Управління кредитними ризиками в комерційних банках

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи,

Академік АЕН України, д.е.н.,

професор О.В. Васюренко

ДИПЛОМНА РОБОТА

Управління кредитними ризиками в комерційних банках

Керівник роботи, викладач О.М.Христофорова

Консультант з питань використання

інформаційних технологій,

ст. викладач О.І.Ходирєв

Консультант з питань охорони праці,

к.х.н., доцент Л.І. Юрченко

Студентка перепідготовки

спеціалістів групи 3-ПС

спеціальності 7.050105 “Банківська справа”

О.В.Бросленко

Харків - 2009

Вступ

Банківська система – один із найважливіших елементів економіки країни. За образним порівнянням, вона виконує приблизно таку ж функцію й роль в економіці держави, як і кровоносна система в організмі людини: постачає необхідну для життєдіяльності “кров” – гроші в усі сфери народного господарства, одна із найважливіших і невіддільних структур ринкової економіки. В Україні проходить радикальне реформування економіки, з нею і банківської системи, яка базується на вікових принципах.

Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні мати у своєму розпорядженні кошти.

Комерційна діяльність банків в нинішніх умовах ускладнена відсутністю сформованого грошового ринку країни, непідготовленістю клієнтів, недосконалістю системи страхування, загальною кризою неплатежів. В цих умовах особливе значення приділяється збалансованості пасивів банків по власним і запозиченим джерелам, збалансованість пасивної і активної частини балансу, а також відповідність формування власних коштів до вимог, що пред`являються зі сторони Національного банку України.

Таким чином, становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської системи висуває на перше місце проблеми, які пов`язані з ризиковістю кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження в даній роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Дана робота має на своїй меті розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних банків, так і зі сторони держави в особі Національного банку України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: досліджено роль резервної бази банку; наведено сучасний стан формування резервної бази банку; розглянуто організацію роботи з питань управління кредитними ризиками банку; викладено проблеми формування резервної бази банку; запропоновано напрямки щодо вдосконалення методів та механізмів управління кредитними ризиками банку.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Васюренка О.В., Гребенник Н.І., Заруби О.Д., Івасіва Б.С., Карманова Є.В., Лаврушина О.І., Міщенка В.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Тиркала Л.І.

Характер роботи розкриває взаємовідношення двох рівнів банківської системи України: Національного банку України і комерційних банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку – це об`єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволять покращити роботу з формування та використання резервних фондів банку, допоможуть зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку - це об’єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів та інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України вцілому.

Розділ 1. Кредитний ризик в процесі кредитного портфелю комерційного банку

1.1 Економічна природа і сутність кредитного ризику

У спеціальній літературі є різноманітні визначення кредитного ризику. Будемо користуватися таким визначенням. Кредитний ризик – можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи належні за договором відсотки.

При неповернені кредиту в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні утрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплатоспроможною, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком найбільше розроблена в банківській практиці, кредитний ризик комерційних банків знаходиться під особливим спостереженням НБУ і регулюється множиною нормативних актів.

Управління кредитним ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. У рамках дилеми “прибуток - ризик”, банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій.

Крім того, кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

Удосконалення практики потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер їх використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні, високоефективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів належать ліквідність, дохідність, надійність.

Розглянемо ці принципи докладно.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики. Тому здатність до управління залежить від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації його рядових працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з принципами дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності.

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернута в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики. Порушення цього принципу означає перетворення позики в прострочену. При порушенні термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити таким позичальникам, як правило, не видаються.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком мають задовольняти такі вимоги:

висока ліквідність. Під ліквідністю товаро – матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третьої сторони тощо) мається на увазі здатність до конвертації готівкових коштів;

здатність до довготермінового зберігання (як мінімум, протягом строку погашення позики);

стабільність цін на заставлене майно;

низькі витрати щодо зберігання і реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає цим умовам. визначається обсяг позики, що видається банком. Розмір позики під заставу майна встановлюється у процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право на реалізацію застави з метою повернення з виручених коштів боргу клієнта й витрат на реалізацію.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позики), однак вони мають обмежене використання, пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під високий процент.

Видаючи кредити юридичним і фізичним особам, банк вимагає не тільки повернення їх у встановлений термін, а й виплати процентів за користування ними. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою кредитної операції, оскільки остання — це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього капіталу.

Слід також відзначити, що на величину процентної ставки і на діяльність банку взагалі дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати:

кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;

ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;

процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

кредит надається лише тим постачальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;

кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;

постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, то негайно вживаються відповідні заходи).

Позики з найвищим ступенем ризику повинні видаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів. Першокласним позичальникам, тобто тим, які мають високу кредитоспроможність ставкою з невеликим збільшенням. Для інших клієнтів позичковий процент встановлюється на вищому рівні, ніж базова ставка, причому при визначені величини базової процентної ставки необхідно враховувати всі фактори, що підвищують ступінь ризику.

Зазвичай процент за великими позиками має бути нижчим, ніж за малими, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, прямо не залежать від її величини, а абсолютний дохід банку за великими позиками вищий, ніж за малими. Інакше кажучи, при видачі великих позик банки зазнають відносно менших витрат. Крім того, великі позики видаються великим позичальникам, які мають менший ризик банкрутства. Але з такого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку за великими кредитами, якщо за його розрахунками це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля через порушення правила диверсифікації активів.

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших напрямів його діяльності. Цей принцип передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність банку - це здатність задовольняти готівкою передбачувані та непередбачувані зобов'язання. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною.

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед укладанням кредитного договору працівник банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит. Збереження основної суми боргу є одним із головних принципів, якого слід завжди дотримуватися при проведенні банком кредитних операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника — один із найважливіших етапів розгляду заявки на кредит. При цьому велике значення має встановлення доцільності позики: ні наявність солідного забезпечення, ні будь-які інші фактори не зможуть попередити кризову ситуацію, якщо позика в своїй основі є необґрунтованою.

Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози його фінансового стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип дохідності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від величини і структури активів банку. Тому ці всі показники повинні ретельно аналізуватися банком, і необхідно робити все для підтримання їх на належному рівні, а також шукати нові джерела і види операцій, розширювати сферу послуг клієнтам для одержання додаткових доходів.

Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від позиції банку на фінансовому ринку, його зростання й розвитку може бути агресивною і помірною.

Якщо банк має на меті швидке зростання активів, капіталу тощо, завоювання нових сегментів чи зміцнення власних позицій на ринку в короткі строки в умовах жорстокої конкуренції з іншими банками, то така політика, пов'язана з підвищеним ризиком, називається агресивною.

Помірна (класична) політика комерційного банку передбачає стабільне оптимальне зростання банку, тобто поступове охоплення нових сегментів ринку за триваліший час, проведення операцій із меншим ступенем ризику.

У банку розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має_> >відповідати нормальній нормі дохідності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку. Меморандум визначає межі сум кредитів, за якими можуть приймати рішення працівники різних посадових категорій. У документі зазначається, видачу яких позик адміністрація банку вважає можливою, а від яких рекомендують відмовитися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткотермінових комерційних позик діловим фірмам із задовільним балансом і розрахунком прибутку або збитку, а також середньомісячних комерційних позик під заставу обладнання. Бажані персональні позики під заставу будівель.

Водночас банк не рекомендує розширювати видачу позик для довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під акції компаній закритого типу тощо.

У документі можуть бути визначені й географічні райони, де можлива_> >кредитна експансія комерційного банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своїх кредитів містом, де він розташований, або районом у сільській місцевості.

У меморандумі мають бути правила про порядок або умови видачі кредитів власним працівникам банку, про процедуру стягнення простроченої заборгованості, про овердрафти і т.д.

Зрозуміло, що меморандум включає в себе лише загальні орієнтири і рекомендації. Він не повинен сковувати ініціативи практичних працівників. Наприклад, всупереч забороні видавати кредити фірмам із нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може видати кредит малій фірмі, яка має невеликі проблеми, під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності, яка належить директору фірми (наприклад, під заставу його будинку), що дасть змогу гарантувати повернення позики.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної політики, можна скласти теоретичну модель формування оптимальної політики, яка зумовлена методологічно обов'язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу повинна включати:

загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;

визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;

деталізування конкретних операцій та підходи до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;

систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов'язаний з іншими і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами-правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т. ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Елементи кредитної політики знаходять своє практичне втілення в організаційних формах кредитної політики, тобто прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики.

Таким чином, кредитна політика комерційного банку визначається, з одного боку, загальними установками, що стосуються операцій із клієнтурою, які розробляються і фіксуються в меморандумі про кредитну політику, і з другого — це практична діяльність банківського персоналу, який втілює ці установки в життя. Комерційні банки у відповідності зі своєю специфікою формують головну мету, основні напрями кредитування, які на прикладі світової практики відображаються в меморандумі кредитної політики. Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від фінансового стану позичальників може бути агресивною і помірною.

На кредитну політику будь-якого комерційного банку впливають регулятивні вимоги НБУ. По-перше, без одержання ліцензії на здійснення банківських операцій неможлива робота будь-якого комерційного банку.

По-друге, для комерційних банків важливим є рівень облікової ставки НБУ, яка формується на базі надання центральним банком позичок кредитним установам, що зіткнулися з тимчасово фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки.

По-третє, впровадження політики обов'язкових резервів є одним із інструментів, які активно використовуються НБУ для контролю за діяльністю комерційних банків та їх кредитною політикою. Політика обов'язкових резервів, яка проводиться центральним банком, має подвійне значення:

забезпечує підтримку стійкості ліквідності комерційних банків;

є інструментом регулювання обсягу грошової маси.

По-четверте, для здійснення рефінансування комерційних банків НБУ запроваджує операції РЕПО, надає ломбардні кредити і через закриті аукціони тощо.

По-п'яте, НБУ створює нормативи розрахунку кредитних ризиків, якими має користуватися комерційний банк при наданні кредитів позичальникам.

Взагалі, для складання меморандуму кредитної політики комерційного банку слід починати із ґрунтовного дослідження всієї діяльності, бо насамперед на основі аналізу складається меморандум про кредитну політику як основу для всієї діяльності банку. Меморандум - це письмовий документ, яким мають керуватися всі без винятку працівники банку. Зміст і структура меморандуму є різноманітною, тут формується загальна мета політики, визначаються ступінь ризику кредитів, правила та порядок видачі кредитів і багато чого іншого.

Принциповим завданням кредитної політики є залучення додаткових коштів у населення.

Розвиток кредитних відносин населення з банками - це питання не тільки економічне, а й політичне та соціальне. Крім необхідності економічної і політичної стабілізації, розробки кредитної політики у взаємовідносинах із населенням, потрібні модернізація форм і методів кредитування, удосконалення процентної політики, умов надання і погашення кредитів, використання досвіду зарубіжних країн із ринковою економікою.

У кредитній політиці банку слід розширити види кредитів, які надаються населенню, приділити увагу споживчому та іпотечному кредитам як основній формі кредитних взаємовідносин з індивідуальним клієнтом. Ці види кредитів дуже широко використовуються західними банками і дають їм більш як половину доходів від діяльності в цілому.

Ще один вид кредиту, який дуже вигідний для банку, а також для клієнта, - це авальний кредит. Банк, застосовуючи цей кредит, заробляє доходи від кредитування без залучення власних коштів. Для клієнта це вигідно у зв'язку з низькою процентною ставкою за кредитом.

Крім того, позитивним ефектом для розвитку кредитування індивідуального позичальника може бути:

введення цільових житлово-будівельних вкладів і надання на цій основі першочергового права на одержання інвестиційного кредиту власникам таких вкладів;

проведення маркетингових досліджень банків із метою виявлення у населення потреб у нових видах кредитування;

підвищення рівня інформованості приватних клієнтів про нові види банківських послуг;

максимальне врахування інтересів клієнтів, індивідуальний підхід при кредитуванні.

1.2 Основні вимоги НБУ при формуванні кредитного портфелю комерційного банку

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними ;

кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;

рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;

кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту;

кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за ними;

кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам ;

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

гарантії та авалі, що надані клієнтам;

сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

Для банків із 100 % іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Банки мають право створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів та обліковуються за відповідними рахунками класів 1, 2 плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад 30 днів, відноситься до нестандартної заборгованості.

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках банки зобов'язані формувати резер за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах, - на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банк зобов'язаний здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу .

Контроль за даними місячного балансу означає, що формування резерву здійснюється з урахуванням коригуючих проводок відповідно до Порядку формування коригуючих проводок, що здійснюються комерційними банками України .

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Кредитні операції - вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо. Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на "стандартні","під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

Класифікація кредитних операцій - це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

"Стандартні" кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить два відсотки чистого кредитного ризику.

"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення не сприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

"Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Платоспроможність - здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення , у якому мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

аналізу якості активів і пасивів;

аналізу прибутків і збитків;

інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають ураховуватися:

загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи);

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;

вік клієнта;

інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;

ділова репутація;

інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники – банки (нерезиденти), що мають редитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Мoody's тощо); позичальники – банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники - банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо); позичальники - банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів, за умови, що значення нормативів платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) становлять відповідно не менше ніж 10% та 6%;

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Мoody's тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник відноситься до відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Клас позичальника за овердрафтом визначається без урахування рівня забезпечення, якщо за оцінкою фінансового стану його віднесено до класу "А" або "Б".

У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

Якщо на час укладення договору пролонгації кредитної операції (крім угод за кредитними операціями, строк дії яких перевищує два роки) не спостерігається погіршення фінансового стану позичальника (контрагента банку), якого віднесено до класу "А" або "Б", і відсотки сплачуються своєчасно, то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без пониження класу позичальника (контрагента банку). Загальний строк такої пролонгації не повинен перевищувати один рік. При цьому надходження (крім кредитних коштів) на рахунки позичальника (контрагента банку) протягом первісного строку користування кредитними коштами згідно з кредитною угодою мають перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше ніж у два рази та засвідчуватися документально.

За станом погашення позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом (у т. ч. за строковими депозитами та операціями репо) та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається:

"добрим": якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

"слабким": якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

"незадовільним": якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції, не виконується, то така операція відноситься до групи на один рівень нижчий.

Обслуговування боргу не може вважатися "добрим", якщо заборгованість за кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають ураховуватися зміни початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов'язання за наданими гарантіями, поруками та авалями за станом обслуговування боргу вважається "добрим" до часу їх виконання.

При класифікації операцій за врахованими векселями враховується тільки строк погашення боржником заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений векселем, ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення не більше ніж 30 днів;

"безнадійна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів.

Відповідно здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином:

Таблиця 1.1

Класифікація кредитного портфеля

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
добре	Слабе	Незадовільне
1	2	3	4
А	стандартний	під контролем	субстандартний
Б	під контролем	субстандартний	сумнівне
В	субстандартний	сумнівне	безнадійне
Г	сумнівне	безнадійне	безнадійне
Д	безнадійне	безнадійне	безнадійне

До категорій "стандартних" та "під контролем" кредитних операцій не можуть відноситися пільгові кредити. Пільговими кредитами вважаються кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.

При визначенні розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з врахованої вартості векселя (суми фактично наданих кредитних ресурсів за врахованими векселями) незалежно від його виду (дисконтний або процентний).

Вексель, отриманий на погашення кредиту, зараховується до портфеля цінних паперів (на продаж чи на інвестиції) на підставі рішення повноважного органу банку про погашення кредитної заборгованості векселем (підтвердженого відповідною випискою із протоколу засідання цього органу) та додаткової угоди з позичальником про заміну кредитної заборгованості вексельним зобов'язанням.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов'язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем). Якщо за наданими гарантіями і поруками за оцінкою фінансового стану позичальника віднесено до класу "Б" і нижче, то категорія операції визначається відповідно до класу позичальника.

Якщо на час виконання банком зобов'язання за наданими гарантіями та поруками таке зобов'язання було класифіковане з урахуванням оцінки фінансового стану контрагента як "безнадійне", то після виконання банком зобов'язання за наданими гарантіями та поруками така кредитна заборгованість класифікується також як "безнадійна", якщо фінансова діяльність такого контрагента не покращилась або забезпечення не є першокласним.

1.3 Критерії прийняття забезпечення за кредитними операціями при розрахунку резервів

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

Кабінету Міністрів України;

банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас" 11;

урядів країн категорії "А";

міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку);

забезпечені гарантії банків України.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб - майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

державні цінні папери;

недержавні цінні папери - акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

зареєстроване нерухоме майно;

рухоме майно;

інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Якщо предметом застави є цінні папери, то їх ринкова вартість визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами.

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком-кредитором.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, що надані під заставу майнових прав на грошові депозити позичальника, враховується вартість застави в розмірі 100 % за умови передавання цих коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

Для розрахунку резерву суму заборгованості, що обліковується за рахунком гарантійних депозитів та грошового покриття в інших банках, слід зменшувати на суму покриття за відповідним акредитивом, що обліковується за рахунком "Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності, за умови, що заявник акредитива бере на себе ризики, пов'язані з вибором банків, які беруть участь у розрахунках за акредитивом, та гарантійні депозити відповідають за строками і сумами відповідному акредитиву і обліковуються на окремих аналітичних рахунках.

Сума валового кредитного ризику за консорціумним кредитом зменшується в провідному банку на суму кредитних ресурсів, залучених від банків - учасників банківського консорціуму. За кредитами, класифікованими як "безнадійні", банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави. Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендується щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість.

Таблиця 1.2

Категорія кредитної операції і коефіцієнт резервування

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)
"Стандартна"	2%
"Під контролем"	5%
"Субстандартна"	20%
"Сумнівна"	50%
"Безнадійна"	100%

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Moody's, Standard & Poors тощо).

Банки, у яких відкрито кореспондентський рахунок, поділяються за групами відповідно до рейтингу країни .

Рейтинг країни, що визначається міжнародними рейтинговими агентствами, доводиться до відома банків Національним банком України.

Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковується на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування.

