Бюджетний процес в Україні
БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ
План
1. Поняття і зміст бюджетного процесу
2. Порядок складання проекту бюджету
3. Звітність про виконання бюджету
4. Правове регулювання місцевих фінансів
1. Поняття і зміст бюджетного процесу
Сукупність дій уповноважених органів держави, врегульованих правовими нормами, по складанню, розгляду, затвердженню і виконанню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про його виконання і є бюджетним процесом.
Процесуальні бюджетно-правові норми забезпечують організацію роботи відповідних органів, вводять її в найбільш раціональні форми, які дають їй максимальну продуктивність, забезпечують досягнення найбільших результатів за найменшими затратами часу, сил та коштів; забезпечують права та інтереси учасників процесу, створюють правові гарантії їх дотримання.
Згідно із Законом України “Про бюджетну систему України” бюджетний процес – це регламентована нормами бюджетного права діяльність органів держави і місцевого самоврядування по складанню, розгляду, затвердженню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про виконання бюджету.
Весь бюджетний цикл поділяється на стадії бюджетного процесу: складання, розгляду, затвердження бюджету, виконання бюджету та складання, розгляду та затвердження звіту про виконання бюджету. Ці стадії періодично змінюють одна одну. Кожна стадія бюджетного процесу – це етап діяльності держави, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей.
Бюджетний процес провадиться за принципами єдності, універсальності, періодичності, реальності, повноти, публічності, гласності, достовірності, збалансованості, спеціалізації бюджетних показників.
Ще одна специфічна якість (принцип) бюджету – спеціалізація показників бюджету. Принцип спеціалізації бюджетних показників застосовується на всіх стадіях бюджетного процесу за допомогою бюджетної класифікації – спеціального юридичного документа, що лежить в основі всієї бюджетної діяльності фінансових органів. За Законом України “Про бюджетну систему України” бюджетна класифікація – єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне порівняння бюджетних даних. Видатки і доходи включаються в Державний бюджет в певному порядку, що забезпечує чітке уявлення про склад видаткової і дохідної частини бюджету, однакове групування доходів і видатків, їх деталізацію і можливість порівняння та аналізу. Доходи конкретизуються за їх джерелами, а видатки – за цільовим призначенням.
Бюджетна класифікація забезпечує можливість на всіх стадіях бюджетного процесу здійснювати аналіз і контроль, встановлювати джерела надходження коштів, об'єкти бюджетного фінансування, органи, відповідальні за повне і своєчасне надходження коштів у дохідну частину бюджету та ефективне використання бюджетних коштів.
Згідно з Постановою Верховної Ради України “Про структуру бюджетної класифікації України” від 12 липня 1996 року та наказом МФ №265 від 3 грудня 1997 року “Про запровадження нової бюджетної класифікації” чинна бюджетна класифікація України введена в дію з 1 січня 1998 року. Вона передбачає 4 головні розділи, які в свою чергу поділяються на глави, параграфи та статті. Всі видатки бюджету розподіляються згідно з бюджетною класифікацією за трьома головними структурами: функціональною, відомчою та економічною.
Бюджетна класифікація має важливе організаційне та правове значення. Організаційне полягає в тому, що застосування бюджетної класифікації сприяє більш чіткій організації роботи по складанню і виконанню бюджету, здійсненню контролю за виконанням дохідної частини бюджету за кожним джерелом і за витрачанням державних коштів за призначенням. Правове ж значення полягає в тому, що державний бюджет для всіх органів державної влади є фінансовим планом, що затверджується в законодавчому порядку, в межах бюджетної класифікації здійснюється компетенція законодавчих та виконавчих органів усіх рівнів в галузі бюджетного планування та виконання бюджету. [Бюджетна політика держави здійснюється через діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, фінансових органів, органів державного фінансового контролю.
Учасниками бюджетного процесу є органи, які наділені бюджетними повноваженнями, а також бюджетні установи, інші отримувачі бюджетних коштів та кредитні організації, які здійснюють окремі операції з коштами бюджетів.
В систему органів, які є учасниками бюджетного процесу, входять:
органи законодавчої (представницької) влади;
органи виконавчої влади, в тому числі і фінансові органи;
органи, які здійснюють збір доходів бюджету;
банківські установи;
органи державного фінансового контролю;
розпорядники бюджетних коштів – керівники бюджетних організацій;
інші органи, на які законодавством покладені повноваження у галузі бюджетної діяльності.
2. Порядок складання проекту бюджету
Згідно з чинним законодавством України стадію складання проекту бюджету можна поділити на такі етапи:
Розробка бюджетної резолюції Верховною Радою України.
Розробка попереднього зведеного проекту бюджету.
Робота міністерств і відомств над зведеним проектом з метою внесення в нього поправок.
Підготовка проектів Зведеного бюджету та Державного бюджету.
Всі вони мають самостійне значення, відокремлені один від одного. Кожний наступний етап має інший склад учасників, коло і характер питань, що підлягають вирішенню, порядок їх розгляду, значення рішень, що приймаються.
Відповідно до Закону України “Про бюджетну систему України і проект бюджету починає формуватись з Бюджетної резолюції, яка в найзагальніших рисах окреслює пріоритети бюджетної політики на наступний період і розробляється та затверджується Верховною Радою України, після чого не пізніше 15 червня року, що передує року, на який приймається бюджет, вона надсилається Президентові України. Бюджетна резолюція є орієнтиром для уряду при розробці проекту бюджету.
Бюджетна резолюція відображає офіційну позицію Верховної Ради України щодо пріоритетів бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік. Бюджетна резолюція повинна містити пропозиції Верховної Ради України щодо граничного розвитку дефіциту державного бюджету, загального обсягу дохідних надходжень, положень, які кладуться в основу формування видаткової частини бюджету, пріоритетів у фінансуванні окремих загальнодержавних програм, порядку управління бюджетними видатками, взаємостосунків між державним бюджетом та бюджетами органів місцевого самоврядування, інших пропозицій стосовно бюджетної політики держави на наступний рік. Керуючись вказівками уряду та виходячи з фінансових можливостей держави, Міністерство фінансів готує попередній проект зведеного бюджету України, який протягом наступних двох тижнів доопрацьовується у міністерствах, відомствах та інших органах виконавчої влади. Останні вносять свої пропозиції з відповідними обґрунтуваннями та розрахунками. Беручи за основу проекти зведених балансів доходів і видатків та кошториси видатків підприємств і установ, що перебувають на Державному бюджеті і не входять до складу міністерств і відомств, Міністерство фінансів за участю представників відповідних міністерств і відомств, інших органів виконавчої влади готує проект Державного бюджету і проект Зведеного бюджету України.
