Психологічна підготовка працівників міліції

Зміст

Вступ

1. Шляхи психологічної підготовки працівників ОВС

2. Використання психології для можливого «управління» людьми

3. Маніпуляція. Психологічні методи впливу на людей

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом періодично виникають ситуації, коли професійні діяльність різних підрозділів міліції, що спрямована на охорону громадського порядку, боротьбу із злочинністю, захист прав, свобод, життя і майна громадян і охорону інтересів держави, порушується раптовим ускладненням оперативних ситуацій. Звичні умови діяльності змінюють природні і технічні катастрофи, епідемії, епізоотії, масові заворушення, соціальні катаклізми, і, навіть, інколи, веденні бойових дій.

Вони за власними вимірами значно порушують межі звичних норм, примушуючи використовувати неординарні та надзвичайні методи та прийоми роботи, в тому числі й спілкування працівників міліції з громадянами.

У зв’язку з цим необхідно визначити роль впливу екстремальних факторів на морально-психологічний стан працівника міліції, наголосивши на особливості його спілкування в цих умовах.

1. Шляхи психологічної підготовки працівників ОВС

Ефективність боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку багато в чому залежить від психологічної підготовки співробітника до дій в екстремальних умовах.

Прикро, але цієї дисципліни нема в програмі навчання рядового і начальницького складу ОВС України. І це не дивлячись на те, що 50% своїх службових ситуацій працівники слідчих органів вважають потенційно екстремальними, співробітники міліції громадської безпеки відповідно 52%, працівники кримінальної міліції - 60%, а спецпідрозділів - 64%. Отже, екстремальні й потенційно екстремальні ситуації у процесі життєдіяльності для багатьох співробітників ОВС стали скоріш нормою, ніж виключенням з правил.

Проте, чи насправді готові люди виконувати свої службові обов'язки в ситуаціях, коли життю та здоров'ю загрожує небезпека? За даними Андросюка В.Г. більшість опитуваних (приблизно 70%) орієнтуються на тактику попередження і уникнення ситуацій, які можуть негативно вплинути на їх фізичний або психологічний стан. На основі цих даних можна припустити: існує велика ймовірність того, що при виникненні екстремальної ситуації співробітник ОВС буде займатися не вирішенням проблеми, а забезпеченням власної безпеки. Необхідно також врахувати, що дане опитування проводилося серед працівників, що мають стаж роботи в ОВС більше трьох років. Тобто люди, які мають певний досвід і більш-менш стійкі сформовані життєві настанови і цінності, психологічно не готові до дій в умовах, коли їх життю і здоров'ю загрожує небезпека.

Якісна підготовка співробітника ОВС неможлива без добре поставленої психологічної підготовки в учбових закладах МВС і у місцях проходження служби. Інакше кажучи, без належної уваги до неї зараз, в майбутньому ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли зростаючому професіоналізму злочинного світу нам нічого буде протиставити.

У більшості співробітників в критичній ситуації помічено певний стереотип поведінки, котрий, залежить від їх рівня професійної підготовки. При високій підготовленості (у тому числі психологічній) такий співробітник в складній обстановці сподівається головним чином "на себе", на своє рішення і вирішення ситуації власними силами і засобами, що, зрозуміло, засновано на знаннях необхідних директивних розпоряджень, певному особистому досвіді. У менш підготовлених співробітників в аналогічних випадках відсутність правильного уявлення про коло своїх обов'язків, досвіду дій в подібних умовах, викликає невпевненість в собі, спроби перекласти відповідальність на когось іншого, або на накази "зверху", вияви великого піклування в критичний момент не про те, що необхідно терміново робити, а про те, хто за це буде потім відповідати. В цьому і полягає психологічне пояснення сутності "остраху помилок", багатьох грубих прорахунків при діях у складних обставинах.

У чому вбачається вихід із цього становища? Необхідно допомогти кожному співробітнику швидше позбавитися від невпевненості, від остраху зробити помилку в критичний момент, розвинути його самостійність. І це є завданням кожного керівника. Треба давати підлеглим більш самостійності при проведенні різноманітних навчань, навчити самостійно приймати обґрунтовані рішення, привчити їх до думки, що в складних обставинах вони можуть розраховувати тільки на себе.

