Правові засади оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності експертної служби МВС України

ВСТУП

Неналежне правове регулювання використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності доволі суттєво мінімізує потенційні можливості, закладені в концепції інтегративної моделі використання спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві, адже не відповідає принципу зв’язку криміналістичної ідентифікації з процесом пізнання та доказування у кримінальному судочинстві.

Сучасний варіант правової регламентації використання результатів криміналістичної облікової діяльності в кримінальному процесі, свідчить про те, що проблема далека від вирішення, тому що жодна зі статей діючого КПК України не містить конкретної вказівки на це. З даним видом криміналістичної діяльності опосередковано пов’язані ст.ст. 2, 4, 22 КПК України, що вимагають від правоохоронних органів в кожному випадку виявлення ознак злочину вживання всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у скоєнні злочину, і до їх покарання, всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи. Крім того, ст. 199 КПК України слідчому надано право, винести ухвалу про вилучення або відбирання зразків зразків, проте в цьому випадку дана норма пов’язується тільки з проведення експертизи.

Деякі аспекти правової регламентації обліково-реєстраційної діяльності регламентовані на рівні законів.

Так ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ст. 11, п. 11 і 13 Закону України «Про міліцію», передбачається можливість отримання зразків для порівняльного дослідження; інформації, що міститься в реєстраційних системах, а також право міліції вести обліки осіб, предметів, фактів та використовувати дані цих обліків, проводити реєстрацію, дактилоскопію осіб, взятих під варту, затриманих за підозрою в скоєнні злочину, обвинувачених в скоєнні навмисних злочинів [2; 3].

Законом України «Про інформацію» регулюються відносини, що виникають при формуванні та використанні інформаційних систем і банків даних, які направлені на захист інформації і прав суб’єктів, що беруть участь в інформаційних процесах [1].

Повніше використання спеціальних знань в обліково-реєстраційній діяльності підрозділів Експертної служби та Департаменту інформаційних технологій МВС України регламентується відомчими нормативно-правовими актами: Настановою «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України» (затвердженої наказом МВС України № 682 від 30 серпня 1999 р.; Інструкцією «Про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України» (затвердженої наказом МВС України № 785 від 11.09.2001 р.; Інструкцією «Про порядок розподілу та виконання повноважень між структурними підрозділами органів внутрішніх справ з формування та використання автоматизованих обліків Інтегрованого банку даних УМВС» та Інструкцією «Про порядок формування та використання в органах внутрішніх справ інтегрованого банку даних оперативно-розшукового і профілактичного призначення» (затверджених наказом УМВС України в Луганській області № 254 від 23.11.2004 р. «Про автоматизовані інформаційні системи органів внутрішніх справ України в Луганській області»; наказом МВС України № 1395 від 17.11.2003 р. «Про інформаційні системи органів внутрішніх справ» [8; 9; 11; 12].

Зокрема, Настановою про діяльність експертної служби, в якості однієї з форм взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ з питань застосування техніко-криміналістичних засобів передбачено вивчення матеріалів кримінальних справ за нерозкритими злочинами, з місць вчинення яких вилучені сліди й інші речові докази, для здійснення заходів щодо їх цілеспрямованого використання в розкритті злочинів.

Нормативний аспект проблемної ситуації тісно пов’язаний з її науковою стороною. Відсутність ефективного правового механізму пояснюється слабким теоретичним опрацьовуванням питання. Робіт по темі оптимізації правового регулювання реєстрації сьогодні чимало.

Основною теоретичною установкою є те, що довідки за результатами перевірки по обліках, повинні бути віднесені до категорії «інших документів», що залучаються до справи [1; 11].

Є.І. Зуєв, В.М. Тертишник, С.В. Слинько пропонують надати їм значення письмових доказів (ст. 83 КПК України), а необхідною умовою для цього вважати обов’язковість перевірки їх змісту засобами, передбаченими кримінально-процесуальним законом .

О.О. Бондаренко, запропонував доповнити ч. 1 ст. 66 та ч. 4 ст. 97 КПК України положеннями, які надавали б право слідчому вимагати також й надавати консультації. Щодо консультацій він відзначає: «… такі консультації в самостійному вигляді матимуть процесуальне, але не доказове значення. Консультаціям обізнаних осіб у вигляді довідкової діяльності, отриманих за межами слідчих і судових дій слід надавати доказове значення як «іншим документам», якщо в них викладені обставини, що мають значення для справи (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК)» [4].

