Громадянство України (работа 2)
Громадянство України (Гражданство Украины)
Курсовая работа, 29 с., 5 разделов, 20 источников.
Объект работы – институт гражданства.
В курсовой работе исследованы принципы гражданства, принадлежность к гражданству Украины, особенности приобретения и прекращения гражданства Украины, государственные органы, которые решают вопросы гражданства в Украине.
ГРОМАДЯНСТВО, ДЕРЖАВА, УКРАЇНА, НАБУТТЯ, ПРИПИНЕННЯ, ПІДДАНСТВО, СТАТУС.
Зміст
Вступ 2
1. Принципи громадянства України 4
2. Належність до громадянства України 10
3. Набуття громадянства України 12
4. Припинення громадянства України 18
5. Державні органи, що беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України 23
Висновки 27
Список використаної літератури 28
Вступ
Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції та законах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Його зміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, в інституті громадянства.
Появу інституту громадянства пов’язують з французькою революцією 17 ст. Політико-правова концепція “вільного громадянства” прислужилася обґрунтуванню феодального ладу, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінила інститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічну форму державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю від громадянства, і лише визначає форму державного правління.
Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стан громадянства є підставою набуття прав та обов’язків. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами.
Найбільш поширеним у зарубіжній юридичній науці є визнання громадянства як особливого, стійкого зв’язку між особою і державою, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках. Конституційна теорія і практика визначає дві сторони громадянства – державно-правову і міжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін ”державна належність”, який полягає у юридичному зв’язку особливого характеру між особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов’язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається з поняттям громадянство.
Подібний “дуалізм понять” спостерігається лише в розвинутих державах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянства розрізняється не завжди.
Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагу приділяти сталості відповідного правового зв’язку, що виникає між особою і державою. Така сталість існує у просторі і часі. Стан громадянства зберігається за особою, навіть, якщо вона виїжджає за кордон (сталість у просторі). Хоча слід зазначити, що деякі права і обов’язки особи, яка перебуває за кордоном, не реалізуються. Але це не означає, що такі права втрачаються.
Сталість стану громадянства виражається в його безперервності. Безперервність громадянства полягає у його наявності у особи з моменту набуття і до моменту припинення.
Рисою громадянства інколи вважають те, що воно грунтується на фактичному зв’язку особи і держави. Ця риса не має абсолютного значення, адже наявність у особи фактичного зв’язку з державою не завжди свідчить про те, що вона має громадянство.
1. Принципи громадянства України
Слід почати з визначення принципів. В сфері будь-якої діяльності, в функціонуванні, у будь-яких відносинах існують певні закономірності, які поділяються на пізнані і непізнані. Пізнані в свою чергу поділяються на позитивні, тобто такі, що відповідають потребам особи, оптимізують діяльність, сприяють продуктивності, тощо, й на негативні, тобто такі, що діють навпаки. Обидві групи пізнаних закономірностей враховуються і використовуються людиною в її інтересах. Отже, принципи – позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою та охарактеризовані (зафіксовані, закріплені) у відповідних поняттях. Як правило, принципи закріплюються у нормативній формі.
Стаття 2 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. перераховує принципи законодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Україні закріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України – основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національні меншини”.
Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства. Цей принцип закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4). Цей принцип має декілька аспектів: по-перше, “внутрішнє” єдине громадянство держави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, не може бути громадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва або Севастополя, чи будь-якої області. Зазначений аспект цього принципу спрямований на забезпечення унітарності держави.
По-друге, так би мовити, “зовнішнє” єдине громадянство України означає, що “якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Те ж саме правило застосовується і до іноземців, які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україною вважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і до іншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставлення держави до множинного громадянства, тобто належності особи до громадянства двох або більше держав (пункт b статті 2). Сам термін “множинне громадянство” в Законі про громадянство не вживається, але його визначення є в Європейській конвенції про громадянство 1997 року.
Принцип “зовнішнього” єдиного громадянства не означає невизнання множинного громадянства, тому що воно може виникнути в незалежності від волі особи, тобто автоматично, наприклад, при вступі до шлюбу (Італія), або внаслідок колізії законодавств різних держав (принципів філіації jus soli (країни Латинської Америки) і jus sanguinis (країни Європи)). Цей принцип означає невизнання саме правових наслідків множинного громадянства.
Наступний принцип – принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один з найважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства.
