Патентознавство та авторське право
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З КУРСУ
«ПАТЕНТОЗНАВСТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО»
1. Система інтелектуальної власності
Звичайно, про інтелектуальну власність пишуть ґрунтуючись на абстрактній логіці норм закону. В лекціях оглянуті процеси створення правової охорони і комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Значна увага приділяється захисту прав інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції, а також даються поради, як запобігти порушенню прав інтелектуальної власності. У той же час показана можливість удосконалення винаходів, що охороняються, без порушення прав патентовласників, використання суспільно доступних творів, які не мають правової охорони, а також використання об'єктів права інтелектуальної власності, що перейшли в суспільне надбання. Викладені відомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включає об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.
Основний акцент зроблено на об'єктах права промислової власності і, зокрема, на винаходах, корисних моделях, промислових зразках, торговельних марках тощо, що знаходять найбільше застосування у підприємницькій діяльності. Але останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної конкуренції, тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли також належне відображення у конспекті.
Матеріал ґрунтується на чинній законодавчій базі. Але треба мати на увазі, що з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, Книга четверта якого має назву «Право інтелектуальної власності». Тому усі спеціальні закони з інтелектуальної власності, а також ті, що містять норми стосовно права інтелектуальної власності, будуть найближчим часом приведені у відповідність до цього фундаментального законодавчого акта.
Інтелектуальна власність, яка вже давно визнана у промислово розвинутих країнах, сьогодні використовується як важливий інструмент духовного, технологічного та економічного розвитку і в країнах, що розвиваються. Талановиті вчені, музиканти, інженери, бізнесмени, фотографи та художники – усі прагнуть продавати на ринку свої продукти і послуги та захистити результати своєї праці. Забезпечення на законодавчому рівні права інтелектуальної власності є саме тим шляхом, завдяки якому це може бути досягнено. Відповідно до ст. 54 Конституції України: громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, встановлених законом.
У сучасному світі об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, бази даних, твори літератури і мистецтва, фонограми та відеограми тощо – відіграють значну роль у забезпеченні конкурентоздатності товарів та послуг і стають, таким чином, вирішальним фактором економічного розвитку. Будучи введеними у цивільний оборот, вони приносять підприємству додатковий прибуток.
Права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть виступати також як самостійний товар. Так, обсяг світової торгівлі ними у 2002 році перевищив $120 млрд., що більш ніж удвічі перевищило аналогічний показник 1990 року. Поставлені на бухгалтерський облік як нематеріальні активи, ці об'єкти суттєво збільшують вартість активів підприємства. Але якщо в розвинених країнах близько 50% активів підприємств складають права на об'єкти інтелектуальної власності, то в Україні цей показник менше 1%. Тому в підприємців України є великий і ще не використаний резерв для завоювання ринку, отримання значного прибутку, розвитку інноваційних процесів. Це стосується не тільки великих, а й малих і середніх підприємств.
Оскільки у підґрунті будь-якої інновації лежать об'єкти права інтелектуальної власності, то це визначає комерційну зацікавленість підприємств у питаннях використання та правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності.
Малі і середні підприємства, на відміну від великих фірм, мають, як правило, недостатнє фінансування для самостійного створення та доведення до промислового використання об'єктів права інтелектуальної власності, а також для надбання прав на них. Вони не мають спеціальних структурних підрозділів – патентно-ліцензійних відділів, що опікуються питаннями створення, правової охорони, комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності, формування інноваційного портфеля підприємства та вивчення інноваційної стратегії конкурентів. Тому використання інтелектуальної власності в МСП здійснюється в умовах недостатньої обізнаності. Це не дозволяє в повній мірі використати великі переваги, що дає інтелектуальна власність у бізнесі. Є й інша сторона медалі. Незнання законів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, може призвести до порушення підприємством чужих прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що тягне за собою адміністративну, цивільну або навіть кримінальну відповідальність.
1.1 Поняття інтелектуальної власності: виникнення, становлення і розвиток
Однією з найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей. сучасна цивілізація тримається на трьох «китах» – освіта, наука, культура. Світовий досвід переконує, що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країна залучається до числа держав із високорозвинутою економікою. Саме це зумовлює та визначає рівень цивілізованості того чи іншого суспільства. Вони ж є у переважній більшості саме результатами творчої діяльності людини, оскільки стан і освіти і культури зумовлюється рівнем розвитку науки. Наукова діяльність – це, безсумнівно, творчий процес.
Що таке творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю, і суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскілки передбачає творця – суб’єкт творчої діяльності, яким може бути тільки людина.
Часто творчість визначають як інтелектуальну. Інтелект у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість – це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом. Проте вислів «інтелектуальна творчість» часто зустрічається в широкому вжитку.
Творчість властива будь-якій діяльності людини, але далеко не будь-яка творчість завершується досягненням певного об’єктивного результату. За кінцевими результатами розрізняється творчість технічна, художня, літературна, наукова, виробнича тощо.
За цілеспрямованістю творчість можна умовно розподілити на два основних види: духовна творчість і науково-технічна творчість.
Стаття 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. дає перелік результатів художньої творчості, на які поширюється авторське право: це твори літератури, мистецтва, науки.
Виникнення терміна «інтелектуальна власність» приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів. Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».
14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». У 1893 р. ці секретаріати були об'єднані в один, який діяв під різними назвами.
Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:
– промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки;
– авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.
Інтелектуальна власність у звичайному розумінні – це права на результати творчої праці. Права неможливо сприймати на дотик, тому інтелектуальна власність є нематеріальною.
1.2 Право інтелектуальної власності
Цивільний кодекс України дає таке визначення права інтелектуальної власності:
«Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом».
Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох гілок: особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці та майнового права на цей результат.
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться: право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом стосовно певного об'єкта права інтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід'ємне від автора і діє без обмежень у часі.
До майнового права відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю, так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно є від'ємним як від людини, так і від підприємства. Крім того, воно має часові та територіальні обмеження.
Наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років, а на торговельну марку -10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, що видано в Україні, не діє на території Польщі або Німеччини.
Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.
1.3 Об'єкти права інтелектуальної власності
У Книзі IV «Право інтелектуальної власності» Цивільного Кодексу визначені об'єкти права інтелектуальної власності, які залежно від сфери застосування умовно можна розділити на три групи. До першої групи відносяться об'єкти промислової власності. Вони мають таку назву тому, що застосовуються, головним чином, у промисловості. До другої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Нарешті третю групу складають об'єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має значні відмінності від об'єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об'єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мовлення – відносяться до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторськими правами.
Рис. 1.3.1. Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності
Винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє на практиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для того, щоб така ідея стала об'єктом правової охорони, вона має відповідати певним вимогам: бути новою, тобто ще ніде не опублікованою, і не використовуватися. Ідея має бути неочевидною, тобто вона не повинна бути звичайним інженерним рішенням фахівця відповідної галузі господарювання. І нарешті, ідея має стосуватися рішення проблеми, придатного для застосування в промисловості, тобто це рішення може бути використане промисловим шляхом.
Патент – це техніко-юридичний документ, що містить опис винаходу, на підставі якого фахівець може це рішення використати. Патент видається урядовим органом тієї держави, куди подана заявка, і має чинність у межах цієї держави. Патент встановлює такий правовий режим, відповідно до якого запатентований винахід може бути використаний тільки патентовласником або з його дозволу.
Промисловим зразком є орнаментальний аспект корисного виробу. Орнаментальний аспект може складатися із тримірних елементів або двомірних елементів. Проте він не повинен обумовлюватися лише призначенням корисного виробу.
Охороноспроможність промислового зразка зумовлюється його оригінальністю або новизною і має бути зареєстрована в державному відомстві. Охорона промислового зразка означає, що крім власника ніхто інший не може використовувати зареєстрований промисловий зразок.
Знаки – це позначення, які мають своєю метою розрізнення товарів і послуг одного промислового чи торгового підприємства від таких самих товарів і послуг іншого підприємства. Знак може складатися із одного або кількох характерних слів, букв, цифр, малюнків або зображень, монограм або підписів, кольорів або комбінації кольорів, емблем.
Суттєвим є включення до переліку об'єктів інтелектуальної власності наукового відкриття.
Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням високого рівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є найвищим досягненням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так давно, її започатковано в колишньому СРСР. У 1959 р., не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введено державну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 р. За час існування державної реєстрації відкриттів їх зареєстровано понад 350.
За наполяганням колишнього Радянського Союзу наукові відкриття були включені до об'єктів правової охорони Конвенції про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. В Україні державної реєстрації наукових відкриттів за радянських часів не було, в незалежна Україна державної реєстрації наукових відкриттів не розпочала.
Новий Цивільний кодекс України включив наукові відкриття до переліку об'єктів правової охорони. Стаття 457 ЦК містить визначення поняття «наукове відкриття». Це визначення відрізняється від відомих тим, що до терміна «відкриття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвище досягнення науково-дослідної діяльності називається «наукове відкриття»:
«Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».
Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.
Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що наведений на рис. 1, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.
1.4 Суб'єкти права інтелектуальної власності
Суб'єктами права інтелектуальної власності є творці об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Серед суб'єктів права інтелектуальної власності особливе місце належить творцям: автору, виконавцю, винахіднику, раціоналізатору. Саме від творців це право може передаватися юридичній особі. Якщо охоронний документ на об'єкт права інтелектуальної власності втратив юридичну силу, то цим об'єктом може скористатися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням.
1.5 Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності
За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності.
Рис. 1.5.1. Структура державної системи охорони
За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власносте.
До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: «Український інститут промислової власності», «Українське агентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист», а також вищий навчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності і права. Останній входить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утворено Державним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутом промислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.
Головною функцією Українського інституту промислової власності є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок. Укрпатент має філію, що надає патентно-інформаційні послуги з питань набуття та реалізації прав на об'єкти промислової власності.
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав є колективне управління правами авторів. УААСП, за бажанням автора, здійснює державну реєстрацію об'єктів авторського права і суміжних прав та видає автору охоронний документ – свідоцтво. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги щодо захисту прав авторів у разі їх порушення.
Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інтелектуальна власність», кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, судців, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових відомств тощо.
Державне підприємство «Інтелзахист» створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності та попередження правопорушень у цій сфері.
На рис. 1.5.1 також представлені громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.
Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.
Також слід згадати наступне:
У структурі Верховної Ради України, у складі Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захисту інтелектуальної власності.
У структурі судової влади у 2001 р. створена спеціалізована колегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Подібні колегії також створені у складі господарських судів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та Апеляційних господарських судів.
З 1 березня 2003 р. у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Запроваджено також відповідну спеціалізацію суддів у місцевих господарських судах.
Інші міністерства та відомства України, діяльність яких так чи інакше стосується охорони прав інтелектуальної власності;
– Антимонопольний комітет України – центральний орган, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності.
– Міністерство юстиції України – бере участь у розробці законодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського Союзу;
Міністерство внутрішніх справ України – здійснює заходи з попередження та розкриття злочинів, пов'язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, бере участь у створенні та вдосконаленні необхідної для протидії цим порушенням законодавчої бази.
Особливу увагу міністерство приділяє попередженню та викриттю фактів розмноження і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників.
У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю були створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності – як у центральному апараті, так і на регіональному рівні. Вони проводять в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарювання стосовно дотримання вимог нормативно-правових актів, що регламентують оптову та роздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів і фонограм. Ця робота координується міжвідомчими робочими групами, до складу яких входять представники Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України;
– Державна податкова адміністрація України – здійснює контроль за нарахуванням і платою податків при ввезенні та виробництві аудіо – та відеопродукції на території України. На підставі чинного законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє: захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудіо – та відеопродукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва;
– Державна митна служба України забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів з недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності.
– Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України – здійснює державний контроль за Дотриманням законодавства України про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері;
– Служба безпеки України – бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.
Відповідно до указів Президента України створені спеціальні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. СБУ несе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів і документів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.
1.6 Законодавча база України у сфері інтелектуальної власності
Законодавчу базу складають:
– Конституція України;
– Кодекси України:
1) Цивільний кодекс;
2) Цивільний процесуальний кодекс; Господарський кодекс;
3) Господарський процесуальний кодекс;
4) Кримінальний кодекс;
5) Кримінальний процесуальний кодекс;
6) Кодекс про адміністративні правопорушення;
7) Митний кодекс;
– Спеціальні закони України:
«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
«Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
«Про охорону прав на сорти рослин»;
«Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
«Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
«Про авторське право і суміжні права»;
«Про захист від недобросовісної конкуренції,
«Про захист від економічної конкуренції;
«Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»;
«Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.
У разі коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти права інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна.
У цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути – авторське право і патентне право.
Відзначимо спільні ознаки:
1. Об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерна риса і особливість їх – регулювання відносин, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має творчою характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві акцентується, що творцем може бути тільки людина. Але суб'єктами авторських і патентних відносин можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб'єктом патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.
2. Спільною ознакою цих двох видів творчої діяльності є те, що вони мають завершитися певним результатом, втіленим у певну матеріальну форму або зафіксованим у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає об'єкта правової охорони – нічого охороняти.
При цьому результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто у певній матеріальній формі, а й в установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук.
Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього замало – він має бути кваліфікований Українським інститутом промислової власності саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і їй не надається правова охорона.
Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують.
3. Простір дії авторських і патентних прав – це територія України.
4. Однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.
5. П'яту спільність у регулюванні зазначених відносин складає право авторства і право на ім'я. Воно виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ під власним іменем або під псевдонімом чи анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім'я або певна спеціальна назва.
6. Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату.
Проте різняться між собою способи і методи обчислення винагороди за використання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктів промислової власності. Кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання її результатів. Але у всіх випадках право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності за договором.
7. Суб'єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, визначених законодавством, держава. Так, за впливом строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.
Відмінності в правовому регулюванні відносин:
1. Істотною відмінністю є передусім різні об'єкти цих відносин. Об'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема це – твори літератури, науки, мистецтва тощо. У свою чергу, ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів – стаття, монографія, дисертація, брошура тощо. Мистецтво, як вид творчої діяльності, в свою чергу, об'єднує цілий комплекс окремих підвидів цієї творчості – музика, скульптура, пластика, художня література, виконавська майстерність артистів, диригентів тощо.
Другу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин складають об'єкти, які ми називаємо об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством і стосуються сфери науково-технічної творчості. Але слід зазначити що науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються правоохоронні документи. Патентне законодавство охоплює відносини по створенню і використанню винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій знаків для товарів і послуг тощо.
2. Друга відмінність об'єктів означених цивільно-правових відносин зумовлена особливостями правової охорони цих об'єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв.
Отже для одержання правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до Установи. Заявка має пройти належну експертизу і, нарешті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без здійснення цих операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Зауважимо, що це досить складна і дорога процедура.
Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.
3. Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.
Зазначимо, що право авторства, право на ім'я, право на недоторканість твору не обмежуються будь-яким строком. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості. Право авторства охороняється довічно. Право на ім'я також ніяким строком на обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно.
Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу, новому сорту рослин тощо.
Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Цивільний кодекс України передбачає, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті відлічуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора.
Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні строки його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані протягом строку дії авторського права. Письменник чи його спадкоємці мають право на винагороду, якщо твір використовується за життя його автора або в межах 70 років після його смерті. Винагорода за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової власності виплачується за умови, що використання мало місце в межах строку дії патенту.
1.7 Захист права інтелектуальної власності
Будь-яка власність потребує охорони. Інтелектуальна власність не є винятком. Однак способи правової охорони інтелектуальної власності значно відрізняються від таких для матеріальних об'єктів власності. Навіть якщо до інтелектуальної власності приставити озброєного охоронця, то це не допоможе, тому що працівник підприємства може за його межами, наприклад, розповісти конкуренту про винаходи або про технологічні секрети. Він може, навіть не виходячи за межі підприємства, передати ці або інші відомості про ОІВ через мережу Інтернет. Тому основним способом охорони прав є видача заявнику охоронного документа – патенту чи свідоцтва на об'єкт права інтелектуальної власності.
