Теоретичні проблеми цивільного права
Теоретичні проблеми цивільного права
проф. Кузнєцова Наталія Семенівна
Тема 1. Цивільне право в системі приватного права
Поняття і ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного і публічного права
Розвиток та система приватного права
Соціальна цінність цивільного права. Цивільне право і громадянське суспільство
Предмет сучасного цивільного права
Сучасна методологія цивільного (приватного) права
Принципи, функції, система цивільного права
Поняття і ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного і публічного права
Цивільне право бере свій початок з римського приватного права. Процес рецепції римського права призвів до виникнення цивільного права, як частини правової системи держави.
Цивільно-правові відносини виникають, як правило, ініціативно, по волі самих учасників, котрі визначають зміст і правові наслідки зміни і припинення цих відносин. Учасники відносин керуються власними приватними інтересами.
Учасникам цивільно-правових відносин надається можливість саморегулювання їх. Держава повинна застосовувати засоби охорони учасників цих відносин від зловживань 3-х осіб і спонукає до дотримання публічного інтересу – консолідованого інтересу групи осіб.
Нормальний правопорядок має ґрунтуватися на відмінностях приватно-правового і публічно-правового регулювання.
Цивільне право як основна частина приватного права спрямоване на регулювання приватно-правовової сфери на основі юридичної рівності та незалежності учасників.
Синайський: межа, яка розділяє приватне і публічне право безумовно необхідна, бо будь-який спір розглядається уповноваженими органами, але відмінність між приватним і публічним правом досить умовна.
Ульпіан: "публічне право – це те, що відноситься до користі Римської держави, приватне право – це те, що відноситься до користі особи" (Дігести).
У ХІХ столітті активно розвивається наука римського права і цивільного права.
Але сам по собі інтерес не може становити основу розмежування приватного і публічного права.
Далі в основу розмежування клали матеріальний критерій – зміст відносин.
Також пропонували в основу розмежування покласти формальний критерій – хто розглядає спори.
"Юриспруденція інстинктивно сприймає поділ права на приватне і публічне", – И.О. Покровский, березень 1917 року, "Основные проблемы гражданского права".
Публічне право має вертикальну систему, де є центр, який визначає статус всіх інших учасників.
Приватне право має горизонтальну систему, всі учасники юридично рівні.
Покровський визначав спосіб регулювання відносин як критерій розмежування приватного і публічного права. Для публічного права характерний метод юридичної централізації. Для приватного права характерний метод юридичної децентралізації.
Цивільне право не може існувати без публічного, в якому зосереджені всі значимі засоби захисту.
Тихомиров: "публічне право є функціонально-структурною системою права, яка відтворює державні, міждержавні і суспільні відносини".
Предмет публічного права: устрій та функціонування держави і її інститутів, інституту громадянського суспільства, основи правової системи правотворчості та правозастосування (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне право, судоустрій), принципи, норми та інститути міждержавних відносин.
Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок.
Принципи публічного права:
відмінності у правовому статусі суб’єктів;
ієрархічність положень і різний обсяг владних повноважень суб’єктів;
наявність власної відомчої юрисдикції.
Метод юридичної децентралізації – багато різних центрів саморегулювання.
Приватне право регулюється з врахуванням також інтересів інших осіб (публічних інтересів). Приватне право визначає основним своїм принципом юридичну рівність суб’єктів (+ майнову незалежність, адміністративна автономія). Відносини створюються на підставі власного волевиявлення суб’єктів. Диспозитивна норма не заважає суб’єкту реалізувати його власну волю.
Принцип диспозитивності ≠ диспозитивному характеру правових норм.
Агарков "Предмет и система гражданского права" (стаття видана в 1940 році).
Розвиток та система приватного права
Історія приватного права починається з римської давнини.
І період: формування приватного права як цілісного нормативного системного утворення (римське приватне право). Приватне право виникло у вигляді досить досконалої правової системи. Кодекс Юстиніана, основну частину якого складають Дігести (вислови римських юристів) і Інститути Гая (давньоюрдичний підручник права);
ІІ період: Середньовіччя. У європейський університетах з’явилися вчені дослідники, які називалися глосаторами. Поширилося коментування і доповнення механізмів правового регулювання (живим звичаєвим правом). Це був період "Університетського розвитку";
ІІІ період: початок ХІХ століття – період кодифікації, 1904 рік – Кодекс Наполеона. Кінець ХІХ століття – Німецьке, Австрійське, Швейцарське цивільне уложення. З цього моменту починає розвиватися власне цивільне право;
IV період: сучасний – характеризується уніфікацією і гармонізацією.
Зараз працює комісія по підготовці Європейського цивільного кодексу. До цього періоду відноситься і прийняття нового Цивільного кодексу України.
Приватним відносинам обов’язково має бути притаманна юридична рівність суб’єктів.
До приватних належати: цивільне право, сімейне право, трудове право, міжнародне приватне право, частково земельне право.
Важливим є спосіб встановлення відносин, зв’язків між суб’єктами. З цієї точки зору приватне право засноване на вільному волевиявленні суб’єктів.
Сьогодні сформувалися так звані галузі права "другого ешелону": космічне право і т.д. Це не є галузі права в повному розумінні.
Навіть коли в основі певних відносин лежить адміністративно-правовий акт, це не факт, що ці відносини є публічно-правовими.
Соціальна цінність цивільного права. Цивільне право і громадянське суспільство
З проведенням глобальних економічних, політичних реформ почали переглядатися погляди на державу і право. У радянські часи панувала позиція другорядності права: право слідує за державою. Така позиція ґрунтувалася на формальній ознаці.
З 90-х років ця позиція почала переглядатися.
Алексєєв: в основі досліджень лежить право. Він звернув увагу на те, що здавна юридичні приписи почали охоплювати не лише всі сфери життєдіяльності людей (практичні сфери), але вони набули значення джерела і носія механізму правової регуляції (соціальне регулювання). Право – вища школа соціального регулювання.
Через сферу приватного права ще в часи Античності відбулося значне інтелектуальне збагачення права. В зв’язку з потребами юридичної практики використовувалися вже існуючі здавна юридичні конструкції.
Цивільне право найближче стоїть до людини.
Саме в цивільному праві ще в римські часи були закладені механізми, які ще й досі використовуються.
Саме цивільне право у вигляді системних цивільних законів заклало основи сучасного громадянського суспільства. Якщо політичні принципи нового часу закладені в конституціях, деклараціях, то саме Французький Цивільний кодекс 1984 року здійснив незамінну роботу по формуванню і утвердженню не лише законів громадянського суспільства. У кодексі були закріплені принципи священності і недоторканості приватної власності, різноманітність договорів цивільного обороту (всього обороту майнових благ).
Сергеев: в качестве исходной основы выступает гражданское право.
Соціальна цінність цивільного права проявляється через його основні інститути: право власності, інтелектуальна власність, спадкове право.
На сьогодні в процесі кодифікації в різних країнах проявилися всі риси сучасного цивільного права як серцевини правової основи громадянського суспільства.
Громадянське суспільство – особливий характер, стан розвитку суспільства; суспільство яке відповідає критеріям, які відпрацьовані історичним досвідом.
Поняття громадянського суспільства було відокремлено від держави. Громадянське суспільство – те, що існує поза безпосереднім впливом держави.
Держава не може втручатися у приватне життя людей.
Гегель: громадянське суспільство – система потреб, що засновані на приватній власності, а також релігії та моралі.
Громадянське суспільство виникло як відповідь на питання про найбільш доцільний і розумний устрій людського життя.
В громадянському суспільстві мають бути забезпечені відносини власності, природні права людини.