Організація підготовки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних та місцевих бюджетів належить до відання відповідно уряду Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Кабінет Міністрів України доводить до уряду Автономної Республіки Крим, обласних, районних та місцевих Рад та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Центральні органи виконавчої влади доводять цю інформацію до відома виконавчих органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про бюджетну систему України” виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та інші місцеві органи виконавчої влади на підставі основних макропоказників економічного та соціального розвитку України розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є базою для складання проектів бюджетів, та доводять ці показники до відома органів виконавчої влади нижчого рівня у строки, які б забезпечували затвердження бюджетів до початку бюджетного року. Ці строки визначаються виконавчими органами обласних, районних та місцевих Рад самостійно.
Відповідно до Закону України “Про бюджетну систему України” та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” підготовка бюджету Автономної Республіки Крим віднесена до компетенції Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим; обласних, районних та місцевих бюджетів – до відповідних фінансових органів державних адміністрацій.
Друга стадія бюджетного процесу, як це передбачено чинним законодавством, – розгляд проекту Закону про Державний бюджет. Вона починається з моменту, коли бюджетні матеріали передаються до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України, який відповідно до статті 116 Конституції України розробляє проект Закону про Державний бюджет. Можна виділити два основних моменти, з яких складається розгляд проекту бюджету.
1. Розгляд проекту бюджету центральними та місцевими органами виконавчої влади.
2. Розгляд проекту бюджету органом законодавчої влади та Радами на місцях.
Кабінет Міністрів на своєму засіданні розглядає проект Державного бюджету, Уряд Автономної Республіки Крим –проект бюджету Автономної Республіки Крим та виконавчі органи місцевого самоврядування – проекти відповідних обласних, районних та місцевих бюджетів.
Складений і розглянутий органами виконавчої влади проект Державного бюджету подається урядом на розгляд вищого законодавчого органу.
Проект бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів попередньо розглядаються постійними комітетами відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Рад органів місцевого самоврядування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні та місцеві Ради розглядають проекти бюджетів за доповіддю відповідних виконавчих органів з врахуванням висновків і співдоповідей їх постійних комітетів.
Разом з проектом бюджету подаються: основні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрями бюджетної і податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин Державного бюджету України з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст Києва і Севастополя, обсяги централізованих державних капітальних вкладень з розрахунками й обґрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України. До проекту Закону про Державний бюджет додаються: прогноз доходів і видатків на три наступних роки, розроблений, виходячи з основних прогнозованих макроекономічних показників на цей період.
Важливе значення при розгляді проекту бюджету в парламенті має бюджетна ініціатива, тобто право членів законодавчого органу вносити зміни у представлений урядом проект бюджету.
За Конституцією України право бюджетної ініціативи по бюджету в цілому належить виключно Кабінету Міністрів України. Щодо зміни проекту бюджету, внесення в нього поправок та доповнень – ці повноваження належать всім суб'єктам, які користуються правом законодавчої ініціативи.
Згідно з Конституцією Кабінет Міністрів України подає на розгляд проект Державного бюджету до Верховної Ради України, з ним знайомляться депутати, проводиться засідання Верховної Ради України, на якому виступає міністр фінансів з детальною доповіддю, обговорення якої проводиться у відповідності з Регламентом Верховної Ради України. Наступний крок – розгляд проекту бюджету постійними комітетами, кожен з яких вносить свої поправки і передає їх до постійного комітету з питань бюджету. Останній розглядає всі поправки у двотижневий строк.
За 5 днів до засідання Верховної Ради, на якому заслуховуватиметься доповідь постійного комітету з питань бюджету (перше читання), серед депутатів розповсюджуються всі матеріали стосовно виконаної роботи, тобто сама доповідь та таблиця про підтримання поправок та перелік відхилених. По доповіді проводиться обговорення.
Кабінет Міністрів України має два тижні для доопрацювання проекту бюджету відповідно до схваленої доповіді постійного комітету з питань бюджету і подання його на друге читання, яке також починається з доповіді міністра фінансів. Спочатку затверджується розмір державного бюджету, після чого Верховна Рада приймає проект Закону про Державний бюджет постатейно. Якщо під час голосування не вноситься істотних змін до проекту, приймається Закон про Державний бюджет.
У разі прийняття поправок, що призвели до перевищення граничного розміру дефіциту бюджету, уряд може відразу запропонувати свої поправки щодо його скорочення або взяти перерву для доопрацювання Верховна Рада України розглядає питання про пропорційне скорочення всіх статей видатків, крім захищених.
У випадках неприйняття рішення про пропорційне скорочення статей видатків, проект бюджету передається на доопрацювання в постійний комітет з питань бюджету, який приймає пропозиції від постійних комітетів щодо скорочення дефіциту, розглядає їх, а потім розповсюджує серед депутатів. Відбувається третє читання проекту бюджету, де обговорюються і голосуються поправки щодо скорочення дефіциту бюджету. Якщо внаслідок цього досягнуто затвердженого дефіциту бюджету, Верховна Рада України голосує проект в цілому, в іншому випадку – пропорційно скорочує статті видатків.
Третя стадія бюджетного процесу присвячується затвердженню бюджету, тобто під час проходження цієї стадії виявляється воля представницького органу по затвердженню показників бюджету. Актом про затвердження бюджету являється закон або рішення про бюджет.; В зв'язку з цим необхідно розмежовувати поняття бюджету та закону про нього. Затвердження державного бюджету здійснюється вищим органом законодавчої влади в Україні – Верховною Радою України. "Затвердження бюджету Автономної Республіки Крим – Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів – відповідними обласними та районними Радами, сільських, селищних та міських – територіальними громадами села, селища або міста, або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Затвердження державного бюджету України у результаті його обговорення у другому чи третьому читанні на засіданні Верховної Ради України оформляється законом про Державний бюджет.
