Майнове страхування (работа 1)
Зміст
Вступ
1.Загальні положення
2.Страхування майна підприємств
3.Страхування майна в сільськогосподарському виробництві
4.Транспортне страхування
5.Страхування електронних баз даних і програм комп’ютерних систем
6.Страхування підприємницьких ризиків
7.Страхування майна громадян
Висновок
Література
Вступ
Тема контрольної роботи «Майнове страхування» з дисципліни «Страхування».
Страхування – це відносини по захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб при настанні окремих не передбачуваних несприятливих подій за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Іншими словами, категорія страхування визначає систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і використання їх на відшкодування збитку при різних непередбачених несприятливих явищах (ризиках), а також на надання допомоги громадянам при настанні окремих визначених подій у їхньому житті.
З погляду права страхування відноситься до цивільно-правових відносин.
Специфічні ознаки страхування:
відносини формуються при наявності імовірності настання непередбачених, раптових, несприятливих подій, що можуть викликати матеріальний збиток;
при формуванні відносин здійснюється розподіл можливого збитку між учасниками страхування за рахунок того, що випадковий характер подій робить їх малоймовірними для всіх учасників одночасно;
страхування передбачає перерозподіл збитку, як між учасниками, так і в часі;
замкнута розкладка збитку обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд: уся сума страхових платежів (без обліку витрат організацій, що здійснюють страхування) повертається у формі відшкодування збитку на протязі прийнятого в розрахунок інтервалу часу в тому ж самому територіальному масштабі.
Сутність страхування полягає в розподілі збитку між усіма ділянками страхування. Це є кооперацією по боротьбі з наслідками стихійних лих і протиріччями, що виникають у суспільстві через розходження майнових інтересів людей. Таким чином, страхування – елемент виробничих відносин. Воно пов’язано з відшкодуванням матеріальних втрат, що є основою для безперервності і безперебійності процесу відтворення.
Страхування – одна з найдавніших категорій суспільно-виробничих відносин. По мірі розвитку товарно-грошових відносин примітивна форма – натуральне страхування – була замінена грошовою формою. Страхові відносини, закріплені в письмовому договорі страхування як цивільно-правова угода, відомі, принаймні, з епохи пізнього Середньовіччя. Тоді завдяки великим географічним відкриттям помітно розширилися обсяги морської міжнародної торгівлі. Підприємцям знадобилися великі капітали, щоб використовувати нові можливості, що відкрилися.
Історично виникнувши в зв’язку з необхідністю забезпечити компенсації збитків, які не підлягають перекладанню на інших осіб, страхування перетерпіло в ході свого тривалого розвитку істотні зміни і поширюється зараз на багато випадків, коли настання збитків пов’язане з цивільно-правовою відповідальністю їх носія. У таких випадках страхування є для потерпілого додатковою гарантією охорони його майнових інтересів. Надалі, поряд з майновим страхуванням, що забезпечує відшкодування збитків, пов’язаних з втратою чи ушкодженням матеріальних благ, з’явилося особисте страхування, що гарантує виплати визначених грошових сум при настанні смерті, каліцтва, хвороби та при дожитті до визначеного віку людини.
1.Загальні положення
страхування майно збиток
Майнове страхування – це галузь страхування, у якій об’єктом страхових відносин виступають майно в різних видах і майнові інтереси. Економічним призначенням майнового страхування є відшкодування збитку, що виникає у результаті страхового випадку. Поряд з відшкодуванням збитку майнове страхування передбачає проведення заходів щодо запобігання чи зниженню втрат, забезпеченню збереження застрахованого майна. Виконання цієї ролі досягається застосуванням юридичних норм, що потребують виконання страхувальником визначених превентивних робіт, стимулюванням цих мір через систему знижок-надбавок до платежів і обмеження виплат відшкодування, а також шляхом відрахування частини страхових платежів на фінансування відповідних попереджувальних заходів.
Майнове страхування буває добровільним і обов’язковим.
Застрахованими можуть бути ризики, пов’язані як із власним майном страхувальника, так і знаходиться в його володінні, користуванні і розпорядженні.
Основними ризиками, що підлягають страхуванню, є:
ризик утрати (загибелі), чи нестачі ушкодження визначеного майна внаслідок:
пожежі;
стихійних лих (повеней, посух, заморозків, землетрусів, бур, ураганів, штормів, вихрів, смерчів, цунамі, граду, обвалів, зсувів, осідання ґрунту й ін.)
протиправних дій третіх осіб, включаючи крадіжки і грабежі;
аварії водопровідної, опалювальної, каналізаційний систем;
непередбаченого відключення електроенергії, водопостачання, подачі тепла;
внутрішнього загоряння машин, устаткування, електроапаратів, електроприладів та ін.
Не визнаються страховими випадками і не покриваються страхуванням збитки від ушкодження, знищення (загибелі), утрати майна в результаті:
наміру чи грубої необережності страхувальника (вигодоздобувача);
дефекту в майні, що був відомий страхувальнику до укладання договору страхування, але про що не був сповіщений страховик;
недотримання вимог нормативних документів, правил, і інструкцій з експлуатації й обслуговування об’єктів майна;
використання об’єкта майна по чи призначенню не в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння;
природних процесів (корозії, зносу, шумування, гниття, псування і т.п.), обумовлених внутрішніми властивостями об’єктів майна.
Крім того, не відшкодовується збиток, нанесений унаслідок подій нездоланної сили (форс-мажорних обставин), якщо договором страхування не передбачене інше.
ризик відповідальності по зобов’язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров’ю чи майну інших осіб;
ризик збитків від підприємницької діяльності через порушення своїх зобов’язань контрагентами підприємця чи зміни умов цієї діяльності з незалежних від підприємця обставин, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів – підприємницький ризик.
Страхувальник за договором майнового страхування після того, як йому стало відомо про настання страхового випадку, зобов’язаний негайно повідомити про це страховика чи його представника. Якщо договором передбачені термін і (чи) спосіб повідомлення, воно повинно бути зроблене в домовлений термін і зазначеним у договорі способом. Такий же обов’язок лежить на вигодоздобувачі, якому відомо про укладання договору страхування на його користь, якщо він має намір скористатися правом на страхове відшкодування.
Невиконання даного обов’язку дає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо не буде доведено, що страховик вчасно довідався про настання страхового випадку, або що відсутність у страховика даних про це не могло позначитися на його зобов’язанні виплатити страхове відшкодування.
При настанні страхового випадку, передбаченого договором майнового страхування, страхувальник зобов’язаний прийняти розумні і доступні в діючих обставинах заходи, щоб зменшити можливі збитки.
