Професійно-особисті якості юриста

П Л А Н

Вступ

1. Професійна юридична діяльность

2. Професійно-особисті якості юриста

3. Професійні та особисті якості юристів конкретних спеціальностей

3.1. Слідчий та оперативник (інспектор карного розшуку).

3.2. Суддя

3.3. Прокурор та його номічники.

3.4. Адвокат і юрисконсульт

3.5. Нотаріус

Заключення

Література

Юрист — це не людина з кодексом,

а людина із совістю.

ВСТУП

Поняття "юридична діяльність" охоплює всю діяльність в області права: наукову, прокурорську, слідчу, адвокатську, роботу юрисконсультів, діяльність нотаріусів і т.д.

Праця багатьох юристів (прокурора, слідчого, судді, оперативного працівника й ін.) зв'язаний зі здійсненням особливих владних повноважень, із правом і обов'язком застосувати влада від імені закону. Тому в більшості осіб, що займають перераховані посади, розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.

“Незалежно від виду юридичної діяльності стрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цієї моральної якості діяльність у правоохоронній області утрачає свій зміст”. 1

У період глибокої кризи у всіх сферах життєдіяльності пострадянських країн, зокрема України, знову загострюється інтерес до “духу закону”, а не тільки до його “букви”, до правової культури, що розуміється як вищий прояв культури юридичної.

Визначальним принципом правової культури є принцип морального розвитку, тобто волі, що обумовлює існування і самовдосконалення людини, при обов'язковому дотриманні нею не тільки прав, але й обов'язків, і, головне, усвідомленні своєї відповідальності.

У суспільствах, що характеризуються безрозсудною грою інтересів і пристрастей — як індивідуальних, так і групових, як часток, так і суспільних, — саме юристи виступають у ролі суспільних миротворців і регуляторів соціального життя. У протистоянні безкарному здійсненню злодіянь і занадто наполегливій заяві грубої сили, інтриг і махінацій юристи прагнуть затвердити чи закріпити все краще, що може бути в колективному житті людей, намагаються досягти недосяжної рівноваги між сильним і слабким, звертаючи свої погляди до абстрактного розпливчастого поняття, що з такою працею піддається визначенню і впровадженню, — до Правосуддя.

Професійне поводження людини науково визначається як "деонтологія". Термін "деонтологія" уведений англійським філософом Бентамом на початку 19 століття.2

Професійне поводження юриста, як суб'єкта і об'єкта правової культури розкриває якісну сторону людської діяльності, показуючи наскільки ця діяльність відповідає визначеним вимогам і нормам.

Культура юриста є конкретизацією культури особистості, людини взагалі. Культура особистості є не що інше, як соціально значимий рівень розвитку сутнісних сил людини, міра цього розвитку, ступінь реалізації результатів його діяльності.

1. Професійна юридична діяльность

Професія юриста —глибоко людська професія. Юридичні справи — це життєві випадки, що виступають як предмети юридичного розгляду. Усі “виходи” у життя замикаються на людях, завжди мають справу з людьми, впливають на їхній стан і навіть життєву долю.

Юрист покликаний затверджувати і захищати головні цінності суспільства, захищаючи права громадян. Тому так важливі для нього:

    повага до людей;

    розуміння почуття їхнього особистого достоїнства, випробуваного горя, приниження, тривог;

    прагнення віддавати себе цілком боротьбі за людину, його права, духовне здоров'я, схоронність особистої власності;

    готовність прийти на допомогу, підтримати товариша, громадянина;

    увічливість, тактовність і етичність у спілкуванні;

    культура поводження в колективі, серед людей;

    принциповість і справедливість у рішенні людських проблем;

    вимогливість, гуманність, демократичність, повага права іншої людини на свою думку, позицію і вибір рішення;

    чесність і ін.

У тім чи іншому ступені в професійній юридичній діяльності можна виділити наступні сторони:

    пошукова (пізнавальна);

    комунікативна;

    засвідчувальна;

    організаційна;

    реконструктивна (конструкційна);

    соціальна.

У кожній із зазначених вище сторін реалізуються відповідні особистісні якості, забезпечуючи успішність діяльності юриста.

Юридична деонтологія визначається як діяльність юриста, яка спрямована на реалізацію правових норм в різних сферах життя суспільства.

Об'єктами професійної діяльності юриста є:

    події і дії, що мають юридичне значення;

    правові відносини, що виникають у сфері функціонування державних інститутів;

    правові відносини між державними органами, фізичними і юридичними особами.

Юрист, як фахівець юриспруденції, повинний уміти:

    тлумачити і застосовувати закони й інші нормативно-правові акти;

    забезпечувати дотримання законодавства в діяльності державних органів, фізичних і юридичних осіб;

    юридично правильно кваліфікувати факти й обставини;

    розробляти документи правового характеру, здійснювати правову експертизу нормативних актів, давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації;

    приймати правові рішення і робити інші юридичні дії у точній відповідності з законом;

    розкривати і установлювати факти правопорушень, визначати міри відповідальності і покарання винних, уживати необхідних заходів до відновлення порушених прав;

    систематично підвищувати свою професійну кваліфікації, вивчати законодавство і практику його застосування, орієнтуватися в спеціальної літературі.

У своїй діяльності юрист керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

2. Професійно-особисті якості юриста

Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, яке виражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтереси народу (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільні відносини.3

Базуючись на нормативно-правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:

    справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;

    виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;

    терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;

    юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;

    юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;

    юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.

Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:

    у соціальній сфері — намагання встановити істину, справед­ливість, гуманізм, чесність;

    у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;

    у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;

    у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;

    у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;

    у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівнова­женість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

    у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жор­стокість, авантюризм;

    у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домі­нанти (юридичний азарт);

    у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стерео­типність і консервативність мислення;

    у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко переда­вати усну мову письмово;

    в організаційній сфері - нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;

    у комунікативній сфері - імпульсивність, надмірна сором'яз­ливість, груба поведінка.

3. Професійні та особисті якості юристів конкретних спеціальностей

3.1. Слідчий та оперативник (інспектор карного розшуку).

Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністер­ства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримі­нальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка поля­гає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або при­четні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину.

Цей вид діяльності спеціаліста – юриста, по його змісту, вимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів установлення психологічного контакту з іншими людьми і т.д. Великого значення тут набуває інтелектуальна діяльність, творчість у висуванні обґрунтованих версій злочинів і їхнього кваліфікованого відпрацьовування.

