед них – суд, юрисдикція якого поширюється на злочини, вчинені чверть століття назад у Камбоджі: так називаний «Трибунал для червоних кхмерів» (неофіційна назва). Питання про його заснування є предметом тривалих і складних переговорів між камбоджійською владою й Організацією Об'єднаних Націй, що тривали понад двох років. Він складається з камбоджійських і міжнародних суддів (і обвинувачів), об'єднаних у дві надзвичайні палати, що діють у рамках національної судової системи, і має предметну юрисдикцію щодо серйозних порушень камбоджійського законодавства і міжнародного права, вчинених членами вищого керівництва й іншими особами в період існування Демократичної Кампучії (1975 – 1979).

Деякі елементи міжнародної юрисдикції мають також інтернаціоналізований внутрішній трибунал, що заснувала Тимчасова адміністрація ООН у Східному Тиморі (UNTAET), який має юрисдикцію щодо злочинів, вчинених у Східному Тиморі до і після проведеного там під патронажем ООН 1999 року референдуму з питання про незалежність цієї території. Трибунал складається зі спеціальних палат, до складу кожної входять один східнотиморський суддя і два судді-іноземця. Спеціальні палати уповноважені розглядати справи про геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, катування і порушення тих чи інших конкретних положень Кримінального кодексу Індонезії. Перше судове рішення було винесено щодо 10 ополченців у справі про злочини проти людяності в грудні 2001 року. Цей внутрішній інтернаціоналізований трибунал потенційно може стати джерелом корисного досвіду і для інших ситуацій, проте дослідники відзначають серед його головних недоліків тісний зв'язок з дуже слабкою внутрішньодержавною системою кримінального судочинства.

Особливої уваги заслуговує договірний суд особливого роду зі змішаною юрисдикцією і складом, заснованим щодо масових серйозних злочинів, вчинених у ситуації збройного конфлікту в Сьєрра-Леоне. Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне був заснований на підставі двостороннього міжнародного договору між Організацією Об'єднаних Націй і урядом Сьєрра-Леоне з метою судового переслідування осіб, котрі несуть найбільшу відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права і права Сьєрра-Леоне.

Збройний конфлікт у Сьєрра-Леоне почався 23 березня 1991 року, коли сили Об'єднаного Революційного Фронту (основне повстанське угруповання) ввійшли в Сьєрра-Леоне з Ліберії та зчинили заколот з метою скинення однопартійного військового правління Всенародного конгресу. З погляду міжнародного права в Сьєрра-Леоне стався збройний конфлікт неміжнародного характеру (при цьому варто враховувати втручання в даний конфлікт, здійснюване в різних формах, сусідньої держави – Ліберії) .

Серйозність злочинів, чинених на території Сьєрра-Леоне під час збройного конфлікту, обумовило початок процесу заснування Спеціального суду по Сьєрра-Леоне . У резолюції 1315 (2000) від 14 серпня 2000 року Рада Безпеки, «будучи глибоко стурбованою дуже серйозними злочинами, що відбуваються на території Сьєрра-Леоне щодо населення Сьєрра-Леоне і персоналу Організації Об'єднаних Націй… і сформованими умовами безкарності… просить Генерального секретаря укласти за допомогою переговорів угоду з урядом Сьєрра-Леоне з метою заснування незалежного спеціального суду відповідно до даної резолюції» .

Як зазначається в Доповіді Генерального секретаря ООН про заснування Спеціального суду по Сьєрра-Леоне від 4 жовтня 2000 року, застосовне Судом право включає норми міжнародного, а також сьєрра-леонського права, і Суд складається як з міжнародних, так і сьєрра-леонських суддів, обвинувачів і адміністративного допоміжного персоналу. Як заснований на договорі орган Спеціальний суд не прив'язаний ні до якої існуючої системи (тобто адміністративного права Організації Об'єднаних Націй або національного права держави місцеперебування), що автоматично застосовувалася б до його несудової, адміністративної та фінансової діяльності .

