Правове регулювання створюваних в інноваційних проектах результатів досліджень і розробок

Збіг інтересів інвестора та розроблювача з приводу потреби надійної охорони прав на інтелектуальну власність зовсім не обов'язково призводить до єдиного розуміння, кому саме з них доцільніше бути власником цих прав. Сторона інноваційного проекту, що фінансує, для одержання доходів від інвестицій і вилучення конкуренції зацікавлена в тому, щоб мати право власності на всі результати, які будуть отримані в перебігу реалізації проекту. Крім того, сторона, що фінансує, прагне мати доступ до всіх результатів, що їх отримав розроблювач раніше і які можуть знадобитися для роботи. Причому зі зростанням витрат на виконання проекту інтереси інвестора виражатимуться в бажанні одержати виняткові права на всі взагалі результати розроблювача, використовувані в проекті.

Для творців технології підхід "хто платить, той і замовляє музику" на ранніх стадіях інноваційного проекту не може бути прийнятним. Недооцінене, а тим більше, безоплатне передання результатів досліджень породжує несправедливі відносини партнерів, що завжди призводить до розвитку конфлікту та недосягнення цілей проекту. Передача всіх прав інвесторові при неотриманні комерційно значущих результатів і припиненні фінансування блокує можливість подальших розробок і заважає пошукові інших потенційних інвесторів. Усе це підпадатиме під дію прав, уже переданих раніше стороні інноваційного проекту, що здійснює фінансування.

Для дослідників і розроблювачів права на інтелектуальну власність найчастіше є взагалі єдиним видом власних активів. Життєздатність науково-технічних організацій залежить безпосередньо від можливості розвитку дослідницької роботи, одержання для її проведення нових замовлень. Будь-які обмеження в застосуванні отриманих результатів перешкоджають проведенню досліджень у нових напрямках. Тим більше, що інвестор не схильний при фінансуванні дослідницької частини інноваційного проекту платити більше, ніж сума відшкодування прямих витрат. Виграти на розвиток потенціалу науково-технічної організації, особливо в разі припинення подальшого фінансування технології за проектом, що комерціалізується, залишаються не відшкодованими. Тому проблема справедливого регулювання питань інтелектуальної власності на ранніх стадіях інноваційних проектів з урахуванням законних інтересів сторін, одна з яких фінансує, а друга робить творчий внесок - досить актуальна.

Приклад. В оборонному НДІ кілька років тому в рамках одного з договорів було розроблено вдалу комп'ютерну програму "прошивання" контролера перед встановленням його в блок керування. Договір було присвячено розробленню спеціального пристрою, але технічне завдання не містило в собі розробку програми "прошивання". Це було одним з додаткових результатів, що був переданий у Дослідному зразку спеціального пристрою без розкриття змісту самої програми. Права на науково-технічну продукцію в договорі взагалі не обумовлені.

Пізніше група розроблювачів, що виконувала цей договір, створила мале підприємство, яке почало виконувати замовлення на Виготовлення контролерів для різних цивільних цілей. Вдалу програму, що має кілька рівнів технічного захисту, стали широко використовувати.

Колишній замовник з Міноборони теж звернувся до малого підприємства. З'явилися замовлення на створені раніше блоки керування. Тільки колишні розробники виявилися найбільшою мірою здатними виробляти й налагоджувати цю продукцію. Однак тепер замовник вимагає передати йому всі права на документацію, на основі якої випускаються блоки керування. Розроблювачі не хочуть втратити нове замовлення, але й віддати вдалу програму вони теж не хочуть, побоюючись, що замовлення передадуть у підвідомчі організації.

Яку стратегію оформлення своїх прав можна було б рекомендувати розроблювачам? Як їм найдоцільніше використовувати свої права?

Звичайно, розроблювачі повинні зареєструвати свої виключні права на програму й тільки тоді виходити на переговори з замовником із Міноборони. Причому краще зареєструвати права на інтелектуальну власність двічі: зареєструвати програму для ЕОМ і подати до патентного відомства заявку на винахід на спосіб і пристрій для перетворення сигналу. Ставши правовласником об'єкта авторського права та об'єкта патентного права, розроблювачі зможуть на переговорах обстоювати вигідні умови передачі прав на використання цих двох об'єктів права інтелектуальної власності.

