Особливості кримінального покарання неповнолітніх (компаративний аспект)
РЕФЕРАТ
Особливості кримінального покарання неповнолітніх (компаративний аспект)
ВСТУП
Усвідомлення необхідності особливого правового ставлення до неповнолітніх, зокрема і в кримінально-правовому аспекті, відбувалося досить повільно в процесі розвитку цивілізації. Відносно розгорнута система правових норм для неповнолітніх, в тому числі й особливості їх кримінальної відповідальності та покарання, виникла у розвинутих західних країнах лише наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. Перший універсальний міжнародно-правовий документ про захист дітей (Декларація про захист прав дітей) був прийнятий лише у 1924 р. під егідою Ліги Націй. Перший в історії суд для неповнолітніх був створений у США в 1899 р. В той же час дослідники підкреслюють, що “... не можна категорично і однозначно стверджувати, що римське право, більш пізні правові акти середньовіччя і тим більше законодавство 18-19 ст.ст. взагалі не залишили нам жодних юридичних свідчень того, що існували спроби уберегти неповнолітніх від жорстокої кари за вчинене діяння”. Ще у давньоримських Законах ХІІ таблиць був сформульований принцип прощення покарання, виправданого неповноліттям. Зокрема, йшлося про можливість непризначення покарання неповнолітньому при наявності двох умов: по-перше, якщо особа, яка вчинила злочин, не розуміла характеру злочинного акта, і, по-друге, якщо сам злочинний акт не був доведений до кінця. Цікаво буде зазначити, що цей принцип діяв протягом тривалого часу в багатьох країнах Західної Європи завдяки рецепції норм римського права (у Франції аж до революції 1789 р.). Окремі норми та положення щодо неповнолітніх містилися у знаменитих Дигестах візантійського імператора Юстиніана в титулі 4 “Про осіб, які не досягли 25 років”. Так, відомий римський юрист Ульпіан писав з цього приводу: “Відповідно до природної справедливості, претор встановив цей едикт, шляхом якого він надав захист юним, оскільки всім відомо, що у осіб цього віку розсудливість є нестійкою ... вразливою для впливу різних спокус”
Першою в історії кримінального права теорією, яка передбачала своєрідний юридичний захист неповнолітніх (щоправда, переважно малолітніх дітей), що вчинили злочини, була так звана концепція кримінальної безвідповідальності. Йшлося про те, що діти та підлітки в силу свого віку не здатні усвідомлювати вчинювані ними проступки як “зло”, а тому не підлягають покаранню. Хоча фактично в цій концепції йшлося про застосування покарання, а не про визнання неповнолітніх невинними. Е.Б.Мельникова підкреслює, що саме тоді, завдяки виведенню зі сфери покарання малолітніх дітей, був закладений фундамент майбутньої персональної підсудності ювенальної юстиції – на базі віку кримінальної відповідальності та його нижньої і верхньої межі [2, с.123]. У XVIII-ХІХ ст.ст. в країнах Західної Європи виник ще один своєрідний кримінально-правовий принцип щодо неповнолітніх – принцип розуміння, згідно з яким суд в конкретному випадку на підставі аналізу всіх обставин справи повинен зробити висновок про те, чи розуміли неповнолітні зміст та значення своїх дій (проте фактично цей принцип носив більше процесуальний, ніж кримінально-правовий характер). В цьому аспекті введення в закон і судову практику принципу розуміння вважалось вирішальним для здійснення функції юридичного захисту прав неповнолітніх в кримінальному праві [7, 124]. Особливе значення цей принцип мав для захисту прав неповнолітніх у тих країнах, законодавство яких не передбачало кримінальну безвідповідальність. Це стосується, наприклад, Франції періоду дії КК 1810 р. Суддя, який розглядав кримінальну справу про злочин неповнолітнього, повинен був при вирішенні питання про кримінальну відповідальність встановити, чи діяв цей підліток із розумінням, тобто чи усвідомлював він, що вчиняє злочин. Навіть і при наявності розуміння, призначене неповнолітньому покарання повинно бути менш суворим, ніж покарання дорослого злочинця. Окремі західні науковці досить скептично оцінюють як принцип кримінальної безвідповідальності, так і принцип розуміння. Наприклад, французький дослідник Ж. Шазель вважав, що при призначенні судом підлітку примусового виховання і кримінальна безвідповідальність, і його визнання таким, що діяв без розуміння, втрачають сенс, перетворюючись у юридичну фікцію. На думку цього вченого, у таких випадках неповнолітній повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності, а тому і захищений законом від примусових заходів впливу [Цит. за: 1, с.127]. Сама ідея про необхідність індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх була обґрунтована наприкінці ХІХ ст. представниками соціологічної школи в кримінальному праві [3, с.159].
Загальновідомо, що науково обґрунтований розвиток законодавства будь-якої країни неможливий без врахування як позитивного, так і негативного досвіду інших держав. Повною мірою це стосується і кримінального законодавства України, розвиток і вдосконалення якого без використання порівняльного-правового методу є неможливим. “Порівняння дає можливість визначити спільне та відмінне, бачити як недоліки, так і кращі зразки вирішення певних питань”, – слушно наголошує відомий український криміналіст С.С. Яценко [5, с.438]. На виключне значення компаративного методу звертав також увагу видатний французький вчений М. Ансель: “Вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, дозволяє йому краще пізнати право своєї країни, оскільки специфічні риси цього права особливо чітко виявляються у порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями та аргументами, які не можна отримати навіть при дуже гарному знанні тільки власного права” [6, с.38]. Саме тому досвід іноземних держав щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх, окрім суто теоретико-пізнавального інтересу, має також сприяти вдосконаленню чинного кримінального законодавства України. Із зрозумілих причин особливе значення для України має досвід європейських держав у цій сфері. Певний інтерес становить і кримінальне законодавство інших держав зокрема країн СНД. В цьому зв'язку доцільно проаналізувати кримінальне законодавство розвинутих держав Західної Європи (Франція, Англія, ФРН, Нідерланди, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Італія), держав Центральної і Східної Європі (Польща, Болгарія, Латвія, Литва, Естонія), а також деяких держав СНД (Росія, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан).