Підписання Угоди між Організацією Об’єднаних Націй и Урядом Сьєрра-Леоне про заснування Спеціального суду відбулося 16 січня 2002 року . Угода містить положення про заснування Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, установлює його склад і процедуру призначення суддів, секретаря, обвинувача, регулює інші організаційно-структурні аспекти функціонування Суду. Відповідно до Угоди, Суд діє на підставі його Статуту, що є невід'ємною частиною розглянутої Угоди. Незважаючи на те, що, як і при застосуванні Югославського і Руандійського трибуналів, Рада Безпеки діяла в рамках повноважень, наданих їй Статутом ООН, слід зазначити специфіку утворення і юрисдикції Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. На відміну від Міжнародного трибуналу по колишній Югославії та Руанді, що були засновані резолюціями Ради Безпеки як допоміжні органи Організації Об'єднаних Націй, чи будь-якого національного суду, заснованого на підставі закону, Спеціальний суд був заснований на основі Угоди між Організацією Об'єднаних Націй і урядом Сьєрра-Леоне і, таким чином, являє собою договірний суд особливого роду зі змішаною юрисдикцією і складом. Для заснування Суду на національному рівні й визнання його юрисдикції було необхідно включити дану Угоду в національне законодавство Сьєрра-Леоне відповідно до конституційних вимог.

Крім правових і технічних аспектів, що у багатьох відносинах нагадують відповідні аспекти інших міжнародно-правових органів, Спеціальний суд пристосований до умов Сьєрра-Леоне. У багатьох випадках здійснений юридичний вибір має за мету врахувати особливості сьєрра-леонського конфлікту, жорстокість вчинених злочинів і юний вік тих, хто приблизно несе за них відповідальність .

Відповідно до статті 8 «Рівнобіжна юрисдикція» Статуту Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, Спеціальний суд і національні суди Сьєрра-Леоне мають рівнобіжну юрисдикцію. Спеціальний суд має верховенство над національними судами Сьєрра-Леоне, на будь-якій стадії судового розгляду Спеціальний суд може офіційно просити національні суди передати йому провадження у справі відповідно до Статуту і правил процедури і доведення .

Разом з тим верховенство Спеціального суду обмежується національними судами Сьєрра-Леоне і не поширюється на суди третіх держав. Оскільки він не має права доводити своє верховенство над національними судами третіх держав у зв'язку зі злочинами, вчиненими в Сьєрра-Леоне, він також не має права просити про передачу обвинувачуваного з будь-якої третьої держави і спонукати влади такої держави до виконання будь-якого подібного прохання. При розгляді заходів для посилення повноважень Спеціального суду, що передбачають застосування правової санкції, Рада Безпеки може побажати розглянути питання про те, щоб наділити його повноваженнями на підставі глави VII з конкретною метою запитувати передачу обвинувачуваного, котрий перебуває за межами юрисдикції Суду.

Персональна юрисдикція Спеціального суду по Сьєрра-Леоне заснована на принципі індивідуальної кримінальної відповідальності. У своїй резолюції 1315 (2000) Рада Безпеки рекомендувала поширити персональну юрисдикцію Спеціального суду на осіб, «які несуть головну відповідальність за вчинення злочинів», що слід розуміти як ознаку обмеження числа обвинувачуваних за допомогою посилання на їхнє керівне становище та серйозність і масштабність злочину. Однак за рекомендацією Генерального секретаря ООН було прийняте формулювання, що визначає коло осіб, на яких поширюється юрисдикція Спеціального суду, як таких, котрі «несуть найбільшу відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права і законодавства Сьєрра-Леоне.