Дійсно, довідки перевірки за криміналістичними обліками, засновані на ідентифікаційних дослідженнях, мають практично всі атрибути судового доказу: а) висновок про тотожність ґрунтується на дослідженні властивостей ототожнюваного об’єкту, б) за допомогою спеціальних науково-технічних засобів криміналістики; в) отриманий у встановленому законом порядку з належних процесуальних джерел [2, с. 78]. В.А. Жбанков із цього приводу зазначив: «... довідка перевірки за криміналістичним обліком відповідає всім вимогам документа: належності, допустимості, достовірності та дає підставу розглядати її як доказ [15, с. 655]».

Проте, чи можуть бути віднесені дані, отримані в результаті перевірок за криміналістичними обліками до «інших документів»?

Відповідно до ст. 65 КПК України доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган дізнання, слідчий та суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, що скоїла це діяння та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Це пред’являє низку вимог до доказу.

Головним для визнання доказу у справі, є вирішення питання про те, чи відносяться обставини й факти, для встановлення яких він використовується, до кола тих, котрі мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення кримінальної справи і, тим самим, підлягають доказуванню, тобто належність доказів [13, с. 42]. Результати перевірок за обліками відповідають цій вимозі, адже їх об’єкти знаходяться в причинно-наслідковому зв’язку з подією злочину.

Іншою вимогою, що пред’являється до доказу, є «допустимість», згідно з якою не повинні мати юридичної сили докази, отримані: 1) без роз’яснення особам, що приймають участь в слідчій дії, наданим ним законом прав (ст. 53 КПК); 2) із джерел доказів, не вказаних в ч. 2 ст. 65 КПК, за допомогою слідчих дій, не передбачених КПК, або шляхом проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи (за винятком огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку), а також в результаті показань, які ґрунтуються на чутках тощо.

Із змісту ст. 66 КПК України виходить, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд збирання доказів здійснюють шляхом:
а) провадження слідчих дій; б) процесуальних дій в стадії порушення кримінальної справи – отримання та перевірка заяв та повідомлень, витребування пояснень, призначення документальних перевірок, ревізій;
в) витребування документів та предметів; г) прийняття повідомлень та предметів, документів від учасників процесу, підприємств, організацій та посадових осіб і громадян, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані; д) отримання зразків для порівняльного дослідження.

В передбачених законом випадках особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, що перебувають у їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, що можуть бути доказами у кримінальній справі.

Отже, результати використання даних криміналістичних обліків, не відповідають цим вимогам, оскільки КПК не встановлює процесуальної форми цієї дії, а результати досліджень, згідно з вимогами гл. 6 «Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України» оформлюються довідкою ф. № 15, яка підписується співробітником, що здійснював перевірку, а також керівником підрозділу. На довідці є позначка «В кримінальну справу не підшивати». Також відсутнє чітке регулювання можливості витребування інформації, що міститься в криміналістичних обліках стосовно стадії кримінального процесу. Втім, в багатьох випадках необхідність перевірки за експертно-криміналістичними обліками виникає саме на стадії порушення кримінальної справи. Однак кримінальний процес, що передує досудовому слідству, в якому здійснюються прийом, реєстрація, дослідження інформації про скоєний злочин, приймаються рішення про порушення кримінальної справи, способами, передбаченими в ст. 97 КПК, в свою чергу потребує належної правової регламентації, на що слушно зауважують В.С. Зеленецький, Є.Д. Лук’янчиков та інші [11, с. 261]. Врешті-решт, діючий КПК не регламентує дослідницьку діяльність спеціаліста по використанню криміналістичних обліків, назву процесуального документу, в якому викладені результати дослідження.

Тому слід погодитися з Н.І. Довженком у тому, що результати перевірки за криміналістичними обліками не можуть розглядатися як доказ у вигляді «іншого документа» [9, с. 76].

Для перевірки результатів використання криміналістичних обліків та введення їх у кримінальний процес, слідчий, згідно ст. 196 КПК України, призначає відповідну криміналістичну експертизу. При цьому втрачається час, затягуються терміни розслідування кримінальних справ.

Втім, більшість існуючих наукових розробок з даного питання, представляють не стільки нові конструкції, засновані на передовому теоретико-методологічному ґрунті, скільки компромісні варіанти, що пристосовують існуючі норми до традиційних теоретичних догм та відрізняються від колишніх норм словами, а не суттю.

