Організації (органи) господарського керівництва

Міжнародний науково-технічний університет

Полтавський інститут бізнесу

Тематика робіт № 1

Тема № 6

Полтава – 2005

ЗМІСТ

Теоретичне питання: «Правове становище органів (організацій) господарського керівництва».

Задача №5: «За рішенням Кабінету Міністрів України державне підприємство по виготовленню військової зброї «Вектор», було передано у комунальну власність. Генеральний прокурор України не погодився з цим рішенням і вніс протест.

1. Чи підлягає протест задоволенню?

2. Чи містить чинне законодавство обмеження щодо передачі певних об’єктів з державної у комунальну власність?

3. Якщо так, то які саме? Обґрунтуйте свою відповідь».

Задача №2: «Договір пайового лізингу, укладений між приватним підприємством «Мрія» та іншими суб’єктами, передбачав залучення державних коштів, спрямованих на здійснення лізингу. За позовом прокурора про визнання договору лізингу недійсним на тій підставі, що він не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Господарським судом зазначений договір був визнаний недійсним. 1. Чи правомірне рішення господарського суду? 2. Чи потребує договір лізингу обов’язкової реєстрації? 3. Які правові наслідки недотримання вимог щодо реєстрації договору лізингу.

Література

1. Правове становище органів (організацій) господарського керівництва.

Організаціями (органами) господарського керівництва можуть виступати наступні державні та недержавні господарські організації: 1) господарські об’єднання 2) промислово-фінансові групи 3) господарські міністерства (відомства).

Для повної та всебічної характеристики вказаних органів господарського керівництва розглянемо та дамо поширену характеристику кожному з них.

До господарських організацій, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. і координацію такої діяльності, на­лежать: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінан­сові групи), господарські міністерства та відомства.

Господарське об'єднання — це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою ко­ординації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківську діяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську ко­операцію» (ст. 26) та ін.

Основні риси ГО:

• господарські організації корпоративного типу;

• належність до організацій, які здійснюють управління діяль­ністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторин­ними структурами;

• вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи;

• основна мета діяльності - координація діяльності учасників

і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економіч­них результатів);

• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку; тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отри­мання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентра­ція) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО ви­мог антимонопольно-конкурентного законодавства;

• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької

діяльності порядку;

• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком держав­них) з внесенням відповідних змін до установчих документів і ві­домостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.

Види ГО:

1) за ознакою засад створення - добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий доку­мент - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та кон­сорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровіль­ного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обо­в'язків за раніше укладеними договорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управлін­ня діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);

2) за ознакою ступеня централізації управлінських повнова­жень - асоціації (створюються з метою постійної координації гос­подарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпо­рації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих пов­новажень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­ників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

3) за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єд­нання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять госпо­дарські організації різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений тер­мін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банків­ського капіталу для досягнення спільної мети, а також промисло­во-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юри­дичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промисло­во-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання).

Отже, нами розглянуто господарські об’єднання, як найбільш розповсюджений вид органів господарського керівництва та визначено її ключові ознаки і значення у господарській дільності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні»; Положенням про створення (реєстрацію), реорга­нізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.

Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:

- заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського хар­чування, побутового обслуговування населення, матеріально-техніч­ного постачання, транспортних послуг;

- створюються за ініціативою підприємств та інших організа­цій низової ланки економіки за рішенням Уряду України;

- відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

- мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови еко­номіки, а також виробництво кінцевої продукції;

- тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

- обов'язкова участь у ПФГ, банку (банків) і підприємств; крім них до ПФГ можуть входити наукові, проектні та інші організації (установи) будь-яких форм власності;

- порядок створення ПФГ:

а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної годи про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економіки передбаченого законом пакету документів

узгодження питання щодо доцільності і обґрунтованості створен­ня ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

- відсутність спеціально створеного органу управління» функції якого, в т. ч. представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межа­ми, покладається на головне підприємство, до якого закон встанов­лює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійс­нення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/забо­рона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побу­тового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

- особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

- ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяль­ність щодо виробництва кінцевої продукції;

- законом для ПФГ передбачаються пільги: 1) головне під­приємство та учасники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної про­дукції; 2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і митних зборів у разі імпор­тування проміжної продукції; 3) на банки - учасників ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені ч. 4 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у частині інвестування коштів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та проміжної продукції ПФГ;

- вихід (виключення) головного підприємства або іншого учас­ника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ і нову реєстрацію в Мінекономіки;

- реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: 1) за поданням Голо­вної державної податкової інспекції України в разі більш як двора­зового порушення норм статей 4 і 5 Закону «Про промислово-фі­нансові групи в Україні»; 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної про­грами, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) у зв'язку з не­ефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;

- контроль та перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податко­вої інспекції, Національний банк України , Антимонопольний комі­тет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

- ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках: 1) у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності; 2) неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.

Таким чином, нами розглянуто такий вид органів господарського керівництва, як промислово фінансові групи та визначено їх правовий статус і значення у господарській діяльність, а також встановлено необхідність у них з огляду на діяльність державних органів управляння в особі Кабінету Міністрів України.

Господарські міністерства (відомства), як органи господарського керівництва у системі господарювання розрізняються дві категорії:

- функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);

- галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністер­ство зв'язку, Міністерство транспорту та ін.).

Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (орган державної виконавчої впади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Правовою основою діяльності господарських міністерств (ві­домств) є Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) та положення про конкретне господар­ське міністерство/відомство (наприклад, Положення про Міністер­ство транспорту України, затверджене Указом Президента Украї­ни від П.05.2000 р.).

Основні риси господарського міністерства (відомства):

- господарська організація, яка здійснює управління господар­ською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координа­цію діяльності всіх підприємств галузі;

- господарська організація унітарного типу;

- підпорядкованість Кабінету Міністрів України;

- установчий документ -положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;

- наявність статур юридичної особи;

- частка державного майна необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління;

- наявність функцій двох видів:

а) щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бю­джету України, формування та розміщення державного замовлення на продукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фі­нансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності, затвердження дер­жавних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у відповідній галузі, подання висновку щодо доціль­ності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.);

б) щодо управління майном державних підприємств які нале­жать до сфери відповідного міністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердження статутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів з керівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективніс­тю використання закріпленого за підприємствами державного май­на, подання згоди Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державне майно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державних під­приємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих Державних підприємств, на вступ і вихід державних підприємств у добровільні господарські об'єднання та ін.).

Отже нами розглянуто такі види органів господарського керівництва, як господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, господарські міністерства (відомства) і на основі їх аналізу визначено спільні і відмінні риси між ними та окреслена сфера застосування кожного з них та значення для господарського керівництва і господарської діяльності в цілому.

Задача 5

За рішенням Кабінету Міністрів України державне підприємство по виготовленню військової зброї «Вектор», було передано у комунальну власність. Генеральний прокурор України не погодився з цим рішенням і вніс протест.

1. Чи підлягає протест задоволенню?

2. Чи містить чинне законодавство обмеження щодо передачі певних об’єктів з державної у комунальну власність?

3. Якщо так, то які саме? Обґрунтуйте свою відповідь.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність: підприємства, що провадять діяльність, передбачену частинами першою, другою та третьою статті 4 Закону України "Про підприємництво" та казенні підприємства. Згідно змісту частин 1-2 (частина 3 виключена) статті 4 Закону України «Про підприємництво», яка залишається чинною за пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України, виготовлення військово зброї не передбачено, як діяльність заборонена для інших суб’єктів підприємницької діяльності крім державних підприємств, бо виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї була виключена з змісту статті згідно Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї)». Відповідно:

1. Протест Генерального Прокурора України задоволенню не підлягає.

2. Чинне законодавство, як випливає з вищевикладеного містить обмеження для передачі об’єктів з державної у комунальну власність.

3. До обмежень не включається діяльність з виготовлення зброї, відповідно Кабінет Міністрів України мав право передати державне підприємство «Вимпел» з державної у комунальну власність.

Задача 2.

Договір пайового лізингу, укладений між приватним підприємством «Мрія» та іншими суб’єктами, передбачав залучення державних коштів, спрямованих на здійснення лізингу. За позовом прокурора про визнання договору лізингу недійсним на тій підставі, що він не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Господарським судом зазначений договір був визнаний недійсним.

1. Чи правомірне рішення господарського суду?

2. Чи потребує договір лізингу обов’язкової реєстрації?

3. Які правові наслідки недотримання вимог щодо реєстрації договору лізингу?

На основі норм Закону України «Про фінансовий лізинг» реєстрація договорів лізингу з залученням державних коштів не передбачається. Згідно норм попереднього Закону України «Про лізинг», до моменту внесення до нього змін Законом України «Про внесення змін до закону України «Про лізинг», передбачалась, обов’язкова реєстрація договорів лізингу у разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір майнового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, бо згідно з пунктом 1 статті 21 Закону відповідні договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними. Відповідно:

1. Рішення Господарського Суду є неправомірним, бо основується на не чинному на час регулювання господарських правовідносин законодавстві.

2. За чинним законодавством договір лізингу не потребує обов’язкової реєстрації.

3. Правові наслідки нетримання вимог, щодо реєстрації договору лізингу відсутні так, як така реєстрація не передбачена чинним законодавством.

Література

Вінник О.М. Господарське право: Курс Лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.

Кибенко Е.Р. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства». – Х.: Еспада, 2003. – 448 с.

Уманців Ю. Уманців Г. Промислово-фінансові групи в Україні: державне регулювання, стан та перспективи розвитку / Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 10. – с. 101-104.

Муратова Д.А. Проблемы правового регулирования холдингов как объединений юридических лиц. – М.: МГСУ, 2004. – с. 100-104.

Назарова Ю.Е. Участия правами промышленной собственности в хозяйственных обществах. – Х.: Эспада, 2002. – 88 с.

Господарський кодекс України / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003 – N 18, 19-20, 21-22.

Закон України: Про банки і банківську діяльність / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – N 5-6.

Закон України: Про кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – N 5.

Закон України: Про сільськогосподарську кооперацію / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1997. – N 39.

Закон України: Про промислово фінансові групи в Україні / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996 . – N 23.

Декрет Кабінету Міністрів України: про управління майном що є у загальнодержавній власності / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. - N 7.

Указ Президента України: Про затвердження Загального положення по міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади / Урядовий кур’єр. – 1996. – 17 березня.

Закон України: Про передачі об’єктів права державної і комунальної власності / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 34.

Закон України: Про підприємництво / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – N 14.

Закон України: Про лізинг / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 16.

Закон України: Про внесення змін до закону України «Про лізинг» / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – N 15.