Поняття процесуальних строків, їх види та значення

Варіант № 19

Теоретичні питання:

1. Поняття процесуальних строків, їх види та значення

2. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

3. Задача

При поверненні з відрядження Тітов дізнався, що його вітчима засуджено за розкрадання майна. Для забезпечення позову слідчий прокуратури провів опис майна, у тому числі й того, що належало Тітову як у м. Києві, так і в м. Коростені.

У якому суді має бути розглянута справа за позовом про виключення майна з опису - за місцем знаходження прокуратури, за місцем знаходження товариства садоводів, якому нанесені були засудженим збитки, за місцем відбуття покарання вітчима, за місцем знаходження майна чи за місцем останнього проживання відповідача?

План

1. Поняття процесуальних строків, їх види та значення

1.1. Поняття процесуальних строків та їх ознаки

1.2. Види процесуальних строків

1.3. Значення процесуальних строків

1.4. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних процесуальних строків

2. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

2.1. Поняття недоліків рішення суду

2.2. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки

2.3. Ухвалення додаткового рішення

2.4. Роз'яснення рішення суду

3. Задача

1. Поняття процесуальних строків, їх види та значення

Поняття процесуальних строків та їх ознаки

У сучасному цивільному процесуальному праві відсутні фундаментальні дослідження законодавчих основ інституту процесуальних строків. Найдетальніше інститут термінів розглянутий в науці цивільного права. Тому ряд висновків про значення і суть строків в цивільному праві ми можемо використовувати і для характеристики строків в цивільному процесуальному праві.

Здійснюючи свою діяльність, людина активно використовує час. Люди можуть приурочити здійснення тієї чи іншої діяльності до визначеного моменту в часі або до визначеного відрізку часу, вони можуть установлювати визначені строки для здійснення тих або інших дій.

У зв’язку з цим необхідно розрізняти час і строк. Строк є лише момент у часі або визначений період часу. Співвідношення між часом та строком – є співвідношення загального та окремого. Разом з тим співвідношення часу та строку є також у звісній мірі співвідношення об’єктивного і суб’єктивного.

Строки, які пов’язані з здійсненням цивільних прав і обов’язків встановлюються людьми. Вони передбачені або безпосередньо нормами цивільного права, або самими учасниками цивільних правовідносин, або органами, які розглядають цивільно – правові спори. В законі, в договорі або в рішенні компетентного органу може бути точно встановлені початок і закінчення певного строку. Самі строки можуть бути більшими або меншими в залежності від різних обставин. А з цього випливає, що строк як юридичний факт у своєму виникненні носить вольовий характер.

Встановлені законом строки є особливого роду процесуальні юридичні факти, які забезпечують єдність і процесуальний розвиток процесу по конкретній цивільній справі. Професор В.В. Ярков відносить процесуальні строки до „своєрідних юридичних фактів”, які визначають основні етапи виникнення, розвитку й припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільне процесуальне законодавство не містить офіційного поняття інституту процесуальних строків, тому у посібниках з цивільного права пропонують наступну дефініцію:

Процесуальні строки — це період часу, встановлений законом або судом, впродовж якого може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія судом, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

З огляду на це визначення можна виділити такі ознаки цивільного процесуального строку:

це певний темпоральний період у часі;

це період, регламентований в законі або встановлений судом;

впродовж цього періоду суб’єкти цивільного процесу мають право або зобов’язані здійснити певні процесуальні дії. Відповідно до ст. 68 ЦПК цивільний процесуальний строк обчислюється роками, місяцями і днями, а також може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Однак в окремих випадках такий строк вимірюється годинами.

Призначення процесуальних строків полягає в тому, що вони створюють оптимальний часовий режим для відправлення правосуддя: з одного боку прискорюють провадження по справі, а з іншого – протидіють поспіху в реалізації процесуальних прав та обов’язків. Ціллю правосуддя є своєчасність, а не швидкість розгляду та розв’язання справи.

1.2. Види процесуальних строків

Важливим питанням є видова класифікація цивільних процесуальних строків. Залежно від критеріїв, покладених в її основу можна виділити такі різновиди.

