Способи вчинення шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

Спосіб вчинення злочину суттєво впливає на розслідування та кваліфікацію злочинного діяння, його ознаки займають центральне місце у криміналістичній характеристиці злочину. Встановлюючи суттєві ознаки способу вчинення злочину, які утворюють його поняття, слід враховувати, що він є предметом дослідження кримінального права, криміналістики, кримінології. Та якщо у науці кримінального права розроблене уособлене поняття, то у криміналістиці воно, за ствердженням М.І. Панова, асимілюється [1, c.26]. Ґрунтовні дослідження способу вчинення злочину належать ученим-криміналістам, які розуміли спосіб вчинення злочину як об’єктивно і суб’єктивно обумовлену систему поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення злочину, яка залишає різного роду характерні сліди на зовні, допомагає, використовуючи криміналістичні прийоми і засоби, отримати уявлення про сутність того, що відбувалося, поведінку злочинця, його особистісні дані тощо [2, c.48; 60; 25]. Це практична сторона діяльності, система об’єктивних та суб’єктивних чинників, функціонально пов’язаних з місцем, часом, засобами досягнення мети [5, c.216-217]. У сучасній криміналістиці, кримінальному праві виявляються розбіжності у визначенні змісту поняття способу вчинення злочину.

Найбільш прийнятною для дисертанта є точка зору Р.С. Бєлкіна, який розуміє даний елемент криміналістичної характеристики, як систему дій з підготовки, вчинення та приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища, психофізіологічними властивостями особи, які можуть бути пов’язані з вибірковим використанням певних знарядь чи засобів, умов місця та часу і поєднаних загальним злочинним задумом [1, c.79]. Але і воно, вказує Г.М. Анісімов, не позбавлене критичного зауваження стосовно того, що є неконкретним, абстрагованим, розмитим, оскільки не містить вказівки на специфіку способу вчинення злочину й ознак, що відокремлюють його від злочинної дії, яка складається з декількох актів поведінки. Автор вбачає у злочинах дію як єдиний комплекс чи систему дій, виконуваних особою для вчинення злочину, а сама злочинна дія може містити фактично кілька дій винного. Виходячи з запропонованого визначення Г.М. Анісімов доходить висновку про те, що “взаємозалежна система дій” є і характеристикою способу вчинення злочину, і та ж “система взаємозалежних дій” буде одночасно й характеристикою самої злочинної дії, що складається із взаємозалежних актів поведінки винного при вчиненні злочину [2, c.22].

С.М. Зав’ялов вважає, що спосіб вчинення злочину слід вивчати не тільки як різновид діяльності людини, якій притаманні всі соціально-психологічні якості, а й систему дій (бездіяльності), дослідження якої сприяє створенню ефективних бар’єрів злочинності. Адже однією з головних функцій криміналістики є прогнозування негативних явищ та своєчасне створення передумов протидії їм [5, c.5].

Говорячи про відмінність шахрайства від інших форм розкрадання, постанова № 12 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» вказує, що ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього винному під впливом обману чи зловживання довірою. Отримання майна під умовою виконання певного зобов’язання є шахрайством тоді, коли винний ще у момент заволодіння цим майном мав мету привласнити чи мав намір виконати взяте зобов’язання [5, c.138]. Наукове тлумачення спирається на особливе криміналістичне та кримінально-правове значення способу вчинення злочину, як певної послідовності дій та прийомів, що застосовуються особою для здійснення суспільно небезпечного посягання [13, c.64].

Навіть у межах наукового дослідження неможливо навести вичерпний перелік способів вчинення шахрайства, оскільки його зміст можуть складати різноманітні дії, залежно від винахідливості злочинця, переваг, вимог, досвіду, форм майнових цінностей, особи потерпілого. Завдяки такій обумовленості спосіб – це певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось [6, c.1179]. Він конкретизує сам злочин, встановлює момент його початку та закінчення, тому традиційно виділяють спосіб підготовки до злочину, вчинення злочину, приховання злочину. Цікавим є аналіз способу вчинення злочину як різновиду діяльності людини, якій притаманні соціально-психологічні якості, орієнтувальні, сенсомоторні особливості. У той же час спосіб, що характеризує діяльність злочинця, відбиває відповідну схему елементів, які становлять єдину структуру злочинної діяльності. С.М. Зав’ялов включає за обсягом поняття “спосіб вчинення злочину” до поняття “механізм вчинення злочину”. Перший містить ознаки діяльності злочинців, у той же час механізм злочину притаманний усій злочинній діяльності загалом [3, c.6].