Всі аспекти професійної діяльності слідчого, а також його особисті якості, навички і вміння взаємопов'язані.

Цей вид діяльності є основним для дізнавачей, слідчих і експертів-криміналістів органів внутрішніх справ, а його зміст вимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів установлення психологічного контакту з іншими людьми і т.д.

Великого значення тут набуває інтелектуальна діяльність, творчість у висуванні обґрунтованих версій злочинів і їхнього кваліфікованого відпрацьовування.

У психограмі дізнавателя і слідчого часто виділяють кілька груп особистісних якостей, що визначають успішність роботи при розкритті і розслідуванні злочинів. До них відносять:

    мотиваційно-цінісні особливості (розвита правосвідомість, чесність, мужність, принциповість, сумлінність, ретельність, дисциплінованість й ін.);

    пізнавальні якості (високий рівень інтелекту, гнучкість розумових процесів: творче мислення, спостережливість, уміння прогнозувати, розвита інтуїція, гарна пам'ять, розвита довільна увага й ін.);

    комунікативні якості (уміння встановлювати психологічний контакт, володіння комунікативною технікою поводження, наявність організаторських якостей і ін.);

    інші особистісні особливості (стійка й адекватна самооцінка, самостійність і незалежність, відповідальність, самоповага й ін.).

З точки зору деонтології, це:

1. Пошуково-пізнавальна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на відшукування необхідних фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли.

Правову основу розшукової дiяльностi становлять Конституцiя України, Кримiнальний та Кримiнально-процесуальний кодекси України, закони України про оперативно-розшукову дiяльнiсть, прокуратуру, мiлiцiю, Службу безпеки, Прикордоннi вiйська, державну охорону органiв державної влади України та посадових осiб, статус суддiв, забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, державний захист працiвникiв суду i правоохоронних органiв, iншi законодавчi акти та мiжнародно-правовi угоди i договори, учасником яких є Україна.

Особливе значення пошуковий аспект діяльності слідчого має на першому етапі розслідування. Сутність цієї діяльності слідчого полягає у відокремленні з навколишнього середовища криміналістично важливої інформації (слідів злочинця, потерпілого, зброї, засобів злочину та ін.), що дає можливість достовірно відтворити події злочину.

2. Реконструктивна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка, спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі встановлених фактів. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які сліди залишились після скоєння злочину. Для правильного розв'язання таких завдань важливе значення мають особисті якості слідчого: насамперед здібності слідопита, криміналістичні знання (про сліди, способи скоєння злочинів), досвід професійний (навички знаходження опорних фактів та побудова контуру подій) та життєвий. Досвід життєвий визначається у слідчого знанням цінності інформаційної якості різних матеріальних об’єктів та вмінням збирання та доцільним користуванням своїм інформаційним запасом.

3. Засвідчувальна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів, після чого вони стають юридичними до­казами. Уся отримана в результаті наукової і комунікативної діяльності інформація слідчого у процесі засвідчувальної діяльності передається у спеціально передбачених законом формах (протокол, постанова та ін.). Для цього слідчий повинен вміти письмово передавати фактичний мате­ріал, власну точку зору.

4. Організаційна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає планування та управління роботою слідчо­го, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з еконо­мічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачу­ваного, свідка), а також координацію діяльності суб'єктів розсліду­вання. Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому органі­зовує діяльність людей, які беруть участь у розслідуванні. Практична робота потребує від нього зібраності, точності та організованості.

5. Комунікативна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.

Незважаючи на широке застосування технічних можливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержання необхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. У якій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічні відносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, у яких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі цілі опитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для нього напрямку використання зведень і ін.

6. Соціальна діяльність - це діяльність, коли слідчий є організатором боротьби зі злочинністю у підлеглому районі чи на дільниці. Найважливішим у боротьбі зі злочинністю є для слідчого вияв­лення її причин і умов, а також здійснення заходів для їх ліквідації.

Після за­вершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджу­ються дані попереднього слідства.

Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошуко­вого характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з ме­тою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по "гарячих" слідах).

Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх ро­бота близька до роботи слідчого, але мають і свої особливості.

Пошукова (оперативно-розшукова) діяльність — один з найбільш складних видів правоохоронної діяльності, що пред'являє до здійснюючого її особам специфічний комплекс вимог. Її необхідність обумовлена самим фактом існування протиправної, насамперед злочинної, діяльності, із властивим їй таємним, потайливим характером підготовки,здійснення злочинів, приховання їхніх слідів. Без пошукової діяльності практично неможливим стало би розкриття багатьох злочинів і залучення до відповідальності винних.

“Виконання оперативним працівником своїх посадових обов'язків жадає від його наявності наступних психологічних якостей і умінь:

    здатності вирішувати професійні задачі в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенем особистого ризику і небезпеки для життя;

    готовності до ситуацій силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями;

    підвищеної відповідальності за свої дії (“відсутність права на помилку”);

    здатності до інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальними особистостями;

    високої психофізіологічної витривалості, зв'язаної з відсутністю фіксованого робочого часу (середня тривалість робочого дня складає 10—12 годин, часто буває 7-ний робочий тиждень, нічні виїзди на затримку злочинця і т.п.);

    здатності витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.п.;

    постійної інтелектуальної активності (аналіз безупинно мінливої інформації, утримання в пам'яті великої кількості фактів;

    прийняття рішень в умовах дефіциту часу й інформаційної невизначеності);

    здатності до рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки грати ролі різних соціальних і професійних типів;

    мовної спритності, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому, ховаючи при цьому щирі наміри.

І значна виразність таких якостей, як відкрита агресивність, аутоагрессія, імпульсивність, депресивні і психосоматические форми реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмових процесів над процесами порушення в нервовій системі, можуть у сукупності проявитися як синдром професійної непридатності до оперативно-розшукової діяльності”. 4

Пошук відповіді на основне питання оперативно-розшукової діяльності— хто скоїв той чи інший злочин? — являє собою процес оперирування уявними образами людей, що діють у визначених обставинах.

В ідеальному випадку оперативний співробітник мислить образами конкретних осіб з їх повними настановними й ідентифікаційними даними.

Оперативне мислення в основному зводиться до побудови ідеальних оперативно-інформаційних моделей ситуацій, на основі яких формулюються оперативно-розшукові задачі і шляхи їхнього рішення.

