Структура інституту постпенітенціарного впливу на засуджених
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З курсу
кримінально-виконавчого права
Структура інституту постпенітенціарного впливу на засуджених
Зміст
1. Структура інституту постпенітенціарного впливу на засуджених
1.1 Підготовка засуджених до звільнення
1.2 Надання допомоги звільненим у трудовому та побутовому влаштуванні
1.3 Організація загального контролю за поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі, застосування в разі потреби заходів примусу — встановлення адміністративного нагляду
2. Принципи кримінально-виконавчої політики: поняття, класифікація, зміст
3. Задача
4. Використана література
1. Структура інституту постпенітенціарного впливу на засуджених
1.1 Підготовка засуджених до звільнення
постпенітенціарний звільнення засуджений
Підготовка засуджених до звільнення – це система заходів щодо попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою засуджених, передбачаючих їх психологічну, етичну, правову підготовку, надання безпосередній допомозі у відновленні і розвитку соціально корисних зв'язків засуджених, вирішенні питань їх трудового і побутового пристрою після від'їзду покарання.
Засадничі норми соціальної роботи з ув'язненими закріплені в міжнародному законодавстві. Так в статті 3 Європейських конвенції по попередженню тортур і нелюдяного або принижуючого гідність звернення або покарання (Страсбург, 26 листопада 1987 року) вказано, що відповідно до положень статті 3 вказаних Конвенції "ніхто не повинен піддаватися тортурам і нелюдяному або принижуючому гідність зверненню або покаранню".
Соціальна робота із засудженими в УЇС Мінюсту є сама по собі багатоаспектним видом діяльності. Одним з найбільш важливих напрямів діяльності соціальної роботи із засудженими є їх підготовка до звільнення з місць позбавлення волі. Оскільки це напрям діяльності направлений на соціальну адаптацію засуджених, на те, аби повернути в суспільство "здорову" особу, підготовлену до умов життя, які існують в суспільстві; забезпечити його необхідним для нормальної життєдіяльності, роботою, житлом і так далі
Велике значення при організації діяльності старшого фахівця з соціальної роботи, і соціальної роботи в цілому, у виправній установі УЇС Мінюсту по підготовці засуджених до звільнення, має правове закріплення цієї діяльності. Підготовка засуджених до звільнення законодавчо закріплена в главі 22 кримінально-виконавчого кодексу, яка озаглавлена як "Допомога засудженим, таким, що звільняється від відбуття покарання, і контроль за ними".
Підготовка до звільнення осіб, що відбувають покарання в ВК починається не пізніше, ніж за 6 місяців до закінчення терміну позбавлення волі. Вона включає наступне:
- проведення бесіди з кожним засудженим, в процесі якої з'ясовується, де ці особи мають намір проживати, працювати або вчитися після звільнення з місць відбуття позбавлення волі;
- роз'яснення засудженим законодавства про порядок надання ним сприяння в трудовому і побутовому пристрої, видачі паспортів і оформлення реєстрації. Одночасно їм роз'яснюється доцільність повернення в місце постійного мешкання і на ті підприємства, де вони працювали до засудження.
Незалежно від звернення або відмови засуджених від допомоги в трудовому і побутовому пристрої начальник ВК зобов'язаний за 6 місяців до звільнення направити запит в ОВД з проханням перевірити можливість трудового і побутового пристрою наступних осіб: Інвалідів I і II груп, що старезних, таких, що відмовляються повернутися до колишнього місця проживання, неповнолітніх, засуджених при особливо небезпечному рецидиві злочинів, судимих три і більше разу за скоювання будь-яких умисних злочинів, що підлягають узяттю під адміністративний нагляд по постанові комісії адміністрації ВК, що не встали на дорогу виправлення або не відмовилися від намірів продовжити злочинну діяльність.
1.2 Надання допомоги звільненим у трудовому та побутовому влаштуванні
Адміністрація ВК взаємодіє у вирішенні питань трудового і побутового пристрою осіб, що звільняються з місць відбуття позбавлення волі, з ОВД, опіки і опікування, управлінням охорони здоров'я, освітою, соціального захисту населення, комісією у справах неповнолітніх і захисту їх прав, утвореному органом місцевої самоврядності, і федеральною службою зайнятості населення по вибраному ними місцю проживання.