Правова регламентація покарання неповнолітніх залежать від особливостей правової системи, до якої належить відповідна держава, а також національної специфіки. Так, в державах континентальної правової сім'ї особливості покарання неповнолітніх передбачені лише в кримінальних кодексах (держави СНД, Латвія, Литва) або як в кримінальних кодексах, так і в спеціальних законах (Італія, Нідерланди, Швейцарія), або лише в спеціальних законах. Наприклад, у Франції діє Ордонанс про відповідальність неповнолітніх правопорушників 1945 р., а у ФРН – Закон про суди для молоді 1953 р. (зі змінами 1961 р.) та Закон про відправлення правосуддя у справах неповнолітніх і щодо діянь, вчинених неповнолітніми (в редакції 1974 р.), в Швеції – Закон про соціальну службу 1980 р. та Закон про опіку над молоддю 1990 р. [7, с.9]. В Англії, яка репрезентує англосаксонську правову сім'ю (в Уельсі діє англійське право, певні особливості має право Північної Ірландії, в той же час правова системи та законодавство Шотландії, зокрема і кримінальне, є повністю самостійним [9, с.135]), діють численні акти із цих питань, зокрема, Закони про дітей 1933 р., 1963 р., 1969 р., Закон про повноваження кримінальних судів 1973 р., Закон про магістратські суди 1980 р., Закони про кримінальну юстицію 1982, 1988 та 1991 р. тощо. Відомий український науковець М.І. Хавронюк у цьому зв'язку звертає увагу на той факт, що питанням кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх в європейських державах часто присвячені спеціальні закони, “а тому у кримінальних кодексах про них не згадується або майже не згадується. Такий підхід застосовано в Австрії, Сан-Марино, Іспанії, Данії, а також у Франції та ФРН” [4, с.430].
З поміж пострадянських держав спеціальних розділів з питань покарання неповнолітніх не мають лише КК Молдови та Пенітенціарний кодекс Естонії (фактично – це не кримінально-виконавчий, а саме кримінальний кодекс у загальноприйнятому його розумінні), але водночас цей акт все ж регулює деякі питання покарання неповнолітніх. В Україні, як відомо, питання покарання неповнолітніх регулюються виключно нормами КК.
Норми кримінального законодавства щодо покарання неповнолітніх у більшості держав, за загальним правилом, поширюються на осіб, які не досягли 18 років (нижча вікова межа залежить від конкретної держави, зокрема, мінімального віку кримінальної відповідальності). Такою є ситуація в більшості пострадянських держав (Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Вірменія, Грузія), а також у деяких країнах Центральної і Східної Європи (Польща, Болгарія, Естонія, Латвія). Водночас в законодавстві багатьох державах передбачено, що спеціальні положення щодо покарання неповнолітніх можуть бути застосовані і щодо осіб, старших 18 років. При цьому неповнолітні можуть ще й поділятися на певні вікові групи. Так, в Англії вони поділяються на дві категорії: діти (особи віком до 14 років) та підлітки (особи від 14 до 17 років). У ФРН неповнолітні поділяються на три категорії: від 14 до 16 років, від 16 до 18 років та від 18 до 21 року. Остання категорія утворює групу молодих дорослих (молодь). Дія Закону “Про суди для молоді” ФРН поширюється на неповнолітніх віком від 14 до 18 років, але водночас передбачено, що у випадку, коли буде встановлено, що під час вчинення правопорушення особа віком 18-21 року за своїм моральним та інтелектуальним розвитком відповідала віковій групі від 14 до 18 років та якщо правопорушення є типово молодіжним, цей Закон поширюється і на осіб віком від 18 до 21 року [6, с.97-98]. Так, згідно законодавства ФРН, неповнолітні віком від 14 до 18 років несуть кримінальну відповідальність, якщо на час діяння за своїм моральним і духовним розвитком є достатньо зрілими, щоб усвідомлювати протиправність діяння і діяти відповідно до такого усвідомлення (§ 3 Закону). Свої особливості у цій державі мають навіть і ознаки винності (осудності) щодо неповнолітніх. Зокрема, певну специфіку має інтелектуально-етична ознака, а вольова означає можливість підлітка подолати боротьбу мотивів і свої потяги [3, с.432]. В чинному КК Швейцарії 1937 р. неповнолітні поділяються на дітей (особи віком від 7 до 15 років) та підлітків (особи віком від 15 до 18 років). Стосовно молоді, до якої належать особи віком від 18 до 25 років, у Швейцарії застосовуються загальні положення кримінального закону з урахуванням деяких особливостей. Цікаво, що в законодавстві ФРН та Швейцарії навіть вживається термін “молодіжне кримінальне право”. В Нідерландах спеціальні правила щодо кримінального покарання загалом встановлені для неповнолітніх злочинців віком від 12 до 18 років, але при цьому ці правила суд може застосувати і до осіб віком від 18 до 21 року, якщо для цього є відповідні підстави, зокрема, з урахуванням тяжкості правопорушення, особи злочинця або обставин правопорушення [5, 200-201]. В такій балтійській державі, як Литва положення глави ХІ КК 2000 р. “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх” можуть бути застосовані як власне до неповнолітніх, так і до осіб, які вчинили злочин віком від 18 до 21 року, якщо суд, враховуючи характер вчиненого злочину, мотиви та інші обставини справи дійде висновку, що така особа за своєю соціальною зрілістю відповідає неповнолітньому [7, с.198-201]. В КК Польщі 1997 р. молоддю вважаються особи, які на момент вчинення злочину не досягли 21 року [3, с.65]. З-поміж держав СНД кримінальне законодавство Росії (ст.96 КК 1996 р.), очевидно за зразком багатьох європейських держав, передбачає у виключних випадках із урахуванням характеру вчиненого діяння та особистості винного можливість застосування норм глави 14 “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” і щодо осіб віком від 18 до 20 років [3, с.193].
