Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ В УКРАЇНІ БУКОВИНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра

Кримінально-правових

дисциплін

Курсова робота

На тему

Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

Виконав: Студент гр. П-33

Скрипкар А.М.

Науковий керівник:

Кандидат юридичних наук

Янош К.Ф.

Чернівці-2006

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття звільнення від покарання

Розділ ІІ. 1. Звільнення від покаркння у звязку з втратою особою суспільної небезпечності

2. Звільнення від відбування покарання з випробовуванням

3. Звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

4. Звільнення від відбування покарання у звязку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

5.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

6. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

8. Звільнення від відбування покарання за хворобою

Розділ ІІІ. Амністія і помилування

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження теми - особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'як­шує призначене особі покарання.Конститу­ція України та КК встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чин­ності також на діяння, вчинені до його видання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

Мета дослідження – дослідити при яких умовах, і які особи можуть звільнюватися від подальшого відбування покарання. Адже не всі особи можуть бути звільненні від подальшого відбування покарання. Також метою дослідження є види відбування покарання, тобто якщо особа може звільненятися від подальшого відбування покарання, то які види звільнення від відбування покарання до неї можуть застосовуватись, а які ні.

Також метою дослідження є – розкрити суть амністії і помилування, в яких випадках особи звільняються від подальшого відбування покарання у звязку з актом про амністію, або помилуванням, до яких осіб можна застосувати амністію, а до яких помилювання. Як часто видаються акти про амністію, тощо.

Обектом данного дослідження є – підстави звільнення від подальшого відбування покарання, а також особи щодо яких ці підстави можна застосувати. КК України виділяє такі підстави звільнення від подальшого відбування покарання: звільнення від покаркння у звязку з втратою особою суспільної небезпечності; звільнення від відбування покарання з випробовуванням; звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; звільнення від відбування покарання у звязку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; заміна невідбутої частини покарання більш мяким; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; звільнення від відбування покарання за хворобою; а також у звязку з прийнятям закону амністії або помилування.

Розділ І. Поняття звільнення від покарання.

За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні зло­чину особа може бути повністю або частково звільнена від покаран­ня за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права най­більшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На від­міну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен­ня від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про по­милування. [ 2 ч. 1 Cт. 74]

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

КК передбачає різні види звільнення від покарання. Їх часті­ше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнен­ня умовне.

При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудь вимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку. Їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання.

До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, звіль­нення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; до безумовних — звільнення від покарання на умовах, звільнення у зв'язку із скінченням строків давності виконання обвинувального вироку, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від покарання за хворобою.[3. ст.246]

Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'як­шує призначене особі покарання [2. ч. 2, 3 Cт. 74]. Конститу­ція України та КК встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осо­би. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чин­ності також на діяння, вчинені до його видання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.[3. cт. 342]

Розділ ІІ. Підстави звільнення від відбування кримінального

покарання

ІІ.1 Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою

суспільної небезпечності

Відповідно до КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена під покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної понедінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгля­ду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таке звільнення особи від покарання має місце при констатації судом того, що нона вже не є суспільно небезпечною, а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль.[ 2. ч. 4 Ст. 74]

Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею зло­чину вона поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це повинно мати місце протягом відносно тривалого часу. Тільки в цьо­му разі можна говорити про формування в особи позитивних стійких навичок і установок, які б свідчили про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховує три обов'язкові обставини:

а) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяж­кості;

б) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сум­лінно ставилася до праці;

в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Бездоганна поведінка означає, що особа не тільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконувала різноманітні обов'язки , додержувалася загальновизнаних норм поведінки особи. Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи

Під сумлінним ставленням до праці розуміється відповідальне та позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня і кваліфікації в будь-якій сфері, тощо.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від КК 1960 р., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненні якого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою сус­пільної небезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв'язку з втратою суспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості [6. ст.132]

Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.

Звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду, і носить безумовний характер. Осо­ба, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості [2. ч. З Cт. 88]

ІІ.2 Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбунання покарання – звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. У КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов­ців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за­судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьо­му разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призна­ченого покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитово­го строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього.

КК 2001р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло покарань., при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливо лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних пока­рань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослуж­бовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засуд­женні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додатко­вих покарань, то КК допускає можливість не тільки призна­чення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. [2.Cт.74]

Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встанови­ти достатню для цього підставу. КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залеж­но від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випро­буванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, вихо­дячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправ­лення засудженого можливе без відбування покарання.

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість зло­чину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засо­бу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо.Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'яз­ковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. [2. Cт. 75]

Не менш важливе значення має врахування даних, що характе­ризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи­нення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопо­рушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги
перед Батьківщиною тощо.

обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчи­ненні тощо.

обставини, що характеризують поведінку винної особи після
вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його
близьких тощо.

індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я,
наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості
характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресив­
ність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживан­ня спиртними напоями тощо.[8.ст. 156]

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшу­ють покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності; незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслі­док збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, непов­нолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усу­нути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організова­ної групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та інше.

Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечи­ти обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засуд­женого без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'єм­ною його ознакою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здій­снюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов 'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк міс­тить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку поля­гає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається суди­мою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покаран­ня. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб за­суджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характе­ру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покаран­ня, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не під­лягає скороченню в заохочувальному порядку.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням судом на такого засудженого певних обов'язкін, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік тахих обов'язків:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне місце прожинання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєст­рації в ці органи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підвищує ефективність звільнення з випробуванням. [11. ст. 428]

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.

Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим про­тягом іспитового строку нового злочину.[10. ст. 243]

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначенного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засудженний виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погешения судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання [2. п. 1 ст. 89.]

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реаль­ного відбування призначеної міри покарання через те, що він не ви­конав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кож­ному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспи­тового строку нового злочину. Відповідно до КК суд при­значає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього пов­ністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені КК. [13. ст. 211]

ІІ.3. Звільнення від відбування покарання з випробування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семироків

Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання і випробуванням, передбачений КК. Він за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановленного в КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Крім того, таке звільнення можливе щодо жінок, які осуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. [2. Ст. 74-75]

Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років.

Необхідно також відзначити, що закон надає суду право звільнити таку засудженну від відбування не тільки основного, а й додаткового покаранняя у разі, якщо воно було призначено.

Тривалість іспитового строку теж має свої особливості. Вона визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботи в зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку. [14.Ст179]

Мають свої особливості і правові наслідки такого звільнення. Вони можуть бути сприятливими і несприятливими.

Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання і погашенні судимості, якщо іспитовий строк минув успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший із них полягає в тому, що суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену особу для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Другий вид несприятливих наслідків — це вчинення жінкою протяюм іспитового строку нового злочину. В цьому разі суд призначає їм покарання за правилами, встановленими в КК.[2. Cт.71-72]

ІІ.4. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Обвинувальний вирок з тих чи інших причин може своєчасно не приводитися у виконання. У цьому разі його наступне виконання може виявитися не­доцільним з точки зору як спеціального, так і загального попереджен­ня. Засуджений за цей час може виправитися, тому застосування до нього покарання, призначеного в минулому, може суперечити меті по­карання і виявитися зайвим. З огляду на це ст. 80 КК передбачає звіль­нення від покарання у зв 'язку із закінченням строків давності виконан­ня обвинувального вироку. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня на­брання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чим засудже­ний звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. При цьому суспільна небезпечність вчиненого не змінюється (якщо не змі­нилася обстановка або сама санкція статті, у відповідності з якою особі призначене покарання). Це пов'язано з тим, що суспільна небезпечність злочину встановлюється судом на момент його вчинення, і закінчення будь-якого строку без зміни обстановки або закону, що встановлює від­повідальність за злочин, не може змінити цю оцінку.