Відповідно до статті 1 Статуту, Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне повноважний здійснювати судове переслідування «осіб, котрі несуть найбільшу відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права і законодавства Сьєрра-Леоне…, включаючи тих лідерів, хто вчиненням таких злочинів ставив під загрозу встановлення і здійснення мирного процесу в Сьєрра-Леоне». Це положення не належить до частини 2 даної статті, відповідно до якої будь-які правопорушення, чинені миротворцями і зв'язаним з ними персоналом, що є присутнім у Сьєрра-Леоне відповідно до діючої Угоди про статус місії між ООН і урядом Сьєрра-Леоне чи угоди між Сьєрра-Леоне й іншими урядами або регіональними організаціями або за відсутності такої угоди, коли встановлено, що операції з підтримки миру були початі за згодою уряду Сьєрра-Леоне, мають пріоритетну юрисдикцію держави, що посилає. У разі якщо держава, що посилає, не бажає чи нездатна провести реальне розслідування чи судове переслідування, Спеціальний суд, якщо він уповноважений Радою Безпеки за пропозицією будь-якої держави, може здійснювати юрисдикцію щодо таких осіб.

Виходячи із закладеної в доповіді Генерального секретаря концепції, розвиненої надалі під час подальших обговорень із членами Ради Безпеки й урядом Сьєрра-Леоне, персональна юрисдикція Спеціального суду насамперед охоплює осіб, що посідають керівні політичні та військові посади. Разом з тим вона не виключає інших осіб, що мають керівні повноваження, які виділяються через тягар вчиненого злочину, їхні великі масштаби чи огидний характер. Під юрисдикцію Спеціального суду підпадають також дві інші категорії осіб, що раніше ніколи не піддавалися судовому переслідуванню органом міжнародної юстиції, а саме - миротворці й неповнолітні .

Хоча до осіб, котрі «несуть найбільшу відповідальність», явно належить політичне чи військове керівництво, як такі особи можуть також розглядатися інші керівники менш високого рівня, у залежності від серйозності злочину чи його масштабності. Отже, термін «ті, котрі несуть найбільшу відповідальність» відображує як керівне чи зв'язане з владними повноваженнями становище обвинувачуваного, так і поняття тягаря, чи серйозності масштабності злочину. Відповідно до статті 6 Статуту Спеціального суду («Особиста кримінальна відповідальність»), особа, котра планувала, підбурювала, наказувала, робила чи іншим способом сприяла чи була спільником у плануванні, підготовці чи вчиненні злочину, на яке поширюється юрисдикція Суду, несе особисту відповідальність за цей злочин. Відповідно до частини 2 даної статті, службове становище будь-якого обвинувачуваного, будь то глава держави чи уряду або відповідальний державний чиновник, не звільняє таку особу від кримінальної відповідальності й не є підставою для зм'якшення покарання.

Той факт, що кожний зі злочинів, передбачених предметною юрисдикцією Суду, був вчинений підлеглим, не звільняє його начальника від кримінальної відповідальності, якщо йому було відоме чи мало бути відомо, що підлеглий має намір вчинити чи вчинив такі діяння, і якщо начальник не вжив необхідних і розумних заходів для запобігання таким діянням або покарання осіб, котрі їх вчинили. Та обставина, що обвинувачуваний діяв за наказом уряду чи начальника, не звільняє його від кримінальної відповідальності, але може розглядатися як підстава для зм'якшення покарання, якщо Спеціальний суд визначить, що правосуддя потребує цього. Особиста кримінальна відповідальність за злочини за законодавством Сьєрра-Леоне визначається згідно з відповідними законами Сьєрра-Леоне (стаття 6 Статуту, п.п. 3-5). Відповідно до статті 9 Статуту – «Non bis in idem» – жодна особа не може бути судима національним судом Сьєрра-Леоне за діяння, за які вона вже була судима Спеціальним судом.

У рамках того значення, яким наділяється термін «ті, котрі несуть найбільшу відповідальність» у Статуті, він не виключає дітей у віці від 15 до 18 років. Незважаючи на те, що складно собі уявити, щоб діти могли обіймати будь-яке становище в політичному чи військовому керівництві (проте в Сьєрра-Леоне звання «бригадний генерал» нерідко привласнюється дітям, яким всього 11 років), тягар і серйозність злочинів, що вони припущено вчинили, дозволили поширити на них юрисдикцію Суду.