Як відомо, КК України залишається на традиційній позиції радянського законодавства із цього питання. Проте запозичення відповідних положень кримінального законодавства іноземних держав в цьому аспекті видається доцільним, зважаючи на можливість відсутності суттєвої різниці в психологічних та моральних особливостях осіб до і декілька років після виповнення ними 18 років. А тому обґрунтованою видається ідея передбачити в КК України норму, відповідно до якої положення розділу XV Загальної частини можуть бути поширені і на осіб віком від 18 до 21 року, якщо суд, на підставі висновку психологічної експертизи про особливості психіки та соціально-морального розвитку особи, дійде висновку про доцільність застосування щодо неї положень про відповідальність і покарання неповнолітніх. Нагадаємо, що це відповідає також і змісту наведених у попередньому підрозділі Рекомендацій Ради Європи 2003 р.
Система і види покарань щодо неповнолітніх в кримінальному законодавстві більшості іноземних держав мають свою специфіку, пов'язану переважно з встановленням винятків із загальних правил та їх кількістю. В Україні (ст. 98 КК) до неповнолітніх можуть бути застосовані п'ять покарань як основні (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк) та два як додаткові (штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). На нашу думку, навряд чи є розумні підстави, аби виключити можливість застосування до неповнолітніх такого покарання, як обмеження волі, адже воно має очевидні переваги перед позбавленням волі, дозволяючи мінімізувати негативні наслідки ізоляції від суспільства, забезпечуючи водночас належний вплив на неповнолітнього із його залученням до праці. За введення обмеження волі як покарання для неповнолітніх виступає також Н. Крестовська [2, с.103].
У Франції встановлені спеціальний правовий режим для неповнолітніх згідно з презумпцією кримінальної невідповідальності осіб, які не досягли 18 років. Однак ця презумпція є спростовною, тобто неповнолітній може підлягати кримінальному покаранню, проте ці інститути суттєво відрізняються від покарання дорослих злочинців. Слід зазначити, що у Франції особливості покарання неповнолітніх залежать від їх віку. Французьке кримінальне законодавство передбачає три вікові групи неповнолітніх: особи до 13 років, особи віком від 13 до 16 років та особи віком від 16 до 18 років. Перші взагалі не підлягають відповідальності: до них можуть бути застосовані лише заходи безпеки. До неповнолітніх віком від 13 до 16 років трибуналом у справах неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи: передача під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направлення до державного або приватного закладу по вихованню або професійному навчанню; поміщення до медичної або медико-педагогічної установи; поміщення до державної виховної установи з наглядом або до установи виховної корекції (ст. 16 Ордонансу). Однак неповнолітні старше 13 років можуть бути засуджені до будь-якого покарання, якщо обставини справи та особа правопорушника цього вимагають. Однак стосовно неповнолітніх віком від 16 до 18 років суд може за мотивованим рішенням не застосовувати принцип пом'якшення покарання, виправданого неповноліттям. При цьому ціла низка покарань у Франції не може бути застосована до неповнолітніх, зокрема, штрафо-дні, заборона перебування на французькій території, заборона займати публічну посаду тощо [8, с.261-262].
Своєрідною є швейцарська система кримінально-правових заходів, які можуть бути застосовані до неповнолітніх. Зокрема, до дітей (особи віком від 7 до 15 років) можуть застосовуватися так звані дисциплінарні покарання, до яких належать догана, виконання певної роботи та шкільний арешт від одного до шести неповних робочих днів. До підлітків (особи віком 15-18 років) можуть бути застосовані так звані виховні заходи. У випадку, якщо підліток важко піддається вихованню, є бездоглядним або для нього існує значна загроза, він може бути поміщений до підходящої сім'ї або до виховного будинку. Задля виховання до підлітка може бути застосовано взяття під варту до 14 днів або штраф. Окрім того, у випадку, коли підліток є особливо зіпсованим або вчинив злочин чи тяжкий проступок, які характеризують високий ступінь його небезпечності або те, що він важко піддається вихованню, то відповідний орган направляє такого підлітка до виховного будинку на термін від двох років і більше (ч. 2 ст. 91 КК Швейцарії). При цьому підліток, який утримується у виховному будинку після відбування ним не менше двох років і при умові, що мета покарання досягнута, може бути умовно звільнений із іспитовим терміном від 6 місяців до 3 років. Після досягнення 22 років підліток безумовно звільняється з виховного будинку (ст. 94 КК Швейцарії) [6, с.143-144].