Інноваційний продукт, що є результатом виконання інноваційного проекту й науково-дослідною і дослідно-конструкторською розробкою нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка або дослідної партії, відповідає таким вимогам:

а) він є реалізацією об'єкта права інтелектуальної власності, на які виробник продукту має державні охоронні документи чи одержані від власників цих об'єктів права інтелектуальної власності ліцензії. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для цього продукту;

б) розроблення продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

У разі відповідності науково-технічної продукції вимогам, що висуваються законодавством про охорону інтелектуальної власності, актуальним стає питання про суб'єкта прав на такі результати. Питання про суб'єкт прав на результат інтелектуальної діяльності підлягає врегулюванню в договорі про створення науково-технічної продукції між сторонами договору. Залежно від того, за ким закріплюються права на науково-технічні результати, виникає проблема правомірності комерційної реалізації цих результатів тією або іншою стороною договору.

Під умовами використання результатів НДДКР варто розуміти обсяг і способи використання, а також умови розпоряджання сторонами договору їхніми правами шляхом видачі дозволу на використання результатів третім особам або поступка прав на них.

На практиці є різні варіанти розподілу прав на результати НДДКР.

У договорі підлягають врегулюванню питання, пов'язані з правами на створені і/або використані в процесі виконання НДДКР охороноздатні технічні, художньо-конструкторські та інші рішення. Зокрема, в договорі варто зафіксувати умови правової охорони таких рішень і передання прав на результати, що дістали правову охорону. При створенні нової інтелектуальної продукції можливе використання в ній раніше отриманих результатів. Розподіл прав у цьому разі залежить від того, чи забезпечені раніше створені результати правовою охороною, кому належать права на ці результати, чи не минув термін їхньої правової охорони.

Питання передачі науково-технічної продукції, зокрема й обороноздатних результатів вирішуються одночасно з її створенням, тобто регламентуються одним договором - договором на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Це виправдано в тих випадках, коли створення науково-технічної продукції не пов'язане з закріпленням виключних прав за будь-якою стороною договору. В разі закріплення виключного права на науково-технічну продукцію за стороною договору її використання другою стороною договору й іншими особами Можливе на підставі додаткової угоди, наприклад, ліцензійної.

Після уточнення й обліку власної інтелектуальної власності учасники інноваційного проекту повинні домовитися про обсяги прав на спільну ділову інформацію, що буде отримана при об'єднанні творчого та фінансового внесків сторін. Необхідно домовитися про умови розподілу доходів при використанні отриманих результатів і про порядок обов'язкового узгодження між учасниками проекту умов передання спільних результатів третім особам. Інакше виникають глибокі суперечності при розподілі доходу від реалізації нової технології або нового товару.

Майбутній комерційний успіх значною мірою пов'язаний з організацією ділової взаємодії учасників при виконанні інноваційного проекту.

Одним з варіантів комерціалізації ОПІВ є передача прав на ОПІВ, створених у НДІ, малому підприємству, іноді спеціально для цього створеному, для подальшого виробництва продукції з використанням цього ОПІВ.

Передача результатів досліджень, розподіл прав інтелектуальної власності між НДІ і малим підприємством, а також розподіл доходів між ними при комерціалізації отриманих результатів, у світовій практиці ґрунтуються на виділенні внесків партнерів. Під внесками НДІ і малого підприємства розуміється насамперед використовувана в проекті інтелектуальна власність учасників, так звана базова інтелектуальна власність. Під базовою інтелектуальною власністю мається на увазі право кожної зі сторін на отримані раніше незалежно одна від одної або самостійно придбані результати науково-технічної діяльності, об'єкти права інтелектуальної власності, комерційні таємниці та інші результати інтелектуальної діяльності. Причому передбачається, що участь у проекті не може тлумачитися як право кожної зі сторін на використання базової інтелектуальної власності іншої сторони поза рамками спеціальної угоди.

Базова інтелектуальна власність може використовуватися в проекті без компенсації з боку власника, всі інші випадки її використання обговорюються за спеціальною угодою. Тому кожен факт використання наявної в малому підприємстві та НДІ інтелектуальної власності на стадії доробки нової продукції слід уточнювати заздалегідь або відразу після використання, але це повинно стати взаємним зобов'язанням від початку спільної роботи. Зазвичай такі узгодження не повинні стати вадою в практичній роботі.

Під проектною інтелектуальною власністю розуміються права, що стосуються результатів науково-технічної діяльності, об'єктів права інтелектуальної власності, комерційної таємниці, що були створені вперше або зібрані з наявних частин у процесі виконання інноваційно-орієнтованого проекту.

