Ліцензування банківської діяльності. Поняття кредитного ринку

Вміст

1. Ліцензування банківської діяльності

1.1 Порядок, умови видачі та одержання банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензування окремих операцій для банків і банківських корпорацій

1.2 Спеціальні вимоги, пропоновані до банків, на здійснення визначеного виду діяльності

1.3 Порядок розгляду документів та особливості видачі ліцензії і письмового дозволу банківським корпораціям для здійснення окремих видів операцій

1.4 Операції які має право здійснювати банківська установа у разі отримання ліцензії

2. Поняття кредитного ринку

2.1 Суть кредиту, його види

2.2 Поняття кредитного ринку, його функції

2.3 Структура фінансово – кредитної

Список використаної літератури

1. Ліцензування банківської діяльності

Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку . Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після здобуття банківської ліцензії.

Без здобуття банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів і інших засобів, що підлягають поверненню, наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну або адміністративну відповідальність згідно законам України.

Банківська ліцензія надається Національним банком України, на підставі Постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій» N 275 від 17.07.2001р.

Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, повинна дотримуватись низки вимог, передусім щодо:

мінімального розміру статутного капіталу;

джерел формування статутного капіталу;

складу засновників банку;

кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;

кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;

правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;

заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності.

Крім того, приймаючи рішення про видачу ліцензії, уповноважені органи можуть враховувати, наприклад, умови формування мережі філій нового банку; можливий вплив створюваного банку на рівень конкуренції в кредитно-фінансовому секторі; національну належність капіталу чи засновника (у разі, коли в країні діє особливий порядок розгляду заявок від іноземних осіб).

Дозвіл на створення банку і на виконання банківських операцій, видається також Національним банком України.

Письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій, видається банку за таких умов:

а) наявність банківської ліцензії;

б) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку, що підтверджується незалежним аудитором;

в) банк не є об'єктом застосування заходів впливу:

протягом усього періоду діяльності - для банків, які отримали банківську ліцензію менше ніж за шість місяців до часу звернення до Національного банку з клопотанням про видачу письмового дозволу;

протягом шести місяців, що передують зверненню банку до Національного банку з клопотанням про видачу письмового дозволу - для банків, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії більше ніж шість місяців;

г) банк подав план (бізнес-план) щодо певних видів операцій, на право здійснення яких банк бажає отримати письмовий дозвіл, і цей план схвалено Національним банком.

і) банк має достатні фінансові можливості для здійснення такої діяльності;

д) наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідні операції згідно з поданим банком планом (бізнес-планом).

е) наявність керівників підрозділів банку, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам та спеціальним вимогам.

є) наявність комітетів, а саме: кредитного, тарифного, з питань управління активами і пасивами та відповідних положень про них, що відповідають вимогам чинного законодавства України;

ж) наявність відповідних внутрішніх положень банку, що регулюють політику управління активами і пасивами, кредитну, інвестиційну, облікову політику банку та проведення ним діяльності, на яку він бажає отримати в Національному банку письмовий дозвіл.

Документи, що надає банк для отримання ліцензії

1. Клопотання банку про видачу банківської ліцензії;

Інформацію про керівників банку;

Відомості про забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами;

Документ на право власності на приміщення або договір оренди на приміщення, в якому буде розміщено банк на строк не менше ніж п'ять років;

Відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Спеціальні документи, які подає банк для отримання банківської ліцензії

план (бізнес-план), що визначає види діяльності згідно з банківською ліцензією на поточний рік та стратегію діяльності на наступні три роки (у розрізі кожного року окремо), який має містити:

розрахунок балансового звіту;

розрахунок звіту про фінансовий результат;

опис банківських операцій з обґрунтуванням їх економічної доцільності;

коло клієнтів, які банк має намір залучити з метою обслуговування;

розрахунок прибутковості всієї діяльності банку та за кожним видом діяльності окремо на кінець перших трьох років;

економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунку балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат;

опис та дані про управлінську та організаційну структуру банку;

внутрішні положення про правління (раду директорів) банку..

Документи, що надає банк для отримання письмового дозволу

1. клопотання банку про видачу письмового дозволу;

2. висновок незалежного аудитора про підтвердження відповідності рівня регулятивного капіталу банку встановленим вимогам Національного банку;

3. план (бізнес-план), що визначає види окремих операцій, які банк планує здійснювати, на поточний рік та стратегію діяльності на наступні три роки (у розрізі кожного року окремо), який має містити:

розрахунок балансового звіту;

розрахунок звіту про фінансовий результат;

перелік та докладний опис видів операцій, які планує здійснювати банк, з обґрунтуванням їх економічної доцільності ;

відомості про забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам Національного банку;

інформацію про керівників підрозділів,;

копію рішення про погодження кандидатури на посаду керівника служби внутрішнього аудиту банку;

опис та дані про управлінську та організаційну структуру підрозділів банку, які здійснюватимуть операції, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень;

відповідні внутрішні положення банку , що регулюють виконання ним операцій, право на здійснення яких надає йому письмовий дозвіл Національного банку.