Організація і здійснення всіх заходів щодо надання допомозі в трудовому і побутовому пристрої осіб, що звільняються з ВК, очолюється на співробітників групи соціального захисту за участю начальників загонів, психологів, співробітників відділів (груп) спеціального обліку і інших зацікавлених частин і служб.
В разі здобуття відповіді про неможливість трудового і побутового пристрою проживання, що звільняється по вибраному місцю, співробітник групи соціального захисту ВК ставить про це в популярність що звільняється і з його згоди приймає заходи до позитивного вирішення цих питань в інших місцевостях.
Засудженим, таким, що міститься в ГІК і ВК, а також засудженим, залишеним в в'язницях для виконання робіт по господарському обслуговуванню, можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі ВК тривалістю до семи діб, не рахуючи часу для проїзду туди і назад, для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою. Дозвіл виїзду за межі установи є важливим елементом підготовки до звільнення засуджених. Оскільки рішення питання про попередній пристрій по передбачуваному місцю проживання на місці більш продуктивно, ніж пристрій при посланні запитів. Дозвіл на виїзд за межі ВК дається начальником установи з врахуванням характеру і тягаря досконалого злочину, особи і поведінки засудженого. Так виїзди для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою не вирішуються: засудженим при особливо небезпечному рецидиві злочинів, засудженим, яким смертельна страта замінена в порядку помилування позбавленням волі, засудженим, до довічного позбавлення волі, засудженим, хворим відкритою формою туберкульозу, засудженим, які не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, від алкоголізму, наркоманії або токсикоманії, ВІЧ інфікованим засудженим.
1.3 Організація загального контролю за поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі, застосування в разі потреби заходів примусу — встановлення адміністративного нагляду
Серед профілактичних заходів, які здійснюються відносно осіб, звільнених від відбування покарання, особливе місце займає адміністративний нагляд. Він являє собою систему тимчасових виховних і примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою осіб, що звільнені з місць позбавлення волі та залишаються небезпечними для суспільства.
Така діяльність здійснюється відповідно до глави 25 КВК України, Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” (далі — Закон) та Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.
Згідно з вказаними нормативними актами адміністративний нагляд встановлюється щодо таких категорій осіб:
1) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила про те, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;
2) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з не законним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
3) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично вчиняють правопорушення.
Щодо осіб, вказаних у перших двох пунктах цього переліку, адміністративний нагляд встановлюється судом за місцезнаходженням виправної установи за поданням її начальника. Для цього адміністрація УВП завчасно готує стосовно таких засуджених характеристики, копії вироків, довідки про застосування заходів стягнення, інші матеріали, які вказують на небажання засудженого стати на шлях виправлення. До міськ-, райвідділу, куди має прибути особа після звільнення, направляється запит щодо пропозицій про встановлення обмежень дій піднаглядного. Відповідь на запит долучається до справи засудженого.
Рішення про необхідність встановлення адміністративного нагляду приймається комісією керівного складу адміністрації виправної установи. Після її позитивного висновку оформляється подання, яке разом з матеріалами, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду, і копією вироку засудженого направляється до суду. Там матеріали розглядаються за участю особи, стосовно якої внесено подання, та представника УВП. При задоволенні подання піднаглядному під підпис у довідці роз'яснюється обов'язок не порушувати громадський порядок і додержуватися встановлених правил. Постанову судді про встановлення адміністративного нагляду разом з довідкою про оголошення встановлених обмежень та характеристикою відділ по контролю за виконанням судових рішень направляє до міськ-, райвідділу за обраним особою місцем проживання в день її звільнення.
Щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини, або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, адміністративний нагляд встановлюється, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання незважаючи на попередження органів внутрішніх справ систематично порушують громадський порядок, вчиняють інші правопорушення. З метою отримання своєчасної інформації про протиправні дії дільничний інспектор міліції зобов'язаний систематично контролювати поведінку цих осіб за місцем проживання (перебування) й роботи, не рідше одного разу на місяць перевіряти довідкові картотеки правопорушників, використовувати інформацію приймальників-розподільників, чергових частин міськ-, райвідділів. У разі виявлення факту правопорушення особою, щодо якої можливе встановлення адміністративного нагляду, дільничний інспектор міліції виносить їй письмове попередження. Якщо незважаючи на це особа учиняє нове правопорушення, за які чинним законодавством встановлена адміністративна відповідальність, дільничний інспектор міліції доповідає про це рапортом начальнику міськ-, райвідділу для прийняття рішення про доцільність встановлення адміністративного нагляду. До рапорту додаються:
- копія вироку суду про попереднє засудження до позбавлення волі;
- довідка про перевірку на наявність судимостей;
- характеристика особи та матеріали, які свідчать про вчинені особою правопорушення і накладені стягнення;
- засвідчені копії протоколів та постанов про притягнення до адміністративної відповідальності;
- письмове попередження;
- пояснення правопорушника;
- пропозиції щодо застосування обмежень дій піднаглядному.
