Етична культура юриста (работа 1)

Реферат

з навчальної дисципліни деонтологія

за темою: “Етична культура юриста”

План

Вступ

Культура. Поняття етичної та моральної культури юриста.

Визначення змісту і завдань професійної етики юриста.

Правнича етика.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

ХХІ століття, в яке щойно вступило людство, ставить нові вимоги перед наукою і освітою відкриває нові перспективи і ще невідомі галузі для дослідження. Сучасне молоде покоління має отримати ті знання, які вже століття і надалі будуть приоритетними. Відчутним є наступ країни до нового стану, своєрідного духовно-морального ренесансу у процесі демократично – правових перетворень.

Підготовка спеціалістів вищої якості на деному, якісно новому етапі розбудови незалежної держави, визначає більш глибокого пізнання духовної основи життя – Всесвіту, його нерозгаданих таємниць, щоб правильно обрати шлях – шлях, яким йти у майбутнє.

В умовах коли людина, її життя і здоров’я честь і гідність, недоторканість і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цін остю, на перший план висуваються проблеми забезпечення та захисту її прав і свобод. Тому вивчення моральних аспектів і проблем юридичної професії сьогодні стає не менш значущим, ніж знання конкретних законів і меморандумів їх застосування, необхідних кожному правнику, який прагне до глибокого опанування професійними навичками усвідомлення професійного стану та покликання юридичної професії. Адекватне сприйняття етичних особливостей юридичної діяльності, засвоєння етичних знань молодими юристами допоможе нам у вирішені завдань на забезпеченню, суворого дотримання законності і правопорядку, розбудови основ правової демократичної державності і зрештою – у розумінні меж бажаного, примусового і не примусового у складній сфері життєдіяльності суспільства та людини.

Юридична етика покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дослідити причини і ф-ми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання.

1. Культура. Поняття етичної та моральної культури юриста.

Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтегральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, її творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з навколишнім світом і сомою собою. Тобто культура особистості – це ступінь духовно-практичної універсальності людини, як суб’єкта соціокультурної творчості.

Універсальність особистості розуміється як всебічність та гармонійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутність людських сил. У структурі культури особистості важлива місце займають потреби людини (біологічні і соціальні); соціальні в свою чергу поділяються на матеріальні та духовні. Культура особистості юриста проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адекватності самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а на цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розвинений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремальних., свідчить про присутність сили волі і культури волі. Нерідко особистісна культура юриста відстає від умов життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні цінності, невміння і небажання поновлювати і поповнювати знання, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етикету, відсутність потреби у самовихованні, самовдосконаленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи поєднується з нерозвиненою моральною і естетичною культурою. [1, с3]

Культура людини – це міра пристосованості її до вищих так би мовити, нерукотворних законів, що даються нам самою природою. Чим більше людина пристосована до цих законів, тим менше вона здатна діяти свавільно.

Отже, сказати можна, що джерелом будь-якої сваволі є безкультур’я, а культура людини створює імунітет проти утворення в неї сваволі.

Культура людини в такому розумінні: визначає її життя за формулою: “Яка культура людини – таке й її життя”. Тому не “буття визначає свідомість”, а культура людей визначає їх буття, їх свідомість, а також економіку, політику, мораль, право, релігію, науку, мистецтво. [2, с35, 37, 39].

Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі моральний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів політики, права та ін.

Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації її у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнуте особистістю міра морального розвитку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, приписів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках. Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватись через систему функціонально пов’язаних показників: знання основних моральних правил, вимог, критеріїв, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, так, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості, втілення їх у повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяльності; дотримання вимог обов’язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; потреба і здатність до постійного морального самовдосконалення. Головним критерієм оцінки моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. В структурному плані моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної свідомості і культури моральної поведінки, які в свою чергу є складними підсистемами. Культура моральної свідомості вимагає культуру етичного мислення і культуру моральних почуттів. Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все в культурі етичного мислення. Критерієм культури критичного мислення є оптимальність прийняття моральних рішень і розв’язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутими етичними знаннями, що виражається у вмінні відрізняти добра від зла, застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідно моральну норму тощо.

Ступінь моральної вихованої людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до “морального резонансу”, співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально чистим є почуття. Все це не менш важливе ніж культурно етичне мислення.

Отже, в поведінці людини визначну роль відіграє культура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, що ґрунтується на свідомості і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання. Моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистості культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний “вимір” моральний аспект. Результати правознавчої, юридичної діяльності у будь-якій сфері, галузі залежить не лише від інтелектуальних якостей і професійних вмінь, але від його “етичного потенціалу”, від усвідомлення обов’язку і відповідальності, від соціально значущих почуттів і потреб. Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзичливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному вигляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчать про власний рівень особистісного прояву моральної культури. Характеристикою високої моральної культури юриста є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.

Чим вища моральна культура юриста, тим ефективніше він виконує службові обов’язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності. [1, с 40]

Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності. Оскільки морально-елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

визнання існуючих моральних норм як необхідних результатів поведінки;

дотримання цих норм у професійній діяльності.

Існують основні принципи етичної культури юриста:

Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі.

Чесність і правдивість, тому що справедливість не може досягти нечесним шляхом.

Доброзичливість і чуйність, оскільки юристом часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням.

Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним.

Дотримання професійної таємниці.

Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальних справ, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу. Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість юристу реалізувати своє високе соціальне призначення.

Звичайно наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян.

2. Визначення змісту і завдань професійної етики юриста.

Професійна етика є одним із підрозділів науки про мораль, її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципові положень. З одного боку моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат історичного розвитку суспільства. А з іншого – особливими завданнями професійної етики є обґрунтування морального значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регулювання професійних відносин.

Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов’язана з необхідністю розв’язання різноманітних конфліктних ситуацій, професійна діяльність юриста торкається найважливіших інтересів людей, їх благ, а й іноді долі. Все це накладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своє діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вимагає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів, які працюють в правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставляться підвищені моральні вимоги, ще й як до представників державних органів і держави, носіїв владних повноважень, охоронців закону.

Законність та правопорядок є надбаннями сучасного суспільства без яких воно не може нормально функціонувати та розвиватися, тому безперечно в існування належного режиму законності зацікавлені всі суб’єкти суспільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країн несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висока моральна культура для юриста мають особливе значення, оскільки цією професією нав’язуються уявлення про такі високі морально-правові принципи, як гуманність, справедливість, законність, об’єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової держави, демократичного, соціально-орієнтованого гуманного суспільства.

Історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувались силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяльності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохоронців, які повинні показувати приклад виконання і моральних, і правових норм.

Діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену характером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієнтованими на загальнолюдські моральні цінності і тому до них, як до представників правничої професії, ставляться єдині за своє сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.

У правовій науці та етиці накопичений певний досвід дослідження, правової практики з позиції дотримання моральних норм, розв’язання на теоретичному рівні морально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві як судова та міліцейська етика і в цілому юридична етика. Свій внесок у дослідження питань юридичної і зокрема судової етики зробили праці А. Бойкова, І.Ф. Горського, В.М. Горшеньова та ін. У цих роботах аналізуються моральні засоби кримінального і цивільного судочинства, сукупність норм поведінки і моральні вимоги до працівників органів юстицій (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, судових експертів, розглядаються проблеми морально-професійного обов’язку учасників судочинства, шкала моральних цінностей правосуддя виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки моральній регуляції і контролю, а також методи морального впливу в суді та інші.

Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адвокатську та слідчу етику, В.В. Леоненко, С.Г. Любічев та інші вважають, що професійна етика юриста виступає як разове явище, що розв’язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принципи і норми щодо правоохоронної і правозастосовчої діяльності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди – слідчу та адвокатську. В. М. Грошевой з цього приводу зазначає, що професійна етика окремих юридичних спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що ставляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, державних працівників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час виконання ними функціональних обов’язків.

У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, наукова деонтологічній підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант один з родоначальників деонтологічного підходу обґрунтував категоричний і імператив, який передбачав: автономію, суверенність людини, як володаря волі – рівність усіх у моралі слідування обов’язку і відмову від своєкорисного інтересу. [4, с 86]

Професійна етика юриста най біле наближена до його професійної культури. Проте поняття “професійна етика юриста” передбачає і дії правника, не пов’язаних з правом, його професією чи виконанням службових обов’язків.

3. Правнича етика.

Предметом дослідження правової системи є мораль. Правнича етика розглядається як учення про морально-правові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків. Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму загальнолюдськими моральними цінностями. Доцільно розглядати правничу етику як етику людської гідності, як моральний світогляд у якому існує тісний зв’язок між зовнішнім ділом юриста та його свідомістю. Такий зв’язок називається соціальним натуралізмом, що полягає в узгодженні соціальних явищ із законами природи. Професійні дії юриста мотивують найбільшу цінність тоді, коли вони будуть р-том , адекватним усвідомленням ним законів Всесвіту. В цьому випадку виявляється етична норма у юридичній діяльності. Вона отримує суспільне схвалення і сприймається громадянами як норма, встановлена позитивним правом. Етика є зовнішнім визначенням цінності або цінність є внутрішнім визначенням етики.

Професійна діяльність значною мірою впливає на юридичну творчість професійні дії юриста, будучи самої творчості на внутрішньому рівні, самі стають творчістю, але вже похідною, вторинною. В цьому полягає глибинна суть правничої етики вищого ступеня. Адже творчість юриста – це майстерність, професіоналізм, який передусім одержує етичну оцінку.

Професійна творчість юриста (як і кожної людини) має бути захищена суспільними законами і моральними нормами.

Зв’язок юридичних дій зі свідомістю правника можна розглядати і з позиції акмелогії, яка визначає вирішену межу здатності юриста до осмислення сутності права та сили його дії. Характерним у цьому випадку є те, що творча можливість визначає потенційні професійні можливості юриста, які асоціюються з очікуваною етичною нормою. Правнича етика відображає індивідуальну об’єктивну оцінку юриста. Тобто акмелогічний підхід стає визначальним чинником взаємозв’язку свідомості і дії, створюючи реальне етичне підґрунтя. Адже вимагати від правника можна лише те, що він зможе виконати, не переступаючи межі досконалості та дозволеного. Це буде етичною вимогою.

Головною у взаємозв’язку і дії є внутрішня сутність правничої етики, яка виявляється в умінні юриста оцінити власні професійні вчинки.

Суспільство в основному йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси – і в галузі природно-правових світоглядів. Тому людське переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права.

Сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв’язком переживань, внутрішньо усвідомленою причетністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв’язку невідомі. Тому саме правнича етика вчить мудрості професійного життя.

Висновок

Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзичливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному вигляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчить про високий рівень особистісного прояву моральної культури. Для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс, оскільки істинні законність і правопорядок у суспільстві встановлюються там, де правоохоронці спираються на принципи гуманізму, справедливості, чесності. Кожний юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обивательському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє грамотно обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримуватись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому.

Список використаної літератури:

Бризгалов І.В. Юридична деонтологія. Академія управління персоналом, 1998.

Лозовой В.О., Петришин О.В. Л 72 Професійна етика юриста. Х: Право, 2004. 176с.

Сливка С.С. Правнича деонтологія. Підручник – К.: Атака, 1999 – 336с.

Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, перероб. і поп. – К.: Атікс, 2003 – 320с.