Сутність ділового секрету та способи захисту комерційної таємниці
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДІЛОВОГО СЕКРЕТУ (КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ)
1.1 Поняття "діловий секрет" та "комерційна таємниця"
1.2 "Ноу-хау" як різновид комерційної таємниці
1.3 Правові вимоги до комерційної таємниці
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
2.1 Створення системи захисту комерційної таємниці підприємства
2.2 Адміністративно-правовий захист
2.3 Кримінально-правовий захист
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.
Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників ділового секрету (комерційної таємниці).
В Україні інститут комерційної таємниці поки що знаходиться на стадії становлення, і для вітчизняного законодавства його розробка актуальна як ніколи. Відсутність достатнього правового регулювання негативно дається взнаки на динаміці розвитку приватного сектору економіки, наприклад, надходження інвестицій.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є діловий секрет (комерційна таємниця).
Предмет дослідження – організація захисту ділового секрету (комерційної таємниці).
Мета курсової роботи – розкрити сутність ділового секрету та визначити основні способи захисту комерційної таємниці.
В курсовій роботі поставлені наступні задачі:
розкрити сутність ділового секрету, давши визначення понять "діловий секрет", "комерційна таємниця", "ноу-хау" та розглянувши їх особливості;
визначити правові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;
розглянути основні заходи щодо створення системи захисту комерційної таємниці на підприємстві;
розглянути способи правового захисту комерційної таємниці.
Методи дослідження: системний аналіз літератури та періодичних видань, знайомство зі спеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет.
Дана тема розглядається у багатьох публікаціях. С. Климчук у статті "Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО" [3] стверджує, що в Україні поняття "діловий секрет" та "комерційна таємниця" є ідентичними, що знайшло своє закріплення у законі України "Про підприємства в Україні", Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України [2, 14, 18]. Перелік інформації підприємства, що може бути визнана таємною та перелік способів захисту такої інформації наводяться у статті Т. Крисенко "Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю)" [7]. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 визначено перелік відомостей, що не можуть бути комерційною таємницею [12]. На сьогоднішній день ще немає чіткого визначення поняття "ноу-хау", але Г.П. Терентьєва, Ю.М. Кузнєцов, Г.В. Черевко, О. Литвин у своїх працях [8, 9, 17, 19] розглядають ноу-хау як різновид комерційної таємниці і наводять деякі з існуючих визначень цього терміна. Ще одну думку щодо ноу-хау висловлює Г.В. Черевко у навчальному посібнику "Інтелектуальна власність" [19], розглядаючи ноу-хау і комерційну таємницю, як поняття, що перетинаються. А. Стрельніков у статті "Комерційна таємниця на підприємстві" [16] багато уваги приділяє розгляду діяльності спеціальної комісії, яка визначає інформацію, що може бути віднесена до комерційної таємниці чи ні. Вимоги до Положення про комерційну таємницю, інших документів, що забезпечують охорону таємної інформації на підприємстві та їх характеристика розглядається у статтях О. Крижанівського та А. Марущака [5, 11]. А. Локшин у статті "Комерційна таємниця" [10] наводить перелік державних органів, що мають доступ до комерційної таємниці та перелік нормативних актів, на підставі яких надається доступ. На законодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" [4, 6, 13, 18]. У статті М. Галянтича [1] розглядається адміністративний захист комерційної таємниці, а у статті О. Радутного [15] – кримінальний захист. За незаконне збирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниці Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом України передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність [4, 6].
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДІЛОВОГО СЕКРЕТУ (КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ)
1.1 Поняття "діловий секрет" та "комерційна таємниця"
На сьогоднішній день відсутнє чітке визначення поняття "діловий секрет". Що стосується використання понять "ділові секрети", "виробничі секрети", "торгівельні секрети" тощо, в Україні більш розповсюджена думка про те, що всі ці види секретів можливо об’єднати в один узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні [3].
Уперше в Україні термін "комерційна таємниця" був введений Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року № 887-XII (втратив чинність 1січня 2004 року). Під комерційною таємницею підприємства, установи, організації малися на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не були державною таємницею, розголошення (передання, витік) яких могло завдати шкоди інтересам підприємства [14].
Відповідно до частини першої статті 36 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями комерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання [2].
31 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України № 435-IV, у статті 505 якого міститься таке визначення комерційної таємниці [18]: комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Керуючись наведеними нормами законодавства, можна зробити висновок: комерційна таємниця – це самостійно визначений підприємством склад і обсяг відомостей та інформації, що не є державною таємницею [7].