Таблиця 1.3

Поділ банків за групами відповідно до рейтингу країни

№ п/п	N групи	Коефіцієнт резервування (%)
1	2	3
1	1	0
2	2	2
3	3	10
4	4	20
5	5	30
6	6	40
7	7	50
8	8	100

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1 - 2, вважаються "стандартними", а віднесені до груп 3 - 8 - "нестандартними".

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, мають відображатися у відповідних документах банку, що визначають його кредитну політику.

Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх використання, що складається за формами N 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності", N 604 "Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків", N 601 "Звіт про списану безнадійну заборгованість", подається: філіями - головному банку і територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням філії, а головним банком - територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням головного банку щомісяця в порядку, установленому Національним банком щодо подання статистичної звітності.

Для щомісячного розрахунку резервів банки здійснюють класифікацію кредитних операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати аналізу якості кредитного портфеля мають фіксуватися документально за встановленою банком формою. Ця форма має вестися і в електронному вигляді. При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця.

Форма заповнюється на підставі робочих документів щодо кожної кредитної операції, що ведуться кредитним інспектором, за кожним позичальником (контрагентом) окремо.

Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником (контрагентом) в обов'язковому порядку мають містити:

назву клієнта, його місцезнаходження (місцепроживання);

номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;

кредитну угоду та зміни до неї;

угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;

дату видачі та погашення кредиту (за угодою);

початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у разі видачі кредиту в іноземній валюті);

відсоткову ставку, про всі її зміни та на звітну дату;

фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора;

інформацію про результати оцінки фінансового стану позичальника (контрагента), встановлені цим Положенням та внутрішньобанківським положенням про кредитування і методикою проведення оцінки фінансового стану (на час здійснення кредитної операції та всі наступні дати проведення оцінки, у тому числі на дату зарахування заборгованості на рахунки пролонгованої, простроченої, сумнівної заборгованості або визнання її безнадійною);

документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми);

дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку;

інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;

залишкову суму кредитної заборгованості на звітну дату (у гривнях та гривневому еквіваленті в разі видачі валютного кредиту), номер рахунку, на якому обліковується заборгованість на звітну дату;

вид та суму забезпечення за угодою;

документи, що свідчать про стан забезпечення за кредитною угодою;

суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву;

клас позичальника на кожну звітну дату та документи, що його підтверджують;

категорію ризику ("стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна", "безнадійна") за кредитною операцією;

розрахункову суму чистого ризику за кредитною операцією;

інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

Робочі документи заповнюються після подання потенційним позичальником (контрагентом) заявки на одержання кредиту та є обов'язковими для розгляду кредитним комітетом для прийняття рішення про здійснення кредитної операції. Надалі, якщо відбуваються зміни щодо фінансового стану позичальника чи забезпечення кредиту, кредитний інспектор заповнює нові бланки робочих документів, на підставі яких класифікується кредитна операція та розраховується резерв. Робочі документи зберігаються у кредитних справах позичальників (контрагентів).

На перше число кожного місяця інформація групується в один документ у розрізі кожного позичальника та за кожною кредитною операцією, із зазначенням проміжних і консолідованих підсумків там, де це можливо. Загальна інформація за результатами класифікації кредитного портфеля включає всі кредитні операції банку, що підлягають класифікації та резервуванню коштів.

Банк зобов'язаний подавати кредитні справи уповноваженим працівникам Національного банку на їх вимогу.

Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та за потреби скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час інспектування.

1.4 Техніко-економічна характеристика АКБ “Укрсоцбанк”

АКБ "Укрсоцбанк" заснований 31.10.1990 як відкрите акціонерне товариство на базі Української республіканської контори “Житлосоцбанк” та зареєстрований в Держбанку колишнього СРСР.

27.09.1991 – перереєстрований Статут АКБ “Укрсоцбанк” в Національному банку України за номером 3 та отримана ліцензія №5 Національного банку України на право здійснення банківських операцій.

17.11.1992 – “Укрсоцбанк” став членом Української Міжбанківської Валютної біржі.

03.06.1992 – “Укрсоцбанк” прийнятий до членів Асоціації українських банків.

28.01.1992 – ліцензія міністерства Фінансів України №5 надає право АКБ “Укрсоцбанк” здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

6.09.1993 – АКБ “Укрсоцбанк” прийнятий до членів Товариства всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій (S.W.I.F.T.)

31.01.1995 – підписано контракт з компанією “Reuters” на впровадження системи Reuters – Dealing.

1996 – член Ліги Великих банків України та Асоціації Українських банків.

1997 – Банк отримав статус асоційованого члена “ VISA INTERNATIONAL”

1.10.1997 – підписана угода про співробітництво з компанією Western Union.

Лютий 1999 – АКБ “Укрсоцбанк” став членом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Травень 1999 – отримав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів

Жовтень 1999 - 2001 – є учасником проекту “Підтримка реструктуризації трьох великих комерційних банків” у рамках програми Tacis.

Грудень 1999 – одержав ліцензію НБУ на здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку країни.

2000 - АКБ “Укрсоцбанк” став афілійованим членом МПС Europay Int..

2001 - підвищений статус Банку до Принципового члена VISA International.

2008 – АКБ “Укрсоцбанк” присуджено нагороду “Банк року 2008” в Україні, яка надається найавторитетнішим банківським журналом “The Banker” (The Financial Times group).

Основні показники діяльності АКБ “Укрсоцбанк” приведено в додатку А.

Клієнтська база і її розвиток в 2008 році (додаток Б). Головною та найдорожчою цінністю Банк вважає власних клієнтів. Ключовим фактором свого успіху в досягненні стратегічних цілей для Банку є якісна система взаємовідносин з клієнтами, розробка та реалізація ефективних кредитної, тарифної політик, забезпечення надання як корпоративному клієнту так і клієнту – фізичній особі пакету сучасних банківських послуг високої якості. В 2008 році Банк приділяв особливу увагу розширенню кола своїх клієнтів та зміцненню відносин з наявними клієнтами, підвищенню якості обслуговування та розширенню спектру послуг, що надаються. На протязі 2008 року Банк продовжував нарощувати клієнтську базу – кількість клієнтів станом на 01.01.2009 р. сягнула позначки 314 тис. ( на 1.01.2008 кількість клієнтів становила 271 тис.) Економічна стабільність, зменшення проценту інфляції, підвищення рівня грошових доходів населення, активна діяльність Банку на ринку послуг фізичним особам та довіра до нього як до надійної фінансової установи були основними чинниками, що сприяли збільшенню клієнтської бази Банку перш за все за рахунок індивідуальних клієнтів. При цьому, структура корпоративних клієнтів Банку набула цілий ряд помітних якісних характеристик.

Будучи універсальним, Банк бачить власних клієнтів серед усіх груп населення країни, підприємств будь-якої форми власності у всіх галузях народного господарства, кредитних організацій і інших фінансових організацій, інститутів державного управління. Головним принципом роботи з клієнтом є надання послуг такого рівня, щоб кожен клієнт отримував задоволення від звертання до Банку та спілкування з співробітниками Банку.

Корпоративні банківські послуги. Розширення клієнтської бази та якісне обслуговування, на принципах постійного особистого контакту з кожним клієнтом, є основним напрямком діяльності АКБ “Укрсоцбанку”. В своїй діяльності Банк намагається проводити виважену тарифну політику, а також максимально орієнтуватись на потреби клієнтів у нових послугах. За 2008 рік кількість клієнтів - юридичних осіб зросла на 6,4%. Особливу увагу Банк приділяє обслуговуванню VIP – клієнтів, для яких була запроваджена система персональних менеджерів.

Розрахунково-касове обслуговування. АКБ “Укрсоцбанк” в своїй діяльності акцентує увагу на розширенні спектру розрахунково-касових послуг та удосконалені системи обслуговування клієнтів. Банк постійно забезпечує безперебійне проведення безготівкових розрахунків, прийом та видачу готівки, в тому числі на оплату праці, допомог, пенсій тощо. Загальний платіжний оборот Банку в 2008 році склав 30,9 млн. платежів, що становить 11,8% від загального обсягу операцій, здійснених за рік в Україні засобами СЕП НБУ. Внутрішня платіжна система (ВПС) АКБ “Укрсоцбанку” опрацювала за рік платежів на загальну суму 174 млрд.грн.

Для задоволення потреб клієнтів у здійсненні розрахункових операцій та отриманні довідок про стан рахунків, не покидаючи власних офісів, АКБ “Укрсоцбанк” пропонував та запроваджував систему “Клієнт-Банк”.

В 2008 році Банк розширив службу власної інкасації, створення якої було розпочато в 1999 році. Станом на 1.01.2009 р. зазначені підрозділи функціонують у 31 філії банку (протягом року їх створено 11). Протягом минулого року клієнтам Банку надані послуги з інкасації та перевезення готівки і інших цінностей на суму більше 2,4 млрд.грн. Наявність власної служби інкасації надає Банку одну з переваг у конкурентному середовищі - наявність значної кількості постійних клієнтів - торгових підприємств, які традиційно обслуговуються в банку і мають основні рахунки в установах АКБ “Укрсоцбанку”. У порівнянні із результатами роботи у 2007 році клієнтська мережа служби інкасації зросла у 2,3 рази.

Кредитна політика (додаток В, Д). У 2008 році АКБ “Укрсоцбанк” продовжував проводити активну та виважену політику в галузі кредитування суб'єктів господарської діяльності з прийнятним рівнем ризиків.

При проведені кредитної політики в 2008 році за мету ставилось як збільшення обсягів кредитних вкладень, так і їх диверсифікація та оптимізація по позичальниках, строках і надійності забезпечення.

Заборгованість за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності, зросла протягом звітного року в 1,2 рази та склала в абсолютних величинах 1 182,9 млн.грн.

Клієнти Банку активно використовують такі види кредитування як кредитні лінії та овердрафт. Обсяг кредитів за цими видами кредитування порівняно з минулим роком зріс і станом на 1.01.2009 р. їх частка становила понад 50% в кредитному портфелі Банку.

Слід зазначити, що кредити переважно спрямовувались в реальну економіку – на виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, товарів широкого вжитку в тому числі продуктів харчування, в сферу соціальних послуг, будівництво, розвиток торгівлі та на збільшення основних фондів та технологічну модернізацію підприємств. Так, станом на 1.01.09 року найбільші обсяги кредитів по секторах економіки складають підприємства торгівлі та виробництва товарів широкого вжитку (біля 36% від загальної суми кредитних вкладень), сільське господарство і харчова промисловість (19%), металургія (майже 6%), будівництво та транспорт і зв’язок (понад 9%). Необхідно відмітити збільшення в 1,7 рази порівняно з попереднім роком обсягів кредитних вкладень в сільське господарство і харчову промисловість, що пов’язано з проведенням земельної реформи, більш пільговому розміру компенсації відсоткових ставок за кредит та стрімким ростом цього стратегічно важливого сектору економіки України .

У 2008 році Банк поряд із кредитуванням таких сегментів вітчизняного ринку як підприємства торгівлі та виробництва товарів широкого вжитку, сільського господарства і харчової промисловості, суттєво наростив кредитні вкладення в такі галузі економіки України як металургія, енергетика, хімічна промисловість, транспорт і зв’язок. В порівнянні з 2007 роком, кредитна заборгованість по цих галузях зросла майже в 4 рази та станом на 01.01.2009 рік складала 201,6 млн.грн., або 17 % кредитного портфелю Банку.

Слід зазначити, що в минулому році кредитна політика Банку в значній мірі була спрямована на фінансування перспективних інвестиційних проектів.

Так, Донецькою обласною філією надано кредит в сумі 3,6 млн.дол.США ЗАТ Виробниче об’єднання “Київ-Конті”, одному з провідних підприємств кондитерської галузі України.

Тривале і взаємовигідне співробітництво з АКБ “Укрсоцбанк”, дозволило компанії “Сандора” за рахунок отриманих в минулому році кредитів налагодити стабільні стосунки з відомими зарубіжними партнерами.

Завдяки кредитній підтримці АКБ “Укрсоцбанк”, відома компанія ЗАТ “Чумак” за короткий час зайняла провідні позиції на ринку продуктів харчування.

Досвід ряду розвинутих країн світу свідчить, що вагомим чинником активізації загального інвестиційного процесу є розвиток іпотечного кредитування, в т.ч. житлового будівництва.

В 2008 році обсяги кредитних вкладень Банку в будівництво продовжували зростати та складали на 01.01.2009 – 56,2 млн.грн. Основні обсяги кредитних вкладень надані таким відомим компаніям як товариство “Познякижитлобуд” та ТОВ фірма “Консоль Лтд”.

Операції з цінними паперами. Одним з перспективних напрямків роботи в 2008 році АКБ “Укрсоцбанк” вважав здійснення діяльності на фондовому ринку.

У 2008 році Банк активно надавав послуги реєстратора та зберігача цінних паперів. Банк входить до трійки найбільших реєстраторів України. Найбільш прибутковою діяльністю за цим напрямком для Банку в звітному році була реєстраторська діяльність. Підрозділи реєстратора АКБ “Укрсоцбанк” надають послуги з ведення реєстру власників цінних паперів 384 емітентів з загальної кількістю акціонерів 142 тис. осіб. За рік до обслуговування було залучено 82 емітенти.

Слід відмітити розвиток депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. За станом на 1.01.2009 року в Банку, як у зберігача, обліковувались акції та облігації 77 емітентів. Загальний розмір цих активів становив 1,1 млрд.грн., що складав дев’яту частину активів, які обслуговуються депозитарієм ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”.

Кошти юридичних осіб. Депозитні кошти юридичних осіб є одним з основних джерел формування ресурсної бази АКБ “Укрсоцбанк”. Для їх залучення в умовах високої конкуренції на ринку депозитних послуг та спорідненості банківських продуктів Банк застосовував гнучку систему тарифних ставок, пропонував клієнтам різноманітні схеми обслуговування, здійснював активний пошук нових інструментів і методів залучення.

Орієнтована на клієнта політика Банку дозволила збільшити обсяги депозитів юридичних осіб. При цьому вдалося компенсувати відтік з Банку бюджетних коштів, які згідно рішенням Уряду були переведені на обслуговування в Держказначейство України.

Зростання обсягів строкових депозитів на 57,6% (152,1 млн.грн. проти 96,5 млн.грн. на 1.01.2008 р.) свідчить про довіру до Банку і як наслідок - збільшення кількості рахунків юридичних осіб.

Банківське обслуговування приватних клієнтів. “Укрсоцбанк” – банк соціального розвитку, для якого приоритетне значення має завоювання довіри широких верств населення. Розгалужена мережа установ Банку по всій території України сприяє наближенню банківських продуктів безпосередньо до споживачів, створенню зручних умов для користування ними. Протягом 2008 року кількість клієнтів – фізичних осіб збільшилась на 21,4 % і на 1 січня 2009 року становила 204 156 чоловік.

Зростання економіки України, збільшення реальних доходів громадян, зважена процентна політика АКБ “Укрсоцбанк”, спрямована на зміцнення позицій на ринку вкладів, дозволили Банку досягнути в звітному році досить високих темпів залучення коштів населення.

Діяльність АКБ "Укрсоцбанк" по залученню коштів населення можна прослідкувати в додатоку Е.

Кредитні операції. Протягом 2008 року з метою розвитку кредитування АКБ “Укрсоцбанк” була проведена активна робота по впровадженню нових форм кредитування фізичних осіб та удосконалення діючих в системі Банку кредитних продуктів.

Обсяг кредитних вкладень за фізичними особами за 2008 рік зріс майже в 1,4 рази і склав на кінець року 14,5 млн. грн.

За минулий рік в інвестування будівництва житла за схемою співробітництва з товариством “Познякижилбуд” надано кредитів на суму 4,2 млн.грн. Крім того, завершується робота по розробці та впровадженню в системі Банку програми кредитування купівлі житла на вторинному ринку. За програмою “Авто в кредит” філіями Банку укладено понад 50 генеральних угод про співробітництво з продавцями-автоділерами та надано протягом року кредитів на загальну суму понад 2,5 млн. грн.

В 2008 році розпочата практична реалізація проекту кредитування фізичних осіб на придбання товарів тривалого використання.

Операції з платіжними картками. Одним з пріоритетних напрямків надання послуг приватним клієнтам в 2008 році був розвиток операцій з платіжними картками.

З 1 лютого 2008 року АКБ “Укрсоцбанк” офіційно розпочав емісію платіжних карток міжнародної платіжної системи Visa Int. Станом на кінець 2008 року Банком було емітовано понад 24 тис. банківських платіжних карток Visa. Загальний обсяг залучених коштів на карткових рахунках станом на 01.01.2009 року склав понад 1 млн. доларів США та 5,4 млн.грн. Реалізовано ряд значних зарплатних проектів: Гостомельський склозавод, будівельна компанія “Консоль”, “Аеробуд” та інші.

Для більш якісного обслуговування держателів карток протягом 2008 року Банком було встановлено і підключено 161 POS-терміналів і 21 банкомат. Загальна кількість діючих точок обслуговування на 1.01.2002 рік склала: 250 POS-терміналів та 31 банкомат. Будь-яку інформацію щодо операцій з платіжними картками клієнти мають змогу отримати у новоствореному секторі цілодобової підтримки клієнтів.

Комплексне обслуговування. Можливість отримати комплексне обслуговування в будь-якій установі Банку має велике значення саме для клієнтів – фізичних осіб. Кожна установа АКБ ”Укрсоцбанк” має в своєму портфелі повний набір банківських послуг, що дозволяє задовольнити потреби в них різних категорій клієнтів.

Для зручності клієнтів АКБ "Укрсоцбанк" заключив угоди з рядом комунальних, побутових, торгівельних та інших підприємств з метою прийому і перерахування платежів за товари та послуги. Кількість таких платежів значно збільшилася за рахунок співпраці з рядом підприємств. Основна сума платежів припадає на оплату придбаних товарів, комунальних платежів, утримання дітей у дошкільних закладах, навчання, лікування, а також на дорожні, страхові, податкові та інші збори в бюджет, внески в житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи.

