Право водокористування та його види
Міністерство праці та соціальної політики України
Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці
Кафедра історії та теорії
держави і права конституційного
та адміністративного права
КУРСОВА РОБОТА
з екологічного права
Право водокористування та його види
Студентки
Ніколаєвої Ірини Анатоліївни
Група № 401, 2004 / Н – 52 – 401
Науковий керівник:
Веремієнко С.В.
Чернігів
2005
Зміст
Вступ
Розділ 1 Основи правового режиму вод України
1.1 Води як об’єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони
1.2 Особливості управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод
1.3 Право водокористування
1.4 Класифікація водокористування
1.5 Правова охорона вод
Розділ 2 Юридична відповідальність за порушення водного законодавства
2.1 Відповідальність за порушення водного законодавства
2.2 Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони вод
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникла вода – і життя припинилося на величезних просторах нашої планети.
Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 % земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважна більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 % всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 % складають прісні води, з яких 1,6 % заховані в льодовиках.
Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 % прісних вод.
Води (водні об'єкти) України є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органом державної виконавчої влади.
Використання вод в Україні здійснюється з метою задоволення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільськогосподарських, транспортних та інших державних і громадських потреб.
Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води або користуються водними об’єктами. У процесі водокористування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.
Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Водні об’єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.
У водному законодавстві знайшли відображення особливості спеціального водокористування та користування водними об’єктами для потреб галузей економіки.
Використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших об’єктів. Це призводить не тільки до зменшення водовмісну об’єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди.
Водопостачання ускладнюються ще й тим, що водні об’єкти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами.
Забруднення гідросфери, нераціональне використання водних ресурсів, знищення водойм, а значить, знищення підводного життя є однією із складових екологічної кризи. Тому це питання стало дуже актуальним.
Розділ 1 Основи правового режиму вод України
1.1 Води як об’єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони
Води є одним з найважливіших компонентів навколишньою природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельними, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їх якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринною і рослинного світу. Залежно від впливу на них, води є обмеженими й уразливими природними об'єктами.
Водні ресурси виконують численні функції: економічну, екологічну, соціальну тощо. Пріоритетне використання вод — це забезпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важливим залишається використання вод для потреб багатьох галузей економіки: сільськогосподарського зрошення, енергетики, судноплавства, рибного господарства та ін.
За своїми природними характеристиками у поняття вод включають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море. Так, підземні води — це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної" кори в усіх фізичних станах; поверхневі води — це води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; територіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбережжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До водних ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. І Водного кодексу (ВК) України).
Як відновлюваний природний ресурс води України потребують збереження, науково обґрунтованого раціонального використання, охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям щодо вод та ліквідації наслідків такт дій, поліпшення їх стану. Так, у 1996 р. для потреб населення то народного господарства з усіх категорій водних об'єктів зібране 27519 млн. куб. м води. Скид зворотних вод у водні об'єкти становить 13197 млн. куб. м. При ньому у поверхневі водні об'єкт скинуто 4703,7 тис. тонн забруднюючих речовин. Із 47 водних об'єктів України, на яких проводилися гідробіологічні спостереження, не виявлено жодного водотоку або водойми, які б відповідали вимогам фонового стану чи характеризувалися як «чисті води».
За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту". З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку І забезпеченню екологічної безпеки населення в Україні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічного правового, і виховною впливу здатне забезпечувати ефективне використання вод, їх відтворення та охорону.
Правову основу водного законодавства складають: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Закон України від 21 вересня 2000 р. «Про внесення змін до Водного кодексу України» та інші акти законодавства. Завданням водного законодавства є регулювання водних правових відносин, які, залежно від напрямків правового регулювання, можуть бути: правовідносинами права власності на води; правовідносинами управління і контролю її галузі використання, відтворення та охорони вод; правовідносинами використання вод; правовідносинами охорони та захисту водних ресурсів тощо.
Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічною розвитку і соціального добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування (ст. 6 ВК України). Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать:
І) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні води та територіальне море (ст. З ВК України). Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду (ст. 4 ВК України). Як відомо, згідно із Земельним кодексом України землі водного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (ст. 4 Земельного кодексу України).
Положення про те, що український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради, а також, що окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідними органами виконавчої влади, дає можливість визначити, що в Україні існує державна та комунальна власність на води.
Це зобов'язує державу та її органи розробляти та впроваджувати правові засоби, умови та правила раціонального використання вод, їх збереження та охорони, встановлювати правовий режим щодо кожної категорії об'єктів.
Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загальнодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України). Так, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особливості управління ними та правове регулювання водопостачання.
Як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони водні об'єкти підлягають державному обліку з метою встановлення відомостей про їх кількість і якість, а також даних про водокористування. На підставі даних державною обліку вод ведеться державний водний кадастр.
Отже, води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони — це природні водні запаси та штучно створені водогосподарські системи в межах території України, її виключної (морської) економічної зони, які постійно взаємодіють з іншими компонентами навколишнього природного середовища і зареєстровані у воднооблікових документах як об'єкт права власності, права користування, управління, охорони та відтворення.