Приймаючи такі міри, страхувальник повинний керуватись вказівкам страховика, якщо вони повідомлені страхувальнику.
Витрати з метою зменшення збитків, що підлягають відшкодуванню страховиком, якщо такі витрати були необхідні чи були зроблені для виконання вказівок страховика, повинні бути відшкодовані страховиком, навіть якщо відповідні заходи виявилися невтішними. Такі витрати відшкодовуються пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків вони можуть перевищити страхову суму.
Страховик звільняється від відшкодування збитків, що виникли внаслідок того, що страхувальник навмисне не прийняв розумних і доступних йому заходів, щоб зменшити можливі збитки.
Однією з важливих особливостей майнового страхування є суброгація – перехід права страхувальника (вигодоздобувача) до страховика. Якщо договором страхування не передбачене інше, у майновому страхуванні до страховика, що виплатив страхове відшкодування, переходить у межах виплаченої суми право вимоги, що страхувальник (вигодоздобувач) має до особи, що несе відповідальність за відшкодовані страховиком збитки. Суброгація застосовується в будь-яких відносинах по майновому страхуванню, у тому числі і при страхуванні цивільної відповідальності.
Право страхувальника (вигодоздобувача) переходить до страховика в межах виплаченого страхового відшкодування, в іншій частині воно зберігається за потерпілим страхувальником, що вправі жадати від відповідальної за шкоду особи сплати різниці, якщо фактичні збитки перевищують отримане від страховика.
Страхові компанії мають право на регресний позов.
Регрес (зворотний рух) – це зворотна вимога про відшкодування сплаченої суми, пропоноване одним господарчим суб’єктом чи громадянином іншому суб’єкту.
Так, знищення чи ушкодження майна може відбутися з вини третьої особи, але не страхувальника. Це стосується випадків пожежі, проникнення води із сусідніх приміщень чи викрадення майна. У таких випадках, страховик, що виплатив страхове відшкодування за збиток, заподіяний з вини третього особи, має право пред’явити до неї регресний позов незалежно від того, чи заподіяний збиток здійснено навмисне чи по необережності.
Для цілей страхування прийнято класифікувати майно по видах господарчих, яким воно належить. Розрізняють майно промислових підприємств, сільськогосподарських, майно громадян.
2.Страхування майна підприємств
Склад майна промислових підприємств, що підлягають страхуванню:
будинки, споруди, об’єкти незавершеного капітального будівництва, транспортні засоби, машини, устаткування, інвентар, товарно-матеріальні цінності. Це майно приймається на страхування за основним договором;
майно, прийняте організацією на комісію, збереження, для переробки, ремонту, транспортування і т.п., приймається на страхування за додатковим договором;
сільськогосподарські тварини, хутрові звірі, кролики, домашній птах і родини бджіл;
врожай сільськогосподарських культур.
Додатковий договір страхування може бути укладений тільки при наявності основного договору, по повній вартості чи по визначеній частці (відсотку), але не менш 50% балансової вартості майна.
Страхування майна проводиться на випадок загибелі чи ушкодження в результаті пожару, удару блискавки, вибуху, повені, землетрусу, осідання ґрунту, бури, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, дії під ґрунтових вод, селя чи аварій, у т.ч. засобів транспорту, опалювальної, водопровідної і каналізаційної системи.
До укладання договору страхування страховик вправі перевірити точність даних, наданих в опису майна, і інші дані про об’єкти, умови їхньої експлуатації, а при необхідності призначити експертизу для оцінки стану і дійсної вартості майна.
З метою забезпечення гнучкості в обліку конкретних обставин, що впливають на імовірність настання страхових випадків, при укладанні договору страхування майна страхові тарифи встановлюються в границях мінімального і максимального їхніх значень (табл. 1). При цьому може передбачатися диференціація тарифів, наприклад, у залежності від будівельного матеріалу, з якого зведені стіни будинку, будівлі, дома чи дачі; страхової суми; страхувальника – юридичної чи фізичної особи й ін.
Вплив деяких інших факторів, що збільшують чи зменшують імовірність настання страхових випадків, при укладанні договору страхування майна враховується шляхом застосування до страхових тарифів підвищувальних і понижуючих коефіцієнтів.
Таблиця 1. Середні ринкові тарифні ставки по страхуванню майна юридичних осіб від пожару по категоріях майна, %
|
Категорія майна |
Тарифна ставка |
|
|
мінімальна |
максимальна |
|
|
Внутрішня обробка офісних приміщень |
0,15 |
3,0 |
|
Оргтехніка |
0,35 |
4,0 |
|
Товарно-матеріальні цінності на складах |
0,25 |
4,0 |
|
Товарно-матеріальні цінності в торговому залі |
0,6 |
4,0 |
Систематичне страхування різних партій однорідного майна (товарів, вантажів і т.п.) на подібних умовах протягом визначеного терміну може за згодою страхувальника зі страховиком здійснюватися на підставі одного договору страхування – генерального поліса. Страхувальник зобов’язаний у відношенні кожної партії майна, що підпадає під дію генерального поліса, повідомляти страховику обумовлені таким полісом дані в передбачений ним термін, а якщо він не передбачений, негайно по їхньому одержанні. За вимогою страхувальника страховик зобов’язаний видавати страхові поліси по окремих партіях майна, що підпадає під дію генерального поліса.
У випадку невідповідності змісту страхового поліса генеральному полісу перевага віддається страховому полісу.
3.Страхування майна в сільськогосподарському виробництві
Об’єктами страхування майна сільськогосподарських підприємств є: врожай сільськогосподарських культур, поголів’я с/г тварин, багаторічні насадження, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, насіння, корма, матеріали, паливо, готова продукція й інші товарно-матеріальні цінності.
Врожай можна страхувати від посухи, недоліку тепла, вимерзання, бури, нападу баштанних шкідників і інших хвороб. Об’єктом страхування є основна продукція всіх культур, що вирощуються виробниками: зернових, зернобобових, технічних, овочевих, баштанних, кормових; врожай садів, ягідників і виноградників.
Страхова оцінка врожаю визначається із середньої врожайності з 1 га за попередні 5 років, діючих цін і площі посіву. Платежі розраховуються з вартості врожаю на всю площу посівів і ставок страхових тарифів. Використовується диференціація тарифів по видах культур і по регіональній ознаці (по областях).
Для обґрунтованого рішення питання про розмір страхового відшкодування першочергове значення має встановлення факту настання страхового випадку і величини збитку.
