Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань

РЕФЕРАТ

Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань

Негативні фактори, які ускладнюють розслідування злочинів, актуалізують пошук дієвих заходів боротьби з ними, одним з яких є розширення та зміцнення доказової бази за рахунок матеріально фіксованої інформації, зосередженої у матеріальних «слідах-відображеннях», які визначають специфіку пізнання обставин минулої події, відображеної в матеріальному середовищі.

В наукознавстві зазначається, що оптимізація – це явище, яке можна характеризувати за допомогою поняття діяльності (теоретичної та практичної). У зв’язку з цим доречно поняття «діяльності» підвести до поняття цілеспрямованого процесу. Діяльнісні концепції наголошують, що перетворюючий характер діяльності дозволяє її суб’єкту постійно виходити за межі наявної конкретної ситуації, тому закономірності розвитку діяльності мають внутрішню єдність, яка відображає єдність гносеологічного та праксеологічного аспектів [6; 87]. Найважливіше значення діяльнісного підходу полягає в тому, що він дає змогу процесуалізації та представлення соціальної інституції та людини, як системи дій у вигляді конкретних вимог до організації діяльності в конкретних ситуативних контекстах.

Предметом праксеології є загальні закономірності людської діяльності, які обумовлюють її ефективність. Поняття «діяльність», на думку В.О. Лекторського, відіграє особливу роль в пізнанні систем, яка зумовлена не тільки тим, що охоплює процеси системи, а й тим, що воно дає змогу відобразити їх динаміку . Кожне наукове поняття при вивченні об’єктів утворює відповідну теоретичну перспективу. Однією з важливих особливостей поняття «діяльність» є те, що саме завдяки утворюваною їй теоретичній перспективі з’являється за можливе побудова динамічної моделі системи, в даному випадку моделі, яка забезпечувала б оптимальне використання системи спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві.

Першим кроком у її побудові є чітке усвідомлення кола знань, що повинні скласти цю систему, конкретизувати яке може аналіз трансформації криміналістичних знань у діяльність суб’єктів спеціальних знань, визначення об’єкта та предмета сучасної криміналістики і судової експертології, закономірностей, що вивчаються ними, поглядів на їх зміст і систему.

Зазначимо, що слід розрізняти криміналістику як науку та учбову дисципліну. Перша досліджує закономірності злочинної поведінки та злочинної діяльності, зокрема її окремі роди, види та групи, механізм їх відображення в джерелах інформації, а також особливості діяльності з розслідування і попередження злочинів, розробляє на цій основі засоби та методи розслідування та попередження злочинів з метою належного застосування матеріальних і процесуальних норм.

Отож, криміналістика, як прикладна наука, нерозривно пов’язана з відповідною галуззю соціальної практики, для оптимізації якої вона розвивається, тобто з криміналістичною практикою (діяльністю).

Друга – учбова дисципліна, що формує у студентів-юристів як комплекс суто криміналістичних знань та навичок, які реалізуються при розслідуванні злочинів, так і сукупність знань та навичок, що потрібні при встановленні та доказуванні юридичних фактів взагалі.

Створення концепції об’єкту і предмету криміналістики як науки триває.

Однією з перших є емпірична прагматична концепція предмета, згідно з якою криміналістика визначається як наука про прийоми за способи розкриття, розслідування та попередження злочинів. Як бачимо, предмет криміналістики ще не набув чіткого відділення від предмету інших суміжних наук, що обслуговують розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Подальшому перегляду предмету криміналістики спонукала поява нової наукової парадигми, яка супроводжувалася посиленням уваги криміналістів до проблем методології, логіки, філософії.

Справа в тому, що своєрідним криміналістичним модулем, неподільним елементом (за виразом Р.С. Бєлкіна), «цеглою», яка знаходиться у фундаменті побудові криміналістики, вважається слід.