Оскільки пошукові дії часто зв'язані з вторгненням в охоронювані права людей, підозрюваних у причетності до злочинів (коли їхня дійсна провина ще не доведена), вони можуть здійснюватися тільки уповноваженими на їхнє проведення посадовими особами, що повинні сховати не тільки характер своїх дій як пошукових, але і їхньої мети, а також свою причетність до правоохоронних органів.

Конспіративність пошукових дій — їхня найважливіша характеристика, без її дотримання досягти потрібного результату часто буває неможливо. Суть конспіративності складається в навмисному прихованні щирих цілей здійснюваних оперативним співробітником дій чи створенні в інших осіб ілюзорних представлень про це, тим більше про загальну структуру діяльності, у яку вони включені. Саме тому закон України "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть"5, із змiнами, внесеними згiдно з відповідними Законами України, у редакції згідно Закону України №2246-ІІІ від 18.01.2001 року строго регламентує використання специфічних методів оперативно-розшукової діяльності винятково з метою боротьби зі злочинністю.

Конспіративний характер оперативно-пошукових дій жадає від здійснюючих їх осіб високо розвитих навичок постійного контролю за всіма деталями свого поводження при рішенні службових задач, особливо в контактах з іншими особами, тобто високо розвитий рефлексії. При цьому твердий самоконтроль не повинний робити впливу на природність,спонтанність поводження оперативного співробітника і викликати які-небудь підозри зі сторони інших осіб про його щирі наміри.

У процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності співробітники виконують безліч дій,вступають у контакти з різними людьми. Їхня головна задача при цьому — уміння відбирати у всьому потоці сприйманої інформації безпосередньо корисні зведення, а також будь-які зведення, що він повинний фіксувати як працівник оперативної служби міліції.

Загальною передумовою успішної реалізації багатьох пошукових дій є здатність співробітників до встановлення довірчих відносин з різними людьми й у першу чергу — зі злочинцями й особами з їхнього оточення. Саме в цьому середовищі зароджуються і звідси керуються криміногенні процеси, приймаються всі міри до їхньої скритності, таємності.

Усе вищесказане висуває специфічні вимоги до оперативних співробітників: уміння працювати в умовах високих нервово-психічних навантажень, зберігаючи при цьому здатність швидкого реагування на зміни ситуації і прийняття адекватних рішень.

Оперативно-розшукувана діяльность зв'язана з готовністю здійснюючих її співробітників до ризику, тобто до дій в ситуаціях з високою (але не повної!) імовірністю невдачі, програшу. Ці дії обумовлені виконанням обов'язків по захисту прав і законних інтересів людей. Як правило, дії в ситуаціях ризику можуть здійснюватися тільки тоді, коли вони не ставлять у цю ситуацію інших людей.

У цілому не буде перебільшенням сказати, що оперативно-розшукова діяльність — це практична психологія боротьби зі злочинністю.

2.2. Суддя

Суддя — одна з найскладніших юридичних професій. У діяльності судді реалізується велика кількість спеціальних якостей і навичок, що органічно входять до структури особи судді й визначають його творчий потенціал та індивідуальний стиль діяльності.

Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичної справи.

Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, які базуються на Законах України "Про статус суддів", "Про судоустрій", та на Розділі VIII Конституції України "Правосуддя".

Суддя повинен бути принциповним, мати високий рівень відповідальності за власну діяльність, прийняті рішення, а також мати витрим­ку і неупередженість. Винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно до чинного законодавства є основним завданням суду.

Судова діяльність є центральною ланкою юридичної роботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина винним чи невинним, визначає наявність чи відсутність у громадянина прав.

Згідно з статтею 10 Закону України "Про статус суддів" вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає перед Президентом України присягу такого змісту:

"Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим".

До основних видів судової діяльності належать такі:

    соціальна діяльність – це діяльність спеціаліста – юриста, коли він повинен не тільки правильно, згідно із за­коном розглядати і вирішувати кримінальну чи громадську справу, а й максимально використовувати судову практику ведення процесів з ме­тою запобігання злочинних проявів та інших порушень законності;

    реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судового розслі­дування інформації з метою відтворення об'єктивної картини юридичної справи і подальшого винесення справедливого за­конного рішення. У ре­конструктивній діяльності судді реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне і синтетичне мислення, інтуїція. Мислення судді повинно бути об'єктивним, всебічним, конкретним і певним; інтуїція та уява беруть участь тільки в оцінюванні інформації на початкових етапах дослідження доказів;

    організаційна — управління роботою судді, судовим процесом. Як свідчать дослідження, у цій діяльності виокремлюють два аспекти: самоорганізованість судді та керування всіма особами, які діють у сфері судового процесу. При цьому реалізуються такі особисті якості судді, як воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість;

    комунікативна – ця діяльність передбачає спілкування з людьми під час судового процесу, яке здійснюється в межах кримінально-процесуаль­ного регулювання. Суддя є основним його організатором. При цьому реалізуються такі особисті якості судді, як чуйність, емоційна врівноваженість, вміння слухати, говорити;

    засвідчувальна — передавання зібраної інформації в передба­ченій законом формі (наприклад, протокол, вирок, рішення). У такій діяльності реалізуються загальна і спеціальна культура письмової мови судді, його професійні навички щодо складання документів у письмовій формі.

Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціаліза­ція справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).

3.3. Прокурор та його номічники.

Прокурор — це державна посадова особа. Професійна діяльність прокурора є складною і багатобічною.

Основні напрямки, цілі, задачі, службові обов'язки прокурорів визначаються функціями органів прокуратури, сформульованими в Конституції України в Розділі VII “Прокуратура” та в Законі “Про прокуратуру”. Авторитет прокуратури забезпечується її реальними зусиллями по забезпеченню законності в Україні.

За законом України “Про прокуратуру” прокурори здійснюють наступний види діяльності: розслідування кримінальних справ; загальний нагляд, тобто нагляд за виконанням законів усілякими структурами, а також за відповідністю законам видаваних ними правових актів; нагляд за дотриманням прав і воль людини і громадянина федеральними міністерствами і відомствами, представницькими і виконавчими органами суб'єктів України, органами місцевого самоврядування, органами військового керування, органами контролю, їх посадовими особами, а також органами керування і керівниками комерційних і некомерційних організацій; нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попередній наслідок; нагляд за виконанням законів адміністраціями органів і установ, що виконують покарання і застосовують призначувані судом міри примусового характеру, адміністраціями місць змісту затриманих і ув'язнених під варту; карне переслідування відповідно до повноважень, установленими карно-процесуальним законодавством; координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.