Суть правової охорони ОІВ полягає у тому, що автор ОІВ отримує від держави виключні права на ОІВ, як правило, на визначений термін. Обсяг цих прав регламентується охоронним документом, що видається власнику прав на ОІВ. Власник, отримавши охоронний документ, відчуває себе впевнено, тому що його права охороняються законом, тобто державою. Тепер він може розкрити зміст свого ОІВ для всіх, щоб вони мали змогу використовувати його на законних умовах, тобто виключно за дозволом власника прав з обов'язковим відрахуванням йому винагороди за такий дозвіл.
Якби не було правової охорони, то власник замість додаткового прибутку від використання ОІВ мав би тільки збитки. Справа в тому, що на розроблення ОІВ, супровід набуття прав на ОІВ і підтримання їх у силі необхідні витрати. Ще більші витрати необхідні для постановки продукції, в якій використовується ОІВ, наприклад, винахід, на виробництво. І тільки після того як ця продукція буде вироблена і продана, повернуться кошти, що були витрачені на попередніх етапах. Тепер уявімо собі таку картину. Недобросовісний конкурент «перехопив» ідею на стадії, коли вона вже готова до промислового використання. Він не витрачав коштів на етапах створення, набуття прав на ОІВ та постановки на виробництво. Тому його продукція буде дешевшою і, як наслідок, більш конкурентоспроможною.
Мета правової охорони – створити правовий механізм законного запобігання можливості актів «паразитування», тобто безоплатного використання прав на ОІВ третіми особами з комерційною метою.
Дії, що визнаються порушенням прав
Перераховані нижче дії, що вчинені без дозволу власника патенту, визнаються порушенням його прав:
Винаходи
– виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;
– застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
Будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняється патентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим із застосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог:
– продукт, виготовлений із застосуванням процесу, що охороняється патентом, є новим;
– існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовлено із застосуванням даного процесу і власник патенту не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту.
У такому разі обов'язок доведення того, що процес виготовлення продукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, який охороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу щодо якої є достатні підстави вважати, що вона порушує права власника патенту.
Промислові зразки
Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для пролажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.
Географічне зазначення
Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, визнаються порушенням його прав:
– нанесення його на товар або на етикетку;
– нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
– запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
– використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.
Торговельні марки
Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва, визнаються порушенням його прав:
– нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт та експорт;
– застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
– застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Авторське право та суміжні права
Неправомірне використання творів є порушенням прав автора.
Порушенням особистих немайнових прав автора оприлюднення твору без зазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення твору, зміна твору тощо.
Будь-яке відтворення чи використання твору без дозволу автора без виплати йому винагороди є порушенням його виключних майнових прав.
Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлені деякі обмеження майнових прав автора, тобто використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди. Але при цьому таке використання не повинно завдавати шкоди нормальному використанню твору і не обмежувати безпідставно законних інтересів автора.
Використання виконань творів шляхом публічного повідомлення виконань, фіксації їх на матеріальному носії та розповсюдження зафіксованих виконань без дозволу виконавця є порушенням його прав. Це також стосується прав виробників фонограм та організацій мовлення.
Для досягнення спільних інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав, а також захисту їх прав створені та діють організації колективного управління. Однією з основних економічних функцій зазначених організацій є здійснення збору, розподілу і виплати винагороди за використання творів, виконань, фонограм чи відеограм суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до законодавства.
1.7.2 Права власника охоронного документа в разі виявлення порушення його прав
Власник патенту може вимагати:
– припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;
– стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи; відшкодування моральної шкоди;
– вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.
Власник свідоцтва на право використання зазначення походження має право вимагати від порушника:
– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;
– вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження;
– вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього – знищення товару;
– відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
– відшкодування збитків у розмірі не більшому за отриманий порушником прибуток;
– вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.
Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Власник свідоцтва на торговельну марку може вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що к можна сплутати.
На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Будь-які посягання на права власника патенту на корисну модель, передбачені ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», вважаються порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.
1.7.3 Вирішення спорів в адміністративному порядку
Останнім часом значно посилено державний контроль за захистом прав інтелектуальної власності Міністерством внутрішніх справ, МОН України, Службою безпеки України, Державною митною службою, Державною податковою адміністрацією України, Антимонопольним комітетом України та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Результати таких заходів можна вважати достатньо ефективними.
Міністерством внутрішніх справ України постійно вживаються заходи, спрямовані на попередження та викриття злочинів, пов'язаних із порушеннями прав інтелектуальної власності, на створення та вдосконалення правової бази, необхідної для протидії цим правопорушенням. Підрозділи Міністерства внутрішніх справ проводять перевірки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері інтелектуальної власності.
Ефективний захист прав інтелектуальної власності здійснюється також у рамках антимонопольного законодавства України. Згідно з нормами Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції' Антимонопольний комітет України, який має розгалужену систему регіональних представництв, здійснює захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку.
Контроль за незаконним виробництвом та реалізацією контрафактної продукції на території України здійснюється також Державною податковою службою України, а також державними інспекторами з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності.
Підсумовуючи все сказане, можна констатувати, що сьогодні в Україні вже сформована організаційна структура державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності.
1.7.4 Захист прав ІВ в іншими галузями законодавства
У Кримінальному кодексі України міститься, принаймні, дві статті, присвячені захисту права інтелектуальної власності.
Суб'єктом злочину може бути як службова, так і приватна особа, у тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство іншої особи.
Стаття 136 «Порушення авторських прав» проголошує: «Випуск під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору – караються виправними роботами на строк до двох років або штрафом у розмірі від п’ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати».
Якщо ж привласнення авторства пов'язане з крадіжкою самого твору, відповідальність настає за статтями 136 і 140 КК України.
Кримінальний кодекс України передбачає також кримінальну відповідальність за порушення прав промислової власності. Стаття 137 КК України проголошує: «Привласнення авторства на чужі відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок чи раціоналізаторську пропозицію або розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до їх офіційної публікації карається виправними роботами строком до двох років або штрафом до тридцяти мінімальних розмірів заробітної плати».
Адміністративна відповідальність встановлена за неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого іншого маркірування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені.
За зазначені порушення така сама відповідальність встановлена і Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».
Більш широке тлумачення порушення прав інтелектуальної власності дає Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. Стаття 4 цього Закону визнає неправомірним використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Відповідно до цього Закону не дозволяється копіювання зовнішнього вигляду виробу.
Заходи проти недобросовісної конкуренції передбачені також і Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Абзац 3 ч. 1 ст. 31 цього Закону встановлює відповідальність за незаконне використання або підробку фірмових назв, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг.
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. будь-які об'єкти права інтелектуальної власності визнає видом іноземного інвестування. Для цього Закон встановлює такі дві умови:
1) вартість прав на інтелектуальну власність підтверджена відповідно до законів країни-інвестора в конвертованій валюті або міжнародними торговими звичаями;
2) зазначені права легалізовані на території України і підтверджені експертною оцінкою, включаючи авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.
1.7.5 Органи, до яких слід звертатися в разі виявлення порушника прав на об'єкт права інтелектуальної власності
Основною проблемою в сфері інтелектуальної власності е забезпечення ефективного функціонування механізмів захисту прав.
Чинне законодавство України надає власникам прав інтелектуальної власності декілька можливих шляхів захисту своїх прав.
У першу чергу – це судовий захист, право на який гарантовано Конституцією України. Власник прав може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
Також чинне законодавство України надає можливість звернутися до Міністерства внутрішніх справ України, Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Державної митної служби України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Антимонопольного комітету України тощо.
У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створений підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства у сфері інтелектуальної власності. Функції захисту прав інтелектуальної власності здійснює також Державна митна служба України. Конкретні заходи по захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні України були введені в дію постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності» від 28 квітня 2001 р. №412. Згідно з нормами Митного кодексу України та положеннями зазначеної постанови запроваджено дієвий механізм контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Заходи щодо захисту прав інтелектуальної власності застосовуються на кінцевому етапі митного оформлення.
Державні інспектори діють у всіх регіонах України, вони мають повноваження здійснювати планові і раптові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних та контролюючих органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України.
1.7.6 Пільги суб'єктів інтелектуальної власності при захисті їх прав
При захисті своїх суб'єктивних прав автори та інші особи, яким належать права на інтелектуальну власність, користуються певними пільгами.