Проте системне і логічне тлумачення норм КК Швейцарії дає підстави стверджувати, що фактично ці дисциплінарні покарання та виховні заходи є альтернативними покаранню заходами на кшталт українських “примусових заходів виховного характеру”, а не власне покаранням. В той же час цікаво, що вказані заходи щодо неповнолітніх в цій державі номінально не належать і до заходів безпеки. Ст. 95 КК Швейцарії (“Покарання”) передбачає, що у випадку, коли підліток, окрім виховних заходів, потребує також застосування особливого нагляду, то відповідний орган може оголосити догану, зобов'язати до виконання роботи, призначити штраф або ув'язнення на термін від одного дня до одного року. При цьому ув'язнення і штраф можуть призначатися одночасно [6, с. 145-147].
Серед держав ЄС вельми оригінальним є кримінальне законодавство Нідерландів (в країні чинний КК 1886 р.), яке стосовно неповнолітніх виділяє покарання, альтернативні санкції та заходи, що призначаються замість покарання (ст. 77 G КК Нідерландів). Чіткий зміст наведених понять КК Нідерландів не роз'яснює, а тому юридично значуща відмінність між ними неочевидна. Основними покараннями, які призначаються неповнолітнім, є: за злочини – ув'язнення або штраф; за проступки – лише штраф. Додатковими покараннями для неповнолітніх є конфіскація та позбавлення водійських прав. При цьому суд має право застосувати замість покарання одну або декілька так званих альтернативних санкцій: громадські роботи, роботи, здатні відшкодувати шкоду, заподіяну в результаті кримінального правопорушення, відвідування навчальної програми. Так звані “заходи” включають в себе направлення до установи для молоді, конфіскацію, позбавлення незаконно отриманих доходів та компенсацію збитків. Важливим є положення, передбачене ст. 77 КК Нідерландів, відповідно до якого суддя може призначити ув'язнення в установі для молоді лише за таких умов: 1) якщо це стосується злочину, за який суд може призначити тримання під вартою; 2) якщо безпека інших осіб або загальна безпека людей чи власності вимагають, щоб такий захід був призначений; 3) якщо цей захід є необхідним в інтересах найбільш сприятливого майбутнього обвинувачуваного. Цікаво, що такого роду ув'язнення може бути призначене судом виключно за наявності обґрунтованого висновку, підписаного не менш ніж двома спеціалістами різних галузей наук про поведінку [4, с.204-206]. Ю.С. Ільченко, з урахуванням досвіду зарубіжних держав (зокрема, Нідерландів і Швейцарії) вважає доцільним доповнення КК України новими видами покарань, які були б розраховані тільки на неповнолітніх, наприклад, молодіжний арешт, відшкодування завданих збитків тощо [18, с.303]. В Україні аналогом виховних заходів, дисциплінарних покарань, альтернативних санкцій та інших подібних за своїм змістом кримінально-правових засобів щодо неповнолітніх, які є альтернативою кримінальному покаранню, виступають примусові заходи виховного характеру, проте вони можуть бути призначені не тільки неповнолітнім замість покарання, але і особам (згідно із ч. 1 ст. 7-3 КПК України – старше 11 років), які вчинили суспільно небезпечне діяння до настання віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України). Серед держав ЄС найменший перелік покарань щодо неповнолітніх передбачений кримінальним законодавством Болгарії. В цій східноєвропейській країні до неповнолітніх можуть бути застосовані всього три види покарань: позбавлення волі, громадська догана та позбавлення права займатися певною професією або діяльністю [1, с.58-59]. Цей перелік видається занадто обмеженим.
Кримінальне законодавство пострадянських держав в частині покарання неповнолітніх в цілому є менш оригінальним, порівняно із законодавством країн Західної Європи, і містить загалом вужчий перелік покарань та інших кримінально-правових заходів, які можуть бути застосовані до цієї категорії осіб. Кримінальне законодавство Литви і Латвії передбачає чотири види покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім: штраф, арешт, обов'язкові роботи (в Латвії – примусові) та позбавлення волі на певний строк [6, с.106; 357, с.124]. В Естонії до неповнолітніх можуть бути застосовані ті ж самі основні покарання, що і до дорослих злочинців: за вчинення злочинів – тюремне ув'язнення та грошове стягнення, за умови, що неповнолітній має самостійне джерело доходу; за вчинення проступків – штраф і арешт до одного місяця. Передбачені і додаткові покарання, які мають загальний характер для всіх категорій злочинців (єдина відмінність полягає у тому, що видворення іноземців до неповнолітніх не застосовується) [1].
Своєрідним „еталоном” для кримінального законодавства більшості держав СНД, зокрема і в частині покарання неповнолітніх, є КК РФ 1996 р. [5]. В Росії до неповнолітніх можуть бути застосовані шість покарань: штраф, арешт, позбавлення волі (до 10 років), виправні роботи, обов'язкові роботи та позбавлення права займатися певною діяльністю. Як видно, передбачений ст. 88 КК РФ перелік покарань відрізняється від українського лише наявністю такого покарання, як позбавлення права займатися певною діяльністю (дещо різняться лише строки окремих із цих покарань). В Україні, на відміну від Росії, позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене неповнолітньому лише як додаткове покарання (ч. 2 ст. 98 КК України). Російські науковці констатують, що реально арешт та обов'язкові роботи в Росії не застосовуються, а тому перелік покарань для неповнолітніх виглядає дуже обмеженим [8, с.295]. В КК Білорусі 1999 р. передбачено такі ж самі шість покарань для неповнолітніх, як і в Росії (ст.ст. 110-115 КК Білорусі). При цьому позбавлення волі не може призначатися неповнолітнім, які вперше вчинили злочин, що не являє великої суспільної небезпеки [3, с.83-87]. В КК України також міститься норма, відповідно до якої позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 102 КК України). Схожою є і норма, закріплена в КК Казахстану: не призначається позбавлення волі неповнолітнім віком від 14 до 18 років, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості, а також неповнолітнім, які вперше вчинили злочин середньої тяжкості віком від 14 до 16 років [3, с.53-61]. Ця норма виглядає дещо більш обґрунтованою у порівнянні із ч. 2 ст. 102 КК України, заслуговуючи на увагу. В цілому ж у Казахстані до неповнолітніх можуть бути застосовані ті ж самі види покарань, що і в Росії, а також обмеження волі. В Азербайджані до неповнолітніх можуть бути застосовані чотири покарання: штраф, громадські роботи, виправні роботи та позбавлення волі на певний строк (ст. 85 КК Азербайджану 1999 р.) [8, с.65-71]. КК Вірменії 2003 р. в частині регламентації покарання неповнолітніх також майже повністю побудований за моделлю російського кримінального законодавства і передбачає для неповнолітніх чотири види покарань: штраф, арешт, громадські роботи та позбавлення волі на певний строк [9].
