Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ПЕНДЯГА ГАННА ЛЕОНІДІВНА
УДК 347.51
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ,
ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Майданик Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Васильєва Валентина Антонівна, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, завідувач кафедри цивільного права та процесу;
кандидат юридичних наук, доцент Шимон Світлана Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри права економіко-правового інституту
Захист відбудеться 26 лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 18, к. 12.
Автореферат розісланий 24 січня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук, професор Боднар Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Ефективне соціально орієнтоване суспільство в умовах ринкової економіки передбачає активне використання аномальних зобов’язань, важливе місце серед яких мають ризикові (алеаторні) деліктні зобов’язання, з притаманним їм високим ступенем заподіяння випадкової шкоди, що ґрунтується не на принципі вини, а на принципі ризику, нетипового для вітчизняної доктрини деліктної відповідальності.
Додаткова актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена стрімким розвитком науково-технічного прогресу, який в останні десятиріччя поставив до порядку денного низку правових проблем, які виходять за межі нормальної життєдіяльності людини, пов’язані з освоєнням людиною новітніх технологій і зростанням використання атомної промисловості, транспорту, хімічних і токсичних речовин як непідконтрольних людині чинників випадкової деліктної шкоди.
Обумовлене цим розуміння “відповідальності за ризик” у випадку деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, вимагає науково обґрунтованих положень про аномальний деліктний ризик, деліктні зобов’язання за шкоду у зв’язку з використанням джерел атомної промисловості, інших об’єктів аномального деліктного ризику, загальний та алеаторний (спеціальний) види деліктного ризику (виправданого і невиправданого), доктринальне тлумачення яких є неналежним, що не сприяє формуванню одноманітної судової практики з цієї категорії спорів.
Сучасний стан наукової розробленості цих питань характеризується фрагментарністю цивільно-правового регулювання, неналежним рівнем наукових досліджень та обумовленою цим суперечливою правозастосовчою практикою.
Незважаючи на активне використання юридичною практикою відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасний період бракує системних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем зазначених деліктних зобов’язань, що негативно впливає на їх вирішення в Україні.
У дисертаційних й інших наукових дослідженнях розглядалися лише окремі питання деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, деліктні зобов’язання (Д.В. Боброва, 1988), джерела підвищеної небезпеки (О.Л. Жуковська, 1994; Н.В. Терещенко, 2003), алеаторні та інші юридичні ризики (І.С. Тімуш, 2004; Р.А. Майданик, Н.І. Майданик; 2006; І.В. Волосенко, 2007), відшкодування ядерної шкоди (Г.І. Балюк, 2000; Ю.М. Крупка, С.В. Мікєров, 2005; А.І. Іойриш , В.Г. Терентьєв, А.Б. Чопорняк).
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, окремих її різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду деліктних зобов’язань.
Вказані вище обставини обумовлюють вибір теми дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав і інтересів людини і громадянина в Україні”. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку та підвищення ефективності інституту деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
з’ясувати сутність деліктної відповідальності і деліктного ризикового зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки;
конкретизувати поняття джерела підвищеної небезпеки;
встановити поняття та роль правової категорії контролю як особливої ознаки поняття джерела підвищеної небезпеки;
дослідити особливості відповідальності за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки;
провести розмежування правового регулювання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки від суміжних правових конструкцій;
проаналізувати правові засади захисту прав та інтересів осіб шляхом відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної ядерної небезпеки;
виробити та сформувати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативно-правових актів, які регулюють зобов’язальні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судова практика з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Методи дослідження обрано відповідно до поставленої в роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи: історико-правовий, за допомогою якого встановлено основні етапи правового регулювання категорії джерел підвищеної небезпеки та її структурних елементів; порівняльно-правовий, на основі якого проведено аналіз вітчизняного та іноземного законодавства щодо функціонування деліктної відповідальності та застосування відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки; системно-структурний, за допомогою якого визначалися основні види та класифікації джерел підвищеної небезпеки, місце ризикового (алеаторного) деліктного зобов’язання в системі ризикових зобов’язань; абстрагування та узагальнення, на основі якого розроблялися дефініції різних правових категорій та понять; аналізу та синтезу, за допомогою якого вивчалися юридична природа відповідальності за шкоду, заподіяну джерелами підвищеної небезпеки, наводилася характеристика основних ознак джерел підвищеної небезпеки та умов настання відповідальності, співвідношення основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються зазначеного спеціального делікту; емпіричного аналізу, який дозволив відокремити спеціальний делікт за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки, від інших правових конструкцій; теоретико-прогностичний, за допомогою якого розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Науково-теоретична основа дослідження. Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова,