Начальник міськ-, райвідділу, розглянувши ці матеріали, приймає рішення щодо підготовки подання про встановлення адміністративного нагляду. У поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити начальник органу внутрішніх справ щодо піднаглядного, та обгрунтування доцільності таких заходів. Подання разом з переліченими матеріалами направляється до суду.
На судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а також представник міськ-, райвідділу внутрішніх справ, де воно оформлялося. Після позитивного рішення суду постанова судді надсилається начальнику районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання піднаглядної особи. На її виконання дільничний інспектор міліції оформляє справу адміністративного нагляду та проводить з піднаглядним бесіду.
Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного року до двох років і починає відраховуватися з дня оголошення піднаглядному постанови суду про його встановлення. Він не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. У разі, коли є підстави вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ може бути продовжено у загальному порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості. Якщо піднаглядному призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, адміністративний нагляд не припиняється.
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і дотримуватися таких правил:
а) прибути у визначений виправною установою термін в обрані ними місця проживання і зареєструватися в органах внутрішніх справ;
б) з'являтися за викликом міліції і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.
Щодо піднаглядних за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження:
а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);
в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг встановлених обмежень, зокрема:
- продовжувати термін адміністративного нагляду відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону;
- збільшувати або зменшеншувати обсяг обмежень дій піднаглядних відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону;
- припиняти адміністративний нагляд відповідно до ч. 4 ст. 5 та ч. 4 ст. 8 Закону.
Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати дотримання піднаглядними правил адміністративного нагляду. Про результати перевірок здійснюється запис у листку контролю за дотриманням встановлених обмежень дій піднаглядним та рапортом доповідається начальнику міськ-, райвідділу.
Дільничні інспектори міліції та працівники карного розшуку зобов'язані проводити індивідуально-попереджувальну роботу з піднаглядними. У разі отримання відомостей про їх наміри ухилитися від адміністративного нагляду або вчинити правопорушення вони надають начальнику міськ-, райвідділу внутрішніх справ пропозиції щодо посилення контролю за поведінкою і способом життя таких осіб. Підрозділи карного розшуку разом з підрозділами оперативної служби, державної служби боротьби з економічною злочинністю, служби боротьби з організованою злочинністю та з незаконним обігом наркотиків виявляють злочинні зв'язки, наміри піднаглядних, уживають заходів до попередження і припинення ними злочинів, спільно з дільничними інспекторами міліції контролюють дотримання правил адміністративного нагляду і встановлених судом обмежень.
Слідчі та підрозділи дізнання при провадженні дізнання та досудового слідства:
- виявляють причини та умови, які сприяли вчиненню злочинів піднаглядними або особами, що підпадають під дію Закону, а також причини невстановлення адміністративного нагляду і непроведення розшуку осіб, які ухилились від нього;
- вносять начальникам міськ-, райвідділів за місцем проживання (перебування) вказаних осіб подання про виявлені недоліки в роботі з установлення і здійснення адміністративного нагляду.
Приймальники-розподільники, чергові частини міськ-, райвідділів виявляють серед осіб, затриманих за правопорушення, піднаглядних і осіб, які підпадають під дію Закону, протягом доби інформують про це міськ-, райвідділи за місцем їх проживання (перебування). У разі виявлення осіб, що перебувають під адміністративним наглядом чи не прибули після звільнення з місць позбавлення волі до обраного місця проживання у встановлений строк або самовільно залишили його з метою ухилення від адміністративного нагляду, начальник підрозділу інформує про це міськ-, райвідділ за обраним піднаглядним місцем проживання. Патрульно-постові наряди міліції під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку здійснюють контроль та ведуть спостереження за особами, стосовно яких встановлено адміністративний нагляд, якщо вони з'являються в громадських місцях, відвідування яких їм не дозволено, або залишають місце проживання (перебування) в заборонені для цього години. При виявленні таких осіб патрульні (постові) затримують їх і доставляють до чергової частини міськ-, райвідділу з метою оформлення матеріалів про порушення правил адміністративного нагляду.
