Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України

Національна академія управління

Реферат

на тему:

Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України

Виконали: студентки

3 курсу 3 групи

Нипка Ірина

Шульга Юлія

Київ 2010

Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України

Специфіка нового для вітчизняного цивільного права інституту довірчої власності , сутність якого полягає в здійсненні визначеного метою речового права в чужому інтересі, знайшла відповідне втілення в підставах виникнення і здійснення пов’язаних з ним довірчих (фідуціарних) правовідносин власності.

Особливість цивільно-правового регулювання довірчої власності в Україні полягає у встановленні обмеженого і виключного переліку підстав виникнення цього речового титулу.

Частиною 2 ст. 1029 ЦК передбачено, що «договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя».

ЦК України, таким чином, допускає лише дві підстави виникнення права довірчої власності: 1) пряму вказівку закону; та/або 2) договір управління майном. Довірча власність не може виникати з будь-яких інших підстав, у тому числі на підставі односторонніх правочинів, рішення суду, неправомірних дій (деліктів тощо), будь-яких інших договорів, крім договорів управління майном.

Довірча власність може виникати з огляду на пряму вказівку закону, зокрема, при здійсненні окремих угод з (номінального) придбання об’єктів приватизації, до яких необхідно віднести: купівлю-продаж об’єктів приватизації під інвестиційні зобов’язання; тимчасове залишення і закріплення у власності держави на певний строк пакету акцій товариств, створених у процесі приватизації; безоплатну передачу акцій у власність емітенту з їх наступною персоніфікацією серед працівників; номінальну довірчу власність іншими корпоративними правами (частками, паями); управління майном, яке не ввійшло до статутного фонду товариства, створеного на базі державного підприємства.

Підставою припинення довірчої власності може бути досягнення мети, для якої передавалося майно у довірчу власність. Довірча власність може припинитися за ініціативою установника (фідуціанта) на підставі рішення суду у випадку неналежного виконання довірчим власником умов договору.

Суб’єктний склад відносин довірчої власності може передбачати наявність двох або трьох учасників наведених відносин. Обов’язковими учасниками відносин довірчої власності виступають установник (фідуціант) і довірчий власник (фідуціарій). У випадках, прямо визначених договором або законом, поряд із зазначеними учасниками цих відносин з’являється фігура вигодонабувача (бенефіциарія).

Установником довірчої власності може бути власник майна або особа, яка набуде право власності в майбутньому, з наступною передачею його у довірчу власність.

Довірчим власником визнається фізична або юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, якій передається майно у довірчу власність.

Вигодонабувачем є фізична або юридична особа, на користь якої передається вигоди від довірчої власності.

Зміст права довірчої власності полягає у передачі установником титулу або майна і титулу власності довірчому власнику для досягнення визначених цілей, обтяженого довірчим (фідуціарним) зобов’язанням передати надалі титул і майно визначеним вигодонабувачам після настання певних юридичних фактів на умовах договору. У випадку досягнення мети управління право довірчої власності припиняється фактичною передачею (datio) довірчим власником цього майна вигодонабувачу. Відмова чи ухилення довірчого власника від вчинення datio може бути подолано зобов’язально-правовим позовом установника або вигодонабувача про виконання зобов’язання в натурі або про відшкодування збитків. Ризик невчинення datio і є проявом особливої довіри установника до довірчого власника.

Характеристика різновидів права довірчої власності передбачає виявлення її видів залежно від критеріїв поділу. Класифікація права довірчої власності може проводитися за різними критеріями.

Залежно від направленості мети можна виділити два види довірчої власності: з метою забезпечення (забезпечувальна довірча власність); з іншою соціально корисною метою (благодійна, комерційна тощо).

Залежно від обсягу обмежень право довірчої власності поділяють на номінальну і дискреційну довірчу власність. Номінальна довірча власність передбачає встановлення обмежень її здійснення у вигляді визначення переліку дій щодо розпорядження майном, що перебуває в довірчій власності, і які можуть вчинятися довірчим власником виключно за ініціативою установника (за його погодженням чи згодою).

Дискреційна довірча власність передбачає обмеження довірчого власника лише повноваженнями контролю за дотриманням цільового характеру права власності.

Право власності з метою забезпечення (фідуціарний заклад) є неакцессорним і непосессорним речовим способом забезпечення виконання зобов’язань, зміст якого полягає у передачі кредитору (довірчому власнику) права власності на майно, що перебуває в експлуатації боржника (довірчого відчужувача, установника), у забезпечення виконання зобов’язань останнього на умовах, передбаченим договором та/або законом.

У довірчого власника виникає право власності на передане в забезпечення майно, яке залишається в експлуатації боржника до виконання останнім свого зобов’язання перед кредитором.

У цьому випадку довірчий власник має право продати чи іншим способом провести відчуження об’єкта забезпечувальної власності, якщо забезпечуване зобов’язання не буде виконане належним чином, або в разі виникнення загрози неможливості погашення забезпечувальної вимоги – за рахунок коштів, виручених від реалізації майна. Об’єкт права власності з метою забезпечення не включається до конкурсної маси боржника банкрута.