Особливістю вчинення шахрайства є ненасильницька природа поведінки злочинців, а переважна кількість способів має ознаки, не завжди очевидні потерпілому. Подібна специфіка вимагає детального дослідження та систематизованого опису їх у науковій літературі. Знання про ознаки способу вчинення злочину мають важливе значення і при індивідуалізації покарання винного судом, оскільки дає яскраву характеристику самого діяння та особи злочинця.

Неможливість наведення всіх можливих способів, які у сучасних умовах продовжують удосконалюватися, видозмінюватися, трансформуватися завдяки багатьом чинникам, все одно вимагає розробки класифікації способів вчинення шахрайства.

На думку дисертанта, залежно від часу виникнення способів, їх можна класифікувати на:

традиційні (класичні) способи вчинення шахрайства;

сучасні (нові та модернізовані традиційні) способи.

Традиційні способи добре відомі слідчій практиці: підміна відрахованої суми фальсифікованим предметом, що нагадує пачку грошей (грошові «ляльки»); обман при розміні грошей («ломка» купюр); продаж підроблених ювелірних виробів (формазонство); застосування шулерських прийомів у грі у кістки, наперстки, використання форменого одягу, тощо.

Судово-слідча практика українських правоохоронних органів все частіше стикається з новими способами шахрайства, які хоча і не мають сьогодні масштабного характеру, але тенденція до їх зростання існує.

Вивчення емпіричного та теоретичного матеріалу дало дисертанту підстави для наступної класифікації сучасних способів шахрайства відносно власності особи залежно від сфери застосування обману або зловживання довірою:

- шахрайство у сфері релігійних відносин (в Україні мають поширення традиційні конфесії (православ’я, католицизм, мусульманство, протестантизм), представники яких відрізняються усталеними поглядами і традиціями. Разом з тим, частина населення, особливо молодь, вимушені мігранти, виявилися неготовими до критичного, об’єктивного ставлення до інших релігійних вчень. Наслідком цього є збільшення сект, релігійних течій, керівники деяких з яких прагнуть особисто збагатитися за рахунок своїх прихильників, прочан. Релігійне шахрайство має надійне маскування під цивільно-правові угоди. Релігійні доктрини сект містять вимоги про передачу майна у нібито добровільній формі, що ускладнює доведення складу злочину);

- шахрайство у сфері ЕОМ, Інтернет (арсенал способів багатий – електронний обман у вигляді спаму (листи з пропозицією отримання спадку померлого чоловіка, гроші якого знаходяться на рахунку у іноземному банку), шахрайські Інтернет-продажи товарів на Інтернет-торгах, аукціонах. Даний спосіб модернізований, адже існував і до появи всесвітньої мережі в рамках поштового зв’язку);

- шахрайство у сфері нерухомості (причинами злочинності є відмова держави від розв'язання соціальних проблем населення, здійснення приватизації житла в умовах зубожіння квартиронаймачів та уповільнення темпів житлового будівництва, перерозподіл квартир, супроводжуваний кримінальними проявами проти колишніх власників. Спосіб здійснення злочинів у сфері нерухомості обов'язково містить у собі характерні елементи: одержання документів, що дають право володіти або розпоряджатися квартирою; одержання документів, що засвідчують особистість потерпілого, ключів від квартири; заволодіння квартирою; оформлення продажу; виписка потерпілого з квартири).

- шахрайство у сфері кредитування, страхування (жертвами можуть виступати як фізичні особи, так і кредитні та страхові організації. Серед суб’єктів у цій сфері слід назвати вельми широке коло осіб: страхові представники та посередники (агенти, брокери), експерти-оцінювачі, працівники СТО, автосервісів, автомагазинів, нотаріусів, юристів. Сфера страхування викликає жвавий інтерес у злочинних груп. Так, тривалий час у Одесі діяла група з декількох екіпажів автомобілів, яка здійснювала фіктивні ДТП з метою отримання грошової компенсації з учасників ДТП та страхових компаній [4]).