Генеральний секретар ООН у своїй доповіді 4 жовтня 2000 року відзначав, що кримінальне переслідування дітей за злочини проти людяності й воєнні злочини є складною моральною дилемою. Більшою мірою за будь-який інший конфлікт, де діти використовувалися як комбатанти, у Сьєрра-Леоне діти-комбатанти спочатку викрадалися, піддавалися насильницькому вербуванню, сексуальному насильству, наверталися на всякого роду рабство і готувалися до вчинення злочинів. Однак підкреслювалося, що уряд Сьєрра-Леоне і представники громадянського суспільства цієї країни явно ратують за процедуру судової підзвітності дітей-комбатантів, котрі припущено несуть відповідальність за злочини, які підпадають під юрисдикцію Суду. Було заявлено, що народ Сьєрра-Леоне не буде спокійно дивитися на суд, що не притягає до відповідальності дітей, котрі вчинили злочини такого роду .

У результаті переговорів була прийнята стаття 7 Статуту («Юрисдикція над особами, котрі досягли 15-літнього віку»), відповідно до якої Спеціальний суд не має юрисдикції над особами, котрі на момент передбачуваного вчинення злочину не досягли 15-літнього віку. Якщо перед Судом постане особа, котра на момент передбачуваного вчинення злочину перебувала у віці від 15 до 18 років, то з такою особою мають поводитися з гідністю й почуттям поваги з урахуванням її молодості й бажаності сприяння ї реабілітації, реінтеграції в суспільство і виконанню в неї конструктивної ролі відповідно до міжнародних стандартів прав людини, особливо прав дітей.

Просторова юрисдикція Спеціального суду по Сьєрра-Леоне обмежується територією Сьєрра-Леоне. Часова юрисдикція Суду має ретроспективний характер і поширюється на злочини, вчинені з 30 листопада 1996 року. Вибір дати враховує політико-правові особливості процесу врегулювання збройного конфлікту і динаміку воєнного протистояння сторін у Сьєрра-Леоне. 30 листопада 1996 року – день підписання Абиджанської мирної угоди, першої мирної угоди між законним урядом і основним повстанським угрупованням – Об'єднаним Революційним Фронтом (ОРФ). Незабаром після укладання Абиджанської угоди її виконання було зірвано черговим поновленням широкомасштабних воєнних дій.

При вирішенні питання про часову юрисдикцію Спеціального суду насамперед треба було визначити юридичну дійсність спільної амністії, наданої відповідно до Ломейської мирної угоди від 7 липня 1999 року. Визнаючи, що амністія являє собою прийняту правову концепцію і жест миру і примирення по закінченні громадянської війни чи внутрішнього збройного конфлікту, Організація Об'єднаних Націй послідовно дотримувалася тієї позиції, що амністію не можна надавати в зв'язку з міжнародними злочинами, такими, як геноцид, злочини проти людяності чи інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Під час підписання Ломейської мирної угоди Спеціальний представник Генерального секретаря по Сьєрра-Леоне одержав указівку супроводити свій підпис від імені Організації Об'єднаних Націй заявою про те, що положення про амністію, яке міститься в статті IX Угоди («повне і безумовне помилування»), не поширюється на міжнародні злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини й інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Під час переговорів щодо Статуту Спеціального суду уряд Сьєрра-Леоне погодився з позицією Організації Об'єднаних Націй і дав згоду на включення положення про амністію такого змісту: «Амністія, надана будь-якій особі, котра підпадає під юрисдикцію Спеціального суду в зв'язку зі злочинами, зазначеними у статтях 2-4 даного Статуту, не є перешкодою для кримінального переслідування». Відмовлення додати юридичну чинність амністії, наданої в Ломі, відповідно до її незаконності згідно з міжнародним правом, усунуло перешкоду на шляху визначення початкової дати часової юрисдикції Суду в рамках передломейського періоду.