Оперативно-розшукова діяльність у тій частині, у якій вона регламентована законом, піднаглядна прокурорам.

У психологічному плані прокурорський нагляд можна розглядати як складний вид діяльності, основний компонент якої — особлива форма контролю. Остання ж є складовою частиною будь-якої людської діяльності: пізнавальної, управлінської й ін.

Найважливішим елементом у структурі прокурорського нагляду є пізнавальна діяльність. Прокурор, перевіряючи інформацію про факти порушення закону, вивчає, аналізує, зіставляє різноманітні матеріали, документацію, статистичні зведення, виявляє, встановлює і доводить склад правопорушення. При необхідності він викликає для дачі пояснень посадових осіб і громадян, використовуючи свої владні повноваження. Фактично прокурор, здійснюючи нагляд, організує і проводить дослідження, по своєму змісту дуже близьке до розслідування злочинів, здійснюваному слідчим. І той і інший:

    виявляють різноманітні фактичні обставини події, що містить ознаки правопорушення;

    встановлюють і доказують склад правопорушення (неважливо, чи йде мова про порушення матеріального або процесуального законодавства);

    у межах своєї компетенції жорстко регламентованим способом реагують на ці виявлені і доведені правопорушення, при необхідності використовуючи наявні в них владні повноваження.

Нерідко прокурор у своїй работі зіштовхується з відкритою чи схованою протидією з боку осіб, що порушили закон, що намагаються ухилитися від відповідальності, у тій чи іншій формі зробити на нього тиск, уплинути на прийняті рішення. Знаходячись на передньому краї боротьби зі злочинністю, порушеннями закону, його діяльність найчастіше має дуже напружений характер, відрізняється екстремальністю, високими емоційними навантаженнями, нерівномірним ритмом роботи. Для того щоб ефективно виконувати службові обов'язки, прокурор повинний володіти високою емоційною стійкістю і працездатністю, розвитими вольовими якостями.

Прокурор бере участь у розгляді справ судом у випадках, передбачених процесуальним законодавством і іншими законами. Найважливішою функцією цієї діяльності прокурора є здійснення карного переслідування. Реалізується ця функція, насамперед, у виступі прокурора як державного обвинувача. Прокурор вправі звернутися в суд з заявою чи вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо це вимагає захисту прав громадян і охоронюваних законом інтересів суспільства чи держави. Підтримуючи перед судом державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, дає висновок по виникаючим під час судового розгляду питанням, представляє суду свої розуміння з приводу застосування карного закону і міри покарання у відношенні підсудного. При цьому прокурор керується не тільки вимогами закону, але і своїм внутрішнім переконанням, заснованому на розгляді всіх обставин справи, тим більше, що тягар доведення провини лежить на ньому.

Здійснюючи свою діяльність по державному обвинуваченню, прокурор забезпечує захист особистості, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави, швидке і повне розкриття злочину, викриття винних і правильність застосування закону для того, щоб кожен скоївший злочин був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений.

Професійні особливості діяльності прокурорів визначаються змістом прокурорської діяльності в цілому і поділом праці, що складається, усередині прокуратури. Існує серйозна різниця між прокурорами-керівниками і прокурорами-виконавцями (прокурори відділів, помічники) по обсязі компетенції. Прокурор керівник приймає всі рішення в рамках компетенції органа, а прокурор-виконавець тільки готує їх.

Прокурорська діяльність здійснюється в строго процедурно-нормативному порядку, що визначає зміст роботи окремих прокурорів і означає, що основні види дій здійснюються ними на основі наданих їм повноважень, у формі, передбаченої законом, і при наявності існуючих підстав. Це визначає різний ступінь самостійності і відповідальності прокурорів, породжуючи, у всякому разі, необхідність ґрунтовного оволодіння матеріально-правовими і процесуальними нормами і, головне, постійної поваги до них.

Діяльність прокуратури, хоча і поширюється на всі сфери життя суспільства, не тільки спрямовується, але й обмежується законом. Прокурор не втручається в оперативно-господарську чи соціально-культурну діяльність, а звідси, обмежуючи себе, він реагує тільки на порушення закону.

Робота прокурора ініціюється на основі закону, здійснюється в рамках закону і прямо зазначеними в законі методами (попередження, бесіда, протест і ін.)

На відміну від судді і значною мірою від слідчих окремі прокурори мають значно меншу посадову самостійність. Практично всі найважливіші рішення приймаються від імені прокурора, що очолює орган прокуратури, а відповідно і повинні бути їм затверджені чи санкціоновані. У сфері прокурорської діяльності неможливо автоматичне застосування закону, а, отже, розсуд прокурора грає саму серйозну роль. Як професіоналів це зобов'язує прокурорів до самостійного мислення, до оволодіння відповідними прийомами правореалізуючої техніки.

Особливості мислення прокурора передбачають наявність у нього певних якостей, зокрема:

    глибина — вміння якнайглибше проникати у бачене, у суть фактів, зрозуміти зміст того, що трапилось, передбачити най­ближчі та віддалені, прямі та побічні результати явищ і дій;

    широта — вміння охоплювати широке коло питань і фактів, зас­тосовуючи знання з різних галузей наук та практики;

    мобільність — здібності до продуктивного мислення, мобілізації та використання знань у складних та звичайних умовах;

    швидкість — вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швид­ко оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;

    самостійність — вміння ставити мету і завдання, а також шляхи їх реалізації без сторонньої допомоги;

    цілеспрямованість — вольова спрямованість мислення на розв'я­зання певного завдання, здібність тривалий час тримати його у свідомості, а також послідовно, планомірно думати над його роз­в'язанням;

    критичність — вміння осмислювати повідомлення, факти, пропо­зиції, включаючи помилки та перекручування, розкривати при­чини їх виникнення;

    гнучкість — вміння розглядати явища з різних точок зору, вста­новлювати їх залежність і зв'язки; перебудовувати власну діяль­ність і змінювати прийняті рішення відповідно до нової ситуації.

Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурора нерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — ус­ної та письмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так само, як і вміти мислити, слухати, чути, а також говорити.

В проку­рорській діяльності потрібно виявляти неабиякі вольові якості.