Після затвердження бюджету вищим законодавчим органом він стає обов'язковим для виконання. Закон про Державний бюджет вводиться в дію постановою Верховної Ради України, проект якої розробляє уряд і розповсюджує серед депутатів ще до другого читання закону. Згідно з чинним законодавством Закон про Державний бюджет повинен прийматися Верховною Радою України до 2 грудня року, що передує тому, на який складається бюджет. У випадку неприйняття закону до 2 грудня Верховна Рада приймає постанову про порядок фінансування невідкладних витрат до затвердження цього закону.
Закон про Державний бюджет в основній своїй частині розв'язує одиничний випадок – встановлює загальний обсяг доходів і їх спрямування на певні цілі та на даний конкретний рік. Він встановлює правові норми фінансово-господарської діяльності для конкретних державних органів. Тому більша частина його приписів є безпосередньою підставою для виникнення конкретних правовідносин.
Четвертою, але основною стадією бюджетного процесу є виконання бюджету.
Виконати бюджет – це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в законі про державний чи місцевий бюджет (перевиконати встановлений об'єм – це добре, а недовиконання – це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покривати видатки можна, не перевищуючи їх граничний об'єм, бо фінансування понад встановлену межу – це збільшення дефіциту, підвищення розміру видатків на певні заходи – це неодмінно зменшення витрат на будь-які інші видатки, але ж в бюджет внесені першочергові, пріоритетні витрати).
Згідно зі статтею 116 Конституції України забезпечення виконання затвердженого бюджету покладене на Кабінет Міністрів України,, Щодо місцевих бюджетів, то в статті 143 Конституції України говориться, що сільські, селищні та міські Ради затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як і обласні та районні Ради, й контролюють їх виконання, а, зрозуміло, виконання покладене на виконавчі органи.; Обласні і районні бюджети виконують згідно зі статтею 6 Закону України “Про місцеве самоврядування” відповідні державні адміністрації на підставі Закону України “Про бюджетну систему України”.
Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджет на певний бюджетний період і у відповідності з розписом доходів і видатків бюджету, який затверджується фінансовими органами.
Відповідно до статті 36 Закону України “Про бюджетну систему України” Кабінет Міністрів України організовує виконання державного бюджету України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевого самоврядування. Державний бюджет України виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається Міністерством фінансів України відповідно до показників цього бюджету, затвердженого Верховною Радою України.
Державний бюджет України виконується по видатках в тих самих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджету, які затверджені Верховною Радою України. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.
У разі, коли в процесі виконання бюджетів органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування приймають рішення, на підставі яких необхідне виділення фінансових ресурсів понад затверджені у відповідному бюджеті, вони можуть бути реалізовані тільки після внесення відповідних змін у Закон про Державний бюджет або рішення органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет.
Виконання бюджетів здійснюється в межах доходів, що надійшли, і коштів на фінансування дефіциту бюджету. Безпосередньо виконання дохідної частини покладене на податкову адміністрацію, яка здійснює контроль за правильністю і повнотою обчислення обов'язкових платежів і податків своєчасністю їх зарахування у відповідні бюджети.
Особлива роль у виконанні бюджету належить фінансовим органам, через які Кабінет Міністрів організовує їх виконання Міністерство фінансів забезпечує в установленому порядку виконання державного бюджету і цільове використання коштів, які виділяються з бюджету підприємствам і організаціям; складає звіт, про виконання державного! зведеного (консолідованого) бюджету. Маючи владні повноваження, Міністерство фінансів вимагає подання йому матеріалів, пов'язаних із використанням бюджетних коштів, для здійснення контролю за виконанням бюджету. У разі виявлення нецільового витрачання коштів Міністерство фінансів України може обмежувати або й припиняти фінансування таких установ і організацій.
Аналогічні функції здійснюють місцеві фінансові органи щодо виконання місцевих бюджетів. В Україні, як і в багатьох країнах СНД, введена казначейська система виконання бюджетів, для чого при Міністерстві
Згідно з постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 9 травня 1997 року з 1 червня 1997 року введено казначейське виконання кошторисних видатків, створено систему органів державної виконавчої влади, які зайняті організацією виконання державного бюджету, – Державне казначейство, яке:
організовує виконання державного бюджету і здійснює контроль за ним;
здійснює управління наявними бюджетними коштами як в національній, так і в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів у межах витрат, установлених на відповідний період;
фінансує видатки державного бюджету;
веде облік касового виконання державного бюджету, складає звітність про стан виконання державного і зведеного бюджету;
здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом у відповідності до чинного законодавства;
розподіляє між державним бюджетом, республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків і зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженнями Верховною Радою України. Казначейська система виконання державного бюджету передбачає акумулювання всіх коштів державного бюджету на рахунках, які відкриваються в установах банків на ім'я органів Державного казначейства.
За своїм правовим станом розпорядники коштів поділяються на головних та нижчестоящих розпорядників коштів, які в свою чергу можуть поділятися на розпорядників коштів І та II ступеня. Так, у системі Міністерства освіти головним розпорядником бюджетних коштів є міністр; ректори вузів (університетів та інститутів) є нижчестоящими розпорядниками коштів, або розпорядниками II ступеня, які одержують бюджетні фінансування в цілому на вуз з усіма структурними підрозділами – і тими, що мають права юридичної особи (наукові, учбові інститути, астрономічні обсерваторії, ботанічні сади, обчислювальні центри), і підрозділами без права юридичної особи. В таких випадках установи, що входять до складу вузу, одержують бюджетне фінансування від розпорядника бюджетних коштів І ступеня, а керівники цих установ є розпорядниками бюджетних коштів II ступеня.
До повноважень головних розпорядників бюджетних коштів належать права: одержувати кошти на утримання всієї системи; розподіляти їх поміж нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів, відкривати бюджетне фінансування нижчестоящим розпорядникам бюджетних коштів, одержувати й витрачати кошти на утримання апарату, що його вони очолюють; контролювати цільове й доцільне витрачання коштів підвідомчими органами; здійснювати централізовані заходи.