Системно-структурний метод дослідження способів вчинення шахрайств у сучасних умовах відбувається у контексті аналізу характеру дій шахраїв. Результатом аналізу, на думку дисертанта, є визнання типовою для шахрайств трьохланцюгової структури способу. Елементи ланцюга не самостійні один від одного, вони послідовно змінюють один інший у шахрайській діяльності, тому чітко визначити межі між ними неможливо. Так, приховання шахрайства може відбуватися заздалегідь, на етапі готування до нього. В рамках дослідження таке розмежування має важливе практичне значення, адже кожен спосіб залишає сліди, притаманні йому та за допомогою яких виявляється на етапі розслідування.

Ст. 14 КК України під готуванням до злочину розуміє підшукування або пристосування засобів чи знарядь, співучасників, або змову на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підготовчі дії ще не ставлять безпосередньо в небезпеку охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, а лише створюють умови для можливого вчинення злочину й досягнення злочинного результату [1].

На підготовчому етапі перед шахраями стоїть пріоритетна задача – створення всіх умов для успішної реалізації задуму. Для досягнення мети повинні бути враховані два важливі чинники:

- чинник часу, який свідчить про спланованість злочину, організаційні начала;

- чинник практичної недоторканості злочинців з боку правоохоронних органів, імунітет від викриття та виявлення їх.

Саме тому на підготовчому етапі вчинення шахрайства дії злочинців нерідко не відрізняються від законослухняної діяльності.

Вилучення майна у потерпілих шляхом застосування шахрайських способів передбачає одномоментний акт, одну злочинну операцію. Але іноді процес отримання злочинних прибутків відбувається тривалий час. Протягом існування таких відносин між потерпілим та шахраєм, перший добровільно передає винному майно чи право на нього, при цьому добровільність є удаваною. Але поняття розкрадання досить детально досліджене у юридичній літературі, на відміну від поняття «набуття права на чуже майно».

Нагадування у диспозиції ст. 190 КК України про право на чуже майно має значення для уточнення меж закінчення злочину. Заволодіння правом на майно означає заволодіння і самим майном. Таке право може закріплятися у заповіті, страховому полісі, довіреності на отримання цінностей, цінних паперах, тощо.

Абсолютна більшість способів шахрайства неможлива без попередньої підготовки до них, пристосування умов до злочину. Типові способи готування до шахрайства поділяються на:

- способи, пов’язані з пошуком потерпілого, знайомство з ним, підтримання дружніх, довірчих стосунків, вивчення способу життя потерпілого, встановлення наявності у нього цінних речей, нерухомості, грошей, частковий розрахунок з потерпілим;

- способи, спрямовані на створення умов для вчинення шахрайства, пошук співучасників, знайомств з працівниками органів державної влади та управління, комерційних, фінансових структур (працівники нотаріату, БТІ, ЖЕКів, МВС, банків) тощо;

- способи, що ґрунтуються на злочинній діяльності (викрадення або підробка документів, печаток, штампів, готування подальшого насильства або фізичного усунення потерпілих).

Чинний КК України закріплює як способи вчинення шахрайства обман або зловживання довірою. Для криміналістичного дослідження різновидів способів вчинення ці кримінально-правові мають ознаки базисних. Встановлення змісту понять обману та зловживання довірою має важливе значення. Використання у диспозиції ст.190 КК України слова «шляхом» та частки «або» свідчить про виділення законодавцем обману або зловживання довірою в якості двох самостійних та обов’язкових способів вчинення шахрайства. Доцільно підтримати думку щодо доцільності відмежування понять “комплекс”, “структура”, “система” при дослідженні способу вчинення злочину [3, c.5]. Особливість всіх способів вчинення шахрайства полягає у добровільності передачі потерпілим майна чи права на нього, але добровільність є удаваною, оскільки обумовлена обманом. Обман як ознака шахрайства складається у повідомленні потерпілому неправдивих або приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману самого потерпілого. Таке визначення закріплене у коментарі до ст.190 КК під редакцією
М.І. Мельника та М.І. Хавронюка [12, c.476-477].

Але таке формулювання слід уточнити, оскільки повідомлення неправдивих відомостей передбачає умовну форму обману та не охоплює інші види дій уведення у оману, а свідоме приховання обставин має місце і при повідомленні неправдивих відомостей. Обманом є перекручення істини чи приховання її; перекручення чи приховання істини, спрямоване на задоволення інтересів винного.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992 р. “Про практику розслідування злочинів проти власності” тлумачить, що “обман або зловживання довірою при шахрайстві використовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність та обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов‘язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього” [2, c.117].