При діях в екстремальних ситуаціях особливого значення набуває проблема глядачів. Вони і в звичайних умовах сковуюче впливають на офіційних осіб, якщо останні не мають певного досвіду дії "на людях". А в складній ситуації "ефект присутності глядачів" часто примушує співробітників виявляти нерішучість, коливатися, нервувати, діяти с оглядом на громадську думку. Оскільки не завжди вдається позбавитися від глядачів, до цього треба бути готовим. Необхідно готувати і проводити спеціальні відкриті тренування, у тому числі навчання, під час яких робітники міліції і поодинці, і групами будуть діяти в присутності глядачів. Як варіант, у ролі глядачів можуть виступати їх колеги, котрі будуть голосно висловлювати свої зауваження і пропозиції у ході виконання вправи тим, хто навчається. Нема іншого способу підготувати співробітників міліції бути психологічно стійкими за інтенсивного психічного впливу з боку, крім як зробити цей вплив звичною нормою.

Потрібно окремо зупинитись на якості інструктажу, який отримує працівник перед заступом на чергування (перед виконанням службового завдання). Деякі керівники не розуміють важливості цієї процедури. Адже під час інструктажу керівник (командир), окрім нагадування обов'язків, вводить в оперативну обстановку, змальовує різноманітні ситуації, можливі при виконанні конкретного службово-бойового завдання, і дає настанову на оптимальні дії підлеглих. Накопичений досвід показує, що більша частина підлеглих діє саме за алгоритмом, що був запропонований керівником під час інструктажу. Окрім того, у них значно менше часу йде на оцінку обстановки й прийняття рішення, оскільки оцінка подібних умов вже була проведена і варіант рішення був наданий безпосереднім начальником. Грамотно проведений інструктаж також дозволяє знизити психотравмуючі дії екстремальної ситуації, запобігти появі "комплексу вини" і остраху юридичної відповідальності. Співробітник більш спокійно поставиться і до проведення службового розслідування за фактом застосування ним зброї, якщо буде впевнений, що вчинив саме так, як потребував його керівник. Звідси можна зробити висновок, що чим якісніший отриманий співробітником інструктаж, чим вище психологічна готовність, тим адекватнішими і виваженими будуть його дії, тим менше вірогідність отримання ним травм або загибелі, а також виникнення психічних розладів після інциденту.

Не менш важливим елементом є самоінструктаж або, за визначенням П.К. Анохіна "випереджальне відображення". Тобто програвання у думці можливих екстремальних ситуацій і своєї поведінки (своїх дій) в них. Самоінструктаж є необхідною умовою успішної діяльності за різноманітних обставин. Найчастіше його застосовують парашутисти, пілоти (особливо льотчики-випробувачі) і космонавти. Тобто ті люди, яким на прийняття рішення відводяться долі секунди і все вирішують психологічна готовність до виникнення подібної ситуації і напрацьований автоматизм дії. Як ілюстрацію можна навести приклад Л.С.Виготського про двох мандрівників. Один з яких знає про небезпеку на дорозі і завчасно готується, озброюється. Він може хвилюватися дорогою, але при зустрічі з небезпечною ситуацією у нього не виникає стану афекту, оскільки він готовий до адекватного реагування. Абсолютно інакше поводиться другий мандрівник, який не знає про небезпеку. При нападі у нього може виникнути стан афекту, оскільки він психологічно не готовий до нього, а тому і не готовий адекватно діяти.

Цей прийом не погано було б взяти на озброєння співробітникам правоохоронних органів. Він нескладний і повністю залежить від сили уяви. Програвати у думках свої дії можна будь-де, у будь-який час. Але самоінструктаж допоможе підготуватися на психологічному рівні до багатьох несподіванок і сюрпризів, які можуть привнести життя і служба.

2. Використання психології для можливого «управління» людьми

Психологічні сутність екстремальних умов полягає в руйнуванні звичних схем відносин, зміні мотивації професійної діяльності і норм, якими звичайно керується людина.

В екстремальних умовах людина опиняється, як за власною волею (представники різних спец. підрозділів, лікарі, транспортними та інш.), так і випадково (жертви катастроф та стихійних лих, особи відбуваючи покарання, місцеві жителі та інш.).