Г.І. Балюк, Ю.Г. Басіна, Г.М. Белякової, Д.В. Бобрової, М.І. Брагинського, С.М. Братуся, В. Варкалло, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, В.Г. Верднікова, В.В. Глянцева, Є. Годеме, В.П. Грибанова, Г. Дернбурга, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.Є. Донцова, О.Л. Жуковської, А.І. Іойриша, О.С. Іоффе, Х. Кьотца, О.О. Красавчикова, Ю.М. Крупки, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Л.А. Майданик, Р.А. Майданика, Т.Б. Мальцман, М.С. Малеїна, Г.К. Матвєєва, В.П. Мозоліна, С.А. Муромцева, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, Ю.А. Павлодського, І.С. Перетерського, Й.О. Покровського, Б.І. Пугинського, В.А. Рахмиловича, Р. Саватьє, Н.Ю. Сергєєва, В.І. Серебровського, В.І. Сінайського, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, В.Г Терентьєва, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, А.Б Чопорняка, К. Цвайгерта, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, Т.М. Яблочкова, К.К. Яічкова, К.Б. Ярошенко й інших учених.
Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, інші акти цивільного законодавства України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
Вперше:
1) обґрунтовується доцільність визнання зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки нетрадиційним (аномальним) видом зобов’язань, що обумовлено поширенням на ці правовідносини положень про юридичний ризик;
2) встановлюються правові категорії загального (притаманного генеральному делікту та іншим спеціальним деліктам) та алеаторного (спеціального) деліктного ризику (властивого саме досліджуваному делікту) як видів юридичного ризику;
3) визначається правова природа деліктного ризику як суб’єктивної та об’єктивної категорії. Суб’єктивним деліктним ризиком слід вважати психічне ставлення особи до результатів своєї діяльності та діяльності речей, які їй належать. Об’єктивний характер деліктного ризику обумовлений об’єктивно-випадковим характером подій у вигляді усвідомлюваного припущення ймовірності настання негативних майнових та інших наслідків;
4) обґрунтовується висновок про доцільність використання в деліктних зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки концепції “відповідальності за ризик”, замість концепції “відповідальності без вини”. Встановлено, що дійсною умовою притягнення боржника до відповідальності є дія випадку як зворотної сторони реалізованого ризику. Визначальну базу теорії відповідальності за ризик становить настання випадкової шкоди (алеаторний ризик);
5) доводиться доцільність визнання контролю як істотного й визначального впливу на майнове благо чи поведінку осіб, що забезпечує отримання передбаченого юридичного результату, визначальною ознакою поняття джерела підвищеної небезпеки. Встановлено, взаємозалежність контролю та юридичного ризику в деліктних зобов’язаннях, як ймовірність випадкового настання / ненастання деліктної шкоди;
6) обґрунтовується доцільність визнання деліктного ризику, що за своєю природою виключає отримання прибутку, на відміну інших юридичних ризиків (підприємницького, професійного), що пов’язані з отриманням прибутку (позитивний результат), з неотриманням прибутку (нульовий результат), та отриманням збитків (негативний результат), самостійною правовою конструкцією. Встановлено, що конструкція деліктного ризику означає небезпеку отримання саме негативних цивільно-правових наслідків;
7) встановлюється поняття виправданого (припустимого) деліктного ризику як умови звільнення від деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Виправданим ризиком визнаються такі дії володільця джерела підвищеної небезпеки, що спрямовані на недопущення шкоди відповідно до стандартів управління таким ризиком та, що встановлюють загальновизнані правила здійснення безпечної діяльності з використання, зберігання тощо такого джерела;
8) визначається поняття джерела підвищеної ядерної небезпеки як певного матеріального об’єкту, здатного в результаті професійної ризикової діяльності створювати дуже високу небезпеку заподіяння шкоди, зокрема опромінювання, характерною негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь (пізня шкода) і навколишнього середовища;
9) встановлюється співвідношення джерела підвищеної ядерної небезпеки та спеціального режиму відповідальності за ядерну шкоду, що полягає в поширенні на джерело підвищеної ядерної небезпеки положень закону про спеціальний делікт, що регулюється статтею 1187 ЦК України;
10) сформульовано категорію “операція перетинання класів”, що відображає співвідношення та виділяє джерела підвищеної ядерної небезпеки в окрему правову категорію.