З огляду на те, яким чином легітимований строк, виділяють: строки, встановлені законом, та строки, встановлені судом. При цьому пріоритет мають ті, що встановлені законом, і лише у випадку, коли цивільний процесуальний строк не визначений законом, він може бути встановлений судом.

Згідно ст. 67 ЦПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, — встановлюються судом.

Законні строки – це ті строки, вказівка на які міститься в нормах ЦПК і які не можуть бути змінені по волі суб’єктів цивільного судочинства. До них відносяться: строк проведення попереднього судового засідання (ст.129 ЦПК); строки розгляду справи (ст. 157 ЦПК); строк подання заяви про перегляд заочного рішення(ч.2 ст. 228 ЦПК); строки апеляційного оскарження(ст.294 ЦПК); строк на касаційне оскарження(ст. 325 ЦПК); строк подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК) тощо.

Судовий строк – строк, встановлений на розсуд суду. До даного виду відносяться строки:

а) не встановлені законом;

б) які визначаються виходячи з конкретних обставин справи;

в) які визначаються судом або суддею.

Встановлюючи строк, впродовж якого повинна бути здійснена визначена процесуальна дія, суд повинен виходити з конкретних обставин діла. Цей строк повинен бути достатнім для здійснення процесуальної дії і зараз з тим не занадто довгим, щоб не створювати умов для затримки кінцевого розв’язання спору, який надійшов до суду. До судових строків відносяться, наприклад, строк для виправлення недоліків позовної заяви (ч.1 ст. 121 ЦПК); строк надання доказів (ст. 131 ЦПК); строк відкладання розгляду справи (ст.191 ЦПК).

В залежності від суб’єкта, якому адресовані конкретні процесуальні строки, їх можна поділити на три групи:

1) процесуальні строки для здійснення дій суддею (судом) завжди встановлюються законом і охоплюють весь комплекс процесуальних дій, що здійснюються на різних стадіях судочинства.

2) процесуальні строки для здійснення дій учасниками процесу зазвичай встановлюються законом, але в ряді випадків можуть встановлюватися судом (суддею) або державним виконувачем.

3) процесуальні строки для здійснення дій іншими особами, які зобов’язані виконати припис суду. Такі строки також можуть бути законними або судовими.

Процесуальні строки можна класифікувати за характером здійснюваних процесуальних дій: строки порушеного позовного провадження; строки розгляду справи по суті; строки перегляду судових актів, строки в виконавчому провадженні.

Залежно від того, як чітко визначені цивільні процесуальні строки, виділяють: абсолютно визначені (ті, що мають чітку визначеність шляхом встановлення їх тривалості, наприклад, З, 5, 7, 10 днів тощо), відносно визначені (ті, що мають відносну визначеність і можуть пов’язуватись з іншими подіями, наприклад, із позовною давністю (ст. 381 ЦПК), чи завершенням вчинення тієї чи іншої процесуальної дії) та невизначені (це строки, які не мають жодних вказівок на певну визначеність, наприклад, так званий розумний строк (ч. 4 ст. 9 ЦПК).

За ознакою тривалості можна визначити:

строк не пізніше наступного дня від вчинення певної процесуальної дії передбачено для:

оформлення протоколу (ч. З ст. 200 ЦПК);

надіслання апеляційним судом копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі (ст. 298 ЦПК);

повідомлення судом відповідного відділу державної виконавчої служби про подання скарги (ст. 384 ЦПК).

24-х годинний строк встановлений для таких випадків:

психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку, якщо відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів (ч. 4 ст.280 ЦПК);

розгляду судом заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом госпіталізації особи до психіатричного закладу (ч. 1 ст. 281 ЦПК);

подання заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу(ст. 284 ЦПК).

дводенний строк встановлюється для:

розгляду судом заяви про забезпечення позову, що надійшла до подання позовної заяви (ч. 2 ст. 153 ЦПК);

розгляду судом заяви, що подана особою, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення (ч. 2 ст. 154 ЦПК).