За винятком випадків, які зазначаються в спеціальній угоді, володіння проектною інтелектуальною власністю віддається стороні, чий персонал перший фактично довів предмет обговорення до практичної реалізації, в цьому випадку ця сторона від свого імені й за свій рахунок може здійснювати правову охорону такого об'єкта. Спільно створена проектна інтелектуальна власність належатиме всім учасникам проекту до укладання письмової угоди про протилежне. Мале підприємство зазвичай має право першого вибору на спільно створену проектну інтелектуальну власність.

Доходи або прибуток від будь-якого продукту, процесу чи якогось нововведення, створеного спільно на кооперативній основі, розподіляються між малим підприємством і НДІ відповідно до спеціальної угоди. Витрати й інші зобов'язання, що пов'язані з удосконаленням і маркетингом будь-якого продукту, процесу або якогось нововведення, також розподіляються між. малим підприємством і НДІ відповідно до спеціальної угоди. У таких угодах сторони беруть на себе зобов'язання розкривати один одному в письмовій формі будь-які охороноздатні рішення, вказуючи осіб, відповідальних за таке розкриття, з достатнім ступенем Деталізації відповідно до чинного законодавства про інтелектуальну власність.

Кожна зі сторін, що бере участь у проекті, зможе використовувати проектну інтелектуальну власність іншої Сторони на невиключних правах і без компенсації у зв'язку з діяльністю в рамках спільного проекту. Результати такого використання вміщують у звіти про спільну роботу.

Мале підприємство має в своєму розпорядженні можливість вибору при комерціалізації будь-якої інтелектуальної власності НДІ шляхом одержання виключних прав. Якщо проектна інтелектуальна власність НДІ є патентоздатною, то в малого підприємства буде право виняткового права на ліцензування такого винаходу протягом заздалегідь визначеного періоду. Мале підприємство може за своїм вибором і для відшкодування патентних витрат продовжити обраний період додатково на кілька місяців, письмово повідомивши про це НДІ.

Протягом визначеного в такий спосіб періоду НДІ має продовжувати підтримувати патентну охорону винаходу. Мале підприємство потім повинне відшкодувати НДІ ці витрати. Умови такої ліцензії мають містити в собі:

сплату на адресу НДІ прийнятних роялті з продажу продуктів і послуг, на які поширюється винахід, або з розробки, виготовлення і/або використання їх на основі винаходу;

відшкодування малим підприємством витрат, що понесе НДІ під час пошуку та здійснення патентної охорони в країнах, охоплених ліцензією.

У разі, якщо проектна інтелектуальна власність НДІ відрізнятиметься від винаходу, що потенційно може бути запатентований, то мале підприємство має право на винятковий вибір ліцензії на період до кількох місяців по завершенні виконання НДІ тієї фази проекту, під час якої таку проектну інтелектуальну власність було розроблено.

Базову інтелектуальну власність і проектну інтелектуальну власність, так само як і інша інформацію, що є власністю учасників проекту, а також конфіденційну інформацію, розкриту однією стороною іншій стороні в рамках проекту, слід у подальшому тримати у відповідних умовах таємності.

Кожна зі сторін може публікувати свої результати за спільним проектом. Однак сторона, що публікує, повинна надати іншій право відмовитись від запропонованої публікації, так само як і час на рецензію запропонованої публікації з підготовкою коментарів, у яких будуть представлені всі пропозиції, що публікуватимуться. Крім того, публікація може бути додатково затримана на кілька днів для підготовки й заповнення патентної заявки, яку або подасть сторона, яка запросила рецензію, або на її прохання це зробить сторона, що публікує.

Питання інтелектуальної власності є одним із найскладніших, яке є найменш зрозумілим серед більшості науково-технічних фахівців. Тому в інноваційно-орієнтованих проектах не завжди просто та безконфліктно можна виділити базову й проектну інтелектуальну власність.

Базова інтелектуальна власність стає вільно доступною іншим учасникам протягом реалізації проекту для здійснення його цілей. Однак учасники хочуть бути впевненими в тому, що взамін вони одержать справедливу віддачу за результат попередньої інтелектуальної діяльності, реалізований в будь-якому комерційному продукті або процесі. Своєю чергою, всі учасники хочуть бути певними в тому, що вони одержать справедливу віддачу від подальшої промислової експлуатації інтелектуальної власності пропорційно внескові кожного учасника. Зі свого боку, учасники науково-дослідної бази хочуть мати загальне право на використання результатів проекту для наступних некомерційних, не дохідних наукових цілей. Вони також хочуть мати право на публікацію результатів наукових досліджень, що підпадають під вимогу про комерційну таємницю.