Визначаючи задачі прокурорів у цивільному судочинстві на сучасному етапі, Генеральний Прокурор України пропонує підлеглим прокурорам зосередити особливу увагу на дотриманні правового режиму в промисловості і сільському господарстві, захисті гарантованих Конституцією України й інших законів прав і воль громадян, забезпеченні законності при здійсненні правосуддя по цивільних справах, усуненні і викорінюванні порушень законності. У судах України щорічно розглядається понад два мільйони цивільних справ. Біля дев'яносто відсотків задовольняються судами. Це свідчить про обґрунтованість заявлених позовів і зрослої активності громадян по захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

3.4. Адвокат і юрисконсульт

Дiяльнiсть адвокатури регулюється Конституцiєю України, Законом України “Про адвокатуру”6 (із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України, в редакції згідно з Законом Україїни N 3047-III вiд 07.02.2002 року), iншими законодавчими актами України i статутами адвокатських об'єднань.

Адвокат - професія, що повідомляє лише про те, що людина може Вас представляти і надавати юридичну допомогу в різних категоріях справ. У кримінальній справі він називається захисником, у цивільному чи адміністративному - представником.

В статті 15 Закону України “Про адвакатуру” вказано, що при видачi квалiфiкацiйно-дисциплiнарною комiсiєю адвокатури свiдоцтва про право на заняття адвокатською дiяльнiстю особа, якiй вручено це свiдоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змiсту:

“Я, (П.І.Б.), беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь:

у своїй професiйнiй дiяльностi суворо додержувати законодавства України, мiжнародних актiв про права i свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською вiдповiдальнiстю виконувати покладенi на мене обов'язки, бути завжди справедливим i принциповим, чесним i уважним до людей, суворо зберiгати адвокатську таємницю, всюди i завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вiрним Присязi”.

Адвокат - професія, що жадає від свого власника безумовного знання закону, значного досвіду, технічної оснащеності, мобільності, артистизму, красномовства, комунікабельності і ще багато чого, що дозволить йому виконати його функції в справі - захистити обвинувачуваного чи підсудного, відстояти інтереси довірителя в цивільній чи адміністративній справі.

Адвокат дає населенню, підприємствам і організаціям консультації і роз'яснення по юридичних питаннях, довідки по законодавству, складає на їхнє прохання заяви, скарги й іншу документацію правового характеру. Здійснює представництво в суді, арбітражі й інших державних організаціях по цивільних справах і справам про адміністративні правопорушення. Бере участь у попередньому слідстві й у суді по кримінальних справах як захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

Професія адвоката одна із самих найстарших на землі. Людина цієї професії називалася в різні часи то чолобитником, то заступником, то повірником, але суть його діяльності залишалась постійної - захист прав і інтересів інших людей, надання їм допомоги в складному правовому світі.

У Римській імперії захиснику для виступу надавалося в два рази більше часу, чим обвинувачу. Освічені римляне вважали, що обвинуватити людину набагато легше, ніж захистити, і у такий спосіб дотримували справедливість.

Класичними стали слова метра адвокатури Плевако: "За прокурором холодний, невблаганний закон. За мною стоїть жива людина".

Адвокати поділяються на криміналістів (ведуть кримінальні справи) і цивілістів (цивільні). А зовсім недавно виникла нова модна спеціалізація - бізнес-адвокат. Його роль саме полягає в тому, щоб справа до суду не дійшла.

  Михайло Барщевский, президент адвокатського бюро "Барщевский і партнери", доктор юридичних наук РФ, дійсний член (академік) Російської академії адвокатури говорить, що: “Бізнес-адвокат повинен так вести справи клієнта, щоб, з одного боку, він діяв абсолютно законно, а з іншого, платив податки мінімально. Його задача так скласти договір, щоб усе було чітко, зрозуміло, так провести переговори, щоб локалізувати конфлікт і домовитися. Робота бізнесу-адвоката - це деяка милиця в повсякденному житті клієнта, на яку він спирається, щоб не оступитися”.

Професійно важливі якості адвоката:

    прагнення до спілкування, уміння легке встановлювати і підтримувати контакт із незнайомими людьми;

    доброзичливість, чуйність;

    емоційна стійкість, витримка, уміння стримувати емоції;

    спостережливість, уміння аналізувати поводження своє і навколишніх;

    уміння переконувати людей, впливати на інші;

    інтерес до людини, чуйність до стану інших людей, здатність до півпереживання, здатність ставити себе на місце іншої людини;

    здатність розбиратися у взаєминах людей, уміння улагоджувати розбіжності між ними, організовувати їхня взаємодія;

    розвита мова, здатність знаходити загальну мову з різними людьми;

    здатність керувати мімікою, жестами, інтонаціями;

    акуратність, зібраність, пунктуальність;

    здатність пам'ятати, тримати в розумі інформацію про багатьох людях.

В адвокатській діяльності потрібні індивідуальні особливості фахівця:

    гарна оперативна пам'ять;

    розвите логічне мислення;

    емоційно-вольова стійкість;

    розвиті комунікативні здібності;

    гарна концентрація уваги, спритність;

    відповідальність.

Знання цивільного, фінансового, трудового, адміністративного, карного права, основ керування економікою, виробничо-господарської діяльності підприємства, поінформованість у питаннях соціології, психології, етики, навички ведення довідково-інформаційної й архівної роботи за допомогою комп’ютерної техніки все це потрібно при виконані адвокатської діяльності.

Успішна діяльність адвоката багато в чому залежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодії з суддею, слідчим, прокурором.

Велику роль відіграє також організаційна діяль­ність адвоката:

    підготовка до процесу;

    складання плану;

    застосування прийомів та засобів, сформованих практикою і професійним досвідом.

Вчасна підготовка до захисту, обміркована лінія його здійснення, складений план — усе це дає адвокату можливість чітко сформулювати свої погляди в суді, орієнтуватись у різних ситуаціях, помічати неточності у висловлюваннях учасників процесу, а також вносити у складений план поправки при виявленні під час процесу нових обставин. Адвокат повинен грунтовно обміркувати всі питання, які необхідно з'ясувати як під час підготовки до судового засідання, так і у процесі судового слідства.

Адвокат повинен добре знати також особистість підзахисного, його психологію, мотиви злочину, причини та умови скоєння злочину. Тільки вивчивши, проаналізувавши і зробивши висновки про особу підзахисного, логічно обміркувавши власну лінію захисту, адвокат може досягти позитивних результатів.

Захисник повинен мати моральне право брати участь у вирішенні пи­тань правосуддя, оцінювати вчинки людей, розкривати їх психологічний зміст. А це означає, що адвокат повинен бути принциповим, чесним, не­примиренним до порушення прав і законних інтересів підзахисного.