Так, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України позивачі – автори об'єктів права інтелектуальної власності, які не є власниками охоронних документів на ці об'єкти – за позовами, що випливають із авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію звільняються від сплати судових витрат у доход держави повністю.
Частина 1 ст. 126 цього Кодексу надає позивачам за позовами, що випливають із авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію, право звертатись до суду за місцем проживання.
Суд, постановляючи рішення, може допустити його негайне виконання у випадку присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України при недостатності стягненої з боржника суми для задоволення усіх вимог за виконавчими документами у першу чергу задовольняються вимоги про виплату винагороди за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи.
Певні пільги для захисту інтересів суб'єктів права на промислову власність передбачає трудове законодавство. Так, відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці мають за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій.
За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботу, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.
За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.
Трудове законодавство України передбачає гарантії для працівників – авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Стаття 126 КЗпП України проголошує: за працівниками – авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації, робота з такого впровадження оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.
Чинне законодавство України містить ряд пільг щодо сплати мита і зборів, які надаються суб'єктам прав на інтелектуальну власність. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. від сплати державного мита звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів, які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку.
Звільняються від сплати мита автори, які передали виключне право на використання винаходу державі, за дії, пов'язані з експертизою заявки на винахід. Від сплати будь-яких зборів за вчинення дій, пов'язаних з оформленням прав на об'єкти промислової власності, звільняється Фонд винаходів України.
Не сплачують мита також пенсіонери, учні та студенти навчальних закладів, інші малозабезпечені громадяни за дії, пов'язані і поданням заявки на видачу патенту на новий сорт рослин, проведення експертизи заявки, видачею, переоформленням і підтриманням чинності патенту. Якщо подається колективна заявка чи колективом, то розмір мита зменшується на частку пропорційну кількості громадян, звільнених від сплати мита.
Проте мито за оформлення своїх суб'єктивних прав на інтелектуальну власність сплачують не всі суб'єкти зазначених дій. За дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин і підтримання їх чинності, мито сплачують тільки автори нових сортів рослин та їх правонаступники. Мито сплачується за подання заявки на видачу патенту України на сорт рослин, за видачу або переоформлення на прохання заявника патенту на сорт, за подання клопотання про подовження строку дії патенту.
Крім того, щорічно, починаючи з дати надходження заявки про видачу патенту, сплачується мито за підтримання його чинності. Розмір мита визначається згідно з «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», яке затверджено постановою Кабміну України від 16 червня 2003 р.
За підтримання чинності патенту, за яким опубліковано заяву його власника про надання будь-кому відкритої ліцензії, розмір вищезгаданого щорічного мита зменшується на 50 відсотків.
Інші суб'єкти права інтелектуальної власності за дії, пов'язані з оформленням чи переоформленням своїх суб'єктивних прав, мита не сплачують. Вони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність сплачують встановлені збори. Дії, за які стягується збір, а також їх розміри визначаються «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності».
Відповідно до Положення пільгами щодо сплати встановлених зборів користуються ветерани війни, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І-IV категорій. Вони звільняються від сплати зборів за перетворення заявки на винахід у заявку на корисну модель; за перетворення заявки на корисну модель у заявку на винахід; за перетворення заявки на корисну модель у заявку на групу винаходів; за ознайомлення з матеріалами заявки; за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок; за реєстрацію ліцензійного договору стосовно одного патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Інваліди, учні та вихованці навчально-виховних закладів, студенти вищих навчальних закладів за вищенаведені дії, а також за підтримання чинності патенту з третього по п'ятий рік його дії, сплачують встановлений збір у половинному розмірі.
Передбачені пільги надаються також колективу авторів – володільців патенту, кожен із яких є ветераном війни або громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пільги, наведені вище, надаються за клопотанням заявника, власника патенту. Підставою для надання пільг є копія посвідчення ветерана війни, довідки медико-соціальної експертної комісії, документ, виданий навчальним закладом, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Власники патентів України на винаходи, корисні моделі, які передають право власності на винахід, корисну модель Фонду винаходів України, звільняються від сплати зборів за видачу патенту на винахід без проведення експертизи по суті, в тому числі за підтримання чинності патенту протягом п'яти років дії.
Автори винаходів, захищених авторським свідоцтвом СРСР, які передають право на одержання патенту Фонду винаходів України, звільняються від сплати зборів за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Збори сплачуються відповідно до додатка до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг.
Водночас чинне законодавство України накладає на користувачів об'єктів інтелектуальної власності досить серйозні обов'язки. Так, відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється використання відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортних устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають встановленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягаються до відповідальності за чинним законодавством.
2. Міжнародна система права інтелектуальної власності
Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 – у сфері авторського права і суміжних прав.
Найбільш важливими з них є:
Паризька Конвенція про охорону промислової власності;
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
Договір про патентну кооперацію;
Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію;
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
Договір ВОІВ по авторському праву;
Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо.
Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності, що була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі і Україна. Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у Швейцарії.
Україна ратифікувала 18 угод з двадцяти двох.
2.1 Міжнародна охорона промислової власності
Промислова власність має своєю метою охорону винаходів, знаків, промислових зразків і боротьбу з недобросовісною конкуренцією.
Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси, оскільки охорона винаходів, знаків і промислових зразків надається у вигляді виключних прав на використання. Боротьба з недобросовісною конкуренцією не має відношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торгових справах, наприклад, у зв'язку з конфіденційною інформацією.
У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює також охорону географічних вказівок.
Патент. Патентна охорона винаходу в більшості країн обмежена терміном 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.
На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько 4 млн. патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.
Промисловий зразок. Правова охорона промислового зразка надається на 10–15 років.
У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько 200 тис. промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької угоди було зареєстровано ще 5 198 промислових зразків. На кінець 1993 р. були чинними близько 1,1 млн. реєстрацій промислових зразків.
Знаки. У деяких країнах знаки одержують правову охорону не на підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного використання. Проте для більшої ефективності охорони знака все ж краще його зареєструвати у патентному відомстві. Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якою особою, крім володільця свідоцтва на знак.
Не допускається також використання подібного іншому позначення, яке здатне ввести споживача в оману.
У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн. знаків. Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано ще 20762 міжнародних знаки, що відповідає приблизно 220 тис. національних реєстрацій. На кінець 1993 р. у світі налічувалось понад 8 млн. чинних реєстрацій знаків. Сюди не входить 295 тис. міжнародних реєстрацій, здійснених на підставі Мадридської угоди, що відповідає приблизно 3 млн. національних реєстрацій.
Недобросовісна конкуренція. Припинення недобросовісної конкуренції має своєю метою зупинити такі дії чи практику що здійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, які суперечать чесній практиці, зокрема щодо:
– дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чи послугами або промисловою чи торговою діяльністю підприємства;
– неправдивих відомостей, здатних дискредитувати продукцію чи послуги або промислову чи торгову діяльність підприємства;
– вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або кількості продукції чи послуг;
– дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття або використання комерційної таємниці;
– дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності або завдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спрямованих на неправомірне використання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.
Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретної країни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент, реєстрація знака чи промислового зразка мають чинність тільки у певній країні. Якщо ж власник патенту, товарного знака чи промислового зразка бажає одержати правову охорону в кількох країнах, він має її одержати в кожній із цих країн окремо.
У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, якою утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності. Мета цього Союзу – забезпечити одержання правової охорони своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.
Охорона промислової власності – не самоціль, вона є засобом заохочення творчої діяльності, індустріалізації, капіталовкладень і чесної торгівлі. Усе це покликане сприяти підвищенню безпеки і комфорту, боротьбі з бідністю і поліпшенню життя.
Паризька конвенція про охорону промислової власності.
За етапом на 6 червня 1995 р. учасницями Конвенції була 131 країна.
Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Пояснювальним протоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 р., у Стокгольмі в 1967 р., а 1979 р. до неї були внесені поправки.
Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання мають подаватися на охорону Генеральному директору ВОІВ.
Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила.
Правила про національний режим полягають у тому, що країна – учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни – учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на громадян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або неефективне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.
Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно полягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана в одній із країн – членів Конвенції протягом певного строку, передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні – члені Паризького союзу визнання за такою заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн – членів Паризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою поданою ним заявкою в першій країні – члені Паризького союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет стосовно тих заявок, які могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особами. Однією з важливих переваг цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців.
Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають дотримуватися всі її учасники.
Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн – учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує інші країни – учасниці Конвенції видавати такий само патент на такий само винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн – учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні – учасниці Конвенції. Винахідник має право бути названим як автор винаходу в патенті.
Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленого запатентованим способом, підпадає під заборону або обмеження, встановлені національним законодавством.
У разі невикористання запатентованого об'єкта промислової власності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законодавством.
Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні – учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній із країн – учасниць Конвенції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах – учасницях Конвенції.
Якщо національним законодавством країни – учасниці Конвенції передбачається обов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за впливом розумного строку.
Країни – учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може і спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.
Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без відповідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування певних міжурядових організацій.
Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.
Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.
Кожна країна – учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять споживача в оману.
Країна – учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції.
2.1.1 Патентування винаходу в іноземних державах
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід до Установи та ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці.
За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу в іноземних державах раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.
Для того, щоб запатентувати винахід в іноземній державі необхідно визначити доцільність патентування винаходу та в яких саме державах Ви можете одержати патент.
Крім традиційної процедури, патентування винаходів в іноземних державах можна здійснити і за такими процедурами:
– згідно з договором про патентну кооперацію;
– згідно з вимогами Європейської патентної конвенції;
– згідно з Євразійською патентною конвенцією.
Відповідно до вибраної процедури необхідно здійснювати дії щодо:
– підготовки та подання заявок на видачу патентів у відповідні патентні відомства;
– сплати зборів за дії, пов'язані з діловодством заявок та одержанням патентів, а також оплати послуг патентних повірених;
– листування з адміністративними та судовими органами при виникненні спорів.
Патентування винаходу в іноземних державах за процедурою договору про патентну кооперацію
Процедура патентування винаходів згідно з Договором РСТ складається з двох етапів: міжнародної фази та національної фази.
Міжнародна фаза включає: подання міжнародної заявки, проведення пошуку, міжнародну публікацію та міжнародну попередню експертизу.
Національна фаза – це процедура розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були вказані та відібрані з урахуванням результатів міжнародного пошуку та міжнародної попередньої експертизи.
Міжнародна заявка складається відповідно до вимог, передбачених Договором РСТ та Інструкцією до нього. Вона повинна містити: заяву, опис винаходу, один або декілька пунктів формули, креслення та реферат. Заявники України можуть складати заявку російською або англійською мовою. Це залежить від вибору заявником міжнародного пошукового органу, яким є Федеральний інститут промислової власності або ЄІІВ. Подається заявка в відомство. Українські заявники подають заявки до Установи.
Пріоритет міжнародної заявки встановлюється за датою подання міжнародної або за датою подання попередньої заявки.
Подання міжнародної заявки супроводжується сплатою мита на користь Міжнародного бюро ВОІВ, міжнародного пошукового органу та відомства.
Патентування винаходу за процедурою РСТ має ряд переваг:
– заявка подається українським заявником до Установи однією мовою;
– за результатами міжнародного пошуку можна вирішити питання стосовно доцільності подальшого патентування винаходу у визначених державах-учасницях, і тільки після одержання позитивного результату пошуку подавати заявки з їх перекладом до національних патентних відомств.
Недолік цієї процедури полягає у порівняно високій вартості, тому патентувати за процедурою РСТ доцільно лише тоді, коли патенти необхідно одержати не менш, ніж у чотирьох – п'яти державах. За цієї умови загальна вартість патентування буде меншою, ніж подання заявки в кожну окрему державу за традиційною процедурою.
До відома: На 1 травня 1998 р. учасниками Договору РСТ було 96 держав. Україна є учасницею Договору РСТ і в міжнародних заявках може бути як вказаною, так і вибраною державою.
Процедура одержання європейського патенту
Європейське патентне відомство приймає заявки, проводить експертизу та видає європейський патент на винахід, який має силу національного патенту на території кожної зазначеної у заяві держави. У заявці на європейський патент можуть вказуватись не всі, а лише деякі держави – учасниці Конвенції.
За вибором заявника заявка складається англійською, французькою або німецькою мовою. За заявкою проводиться експертиза за формальними ознаками, перевіряється сплата мита та дотримання вимог до оформлення заявки, призначається європейський патентний повірений, проводиться патентний пошук. Через 18 місяців заявка публікується разом із звітом про пошук. Заявнику надається тимчасова правова охорона від дати публікації відомостей про заявку в державах-учасницях ЄПК, що зазначені в опублікованій заявці.
Протягом шести місяців необхідно сплатити мито за експертизу заявки по суті. Якщо приймається рішення про видачу патенту, після сплати відповідного мита публікуються відомості про видачу європейського патенту.
Строк дії європейського патенту – 20 років від дати подання заявки.
Заявка на європейський патент може бути подана до ЄПВ в Мюнхені або до його філії в Гаазі, а також в національне патентне відомство. Подати заявку можна безпосередньо до ЄПВ або переслати поштою без участі патентного повіреного. Всі інші дії здійснюються тільки через європейського патентного повіреного.
Процедура патентування в ЄПВ коштує дорого, і її можна порівняти з вартістю традиційної процедури одержання 4 – 5 окремих національних патентів у державах-учасницях.
Проте ця процедура має і відповідні переваги у порівнянні з традиційною процедурою патентування – підготовка та подання однієї заявки на одній мові в одне патентне відомство через одного патентного повіреного з одержанням патенту на винахід, що діє одночасно в усіх або декількох зазначених державах-учасницях Європейської патентної конвенції.
Процедура ЄВРО-РСТ
Всі учасники Європейської патентної конвенції є учасниками Договору РСТ, тому європейський патент для будь-якої держави-учасниці може бути одержаний за процедурою РСТ. Надається можливість використати систему поширення дії європейського патенту, вказавши у міжнародній заявці держави-учасниці Договору РСТ, на які буде поширено його дію.
У той же час необхідно пам'ятати, що деякі європейські держави не можна вказувати за процедурою РСТ окремо, а лише як державу – учасницю ЄПК. Тобто до таких держав можна застосовувати лише процедуру Євро-РСТ, вказавши ЄПВ.
Патентування винаходів за процедурою євразійської патентної конвенції
Євразійська патентна конвенція надає охорону винаходам на території всіх держав – учасниць цієї конвенції єдиним охоронним документом – євразійським патентом.
Експертиза за формальними ознаками заявки проводиться протягом двох місяців від дати її подання та за умови сплати мита. За заявкою проводиться патентний пошук. Експертиза заявки по суті проводиться за клопотанням заявника та за умови сплати відповідного мита. Якщо за результатами експертизи встановлено, що винахід відповідає умовам патентоздатності, приймається рішення про видачу євразійського патенту. В іншому випадку виноситься рішення про відмову у видачі патенту. Євразійський патент видається після сплати мита за його видачу та публікацію.
2.2 Міжнародна охорона літературної і художньої власності
Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського права є «літературні і художні твори», тобто оригінали витворів у галузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм. Національні законодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:
– літературні твори; романи, новели, вірші, драматичні твори і будь-які інші твори незалежно від їх змісту, обсягу, мсти, форми, опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерні програми та «усні твори», тобто твори, не зафіксовані в письмовому вигляді;
– музичні твори: класична або легка музика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна музика чи то для одного інструмента, чи кількох інструментів або для багатьох інструментів;
– хореографічні твори;
– художні твори; двомірні або тримірні незалежно від змісту і при значення;
– карти і технічні креслення;
– фотографічні твори: незалежно від теми і мети, з якою вони зроблені;
– аудіовізуальні твори – чи то німі, чи звукові незалежно від їх мети, жанру, тривалості, методу зйомки чи технологічного процесу.
Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охорону похідних творів і збірників творів, які за результатами добору і розташування є інтелектуальною творчістю.
Деякі законодавства передбачають охорону «програмного забезпечення ЕОМ» і «творів прикладного мистецтва».
Законодавством охороняються також так звані суміжні права.
Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн. книг і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.
За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами лише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіювати або іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати звуковий запис виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право на прокат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм; право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.
Власник авторського права може передавати своє право іншим особам або видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові права відчуженню не підлягають.
Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають авторське право передусім за його творцем. Проте цивільно-правове законодавство деяких країн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був службовцем або працював, або був найнятий спеціально для створення певного твору.
Охорона авторського права за законодавством всіх країн надається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського права починається з моменту виникнення твору.
Строки охорони. Охорона авторського права обмежена часом. У більшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за законодавством деяких країн – протягом життя автора і 70 років по його смерті.
Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підлягають охороні за винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею відповідних конвенцій.
2.3 Всесвітня організація інтелектуальної власності
Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надається. Там виникає можливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб'єктів прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.
На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Фактично вона була започаткована ще в 1883–1886 рр., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону промислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набрала чинності в 1970 р.
У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.
Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:
– сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;
– забезпечувати адміністративне співробітництво між створеними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.
Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і удосконалення національних законодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам, що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і розповсюдження інформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають одержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами-членами.
У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.
На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднаних Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбачених Конвенцією, якою вона була утворена, а також договорами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує. ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку.
При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для заохочення національної творчої діяльності.
Органи ВОІВ.
ВОІВ має три керівні органи, які засновані в межах Конвенції:
1. Генеральна Асамблея.
2. Конференція.
3. Координаційний комітет. На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн).
Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіх Союзів. Конференція приймає дворічний бюджет Конвенції.
Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз на рік.
Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути подовжений.
За станом на 9 квітня 1995 р. членами ВОІВ були 152 держави, точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності. Україна є членом ВОІВ.
Будь-яка держава може стати членом ВОІВ за таких умов:
– держава є членом Паризького або Бернського союзу;
– держава є членом ООН або будь-якої спеціалізованої установи, пов'язаної з ООН.
– держави – члени Міжнародного агентства з атомної енергії або такі, що є стороною Міжнародного Суду, чи запрошені Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції.
Членство ВОІВ оформляється здачею на охорону ратифікаційної грамоти або акта про приєднання Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держави, які є членами Паризького або Бернського союзів, можуть стати членами ВОІВ тільки у тому випадку, коли вони уже пов'язані, принаймні, адміністративними положеннями Стокгольмського акта Паризької конвенції або Паризького акта Бернської конвенції. Вони можуть стати членами ВОІВ шляхом одночасної ратифікації або приєднання до адміністративних положень одного із них.
3. Авторське право і суміжні права
У зв'язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Ці відносини потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.
Завдання авторського права – створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.
3.1 Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права е твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір – це результат творчої праці автора, комплекс ідей образів, поглядів тощо. Закон дає перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори, письмові, музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки, а саме:
– творчий характер;
– вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота.
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою – ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався в закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.
До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів із текстом і без тексту. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського права стають із моменту їх першого опублікування. До цієї групи можна віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.
Самостійними об'єктами авторського права є так звані похідні твори – переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору – незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори.
Авторським правом охороняються комп'ютерні програми усіх видів, включаючи прикладні програми і операційні системи. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності, у тому числі й за такими, які не призначалися автором для публікації, наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження.
Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори. Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створювати складні твори, в яких поєднується кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми. Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини – сценарії, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору.
Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи та акти органів державної влади, а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.
Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки, а також повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.
Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду – без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.
Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.
3.2 Суб'єкти авторських відносин
Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Право на твір належить його справжньому автору – тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.
Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття «автор твору» і поняття «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору завжди буде його творець. Творити може лише людина. Отже автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалежно від віку.
Авторське право автора прийнято називати первісним, авторське право правонаступників – похідним. На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України.
Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснене через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.
27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднання колишнього СРСР до Всесвітньої конвенції з охорони авторських прав. Оскільки Україна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то вона також взяла на себе зобов'язання за цією Конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава – учасниця Конвенції надає громадянам інших країн – учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам.
Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні і кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.
У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що мас: самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:
– коли неможливо виділити працю кожного співавтора – не роздільне співавторство;
– коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину – роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:
1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту – не опера, танок без музики – не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує – це не співавторство.
3. Має бути угода про спільну працю над твором.
При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.
При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного співавторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу.
Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до Закону суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні і юридичні особи. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Проте упорядники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового твору, якщо інше не передбачено договором.
Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинні завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Переклади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.
Авторське право може перейти від автора до інших осіб – правонаступників. Так, за ст. 25 Закону авторське право померлого автора переходить до його спадкоємців. Але в усіх випадках за автором зберігаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав – не автори – не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними.
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах, якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові прана автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:
автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;
договір найму визначає коло службових обов'язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів;
твір створено автором під час дії договору найму;
у договорі найму не передбачено інше.
У договорі найму автора з роботодавцем має бути встановлено розмір авторської винагороди за кожний вид використання твору, створеного за договором найму, та порядок її виплати.
При будь-якому використанні твору, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.
Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 27 Закону. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Суб'єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазначеним суб'єктам авторського права належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець мас право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.
Самі видавці авторами творів, що включені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що включені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передбачати інше.
Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв'ю. Прийнято вважати, що інтерв'ю – це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв'ю. Авторське право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди особи, що дала його.
До колективних і складових творів можна віднести й аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для певного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори тощо. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаються співавторами аудіовізуального твору.
Відповідно до Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила встановлено винятки:
– строк охорони творів, створених співавторами, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
– строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;
– строк охорони твору, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;
– для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування твору.
Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.
Твори, на які термін авторського права скінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди.
3.3 Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі
Особисті немайнові права авторів
Авторське право виникає з моменту створення твору.
Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі – ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права.
Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав у встановленому порядку.
Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом.
Особисті немайнові права автора – це право на:
авторство;
авторське ім’я;
недоторканність твору;
обнародування твору.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім'я. Право авторства закріплює факт створення певного твору конкретною особою.
Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не згадується з суто технічних причин.
Право автора па ім'я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним або взагалі без зазначення імені. У більшості випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізвище та ініціали.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права, на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність твору визначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише зі згоди автора.
Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторканності твору здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав.
Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допускається лише зі згоди автора або його правонаступників і на підставі договору.
Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.
Право на обнародування твору. Закон містить визначення поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди автора, яка робить твір доступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший спосіб.
Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним громадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми та характеру. Письмові твори випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва – шляхом показу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.
Не вважається обнародуванням інформація про твір з викладом його короткого змісту або повідомлення обмеженому колу осіб.
Право першого обнародування твору належить лише автору. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дає автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його в світ.
Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право
а) Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-який спосіб. Закон містить визначення поняття «виключне право» – право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу.
Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми у будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису. Примірник – це результат будь-якого відтворення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Публічне виконання – це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих. Публічне виконання аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.
Публічне сповіщення – така передача в ефір чи по проводах зображень і звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, що не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих.
3. Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірників творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадра тощо.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно здійснюється іншою організацією.
Мається на увазі, що жодна організація мовлення не може здійснювати публічне сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його автора.
5. Переклад творів.
Ніхто без дозволу автора не може перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам здійснити переклад свого твору іншою мовою. За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твір на ту ж саму мову. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні перекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій переклад.
Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.
Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти на українську, але не з французької мови, а з російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни.
Переробки творів можуть здійснюватися і різними способами, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору створюється інший – драматичний чи сценарій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними.
Похідний твір – продукт інтелектуальної творчості, заснованої на іншому наявному творі.
Адаптація твору – це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літературно-художнього тексту для осіб, що починають вивчати іноземну мову.
Аранжування – перекладення музичного твору, написаного для одного музичного інструменту чи складу інструментів, стосовно іншого інструменту або іншого складу – розшитого чи звуженого.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.
Здача в найом – передача права володіння і користування оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.
Прокат – передача твору іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату.
8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі.
Здача в найом означає передачу права володіння оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.
9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право.
Імпорт, – ввезення в Україну творів із-за кордону. Такий імпорт може бути здійснений лише з дозволу автора твору.
б) Використання творів іншими особами дає автору чи іншій особі, що має авторське право, право вимагати виплати винагороди. Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, що має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
1) авторський ліцензійний договір;
2) факт позадоговірного використання твору, коли за Законом не вимагається згода авторів, але передбачена виплата авторської винагороди;
3) неправомірне використання твору.