Утім, розуміння матеріально фіксованих слідів-відображень, як відображення зовнішнього рельєфу відображуваного об’єкту втратило свій універсальний характер, в процесі відображення почали розрізняти не тільки відображуваний та відображаючий об’єкти, механізм взаємодії, а й засоби відображення, іманентні якості: а) генетично всі сліди, що є відображенням конкретної події злочину, мають єдине джерело і тому виступають як система; б) генетична єдність передбачає та обумовлює їх інформаційну єдність, а це значить, що кожний слід містить свою порцію інформації про подію, а система слідів (комплекс) – всю наявну інформацію про відображаючий об’єкт – злочин; в) слід – результат відображення, без відображення немає сліду. Відображення отримали інформаційну інтерпретацію, сформувалася система засобів, методів та форм вилучення, обробки, зберігання та використання інформації, що зберігається в відображенні .

Злочин – динамічна, обумовлена активністю злочинця система. Діяльнісний, активний характер цієї системи проявляється в її функціях як інтегративному результаті утворення та взаємодії її компонентів. Тому при дослідженні злочину інтерес представляють різні види та форми зв’язку: генетичні, або зв’язки між причиною та наслідком; функціональні, тобто зв’язки між взаємозалежними процесами, що дозволяють робити висновки про час наступу подій, силах впливу; субстанційні – зв’язки між якостями речі та самою річчю як цілим, на основі якої за відомою якістю роблять висновок про саму річ .

Саме розроблене в працях О.О. Ейсмана, І.М. Лузгіна, В.Я. Колдіна, М.Я. Сегая, Г.В. Прохорова-Лукіна, Д.А. Турчина та інших вчених, криміналістичне вчення про зв’язки взаємодії слугувало появі нової експертної парадигми експертного пізнання обставин минулої події, що відображена в матеріальному середовищі. В криміналістичній науці і практиці сформувалася ідеологія, яка розглядає будь-яке речове утворення не ізольовано, а в загальній структурі матеріальної обстановки події, що досліджується. При цьому речове середовище події розглядається як цілісний матеріальний об’єкт у всьому різноманітті його системних, функціональних та інших якостей, зв’язків та відносин. Такий підхід відкрив якісно нові можливості комплексних досліджень, підсумовування інформації, отриманої із різних джерел, подолання дефіциту ідентифікаційної та доказової інформації .

Подальший розвиток теоретичних та методологічних засад криміналістики являла теоретико-доказова концепція її предмету.

В 1967 р. Р.С. Бєлкін та Ю.І. Краснобаєв, спираючись на положення теорії наукознавства, зазначили, що предмет криміналістики складають закономірності виникнення, виявлення, дослідження, оцінки та використання судових доказів і засновані на пізнанні таких закономірностей засоби та методи судового дослідження та попередження злочинів .

Оскільки це визначення не містило вказівки на засоби та методи судового дослідження, як на елемент предмету криміналістики, з’являється нове визначення предмету криміналістики, сформульоване Р.С. Бєлкіним, яке стало класичним. Згідне йому, криміналістика – наука про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин та його учасників, збирання, дослідження, оцінки та використання доказів і заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах й методах судового дослідження та запобігання злочинам .

Отже, об’єктами пізнання, що складають предмет криміналістики є:

1) закономірності механізму злочину; 2) закономірності виникнення інформації про злочин та його учасників; 3) закономірності діяльності компетентних органів щодо збирання, дослідження, оцінки та використання доказів; 4) безпосередньо самі результати наукових криміналістичних розробок у вигляді засобів, методів та прийомів.

Втім, Р.С. Бєлкін виключав криміналістичну діяльність з числа об’єктів криміналістичного аналізу: «Нема, й не може бути ніякої «криміналістичної діяльності» в процесі розслідування, окрім діяльності процесуальної, оперативно-розшукової або адміністративно-правової», а в однієї з останніх своїх робіт взагалі поставив під сумнів питання про юридичну природу криміналістики.