Удосконалено:
1) поняття джерела підвищеної небезпеки, яке слід розглядати як поєднання двох проявів: 1) певний матеріальний об’єкт; 2) діяльність з його використання. Тому джерелом підвищеної небезпеки слід розглядати об'єкт матеріального світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний заподіяти шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання, утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання та виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо);
2) положення щодо системної класифікації ризиків за підставами їх виникнення, що передбачає чотири групи таких ризиків: 1) законні (в силу закону чи рішення суду); 2) з односторонніх правочинів; 3) договірні; 4) позадоговірні (деліктні тощо), які поділяються на: а) загальні деліктні та б) алеаторні (спеціальні) деліктні;
3) положення про суб’єктний склад спеціальних деліктів, передбачених статтями 1187 та 1189 ЦК України. Встановлено, що суб’єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки визнається володілець останнього. Обґрунтовано доцільність поширення на оператора (експлуатуючої організації) ядерної установки положень поняття “володілець джерела підвищеної небезпеки”.
Дістали подальший розвиток:
1) обґрунтування самостійності юридичного значення ризику в ризикових деліктних зобов’язаннях, що проявляється у визнанні ризику самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд з шкодою, причинним зв’язком та протиправністю;
2) положення щодо доцільності нормативного розрізнення відповідальності власника установки з виробництва або розщеплення ядерних матеріалів та відповідальності будь-якого іншого власника радіоактивних матеріалів;
3) обґрунтування правової природи володільця джерела підвищеної ядерної небезпеки та оператора ядерної установки, згідно з правилами, встановленими операцією перетинання класів.
На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження, зокрема:
1) частину 1 ст. 1187 ЦК України викласти в такій редакції:
„1. Джерелом підвищеної небезпеки є об’єкт матеріального світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний заподіяти шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання, утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання або виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо)”.
2) частину п’яту ст. 1187 ЦК України викласти в такій редакції:
„5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого чи в разі виправданого ризику”;
3) запропоновано нормативно закріпити поняття джерела підвищеної ядерної небезпеки шляхом доповнення частини 1 ст. 1187 ЦК України пунктом другим у такій редакції:
„1.2. Джерело підвищеної ядерної небезпеки є певний матеріальний об’єкт, здатний в результаті професійної ризикової діяльності створювати небезпеку заподіяння шкоди, зокрема опромінювання, характерний своєю неконтрольованістю, масштабністю, непередбачуваністю та негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь, навколишнього середовища”;
4) пропонується відокремити відповідальність власника установки з виробництва або розщеплення ядерних матеріалів (ст. 1189 ЦК України - оператора ядерної установки) від відповідальності будь-якого іншого власника радіоактивних матеріалів, що не пов’язаний з виробництвом або розщепленням останніх (ст. 1187 ЦК України) шляхом закріплення у вітчизняному законодавстві поняття „володільця джерела підвищеної ядерної небезпеки”, зокрема, шляхом доповнення частини 2 ст. 1187 ЦК України пунктом другим в такій редакції:
„2.2. Шкода, завдана джерелом підвищеної ядерної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє радіоактивними (іонизуючими тощо) матеріалами, використання, зберігання яких створює підвищену небезпеку, однак не пов′язана з виробництвом або розщепленням останніх”.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, у правозастосовчій практиці, а також іншій діяльності щодо захисту прав громадян та організацій. Положення дисертації можуть бути використані у розробці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного права, а також при підготовці лекційних занять для студентів юридичних та економічних вищих навчальних закладів, навчально-методичній роботі, зокрема, у навчальному процесі при вивченні курсів „Цивільне право”, а також спеціальних курсів „Деліктні зобов’язання”, „Захист цивільних прав”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативних джерел, цивільних справ.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що висвітлені в дисертації, використовувалися в лекційних і семінарських заняттях з курсу „Цивільне право України” та спецкурсу „Делікти в цивільному праві”, що проводилися автором у навчальному процесі. Результати досліджень апробовані на наступних міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-технічній конференції “АВІА-2003” (23-25 квітня 2003р., м. Київ.); ІІІ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Політ–2003” (12-13 квітня 2003 р., м. Київ); Міжнародній науково-технічній конференції “АВІА–2004” ( 26-28 квітня 2004 р., м. Київ.); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (28-29 вересня 2006 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені авторкою в десяти публікаціях, з яких шість – у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України і чотири – у збірниках тез наукових конференцій.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, із них 163 сторінки основного тексту. Список використаних джерел – 255 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета, об’єкт, предмет, основні завдання дисертаційного дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, ступень апробації, теоретичне та практичне значення висновків та одержаних результатів.