Як бачимо, право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.
Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу, у формі відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.
При цьому слід мати на увазі: якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди суб'єкта авторського права і без виплати авторської винагороди.
в) Важливим нововведенням є право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який знаходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті використання твору для його відтворення – виготовлення примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав.
Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:
– автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими правами;
– доступ автора до твору необґрунтовано не зачіпає законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.
г) Ще одним істотним нововведенням є так зване право слідування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору образотворчого мистецтва. Це право не відчужене, але воно належить не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протягом чинності самого авторського права, а набуває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.
3.4 Вільне використання творів
Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає «вільним використанням». Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.
Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:
1) використання цитат з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;
6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорон;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16–19 Закону.
Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою авторської винагороди.
Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі відрахувань виробниками або імпортерами обладнання та матеріальних носіїв, які використовуються для такого відтворення.
Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із організацій, що управляє майновими правами авторів, виконавців і виробників фонограм на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків – авторам, тридцять відсотків – виконавцям, тридцять відсотків – виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.
3.5 Суміжні права
Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти, і запроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжними правами закон розуміє три групи прав:
а) права виконавців;
б) права виробників фонограм;
в) права організацій мовлення.
Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм і прав організацій мовлення на їх програми передач.
Отже, суміжні права можна визначити як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.
Об'єкти суміжних прав
а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;
б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;
в) програми організацій мовлення.
Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених законом.
Права виконавців охороняються, якщо:
– виконання вперше мало місце на території України:
– виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до закону;
– виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1. Виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2. Фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;
3. Перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
Суб'єкти суміжних прав
Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
Виконавцями визнаються актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.
Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.
Виробниками фонограм можуть бути фізичні і юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб закон робить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження – на території України.
Фонограми – виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.
До суб'єктів суміжних прав закон відносить також організації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по проводах.
Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм власності.
Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі
1. Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються.
2. Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру R у колі – ® та ім'я особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.
Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де це можливо.
Виконавцю належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання.
Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:
1. Записувати раніше не записане виконання;
2. Відтворювати запис виконання;
3. Сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати інше публічне сповіщення виконання;
4. Здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця.
Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців – керівник такого колективу шляхом укладання письмового договору з користувачем.
Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, то відповідним договором між виконавцем і постановником аудіовізуального твору передбачається передача виконавцем постановнику прав, викладених вище. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізуального твору.
Виключне право на використання виконання, створеного за договором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудових відносинах, якщо договором не передбачено інше.
Виробнику фонограми належить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.
Строки чинності суміжних майнових прав
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діють протягом 50 років після першого опублікування фонограм, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.
Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.
До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися.
Особисті немайнові права виконавця у спадщину не переходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може зашкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.
3.6 Захист авторського права і суміжних прав
Захист майнових і особистих немайнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здійснюється нормами різних галузей права кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Але найчастіше застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору – все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.
Порушення майнових прав зумовлює обов'язок порушника відшкодувати автору завдані збитки.
Захист інтересів автора та його правонаступника в Україні і за кордоном здійснює Державний департамент інтелектуальної власності України. Він наділений широкими повноваженнями і здійснює представництво та захист інтересів усіх авторів, у тому числі й іноземних. На прохання авторів ДДІВ України захищає їхні інтереси у взаємовідносинах із видавництвами, збирає від усіх видовищних підприємств винагороду за публічне виконання творів на території України і за кордоном та виплачує її авторам чи їх правонаступникам. ДДІВ України одержує і виплачує українським та іноземним авторам, їхнім правонаступникам потиражну винагороду за кінофільми, телефільми, використання творів образотворчого мистецтва тощо. Представники ДДІВ України виступають у суді від імені авторів та їхніх правонаступників у позовах, що випливають з авторського права.
Закон докладно визначає, що є порушенням авторського права і суміжних прав. Зокрема, порушенням авторського права і суміжних прав є:
будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення;
ввезення на територію України примірників творів і фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.
Примірники творів і фонограм, виготовлених і розповсюджених із порушенням авторського права і суміжних прав, є контрафактними, тобто незаконно виготовленими.
Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть вимагати:
– відновлення положення, що існувало до порушення прав, і припинення дій, що порушують авторське право чи суміжні права або створюють загрозу його порушення;
– визнання авторського права чи суміжних прав;
– відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;
– стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;
– виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України, що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
– вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом авторського і суміжних прав.
Зазначені в пунктах 3–5 заходи вживаються за вибором особи, що має авторське право чи суміжні права.
У разі відмови порушника виконати рішення суду про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, на нього може бути накладений штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.
Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали і обладнання, що використовувались для їх відтворення, судом можуть бути конфісковані Проте контрафактні примірники творів чи фонограм можуть бути передані позивачеві на його прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірники твору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовувались для їх відтворення, за рішенням суду підлягають знищенню.
Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники творів чи фонограм, добросовісно придбані третіми особами.
3.7 Авторські договори
Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських.
Використання твору автора іншими особами здійснюється відповідно до ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні правові на підставі авторського договору».
За таким договором автор зобов'язаний створити і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.
Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаються певними особливостями:
1. Передусім суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, – певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору.
2. Якщо з боку автора виступають дві або більше особи, то для укладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Означені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному, але таке доручення має бути оформлено в письмовому вигляді, воно становить частину авторського договору.
3. При укладанні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства – подільне чи неподільне. У першому випадку в договорі може бути відзначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.
4. У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні – один договір, із співавторами музики – іншій. У такому випадку це – окремі види творів, а не співавторство.
5. Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за її межами будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів, як правило, є юридичні особи – державні, громадські, кооперативні та інші організації будь-якої форми власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір із художником або скульптором про створення певного твору. Але у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів є, як правило, юридичні особи.
Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.
6. Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами їх є нематеріальні блага – твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дозволяє відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор зобов'язуються створити і передати для використання.
Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і у формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.
Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.
Види авторських договорів:
– авторський договір;
– видавничий договір;
– договір на депонування рукопису;
– постановочний договір;
– сценарний договір;
– договір художнього замовлення;
– договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.
Авторський договір – це консенсуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній особі для використання, або ж автор бере на себе створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.
Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.
Існують конкретні види авторських договорів про передачу твору для використання:
– договір про видання або перевидання твору в оригіналі; договір про депонування рукопису;
– договір про публічне виконання твору; договір про використання твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі, у радіо-, телевізійній передачі;
– договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення;
– договір про використання у промисловості твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.
Видавничий договір як один із видів авторських договорів характеризується специфічним способом використання твору – виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори розрізняються за своїм предметом: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.
Останнім часом все більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом на кошти самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Імовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори набудуть поширення.
Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому співпадають, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визнається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі, обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійснюється шляхом передачі видавництву нот у вигляді клавіру, партитури.
Видавничий договір може бути укладений як на готовий твір, так і на твір, що буде створено в майбутньому. Останній називається ще договором замовлення.
Договір на депонування рукопису. Депонування означає передачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціалізований характер і необхідно швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і надавати інформацію про нього шляхом публікації реферату, Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Частіше за все на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які видавати друкарським способом немає можливості.
Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору є, з одного боку, автор – творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого – видовищний заклад. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.
Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле – або радіостудії сценарій фільму або теле – чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути твір – літературний сценарій, який має відповідати творчій заявці, що додається до договору. У заявці викладається основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.
Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, у якому контрагентом автора може бути не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника – він може це зробити, а може і не робити.
Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це – твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографуванню. Перелік творів образотворчого мистецтва не є вичерпним, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, а отже, і нових об'єктів художнього замовлення.
Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.
Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Практика виробила тільки приблизний перелік творів, які можуть бути предметом зазначеного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальним художньо-естетичним виконанням. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії практика відносить серветки, килими, хустки, одяг, взуття, вироби із шкіри, кістки, пластмаси, іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу, ювелірні і галантерейні вироби тощо.
Особливістю означеного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір має бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і отже, його придатності для використання в промисловості, здійснюють спеціалісти.
Зміст авторських договорів. Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містити усі необхідні умови та реквізити, без яких договір є недійсним. Сторонами в авторських договорах, з одного боку, завжди є громадянин – автор або його правонаступники, а з іншого, як правило, – юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні та інші організації будь-яких форм власності. Із цього загального правила є лише два винятки: у договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох сторін виступають організації.