Враховуючи зростаючий попит клієнтів на послуги термінового переказу грошових коштів, Банк розвиває мережу пунктів для здійснення міжнародних переказів світової системи WESTERN UNION. Операціями прийому та відправлення переказів рік скористалося 171 тис. клієнтів. Комісійна винагорода Банку від проведення грошових переказів по системі WESTERN UNION у 2008 році склала 9,6 млн.грн. Крім міжнародних переказів Банк пропонує своїм клієнтам перекази грошових коштів в межах України по системі “Софт”, оборот коштів по якій перевищив 40 млн.грн.

У 2008 році АКБ “Укрсоцбанк” став одним з 10 банків, які проводять на території України виплати компенсацій остербайтерам. Компенсації отримали більше 5 тисяч остербайтерів.

З метою обслуговування приватних клієнтів на якісно новому рівні Банк постійно удосконалював технології банківських операцій, впроваджував прогресивні форми обслуговування клієнтів, поширював спектр послуг, серед яких конверсійно – арбітражні операції (Forex), покупка, продаж банківських металів, відкриття та ведення рахунків в банківських металах, надання в оренду індивідуальних депозитних сейфів.

Казначейські операції. Протягом року Банк активно працював як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках в напрямках розміщення і залучення коштів та операцій з цінними паперами.

Банк активно діяв на ринку міжбанківського кредитування головним чином як постачальник кредитних ресурсів в іноземній та національній валюті. Загальні обсяг розміщених коштів в 2008 році у депозити і кредити склав 19 570 млн.грн., а залучення строкових коштів інших банків – 5 180,3 млн.грн. Це свідчить, що Банк використовує операції на міжбанківському ринку як найефективніший інструмент управління короткостроковою ліквідністю.

АКБ “Укрсоцбанк” також активно проводив операції з купівлі-продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів, залишаючись одним з основних операторів міжбанківського ринку.

В 2008 році Банк був активним учасником міжбанківського ринку та Позабіржової фондової торгівельної системи за операціями з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Обсяг операцій з державними цінними паперами у 2008 році порівняно з минулим роком збільшився більш ніж в 2 рази і становив на кінець звітного року 81,5 млн.грн. За 2008 рік Банком було придбано ОВДП на суму 559,1 млн.грн. та продано на суму 564,9 млн.грн.

Кореспондентські відносини та міжнародна діяльність Банку. У 2008 році АКБ “Укрсоцбанк” продовжував приділяти увагу розширенню асортименту послуг, що пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю клієнтів та іншими операціями в іноземній валюті, і підвищенню їх якості.

Кореспондентські відносини. В рамках обслуговування зовнішньо-економічних операцій своїх клієнтів АКБ “Укрсоцбанк” активно проводить розрахунки в іноземній валюті. Наявність довгострокових кореспон-дентських відносин з провідними банками США, Німеччини, Великобританії, Нідерландів, Австрії, СНД та інших країн надає можливість максимально ефективно проводити розрахунки в усіх валютах.

Станом на 01.01.2009 р. АКБ “Укрсоцбанк” мав відкритими 47 “Ностро” рахунків в 35 банках в країнах Дальнього та Близького зарубіжжя, СНД та України та 31 “Лоро” рахунків 20 банків-кореспондентів.

АКБ “Укрсоцбанк” продовжував оптимізацію мережі кореспондентських рахунків, відкритих в інших банках, з метою підвищення ефективності міжнародних розрахунків, скорочення термінів проходження платежів та зменшення витрат по веденню кореспондентських рахунків. Протягом року було закрито 5 рахунків в доларах США, в зв’язку з веденням грошової одиниці Євро було закрито 7 рахунків у валютах країн-учасниць Європейського валютного союзу.

Документарні операції та фінансування зовнішньоекономічної діяльності клієнтів. Наявність великої кількості клієнтів, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, зумовило приділення значної уваги розвитку послуг в сфері документарних операцій та перспективних форм фінансування міжнародної торгівлі.

Клієнти АКБ "Укрсоцбанку" здійснювали розрахунки по експорту товарів у 2008 році, як у формі документарних акредитивів, так і з використанням банківських гарантій, з багатьма країнами, а найбільше з такими як Росія, Марокко, Польща, Узбекистан, Індія та Китай,. Розрахунки по імпорту клієнти більше проводили з такими країнами, як Німеччина, Угорщина, Росія, Італія та Югославія. При цьому, постійно зростала кількість іноземних банків, з якими АКБ “Укрсоцбанк” співпрацює у сфері документарного бізнесу.

Також в структурі емітованих банком документарних інструментів значно більшу долю зайняли прямі, непідтверджені акредитиви та гарантії, що засвідчило зростання довіри до Укрсоцбанку з боку іноземних контрагентів клієнтів банку та дозволило значно зменшити вартість таких послуг для клієнтів банку.

Міжнародна співробітництво. Міжнародна банківська діяльність та розвиток співробітництва з іноземними фінансовими установами, підвищення іміджу Банку на міжнародній арені є одним з пріоритетних напрямків діяльності АКБ “Укрсоцбанку”.

У співробітництві з міжнародними фінансовими інститутами в 2008 році банк також досяг певного прогресу. Це стосується насамперед Європейського банка реконструкції та розвитку, від якого отримано принципову згоду на участь АКБ “Укрсоцбанк” у обслуговуванні другої кредитної лінії по кредитуванню малих та середніх підприємств (МСП-2) з початковим лімітом 10 млн. доларів США, а також створено передумови для приєднання до нової програми сприяння торгівлі для банків країн Центральної та Східної Європи. Також проведено переговори з Чорноморським банком торгівлі та розвитку, Німецько-українським фондом, Світовим банком, Міжнародною фінансовою корпорацією з метою участі у програмах цих установ в майбутньому.

Контроль та управління ризиками діяльності. Успішна діяльність АКБ “Укрсоцбанк” протягом року значною мірою залежала від вірно обраної концепції управління ризиками при здійсненні банківських операцій. У 2008 році в Банку було сформовано окремий підрозділ, основною функцією якого є аналіз, оцінка та управління ризиками, які Банк приймає на себе в процесі поточної діяльності.

Банк чітко визначив систему управління ризиками, мета якої полягає в мінімізації негативного впливу непередбачуваних подій зовнішнього оточення та внутрішнього середовища на реалізацію стратегічних завдань розвитку Банку, запобігання зниження ринкової вартості Банку та фінансових результатів його діяльності. В зв’язку з цим, Банк виділив основні принципи управління ризиками та впроваджував процедури з моніторингу, оцінки та контролю за кожним з видів ідентифікованих ризиків.

В межах управління ринковими ризиками, що виникали внаслідок змін цін на фінансові інструменти, Банком здійснювалася оцінка процентного та валютного ризиків. В оцінці процентного ризику здійснювалося: прогнозування змін процентних ставок, аналіз розривів по строках між чутливими активами та пасивами до змін процентної ставки, оцінка ступеню концентрації активів та пасивів за параметром “ціна-строк”, аналіз чутливості очікуваного чистого процентного доходу до змін процентних ставок. Щодо оцінки валютного ризику, то вона проводилась на постійній основі: аналіз структури та динаміки валютної позиції, прогнозування валютних курсів, аналіз операцій, що впливають на розмір відкритих позицій, аналіз чутливості очікуваного доходу від переоцінки активів та пасивів до змін валютного курсу. Система управління ризиками також спрямована на запобігання кредитних і операційних ризиків, ризику ліквідності шляхом встановлення лімітів на банківські операції, розробки внутрішньобанківських положень.

Інформаційно – технологічна підтримка бізнесу. У 2008 році АКБ “Укрсоцбанк” продовжував інтенсивний розвиток корпоративної інформаційної інфраструктури, яка повинна забезпечити надання клієнту повного спектру банківських послуг з максимальною оперативністю та зручністю.

Завдяки вкладенню значних коштів майже на 45% було оновлено парк обчислювальної техніки Банку.

Проведена модернізація локальної та телефонної мереж.

Основним результатом попереднього року був повномасштабний перехід на єдиний програмний комплекс “Операційний день банку ProFIX/BANK”, що забезпечило можливість адекватного розвитку інформаційних технологій по всій інфраструктурі Банку, дозволило розпочати планове нарощування функціональних можливостей системи автоматизації банку. Успішне впровадження ОДБ ProFIX/BANK заклало необхідну інформаційну базу для проведення ефективної облікової політики, інтеграції різнопланових інформаційних систем та комплексів в єдину систему автоматизації банку.

Впровадження системи Reuters 3000 надало нові можливості Казначейству для роботи на міжбанківських валютних та ресурсних ринках.

У 2001 році активно впроваджувалась підсистема “Клієнт-Банк”, розроблена компанією ProFIX. Сукупна кількість наданих клієнтських ліцензій станом на початок 2009 року досягла 3650.

Розвиток філіальної мережі. Розгалужена мережа філій є важливою конкурентною перевагою АКБ "Укрсоцбанк". Регіональна політика АКБ “Укрсоцбанк” базується на принципах створення універсального банку максимально наближеного до своїх клієнтів. Основною метою регіональної політики Банку є розширення клієнтської бази та створення клієнтам вигідних умов співробітництва.

Чітко спланована стратегія регіонального розвитку забезпечує Банку значні додаткові надходження коштів, сприятливі умови для залучення нових клієнтів та їх обслуговування, високу гнучкість і динамічність проведення банківських операцій.

Створена мережа Банку дає можливість надання усього спектру банківських послуг своїм клієнтам у всіх областях та важливих економічних регіонах України. Подальший розвиток регіональної мережі Банку сприятиме підвищенню фінансових показників та забезпеченню високої економічної стійкості системи в цілому.

Фінансовий аналіз: результати діяльності. Загальний огляд.

Чистий прибуток до оподаткування (додаток Ж) у 2008 році склав 18,6 млн.грн.:

чистий процентний дохід склав у звітному році 185,3 млн.грн., що на 18,3 млн.грн. перевищує чистий процентний дохід 2007 року. Головним чинник зростання чистого процентного доходу - збільшення кредитного портфелю Банку. При цьому витрати на створення резерву на покриття збитків від зменшення корисної вартості позик та авансів клієнтам збільшилися на 17,5 млн.грн. в порівнянні з 2007 роком;

чистий доход від зборів і комісій у 2008 році склав 126,1 млн.грн., що на 6,6 млн.грн. більше, ніж у 2007 році. Найбільша сума комісійних доходів отримано від проведення платежів та касового обслуговування (86% від загальної суми доходів від зборів і комісій), яка збільшилася на 8,1 млн.грн.;

прибуток за вирахуванням збитків від операцій з іноземними валютами, від зміни вартості інструментів, наявних для продажу склав у 2001 році 16,9 млн.грн. В порівнянні з 2007 роком відбулось збільшення на 1,2 млн.грн.

операційні витрати Банку склали 254,9 млн.грн., що на 36,6 млн.грн. більше ніж у 2007 році. Зростання цих витрат відбулося за рахунок розширення мережі структурних підрозділів Банку, доведенням оплати праці персоналу до конкурентного рівня та зміцнення матеріально-технічної бази;

з метою покриття можливих втрат від активних операцій Банк створював резерви на покриття збитків від зменшення корисної вартості активів. В 2001 році було сформовано резервів на суму 57,7 млн.грн.

Динаміку змін в доходах/витратах банку відображено в додатку И.

Фінансовий аналіз: управління активами і пасивами. У 2008 році відбулись позитивні зміни у макроекономічному середовищі України, а саме підвищення темпів економічного зростання, пожвавлення ділової активності, укріплення національної валюти - все це сприяло розвитку виробництва. Зростання обсягів виробництва сприяло активній роботі підприємств, котрі для своєї діяльності мають потребу в коштах як для поточної діяльності, так і для модернізації та розширення виробничих потужностей. Таким чином, з боку корпоративних клієнтів Банку спостерігався високий попит на кредитні ресурси. Банк продовжував активно кредитувати корпоративних клієнтів майже усіх секторів економіки.

Загальна сума кредитного портфелю (нетто) станом на 01.01.2008р. становила 940,7 млн.грн., що на 207 млн.грн. або на 28,2% більше, ніж рік тому. Збільшення кредитного портфелю Банку протягом 2001 року було профінансовано за рахунок збільшення депозитної бази на 20%, а саме:

залишки на поточних рахунках приватних клієнтів збільшились майже в 2,2 рази або на 115% ніж у попередньому році;

загальна сума коштів населення, що зберігаються у АКБ “Укрсоцбанк”, збільшилась майже у 2 рази і становила 413,9 млн.грн.;

збільшення строкових депозитів корпоративних клієнтів Банку у 2001 році на 55,5 млн.грн. або на 57,5% більше, ніж у 2000 році.

- зменшення залишків на поточних рахунках корпоративних клієнтів суттєво не вплинуло на розмір депозитної бази. Станом на 1.01.2002р. залишки становили 877.5 млн.грн., що на 42,9 млн.грн. менше, ніж на 1.01.2008р. Це зменшення обумовлено інвестуванням коштів у поточну діяльність та високою конкуренцією на ринку банківських послуг.

Протягом року Банк здійснював також виважену політику на ринку цінних паперів. Станом на кінець 2008 року обсяг інвестицій Банку становив 118,7 млн.грн., що на 70% більше, ніж було на початку року.

Відбулися суттєві якісні зміни. Зріс балансовий капітал Банку на 10,8 млн.грн. та становив на 1.01.2009р. 266,2 млн.грн. Значно поліпшилась якість кредитного портфелю. Питома вага прострочених кредитів в кредитному портфелі Банку зменшилася з 23% до 20%.

Фінансову звітність: баланс на 31 грудня 2008р., звіт про прибутки і збитки за рік, що закінчився 31 грудня 2008 р., а також консолідований баланс банку станом на 31 грудня 2009 та 2007 років (див. додатки К, Л, М).

Управління ліквідністю. Метою Банку в процесі управління ліквідністю є підтримання оптимального співвідношення між ризиком та прибутком. З метою організації ефективного управління активами та пасивами Банку, забезпечення оптимального рівня ризику ліквідності в АКБ “Укрсоцбанк” створено Комітет з питань управління активами та пасивами (КУАП). Однією з функцій КУАП є прийняття управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію структури балансу та операцій банку з позиції ризику ліквідності.

Управління ліквідністю в Банку здійснюється шляхом:

проведення моніторингу динаміки формування кредитних вкладень, депозитної бази за параметрами "ціна-строк-можливість переоцінки";

здійснення контролю за структурою активів та пасивів по строках розміщення та залучення;

прийняття управлінських рішень щодо стимулювання або стримування надання кредитів та залучення депозитів.

Національний банк України вимагає від комерційних банків дотримання встановлених нормативів ліквідності. Протягом 2008 року АКБ “Укрсоцбанк” дотримував з значним запасом всі нормативи ліквідності, встановлені НБУ.

В результаті змін в структурі активів, які полягають у зменшенні коштів в інших банках і збільшенні кредитного портфелю, терміни погашення активів збільшилися. Терміни погашення активів були обумовлено змінами в структурі зобов’язань, але це не сприяло збільшенню показників ліквідності. Так, коефіцієнт кумулятивного розриву на всіх інтервалах знизився на незначний відсоток. Ці зміни можна пояснити стабільної ситуацією на фінансових ринках, зміною в депозитній базі та можливістю задовольнити попит на кредити з боку клієнтів:

збільшилась депозитна база Банку за рахунок залучення коштів від приватних осіб. Станом на кінець 2008 року депозитна база склала 1 519,2 млн.грн., що на 17% більше ніж у минулому році;

підвищилася ліквідність ринку інвестицій. Це дозволило розглядати операції на фондовому ринку як один з інструментів управління ліквідністю Банку. На кінець 2008 року до портфелю інвестицій Банку входили як облігації Уряду України, так і корпоративні облігації.

В своїй діяльності Банк намагався підтримувати оптимальний ліквідний резерв для виконання своїх зобов’язань перед клієнтами.

Аналіз змін структури активів і пасивів за строками погашення можна прослідкувати в додатку Н.

Достатність капіталу. Під достатністю капіталу розуміється здатність банку захистити інтереси кредиторів та власників від непередбачених втрат, розмір яких залежить від обсягу різноманітних ризиків, що можуть виникнути в процесі його діяльності.

Розмір капіталу і показник достатності капіталу контролюється з боку Національного банку України. “Укрсоцбанк” протягом 2008 року і станом на кінець цього року виконував усі вимоги щодо капіталізації.

Показник достатності капіталу АКБ “Укрсоцбанк”, розрахований відповідно до рекомендацій Комітету банківського нагляду і регулювання Банку міжнародних розрахунків, склав 19% станом на 31 грудня 2008 року становив 14,10%.

Динаміку активів, депозитної бази та капіталу можемо прослідкувати в додатку Р.

Розділ 2. Оцінка, аналіз і керування кредитним ризиком комерційного банку

2.1 Стратегія кредитного ризику як складова кредитної політики банку

Кредитна політика (стратегія) банка визначається, по-перше, загальними, установками, щодо операцій із клієнтурою, що старанно розробляються і фіксуються у внутрішніх документах, що регламентують кредитну політику банку, і, по-друге, практичними діями банківського персоналу, що інтепретує і втілює в життя ці установки. Отже, у підсумковому розрахунку, спроможність управляти ризиком залежить від компетентності управління банку і рівня кваліфікації його рядового складу, що займається відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам і інструкціям НБУ, спирається на загальні принципи кредитування.

Основними принципами кредитування є:

терміновість;

цільове використання;

забезпеченість ;

платність.

Принцип терміновості означає, що кредит видається позичальнику на визначений період і по його закінченню повинен бути повернений у термін. Економічною основою терміновості є тривалість кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обертання, термінами формування або відтворення основних фондів, тобто відповідно до нормативних термінів будівництва, освоєння й окупності об'єкта.

По термінах кредити діляться на:

короткострокові кредити, граничний термін яких не перевищує 12 місяців. Кредити на поповнення оборотних коштів підприємств є найбільш поширеним видом кредитування;

довгострокові кредити, термін яких перевищує 12 місяців. Кредити на технічне переозброєння, капітальне будівництво, розширення і реконструкцію підприємств. Зустрічаються рідше, ніж короткосторокові , це обумовлено економічною і політичною нестабільністю в країні.