1.2 Особливості управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод
Водний кодекс України започаткував здійснення державного управління в галузі використання, відтворення і охорони вод за басейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (ст. 13 ВК України). В основу такого принципу покладалося впровадження дієвих засобів, спрямованих па забезпечення раціонального використання, збереження, відтворення води, починаючи з місць її первинного виникнення (джерел, струмків, підземних потоків тощо), переміщення виключно до гирлових зон водозборів. Водоресурсна забезпеченість окремих регіонів, країни в цілому позначається на ефективності економіки, оскільки наявність і якісний стан водних ресурсів впливає па розміщення і функціонування господарських об'єктів уздовж водотоку головних водних артерій держави: річок Дніпро, Дністер, Десна, Прип'ять, Чорного та Азовського морів. З цією метою пропонувалося створювати відповідні державні управлінські структури, які б забезпечували раціональне та ефективне використання й охорону вод басейнів таких об'єктів. Такою спеціалізованою управлінською структурою виступає Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості пінної води, яка утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 р. № 1544. Проте, крім цієї Ради, в державі не створювалися спеціальні органи басейновою управління.
На міждержавному рівні створено Комітет із врятування Азовського моря.
Загальне державне управління в галузі здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та їх виконавчі комітети. Спеціальне державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів забезпечується Міністерством екології та природних ресурсів України, Державним комітетом України по водному господарству, їх органами на місцях та іншими органами відповідно до законодавства. Компетенція цих органів визначена у главі 4 ВК України та у положеннях про них.
Громадське управління представлене створеними відповідно до їх статутів громадськими комітетами із врятування річок Дніпро, Дністер, Десна тощо.
Функції управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів зумовлені основними напрямками діяльності органів управління відповідно до їх повноважень і складаються з: планування; державного обліку і ведення державного водного кадастру, розподілу і перерозподілу вод; стандартизації і нормування; контролю та моніторингу вод, вирішення спорів у цій галузі.
Так, на рівні регіонів, держави та міжнародного співробітництва за участю місцевих рад, спеціально уповноважених органів управління, наукових установ, громадськості розробляються відповідно регіональні, міждержавні та державні програми використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів. Їх метою є здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціональне використання і охорона вод, запобігання їх шкідливій дії. Розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природною середовища, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів. Розробляються такі програми на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем водокористування і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо (ст. 12 ВК України).
о
У свою чергу, державний облік вод здійснюється з метою встановлення інформації про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл між водокористувачами та розробляються заходи з раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складається державний водний кадастр. Порядок ведення державного водного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413.
Державний водний кадастр складається з трьох розділів, які включають в себе: державний облік поверхневих вод; державний облік підземних вод та державний облік водокористування. Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, забруднюючі речовини, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність гоню. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою. Державний водний кадастр за розділом «Водокористування» ведеться Державним комітетом України по водному господарству.
Державний облік поверхневих вод здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України шляхом проведення постійних гідрометеорологічних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, що затверджується цим органом за погодженням з Державним комітетом України по водному господарству.
Державний облік підземних вод здійснюється також Міністерством екології та природних ресурсів України шляхом спостереження за якісними і кількісними характеристиками підземних вод за програмою, що затверджується цим органом.
Значна увага в галузі державного забезпечення раціонального використання вод та їх якості й безпечності приділяється розробці та затвердженню стандартів і нормативів у цій галузі. Так. до комплексу взаємопов'язаних нормативних документів із стандартизації у цій сфері входять документи, які містять: основні положення; терміни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод; вимоги раціональною використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах до процесів, продукції і послуг; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативи із стандартизації у цій галузі. Розробляються стандарти в цій галузі Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров'я України, іншими органами, а затверджуються Держстандартом України відповідно до чинного законодавства.
У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються: нормативи екологічної безпеки водокористування; екологічний норматив якості води водних об'єктів; нормативи граничне допустимого скидання забруднюючих речовин; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти; технологічні нормативи використання води; інші нормативи.
Нормативи екологічної безпеки водокористування встановлюються для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки і забезпечують безпечні умови водокористування. Нормативи екологічної безпеки водокористування (гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; гранично допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства; допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення) розробляються і затверджуються відповідно Міністерством охорони здоров'я України та Національною комісією з радіаційного захисту населення України, Міністерством аграрної політики України та вводяться в дію за погодженням з Міністерством екології га природних ресурсів України. Для деяких категорії вод, що використовуються у лікувальних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілях, можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.
Екологічний норматив якості води водних об'єктів встановлюється для оцінки екологічною благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів. Він містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.
Екологічний норматив та категорії якості води водних об'єктів розробляються і затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством охорони здоров'я України.
Нормативи граничне допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.
Інші нормативи у зазначеній галузі розробляються згідно з вимогами, визначеними ст.ст. 39—40 ВК України, за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України або за його дозволом, за дозволом МОЗ України, Міністерства аграрної політики України.
Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативів екологічної безпеки водокористування та нормативів гранично допустимого скидання, як правило, забороняється.
Розподіл і перерозподіл водних ресурсів здійснюється у таких ((юрмах: надання водних об'єктів у відособлене користування; видача дозволів на спеціальне водокористування; вилучення водних об'єктів; анулювання дозволів.