1.2 Спеціальні вимоги, пропоновані до банків, на здійснення визначеного виду діяльності

Види діяльності банків, до яких застосовуються спеціальні вимоги:

неторговельні операції з валютними цінностями;

ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності. Банк має бути забезпечений відповідними спеціалістами, а також належним спеціальним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку та потрібні для здійснення відповідних окремих операцій та їх обліку.

Для отримання письмового дозволу на здійснення певного виду діяльності, банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку на момент отримання дозволу.

наявність фахівців відповідної кваліфікації.

підтвердження одного банку (резидента) про згоду на відкриття коррахунку в іноземній валюті.

Банк має право відкривати не більше ніж три прямих кореспондентських рахунки в банках-нерезидентах (по одному коррахунку для розрахунків у країнах СНД, Європи, Америки, крім офшорних зон) у валюті країни місцезнаходження банку-нерезидента;

письмове підтвердження банку-нерезидента, який має рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас" (крім країн СНД), про згоду на відкриття в нього кореспондентського рахунку;

підключення до електронної міжнародної системи платежів в іноземній валюті (S.W.I.F.T. тощо) та відповідність технічного стану та організації охорони приміщення, в якому розміщується технічне обладнання цієї системи, вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

місцеві кооперативні банки не мають права здійснювати операції із залучення та розміщення іноземної валюти на міжбанківському ринку (крім операцій з центральним кооперативним банком).

наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

підключення до міжнародних інформаційних систем типу REUTERS, DOW JONES TELERETE, BLOOMBERG.

строк роботи банку визначається відповідно до кожної вимоги, окремої операції згідно з Положенням;

наявність експертів, підготовленого відповідно до вимог чинного законодавства України.

наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення інших операцій з валютними цінностями на міжнародних ринках;

обладнання спеціального операційного залу з організацією охорони і системою допуску.

наявність каси перерахунку цінностей, вечірньої каси згідно з чинним законодавством України;

наявність атестованого особового складу служби перевезення та інкасації, який має спеціальну підготовку;

наявність спеціального автотранспорту, забезпеченого засобами радіотехнічного зв'язку з частотами, наданими відповідною установою, кольорографічними схемами, спеціальними світловими та звуковими сигналами, погодженими з Міністерством внутрішніх справ України;

наявність вогнепальної нарізної зброї або наявність договору, укладеного з відповідною службою, яка має право здійснювати охорону цінностей, що перевозяться та інкасуються, і який передбачає відшкодування збитків, спричинених унаслідок неналежного виконання обов'язків.

інвестиція у будь-яку юридичну особу становить не більше ніж п'ять відсотків регулятивного капіталу банку і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, здійснює діяльність виключно з надання фінансових послуг і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

наявність сховища для розміщення індивідуальних сейфів, технічний стан якого відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

При отриманні від банку пакета документів та інформації, територіальне управління розглядає їх та перевіряє наявність усіх документів.

У разі відсутності хоча б одного з документів територіальне управління протягом трьох днів із часу отримання документів повинно повернути банку пакет документів із супровідним листом з обґрунтуванням причин його повернення.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повного пакета документів територіальне управління розглядає його щодо дотримання банком умов, перевіряє достовірність інформації, викладеної у поданих документах, та (у разі потреби) проводить співбесіду з особами.

За результатами розгляду пакета документів територіальне управління готує висновок про дотримання банком вимог, готовність банку до здійснення операцій, зазначених у плані, а також обґрунтовані пропозиції щодо можливості видачі банку банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій.

У разі позитивного рішення після розгляду пакета документів банку на отримання банківської ліцензії, письмового дозволу та ліцензій на виконання окремих операцій, але не пізніше двотижневого строку з дня його отримання територіальне управління разом із своїм висновком та клопотанням банку надсилає пакет документів поштою Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку.

У разі негативного рішення територіальне управління надсилає банку письмову відмову із зазначенням причин та повертає пакет документів.

У разі прийняття рішення про видачу банківської ліцензії, письмового дозволу та ліцензій на виконання окремих операцій Генеральний департамент банківського нагляду надсилає територіальному управлінню за місцезнаходженням банку відповідним чином оформлені банківську ліцензію, письмовий дозвіл, ліцензії на виконання окремих операцій із супровідним листом для видачі представнику банку. Банківська ліцензія, письмовий дозвіл, ліцензії на виконання окремих операцій видаються голові правління банку або уповноваженому представнику банку на підставі належним чином оформленої довіреності та за наявності копій платіжних доручень, що підтверджують оплату за видачу банківської ліцензії, письмового дозволу та ліцензій на виконання окремих операцій і за бланк банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій.