На розробку конструктивних нормативних вирішень проблеми кримінально-процесуального врегулювання обліково-реєстраційної діяльності наважуються сьогодні небагато вчених (Ф.Г. Аміньов, А.В. Гусєв, Н.І. Довженко, Р.Є. Дьоміна, В.І. Пашко, Р.А. Усманов . Зрештою й їхні нормативні пропозиції, зазвичай, не йдуть далі окремих, часто здебільше редакційних змін кримінально-процесуального закону. Таким чином виникає ситуація, коли розробникам закону, що дорікають у відсутності чіткого правового регулювання, в принципі нема з чого обирати: банк наукової продукції не пропонує системного вирішення проблеми.

Звичайно, ми не претендуємо на професійний підхід до оптимізації норм КПК, адже доктрина оптимізації кримінально-процесуального законодавства має передбачати: врахування підходів до визначення способу систематизації інноваційних ідей, як складової частини процесу оптимізації норм (консервативний та конструктивний); чітку структуризацію кримінального судочинства; диференційований підхід до структури судочинства; оптимізацію конкретних правових технологій, конструкцій, інститутів та норм-статей КПК України.

Наша мета – виявлення лише деяких аспектів доктрини оптимізації правового регулювання використання спеціальних знань в обліковій діяльності: правотворчої потреби, взаємодії кримінально-процесуальної діяльності, законодавства, практики та ін.

Слід вважати позитивним намагання законодавця в новому КПК України розширити форми використання спеціальних знань та коло процесуальних засобів перевірки заяв і повідомлень. На відміну від чинного, у проекті КПК України, регулюється консультативна діяльність спеціаліста в письмовій формі (ст. 70), а також його участь у попередній перевірці інформації про злочин (ст.ст. 198, 199); можливість призначення судової експертизи до порушення кримінальної справи (п. 7 ст. 275); можливість поміщення знарядь вчинення злочину до криміналістичних колекцій експертних установ (ст. 163) [5, с. 92].

Із викладеного можна зробити висновок: застосування комплексного підходу до законодавчого та відомчого нормативно-правового регулювання використання спеціальних знань в обліковій діяльності.

Законодавче врегулювання потрібує розробки нової ефективної нормативної технології кримінально-процесуального регулювання використання спеціальних знань в обліковій діяльності, що спирається не на сукупність розрізнених норм, а на цілісний правовий інститут, цілісну концепцію. Ця ідея обґрунтовується результатами опитування практичних працівників. Так 100% слідчих та експертів висловились за доцільність врегулювання у КПК України інституту, який би передбачав результатів використання спеціальних знань в обліковій діяльності, як доказів.

Який вигляд повинна мати архітектура та зміст цього правового інституту з огляду на те, що ознакою правового інституту є відокремленість? Чи означає це, що норми кримінально-процесуального закону, що регламентують використання спеціальних знань в обліковій діяльності повинні бути розташовані в одному розділі (чи підрозділі)?

Р.Є. Дьоміна у зв’язку з цим зазначила: «… у КПК повинен бути розділ, пов’язаний з особливостями використання в доказуванні криміналістичних обліків» [8, с. 15].

Проте вирішення цього завдання буде приречено на успіх тільки за умови багаторівневого правового врегулювання, адже розробка, наприклад, порядку отримання, надання та використання облікових даних у рамках лише КПК приведе до його зайвої громіздкості. В даному випадку цей порядок повинен бути передбачений відомчими нормативними актами, тобто відповідним посиланням на «передбачені законодавством обліки». Але згадані Закони «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію» нічого подібного в цьому відношенні не передбачають.

Уважаючи на це, технологія моделювання правового інституту використання спеціальних знань у криміналістичній обліковій діяльності повинна передбачити:

Ухвалення закону, в якому були б передбачені принципи побудови та функціонування реєстрації, об’єкти, види криміналістичного обліку, порядок отримання, надання, перевірки та використання інформації, обов’язок опису слідчим (спеціалістом) в інформаційно-пошукових картках відомостей про речові докази, направлення їх в органи кримінальної реєстрації та постановки на облік, інші питання. Даний нормативно-правовий акт слід назвати Закон України «Про облік та облікову діяльність у правоохоронних органах».

Внесення змін та доповнень до діючих нормативних актів, що регулюють облікову діяльність.

Розробка в КПК підрозділу, пов’язаного з особливостями використання в доказуванні облікової діяльності.