Ознаки громадянського суспільства:
економічна свобода різноманітної форми власності, реалізація ринкових відносин;
соціальні: безумовне визнання і захист природного права людини і громадянина;
легітимність і демократичний характер влади;
рівність усіх перед законом і правосуддям;
надійна юридична захищеність особи;
правова держава, заснована на поділі і взаємодії влади;
політичний і ідеологічний плюралізм, а також легальна опозиція;
свобода слова, думки, незалежність ЗМІ;
невтручання держави в приватне життя громадян, їх взаємні обов’язки і відповідальність;
класовий мир, партнерство, наукова згода;
ефективна соціальна політика.
Врегулювання відносин власності – основа громадянського суспільства.
Другим чинником громадянського суспільства є права людини.
В умовах формування громадянського суспільства вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання відіграє дуже важливу роль.
Предмет сучасного цивільного права
Предмет цивільно-правового регулювання – відносини, які регулюються нормами цивільного права.
Традиційно до предмету цивільного права відносять майнові і пов’язані з ними немайнові відносини. У Цивільному кодексі 1963 року відносини майнового характеру були присутні у якості формальної ознаки. Вони були насичені адміністративними нашаруваннями.
Монополія державної влади призвела до того, що в Цивільному кодексі з’явились об’єкти, які були виключно державною власністю (об’єкти, вилучені з цивільного обороту).
У новому Цивільному кодексі ці всі обмеження були зняті.
Кооперативні відносини були виведені за предмет регулювання з Цивільного кодексу. Відносини, пов’язані з обігом цінних паперів були поновлені в об’єкті цивільного права, був поновлений оббіг векселів.
Предмет цивільного права був розширений за рахунок зняття адміністративних обмежень, поновлення об’єктів, вилучених з цивільного обороту. На сьогодні залишається неоднозначною позиція, стосовно підприємницьких відносин і їх регулювання в Цивільному кодексі. ст.9 ЦК – співвідношення між Цивільним кодексом і Господарським кодексом у регулюванні підприємницьких відносин.
Сучасна методологія цивільного (приватного) права
Метод цивільно-правового регулювання.
Відбувається реалізація методу юридичної координації.
Реалізація принципу диспозитивності – ст.6 ЦК.
Реалізація принципу повного відшкодування шкоди, принципу захисту цивільних прав у суді.
Юридичні факти значно розширили свій діапазон.
Принципи, функції, система цивільного права
Принципи цивільного права.
В Цивільному кодексі закріплено принцип регулювання відносин із застосуванням аналогії права.
Якщо відносини не врегульовані законом, то вони врегульовуються, враховуючи основні положення, засади цивільного законодавства. І це практичне значення закріплення принципів у Цивільному кодексі.
Функції цивільного права:
компенсаційна;
відновлювальна;
регулятивна;
охоронювальна, яка включає компенсаційну, відновлювальну функцію.
Тема 2. Джерела цивільного права України
Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України
Поняття та форми систематизації цивільного законодавства
Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії
Перша кодифікація радянського цивільного законодавства
Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР
Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України
Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року
Інші джерела цивільного права
Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України
Система цивільного права:
кодекс;
інші нормативно-правові акти (ЗУ "Про власність");
рівень досконалості законодавства;
наявність прогалин;
повнота цивільного права.
Рівень досконалості законодавства, наявність прогалин, повнота цивільного права – з цією метою виникло поняття "система цивільного права".
Система цивільного законодавства – існує реально – це великий за обсягом нормативний масив, який складається із нормативно-правових актів різної юридичної сили, які розміщені у певній ієрархічній послідовності.
Основою цивільного законодавства є Цивільний кодекс, який за своїм змістом відповідає засадам громадського суспільства. Цивільний кодекс має великий потенціал. Відомче законодавство: в радянські часи кожне міністерство приймало нормативно-правові акти, зараз також певні відомства – центральні органи виконавчої влади зі спеціальною компетенцією мають право приймати акти (наприклад, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Комісія з цінних паперів, НБУ).
Чинники, що стримують неконтрольований зміст відомчого законодавства: процес їх реєстрації у Мін’юсті.
Поняття та форми систематизації цивільного законодавства
Систематизація.
Способи впорядкування:
інкорпорація – об’єднання у збірники, зведення нормативних актів, що стосуються певної сфери діяльності;
консолідація;
кодифікація.
Кодифікація – не лише структурне оновлення нормативного масиву, а й змістовне оновлення (тривалий процес).
Консолідація – різновид інкорпорації, не відбудовується у змістовні зміни.
Декодифікація – починають змінювати положення кодексу і іншими законами.
Новелізація законодавчих актів – коли в результаті внесення змін формується нова редакція.
Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії
Університетського періоду не було.
Користувалися звичаєвим правом.
Ідея кодифікації в Російській імперії існувала у XVIII столітті. Але робота комісії за часів Петра І була малоефективна. Це пояснювалося тим, що кожній комісії ставилися різні завдання.
На початку ХІХ століття за часів Олексія І кодифікації було покладено на вченого Сперанського. В цей час спостерігається сильний французький вплив – це полонило російський простір. Тому проект Цивільного кодексу Сперанського схожий на французький Цивільний кодекс.
1812–1815 роки – перемога на Французькій революції, Сперанського відправили на заслання, ідея кодифікації відходить на другий план.
1826 рік – Сперанський знову закликає до роботи, пов’язаної з кодифікацією діючого права – Сперанський зробив.
Січень 1833 року – були санкціоновані як повні зібрання законів.
Частина І тому 10 – Закони цивільні.
Вирішуючи завдання кодифікація Сперанський здійснив обмежену кодифікацію.
Це означало віддалення від завдання зробити новий "нормальний" кодекс.
В момент прийняття такий закон не відповідав дійсним потребам суспільства.
1882 рік – утворено комісію для створення нового Цивільного кодексу. Розробники не були пов’язані чинними законами. Завдання: змістовно змінити законодавство.
1861 рік – відміна кріпосного права.
17 років комісія випускала розроблений проект частинами.
1899 рік – підготовлено проект зобов’язального права.
1903 рік – решта частин підготовлена.
В судові, урядові, наукові установи розіслано.
1905 рік – на підставі зауважень друга редакція.
1905-1907 рік – революція, імперія під загрозою.
1913 рік – в Держдуму внесено проект зобов’язального права.
1914 рік – початок І світової війни. Тому проект над яким детально працювали був завершений тоді, коли він був вже нікому не потрібний.
26.07.1991 року – були прийняті "Основи цивільного законодавства".
1917 рік – перемога нових політичних сил. Відбувається поступове знищення приватної власності. Всі основні матеріальні цінності були націоналізовані.
Право почало трансформуватися з дореволюційного в капіталістичне.
Доктрина почала вважати право непотрібним і зайвим в державі. Право називали більше опіумом для народу, ніж релігією. Юрист Стучка, автор роботи "Революционное право и государство", все ж таки стояв на позиції необхідності права в державі.
З 1922 року – в економіці реалізуються засади приватної власності.
Зародилася ідея суцільного планування. Поширеним стає не принцип координації, а принцип субординації.
Заснування дискримінації кредитно-грошових відносин.
Перша кодифікація радянського цивільного законодавства
Процес першої кодифікації був пов’язаний з розвитком правової думки.
В цей час активно розвивається радянська правова доктрина.
На першому етапі підготовки нового Цивільного кодексу СРСР значну роль відіграла "мінова концепція" Пашуканіс. З точки зору цієї концепції право – система правовідносин, які являли собою юридичну форму юридичних відносин і виникають безпосередньо з останніх.
Цивільне право в той час називалося господарським.
Не спостерігалася тенденція відділення господарського права від цивільного.
Кодекс називався Цивільним, але право було господарським.