При підписанні кредитного договору в ньому обмовляються терміни кредитної угоди. Якщо банк кредитує клієнта з позикових коштів, то відповідно можуть купуватися ресурси під дану угоду , тому при несвоєчасному поверненні позички порушується загальна схема кредитної угоди. Також при несвоєчасному поверненні позички з обороту випадають кошти, що можуть бути задіяні при більш вигідних угодах.

Порушення термінів повернення кредиту перетворює термінову заборгованість по позичці в прострочену, що впливає на загальні показники надійності банку. При порушенні термінів повернення кредиту, нові кредити даному клієнту, як правило, не видаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових засобів у конкретні господарські процеси. Дотримання цього принципу допомагає банку визначити доцільність видачі позички, суму кредиту, реальну плату за кредит, а також простежити хід кредитованої угоди і служить визначеною гарантією повернення кредиту. При цільовому характері кредитування банк має можливість реально оцінити рентабельність господарської угоди, більш повне використання вкладених коштів, установити терміни повернення кредиту.

Принцип забезпеченності кредитів - це основний принцип, що дозволяє банку захистити свої інтереси, повернути вкладені кошти і не допустити збитків.

Існують різноманітні види забезпеченності кредитів. Це може бути:

застава майна і прав,

поступка вимог і прав,

передача права власності,

гарантія і запорука,

страхування.

Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені (бланкові) кредити. Як правило, такі позички обмежені і видаються тільки першокласним клієнтам, тому що пов'язані з великим ризиком для банку. Для акціонерів (учасників, фундаторів) комерційного банки існує обмеження розміру бланкового кредиту 50 % їхнього внеску в статутний фонд банку.

Видаючи кредити юридичним особам, банки потребують не тільки повернення кредитів у встановлений термін, але і сплати відсотка за користування ними. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, складовою ланкою кредитної операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на певний строк коштів. За рахунок прибутків у виді процентної плати банки покривають свої витрати і дістають прибуток.

Під відсотками у фінансових розрахунках розуміють абсолютний розмір прибутку від надання грошей у борг у будь-якій його формі.

Розмір процентної ставки встановлюються банком у залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, терміну користування кредитом, дисконтної ставки й інших чинників.

Відсотки нараховуються щомісяця в розмірі, установленому кредитним договором на суму залишку заборгованості в період нарахування.

Управління кредитним ризиком банка полягає в проведенні аналізу по таких основних напрямках:

відбір і підготування персоналу (корпоративна культура персоналу в області проведень кредитної політики);

оцінка і контроль за станом кредитного портфеля;

ціноутворення з урахуванням ступеня ризику;

диверсифікація кредитних операцій банку: по позичальниках, секторам економіки, видам кредитів, із тим, щоб знизити загальний кредитний ризик банку. Більш ніж старанно банк проводить політику диверсификации, тим більше він обмежує, знижує кредитний ризик;

оцінка кредитоспроможності позичальника;

оцінка достатності і ліквідності прийнятих в забезпечення зобов'язань по кредиті майна, майнових прав, оцінка надійності гарантій і запоруки;

страхування кредитних вкладень;

ліміт кредитів - установлення сум граничної заборгованості по кредитах конкретному позичальнику. При встановленні значення ліміту, банк оцінює основні показники діяльності позичальника і зовнішнього середовища, у якому він здійснює свою діяльність: фінансово-економічний стан позичальника, здоров'я галузі, прогноз розвитку, уразливість, конкурентне середовище, залежність від технологічних змін, досвід роботи і взаємозв'язки та ін.

створення резервів на покриття можливих утрат по кредитах;

ретельний контроль і нагляд за виконанням позичальниками зобов'язань, за ходом що кредитуються заходів, у тому числі за цільовим використанням виданих коштів;

ретельний контроль за проблемними позичками, пошуки шляхів їх погашення.

2.2 Аналіз фінансового стану клієнтів банку як основа мінімізації кредитного ризику

Самим відповідальним етапом управління кредитним ризиком є його оцінка при підготуванні до видачі кредиту. Під оцінкою кредитного ризику розуміють вивчення й оцінку якісних і кількісних показників фінансово-економічного положення позичальника, аналіз його кредитоспроможності.

На першому етапі проводиться оцінка якісних показників, на другому - оцінка кількісних показників, на третьому - одержання зведеної оцінки - прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку. Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на основі аналізу, що спрямований на ідентифікацію його фінансово-економічного стану.

Основними джерелами для оцінки кредитного ризику позичальника є: фінансова звітність, дані подані позичальником, схема кредитованої угоди з техніко-економічним обгрунтуванням одержання позички, дані перевірки на місці в позичальника.

Якісний аналіз реалізується також поетапно:

вивчення репутації позичальника;

визначення цілі кредиту;

визначення джерел погашення основного боргу і належних відсотків;

оцінка ризиків позичальників, прийнятих банком побічно на себе.

Репутація позичальника вивчається дуже старанно, встановлюються факти або відсутність фактів неплатежів по позичках, протест належним чином оформлених векселів і так далі. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з погляду можливості і доцільності уявлення йому позичок, визначення можливості їхнього своєчасного повернення відповідно до кредитного договору Банк визначає:

По-перше, репутацію позичальника з погляду його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану, особливо це, ставиться до нових клієнтів. По можливості з'ясувати взаємовідносини потенційного позичальника з кредиторами, постачальниками, клієнтами.

По-друге, якість підготовленої кредитної пропозиції з погляду економічної ефективності кредиту, ділової характеристики позичальника.

По-третє, банк повинний визначити, як зміниться його кредитний портфель із новими кредитами. Чи призведе це до подальшої диверсифікації кредитного портфеля, а звідси до зниження портфельного ризику банку або навпаки. Чи буде новий кредит сприяти концентрації портфеля на якійсь однієї галузі або на одних термінах платежів і чи збільшить це ризик банківського портфеля.

Основними засобами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є такі:

раціонування кредиту, що припускає встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування по сумі, термінам, видам процентних ставок і інших умов надання позички, установлення лімітів кредитування по окремих позичальниках відповідно до фінансового положення, визначення лімітів концентрації кредитів у руках одного або групи позичальників, що тісно співробітничають, відповідно до їхнього фінансового положення. Диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в кредитному портфелі банку.

диверсифікація прийнятого забезпечення по позичках;

застосування різноманітних видів процентних ставок і засобів нарахування і сплати відсотків по позичці;

диверсифікація кредитного портфеля по термінах, тому що процентні ставки по судам різної терміновості схильні різним розмірам коливань і рівень ділових ризиків також залежить від термінів позички.

Критерії оцінки фінансового стана позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішнім положенням, регламентуючим проведення кредитних операції і методикою проведення оцінки фінансового стана позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих утрат по кредитних операціях комерційних банків”, затвердженим Постановою Правління НБУ №1044 від 09.04.00 р., у яких повинні бути визначені обгрунтовані, технічно зважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на основі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати у динаміці. Визначені НБУ вимоги є мінімально необхідними, і, банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стана позичальника, що підвищують вимоги показників із метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості, банк здійснює в кожному випадку заключення договору на здійснення кредитної операції, а надалі -щоквартально.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення і відповідні бали для кожного з показників у залежності від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу можливість виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань по кредитних операціях. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) у залежності від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів), ліквідності балансу, стану ринку і т.д. Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стана визначається на підставі основних показників і коректується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників. Питома вага суб'єктивних показників не може перевищувати 20% загальної суми балів по всіх показниках.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Розглянемо оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

KL1 - коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

, (2.1)

де А_>b> - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Z_>n> - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника KL1 - не менше ніж 0,2;

KL2 - коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

, (2.2)

де - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

- поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника KL2 - не менше ніж 0,5;

KP - коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

, (2.3)

де - оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника KP - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

KM - коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

, (2.4)

де - власний капітал підприємства,

- необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника KM - не менше ніж 0,5;

KN - коефіцієнт незалежності, що характеризує ступінь фінансового ризику:

, (2.5)

де - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

- власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника KN - не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

P - рентабельність активів

, (2.6)

де - чистий прибуток,

A- активи.

рентабельність продажу:

, (2.7)

де - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

K - співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

, (2.8)

де - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

- сума кредиту та відсотки за ними,

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

- щомісячні умовно - постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

- податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

інша інформація.

Розглянемо аналіз кредитоспроможності позичальника – фізичної особи.

Основною ціллю проведення економічного аналізу являється ризик неповернення, приняття рішення про рівень платежездатності клієнта – фізичної особи.

Основним джерелом інформації при оцінці фінансового стана клієнта - фізичної особи є дані про нього, відображені в заявці на одержання кредиту.

Додаткова інформація формується в ході первинного контролю і контакту з позичальником. Методика передбачає декілька розділів для аналізу:

загальні дані,

фінансові показники,

характеристика кредиту,

моральні якості позичальника.

У розділі “загальні дані” аналізують:

Вік, визначає фінансові можливості, позичальника, рівень добробуту, стабільність теперішнього стану, його перспективи, мотивації по використанню позикових коштів. Найбільше сприятливим є вік від 30 до 45 років.

Час проживання в даній місцевості, характеризує ступінь “осілості” позичальника, стабільність його зв'язків із зовнішнім середовищем.

Місце роботи є значимим чинником, що визначає фінансові потоки позичальника. Виходячи з поточного стана справ в Україні, робота на державних підприємствах пов'язана з нерегулярністю виплат, тому робота на приватному підприємстві або фінансовому заснуванні є більш кращим варіантом.

Займана посада відбиває поточний рівень прибутків. Чим вище службове положення, що займає клієнт, тим вище його рейтинг.

Стаж роботи знижує ризик звільнення. Найбільше бажаним є стаж 7 і більш років.

Військовий обов'язок підвищує ризик призову на службу або збори, пов'язані з ліквідацією наслідків катастроф, стихійних лих, що можуть уплинути на виконання зобов'язань по кредитному договорі.

Освіта має безпосередній вплив на бажання брати кредити зі свідомістю міри тої відповідальності, що лягає на позичальника.

Фах по диплому характеризує рівень спеціальної підготовки робітника. В даний час найбільше оплачуваними є фахівці по фінансам, юристи, перекладачі.

Родиний стан є обумовленим моментом у мотивації клієнта. Наявність дітей у сім'ї зміцнює.

Наявність страхових полісів важливий чинник при настанні нещасливого випадку з позичальником або його майном. Перевага при кредитуванні віддається позичальникам, що мають страховий поліс. Даний чинник має важливе значення при кредитуванні під заставу особистого майна громадян.

У розділі “фінансові показники” аналізують:

Наявність пластикових карт свідчить про рівень добробутку і позитивний імідж власника. Вид картки якісно доповнює даний показник.

Наявність рахунків дає можливість простежити депозитну історію клієнта.

Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому ринку. Наявність ліквідних паперів дає також додаткову можливість для збільшення, у разі потреби, суми забезпечення.

Кредитна історія є дуже важливим показником при ухваленні рішення про видачу кредиту. Відсутність претензій по раніше узятих кредитах свідчить про високий ступінь відповідальності і порядності позичальника.

Сальдо платіжного балансу, а також відношення суми щомісячних виплати по кредиті до сальдо платіжного балансу вказує на можливість позичальника погашати заборгованість виходячи з поточних грошових потоків. При негативному сальдо платіжного балансу, а також у тому випадку, якщо сума місячних виплат по кредиті перевищує 90 % позитивного сальдо сімейного бюджету, кредитування вкрай небажано.

Володіння нерухомістю характеризує позичальника з погляду його забезпеченності і стабільності. Ринкова вартість нерухомості відбиває рівеньцого забезпечення і стабільності.

Володіння автомобілем і його ринковою вартістю має значення, аналогічне нерухомості.

Володіння фірмою характеризує позичальника з підприємницької точки зору. Ринкова вартість фірми оціночно відображає рівень досягнення в підприємництві.

Розрахунок питомої ваги суми кредиту в ринковій вартості майна відбиває значимість суми кредиту в житті позичальника, а, отже, і досвід керування такими грошовими потоками.

У розділі “характеристика кредиту” аналізують:

Термін користування кредитом відбиває ризик, пов'язаний із процесами, що можуть вплинути на виконання своїх зобов'язань перед банком-позичальником. Чим менше проміжок часу, тим менше мабуть зміна поточного фінансового стана позичальника.

Сума запитуваного кредиту відбиває в абсолютному розмірі ризик для банку, пов'язаний із неповерненням суми кредиту.

Схема погашення характеризує адекватне використання кредитів цілям, викладеним в заявці. Для банку з погляду ризиків найбільше прийнятним є графік щомісячного погашення, як основного боргу, так і суми відсотків.

У розділі “моральні якості” аналізують.

Коммунікабельність відбиває ступінь відкритості клієнта для спілкування.

Обов'язковість характеризує потенційного позичальника з погляду виконання взятих на себе зобов'язань.

Підприємливість свідчить про пристосованість до реально існуючих зовнішніх чинників.

Перше враження про позичальника є найбільше об'єктивним, але не відбиває багатьох глибинних чинників у мотивації клієнта.

Сформована думка за підсумками бесіди є більш суб'єктивною, але відбиває в більшому ступені глибинні мотиви позичальника.

Зовнішність і образ клієнта говорять про рівень його достатку і відповідного способу життя.

Кінцева оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи робиться на підставі розрахунку показників. Кожному показнику присвоюється відповідна вага, що визначає його значимість. У залежності від варіанта відповіді по кожному з параметрів формується бальна оцінка шляхом множення ваги параметра на бальну оцінку варіанта відповіді. Сума всіх бальних параметрів утворить результат розділу. Сума результатів усіх розділів утворить загальний результат. У результаті по конкретному запиті установлюється відповідний ризик кредитування.

Рішення про надання кредиту фізичній особі приймається в кожному конкретному випадку Кредитним комітетом банку на підставі документів, наданих начальником Відділу обслуговування клієнтських ринків.

Аналіз кредитоспроможності позичальника - банка-контрагента

Аналіз кредитоспроможності позичальника - комерційного банку проводиться відповідно до “Положення про порядок притягнення і видачі міжбанківських кредитів і депозитів”, “Положенням про ліміти по міжбанківських операціях” затверджених Правлінням банку.

Оцінка фінансового стана позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі:

інформації банка-позичальника про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резерву;

аналізу якості активів і пасивів;

аналізу прибутків і збитків;

виконання зобов'язань банком у минулому;

щорічного аудиторського висновку.

З цією ціллю здійснюється аналіз документів і інформації, отриманих від банку - позичальника, що повинний показати його фінансове положення і можливість ризику неповернення кредиту і несплати відсотків за його використання.

При підготуванні до видачі міжбанківського кредиту, здійснюється функціональний аналіз балансу банка-позичальника і розрахунок основних показників його діяльності, що повинний показати фінансовий стан банка-заемщика і його можливості своєчасно погасити кредит і сплатити відсотки за його використання, аналізується якість активів і пасивів банка-заемщика, прибуток і збитки. Для цього використовується “Методика розрахунку лімітів на міжбанківські операції”.

Під лімітуванням заборгованості по міжбанківських операціях розуміється встановлення сум граничної заборгованості банка-контрагента і максимальних термінів на проведення з ним активних операцій.

Ціллю лімітування є мінімізація кредитного ризику (тобто можливості недотримання банком-контрагентом початкових умов договору) шляхом встановлення економічно обгрунтованих лімітів на проведення активних міжбанківських операцій, що сприяє досягненню гармонічного сполучення цілі росту активів і підвищення їхньої якості;

Затверджені ліміти обов'язкові до застосування і дотримання.

При необхідності проведення міжбанківської операції в сумі або на термін, що перевищують установлені ліміти, а також при проведенні міжбанківської операції у відношенні банка-контрагента, по якому по якійсь причині не встановлений ліміт, така операція повинна бути в обов'язковому порядку розглянута і затверджена Кредитним Комітетом і початкового терміну дії кредитного договору повинні перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше чим у два рази і бути засвідчені документально.

2.3 Особливості кредитної політики та аналіз управління кредитними ризиками АКБ “Укрсоцбанк”

Для управління ризиками, пов’язаними з банківською діяльністю, в АКБ “Укрсоцбанк” створено спеціалізовані комітети, а саме: Кредитний комітет, Комітет по управлінню активами та пасивами.

Головним завданням Кредитного комітету є розробка основних напрямків кредитної політики банку з урахуванням загальних тенденцій в економіці України.

Для виконання згаданого завдання Кредитний комітет приймає рішення з таких питань:

встановлення меж кредитних повноважень структурних підрозділів банку;

встановлення мінімальної відсоткової ставки по кредитах;

здійснення підрозділами банку кредитування в розмірах, що перевищують їх кредитні повноваження;

зміни умов кредитування за раніше укладеними кредитними угодами;

надання гарантій та поручительств клієнтам;

розподіл кредитних ресурсів між напрямками кредитної діяльності та підрозділами банку;

про участь в кредитних аукціонах Національного банку України;

про заходи щодо поліпшення кредитно-інвестиційного портфеля банку;

інші питання кредитної політики.

Комітет по управлінню активами та пасивами створений з метою визначення основних параметрів активів та пасивів банку за джерелами ресурсів та напрямками їх використання, термінами залучення та розміщення, рівнем доходності, розробки стратегії управління ризиками банку, оптимізації вкладень.

Комітет виконує такі функції:

вироблення стратегії щодо управління активами та пасивами, оперативного реагування на зміну кон’юнктури фінансових ринків, підвищення ефективності використання ресурсів банку, забезпечення ліквідності і платоспроможності;

встановлення загальних лімітів на різні види банківських операцій;

контролю за виконанням підрозділами банку рішень та нормативних положень, прийнятих комітетом;

контролю за прибутковістю всіх операцій банку;

контролю за дотриманням нормативів достатності капіталу, ліквідності, обов’язкових резервів;

встановлення відсоткових ставок по залучених та розміщених коштах;

встановлення відсоткових ставок в системі банку та при розподілі ресурсів між центрами прибутковості банку.

Згадані комітети діють на підставі положень, затверджених Правлінням АКБ “Укрсоцбанк”.

Ефективність КУАП, які і будь-якого іншого комітету, залежить від правильного планування і систематичного виконання. Всі рішення комітетів заносяться в протокол і підлягають аудиторській перевірці, також як і перевірці з боку вищого керівництва банку. Впровадження рішень ефективно контролюються і відповідні звіти передаються комітету.

