Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Стрімкі економічні, соціальні та політичні зміни зумовлюють збільшення значущості охорони сфери інтелектуальної діяльності. На сьогодні саме об’єкти інтелектуальної власності є визначальним фактором технологічного, наукового та інформаційного розвитку будь-якого суспільства.

Проте всебічний розвиток інтелектуальної власності в Україні, на жаль, не оминули суспільно небезпечні діяння, спрямовані на порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.. 51-2 КУпАП, представляє собою сукупність ознак, що характеризують порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності як зовні виражену поведінку.

З практичної точки зору, важливість дослідження об’єктивної сторони вищезазначеного правопорушення пояснюється тим, що від точного встановлення всіх елементів залежить правильна кваліфікація протиправного діяння, а відповідно і рівень законності в сфері інтелектуальної власності. До того ж аналіз Верховного Суду України показав, що досить часто допускаються помилки при встановленні ознак саме об’єктивної сторони, що призводить до скасування вже прийнятих рішень.

Оскільки тільки акт зовнішньої вольової поведінки людини, який виявляється через вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), розглядається як правопорушення, то аналіз об’єктивної сторони має важливе значення для юридичної оцінки будь-якого правопорушення. Об’єктивна сторона – досить складне правове поняття. Як правило, з ним пов’язують зовнішній бік протиправного посягання на суспільні відносини, охоронювані законом.

Як свідчить аналіз наукових робіт І.Л. Зайцевої , В.Г. Корчевного , В.О. Негрескул , В.Г. Остапчук , останніми роками дослідження об’єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, зосереджувалося суто на порушенні авторських і суміжних прав. Але об’єктивна сторона цього правопорушення є значно ширшою і передбачає також порушення інших прав інтелектуальної власності. Вченими практично не розглядаються питання правової оцінки порушень патентних і виключних прав. Таке ігнорування викликало наукову прогалину в цій галузі дослідження, неоднозначне трактування диспозиції ст. 51-2 КУпАП.

Об’єктивну сторону адміністративісти розуміють як систему передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку.

До ознак об’єктивної сторони адміністративного правопорушення належить: діяння у формі дії або бездіяльності; шкідливі наслідки діяння, які іноді називають шкодою від посягання; причиновий зв’язок між діянням та його наслідками [8, с. 219]. Але зміст об’єктивної сторони адміністративного правопорушення не вичерпується лише діянням і результатом, що настав, він може також відбиватись у цілій системі ознак, до яких належать місце, час, спосіб, характер, знаряддя, засоби вчинення правопорушення.

У науці перераховані ознаки прийнято поділяти на обов’язкові та факультативні. Аналіз наукової літератури свідчить, що цілком справедливо до обов’язкових ознак об’єктивної сторони відносять діяння, оскільки без нього немає і адміністративного правопорушення. Автор дослідженні обстоює позицію, згідно з якою будь-який протиправний вплив вільного волевиявлення особи на охоронювані адміністративним законом соціальні цінності є комплексним процесом, що містить вчинюване діяння (дію, бездіяльність) та його суспільно небезпечні наслідки. Щодо факультативних ознак, то їх слід виявляти та враховувати в процесі розгляду кожного окремого адміністративного правопорушення, бо вони часто чинять суттєвий вплив на кваліфікацію діяння.

Протиправне діяння в ст. 51-2 КУпАП визначене як “незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів та послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”. Із наведеного зрозуміло, що аналізоване нами діяння є збірним проступком, а його склад сформовано з порушень заборон, приписів, вимог, що містяться в інших нормативно-правових актах, на які посилається ця стаття. Саме тому виникає необхідність ретельного аналізу всіх обставин об’єктивної сторони.

Аналізуючи диспозицію ст. 51-2 КУпАП, можна переконатися, що зазначене правопорушення може бути вчинене шляхом дії, але оскільки формулювання “інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності” містить у собі невичерпний перелік діянь, то постає питання про можливість вчинення правопорушення шляхом бездіяльності. Враховуючи висновок А.М. Коваля, що “умисне порушення авторського права шляхом злочинної бездіяльності можливе якщо винна особа за домовленістю з автором (наприклад, на підставі укладеного між ними авторського договору або усної домовленості) використовує твір науки, літератури чи мистецтва, однак у порушення цієї домовленості (умов договору) систематично не виплачує автору обумовленої винагороди за використання відповідного твору, що призвело до завдавання останньому матеріальної шкоди у зазначеному розмірі” [1, с. 61], можна стверджувати, що за вищевказане порушення авторського права, яке не завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, наставатиме адміністративна відповідальність. Отже, правопорушення може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності.