У разі якщо піднаглядному судом встановлені обмеження дій у вигляді реєстрації в міліції, то за письмовим рішенням начальника міськ-, райвідділу така реєстрація здійснюються працівником відділення (відділу) дільничних інспекторів міліції, дільничним інспектором міліції, працівником карного розшуку або черговим міськ-, райвідділу, про що здійснюється запис у реєстраційному листку. Час явок установлюється з таким розрахунком, щоб це не впливало на роботу і навчання піднаглядного. Під час реєстрації з піднаглядним проводиться бесіда профілактичного характеру, про що складається довідка.
Начальник міськ-, райвідділу за письмовою заявою піднаглядного може дозволити йому тимчасове проживання (перебування) в іншому місці в межах території, яку обслуговує міськ-, райвідділ. Питання про виїзд піднаглядного з місця постійного проживання за межі району (міста) в особистих справах вирішується з письмового дозволу начальника міськ-, райвідділу на підставі письмової заяви піднаглядного на термін, який не перевищує 10 діб, з урахуванням часу перебування його у дорозі. У разі дозволу на тимчасовий виїзд до іншої місцевості піднаглядному вручається під підпис маршрутний листок. Про виїзд піднаглядного дільничний інспектор міліції письмово повідомляє міськ-, райвідділ, на територію обслуговування якого цей піднаглядний має прибути. Після прибуття піднаглядного на територію обслуговування іншого міськ-, райвідділу працівник відділу (відділення) дільничних інспекторів міліції, а за його відсутності — дільничний інспектор міліції, або працівник карного розшуку, або черговий міськ-, райвідділу реєструє прибулого у журналі реєстрації справ адміністративного нагляду і піднаглядних та протягом доби інформує про його прибуття дільничного інспектора міліції, на території обслуговування якого буде тимчасово проживати дана особа. На маршрутному листку піднаглядного здійснюється відповідний запис про прибуття і вибуття. Дільничний інспектор міліції протягом строку тимчасового перебування піднаглядного здійснює стосовно нього індивідуально-профілактичну роботу, а у разі виявлення правопорушень з боку піднаглядного інформує міськ-, райвідділ за місцем його проживання.
При поверненні піднаглядного на постійне місце проживання (перебування) дільничний інспектор міліції робить запис у маршрутному листку про прибуття особи, долучає його до справи адміністративного нагляду та продовжує здійснювати контрольні заходи.
Уразі від'їзду піднаглядного на інше місце проживання (перебування) із зняттям з реєстрації дільничний інспектор міліції, який здійснює нагляд, повідомляє міськ-, райвідділ, на територію обслуговування якого прибуде піднаглядний. При цьому піднаглядному видається контрольний листок.
У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду особи, щодо яких він встановлений, притягаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності. При ухиленні піднаглядних від адміністративного нагляду органи внутрішніх справ здійснюють їх розшук.
Адміністративний нагляд припиняється постановою судді:
а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом, — за поданням начальника органу внутрішніх справ або за клопотанням самого піднаглядного;
б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, — за поданням начальника органу внутрішніх справ.
Питання
про припинення адміністративного
нагляду розглядається в суді відповідно
до правил, встановлених щодо розгляду
питання про його встановлення.
Адміністративний нагляд автоматично
припиняється:
а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;
б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання;
в) у разі смерті піднаглядного.
Щодо осіб, відносно яких припиняється адміністративний нагляд, дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати індивідуально-профілактичну роботу за місцем їх проживання до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості або її зняття.
Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, управління внутрішніх справ областей, міст і на транспорті. Найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
2. Принципи кримінально-виконавчої політики: поняття, класифікація, зміст
Кримінально-виконавче право як галузь права базується на відповідних принципах. Проте у ст. 5 КВК України мова йде не про принципи кримінально-виконавчого права, а про принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання. Зокрема, ст. 5 КВК передбачає, що кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах:
— невідворотності виконання і відбування покарань;
— законності;
— справедливості;
— гуманізму;
— демократизму;
— рівності засуджених перед законом;
— взаємної відповідальності держави і засудженого;
— диференціації та індивідуалізації виконання покарань;
— раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;
— поєднання покарання з виправним впливом;
— участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань.