По місцевих бюджетах головними розпорядниками бюджетних коштів є керівники галузевих відділів місцевих органів самоврядування (охорони здоров'я, освіти і т. ін.), яким підпорядковані місцеві установи та організації.
Розпорядники бюджетних коштів І ступеня одержують бюджетне фінансування як безпосередньо на утримання очолюваних організацій, так і для фінансування підлеглих їм установ, що перебувають на самостійному балансі; використовують кошти на виробничо-господарську діяльність своєї організації, відкривають бюджетне фінансування підвідомчим установам; контролюють цільове використання їх та організовують приймання звітів стосовно використання бюджетного фінансування.
До повноважень розпорядників бюджетних коштів II ступеня входить одержання бюджетного фінансування в обсязі, визначеному за встановленими економічними нормативами; використання одержаного фінансування за цільовим призначенням з додержанням режиму економії; своєчасне подання звітності про фактичне використання коштів.
Розпорядник бюджетних коштів провадить фінансування у загальному обсязі з обов'язковим розмежуванням асигнування, призначеного на заробітну плату, на виконання наукових досліджень, стипендії (для учбових закладів), на харчування, медикаменти (для медичних та дитячих дошкільних установ), придбання твердого інвентарю і капітальний ремонт приміщень та устаткування. По всіх інших статтях кошторису видатків (ст.2. Нарахування на заробітну плату; ст. 3. Господарські та канцелярські витрати; ст. 4. Відрядження та службові роз'їзди; ст.5. Навчальні витрати; ст. 14. Придбання м'якого інвентарю; ст. 18. Інші видатки) бюджетні асигнування виділяються загальною сумою за ст. 19. Розпорядникам бюджетних коштів надане право переглядати й перерозподіляти фінансування по зазначених статтях кошторису витрат.
Для повного обліку бюджетних коштів і контролю за їх цільовим використанням у відповідності до закону про державний бюджет України на певний бюджетний рік в органах Державного казначейства відкривається реєстраційний рахунок на кожний рік, а після закінчення бюджетного року він поновлюється.
Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядниками бюджетних коштів для обліку видатків. Для відкриття реєстраційного рахунку заводяться особові справи, в які вкладаються такі документи:
заява на відкриття рахунку в системі органів Державного казначейства, підписана керівником і головним бухгалтером;
довідка про внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України з вказівкою ідентифікаційного коду;
копія затвердженого положення або статуту підприємства, установи, завірена вищестоящою установою або нотаріально;
доведений до розпорядника коштів поквартальний об'єм асигнувань, передбачених в бюджеті України, з розподілом по розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;
затверджений кошторис доходів і видатків з поквартальним розподілом;
картка із зразками підписів осіб, яким у відповідності з законодавством України надане право розпоряджатися рахунком і підписувати грошові документи, та відбитком печатки;
звіт про виконання кошторису витрат установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установах уповноважених банків;
виписка з особової картки розпорядника коштів, якщо змінюється адреса і орган Державного казначейства.
Після реєстрації розпорядника коштів йому присвоюється номер. Дані номери є складовою частиною коду їх реєстраційних рахунків, які відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації.
Про відкриття реєстраційного рахунку в органі Державного казначейства повідомляється розпорядник коштів.
Для регулювання відносин, пов'язаних з виконанням державного бюджету, органи Державного казначейства укладають договори з розпорядниками бюджетних коштів на розрахункове обслуговування у відповідності з установленими лімітами, затвердженим кошторисом. Це специфічний вид договорів, оскільки бюджетним правовідносинам, які будуть здійснюватися за цими договорами, властиві ті ж особливості, про які йшла мова в загальній частині фінансового права.
Умови цих відносин та їх сутність передбачені нормативними актами.
Договір укладається за формою, яка встановлена Міністерством фінансів України, і повинен вміщувати: предмет договору (він визначений Інструкцією Мінфіну України від 12 травня 1997 р.), права і обов'язки сторін, які також визначені Мінфіном (вимагати від клієнта правильності оформлення розрахункових документів на перерахування коштів, перевіряти фінансово-бухгалтерські документи про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, припиняти фінансування у випадках виявлення фактів порушень установленого порядку виконання бюджету з повідомленням клієнта).
Казначейство готує виписки з рахунків клієнтів на наступний день після операції, забезпечує таємницю операцій на рахунках клієнтів. Але всі ці права Державне казначейство має як суб'єкт відносин, наділений владними повноваженнями. Клієнт має право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку, але тільки в межах затвердженого кошторису і затвердженого ліміту видатків, одержувати необхідну інформацію, пов'язану з виконанням договору, і контролювати своєчасність зарахування коштів на свої рахунки.
Клієнт бере на себе обов'язок подавати всі необхідні документи, в тижневий строк повідомляти про всі зміни в реквізитах і кошторисах видатків.
Що дуже позитивне в новому порядку виконання державного бюджету, то це можливість оскарження дій Державного казначейства у судовому порядку, якщо сторони не можуть ліквідувати розбіжності шляхом переговорів.
Договір може бути припинений за ініціативою однієї з сторін у випадках виявлення фактів порушень установленого порядку виконання державного бюджету або у випадках припинення діяльності однієї з сторін.
Реєстраційний рахунок відкривається на один рік і щороку поновлюється, тобто рахунок, як і всі бюджетно-правові відносини, має періодичний характер.
Реєстраційні рахунки відкриваються в уповноважених банках.
У відповідності до постанов Кабінету Міністрів України та Національного банку України “Про касове виконання Державного бюджету України” від 3.04.96 р. (з доповненнями від 3.12.96 р., 18.03.97 р., 21.03.97 р. та 16.04.97 р.) обслуговування бюджетних рахунків доручене банкам “Україна” (Київ), Промінвестбанку (Київ), Ощадбанку (Київ), Укрсоцбанку (Київ), Державному експортно-імпортному банку (Київ), “Аваль” (Київ), Приватбанку (Дніпропетровськ), Брокбізнесбанку (Київ), Українському кредитному банку (Київ), Об'єднаному комерційному банку (Сімферополь), київському банку “Надра”, Акціонерному комерційному інноваційному банку “Укрсиббанк” та деяким іншим.