Згідно із частиною 2 статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
До даних, що становлять комерційну таємницю належать секретні відомості (інформація) науково-технічного та комерційного характеру, пов’язані з [7]:
виробництвом і технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних, комп’ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів, промислові зразки);
управління підприємством (нові методи організації праці та виробництва, укладені та заплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);
фінансовою діяльністю (калькуляція витрат виробництва підприємства, структура цін, розміри знижок, рівень прибутку, інвестиції);
господарською діяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємства).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 року № 611 не можуть бути комерційною таємницею [12]:
установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір, ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати на право здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності. До даних державної звітності належать дані податкової, фінансової (бухгалтерської), статистичної та інших видів звітності, встановлених законом;
документи про платоспроможність;
дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також документи про сплату податків і обов’язкових платежів. До цих даних належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві і виконання господарських операцій. Тобто документи, на підставі яких встановлюються об’єкт, база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання, податкові накладні, первинні розрахункові та облікові документи, документи про рух коштів тощо);
відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);
інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов’язковому опублікуванню.
Комерційна таємниця не включена до переліку об’єктів промислової власності, наведеного у статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об’єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.
У національному законодавстві комерційна таємниця включена до переліку об’єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).
1.2 "Ноу-хау" як різновид комерційної таємниці
З поняттям "комерційна таємниця" тісно пов’язане поняття "ноу-хау". "Ноу-хау" є вужчим поняттям і складає підінститут комерційної таємниці.
З моменту появи терміна "ноу-хау" (від англ. know how – знаю як) і дотепер немає чіткого наукового визначення цього поняття.
В тексті Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" ноу-хау розглядається як "інформація", яка не розкривається.
Альтернативні підходи до визначення поняття "ноу-хау" постійно обговорюються в юридичній, економічній та технічній літературі, існує і безліч визначень цього терміна. Спочатку цим терміном визначали інформацію, необхідну для здійснення винаходу і спеціально пропущену заявником в описі до патенту. Цьому термінові надавали такий зміст: "знати, як застосовувати патент" [17].
В американських довідниках і словниках 50 – 60-х рр. наводяться такі визначення "ноу-хау" [8]: це технічне вміння або специфічна майстерність у будь-якій галузі, інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання – усвідомленість; це практичне знання того, як зробити або виконати щось уміло і кваліфіковано, з мінімальними зусиллями, набута майстерність або кваліфікованість.
Нині "ноу-хау" визначається як сукупність знань і навичок, що стосуються промислової власності або процесу, пов’язана з таємницями виробництва, є конфіденційною (економічним надбанням, придатним для експлуатації), передається в речовій (матеріальній) та нематеріальній формах [17].
Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права, ноу-хау складаються із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується при експлуатації певного підприємства, здійсненні інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором [19].
До ноу-хау можуть бути віднесені [9]:
різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;
розробки та використання технологічних процесів;
склад речовин, сплавів тощо, методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;
знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.
Водночас, на думку деяких дослідників, "ноу-хау" і "комерційна таємниця" – поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї позиції трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов’язана з конкретним бізнесом [19]. На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї його частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання.
За своєю юридичною природою і характером правової охорони ноу-хау має визначені особливості [9]. Так, інформація, що складає предмет ноу-хау, не підлягає реєстрації в будь-якому державному органі і на неї не одержується патент, свідоцтво тощо. Спеціальне законодавство, яке докладно регламентувало б правову охорону ноу-хау, у розвинутих країнах є відсутнім. Не є винятком і Україна. Для забезпечення правової охорони ноу-хау застосовуються загальні положення цивільних законодавств (положення про службову і комерційну таємниці), норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, положення договірного права.
Згідно з деякими міжнародними документами, ратифікованими на території України, визначені положення і права на ноу-хау як на вид інтелектуальної власності.
1.3 Правові вимоги до комерційної таємниці
Існують певні правові вимоги до відомостей, що можуть бути визнані комерційною таємницею [16].
Насамперед слід пересвідчитися що відомості, які визнано доцільними віднести до комерційної таємниці, взагалі окреслені у статті 36 Господарського кодексу України, згідно з якою [2]:
вони повинні бути пов’язані з виробництвом технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання;
вони не повинні бути державною таємницею;
їхнє розголошення може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.
Відомості, що належать до комерційної таємниці, повинні відповідати вимогам, сформульованим у статті 505 Цивільного кодексу України.