Виникнення екстремальних умов зазвичай пов’язано, як з ризиком для перебуваючих в них людей, так і з встановленням спеціального правового режиму, пов’язаного з підвищеною відповідальністю посадових осіб, з деяким обмеженням прав і свобод громадян (обмеження пересування, мобілізація на відновлювальні і рятувальні роботи), а також з посиленням повноважень органів державної влади, управління, МВС, СБУ, Збройних Сил, тощо, з метою поновлення і підтримання громадського порядку, захисту громадян, майна, власності, надання допомоги постраждалим, забезпечення умов переходу до нормального функціонування влади, управління, виробництва, суспільно-політичного життя. До завдань, що вирішують працівники міліції в цих умовах відносяться: попередження розповсюдження хибних чуток, наклеп, можливих масових заворушень, мародерства, крадіжок, вбивств, організація режиму допуску до осередків екстремальних умов, катастроф, контроль за виконанням посадовими особами особливостей режиму перебування на даних територіях. До основних функцій правоохоронних органів при виникненні екстремальних (нестандартних) ситуацій можна зарахувати:

- участь в мобілізації транспортних засобів, майна, власності (як державних, кооперативних, так і особистих – в разі потреби);

- обмеження інтенсивності та регулювання дорожнього руху;

- регулювання і контроль роботи торгівельної мережі;

- розподіл заїзду та виїзду в певні зони;

- виселення та переселення, в адміністративному порядку, різних категорій населення.

Вирішення цих завдань визначає особливості змісту і форм спілкування працівника ОВС в екстремальній ситуації, тому, що в цих умовах модель спілкування вимагає від співробітника дипломатичних здібностей, психічних особливостей поведінки людини в таких умовах.

Серед психологічних наслідків екстремальних умов перше місце посідає зростання емоційної компоненти в поведінці. У людини може знизитися здатність до самоконтролю, підвищитися нервово-психологічна напруга, активізуватися негативні емоції. З’являються почуття страху, відчаю, безнадії, гніву. На поведінку таких людей важче впливати раціональними, розумними аргументами

Працівник міліції в таких умовах повинен протиставляти їх негативним моральним почуттям, здатність стримувати себе і перебороти некеровані емоції, розум, волю.

Психічні особливості і характер екстремальних ситуацій дозволяють стверджувати, що працівнику міліції в спілкуванні треба особливу увагу приділяти моральному стану людей, підтриманню їх волі і духу. Для постраждалих дуже важливо відчувати увагу і підтримку органів вади, переконатися в тому, що вони застосовують всі засоби боротьби з лихом, що все робиться послідовно, цілеспрямовано, за єдиним планом, що ситуація є керованою. Люди повинні бачити, що працівник міліції не втратив спокою, волі і впевненості в своїх силах. В ході спілкування необхідно враховувати основні психологічні реакції людини на екстремальні умови, які на думку російського дослідника цього питання Тихомірова С.Н. можна розподілити на позитивні та негативні.

До основних позитивних відносяться:

- мобілізація можливостей, активізація ділових мотивів, обов’язку, відповідальності;

- виникнення ентузіазму, інтересу, азарту;

- актуалізація творчих здібностей, підвищена готовність до рішучих та сміливих дій;

- підвищення витривалості, прискорення реакцій, зниження межі відчуттів;

- зниження стомлюваності;

- зникнення втоми, безтурботності, недбалості.

До негативних:

- поява тревоги, неспокою, невпевненості, загострення почуття самозбереження;

- поява страху, гостра боротьба мотивів обов’язку і особистої безпеки;

- значне зниження нижньої межи моральної допустимості, руйнація звичних нормативних етичних уявлень;

- ступор, фрустрація, дезорганізація, відчай, нерозуміння того, що коїться, демобілізованість;

- втрата самоконтролю, істерика, панічні дії, почуття слабкості, психоз.

Для розуміння етичного обґрунтування спілкування працівників міліції з громадянами в екстремальних умовах доцільно розглянути зміни, що проявляються в його характері і змісті:

Нормальні (стандартні) умови службової діяльності передбачають демократичний стиль управління; багаторівневий стиль відносин, в основі якого знаходяться симпатії і антипатії, управлінські та залежні); конфігурація зв’язків – міжгрупові та внутрішньогрупові, наявність 3-4 неформальних груп в колективі, групова мораль передбачає наявність всього спектру відносин і підходів, санкції управління передбачають всі способи взаємозв’язків лідера з групою, заохочення і покарання.