З нашого погляду, цю думку Р.С. Бєлкіна можливо було б точніше висловити шляхом протилежного твердження: суворо кажучи й «криміналістичну діяльність» ми можемо з повною підставою підвести під поняття «діяльності». Але для цього потрібно при аналізі слідчої (процесуальної, експертної, обліково-реєстраційної тощо) чітко розрізняти в кожній пізнавальній ситуації два аспекти діяльності, як процесу функціонування системи: аспекту актуалізації механізмів діяльності та аспекту розгляду «власно діяльності», що виражає різні ділянки та форми застосування зусиль слідчого (експерта). В зв’язку з цим, говорячи, наприклад про «криміналістичну діяльність», ми повинні розуміти не яку-небудь особливу сферу слідчої (експертної, обліково-реєстраційної) діяльності, а актуалізацію одного з найважливіших регулятивних механізмів її оптимізації, переведення відповідних методологічних надбань з потенційного стану понять та категорій в процесуальне становище, в процесі якого надається спрямованість дій та здійснюється контроль за ними. Для підсилення цієї тези зважимо на те, що останнім часом вийшла значна кількість наукової продукції (статей, монографічних досліджень, підручників з криміналістики, зі спеціальними розділами), яка містить поняття «криміналістичної діяльності» та присвячена дослідженню проблем криміналістичної діяльності, теорії криміналістичного забезпечення процесу доказування, системного підходу та аналізу .

Це статті та дисертації Р.Г. Домбровського і Д.І. Сулейманова, монографії Т.С. Волчецької «Криміналістична ситуалогія» (1997 р.), В.В. Крилова «Розслідування злочинів в сфері інформації» (1998 р.), В.О. Образцова «Моделі засобів та технологій розкриття злочинів» (2004 р.) та «Криміналістика: парні категорії» (2007 р.), підручники під редакцією В.Я. Колдіна, М.П. Яблокова та ін.

В.О. Образцов з цього приводу зазначив: «Криміналістична діяльність розглядається нами як діяльність усередині іншої юридичної та здійснюваної за ініціативою її суб’єктів експертної діяльності, співвідношуючись з ними як вид та рід, як частина (елемент) та ціле». Отже, криміналістична практична діяльність, як інформаційно-пізнавальна діяльність уповноважених законом осіб по встановленню доказових фактів в конкретних оперативно-розшукових, слідчих і експертних ситуаціях, залежно від специфіки завдань, що стоять перед нею в боротьбі зі злочинністю, включає декілька видів: криміналістична діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів; експертно-криміналістична діяльність та ін. Всі види діяльності повністю, або частково є об’єктами криміналістичного вивчення, тому основні ідеї праксеології мають для неї методологічне значення.

Чітке розмежування вказаних аспектів розгляду феномену криміналістичної діяльності уявляється нам фундаментально важливим для вірної постанови та вирішення низки проблем, зокрема оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань в різних видах діяльності. До цього слід додати й те, що зміст поняття «наука» ніяким чином не може бути редуковано до системи знань, проте наука – не лише пізнання, вона являє собою єдність живої пізнавальної діяльності (пізнання) та накопиченої пізнавальної діяльності (знання). Наука постає як соціальне організоване створення знань певного роду. Тому аналіз наукової праці в єдності її живої та опредмеченої форм – це аналіз самої сутності науки. Дослідження соціальних механізмів інтеграції та диференціації науки, розкриває одну з меж сутності науки як соціального явища.

Сформульоване Р.С. Бєлкіним визначення предмету криміналістики викликало нову дискусію в юридичній літературі, появу праксеологічної та інформаційно-пізнавальної концепцій.

Праксеологічний підхід до визначення предмету та об’єкту криміналістики був запропонований Р.Г. Домбровським та отримав розвиток в працях О.О. Ексархопула, В.Я. Колдіна, В.Є. Корноухова, В.О. Образцова, які розглядають слідчу (криміналістичну) діяльність, як об’єкт науки криміналістики, а наукове (методологічне) забезпечення цієї діяльності – як зміст предмету цієї науки .

Дані зміни слушно виразив В.К. Гавло та його співавтори:

«Криміналістика виходить за межі гносеологічних дуальних схем (суб’єкт – об’єкт – взаємодія – відображення). Частішають спроби онтогізації науки в процесі розвитку діяльнісних підходів».