Розглянемо на конкретному прикладі взаємодію вищезазначених комітетів в якому аналізується положення АКБ “Укрсоцбанк” по відношенню до інших великих банків України.

Фахівцями здійснено порівняльний аналіз діяльності АКБ "Укрсоцбанк" та сукупності банків-конкурентів протягом січня-листопада 2009 року. У якості вхідної інформації було використано щоденні баланси банків за 01.01.09 та 01.12.09. Проаналізовано наступну групу банків: АКБ “Укрсоцбанк”, КБ “Приватбанк”, АППБ “Аваль”, Ощадний банк України (Ощадбанк), Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк), Перший український міжнародний банк (ПУМБ), АКБ “Укрсиббанк”, АКБ “Промінвестбанк”. У зв’язку з відсутністю фінансової звітності АКБ “Промінвестбанк” станом на 01.12.08 проаналізовано баланс банку лише на 01.01.09.

Аналіз пасивів. За обсягом пасивів (залучених коштів та капіталу) станом на 01.12.08 Укрсоцбанк серед даної сукупності банків (за виключенням Промінвестбанку) посідав п’яте місце – 1 956,9 млн.грн. Попереду йдуть:

Аваль - 4 886,2 млн.грн. (у порівнянні з Укрсоцбанком + 2 929,3 млн.грн.),

Приватбанк – 3 042,8 млн.грн. (+ 1 085,9 млн.грн.),

Ощадбанк – 2 655,0 млн.грн. (+ 698,1 млн.грн.);

Укрексімбанк – 2 284,9 млн.грн (+ 328,0 млн.грн.).

У ПУМБ та Укрсиббанку обсяг пасивів та капіталу станом на 01.12.08 складав 1 057,8 млн.грн. та 985,2 млн.грн. відповідно.

За темпом приросту обсягу залучених коштів та капіталу протягом січня-листопада 2008р. Укрсоцбанк має п’ятий показник +16,5%, вищі показники мають Укрсиббанк +58,1%, Аваль +54,5%, Ощадбанк +45,4%, Приватбанк +34,7%. Укрексімбанк нарощував ресурсну базу дещо меншими темпами +3,7%. У ПУМБа протягом зазначеного періоду ресурсна база зменшилась на 13,9% (за рахунок зменшення обсягів депозитів і кредитів банків, коштів до запитання).

Щодо структури пасивів, то у більшості банків найбільша питома вага у ресурсах припадає на кошти до запитання: Аваль – 42,9%, Ощадбанк – 58,5%, Укрексімбанк – 37,2%, Укрсоцбанк – 41,8%. У Приватбанка найбільша питома вага в ресурсах припадає на строкові депозити (45,7%), у ПУМБ найбільша частка припадає на капітал (30,8%), в Укрсиббанку – на строкові депозити (51,6%).

По валютній структурі пасивів у всіх банків крім Укрексімбанку переважають пасиви у національній валюті: Аваль – 86,8%, Ощадбанк – 91,6%, ПУМБ – 59,1%, Приватбанк – 59,8%, Укрсоцбанк – 83,1%, Укрсиббанк –63,3%. В Укрексімбанку пасиви в іноземній валюті складають 59,1% від загального обсягу залучених коштів та капіталу банку.

За обсягом строкових депозитів станом на 01.12.08 банки розташувались так:

Приватбанк – 1 391,5 млн.грн.

Ощадбанк – 700,0 млн.грн.

Аваль – 652,4 млн.грн.

Укрсоцбанк – 510,0 млн.грн.

Укрсиббанк - 508,3 млн.грн.

Укрексімбанк - 448,6 млн.грн.

ПУМБ – 307,9 млн.грн.

За темпом приросту загального обсягу строкових депозитів протягом січня-листопада 2008р. Укрсоцбанк серед зазначеної групи банків має четвертий показник +74,4%. Решта банків нарощували обсяг строкових депозитів такими темпами: Укрсиббанк +116,2%, Аваль +94,6%, Ощадбанк +81,0%, Приватбанк +71,0%, Укрексімбанк +41,6%, ПУМБ +32,0%.

За обсягом строкових депозитів фізичних осіб станом на 01.12.08 банки розташувались так:

Приватбанк – 1 059,8 млн.грн.

Ощадбанк – 688,3 млн.грн.

Аваль – 585,3 млн.грн.

Укрсоцбанк - 378,4 млн.грн.

Укрексімбанк – 294,4 млн.грн.

Укрсиббанк - 200,2 млн.грн.

ПУМБ – 144,6 млн.грн.

За темпом приросту обсягу строкових депозитів фізичних осіб протягом січня-листопада 2008р. Укрсоцбанк серед зазначеної групи банків має п’ятий показник +77,2%. Решта банків нарощували обсяг строкових депозитів фізичних осіб такими темпами: Аваль +116,9%, Укрсиббанк +116,5%, ПУМБ +86,9%, Ощадбанк +81,6%, Приватбанк +71,2%, Укрексімбанк +63,9%.

Аналіз капіталу. За обсягом капіталу серед банків-конкурентів (без врахування Промінвестбанку) на 01.12.08 Укрсоцбанк займав 1 місце – 343,5 млн.грн. Інші банки мали такі обсяги капіталу:

ПУМБ 325,8 млн.грн.;

Приватбанк 309,0 млн.грн.;

Укрексімбанк 301,8 млн.грн.;

Аваль 300,6 млн.грн.;

Ощадбанк 240,6 млн.грн.;

Укрсиббанк 169,9 млн.грн.

За темпом приросту обсягу капіталу протягом січня-листопада 2008р. Укрсоцбанк має останній сьомий показник + 3,1%. Інші банки мають такі темпи приросту капіталу:

Аваль +67,0%;

Ощадбанк +55,4%;

Приватбанк +12,2%;

• ПУМБ +10,3%;

  Укрсиббанк +9,2%;

  Укрексімбанк+5,9%.

Для більш об’єктивного аналізу динаміки капіталів банків-конкурентів у додатку С наведено динаміку основних складових частин капіталів банків-конкурентів.

Збільшення капіталів банків відбулось за рахунок:

Аваль збільшив обсяг капіталу в основному за рахунок збільшення статутного капіталу та поточного прибутку;

Ощадбанк – за рахунок збільшення резервів та поточного прибутку;

Приватбанк – за рахунок збільшення статутного капіталу, резервів та поточного прибутку;

ПУМБ - за рахунок збільшення прибутків минулих років та поточного прибутку;

Укрексімбанк – за рахунок збільшення резервів;

Укрсоцбанк – за рахунок збільшення прибутків минулих років та поточного прибутку;

Укрсиббанк – за рахунок збільшення прибутків минулих років та поточного прибутку.

Аналіз активних вкладень.

За обсягом активних вкладень (без врахування Промінвестбанку) Укрсоцбанк станом на 01.12.08 займав 5 місце – 1 812,9 млн.грн. Попереду йдуть

Аваль 4 872,2 млн.грн. (у порівнянні з Укрсоцбанком + 3 059,3 млн.грн.),

Приватбанк 3 688,7 млн.грн. (+ 1 875,9 млн.грн.),

Ощадбанк 2 504,1 млн.грн.(+ 691,3 млн.грн.),

Укрексімбанк 2 231,0 млн.грн. (+ 418,1 млн.грн.).

Обсяг активних вкладень Укрсиббанку на 01.12.08. – 1 169,9 млн грн. (на 642,9 млн.грн. менше ніж в Укрсоцбанку); обсяг активних вкладень ПУМБ на 01.12.08 – 1 051,7 млн.грн. (на 761,2 млн.грн. менше ніж в Укрсоцбанку).

За темпом приросту обсягу активних вкладень протягом січня-листопада 2008р. Укрсоцбанк має шостий показник +10,9%, вищі показники мають Аваль +55,3%, Ощадбанк +48,3%, Укрсиббанк +37,9%, Укрексімбанк +22,1%, Приватбанк +18,5%. В ПУМБ активні вкладення зменшились на 12,1%.

У валютній структурі активних вкладень знайшла своє відображення валютна структура пасивів банків - у всіх банків крім Укрексімбанку та ПУМБ переважають вкладення у національній валюті: Аваль – 83,0%, Ощадбанк – 87,2%, Приватбанк – 56,2%, Укрсоцбанк – 72,2%, Укрсиббанк – 56,3%. В Укрексімбанку вкладення в іноземній валюті складають 71,0% активних вкладень, в ПУМБ – 65,8%.

Основну питому вагу в структурі активних вкладень у всіх банків, що аналізувались, займають кредити, які надані юридичним та фізичним особам: Аваль – 43,1%, Ощадбанк – 55,6%, Укрексімбанк – 74,3%, ПУМБ – 59,9%, Приватбанк – 69,6%, Укрсоцбанк – 64,7%, Укрсиббанк – 67,5%.

За обсягом кредитного портфеля Укрсоцбанк на 01.12.08 з 1 172,4 млн.грн. займав 5 місце. Обсяги кредитних портфелів інших банків такі: Приватбанк – 2 568,2 млн.грн. (у порівнянні з Укрсоцбанком +1 395,8 млн.грн.), Аваль – 2 098,1 млн.грн. (+925,7 млн.грн.), Укрексімбанк – 1 657,8 млн.грн. (+485,4 млн.грн.), Ощадбанк – 1 392,5 млн.грн. (+220,1 млн.грн.), Укрсиббанк – 789,9 млн.грн. (-382,5 млн.грн.), ПУМБ – 629,5 млн.грн. (-543,0 млн.грн.).

За темпом приросту кредитних вкладень протягом січня-листопада 2008р. (за виключенням міжбанківських кредитів) Укрсоцбанк з усієї сукупності банків займає 6 місце +15,3%. Решта банків мають такі значення приросту кредитних вкладень: Ощадбанк +118,6%, Аваль +73,4%, Приватбанк +34,2%, Укрексімбанк +33,9%, Укрсиббанк +30,6%, ПУМБ - мінус 4,8%.

Щодо якісної структури кредитного портфеля станом на 01.12.08 Укрсоцбанк посідав п’яте місце за питомою вагою проблемних кредитів – 22,6% (Аваль – 8,2%, Укрсиббанк – 13,2%, Ощадбанк – 19,1%, Приватбанк – 22,0%). В ПУМБа частка прострочених та пролонгованих кредитів у кредитному портфелі складає 27,7%, в Укрексімбанка - 28,8%.

Фінансовий результат

Станом на 01.12.08 фінансовий результат діяльності Укрсоцбанку за даними щоденного балансу складав 10,38 млн.грн. В той же час даний показник по інших банках мав такі значення:

Приватбанк 33,5 млн.грн.

ПУМБ 29,9 млн.грн.

Укрсиббанк 22,1 млн.грн.

Аваль 21,1 млн.грн.

Укрексімбанк 21,0 млн.грн.

Ощадбанк 3,9 млн.грн.

Для більш об’єктивного аналізу поточного результату діяльності банків-конкурентів у наступній таблиці наведено приріст резервів банків

Таблиця 2.1

Результати діяльності банків станом на 01.12.08, млн.грн.

Банк	Приріст резервів за січень-листопад 2008р.	Резерви по кредитах	Проблемні кредити	Коміс.доходи у загальних доходах, %
Аваль	+53,9	192,1	172,0	26,3
Ощадбанк	+64,5	164,2	266,3	25,9
Приватбанк	+55,7	460,7	563,8	21,7
ПУМБ	+13,1	70,4	174,6	25,4
Укрексімбанк	+64,8	288,1	477,1	25,2
Укрсоцбанк	+41,1	223,7	264,5	23,2
Укрсиббанк	+12,6	80,3	104,5	11,3

Протягом січня-листопада 2008р. значно зросли резерви Укрексімбанку (на 64,8 млн.грн.) та Ощадбанку (на 64,5 млн.грн.). Найбільшу частку комісійних доходів у загальних доходах має Аваль (26,3%).

З вищенаведеного зроблено висновок, що аналіз діяльності основних банків-конкурентів протягом січня-листопада 2008 року свідчить про позитивну динаміку майже за всіма основними показниками. Протягом зазначеного періоду темпи нарощення обсягу залучених коштів та капіталу Укрсоцбанку були вищими ніж темпи росту активних вкладень. За темпом приросту ресурсної бази Укрсоцбанк посів 5 місце, за обсягом ресурсної бази на 01.12.08 Укрсоцбанк посів також 5 місце. Слід відзначити стрімкий ріст ресурсної бази та активних вкладень Укрсиббанку. Протягом поточного року Укрсиббанк значно розширив власну філіальну мережу, міжфілійні обороти банку з початку року зросли майже в три рази. Це зумовило включення зазначеного банку у групу основних банків-конкурентів Укрсоцбанку.

Порівняльний аналіз показників діяльності банків-конкурентів станом на 01.11.08 та 01.12.08 показав, що протягом листопада поточного року суттєвих змін у рангах банків-конкурентів не відбулось.

Узагальнений ранг Укрсоцбанку серед 7 банків, що аналізувались (за виключенням Промінвестбанку), має такий вигляд:

Таблиця 2.2

Показник	Ранг Укрсоцбанку серед 7 великих банків
Обсяг залучених коштів та капіталу	5
Темп приросту залучених коштів та капіталу	5
Обсяг строкових депозитів	4
Темп приросту строкових депозитів	4
Обсяг строкових депозитів фізичних осіб	4
Темп приросту строкових депозитів фізичних осіб	5
Капітал	1
Темп приросту капіталу	7
Обсяг активних вкладень	5
Темп приросту активних вкладень	6
Обсяг кредитного портфеля	5
Темп приросту кредитного портфеля	6
Якість кредитного портфеля	5
Прибуток	6

Розглянемо методичну базу управління ризиками в АКБ “Укрсоцбанк”.

Класифікація кредитів за групами ризику проводиться відповідно до вимог Положення НБУ, яке затверджене Постановою №122 від 27.03.98р. [4] Розмір резерву визначається щоквартально відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифікованих як “нестандартні”, за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику. Резерв виключається із кредитного портфеля банку.

Для створення резерву в обсягах згідно з вимогами НБУ банком проводиться робота по зменшенню обсягу кредитного портфеля та поліпшенню його якості.

Порядок формування загального резерву для можливих збитків за кредитами, які вважаються присутніми в кредитному портфелі на дату складання балансу, але які не були конкретно визначені як сумнівні.

Згідно з Постановою НБУ №122 від 27.03.98р. загальний резерв створюється на покриття можливих втрат за стандартними кредитами.

Розглянемо порядок списання кредитів.

Списання безнадійних кредитів проводиться після вжиття банком всіх заходів, передбачених чинним законодавством, до позичальників щодо повернення кредитів. В разі, якщо заборгованість за кредитами відповідає ознакам, визначенним в п. 1.25 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, така заборгованість визнається безнадійною до повернення і списується за рахунок резервів на підставі рішення Правління банку. Списання безнадійної заборгованості за рахунок спеціального резерву проводиться відповідно до ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” і за рахунок загального резерву згідно з рішенням Правління банку на підставі висновку комісії.

Кредитним управлінням розробленно Положення про порядок списання безнадійної заборгованості за кредитами.

Розглянемо порядок оцінки застави, прийнятої у розрахунок погашення кредитів.

При наданні кредитів вартість майна, яке приймається в заставу, повинна перевищувати суму кредиту і відсотків за користуванням кредитом в 2-2,5 рази відповідно до Положення про порядок оформлення застав, звернення стягнення на заставлене майно в системі АКБ “Укрсоцбанк”.

В заставу приймається майно за ринковою вартістю з врахуванням запасу для покриття як основної суми, так і відсотків на засадах примусового продажу, витрат на вилучення та продаж. Ліквідність майна, що передається в заставу, визначається банком самостійно шляхом вивчення попиту на ринку та пропозицій на це майно.

Оцінка заставленого майна проводиться спеціалістами банку, а у необхідних випадках проводиться експертна оцінка уповноваженими фірмами.

В разі, коли за умовами договору об’єкт застави відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов’язань, сума кредиту та нарахованих відсотків, шо залишилися неповерненими банку, вважається ціною придбання застави згідно ст.7.9.5. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Розглянемо порядок нарахування відсотків за кредитами.

Нарахування відсотків за кредитами проводиться згідно з умовами кредитних договорів і відповідно до Постанови НБУ №316 від 25.09.97р., доповнення до неї та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Для обліку процентних та комісійних доходів застосовується принцип нарахування в межах принципу обережності. Доходи відображаються у тому звітньому періоді, до якого вони відносяться, незалежно від того коли були отриманні. Якщо отримання доходів вважається сумнівним (фінансовий стан клієнта погіршився) і Кредитним комітетом банку прийнято рішення про визначення заборгованості сумнівною, банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості і проводить подальший облік та нарахування на позабалансовому рахунку.

В разі несплати відсотків позичальникам направляються претензії, позови до суду та проводиться дострокова реалізація (згідно з умовами кредитних договорів) заставленого майна. В разі визнання претензії клієнтами, проводиться стягнення коштів з розрахункових рахунків позичальника.

Розглянемо систему управління кредитним ризиком.

Управління банківськими операціями полягає по суті в управлінні ризиками, пов’язаними з банківським портфелем, з набором активів, які забезпечують банку прибуток від його діяльності. Основну частину банківського портфелю складають позики діловим підприємствам, приватним особам та міжбанківські кредити, а це означає, що ризик, який стосується цих операцій, має особливе значення для банку. Портфель позик схильний до всіх основних видів ризику, які мають місце у фінансовій діяльності: ризику ліквідності, ризику процентних ставок, ризику неплатежів по позиці (кредитний ризик). Останній вид ризику особливо важливий, так як непогашення позик позичальниками приносить банкам великі збитки та служить однією з найбільш частих причин банкрутства банків.

Управління кредитним ризиком потребує від банків постійного контролю за структурою портфелю позик та їх якісним складом.

Банк не повинен ризикувати коштами вкладників, фінансуючи ризиковані проекти. За цим уважно спостерігають банківські контрольні органи під час періодичних ревізій.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх факторів, пов’язаних зі станом економічної середи та внутрішніх факторів, пов’язаних з помилковими діями самого банку. Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча може певною мірою пом’якшити їх вплив та запобігти великим втратам. Однак основні важілі управління кредитним ризиком приховані у внутрішній політиці банку.