Апатризм – це дуже негативне явище як для самої особи, так і для держави, в якій вона проживає. Якщо громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, то апатризм – це відсутність такого зв’язку. Апатриди обмежені порівняно з громадянами в своїх правах, насамперед, в політичних. Вони також знаходяться в гіршому становищі порівняно з іноземцями, тому що не можуть звернутися за дипломатичним захистом до жодної з держав. Негатив у відношенні до держави проявляється через неможливість залучити особу без громадянства до проходження обов’язкової військової служби, а також через те, що їх практично неможливо видворити з території держави за грубе порушення законодавства.
Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення для побудови демократичної, правової, якісно нової порівняно з СРСР держави.
Практика позбавлення громадянства , згідно з якою розірвання громадянських зв’язків йшло з боку держави і згода чи незгода самого громадянина аж ніяк не розглядалася, була дуже поширена за радянських часів. Так позбавлялися “інорідних утворень на тілі пролетаріату”.
Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. Як і попередній принцип, цей принцип також закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до безгромадянства.. Україна не може гарантувати набуття іншого громадянства, але вона може поставити вихід особи з громадянства України в залежність від набуття нею іноземного громадянства або отримання гарантій його набуття. Сталий характер правового зв’язку особи і держави не означає примусового утримання людини в громадянстві.
Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.
Цей принцип також має два аспекти. Перший стосується автоматичності набуття чи припинення громадянства України, яке як таке неможливе. Поняття “автоматично” означає з настанням юридичного факту, тобто таких життєвих обставин, з якими норми права зв’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин, в даному випадку, на підставі якого набувається чи втрачається громадянство. Отже, громадянство набувається чи припиняється не автоматично, а з моменту видання Президентом України відповідного указу чи набрання чинності іншого документу у встановлених Законом випадках. Виключенням щодо автоматичності набуття громадянства є лише філіація.
Цей аспект відображає сутність громадянства як індивідуального, особистого зв’язку держави з людиною.
Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків та виходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому не припускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка (жінки). Але шлюбні відносини відповідно до пункту 3 статті 9 Закону про громадянство України дає можливість набути громадянства України за дещо спрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України протягом двох років та постійно на законних підставах проживають на території України.
Ще один принцип – принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.
Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України: ”Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.”
В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається, наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не має права стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).
Останній принцип, закріплений у Законі – принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті 33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного вибору місця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значно відрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В Законі України “Про громадянство України” від 16.04.1997 року одною з основних підстав втрати громадянства було нестання громадянина на консульський облік протягом 7 років без поважних причин.
Громадянство – це сталий правовий зв’язок людини з державою і він існує поза межами територіальної юрисдикції держави.
Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється через дипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.
Принцип невигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в яких визнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнародними договорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїх громадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєні злочину за кордоном.
2.. Належність до громадянства України
Одним з перших питань, які виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і інших держав, є питання про визнання категорії осіб, які є громадянами України. ЗУ “Про громадянство України” визначає громадянами України осіб, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Стаття 3 Закону “Про громадянства України” відносить до громадян України наступних осіб:
усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянства України. Їх перелік наведений у ст. 5 ЗУ “Про громадянство України”:
паспорт громадянина України;
свідоцтво про належність до громадянства України;
паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
тимчасове посвідчення громадянина України;
проїзний документ дитини;
дипломатичний паспорт;
службовий паспорт;
посвідчення особи моряка;
посвідчення члена екіпажу;
посвідчення особи на повернення в Україну.
Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статус громадян України. Належність до громадянства України підтверджує ряд документів.
3. Набуття громадянства України
Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України” громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавець присвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуття громадянства України.
Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:
за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок встановлення батьківства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Слід зазначити, встановлені підстави повністю відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права.
Набуття громадянства України за народженням (або право крові) означає, що дитина, яка народилася від осіб, які є громадянами України, визнається громадянином України. Хоча право має певні обмеження. Так, якщо дитина народилася від громадянина України та іноземця і за народженням автоматично набуло громадянство іншої держави, то їй не надається громадянство України. Законодавець передбачив і можливість надання громадянства України ї дитині, яка знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда). Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. (ст. 7 ЗУ “Про громадянство України”). Набуття громадянства України за територіальним походженням (або право ґрунту) передбачає надання громадянства України будь-які особі, яка народилася на території України, незалежно від громадянства батьків.