Інше явище, притаманне будь-якій науці, – диференціація, що передбачає випадки «переростання» окремих галузей наукової системи тісних меж складеної підсистеми чи зародження нового напрямку у науці, яке їй необхідне та потребує свого місця в системі суміжних наук. Вперше такий випадок у системі криміналістики^ відбувся з криміналістичною експертизою, після появи у 1959 році статті О.Р. Шляхова «Предмет, метод і система радянської науки криміналістичної експертизи». Розробка концепції теорії криміналістичної експертизи, завдяки роботам криміналістів у зв’язку з фактичним відокремленням експертної діяльності, що зажадала поглиблення загальних даних в галузі криміналістики, покликаних її обслуговувати набула тенденції до трансформації у самостійну правову дисципліну. Це дозволило О.Р. Шляхову заявити: «Теорія і практика криміналістичної досягла тепер такого рівня, що її можна розглядати як самостійну науку, що має свій предмет, метод і систему» .

На адресу цієї ініціативи було висловлено низку критичних зауважень з боку С.П. Мітрічева, Б.М. Комаринця, Н.О. Селіванова та А.І. Вінберга. Зокрема, С.П. Мітрічев в зв’язку з цим писав: «Відрив криміналістичної експертизи від криміналістики може привести до ослаблення її зв’язку з практикою і зниження рівня наукової роботи» .

Одначе, в 1961 р. сам А.І. Вінберг, спочатку запропонував ідею про розробку на базі теорії криміналістичної експертизи загального вчення про судову експертизу, а в 1973 р., вже спільно з Н.Т. Малаховською, обґрунтував необхідність утворення судової експертології – науки про закони і методологію формування й розвитку судових експертиз, закономірності дослідження об’єктів, здійснюваних на основі спеціальних знань, які трансформуються в систему наукових принципів, методів, засобів та методик вирішення завдань судових експертиз. У 1976 р.

А.І. Вінберг відзначив доцільність включення у визначення предмету науки, в тому числі криміналістики, вказівки на закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею .

Подальший етап розвитку нової науки був ознаменований виходом в світ монографії А.І. Вінберга та Н.Т. Малаховської «Судова експертологія (загальнотеоретичні і методологічні проблеми судових експертиз)», що визначили її, як галузь юридичної науки, яка має «інтегральний характер» щодо спеціальних судово-експертних наук. Багато авторів робіт з теорії криміналістики і судової експертизи віднеслися до виділення судової експертології негативно. Така думка ґрунтувалася на тому, що диференціація базових засад науки в цьому напрямку не буде сприяти тісному взаємозв’язку між експертною та криміналістичною технікою, на засадах союзу між якими розвивалася криміналістика. Цю проблему остаточно не вирішено й дотепер. Утім, за класифікацією наук ВАК судову експертизу визначено як самостійну наукову спеціальність 12.00.09.

Остаточне розділення криміналістики та судової експертології зажадало визначення об’єкту і предмету останньої.

З цією метою Т.В. Авер’янова використала праксеологічний підхід, визначивши та уточнивши в своїх роботах загальну теорію судової експертизи, як систему світоглядних та праксеологічних принципів, теорії та її об’єкту – експертної діяльності, окремих теоретичних побудов в цій області наукового знання, методів розвитку теорії й проведення експертних досліджень, процесів та відносин . При цьому під об’єктом загальної теорії судової експертизи вона розуміє саму експертну діяльність у всієї різноманітності її різних аспектів, що розглядаються в якості деякої єдиної системи. Втім, авторка визначення не роз’яснила, що вона розуміє під «всією різноманітністю різних аспектів» такої діяльності. Ф.М. Джавадов також вважає, що об’єктом судової експертології є лише сама судово-експертна практика.

Дещо іншої думки дотримується співавтор «Концептуальних основ загальної теорії судової експертизи» І.А. Алієв, який включив у предмет науки про судову експертизу широке коло процесуальних та організаційних засад, тим самим інакше трактуючи судово-експертну діяльність у якості об’єкту науки .

М.Я. Сегай в зв’язку з цим зазначив: «Стає очевидним що без однозначного розуміння дефініції «судово-експертна діяльність», її структури та функції неможливо розкрити у адекватних наукових поняттях предмет, структуру, функції та систему судової експертології, об’єктом дослідження якої є судово-експертна діяльність».

Сутність трансформації спеціальних криміналістичних знань в судово-експертну діяльність розкрито у статті М.Я. Сегая «Судова експертологія – наука про судово-експертну діяльність», який відзначив, що чітке визначення в законах про судову експертизу принципів судово-експертної діяльності, дозволяють стверджувати, що предметом судової експертології охоплюються не тільки методологічні, а й правові та науково-організаційні основи експертної теорії і практики .