Касовими видатками бюджету вважаються всі суми, видані готівкою і по безготівкових розрахунках, при перерахуванні коштів на рахунки юридичних осіб та при розрахунках з іншими бюджетами; повернення доходів, перекази сум по короткострокових позичках тощо.
Фактичними видатками є дійсні витрати установ, оформлені відповідними документами, які включають видатки по несплачених рахунках кредиторів, по нарахуванню зарплати і стипендіях.;
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. передбачені заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення соціальних виплат населенню.
Цією постановою заборонялося без дозволу Міністерства фінансів асигнування на придбання легкових автомобілів усім бюджетним установам.
Кошти з бюджетів усіх рівнів на виплату зарплати перераховуються відповідними органами бюджетним установам і організаціям на спеціальні рахунки в установах банків. Штатний розпис та кошторис витрат бюджетних установ і організацій незалежно від того, з якого бюджету вони фінансуються, затверджується для них керівниками вищестоящих органів за підпорядкованістю установи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1997 р. затверджене Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації.
Єдиний кошторис доходів і видатків складається бюджетними установами на календарний рік і затверджується керівниками вищестоящих організацій, за винятком центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад і державних адміністрацій, які затверджуються Кабінетом Міністрів, після експертизи в Міністерстві фінансів України. /Підписує кошториси цих установ віце прем’єр-міністр України з питань економіки, а по всіх інших установах управлінських органів – керівники вищестоящих органів або їх заступники.
Витрати бюджетної установи повинні чітко вписуватися в рамки фінансування. Єдиний кошторис установи складається з двох розділів – доходів і видатків. Дохідна частина кошторису складається з бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Видаткова частина кошторису поділяється на видатки, які провадяться за рахунок бюджетних асигнувань, і на видатки, які покриваються за рахунок інших (позабюджетних) надходжень, з виділенням видатків, які провадяться установою за рахунок прибутку, що залишається в її розпорядженні.
У відповідності з Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення Державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” від 28 лютого 1997 року) бюджетним установам і організаціям незалежно від того, з якого бюджету здійснюється фінансування, заборонено витрачати кошти на цілі, не передбачені затвердженими кошторисами доходів і видатків без затверджених в установленому порядку кошторисів доходів і видатків фінансування не здійснюється.
Кошториси доходів і видатків та штатні розписи затверджуються не пізніше ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів. Кошториси затверджують виконавчі органи по підпорядкованості після попередньої експертизи відповідних фінансових органів.
Указом Президента бюджетним організаціям заборонено:
витрачати кошти на цілі, не передбачені затвердженими кошторисами доходів і видатків, та на понадлімітне використання бюджетних асигнувань. Персональна відповідальність у вигляді звільнення з посад і притягнення до відповідальності, передбаченої законодавством, покладається на керівників і головних бухгалтерів цих бюджетних установ;
розміщувати за рахунок відповідного бюджету замовлення на продукцію, роботи і послуги, фінансування яких не передбачалося відповідними бюджетами чи затвердженими у встановленому порядку кошторисами доходів і видатків.
Кабінет Міністрів України одержав право визначати порядок затвердження титульних списків на будівництво об'єктів за бюджетні кошти або за кошти державних підприємств.
Кабінет Міністрів запроваджує щоденне збирання інформації про надходження доходів до зведеного бюджету та щомісячну звітність бюджетних організацій і підприємств недержавної форми власності, яким надаються бюджетні кошти, про витрачання цих коштів.
В процесі виконання бюджетів Уряд України, органи місцевого самоврядування мають право вносити зміни по видатках відповідного бюджету в межах затверджених асигнувань за розділами і підрозділами функціональної бюджетної класифікації.
Виконання бюджетів здійснюється в межах доходів, які надходять, і коштів на фінансування дефіциту бюджету, затверджених у бюджеті на черговий рік.
Доходи, додатково одержані, спрямовують на фінансування народногосподарських і соціально-культурних заходів, включаючи капітальні вкладення. Додатково одержаними не вважаються суми, одержані в результаті розширення джерел на підставі рішень директивних органів після затвердження бюджету, а також переплати і суми, достроково внесені в бюджет.
З бюджету фінансуються тільки видатки, передбачені в бюджеті. Фінансування установ, підприємств і організацій з декількох бюджетів не допускається.
Фінансування з бюджету здійснюється в межах асигнувань, передбачених у поквартальному розподілі річного розпису доходів і видатків та місячному ліміті витрат.
Президент України 21.01.1998 р. видав Указ “Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі”. На його виконання Кабінет Міністрів України видав постанову “Про заходи щодо упорядкування бюджетних видатків”, а Мінфін України розробив механізм обмеження витрачання коштів державного бюджету. Тепер Міністр фінансів України затверджує річний розпис державного бюджету з помісячним його розподілом на підставі показників, затверджених у законі про державний бюджет, які є граничними для розпорядників.
Річний розпис складається Головним бюджетним управлінням з помісячним розподілом. Розпис уточнюється.
Ліміти видатків головних розпорядників визначаються шляхом обмеження витрачання ними коштів, передбачених окремими статтями бюджетної класифікації. Захищені статті, видатки з оплати комунальних послуг та енергоносіїв і утримання бюджетних установ обмежуються в останню чергу.
Видатки цільових фондів фінансуються в межах надходжень. На основі лімітів розпорядники бюджетних коштів доводять протягом 3 днів ліміти до своїх підвідомчих установ, які в свою чергу лімітують показники кошторисів доходів і видатків бюджетної установи і реєструють їх у відповідному органі Державного казначейства.
Розпорядники бюджетних коштів не мають права без відповідного дозволу брати разові зобов'язання по оплаті на суму понад 100 тис. гривень.
В процесі виконання бюджетів Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів можуть виникати тимчасові касові розриви. Для їх покриття можна одержати позички, які за клопотанням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та відповідних виконавчих органів місцевого самоврядування надаються з бюджетів вищого рівня на підставі рішень керівників фінансових органів. Бюджетні позички повинні бути погашені у встановлені строки в межах поточного бюджетного року.