При визначенні дати початку дії часової юрисдикції Спеціального суду в рамках періоду з 23 березня 1991 року Генеральний секретар керувався такими міркуваннями: а) часова юрисдикція має бути розумно обмежена в часі, для того щоб не допустити перевантаження Обвинувача і Суду; b) дата початку дії має бути ув'язана з будь-якою подією чи новим етапом у конфлікті й необов'язково мати будь-які політичні нюанси; с) вона має охоплювати найсерйозніші злочини, вчинені членами всіх політичних і військових угруповань і в усіх географічних районах країни. Часова юрисдикція, обмежена в кожній з цих відносин, справедливо сприймалася б як свідчення виборчого чи дискримінаційного правосуддя. На переговорах сторін про заснування Спеціального суду як альтернативні варіанти розглядалися такі дати: 1) 30 листопада 1996 року; 2) 25 травня 1997 року – дата організованих Революційною радою Збройних Сил (РРЗС) перевороту проти уряду Сьєрра-Леоне, що був обраний демократичним шляхом на початку 1996 року (наступний період характеризувався серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права, включаючи, зокрема, масове зґвалтування і викрадення жінок, насильницьке вербування дітей і сумарних страт); 3) 6 січня 1999 року – дата, коли ОРФ/РРЗС почали воєнну операцію з узяття під свій контроль Фрітауна (перший тритижневий період повного контролю цих повстанських груп над Фрітауном був відзначений найсерйознішими, систематичними і широкомасштабними порушеннями прав людини і міжнародного гуманітарного права, що стосувалися цивільного населення; при своєму відступі в лютому 1999 року ОРФ викрав сотні молодих людей, насамперед молодих жінок, котрі використовувалися для примусової праці, ведення бойових дій, як живий щит і сексуальні раби).

При розгляді трьох варіантів дати початку дії часової юрисдикції Суду сторони дійшли висновку, що вибір як такої дати 30 листопада 1996 року дозволив би забезпечити перспективне бачення конфлікту в Сьєрра-Леоне без непотрібного розширення часової юрисдикції Спеціального суду. Оскільки збройний конфлікт у різних районах на території Сьєрра-Леоне ще триває, було прийняте рішення залишити питання про часову юрисдикцію Спеціального суду відкритим. Однак тривалість періоду функціонування Спеціального суду, на відміну від його часової юрисдикції, буде визначатися з урахуванням таких обставин, як укладання наступної угоди між сторонами для завершення його судової діяльності, наявність ознак того, що місцеві суди знайшли здатність узяти на себе кримінальне переслідування в інших справах, чи відсутність ресурсів.

Предметна юрисдикція Спеціального суду включає злочини на підставі міжнародного гуманітарного права і злочини відповідно до законодавства Сьєрра-Леоне. Вона охоплює найсерйозніші діяння, такі, як масові вбивства, страти без суду і слідства, широко поширену практику заподіяння каліцтв, сексуальне насильство проти дівчинок і жінок, навернення в сексуальне рабство, викрадення тисяч дітей і дорослих, каторжні роботи і насильницьке вербування до складу збройних груп, грабежі й підпали великих міських селищ і сіл. З урахуванням визнання принципу законності, зокрема nullum crimen sine lege, відсутності зворотної сили кримінального законодавства, перераховані міжнародні злочини є злочинами, розглянутими як належні до сфери міжнародного звичаєвого права в момент передбачуваного вчинення злочину.Через відсутність будь-яких доказів того, що масові й широкомасштабні вбивства в Сьєрра-Леоне були в будь-який конкретний момент часу націлені проти якоїсь національної, етнічної, расової чи релігійної групи, що ідентифікується, з наміром знищити таку групу, Рада Безпеки не включила у свою рекомендацію злочин геноциду і Генеральний секретар не вважав доцільним уключити його в список міжнародних злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду. У цілому, предметна юрисдикція Спеціального суду по Сьєрра-Леоне з міжнародного гуманітарного права поширюється на такі діяння: злочини проти людяності, порушення статті 3, загальної для Женевських конвенцій, і Додаткового протоколу II та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Список злочинів проти людяності нагадує перелік, включений у статути міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді, що був складений за зразком статті 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Порушення статті 3, загальної для Женевських конвенцій, і статті 4 Додаткового протоколу II до них, чинені під час збройного конфлікту неміжнародного характеру, уже давно розглядаються як належні до сфери міжнародного звичаєвого права і, зокрема, з часу утворення двох міжнародних трибуналів визнаються як такі, що звичайно тягнуть за собою індивідуальну кримінальну відповідальність обвинувачуваного .