Екстремальні (нестандартні) умови службового спілкування характеризуються: авторитарним стилем керівництва, відносини носять строго дворівневий характер – функціонально офіційні чи неформально дружні, зв’язки будуються у формі кола – лідер в центрі, підлеглі – навкруги, групова мораль має чіткий розподіл “біле” – “чорне”, “свій” – “чужий”, без компромісів, санкції управління передбачають граничну жорстокість, бо від цього залежить життя групи

Проаналізуємо ж основні форми та ознаки змін поведінки людини в “гострих” ситуаціях, що впливають на ефективність та культуру спілкування. Першим типом поведінки тут є конфлікт, при якому виникає антагонізм мотивів, відбувається зміна домінант, що призводить до придушення свідомості і волі, різко знижує можливості і “поле” спілкування.

Другий тип – це криза. Людина усвідомлює, що прийшов критичний момент, такий період, коли обставини, що склалися примушують її змінити власну систему цінностей і відносини, а вона до цього не здатна, неспроможна чи не готова. В цих умовах втрачаються точки опору, настає влада свавілля. Третім типом поведінки в екстремальній ситуації є стрес та фрустрація, які виявляють нездатність людини контролювати події при появі потреби знаходження виходу з них. Ця установка породжує відношення агресивного відкидання того, що не відповідає задоволенню його потреб “зараз” і “тут”.

Всі ці типи є формою морально-психологічного захисту людини на екстремальну ситуацію, що виникає.

Важливими обставинами, що відрізняють діяльність працівника міліції, є те, що виконання ним службових обов’язків, майже завжди відбувається в екстремальних умовах. Характеристика поняття “екстремальність” в професійній етиці може означати – гострі моменти в небезпечних ситуаціях; – психологи та юристи розширюють це поняття, включаючи в нього психологічні та емоційні стани. Екстремальність полягає в тому, що оперативно-службова діяльність міліції відбувається в царині заборонених норм права і пов’язана з злочинними діяннями чи порушеннями норм і правил суспільної моралі і громадської поведінки.

Професійна необхідність примушує співробітників спілкуватися з громадянами, справи яких не викликають симпатії та співчуття. Зустрічі та спілкування з ними відбуваються не за власним вибором та бажанню, а у зв’язку з виконанням службового обов’язку. Такі люди спричиняють появу негативної емоційної реакції. Однак професіонал повинен завжди бути готовим до взаємодії з будь-якою людиною, незалежно від особистих симпатій.

З іншого боку, кожен громадянин усвідомлює, що його відповіді на запитання представника влади можуть мати наслідки і, власне, для нього, і для багатьох інших.

Також, підвищення рівня екстремальності в сучасному суспільстві впливає на звичне відношення громадян до працівників ОВС. Деякі вбачають в них захисників, що є носіями необмежених владних повноважень, інші – тих, хто завжди втручається в їх дії і заважає. Ці дві позиції по відношенню до міліціонера здійснюють свій вплив, створюючи напругу в ситуаціях спілкування. Безперечно, що уява про те, що будь-яке правопорушення веде до санкцій, обмежує людину, викликає стурбований стан.

В екстремальних ситуаціях одним з основних видів спілкування є переговори. Їх організація і проведення є дуже складним морально-психологічно-професійним видом діяльності. Найефективнішим способом їх організації є переговори “обличчям до обличчя”

Взаємовідносини між сторонами повинні бути рівноправними, при цьому працівник ОВС зобов’язаний контролювати та коректувати емоційний стан.

Це рекомендується робити через чітке викладення думок, тембр та гучність голосу, міміку обличчя, емоційність мовлення, жести.

У переговорах завдання заспокоєння людини стає головною, тому: не можна робити різких рухів, треба попереджати опонента про свої дії, приймати його точку зору, але не йти в поводу, уважно слідкувати за його поведінкою, не повертатися до нього спиною, дивитися прямо в очі, мова не повинна мати підтексту, бути простою і чіткою.

