Засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні

Зміст

Вступ

1. Засади організації судової влади в Україні

1.1 Засади організації судової влади

1.1.1 Судова влада

1.1.2 Завдання суду

1.1.3 Судова система України

1.1.4 Законодавство про судоустрій України

1.2 Засади здійснення правосуддя в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поряд з державними органами, які вирішують поточні та перспективні питання господарської діяльності, техніки, освіти, науки, обороноздатності, зовнішньої політики тощо, у державі існують також органи, що створюються тільки з метою охорони й захисту права — діяльності, що називається правоохоронною.

Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.

Правоохоронна діяльність складається з кількох напрямків, кожний з яких має специфічні завдання і здійснюється властивими тільки йому певними методами. Такими напрямами є: здійснення правосуддя; прокурорський нагляд; досудове розслідування; здійснення захисту у кримінальних справах і подання іншої правової допомоги; охорона громадського порядку й безпеки громадян; боротьба зі злочинністю та ін. Основним напрямом правоохоронної діяльності, безперечно, є здійснення правосуддя, якому належить найважливіше місце в забезпеченні охорони прав і свобод громадян. Інші напрями певною мірою підпорядковуються меті й завданням здійснення правосуддя, сприяють його виконанню. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. [10,5-6]

В незалежній Україні судова влада як складник державної влади почала формуватися з прийняттям таких актів політичного характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 р.).

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського самоврядування [16,70].

Прийняттям Конституції України завершено складний етап розроблення правових засад розвитку України як демократичної держави і розпочато не менш складний етап реформування законодавства, зокрема створення нової судової системи України.

Нова Конституція визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну і правову державу. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій країні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави, за яку вона відповідає перед громадянами. Визначення завдань держави у Конституції, безперечно, сприятиме зміцненню законності та правопорядку в країні.

Вперше на конституційному рівні закріплено визнаний світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Отже, всі три гілки державної влади є самостійними, одна одній не підпорядковані, кожна з них діє в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією і законами України. Особливо важливим є це положення для судів, що, як відомо, були підзвітні органам, які їх утворювали, і підпорядковувались іншим органам, які мали можливість впливати на судову діяльність. Конституція значно розширила повноваження судів, особливо щодо захисту прав і свобод громадян. Багато правових норм, які регламентували ці права і свободи, стали конституційними, що значно підвищило рівень захищеності людини. [9, 16]

За цей проміжок часу в Закон України «Про судоустрій» неодноразово вносили зміни. Найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удосконалення процесуальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламентують процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України «Про судоустрій України».[16, 70]

За даними соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, якою покликано здійснювати державний захист прав і свобод людини. Наприклад, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокуратури) — найвищу загальну довіру та найнижчу недовіру. [13, 18]

1. Засади організації судової влади в Україні

1.1 Судова влада

У ст. 6 Конституції України передбачається поділ державної влади України на три окремі гілки — законодавчу, виконавчу та судову, що відповідає принципам демократичної держави й забезпечує незалежність і самостійність кожної з гілок влади у здійсненні їх повноважень. Відповідно до ст. 126 Конституції України судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про судоустрій України" судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. В чинному законодавстві передбачено різні форми судочинства, а саме: конституційне, третейських судів, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ, а також функціонування судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Залежно від кількості судів, що можуть розглядати конкретну справу, судочинство поділяється на одноособове та колегіальне.

У законодавстві зазначено, що судовий розгляд справ повинен максимально сприяти охороні прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб[10,35].

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів — судів.

Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження: це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.

Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-перше, цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди); по-друге, ці органи має бути наділено тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через такі повноваження:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

• утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов'язано з розглядом справ. Насамперед це організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирішення скарг позивачів, відповідачів, підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо). [16, 70]

1.1.2 Завдання суду

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. (Стаття 2). [2, 5]

Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні.

1.1.3 Судова система України

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України(Ст.3), який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону «Про судоустрій України» до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон «Про судоустрій України» в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття «ланка судової системи» пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів:

апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

місцеві господарські суди;

апеляційні господарські суди;

Вищий господарський суд;

Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).[16, 91]

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України встановлюються Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України". Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України).

Завдання Конституційного Суду України полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України[10,14].

1.1.4 Законодавство про судоустрій України

Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та законом «Про судоустрій України». Правосуддя та його державне забезпечення викладено в законах України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про господарські суди», «Про органи суддівського самоврядування», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України», «Про державне виконавче провадження»; Указі Президента України «Про Державну судову адміністрацію України».