За загальним правилом, перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком закон­ної сили. Проте з різних причин (тривала хвороба засудженого, яка перешкоджає виконанню вироку, стихийне лихо, втрата криміналь­ної справи і таке інше) вирок може не приводитися у виконання. З ураху­ванням цього в кримінальному законі встановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не був перерваний, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Невчинення ним за цей період нового злочину свідчить про значну або повну втрату ним суспільної небезпечності, а відтак, про недоціль­ність застосування до нього покарання, призначеного вироком суду. [2. Cт. 75]

Із КК України випливає, що існують три умови застосування давності обвинувального вироку:

1) закінчення зазначеного в законі строку;

2) неухилення засудженого від відбування покарання,

3) не-вчинення ним протягом встановленого законом строку нового зло­чину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

КК України встановлює диференційовані строки, закін­чення яких виключає виконання обвинувального вироку. Тривалість цих строків залежить від виду та тяжкості призначеного судом по­карання. Так, обвинувальний вирок не приводиться у виконання, якщо з дня набрання ним чинності минули такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмежен­ня волі або позбавлення полі ча злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на сірок не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.[ 2.Ст. 80]

Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку може зупинятися і перериватися.

Підставою для зупинення перебігу строку давності виконання обвинувального вироку є ухилення засудженого від відбування по­карання. Під ухиленням слід розуміти дії засудженого, спрямовані на те, щоб уникнути приведення обвинувального вироку у виконан­ня, наприклад, систематична зміна місця проживання, проживання за фальшивими документами, зміна місця роботи, зміна зовнішності, втеча з вииравно-трудової установи тощо. Перебіг строку давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покаран­им або з дня його затримання. При цьому строки давності в два, три і п'ять років подвоюються.

Підставою для перерви перебігу строку давності є вчинення протягом цього строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого. При перерві давності обчислення строку по­чинається з дня вчинення нового злочину. Час, який минув до вчи­нення нового злочину, не зараховується в строк давності.

У КК також вирішене питання про строки давності виконан­ня обвинувального вироку, яким призначене додаткове покарання. Відновідно до КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним вироком суду Звільнення від покарання настає автоматично. Проте, якщо особа засуджена до довічного позбавлення волі, стосовно неї діє спеціальне правило, закріплене в КК України, відповідно до якого законодавець надає суду право вирішувати питання щодо того, за­стосовувати чи не застосовувати давність — залежно від ступеня су­спільної небезпечності вчиненого раніше злочину і особи засудженого. Якщо суд не вважає за можливе застосувати давність, він зобов'язаний замінити довічне позбавлення волі просто позбавленням волі. Водночас за наявності достатніх підстав суд може і застосувати давність. У цьому разі ухвалений раніше вирок не приводиться у виконання.

КК встановлює обмеження застосування давності виконання обвинувального вироку. Так, відповідно до КК давність не застосовується у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені КК України. Ця норма цілком відповідає положенням Лондонського статуту Міжна­родного військового трибуналу від 8 серпня 1945 р., резолюціям Генеральної Асамблеї ООН, її конвенціям від 26 листопада 1986 р., до яких приєдналася Україна.

ІІ.5. Умовно-достроковс звільнений від відбування покарання

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбуван­ня призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

КК України встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-достроковс звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-достроковс звіль­нення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюєть­ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Пока­рання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реаль­не виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умонно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умом звільнення, вважається таким, що відбув покарання. [5 ст. 81]

Застосування умовио-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в КК України, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави кримінальний закон називає:

доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава);

фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох
чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізо­вана підстава).

Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і став­ленням до праці.

Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність за­судженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базувати­ся на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не за час, що безпосередньо передував ви­рішенню питання про звільнення.

Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, с матері­альною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне від­буття зазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто­соване після фактичного відбуття засудженим:

не менше половини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;

не менше двох третин строку покарання, призначеного судом
за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,
а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбав­лення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбав­лення волі;

не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк покарання, після відбуття якого особа може бути умовно-достроко­во звільнена від подальшого відбування покарання. Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який пови­нен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочу­ється актом амністії або помилування, а також у наглядовому поряд­ку постановою судових органів.