Зокрема, в Російській Федерації було проаналізовано 86 інноваційно-орієнтованих проектів. Перші результати аналізу виявили істотні недоробки при узгодженні дій учасників, врахуванні їхніх внесків, плануванні спільної роботи, забезпеченні відповідальності за взяті зобов'язання. Насамперед відзначимо, що тільки 54 з 86 проектів на початку спільної роботи мають угоди про регулювання питань інтелектуальної власності та про розподіл майбутніх доходів від реалізації інноваційної продукції. Якщо проаналізувати ці 54 договори, то можна зробити такі висновки:

Базова інтелектуальна власність не уточнена в жодному договорі. Тобто учасники всіх проектів не дають переліку конкретних результатів їхньої попередньої інтелектуальної діяльності, на базі яких засновано проект. У шести договорах учасники проектів прямо вказують, що вони взагалі ніякої інтелектуальної власності не вкладають. Зрештою, про взаємний обмін інтелектуальною власністю на старті проекту домовилися учасники лише 15 проектів. Про передачу результатів інтелектуальної діяльності на умовах конфіденційності сказано в трьох договорах, причому без уточнення, про які конкретні результати йдеться. В одному договорі сказано про необхідність укласти ліцензійний договір про передачу інтелектуальної власності малому підприємству. Самого договору не представлено.

Про права учасників проектів на проектну інтелектуальну власність сказано тільки в 35 з 54 договорів. Спільне використання результатів роботи планується в 16 проектах. У шести проектах права на розроблювальну продукцію вирішено закріпити за НДІ. Крім того, в одному договорі уточнено, що п'ять зразків розроблювального нового обладнання буде передано в НДІ. У трьох проектах права на розроблювальну продукцію вирішено закріпити за малим підприємством. Ще в трьох проектах учасники вирішили передати малому підприємству права тільки на створюване відповідно до проекту нове обладнання. У шести проектах учасники домовилися укласти угоду про розподіл прав надалі, причому в двох проектах цей термін намічений після закінчення проекту.

Про розподіл доходу від реалізації нової продукції, що розробляється за новим проектом, зазначено в 20 з 54 договорів. У 12 проектах учасники домовилися про рівні права на розподіл доходів. У чотирьох договорах вирішено прибуток розділити пропорційно внескові учасників без уточнення самих внесків. У двох договорах вирішили укласти спеціальну угоду про розподіл доходу від реалізації нової продукції, що розроблятиметься за проектом у майбутньому. В одному договорі зазначено, що НДІ одержить 20% прибутку малого підприємства, в іншому договорі вирішено цей прибуток розділити навпіл. Тільки в двох договорах згадується необхідність виплатити авторам винагороду, що передбачено законодавством, без зазначення розмірів виплат.

У результаті проведеного аналізу договірних відносин учасників інноваційно-орієнтованих проектів, що були укладені на початку спільної діяльності, можна з певністю сказати, що договори складено формально, в них не продумано реальних наслідків для учасників. У наявному вигляді договірні відносини істотно підвищують ризики розвитку конфліктів між учасниками та недосягнення цілей проекту. Без навчання учасників проекту, видачі їм конкретних рекомендацій, спеціального роз'яснення керівники проектів ці питання самостійно вирішити не зможуть.

Отже, учасники інноваційного проекту повинні детально прописувати в договорі свої права на майбутні плановані результати досліджень і розробок. Фактично може бути один із трьох варіантів:

отримані результати можуть бути спільною власністю інвестора та розроблювана;

отримані результати можуть бути власністю інвестора;

отримані результати можуть бути власністю розроблювача. Варіант спільної власності можна розглядати як проміжний.

Права потрібні тільки для комерційного використання науково-технічних результатів. Якщо обидві сторони не мають ясності з цього приводу, то тимчасово вони можуть домовитися про спільне володіння, щоб той, хто перший визначиться з використанням, міг викупити частку іншої сторони. Як не можна ефективно керувати автомобілем, якщо кермо тримають одночасно два водії, так і розпоряджатися правами на інтелектуальну власність доцільно одному власникові.