Вимоги цієї статті частково охоплюються вже наведеними у статті 36 ГКУ. Однак, у статті 505 ЦКУ особливо наголошується на тому, що відомості не повинні бути такими, що, відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Зокрема, вони не повинні підпадати під перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611.
Щоб певні відомості вважалися комерційною таємницею на підприємстві слід оформити відповідне управлінське рішення. При цьому слід керуватися статтею 36 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що таке рішення [2]:
має бути рішенням "суб’єкта господарювання";
має бути рішенням про визнання відомостей у певному складі та обсязі комерційною таємницею відповідного суб’єкта господарювання.
Стаття 162 ГКУ визначає правомочності суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Суб’єкт господарювання, як власник технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність через те, що є невідомою третім особам і до неї не мають вільного доступу інші особи на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії усіх зазначених умов.
Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єктові господарювання, зобов’язана відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на власний розсуд.
Для безпосереднього визначення переліку відомостей, які визначаються комерційною таємницею, на підприємстві створюється комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку. До складу такої комісії, як правило, включають не більше чотирьох-п’яти осіб – досвідчених фахівців, обізнаних з діяльністю підприємства в цілому та окремих його підрозділів, представників юридичної служби та служби безпеки підприємства. Діяльність цієї комісії має відбуватися за спеціальним алгоритмом [16]:
інформація, яка належить до державної таємниці, виділяється окремо, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю; окремо виділяють також інформацію, яка не є комерційною таємницею, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611; у разі наявності на підприємстві іншої інформації, що, згідно з чинним законодавством, є принципово відкритою, вона також виділяється в окремі групи, відповідно до підстав її розкриття;
однозначно до складу комерційної таємниці належать різні види ноу-хау; відомості про винаходи і раціональні пропозиції, які не захищенні авторським або патентним правом, також вважаються комерційною таємницею; тексти договорів та факти їх укладення також повинні вважатися комерційною таємницею;
подальша робота щодо поповнення Переліку відомостей, які визнаються комерційною таємницею, проводиться насамперед шляхом послідовного розгляду всіх пропозицій (з обґрунтуваннями) членів комісії, керівників і провідних фахівців підрозділів і напрямків, відповідно до своїх ділянок роботи;
перед включенням до переліку всі відомості, визнані комерційною таємницею, повинні бути перевірені на відповідність правовим вимогам;
остаточний варіант переліку відомостей, визнаних комерційною таємницею, як документ комісії разом з проектом наказу про його затвердження подається на підпис керівникові підприємства;
після остаточного затвердження переліку, комісія не припиняє свою роботу, а продовжує його супроводження і, в разі необхідності, вносить коректні пропозиції щодо змін та доповнень.
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
діловий секрет комерційний таємниця
2.1 Створення системи захисту комерційної таємниці підприємства
Серед способів захисту комерційної таємниці, що найчастіше застосовуються на підприємствах України, можна виділити [7]:
створення положення про комерційну таємницю на підприємстві;
розроблення і затвердження інструкції, що визначає порядок обліку, зберігання і користування документами, які містять комерційну таємницю;
розроблення і затвердження інструкції щодо дотримання працівниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;
включення до статуту (положення) підприємства розділів, що регламентують захист комерційної таємниці;
розроблення та укладення угоди про нерозголошення комерційної таємниці з працівниками, що мають доступ до цієї інформації.
Для правової охорони конфіденційної інформації однією з важливих юридично значущих дій фірми є затвердження Положення про конфіденційну інформацію фірми [5]. Структура та зміст документа має відповідати вимогам законодавства в інформаційній сфері та спеціальному законодавству у відповідних сферах діяльності фірми.
Важливість Положення визначається відсутністю в Україні спеціальних нормативних актів, які б додатково могли регламентувати правовому охорону відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Положення має встановлювати основні засади, критерії ат принципи захисту комерційної інформації, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю; спосіб їх захисту; порядок набуття та захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності, які можуть містити ноу-хау тощо.
Цим документом також надаються визначення основних видів інформаційних об’єктів, що мають правовий захист, критеріїв віднесення комерційної інформації до комерційної таємниці, ноу-хау, виробничих секретів, а також видів об’єктів права інтелектуальної власності до проведення державної реєстрації тощо. Крім того, Положення має визначати перелік посадових осіб, допущенних до конфіденційної інформації, їх обов’язки, права та відповідальність.