З 30-х років почався натиск на цивільне законодавство. Цьому періоду (НЕПу) передувала реанімація кооперативних засад. Мова йшла про об’єднання праці і управління. Хоча праця ще не відділялася від капіталу.
Після НЕПу радянська політична ідея відступила.
Далі настав період індустріалізації, а потім і капіталізації стали нищівним ударом по засадах приватної власності.
Ленін дуже критикував Цивільний кодекс. І не безпідставно, адже він був дуже буржуазним.
1931 рік – з’їзд марксистів-державників. Головним доповідачем виступає сам Пашуканіс, який критикує свої попередні позиції. Право – форма регулювання та закріплення виробничих та інших суспільних відносин класового суспільства. Спирається на апарат державної влади пануючого класу і відбиває інтереси цього класу. Правові відносини виводяться не з товарного обігу, а безпосередньо з виробництва.
На з’їзді були піддані критиці і погляди Стучки. Був покладений початок агресії на всі перспективні, прогресивні явища, які могли завадити ідеям радянської держави.
Цивільне право розглядається як система юридично закріплених цивільних відносин.
Стучка пропонує теорію "двосекторного права". Вона полягає в тому, що в економіці радянського суспільства існує два сектора – приватний і соціалістичний.
Відповідно існують і дві галузі права: цивільне і адміністративно-господарське.
За Стучкою ці дві галузі права за своєю природою є соціалістичними, але роль цивільного права зменшується у зв’язку зі знищенням приватної власності.
1927–1931 роки – Стучка "Курс радянського цивільного права".
Пашуканіс пропонує теорію "єдиного господарського права".
1931 рік – у вступі до "Збірки матеріалів з господарського і адміністративного права" Вінсбург оспорює концепцію Стучки. Він вважає, що існує лише господарське право, в яке слід включати як норми господарського права, так і норми цивільного права (власність, спадкове право та інші). Про це свідчить і система інститутів: суб’єкти, правочини, право власності, позовна давність.
1931–1935 роки – теорія "єдиного господарського прав" була панівною.
1938–1955 роки – у радянській правовій науці триває дискусія про систему радянського права.
1938 рік – перша нарада наукових працівників права. Вперше пролунала теза, що право – це система норм. Визначається науковий підхід до дослідження системи права, її галузей. Вперше говорять про метод. Було поставлене завдання відмежування цивільного права від адміністративного. В ході цієї дискусії С.М. Братусь зробив спробу в сенсі поділу права згадати про поділ права на публічне і приватне.
1954–1955 роки – на сторінках журналу "Радянська держава і право" була розгорнута дискусія, присвячена саме цивільному праву. Її розпочав Венедиктов. Він запропонував інститут "оперативного управління". Він визначив коло відносин, які входять в предмет цивільного права, серед яких він визначив і особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (не пов’язані з майновими він відкидав).
Венедиктов, Алексєєв активно використовували критерії предмета і метода правового регулювання.
1947 рік – Братусь "Юридические лица в советском гражданском праве".
Наслідки першої дискусії:
в колі відносин, які регулює Цивільний кодекс включаються поряд з майновими особисті немайнові, пов’язані з майновими відносини;
майнові відносини завжди засновуються на законі вартості, незалежно від того, чи вони пов’язані з виробництвом, чи з оборотом;
поряд з предметом правового регулювання розвиток отримав і метод.
Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР
В період підготовки до нової кодифікації була проведена Друга дискусія.
Виникає питання співвідношення цивільного права з трудовим, земельним, сімейним. Була визначена самостійність трудового, колгоспного, сімейного і земельного права.
Ставилося питання про співвідношення цивільного і господарського права. Кінець 50-х років – була заснована сучасна концепція господарського права.
1961 рік – "Основи цивільного законодавства".
1963 рік – прийняті республіканські Цивільні кодекси.
В ці роки вдалося пристосувати цивільне право до потреб тоталітарної держави.
Цивільне право стало субстратом цивільного та адміністративно-господарського права. У кодекси була закладені основи підвищення ролі підзаконних нормативних актів.
Був зроблений важливий крок по "централізації" цивільного законодавства. Пріоритет надавався союзному законодавству по відношенню до законодавства союзних республік.
Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України
Після Другої кодифікації почало значно зростати так зване "відомче" законодавство. Прогрес: структурування системи права. З 1964 року цивільне законодавство у його застосуванні з нормами інших галузей права виконувало обслуговуючу роль для підтримання планової дисципліни. З 1965 року держава визнає, що ступінь регулювання суспільних відносин є неефективним.
Постанови Ради Міністрів мали спроби реформування саме управлінських відносин.
Кінець 80-х років – "перебудова" призвела до реалізації основних засад планової економіки.
Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу.
Листопад 1992 року – була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету).
25.08.1996 року – кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ.
16.01.2003 року – прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року).
У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ.
Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року
Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства.
Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб.
Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов’язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин.
Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся.
Інші джерела цивільного права
На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права.
ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК.
В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства.
ст.7 ЦК – джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту.
Звичай – правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але стає установленим для регулювання певних суспільних відносин.
Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту.
До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству.
Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм.
Узвичаєння – правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА).
Торговельні звичаї – поділяються на писані і неписані.
В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин.
Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов’язковості.
Особливим видом договорів є установчі договори: вони розширюють коло осіб, для яких вони є обов’язковими і є підставою для подальшої локальної нормотворчості.
У договорі можуть встановлюватися такі правила поведінки, такі права і обов’язки, які не передбачені законом, тим самим виконуючи компенсаторну функцію. Звичай регулює відносини на загальному рівні, а договір – на конкретному.
Джерелом цивільного права є також міжнародні договори.
З моменту ратифікації норми міжнародних договорів стають частиною національного законодавства.
Актуальними сьогодні є також питання про роль прецедентів у цивільному праві.
Прецедент (Р. Давид) – це рішення по конкретній справі, яке є обов’язковим для суду цієї, або іншої інстанції.
Ознаки:
рішення по справі;
нормативність;
загальнообов’язковість;
казуїстичність (максимальна конкретність).
Тема 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
Основні правові системи сучасності
Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
Характеристика цивільного права Великобританії та США
Цивільний кодекс Нідерландів
Цивільний кодекс провінції Квебек
Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД
Основні правові системи сучасності
Кожна національна правова система – це прояв національного суверенітету. Кожне національне законодавство є завжди своєрідним. Незважаючи на зовнішню різноманітність, строкатість національних правових систем, їх все ж можна звести до якогось спільного знаменника (за способом їх створення і т.д.). Так формується загальний підхід до поняття "правова сім’я".
Виділяють романо-германську (континентальну) правову сім’ю. Для країн цієї правової сім’ї доктрина складається і розвивається на основі римського права: пріоритет отримують норми права, які розглядаються як стандарти моралі і справедливості, правила поведінки. Менше уваги приділяється відправленню правосуддя, процедурним моментам.
З ХІХ століття активна роль відводиться закону, а основою цивільного законодавства стають цивільні кодекси. У правових системах романо-германської правової сім’ї найбільшого розвитку отримало саме цивільне право.
Сім’я романо-германських правових систем виникла в Європі. Велику роль у її формуванні відіграли середньовічні університети.
Колонізація кінця ХІХ – початку ХХ століття призвела до поширення романо-германської системи на інші території. На цей процес впливало і звичаєве право. Були приклади також добровільної рецепції.
Значно меншою за територією, але досить сильною за традиціями стала сім’я загального права. Вона виникла у Великобританії. Англійське загальне право йде від регулювання тих ситуацій, які виникають у суспільстві. Вся правова система зосереджується на вирішенні конкретних питань шляхом правосуддя. Основну роль у цій системі відіграють суди. Але все одно, обидві ці правові сім’ї відіграють роль регулятора суспільних відносин.