У разі прострочення погашення заборгованості кредитор має право звернути стягнення на об’єкт довірчого (фідуціарного) забезпечення шляхом його відчуження третім особам і задоволення своїх вимог за рахунок коштів, отриманих від реалізації такого майна.

З моменту прийняття кредитором відмови боржника від погашення заборгованості або неможливості викупу об’єкта забезпечення скасовуються будь-які обтяження права власності кредитора на таке майно, з одночасним припиненням боргового зобов’язання боржника перед кредитором. Неакцессорність забезпечувального права власності передбачає його існування незалежно від забезпечувального зобов’язання і вимагає вчинення фактичної передачі майна для припинення довірчої власності.

Прикладом забезпечувальної довірчої власності певною мірою є довірча власність управителя на іпотечні активи. Закон України « Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (ст.27) довірчою власністю визначає «особливу форму договірних майнових відносин, яка регулює розпорядження платежами за іпотечними активами, переданими установником у володіння , користування і розпорядження управителю, який є довірчим власником іпотечних активів. Право довірчої власності управителя обмежено установником. Іпотечні активи прередаються у довірчу власність управителя на підставі договору. Укладеного у письмовій формі між установником та управителем. Цей договір засвідчує право довірчої власності на такі іпотечні активи та встановлює обмеження цього прав власності». Номінальне право власності є різновидом довірчої власності, набутим номінальним власником від установника або придбаним за його розпорядженням, з умовою його здійснення для досягнення цілей (комерційних, благодійних) і передачі особам , визначеним установником на умовах договору та/або закону.

Право номінальної довірчої власності, зокрема, виникає на активи фондів банківського управління залученими коштами фізичних і юридичних осіб з метою фінансування масового будівництва житла та управління цими коштами. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» залежно від мети створення фонд може бути: фондом фінансування будівництва (ФФБ), або фондом операцій з нерухомістю (ФОН). Метою створення ФФБ є отримання довірителями ФФБ житла у власність. Метою створення ФОН є отримання доходу власниками сертифікатів цього ФОН. Фонд операцій з нерухомістю (ФОН) є належною управителю на праві довірчої власності сукупністю коштів. Отриманих управителем ФОН в управління, а також нерухомості і іншого майна, майнових прав та доходів, отриманих від управління цими коштами.

Фонд фінансування будівництва (ФФБ) є належною управителю на праві довірчої власності сукупністю коштів, переданих управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду про участь у ФФБ. Правова природа довірчої власності полягає у надані довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Цільовий характер означає обумовленість метою, для якої передається майно у довірчу власність. Особливість довірчої власності полягає в існуванні залежного характеру і наявності обмежень при здійсненні права власності довірчим власником. Довірчий власник набуває юридично повне право власності, з одночасною втратою цього правового титулу установником (фідуціантом) може набувати виключні права контролю, надання згоди на розпорядження та/або відчуження майна до закінчення відносин довірчої власності. Установник також володіє реальним правом вимоги зворотного повернення титулу власності від довірчого власника або від третіх осіб, що незаконно заволоділи цим майном, з моменту виникнення обставин, настання яких припиняє право довірчої власності. Наприклад підставою для настання зобов’язання зворотного повернення довірчої власності може бути факт погашення забезпечувального боргу, завершення будівництва і введення в експлуатацію, багатоквартирного будинку, досягнення повноліття або повернення вигодонабувача з тривалого відрядження , настання або досягнення будь-якої іншої мети, визначеної договором або законом.

Довірчий власник здійснює право власності на об’єкти довірчої власності лише для належного виконання забезпеченого нею вимоги (у вигляді непогашеного зобов’язання) або досягнення іншої визначеної мети, яка обтяжує право довірчої власності. Довірчий власник має право здійснити відчуження довірчої власності, передати її в заставу або накласти інші речові обтяження лише для досягнення за її допомогою визначеної установником мети, або якщо забезпечуване нею зобов’язання не буде виконане належним чином, а з вирученої суми неможливо погасити забезпечувану вимогу, якщо інше не визначено договором або законом. Цільовим характером довірчої власності пояснюється існування обмежень стосовно стягнень на довірчу власність і непоширення на окремі майнові об’єкти. У випадку банкрутства установника або довірчого власника довірча власність не включається до (ліквідаційної) конкурсної маси. Зазвичай правила про довірчу власність не поширюються на відносини застави товару в обігу і в переробці, якщо інше не випливає з положень закону чи сутності конкретних відносин.

Проведений аналіз особливостей здійснення права довірчої власності свідчить про перебування цієї правової конструкції в стані розвитку механізмів його реалізації, що характерно будь-якому новому інституту, який перебуває на етапі подальшого розвитку.

У зв’язку з цим на першому етапі визначальну роль відіграватимуть спеціальні нормативно-правові акти, які регулюватимуть особливості окремих видів довірчої власності (таких як довірча власність у сфері масового будівництва житла, управління іншою комерційною нерухомістю; управління цінними паперами і грошовими коштами за участю інститутів колективного інвестування тощо.)

Подальше утвердження і сприйняття вітчизняним цивільним правом інституту довірчої власності відбуватиметься одночасно з формуванням судової та іншої правозастосовчої практики регулювання відносин довірчої власності.