Національний банк може відмовити банку у видачі банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій, якщо за результатами розгляду поданого пакета документів установлено, що надано недостовірну або неповну інформацію, або якщо банк не виконав умов.

1.4 Операції які має право здійснювати банківська установа у разі отримання ліцензії

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції:

1) операції з валютними цінностями:

а) неторговельні операції з валютними цінностями;

б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

а) з інструментами грошового ринку;

б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Діяльність, що регулюється нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і на здійснення якої потрібно мати її ліцензію, може здійснюватися банком лише після отримання ліцензії цієї комісії, що видається у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних та ювілейних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

2. Поняття кредитного ринку

2.1 Суть кредиту, його види

Кредит є системою стосунків по мобілізації тимчасово вільних грошових коштів і надання їх в позику на умовах зворотності, терміновості і платності. Кредит – це форма руху позикового капіталу.

Принципи кредитування є основними положеннями кредитного механізму, що визначають процес кредитування. Відповідно до Положення НБУ банківське кредитування здійснюється відповідно до наступних принципів:

зворотність;

терміновість;

цільова спрямованість;

забезпеченість;

платність.

В ході історичного розвитку кредит придбав багато форм:

Комерційний кредит – надання кредиту господарюючими суб'єктами один одному в товарній формі шляхом відстрочення платежу. Сучасним різновидом цієї форми кредиту є міжгосподарський кредит, здійснюваний підприємствами шляхом випуску і розміщення облігацій і інших коштовних паперів.

Банківський кредит – надається банками і іншими кредитовий - фінансовими організаціями юридичним і фізичним особам, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик. Банківський кредит долає обмеженість комерційного кредиту і виступає головною формою кредитних стосунків.

Споживчий кредит надається торгівельними підприємствами, банками і іншими кредитно-фінансовими організаціями населенню для придбання товарів і послуг з відстроченням платежу.

^{Іпотечний кредит надається
у вигляді довгострокових позик під
заставу нерухомості для придбання
житла, землі і тому подібне}

Державний кредит – система кредитних стосунків, коли кредитором або позичальником виступає держава.

Міжнародний кредит є рухом позикових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин. Надається міжнародний кредит в товарній або грошовій (валютною) формі. Носить як приватний, так і державний характер.

По термінах користування кредити бувають короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (від 1 до 3 років), довгостроковими (понад 3 роки).

2.2 Поняття кредитного ринку, його функції

Кредитний ринок – це сфера, де купуються і продаються грошові кошти (на умовах платності, терміновості, зворотності), створені кредитовий, – грошовими і фінансовими інститутами країни.

Слід виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

обслуговування товарного звернення через кредит;

акумуляція або збирання грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів;

трансформація грошових фондів безпосередньо в позиковий капітал і використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування процесу виробництва;

обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття державних і споживчих витрат;

прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяння утворенню потужних фінансово-промислових груп.

Передумовами існування кредитного ринку виступають:

наявність в економіці тимчасово вільних грошових коштів у вигляді амортизаційних фондів; частини тимчасово вільних оборотних коштів (засобів на виплату зарплати, покупку сировини і ін.); засобів, що нагромаджуються для розширення виробництва; засобів бюджетної системи, цільових фондів; накопичень населення;

^{юридична самостійність
кредиторів і позичальників, що забезпечує
відповідальність сторін в процесі
кредитних стосунків;}

економічна самостійність кредиторів і позичальників, самостійність і відповідальність в ухваленні рішень і виконанні зобов'язань.

Об'єктом купівлі-продажу на кредитному ринку є гроші Центрального банку і коштовні папери: короткострокові облігації, векселі, ощадні і депозитні сертифікати, банківські акцепти і ін.

Основними учасниками кредитного ринку виступають:

первинні інвестори вільних грошових коштів;

позичальники в особі юридичних, фізичних осіб і держави;

посередники в особі кредитовий - фінансових організацій.

Сукупність кредитово-розрахункових стосунків, форм і методів кредитування, а також кредитно-фінансових організацій, що здійснюють ці стосунки, – це кредитна система, що має три рівні:

Центральний банк;

комерційні банки;

спеціалізовані (небанківські) кредитовий – фінансові організації.

Банківська система зазвичай включає Центральний банк і комерційні банки. Центральний банк знаходиться на верхньому рівні кредитної і банківської системи. Як правило, це державний банк, головною метою якого є забезпечення стійкого грошового звернення в країні з метою підтримки стабільного неінфляційного економічного зростання.