Надання у відособлене користування водних об'єкті» здійснюється відповідно до Положення про порядок порушення і розгляду клопотань про надання водних об'єктів у відособлене користування, затверджене постановою РМ УРСР від 22 вересня 1980р. Надають у відособлене водокористування водні об'єкт Кабінет Міністрів України, якщо водні об'єкти розташовані на території кількох областей, обласні державні адміністрації, якщо водні об'єкти розташовані на території кількох районів, міські районні виконавчі органи, якщо водні об'єкти мають місцеве значення.
Видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється на підставі установлених лімітів використання води та у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається органами Міністерства екології та природних ресурсів України у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення. Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з органами Міністерства екології та природних ресурсів України у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.
Вилучаються водні ресурси з користування тими органами, які видають дозволи або надають у відособлене користування водні об'єкти, через анулювання такого дозволу або прийняттям рішення про вилучення водного об'єкта з користування.
Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється з метою забезпечення додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.
За видами контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів можна поділити на державний та громадський. У свою чергу, державний контроль у цій галузі забезпечують Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до законодавства України, а також виконавчі комітети місцевих рад.
Зокрема, Державною екологічною інспекцією Мінекоресурсів України, її відділками в областях, державними інспекціями охорони Чорного та Азовського морів здійснюється контроль за додержанням правил охорони внутрішнього моря, територіальних, поверхневих вод від забруднення, засмічення, за кількісним та якісним складом зворотних вод засобами власних гідрохімічних лабораторій тощо.
Дотримання санітарно-гігієнічних вимог до якості та безпеки вод здійснюється санітарно-епідеміологічною службою України згідно із Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , іншими актами законодавства.
Громадський контроль у цій галузі здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього середовища відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 5 липня 1999 р. № 150.
Відповідними формами, засобами контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, що здатні запобігати негативним наслідкам, забрудненню, засміченню вод тощо є моніторинг вод та проведення екологічної експертизи.
Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вол, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у зазначеній галузі. Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815. До суб'єктів державного моніторингу вод належать Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет по будівництву, архітектурі та житлової політики України, їх органи на місцях, а також організації, що входять до сфери управління цих міністерств і відомств. Відповідно до призначення державний моніторинг вод поділяється на: фоновий моніторинг, що здійснюється на водних об'єктах у місцях опосередкованого антропогенного навантаження; загальний моніторинг, що складається з моніторингу на державній мережі пунктів спостережень, моніторингу антропогенного впливу на водні об’єкти, моніторингу водних об'єктів у місцях їх використання та спеціальних видів моніторингу; кризовий моніторинг, що здійснюється у зонах впливу аварій і надзвичайних ситуацій.
Дані моніторингу вод покладаються в основу інформування про стан вод, підготовку щорічних регіональних та Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за цим розділом. Інформування про стан водних об'єктів, його зміну та про проведення водоохоронних заходів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, покладається, крім органів державної виконавчої влади, на ради усіх рівнів.
Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи у порядку, визначеному Законом України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу».
Вирішення спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, місцевими радами, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством. Позивачі — Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по водному господарству і їх органи на місцях — звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушенням водного законодавства.
Спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до законодавства України.
1.3 Право водокористування
Право водокористування в широкому розумінні (об'єктивному значенні) — це один з головних правових інститутів водною права, складова частина права природокористування, тобто правовою інституту екологічного права. З цієї точки зору право водокористування — це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціонального й безпечного використання водних об'єктів.
Право водокористування — це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб. Такі визначення є теоретико-правовими.
Водний кодекс України у ст. 1 дає законодавче визначення «водокористування» та «використання води». Так, водокористування — не використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Використання води ~ процес вилучення воли для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб і гідроенергетики, рибництва, водного, повітряною транспорту та інших потреб.
Об'єктами права водокористування виступають, як правило, відокремлені ділянки водного об'єкта, надані конкретному водокористувачу в користування для визначеної мети. Індивідуалізуючими ознаками таких водних ділянок є місце розташування та розмір. Слід зазначити, що розміри водних ділянок, які налаються у користування, не нормуються у правовому порядку, а визначаються у кожному випадку в спеціальному дозволі з урахуванням мети водокористування. Не належать до об'ємів права водокористування воли, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, у живих тканинах, а також води, відокремлені під природною середовища, наприклад, вода у водопроводах, резервуарах тощо. У цьому разі вона стає товарно-матеріальною цінністю.
Суб'єктами прана водокористування (водокористувачами) можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України).
За своїм змістом право водокористування — це сукупність прав та обов'язків водокористувачів, які визначені ст.ст. 43—44 ВК України, іншими нормативними актами, зокрема інструкціями, положеннями, правилами тощо, а також договорами на водокористування.
Праву водокористування притаманні загальні принципи: економне використання водних ресурсів; цільове використання вод; дотримання встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та встановлення лімітів забору води; платність спеціальною водокористування та безплатність загального водокористування; недопущення засмічення, забруднення та вичерпання водних об'єктів; обов'язкове відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства та ін.
Права водокористувачів можуть бути обмежені у випадках, визначених ст.ст. 45 та 47 ВК України. Зокрема, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій, під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.
Права водокористувачів охороняються законом, а у разі їх порушення підлягають поновленню.
1.4 Класифікація водокористування
Класифікацію (види) права водокористування можна проводити за кількома ознаками.