Таким чином, судово-експертна діяльність, як «об’єктивована» реальність правового, організаційного та науково-методичного забезпечення експертної практики, що об’єднує одночасно функції інструменту правосуддя та професійної корпоративної діяльності, визначає відповідні функції і структуру її наукового пізнання.

При цьому варто зауважити, що розмежування природи сигналу та знаку про якості об’єктів, що взаємодіяли під час підготовки, вчинення та приховання злочину, зумовили появу міждисциплінарних експертних вчень («судова субстратологія», «судова психономіка», «судова документалістика»), поставило перед судовою експертологією завдання –показати систему взаємодії цих «онтологічних блоків», які утворюють наукову основу судово-експертної систематики.

Виходячи з цього, є всі підстави казати про трансформацію криміналістичних знань від загально-професійного до спеціалізованого рівня. Тобто, спеціальні криміналістичні знання в галузі криміналістичної техніки трансформувалися в спеціальні знання по проведенню судових експертиз.

Проте, використання спеціальних криміналістичних знань не обмежується експертною діяльністю.

Слідчий не в змозі самостійно ефективно використовувати «прикладну» криміналістичну техніку та її НТЗ у роботі із доказами, що обумовило залучення ним до проведення слідчих дій спеціалістів, перш за все спеціалістів-криміналістів, введення у кримінальне судочинство відокремленого від слідчого процесуального суб’єкта – «спеціаліста».

Сучасні досягнення науки і техніки зумовлюють закономірне вдосконалення криміналістичної техніки, як розділу криміналістичної науки, та її головного інструментарію – НТЗ, як швидко зростаючого за обсягом та складністю процесу їх застосування при проведенні слідчих дій.

Виявлення, фіксація та вилучення слідів на місці події, застосування криміналістичної техніки при проведенні інших слідчих дій, підготовка матеріалів для проведення експертного дослідження складає самостійний, відносно складний і досить об’ємний, такий, що вимагає криміналістичних знань високого рівня спеціалізації, вид криміналістичної діяльності.

Це пояснюється низкою причин.

Перш за все, використання спеціальних знань дозволяє оптимізувати завдання дослідження, виділивши масив взаємодій особи з системами різних рівнів на основі визначення регіону (регіонів) взаємодії, регіональних полів і логічних системних секторів взаємодії, з подальшим вивченням систем, що їх складають. Як слушно відзначає Т.В. Варфоломеєва, методи отримання похідних речових доказів вимагають кваліфікованого застосування, що проблематично здійснити слідчому самостійно, який володіє криміналістичними знаннями в межах освіти, основне завдання якого організувати слідство, зібрати та оцінити докази.

Окрім цього, оптимальне техніко-криміналістичне забезпечення проведення експертних досліджень, підготовка об’єктів для перевірки за криміналістичними обліками, також вимагає кваліфікованого знання їх методик, суворого дотримання правил підготовки початкових матеріалів.

Це свідчить про необхідність залучення слідчими до проведення слідчих дій, з метою збирання речових доказів, спеціалістів, компетентних в області застосування криміналістичної техніки.

Будь-яка робота, присвячена проблемі слідчого огляду, пов’язана з питаннями участі спеціаліста. Чимало аспектів цієї проблеми викладені в роботах В.П. Колмакова, В.І. Попова, І.П. Якімова, є актуальними й сьогодні, тому в сучасних умовах діяльність спеціаліста-криміналіста потребує вдосконалення.

Це свідчить про необхідність трансформації спеціальних криміналістичних знань на новий рівень спеціалізації, виділення нового суб’єкта застосування криміналістичної техніки, що вимагає появи спеціальності «спеціаліст-криміналіст».