Шкідливі наслідки діяння як ознаки об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення одні вчені вважають обов’язковими [8 с. 434], а інші – факультативними [3, с. 109]. В адміністративному праві шкідливі наслідки розуміють як “спричинені негативним проступком негативні зміни в об’єкті, що захищається адміністративно-деліктним законом, які знайшли зовнішнє виявлення у зменшенні певного особистого чи майнового блага”[7, с. 255]. Шкідливі наслідки притаманні будь-якому адміністративному проступку, у тому числі й порушенню прав на об’єкт права інтелектуальної власності, оскільки він порушує майнові та особисті немайнові права, які належать авторам того чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності. Слід зауважити, що законодавець сформулював диспозицію статті 51-2 КУпАП без прямого визначення шкідливих наслідків, ознаку розміру шкоди включено до відповідних статей Кримінального кодексу України. Наприклад, порушення авторського і суміжних прав у значних розмірах (що в 20 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян [142]) тягне відповідальність за статтею 176 КК України, а в разі меншої шкоди – за статтею 51-2 КУпАП. Це дозволяє висновувати, що законодавець використовує розмір шкоди як критерій розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності.

Аналіз об’єктивної сторони адміністративного правопорушення дозволяє говорити про необхідність встановлення причинового зв’язку між конкретним протиправним діянням і наслідками, що настали в результаті його вчинення. Встановити необхідний причиновий зв’язок (причиново-наслідкову залежність) між протиправною дією (або бездіяльністю) і результатом, що настав, – означає проаналізувати фізичні й суспільні властивості результату, виявити всі обставини цієї справи, умови, що призвели до цього результату; оцінити роль кожної зі з’ясованих обставин, що привели в сукупності до того або іншого результату. Адміністративна відповідальність за ст. 51-2 КУпАП настає, якщо наслідки у вигляді завдавання матеріальної шкоди перебувають у причиновому зв’язку з порушенням прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Особливістю причинового зв’язку є те, що початком завжди є протиправне діяння людини, а наслідком – заподіяна таким діянням шкода.

Статтею 51-2 КУпАП встановлено відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. З об’єктивної сторони це правопорушення характеризується трьома альтернативними видами діянь:

незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності;

привласнення авторства;

інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

У диспозиції ст. 51-2 КУпАП застосовано термін “незаконне використання”. Вітчизняний законодавець, використовуючи в цій статті поняття “незаконне”, розкриває його зміст без наведення в диспозиції повного чи часткового переліку тих незаконних дій, які слід вважати протиправними. Отже, законодавець не тлумачить цього поняття, нажаль, не було воно предметом офіційного тлумачення і судових органів. Саме тому, воно стало предметом наукової дискусії в галузі кримінального, адміністративного та цивільного права.

Як слушно зазначає О.М. Костенко, зміст поняття “незаконне” слід розкривати шляхом застосування встановлених чинним законодавством спеціальних положень, які: а) забороняють вчинення певних дій; б) дозволяють їх вчинення, але за наявності певних підстав [3, с. 195]. Так, для з’ясування зазначеного в ст. 51-2 КУпАП змісту поняття “незаконне використання” слід обов’язково звертатись до відповідних спеціальних законів: “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року [4], “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 року [7], “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 року [4], “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 року [5], “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 року [2], “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 року , “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних” від 23 березня 2000 року [9], положення, яких взагалі забороняють використання певних об’єктів інтелектуальної власності або дозволяють їх використання, але за наявності певних підстав. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, використанням цього знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із уведенням зазначених товарів і послуг в господарський обіг [5].

Відтак, учинення вищезазначених дій щодо знаків для товарів і послуг без згоди правовласників слід вважати незаконним. За аналогією ця теза стосується також інших об’єктів інтелектуальної власності. Зупинимося більш детально на цьому питанні.

Незаконним використанням об’єкта права інтелектуальної власності вважається оприлюднення, опублікування, відтворення, розповсюдження без згоди автора (власника патента чи свідоцтва) літературного або художнього твору, фонограми, відеограми, аудіовізуальних творів, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо.