Розділ 1 „Загально-теоретична характеристика джерел підвищеної небезпеки” складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. „Поняття джерела підвищеної небезпеки” присвячений аналізу поняття джерела підвищеної небезпеки та його чіткому формулюванню.
Виявляються особливості змісту поняття “джерело підвищеної небезпеки”, за допомогою яких обґрунтовується можливість проведення відмежування джерела підвищеної небезпеки від інших правових конструкцій. У зв’язку з цим проведено аналіз концепцій правової природи категорії „джерело підвищеної небезпеки”.
Одна з основних актуальних проблем інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, полягає у співвідношенні поняття діяльності, що створює підвищену небезпеку для оточуючих, і поняття джерела підвищеної небезпеки. Обґрунтовано висновок про те, що поняття джерела підвищеної небезпеки є категорією виключно правовою та поєднує у своєму змісті два взаємообумовлені аспекти: 1) певний матеріальний об’єкт; 2) діяльність з його використання.
Додатково аргументується висновок про те, що жодна із досліджених концепцій правової природи джерела підвищеної небезпеки повною мірою не розкриває поняття останнього.
Обґрунтовано висновок про те, що пояснення правової природи джерела підвищеної небезпеки обумовлено притаманними йому визначальними ознаками, зокрема: виключення можливості повного, об'єктивного, всебічного контролю за дією джерела підвищеної небезпеки; ризиковий характер заподіяння шкоди, ймовірність заподіяння випадкової шкоди; підвищена небезпека заподіяння шкоди, що виникає при експлуатації джерела підвищеної небезпеки.
Обґрунтовується висновок, що під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти об’єкт матеріального світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний заподіяти шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання, утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання або виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо).
Підрозділ 1.2. „Контроль як особлива ознака поняття джерела підвищеної небезпеки” присвячений дослідженню правової категорії контролю.
Встановлено, що контроль становить особливу ознаку визначення джерела підвищеної небезпеки та відокремлення останнього від інших правових конструкцій.
Досліджується вплив і взаємодія контролю людини над джерелами підвищеної небезпеки, з’ясовується співвідношення категорії контролю (підконтрольності), непідконтрольності та безконтрольності (відсутності контролю) людини над джерелом підвищеної небезпеки.
Підрозділ 1.3. „Класифікація джерел підвищеної небезпеки” присвячений аналізу класифікаційних схем джерел підвищеної небезпеки.
Аналізуються поняття та елементи класифікації джерел підвищеної небезпеки. Обґрунтовано, що найбільш придатною є обґрунтована проф. О.О. Красавчиковим концепція класифікації джерел підвищеної небезпеки за критерієм енергії.
Аргументується висновок про те, що серед груп класифікаційної схеми слід виділяти фізико-хімічні джерела підвищеної небезпеки як особливі, у зв’язку з притаманними їм ознаками. У зв’язку з цим, всі фізико-хімічні джерела підвищеної небезпеки можуть іменуватися радіоактивними (або ядерними), до них, зокрема, належать всі різноманітні установки й агрегати, придатні до створення радіації у небезпечних для людини дозах, в тому числі прискорювачі (бетатрони, фазотрони, синхрофазотрони та ін.), різного роду реактори, двигуни, що працюють на атомному паливі тощо – тобто, всі промислові чи науково-дослідницькі агрегати й апаратура, що створюють радіоактивність у небезпечних дозах.
Розділ 2 „Правова природа відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки” складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню правової природи і змісту ризику в деліктних зобов’язаннях.
Підрозділ 2.1. „Правова природа деліктного ризикового зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки” присвячений аналізу правової сутності цивільно-правового інституту деліктних зобов’язань, зокрема з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
Доводиться, що деліктний зобов’язальний ризик має самостійне юридичне значення, поряд із конструкціями підприємницького та професійного ризику.
Обґрунтовується висновок про те, що зміст деліктного ризику виключає отримання прибутку, оскільки його обов’язкову складову становить небезпека отримання негативних наслідків.