триденний строк передбачений для:

видачі судового наказу по суті заявлених вимог у разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу (ст. 102 ЦПК);

- набрання судовим наказом законної сили у випадку, коли в цей період не надійшла заява від боржника (ст. 105 ЦПК);

- надіслання копій ухвал стягувачеві та боржникові після її постановлення (ст. 106 ЦПК);

- розгляду судом заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом психіатричного огляду (ч. 1 ст. 281 ЦПК);

- розгляду судом справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування після відкриття провадження у справі (ст. 285 ЦПК);

- надіслання судом першої інстанції справи до апеляційного суду (ст. 296 ЦПК);

- вирішення суддею-доповідачем питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом (ст. 297 ЦПК);

- подання мирової угоди, укладеної між сторонами, або відмови стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення (ч. 1 ст. 372 ЦПК);

- звернення учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (ст. 385 ЦПК);

- надіслання судом стягувачеві та боржникові копії ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання (ст. 395 ЦПК);

- надіслання судом заінтересованим особам копії ухвали про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, з дня постановлення ухвали (ч. 8 ст. 401 ЦПК).

п’ятиденний строк встановлюється у випадках, коли:

- судом розглядається заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк (ст. 106 ЦПК);

розглядається заява про забезпечення доказів (ч. 2 ст. 135 ЦПК);

особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки повідомляють суд (ч. 4 ст. 137 ЦПК);

розглядаються зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання (ч.4 ст.199 ЦПК);

залежно від складності справи відкладається складання повного рішення (ч. З ст. 209 ЦПК);

видаються копії судового рішення особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу (ч. 2 ст. 222 ЦПК);

видаються копії судового рішення особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні(ч. 3 ст. 223 ЦПК);

копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням відповідачам, які не з’явилися в судове засідання (ст. 227 ЦПК);

подається заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції (ст. 294 ЦПК);

розглядається справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК);

оскаржується ухвалене судом рішення особою, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявником до апеляційного суду (ч. З ст. 290 ЦПК);

проводиться попередній розгляд справи в касаційному провадженні після складення доповіді суддею-доповідачем (ст. 332 ЦПК);

здійснюється письмове повідомлення боржника про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (ст. 395 ЦПК);

суд письмово повідомляє заінтересовану особу про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (ст. 401 ЦПК).

семиденний строк встановлюється у разі:

вручення судової повістки про виклик особі, яку викликають (ч. 4 ст. 74 ЦПК);

подання суду особами, які беруть участь у справі, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності їх запису, у разі їх ознайомлення із технічним записом або журналом судового засідання (ч. 1 ст. 199 ЦПК);

направлення справи до суду першої інстанції, який її розглядав, після закінчення апеляційного провадження (ст. 322 ЦПК);

направлення справи до суду, який її розглядав, після закінчення касаційного провадження (ст. 352 ЦПК).

десятиденний строк передбачений для:

вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

подання заявником позовної заяви, коли цьому передувала заява про забезпечення доказів або позову (ч. 4 ст. 133 та ч. 4 ст. 151 ЦПК);

подання заяви до суду особою, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, про скасування таких заходів (ч. 2 ст. 154 ЦПК);

розгляду заяви про роз’яснення рішення суду (ч. З ст. 221 ЦПК);

подання заяви про перегляд заочного рішення (ч. 2 ст. 228 ЦПК);

розгляду заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації (ч. 1 ст. 281 ЦПК);

подання апеляційної скарги на ухвалу суду (ст. 294 ЦПК);

вчинення суддею-доповідачем низки дій, пов’язаних із забезпеченням апеляційного розгляду справи (ст. 301 ЦПК);

вирішення суддею-доповідачем питання про прийняття касаційної скарги до розгляду касаційним судом (ч. 1 ст. 327 ЦПК);

витребування судом касаційної інстанції справи, надсилання копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлення строку, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу (ч. 1 ст. 328 ЦПК);

подання заяви про приєднання до касаційної скарги (ст. 329 ЦПК);

підготовки доповіді суддею-доповідачем, у якій він викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі (ст. 331 ЦПК);

постановлення ухвали суддею-доповідачем про надходження скарги, оформленої без дотримання вимог, або у разі несплати суми судового збору чи несплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду (ст. 355 ЦПК);

розгляду заяви про поновлення пропущеного строку (ч. 2 ст. 371 ЦПК);

розгляду судом питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ч. 2 ст. 374 ЦПК);

розгляду судом подання державного виконавця (ст. 375 ЦПК);

розгляду судом питання про вибуття однієї із сторін виконавчого провадження (ч. 2 ст. 378 ЦПК);

розгляду судом питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ч. 2 ст. 379 ЦПК);

подання учасником виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення (ст. 385 ЦПК);

розгляду такої скарги у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються (ст. 386 ЦПК).