Чинний КК України не дає тлумачення поняття обману, воно не розкривалося і в Кодексі УРСР 1960 року. Але до теперішнього часу воно привертає увагу науковців та відіграє важливу роль у теорії кримінального права та судовій практиці. Тлумачний словник української мови дає наступне визначення поняття обману - це неправдиві слова, вчинки, дії тощо, за допомогою яких умисно вводять в оману; хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття, омана [6, c.642].

Дисертант дотримується думки дослідника обману Б.С. Нікіфорова про те, що результатом шахрая є спотворення уяви жертви про його дійсний інтерес та, як наслідок, спотворення волевиявлення потерпілого [8, c.87]. Причинний зв'язок при шахрайстві, вчинюваному шляхом обману, розвивається специфічно: у акті переходу майна з володіння потерпілим до винного бере безпосередню участь потерпілий, який діє під впливом омани.

Обман спрямовується відносно потерпілої особи і може носити пасивний (замовчування про істину) або активний (перекручення істини) характер. Зміст його полягає у неправдивих, таких, що не відповідають дійсності відомостях про що-небудь, які злочинець повідомляє потерпілому або приховує від нього, адже повідомлення про них утримало б потерпілого від передачі майна. Об’єктивна сторона обману може мати прояв у словесній формі чи у діях. У першому випадку він проявляється у створенні видимості фінансового благополуччя, відсутності кримінальних цілей. Такий спосіб обману може реалізовуватися різними способами: у наданні документів, телефонів, під час особистого спілкування. Діапазон обману у формі активної дії широкий: можливий початок при особистому знайомстві (докримінальний обман [15, c.5]), продовження при подальшому спілкуванні, висуванні прохань, вилученні майна у потерпілого. Свідома неправдивість обману складається в усвідомленому внесенні невірних чи невнесенні даних про фактичний стан, чи поданні оцінки, яка свідомо базується на невірній інформації. Обман є інтелектуальним впливом одного суб’єкта на свідомість та волю іншого [11, c.3]. Але слід додати, що це обман – у «чистому» вигляді. Якщо ж брати до уваги його як спосіб злочинної діяльності під час вчинення шахрайства відносно особи, то в умовах сучасності злочинець впливає на потерпілого не лише інтелектуально, а й у вигляді матеріальної дії: демонстрації або надання певних документів, речей.

На наш погляд, принциповим є розмежування станів обманного впливу на потерпілу особу та омани з боку останньої. Омана – не є ознакою обману, тому що є результатом його. Обман – це поведінка особи, яка обманює, а омана – психічний стан особи, яку обманюють, і який не завжди з’являється з неминучістю услід за обманом [5, c.8]. У стані омани потерпілий віддає злочинцю майно, таким чином наділяє останнього колом юридичних повноважень: володіння, користування, розпорядження. Зовнішній бік обману виражений у дії. Так, у місті Брянка Луганської області виявлений наступний спосіб шахрайства. Він ґрунтувався на пропозиції населенню не лише підроблених ліків, які не містили необхідної речовини, а й практично безкоштовної вакцинації проти грипу, для якої замість вакцини вводився розчин невідомого складу. Шахраї під виглядом лікарів відвідували квартири потерпілих та пропонували зробити щеплення проти грипу за символічну ціну. Відвідування одного з пенсіонерів, медичного працівника у минулому, який знав дійсну ціну одного щеплення та почув сильний запах спирту у складі вакцини, дало можливість виявити шахраїв [7].

У наведеному прикладі шахраї діяли у складі організованої групи. Взагалі практиці відомі багато випадків шахрайств, вчинених організованими злочинними групами (ОЗГ). При дослідженні способу вчинення шахрайств ОЗГ необхідно враховувати закономірності способів злочинної діяльності взагалі. Однією з таких закономірностей є прагнення таких груп зробити механізм налагодженим. І це обов’язково призводить до стандартів вчинення окремого злочину, операції, групи злочинів. Друга закономірність полягає в наявності зв’язку між технічними і людськими ресурсами, які знаходяться в розпорядженні групи і характером здійснюваної ним протиправної діяльності. Коли один і той же злочин вчинюється групою неодноразово, в нього виробляється стандартизована модель дій за допомогою якого угруповання звикло добиватися бажаного результату і приховувати сліди. Відповідно ця модель об’єктивно визначена наявними в розпорядженні членів групи технічними засобами і навиками роботи з ними [7, c.40-41].