Так, водокористувачі як суб'єкти можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозбірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування (ст. 42 ВК України).
За підставами виникнення право водокористування може бути загальним та спеціальним.
Загальне водокористування здійснюється громадянами безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. Цільове призначення права загального водокористування — це купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць (ст. 47 В К України).
Загальне водокористування може бути обмежене або заборонене районними і міськими радами, первинними водокористувачами з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав.
Спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ст. 48 ВК України). Не належать до спеціального водокористування;
пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);
подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні реї іони;
усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);
використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;
вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;
виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;
видобування корисних копалин і водних ресурсів;
прокладання трубопроводів і кабелів;
проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;
інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Цільовим призначенням спеціального водокористування є задоволення потреб населення, господарсько-побутове, лікувально-оздоровче, сільськогосподарське, промислове, транспортне, енергетичне, рибогосподарське та інше державне і громадське використання вод.
Право на здійснення спеціального водокористування посвідчується дозволом, який видається за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням погреби у воді та погодженням з органами державної виконавчої влади. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. У разі маловоддя ліміт забору води може бути зменшено спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.
Спеціальне водокористування є платним. Плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та за скидання в них забруднюючих речовин. Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначається па основі нормативів плати, фактичних обсягів забору води та встановлених лімітів на збір води. Норми шви збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 18 7равня 1999 р. № 836, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України віл 23 липня 1999 р. № 1341.
Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається па основі нормативів плати, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду. Нормативи збору, які справляються за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, у тому числі у морські води, а також залежно від концентрації забруднюючих речовин, визначаються згідно з Порядком встановлення нормативів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення нього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303.
Використання води для деяких потреб має свої особливості. Так, користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу. Така плата стягується за проведення діяльності, пов'язаної з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та здійснення заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій). Нормативи плати за ці види водокористування встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. № 836 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1999р. № 1341).
Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими рядами за поданням відповідних державних органів управління (ст. 53 ВК України).
Збори за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 80 відсотків, до бюджетів областей — в розмірі 20 відсотків. Збори за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення на території Автономної Республіки Крим зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 50 відсотків, до бюджету Автономної Республіки Крим — в розмірі 50 відсотків (частини 1, 2 ст. 32 ВК України). Проте необхідно мати на увазі, що Законом України від 7 грудня 2000 р. «Про Державний бюджет України на 2001 рік» ці положення Водного кодексу України зупинено на 2001 рік.
Збори за використання поверхневих вод для потреб гідроенергетики, рибництва та водного транспорту, а також за втрати води при її транспортуванні зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 відсотків. Збори за використання води з водних об'єктів місцевого значення надходять до республіканського бюджету автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (частини З, 4 ст. 32 ВК України). Збори за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та за понадлімітний забір води з них зараховуються до Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у порядку, визначеному Законом України віл 5 березня 1998 р.
Всі зазначені збори спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов’язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.
За строками право водокористування може бути строкове та безстрокове. Зокрема, загальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту строком не обумовлюється.
Строки загального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, то не перевищує відповідно короткострокового та довгостроковою водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, то видали дозвіл на спеціальне водокористування (ст. 50 ВК України).
Водні об'єкти або їх частини місцевого значення та станки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення можуть надаватися в користування на умовах оренди, але ліпше для рибо розведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (ст. 51 ВК України).
Передача орендарем права на оренду водного об’єкта (чи пою частини) іншим суб'єктам забороняється.
Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) можуть передаватися цими органами відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим органам.
Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.
Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до Водного кодексу України та інших закоти України.
Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки, плата за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за угодою сторін. Орендарі водних об'єктів (їх частин) можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому Водним кодексом України.
Користування водними об'єктами може бути частково або повністю заборонено, якщо ці водні об'єкти мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також якщо вони входять до складу систем оборонного водопостачання теплових та атомних електростанцій. На водних об'єктах повністю заборонено здійснювати лісосплав (ст. 54 ВК України).
Право на спеціальне водокористування припиняється за таких підстав: 1) зникнення потреби спеціального водокористування; 2) закінчення строку спеціального водокористування; 3) ліквідація підприємств, установ, організацій; 4) передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам; 5) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність; 6) порушення правил спеціального водокористування та охорони вод; 7) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; 8) систематичне невнесення плати в строки, визначені законодавством, та інше (ст. 55 ВК України).
З огляду на зазначені підстави припинення права водокористування їх можна поділити на правомірні (закінчення строку водокористування чи зникнення потреби в ньому) та протиправні юридичні факти. Підстава припинення спеціального водокористування впливає на порядок припинення цього права. Так, якщо зникла потреба у спеціальному водокористуванні, то право водокористування припиняється за клопотанням водокористувача. У разі закінчення терміну спеціального водокористування, ліквідації підприємств, установ чи організацій, передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам право спеціального водокористування припиняється за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування. За рішенням Кабінету Міністрів України, відповідних рад право спеціального водокористування припиняється за умови визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність, а також виникнення необхідності першочергового задоволення питних і побутово-господарських потреб населення. На вимогу органу, який видав дозвіл на спеціальне водокористування, може бути припинено право водокористування у разі порушення водокористувачем умов спеціального водокористування та охорони вод, а також у разі систематичного невнесення плати у позначені строки. У всіх випадках припинення права на спеціальне водокористування здійснюється шляхом анулювання дозволу на спеціальне водокористування органом, який його пилав.
Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані діями інших юридичних і фізичних осіб, що призвели до припинення права або зміни умов спеціального водокористування. Перелік таких дій наведено у Порядку відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 966.
Збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, не відшкодовуються у випадках, коли такс припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням.
Встановлення факту припинення права (зміни умов) спеціального водокористування, дій осіб, що призвели до припинення такого права (зміни умов), здійснюється на підставі державної екологічної експертизи. Визначення розміру збитків, завданих водокористувачам, здійснюється згідно з Методикою розрахунків збитків, завданих припиненням права або зміною умов спеціального водокористування.
Використання вод для задоволення питних і господарських потреб населення зумовлене їх якісними характеристиками, які мають відповідати встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам. У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам і нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду. За водокористувачами закріплено право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.
Використання вод для задоволення питних і господарських потреб населення здійснюється у порядку централізованого, децентралізованого водопостачання та використання підземних вод питної якості з додержанням вимог, передбачених ст.ст. 59—61 ВК України.
Користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування (ст. 65 В К України).
Зрошення угідь здійснюється водами, якість яких повинна відповідати встановленим нормативам. При цьому водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення зазначених угідь. Зрошення угідь стічними водами може бути дозволено державними органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з державними органами санітарного і ветеринарного нагляду. Під час осушення земель повинні вживатися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.
Під час користування водними об’єктами для промислових потреб і потреб гідроенергетики водокористувачі зобов'язані дотримуватися встановлених правил експлуатації водосховищ; умов спеціального водокористування; режимів накопичення та спрацювання запасів води; екологічних вимог; вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної), припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання, очищення питних вод; забезпечувати режими коливання рівнів води у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання води через гідровузли, безперебійне пропускання води через гідровузли, безперебійний пропуск суден а також риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд тощо (ст. 66 ВК України).
Скидання стічних вод промисловими та іншими об'єктами допускається лише за умови наявності нормативів граничне допустимих концентрацій та встановлених нормативів допустимого скидання забруднюючих речовин. На водокористувачів покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання скидання стічних вод чи його припинення, коли такі води: можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання; містять цінні відходи, що можуть бути вилучені; містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів; містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації; призводять до зміни температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період; є кубовими залишками, що утворюються в результаті їх очищення і зневаження тощо (ст. 70 ВК України).
Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), забороняється. Водним законодавством встановлюються й інші умови скидання зворотних вод у водні об'єкти (ст.ст. 71—75 ВК України). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. № 465 затверджено Правила охорони вод від забруднення зворотними водами, які є обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
Користування водними об'єктами для потреб водного транспорту здійснюється на річках, озерах, водосховищах, каналах, інших водоймах, а також територіальному морі та внутрішніх морських водах, які визначаються внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю або частково заборонено (ст. 67 ВК України). Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 640.
Усі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємностями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження стічних вод.
Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.
Користування річками України залежить від виду річки. Так, відповідно до ст. 79 ВК України та залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великим належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. кв. км. До середніх належать річки з площею водозбору від 2 до 50 тис. кв. км. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. кв. км.
З метою охорони водності малих річок забороняється ряд дій, визначених ст. 80 ВК України, зокрема зміна рельєфу басейну річки, руйнування русла пересихаючих річок, струмків та водотоків; розорювання заплавних земель, застосування на них засобів хімізації тощо.
Заходами, спрямованими на збереження водності річок і охорону їх від забруднення є: створення прибережних захисних смуг; створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані; впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозбору; впровадження водозберігаючих технологій, здійснення водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річок; здійснення інших за ходів, передбачених ст. 81 ВК України.
З мстою оцінки екологічного басейну річки та розробки за ходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997р.№347.
1.5 Правова охорона вод
Правова охорона вод включає в себе сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на недопущення, попередження забруднення вод, їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин тощо.
Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, знищення родючості земель та спричинити інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод (ст. 95 ВК України).
З метою охорони вод встановлюється спеціальний порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними (ст.ст. 85, 86 ВК України) відповідно до вимог земельного законодавства.
Важливими засобами охорони вод є встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів, смуг відведення на річках, греблях, водоймах, берегових смуг на судноплавних водних шляхах, зон санітарної охорони.
Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, навколо озер та інших водоймів.
Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності. У ціп зоні забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалиш, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя. кар'єри тощо), а також у потічки.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.
З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення. засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ст. 88 ВК України).
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва боки річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків та потічків, а також ставків площею менше ніж 3 гектари — 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смут подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів віл зрізу води. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією і режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання і застосування пестицидів та добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних. гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких та твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Об'єкти, що розташовані у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 89 ВК України).
Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів входить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш ніж 1 кубічний метр на добу; влаштування полів фільтрації та створення Інших споруд для приймання і знеражування рідких відходів.
Смуги відведення з особливим режимом користування встановлюються на магістральних, міжгосподарських та інших каналах, на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водоймах і греблях на річках для потреб їх експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування. Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Берегові смуги встановлюються та використовуються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347.
З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.
Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх територіях за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024.
Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, установлених Законом України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України». На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.
Вимоги щодо охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання передбачені главою 20 (ст.ст. 95—106) ВК України. Так, повинні бути додержані умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, на стан рибогосподарських водних об'єктів. Зокрема, забороняється: проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання; здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод; скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття; забруднення і засмічення поверхні водозборів, льодового покриву водойм водотоків, морів, їх заток і лиманів унаслідок утрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.
У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидання з суден плавучих засобів, платформ та інших морських споруд, а також повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів, сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269.
Особливій охороні підлягають водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних. З метою їх захисту встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом. У водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється скидання будь-яких зворотних вод. Перелік водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499.
Відповідні засоби охорони підземних вод встановлені ст.ст. 105—106 ВК України. Так, на підприємства, установи, організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо на ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, покладається обов'язок: здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод; обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод; повідомляти у встановленому порядку спеціально уповноважені на те органи у разі розкриття водоносних горизонтів підземної води питної якості під час проведення бурових, гірничих та інших робіт, пов'язаних з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, з метою вжиття заходів з охорони підземних вод від вичерпання і забруднення; затампоновувати чи ліквідовувати всі свердловини, непридатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі вироби, покинуті криниці.
У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за рахунок винних осіб здійснюються заходи з їх відтворення.
Законодавством передбачено заходи запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їх наслідків (ст.ст. 107, 108 В К України).
Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд; заболочення, підтоплення, засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод унаслідок ненормованої подачі води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття протоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; осушення земель; забруднення (засолення) земель в рамках видобування корисних копалин; ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів.
З метою запобігання шкідливим діям вод, аваріям на водних об'єктах та усунення їх наслідків мають вживатися такі заходи: залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах; будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів; спорудження дренажу; укріплення берегів тощо.
У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного із шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів із запобігання, а у разі факту стихійного лиха — негайної ліквідації його наслідків. У аварійних ситуаціях на водних об'єктах, пов'язаних з їх забрудненням, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство, установа чи організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно повідомити про це державні органи та розпочати ліквідацію її наслідків.
Крім заходів охорони вод, передбачених Водним кодексом України, передбачено й інші види діяльності, що належать до природоохоронних заходів, у тому числі й у галузі охорони і раціонального використання водних ресурсів.
Розділ 2 Юридична відповідальність за порушення водного законодавства
2.1 Відповідальність за порушення водного законодавства
Водним законодавством передбачено низку складів правопорушень, за які може наставати дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова, або кримінальна відповідальність. Такими правопорушеннями є: самовільне захоплення водних об'єктів; забруднення та засмічення вод; порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водною фонду; руйнування русел річок, струмків та водотоків або порушення природних умов поверхневого стоку піл час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій: введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності; недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування та інші (ст. 110 ВК України).
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо пі порушення виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.
Майнова, або цивільно-правова відповідальність — не відповідальність підприємств, установ, організацій, громадян України, іноземних юридичних чи фізичних осіб чи осіб без громадянства за збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановленому чинним законодавством.
Так, згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавств про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 р. № 373, майнова відповідальність настає за: самовільне водокористування; самовільне скидання зворотних вод підприємствами, суднами та іншими об'єктами; перевищення затверджених нормативів та норм скидання зворотних вод та за інші противоправні дії. Тобто основними правопорушеннями є: забруднення, засмічення вод, перевищення лімітів забору води, або самовільне водокористування (без дозволів) тощо. Для проведення розрахунків збитків встановлено коефіцієнти, що враховують категорію водного об'єкта: морські та поверхневі водні об'єкти комунально-побутового водокористування — 1,0; поверхневі водні об'єкти господарсько-побутового водокористування — 1,4; поверхневі та морські водні об'єкти рибогосподарського водокористування: II категорії — 1,6; І категорії — 2,0. Розрахунок збитків здійснюється за допомогою відповідних формул, показники яких включають кількість шкідливих речовин, обсяг води та її коефіцієнт за категорією.
За шкоду, заподіяну внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх морських вод України із суден, кораблів та інших плавучих засобів, підприємствами, установами, організаціями, громадянами України, іноземними юридичними особами та громадянами, обчислення розміру відшкодування та сплати збитків здійснюється згідно з Положенням, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116' та згідно з таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1995 р. № 4842. В основу обчислення розміру відшкодування таких збитків покладено: вид забруднюючих речовин, скинутих у водне середовище, кілограм-еквівалент таких забруднюючих речовин та розмір відшкодування збитків за одиницю виміру (у доларах США). Наприклад, за 1 кг солей важких металів встановлено таксу у розмірі 12936 дол.; за 1 кг шкідливих речовин за категорією токсичності А — 1522 дол.; за 1 куб. м господарсько-фекальних стічних вод - 140 дол. Розміри відшкодування збитків обчислюються посадовими особами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств, відомств, яким надано права державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища.
Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водною законодавства, не звільняє винних осіб від плати за спеціальне водокористування та плати за забруднення водних ресурсів скидами забруднюючих речовин та розміщенням відходів у водних об'єктах.