Цей документ повинен встановлювати чіткий порядок одержання, використання, поширення і зберігання документованої інформації, яка має статус конфіденційної інформації, та порядок її розголошення власником і користувачами – найманими працівниками фірми.
Рекомендується також включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудові договори (контракти) як керівника підприємства, так й інших співробітників.
Керівник організації має забезпечувати збереження комерційної таємниці підприємця. У контракт керівника з власником підприємства доцільно включити відповідні положення щодо даного питання. Зокрема, необхідно зобов’язати керівника суворо зберігати комерційну таємницю організації і не використовувати її для будь-якої іншої діяльності, що може зашкодити підприємству. У контракті варто зазначити, що керівник організації персонально відповідає за створення необхідних умов для забезпечення збереження комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівника підприємства, як і членів трудового колективу, потрібно попередити про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці, а також про те, що наслідками цього можуть стати: передбачена законом юридична (у тому числі кримінальна) відповідальність і розірвання контракту.
Зобов’язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як запис безпосередньо у тексті трудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, тобто додатку до трудового договору (контракту).
У договір (контракт) працівника, який має доступ до комерційної таємниці підприємця (або в додаток до нього), можуть бути включені такі зобов’язання [11]:
не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде довірена підприємцю або стане відомою під час роботи;
виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень стосовно працівника з питань забезпечення збереження комерційної таємниці;
не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, тих підприємців, з якими налагодженні ділові відносини;
без згоди керівництва підприємства не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю;
у випадку намагання сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;
не використовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства для іншої діяльності, яка може завдати шкоди підприємству;
у випадку звільнення всі носії інформації (що складає комерційну таємницю), якими користувався працівник у зв’язку з виконанням службових обов’язків під час роботи на підприємстві, необхідно передати відповідній посадовій особі організації.
Працівника слід попередити про відповідальність за невиконання зобов’язань і в’язати з нього розписку. У трудовому договорі (контракті) або його невід’ємній частині (зобов’язані про нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.
Правила внутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що мають доступ до комерційної таємниці, а також інструкції про ведення переговорів та роботу з документами також повинні містити застереження стосовно використання комерційної таємниці.
Є можливість розробити окрему інструкцію з дотримання режиму нерозголошення (збереження та охорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця.
Навіть якщо важлива комерційна інформація на підприємстві і отримала гриф "Комерційна таємниця", це не звільняє власника від обов’язку надавати таку інформацію відповідним контролюючим та правоохоронним органам. Не всі контролюючі органи мають право на одержання інформації, що містить комерційну таємницю. Таке право має бути передбачене відповідними законодавчими органами. Право на отримання конфіденційної інформації мають такі державні органи [10]:
Служба безпеки України (права Служби безпеки України отримувати службову документацію та звітність з питань державної безпеки України закріплено у статті 25 Закону України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 року № 2229-XII);
органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (перелік таких органів закріплено у статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ);
Міністерство внутрішніх справ (права міліції закріплено у статті 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ);
Державна податкова служба (права органів державної податкової служби визначено статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ);
органи Державної контрольно-ревізійної служби (права державної контрольно-ревізійної служби закріплено у статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ. Зокрема, такі органи мають право отримувати грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та використання коштів і матеріальних цінностей);
Антимонопольний комітет України (повноваження Державного уповноваженого Антимонопольного комітету України закріплено у статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ. Він може, зокрема, отримувати документи та інші матеріали, необхідні для проведення перевірки відповідності їх положенням їх антимонопольного законодавства);
органи прокуратури України (обов’язковість виконання вимог прокурора закріплено у статті 8 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Наприклад, на вимогу прокурора або слідчого слід видавати статистичну іншу інформацію або копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування);
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (зокрема, відповідно до статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України має право отримувати документи фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулювальних організацій).
Правоохоронні та контролюючі органи мають право отримувати інформацію, що містить комерційну таємницю, під час перевірки або за відповідним письмовим запитом виключно на підставах передбачених законодавчими актами та з визначеного законодавством кола питань.
2.2 Адміністративно-правовий захист
В Україні правовою
основою для регламентування відносин
у сфері збереження комерційної таємниці
є стаття
Кодексу про адміністративні правопорушення
від 7 грудня 1984 року № 8073-Х зі змінами
та доповненнями та глава 4 Закону України
"Про захист від недобросовісної
конкуренції" від 7 червня 1996 року №
236/96-ВР.
Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 глави 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається знаходження протиправним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (стаття 16 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").