Вже зазначалося, що обман у шахрайстві може бути дуже різноманітним, і види його важко піддаються повному перерахуванню. Так, один з перших дослідників проблеми криміналістичної характеристики шахрайства М.М. Букаєв у власному науковому дослідженні перерахував деякі способи (зокрема, надання «допомоги» у придбанні дефіцитних товарів, отримання речей у «тимчасове користування», обман шляхом привласнення функцій посадової особи, отримання грошей у борг), але увагу акцентував на способах, що ґрунтуються на азартних іграх [1, c.35-42]. У вітчизняній літературі було зроблено спробу всі види шахрайського обману об’єднати у групи. Проте єдиної уніфікованої думки серед криміналістів не знайдено. Одні автори вважають, що при шахрайстві як підстави діяльності потерпілого можна виділити три види обману [8, c.32]. Інші пропонують усі види обману відповідно до його сутності об’єднати в чотири групи [2, c.32].

На нашу думку, доцільно виокремлювати наступні види обману:

2. Обман у намірах;

3. Обман стосовно окремих предметів (їх існування, призначення, фізичних характеристик, тотожності);

4. Обман стосовно подій, з приводу яких створюється омана щодо минулого, теперішнього, майбутнього часів.

Розглянемо види обману детально.

1. Обман стосовно особи шахрая та інших громадян (неправдиві відомості про властивості, якості, правові характеристики, наявність співучасників, третіх осіб, злочинні задуми, тотожність особи з тим, за кого себе видає). Поширення цей обман набув відносно отримання майна чи прав на нього шляхом неправдивих повідомлень; обіцянка сприяти вступу до ВНЗ, отримати коштовну річ за помірною ціною або дефіцитний товар, прописати особу у житловому приміщенні. Так, Б. прийшов до промтоварного магазину у м. Києві та запропонував продавщицям магазину придбати бакалійні вироби за низькими цінами, в результаті чого заволодів грошима на загальну суму понад 400 грн. Досудове слідство встановило, що Б. вчинив низку подібних злочинів і у жодному разі не мав можливостей виконати зобов’язання [88].

Жертвами такого обману стають особи, що шукають обхідні шляхи для досягнення мети. Злочинці грають не лише на прагненні здобути бажане за мінімумом сил та засобів, але і на корисливості самих потерпілих, бажанні отримати певні блага неправомірним шляхом, нерозбірливості у засобах та способі життя. Шахрай розраховує на те, що не кожен потерпілий бажатиме повідомляти про те, що сталося у правоохоронні органи через неправомірність поведінки самого потерпілого [3, c.51]. До розглядуваного способу слід віднести випадки, коли шахрай схиляє особу до дачі хабара посадовій особі, бере на себе функції посередника та привласнює отримані цінності. Так, Ш., працюючи адвокатом, брав від підзахисних клієнтів грошові суми для передачі судді, що буде розглядати кримінальні справи цих підзахисних, у вигляді хабарів. Виступаючи у ролі посередника у хабарництві Ш. шляхом зловживання довірою привласнював передані гроші [9]. Обман у намірах широко поширюється у сфері надання туристичних послуг, страхування. Шахрайські дії страховиків можуть полягати у наступному. Створена страхова компанія не має наміру виконувати взяти на себе зобов’язання, а прагне заволодіти страховими внесками страхувальників за відсутності намірів виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків [12, c.98]. Способи обману бувають при цьому різні. Страховики можуть видавати недійсні страхові поліси, через що страхувальники втрачають можливість отримання страхових виплат.

З юридичної точки зору в Україні немає поняття «страхове шахрайство». Вірніше говорити про шахрайство, що вчинюється у сфері страхування, як з боку страховиків так і страхувальників. В умовах розвитку страхового ринку України поки що рано казати про усталені форми шахраювання, але вже зараз спостерігається тенденція до того, що у ролі шахраїв частіше страхувальники, рідше - страховики та їх прямі (страхові брокери, страхові агенти) або побічні посередники (диспашери, аварійні комісари, аджастери, тощо).