Адміністративна відповідальність у цій галузі передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме за: порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59); порушення правил водокористування (ст. 60); пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61); невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62); перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (стосовно водних ресурсів — ст. 91); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82); порушення правил застосування, зберігання, транспортування. знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); експлуатація на водних об'єктах водозабірних споруд. не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91); невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної та ядерної безпеки або охорону природних ресурсів (ст. 188).
До суб'єктів адміністративних порушень в галузі використання і охорони вод можуть бути застосовані такі засоби адміністративного впливу: накладання штрафів (на посадових осіб і громадян); обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, незалежно від форм власності, у разі порушення ними законодавства про охорону природного навколишнього середовища, у тому числі й водного законодавства.
Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства застосовується до винних за: приховування, або перекручення відомостей про стан екологічної (в тому числі водних ресурсів) ситуації чи захворюваності населення (ст. 227 Кримінальною кодексу (КК) України); забруднення водойм (ст. 228 КК України): за бруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей, або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228 КК України).
2.2 Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони вод
Органи внутрішніх справ зобов'язані охороняти води від забруднення, засмічення, інших згубних впливів на стан вод. У цій роботі беруть участь територіальні органи внутрішніх справ та інші підрозділи.
Поширеною формою охорони вод працівниками органів внутрішніх справ є надання всебічної допомоги водогосподарським органам, що регулюють використання і охорону вод. Представники цих двох органів проводять спільні рейди і перевірки з метою забезпечення виконання підприємствами, організаціями, установами і громадянами вимог законодавства щодо охорони вод. Ці водоохоронні заходи мають здебільшого профілактичну спрямованість, мета яких не допустити забруднення і засмічення вод, або завчасно виявити такі правопорушення для вжиття відповідних заходів.
Водоохоронні дії органів внутрішніх справ нерідко пов'язані з додержанням водокористувачами і всіма громадянами водоохоронних норм, перш за все заборонного характеру. До таких слід віднести, наприклад, правові норми, які забороняють: в'їзд і стоянку автомобілів, мотоциклів, моторолерів, їх миття і ремонт безпосередньо біля води; засмічення берегів і поверхні вод тощо. Працівники органів внутрішніх справ покликані забезпечити додержання зазначених правил.
Вагомим внеском органів внутрішніх справ в охорону вод є забезпечення дотримання встановлених законодавством заборон щодо водних об'єктів. Існуючі правові норми забороняють руйнування русел річок, струмків та водотоків, знешкодження зелених насаджень і трав'яного покриву на берегах водних об'єктів, самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин) тощо. Дотримання цих заборон на практиці контролюється і забезпечується співробітниками різних природоохоронних і правоохоронних органів, у тому числі органів внутрішніх справ.
Важливі функції щодо охорони вод покладені на працівників автомобільних інспекцій, які покликані забезпечувати охорону річок та інших водойм від забруднення мастилами, бензином, нафтою та іншими речовинами, що скидаються автобазами і підприємствами по ремонту автомобілів.
Водоохоронні дії органів внутрішніх справ е складовою частиною їх діяльності щодо охорони, і зміцнення громадського порядку в місцях відпочинку і водного туризму громадян. Це підвищує увагу до водоохоронних заходів з боку їх працівників.
Вимогливість до водоохоронних дій органів внутрішніх справ підвищує і те, що від них значною мірою залежить санітарно-епідемічне благополуччя населення, бо забруднення вод нерідко стає причиною епідемій.
Об'єктом контролю з боку працівників органів внутрішніх справ є правила користування індивідуальними плавучими моторними засобами. За його здійснення значна увага приділяється питанням охорони вод від забруднення і засмічення.
Водні об'єкти, що мають особливе значення, охороняються міліцією охорони. До таких об'єктів відносяться водосховища, що використовуються для забезпечення населення питною водою Підрозділам міліції охорони під безпосередню сторону передаються як самі водосховища, так і гідротехнічні споруди, що їх обслуговують. Охорона цих об'єктів здійснюється на підставі договорів, що складаються з відповідними організаціями.
Відомо, що дня забезпечення необхідного санітарного режиму водосховищ створюються спеціальні зони їх санітарної охорони. У цих зонах працівники міліції охорони контролюють виконання встановлених обмежень. За виявлення порушень санітарного режиму складаються протоколи, які подаються до відповідних басейнових інспекцій для притягнення до адміністративної відповідальності винних осіб.
У разі необхідності працівники міліції охорони порушують кримінальні справи на підставі ст. 242 Кримінального кодексу України, і проводять невідкладні слідчі дії з наступною передачею таких справ за підслідністю.
Водне законодавство окремо наголошує на необхідності охорони вод, призначених для протипожежних потреб. Згідно зі ст. 69 Водного кодексу України використовувати воду з водних об'єктів спеціально призначених для протипожежних потреб у будь-яких інших цілях забороняється. Нагляд за дотриманням порядку користування водними об'єктами для протипожежних потреб здійснюють місцеві Ради народних депутатів та органи протипожежної безпеки.
Органи внутрішніх справ забезпечують правовий захист честі, гідності, здоров'я та життя осіб, які здійснюють охорону вод.