Встановлюється, що деліктний ризик є суб’єктивною та об’єктивною категорією, що проявляється як психічне ставлення особи до результатів своєї діяльності та діяльності речей, які їй належать; або/чи як об’єктивно-випадкових подій, що полягають в усвідомлюваній припустимості ймовірності настання негативних майнових та інших наслідків.
Обґрунтовується системна класифікація ризиків за підставами їх виникнення у вигляді таких груп: 1) законні (в силу закону чи рішення суду); 2) з односторонніх правочинів; 3) договірні; 4) позадоговірні (деліктні тощо), які поділяються на : а) загальні деліктні та б) алеаторні (спеціальні) деліктні.
Алеаторний (спеціальний) ризик притаманний зобов’язанням, пов’язаним із настанням випадкових негативних наслідків, зокрема, з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
Неризиковим деліктним зобов’язанням, пов’язаним із заподіянням шкоди об’єктом, що не є джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1166 ЦК України) та іншим спеціальним деліктам (зокрема, делікт із заподіяння шкоди недоліками товарів, робіт (послуг), делікт із заподіяння шкоди правоохоронними органами тощо), не властивий алеаторний ризик, однак вони мають загальний деліктний ризик, обумовлений їх юридичною природою.
Підрозділ 2.2. „Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки” присвячений дослідженню відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, набуття якої обумовлене юридичним ризиком.
Юридичне значення категорії ризику в ризикових деліктних зобов’язаннях полягає у визнанні його самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд із шкодою, причинним зв’язком та протиправністю.
Обґрунтовується висновок про доцільність використання в деліктних зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки концепції “відповідальності за ризик”, замість концепції “відповідальності без вини”. В цьому випадку дійсною умовою притягнення до відповідальності є дія випадку як зворотної сторони юридичного ризику (тобто випадок є реалізованим ризиком).
Встановлено, що визначальну базу теорії відповідальності за ризик становить настання випадкової шкоди (алеаторний ризик).
Досліджуються теорії відповідальності незалежно від вини, зокрема теорії „вини з виключенням” (рос. „вины с исключением”), „двох начал”(рос. „двух начал”), „вини і закону”, „вини і ризику” („виняткового винуватого начала”, рос. „исключительно виновного начала”).
Розділ 3 „Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди окремими видами джерел підвищеної небезпеки” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено поняття особливих джерел підвищеної небезпеки, аналізуються особливості відповідальності за шкоду, заподіяну токсичними, ядерними, авто- та іншими суспільно небезпечними деліктами.
У підрозділі 3.1. „Цивільно-правове регулювання та поняття особливих джерел підвищеної небезпеки” обґрунтовано правову природу категорії особливих джерел підвищеної небезпеки.
Встановлено, що вирішальний вплив на розуміння компенсаційного характеру деліктних зобов’язань відіграють “звичайні” та “особливі” джерела підвищеної небезпеки, класифікація яких зумовлена обсягом передбачуваної / непередбачуваної небезпеки.
Обґрунтовано висновок про те, що до категорії “особливих” джерел підвищеної небезпеки відносяться, зокрема, джерела підвищеної ядерної небезпеки, особливості юридичної природи яких зумовлені поширенням на них положень про професійний ризик.
У підрозділі 3.2. „Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки” встановлено співвідношення відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки та спеціального режиму цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду шляхом використання конструкції “операція перетинання класів”. Виявлено правову категорію джерела підвищеної ядерної небезпеки як певного матеріального об’єкту, здатного створювати в результаті професійної ризикової діяльності небезпеку заподіяння шкоди (зокрема опромінювання), характерною своєю неконтрольованістю, масштабністю, непередбачуваністю та негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь, навколишнього середовища.
Встановлюються особливості деліктних зобов’язань з відшкодування шкоди, заподіяної токсичними, ядерними та іншими суспільно небезпечними деліктами шляхом проведення порівняльної характеристики положень законодавства та цивільно-правової доктрини вітчизняної та зарубіжних правових систем.
Підрозділ 3.3. „Відповідальність за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки” присвячений дослідженню особливостей застосування відповідальності за шкоду, заподіяну під час використання автотранспорту як джерела підвищеної небезпеки.
Обґрунтовується висновок про доцільність, з огляду на розповсюдженість даного делікту, введення у класифікацію деліктів щодо джерел підвищеної небезпеки, поняття “автоделікту” як окремого виду спеціального делікту.