Дещо інша ситуація на ринку надання туристичних послуг. Не поодинокі випадки, коли саме клієнти туристичних компаній стають жертвами обману у сфері надання відповідних послуг. Слідче управління МВС по Центральному федеральному округу м. Москва розкрило шахрайську діяльність біржі таймшерів. Сутність відпочинку за системою таймшер у тому, що клієнт набуває спеціальний сертифікат, який дає можливість протягом всього життя раз на рік безкоштовно відпочивати у обраній країні. У 2002 році у деяких московських газетах з’явилося оголошення із пропозицією реалізації сертифікатів таймшер. Зацікавлені громадяни дізнавалися про відкриття біржі таймшер, на якій можна вигідно продати сертифікати на нібито надпопулярні курорти світу не за їх номінальною вартістю, а набагато дорожче. З відвідувачами укладали угоду, за якою власник таймшер повинен був сплатити біржі 10% від вартості сертифіката (суми коливалися від 500 до 50 тис. дол. США), а біржа зобов’язувалася їх продати. Через кілька днів клієнт повідомляв, що покупець вже перерахував гроші, але вимагає підтвердження, що сертифікат підлягає перереєстрації на інших осіб. Послуга перереєстрації була оплатною. Коли клієнт переоформляв сертифікат, йому повідомляли, що угода не відбудеться через певні причини: арешт рахунків податковою інспекцією, несумлінний співробітник біржі зник з документами, місце, вказане у таймшері, перестало бути популярним тощо. Клієнту пропонували укласти нову угоду та знов сплатити 10% від вартості сертифіката або купити новий. Зрозуміло, що ніхто з клієнтів не отримав грошей. Загальна сума збитків склала понад 100 млн. рублів [3].

Нерідко шахраї вчиняють злочин, вводячи потерпілого у оману відносно правового статусу, яким вони наділені через обійману посаду. Потерпілі, у свою чергу, воліють досягти вирішення певного питання за допомогою хабара у короткий термін та з успіхом для них. На цих негативних рисах особи потерпілого робиться ставка шахраями.

Шахрай посилається на власні професійні здібності, можливість увійти у контакт з іншою посадовою особою та вирішити певні проблеми потерпілого за хабар. Обман полягає у тому, що шахрай не має тих можливостей та правомочностей вирішувати питання організаційно-розпорядчого, адміністративно – господарського характеру, які позиціонує у собі перед потерпілим. Він також не має можливості виконати обіцяне. Його мета – отримати кошти потерпілого та привласнити їх собі.

Відбувається привласнення особою цінностей, якій вони були вручені як хабар. Справи такого роду в судовій практиці зустрічаються досить часто. Так, Ш. вступив у злочинну змову з Г. з метою заволодіння автомобілем, який належав громадянину Д. З цією метою Ш. представився потерпілому під чужим іменем Н., - людини, паспорт якої раніше знайшов, а Г. - під вигаданим ім’ям. Увійшовши в довіру до Д., вони домовилися взяти його автомобіль в оренду на 7 днів. У приватного нотаріуса, Д. оформив генеральне доручення на свій автомобіль на ім’я Н. і передав його разом з автомобілем Ш. Після цього шахраї зняли автомобіль з обліку в ДАІ і продали його, а виручені кошти привласнили [90].

2. Обман у намірах

У практиці слідчих органів часто зустрічається такий спосіб обману у намірах, як позичання боргу без наміру його повернути. Схема обману ґрунтується у наявності між боржником та позичальником довірливих стосунків, що склалися раніше. Саме наявність довіри між ними є підставою для відносин позики. Шахрай може попередньо неодноразово позичати гроші та повертати їх у встановлений термін, навіть сплачуючи відсотки за користування. Таким чином він завойовує довіру з боку потерпілого. Шахрай у ролі боржника позичає навмисно гроші без наміру повернути їх будь-коли. І у певний час починає уникати зустрічей із кредитором, приховується у іншій місцевості. Для гальмування можливого процесу порушення кримінальної справи за фактом шахрайства злочинець може ініціювати повернення незначної частини боргу із проханням пролонгувати угоду позики до «кращих часів».

Різновидом обману у намірах є обманне укладання шлюбу з метою отримання відкритого доступу до матеріальних активів другої половини подружжя. Шлюбні аферисти, вказує Т.А. Пазинич, можуть водночас бути у шлюбних стосунках із декількома жертвами, переїжджаючи періодично від однієї до іншої під приводом тривалих відряджень, роботи вахтовим методом [14, c.60].