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімаль­ний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні. Умов­ність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспи­товим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний не­відбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-дост­роково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспи­тового строку вважається день винесення судом постанови про умов­но-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазна­чити цю частину строку покарання у своїй постанові.[12. ст.222.]

На практиці виникає питання про обчислення іспитового стро­ку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового пока­рання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достро­ково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорів­нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по­карання більш тривале, ніж невідбута частина основного покаран­ня, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночас­не умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додат­кового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтова­ності такого звільнення.

Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-достроконого звільнення, можна виділити два види його правових наслідків сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої ча­стини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по­карання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звіль­ненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин. У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть­ся і особі призначається покарання за правилами КК України.

ІІ.6. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

Заміна невідбутої частини покарання більш м 'яким передба­чає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її заміну іншим, більш м'яким видом пока­рання, яке засуджений продовжує відбувати. В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої чистини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений стан на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано про­довжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до КК України невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'я­ке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Схожість цього інституту з умовно-достроковим звільненням с традиційною. В КК 1960 р. вони навіть регламентувалися однією і тою ж статтею, застосовувалися при відбуванні тих самих видів покарань і після відбуття засудженим тих самих строків покарання. Але заміна невідбутого строку покарання більш м'яким ніколи не розглядалася як різновид умовно-дострокового звільнення. Відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, умовно-достро­кове звільнення застосовується під певною умовою, а заміна невідбу­того строку покарання є безумовною. По-друге, при умовно-достроковому звільненні особа повністю звільняється від подальшого відбу­вання покарання; при заміні ж невідбутої частини покарання більш м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й більш м'яке. І, нарешті, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, коли особа тільки стала на шлях виправлення, а при умовно-достроковому звільненні вже довела своє виправлення. [9. Ст. 51]

Більш м'яким вважається покарання, яке у системі покарань стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосоується після фактичного відбуття засудженим:

не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкій злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,а також у разі, коли особа раніше відбувала покаранняу у виді возбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила повторно умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю .

Відповідно до КК Українидо осіб, яким покарання замінене більш мяким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими України. [2. Ст. 81]

У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, повторного злочину, суд відповідно до правил КК України додає до по-карання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання.

ІІ.7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,

які мають дітей віком до трьох років

Підставами застосування звільнення від відбування покарання таких жінок КК України називає:

а) наявність вагітності, що повинна мати місце під час відбування покарання або народження в цей же період дитини, крім засуджених до позбавлення волі за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на строк не більше п'яти років;

б) осудження до обмеження волі або позбавлення волі;

д) недоцільність тримання таких засуджених у місцях позбавлен­ня волі у зв'язку з вагітністю або народженням дитини.

Умовами застосування є:

а) наявність у засудженої можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини або наявність сім'ї чи роди­чів поза місцями позбавлення волі;

б) згода останніх на спільне проживання з засудженою.

Звільнений від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є правом, а не обов'язком суду. Рішення про це суд приймає з урахуванням названих вище підстав і умов. Причому, крім заборони застосування такого звільнення у разі засудження жінки до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, інших обмежень у КК не міститься.

Відповідно до КК строк звільнення від відбування покарання визначається судом у межах строку, на який згідно з за­коном жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Умовність цього виду звільнення від покарання пов'язана з тим, що суд може за певних умов прийняти рішення про скасуван­ня звільнення від відбування покарання. Це відбувається в тому разі, коли засуджена відмовляється від дитини, передала її в дитячий бу­динок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд за подан­ням контролюючого органу, яким є орган кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої, скасовує звільнення і приймає рішення про направлення засудженої у відповідну устано­ву для відбування покарання, призначеного за вироком.

Перелік підстав, згідно з якими суд може скасувати звільнення, має вичерпний характер. Скасувати звільнення на підставі, не зазна­ченій в КК України, суд не може.