Автоделікт слід розглядати непоіменованим деліктом, що виникає між учасниками дорожнього руху, з властивими йому особливостями правової природи спеціального делікту, відображеними в спеціальному законодавстві.
У Висновках викладені найважливіші теоретичні та науково-практичні підсумки, отримані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення регулювання деліктної відповідальності в цивільному праві, зокрема спеціального делікту, пов’язаного з використанням джерела підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України), та внесення змін до законодавства України.
В дисертації вперше визначена та проаналізована конструкція деліктного ризикового зобов’язання, обов’язковою складовою якої є юридичний ризик. В досліджені дістало подальший розвиток концепція деліктної відповідальності незалежно від вини за шкоду, завдану особливим об’єктом підвищеної небезпеки, вперше визначена категорія джерела підвищеної ядерної небезпеки, обґрунтовано доцільність відмежування категорії джерела підвищеної ядерної небезпеки від інших правових конструкцій. У дисертації вперше досліджена правова категорія контролю як особлива ознака поняття джерела підвищеної небезпеки.
Дисертаційне дослідження узагальнює результати, теоретичні положення та науково-практичні пропозиції, зокрема щодо:
- обґрунтування “ризику” та “вини” як суміжних за суб’єктивним критерієм категорій, які відображають психічне ставлення суб’єкта до настання негативних наслідків в результаті використання джерел підвищеної небезпеки;
- визначення правової категорії джерела підвищеної небезпеки, надається власне поняття зазначеної категорії;
- визнання самостійного юридичного значення ризику в ризикових деліктних зобов′язаннях, що проявляються в визнанні ризику самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд з шкодою, причинним зв’язком та протиправністю;
- встановлення загальних та алеаторних (спеціальних) ризиків, притаманних деліктним зобов’язанням, зокрема, з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;
- виокремлення контролю як класифікуючої ознаки поняття джерела підвищеної небезпеки;
- зазначення класифікаційної схеми джерел підвищеної небезпеки;
- обґрунтування удосконалення класифікації юридичних ризиків, зокрема за підставами виникнення останніх;
- формування нового концептуального підходу щодо відносини, пов’язаних з відшкодуванням ядерної шкоди, зокрема щодо двох правових режимів відшкодування даної шкоди. Перший режим, встановлений спеціальним законодавством щодо конкретних випадків відшкодування ядерної шкоди, зокрема, нормою ст. 1189 ЦК України, Віденською Конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Законом України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р, Законом України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” від 13 грудня 2001 р. Другий правовий режим встановлюється щодо шкоди, заподіяної особливими джерелами підвищеної небезпеки, а саме ядерними, на які поширюється регулювання спеціального делікту, передбаченого ст. 1187 ЦК України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
Пендяга Г.Л. Особливості регулювання цивільно-правової відповідальності в окремих системах права // Підприємство, господарство і право. – 2006. - № 10. – С. 11-15.
Пендяга Г.Л. Сувора відповідальність // Підприємство, господарство і право. – 2006. - № 9. – С. 20-24.
Пендяга Г.Л. Співвідношення відповідальності за шкоду заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки та спеціального режиму цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду // Підприємство, господарство і право. – 2006. - № 5. – С. 88-91.
Пендяга Г.Л. Правова категорія контролю як особлива умова визначення джерела підвищеної небезпеки // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. - № 5. – С. 139-143.
Пендяга Г.Л. Обґрунтування в юридичній літературі відповідальності незалежно від вини, за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки // Підприємство, господарство і право. – 2006. - № 4. – С. 22-24.
Пендяга Г.Л. Особливості цивільно-правової відповідальності за окремими видами джерел підвищеної небезпеки // Економіка, фінанси, право.– 2006. - № 4. – С. 30-33.
Пендяга Г.Л. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної ядерної небезпеки: особливості відповідальності // Збірних тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”. – Київ.: В-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – С. 379-382.
Пендяга Г.Л. Контроль чи безконтрольність // Правові засади державотворення України: Матеріали VI міжнародної науково - технічної конференції “АВІА- 2004”. – Т. 6. – К.: НАУ, 2004. – С. 6.41- 6.44.
Пендяга Г.Л. Ядерна шкода: поняття та особливості відшкодування за цивільним правом // Повітряне та космічне право: Матеріали V Міжнародної науково-технічної конференції “АВІА – 2003”. – Т. 8. – К.: НАУ, 2003. – С. 8.23-8.26.