Необхідно враховувати, що для кожної окремої групи об’єктів прав інтелектуальної власності законодавцем закріплено відповідні види порушень. Наприклад, типовими порушеннями авторського права та суміжних прав є:

вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права та (або) суміжні права;

піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав;

плагіат;

ввезення на митну територію України без дозволу осіб, яким належить авторське право та (або) суміжні права, екземплярів творів (зокрема комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

авторський правопорушення інтелектуальний власність

вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

будь-які дії, свідомо спрямовані на обхід технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, поширення, ввезення з метою поширення і застосування засобів для такого обходу;

підроблення, змінення чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою поширення, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, із яких без дозволів суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучено чи змінено інформацію про управління правами, зокрема в електронній формі [4].

Щодо об’єктів права промислової власності порушенням прав визнаються такі дії, вчинювані без дозволу правовласника. Стосовно винаходів, корисних моделей і промислових зразків це:

виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, зокрема й через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний обіг або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, зважаючи на обставини, це й так є очевидним [4 с. 420].

Також порушенням винахідницьких і патентних прав вважається розголошення без згоди автора або заявника суті винаходу, корисної моделі або промислового зразка до офіційної публікації відомостей про них.

При цьому під розголошуванням можна розуміти дію або бездіяльність, у результаті яких інформація про суть винаходу, корисної моделі або промислового зразка в будь-якій можливій формі (усній, письмовій, іншій формі, зокрема з використанням технічних засобів) стає відомою третім особам.

І.Г. Запорожець зазначає, що “Особливістю об’єктивної сторони вказаного правопорушення є той факт, що до її змісту належать дії, пов’язані з порушенням прав навіть на ті об’єкти промислової власності (наприклад, раціоналізаторська пропозиція), які не отримали дотепер спеціальної правової охорони у формі окремого законодавчого акта” [1, с. 117].

Незаконним використанням знака для товарів і послуг визнається несанкціоноване виготовлення, застосування, ввезення, пропонування його до продажу, продаж, інше введення до цивільного обігу або зберігання з цією метою знака для товарів та послуг, або визначення схожого з ним аж до змішування однорідних товарів. Слід наголосити, що правопорушенням вважатиметься використання без згоди власника як самих зазначених зображень, так і схожих з ними зображень, якщо останні використовуються для товарів, однорідних з тими, для яких призначене зображення [8, с. 37].

Автор, безперечно, згоден із позицією вчених, які стверджують, що у кожному законі встановлюється щодо конкретного об’єкта промислової власності певна система захисту. Недоліком є те, що в зазначених законах містяться лише норми стосовно дій, що є порушенням патентних прав[9, с. 7]. На жаль, протизаконні дії в них визначено надто узагальнено, без належної конкретизації.

Ще однією формою вчинення порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є привласнення авторства, яке посягає на особисті немайнові права авторів.

Привласненням авторства на об’єкти промислової власності вважається оформлення у повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права інтелектуальної власності із зазначенням свого прізвища; реєстрація під своїм прізвищем предмета інтелектуальної власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без зазначення цього.

Привласнення авторства на об’єкти авторського права і суміжних прав – це вчинення будь-яких дій з метою реалізації як виключних, так і невиключних, майнових і немайнових прав, відповідно до статей 14, 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Зокрема, йдеться про використання твору як власного, тобто із зазначенням свого прізвища (псевдоніма), надання дозволу іншим особам використовувати твір від свого імені як від автора твору, надання дозволу на відтворення твору, публічні виконання, сповіщення, демонстрацію і показ, а також на переклад твору, перероблення, адаптацію або аранжування, передачу прав автора (відчуження) іншій особі [4].

Відповідно до конструкції об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, відповідальність за це правопорушення настає також у разі будь-якого іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Законодавець не дав визначення терміна “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, це формулювання має бланкетний характер. Вважаємо, що такий варіант закріплення об’єктивної сторони має як переваги, так і недоліки. Оскільки передбачити заздалегідь повний перелік протиправних дій не завжди вдається, і в разі вчинення дій, не зазначених раніше, необхідно повсякчас вносити доповнення до відповідних законів. Позитивним є те, що таке формулювання дозволяє зберегти незмінною матеріальну норму, яка передбачає адміністративну відповідальність. Але водночас невизначеність формулювання “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності” на практиці завдає труднощів, бо під час кваліфікації будь-якої незаконної дії необхідно звертатися до спеціального закону, яким врегульовано правовідносини у сфері захисту конкретного об’єкта права інтелектуальної власності [5, с. 155].