Закінчення строку звільнення від відбування покарання вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, закон по­в'язує з двома обставинами: досягненням дитиною трирічного віку або її смертю. Самі по собі ці обставини ще не означають автоматич­ного звільнення від невідбутої частини покарання, навіть якщо остання закінчилася. Тільки суд з урахуванням поведінки засудже­ної протягом встановленого строку звільнення від відбування по­карання може прийняти рішення про її звільнення від відбування покарання, або про заміну його більш м'яким, або про направлен­ня засудженої у відповідну установу для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати в строк покарання час, протягом якого засуджена не від­бувала покарання. [4. Ст. 3]

Відповідно до КК при вчиненні засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях КК України.

ІІ.8. Звільнення від покарання за хворобою

Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно небезпечні діяння. Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психі­чну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбу-нання покарання. Це питання регулюється ст. 84 КК.

Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч. 1);

б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перекоджає відбуванню покарання (ч. 2);

в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3).

При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психіч­ну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які с підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психіч­ного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлюва­ні свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей КК України. [2.Ст.92-95]

Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий знач­ною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевне­ність в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільненим від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжких наслідків.

При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84 суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже­ного та інші обставини справи.

Відповідно до КК України, у разі одужання психічно хворих а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру

Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службо­вих обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.[7.Ст.14.]

Розділ ІІІ. Амністія і помилування

Звільнення від відбування покарання застосовується виключ­но судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування.

У статтях КК України визначається можливість звільнення осо­би від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконав­чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» (зі змінами і доповненнями) амні­стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з пагоди 50-ї річ­ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.).[1 Ст. 92]

Амністій являє собою повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні чючинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на за­суджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по­лягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скоро­ченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається певне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову — при частковому звільнені зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання; та умовну, яка застосовується у виключних випад­ках, і метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширимться на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. [12. ст.231]

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покаран­ня його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набраним ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають, або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень КК України, ви­ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен­ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії:

а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен­ше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника­ми режиму відбування покарання тощо.).

Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Кон­ституція України, а за нею КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи. [1.п.27 ст. 106]

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м 'яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, іа значеної в акті про помилування. [11.ст.312.]

Помилування засуджених здійснюється у виді:

а) заміни довіч­ного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадця­ти п'яти років

б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;

г) зняття судимості. Згідно КК України в результаті помилування осо­ба може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випад­ку — стосовно конкретного засудженого.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іно­земній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний пред­ставник засудженого, громадські організації тощо.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним зло­чину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про поми­лування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного поз­бавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тя­жкого (і особливо тяжкого) злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути пода­но тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — ліше після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.[13. c 452.]

Прохання про помилування засуджених попередньо розглядаєть­ся Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президен­тові України. У разі відмови в задоволенні прохання про помилуван­ня особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за від­сутності нових обставин, що заслуговують на увагу, дана особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж че­рез рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців з часу відмови в задоволенні прохання.

Висновок

Отже при розгляді цієї важливої теми я дійшов до висновку, що на від­міну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен­ня від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про по­милування.

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

При дослідженні данної теми я зрозумів на яких підставах особа може бути звільненна від подальшого відбування покарання. При цьому слід визначити такі підстави:

звільнення від покарання у звязку з втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення від відбування покарання з випробовуванням;

звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

звільнення від покарання у звязку із закінченням строків давності виконання вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

заміна невідбутої частини покарання більш мяким

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Звільнення від покарання за хворобою

Також, при дослідженні дангної теми автор зрозумів, що звільнення особи від подальшого відбування покарання можливе і в тих випадках коли Верховна Рада України приймає закон про амністію, згідно з яким особа яка підпадає під цеей закон звільняється від відбування покарання. Якщо ж було написано прохання до президента України, про помилування певної особи, і президент розглянувши задовільнив це прохання, то особа також звільняється від відбування покарання у звязку з помилуванням.