Досить широкий спектр покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх осіб, передбачає КК Грузії 1999 р. (розділ 5 “Кримінальна відповідальність неповнолітніх”): штраф, позбавлення права займатися певною діяльністю, суспільно корисна праця, виправні роботи, обмеження волі, арешт та позбавлення волі на певний строк (ст. 82) [5, с.148-149]. Згідно зі ст. 88 КК Грузії, максимальний термін позбавлення волі для неповнолітніх становить 10 років, а для неповнолітніх віком від 16 до 18 років – 15 років, але лише у випадку вчинення ними особливо тяжкого злочину.
КК Молдови 2002 р. передбачає, що із загального переліку покарань (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, безоплатна праця на користь суспільства, арешт, позбавлення волі, довічне ув'язнення) до неповнолітніх не може бути застосоване лише довічне ув'язнення (ч. 3 ст. 71 КК Молдови). Але при цьому арешт та безоплатна праця на користь суспільства не призначаються неповнолітнім до 16 років. Окрім того, згідно із ч. 4 ст. 79 КК Молдови при засудженні осіб, які на момент вчинення злочину не досягли 18 років, за вчинення тяжкого, особливо тяжкого чи надзвичайно тяжкого злочину або у разі рецидиву злочину судова інстанція може призначити покарання нижче нижчої межі передбаченого кримінальним законом, але таке, що становить не менше половини мінімального покарання, передбаченого цим кодексом за вчинений злочин [3, с.47-55].
В кримінальному законодавстві багатьох іноземних держав передбачена певна специфіка призначення покарання та інших заходів неповнолітнім. Наприклад, в ФРН у випадку вчинення неповнолітнім злочину наслідком цього може бути: виховні заходи, примусові заходи, покарання або так звані заходи виправлення і безпеки (поміщення до психіатричної клініки чи виховної установи; встановлення нагляду; вилучення посвідчення водія). При цьому до цієї категорії осіб застосовуються лише два види покарань: позбавлення волі (від 6 місяців до 5 років, а у виключних випадках – до 10 років) та арешт (на один чи два вихідні дні; на два будь-які дні; на 1 – 4 тижні) [4, с.695-700].
Закон ФРН 1953 р. передбачає обов'язкове пом'якшення покарання неповнолітнім порівняно із вчиненням аналогічного злочину дорослим. Так, § 17 цього Закону закріплює найменше покарання – від 6 місяців до 5 років позбавлення волі. Якщо кримінальне законодавство передбачає покарання для дорослих у вигляді тюремного ув'язнення на термін більше 10 років, то для неповнолітніх це покарання не може перевищувати 10 років позбавлення волі. Підставою призначення позбавлення волі є “шкідливі нахили” підлітка і пов'язана із цим безрезультатність призначення йому виховних заходів. У певних випадках суд може не визначати конкретний термін покарання неповнолітньому, якщо “шкідливі нахили неповнолітнього очевидні з його правопорушення”. Окрім того, суд може відмовитись від кримінального покарання неповнолітнього та призначити йому іспитовий термін, якщо за вчинене діяння передбачене покарання у вигляді позбавлення волі до одного року. Тривалість іспитового терміну залежить від поведінки підлітка після вчинення злочину (§ 20). Окрім того, критерієм реалізації кримінальної відповідальності для неповнолітніх є “розуміння”, тобто в кожному випадку вчинення неповнолітнім злочину суд встановлює ступінь його зрілості [20, с.88-90]. Також у ФРН суди у справах неповнолітніх можуть застосувати виховні або виправні заходи. До перших належить: припис про спосіб життя (фіксація місця проживання, відвідування навчального закладу, заборона вживати спиртні напої, палити, не ходити до розважальних закладів тощо); виховний (превентивний) нагляд; поміщення у лікувально-виховну установу; виправне виховання. Примусовими виправними заходами є осуд, покладення виконання особливих обов'язків, юнацький арешт. Останні заходи за терміном носять короткотривалий характер, на відміну від виховних заходів, які можуть тривати аж до досягнення підлітком повноліття. Деякі українські дослідники вважають правовий досвід ФРН щодо примусових заходів впливу на неповнолітніх гідним запозичення, зокрема щодо юнацького арешту [6, с.100], з чим в принципі можна погодитись.