Комерційні банки організовують платіжний обіг в масштабах національної економіки, створюють кредитні гроші, беруть участь в процесі того, що грошового і банківського мультиплікує.

До небанківських кредитно-фінансових організацій відносяться пенсійні фонди; страхові компанії; інвестиційні фонди, каси взаємного кредитування, ломбарди і ін.

2.3 Структура фінансово – кредитної системи

Кредитний ринок України

Банківська

система

Небанківські фінансово-кредитні установи

Інвестиційні фонди

Інвестиційні компанії

Страхові компанії

Пенсійні фонди

Довірчі суспільства

Факторингові компанії

Лізингові компанії

Ломбарди

Кредитні союзи і ін.

НБУ

Комерційні банки

Суб'єктами при банківському кредитуванні виступають: державні підприємства; приватні підприємства і організації; акціонерні суспільства; населення; інші банки; само держава. У кредитній операції суб'єкти кредитних стосунків завжди виступають як кредитори і позичальники. Кредиторами є юридичні і фізичні особи, що надали свої тимчасово вільні засоби в розпорядження позичальника на певний термін. Позичальник - сторона кредитних стосунків, яка одержує кошти в користування (позику) і зобов'язана повернути їх у встановлений термін. Об'єктами банківського кредитування є матеріальні і нематеріальні цінності. Банківським об'єктом можуть бути: сировина, основні і допоміжні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, засоби в розрахунках, будівництво і так далі

Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава. Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом. Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути - це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи).

Основна функція фінансових посередників — це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників.

Тобто, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) — позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).

Товарами фінансового ринку с кошти і цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.

Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку.

Цінні папери - основний товар фінансового ринку, (Своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.

Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:

- стандарт — напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;

- ринковість — підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;

- ліквідність — свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;

- регулювання державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.

За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою. Так, емітент багатьох цінних паперів і грошей той самий — держава й уповноважені нею органи. Випуск тих і інших регулюється Урядом, Міністерством фінансів, Центральним банком, деякими іншими органами. Як гроші, так і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизовані, мають певний ступінь захисту від підробок.

За характером нарахування плати за позику інструменти фінансового ринку можна поділити на такі основні типи:

> проста позика. Це позика в розмірі Р, яка надається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величині так званих відсоткових платежів, які нараховуються в розмірі і відсотку щорічно на суму, що перебуває у розпорядженні позичальника;

> дисконтна позика. Це позика, номінальна величина якої більша за ту величину, що фактично передається позичальнику в момент видачі позики. Різниця між цими величинами є формою позикового відсотка, який стягується авансом;

> позика з фіксованими виплатами. Це позика в розмірі Р. що надасться на І років, причому погашення позики здійснюється щорічно, починаючи з першого року, протягом І років у фіксованому розмірі Р* . Такого роду позики дуже поширені як споживчі позики;

> купонна облігація. Вона має термін погашення І, номінальну вартість Г, яка вказується на самій облігації і виплачується при погашенні облігації. До купонної облігації належать І* купонів вартістю Р* кожний, які дають право власнику облігації отримувати щорічно виплати в розмірі Р*.

Розвиток і удосконалення фінансового ринку сприяє появі різноманітних цінних паперів, які функціонують у різних його сегментах, дають можливість відкласти сьогоднішнє споживання, нагромадити заощадження, спрямувати їх у сферу підприємницької діяльності.

Таким чином, фінансовий ринок здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між галузями, областями та регіонами; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Фінансовий ринок утворює достатні фонди коштів для всіх суб'єктів економіки - держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками.

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб’єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім — урядові структури, сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів, — від позичальників до кредиторів.

Мал. 2. Інституційна модель грошового ринку

За інституційним критерієм ринок можна поділити на два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

- канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції;

- канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

Наявність сектору прямого фінансування має важливе економічне значення. Для покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця “в обличчя”, що дає можливість вибирати найбільш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектору загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на грошовому ринку, примушує їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг для суб’єктів цього ринку.

У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб’єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу.

Сектор опосередкованого фінансування є об’єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед мова йде про зв’язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.

ліцензування операція банк кредит ринок

Список використаної літератури

1. Банківські операції : Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

2. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.

3. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посіб. – К. Т-во «Знання», КОО, 2000. – 243с. – (Вища освіта XXI століття).

4. «ПОЛОЖЕННЯ про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» Затверджено Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 за N 275 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за N 730/5921

5. Экономическая теория: МАКРОЭКОНОМИКА: Учебно-методический комплекс. – М.: 2008. – 286 с.