1.2 Засади здійснення правосуддя в Україні

У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних засадах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади й суверенітету — народу — на право як соціальну цінність. Демократичність цих засад полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, державної мови судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дозволяють кожній зацікавленій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України. Отже, в засадах відображено демократичні риси й загальну спрямованість права та його найважливіших інститутів.

Засади здійснення судочинства мають важливе значення й для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України мають реалізовуватися в завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних і господарських справах, його організаційній побудові та правоохоронній діяльності.

Всі вони тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, які визначено єдністю мети й завдань судочинства. Дія однієї засади зумовлює дію інших. Кожна з засад не може існувати відокремлено від системи в цілому. Зміст окремих засад розкривається з урахуванням змісту засад іншої галузі права.

За наявною класифікацією в засадах судочинства втілено засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Отже, ці засади відображають сукупну дію як загальноправових, міжгалузевих, так і засад цієї галузі.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх непереконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду.

У Законі «Про судоустрій України» визначено такі засади здійснення правосуддя в Україні: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; правова допомога при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу, державна мова судочинства; обов'язковість судових рішень; право на оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність і незалежність судів; недоторканність суддів; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування (статті 5—17).

Науковці систему засад здійснення судочинства визначають по-різному.

До системи засад судочинства слід віднести:

1) здійснення правосуддя тільки судом; 2) незалежність суддів і підкорення їх лише законові; 3) державна мова судочинства; 4) законність; 5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 6) колегіальність і одноособовість судового розгляду; 7) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 8) забезпечення доведеності вини; 9) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; 10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; 11) обов'язковість рішень суду та інші. [16, 74]

Висновки

Побудова правової держави потребує насамперед реалізації засад верховенства права, коли діяльність власне держави та її органів регламентована Конституцією, законами, іншими нормативно-правовими актами держави, а основний напрям такої діяльності полягає в забезпеченні прав і свобод людини.

Завдання правоохоронної діяльності полягає в захисті встановленого Конституцією України суспільного ладу держави, економічної та політичної систем, прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суб'єктів усіх форм власності, економічної та територіальної цілісності України.

У правовій державі суттєво змінюється роль суду як органу державної влади. Здійснюючи правосуддя на засадах законності, об'єктивності й неупередженості, він вирішує конфлікти в усіх сферах соціальних відносин, включаючи і визначення відповідальності держави, її органів перед громадянином або об'єднанням громадян. У державі, що прагне стати правовою, суд зобов'язаний бути саме судом – авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним. Люди хочуть бачити в ньому не бюрократичну установу, повільну при розгляді і швидку на розправу, а реального гаранта їх прав, надійного захисника їх інтересів, яку б високу посаду не займав порушник, які б впливові зв'язки не пускав він у хід.

Необхідний сильний, всебічний судовий захист. Слабкий захист лише породжує ілюзії, здивування й озлобленість громадян, дискредитує саму ідею звертання за допомогою до суду. Але сильний захист здатний здійснювати тільки сильний суд. Створити такий суд – головне завдання судової реформи.

Аналіз юридичних актів, які були прийняті останнім часом, і практики їх застосування дозволяє однозначно стверджувати, що завдяки новим законоположенням судова влада повільно, але послідовно набирає сили, авторитету, стає серйозним фактором політичного і правового розвитку суспільства [14, 15-18].

Список використаної літератури

Нормативна література

1. Конституція України. // ВВР, 1996 р., № 30, ст.141.

2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // ВВР, 2002 р., № 27-28, ст.180.

3. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // ВВР, 1993, №8, ст.56.

4. Закон України „Про внесення зміни до статті 13 Закону України „Про статус суддів” від 8 жовтня 1999 року // ВВР, 1999, № 50, ст. 434.

5. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР, 1996 р., № 49.

6. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (Справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) // Вісник Верховного Суду України, 2004, № 12, ст.18.

Навчальна література

7. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. - № 1.

8. Гель А. П., Семаков Г. С., Кондракова С. П. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник, К., 2006.

9. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України.- 2001. - № 2.

10. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. - 1999. - № 5.

11. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України.- 2001. - № 1..

12. Судебные и правоохранительные органы Украины. (Под редакцией Васильева А.С., Стрельцова Е.Л.) Х.., 2008.

13. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. (Відповідальний редактор Маляренко В.Т.). К., 2004.