Стаття 2 Статуту «Злочини проти людяності» передбачає, що Спеціальний суд повноважний здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за такі злочини, коли вони відбуваються в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яке цивільне населення: a) убивство; b) винищування; c) поневолення; d) депортація; e) ув'язнення; f) катування; g) зґвалтування, навернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність і будь-які інші форми сексуального насильства; h) переслідування за політичними, расовими, етнічними чи релігійними мотивами; і) інші нелюдські діяння.

Відповідно до статті 3 Статуту, Спеціальний суд повноважний здійснювати судове переслідування осіб, котрі вчинили чи наказали вчинити серйозні порушення статті 3, загальної для Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, і Додаткового протоколу II до них від 8 червня 1977 року. Такі порушення включають: a) зазіхання на життя, здоров'я і фізичне чи психічне благополуччя осіб, зокрема вбивство, а також жорстоке поводження, як, наприклад, катування, каліцтва чи будь-які форми фізичного покарання; b) колективні покарання; c) узяття заручників; d) акти тероризму; e) зазіхання на людську гідність, зокрема образливе і принижуюче поводження, зґвалтування, примус до проституції та будь-які форми непристойного нападу; f) мародерство; g) осуд і застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином заснованим судом, що надає всі судові гарантії, які визнані як необхідні цивілізованими народами; h) погрози вчинення кожної з перерахованих вище дій.

Стаття 4 Статуту Спеціального суду («Інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права») встановлює, що Спеціальний суд повноважний здійснювати судове переслідування осіб, котрі вчинили такі серйозні порушення міжнародного гуманітарного права: a) навмисні напади на цивільне населення як таке чи окремих осіб, котрі не беруть особистої участі у воєнних діях; b) навмисні напади на персонал, об'єкти, матеріали, підрозділи чи транспортні засоби, задіяні в наданні гуманітарної допомоги чи в місії з підтримки миру відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, поки вони мають право на захист, яким користаються цивільні особи чи цивільні об'єкти з міжнародного праву збройних конфліктів; c) призов і вербування дітей, котрі не досягли 15-літнього віку, у збройні сили чи групи з метою їх використання для активної участі у воєнних діях.

Предметна юрисдикція Спеціального суду також поширюється на злочини за законодавством Сьєрра-Леоне. Хоча більшість зі злочинів, вчинених під час конфлікту в Сьєрра-Леоне протягом відповідного періоду часу, регулюються положеннями міжнародного права, викладеними у статтях 2 – 4 Статуту, звертання до права Сьєрра-Леоне відбувається у випадках, коли якась конкретна ситуація – чи той, чи інший її аспект – розглядається як нерегульована чи недостатньо регульована міжнародним правом.

Відповідно до статті 5 («Злочини за законодавством Сьєрра-Леоне»), Спеціальний суд повноважний здійснювати судове переслідування осіб, котрі вчинили такі злочини за законодавством Сьєрра-Леоне: а) правопорушення, зв'язані з наругами над дівчинками відповідно до Закону про запобігання жорстокому поводженню з дітьми, 1926 року: і) наруги над дівчинками, котрі не досягли 13-літнього віку; ii) наруги над дівчинками у віці від 13 до 14 років; iii) викрадення дівчинок з низинними цілями; b) правопорушення, зв'язані з безглуздим руйнуванням майна, відповідно до Закону про навмисне заподіяння шкоди 1861 року: і) підпал житлових будинків з будь-якими особами, котрі перебували в них; ii) підпал громадських будинків; iii) підпал інших будинків.