3.Обман стосовно окремих предметів (їх існування, призначення, фізичних характеристик, тотожності). Під таким обманом розуміється уведення потерпілого у оману відносно існування предметів, тотожності, якості, кількості, вартості, розміру, тощо. Обман у існуванні предмету має місце, коли потерпілий вводиться у оману відносно факту існування у розпорядженні винного певної речі. Як правило, такий обман сполучається також з обманом у намірах. Ізюмським міським судом С. був засуджений за вчинення низки шахрайських дій. У період з листопада 1999 р. по січень 2000 р. він звертався до мешканців м. Ізюм придбати дешеві продукти харчування, хоча дійсно їх не мав. Отримавши від потерпілих грошові суми від 50 до 600 грн. з місця події зникав [9].

Обман стосовно предмета може мати відношення до його якості та кількості. Такий обман частіше існує у формі угоди купівлі-продажу і часто має місце, коли шахрай під видом однієї речі передає іншу, що відрізняється від обумовленої родовими ознаками (речова чи грошова «лялька»). Обман у кількості предметів має місце, коли злочинець передає потерпілому річ обумовленої якості, але у меншій кількості, отримуючи від потерпілого майно за обумовлену кількість. Так, Ю., М. та Ф., маючи намір на здійснення шахрайських дій проти громадян, закупили партію цукру, розфасовану у стандартні мішки вагою 50 кг кожний. Потім винні за допомогою пилососу та спеціально виготовленої насадки вилучили та пересипали у пусту тару 159,6 кг цукрового піску з 28 мішків. Отриману цукрову масу винні реалізували громадянам на міському ринку у вигляді стандартних мішків [2].

Обман у тотожності можна визнати як окремий випадок обману у якості предмету, коли замість обумовленої речі контрагенту передається інша, нерівнозначна. Різниця між цими двома видами обману полягає тільки в тому, що про порушення тотожності можна казати тоді, коли обман стосується суттєвих якостей предмета.

Голопристанським районним судом Херсонської області П., Т., А. були визнані винними у вчиненні шахрайських дій за таких обставин. У вересні 2003 р. винні з метою шахрайського заволодіння чужим майном, використовуючи комп’ютер, сканер та кольоровий принтер, виготовили підроблені талони автогосподарства району на отримання 100 л бензину

АІ-92 у кількості 10 штук. Потім збули їх громадянам під видом дійсних [3].

Обмани у кількості та якості – не рідкість у слідчій практиці. Обман у кількості зустрічається у випадках передачі винним потерпілому умовного еквіваленту, але у меншій кількості, отримуючи від останнього майно, обумовлене за повну кількість. Такий обман має місце, коли винний використовує документи, у яких шляхом підробки вказана більша кількість майна, ніж та, на яку він мав право. Обман у якості має місце при передачі контрагенту замість обумовленої речі іншої, яка індивідуально відрізняється від обумовленої за родовими ознаками. Такий обман покладений у основу способу «формазон», майнова «лялька». Тобто обмани у якості є обманами, які мають на меті різного роду недоліки майна, що значно зменшують вартість предмету чи його функціональну придатність до звичного вживання.

4. Обман стосовно подій, з приводу яких створюється омана щодо минулого, теперішнього, майбутнього часів. Обман з приводу різних подій та явищ полягає у введенні особи у оману відносно подій та явищ, що слугують підставою для передачі майна. Прикладом такого обману може слугувати незаконне отримання грошових коштів у якості пенсій, інших виплат шляхом надання неправдивих документів про трудовий стаж, професію, умови праці, розмір заробітної плати, що впливає на розмір виплат. Такий обман злочинці використовують у випадку повідомлення про факт виконання певної роботи, завищення її обсягу, складності, неправдивого повідомлення про настання страхового випадку, обман про факт виплати коштів за отримане майно, тощо. Так, Н., Г., Р. та О. в період з липня по жовтень 2000 р. вчинили низку шахрайських дій з викрадення чужого майна. Один з винних звертався до продавця торговельного ларька чи павільйону та під вигаданою пропозицією реалізації товару встановлював ім’я продавця та власника торговельного павільйону, а отримані відомості повідомляв співучасникам. Інший злочинець, використовуючи ці дані, писав записку від імені власника павільйону з проханням про передачу грошей через пред’явника, оскільки той нібито потрапив у аварію, збив дитину через що йому терміново потрібні гроші. Далі шахрай пред’являв записку продавцю і той передавав вказану в ній суму грошей. Отримані гроші використовувалися на власні потреби злочинців [4].