Успішність діяльності адвоката багато в чому залежить від його вміння знаходити серед великої кількості доказів такі, які б допомогли виправдати підза­хисного чи пом'якшити його вину. А це потребує пошуку, творчого мислення, орієнтації в обставинах справи. Виступаючи на процесі, ад­вокат дотримується певної лінії захисту і чітко визначеної мети, для до­сягнення якої йому необхідно виконувати певні дії, приймати рішення. Тому дуже важливими є такі його риси, як самостійність, воля, вміння протистояти іншим учасникам процесу, наполегливість і рішучість.

Адвокат повинний бути порядним, мати визначені моральні принципи, повинний бути широко розвитою людиною у своїй області, висококультурним - щоб володіти словом, письмовою мовою.

Дуже небезпечним для адвоката є відсутність власної точки зору, невміння об­стоювати свої погляди, позиції, переконання. У цьому разі адвокат буде пасивний, інертний і захист здійснюватиме на низькому рівні.

Робота адвоката складається з трьох етапів:

    формування загальної концепції;

    розробка тактики захисту;

    застосування (реалізація) захисту.

Вміння поєднувати при захисті інтереси суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, а також вміння підкреслити соціальне значення захисту при обстоюванні по суті приватного інтересу — це, безумовно, одна з важливих якостей професійної культури адвоката.

Значна роль адвоката й у розгляді інших, не карних, справ у судах загальної юрисдикції. До цих справ відносяться суперечки, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, адміністративних і інших правовідносин. У даних випадках закон не передбачає обов'язковості участі адвоката в розгляді суперечки, але сторона в справі має право прибігати до послуг адвокатів для одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Адвокат буде виступати в ролі представника сторони. Необхідність звертання до послуг адвоката обумовлюється формалізованою процедурою цивільного процесу, що вимагає чіткого знання стадій процесу, способів і прийомів свідчень й інших нюансів. Найбільше повно такими знаннями володіють тільки адвокати.

Незамінний адвокат і при розгляді спорів в арбітражних судах, специфіка яких укладається в закріпленому в господарчому законодавстві принципі змагальності сторін. Цей принцип означає, зокрема, що сторони самі повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються. Допомога сторонам у цьому може зробити тільки юридично грамотна людина, яким і є адвокат.

Якості юрисконсульта схожі на якості адвоката, оскільки схожий зміст їх діяльності: і ті й інші ведуть прийом громадян чи укладають договори на юридичне обслуговування з організаціями, і ті й інші складають позовні заяви і представляють інтереси своїх клієнтів у загальногромадянських судах, і ті й інші готують документи і представляють інтереси своїх клієнтів в арбітражних і третейських судах. Головне, що їх поєднує, це те, що їхні взаємини з клієнтами-споживачами їхніх юридичних послуг (юридичної допомоги) регулюються нормами цивільного права з усіма наслідками, що звідси випливають.

Ця діяльність дуже важлива для забезпечення конституційних прав громадян. Багато цивільних прав можуть і не бути реалізовані без відповідного юридичного роз'яснення їхньої суті і способів захисту.

Зовні діяльність юрисконсульта нагадує роботу бізнесу-адвоката , але між ними є істотна різниця. По-перше, психологічна. Юрисконсульт одержує зарплату і цілком залежить від хазяїна. Адвокат же одночасно працює з декількома клієнтами, і в нього немає страху втратити роботу. У кінцевому рахунку це вигідно і самому клієнту: адвокат навіть під тиском не піде на порушення закону. Крім того, бізнеси-адвокати більш універсальні і грамотні в різних галузях права, чим юрисконсульти.

Залежно від виду діяльності розрізняють такі якості юрисконсульта:

    в організаційній діяльності — вміння завойовувати авторитет у колективі, організаційні здібності;

    у засвідчувальній — акуратність, точність, принциповість;

    у комунікативній — доброзичливість, уважність, вміння слухати, переконувати.

Грамотна і кваліфікована юридична допомога на стадії зародження чи розвитку відносин сторін може виключити можливість виникнення конфлікту.

3.6. Нотаріус

Правовою основою дiяльностi нотарiату є Конституцiя України, Закон України "Про нотаріат"7 (із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України в редакції згідно з Законом №2921-III вiд 10.01.2002 року), iншi законодавчi акти України. Згідно з статтею 1 Закону України "Про нотаріат":

“Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України”.

У професійної діяльності нотаріуса, с точки зору психоаналізу, розрізняють такі її види:

    пізнавальну — професійне дослідження поданих нотаріусу документів;

    комунікативну — організація психологічного контакту із громадянами, які звертаються по допомогу до нотаріуса;

    засвідчувальну — досягнен­ня основної професійної мети і розв'язання завдання.

Професійні і людські якості нотаріуса тісно переплітаються, часом їх складно розділити.

Нотаріус — це юрист, що добре знає цивільне право, багато аспектів сімейного, цивільно-процесуального, податкового, фінансового, земельного, міжнародного права, законів про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, про банківську діяльність, про зброю й інших. Крім того, нотаріус складає різного роду документи, веде архів, організує роботу своєї контори. Мало знати, треба вміти правильно застосовувати свої знання.

Помилки нотаріуса дорого обходяться і клієнтам. Істотні помилки нотаріуса може виправити тільки суд, а це загублені час, нервові клітки, гроші клієнтів. Відповідальність постійно “висить над головою” нотаріуса і змушує його удосконалюватися в професії.

Нотаріально засвідчений документ має силу закону, тому він повинний бути бездоганний.

Нотаріус і чесність — практично синоніми. Нерідко нотаріус зіштовхується з проявами нечесності, спроб обману з боку клієнтів. При цьому йому не можна піддатися спокусі “не помітити” підступу для того, щоб заробити, засвідчуючи сумнівну угоду.

Нотаріус нейтральний, якщо не в душі (він усе-таки людина), то на ділі.

Нотаріусу варто бути одночасно твердим і послідовним при дотриманні закону, і в той же час гнучким, уміти знаходити законний шлях у

нестандартній ситуації. Життя пропонує на розгляд зовсім неймовірні задачі. Поганий той нотаріус, що, не подумавши, говорить собі і клієнту: “Я не знаю, як розв'язати дане питання”.