Правозастосовний процес романо-германської системи пов’язаний із застосуванням правового тлумачення норми. Правова норма як соціальний регулятор має значно більше значення, ніж прецедент. У прецедентному праві регулювання суспільних відносин є реальним, конкретним, ситуативним. Виникає проблема пошуку конкретного прецеденту із значної їх маси. Завданням науки є так звана "приватна кодифікація".
На сучасному етапі у романо-германської системи значно підвищується роль судової практики, але прецедент при цьому не виникає. Законодавець не намагається регулювати застосування судами правових норм, не звужувати можливість застосування судом правових норм. Рівень юридичної абстракції підносить норму до можливості безмежного застосування.
У англосаксонській системі спостерігається збільшення питомої ваги статутного права. Мова не йде про кодифікацію нормотворчості. Значно розширюється поле для застосування правових актів.
Сьогодні спостерігається процес зближення цих двох правових систем.
Складно проходить процес адаптації європейського права у різних країнах.
Р.Давид виділяє ще одну правову систему – соціалістичне право, в основі якого лежить революційна правосвідомість.
Ще виділяють самостійно іудейське право, мусульманське право і т.д.
Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
Цю проблему називають "проблемою монізму і дуалізму" в цивільному праві.
На початку ХІХ століття існували доволі розвинуті відносини торговельного обороту. Виник прошарок населення, який займався торговельним оборотом і мав специфічний статус. Процес допуску до торговельної діяльності був формалізованим.
У Франції було прийнято рішення відокремити норми приватного права, які регулювали правове положення комерсантів, укладення ними угод у окремий нормативний акт і назвати його Торговельним кодексом. У ньому немає приписів владно-розпорядчого характеру. Детально регламентуються лише деякі питання діяльності комерсантів.
1804 рік – прийнятий ЦК Франції.
1807 рік – прийнятий Торговельний кодекс Франції.
Норми Торговельного кодексу є більш динамічними, порівняно з нормами ЦК, які законодавець намагався максимально стабілізувати.
Кінець XVIII століття – Німеччина є роздробленою напівфеодальною державою.
60-ті роки XVIII століття – спроба об’єднати німецької землі шляхом створення єдиного законодавства (Німецьке цивільне уложення, Німецьке торговельне уложення).
Новітні кодифікації Нідерландів, Квебеку прийняли єдині ЦК. Для них це була історична данина. Мова йде про приватні кодифікації, які склалися історично, як відповідь на проблему статусу суб’єктів торговельної діяльності.
В загальному в законодавстві панує нахил до монізму і лише в деяких країнах, – до дуалізму (Німеччина).
Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
Загальна характеристика французького Цивільного кодексу.
Прийняття французького Цивільного кодексу засвідчило вступ світової спільноти до нового етапу розвитку.
21.03.1804 рік – був прийнятий французький Цивільний кодекс.
Це почався ІІІ етап розвитку цивільного права.
Римське право було основою в створенні французького Цивільного кодексу.
Всі норми приживалися за допомогою звичаєвого права, зокрема, Парижа. Звичаї – кутюми.
Королівські ордонанси (укази) також сприяли консолідації права (Ордонанси Кольбера).
З 1790 року були спроби створити проекти кодифікованого нормативно-правового акта.
Була створена комісія з 4 юристів-практиків (суддів): 2 представники Північної Франції (поширені кутюми) і 2 представники Південної Франції (поширене римське право). Ці особи і склали проект Кодексу Наполеона. Наполеон був присутній на 62 засіданнях Державної ради по прийняттю Цивільного кодексу зі 102. Він скоротив склад Трибунату до 52 чоловік, бо Цивільний кодекс довго не міг бути прийнятий.
Французький Цивільний кодекс закріпив свободу приватної власності, визнавши це право священним і недоторканним.
ст.544 французького Цивільного кодексу: право власності – найбільш повне і абсолютне серед речових прав. Обмеження – закон.
Французький Цивільний кодекс на перше місце серед об’єктів права власності поставив нерухомість (насамперед, замлю).
Французький Цивільний кодекс закріпив формальну юридичну рівність суб’єктів.
Рівень закріплення права власності характеризується тим, що воно є священним і недоторканним і має абсолютний характер.
Кодекс називався ще "Кодексом имущих", бо захищав, насамперед, права осіб, які мали у власності майно.
Французький Цивільний кодекс обмежував обсяг прав дружини, в порівнянні з обсягом прав чоловіка. Такі обмеження проіснували аж до 1938 року.
Французький Цивільний кодекс не передбачав статусу юридичної особи. Французи негативно ставилися до будь-яких союзів і товариств. Боялися реанімації станових корпорацій.
Сам термін "юридична особа" з’явився у французів лише наприкінці ХІХ століття.
Була закріплена в Французькому ЦК практично абсолютна свобода договору.
Він складався з 3-х книг. Така система запозичена з інституції Гая і називається "інституційною структурою".
Передує книгам Вступний розділ, опублікування та застосування цивільних законів.
Книга 1: "Про особу". Визначає правове положення фізичної особи, містить норми сімейного права.
Книга 2: "Про майно та різні видозміни власності".
Книга 3: "Зобов’язальне право".
+ є положення про спадкове право та статті про позовну давність.
Обсяг французького Цивільного кодексу – 2283 статті.
Юридична техніка французького ЦК.
Французький ЦК був написаний зрозумілою мовою, бо був розрахований на сприйняття основною масою населення. Статті за обсягом невеликі.
Французький ЦК здебільшого формулює загальні положення без надмірної деталізації.
Впливу французького цивільного права найбільше піддалися європейські країни. У штаті Луїзіана (США) також був сприйнятий Французький ЦК.
У французьких колоніях (наприклад, Алжирі) також діяв Французький ЦК.
Франція – країна приватно-правового дуалізму.
1807 рік – прийнятий французький Торговельний кодекс, який регулював відносини між комерсантами.
1673 рік – виданий Ордонанс про торгівлю.
1681 рік – виданий Ордонанс торговельного мореплавства.
Ці ордонанси були покладені в основу французького Торговельного кодексу. На момент прийняття французький Торговельний кодекс складався з 4 книг.
І книга "Загальні положення": статус індивідуальних торговців і торговельних товариств і т.д.
ІІ книга "Морська торгівля": статус морських суден.
ІІІ книга "Банкрутство і неплатоспроможність".
IV книга "Торговельна юрисдикція".
Французький Торговельний кодекс містив як матеріальні так і процесуальні норми. Функції загальних положень для французького Торговельного кодексу відіграє французький ЦК.
Французький ЦК – субсидіарний нормативний акт стосовно комерційних відносин.
На відміну від французького Цивільного кодексу французький Торговельний кодекс не здійснив такої шаленої рецепції. Він за юридичною технікою значно поступався французькому ЦК.
Французький ТК – сукупність законодавчих актів, які регулюють відносини в сфері посередницької діяльності (сьогодні). Французький ЦК сформульований доволі широко, що потребує тлумачення. Він має інституційну систему.
Рене Давид:
суддям у рішенні заборонено формулювати нове правило;
судова практика відіграє надзвичайно важливу роль.
Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
Німецьке цивільне уложення виконало ґрунтовну правову роботу, пов’язану з подальшим розвитком цивільного права.
1896 рік – прийняття Німецького цивільного уложення. З 01.01.1900 року набрало чинності Німецьке Цивільне уложення.
Німецьке Торговельне уложення було прийняте одночасно.