У видаткові частини державного і місцевих бюджетів включаються резервні фонди. Порядок використання резервного фонду Кабінету Міністрів України встановлено Постановою Верховної Ради України 22 лютого 1996 року. Резервний фонд передбачено у розмірі не більше 2 відсотків від обсягу видатків державного бюджету. Загальна сума резервного фонду визначається щороку. Обмеженість коштів, які знаходяться у розпорядженні держави, примушує суворо контролювати цільове використання коштів резервного фонду.
Фінансування видатків з резервного фонду здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України. Для одержання коштів з резервного фонду до Кабінету Міністрів України подаються обґрунтовані прохання міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади та висновки Міністерства фінансів і Міністерства економіки України щодо економічної доцільності та ефективності фінансування видатків за рахунок резервного фонду.
Положення про резервний фонд забороняє використовувати кошти з нього на:
погашення боргів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чи іншими видами забезпечення, наданими Урядом України;
збільшення сум по статтях видатків, передбачених у державному бюджеті.
При вирішенні питання про надання коштів з резервного фонду Кабінет Міністрів на своє засідання письмово запрошує представників комітету з питань бюджету, які можуть виступати на засіданні.
Кошти з резервного фонду надаються на фінансування:
1) витрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;
2) робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;
3) непередбачених витрат, пов'язаних із введенням законів;
4) інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України, з визначенням при цьому розміру коштів, який не може перевищувати 20 відсотків загального обсягу резервного фонду.
Цільове призначення коштів з резервного фонду визначає Кабінет Міністрів України в своїй постанові, а контроль за їх використанням здійснюють Рахункова палата та Міністерство фінансів України разом з органами державної виконавчої влади та виконавчими органами, місцевого самоврядування.
Верховна Рада України здійснює жорсткий контроль за витрачанням коштів з резервного фонду. Кабінет Міністрів України щомісяця подає Верховній Раді України детальні письмові звіти про витрати з резервного фонду з обґрунтуванням їх необхідності, економічності й ефективності та підтвердження цього при витрачанні вказаних коштів.
Згідно зі статтею 33 Закону України “Про бюджетну систему України” у разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доходних джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів за пропозицією Кабінету Міністрів України, виконавчих органів відповідних Рад приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету (крім захищених статей, перелік яких визначається відповідною Радою) до кінця бюджетного року. Пропорційне скорочення може бути запроваджене також, якщо в ході виконання бюджету його дефіцит не зменшується, внаслідок чого виникає неспроможність фінансування передбачених бюджетом заходів.
Якщо Верховна Рада не реагує оперативно на збільшення дефіциту бюджету, не приймає рішення щодо пропорційного скорочення видатків, Президент України відповідно до бюджетного законодавства має право зупинити або скоротити фінансування окремих видатків, попередивши про це Верховну Раду України за два тижні. Контроль за виконанням бюджетів здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Від імені Верховної Ради на підставі статті 98 Конституції контроль за використанням коштів державного бюджету України здійснює Рахункова палата.
Рахункова палата Верховної Ради України діє на підставі Закону про неї від 11 липня 1996 року. Згідно з цим Законом Рахункова палата здійснює контроль за всією фінансовою діяльністю усіх організацій на території України, тому її повноваження такі ж, як і усіх контролюючих органів разом узятих. Першим запитом Президента України до Конституційного Суду України було питання про конституційність повноважень Рахункової палати.
Виконуючи державний бюджет України, щоденний контроль за витрачанням коштів бюджетів здійснює система органів Державного казначейства. Крім цього, створено спеціальний орган фінансового контролю – Державну контрольно-ревізійну службу в Україні при Міністерстві фінансів України (КРУ). Такі ж контролюючі органи працюють на місцях. Міністерства мають свої відділи контролю.
В кінці бюджетного року, 31 грудня кожного року, припиняється право бюджетних організацій на витрачання бюджетних коштів навіть у випадках, коли на бюджетних рахунках залишаються кошти. Винятком є ті організації, яким надаються пільгові строки, вони припиняють користуватися бюджетними асигнуваннями після закінчення рахункового періоду. 31 грудня залишки невикористаних бюджетних асигнувань закриваються органами Державного казначейства або уповноваженими банками. Вони можуть використовуватися для фінансування видатків відповідних бюджетів у наступному бюджетному році.
3. Звітність про виконання бюджетів
Бюджетний цикл за певним бюджетом закінчується оприлюдненням звіту про виконання бюджету. Конституція України встановила, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає Верховній Раді України звіт про виконання державного бюджету України (ст. 97). Стаття 40 Закону України “Про бюджетну систему України” встановила строк подання звіту про виконання державного бюджету за попередній рік – 1 травня, але не встановлено строк затвердження такого звіту. Наприклад, звіти про виконання Державного бюджету у 1994 та 1995 роках досі не затверджені, вони поверталися Кабінету Міністрів, але до цього часу звіти не оприлюднені, як цього вимагає Конституція.
Звіт про виконання Державного бюджету України представляє на засіданні Верховної Ради України Кабінет Міністрів
Закон “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” було прийнято 26 січня 1993 року.
України. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки.
До звіту про виконання Державного бюджету України додаються пояснення щодо всіх відхилень від затвердженого Закону про Державний бюджет України як по доходах, так і по видатках.
Звіти про виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласного, міського (крім міст районного підпорядкування), районного, районного в місті бюджету складають відповідно Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансове управління (відділ) виконавчих органів міської, районної в місті Рад місцевого самоврядування про виконання міського бюджету (міст районного підпорядкування), селищного та сільського бюджету – виконавчі органи відповідних Рад.
Виходячи із змісту статті 61 (ч. 3) Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, звіт про виконання обласних і районних бюджетів складають відповідні державні адміністрації.
Протягом двох тижнів після подання матеріалів про виконання бюджету Верховній Раді комітети розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів.
Після обговорення приймається постанова щодо звіту про виконання Державного бюджету.