Другий або третій варіанти обирають залежно від багатьох чинників. їх кількість і зміст уточнюють у кожному конкретному випадку учасники інноваційного проекту, щоб при розподілі прав врахувати економічний, науковий і технологічний внески кожної сторони в створення інтелектуальної власності. До числа чинників відносять такі:

умови фінансування інноваційного проекту: внески сторін, зокрема й ціна внесеної інтелектуальної власності, стадія проекту, до якої зобов'язується фінансувати інвестор тощо;

структура та перспектива взаємин інвестора й розробника проекту;

значущість внесеної для виконання проекту інформації інвестора;

реальність інтересів інвестора щодо масштабів комерційного використання результатів, отриманих у проекті;

стадія розроблення технології на початок інноваційного проекту;

стан знань у галузі, до якої належить проект, особливості галузі промисловості;

наміри, зобов'язання та можливості сторін захищати інтелектуальну власність, зокрема й здійснювати закордонне патентування;

права однієї сторони, якщо інша не виконає своїх зобов'язань з охорони інтелектуальної власності;

права на конфіденційність одержуваної інформації: розмір "віконця" для можливості ознайомлення третіх осіб, наприклад, для патентування, умови та порядок передання, публікацій, демонстрації на виставках тощо;

порядок виплати винагороди авторам стороною, що одержує дохід від використання інтелектуальної власності.

При виконанні інноваційного проекту між сторонами-учасницями проекту можуть укладати договори різних видів. У цих Договорах однією з істотних умов повинна бути норма розподілу Прав на результати інтелектуальної діяльності.

У контрактах на виконання НДДКР творчий внесок у кінцевий результат вносить тільки одна сторона, що виконує роботу за кошти іншої сторони. Для таких договорів характерне превалювання майнових прав замовника на результати робіт.

В угодах про спільну науково-технічну діяльність передбачається зобов'язання їхніх учасників з'єднати свої внески, зокрема й гроші, інше майно, професійні знання, навички й уміння, а також ділову репутацію та ділові зв'язки і спільно діяти, використовуючи їх для одержання науково-технічних результатів. Для таких угод характерні виникнення й реалізація загальних часткових прав учасників.

Самостійну роль відіграють договори про платне надання послуг, згідно з яким виконавець зобов'язаний за завданням замовника зробити консультаційні, інформаційні, освітні й інші послуги, а замовник зобов'язаний ці послуги оплатити. У таких договорах під наданням послуги розуміється здійснення виконавцем визначених дій або здійснення їм визначеної діяльності, не пов'язаних з виконанням науково-технічних робіт і які не породжують яких-небудь нових прав, зокрема й право на інтелектуальну власність.

Під час поділу прав на майбутні ще не отримано результатів, значна увага приділяється процедурним питанням. Інвесторові пропонується право перегляду рукописів розроблювачів перед їхньою публікацією або усною презентацією. Це робиться для перевірки на наявність конфіденційної інформації.

Якщо власником отриманих результатів є замовник, то в умовах угоди на дослідження вказуються термін повідомлення інвестора про патентоздатні результати та термін прийняття інвестором рішення про патентування, а також зобов'язання вчасно інформувати інвестора про діловодство за заявками, погоджувати позиції, що мають для нього комерційну значущість. Право перевіряти й робити критичні зауваження за змістом і процедурою подачі заявки на об'єкт права інтелектуальної власності інвестор має, якщо він несе витрати на патентування. Ці засоби розглядаються як кредит стосовно майбутніх виплат за передачу прав.

У разі, якщо в інвестора й розроблювача спільна власність, вони повинні заздалегідь вирішити, яка зі сторін подає заявку та веде діловодство при контролі іншої сторони за документацією. Витрати звичайно розподіляються між партнерами.

Процедури з передачі конфіденційної інформації передбачають зазначення терміну, протягом якого сторони не розкриватимуть третій стороні без попередньої письмової консультації з іншою стороною договору будь-яких отриманих за ним результатів. Про це може бути укладена додаткова угода.

Під час обміну інформацією в перебігу виконання спільних робіт, під час ознайомлення інвестора з проміжними результатами та ПІД час одержання розроблювачами уточнювальних даних, особливого значення набувають умови такого обміну. Якщо при цьому не обумовлена конфіденційність, то обмін інформацією може розглядатися як її публічне розкриття.

Сторони домовляються, що сторона-одержувач не матиме зобов'язань стосовно будь-якої конфіденційної інформації, якщо ця інформація відповідає таким вимогам:

на цей час або пізніше стає загальнодоступною в результаті використання, публікації або подібних дій не з вини сторони-одержувача;

отримана без зобов'язань конфіденційності від третьої сторони, що, своєю чергою, має легальне право на розкриття інформації стороні, що приймає;

вже є надбанням сторони, яка приймає, що випливає з її звітів, письмових документів, котрі передують одержанню інформації від сторони, що розкриває;

отримана стороною-одержувачем незалежно, без посилання на конфіденційну інформацію сторони, що розкриває;

має бути розкрита за законом.