З метою об’єднання Німецьких земель у 1869 році були прийняті нормативні акти, які об’єднали німецьке вексельне (Вексельний статут 1847 року) і торговельне право (1861 рік перше Німецьке Торговельне уложення).
Німецьке Цивільне уложення почало створюватися після об’єднання земельні Німеччини. Савін’ї був проти загальної Німецької кодифікації.
Більше 20 років працювали над Німецьким Цивільним уложенням і були схвалені проекти Німецького Цивільного уложення і Німецького Торговельного уложення.
За правовою технікою ці уложенні відрізнялися казуїстичністю і детальністю.
Німецьке Цивільне уложення побудоване на пандектним принципом – 5 книг.
І книга "Загальна частина".
ІІ книга "Зобов’язальне право".
ІІІ книга "Речове право".
IV книга "Сімейне право".
V книга "Спадкове право".
Наявний великий за обсягом "Вводний закон".
Німецьке Цивільне уложення – перший кодифікований акт епохи імперіалізму.
У ньому є наука обмежень принципу недоторканності приватної власності (особливо об’єктів нерухомості).
З’явилися оціночні поняття "добросовісність", "розумність" і т.д.
1975 рік у Східній Німеччині був прийнятий Німецький Цивільний кодекс.
Німецьке Цивільне уложення писалося для юристів – мало багато складних формулювань.
Не відбулося значної рецепції Німецького Цивільного уложення.
Японія стала прибічником, у ній практично діє рецептоване німецьке право. Запозичення з Німецького Цивільного уложення можна зустріти в Австрії, Швейцарії.
Німецьке Торговельне уложення були прийняте в 1896 році і мало 4 книги:
Книга І "Торговці".
Книга ІІ "Торговельні товариства".
Книга ІІІ "Торговельні угоди".
Книга IV "Морське право".
Судова практика допомагає конкретизувати правові норми. Кожного року видається новий коментар Німецького Цивільного уложення, щоб відобразити динаміку судової практики.
Характеристика цивільного права Великобританії та США
Цивільне право Великобританії.
Англосаксонська система права характеризується відсутністю писаного права, а основне місце в системі права займає судотворення.
Едвард Дженкс: по суті сучасний світ знав лише дві правові системи: римське і англійське право.
Специфіка англійського права: основною його частиною є неписане прецедентне право.
Не все рішення по справі, яке виносить суд є прецедентом.
Прецедент – формула, де відбиті основні положення. Ця формула і є обов’язковою для застосування.
Структура прецедентного права: загальне право і право справедливості.
Загальне право виникло і сформувалося в ХІІІ–XIV столітті. Королівські судді, які розглядали справи, керувалися місцевими звичаями. Поширене було виїзне судочинство. Поступово судді почали відбирати звичаї, які більше підходять для конкретної справи. Ці відібрані, а вже не місцеві звичаї почали використовуватися на виїзних сесіях. Так поступово виникла система загального права.
Місцевий звичай => вибраний звичай => загальне право.
Згодом у Великобританії сформувалася система судових наказів. Шляхом тлумачення вже існуючих наказів суддя міг створювати нові.
1285 рік – заборонено створення нових наказів.
Спочатку спори, які не підпадали під дію існуючих судових наказів, розглядалися королем (лордом-канцлером). Це робилося у виключних випадках, якщо:
засоби загального права не давали взагалі ніяких вказівок щодо даної справи;
засоби в загальному праві існували, але були недостатніми.
Судочинство лорда-канцлера отримало назву "право справедливості". Суди лорда-канцлера створили власну систему прецедентів.
У XVIII столітті панівним став суд лорда-канцлера.
1873 рік – якщо є колізія між прецедентами судів загального права і суду канцлера – перевага надавалася останнім (Закон "Про судочинство").
"Право справедливості" має свої особливі інститути, наприклад, довірча власність. Воно має менше значення для договорів.
З 1873 року Закон "Про судочинство", система загального права і "права справедливості" були об’єднані. Але фактично прийшло злиття процесуальної частини (судів), а не матеріальної.
якщо подаємо позов у межах "common law", можемо використовувати засоби передбачені "common law";
"common law" не давало засобів для належного захисту, тому право справедливості компенсувало в цій частині.
Формально суддя не може створювати нового прецеденту, він повинен відшукати в межах існуючого.
Статутне право. Складається шляхом уніфікації законів: Закон "Про продаж речей" (1893 рік), Закон "Про вексель" (1882 рік), Закон "Про власність" (1925 рік), Закон "Про компанію" (1948 рік).
Самі закони – це уніфіковані прецеденти.
Статутне право Великобританії як і право справедливості, виконувало субсидіарну роль до "common law".
Проблема тлумачення і законів, і прецедентів.
Приватні кодифікації тематичного характеру: передбачають прецеденти, які кодифікуються за інститутами, за хронологічним характером і т.д.
Для англійської судової практики не має значення, як широко застосовується прецедент, але він не втрачає свого значення.
Американське прецедентне право.
Первісно початок американському прецедентному праву дали англійські прецеденти – "common law".
Специфічні риси: США складається з штатів, кожен із яких формально має відокремлену судову систему, тому кожен суд штату має власну прецедентну систему. Крім того є федеральні суди, які теж мають свою прецедентну систему.
Проблема в тому щоб знайти норму права, а не знати.
Щорічно публікується 350 томів судових рішень.
1885 рік – Американська асоціація адвокатів встановила, що в першому томі містилося 79 рішень, в яких було посилання на 449 рішень.
Проблема внутрішнього конфлікту законів, тобто колізій.
Правила найбільш тісного зв’язку норм із правовідносинами.
З 1808 року у штаті Луїзіана діє Французький Цивільний кодекс.
Приватні кодифікації відіграють велику роль в США: наприклад, присвячений конкретному праву, агентуванню.
Питома вага статутного права на сучасному етапі збільшилася в США (уніфіковані) з питань партнерства, векселю, коносаменту.
Уніфікований Торговельний кодекс США був прийнятий в 50-х – 60-х роках окремими штатами.
Це основний регулятор торговельних, іноді цивільних відносин. Все інше виконує субсидіарну роль. Відіграє роль загальних положень.
Цілі Уніфікованого Торговельного кодексу:
прагматична: привести норми, що регулюють торговельний оборот до потреб сучасності;
історична: виділити ці норми від постійного впливу англійського права.
В 90-х роках була спроба перенести Уніфікований Торговельний кодекс на землі України. Фінансування і переклад здійснювався українською діаспорою в США.
Інвестиційне законодавство потужне в США, тобто статутне право.
Антимонопольна (антитрестове) законодавство розвинуте + банківське законодавство.
Цивільний кодекс Нідерландів
Цивільний кодекс Нідерландів.
1811 рік – в Нідерландах було рецептовано Французький Цивільний кодекс. Нідерланди стали частиною Французької імперії. Після звільнення цих територій, починаючи з 1815-1816 років почалося формування власного Цивільного кодексу, який прийнято у 1830, а зміни в 1835 році, тому остаточно прийнято в 1838-1840 роках.
Ідеї реформування кодексу.
З 1838 по 1940 роки до кодексу не вносилися зміни.
1947 рік – прийнято Королівський декрет, що уповноважив професора Майерса здійснити перегляд Нідерландського Цивільного кодексу.
Почав з того, що адресував 52 запитання парламентарям, як вони бачать новий Цивільний кодекс.
Підготовлено за життя Майерса 4 книги з різними ступенями готовності. Після смерті залучено до роботи послідовників професора, проте процес втратив динаміку.
Уряд призначив до роботи суддю Верховного суду – Снайдерса – комісара з підготовки Цивільного кодексу.
Його призначення допомогло згуртувати комісію й направити роботу в одному напрямку.
Приймався частинами, окремими книгами поступово.