Певні моральні особливості має спілкування працівників міліції з постраждалими в катастрофах, з заложниками, коли спілкування не має прямого здорового контакту. Основне завдання тут – стабілізація ситуації та емоційного стану потерпілих. Етичні прийоми в таких ситуаціях базуються на співучасті та співпереживанні.

Принциповими моментами сутності спілкування персоналу правоохоронних органів з громадянами в екстремальних ситуаціях службової діяльності є вміння точно виражати і розуміти співрозмовників, приймати рішення виходячи з звичайної системи координат людини. Ці етичні аспекти є необхідною компонентою всіх вмінь, що визначають спілкування. Працівник міліції, за своїм службовим становищем, не має права відноситися безвідповідально до спілкування з людьми. Важливим фактором ефективності спілкування в екстремальних умовах є вивчення і врахування психологічних особливостей індивіда і його поведінки в конкретній ситуації.

Тому соціально-психологічні, комунікативна і етична компетентність співробітника ОВС, визначає його вміння впливати на людину шляхом спілкування, є передумовою успішного вирішення оперативно-службових завдань в екстремальних умовах.

3. Маніпуляція. Психологічні методи впливу на людей

“Маніпуляція – це неявний, прихований психологічний вплив на іншу людину з метою досягнення її певної поведінки, потрібної маніпулятору. Ця поведінка повинна принести маніпуляторові певну матеріальну чи психологічну вигоду, тому маніпуляції можуть вносити у спілкування партнерів елемент нещирості (але це не завжди трапляється), який у цей момент чи в майбутньому перешкоджатиме розвитку стосунків. Кажучи простіше, це хитрощі, обман з корисною метою, хоча цією метою може бути бажання створити певне враження.

Маніпулятивне спілкування відрізняється тим, що партнер не інформується про справжні цілі спілкування, вони приховані від нього. “Маніпулятивне спілкування – суб’єкт-об’єктний варіант спілкування. Це приховане управління особистістю. Сила маніпуляції полягає в прихованому характері факту впливу.

Маніпулятивний характер поведінки негласного працівника при проведенні негласних заходів, полягає у тому, що замість своєї дійсної мети (виконання завдань оперативно-розшукової діяльності) він викладає іншим особам дезінформацію, яка спонукає їх до певних дій. При цьому оперативний працівник використовує і інші маніпуляцій ні прийоми, зокрема такі як “гра на почутті жалю”, “піднесення значущості партнера”, компліменти та інші.

Наступною особливістю легендованого спілкування є рольова поведінка оперативного працівника. Інколи терміни рольова поведінка та маніпулятивна поведінка ототожнюються і вживаються як синоніми. З нашої точки зору це зовсім різні поняття, хоча і мають певні спільні моменти. Отже розберемося з поняттям рольової поведінки оперативного працівника.

У соціальній психології під рольовою поведінкою в найбільш загальному аспекті розуміють очікуваний від людини спосіб поводження в залежності від її статусу або позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин.

Розрізняють соціальні ролі, обумовлені місцем людини в системі об’єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), і міжособистісні, залежні від місця людини в системі міжособистісних відносин (лідер, невдаха).

У поведінці негласного оперативного працівника взагалі мають бути відсутніми риси традиційні для оперативних працівників та співробітників органів внутрішніх справ в цілому. Навпаки, ця особа має виконувати чужу соціальну роль – роль, скажімо суспільно-небезпечного елементу, підприємця, банківського працівника, таксиста тощо. Негласний штатний працівник втаємничує свою належність до органів внутрішніх справ, виступає перед оточенням як представник структур, діяльність яких не пов’язана з охороною громадського порядку, боротьбою зі злочинністю. І саме так сприймають його особи, які вводяться в оману. У їх свідомості вони вступають в стосунки не з правоохоронцем, а з особою, у ролі якої виступає негласний працівник. Такий стан речей вимагає від суб’єкта оперативних заходів особливої підготовки, оскільки одночасно доводиться зосереджувати увагу і на вмілому виконанні ролі, і на тактиці встановлення довірчих відносин, і на отриманні необхідної інформації.

З іншого боку, рольова поведінка сприяє більш вдалому встановленню психологічного контакту, оскільки потенційні люди часто не бажають спілкуватися з працівниками ОВС.