У Франції (ст. 8 Ордонансу 1945 р.) суддя у справах неповнолітніх вживає всіх заходів для досягнення істини та отримання відомостей про особу неповнолітнього та заходи, які можуть сприяти його перевихованню. З цією метою він отримує інформацію про “матеріальну та моральну ситуацію у сім'ї, про характер та минуле неповнолітнього, відвідання школи, його поведінку у школі, про умови, в яких він жив і навчався”. Суддя може обмежитись даванням вказівок, які не вважаються покаранням або ж застосувати один з таких заходів: передати неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направити до виховної установи або установи професійного навчання; направити до медичного або медико-педагогічного закладу; передати до інтернату для неповнолітніх правопорушників; помістити під судовий захист на термін до п'яти років. В будь-якому випадку такій особі може бути призначений режим обмеженої свободи аж до її повноліття (20 років). Окрім того, неповнолітній делінквент може бути поміщений під електронний нагляд. До неповнолітніх віком від 13 до 16 років трибуналом у справах неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи: передача під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направлення до державного або приватного закладу по вихованню або професійному навчанню; поміщення до медичної або медико-педагогічної установи; поміщення до державної виховної установи з наглядом або до установи виховної корекції (ст. 16 Ордонансу). Однак неповнолітні старше 13 років можуть бути засуджені до будь-якого покарання, якщо обставини справи та особа правопорушника цього вимагають. При цьому стосовно неповнолітніх віком від 16 до 18 років суд може за мотивованим рішенням не застосовувати принцип пом'якшення покарання, виправданого неповноліттям . Н. Кідіна вважає особливістю відображення в законі принципу “виховуваності” той факт, що у Франції в закладах наглядового покарання молоді люди можуть перебувати аж до досягнення ними 28 років. Особливостями покарання неповнолітніх віком від 16 до 18 років у Франції є те, що у випадку вчинення ними кримінального правопорушення можливі три варіанти: 1) неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності в силу презумпції кримінальної невідповідальності та йому призначається певний захід “перевиховання”; 2) неповнолітній притягається до кримінальної відповідальності, однак покарання, передбачене за вчинене діяння, скорочується в силу дії неповноліття як пом'якшуючої обставини; 3) неповнолітній притягається до кримінальної відповідальності на загальних засадах та йому призначається звичайне покарання, передбачене статтею за вчинення цього злочину [8, с.300-305].
В КК Швеції 1962 р. щодо покарання осіб віком від 15 років (мінімальний вік кримінальної відповідальності) до 21 року встановлені особливі ліберальні правила. Наприклад, до цих осіб не застосовується довічне ув'язнення; при визначенні покарання особливе значення має бути надано юному віку цих осіб, а тюремне ув'язнення може бути застосоване тільки у випадку, якщо для цього існують “екстраординарні підстави”. Окрім того, щодо обвинуваченого, дії якого були пов'язані з його явно вираженою затримкою у розвитку, з нестачею досвіду чи здатності до оцінок, вирок може бути менш суворим. До неповнолітніх до 18 років замість тюремного ув'язнення може бути застосований захід у вигляді передачі на закрите піклування на термін від 14 днів до 4 років [7, с.9]. В такій Скандинавській державі, як Фінляндія (ст. 2 глави 3 КК 1889 р.) передбачено зменшення покарання для осіб, які вчинили злочин віком від 15 до 18 років. Зокрема, якщо відповідний злочин карається довічним ув'язненням, то неповнолітній засуджується на строк від 2 до 12 років, а якщо іншим фіксованим строком ув'язнення або штрафом, то максимум покарання не може перевищувати 3/4 верхньої межі санкції. Окрім того, в КК Фінляндії передбачено, що суд може відмовитися від покарання за злочин, вчинений особою, яка не досягла 18 років, якщо діяння вчинене через її необачність, нерозсудливість чи неуважність до заборон і приписів закону [3, с.433].
У Швейцарії стосовно молоді, тобто осіб віком від 18 до 25 років, застосовуються загальні положення кримінального закону з урахуванням деяких особливостей. Зокрема, за потреби суддя збирає відомості про поведінку такої особи, її виховання та умови життя, фізичний та духовний стан, а також про те, чи піддається ця особа вихованню працею. Якщо молода особа у вказаномвіком має значні дефекти в своєму розвитку або їй щось загрожує чи вона є безпритульною, розпусною або ухиляється від праці і її злочинне діяння знаходиться у зв'язку із цими обставинами, то суддя може замість покарання призначити цій особі направлення до виховно-трудової установи, якщо цей захід зможе запобігти небезпеці вчинення нових злочинів або проступків (ч. 1 ст.100bis КК) [6, с.140-155]. Окрім того, відповідно до ст. 64 КК Швейцарії, обставиною, що пом'якшує покарання, є і випадок, коли особа віком від 18 до 20 років ще не має повного уявлення щодо протиправності свого вчинку [3, с.124]. В Італії передбачено обов'язкове пом'якшення покарання неповнолітнім віком від 14 до 18 років (ст. 98 КК Італії 1930 р.). Конституційний Суд Італії своєю постановою у 1994 р. визнав частково неконституційними норми про довічне ув'язнення, оскільки це покарання могло бути призначене і неповнолітнім [8, с.5]. У Польщі (§ 3 ст. 10 КК) призначене неповнолітньому (віком від 15 до 17 років) покарання за певні злочини не може перевищувати 2/3 верхньої межі покарання, передбаченого за цей злочин; окрім того, суд може застосувати надзвичайне пом'якшення покарання. § 4 цієї ж статті містить норму, згідно з якою, відносно особи, яка вчинила менш тяжкий злочин віком 17-18 років, суд замість покарання може застосовувати виховні заходи, лікування або виправні заходи, якщо обставини справи викликають таку необхідність [3, с.5].