п’ятнадцятиденний строк встановлюється, коли:

призначається справа до розгляду після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК);

розглядається заява про перегляд заочного рішення (ст. 230 ЦПК);

вирішується питання про допуск скарги до провадження у зв’язку з винятковими обставинами і витребування справи (ст. 356 ЦПК).

двадцятиденний строк має місце, коли подається апеляційна скарга на рішення суду після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК).

місячний строк передбачений для:

призначення і проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЦПК);

подання скарги у зв’язку із винятковими обставинами (ст. 355 ЦПК);

повідомлення суду та заявника про виконання відповідним органом державної виконавчої служби ухвали суду(ст. 389 ЦПК).

двомісячний строк має місце у випадках:

пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя (ч. 2 ст. 265 ЦПК);

подання касаційної скарги (ч. 1 ст. 325 ЦПК).

тримісячний строк встановлюється для:

призначення справи до розгляду, якщо держатель втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя не надасть заяви до суду про свої права на цінний папір або вексель (ч. 1 ст. 266 ЦПК);

подання заяви фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 5 ст. 280 ЦПК);

подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК).

річний строк застосовується для встановлення часових меж, в яких може вирішуватися питання про поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК).

трирічний строк встановлений на випадок пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні (ст. 391 ЦПК) тощо.

Процесуальні строки, визначення тривалості яких покладається на осіб, покликаних виконувати конкретні процесуальні дії.

1. На клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд може вимагати будь-які письмові або речові докази від інших осіб із зазначенням строку, протягом якого вони мають бути подані до суду (ст. 47, 48, 53 ЦПК). Строк залежить від місця знаходження таких осіб, від часу, потрібного для зняття копії, й інших обставин. При залишенні заяви без руху суд повідомляє про це позивача і надає йому строк для виправлення недоліків такої заяви (ст. 139 ЦПК). При відкладенні розгляду справи суд призначає новий процесуальний строк її розгляду (ст. 176 ЦПК). Залежно від обставин справи суддя встановлює процесуальний строк відстрочки чи розстрочки виконання (ст.204 ЦПК).

2.Процесуальні строки, які визначаються в нормах цивільного процесуального права, мають вказівку на подію, складаються із суми окремих процесуальних строків, встановлених для виконання конкретних процесуальних дій:

- Подача доказів може бути здійснена до початку судового засідання (ст. 34 ЦПК). 7-20 днів з дня прийняття позову на стадії підготовки справи до розгляду плюс 7-15 днів, передбачених для призначення справи до розгляду (ст. 146, 148 ЦПК).

- Докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, тому вони визначають строки виконання цих процесуальних дій (ст. 30 ЦПК).

- Процесуальні строки вступу у справу визначають треті особи, оскільки такий вступ можливий починаючи з порушення в суді цивільної справи до постановлення судом рішення (ст. 107, 108 ЦПК).

1.3.Значення процесуальних строків

Для виконання завдань цивільного судочинства істотним є не тільки встановлення порядку відправлення правосуддя у цивільних справах, а й темпоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне Судочинство здійснювалось не лише правильно, а й своєчасно. Саме задля досягнення цієї мети і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому існування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснення учасниками процесу їх суб’єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства.

Значення процесуальних строків полягає у тому, що вони забезпечують не тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною витратою часу поновлене, але з додержанням норм цивільного процесуального права, забезпеченням гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі, іншими учасниками процесу суб’єктивних процесуальних прав і виконанні покладених на них цивільних процесуальних обов’язків.

Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних процесуальних строків

Відповідно до ст. 68 ЦПК, строки, які встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями. В окремих випадках, цивільні процесуальні строки можуть обчислюватись і годинами (ст.ст. 280, 281, 284 ЦПК). Вони можуть також визначатись вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (наприклад ст. 381 ЦПК).