Професіоналу, для рішення складної задачі, приходиться залучати весь арсенал знань, насамперед теоретичних, виходити з загальних принципів права і закону, а часом і справедливості, як вчили юристи древнього Рима, і він чаші усього знаходить рішення.

Мудрість судді теж необхідна нотаріусу. Це попри все те, що клієнти найчастіше за віком годять нотаріусу в батьки. Часом тільки мудре і зважене поводження нотаріуса, його справедливі і грамотні поради допомагають клієнтам прийти до згоди й уникнути судової суперечки. Особливо часто це відбувається при роботі зі спадкоємцями. Коли інтереси спадкоємців заходять у суперечність, нотаріусу приходиться додавати чимало зусиль для того, щоб родичі і близькі нерозставалися ворогами. Нотаріус насамперед виконує запити людей, що звернулися до нього по тім чи іншому приводі.

Однак невірно думати, що нотаріус не має своєї волі. Ініціативність характеризує нотаріуса. Часом клієнти не зовсім вірно представляють наслідки своїх дій чи бездіяльності. Нотаріус з'ясовує їхні щирі наміри, підказує найкращий шлях до досягнення мети.

Нотаріусу необхідне знання психології людей, уміння пророкувати їхнє поводження далеке вперед. Прогнозування поводження учасників правовідносин допомагає нотаріусу правильно підійти до рішення проблеми. Часто буває складним не юридичний аспект тієї чи іншої справи, а саме складні взаємини людей.

Закон зобов'язує зберігати в таємниці усе, що стало відомо нотаріусу в зв'язку зі здійсненням їм нотаріальних дій. Якщо нотаріус без законних основ розповів кому-небудь про те, що йому відомо, він не тільки може бути притягнутий до відповідальності, але і втратить довіру клієнта, а може бути, і багатьох клієнтів. Навіть дуже близьким людям нотаріусу приходиться один раз твердо заявити: “Ніколи не розпитуйте мене про те, хто в мене був і що робив!”.

Повага до клієнтів незалежно від їхнього соціального стану, освітнього і культурного рівня — обов'язкова умова роботи нотаріуса. Для нього людина — завжди людина. Навіть якщо сьогодні клієнт не знайшов гідного місця в житті, він не повинний викликати в нотаріуса спокуси працювати з ним нешанобливо і недбало.

Терпіння — це риса нотаріуса. Часом нотаріусу приходиться по кілька разів пояснювати іншому клієнту зміст закону і його — клієнта — права й обов'язки. Особливо складно пояснити людині, що закон проти нього, що це не позиція нотаріуса, а саме позиція закону. Воістину ангельське терпіння приходиться виявляти нотаріусу в моменти воєн спадкоємців за спадщину. Які часом киплять пристрасті, скільки виливається бруду, бризи якого долітають і до нотаріуса! На поле брані він повинний зберігати спокій, даже якщо в душі його роздирає бажання відіслати усіх воюючих куди-небудь подольше — наприклад, у суд — для продовження баталій. Але його професійна гордість говорить, що він сам повинний умиротворити спадкоємців, і, озброївши терпінням, він знову і знову волає до розуму стражденних, до їх родинних почуттів, і справа закінчується миром.

Щирий гуманізм необхідний нотаріусу тоді, коли приходиться працювати з виїздом до дому до людей хворих, інвалідів. Важко бачити бідність і навіть убогість, страждання фізичне і моральне, невисловлені трагедії. Найчастіше для таких клієнтів нотаріус — один з деяких людей, що дійшли з того, іншого світу — світу, де, здається, немає місця стражданню і самітності. Багатьом з них хочеться поговорити з нотаріусом, довірити йому свій біль, свої проблеми. Тому девіз нотаріуса: якщо ти працюєш з людьми — будь людиною сам.

Нотаріусу необхідно бути і психологом, і психотерапевтом, і священиком. Тільки богу і нотаріусу відомо, скільки приходиться вислухувати сповідань, “витирати” невидимих світу зліз.

Нотаріус повинний бути широко обізнаною і культурною людиною, займатися не тільки вивченням законів, але і мати інтереси в різних областях суспільного і культурного життя. Начитаність і знання в області мистецтва, літератури, психології, політики, історії й інших роблять нотаріуса широко мислячою людиною, цікавим співрозмовником. Часто нотаріусу приходиться розташовувати до себе клієнта, викликати його довіру. І зробити це найкраще в невимушеній бесіді на загальні теми.

Нотаріус повинний бути красномовний і вишуканий у мові, як адвокат у процесі. Мова, звернена до клієнта, повинна бути різноманітної. З одним приходиться говорити гранично простою побутовою мовою, з іншим — мовою більш професійною. Треба миттєво орієнтуватися у виборі способу спілкування. У нотаріальній конторі як у театрі, нотаріус виконує функції режисера-постановника й актора в одній особі.

Можна ще багато і багато говорити про якості нотаріуса, однак, як сказав Оноре де Бальзак, даючи характеристику нотаріусу, “є в ньому щось і від священика і від судді, від чиновника й адвоката, і будь живий сам Лабрюйєр, навіть йому не удалося б з точністю проаналізувати його характер”.

Різні долі, пристрасті, що досягла абсурдних розмірів користь, низькість, безкорисливість і шляхетність людини — проносяться перед поглядом нотаріуса щодня. І йому потрібно бути філософом, щоб не розчаруватися в людстві і зберегти оптимізм, знову і знову приходячи на допомогу людям, яким потрібні мудра порада, грамотно складений документ, засвідчений факт і просто людська участь.

Заключення

Розум — вищий прояв людської психіки, образно говорячи, найвища вершина у світі. Без перебільшення можна сказати, що юридична діяльність -для по-справжньому розумних, проникливих людей. Розумні питання приходять у голову всім, а розумні відповіді - деяким. Юрист повинний уміти давати розумні відповіді на складні питання, проникати в сутність явищ, бачити причинно-наслідкові зв'язки, мислити широко і передбачати події.

Мислення юриста, як і інші якості, засновано на його загальному інтелектуальному розвитку. Уміння думкою збирати, утворювати цілісну образну картину минулого, з якої не можна вирвати ні однієї деталі, — одне з найважливіших у розумових здібностях.