Специфічним є нормативне регулювання питань покарання неповнолітніх в такій державі “загального права”, як Англія. Так, згідно із Законом про кримінальну юстицію 1982 р., суд не може винести вирок про тюремне ув'язнення особі віком до 21 року: вона може бути поміщена у центр затримання або позбавлення волі молоді. При цьому застосування заходів, пов'язаних з обмеженням свободи неповнолітнього, обґрунтовується необхідністю захисту суспільства, серйозністю злочину, а також тим, що призначення винному покарання, не пов'язаного із позбавленням волі, було б невиправданим. При визначенні виду примусових заходів неповнолітньому суд повинен отримати та вивчити інформацію про вчинене діяння, яка стосується характеру, фізичних та психічних особливостей винного. Важливе значення має положення про те, що у випадку, коли магістратський суд обирає покарання, пов'язане із позбавленням волі, він повинен обґрунтувати причини, за якими обраний такий захід. Закон про кримінальну юстицію 1988 р. спростив систему покарань, пов'язаних із обмеженням волі неповнолітніх. Замість позбавлення волі молоді та поміщення у центрі затримання був передбачений один вид покарання – поміщення в установу для молодих злочинців. За наказом суду в таку установу можуть бути направлені особи віком від 15 до 21 року, які обвинувачуються у вчиненні злочину, за який дорослі підлягають тюремному ув'язненню. Окрім того, згаданий Закон перераховує умови, за наявності яких неповнолітній може бути направлений в установу для молодих злочинців: 1) якщо він не виконав покарання, не пов'язане із позбавленням волі та не здатний чи не бажає його виконувати; 2) коли для захисту суспільства від можливого заподіяння значної шкоди з боку злочинця необхідні заходи, пов'язані із позбавленням волі; 3) коли був вчинений настільки серйозний злочин, що єдино можливою є санкція, пов'язана із позбавленням волі. Для неповнолітніх віком від 15 до 18 років мінімальний термін обмеження волі – 2 місяці, а осіб віком від 18 до 21 року – 21 день. Максимальний термін тримання в установі для молодих злочинців – 12 місяців. Відповідно до Закону про кримінальну юстицію та публічний порядок 1994 р. суди можуть видавати накази про направлення до закритих виховних центрів неповнолітніх віком від 12 до 15 років за вчинення злочинів, за які дорослі підлягають тюремному ув'язненню (суди видають в цих випадках “постанови про суворе перевиховання”). Як зазначає П. Лейленд, “щоб дістати таке покарання, підліток має скоїти три злочини, за які карають ув'язненням”. Термін перебування у цих закладах становить від 6 місяців до 2 років.
Відповідно до англійського кримінального законодавства, окрім заходів, пов'язаних із позбавленням волі, до неповнолітніх може бути застосовані й інші заходи, зокрема, наказ про нагляд. До такого наказу суд може включити вимоги засудженого підкорятися вказівкам наглядача (жити у певному місті протягом визначеного періоду, займатися певною діяльністю тощо). На неповнолітнього, щодо якого встановлено нагляд, можуть покладатися і деякі інші обов'язки, наприклад, знаходитися вдома з 6 вечора до 6 ранку. Специфічним заходом кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців, яким вже виповнилось 16 років, є надання безоплатних послуг суспільству. Це покарання може бути призначене особі, винній у вчиненні злочину, який карається тюремним ув'язненням. В наказі суд встановлює термін виконання неповнолітнім безоплатних робіт (від 40 до 120 годин). Цікаво, що таке покарання застосовується до неповнолітнього лише за його згодою. Очевидно, що аналогом цього покарання в Україні є громадські роботи, які, однак, можуть призначатися лише особам, старшим 16 років на строк від 30 до 120 годин (ч. 1 ст. 100 КК України). На наш погляд, таке покарання, як громадські роботи, з огляду на його переваги перед позбавленням волі та мінімальні негативні наслідки для особи неповнолітнього, доцільно застосовувати до неповнолітніх вже із 14 років.
Окрім того, чинний в Англії Закон про злочини та інші порушення порядку 1998 р. передбачає, що у випадку вчинення дитиною або підлітком злочину, покарання за яке точно не визначене у законі, суд має право видати наказ, який зобов'язує його відшкодувати шкоду в натурі, заподіяну конкретній особі або суспільству. При цьому цей захід може бути застосований до неповнолітнього лише за згодою потерпілого. Специфічним різновидом впливу на неповнолітнього делінквента в Англії є так званий наказ “про план дій”, згідно з яким встановлюється контроль за його поведінкою. Метою цього наказу є забезпечити реабілітацію молодого правопорушника та його відмову від подальшої злочинної діяльності. Термін дії наказу “про план дій” – 3 місяці, протягом яких неповнолітній під наглядом уповноваженої особи повинен діяти відповідно до встановлених у наказі вимог (зокрема, брати участь у певних заходах, відшкодувати шкоду, відвідувати навчальні заклади тощо). Як видно, суди в Англії мають в своєму розпорядженні достатньо широкий перелік покарань та інших альтернативних заходів впливу, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців.
Заслуговує на увагу підхід КК Вірменії до призначення покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнім в залежності від їхнього віку: особам віком від 14 до 16 років максимум цього покарання складає 7 років (в тому числі і за сукупністю вироків), а особам віком від 16 до 18 років – 10 років (за сукупністю вироків – 12 років). Можливо, подібні норми доцільно використати і в КК України, оскільки вони забезпечують більшу диференціацію покарання неповнолітніх, враховуючи відповідні психологічні та моральні особливості різних вікових груп неповнолітніх. Слід також зазначити, що в кримінальному законодавстві деяких держав передбачається навіть спеціальна мета покарання неповнолітніх. Так, в Польщі (§ 1 ст. 54 КК) при призначенні покарання неповнолітньому або особі молодіжного віку суд повинен керуватися в першу чергу тим, щоб виховати винного. Схожа норма закріплена в ст. 60 КК Болгарії 1968 р.: призначення покарання неповнолітнім переслідує насамперед мету їх перевиховання та підготовки до суспільно корисної праці.