При
розрахунку останнього використовуються
аналітичні залежності, вираження яких
відрізняється відповідно до реальних
умов: чи скоїлася повна загибель врожаю,
чи відбулось лише його зниження; з якою
метою використовується ушкоджена
культура – на корм худобі чи для одержання
основної запланованої продукції. При
повній загибелі врожаю застрахованої
культури на всій площі для розрахунку
збитку
використовується формула:
,
де
– загальний збиток від загибелі врожаю
на всій площі посіву;
СВ – вартість середньорічної врожайності за п’ять попередніх років;
ЗП – загальна площа посіву культури.
Якщо зафіксоване зниження середнього врожаю на загальній площі, то для розрахунку збитку використовується формула:
,
де СВПР – середня грошова оцінка в поточному році.
У випадку, коли призначення культури після страхового випадку змінилося (наприклад, культуру на зерно після стихійного лиха використовують цілком чи частково для випасу чи на силос), для встановлення збитку необхідно дати грошову оцінку отриманого корму, зеленої маси, сіна чи силосу, то формула має вид:
,
де
– закупівельна ціна 1ц основної продукції;
– закупівельна
ціна 1ц неосновної продукції;
В – врожай основної продукції з 1га в центнерах;
В1 – врожай неосновної культури з 1га в центнерах.
Приклад 1.
Пшениця застрахована по системі граничної відповідальності виходячи із середньої за 5 років врожайності 16 ц з 1 га на умовах виплати страхового відшкодування в розмірі 70% заподіяного збитку за недоодержання врожаю. Площа посіву 400 га. Фактична врожайність пшениці 14,8 ц з 1 га. Закупівельна ціна пшениці 28 грн. за 1ц.
Оскільки тут страховим випадком є лише зниження врожайності, розмір збитку складе:
Страхове відшкодування:
При страхуванні тварин подіями страхування є: падіж, загибель чи змушений забій від стихійних лих, пожеж і інфекційних захворювань. Тварини звичайно підлягають страхуванню в розмірі 70% їхньої балансової вартості.
4.Транспортне страхування
Під транспортним страхуванням розуміється сукупність видів страхування від загроз, що виникають на різних шляхах сполучення: морських, річкових, повітряних, сухопутних, змішаних. Об’єктами страхування можуть бути як самі засоби транспорту, так і перевезені ними вантажі. Страхування вантажів часто називається карго, а страхування засобів транспорту – каско.
Страхування вантажів – один з найбільш розповсюджених видів страхових операцій. Страхувальниками можуть виступати будь-які юридичні і фізичні особи, що є вантажовідправниками чи вантажоодержувачами. Хто конкретно укладає договір страхування вантажів, покупець чи продавець, залежить від умов постачання продукції, обумовлених ними юридичних і економічних взаємин сторін.
Найбільш поширені чотири основних типи торгових угод, що позначаються абревіатурами : СІФ, КАФ, ФОБ і ФАС.
-Угода СІФ одержала свою назву від початкових букв англійських слів: вартість товару, страхування і фрахт (cost, іnsurance, freіght). Це особливий вид контракту у якому на спеціальних підставах зважуються основні питання купівлі-продажу: момент переходу на покупця ризику випадкової загибелі, ушкодження чи передачі товару, сумлінної дії продавця; порядок розрахунків і інші питання. При продажу товару на умовах СІФ продавець зобов’язаний доставити вантаж у порт відвантаження, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж і оплатити фрахт, застрахувати вантаж від морських ризиків на увесь час перевезення до здачі його перевізником покупцю і вислати покупцю всі необхідні документи про відправлення. По угоді СІФ від продавця не потрібно фізичної передачі товару покупцю, достатньо пересилання йому всіх товаросупроводжувальних документів по цій угоді. Маючи документи, покупець може розпоряджатися подальшою долею вантажу до його одержання.
Широке поширення угод СІФ у міжнародній торгівлі привело до необхідності вироблення спеціальних міжнародних правил по їхньому тлумаченню. У результаті багаторічної роботи вийшов зведений довідковий матеріал, іменований “Инкотермс”, що знаходить широке застосування в практиці міжнародної торгівлі, у тому числі і при угодах на умовах СИФ. “Инкотермс” має на меті установити однакові міжнародні правила по тлумаченню найбільш важливих термінів і понять, застосовуваних у договорах купівлі – продажу в зовнішній торгівлі.
-Угоди КАФ одержали свою назва від початкових букв англійських слів: вартість і фрахт (cost and freіght). По угоді КАФ продавець повинен укласти за свій рахунок договір морського перевезення до місця призначення, зазначеного в контракті, і доставити вантаж на борт судна. Обов’язок страхування лежить на покупці.
-Угоди ФОБ одержали свою назву від англійського вираження “вільно на борті” (free on board). За умовами цього виду угод продавець зобов’язаний занурити товар на борт судна, якого повинний зафрахтувати покупець. Він же повинний застрахувати товар на час перевезення, зазвичай від внутрішнього пункту до порту навантаження і далі до кінцевого пункту призначення.
-Угоди ФАС – від англійського вираження “вільно уздовж чи борта вільно уздовж борта судна” (free alongsіde shіp). Зміст угод на умовах ФАС аналогічно умовам ФОБ, з тією різницею, що за умовами угоди ФОБ продавець зобов’язаний занурити вантаж на судно і товар переходить на ризик покупця з моменту перетинання борта судна, а по угоді ФАС продавець доставляє вантаж на причал до борта судна і подальша відповідальність за вантаж з його знімається.
Договір морського страхування вантажів підлягає укладанню на підставі письмової заяви страхувальника, у якому повинні бути зазначені: точне найменування вантажу, вид упакування, число місць, маса вантажу, номери і дати коносаментів чи інших перевізних документів; найменування, рік будівлі, прапор і тоннаж судна; спосіб розміщення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, насипом, наливом); пункти відправлення, перевантаження і призначення вантажу; дата відправлення судна, страхова сума вантажу, умови страхування. Усі ці дані необхідні для визначення відповідності даного перевезення вантажів до визначеної групи, що передбачає для різних вантажів визначені вимоги до упакування, укладанню на судні, до самого судна і т.п. Ці групи в тій чи іншій модифікації відповідають стандартним умовам Інституту лондонських страховиків: з відповідальністю за всі ризики, з відповідальністю за приватну аварію; без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи. Їм відповідають розроблені групи тарифних ставок.