Охарактеризуємо коротко основні з них.
Принцип законності полягає у забезпеченні верховенства плкону взагалі і закону, який регулює виконання покарання, зокрема, та передбачає його пріоритети перед іншими нормативними актами у цій сфері. У Конституції даний принцип закріплено у багатьох нормах, зокрема: ст. 6 — органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; ст. 62 — ніхто не може бути підданий покаранню, доки його вину не доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; п. 14 ст. 92 — виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань. Названий принцип реалізується шляхом точного і суворого дотримання Конституції та кримінально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань та їх посадовими особами. Він конкретизується у статтях 3, 4, ч. 1 та ч. 4 ст. 7, статтях 22—23 КВК. Вимоги цього принципу, відповідно до ст. 9 КВК, зобов'язують і засуджених, які відбувають покарання, неухильно дотримуватися вимог кримінально-ииконавчого законодавства.
Принцип гуманізму закріплений насамперед у ст. 28 Конституції України — кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Наведений принцип конкретизується у кримінально-виконавчому законодавстві і полягає у тому, що метою останнього є захист інтересів особи, суспільства та держави від злочинних посягань, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КВК). Покарання застосовується до осіб, котрі скоїли злочини, в ім'я інтересів усіх інших громадян. Гуманізм щодо засуджених полягає у тому, що вони, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК, користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України, КВК та встановленими вироком суду. Принцип гуманізму виявляється також у цілях, які ставить держава при виконанні кримінального покарання — виправленні і ресоціалізації засуджених для повернення їх у суспільство повноправними його членами (ч. 1 ст. 1, ст. 6 КВК). Право на гуманне ставлення до себе та повагу гідності, властивій людській особистості, належить до основних прав засуджених і закріплено у ч. 2 ст. 8 КВК. Крім того, цей принцип полягає і в тому, що під час виконання та відбування покарання засудженому створюються умови для нормального існування, всієї його життєдіяльності (харчування, комунально-побутове та медичне забезпечення) — ч. 1 ст. 8, ст. 115, 116 КВК. Даний принцип закріплений також у ст. 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», яка передбачає, що жорсткі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах та установах виконання покарань.
Принцип справедливості полягає у тому, що, з одного боку, держава, піддаючи засудженого покаранню, тим самим відновлює справедливість у суспільстві, яка була порушена вчиненим злочином, а з іншого — обсяг встановлюваних під час виконання конкретного покарання обмежень прав та свобод засудженого повинен бути адекватним ступеню його вини і суспільній небезпеці скоєного злочину. Покарання повинно бути справедливим, позбавленим надлишкових каральних елементів і не перевищувати меж, достатніх для виправлення засудженого. Цей принцип також знаходить своє втілення в тому, що при виконанні кримінальних покарань кожному засудженому гарантується рівність перед законом, судом й іншими правоохоронними органами незалежно від майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та інших факторів. Відповідно до ч. 4 ст. 6 КВК України, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особи засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки, мотиці її злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.
Принцип рівності засуджених перед законом тісно пов'язаний з розглянутим вище принципом справедливості. Підґрунттям його є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції), а також Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6). Цей принцип закріплено у ст. 7 КВК України.
Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безперечність виконання уповноваженими органами та установами покарання, призначеного за вироком суду, і безумовність його відбування засудженим та його обов'язок зазнати кару за вчинений злочин (статті 4, 9 КВК).
Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є похідним від такого принципу кримінального права, як диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності. Диференціація виконання покарання полягає у тому, що до різних категорій засуджених (залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки у процесі відбування покарання) застосовується каральний вплив у різних обсягах. Засуджені згідно з цим принципом поділяються на більш-менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів ішливу, а також для запобігання негативному впливу з боку рецидивістів та засуджених за тяжкі злочини на інші категорії засуджених. Один з методів диференціації виконання покарання — направлення їх для відбування останнього до різних органів і установ виконання покарань залежно від виду призначеного покарання, класифікація засуджених та розподіл їх по виправних колоніях різного рівня безпеки — статті 11—19, 92 КВК. Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на об-ліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 КВК, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням особистості засудженого, характеру і ступеня суспільної небезпеки та мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Крім того, залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання йому можуть бути змінені умови тримання шляхом переведення до різних структурних дільниць в межах однієї виправної колонії (ресоціалізації, соціальної реабілітації або посиленого контролю) чи до виправної колонії іншого рівня безпеки (статті 94—101 КВК), що тягне за собою або збільшення обсягу його прав, або звуження його правового статусу.
Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки — не що інше, як принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних методів управління. Цей принцип проявляється у тому, що в ході виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і виховні засоби впливу. Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, у застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у статтях 46, 67—68, 82-83, 130, 132, 144-145 КВК України.
Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовуються до засуджених відповідно до ч. З ст. 6 КВК, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовуються тоді, коли самої лише кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. Найбільш повно засоби виправного впливу застосовуються до осіб, засуджених до покарання у виді: позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт, направлення до дисциплінарного батальйону.
Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі й здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами КВК, іншими законами та підзаконними нормативними актами.
Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у ст. 5 КВК України перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає багато запитань у науковців і є небезспірним. Як вважають окремі науковці, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого законодавства у ст. 5 КВК названі принципи: демократизму, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань. Зокрема, демократизм не може бути принципом кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання, оскільки він по є загальногалузевим специфічним принципом права, це — лише принцип кодифікації законодавства. Незрозуміло також, як саме може реалізуватися принцип «взаємної відповідальності держави і засудженого» у рамках кримінальної відповідальності, котра є застосуванням державного примусу органами та установами виконання покарань і виражається в обмеженні прав та свобод засудженого. Також навряд чи можна вважати галузевими принципами «диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань», «поєднання покарання з виправним впливом», «участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарані.», оскільки вони є принципами лише окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства та можуть бути реалі-ловані в основному при виконанні покарання у виді позбавлення полі. Разом з тим, до системи принципів кримінально-виконавчого законодавства законодавець чомусь не включив принцип «поваги до прав людини», який передбачений численними міжнародно-правовими актами як у сфері захисту прав людини, так і у сфері поводження із засудженими особами.
Враховуючи наведену вище тезу про відсутність тотожності між поняттями «кримінально-виконавче право» та «кримінально-виконавче законодавство», неважко зрозуміти, що між принципами кримінально-виконавчого права і принципами кримінально-виконавчого законодавства також існують відмінності.
Принципи кримінально-виконавчого права — це теоретично обґрунтовані основні положення, які зумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення пра-вообмежень, властивих покаранням (незалежно від форм застосовуваних примусових заходів), і знаходять свій прояв у процесі виконання — відбування всіх без винятку покарань.
Задача
Терещук був засуджений до 1 року виправних робіт. Через деякий час рішенням того ж суду невідбуту частину покарання 6 місяців і 5 днів виправних робіт замінено позбавленням волі на той же строк. Після відбування цього покарання Терещука знову було засуджено за дрібну крадіжку до 1 року 6 місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки.
У ВК якого рівня безпеки повинен відбувати покарання Терещук?
Відповідь
Згідно з ч. 3 п. 2 ст.. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;
чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини;
чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення вол…
Відповідно до «Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі» - особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.
Враховуючи наведене вище вважаю, що вид виховної колонії Терещюку визначено правильно.
Література
1. Кримінально-виконавчий кодекс України: поточна редакцiя вiд 16.02.2010
2. Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
3. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
4. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки. Затв. пост. КМУ від 3 серпня 2006р. №1090 // Офіційний вісник України. – 2006. – №32.
5. Бадира В.А., Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Мінаєв М.М., Хашев В.Г. Кримінально-виконавче-право: Навчальний посібник / За ред. Т.А. Денисової. – К.: Істина, 2008. – 400 с.
6. Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. зал. / За ред. А.Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256с.
7. Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби, Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.
8. Трубников В.М., Степанюк А.Ф. О формировании целей наказания и задач уголовно-исполнительного законодательства //Сб. кратких тезисов докл. и науч. сообщений науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. работ, выполненных проф.-препод.составом Украинской юр.академии в 1992 г. – Харьков: Укр.юр.акад., 1993.
9. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999
10. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / отв. ред. А.А.Толкаченко. – СПб.: ЮрЦП, 2004. – 377с.
11.Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя (Аналіз міжнародно-правових стандартів у галузі поводження із звинуваченими, підсудними, засудженими): Навчальний посібник /Укладач В.О.Сушко. – Одеса: Астропринт; ОИУМ; ОИПП, 1998. –148 с.