Даний підрозділ повинен бути поміщений в розділі 1 «Загальні положення» глави 5 КПК України «Докази», адже всі маніпуляції з інформацією у кримінальному процесі є не чим іншим, як різними напрямками доказування, тобто основа інституту. Тому норми глави про докази та доказування, мусять містити в собі загальні ідеї щодо кримінально-процесуального використання результатів облікової діяльності, які мають бути застосовані не тільки безпосередньо в доказуванні, але й корисні для інших напрямів їх використання.

В даному підрозділі необхідно передбачити наступне:

повноваження органів та посадових осіб, які безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження (вказаних у ч. 1 ст. 66 КПК), з надання доручень щодо перевірок за криміналістичними обліками;

процесуальне оформлення отримання результатів облікової діяльності та форму відповідного документа;

можливість та умови використання результатів облікової діяльності як доказів.

У інших розділах (главах) КПК України слід передбачити:

право слідчого надавати доручення щодо перевірок за криміналістичними обліками;

порядок використання спеціальних знань в моніторингу кримінальних справ (первісний облік кримінальних справ);

права учасників процесу заявляти клопотання про надання даних криміналістичних обліків у випадках, коли ці дані можуть мати значення для відстоювання ними своїх інтересів.

Перш за все потребують процесуальної регламентації результати використання спеціальних знань для перевірок за криміналістичними обліками, як самостійні джерела доказів. Результати використання спеціальних криміналістичних знань у обліковій діяльності мусять бути оформлені у вигляді висновку спеціаліста, який має силу джерела доказів. Це надасть можливість використання експертних технологій без призначення судової експертизи в умовах дефіциту часу, наприклад, у стадії порушення кримінальної справи, ухваленні тактичних рішень тощо.

Тому слід внести зміни до другої частини ст. 65 КПК України, виклавши її в наступній редакції:

«Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, висновком спеціаліста, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами».

Це, відповідно, потребує внесення змін і до третьої частини ст. 66 КПК України, в якій слід врегулювати можливості використання даної інформації при збиранні доказів, виклавши її у такій редакції:

«У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд у справах, що знаходяться в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи, установам, що здійснюють ведення криміналістичних обліків та колекцій, провести перевірки за криміналістичними обліками, для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами по кримінальній справі».

Результати перевірок за криміналістичними обліками надаються особі, що провадить дізнання, слідчому, прокурору та суду у формі висновків спеціалістів».

Введення в орбіту кримінально-процесуального доказування висновку спеціаліста за результатами облікової діяльності по конкретних кримінальних справах, як самостійного джерела доказів, актуалізує необхідність вирішення низки питань щодо його допустимості у кримінальному процесі.

У цьому сенсі потребує врегулювання правовий механізм витребування та надання висновку спеціаліста. Вирішення цього питання бачиться так. Ґрунтуючись на концепції правової регламентації дослідчого кримінального процесу, розробленої В.С. Зеленецьким, який запропонував у структурі КПК України виділити його у вигляді самостійного розділу під назвою «Дослідчий кримінальний процес» [11], вважаємо доцільним врегулювати процесуальну форму використання спеціальних знань в обліковій діяльності. Пропонується доповнити главу «Перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини» статтею «Доручення про проведення перевірок за криміналістичними обліками», виклавши її в такій редакції:

1. Якщо при провадженні по заявах чи повідомленнях про діяння потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд доручають посадовим особам експертних установ, що володіють необхідними спеціальними знаннями, проведення перевірок за криміналістичними обліками.

2. Рішення про доручення перевірки за криміналістичними обліками оформлюється постановою органу дізнання, слідчого, прокурора і судії або ухвалою суду.

3. Порядок та строки проведення перевірки встановлюються відомчими нормативними документами.

У даному випадку для врегулювання правовідносин «слідчий-спеціаліст» потрібно винесення відповідної постанови, яка забезпечить:
а) визначеність та планування цих відносин; б) відповідальність спеціаліста за ділянку роботи з доказовими фактами при виконанні процесуальних функцій «слідчий – керівник установи, де працює спеціаліст».

Оформлення результатів використання спеціальних знань в обліковій діяльності у вигляді висновку спеціаліста облікового підрозділу, який має статус джерела доказів, підвищує ступінь відповідальності спеціаліста, отже в кримінально-процесуальному кодексі має бути передбачена обов’язковість його попередження за дачу завідомо неправдивого висновку.