Об'єктом договору, як уже зазначалось, є результат творчої праці – твір, втілений у таку об'єктивну форму, яка робить його придатним для сприйняття іншими способами, відтворення і розповсюдження.
Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, яка має авторське право. Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, у разі виникнення спору позбавляє сторони змоги посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Однак недодержання письмової форми не спричинює недійсності авторського договору. Більш того, закон допускає в окремих випадках можливість укладати авторський договір в усній формі, наприклад, про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедіях.
Строки в авторських договорах мають суттєве значення. Для різних авторських договорів вони неоднакові. У видавничому договорі слід розрізняти строк його дії, строк випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництва за договором замовлення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом встановленого строку. Безстрокові договори не допускаються.
Строк для випуску твору в світ менший від строку дії видавничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видавничих договорах. Так, твір обсягом до 10 авторських аркушів має бути випущений у світ протягом одного року, понад 10 авторських аркушів – протягом двох років.
Типові видавничі договори передбачають також конкретні строки для подання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов'язаний створити і передати видавництву обумовлений договором твір, визначається тільки угодою сторін, він не підлягає нормуванню.
Строки розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватися угодою сторін ні в більший, ні її менший бік.
Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вважається таким, що надійшов до видавництва, якщо він поданий комплектно, належним чином оформлений і протягом 10 днів після його одержання видавництво не пред'явило авторові претензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.
Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний авторський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у належному вигляді рукопис і повідомити автора або про схвалення твору, або про його відхилення на підставах, передбачених договором, або про внесення до твору необхідних поправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видавництво мас розглянути протягом 15 днів і додатково по два дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові протягом зазначеного строку не було надіслано повідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договорів відповідними типовими договорами також встановлені конкретні строки для створення і передачі твору організації, для його розгляду і опрацювання, але іншої тривалості.
Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін наділена певними правами та обов'язками.
Обов'язки автора твору. За авторським договором автор передає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації оформлений відповідно до встановлених вимог твір.
Автор твору зобов'язаний вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобов'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.
Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певний строк.
Обов'язки особи, яка використовує твір. Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в усталені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір – означає схвалити якість його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, автору видається розписка про те, що твір прийнято. В усталені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доопрацювання або відхилення. Якщо доопрацювання твору з об'єктивних причин неможливе або після доопрацювання було визнано його непридатність для використання, авторський договір підлягає розірванню.
Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для використання, є випуск його у світ в усталені строки. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» твір вважається випущеним у світ, якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосіб повідомлений невизначеному колу осіб.
Якщо ж організація протягом визначеного договором строку не здійснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що використати твір не змогла через обставини, які залежать від автора.
4. Промислова власність
Промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей. Промислова власність – один із видів інтелектуальної власності, її складова частина.
Винахідництво – це одна з об'єктивно необхідних стадій у процесі перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Тому пошуки нових рішень мають всебічно стимулюватися з боку держави. Вони потребують докладного правового забезпечення. Відносини між авторами пропозицій, їхніми володільцями та особами, що їх використовують регулюються правом промислової власності або патентним правом, оскільки основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності, є патент.
В об'єктивному розумінні право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.
У суб'єктивному значенні право промислової власності – це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.
Отже, об'єктом права промислової власності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до ДДІВ України. Пропозиція вирізняється високою ефективністю, але її новизна втрачена. Пропозиція ознакам винаходу не відповідає і тому таким не може бути визнана. Але, незважаючи на це, пропозиція не перестала бути об'єктом права власності її автора-винахідника. Інша справа, що держава не зможе забезпечити надійну правову охорону цієї пропозиції. Вона може одержати захист лише як раціоналізаторська пропозиція.
4.1 Об'єкти промислової власності
Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначалось, є результати винахідництва та промислові зразки.
Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати визначення цих об'єктів.
Винахід – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Об'єктом винаходу може бути:
– продукт;
– процес за допомогою матеріальних об'єктів), а також нове застосування відомого продукту чи процесу;
Винахід може бути секретний і службовий.
Секретний винахід – це винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.
Службовий винахід – це винахід, створений працівником:
– по-перше,
у зв'язку з виконанням службових
обов'язків чи
дорученням роботодавця
за умови, що трудовим договором на
передбачено інше;
– по-друге, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Пріоритет, авторство і право власності на винахід охороняються державою і засвідчуються патентом.
Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом.
Всі питання, пов'язані з одержанням та використанням права власності на винаходи, регулюються – Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. із змінами, внесеними відповідними законами.
Умови надання правової охорони винаходу
Правова охорона надається винаходу, що, по-перше, не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі і по-друге, відповідає умовам патентоздатності.
Відповідно до закону, винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.
Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, розкриють цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки до Установи, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатним. Тобто новизна пропозиції не втрачається.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто його сутність не випливає явно з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Винахід – це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення1 істотно відрізняється від подібних відомих рішень такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не відповідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими у науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також саму продукцію, вироблену на основі пропозиції.
Винахід визнається промислово придатним, якщо він може бути використаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.
Основне значення вимоги промислової придатності полягає в можливості реалізації рішення, що заявляється про два аспекти поняття «промислова придатність»:
а) галузі застосування винаходу;
б) технічна можливість використання винаходу.
Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають вимогам патентоздатності, але вони і в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві – немає відповідного устаткування, матеріалів тощо.
Із закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, не забороненій чинним законодавством. Це може бути діяльність наукова і господарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу формами власності і господарювання.
У законі наголошується й така ознака винаходу, як технічна можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже, винаходом визнається і пропозиція, яка може бути використана лише за умови появи технічної можливості у майбутньому.
Крім того, ця вимога передбачає ще одну якісну ознаку винаходу – його позитивний ефект. Явно некорисні пропозиції в принципі можуть бути винаходами, але розумна людина їх просто не використовуватиме.
Корисність пропозиції може виявитись у найрізноманітніших формах і способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний вплив на навколишнє середовище тощо.
Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом, тобто це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.
Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. Відповідно до цього Закону об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.
Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний.
Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до Установи. Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 6 місяців до дати подання заявки до Установи.
Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності.
Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.
Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу.
Відповідно до закону про промислові зразки його дія не поширюється на:
– об'єкти архітектури, промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;
– друковану продукцію як таку;
– об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.
власність авторський право промисловий
4.2 Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
1. Автором результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа.
2. Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку.
3. Поняття «суб'єкти права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок» стосується як автора результату, так і його правонаступників – будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи.
Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором або за заповітом. Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках.
4. Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У такому разі складаються відносини, які називають співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру. За законодавством про промислову власність відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Склад співавторів може бути змінений Установою на підставі поданої співавторами заяви.
5. Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця, з яким автор знаходиться в трудових відносинах за договором найму. Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше. Роботодавець має укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник або автор корисної моделі чи промислового зразка має подати роботодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання. При цьому треба мати на увазі, що інколи сам автор результату не в змозі скласти докладного і всебічного опису винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому випадку він змушений вдатися до допомоги самого роботодавця.
Проте якщо роботодавець протягом 4 місяців від дати одержання такого повідомлення не подасть заявки до Установи, то право па одержання заявки переходить до винахідника чи автора промислового зразка. Із цієї норми випливає висновок, що в разі створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця право на одержання патенту має роботодавець, і лише коли він цим правом не скористається, воно переходить до винахідника чи автора промислового зразка.
Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки у переважній більшості випадків належить саме роботодавцеві, оскільки за статистикою минулих років близько 90% авторів працюють за наймом.
6. Як уже зазначалось, суб'єктом права на винаходи, корисні моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична особа, яка має право користуватись і розпоряджатися переданими йому об'єктами на власний розсуд на комерційних засадах.
Перелік посилань
1. Сусліков Л.М., Дьордяй В.С. Патентознавство. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с.
2. Андрощук Г.А., Работягова Л.И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учеб. Пособие. – 2-е изд., перераб. И доп. – К.: МАУП, 2001. -232 с.
3. Патентоведение: Учебник для вузов За ред. к.е.н. Паладія М.В. – К.: ТОВ «Альфа-ПІК», 2004. – 56 с.