Застосовність двох систем права має на увазі, що елементи злочинів регулюються відповідною нормою міжнародного чи національного права і що правила доведення розрізняються в залежності від характеру злочину як загальнокримінального чи міжнародного. У цьому зв'язку у статті 14 Статуту передбачено, що Правила процедури і доведення Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді застосовуються mutatis mutandis для проведення юридичних процесів у Спеціальному суді й що судді можуть вносити в них поправки чи приймати додаткові правила в тому разі, коли застосовні правила не передбачають будь-яку конкретну ситуацію. При цьому вони можуть керуватися, у міру необхідності, Законом про кримінальний процес Сьєрра-Леоне 1965 року.

У даний час Спеціальний суд є повною мірою функціонуючим органом. Він розпочав роботу в липні 2002 року після підписання 16 січня 2002 року Угоди між Організацією Об'єднаних Націй і урядом Сьєрра-Леоне про заснування Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. Відтоді була пророблена велика робота. Були підготовлені й затверджені 13 обвинувальних висновків, почалися судові розгляди. У грудні 2003 року обвинувальні висновки проти двох колишніх обвинувачуваних відкликані через їх смерть, внаслідок чого залишилося 11 обвинувальних висновків. Хоча Обвинувач зазначав можливість появи додаткових обвинувальних висновків, їх число буде надзвичайно обмеженим і, як видно, тими, хто вже притягнутий до суду.

До початку судових процесів обвинувачувані подали ряд попередніх клопотань. У багатьох з них порушувалися важливі питання, що стосуються юрисдикції Спеціального суду, і ці клопотання вирішувала Апеляційна камера. До них належали, зокрема, питання про те, чи не суперечить заснування Спеціального суду Конституції Сьєрра-Леоне і положенням про амністію Ломейської угоди, чи мав Чарльз Тейлор право на імунітет, чи було вербування дітей-солдатів злочином у відповідний період. Інші попередні клопотання, що не стосувалися питань юрисдикції, і клопотання, що Судова камера не вважала за потрібне передавати Апеляційній камері, розглядала Судова камера.

При заснуванні Суду передбачалося, що тривалість його функціонування, на відміну від часової юрисдикції, буде визначатися з урахуванням таких обставин, як укладення подальшої угоди між сторонами по завершенні його судової діяльності, наявність ознак того, що місцеві суди знайшли здатність узяти на себе кримінальне переслідування в інших справах, чи відсутність ресурсів. Пізніше Генеральний секретар заявив, що три роки є «мінімальним терміном, необхідним для проведення розслідування, переслідування і судового розгляду стосовно дуже обмеженого числа обвинувачуваних». Резолюцією 58/284 Асамблеї від 8 квітня 2004 року Генеральна Асамблея просила Генерального секретаря рекомендувати Спеціальному суду по Сьєрра-Леоне прийняти стратегію завершення своєї роботи. Така стратегія була подана Раді Безпеки і Генеральній Асамблеї на її п'ятдесят дев'ятій сесії .

Завершення мандата Спеціального суду буде здійснюватися в два етапи. На етапі завершення роботи Спеціальний суд звертатиме свою основну діяльність за допомогою винесення остаточних судових рішень стосовно всіх обвинувачуваних і переведення засуджених, які перебувають під вартою, у відповідні в'язниці, що знаходяться на території Сьєрра-Леоне чи за її межами, для відбування покарань. Одночасно буде поступово завершатися адміністративна і допоміжна діяльність Спеціального суду і проводитися скорочення персоналу, а також передача чи продаж будинків і устаткування. Потім, на етапі після завершення роботи, Спеціальний суд продовжить вжиття ряду «залишкових заходів» після того, як припинить своє існування в його нинішній формі і статусі.