Пендяга Г.Л. Юридична відповідальність: поняття, сутність проблеми та тлумачення // Наука і молодь: Збірних наукових праць міжнародної наукової конференції. – К.: НАУ, 2003 – С. 781-784.
АНОТАЦІЯ
Пендяга Г.Л. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченко, Київ, 2007.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей інституту деліктних зобов’язань, зокрема, з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Досліджено поняття та ознаки джерел підвищеної небезпеки, підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. У дисертаційному дослідженні розглянуто правову категорію контролю як особливу ознаку джерела підвищеної небезпеки. Досліджено особливості цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди окремими видами джерел підвищеної небезпеки, зокрема, ядерні делікти (nuclear torts), токсичні делікти (toxic torts) та автоделікти, в тому числі в окремих системах права.
На підставі встановлення та аналізу особливостей відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки, внесені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Ключові слова: зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди, делікт, ризик, деліктний ризик, джерело підвищеної небезпеки, контроль, джерело підвищеної ядерної небезпеки, володілець джерела підвищеної небезпеки, оператор ядерної установки, сувора (абсолютна) відповідальність, відшкодування шкоди.
АННОТАЦИЯ
Пендяга А.Л. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация посвящена исследованию особенностей института возмещения вреда, причиненного источником повышенной опасности и изучению направлений его правового обеспечения.
В научной работе рассмотрены понятие и признаки источника повышенной опасности. Проанализировано законодательство, регулирующее отношения, связанные с возложением гражданско-правовой ответственности за причинение вреда таковым источником.
В диссертации рассматриваются теории толкования понятия источника повышенной опасности, его признаки, на основе чего предлагается свое определение источника повышенной опасности. Также в работе рассмотрена правовая категория контроля в качестве особенного признака понятия источника повышенной опасности.
Особое внимание уделено анализу правовой природы обязательства по возмещению вреда, причиненного источником повышенной опасности как рискового обязательства. Также проанализировано обоснование в юридической литературе ответственности независимо от вины, исследованы условия возложения ответственности за причинение вреда источником повышенной опасности, как-то: противоправность, наличие вреда, причинная связь, вина, риск.
Дополнена соответствующая классификация юридических рисков по критерию правового основания возникновения. По указанному критерию выделено следующие риски: 1) законные (в силу закона или решения суда); 2) из односторонних сделок; 3) договорные; 4) деликтные (внедоговорные), которые делятся на: а) общие деликтные и б) алеаторные (специальные) деликтные.
В диссертации особое внимание уделяется исследованию особенных источников повышенной опасности. В частности, проанализирована ответственность за вред, причиненный источником повышенной ядерной опасности, дается определение данного понятия. Исследуется соотношение специального режима за ядерный вред и ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности. Исследованы особенности правового применения обязательства по возмещению причиненного вреда, основанные на автоделикте.
В выводах диссертации изложены основные результаты научного исследования, сформулированы и предложены рекомендации по внесению изменений в действующее законодательство Украины.
Ключевые слова: обязательства из причинения вреда, деликт, риск, деликтный риск, контроль, источник повышенной опасности, источник повышенной ядерной опасности, владелец источника повышенной опасности, оператор ядерной установки, строгая (абсолютная) ответственность, возмещение вреда.
SUMMARY
Pendyaga A.L. The liability for damage, caused by source of increased danger. – Manuscript.
Thesis for a Candidate of Sciences degree in Law, speciality 12.00.03 – civil law and civil procedure; family law; international private law. – Kyiv Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2007.
The dissertation is devoted to the complex research of the peculiarities of the institution of reparation of damage, caused by source of increased danger. The notions and characteristics of the source of increased danger, grounds of liability for damage, caused by the source of increased danger are investigated. The legal category of control as a special characteristic of the source of increased danger is considered in the research paper. The peculiarities of civil liability for particular types of sources of increased danger according to legislation of Ukraine and certain systems of law, mainly nuclear and toxic tort are investigated.
On the ground of determination and analysis of the peculiarities of liability for damage, caused by the source of increased danger the suggestions as to improving the legislation are introduced.
Key words: liability as the result of caused damage; tort; risk, risk of tort, tort the source of increased danger; control; the source of increased nuclear danger; owner of the source of increased danger; operator of nuclear unit; strict liability; reparation of damage.