У відомчих нормативно-правових актах (Настанові про діяльність експертної служби МВС України, Інструкціях про порядок формування та використання в органах внутрішніх справ інтегрованого банку даних оперативно-розшукового і профілактичного призначення) пропонується чітко визначити права, обов’язки співробітників, що здійснюють пошуково-аналітичну діяльність, порядок виконання перевірок і взаємодії зі слідчими та оперативними підрозділами, а також іншими підрозділами експертної служби, уніфіковану форму інформаційно-пошукової картки «Злочин».

ВИСНОВКИ

криміналістичний спеціальний знання експертна служба

Наведена правова модель інституту використання спеціальних криміналістичних знань у обліковій діяльності, не претендує на остаточне вирішення проблеми виведення цієї форми спеціальних знань з правової «тіні». Проведена робота – лише результат аналізу сучасних переконань вчених та практиків, який має сприяти систематизації використання спеціальних криміналістичних знань у обліковій діяльності експертних підрозділів МВС України та чіткому функціонуванню запропонованої інтегративної моделі, як сучасного інструменту оптимізації техніко-криміналістичного забезпечення розслідування та попередження злочинів.

ЛІТЕРАТУРА

Пашко В.И. Научные и методические основы организации и использования экспертно-криминалистических учётов органов внутренних дел Украины: дис. … кандидата юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза
/ Пашко Владимир Иванович. – К., 1995. – 179 с.

Пашко В.І. Можливості використання експертних криміналістичних обліків у розслідуванні злочинів / В.І. Пашко // Наукові розробки академії – вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ (за результатами науково-дослідних робіт у 1993 році): Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 1-2 лютого 1994 року. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 296 с.

Первушин В.М. Расследование краж предметов антиквариата: Пособие / В.М. Первушин / Под ред. А.И. Гурова. Санкт-Петербургский Университет МВД России; Академия, экономики и безопасности жизнедеятельности; ВНИИ МВД России. – СПб.: Фонд «Университет», издательство «Лексикон». 2001. – 136 с.

Переверза О. Подолання завідомо неправдивих показань допитуваного за допомогою експертиз у ході досудового слідстві / О. Переверза // Право України. – 2002. – № 12. – С. 75-77.

Полещук О.В. Теория и практика применения специальных знаний в современном уголовном судопроизводстве / О.В. Полещук, С.В. Саксин, В.В. Яровенко. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2007. – 232 с.

Расследование краж, совершённых из квартир: Учеб. пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1990. – 60 с.

Расследование хищений чужого имущества: Учеб. Пособие
[В.С. Корнелюк, В.В. Пушкарев, А.П. Резван, М.В. Субботина]; / под ред. А.П. Резвана, М.В. Субботиной. – Волгоград: ВА МВД России, 2001. – 104 с.

Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві: Монографія / Богдан Васильович Романюк. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 196 с.

Рубашкин В.Ш. Онтология: от натурфилософии к научному мировоззрению и инженерии знаний / В.Ш. Рубашкин, Д.Г. Лахути // Вопросы философии. – 2005. - № 1. – С. 64-81.

Садовский В.Н. Основание общей теории систем. Логико-методологический анализ / В.Н. Садовский. – М.: Изд-во «Наука», 1974. – 278 с.

Сегай М.Я. Судебная экспертиза материальных следов-отображений (проблемы методологии) / М.Я. Сегай, В.К. Стринжа. – К.: «Iн Юре», 1997. – 174 с.

Сегай М.Я., Кобзар С.І. Онтологічні передумови формування слідів рук так гносеологічні аспекти їх криміналістичного дослідження /
М.Я. Сегай, С.І. Кобзар // Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. – К.: ДНДЕКЦ; НАВСУ, 2004. – № 2 (2). – С. 11-18.

Сегай М.Я. Методология судебной идентификации / Михаил Яковлевич Сегай / Отв. ред. Ароцкер Л.Е. . – К., изд. РИО МВД УССР, 1970. – 256 с.

Турчин Д.А. Полевая криминалистика и её практическое применение: Научно-практическое пособие / Д.А. Турчин, И.С. Чижиков / Под ред. проф. Е.П. Ищенко . – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 144 с.

Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике / Дмитрий Афанасьевич Турчин. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1983. – 187 с.

Украинцев Б.С. Проблема активности отображения / Б.С. Украинцев // Вопросы философии. – 1972. – № 11. – С. 78-90.