У Стратегії завершенні роботи говориться, що, «хоча Спеціальному суду відомо, що міжнародне співтовариство в принципі виходить з того, що робота цієї установи має завершитися протягом трьох років, однак, навіть якщо всі наявні в даний час обвинувачувані стануть перед Спеціальним судом, властива судовим процесам непередбачуваність утрудняє оцінку того, як незабаром удасться завершити всі судові процеси. Потреба в забезпеченні судової ефективності й оперативності судових процесів має задовольнятися з урахуванням вимог забезпечення судової об'єктивності й належного відправлення правосуддя.

Особливого значення в цьому зв'язку набуло питання забезпечення стабільного фінансування, для того щоб Спеціальний суд міг поступово починати виконання стратегії завершення роботи. Відповідно до угоди витрати Спеціального суду мають покриватися за рахунок добровільних внесків міжнародного співтовариства. Однак держави-донори виявилися не готові фінансувати Спеціальний суд в обсязі, що передбачався, і в травні 2005 року не було відоме, чи буде Спеціальний суд мати у своєму розпорядженні кошти після грудня 2005 року. У цьому зв'язку, починаючи із січня 2006 року, будуть потрібні альтернативні джерела фінансування на 2006 рік, а також на етап після завершення його мандата. Як бачимо, Суд стикнувся з труднощами фінансового й адміністративного порядку.

Необхідно визнати, що створений ad hoc у зв'язку із ситуацією збройного конфлікту внутрішнього характеру і масового порушення норм міжнародного гуманітарного права Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне довів своєю ефективністю можливу необхідність і в майбутньому звертатися до подібних механізмів ad hoc. Специфіка заснування даного міжнародного трибуналу полягає в тому, що держава добровільна уступає свою юрисдикцію міжнародному судовому органу, і не на принципі додатковості, як у разі постійного Міжнародного кримінального суду, а на принципах пріоритету його юрисдикції стосовно органів національної кримінальної юстиції . Існує надія, що завдяки цим механізмам удасться не тільки вирішити нинішні проблеми, але і сформувати у відповідних країнах постійні кадри кваліфікованих юристів. Разом з тим не можна не визнати, що існують дуже серйозні проблеми практичної реалізації цієї ідеї.

спеціальний суд юрисдикція сьєрра

ЛІТЕРАТУРА

Белый И.Ю., Ложников И.С. Тенденции развития международной уголовной юстиции: Специальный суд по Сьєрра-Леоне. // Московский журнал международного права. – № 1 (49). – 2003. – С. 31 – 40.

Организация Объединенных Наций. Письмо президента Сьерра-Леоне от 12 июня 2000 года на имя Генерального секретаря Организации Объединенных Наций, Предложение о рамочном соглашении между Организацией Объединенных Наций и Сьерра-Леоне. U.N. Doc. S/2000/786, add.

Организация Объединенных Наций. Совет Безопасности. Доклад Генерального секретаря от 31 июля 2000 года U.N. Doc. S/2000/751.

Организация Объединенных Наций. Совет Безопасности. Резолюция 1315 (2000). U.N. Doc. S/RES/13I5 (2000).

Организация Объединенных Наций. Совет Безопасности. Доклад Генерального секретаря об учреждении Специального суда по Сьєрра-Леоне. U.N. Doc. S/2000/915.

Организация Объединенных Наций. Совет Безопасности. Соглашение между Организацией Объединенных Наций и правительством Сьерра-Леоне об учреждении Специального суда по Сьерра – Леоне Doc.UN S/2002/246. Дополнение II.

Белый И.Ю., Ложников И.С. Создание Специального суда по Сьєрра-Леоне в концепции урегулирования вооруженного конфликта // Международное публичное и частное право. – № 5 (9). – 2002. – С. 45 – 53.