Працівники органів внутрішніх справ допомагають місцевим органам державної влади і управлінням виконувати обов'язки, передбачені для них водним законодавством у галузі використання і охорони вод. До відання обласних, районних, міських, сільських і селищних Рад народних депутатів та їх виконавчих органів віднесено широке коло питань, що тісно пов'язані з охороною вод:
а) розробка, затвердження та реалізація місцевих програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
б) встановлення правил користування маломірними судами на водних об'єктах;
в) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією;
г) організація інформування населення щодо стану водних об'єктів, його змін та проведення водоохоронних заходів;
д) здійснення контролю за використанням і охороною вод
та відтворенням водних ресурсів.
Ефективна і постійна допомога органам державної влади і управління в їх діяльності щодо охорони вод — суттєвий вклад органів внутрішніх справ у вирішення цієї важливої проблеми.
Про участь органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони вод свідчать також покладені на них обов'язки захисту прав громадян, підприємств, установ і організацій. Таким чином, вони захищають їх права як водокористувачів. Виконуючи цей обов'язок, органи внутрішніх справ мають можливість істотно вплинути на стан використання і охорони вод.
Крім того, громадяни та їх об'єднання згідно з водним законодавством залучаються до здійснення заходів щодо використання і охорони вод. Вони, наприклад, беруть участь у розгляді місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод, та відтворенням водних ресурсів; за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами за власні кошти виконують роботи з використання і охорони вод; беруть участь у проведенні перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносять пропозиції з цих питань; проводять громадську екологічну експертизу і обнародують її результати; подають до суду позови щодо відшкодування збитків, заподіяних державі та громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод.
Вклад органів внутрішніх справ в охорону вод полягає в тому, що їх працівники надають громадянам та їх об'єднанням всебічну правову допомогу за умови вживання зазначених заходів.
Охорона вод досягається шляхом контролю, який здійснюють органи внутрішніх справ за додержанням обмежень прав водокористувачів. Водне законодавство, надаючи водокористувачам широкі права, передбачає в ряді випадків і їх обмеження. Зокрема, права водокористувачів можуть бути обмежені у разі загрози виникнення епідемій та епізоотій, під час аварій та за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод. Звичайно, працівники органів внутрішніх справ не можуть бути байдужими щодо додержання водокористувачами передбачених законодавством обмежень.
Органи внутрішніх справ та їх працівники здійснюють охорону вод не тільки в зв'язку з виконанням службових обов'язків, але й як водокористувачі. Вони використовують воду для різних потреб: промислових, сільськогосподарських, побутових, культурно-оздоровчих тощо. Від того, як вони здійснюють права та обов'язки водокористувачів, чимало залежить загальний стан охорони вод в Україні. По-перше, органи внутрішніх справ, їх підприємства і господарські організації, всі працівники системи Міністерства внутрішніх справ займають вагоме місце серед водокористувачів. По-друге, вони подають приклад дбайливого використання і охорони вод іншим водокористувачам, тому що є однією із впливових структур в системі державних органів. А прикладу належить важлива роль в досягненні поставленої мети. Це ніколи не треба забувати працівникам органів внутрішніх справ, особливо якщо йдеться щодо охорони вод — одного з найважливіших об'єктів природи.
Висновки
Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та вразливими природними об’єктами.
Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. Загальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд. кубічних метрів. Запаси водних ресурсів на душу населення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. кубічних метрів, у моно водних рік – 1 тис. Кубічних метрів, у Луганській, Донецькій, Харківській областях та в Криму – 0,24 – 0,50 тис. кубічних метрів.
У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менше, ніж у Російській Федерації.
Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших завдань сучасності.
В умовах зростання антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Основним законодавчим актом, який регламентує порядок використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий ВР України 6. 06. 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодексу записано: „Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково – обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян та водокористування”.
З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В кодексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значеня для правового регулювання водних відносин у майбутньому. Він заклав основи для вдосконалення правового регулювання водних відносин, як того вимагає життя.
Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпечення раціонального використання й охорони вод.
Збереження, очищення та раціональне використання води (водних об’єктів) – завдання всього населення. Людство вже значною мірою освідомило загрозу екологічної кризи.
Список використаних джерел
1 Конституція України 1996 р.
2 Водний кодекс України від 6.06.1995 р.
3 Земельний кодекс України.
4 ЗУ „Про внесення змін до Водного кодексу України” від 21.09.2000 р.
5 ЗУ „Про охорону навколишнього середовища”.
6 ЗУ „Про підприємства в Україні”.
7 ЗУ „Про вільну морську (економічну) зону”.
8 ЗУ „Про власність”.
9 Постанова КМ У „Про правовий режим зое санітарної охорони водних ресурсів” від 18.12.1998 р.
10 Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів.
11 Конвенція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів.
12 Порядок ведення державного водного кадастру від 8.04.1996 р.
13 Порядок здійснення державного моніторингу вод від 20.07.1996 р.
14 Правила охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення від 29.02.1996 р.
15 Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами від 25.03.1999 р.
16 Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води від 27.02.1997 р.
17 І.А. Дмитренко, Екологічне право України, К:, ”Юрінком Інтер”, 2001 р.
18 В.З. Янчук, Екологічне право України, К:, „Юридична книга”, 2001 р.
19 В.І. Андрейцев, Екологічне право, К:, „Істина”, 2001 р.
20 А.А. Погребной, Аграрное, земельное и экологическое право Украины, Х:, «Одиссей», 2001 г.