На базі загальних сприятливих властивостей мислення в юриста розвивається особливе професійне мислення, якому повинні бути присущи активність і ініціативність, пошуковий, аналитико- синтетичний характер, глибина і широта, логічність, організованість, доказовість (нетерпимість до голослівних тверджень), несуперечність, здатність мислити при “інформаційних порожнечах”, уміння висувати гіпотези і ретельно досліджувати їх, спритність, гнучкість, швидкість, практичність, ясність, стійкість, прогностичність, критичність. Розвиток такого мислення відбувається разом із професіоналізацією відчуттів, сприйнять, уваги, пам'яті, представлень, уяви. Позначаються й особистісні якості юриста, наприклад, духовні потреби, інтереси, устремління, ціннісні орієнтації, риси характеру, психофізіологічні якості (темперамент) і ін.

Щораз, зіштовхуючись зі складною ситуацією, фактом, що вимагає глибокого розуміння, професіонал повинний для себе відповісти на ряд пріоритетних питань: з чого почати? Що робити потім, щоб досягти потрібного результату? Необхідна організація процесу мислення.

Важливо змусити себе перебороти квапливість, метушливість, хвилювання, тривогу, змусити себе думати, шукати рішення проблеми на шляху міркувань. Корисно часом, особливо у важких випадках, активізувати внутрішню мову — міркуючи про себе, проговорюючи думки по ходу міркувань, формулюючи чітко в словах проміжні й остаточні умовиводи і висновки, малюючи чорнові схеми. Не обмежуватися “кабінетними” міркуваннями, підсилювати їхніми виїздами на місця, бесідами з різними людьми.

Юристу необхідно взяти собі за правило:

    спиратися на досвід, рекомендації, процесуальні норми. Пригадувати вимоги процесуального законодавства, уроки власного досвіду, підшукувати в пам'яті аналогічні випадки з досвіду інших, спиратися на рекомендації навчальних посібників і науки, запитувати ради в старших і більш досвідчених колег;

    орієнтуватися в наявній інформації, що реалізується шляхом збору й аналізу вихідних даних, усвідомлюється, що є і чого ні, що вірогідно, а що треба перевіряти, які дані потрібні ще, що вивчити і що перевірити;

    розробляти план пошуку відповідей і визначення вихідної точки;

    розробляти віяла версій, що відносяться до рішення майже всіх проблем: управлінських, економічних, кадрових, психологічних, педагогічних і інших, але особливо це важливо при розкритті і розслідуванні злочинів. Віялний метод — один з основних у криміналістиці;

    частіше ставити себе на місце людини, життя і поводження якої вивчаються (рефлексивне мислення);

    не захоплюватися психологізіруванням. Не завжди психологічно складні схеми, версії, таємничі обставини відповідають реальної дійсності. Нерідко злочини мають під собою досить примітивну психологію, незважаючи на удавану заплутаність їх спочатку;

    додавання уявної картини;

    активізації представлень (“уявного моделювання”) досліджуваної події що мало місце і факту;

    розробки графічних схем. Так, при розкритті і розслідуванні злочинів корисно складати схему місця злочину, розташування на ній його учасників і свідків, схеми знайомств і відносин, схеми пояснень різними особами того самого питання, схеми “за” і “проти” і ін.;

    уявного експериментування. Думкою експериментуючи, доводити картину до повної ясності. Найменші непогодженості, неясності, сумніви повинні бути прояснені;

    подолання розумових тупиків. Треба шукати вихід з тупика, з “психологічного пата”, у який працівник сам себе і загнав недотепними діями, за якими стоять слабості і недогляди мислення;

    шукати причину в собі й усувати її, відновляючи пошуки;

    критичного повернення до вихідної точки. Критичне повернення треба здійснювати до самої початкової крапки роботи, причому з усією причепливістю розглядати і перевіряти кожен крок у дослідженні, при необхідності приймаючи заходи для повторного огляду інформації, використовуваної при кожнім уявному кроці розслідування. Проводиться спеціальне порівняння всіх кроків, даних, умовиводів і іншого на відсутність протиріч. Будь-яке протиріччя, яким би незначним і несуттєвим воно ні здавалося, зводиться в ранг пріоритетного, і переперевіряється усе, що зв'язано з ним;

    критичної перевірки віяла версій. Частою причиною тупиків виступає захоплення оперативника, слідчого однією версією. Не можна відкидати можливі в справі версії без їхньої перевірки. Повинно бути обов'язкове змагання версій, їхня рівноцінна перевірка;

    мати свіжий погляд. Це навмисне радикальний поворот думки, критичний погляд як би з боку, незвичайне допущення. Ще більш свіжим виявиться погляд колег по роботі, до яких корисно звертатися по допомогу в тупиковій ситуації. Їх варто попросити критично перевірити зроблене і знайти в ньому недогляди чи протиріччя.

Література

    Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. - М., 1971;

    Басков В.И. Прокурорский надзор, Издательство БЕК, 1996;

    Бризгалов І. Юридична деонтологія. Короткий курс лекцій.-К.:МАУП,2000;

    Біленчук П. Правова деонтологiя. Пiдручник.-К.:Атика, 1999;

    Васильєв В. Я. Юридическая психология. — М.: Юрид. лит., 1991;

    “Гражданский процесс” - под редакцией Ю.К. Осипова, Издательство БЕК, 1996;

    Ерух А. Довiдник нотарiуса. Вип. 1.-К.:Истина, 2000;

    Жоль К. Философия и социология права.-К.:Юринком Интер, 2000;

    Михайленко А. Расследование преступлений.-К.:Юринком Интер;

    Навроцький В. Теоретичні проблеми кримінально-правової квалiфiкацiї.-К.:Атика;

    Общая психология.// Под ред. В.В. Богословского, А.Г. Ковалева и др. 2-е издание. - М., 1973;

    Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в органах внутренних дел. - М., 1997;

    Петелин Б.Я. Психологические основы доказывания вины. // Юридическая психология. Тезисы научных сообщений советских психологов на VI Всесоюзном съезде Общества психологов СССР. - М., 1983;

    Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста, Издательство БЕК, 1997.

1 В.Л. Васильев, "Юридическая психология"

2 Михеев В.В. О медицинской деонтологии и ятрогения. Лекция. Советская медицина, 1975,№ 12, с.40-43

3 Н. Плешкова, стаття "Поняття правових норм. Їх структура, види, тлумачення" (c) СП УДТ - 2000 ст. 2

4 Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в системе органов внутренних дел: Справ, пособие. / Под ред. Бовина Б.Г., Мягких Н.И., Сафронова А.Д. - М., 1997. - С. 85.

5 Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 22, ст. 303

6 Вiдомостi Верховної Ради, 1993, N 9, ст.62

7 Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст.383

1