Умова з відповідальністю за всі ризики є найбільш широкою, але аж ніяк не покриває “усі ризики”. Виключення з цієї універсальної відповідальності складають збитки, що виникають внаслідок: воєнних дій (військових заходів) і їхніх наслідків; народних хвилювань і страйків; конфіскації, реквізиції, арешту вантажу чи транспортного засобу, їх протиправного захоплення; прямого-непрямого впливу атомного вибуху, радіоактивного зараження, пов’язаного з будь-яким застосуванням атомної енергії і використання матеріалів, що розщеплюються; наміру чи грубої необережності страхувальника чи його представника, а також внаслідок порушення ким-небудь з них встановлених правил перевезення, пересилки і збереження вантажів та ін. Не відшкодовуються також різного роду непрямі збитки.
Умова страхування з відповідальністю за приватну аварію на відміну від першої має твердий перелік ризиків, по яких страховик несе відповідальність. Природно, обсяг відповідальності страховика тут менше. З відповідальності по цій умові точно також виключаються ризики, що не покриваються умовою “Усі ризики”.
Умова страхування без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи – по переліку страхових випадків, при яких підлягають оплаті збитки, і по сукупності виключень зі страхового покриття в цілому збігаються з умовами з відповідальністю за приватну аварію. Різниця полягає в тому, що по останній умові страховик у звичайних умовах несе відповідальність тільки за випадки повної загибелі усього чи частини вантажу, а за ушкодження вантажу відповідає лише у випадку якої-небудь події (у цілому іменованими катастрофою) із транспортним засобом (судном).
При всіх трьох умовах страховик відшкодує збитки і витрати по загальній аварії, а також необхідні і доцільно зроблені витрати по порятунку вантажу і по зменшенню збитку.
Під аварією звичайно прийнято розуміти будь-як поломки, що можуть відбутися з устаткуванням і спорудженнями на суші; із транспортними засобами на море: поломки, вибухи, пожари, зіткнення суден, посадка на мілину і т.п. У морському праві слово “аварія” одержало інше тлумачення: під аварією розуміється не саму подію, а збитки і витрати, заподіяні цією подією морському підприємству. Ці збитки поділяються на збитки загальної аварії, що розподіляються між всіма учасниками морського підприємства, і приватної аварії, що падають на власника ушкодженого майна.
Збитком по загальній аварії визнаються збитки, понесені внаслідок зроблених навмисно, розумно і надзвичайних витрат, внесків чи пожертвувань з метою порятунку судна, фрахту і перевезених на судні вантажів від загальної для них небезпеки. Таким чином, для того щоб збиток був визнаний загальною аварією, необхідні чотири умови: навмисність, розумність, надзвичайність і ціль дій – порятунок вантажу, судна і фрахту від загальної небезпеки. Якщо не виявиться хоча б однієї з цих умов, збиток буде визнаний приватною аварією. До загальної аварії будуть віднесені:
збитки, “викликані викиданням за борт вантажу і устаткування судна, а також збитки від ушкоджень судна і вантажу при вживанні заходів для загального порятунку, зокрема, внаслідок проникнення води в трюм через люки, відкриті для викидання вантажу, чи через інші зроблені для цього отвори”;
збитки, викликані гасінням виниклої на судні пожежі, але до них не будуть віднесені збитки від згорілих вантажів, що є приватною аварією їхнього власника;
витрати і збитки, зв’язані зі змушеним заходом судна в порт-притулок.
Збитки загальної аварії розподіляються між судном, вантажем і фрахтом пропорційно їхньої вартості. Кожний зі страховиків вантажу, судна чи фрахту відповідно беззастережно відшкодовує падаючу на нього частку збитків.
Наявність загальної аварії визначається диспашерами, що також розподіляють пов’язані з нею витрати. Розрахунок по розподілі загальної аварії називається диспашею і складається диспашерами за заявою зацікавлених сторін. Загальна вартість майна, що бере участь у покритті збитку по загальній аварії, називається контрибуційним капіталом.
Усі збитки, що не підпадають під визначення загальної аварії, відносяться до збитків по приватній аварії. Ці збитки несе власник того майна, на яке вони випали, чи той, хто відповідає за їх заподіяння.
Страховик, як правило, несе відповідальність за збитки тільки в межах страхової суми. Однак збитки загальної аварії відшкодовуються навіть у тих випадках, коли загальна сума виплат може перевищити страхову суму. Страховик страхує відповідальність судновласників за загибель, ушкодження і нестачу вантажу чи іншого майна, перевезеного судном, що страхується. При цьому правила страхування передбачають можливість вибору страхового покриття:
відповідальність за загибель і нестачу вантажу;
відповідальність за ушкодження вантажу. На практиці звичайно судновласники страхують ризик не збереження вантажу в повному обсязі на умовах обох частин.
Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленої страхувальником, але не понад вартості, зазначеної в перевізних документах. Договір страхування може укладатися як за місцем перебування вантажу, що відправляється, так і в місті його одержання.
У заяві про укладання договору повинні бути зазначені наступні зведення:
точна назва, рід упакування, число місць і вага вантажу;
номери і дати коносаментів чи інших перевізних документів;
вид транспорту (при морському перевезенні – назва, рік будівлі і тоннаж судна);
спосіб відправлення вантажу (у трюмі чи на палубі, навалом, насипом, наливом);
пункти відправлення, перевантаження і призначення вантажу;
дата відправлення вантажу;
вартість вантажу (страхова сума);
вид страхової відповідальності (умови страхування).
За рішенням страхової організації договір може укладатися з оглядом майна і складанням його опису, в якому у залежності від виду вантажу указуються: найменування й інвентарний номер (якщо він мається), кількість, ціна, марка, рік випуску, номер технічного паспорта і загальна вартість. Страхувальник зобов’язаний, як тільки йому стане відомо, повідомити страхової організації про всі істотні зміни ступеня ризику.
Страхова організація має право з урахуванням цих змін переглянути умови страхування чи зажадати сплати додаткового внеску. Якщо страхувальник не погодиться на зміни умов страхування чи відмовиться від сплати додаткового платежу, договір страхування припиняється з моменту настання змін у ризику з наступним поверненням частини платежу за час, що залишився до закінчення терміну страхування.
Ставки страхових платежів диференціюються по видах транспортування і типам страхової відповідальності. Під час перевезення водяним транспортом ставки залежать також від місця перебування вантажів – у трюмі чи на палубі. Страхова організація може збільшувати чи знижувати ставки, коли це обумовлюється умовами перевезення, відстанню і напрямком, станом транспортних засобів і інших факторів.