В багатьох державах Європи кримінальне законодавство передбачає можливість застосування, окрім покарань, такого специфічного інституту, як заходи безпеки. Зокрема, М.І. Хавронюк звертає увагу на той факт, що більшість держав Західної Європи та деякі держави Центральної Європи, виходячи з мети ресоціалізації винного як основної мети кримінального закону, у своїй кримінально-правовій політиці дотримується дуалізму покарань та заходів безпеки. Такий підхід, за даними цього вченого, застосовується у законодавстві Іспанії, Австрії, Швейцарії, ФРН, Нідерландів, Данії, Італії, Сан-Марино, Болгарії. Цей досвід був запозичений Польщею, Литвою, Естонією і – частково – іншими країнами, зокрема, Білоруссю і Молдовою.
Загальна відмінність заходів безпеки від покарання полягає в тому, що вони можуть призначатися особі і без наявності її вини, не ставлять за мету відплату, помсту тощо, а спрямовані в першу чергу на усунення “небезпечного стану” особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння або лише може його вчинити, маючи, таким чином, превентивну спрямованість. Поява заходів безпеки в кримінальному законодавстві європейських держав зазвичай пов'язується із впливом соціологічної школи в науці кримінального права Водночас в законодавстві практично кожної із європейських держав заходи безпеки мають свою специфіку. Наприклад, як зазначає Г.В. Серебреникова, у Швейцарії заходи безпеки переслідують превентивну мету і включають інтернування “звичних злочинців”, заходи, що застосовуються до душевнохворих злочинців, а також осіб, які страждають на алкоголізм чи наркоманію . Проте системне тлумачення норм КК Швейцарії дає підстави стверджувати, що до неповнолітніх заходи безпеки не застосовуються. В Італії заходи безпеки можуть бути застосовані до засуджених як доповнення до покарання, а також до неповнолітніх та деяких інших категорій осіб, яким не призначається покарання. Зокрема, до неповнолітніх може бути застосований такий захід безпеки, як поміщення у реформаторій на строк не менше одного року (ст. 223 КК Італії). Стосовно осіб до 18 років, які є “звичними злочинцями, професійними злочинцями або особами, схильними до вчинення злочинів”, застосовується захід безпеки у вигляді поміщення до реформаторію строком не менше трьох років (ст. 226 КК Італії). По досягненню неповнолітнім 21 року суддя направляє цю особу до сільськогосподарського поселення або трудової установи. До неповнолітніх віком до 14 років або від 14 до 18 років, які були виправдані через їхній вік, згідно ст. 222 КК Італії, довічне позбавлення волі замінюється заходами безпеки на термін не менше 10 років, а покарання у вигляді позбавлення волі більше 10 років, замінюється заходами безпеки на термін не менше 5 років. У КК Франції номінально заходи безпеки не передбачені, хоча у французькій кримінально-правовій доктрині до них відносять “заходи захисту, допомоги, нагляду та виховання, які застосовуються щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення”.
законодавство кримінальне право неповнолітній
ВИСНОВКИ
Головною метою цих заходів вважається спеціальна превенція. З-поміж пострадянських держав інститут заходів безпеки досить ретельно виписаний в КК Молдови, в якому, зокрема, міститься їх легальна мета (ч. 1 ст. 98 КК Молдови), а до їх різновиду віднесені також і примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх, звільнених від кримінальної відповідальності (ст. 104 КК Молдови). В Естонії заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх (ст. 87 Пенітенціарного кодексу Естонії) віднесені до групи під загальною назвою “інші заходи впливу”, які де-факто також є заходами безпеки.
Українському кримінальному законодавству інститут заходів безпеки (за назвою) невідомий, але фактично їх аналогом можна вважати як примусові заходи виховного характеру (про це вже йшлося вище), так і примусові заходи медичного характеру (ст.ст. 92-95 КК України).
ЛІТЕРАТУРА
Муздубаев М.Х. Учет мотивов преступления при назначении наказания // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1988. – № 1. – С.50-56.
Музика А.А., Горох О.П. Система покарань та її підсистеми за кримінальним кодексом України // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П.Андрушко, П.С.Берзін. – К.: Правова єдність, 2009. – С.368-391.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / С.С. Яценко (ред.). — 4-е вид., перероб. та доп. — К. : А.С.К., 2006. — 848с. — (Нормативні документи та коментарі).
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). – 4.вид., перероб. та доп. – К. : Юридична думка, 2007. – 1184 с.
Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.
Непомнящая Т. Формализация назначения наказания // Уголовное право. – 2006. – № 4. – С.47-51.
Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища шк., 2001. – 96 с.
О практике применения судами общих начал назначения наказания: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 11 марта 1979 г. № 3 // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1979. – № 4. – с. 18-19.
Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиол. аспекты /П.П. Осипов. – Л: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
Особенности уголовной ответственности несовершеннолетних в России: Учебное пособие – Режим доступу до інформ.: http:www. allpravo.ru/librarydoc101p0/instrum5561
Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. – № 11. – С.97-101.
Панкратов Р.И. Лишение свободы как исключительная мера уголовного наказания несовершеннолетних преступников в России – Режим доступу до інформ.: // http: www.tarlo.ru/rtf/2002-2.rtf