Апеляційне провадження в Україні

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

Інститут економіки і права

Кафедра

Реферат

на тему:

«Апеляційне провадження в Україні»

Виконав:

студент 1 курсу

15 групи

Верещака Ігор

Харків 2009

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика АП

Поняття АП.

Значення АП.

Розділ 2. Суб'єкти та об'єкти апеляційного оскарження

Розділ 3. Процесуальний порядок відкриття АП.

3.1 Строки подання.

3.2 Межі

3.3 Особливості процесуального порядку відкриття АП.

Використана література

Вступ

Якщо основою виконавчої влади є меч, законодавчої – гаманець, то судової – мудрість (Олександр Гамільтон).

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з двох позицій — соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, яке існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства). Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників).

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлумачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами:

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові. Майнові правовідносини мають економічний зміст. Їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні. У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини поділяються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини — це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути правовідносини власності, сервітутні правовідносини тощо. Зобов'язальні правовідносини – це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

В Україні 28 червня 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави − Конституцію України. На конституційному рівні закріплено положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежними і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. В Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції — гарантується.

У Конституції закріплено основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода у поданні доказів і доведенні перед судом їх переконливості, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, обов’язковість рішень суду.

Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних. В ст.1 ЦПК України від 18 березня 2004 року N 1618-IV(вступив в дію 01 січня 2005р), із змінами та доповненнями, сказано, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Новий ЦПК суттєво відрізняється від Кодексу зразка 1963 року, передусім, своєю ідеологією. Зокрема, найголовніше завдання нового ЦПК – це вирішення приватних спорів, що виникають з норм нового цивільного законодавства, а не забезпечення інтересів держави, як це було раніше.

Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та інше.

Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір примусу до правопорушників. В статті 2 ЦПКУ сказано: Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.

Згідно з Законом України “Про судоустрій” апеляційні суди відносяться до судів загальної юрисдикції, що утворюються, як правило, за принципом територіального устрою України: районні (міські), обласні, Верховний Суд України та інші.

Конституція закріпила необхідність запровадження апеляційного й касаційного порядку перевірки законності та обгрунтованності судових рішень. За Конституцією права апеляційної інстанції – це не тільки розгляд матеріалів справи, зібраних судом першої інстанції, а й саме досліджування доказів, оцінка їх та вирішення справи по суті з винесенням конкретного рішення. Це закріплено в новому ЦПК України. Повернення рішень чи ухвал до суду першої інстанції можливе лише в окремих випадках.

Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій, форми участі в судочинстві представників народу, порядок перегляду судових рішень, що набрали законної сили, визначається законодавством про судоустрій і процесуальними кодексами, зокрема новим ЦПК України

Розділ 1. Загальна характеристика АП.

Апеляція (лат. appellatio — звернення, скарга) — основний спосіб оскарження судових Рішень чи Ухвал, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Касація (лат. cassatio — скасування, знищення) — спосіб оскарження судових рішень, що набрали чинності, на підставі неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права. У ст. 107 ЦПКУ сказано, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. В тому випадку, якщо сторона судового процесу незадоволена винесеним рішенням судом першої інстанції, вона в межах відведених строків подає апеляцію, тобто оскаржує рішення. Оскаржуючи Рішення чи Ухвалу суду першої інстанції, громадянин використовує надане йому Конституцією, ЦПК, право на захист свої інтересів в процесі перевірки судом вищої інстанції, апеляційним судом, обгрунтованості та законності судових рішень (ст. 13 ЦПК).

1.1 Поняття АП.