Відповідно до статті 17 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" розголошенням комерційної таємниці особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю), вважається ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю.
Розмір матеріальної шкоди завданої незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, не повинен бути підставою для настання адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення дій, що підпадають під ознаки правопорушення. За наявністю чи відсутністю заподіяння матеріальної шкоди повинна наступати адміністративна відповідальність, а за умови заподіяння значної шкоди інтересам держави та суспільства – кримінальна.
У випадку порушення режиму комерційної таємниці без заподіяння шкоди, може наступити адміністративна відповідальність.
Початком виникнення правопорушення у сфері комерційної таємниці є одержання комерційної таємниці від її носія. Насамперед необхідно чітко визначити суть одержаних відомостей щодо таємності та комерційності, які не завжди можуть співпадати і становити предмет охорони комерційної таємниці. Якщо початковий елемент – це створення або визначення об’єкта комерційної таємниці, то завершення існування таємниці – це час, коли відомості, що її складали, якимось чином стали відомі невизначеному колу осіб. Адміністративна відповідальність у такому разі може наступити тільки під час незаконного, протиправного поширення зазначеної таємниці [1].
До складу правопорушення, відповідно до статті 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", відноситься також неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Однак розголошення може мати місце тільки при ознайомленні невизначеного кола осіб з отриманими відомостями, і тільки тих, які мають можливість впроваджувати їх у підприємницьку діяльність. Саме впровадження при здійсненні підприємницької діяльності, тобто отримання прибутку, може бути право установчою ознакою при застосуванні норм зазначеної статті.
Адміністративна відповідальність також може наступити за схилення до розголошення комерційної таємниці. Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту підприємцю.
Частиною третьою
статті
Кодексу України про адміністративні
правопорушення передбачено що отримання,
використання, використання, розголошення
комерційної таємниці, а також конфіденційної
інформації з метою заподіяння шкоди
діловій репутації або майну іншого
підприємця тягне за собою накладення
штрафу від дев’яти до вісімнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Стаття 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає відповідальність господарюючих суб’єктів за недобросовісну конкуренцію у вигляді штрафу, що накладається Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливо або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо такі дії були вчиненні не господарюючим суб’єктом, то тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").
2.3 Кримінально-правовий захист
Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231 Кримінального кодексу України) та за розголошення комерційної таємниці (стаття 232 Кримінального кодексу України).
Суспільна небезпечність цих злочинів полягає у тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб’єктів. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіють руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя – господарську. Такий вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпеку було свого часу вказано в резолюції Шостого Конгресу ООН. А Сьомий Конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних та висунув вимогу про посилення боротьби з ними.
Комерційну таємницю як предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, характеризують наступні риси [15]:
це певна сукупність знань стосовно господарської діяльності певного суб’єкта;
щодо неї існує певне локально-нормативне рішення власника, їй надано певного статусу – статусу таємниці;
вона належить певним фізичним або юридичним на праві власності;
для порушника вона є чужою власністю, він не має а ні дійсного, а ні уявного права на неї.
Об’єктивна сторона злочинів, що передбачені статтями 231, 232 КК України, характеризується діянням, злочинним наслідком та причинним зв’язком між ними. Згідно з диспозицією статті 231 КК України діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину може полягати у двох альтернативних формах поведінки: діях, спрямованих на одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у використанні цих відомостей. Злочинним визнається не лише збирання, але й діяльність, яка на це лише спрямована, тобто йому передує.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 232 КК України, полягає у будь-якому розголошенні комерційної таємниці, тобто – у доведенні її до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою буде вважатися особа, на втаємничення якої немає згоди власника (або уповноваженої особи) комерційної таємниці. А незаконний характер діяння полягатиме у відсутності у винної особи належних підстав на доведення певної інформації до відома сторонньої особи.
Моментом закінчення злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, є настання шкоди суб’єкту господарської діяльності, обсяг якої в законі визначено оціночним поняттям "істотна". Питання про наявність такої шкоди може бути вирішене у кожному конкретному випадку, можливо з урахуванням висновків відповідних експертів.
Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 231 КК України, є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років. На відміну від цього, особа, яка вчиняє злочин, передбачений статтею 232 КК України характеризується ще й додатковою ознакою: особа, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю або на інших законних підставах.