При настанні страхового випадку страхувальник зобов’язаний прийняти всі можливі міри до рятування ушкодженого вантажу, а також до забезпечення права страхової організації на регрес до винної сторони. Протягом доби, як стало відомо про страховий випадок, необхідно повідомити страхову організацію. Остання повинна не пізніше трьох днів після одержання відповідних документів приступити до складання страхового акта і визначення збитку. Збиток відшкодовується відповідно до принципу пропорційної (часткової) відповідальності, тобто виходячи з вартості загиблого (зниклого) і ступеня ушкодження збереженого вантажу. За згодою сторін вантаж може бути застрахований і на інших умовах, у тому числі від додаткових ризиків. Зміст спеціальних ризиків відбивається в особливих умовах договору страхування і може включатися в обсяг страхової відповідальності.
Ставки страхових платежів (премії) залежать від багатьох факторів: характеру вантажу, його розміщення і якості його упакування, виду перевізних засобів, часу року, умов у портах навантаження і вивантаження, територіального розміщення портів і інших постійних чи тимчасових факторів.
Українські акціонерні компанії (приміром , акціонерна страхова компанія “Энерго-полис” м. Київ, українсько-австралійська страхова компанія QBE-UGPB Іnsurance) за бажанням продавців і покупців можуть страхувати вантажі не тільки по названих власних правилах, але і на умовах Інституту лондонських страховиків.
Страхування транспортних засобів.
Засоби транспорту, як і домашнє майно, можуть бути застраховані тільки в добровільній формі. На страхування приймаються такі автотранспортні засоби і водяні маломірні судна, що підлягають державної реєстрації у встановленому порядку.
Одночасно з транспортним засобом можуть бути застраховані: водій і пасажири, додаткове устаткування і приналежності до транспортного засобу, що не входять у його комплект відповідно до інструкції заводу-виготовлювача; багаж, перевозимий як на засобі транспорту, так і на його причепі.
При цьому при страхуванні мототранспортного засобу страхувальник має досягти шістнадцятилітнього віку, а інших видів транспорту вісімнадцятилітнього віку. Транспортний засіб повинен належати йому на праві особистої власності, або узято їм в оренду (напрокат), або отримано через органи соціального забезпечення у встановленому порядку, або страхувальник має від власника нотаріально оформлену доручення на право користування (розпорядження) даним транспортним засобом (довірена особа).
Свій ризик (майновий інтерес) можуть застрахувати одночасно всі зазначені вище особи, що експлуатують даний засіб транспорту.
Страхування засобів транспорту проводиться на випадок настання перерахованих нижче страхових подій (ризиків) у чотирьох варіантах, що передбачають по вибору страхувальника повне чи часткове покриття збитку, заподіяного ушкодженням, знищенням чи утратою транспортного засобу.
У першому варіанті передбачається повне покриття збитку, викликаного будь-якою подією, за винятком ушкодження шин при зносі протектора вище припустимого по розміру малюнка протектора, технічного браку чи відновлених шляхом наварки протектора.
Другий варіант (передбачається часткове покриття) – відшкодовується збиток, нанесений у результаті стихійного лиха, пожежі, вибуху, дорожньо (водно) - транспортної події (крім ушкодження шин, якщо при цьому транспортному засобу не заподіяні інші ушкодження), викрадення, спроби викрадення, включаючи крадіжку окремих частин і деталей транспортного засобу.
Третій варіант (часткове покриття) – відшкодовується збиток, заподіяний у результаті стихійного лиха, дорожньо (водно) - транспортної події (за винятком бою стекол чи ушкодження шин, якщо при цьому транспортному засобу не заподіяні інші ушкодження), викрадення.
Четвертий варіант (також часткове покриття) передбачає покриття збитку, причиненого пожежею, вибухом, дорожньо (водно) - транспортною подією (крім бою стекол чи ушкодження шин, якщо при цьому транспортному засобу не заподіяні інші ушкодження).
Незалежно від варіанта страхування не відшкодовуються збитки, що відбулися в результаті воєнних дій, уведення воєнного стану, цивільних хвилювань, радіоактивного забруднення.
Страховим тарифом, чи тарифною ставкою, є або грошова плата з 100 грошових одиниць страхової суми в рік, або процентна ставка від сукупної страхової суми на визначену дату.
5.Страхування електронних баз даних і програм комп’ютерних систем
Страхування електронних баз даних і програм комп’ютерних систем – новий і перспективний вид страхування. На Україні він пропонуються декількома страховими компаніями, наприклад, СК “Кий Авіа Гарант”. Об’єктом страхування виступає можливий збиток страхувальника в результаті ушкодження, знищення чи втрати електронних баз даних і програм комп’ютерних систем, що він експлуатує.
Страховик за договором страхування зобов’язується відшкодувати збиток страхувальника. Додатковими умовами за договором може страхуватися непрямий збиток, пов’язаний з об’єктом страхування за основним договором, в основному – додаткові витрати.
Страхова сума по прямих збитках встановлюється в межах вартості електронних баз даних і необхідних робіт з ними за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору.
6.Страхування підприємницьких ризиків
В даний час широко стало розвиватися страхування підприємницьких ризиків. Основною цільовою функцією підприємництва є одержання прибутку, що веде до зміцнення фінансового стану підприємця. Тому підприємницькі ризики – це фінансові ризики. До них відносять: ризик в області комерційного кредиту, цінних паперів, нерухомості; валютні і біржові ризики, ризики не платежів, ризики від збитків унаслідок перерв у виробництві, виходу з ладу техніки, недосконалості технологій, аварій при перевезенні вантажів.
Інструменти страхування цінових і валютних ризиків лежать у сфері біржової торгівлі і фінансового ринку, тому тут розглядатися не будуть. Класичне страхування забезпечує страхування втрати прибутку у виді страхування непрямих ризиків, тобто ризиків, що носять побічний характер (поява додаткового фінансового збитку при настанні страхової події).
Страхування непрямих ризиків проводиться паралельно з укладанням звичайних договорів страхування майна юридичних осіб. Страховик відшкодовує прямий збиток, що наноситься майну, але складність у тім, що найчастіше непрямі збитки на підприємстві є значно вищими ніж прямі.
Страхувальниками, насамперед, є промислові виробничі підприємства.
Страхування втрати прибутку (доходу) від простою.
Факторами непрямих ризиків є: стихійні лиха, несприятливі погодні умови, технічні фактори, комерційні фактори, суспільно-політичні фактори.