Верховна Рада може і не затвердити звіт про виконання бюджету і розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади за порушення бюджетного законодавства. Затвердженням звіту про виконання бюджету Верховна Рада України здійснює контроль за його виконанням, оцінює правомірність дій органів виконавчої влади, доцільність змін, що вносилися в бюджет під час його виконання. Затвердження звіту про виконання бюджету є схваленням дій органів виконавчої влади, які виконували приписи Ради, що містилися в актах про бюджет.
Постанови щодо затвердження звіту про виконання бюджету, як і самі акти про бюджет (закон і рішення місцевих Рад), публікуються і доводяться до загального відома.
4. Правове регулювання місцевих фінансів
бюджетний звітність місцевий фінанси
Місцеві фінанси є важливою самостійною складовою фінансової системи України. Місцеві фінанси виникли в результаті відокремлення особливих місцевих інтересів територіальних громад та інших територіальних колективів, розмежування функцій, компетенції та завдань, що забезпечуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Місцеві фінанси – це система формування, розподілу та використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання покладених на них функцій і завдань.
Місцеві фінанси в Україні включають такі інститути, як самостійні місцеві бюджети, позабюджетні, валютні, цільові фонди, місцеві податки і збори, комунальний кредит, фінанси комунальних підприємств та інші.
Місцеві фінанси в Україні є важливим елементом місцевого самоврядування, вони формують його фінансову основу.
Інститут місцевого самоврядування, його фінансова основа визначені Конституцією України, зокрема статтями 7, 140-146, Законом України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року та іншими законами і нормативно-правовими актами.
У сфері місцевих фінансів органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями та правами визначеними Конституцією України та законодавством України. В першу чергу, це повноваження в сфері місцевого бюджету.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах у разі їх створення мають право самостійно розробляти, затверджувати і повинні виконувати відповідні місцеві бюджети.
Що стосується обласних і районних бюджетів, міських бюджетів міст Києва і Севастополя, районних бюджетів районів у містах Києві і Севастополі, то їх розробляють і виконують відповідні місцеві державні адміністрації. Обласні та районні, Київська і Севастопольська міські, районні в містах Києві і Севастополі Ради затверджують відповідні місцеві
бюджети та заслуховують звіти відповідних місцевих державних адміністрацій про їх виконання.
Згідно законодавства органи місцевого самоврядування мають право на самостійність місцевих бюджетів. Це гарантується власними та загальнодержавними доходами, закріпленими за ними на стабільній основі законом.
Це гарантується також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Законодавство забороняє втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом.
Органи місцевого самоврядування мають право на державну фінансову підтримку. Згідно статті 62 Закону України “Про місцеве самоврядування” держава фінансове підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів. Разом з тим, держава здійснює контроль за законним, доцільним, економним та ефективним використанням коштів та належним їх обліком.
Органи місцевого самоврядування мають право на гарантовану державою доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
Згідно Закону України “Про місцеве самоврядування” органам місцевого самоврядування надане право у доходній частині місцевого бюджету окремо виділяти доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Передбачене право органів місцевого самоврядування на фінансування державою у повному обсязі виконання повноважень органів виконавчої влади. Джерелом необхідних для цього коштів визначено державний бюджет України або кошти отримані шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків та передачі органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності. Крім того органи місцевого самоврядування мають право на компенсацію державою додаткових витрат, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не були забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, шляхом передачі Їх органам місцевого самоврядування в необхідних об'ємах. Органи місцевого самоврядування мають право на виконання таких рішень лише в межах переданих їм фінансових ресурсів.
Органам місцевого самоврядування надане право поділу видатків місцевих бюджетів на дві частини: видатки, що пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Органи місцевого самоврядування мають право на поділ місцевого бюджету на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. У видатковій частині місцевих бюджетів також окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію місцевих соціально-економічних програм, інвестиційну діяльність, на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.
Органи місцевого самоврядування мають право на збалансування державою місцевих бюджетів з метою забезпечення достатнього рівня цих бюджетів для фінансування виконання наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.
З метою збалансування місцевих бюджетів органи місцевого самоврядування мають право на отримання дотацій, субсидій відповідно до закону.
Органи місцевого самоврядування мають право на використання на свій розсуд вільних бюджетних коштів. Доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, суми перевищення доходів над видатками, що утворились в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, вилученню не підлягають. Крім того, при забезпеченні державою збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів вільні залишки бюджетних коштів не враховуються.
Відповідно до статті 142 Конституції України територіальні громади сіл, селищ і міст мають право об'єднувати на договірних засадах кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.
Згідно зі статтею 143 особливі додаткові бюджетні повноваження надані обласним і районним Радам. Обласні і районні Ради отримали право на затвердження відповідно обласних і районних бюджетів, які формуються з коштів державного бюджету (для їх розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів) та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів (для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм), і контролювати їх виконання.
Законодавство передбачає й деякі інші права органів місцевого самоврядування в галузі бюджету. Проте багато з них залишаються лише декларацією. Це, зокрема, стосується самостійності місцевих бюджетів, достатності їх власної доходної бази та іншого. Вказані права можуть бути реалізовані лише за умови радикальної реформи фінансово-бюджетної системи та адміністративної реформи в Україні.
Ще одна сфера, де органи місцевого самоврядування мають певне коло прав і повноважень – це позабюджетні, валютні та інші цільові фонди.
Згідно зі статтею 68 Закону України “Про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування отримали право мати позабюджетні цільові, у тому числі валютні, кошти. Ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах банків.
Органи місцевого самоврядування мають право самостійно затверджувати положення, якими визначається порядок формування та використання позабюджетних коштів. Такі положення затверджуються відповідними місцевими Радами.
Утворення окремих позабюджетних цільових фондів на місцевому рівні передбачене законодавством про зайнятість, про приватизацію, про фінансування шляхових робіт.
Так, ст. 22 Закону України “Про зайнятість населення”, ухваленого у березні 1991 р., із внесеними до нього змінами передбачає формування як на центральному, так і на місцевому рівнях Державного фонду сприяння зайнятості населення. У складі джерел його формування визначені також і асигнування державного та місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України.