Крім того, сторони домовляються, що не розкриватимуть один одному будь-яку інформацію, яка є конфіденційною або є власністю сторони, що розкриває, або будь-якої третьої сторони, крім випадків, коли це необхідно стороні, що розкриває, для виконання зобов'язань за угодою,

В угодах про співпрацю рекомендується велику увагу приділяти питанням щодо розподілу прав на проміжні результати роботи. Кожна сторона має Право на необмежене використання таких результатів на території своєї країни. Для передачі таких результатів у треті країни потрібна згода учасників співпраці. Доходи при цьому розподіляються між сторонами пропорційно до зафіксованої в угоді частки участі.

Рекомендується в тексті угоди про співпрацю обговорити дії партнерів, якщо передача проміжних результатів зачіпає інтереси іншої сторони. Для цієї мети передбачається процедура попереднього інформування про намір передати будь-які результати, що завжди є частиною кінцевого результату угоди. Під час передачі результату іншій стороні уточнюється мета його використання: або тільки для досягнення цілей співробітництва, або для необмеженого застосування в комерційній діяльності на території партнера.

Проблема запобігання конфліктам між замовником і виконавцем при створенні науково-технічної продукції з приводу прав на неї актуальна в усьому світі. Цінність інформації зростає в зв'язку зі скороченням термінів морального старіння технологій і збільшенням наукомісткості використовуваного устаткування. Тому в усіх країнах визнана доцільність регулювання питань інтелектуальної власності на ранній стадії, коли ще тільки складається угода про роботу з одержання результатів, які повинні мати правову охорону.

Коли сторони мають достатню впевненість щодо ймовірності появи інтелектуальної власності в процесі виконання досліджень і її комерційного значення, доцільно передбачати в додатку до договору ліцензійну угоду. Всі умови передачі прав на дослідження обумовлюють заздалегідь.

Виняткова ліцензія особливо важлива в таких галузях промисловості, як фармацевтична, біотехнологічна, хімічна. Там, як правило, технологія комплексна і цілком контролює одержання кінцевого продукту. В електроніці, машинобудуванні розроблення частіше має обмежений обсяг і є частиною усього виробничого процесу. У цих галузях нерідко обмежуються невинятковими ліцензіями.

Звичайно в умовах, що стосуються роялті, обговорюється інтервал, на який відкладається визначення розміру винагороди за ліцензійною згодою. База роялті, як відомо, може бути побудована на доході з продажів, вартості одиниці виробів, додаткової вартості та прибутку. Тому в угоді обговорюється можливість уточнення найприйнятнішого варіанта для сторін.

Найважливішою умовою є сфера застосування. Труднощі визначення взаємовигідних формулювань пов'язані з можливістю багатоцільового використання результатів досліджень. Наприклад, придбали права для одних цілей, а виявилося, що вигідніше їх використовувати для інших, про що в ліцензійному договорі не зазначалося, тому відрахування ліцензіарові договором не передбачено. Крім того, пізніші досягнення в інших галузях техніки відкривають зовсім нові можливості комерціалізації переданих раніше прав. Наприклад, виявилося, що можливість використовувати хімічну сполуку в медичних цілях може принести значний прибуток, але при передачі прав на хімічну сполуку таке його застосування в ліцензійних переговорах не розглядалося.

Водночас частіше виникає не нова сфера застосування, а виявляються невигідними обговорені умови ліцензійної угоди. Інвестор виправдано вважає занадто ризикованим брати на себе зобов'язання за ліцензійним договором на використання результатів ще не проведених досліджень. Тому в договорі на дослідження права інвестора вказують частіше не у формі ліцензії, а в формі опціону. Це знижує ризики інвестора.

Однак навіть варіант опціону може виявитися занадто ризикованим для інвестора, і тоді оформляється право першого вибору. Мається на увазі здатність розроблювачів досягти домовленості з третьою стороною, причому на вигідніших, ніж було запропоновано інвесторові, умовах. Тоді перед виданням ліцензії третій стороні інвестор одержує право на таку ліцензію замість неї. Володіння цим правом дає інвесторові додаткову впевненість у виправданості фінансування досліджень. Однак розроблювачі бачать при цьому труднощі в зацікавленні інших партнерів.