До стихійних лих відносяться: землетруси, вулкани, зсуви, підземні пожежі, гірські обвали, урагани, бури, град, злива, вихор, падіння пілотованих літаючих об’єктів і їхніх уламків, зриви парових котлів, машин, трубопроводів, сховищ, ушкодження водою з водопровідних, каналізаційних систем пожежегасіння, бій шибок, вітрин (для торгових підприємств).
До технічних факторів відносяться різні ризики, що покриваються страхуванням технічних ризиків (поломки і т.д.)
До комерційних факторів можна віднести:
невиконання постачальниками і контрагентами своїх зобов’язань;
відсутність договорів на постачання необхідних матеріалів;
зміна кон’юнктури ринку;
необхідність перепрофілювання.
До суспільно-політичних факторів відносяться: воєнні дії, іспити зброї, цивільні хвилювання, страйки, мітинги і т.п.
Відповідальність страховиків повинна поширюватися, насамперед, на перший і другий фактори. Але за узгодженням між страховиком і страхувальником у договір страхування можуть включатися в інші ризики.
У багатьох країнах є обмеження. Наприклад, у ФРН страховик звільняється від відповідальності, якщо процес виробництва був зупинений наприклад через настання несприятливої події під час простою, що спричиняє продовження терміну зупинки виробництва.
При страхуванні втрати прибутку об’єктом страхування є прибуток, що отримав би страхувальник, якби страхова подія не привела до зупинки виробництва. У нашій країні об’єктом страхування може служити сума виторгу від реалізації, чи чистий прибуток.
Тарифні ставки по усіх варіантах договору страхування втрати прибутку від простою строго диференціюються окремо по кожному підприємству і можуть бути розраховані наступним образом.
Визначаються середня частота (повторюваність) збитків і середня тривалість часу простою на основі наступних даних:
де А – середня частота збитку;
У – кількість зупинок виробництва від страхових причин;
З – кількість років спостереження за даним підприємством;
D – середній період зупинки виробництва;
Е – загальний час зупинки за період виробництва.
У розрахунках враховуються моральний ризик (кваліфікація кадрів цього підприємства, його престиж і міцність положення на ринку) і технічний фактор – ступінь організації виробництва, проведення попереджувальних заходів, можливість проведення ремонту власними силами, ступінь упровадження досягнень НТП.
Визначається і виключається прибуток, що може одержати страхувальник, реалізувавши ушкоджене майно чи перекинувши робітників на інше місце роботи.
Розраховується збиток за наступною методикою:
По-перше, визначається розмір прибутку, що не одержало підприємство внаслідок простою. Це можна зробити трьома способами: прийняти прибуток, що одержало підприємство за період простою торік; чи цей прибуток може бути визначений по роботі аналогічного підприємства, або береться величина, рівна добутку кількості не випущеної продукції за період простою на ціну одиниці продукції.
По-друге, визначаються додаткові витрати на виробництво, якщо обидва види страхування проводяться разом.
По-третє, визначаються додаткові витрати по зниженню термінів простою, наприклад оплата понаднормових годин, покупка додаткового устаткування. Ці витрати не повинні перевищувати розмір збитків, що мав би місце без цих витрат.
По-четверте, розраховуються сума прибутку, додаткові витрати на виробництво і додаткові витрати по зниженню термінів простою за один день, тобто обчислюється середній збиток страхувальника за один день простою (Y).
Після цього величина визначається нетто-ставки.
У цілому, як показує досвід, тарифні ставки по страхуванню на випадок утрати прибутку в півтора-два разу вище тарифних ставок по страхуванню майна.
Цей вид страхування вимагає визначених умов організації страхової справи:
страхова компанія повинна мати у своєму штаті чи широко залучати для визначення ризику фахівців – інженерів, економістів, технологів;
по усіх видах страхування непрямих ризиків договори повинні укладатися не страхові агенти, а спеціальні страхові інспектори, а ще краще брокерські фірми. Це пов’язано з тим, що страхові брокери тісно зв’язані зі страхувальником, представляючи його інтереси на страховому ринку, і мають додаткову інформацію, необхідної для укладення договору страхування.
Приклад 2.
Страхування на випадок можливої втрати очікуваного прибутку чи недоотримання доходу, що передбачався.
Туристична фірма в Україні припускала відповідно до контракту про співробітництво в сфері туризму з турецькою фірмою реалізувати групові й індивідуальні тури в міста Анталії, Ізмир, Стамбул на суму 500 тис. грн. з можливістю одержання прибутку 50 тис. грн. (10%). Турфірма вирішила застрахувати туристичний ризик з відповідальністю за недоодержання планованого прибутку в розмірі 70%. Через непередбачені обставини фактична реалізація путівок склала лише 300 тис. грн. і принесла тільки 21тис. грн. (7%) прибутку. Розмір фінансового збитку турфірми склав 3%.
Страхове
відшкодування:
Страхування додаткових витрат можна розглядати і як доповнення до страхування втрати прибутку від простоїв, і як самостійний вид страхування. Метою такого страхування є відшкодування додаткових витрат, що виникають на підприємстві в результаті страхового випадку і необхідних для продовження його нормальної діяльності. Якщо додаткові витрати відсутні, то страхова компанія ніякої відповідальності не несе.
Якщо страхування додаткових витрат проводиться як окремий вид страхування, то їхній обсяг (страхова сума) визначається в такий спосіб:
По-перше, визначаються і виключаються витрати, що підприємству не потрібно нести в період простою виробництва (сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати за винятком авансових платежів).
По-друге, визначаються витрати, які підприємство продовжує нести в будь-якому випадку (операційні і загально виробничі витрати); включаючи відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, відсотки по короткострокових кредитах, податки і збори, що не залежать від обороту.
У-третіх, враховуються обов’язкові амортизаційні відрахування.
По-четверте, виключаються податок на додану вартість, експортні мита, страхові платежі.
По-п’яте, можуть, за узгодженням сторін враховуватися платежі по усіх видах не розірваних договорів, таких як договори, що надають юридичні, рекламні та інші послуги.
Усі зазначені витрати складаються, і визначається страхова сума, яку одержить страхувальник у випадку настання страхової події. Відповідальність страховика розповсюджуються на ті ж події, що і по страхуванню втрати прибутку від простою виробництва. Тарифна ставка розраховується аналогічним способом.
Для великих промислових підприємств має великий сенс застосовувати спільне страхування втрати прибутку від простою виробництва і страхування додаткових витрат як єдиний вид.
Інші види страхування непрямих збитків.