Ст. 23 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 р. передбачає утворення позабюджетного Державного фонду приватизації та позабюджетних фондів приватизації Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України. Кошти зазначених фондів спрямовуються на погашення внутрішнього державного боргу України, а також на відшкодування витрат, пов'язаних з приватизацією, на кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначаються Державною програмою приватизації. Щорічними законами “Про Державний бюджет України” визначається порядок використання коштів, одержаних від приватизації майна державних підприємств.
Створення окремих позабюджетних рахунків місцевих Рад передбачене і в процесі приватизації державного житлового фонду. Ст. 9 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 23 червня 1992 р. встановлює, що кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються у спеціально створені позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих Рад або відповідні фонди підприємств, на балансі яких є відомче житло. Ці кошти використовуються на житлове будівництво та на ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, які перебувають на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Згідно цього ж Закону 20% коштів вказаних фондів перераховується до Державного приватизаційного житлового фонду, який створюється для фінансування житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпеченості громадян житлом та утворення резерву коштів для забезпечення гарантії прав новонароджених громадян України на безкоштовне державне житло.
До 1997 р. Законодавство України передбачало формування позабюджетних фондів місцевих Рад для фінансування шляхових робіт. Так, ст. 4 Закону “Про джерела фінансування шляхового господарства України” від 18 вересня 1991 р. встановлює, що промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колгоспи, радгоспи, кооперативи і господарські організації незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у розмірі від 0,4 до 0,8 % обсягу виробництва продукції та виконуваних робіт (послуг), а заготівельні, торговельні (у тому числі оптові) та постачальницько-збутові організації – у розмірі від 0,03 до 0,06 % річного обороту (без обороту по громадському харчуванню). Згідно із законом конкретний розмір відрахувань, що надходять до цієї статті, на розвиток шляхів загального користування в Автономній Республіці Крим і областях, а також напрямки їх використання визначаються Верховною Радою Кримської автономії та обласними Радами.
Відповідно до змін, передбачених Законом України від 19 квітня 1997 р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” та Закони України “Про Державний бюджет України на 1997 рік” вказані кошти концентруються у держбюджеті України. 85 відсотків цих коштів передаються до місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до законодавства України місцеві Ради утворюють також цільові позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища. Ст. 46 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. із наступними змінами встановила надходження платежів за забруднення навколишнього природного середовища до позабюджетних фондів його охорони місцевих Рад базового рівня, Автономної Республіки Крим та обласних Рад. У розмірі 70% ці платежі надходять до Рад базового рівня, 20% – Автономної Республіки Крим і обласних Рад, 10% – до Державного позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища.
Законом України “Про бюджетну систему України” від 1995 р. встановлено порядок, згідно якого усі позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов'язкових платежів.
Це свідчить про те, що правова база, яка регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих Рад різних рівнів і держави в сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами.
Порядок утворення валютних фондів органів місцевого самоврядування регламентується Декретом Кабінету Міністрів України № 15–93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р.
Ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів запроваджено порядок, відповідно до якого Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих Рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) і місцеві валютні фонди шляхом купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами. Згідно з Декретом збережені й інші джерела формування валютних фондів місцевих Рад, передбачені законодавством України.
Важливою сферою, в якій органи місцевого самоврядування мають ряд повноважень, є оподаткування. Ці повноваження стосуються встановлення місцевих податків і зборів.
Це право передбачено статтею 143 Конституції України. Згідно зі статтею 69 Закону України “Про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватись місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Спеціальним законодавством, що регламентує види, ставки місцевих податків і зборів, об'єктів і суб'єктів оподаткування, є Декрет Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 р., Закон України “Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 17 червня 1993 р., Закон “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р. із наступними змінами.
Відповідно до законодавства в Україні справляється 2 місцевих податки: податок з реклами та комунальний податок, а також 14 зборів. Це готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у забігах на іподромі; збір за виграш на забігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.
Місцеві податки і збори встановлюються міськими, сільськими та селищними Радами, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, що встановлюється відповідними обласними Радами.
Окремі з місцевих податків і зборів визначені як обов'язкові. Так, відповідно до статті 15 Закону України “Про систему оподаткування” обов'язковими для встановлення міськими, селищними та сільськими Радами за наявності об'єктів оподаткування, або умов з якими пов'язане запровадження цих податків, є збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак.
Органи місцевого самоврядування мають певні повноваження в галузі комунального кредиту. Відповідно до статті 70 Закону України “Про місцеве самоврядування” місцева Рада, або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування, можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.
Органи місцевого самоврядування, крім того, можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи. Вони мають право виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад. Ці органи мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів згідно з законом із зарахуванням їх до доходної частини відповідно місцевого бюджету.
Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері комунального кредиту регламентуються також спеціальним законодавством. Так, згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” від 1991 року (стаття 11) місцеві Ради отримали право на випуск внутрішніх місцевих позик. Статтею 14 Закону було встановлено, що кошти одержані від реалізації місцевих позик направляються до місцевих бюджетів та позабюджетних фондів місцевих Рад. Визначено, що ці кошти спрямовуються на цілі, визначені при випуску облігацій. Згідно із законом порядок реєстрації випуску місцевих позик встановлюється Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством фінансів України.
Відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30 грудня 1996 року функції регулювання реєстрації цінних паперів, включаючи місцеві цінні папери, покладені на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик врегульований відповідним положенням затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 48 від 13 жовтня 1997 року, а також Указом Президента України “Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичень, що проводяться органами місцевого самоврядування” від 18 червня 1998 року.
Згідно з Указом розмір місцевих позик, а також розміри кредитів, що отримують органи місцевого самоврядування в банках мають погоджуватися з Міністерством фінансів України.
Органи місцевого самоврядування України мають і ряд інших прав в галузі місцевих фінансів. Проте вказана сфера діяльності місцевого самоврядування все ще залишається недостатньо врегульованою законодавством. Існує нагальна потреба прийняття таких законів, як закон України про фінанси місцевого самоврядування, про місцеві податки і збори, про комунальний кредит, про фінансове вирівнювання та інших.