Однак у будь-якому разі строк, як категорія темпоральна, є періодом часу, який має початок та завершення. Початком перебігу цивільного процесуального строку є наступний день після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 69 ЦПК). Однак коли строк обчислюється годинами, то початком його перебігу повинна бути фактична година, яка відповідає вчиненню дій, з якими закон пов’язує початок перебігу процесуального строку.

Щодо закінчення цивільного процесуального строку, то відповідно до ст. 70 ЦПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Коли ж строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Однак бувають випадки, коли закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має. Тоді цивільний процесуальний строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. У разі встановлення зв’язку строку із настанням певної події, яка повинна неминуче настати, то він закінчується наступного дня після настання події.

Конкретним терміном завершення строку є 24 година його останнього дня. Однак велика кількість процесуальних дій напряму пов’язані із завершенням робочого часу, наприклад, із робочими годинами суду. В цьому випадку строк закінчується у момент закінчення останнього часу робочого дня. При цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

Правовими наслідками пропущення цивільних процесуальних строків є те, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Однак перебіг цивільних процесуальних строків може бути не безперервним. За певних обставин в нього можуть втрутитись різноманітні обставини, з якими закон пов’язує його зупинення. Підставою для зупинення перебігу процесуальних строків відповідно до ст. 71 ЦПК є зупинення провадження у справі. Початок такого зупинення пов’язується з моментом настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

В окремих випадках закон встановлює можливість поновлення чи продовження цивільного процесуального строку (ст. 73 ЦПК). Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. При цьому поважність причин пропуску строку визначається виключно судом.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішується виключно судом, якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. При цьому, про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов’язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання, про що судом встановлюється ухвала.

2. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

2.1. Поняття недоліків рішення суду

За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не має права його скасовувати або змінювати(ч. 2 ст. 218 ЦПК). Це принципове правило, що гарантує стабільність судового рішення, його незмінність.

Суд може скасувати тільки заочне рішення (ст. 231 ЦПК), а також рішення у ряді справ окремого провадження (ст.ст. 241, 250, 255 ЦПК). Допущені у рішенні помилки, внаслідок яких воно є незаконним та (або) необґрунтованим, є підставою для його зміни та скасування судом апеляційної, касаційної інстанції, у зв'язку з винятковими та нововиявленими обставинами. В той же час суду, що виніс рішення, надається можливість доповнити своє рішення, внести в нього виправлення без зміни змісту в строго обмежених законом випадках.

В окремих випадках, чітко визначених законом, суд, який ухвалив рішення, може, не змінюючи вирішення справи по суті, усунути деякі його вади, які мають несуттєвий характер, однак не дозволяють сторонам отримати захист за цим рішенням. До цих способів слід віднести:

виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК);

ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК);

роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК).

2.2. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки

Виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК) — це спосіб усунення, який спрямований на усунення недоліку рішення суду у ході викладу його змісту. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки в рішенні виправляється судом, який виніс рішення. Тут маються на увазі такі неточності, які відбиваються на можливості реалізації рішення або ж його правосудності.

У цьому разі такий недолік повинен мати очевидний характер і не може полягати у зміні ухваленого рішення. Описка полягає у неправильному зазначенні у тексті рішення об'єкта, сторони, певної дати чи строку тощо. Як правило, описки пов’язані з перекрученням, що допущені при надрукуванні окремих слів та висловів, прізвищ кого-небудь з учасників процесу, складу суду. Можуть мати місце й перекручення найменувань юридичної особи.

Помилкою ж може бути обчислення розміру присудженого, його частки тощо. Причому помилка повинна мати елементарний (арифметичний) та очевидний характер. Явні арифметичні помилки – це невірно зроблені арифметичні дії. Якщо помилка міститься не в розрахунках, а в принципі визначення грошової компенсації, то вона не може бути виправлена ухвалою суду.

Цей недолік суд може виправити з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, шляхом постановлення ухвали. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких не перешкоджає розглядові. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга.

Ухвала, в якій містяться виправлення, може бути у встановленому порядку оскаржена (ст. 213 ЦПК).