В атмосфері норм ситуації приймався, на відміну від ЦК (різні економічні відносини).
Особливість – почав діяти до того, як його прийняли (на стадії проекту).
Структура. Складається із 10 книг (останні книги були найпроблемнішими – право інтелектуальної власності, міжнародне приватне право). Приклад еклектики (зібрання) – ЦК Нідерландів, але в кращому розумінні. Ввібрав у себе елементи і Французького ЦК і Німецького ЦУ.
Книга 1: Право осіб і сімейне право.
Книга 2: Юридичні особи.
Книга 3: Майнове право. Загальна частина (інколи звучить назва як Загальна частина спадкувального права). Крім загальних положень – набуття і реєстрація майна. Реєстрація: набуття і припинення прав на майно, володіння, управління чужим майном, спільне майно, узуфрукти, застави, іпотеки.
Книга 4: Спадкове право.
Книга 5: Речові права (загальне визначення власності, право власності на нерухомі речі, земельні сервітути, інші права на чужі речі – право забудови, довгострокова оренда, право власності на рухомі речі.
Книга 6: Положення загальної частини зобов’язального права. Види зобов’язань, наслідки невиконання зобов’язань, способи забезпечення, деліктні зобов’язання, договори.
Книга 7: Окремі види договорів. Купівля-продаж, майновий найм, доручення, посередництво, зберігання, порука як спосіб забезпечення.
Книга 8: Договори перевезення та транспортування.
Книга 9: Право промислової та інтелектуальної власності.
Книга 10: Міжнародне приватне право.
Грудень 1996 року – вперше поданий до парламенту.
Не пандектна система, бо немає загальної частини, але й не інституційна.
Нідерландський Цивільний кодекс має свій власний стиль, який виріс з загальних засад європейського, континентального цивільного права (ближче стоїть до Німецького ЦУ).
Нідерландський Цивільний кодекс відкриває широкий простір для суддівського розсуду (засади доброчесності, розумності, справедливості).
В Нідерландському Цивільному кодексі відбиті ідеї міжнародних уніфікованих правових актів (в тому числі – "Lex mercatoria").
Нідерландський Цивільний кодекс має завданням захист слабкої сторони (особливо неповнолітніх, споживачів, малолітніх дітей, жінок, осіб, що є жертвами незаконних актів).
Суддівський розсуд і застосування оціночних категорій (доброчесність, справедливість, розумність) не ведуть до свавілля. Концепція розумності і справедливості відіграла значну роль у формуванні громадянського суспільства. Суддя не може бути абсолютно вільним, він пов’язаний.
Нідерландський Цивільний кодекс широко використовує принципи розумності і справедливості.
Подібні норми закріплені і в ст.3 ЦК України під впливом Нідерландського Цивільного кодексу.
Цивільний кодекс провінції Квебек
Цивільний кодекс провінції Квебек.
Квебекський Цивільний кодекс – переклад сучасної кодифікації.
04.06.1991 рік – був прийнятий Квебекський Цивільний кодекс.
01.01.1994 року – набрав чинності.
Попередній кодекс діяв з 1866 року.
Спочатку Канада знаходилася під протекторатом Франції (називалася "Нова Франція). Тут діяли паризькі кутюми і давнє французьке цивільне право (глосатори, постглосатори).
Середина XVIII століття – території відійшли під протекторат Англії, а в провінції Квебек збереглася дія французького законодавства.
Лише в провінції Квебек є кодифіковане цивільне право.
1867 рік – створення Цивільного кодексу і Цивільно-процесуального кодексу Нижньої Канади.
З 1966 року почався перегляд Цивільного кодексу провінції Квебек.
Одному професору доручили провести роботу по перегляду. Він залучив 150 осіб, які були об’єднані в 30 комітетів, які працювали 12 років.
1978 рік – результатом роботи комітетів стала доповідь, адресована міністру юстиції. Ця доповідь і була проектом нового Цивільного кодексу.
За обсягом Квебекський Цивільний кодекс складається з 3168 статей. Немає загальної частини.
Структура – 10 книг:
Книга 1: "Про особи";
Книга 2: "Про сім’ю";
Книга 3: "Про спадкування";
Книга 4: "Про майно";
Книга 5: "Про зобов’язання";
Книга 6; "Про іпотеку";
Книга 7: "Про доказування";
Книга 8: "Про давність";
Книга 9: "Про гласність прав" (реєстраційні процедури);
Книга 10: "Про міжнародне приватне право".
Квебекський Цивільний кодекс має 2 офіційні мови: французьку і англійську, які є автентичними, але не співпадають.
Квебекський Цивільний кодекс також регулює трудові відносини, на відміну від Французького чи Німецького Цивільного кодексу.
По стилістиці і законодавчій техніці Квебекський Цивільний кодекс – це досить складний нормативний акт з короткими статтями.
Квебекський Цивільний кодекс регулює і сімейні відносини, як і Французький ЦК і Німецький ЦК.
Є статті про роздільне майно подружжя.
Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД
Цивільний кодекс Російської Федерації і країн СНД.
В 1991 році (26 липня) були прийняті Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік. З’явилася приватна власність і регулювання підприємницьких відносин.
Виникло 2 глобальних питання:
1) чи може існувати приватна власність на засоби виробництва?
2) чи може власник використовувати найману працю?
Виділили державну власність, власність колективну (юридичної особи) та індивідуальну (згодом – приватна). Приватна власність є односуб’єктною.
Не відразу дали позитивну відповідь на 2 вищевказаних питання.
1987 рік – Закон "Про кооперацію в СРСР", який закріпив ідею, що є члени кооперативу, а є наймані працівники.
Все це сприяло тому, що виникла необхідність перегляду цивільного законодавства. Основи цивільного законодавства 1991 року були визнані чинним нормативним актом і почалися роботи по підготовці нового Цивільного кодексу.
1992 рік – створений Дослідницький центр приватного права при Президентові РФ. Він об’єднав багатьох вчених.
Ідея підготовки нового Цивільного кодексу не зустріла належної підтримки, адже на перший план виступало регулювання зовсім інших відносин (політичних).
До весни 1993 року роботи по підготовці нового Цивільного кодексу проходили дуже повільно. Виникла ідея підготовки окремо Торговельного кодексу. Одним з ініціаторів був професор Лаптєв, як представник господарсько-правових поглядів.
Розробники Цивільного кодексу прийшли до висновку про прийняття нового Цивільного кодексу частинами.
І частина ЦК була винесена на розгляд Уряду в жовтні 1993 року. Потім розглядалася Адміністрацією Президента, а зокрема С.С. Алексєєвим і Б.М. Єльциним. Обоє були зі Свердловська, добре знали один одного, проект ЦК був прийнятий.
У травні 1994 року відбулося перше читання ЦК.
Багато хто виступав проти прийняття нового ЦК з декількох причин:
небажання змінювати тіньові відносини на законодавчо врегульовані;
ідеологічне несприйняття нового ЦК;
в Росії були сепаратистські настрої, пов’язані з державним устроєм, повноваженнями суб’єктів федерації.
21 жовтня 1994 року – Державна Дума прийняла І частину ЦК, яка складалася з:
Загальної частини;
Права власності (+ право приватної власності на землю);
Загальних положень про зобов’язання (+ загальне вчення про договір).
30.11.1994 року – І частину підписав Президент.
З 01.01.1995 року І частина введена в дію (але не повністю). Положення, що стосуються права приватної власності на землю були введені в дію з прийняттям Земельного кодексу РФ.
З 1994 року у РФ діяли всі види юридичних осіб, визначені кодексом, діяла приватна власність на засоби виробництва, були закладені основи обороту (торгівлі і т.д.).