До інших видів страхування непрямих збитків відноситься страхування орендних платежів. Орендні платежі, що складають частину витрат підприємства, можуть відшкодовуватися по договору страхування від втрати прибутку чи страхування додаткових витрат. Але вони можуть бути і самостійними об’єктами страхування. У залежності від того, чиї страхові інтереси захищають договори страхування, розрізняють страхування орендних платежів і страхування вартості орендної плати.
Інша група страхування непрямих ризиків містить у собі такі види страхування, у яких розмір збитку прямо не зв’язаний з терміном, необхідним для відновлення загиблого майна. До них, наприклад, відносяться, страхування тимчасового прибутку і страхування від утрати доходу в результаті зміни кон’юнктури ринку.
Наприклад, при страхуванні тимчасового прибутку об’єктом страхування є прибуток, що одержав би страхувальник за умови, якби не виник обговорений у договорі страхування ризик. Як правило, такі договори укладаються підприємцями, продукція яких користається попитом короткочасний проміжок часу, наприклад перед новорічними святами. Розмір страхової суми визначається виходячи з усього розміру планованого прибутку. Розмір тарифів по цьому виді страхування в 1,5 – 2 рази вище ставок по страхуванню подібного майна.
Вищеописані методи страхування практично не застосовуються в нашій країні і страхові компанії, які першими освоять цей сектор страхового ринку зможуть сформувати крупні страхові портфелі.
7.Страхування майна громадян
Страхування майна громадян проводиться на випадок знищення, загибелі, втрати чи ушкодження майна громадян у результаті стихійних лих, нещасливих випадків і інших несприятливих подій. Під майном громадян розуміються предмети домашнього меблювання, побуту і споживання, які використовуються в особистому господарстві і призначені для задоволення побутових і культурних потреб родини.
Об’єктом майнового страхування громадян не можуть бути документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, колекції, унікальні й антикварні предмети, вироби з дорогоцінних металів, каменів, предмети релігійного культу і т.д.
У майновому страхуванні громадян розрізняють наступні групи об’єктів:
будівлі;
предмети домашньої обстановки;
тварини;
транспортні засоби.
Страхування будівель, що належать громадянам, – вид майнового страхування, який проводиться в обов’язковій і добровільній формі. У сучасних умовах проводиться добровільне страхування у доповненні до обов’язкового. Страхуванню підлягають будівлі (житлові будинки, садові будиночки, дачі, господарські будівлі), що належать громадянам на правах особистої власності, поставлені на постійне місце, що мають і стіни і дах. Не можуть бути застраховані старі будівлі, якщо вони не використовуються для господарських потреб, а також будівлі, адреса власників яких невідома.
При страхуванні будівель страховими випадками є: знищення чи ушкодження майна в результаті пожежі, вибуху, удару блискавки, повені, землетрусу, бурі, урагану, цунамі, зливи, граду, обвалу, зсуву, паводка, селю, виходу підґрунтових вод, незвичайних для даної місцевості тривалих дощів і рясних снігопадів, аварій опалювальної системи, водопровідної і каналізаційної мереж, а також розбирання будівель чи перенос їх на інше місце для припинення поширення пожежі.
Майно вважається застрахованим по постійному місцеві проживання страхувальника. Договір може бути укладений терміном від 2-х до 11 місяців і від одного до п’яти років.
Послідовність визначення збитку і страхового відшкодування:
встановлення факту загибелі чи ушкодження майна;
визначення причини нанесення збитку і рішення питання про наявність страхового чи не страхового випадку;
встановлення постраждалих об’єктів і належності застрахованого майна;
розрахунок суми збитку і страхового відшкодування.
Збиток визначається на підставі акта і прикладених до нього документів, що підтверджують факт настання страхового випадку.
Страхування особистих автомобілів.
Вартість послуги страхування по ризиках каско (“повне авто каско”) – від 4,5% до 8,5% вартості легкового автомобіля в рік. Для вантажних машин ця ціна: 2 – 3,4% вартості. При цьому для легкових автомобілів франшиза звичайно коливається від 0,5% до 1,2% страхової суми, чи від 100 до 500 у.е. Для вантажних автомобілів – EUR 1500 – 2500. До речі, для ризику “Викрадення” страховик може установити окрему франшизу. Її розмір – від 3 – 4% для вантажівок і від 6% до 15% для легкових автомобілів різного класу.
Страхова програма “Авто каско” містить у собі наступні ризики:
дорожньо-транспортний випадок;
крадіжка автомобіля, його окремих деталей, вузлів, агрегатів;
пожежа, самозаймання;
стихійне лихо і дія нездоланної сили (буря, шторм, удар блискавки, падіння дерев, напад звірів);
влучення каменів, падіння предметів;
протиправні дії третіх осіб (ПДТО);
збиток при спробі розкрадання транспортного засобу.
При цьому автомобіль можна застрахувати тільки від ДТП чи, наприклад, тільки від стихійного лиха. Але окремо від викрадення (крадіжки) страховики звичайно не страхують – це страхування було б занадто збитковим. Цей ризик продається в пакеті з іншими, наприклад, “ДТП” чи “Пожежа”.
Автомобіль може бути застрахований тільки в тому випадку, якщо він справний і пройшов техогляд у встановлений термін. Не страхуються машини, що знаходяться в експлуатації більш 10 – 15 років, що мають серйозні ушкодження і значну корозію, які використовуються з метою, не передбаченою заводською конструкцією. Багаж автомобіля на страхування звичайно не приймається.
По ризику “Викрадення” автомобіль повинний бути обладнаний сигналізацією. На зношені чи недорогі автомобілі допускається установка електронної сигналізації (яка блокує запуск двигуна) з постійним кодом, але звичайно страховики вимагають наявності сигналізації з перемінним чи плаваючим кодом. На дорогих іномарках можуть зажадати установити протиугінний механічний пристрій, що блокує, і зробити маркірування деталей і вузлів машини. У деяких страховиків вимоги ще більш жорсткі – у випадку викрадення машини з немаркованими деталями і вузлами він може виплатити 80% страхової суми. Якщо страхувальник ставить на автомобіль додаткові пристрої проти викрадення, крім необхідних страховиком, останній зменшує тариф по ризику “Викрадення”. У період дії договору страхування страховик вправі перевірити технічний стан автомобіля, його частин і самої сигналізації.
Стандартний термін дії страхового поліса “Авто каско” – один рік. За бажанням клієнта автомобіль може бути застрахований на термін від 15 днів до 11 місяців. Але це не завжди вигідно для покупця поліса. Адже, відповідно до загальноприйнятих норм, терміну страхування три місяці відповідає 0,5 розміру річного тарифу, а шість місяців – 0,7 річної тарифної ставки.