Як бачимо, в законодавстві України передбачена змішана система набуття громадянства, за якою принцип ґрунту поєднується з принципом крові.
Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд умов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:
визнання і дотримання Конституції України та законів України;
зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).
Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.
Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;
безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;
отримання дозволу на постійне проживання в Україні.
Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;
володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
Слід також зазначити, що законодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб, прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Не дуже суттєво відрізняється процедура поновлення у громадянстві України. Для них загалом встановлені всі ті ж вимоги, що і при набутті громадянства, за виключенням певних спрощень. Українське законодавство встановлює також спрощений порядок набуття громадянства України дітьми. Воно може проходити в наступних формах:
набуття дитиною громадянства України внаслідок усиновлення (ст. 11 ЗУ “Про громадянство України”);
набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею опіки чи піклування (ст. 12 ЗУ “Про громадянство України”);
набуття громадянства України дитиною внаслідок перебування громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14 ЗУ “Про громадянство України”);
набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею батьківства (ст. 15 ЗУ “Про громадянство України”).
Слід зауважити, що набуття громадянства України дітьми у віці від 15 до 18 років можливе лише за їхньою згодою.
Законодавець передбачив можливість автоматичного набуття громадянства України іноземцями або особами без громадянства, які проживають на території України на законних підставах, над якими встановлено опіку громадянина України. Вони набувають громадянство України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.
Отже, українське законодавство передбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація, натуралізація, репатріація, реінтеграція та ін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства України відповідають міжнародним стандартам.
4. Припинення громадянства України
Відповідно до статті 17 чинного Закону України “Про громадянство України” підставами для припинення громадянства України є:
Вихід з громадянства України;
Втрата громадянства України;
Підстави, передбачені міжнародними договорами України.
Вихід з громадянства – це припинення громадянства за ініціативою особи. Це питання регулюється статтею 18 Закону про громадянство. Особа може вийти з громадянства за своїм клопотанням, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон. При цьому важливим питанням є громадянство дітей. Закон передбачає слідуючи варіанти вирішення:
Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина;
Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;
Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;
Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків;
Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України;
Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України;
Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини;
Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем;
Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.
Принциповим є положення, також закріплене в цій статті, про те, що вихід з громадянства дітей віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.
Як було зазначено вище, в Україні діє принцип недопущення виникнення апатридів. Отже, саме ця стаття реалізує цей принцип, встановлюючи, що вихід з громадянства допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
В Законі закріплено, що вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.
Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених ст. 18, є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, мова не йде про автоматичне припинення громадянства.
Іншою підставою для припинення громадянства є його втрата. Стаття 19 Закону визначає їх:
Якщо громадянин після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави. Такими вважаються всі випадки, коли громадянин України за власним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Тобто велику роль має вольова сторона щодо отримання іноземного громадянства. Якщо людина не бажає отримання іноземного громадянства, але це відбувається автоматично поза її волею, то ніщо не може перешкодити їй залишити громадянство України;
Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною 5 статті 8, пунктом 2 частини 2 статті 9 та частиною 2 статті 10 Закону про громадянство документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього. Цей пункт – відображення принципу єдиного громадянства;
Якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство. Цей пункт також є відображенням саме принципу єдиного громадянства, тому що громадянин однієї держави відповідно може користуватися правами і виконувати обов’язки, надані громадянством однієї держави ;
Якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону про громадянство внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів – держава ніколи не “прощає”, коли її “обманюють” ;
Якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. Така підстава витікає з розуміння таких дій як порушення відданості державі.
Пункти 1, 2, 3, 5 не застосовуються, якщо внаслідок цього особа залишиться без громадянства.
Отже, підстави припинення громадянства України закріплені таким чином, щоб не порушити право людини на громадянство, щоб особа не стала апатридом. Це дуже важливо з точки зору забезпечення стабільності правового статусу особи.
5. Державні органи, що беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України
З попередніх розділів ми вже дізналися про важливість і цінність інституту громадянства як для окремої особи, так і для держави. Велике значення цього інституту зумовило необхідність надати окремим органам та посадовим особам виключні повноваження в процесі реалізації цього інституту та створити окремі спеціальні органи.