Наведені міркування та аналіз відповідних статей спеціальних законів щодо захисту інтелектуальної власності дозволяють дійти висновку, що об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, не обмежена зазначеними у законі діями, а має сприйматися у більш широкому розумінні, що обумовлює певні труднощі в її практичному застосуванні. Законодавець залишив відкритим перелік можливих порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що дозволяє застосовувати цю статтю за різних фактичних обставин учинення правопорушення. На сьогодні ця стаття здійснює охорону декількох інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав. Очевидно, що на практиці порушення різних видів прав інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки, у зв’язку з цим і ступінь їх суспільної небезпечності різний. Виходячи з цих міркувань, виникає необхідність диференціації адміністративної відповідальності за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності залежно від об’єкта. Саме тому доцільно створити в структурі КУпАП чотири окремі склади:

Порушення прав на об’єкти авторських суміжних прав.

Порушення прав на об’єкти промислової власності.

Порушення прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів, послуг.

Порушення прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

Такі зміни неодноразово пропонувалися науковцями, але всі вони так і залишилися поза увагою законодавця [6, с. 46].

До речі, в межовій Росії захист різних інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав– передбачено ч. 1 ст. 7.12 КпАП РФ, ч.2 ст. 7.12 і ст. 14.10 КпАП РФ відповідно [5]. Також у Кодексі Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення захист різних інститутів права інтелектуальної власності передбачено трьома різними статтями: ст. 128, ст. 129 і ст. 145 КРКпАП [152]. Варто зазначити, що і в кримінальному праві України захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється окремо і диференційовано: в КК України існують три окремі склади злочинів [3]. Ці приклади ще раз підтверджують необхідність реформування адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

Таким чином, подальші дослідження щодо адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності слід спрямувати на законодавче закріплення диференціації адміністративної відповідальності за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності.

ЛІТЕРАТУРА

Адміністративне право України: [підручник для юрид. вузів і фак.] / [за ред. Ю.П. Битяка]. – Х.: Право, 2000. – 520 с.

Власов В.А. Советское административное право / В.А. Власов, С.С. Студеникин. – Иркутск, 1959. – 280 с.

Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: [учебное пособие] / Д.Н. Бахрах. – Свердловск: Изд–во Уральск. ун–та, 1989. – 204 с.

Иоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М.:Госюриздат, 1961. – 381 с.

Адміністративне право України: [підручник] / [за ред. С.В. Ківалова]. – Одеса: Юридична література, 2003. – 312 с.

Кисин В.Р. Административное правонарушение: понятие, состав, квалификация / В.Р. Кисин – М., 1991. – 178 с.

Адміністративні правопорушення в системі права: [навчально-методичний посібник] / О.В. Кузьменко, С.С. Гнатюк, В.В. Новіков, Л. Г. Чистоклєтов. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2006. – 152 с.

Рогов Е.И. Общая психология: [курс лекцій] / Е.И. Рогов.- М.:Гуман. изд. центр “ВЛАДОС”, 1999. – 446 с.

Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности / Д.Н. Бахрах. – Пермь, 1969. – 108 с.

Копейчиков В.В. Правознавство / В.В. Копейчиков, В.А. Бобир. – [вид. 2-ге, перероб. та допов.]. – К.:ЮринкомІнтер, 1999. – 704 с.

Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / А.А. Пионтковский. – М., 1961. – 667 с.

Фролов Е.А. Объект уголовно-правовой охраны и его роль в организации борьбы с посягательствами на социалистическую собственность:автореф. дис. на соискание научной степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Криминология, уголовное право, уголовно-исполнительное право” / Е.А. Фролов – Свердловск, 1971. – 52 с.

Кримінальне право і законодавство України: частина загальна: [курс лекцій] / [за ред. М.Й. Коржанського]. – К.: Атіка, 2001. – 432 c.

Наумов А.В. Российское уголовное право: Общая часть : [курс лекций] / А.В. Наумов. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560 c.

Российское уголовное право: Общая часть: [учебник]. – М.: Издательство “Спарк”, 1997. – 454 с.

Курс уголовного права: Общая часть: [учебник для вузов]: у 2 т. / [под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доцента М.И. Тяжковой]. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. – Т.1: Учение о преступлении. – 1999. – 592 с.