Розрахунок тарифу на “Авто каско” розробляється на основі даних про стаж водія, обсягу двигуна, наявності пристроїв проти крадіжки, умови збереження авто, обраному ризику, розміру франшизи. В автострахуванні звичайно застосовується безумовна франшиза. Можлива оплата страховки частками: 50% вартості відразу, а іншу суму – через 3 місяці або застрахувати автомобіль на половину його вартості з відповідним зменшенням страхової суми.
Якщо клієнт продовжує договір, страховик, як правило, застосовує систему “знижка-надбавка”. Вона дає можливість страхувальникам одержати знижку до страхового тарифу на термін дії поліса. Розмір знижки може досягати 50% (по 10% за кожний рік), надбавка може досягати 30% і навіть 50% (у залежності від розміру і частоти збитків).
Загальний ліміт відповідальності страховика встановлюється за домовленістю сторін у розмірі: або ринкової вартості автомобіля на дату підписання договору, або балансової вартості з урахуванням зносу, або іншої суми в рамках реальної вартості автомобіля. Відповідальність страховика може бути обмежена визначеним відсотком.
Додаткове устаткування (магнітофон, кондиціонер, вбудований телефон) необхідно застрахувати по окремій програмі “додаткове устаткування автомобіля”. Страховка оформляється по тим же ризикам, що і каско, включаючи ризик крадіжки. Звичайна її ціна 5 – 8% вартості устаткування.
Для оформлення поліса необхідні: паспорт і водійське посвідчення власника (користувача за дорученням), техпаспорт і сама машина для огляду. Якщо автомобіль новий, за основу береться його початкова ринкова вартість, визначена по документах (договір куплі-продажу, міни, доручення) чи каталогах. Якщо машина старше двох років, її вартість визначається з урахуванням зносу. При цьому складається акт оцінки (або співробітником страхової компанії, або сертифікованим оцінювачем). У середньому за перший рік експлуатації вартість автомобіля з урахуванням зносу зменшується на 15 – 20%, за другий – 12 – 15%, за третій 10 – 15%, за кожен наступний – на 5 – 7%.
Оцінка автомобіля здійснюється або при укладанні договору страхування, або при настанні страхової події. При оцінці страхова компанія орієнтується на вартість, заявлену клієнтом. Якщо експертна оцінка вартості транспортного засобу здійснюється після аварії, її оплачує замовник. Страхові компанії оплачують витрати на проведення незалежної експертної оцінки вартості ушкодженого транспортного засобу. У випадку незгоди клієнт бере на себе замовлення й оплату повторної експертизи. Вартість експертизи ушкодженого автомобіля 150 – 250 грн.
Страхова компанія може відмовити у виплаті страхового відшкодування при знищенні, ушкодженні, викраденні автомобіля чи його окремих частин і деталей через гниття, корозії та ін. через збереження його в несприятливих умовах, при використанні страхувальником транспортного засобу в аварійному стані, при керуванні особою без прав чи у стані алкогольного сп’яніння, наркотиків, при непокорі владі, здійсненні карних дій, за винятком тих, котрі пов’язані з порушенням ПДР.
При настанні ДТП клієнт повинний мати необхідне письмове свідоцтво збитків, підписане представниками ДАІ чи міліції.
Страхові компанії відшкодовують вартість ремонтних робіт (включаючи доставку розбитого автомобіля до техстанції), матеріалів і запчастин тільки по випадках, визнаних страховими, а також оплачують роботи з усунення прихованих дефектів, викликаних страховим випадком і які проявилися після ремонту.
Не включаються в суму відшкодування, зокрема: вартість техогляду, різних удосконалень і інших робіт, не пов’язаних з нанесенням збитку автомобілю. Необхідною умовою для здійснення виплат по ризику “Викрадення” є відкриття кримінальної справи по факті викрадення машини, закінчення попереднього слідства (його термін звичайно складає два місяці).
Висновок
У процесі виконання контрольної роботи ми ознайомилися з майновим страхуванням в Україні, а саме з:
- страхуванням майна підприємств;
- страхуванням майна в сільськогосподарському виробництві;
- транспортним страхуванням;
- страхуванням електронних баз даних і програм комп’ютерних систем;
- страхуванням підприємницьких ризиків;
- страхуванням майна громадян.
Також були розглянуто декілька прикладів відносно майнового страхування.
Література
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”//Урядовий кур’єр. – 2001. – 7 листопада.
Законодавство України про страхування//Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
Автострахование: теория, практика и зарубежный опыт: Специальное приложение к журналу “Финансы”. – М.: Финансы, 2005. – 225 с.
Александров А.А. Страхование. – М.: ПРИОР, 2008. – 186с.
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 2007. – 216с.
Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование. Учебник. –СПб.: Питер, 2001. – 256с.
Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 192 с.
Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Кліменко Н.I. Страхове право України: Підручник. – К.: Атіка, 2009. – 368 с.
Бирюков Б.М. Страхование автомобиля. – М.: ПРИОР, 2009. – 128с.
Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – М.: Анкил, 2005. – 228 с.
Кашенко О.Л., Борисова В.А. Соціально-економічні основи страхування. Навчальний посібник. Суми: Університетська книга, 2009. – 252 с.
Крутик А.Б., Никитина Т.В. Организация страхового дела: Учебное пособие. – СПб.: Изд. дом “Бизнесс-пресса”, 2009. – 304 с.
Лемер Ж. Автомобильное страхование. Актуарные модели. – М.: Янус, 2008.
Основы страховой деятельности: Учебник/Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. – М.: БЕК, 2009. – 776 с.
Практикум по страховому делу/Под ред. проф. В.И. Рябикина. – М.: Финстатинформ, 2008. – 72 с.
Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 400с.
Страхование грузов и ответственности перевозчика. – СПб. – Выбор, 2009. – 264 с.
Страхование в промышленности (Опыт страхового рынка ФРГ) М.: Анкил, 2003. –123с.
Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С.С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
Страхування. Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О.О. Гаманкової. – К.: КНЕУ, 2000. –120с.
Шахов В.В. Страхование. Учебник для вузов. – М.: Страховой полис: ЮНИТИ, 2007. – 311 с.
Шахов В.В. Введение в страхование: Учеб. пособие. 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 2009. – 288 с.
Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування. Страхові послуги. – К.: ІЕУГП, 2000. – 268 с.
Шихов А.К. Страхование. Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. –431с.
Янишен В. Система личного страхования в Украине//Предпринимательство, хозяйство и право. – 2007. – № 10. – С. 24 –30.