2.3. Ухвалення додаткового рішення

Ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) застосовується у тому разі, якщо рішення суду має ваду повноти та вичерпності. Ухвалюється таке рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії, які треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках його обов'язковості;

4) судом не вирішене питання про судові витрати.

Умови прийняття додаткового рішення, яке передбачене ст. 221 ЦПК, є винятковими. Порушення вимог указаної статті тягне за собою зміну або відміну судового рішення. Неодмінною умовою в залежності від якої поставлена можливість винесення додаткового рішення, є наявність єдиної фактичної основи (встановлені в судових засіданнях обставини та дослідженні по суті докази). Суд доповнює власне рішення, приводячи його у відповідність із змістом розглянутого діла. Якщо єдина фактична основа відсутня, виносити додаткове рішення не можна.

Суд не має права під виглядом додаткового рішення змінювати зміст основного або вирішувати нові питання, які не були досліджені в судовому засіданні.

Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене протягом строку виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов’язковою. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

На додаткове рішення та ухвалу суду про відмову в його ухваленні може бути подано скаргу.

2.4 Роз'яснення рішення суду

Роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК) провадиться у тому випадку, якщо воно не відповідає вимогам чіткості викладу, що зумовлює труднощі або неможливість виконання.

Прохання роз'яснити судове рішення можуть заявити:

особи, які беруть участь у справі;

органи державного управління за таких умов:

якщо рішення не виконано;

якщо строк позовної давності не закінчився

Суд дає роз'яснення рішення:

у судовому засіданні з викликом сторін, неявка яких при належному повідомленні не заважає вирішенню цього питання;

роз'яснення рішення не повинно змінювати його змісту;

відповідною ухвалою, яка може бути у встановленому порядку оскаржена (ст. 215 ЦПК).

Якщо рішення незрозуміле, суд, що вирішив справу, на прохання осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця, роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Підставою для роз’яснення рішення суду частіше всього може стати невизначеність його резолютивної частини, яка була виявлена при здійсненні виконавчих дій. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане чи не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Слід зазначити, що у цьому разі таким правом мають бути наділені не тільки державні виконавці, а й усі інші органи державної влади, юридичні та посадові особи, що повинні виконувати рішення (органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану та ін.).

Питання про роз'яснення рішення розглядається судом у десятиденний строк. Неявка державного виконавця чи осіб, які брали участь у справі, не перешкоджає розглядові питання (ст. 221 ЦПК). На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подано скаргу.

Ухвала, в якій роз’яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз’яснено за його заявою.

3. Задача

Рішення.

У даному випадку ми маємо справу з випадком виключної підсудності (ст.114 ЦПК). Виключною є підсудність, яка допускає розгляд певних категорій справ лише судами, точно вказаними в законі. Вона називається виключною по-перше тому, що представляє собою виключення з загального правила територіальної підсудності, а по-друге, тому, що встановлювані нею правила не допускають ніяких виключень (в тому числі й по узгодженню сторін). Вибір суду тут не залежить ні від розсуду позивача, ні від узгодження сторін, ні від розсуду суду.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається і тому ми їх розглядати не будемо.

Відповідно до п. 2 ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу нерухомого майна, а також про виключення майна з опису, пред'являються за місцезнаходженням такого майна або основної його частини.

Таким чином, справа за позовом Тітова про виключення майна з опису має бути розглянута за місцезнаходженням такого майна або основної його частини, тобто в м. Києві або в м. Коростені, в залежності від того, де у Тітова знаходиться більша (основна) частина його майна.

Список використаної літератури

Нормативна література

1. Конституція України від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР, 1996 р., № 30.

2. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618 – ІУ від 18 березня 2004 р. // ВВР. – 2004. - № 40-42.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22 грудня 2006 р. № 9.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 р. № 6.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1992 р. №11.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р. № 3.

Навчальна література

6. Васильев С.В. Гражданский процесс: Учебное пособие. – Х.: ООО „Одиссей”, 2007. – 512 с.

7. Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – за ред. Ю.В.Білоусова. – К.: Прецедент, 2005.

8. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право у схемах: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004. — 208 с.

9. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права. – Екатеринбург, 1992. – с.16-17.