В загальній структурі активів АКБ “Укрсоцбанк” найбільшу питому вагу має кредитна діяльність 40,3 %, в тому числі надання короткострокових кредитів 19%. Банк є платоспроможним, оскільки кошти на кореспондентському рахунку в НБУ становлять 25%. Витрати банку мають незначну питому вагу в структурі активних операцій - 1,5%.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою.

Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

ризик ліквідності застави;

моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

валютний ризик кредитного портфеля;

структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;

методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

аналіз кредитоспроможності позичальника;

аналіз та оцінка кредиту;

структурування позики;

документування кредитних операцій;

контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

диверсифікація;

лімітування;

створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Класифікацію методів управління кредитним ризиком наведено в схемі 2.1. (додаток Т).

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку, які застосовуються в АКБ “Укрсоцбанк”:

Диверсифікація. Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

Метод диверсифікації застосовують зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів.

Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація.Концентрація є поняттям, протилежним за еконо-мічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Встановлення лімітів. Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банки уникають критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікують кредитний портфель та забезпечують стабільні прибутки.

Резервування.Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, який застосовують для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку - класифікації кредитів. Згідно з Положенням НБУ №279 від 06.07.00 [4] кредити поділяються на 5 категорій, які були описані в розділі 1 пункті 1.2.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за групами наведеними в таблиці 1.1 розділу 1.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют (див. таблицю 1.2)

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями формується цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки отримують стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

З переходом на міжнародні стандарти обліку та звітності в українській банківській системі з 01.01.98 порядок формування резерву максимально наближений до міжнародних правил. Спеціальний резерв створюється за рахунок витрат банку, а загальний — за рахунок чистого прибутку.

Розглянемо управління кредитним ризиком окремої позики.

Враховуючи те, що в активних операціях банку найбiльша питома вага припадає на кредитну дiяльність, що є ризиковою для комерцiйного банку , виникає потреба в аналiзi кредитного портфеля банку.

При формуваннi кредитного портфеля треба враховувати такi ризики:

кредитний ризик - це такий ризик, при якому позичальники можуть бути не в змозi погасити свiй борг;

ризик лiквiдностi - це такий ризик, при якому в банку виявиться недостатньо грошових коштiв для виконання платiжних зобов`язань у встановленi строки;

процентний ризик - ризик змiн процентних ставок, що негативно позначається на прибутку банку.

Кредитний ризик має контролюватися для пiдтримання його на вiдповiдному рiвнi. Цього рівеня можна досягти за допомогою помiркованого управлiння кредитами, а також таких заходiв:

кредит надається лише тим позичальникам, кредитоспроможнiсть яких перевiрена i є задовiльною;

кредитну угоду складають таким чином, щоб виключити можливість невиконання її умов;

постiйно контролювати виплати вiдсоткiв i погашення основної суми боргу;якщо платежi переходять у категорiю прострочених, вживаються вiдповiднi заходи.

Величина всіх кредитів, наданих АКБ “Укрсоцбанк” за останній рік складає 2 000 млн.грн. (дані умовні). При цьому обсяг кредитів наданих в національній валюті складає 68,16% від загального обсягу, в іноземній валюті 22,38% від загального обсягу кредитних вкладень.

При розгляді кредитних пропозицій АКБ “Укрсоцбанк” зостосовує методику оцінки кредитоспроможності і для прийняття рішення користується висновками, які отримано в результаті такої оцінки.

Розглянемо аналіз кредитоспроможності позичальника.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому здатність до повернення кредиту пов'язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу.

Кожен комерційний банк формулює власну документально оформлену та затверджену Правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. В АКБ “Укрсоцбанк” Правління банку приймає стратегічний план кредитної політики на конкретний період, в якому плануються основні напрямки кредитної роботи банку на поточний період. Ще одним внутрішньобанківським нормативним документом по кредитній роботі є Положення про кредитування юридичних та фізичних осіб в системі АКБ “Укрсоцбанк” порядок видачі кредитів. Положення встановлює правила організації кредитного процесу, перелік необхідних документів від позичальників і форми кредитних договорів, а також правила проведення оцінки забезпечення.

Також одним із важливих етапів визначення ризику по кредиту є документ, котрий демонструє якість кредитної угоди позичальника — це техніко-економічне обгрунтування кредиту (ТЕО) або бізнес-план. Такий документ включає в себе наступні розділи:

контрольні строки операції (в теперішній час банки в основному надають короткострокові кредити до 3-х місеців, і тому необхідно проаналізувати, чи зможе позичальник виконати цю вимогу);

планування співвідношення власних та залучених коштів;

на зовнішніх операціях - курс гривні на час проведення операції;

вартість купівлі матеріалів, товарів, послуг необхідних для проведення операції (для зовнішньоекономічних угод потрібно враховувати вартість митних акцизів);

суми, отримані після реалізації угоди;

витрати;

обертання коштів;

розрахунок податків і загального фінансового результату позичальника після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розрахунок показника ефективності операції, який включає в себе коефіціент рентабельності та норму прибутку на вкладений капітал;

Отже, всебічний аналіз техніко-економічного обгрунтування кредиту дає можливість запобігти наданню позики підприємствам, що не вважають за потрібне повернути кредит або займаються надмірною ризиковою діяльністю.

Для оцінки фінансового стану підприємства позичальника необхідно провести оцінку його кредитоспроможності. Це самий важливий етап оцінки ступеню та захисту від кредитного ризику. Даному принципу відводиться головне місце при аналізі кредитної пропозиції в АКБ “Укрсоцбанк”.

АКБ “Укрсоцбанк” визначає такі показники для аналізу кредитоспроможності позичальника (згідно внутрішнього положення про кредитування):

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

коефіцієнт термінової (поточної) ліквідності;

коефіцієнт покриття;

коефіцієнт незалежності;

коефіцієнт маневрування;

коефіцієнт заборгованості;

коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

коефіцієнт ефективності використання власних коштів;

коефіцієнт участі власних та довгострокових позичених коштів у запасах та затратах.

Нижче наведено розрахунки показників платоспроможності та фінансової стійкості одного із клієнтів АКБ “Укрсоцбанк” (додаток У)

При проведенні розрахунків використовувались наступні документи:

установчі документи підприємства;

дані бухгалтерської звітності (Форма №1, №2).

Економічна оцінка фінансового стану здійснювалась на підставі розрахункових показників, рекомендованих в Положенні НБУ “Про порядок формування та використання резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків ”. [4]

Отже, аналізуючи отримані результати розрахунку, можна зробити висновок, що фінансовий стан та кредитоспроможність підприємства є незадовільною, а деякі показники не відповідають нормативним значенням, тому надання кредиту можна вважати недоцільним.

В додатку Ф приведений приклад пакету документів для видачі кредиту юридичній особі, а в додатку Х - для фізічної особи.

Для узагальнення показників та зручності порівняння різних підприємств банками використовується визначення класу кредитоспроможності позичальника. В його основі лежить критеріальний рівень показників та їхній рейтинг.

Коефіціенти і показники на рівні середніх величин є основою віднесення позичальника до 2 класу, вище до 1 і нижче середніх до 3.

Вивчаючи ситуацію, яка склалася в АКБ “Укрсоцбанк” в кредитній сфері діяльності банку, можемо зробити висновок, що більшість кредитів, які були видані банком надавались позичальникам, які мають давні відносини з банком і зарекомендували себе протягом цього часу акуратними боржниками, які своєчасно і в повному обсязі виконують прийняті на себе перед банком зобов’язання.

В умовах катастрофічного падіння платіжної дисципліни це питання дуже часто є основним на завершальній стадії прийняття рішення про кредитування. Тому дуже вагомим фактором, який привертає увагу при оцінці ступеню кредитного ризику, який пов’язаний з тією чи іншою кредитною пропозицією, і є водночас дуже важливим моментом, який забезпечує безпеку банківських інтересів, є репутація позичальника, його кредитна історія і, взагалі, уявлення про нього як про ділову одиницю.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом, у сфері як кредитних, так і некредитних відносин. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банку одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складовими частинами загальнодержавної системи контролю за кредитами.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Але складність цього завдання як організаційна, так і технічна, не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника значною мірою є творчим, а не механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, вимагає навичок збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постає потреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника. Це завдання не з простих, адже часто у реальних господарських умовах не так багато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування. Аналіз процесу прийняття рішень про надання позичок, проведений у кредитних відділах комерційних банків України, показав, що у своїх судженнях про кредитоспроможність банківські працівники покладаються здебільшого на суб'єктивні оцінки, свою інтуїцію та особисті зв'язки з клієнтурою.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за нею, а не аналіз фінансового стану клієнта, як такий.

Найбільш ефективним методом захисту від кредитного ризику є отримання його достатнього забезпечення по наданим кредитам. В цьому випадку практично повністю забезпечується покриття збитків банку у випадку неплатоспроможності позичальника. при цьому розмір забезпечення позики повинен покривати не тільки суму наданого кредиту, але й суму процентів по ньому.

Для зменшення ризику позик підприємствам, платоспроможність яких нижче першого класу, банки вимагають від клієнтів забезпечення позик як додаткової гарантії погашення. В якості забезпечення кредиту можуть виступати різноманітні види майна клієнта чи зобов’язання третьої сторони. Однак використання забезпечення кредиту не гарантує його повернення, але дозволяє зменшити ризик.

Майно чи зобов’язання, які приймаються в якості забезпечення повернення кредиту, повинні задовольняти наступним вимогам:

висока ліквідність активів (ТМЦ, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб), тобто можливість їх конвертованості в гроші;

можливість довготривалого зберігання;

стабільність цін на закладене майно;

низькі витрати по зберіганню та реалізації майна.

В залежності від того, на скільки закладене майно відповідає цим вимогам, змінюється характер наданої позики. Розмір позики під забезпечення майном встановлюється в процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту служить для компенсації можливих втрат банку.

До основних видів забезпечення, які практикують в тій чи іншій мірі відносяться наступні:

гарантії та порука;

різноманітні види застав;

переуступка вимог та рахунків третім особам;

страхування кредитних ризиків.

Таким чином, в умовах формування ринкових відносин та недостатньо стабільній правовій базі, комерційним банкам України належить акцентувати увагу при наданні позик на забезпеченність та гарантію повернення кредиту. В АКБ “Укрсоцбанк” однією з найбільш поширених форм забезпечення повернення кредиту є застава майна клієнта. Застава майна, як правило, оформляється договором застави, який дає банку формальне право у випадку непогашення позики реалізувати прийняте у заставу майно і направити виручку від реалізації на погашення заборгованості.

Розглянемо методи управління проблемними кредитами.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними опереціями банку з допомогою відповідних методів управління.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість просрочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, винекнення проблем з платоспроможностю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов’язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Таким чином, вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, значно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.

Розділ 3. Основні напрямки удосконалення діяльності банку в сфері управління кредитними ризиками

3.1 Проблеми управління кредитними ризиками та шляхи їх розв’язання

Рівень конкретного ризику банку, пов’язаний з тією чи іншою подією, постійно змінюється, що відбувається внаслідок динамічного характеру зовнішнього оточення банків, впливу зовнішнього середовища. Це змушує банк постійно уточнювати своє місце і оцінку ризику своєї діяльності на ринку, переоцінювати відносини з клієнтами і якість власних активів і пасивів, а отже, вибирати оптимальну політику у сфері управління банківськими ризиками.

У процесі аналізу управління банківськими ризиками нами було виявлено багато проблем.

- Проблеми, пов’язані із факторами зовнішнього середовища, а саме

1) політична нестабільність. Виникають ризики, які обумовлені зміною політичної обстановки (закриття кордонів, заборона ввозу або вивозу товарів в інші країни, воєнні дії на території країни). Такі ризики несприятливо впливають на результати діяльності підприємств.

2) економічна нестабільність — загальний стан економіки, а зокрема - тенденції в інфляційних процесах в Україні. До 1996 року більшість банків заробляла гроші на інфляції, обмежуючи сферу своєї кредитної діяльності переважно короткостроковим кредитуванням. Великі інфляційні прибутки давали змогу майже в повному обсязі перекрити збитки від неповернутих кредитів, а в цих умовах в аналізі ризиків не було потреби.

3) правова база, що постійно змінюється. Суперечливість діючих законів та підзаконних актів, які визначають умови підприємницької діяльності. В Україні по суті є лише два нормативних акти, що напряму регулюють ризикованість кредитної діяльності банків Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07 2000р. №279. Отже, поки законодавство достатньо не захищає комерційні банки від кредитних ризиків, вони мають самостійно піклуватися про свою стабільність.

4) нестабільність грошово-кредитної сфери.

- Відсутність обгрунтованих методологій вимірювання банківських ризиків. На сьогодні українські банки обмежуються лише обчисленням відносних показників та аналізом звітності, поданої позичальником.

Далеко не всі види ризиків мають методології обчислення і, навіть, де такі методології існують - їх важко назвати досконалими.

Отже, на мій погляд, банкам слід, по-перше, відійти від практики розрахунку механічного набору показників і відпрацювати методики розрахунку інтегрованого показника, котрий дасть змогу оцінити ступінь ризику; по-друге, оптимальне значення всіх обчислювальних показників повинно не лише регулюватись законодавством - кожний банк має додатково розробити свої критерії щодо прийняття тих чи інших результатів оцінок; по-третє, розрахунки з аналізу різних видів ризиків, що здійснюються, повинні не лише відображати ситуацію в минулому, а й поєднуватися з прогнозом на майбутнє.

- Відсутність системного підходу до управління ризиками.

Система управління банківськими ризиками включає в себе

виявлення, аналіз вимірювання ризиків;

встановлення нормативів і лімітів (максимально допустимого рівня ризику);

організаційна структура управління ризиком;

методи управління ризиком і зменшення його рівня;

методика вимірювання ризиків.

Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвивати системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, проаналізувати та проконтролювати той чи інший ризик.

- Відсутність кваліфікованих спеціалістів, компетентних у стратегії кредитних ризиків.

Для ефективного управління кредитним ризиком потрібні спеціалісти, обізнані не лише у сфері банківської справи, а спеціалісти широкого профілю, які володіють знаннями з області статистики фінансів, математичного моделювання та ін.

Повне уникнення кредитних ризиків неможливе, тому малоймовірною видається ситуація, коли абсолютно всі кредити, видані банком, є безпроблемними. У процесі подолання ситуацій, які заважають своєчасному поверненню кредитів, має виховуватись штат кредитних співробітників банку, освіта і досвід яких - надійна основа у справі зниження кредитних ризиків. Тому виняткова увага до персоналу кредитних органів банку необхідна як з боку керівників банку, так і з боку Ради банку та його акціонерів. Так званий “людський” чинник управління кредитними ризиками, поряд із правильною організацією кредитної роботи банку, є вирішальним.

- Відсутність високоліквідних об’єктів застави.

Надійне забезпечення кредиту у формі застави чи гарантій може певною мірою компенсувати деяку невідповідність з іншими критеріями. Проте, слід пам’ятати, що не можна надавати кредити лише під заставу. Необхідно брати до уваги такі чинники якість і ліквідність застави і реальність вилучення застави в законному порядку; співмірність ринкової вартості застави і розміру кредиту; періодичність її перегляду. Найліквіднішим видом застави є нерухомість , але в Україні погано розвинутий ринок нерухомості. Для того, щоб банки отримували високоліквідні об’єкти застави, потрібно розвивати ринок нерухомості в нашій державі.

- Відсутній зв’язок між рівнем ризику та рівнем процентної ставки. Українські банки не практикують даний метод зниження кредитного ризику. Для покращення ситуації потрібно використовувати світовий досвід в даному питанні.

- Відсутність всебічної та достовірної інформації про позичальника та його господарський стан на момент видачі кредиту, не кажучи вже про прогноз його зміни.

У деяких країнах банки отримують достовірну інформацію про клієнтів, користуючись послугами спеціальних фірм (кредитних бюро, агентств), які володіють даними про кредитоспроможність юридичних і фізичних осіб - отримувачів кредитів. Особливо цінними є відомості про потенційного позичальника, одержані від тих, хто раніше мав із ним ділові контакти. Передача і використання банками інформації про кредитоспроможність клієнтів передбачає встановлення на законодавчому рівні певних норм, правил і принципів обміну інформацією.

Захисту комерційних банків від кредитного ризику значною мірою сприяло б створення за участю НБУ та кредиторів спеціальної картотеки непорядних позичальників.

Для повноцінного функціонування картотеки непорядних позичальників необхідно, щоб комерційні банки надавали Національному банку звіти про таких клієнтів. Безумовно, банки повинні мати право вільного доступу до цієї бази данних. Слід також урегулювати питання стосовно відповідальності за надану інформацію, а також за її приховування.

3.2 Пропозиції щодо формування системного підходу для ефективного управління кредитними ризиками

Аналізуючи складності управління банківськими ризиками, потрібно відмітити, що однією з найбільших проблем є відсутність системного підходу до управління банківськими ризиками. Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створити та розвивати систему управління ризиками.

Система управління банківськими ризиками включає в себе

виявлення ризиків та аналіз їх вимірювання;

встановлення нормативів і лімітів;

управління активами і пасивами;

реалізація кредитної політики;

організаційна структура управління ризиком;

методи управління ризиком і зменшення його рівня;

системи внутрішнього контролю та аудиту;

методика вимірювання ризиків;

вимоги до звітності та документообігу;

моніторинг.

Формування системного підходу до управління банківськими ризиками означає удосконалювати усі вишеназвані елементи системи управління банківськими ризиками та намагатись запровадити всі ці елементи в комплексі.

Для того, щоб вчасно виявити можливі ризики та виміряти їх, потрібно створювати спеціальні підрозділи в організаційній структурі банку, які б займались лише цими питаннями.

Одним з найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.

Важливим розділом кредитної політики є опис процедур виявлення симптомів неблагонадійності кредитів, опис правил реагування на ці симптоми, опис поводження із ненадійними активами.

Запровадження нових для банку методів управління ризиком для зменшення цого рівня, є також складовою частиною системного підходу до управління банківським ризиком.