Можливо виділити три групи спеціальних суб’єктів злочину, передбаченого статтею 232 КК України [15]:
особи, що перебувають у трудових відносинах з власником (уповноваженим органом) комерційної таємниці, професіональна або службова діяльність, яких безпосередньо пов’язана з функціонуванням певного підприємства – це, так зване, посягання зсередини;
особи, професіональна або службова діяльність яких чи інші законні підстави обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці;
особи, які наділені власними повноваженнями з витребування та використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (наприклад, суд, співробітники податкової міліції, Служби безпеки України).
Відповідно до статей 231-232 Кримінального кодексу України за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, та розголошення комерційної таємниці передбачено кримінальну відповідальність.
Стаття 231 КК передбачає, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Статтею 232 КК передбачено, що умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
ВИСНОВОК
В курсовій роботі поставлені та вирішені наступні задачі:
розглянуті поняття "діловий секрет", "комерційна таємниця" та "ноу-хау";
розкрита сутність ділового секрету (комерційної таємниці);
визначені правові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;
розглянуті способи захисту комерційної таємниці та відповідальність за її незаконне збирання та розголошення.
Розглянувши поняття "діловий секрет" та "комерційна таємниця" можна зробити висновок, що ці поняття є ідентичними. Що стосується поняття "ноу-хау", то воно розглядається як різновид комерційної таємниці. Сутність комерційної таємниці може бути розкрита наступним визначенням: комерційна таємниця є інформацією, цінність якої полягає в її секретності та потребує запровадження заходів щодо збереження цієї секретності. Для того щоб інформація була віднесена до комерційної таємниці, на підприємствах скликається спеціальна комісія, яка перевіряє надану їй інформацію на відповідність правовим вимогам щодо комерційної таємниці та складає список таємної інформації. Щоб ця інформація мала правовий захист на підприємствах розробляються та затверджуються Положення про комерційну таємницю, угоди про нерозголошення таємної інформації та інші документи. На законодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці може бути здійснена в рамках Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення, закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". За незаконне збирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниці законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
Галянтич М. Адміністративний захист комерційної таємниці [Текст] / М. Галянтич // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 4. – С. 8-10.
Господарський кодекс України [Текст]: за станом на 20 січня 2007 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Х.: Одіссей, 2007. – 240 с.
Климчук С. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО [Електронний ресурс]: сайт юридичного журналу "Юстиніан" / С. Климчук. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2461. – Загол. з екрану.
Кодекс України про адміністративні правопорушення [Текст]: за станом на 25 лютого 2002 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Х.: Одіссей, 2002. – 255 c.
Крижанівський О. Положення про конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) – базовий документ економічної безпеки фірми [Текст] / О. Крижанівський // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 3. – С. 33-35.
Кримінальний кодекс України [Текст]: за станом на 1 вересня 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К., 2003. – 324 с.
Крисенко Т. Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю) [Текст] / Т. Крисенко // Секретар-референт. – 2006. – № 3. – С. 14-19.
Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право [Текст]: підруч. / Ю.М. Кузнєцов. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.
Литвин О. Сучасні реалії ноу-хау або Не поспішай патентувати інноваційне рішення [Текст] / О. Литвин // Інтелектуальна власність. – 2010. – № 5. – С. 38-40.
Локшин А. Комерційна таємниця [Текст] / А. Локшин // Секретар-референт. – 2007. – № 9. – С. 14-17.
Марущак А. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб’єкта господарювання: правові засади [Текст] / А. Марущак // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 3. – С. 29-32.
Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.realis.com.ua/?lng= ua&part=35&id=54. – Загол. з екрану.
Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.net-law.biz/?lng=ua&dir=2.1&article=14. – Загол. з екрану.
Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року № 887-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uprcity. kharkov.ua/zakbaza/28. – Загол. з екрану.
Радутний О. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання або розголошення комерційної таємниці [Текст] / О. Радутний // Право України. – 2002. – № 3. – С. 110-113.
Стрельніков А. Комерційна таємниця на підприємстві [Текст] / А. Стрельніков // Секретар-референт. – 2010. – № 4. – С. 70-74.
Терентьєва Г.П. Основи знань про комерційні таємниці (ноу-хау) для студентів документально-інформаційного профілю навчання [Текст] / Г.П. Терентьєва // Вісник Харківської державної академії культури. – 2010. – Випуск 30. – С. 130-135.
Цивільний кодекс України [Текст]: за станом на 1 липня 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламент. вид-во, 2004. – 352 с.
Черевко Г.В. Інтелектуальна власність [Текст]: навч. пос. / Г.В. Черевко. – К.: Знання, 2008. – 416 с.