Досить поширені у практиці випадки обману, що стосуються майбутніх подій (неправдиві обіцянки), коли шахрай з метою заволодіння майном обманює потерпілого відносно дійсних намірів. Неправдива обіцянка, вважає один з тлумачів коментарю Кримінального кодексу РФ Г.М. Борзенков, це не просто перекручення фактів, але водночас неправдиве повідомлення про власні дійсні наміри у теперішній час [7, c.325]. Відповідно, злочинець вводить у оману відносно подій, з приводу яких і створюється омана, що відноситься до майбутнього.

Останнім часом правоохоронні органи все частіше мають справу з випадками шахрайського привласнення коштів за обіцянки влаштувати на роботу. Зловмисники можуть удатися до створення фіктивних фірм, підшукання на посади осіб, некомпетентних у питаннях працевлаштування. Пропонуючи потерпілим посади, робочі місця, злочинці зваблюють їх солідною заробітною платою, соціальними пільгами. Так, Дніпровським РУ КМУ УМВС був виявлений факт шахрайства під обіцянку працевлаштування за кордоном. Мешканець Закарпаття К. отримав від громадян понад 3 тис. доларів. Він пропонував своїм землякам, що мешкали у м. Києві, працевлаштування квітникарями у Голландії. Клієнти, уведені у оману щодо дійсних намірів К., віддавали шахраю 400 доларів на оформлення документів та чекали дозволу на виїзд за кордон. Через певний час К. телефонував знайомим та повідомляв, що в одній з камер зберігання на залізничному вокзалі вони можуть забрати свої документи. Ошукані окрім паспортів в камерах нічого не знаходили. К, не маючи намір здійснити те, що обіцяв, використовував кошти на власні потреби [5].

Сутність неправдивої інформації при шахрайстві буває різна, але вона завжди слугує підставою для передачі майна потерпілим. А. був визнаний винним у вчиненні шахрайських дій. У період з 13 лютого по 17 квітня 2002 року він, маючи умисел на викрадення чужого майна, періодично приходив у квартири громадян м. Артемівська, представлявся співробітником фірм з ремонту телерадіоапаратури та пропонував встановити громадянам телевізійні антени. Потім отримував від потерпілих різні суми грошей у вигляді попередньої сплати та виписував квитанції. Зобов’язання із встановлення антен А. виконувати не мав намір, жодних заходів для цього не здійснював, а кошти витрачав на власні потреби [9].

Література

злочин шахрайство обман кваліфікація

Егерев И.М. Тактико-психологические основы предъявления для опознания лиц по признакам внешности: Автореф. дис. … канд..юрид.наук. – Иркутск: Байкальський государственный университет экономики и права, 2006. – 26 с.

49. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2001 року. - К.: Управління оперативної інформації МВС України, 2002. - 67 с.

50. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология (в двух частях): Учебник. Ч. ІІ.- М.: Юридическая литература, 1996.- 560 с.

51. Ефимова Л. Правовые аспекты безналичных денег // Закон. – 1997. - №1. – С.97-103.

52. За матеріалами СУ УМВС України у Львівській області.

53. Зав’ялов С.М. Спосіб вчинення злочину: сучасні проблеми вивчення та використання у боротьбі зі злочинністю // Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: НАВСУ, – К., 2005. – 20 с.

54. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 23 лютого 2006 року № 3480 - ІV// Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №31. - ст. 268.

55. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - Х.: Одіссей, 2000. - 448 с.

56. Зернов С.И., Самолаева Е.Ю. К вопросу о процессуальной регламентации и тактике предъявления для опознания в суде // Вестник Воронежского колледжа Минюста России. – Воронеж: Центрально-Черноземное изд-во, 2003. - №1. – С.54-61.

57. Знаков В.В. Психология понимания правды. – СПб.: Алетейя, 1999. – 281 с.

58. Зорин Г.А. Руководство по тактике допроса: Учеб.-практ.пособ. — М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2001. — 320 с.

59. Зорин Г.А. Теоретические основы криминалистики. - Минск: Амалфея, 2001. - 608 с.