Слід використовувати метод диверсифікації.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Необхідно запровадити також метод концентрації.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах протягом 70 — 80-х років.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Традиційними методами управління кредитним ризиком є установлення лімітів, та резервування.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Резервування. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку — класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюються за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів даної групи.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

Оскільки час формування резервів є одним із показників, які характеризують загальну стабільність функціонування банків, вони повинні створити резерв в необхідному обсязі.

З розвитком ринкових відносин та ускладненням банківських операцій співвідношення між зазначеними групами ризиків змінюється. Настає момент, коли створювати системи управління основними фінансовими та функціональними ризиками виправдано й доцільно, а згодом ці дії перетворюються на необхідні. Для вітчизняної банківської системи такий момент уже настав. Принагідно зауважимо, що функціонування загальнодержавної системи банківського нагляду та контролю за ризиками не може бути альтернативою створенню власних внутрішньобанківських методик аналізу та систем управління ризиками. Центральні банки підходять до оцінювання ризиків з позицій нагляду за діяльністю банківської системи в цілому, а найпоширенішим підходом до реалізації даної функції є встановлення нормативів і лімітів, проведення перевірок на місцях. Крім того, центральні банки контролюють певну групу ризиків, таких як ризик ліквідності, платоспроможності, кредитний і валютний, водночас оцінка деяких важливих видів ризиків, наприклад, ризику зміни відсоткових ставок, ринкового ризику, не проводиться. Отже, лише деякі положення й елементи методики аналізу та оцінювання ризиків центральних банків можуть бути включені до складу власної системи управління ризиками кожного банку.

Підводячи підсумок вищевикладеному, необхідно відмітити, що успішна життєдіяльність кожного банку істотно визначається досконалістю системи управління ризиками.

3.3 Побудова математичної моделі формування кредитного портфелю комерційного банку

Розглянемо поглиблений кількісний аналіз кредитоспроможності позичальника як засіб зниження кредитного ризику .

Прагнучи уникнути кредитної угоди з потенційно неплатоспроможним клієнтом, банк змушений вдатися як до поглибленого аналізу фактичного фінансового стану клієнта, так і до аналізу перспективи зміни цього стану в умовах динамічного ринку, в якому функціонує клієнт. Банк ніби "просвічує" фірму-клієнта на предмет його платоспроможності.

Вирішуючи питання про надання позики, банк, згідно з принципами сучасної теорії менеджменту, має прагнути до певної солідарності зі своїм клієнтом, застерігати його від надмірно високих ризиків, які тягнуть за собою великі збитки і, зрештою, ведуть до банкрутства. Банк, у свою чергу, теж несе відповідні збитки. Тобто банк зацікавлений у тому, щоб кошти, які клієнт хоче взяти в кредит і вкласти у певний вид комерційної діяльності, обтяженої ризиком (інвестиційний проект), не лише не були б марно витраченими (не пропали б), а й приносили б прибуток. Необхідно, щоб норма прибутку була не нижчою, ніж процент, за яким надається кредит (ціна кредиту), оскільки в протилежному разі клієнт буде не в змозі вчасно повернути відсотки за позику (відповідно до кредитної угоди).

Методи аналізу та система показників (вимірювачів) кредитоспроможності потенційного позичальника, що використовуються комерційними банками, досить різноманітні. Але майже всі вони, як на свою складову, спираються на певну систему фінансових коефіцієнтів.

Загальноприйняті коефіцієнти, що використовуються в банківській діяльності, можна поділити на такі групи: показники ліквідності, показники заборгованості, показники погашення боргу, показники ділової активності, показники рентабельності.

Якщо клієнт звертається до комерційного банку з метою залучити кошти для здійснення певних реальних інвестицій, обтяжених ризиком, він змушений надати банку-кредитору бізнес-план (виконаний відповідно до діючих методичних рекомендацій). Банк, у свою чергу має ретельно проаналізувати наданий йому план і на підставі бізнес-плану та іншої необхідної йому інформації прийняти рішення щодо надання кредиту й визначити його ціну.

Приймемо гіпотезу, що норма прибутку від діяльності, для здійснення якої береться позика, є випадковою величиною. Позначимо її через R.

Нехай нам відомі математичне сподівання (m) та середньоквадратичне відхилення (s) норми прибутку при невідомому законі розподілу величини R.

Сподівана величина норми прибутку має бути не меншою, ніж відсоток, під який береться кредит із навантаженням до нього у вигляді ризикової надбавки, тобто:

, (3.1)

де М — сподівана величина норми прибутку,

— відсоток, під який береться кредит,

N — ризикова надбавка.

Ризикова надбавка N залежить від структури ризику та рівня надійності γ, який банк бажає утримати. Коли зафіксовано рівень надійності γ , або поріг дозволеності α = 1 - γ (ймовірність непогашення кредиту), то, відповідно, можна визначити ризикову надбавку. За таку надбавку найчастіше приймається величина, в основу обчислення якої покладено середньоквадратичне відхилення (s) відносно математичного сподівання величини R.

Застосовуючи нерівність Чебишева, можна оцінити ймовірність того, що R > r_>s>, тобто ймовірність непогашення відсотків за кредит.

Перейдемо до задачі визначення математичного очікування і ризику випадкових величин :

, (3.2)

де - математичне очікування прибутку -го проекту.

, (3.3)

Для випадкової величини R виконується нерівність:

, (3.4)

Відразу позначимо, що повинна виконуватись умова

, (3.5)

(оскільки ), тобто , або (оскільки , ).

Отже, можна записати

, (3.6)

З цієї нерівності можемо зробити висновок, що ймовірність непогашення відсотків за кредит не перевищує величини .

Звичайно, вважають, що виконується умова раціональності такого вкладу, тобто, що . Крім того, оцінка (3.6) має сенс лише в тому випадку, коли виконується умова .

Коли всі ці умови виконуються, то для того, щоб шанс непогашення кредиту не перевищував, наприклад 1/9, достатньо задовольнити умову (за правилом "3-х сігм"):

або , (3.7)

Якщо банк задовольняє рівень надійності 8/9 і виконується остання умова, то кредит можна надавати.

У загальному випадку, якщо задано рівень надійності γ або поріг дозволеності α = 1 - γ , отримаємо таку умову надання кредиту:

, (3.8)

Звідси маємо

(3.9)

Величину можна трактувати як ще один із показників кількісної оцінки ступеня ризику.

Отже, звідси можна зробити висновок, що всі проекти задовольняють умові 3 сигм, тому кредит можна надавати.

Використання кореляції вартості кредитного портфелю.

Розглянемо портфель із ризикових проектів . З кожним проектом зв’язані 2 параметри: очікуваний прибуток і ризик портфеля.

Кореляція кредитного портфеля характеризує взаємозв’язок між нормами прибутку двох проектів. Міру щільності вимірюють за допомогою коефіцієнта кореляції.

Коефіцієнт кореліції є показником того, наскільки зв’язок між нормами прибутку двох проектів близький до строгої лінійної залежності. Він однаково ураховує і надто велику частку випадковості, і надто велику частку нелінійності цього зв’язку. Якщо розглядати два звичайні проекти виду та , то їхній коефіцієнт кореляції визначається за формулою:

, (3.10)

де - ймовірність реалізації проекту,

- коефіцієнт кореляції для проектів виду та ,

- коваріація випадкових величин і .

Якщо коефіцієнт кореляції не дорівнює нулю, то він своєю величиною характеризує не тільки наявність, а й тісноту стохастичного зв’язку між та .

Основні властивості коефіцієнта кореляції:

коефіцієнт кореляції приймає значення в межах [-1,1];

абсолютна величина коефіцієнта вказує на тісний взаємозв’язок норм прибутку проектів: чим більшою є абсолютна величина, тим тісніше пов’язані між собою ці проекти і чим меншою вона є, тим слабший зв’язок між цими поектами;

знак коефіцієнта кореляції вказує напрямок взаємозв’язку норм прибутку проектів. Якщо він додатний, то маємо додатну кореляцію, коли зростання (зниження) норми прибутку одного проекта відбувається одночасно зі зростанням (зниженням) норми прибутку другого. Коли ж коефіцієнт кореляції є від’ємною величиною, то маємо коефіцієнт так званої від’ємної кореляції проектів, коли зростання (зниження) норми прибутку одного проекту відбувається одночасно зі зниженням (зростанням) норми прибутку другого.

При зменшенні коефіцієнта кореляції завжди зменшується ризик портфеля, а прибуток ніяк не залежить від кореляції. Таким чином, обосноване включення в портфель проектів з найменшим ризиком.

Так як кореляція часто менше 1, то ризик портфеля зменшується із збільшенням числа .

Тепер розглянемо задачу раціонування і ефективного розподілення позикових засобів.

Задача банку, раціоніруючого кредит.

У випадку “рівномірного” раціонування банк, може і не прибігати до нецінових методів врівноваження попиту і пропозиції, оскільки у всіх моделях минулого розділу припускалось, що потенційний совокупний об’єм займу при фіксованій ставці відсотка необмежений. Раціонування має місце тільки в тому випадку, коли банк пропонує при фіксованих ставках (як по комерційному, так і по міжбанківському кредиті) об’єм займу менший, ніж попит на нього. Далі можу описати задачу і алгоритм раціонування кредиту в пропозиції, що банк при виборі портфеля фінансуємих проектів враховує сумарну очікувану віддачу і степінь ризику.

Нехай банк розглядає питання про фінансування проектів. Кожний проект характеризується трьома відомими параметрами: необхідним для його реалізації об’ємом кредиту ,заявленою клієнтом величиною віддачі від проекту і оцінкою ризику – ймовірністю получити нулевий прибуток - . При цьому рахується, що з ймовірністю віддача проекту рівна R_>k>. Передбачається також, що для реалізації кожного проекту вимагається повне фінансування, тобто витрати банку на кредитування проекту рівні , де , якщо проект прийнятий (кредитується банком), і при відмовленні банку видати кредит. Наприкінці інвестиційного періоду, у випадку "реалізації" проекту, тобто одержання , позичальник повертає банку суму позики і відсоток по ньому b_>k>(1+r)_> >. Реалізація конкретних проектів і, отже, повернення позик по них покладаються незалежними одна від одної.

Банк - монопольний у тім змісті, що його потенційні клієнти не можуть зняти свої заявки на користь іншого кредитора. Кожен проект повинен задовольняти умові індивідуальної раціональності

, (3.11)

відповідно до якого позичальник очікує одержати від реалізації свого проекту невід’ємний прибуток.

Очікуваний результат банку від кожного проекту оскільки, якщо проект "не реалізувався", банк не одержить нічого, у противному випадку позичальник може повернути займ і відсоток по ньому. Якщо банк має можливість купувати кредит по ставці , а продавати позичальникам по ставці , то аналогічно можна записати умову незалежності очікуваного прибутку банку

, (3.12)

або, якщо позначити сукупний обсяг позики як .

. (3.13)

При такій постановці проблеми видно, що питання про вибір оптимального обсягу пропозиції кредиту може бути вирішено після формування ефективного інвестиційного портфеля, тобто такого набору проектів, що давали би банку максимальну віддачу на одиницю вкладених коштів при мінімальному ризику. Як міру ризику пропонується використовувати величину дисперсії або стандартного відхилення віддачі на одиницю ресурсу; у даному випадку на одиницю виданого кредиту. Для індивідуального проекту, з погляду банку, дисперсія або на одиницю кредиту: . Оскільки реалізації проектів відбуваються незалежно, то ризик будь-якого набору проектів представляється сумою індивідуальних ризиків проектів. Задача побудови функції пропозиції кредиту банком як результат ефективного розподілу кредитного ресурсу може бути записана як:

(3.14)

(3.15)

Рішенням цієї задачі є безліч X, що складається з-мірних векторів, оптимальних, по Парето, за критеріями. Кожен такий вектор є набором проектів, варіантом інвестиційного портфеля, що при даному рівні ризику дає максимальну віддачу від кредиту і, навпаки, при визначеному рівні віддачі - мінімальний рівень ризику. Легко показати, що якщо безліч X складається більш ніж із двох елементів або якщо хоча б одна з координат єдиного вектора дорівнює нулю, то при деякому рівні відсотка по міжбанківському кредиті раціонування буде мати місце.

Розглянемо два питання:

Яку інформацію може витягти банк, якщо такі набори побудовані?

Як практично можна побудувати таку безліч?

По-перше, з умови (3.10), обкладаючи його рівністю і знаючи ставку відсотка по комерційному кредиті , банк може визначити "резерваційний" рівень ставки по міжбанківському кредиті, тобто той її максимальний рівень, що позволяє банку одержати ненульовий очікуваний прибуток від реалізації даного набору. По-друге, банк має можливість аналізувати вплив установленої процентної ставки на безліч ефективних портфелів. У цьому випадку можуть виявитися істотними умови індивідуальної раціональності. Підвищення процентної ставки іноді приводить до відсікання проектів або з низькою імовірністю успіху, або з невисокою величиною віддачі.

Розділ 4. Використання інформаційних систем і технологій у банківській сфері

4.1 Характеристика інформаційних систем і технологій банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій у сфері управління кредитними ресурсами комерційних банків, основні протиріччя та їх аналіз

На сьогоднішній день без застосування малих інформаційних технологій практично не можливо збільшити конкурентоздатність банків. Нові інформаційні технології в банківській системі впроваджуються в вигляді комп’ютеризованих інформаційних систем, систем телекомунікацій, систем передачі, обробки інформації, а також електронних систем, які забезпечують виконання банківських операцій.

В даній дипломній роботі розглядається використання автоматизованих банківських систем для більш ефективного управління кредитними ризиками та використання ресурсів банку.

Автоматизована банківська система - це система, яка функціонує на основі ЕОМ та інших технічних засобів, що передбачують процеси збору, реєстрації, передачі, обробки, збереження та актуалізації даних для розв’язання завдань управління банківською діяльністю.

Автоматизована банківська система (АБС) повинна бути інтегрованою, тобто побудована на загальносистемних принципах й охоплювати всю сукупність банківських задач. Вона вирішує питання автоматизації комплексно з урахуванням інформаційних і функціональних зв’язків. Як будь-яка система, АБС може бути представлена у вигляді певної сукупності підсистем. До складу АБС входять функціональні підсистеми.

Забезпечуючі підсистеми об’єднують в собі всі види ресурсів, необхідних для функціонування системи. До їх складу відносяться такі підсистеми: інформаційного, програмного, математичного, технічного, лінгвістичного та організаційно-правового забезпечення.

В комерційних банках вся інформація про роботу самого банку та його клієнтів зосереджена практично в одному місці відповідна банківська автоматизована інформаційна система являє собою сукупність кількох інформаційно взаємозв’язаних функціональних і забезпечувальних автоматизованих робочих місць (АРМ), на яких базується автоматизація головних видів діяльності банку: внутрішньобанківських розрахункових, кредитних і депозитних операцій, бухгалтерської та оперативної звітності, операцій із міжбанківських розрахунків тощо.

Автоматизована банківська система повинна забезпечувати:

автоматизацію внутрішньобанківської діяльності, і насамперед внутрішньобанківських операцій, пов’язаних з обробкою платіжних та інших документів у тих підрозділах банківської установи, які працюють безпосередньо з клієнтами;

автоматизацію виконання міжбанківських розрахунків та інших зовнішньобанківських операцій;

автоматизацію фінанасових операцій в межах міжнародного банківського бізнесу.

Вивчення структур різних банківських систем та проведене певне їх узагальнення дають змогу виділити такі основні функціоналальні підсистеми АБС: операційний день банку (ОДБ), управління кредитними ресурсами (Кредиту), управління валютними операціями (Валютні операції), управління депозитами (Депозити), управління цінними паперами (Цінні папери), управління касою (Каса), внутрішньобанківський облік (Внутрішній облік), управління розрахунками з використанням пластикових карток (Карткові операції), звітність, аналіз діяльності банку (Аналіз).

Базовою підсистемою, що має обов’язково функціонувати в кожному комерційному банку, є “Операційний день банку”. Основні функції цієї підсистеми такі:

введення та обробка клієнтських платіжних документів;

створення та ведення особових рахунків клієнтів та масивів нотмативно-довідкової інформації;

обробка особових та балансових рахунків;

ведення аналітичного і синтетичного обліку, формування балансу за кожний банківський день та відповідних вихідних форм.

Надаючи великого значення та вагомості управління процесами кредитування, особливу увагу слід приділяти питанням автоматизації задач управління кредитними ресурсами банку. Всі функціональні задачі управління процесами кредитування в комерційному банку виділені в окрему функціональну підсистему “Управління кредитними ресурсами банку”.

Підсистема “Управління кредитними ресурсами банку” (далі просто “Кредити”) необхідна для автоматизації робіт працівників кредитного, юридичного, аналітичного відділу та відділу безпеки, діяльність яких пов’язана з перевіркою кредитної заявки й установчих документів, прийняттям рішення про кредитування, укладенням кредитного договору та контролем його виконання.

Підсистема “Кредити” повинна забезпечувати автоматизоване виконання таких функцій:

аналіз фінансового стану позичальника, визначення його кредитоспроможності, оцінка ризику при кредитуванні;

ведення файлу кредитних договорів та всієї інформації, що стосуєть кожного договору;

ведення й коригування розпоряджень (графіків) на виплату кредитів;

ведення та коригування строкових зобов’язань (графіків) на погашення кредитів;

ведення та коригування процентних ставок та графік оплати відсотків по кредитному договору;

нарахування відсотків по кредиту та облік їх сплати;

автоматизований пошук та видача інформації про кредитний договір, розпорядження на оплату і зобов’зання про погашення кредитної заборгованості;

перегляд залишків по позичкових рахунках , контроль своєчасного погашення позик клієнтами-позичальниками та визначення заборгованості;

аналіз кредитного портфеля, класифікація кредитів та визначення розміру кредитування.

Перелічені функції реалізуються в межах наступних комплексів-задач підсистеми “Кредити”:

оцінка кредитоспроможності позичальника і визначення ступеня ризику його кредитування;

визначеня параметрів кредиту та формування кредитного договору;

облік та контроль погашення кредитної заборгованості;

аналіз кредитного портфелю, визначення розміру резервування та формування звітності по кредитуванню.