Аналогічно першому рівню спеціалізації спеціальних криміналістичних знань – судово-експертній діяльності, ми ґрунтуємося на праксеологічному підході, що припускає появу нової базової фахової спеціальності «спеціаліст-криміналіст», оптимізацію правових, методологічних, організаційних та науково-методичних засад діяльності спеціаліста-криміналіста у розслідуванні злочинів, підвищення процесуального статусу відокремлених суб’єктів застосування криміналістичної техніки, розширення їх функцій та поглиблення науково-методичного рівня спеціалізації. Втім, криміналістична техніка розвивається як єдиний процес активного застосування в криміналістиці всіх можливих сучасних даних науки і техніки в боротьбі зі злочинністю. Тому теза

А.І. Вінберга та В.Г. Гончаренка про те, що «питання криміналістичної техніки розробляються поза штучного розділення їх «для слідчих» та «для експертів», бо для її вивчення і оволодіння слідчими і експертами заздалегідь встановлених меж немає, а відмінність у використанні обумовлена їх процесуальними функціями» , залишається актуальною й тепер, тобто саме криміналістичну техніку, як складову криміналістичної науки, слід вважати методологічною базою діяльності спеціаліста-криміналіста.

Крім цих напрямів, за слушною думкою В.К. Стринжі, сферу використання спеціальних криміналістичних знань складають й питання ведення криміналістичних обліків та використання їх даних в роботі правоохоронних органів .

Сьогодні облікова діяльність набула ознак якісно нової за формою та змістом криміналістичної діяльності, що виникла на стику криміналістичної техніки і оперативно-розшукової діяльності , системи, елементами якої є різні види обліків, ведення яких в МВС України здійснюють підрозділи департаменту інформаційних технологій та експертної служби. Отже, оптимізація криміналістичної облікової діяльності також потребує поглибленої спеціалізації криміналістичних знань. Втім, використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності ще знаходиться у певній правовій «тіні», що не відповідає суті оптимізації діяльності з розслідування злочинів, яка полягає в максималізації інформації, необхідної для вирішення завдань кримінального судочинства та мінімізації часу їх вирішення. Тому, цей аспект потребує належної правової, науково-методичної та організаційної підтримки.

Висновки

Таким чином, аналіз трансформації загальних криміналістичних знань в спеціалізовану криміналістичну діяльність суб’єктів використання спеціальних знань, дає змогу зробити висновок про те, що оптимізація використання криміналістичної техніки в розслідуванні злочинів має відбуватися в таких видах криміналістичної діяльності:

судово-експертна діяльність;

діяльність спеціаліста-криміналіста;

облікова діяльність по кримінальних справах.

Для досягнення поставленого завдання – посилення інтегративних аспектів змісту процесу ТКЗ розслідування злочинів, використання спеціальних криміналістичних знань у вказаних видах криміналістичної діяльності має бути систематизоване у вигляді єдиної інтегративної моделі, яка об’єднує і якісно скріплює її складові частини – діяльність спеціаліста-криміналіста, судово-експертну діяльність та облікову діяльність по конкретних кримінальних справах.

криміналістика доказовий злочин праксеологія знання

Література

Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. / За заг. ред.

В.Г. Гончаренка та Є.М. Моісеєва / В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.

Курс криминалистики. Общая часть / Отв. ред. В.Е. Корноухов. – М.: Юристъ, 2000. – 784 с.

Курс криминалистики. Особенная часть. Т. 1. Методики расследования насильственных и корыстно-насильственных преступлений // Отв. ред. В.Е. Корноухов. – М.: Юристъ, 2001. – 634 с.

Лекторский В.А. Деятельностный подход: смерть или возрождение? / В.А. Лекторский // Вопросы философии. – 2001. – № 2. – С. 56-65.

Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції: (Теорія та практика): Монографія / Лисенко Володимир Васильович. – К.: Логос, 2004. – 324 с.

Лисиченко В.К. Следственный осмотр как специальный метод исследования объектов в процессе доказывания по уголовным делам / В.К. Лисиченко // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1973. – № 10. – С. 176-182.

Лист Департаменту інформаційних технологій МВС України №16/1К-428 від 30.01.2008 р.

Лист Державної судової адміністрації України №14-918/08 від 30.01.2008 р.

 Стверджуючи це, ми, звичайно усвідомлюємо й диференціальний процес трансформації з криміналістики в самостійну правову наукову дисципліну й судової психології, поштовхом якого стала публікація у 1961 році статті Ю.В. Івашкіна «Криміналістика і психологія» та вихід у 1967 році роботи О.Р. Ратінова «Судова психологія для слідчих».