І частина ЦК заклала ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку законодавства.
У квітні 1995 року був готовий проект ІІ частини ЦК.
У травні відбулися парламентські слухання. До розробників ЦК залучилася група фахівців країн СНД (Довгерт, Шевченко, Кузнєцова).
У грудні 1995 року була прийнята ІІ частина ЦК – окремі види зобов’язань (набрала чинності з 01.03.1996 року).
Значення ІІ частини: були закріплені засади цивільного обороту.
1995-2001 роки – робота над ІІІ частиною ЦК. Проблематичним виявився інститут права інтелектуальної власності. Проти регулювання ЦК цих відносин виступало ВОІВ і ВТО.
У 2001 році була прийнята ІІІ частина ЦК (спадкове право, міжнародне приватне право). Але до цієї частини так і не увійшов інститут права інтелектуальної власності, який по суті регулювався старим ЦК.
26.11.2006 року – прийняли IV частину ЦК (Медведєв).
Тема 4. Наука цивільного права. Розвиток сучасної цивілістичної доктрини
Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
Розвиток цивілістичної думки в КНУ
Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
Наука цивільного права вивчає та досліджує закономірності цивільно-правового регулювання відносин, тенденції розвитку цивільного права як галузі.
Результати цього дослідження втілюються у вчення про цивільне право, яке складається з системи взаємопов’язаних і взаємоузгоджених понять, висновків, теорій і т.д. Тут є і узагальнення дискусій, і систематика понять.
Предмет науки цивільного права:
цивільно-правові норми (законодавство);
практика застосування законодавства;
історія розвитку окремих інститутів цивільного права.
Наука цивільного права – система знань про основні цивільно-правові явища.
Наука концентрує увагу на правових явищах, які не отримали прямого законодавчого закріплення, але мають дуже важливе значення. Поняттями, які є суто цивілістичними, але використовуються в актах іншого характеру є: правовідношення, вина, юридична особа і т.д.
Але в законодавчих актах практично не можливо розкривати значення понять.
Предмет науки цивільного права є ширшим, ніж предмет галузі права.
Завдання науки цивільного права: через проведення дослідження найбільш актуальних, гострих проблем, відібраних практикою, підвищити ефективність правового регулювання.
Методологія наукових досліджень.
Методологія – сукупність прийомів і способів вирішення наукових завдань.
Методи поділяються на: загальнонаукові – науково-філософська методологія (методи наукового пізнання повинні відображати об’єктивні закономірності реальної дійсності); метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод порівняльного законодавства; метод конкретних соціологічних досліджень (застосування статистичних даних, експертна оцінка, анкетування); порівняльно-історичний метод.
Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
Україна як самостійна держава не існувала. Частина була під пануванням Російської імперії, частина – під пануванням Австро-Угорщини, частина – під пануванням Польщі.
До середини ХІХ століття власне науки цивільного права як галузі в Росії просто не існувало. Викладалося римське право.
Істотний вплив на розвиток науки цивільного права мала судова реформа 1864 року.
Після 1812 року повністю була змінена європейська традиція у російській правосвідомості. В якості орієнтира після Франції з’являється Німеччина.
У німецькі університети після закінчення російських університетів направлялися на стажування за державний кошт найкращі студенти з метою формування достойного викладацького корпусу. Першими за кордон поїхали Неволін, Мейер, Мітюков, Краєнфільд, Муромцев, Шершеневич.
Особи, які направлялися на навчання за кордон обирали собі самостійно декілька спецкурсів.
У Петербурзі кафедру цивільного права очолював Петражицький, у Москві – Соколовський, які проходили стажування в Берлінському університеті.
Олександр Львович Маковський – очолює в Росії групу по розробці Цивільного кодексу. Написав вступну статтю до роботи Покровського Йосипа Олексійовича. Цікаво, що коли готували книжку не знайшлося жодної фотографії Покровського.
Дітріх Іоаннович (Дмитро Іванович) Мейер. Народився у 1819 році в сім’ї музикантів. Після закінчення навчання в Росії він 2 роки навчався в Берлінському університеті.
З Мейера формально почалася наука цивільного права в Росії ("Гражданское право России").
1856 року – помер. "Фикции в гражданском праве" – підручник написаний дуже зрозумілою мовою.
Його учень, професор Віцин за студентськими конспектами видав цей підручник, відредагувавши їх. Жодного разу процесор Віцин не дозволив собі поряд з прізвищем Мейера поставити своє прізвище.
Учні Мейера: Гамбаров, Гуляв, Шершеневич.
1855 рік – завідував кафедрою цивільного права.
Габріель Феліксович Шершеневич. Народився в 1863 році в Херсонській губернії. Закінчив Казанський університет.
1906 рік – обраний депутатом Держдуми. "Учебник русского гражданского права", "Курс гражданского права", підручники з торгового права.
1912 року – помер.
Після Жовтневої революції наука пристосовувалася до нових умов.
Флейцинд, Генкен були представниками цього періоду.
Після ІІ світової війни ситуація в розвитку науки цивільного права стабілізувалася.
З 1955 року пройшли загально радянські дискусії про місце, предмет і метод цивільного права.
1951 рік – Новицький "Сделки. Исковая давность".
1947 рік – Братусь.
1955 рік – Матвеев "Вина в советском гражданском праве".
1955 рік – Иоффе "Ответственность в гражданском праве".
Новицкий "Солидарность интересов в гражданском праве".
За часів Петра з’являються ідеї створення юридичних навчальних закладів.
1755 рік – створення Московського університету. Юридична освіта набула регулярну основу.
1803 рік – Дерптський (Тартуський) університет.
1804 рік – Казанський університет.
1805 рік – Харківський університет.
1819 рік – Санкт-Петербурзький університет.
1834 рік – Університет Святого Володимира.
1865 рік – Решельєвський ліцей в Одесі реорганізований в Новоросійський університет.
1859 рік – Варшавський університет.
1888 рік – Томський університет (1898 рік – юридичний факультет).
До 1917 року функціонувало 11 імператорських університетів.
1863 рік – навчалося 1476 студентів, через 10 років – 3345 студентів.
Кінець ХІХ століття – кількість студентів зменшується – зменшується набір.
Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.
Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.
Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися "попечителі", які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.
Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.
"Законоведение" стало основною навчальною дисципліною.
На деяких юридичних факультетах діяли "камеральні відділення".
"Камералістика" – уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.
І чверть ХІХ століття – права в університетах не вимагали.
1863 року – Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.
З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за "політичну неблагонадійність".
1884 рік – прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов’янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.
Все це не сприяло розвитку науки.
Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.
Організація юридичної освіти.
Склад університету:
юридичний факультет;
медичний факультет;
фізико-математичний факультет;
історико-філософський факультет.
Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:
енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи "законоведения");
римське законодавство та його історія;
цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;
законів благоустрою і благочиння;
закони про фінанси і державні податі;
закони поліцейські і кримінальні;
засади загальнонародного правознавства.
Статут 1884 року – 12 кафедр:
римського права;
державного права;
поліцейського права;
фінансового права;
міжнародного права;
кримінального права;
церковного права;
законів цивільних;
цивільного процесу;
історії російського права;
місцевих прав;
політичної економії і статистики.
Випускники університетів здібні могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі – ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти майстерський іспит і захистити майстерську дисертацію.
Магістрант – особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.
Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.
Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.
До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року – магістр і доктор.
До 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.
Екстраординарний професор – початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.
Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.
Основна форма занять – лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що "усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою". Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.
Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.
Особливість: в університети жінок не приймали.
Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.
Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.
Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
На сторінках журналу "Советское государство и право" розгорнулася дискусія за участю видатних цивілістів: Агаркова М.М., Венедиктова А.В. та інші. Венедиктов Анатолій Васильович займався дослідженням юридичної особи, але його найважливіша праця пов’язана з державною власністю в СРСР.
В 40-60 роках розпочали роботу професор Генкек, Аскназій С.І.
Генкен "Гражданские и торговые права зарубежных капиталистических стран", 1949 року.
В 50-ті роки почали працювати Лунц ("Міжнародне приватне право"), С.М. Братусь (першим запропонував відновити поділ права на публічне і приватне, "Юридические лица в советском гражданском праве", "Субъекты гражданского права", "Юридическая ответственность и законность в гражданском праве"), Іван Борисович Новицький ("Сделки. Исковая давность", 1950 року), Халфіна Р.О.
В 70-80 роки приходить нова плеяда цивілістів: В.П. Грибанов ("Осуществление и защита гражданских прав"), Октябрь Олексійович Красавчиков (завідувач кафедрою цивільного права Свердловського юридичного інституту "Юридические факты в советском гражданском праве" – запропонував поділити заходи негативного впливу на заходи відповідальності і заходи захисту). Райхер (Москва), Брагинський Михайло Ісакович – закінчив Київський університет, фахівець з договірного права, Яковлєв Веніамін Федорович – "Метод гражданско-правового регулирования общественных отношений".
4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ
1835 рік – в університет був перший набір. Функціонувало 7 кафедр, серед яких: кафедра римського права, яку очолював Міцкевич і кафедра російських цивільних законів, яку очолював Орнадський (а згодом – Федотов-Чеховський, Демченко). Римська цивілістика була на високому рівні. Читалася історія римського права, джерела римського права, система римського права.
Кафедра законів цивільних займалася вивченням діючого на той час цивільного законодавства.
Каленик Андрійович Мітюков в 1851 року захистив дисертацію "Спадкування за римськими законами", був деканом, а потім і ректором. Визнання як вченого Мітюкову приніс рідкісний талант лектора: точність формулювань, жвавість мови.
35 років Мітюков читав лекції в КНУ. У 1884 році написав підручник "Курс римського права". Ініціював у 1877 році створення при університеті Товариства, яке очолювали вчені юридичного факультету.
Удінцев – відома особистість.
Професор Сінайський "Нариси з римського землеволодіння", приват-доцент Казанцев – це учні Мітюкова.
Професора Покровського можна також віднести до школи професора Мітюкова. Він також був романістом.
Однак, розвивалася не лише романістика, а й власне цивілістика. Розвивалося торговельне право, в тому числі банківське право, промислове право і т.д.
В.В. Демченко зробив важливий вклад в розвиток цивілістики.
Професор Сінайський займався розробками і римського, і цивільного права.
Неволін "История русских гражданских законов" – перший російський вчений-юрист, який був обраний до Академії наук.
Андрій Каленикович Мітюков, професор Петражицький також деякий час працювали в КНУ.
Діяв гурток з цивільного права, публікувалися праці членів-студентів цього гуртка. Студент Чельцов навіть отримав золоту медаль за одну зі своїх доповідей.
Після 1913-1914 років наука цивільного права була найбільш потужною.
В кінці ХІХ століття сформувалася потужна цивілістична школа в КНУ.
КНУ важався одним із найавторитетніших навчальних закладів серед західних держав.
На юридичному факультеті було 13 кафедр, а в КНУ взагалі – 57 кафедр.
1917-1918 роки – читалося поліцейське право і т.д.
1918-1919 роки – найбільший набір на юридичний факультет – 500 чоловік.
1920 рік – скасована плата за навчання.
1919 рік – скасоване викладання богослов’я.
1920 – в межах реформи КНУ був закритий і на його базі був медичний інститут і інститут народної освіти.
Університет був закритий аж на 13 років.
1933 рік – була відновлена діяльність університету.
1937 рік – відновив роботу юридичний факультет. Почав викладати Сашути Наумович Ланков, Г.К. Матвєєв.
1938 рік – відновлена кафедра цивільного права, яку очолював С.Н. Пантков.
На кафедру цивільного права прийшов і Пантелеймон Андрійович Індиченко – фахівець по земельному праву.
У 1941 році університет був евакуйований.
16.01.1944 року – робота університету була відновлена.
Тема 5. Механізм цивільно-правового регулювання
Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
Ефективність цивільно-правового регулювання
Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
Напрями розвитку теорії держави і права:
удосконалення законодавства;
підвищення ефективності вже діючих (без зміни законодавства).
Що таке вплив правової норми на життя суспільства?
Адже правове регулювання є вужчим за поняття правового впливу + правова культура, правова ідеологія, правове виховання.
Правове регулювання – одна із форм правового впливу за допомогою специфічних правових засобів (правові норми, правовідношення, акти реалізації права).
Александров, Алексєєв.
Форми правового впливу в загальній теорії держави і права – права заборони, правовий статус (певний обсяг правоздатності, правова компетенція, конкретні правовідносини. Механізм правового регулювання відбиває активну сторону переведення прав з етапу нормативності у впорядкованість суспільних відносин. Шлях від об’єктивного до суб’єктивного. Правовідношення відмирає, воно трансформується (більше впливу набувають регулятивні норми).
Стадії процесу регулювання:
утворення норм – регламентація правових відносин (визначення правового режиму);
виникнення суб’єктивних прав та обов’язків;
реалізація цих прав та обов’язків, втілення їх у конкретну фактичну поведінку учасників суспільних відносин;
застосування права (спеціальні суб’єкти) – фізична особа не може застосовувати норму, вона може лише виконувати застосування у примусовому порядку, на відміну від норм моралі.
Елементи механізму:
норми права;
конкретні правовідносини;
акти реалізації прав та обов’язків;
акти застосування прав.
В нормі права завжди закладається модель належної поведінки.
Правовідношення – головний засіб, за допомогою якого визначається хто і як буде виконувати норму права. Саме у правовідношенні загальна модель, яка вже конкретизується через суб’єктивні права і обов’язки відповідних суб’єктів.
Норма права не має конкретного адресата, а у правовідношенні є конкретні суб’єкти.
Акти реалізації – фактична поведінка суб’єктів.
Акти застосування права – відповідні владні розпорядження компетентних органів, які гарантують і забезпечують виконання норм права.
Функції права через механізм:
регулятивна (стадія застосування може і не настати);
охоронна (не застосовує право).
Механізм цивільно-правового регулювання:
особливість предмету цивільно-правового регулювання;
метод цивільно-правового регулювання.
Елементи цивільно-правового механізму:
норми;
правовідносини;
юридичні факти;
основні заходи примусу.
Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
Норми:
їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);
диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.
За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.
Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:
загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;
особисті немайнові і майнові;
абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;
регулятивні та охороню вальні.
Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.
Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.
Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.
За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.
Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.
Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.
Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.
Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.
Юридичні факти – правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.
Юридичні факти поділяються на:
дії;
події;
Лише цивільне право пов’язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).
Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер – дії. Дії поділяються на:
правомірні;
неправомірні – делікти.
Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:
цілеспрямовані (юридичні акти);
нецілеспрямовані (юридичні вчинки).
Юридичні вчинки: створення об’єктів інтелектуальної власності.
Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.
Юридичні акти – рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.
Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.
Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.
Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.
Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
Особливості:
заходи відповідності мають майновий характер;
санкції встановлюються на користь потерпілої особи;
хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;
хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.
Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.
Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).
Ефективність цивільно-правового регулювання
Ефективність цивільно-правового регулювання визначається, коли дають відповідь на питання:
чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують її, чи не є вона мертвою? (соціологічне дослідження);
якщо норма застосовується, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слід проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені, наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередять вони в майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.