Антикризове управління банківською системою

Потреба та економічна сутність антикризового управління банківської системи у сучасних умовах

Поняття "криза" – одне з найскладніших, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Цей термін походить від грецького Krisis – різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність [2].

Е. Коротков вважає, що «антикризове управління» – це управління, яке ґрунтується на передбаченні загрози кризи, аналізі її ознак заходів щодо зниження негативних наслідків і використання її чинників для подальшого розвитку.

У найзагальнішому вигляді під антикризовим управлінням варто розглядати таке управління, яке буде запобігати або пом'якшувати кризові ситуації. Щодо такого тлумачення суті антикризового управління запропоновано диференціювати такі підвиди:

1) передкризове управління, яке здійснюють для своєчасного виявлення та вирішення проблем (прийняття рішень) для запобігання кризи;

2) управління в умовах кризи, який визначає стабілізацію нестійких станів і збереження керованої системи;

3) управління процесами виходу з кризи, яке здійснюють для мінімізації втрат і втрачених можливостей під час виведення з кризи [3].

До передкризового управління можна віднести ранню діагностику банкрутства, яка є складовою антикризового регулювання банківського сектору національної економіки.

Необхідно зробити висновок про стійкість на основі сукупності результатів, які можна отримати під час аналізу фінансового стану банку за такими напрямками:

● динаміка нарощування власних засобів (капіталу) банку;

● рівень прибутковості та рентабельності банківських операцій;

● якість активів і ресурсів банку;

● рівень менеджменту та маркетингу в банку.

Рання діагностика проблемності в банках повинна відповідати таким вимогам:

● результати ранньої діагностики повинні бути критерієм оцінки якості управління банком;

● рання діагностика повинна відповідати вимогам фінансової стратегії банку, що забезпечує ефективне управління ризиком банкрутства;

● рання діагностика повинна характеризуватися, як на якісних, так і на кількісних характеристиках діяльності банку та використання результатів усіх форм фінансового аналізу;

● форми та методи ранньої діагностики повинні бути універсальні і застосовуватися для банків на будь-якій стадії їхнього розвитку;

● рання діагностика повинна підпорядковуватися меті та завданням банківського нагляду;

● система показників, яку використовують для ранньої діагностики, повинна мати високий рівень формалізації та меншою мірою залежати від індивідуальних особливостей банку [4].

Основним критерієм, за яким можна визначити стабільність банківської системи є її ліквідність. Ліквідність банківської системи є її динамічним станом, який забезпечує своєчасність, повноту та безперервність виконання всіх сукупних зобов'язань банків та достатність коштів відповідно до потреб розвитку економіки країни.

За останні роки найменший рівень вільної ліквідності спостерігають за станом на 1 листопада 2008 р.: вільні резерви перевищили рівень обов'язкових резервних вимог лише на 17,1 % порівняно з 87,4 % на 01.10.2008 р., зменшився при цьому на 9,1 млрд. грн. Така ситуація свідчить про зміну в Україні структурної позиції профіциту ліквідності банківської системи її структурним дефіцитом у наслідок світової фінансової кризи [5].

Кандидат економічних наук, доцент Львівського інституту банківської справи Віталій Рисін назвав шість основних аспектів, в яких проявляються наслідки світової фінансової кризи для національної банківської системи:

1) зниження довіри населення до банків;

2) серйозні труднощі українських банків пов'язані з поверненням значних зовнішніх запозичень;

3) наслідком фінансової кризи стала нестабільність на валютному ринку;

4) криза істотно вплинула на підвищення процентних ставок за кредитами;

5) наслідком кризи є той факт, що у всьому світі порятунок фінансових установ став завданням держави – вона вливала бюджетні кошти, а також брала комерційні банки під свій контроль.

З огляду на політичну ситуацію в Україні важко сказати, чи зможе держава врятувати банківський сектор за умов поширення кризових явищ;

6) криза може призвести до укрупнення банків в Україні, оскільки дрібні банки просто не впораються з проблемами [6].

Основний пакет заходів щодо стабілізації та виведення з кризи банківського сектора має проводити НБУ, але уряд не повинен діяти самостійно щодо фінансової політики. Уряд повинен узгодити свою фінансову політику з НБУ і разом використати ті інструменти, які б доповнювали одне одного й ефективно виводили банківську систему з кризи. На думку Ірини Кравченко та Гранта Багатрян, основу грошової політики НБУ має становити плаваючий ринковий курс гривні щодо долара та євро.

Кредитна політика НБУ, з урахуванням прагнення до мінімізації безробіття, має бути спрямована на стимулювання інвестицій. Не можна різко зменшувати відсоткові ставки (зважаючи на небезпеку зростання інфляції) або ж тримати їх на високому рівні (штучне охолоджування економіки в період низької економічної активності також приховує руйнівні наслідки). Кредити потрібно давати, причому доступні. Проте банки повинні вибирати інвестиційні, перспективні напрями. Податкову політику необхідно змінити, зменшивши рівень національного податкового тягаря. До чинної податкової системи варто застосувати гнучкий підхід, щоб не допустити різкого спаду поточного споживання і стимулювати національного виробника. Бюджетна політика повинна тонко реагувати на виклики кризи. Держава має знайти кошти на фінансування стратегічних інвестицій, не допускати серйозної заборгованості соціальних виплат, заробітної плати, розширити продаж державних цінних паперів, а в разі потреби йти на збільшення обсягів внутрішнього боргу.

У період кризи неприпустимі будь − які соціально популістські обіцянки за будь − якого значення інфляції на найближчих 6-12 місяців. Треба чітко усвідомити: зафіксовані на цей момент соціальні виплати і так вже під загрозою. За таких умов неминучими є відносне розширення частки і значення державних інвестицій, застосування заходів щодо збільшення валових нагромаджень, участь держави в інвестиційних программах великого бізнесу та активне заохочення бізнес − ініціатив підприємств.

Низький рівень безробіття в докризовий період 6,4 % дає підстави сподіватися, що Україна зможе його витримати на рівні 10 %. Для цього не можна допускати, насамперед, масового скорочення у державному секторі, розширити сферу застосування громадських робіт, збільшувати тривалість і обсяги виплат із безробіття, активізувати роботу служб зайнятості, посилити боротьбу із практикою необґрунтованих масових звільнень з боку приватних компаній [7].