РОЗДІЛ V ЦПК називається «Апеляційне оскарження». Цим самим підкреслюється право громадянина на захист своїх прав в суді вищої інстанції –Апеляційному суді. Поняття АП визначені Главою першою цього розділу, який називається «Апеляційне провадження» і визначає загальну процедуру в процесі захисту прав громадянина. Аналіз змісту норм РОЗДІЛУ V Глави 1 «Апеляційне провадження» дає можливість визначити найхарактерніші особливості інституту апеляції: апеляція подається на Рішення або Ухвалу суду першої інстанції, яке не набрало чинності; справа за апеляційною скаргою чи заявою про апеляційне оскарження направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду); подання апеляції зумовлене неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права; апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; розгляд справи в апеляційному суді здійснюється з додержанням основних засад судочинства. В ст. 293 ЦПК перелічені Ухвали суду першої інстанції, які окремо від рішення суду(першої інстанції) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз'яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 28-1 згідно із Законом N 3538-IV ( 3538-15 ) від 15.03.2006 }

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження.

30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника. { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 30 згідно із Законом N 3551-IV ( 3551-15 ) від 16.03.2006 }

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

1.2 Значення АП.

В ст.4 ЦПК сказано, що основне значення, яке містить в собі правосуддя, це захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у спосіб, визначений законами України. В цьому контексті значення АП як продовження судового процесу і полягає в тому, щоб якнайповніше враховувати всі обставини справи, використати всі передбачені Законами України можливості для захисту законних прав зацікавлених осіб. АП – це захист такого конституційного права, як право на оскарження того чи іншого винесеного судового рішення в тому випадку, якщо особа, що приймала участь в справі, незгодна з ним. В цьому і полягає основне значення АП. АП дає можливість скасувати несправедливі рішення суду першої інстанції, або ж навпаки підтвердити правильність винесеного рішення чи Ухвали. Тобто АП унеможливлює помилки судів першої інстанції.

Значення АП випливає з ст. 292, 293 ЦПК України.

При визначенні значення АП для утвердження справедливості важливою є та обставина, що при АП справа розглядається в повному обсязі, з перевіркою всіх обставин, доказів і правильності примінення процесуальних та матеріальних положень Законів України. На відміну від касаційного провадження, при якому не перевіряються докази та обставини справи, при АП та під час нього можуть навіть долучатись до справи додаткові докази, які раніше з поважних причин не були представлені суду першої інстанції. Тобто враховуються як матеріали справи, надіслані судом першої інстанції, так і враховуються нові. Тому при винесенні рішення в результаті АП суд може виносити рішення, не обмежуючись рамками розгляду справи суду першої інстанції.

Розділ 2. Суб'єкти та об'єкти апеляційного оскарження

Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи. Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

Цивільне правове відношення є складною правовою категорією, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єктів; 3) змісту.

Cуб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними Інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші.

Об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає. Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в тому числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага.

Суб’єктами апеляційного провадження є ті ж самі особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в судах першої інстанції. Це визначено в ст. 45 ЦПК України. Визначення «особи» включає в себе: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, у справах наказного та окремого провадження – заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники (ст. 29 ЦПК).

До цих осіб відносяться:

1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Визначення суб'єктів апеляційного провадження дано в ст. 292 ЦПКУ. За цією статтею право апеляційного оскарження надано сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. До суб'єктів АП, крім осіб, які беруть участь у справі також відносяться інші учасники: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК).

Об'єктами апеляційного провадження є:

- Рішення суду першої інстанції (ст. 296 ЦПК);

- Ухвала суду першої інстанції;

- Обставини, докази, доводи по справі, щодо якої проводиться АП.

Розділ 3. Процесуальний порядок відкриття АП.

3.1 Строки подання

Cтроки подання апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції визначені cт. 296 ЦПК. Згідно неї заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Такими підставами можуть бути:

- доставлення рішення суду першої інстанції особі, яка приймала участь в судовому процесі, через пошту чи іншим належним чином в строки, які більші за строки, протягом яких може бути подана апеляційна заява чи скарга. Доказом такого запізнілого отримання є відмітка пошти про вручення листа адресату;

- якщо особа, що отримала рішення чи ухвалу суду першої інстанції, була недієздатна, що підтверджено довідками відповідних органів(наприклад, довідка з лікарні);

- якщо особа, що отримала рішення чи ухвалу суду першої інстанції, не могла отримати вчасно доставлене рішення по незалежним від неї обставинам, які мають характер непереможної дії (не зміг вчасно приїхати через стихійні лиха, приймав участь в ліквідації стихійного лиха як зобов.язана особа і т. ін.).

Форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги (ст. 295 ЦПК):

1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.

2. У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржуються.

3. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

4. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником.

6. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

7. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

3.2 Межі

Під межами розгляду АП розуміють ту свободу дій, які вчиняються при розгляді справи, що надійшла від суду першої інстанції. Тобто АП діє не тільки в рамках розгляду матеріалів справи суду першої інстанції, а й може виходити за ці рамки або межі (досліджує нові докази). Це значить, що суд АП проводить розгляд справи так, ніби вона не розглядалась судом першої інстанції. Межами розгляду є доводи Апеляційної скарги та вимоги, заявлені в суді першої інстанції. Вимоги визначає сторона – позивач. При цьому суд при АП керується ст. 303 ЦПК, яка передбачає слідуюче:

1. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

2. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

3. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

4. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

3.3 Особливості процесуального порядку відкриття АП.

До особливостей відкриття АП відносять те, що крім апеляційної скарги може бути і заява про апеляційне оскарження. Цим особі, що оскаржує рішення (ухвалу) суду першої інстанції надається достатньо часу для обґрунтованого і неспішного написання Апеляційної скарги (ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 295 ЦПК). Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додається квитанція пошти про відправлення заяви чи скарги відповідачу (копія), доказ сплати судового збору, розмір якого залежить від ціни позову. ЦПК не визначає конкретної суми судового збору, розмір судового збору визначається відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, установлених пп. 3 цього пункту. При АП потрібно оплачувати витрати на інформаційне забезпечення судового процесу, що є обов,язковим також при розгляді в суді першої інстанції (враховуючи винятки, що не потребують сплати).

В тому випадку, коли апеляційна скарга чи заява подані пізніше встановленого строку, вона залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку. Такими підставами можуть бути:

Іншою особливістю є попередня підготовка розгляду справи апеляційним судом. Після надходження апеляційної скарги, справа реєструється в апеляційному суді і передається в порядку черговості судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом (ст. 297). Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 ЦПК, а також у разі несплати суми судового збору чи не оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 ЦПК. Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Ухвалу судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку.

При надходженні неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки. Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

До особливостей відкриття АП відносяться:

-Приєднання до апеляційної скарги (ст. 299). Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатись до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

- Доповнення, зміна апеляційної скарги або відкликання її чи відмова від неї (ст. 300 ЦПК). В цій сттатті на відміну від порядку в суді першої інстанції, особа, яка оскаржує Рішення чи Ухвалу суду першої інстанції має додатково такі права:

1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

2. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині.

3. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги.

4. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.

5. Визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Наступною особливістю процесуального порядку відкриття АП є те, що протягом десяти днів з дня отримання справи, крім дій, визначених ст. 297 ЦПК, суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

До особливостей процесуального порядку відкриття АП потрібно віднести і те, що суддя-доповідач після проведення підготовчих дій, доповідає про них колегії суддів (ст. 302 ЦПК). Колегія суддів в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду. Термін «розумний строк» запозичено при складанні нового ЦПК з практики європейського судочинства. Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

Використана література:

1. Конституція України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.

2. Закон Української РСР від 5 червня 1981 р. “Про судоустрій” // Додаток до “Від. Верх. Ради Української РСР”, 1981, № 24, ст. 357; Від. Верх. Ради України, 1992, № 35, ст. 508; 1994 р., № 26, С. 204.

3. Постанова Верх. Ради України від 24 лютого 1994 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” // Голос України, 20 квітня 1994 р., № 73.

4. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” // Від. Верх. Ради України, 1992, № 30, С. 426.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.

6. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, С. 20.

7. Опришко В. Конституція — фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України, № 9, 1996, С. 45—48.

8. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.

9. Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів України. — К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996. С. 320.

10. Притика Д. Конституційні засади правосуддя і розвиток господарського судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.

11. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16—20.

12. Конституція України. Матеріали до вивчення К., Либідь, 1997.

13. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України, № 3, 1999, С. 3—8.