Приоритетне право прийняття рішень у питаннях громадянства належить Президентові України. Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про громадянство України” Президент України:
1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Оскільки прерогатива прийняття рішення у питання громадянства належить главі держави, заяви про вирішення питань щодо громадянства подаються громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на ім’я Президента України. Особи, які постійно проживають на території України, подають такі заяви через органи внутрішніх справ України. Ці органи приймають такі заяви і разом необхідними документами надсилають на розгляд Президентові України. Заяви з питань громадянства України від осіб, які постійно проживають за кордоном, приймають Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президентові України. Вищезазначені органи здійснюють і інші повноваження у сфері громадянства передбачені ЗУ “Про громадянство України”. Закон також для попереднього розгляду питань громадянства встановлює повноваження Президента України на створення Комісії з питань громадянства. Така комісія утворюється на строк повноважень Президента України, а її склад затверджується Указом Президента. Ст. 23 Закону “Про громадянство України” закріплює за Комісією з питань громадянства наступні повноваження:
1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;
2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;
3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.
Таким чином, Комісія з питань громадянства має право розглядати заяви і подання з питань громадянства, всебічно оцінюючи докази заявника, зміст подання, висновки державних органів, інші документи. Комісія вправі вимагати у справі, що знаходиться у її провадженні, матеріали, документи від відповідних органів державної влади і об’єднань громадян, які мають подати документи у встановлений комісією строк. Комісія вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо кожної заяви або подання. Рішення Комісії оформлюються протоколом, що підписується всіма її членами, які брали участь у засіданні.
“Первинною ланкою” при вирішенні питань громадян України щодо громадянства є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи. Вони безпосередньо здійснюють наступні повноваження:
1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону;
4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;
5) виконують рішення Президента України з питань громадянства;
6) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;
7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;
8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.
Отже, питання у сфері громадянства є дуже вагомими. Розуміючи це, держава надала повноваження різним органам (як загальним, так і спеціалізованим) та посадовим особам для вирішення цих питань, приоритетне місце серед яких належить голові держави – Президентові України.
Висновки
В цій роботі були розглянуті основні питання щодо регулювання відносин громадянства в нашій державі – Україні.
За період незалежності нашої держави сталася значна лібералізація відносин між особою і державою. Україна залучилася до визнаних світовим товариством принципів регулювання громадянських відносин. Вона залишила анахронізми тоталітарного колишнього, і намагається реалізувати статтю 1 Конституції, яка проголошує, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.”
Як вже зазначалося вище, відносини громадянства – основа відносин між державою і людиною. Поступово Україна відійшла від практики СРСР у вирішенні питань цих відносин, спочатку прийнявши Закон України “Про громадянство України” від 08.11.1991 року, а потім новий, і нині діючий Закон від 18.01.2001. Отже, громадянство тепер визначається не як політико-правовий зв’язок держави і людини, а тільки як правовий зв’язок. Ці відношення втратили своє політичне забарвлення. Раніше людину могли позбавити громадянства, і найчастіше саме через розбіжності між баченням людиною і державою окремих питань. Зараз в нашій країні існує політичний плюралізм, і це вже неможливо позбавити кого-небудь громадянства як через політичні чи релігійні переконання, так і з будь-якої іншої підстави. Суб’єктивного права громадянства ніхто не може позбавити, це є невід’ємне природне право особи, як то право на життя, честь та гідність.
Законодавство про громадянство в Україні є дуже сталим, виваженим, функціональним та демократичним.
Список використаної літератури
Конституція України від 28 червня 1996 р.
Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998 р.
Закон України “Про громадянство України” від 16 квітня 1997 р. (в редакції).
Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р.
Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р.
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.
Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 лютого 1957 р.
Конвенція про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 р.
Общая теория права / Под ред. А.С. Погилкина. – М., 1995.
Конституционное право / Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: БЕК, 1996.
Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М., 1996.
Конституционное право развивающихся стран: общество, власть, личность. – М., 1990. – С. 259.
Сравнительное конституционное право. – М., 1996.
Савенко М. Соціальні права і свободи людини і громадянина та їх захист у конституційному судочинстві // Вісник Конституційного суду України. – 2002. - № 5. – С. 85 – 89.
Бірюков І. До питання визначення термінів “громадянин” і “фізична особа”. // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 7. – С. 42 – 44.
Тодыка Ю.Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Харьков: «Факт», 2002.
Законодавство України про громадянство. – К.: ЮрінКом, 2001.
Науково-практичний коментар Закону України “ Про громадянство України”. – К., 2002.
Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у питаннях і відповідях. – К., 2002.