Таким чином, поняття рольова поведінка у нашому випадку повністю не збігається з аналогічним поняттям у соціальній психології. Це поняття потрібно розглядати ще й в контексті акторської професії. Оперативний працівник виконує роль іншої особи. В очах інших осіб його “акторська гра” повинна збігатися з рольовою поведінкою особи, від імені якої він виступає.

Отже можемо зазначити, що рольова поведінка оперативного працівника в даному випадку полягає у виконанні ним чужої соціальної ролі, а саме ролі особи, від імені якої він виступає. Тут маємо елемент маніпуляції, оскільки суб’єкт спілкування використовує чужу соціальну роль, через те, що у разі виконання власної він навряд чи зможе спонукати свого партнера по спілкуванню до потрібних дій.

У вітчизняній соціальній психології розглядаючи спілкування з точки зору його соціально-культурницької заданості (система суспільно-історичних, соціально-економічних і культурних особливостей середовища, в якому воно відбувається), поруч з рольовим прийнято відокремлювати міжособистісне, як дві основні форми спілкування.

Міжособистісне – це спілкування, яке утворюється на основі тих відносин, на які соціальні норми і правила здійснюють невиразний, опосередкований вплив. У терміну “міжособистісне” акцентується увага на емоційному характері спілкування. Вступаючи в міжособистісне спілкування, люди орієнтуються на свої внутрішні цілі і цінності. Відносини до партнера формуються “тут і тепер”, в ході безпосереднього контакту, на основі поведінки, яка ним демонструється. Міжособистісне спілкування надає своїм партнерам значну свободу у виборі “режиму” спілкування, у прийнятті рішення про його тривалість.

Виходячи з викладеного, спілкування на рольовому рівні не дає можливості отримати інформацію конфіденційного характеру, адже основною умовою їх отримання є встановлення довірчих відносин з особами, які володіють інформацією. Саме міжособистісне спілкування дає змогу встановити такі відносини.

Таким чином, виходячи з особливостей застосування негласних методів, негласний співробітник починає спілкування з джерелами інформації на рольовому рівні та за допомогою маніпуляцій намагається перевести його на міжособистісний рівень з метою встановлення довірчих відносин і отримання конфіденційної інформації.

Висновки

Наприкінці можна сказати, що діяльність органів внутрішніх справ являє собою одну із соціально-правових форм діяльності із системного припинення та контролю злочинності в суспільстві. У цей час значення забезпечення прав і свобод людини відповідно до Конституції України зростає, а завдання розвитку діяльності органів внутрішніх справ піднімається на загальнодержавний рівень. Однак процес корінного реформування діяльності органів внутрішніх справ у правоохоронній сфері здійснюється не завжди послідовно й цілеспрямовано, а тому й не дає поки помітного результату. У даній ситуації необхідно враховувати системний характер боротьби зі злочинністю, ігнорування якого знижує ефективність будь-яких засобів або вузьковідомчих програм удосконалення діяльності органів внутрішніх справ. Тому інтереси практики й психологічної Науки сьогодні сходяться на розумінні необхідності пошуку нових напрямків і способів підвищення ефективності управління в правоохоронній сфері. Для цього потрібно перейти від абстрактного вивчення окремих аспектів і сфер функціонування органів внутрішніх справ до дослідження на основі принципів системності й розвитку реальних складних об'єктів правоохоронних органів й, насамперед - керування розвитком діяльності. Для вирішення завдань морально-психологічної підготовки повинний бути спрямований весь теоретико-прикладний зміст навчально-виховного процесу в освітніх установах МВС України, сприяючи тим самим цілеспрямованому розвитку в майбутніх фахівців не тільки професійної грамотності, що служить основою правильного й тактовного застосування на практиці отриманих знань, але й активної життєвої позиції, ідейний переконаності, усвідомлення підвищеної відповідальності за бездоганне виконання службового обов’язку, а в цілому - розвитку особистості з високим рівнем правосвідомості й морально-правової культури.

Список використаної літератури

Закон України “Про міліцію” – К., 1990

Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник/ В.М. Бесчастний та ін.; за ред. В.М. Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – 287с

Малахов В. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К., 2004