Підсистема “Управління кредитними ресурсами банку” має бути інтегрована з іншими функціональними підсистемами банку, зокрема в ОДБ, у якій виконуються бухгалтерські проведення при наданні кредиту та при погашенні суми основного боргу і відсотків по ньому.

Кредитні операції є одним із основних напрямків діяльності комерційних банків, а для деяких із них ці операції стали головним джерелом доходів. Тому вдосконаленню кредитних операцій банки приділяють значну увагу, упроваджуючи комп”ютерні технології для автоматизації функцій управління кредитами. Така автоматизація на практиці здійснюється в різних формах, на базі різних апаратних і програмних засобів, створюються, зокрема, системи, які не лише обробляють інформацію, а й підтримують управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються.

Технології виконання кредитних операцій ще слабо структуровані, недостатньо формалізовані і важко піддаються автоматизації [ ]. Тому в підсистемі управління кредитами часто застосовують інтерактивний режим виконання комп’ютерних технологій. Для цієї підсистеми характерна також неоднорідність завдань, зумовлена складністю предметної області. Адже банк працює з різними кредитами, тобто йдеться про різні терміни, призначення, способи надавання та погашення і т.ін. Проте прктичний досвід показує, що всю сукупність функцій управління кредитами з метою їх автоматизації можна об”єднати в типові комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання. Кожний із цих комплексів виконується на відповідній стадії технології обробки інформації за допомогою закріплених апаратних і програмних засобів, тобто на виділених АРМ.

Процес кредитування складається з певної послідовності операцій, які можуть бути згруповані таким чином:

подання клієнтом позичальником кредитної заявки та пакета документів, необхідних для отримання кредиту;

розгляд банком та якісний аналіз кредитної заявки і відповідного пакета документів, необхідних для отримання кредиту;

аналіз кредитоспроможності клієнта-позичальника і оцінка ризику кредитування (кількісний аналіз);

на основі якісного та кількісного аналізу визначення рейтингу позичальника й прийняття рішення про надання кредиту;

за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх етапів, підготовка до укладення кредитної угоди. Цей етап називається структуризацією позички.

В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Автоматизація ведення кредитних угод полягає у виконанні таких процесів: заведення нових угод, огляд списку угод, редагування окремих записів, вилучення окремих угод.

Усі кредитні договори ідентифікуються унікальними номерами і закріплюються за конкретними кредитними робітниками, які мають право вводити, коригувати, вилучати і закривати закріплені за ними договори.

Заведення нової угоди зводиться до послідовного заповнення таких полів файла угод: номер угоди, код валюти, реєстраційний номер і назва клієнта банку, вид кредиту, дати початку і закінчення дії угоди, сума угоди, процентна ставка, тип особового рахунку для угоди і статус угоди у системі розрізняють 6 статусів: чорновик, умовний, виконуючий (має хоча б одне бухгалтерське проведення), пролонгований, закінчений, архівний.

Список угод оглядають через екранну форму документа, куди викликають записи із файла угод із заданими користувачем ознаками (номер угоди, реєстраційний номер та назва клієнта і т. ін.). Під час огляду не можна вносити зміни до полів. Для цього використовують спеціальну процедуру “редагування”.

Редагування використовується за типовою схемою обробки даних файла угод. Коригувати поля можна лише тих записів угод, для яких зафіксований статус чорновика. Для коригування угод, що мають інший статус, використовуються спеціальні процедури, наприклад пролонгація, вилучення.

Завершується перша стадія технології автоматизованого управління кредитами (прогнозування й планування) складанням планів-графіків кредитування, планів-графіків виплати процентів за кредитами та депозитами, а також графіків погашення кредитів.

На другій стадії комп”ютерних технологій управління кредитами виконують комплекси завдань з відкриття кредитних рахунків; обліку банківських операцій, що фіксуються на них; обчислення процентів за кредитними операціями; контролю за виконанням договірних відносин між банком і клієнтом.

Після укладання угоди, тобто оформлення всіх необхідних документів, здійснюють організаційні й технологічні процедури з відкриття рахунку.

Автоматизація обліку на кредитних рахунках виконується за типовою схемою обробки вхідних документів. Вхідними документами під час відображення на рахунках кредитних операцій слугують розпорядження чи меморіальні ордери на зарахування коштів на рахунок.

Першою операцією в технології обробки вхідних повідомлень є ручне введення документів операціоністом через екранні шаблони. Під час такого введення здійснюється логічний контроль інформації, записуваної в поля вхідного файлу.

Нарахування процентів кредитами здійснюється спеціальним програмним модулем щодо всіх клієнтів або за вказаними рахунками. Програма дає змогу на початку розрахунку змінити через екранну заставку процентну ставку. Результати обчислень записуються у спеціальний файл, з якого інформація після огляду на екрані записується в основну БД або видається на друк для оформлення відповідних документів.

Контроль виконання угод за кредитами здійснюються спеціальними програмними засобами і запускають за допомогою екранного меню, де зазначаються функції персонального і групового контролю за угодами.

Персональний контроль означає, що на екран після вказаних типу та номера угоди видаються зміст угоди (перелік необхідних фахівцеві реквізитів) і дані з кредитних рахунків: суми залишку та руху коштів, відомості щодо нарахування та виплати сум за процентами.

Груповий контроль за кредитами здійснюється на підставі фактичних даних, сформованих на екрані, а при потребі - на підставі виданих до друку таблиць. Перелік таких таблиць задається в меню і користувач вказує, які таблиці слід складати. У них наводяться такі вихідні повідомлення: суми та процентні ставки за кредитами у межах дня, обороти за окремими позичковими рахунками протягом зазначеного періоду, кількість угод, суми і процентні ставки за кредитами, відомість погашених кредитів за період; відомість прострочених і не погашений кредитних договорів, відомість пролонгованих кредитів, відомість кредитних договорів з простроченими відсотками та ін. Крім наведених за допомогою засобів EXCEL, можуть бути сформовані й інші документи, коли підготовлено робочий масив з необхідними даними на базі файла угод і файла, що відображає операції на кредитних рахунках.

На третій стадії комп”ютерних технологій управління кредитами формуються звіти, складаються аналітичні таблиці, а також обчислюються прогнозні показники, використовувані для підтримки та прийняття рішень.

Під час автоматизації аналізу кредитного портфеля проводиться аналіз його структури, що дає можливість переглянути й проаналізувати зведені показники по діючих кредитах в розрізі заданих групувальних ознак. Основні групувальні ознаки, за якими проводиться аналіз та оцінка кредитного портфеля, такі: по валютах, по термінах користування (довгострокові, середньострокові, короткострокові, пролонговані, прострочені), по строках погашення, за видами забезпечення, за категоріями ризику, в розрізі відсоткових ставок, за видами (клієнтські, міжбанківські), по договорах, по позичальниках.

При виборі групувальної ознаки, за якою проводиться оцінка, на екран користувача видається відповідна форма, яку в разі необхідності він може роздрукувати.

Одним із способів управління кредитним портфелем банку є створення внутрішнього банківського резерву для покриття можливих збитків від результатів кредитної діяльності. Створення резерву регламентується положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України.

Згідно з цим положенням комерційні банки повинні на перше число кварталу розглянути кредитний портфель банку з метою оцінки кредитних ризиків і формування резерву. Резерв поділяється на загальний та спеціальний: загальний резерв нараховується на стандартні кредити; спеціальний – на нестандартні кредити, а саме: під контролем, субстандартні, сумнівні, а також на безнадійні кредити.

Формування звітів за кредитами здійснюється автоматично на підставі баз даних оперативної інформації, Що сформовані пакетом програм ОДБ. Для цього використовується пакет програм АРМ зі статистичної звітності. В екранному меню цього пакету задається перелік звітів, які слід складати на задану дату.

Це такі звітні файли:

03 - дані про суми й процентні ставки за кредитами та депозитами (щоденно);

04 - дані про суми й процентні ставки за кредитами (щомісячно);

16 - дані про заборгованість за пролонгованими, простроченими та сумнівними кредитами;

інші файли.

За результатами оцінки кредитного портфеля і визначення резервів банком формуються звіти:

звіти “Про класифіковані кредити за формами власності” та “Про розрахунок резерву та можливі втрати за кредитами комерційного банку” складаються на підставі аналізу кредитного портфеля і відображають рівні ризику та резервування на наступний квартал;

звіти “Про зміни в резервах” та “Про списану безнадійну заборгованість” складаються на підставі обліку проведених операцій за минулий квартал.

Зазначені файли передаються до Регіонального управління НБУ, де використовуються для складання звітів, які передаються на верхній рівень інформаційної системи НБУ.

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій банківській сфері, оцінка переваг та можливостей створення

Технологія роботи з інформацією, зокрема її обробка, у банківських і фінансових установах України останніми роками істотно змінилася: широке застосування комп’ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій у банківській і фінансовій діяльності, у щоденній практиці фінансових і кредитних установ, як і будь-яких інших, стало реальністю. Проте впровадження автоматизованих інформаційних систем (АІС) у зазначених установах має принципові особливості.

Найголовнішою вимогою, що пред’являється сьогодні до автоматизованих банківських систем, є забезпечення користувачів доступом до сховищ даних в реальному режимі часу.

Метою АКБ “Укрсоцбанк” є створення єдиного інформаційного простору, створеного на основі технологій інформаційних сховищ, який повинен служити базою для реалізації різноманітних аналітичних і управлінських процедур (до них можна віднести оцінку кредитних і страхових ризиків, прогноз тенденцій на фінансових ринках та інше), а також інтенсивний розвиток корпоративної інформаційної інфраструктури, яка повинна забезпечити надання клієнту нового спектру банківських послуг з максимальною оперативністю та зручністю.

Згідно з теорією інформаційного забезпечення діяльність банку прийнято розглядати як сукупність позамашинної (традиційної) і машинної (комп’ютерної) сфер інформаційного забезпечення. Первинна інформація, з точки зору даної теорії, зароджується в позамашинній сфері в процесі прийняття рішень управлінським персоналом, яка потім фіксується в документах нормативно-довідкового, облікового, оперативного характеру, що містять інформацію про поточні процеси.

Машинна сфера інформаційного забезпечення покликана виконувати роль сховища логічно взаємопов’язаних масивів допоміжної інформації у вигляді баз і банків даних.

Основною метою АКБ “Укрсоцбанк” є гармонійне об’єднання двох сфер інформаційного забезпечення в єдину технологічну структуру на основі новітніх концепцій електронного документообігу.

З позицій найбільш раціональної організації процедур відпрацювання і прийняття управлінських рішень і формалізації схеми повсякденної діяльності АКБ “Укрсоцбанк” в переліку технологічних процесів управління корпоративними інформаційними ресурсами особливий інтерес представляють саме системи і технології документообігу, як деякої сукупності інформаційних технологій, що охоплює весь спектр операцій з організації діловодства. Система управління електронним документообігом являє собою комплекс програмних продуктів, що виконують функції управління потоком електронних документів.

АКБ “Укрсоцбанк” почав опрацювання теоретичних і практичних основ побудови системи управління інформаційним банківським простором на принципово новому технічному і технологічному рівні з урахуванням передового світового досвіду. Вона повинна охоплювати більш широкий спектр задач і процесів, чим просто облік і систематизація проходження різних документів. Це повинна бути дійсно система управління інформаційним простором, в яку система електронного документообігу входить як одна з підсистем.

Теоретичні основи побудови даної системи засновуються на тому факті, що робота з мультимедіа інформацією істото відрізняється від традиційних методів обробки алфавітно-цифрових даних. Це пов’язано, передусім, зі складною структурою мультимедійних матеріалів, що вимагають нетривіальних алгоритмів виділення з неї семактичних одиниць. Як модель даних, у переважній більшості сьогодні існуючих інформаційних систем, використовується сукупність абстрактних понять, які несуть інформацію про об’єкти реального світу в деякому закодованому вигляді. На відмінку від таких систем в мультимедіа-системах інформаційні компоненти повністю визначені й можуть містити посилання на інші об’єкти реального світу.

Проблеми пов’язані з використанням мультимедіа даних можуть бути вирішені тільки на основі використання принципово нових підходів до організації управління такими даними. Визначити такі підходи на сучасному етапі досить важно, оскільки, крім власне даних, необхідно враховувати еволюцію операційних систем, програмно-апаратних комплексів і мережених інформаційних технологій.

Як теоретичну основу використання систем обробки мультимедіа інформації АКБ “Укрсоцбанк” розглядає способи управління такими даними, способи доступу і здобування необхідної інформації в сукупності даних різного формату й структури. Існує два підходи до організації такого управління:

класичне індексування мультимедіа даних;

семіологічне індексування мультимедіа даних.

В АКБ “Укрсоцбанк” при формуванні інформаційного простору банківських установ частка традиційних документів, що мають чітко виражену алфавітно-цифрову структуру, була і залишиться традиційно домінуючою. Але рівень складності таких документів буде зростати, поступово набуваючи елементи мультимедійних даних. Буде зростати і потік даних класичного мультимедійного характеру.

АКБ “Укрсоцбанк”, вже зараз при плануванні переходу на систему управління інформаційним простором банку загалом і управління документообігом зокрема, спирається на нові підходи в організації подібних систем. Це дозволить не лише придбати істотний технологічний досвід на майбутнє, але і позбавить від необхідності створювати локальні системи управління інформацією різних форматів в структур, потім проектувати системи організації їх інформаційної взаємодії.

АКБ “Укрсоцбанк” почав застосування так званих інтра-мереж, як основоположної технології доступу до корпоративних інформаційних ресурсів банку.

Інтрамережа – це приватна комп’ютерна мережа, в яку закладені технології глобальної комп’ютерної мережі Internet. Така мережа дозволяє максимально використати переваги та істотно мінімізувати недоліки звичайних локальних і глобальних корпоративних мереж. Це дає АКБ “Укрсоцбанк” реальну можливість сумістити сучасну архітектуру клієнт-сервер з популярними Internet–технологіями на базі цього отримати обчислювальне середовище, яке не тільки просте в реалізації, підтримці, розширенні та використанні, але й сприяє підвищенню продуктивності праці працівників банку. Крім цього, створення і підтримка інтрамережі обходиться набагато дешевше.

Інтрамережі є надзвичайно гнучким і універсальним засобом, що дозволяє не тільки істотно скоротити витрати часу, але і найбільш раціонально використати обчислювальні інтелектуальні ресурси банку. Така система, спираючись на сучасні телекомунікаційні засоби і новітні засоби введення і збереження даних, здатна організувати в реальному часі процедури одночасного багаторазового доступу до даних, обліку і спільного використання інформації. Користувачі такої мережі отримують в своє розпорядження не тільки швидкий, зручний і стандартизований спосіб доступу до структурованої алфавітно-цифрової і мультимедійної інформації, стає реальністю організація оперативного обміну відео-аудіоінформацією, проведення відеоконференцій і т. д.

Об’єднання в єдину інформаційну систему новітніх методів формування первинних інформаційних ресурсів на основі використання цифрової техніки, сучасних методів доступу до мультимедійних даних, застосовуючи принципово нові способи і алгоритми їх обробки на основі Internet і Web технологій, є на сьогоднішній день найбільш перспективним напрямом розвитку інформаційних технологій.

На сучасному етапі розвитку суспільства основним капіталом будь-якого банку є їх інтелектуальна та інформаційна власність. Створення і використання інформаційних систем управління корпоративними інформаційними ресурсами дозволить не тільки підтримувати рівень інформаційного капіталу на належному рівні, але і розвивати його на абсолютно нових принципах. Цінність таких систем не лише у вдосконаленні засобів зв’язку, методів доступу до даних, впровадженні мультимедійних інтерактивних систем використання інформації, збільшенні продуктивності праці та поширенні без паперових технологій. Такі системи здатні повністю поміняти структуру виробничих взаємовідносин в сучасних банках.

4.3 Основні задачі та вимоги до комплексних систем захисту банківських інформаційних технологій

Основні загрози безпеки АБС можна розподілити на такі групи: інформаційні, програмно-математичні, фізичні, радіоелектронні, організаційно-правові.

До інформаційних загроз відносяться:

несанкціонований доступ - вид комп’ютерних порушень, який полягає в отриманні користувачем доступу до об’єкта, на який у нього не має санкціонованого дозволу адміністратора системи;

маніпулювання даними - це свідома фальсифікація, дезінформації чи приховування даних;

установка програмних закладок - це спеціально розроблена і приховано впроваджена в захищену систему програма, яка дає змогу зловмиснику дістати доступ до захищених ресурсів системи;

неправильне розмежування прав доступу - це надання певних повноважень особам, які не є відповідальними за ту чи іншу технологічну операцію. Будь-яка захищена система містить засоби, що використовуються в надзвичайних ситуаціях, коли користувач повинен мати можливість доступу до всіх наборів системи. Звичайно ці засоби використовуються адміністраторами, операторами, системними програмістами та іншими користувачами, що виконують спеціальні функції. Надання цих повноважень більш широкому колу спеціалістів є серйозною загрозою безпеки системи.

Кожен з користувачів системи повинен мати чіткі і обмежені його посадовими функціями права доступу до ресурсів системи. Набори прав доступу повинні охоронятися системою захисту від несанкціонованого (незаконнго) їх захоплення.

До основних засобів захисту інформації можна віднести такі: фізичні засоби, апаратні засоби, програмні засоби, апаратно-програмні засоби, криптографічні та адміністративні методи.

Фізичні засоби захисту - це засоби, необхідні для зовнішнього захисту ЕОМ, території та об’єктів на базі обчислювальної техніки. Які спеціально призначені для створення фізичних перешкод на можливих шляхах проникнення і доступу потенційних порушників до компонентів інформаційних систем та інформації, що захищається. Спектр сучасних фізичних засобів захисту дуже широкий.

Апаратні засоби захисту - це різні електронні, електронно-механічні та інші пристрої, які вмонтовуються в серійні блоки електронних систем обробки і передачі даних для внутрішнього захисту засобів обчислювальної техніки: терміналів, пристроїв введення та виведення даних, процесорів, ліній зв’язку та ін.

Основні функції апаратних засобів захисту:

заборона несанкціонованого (неавторизованого) зовнішнього доступу віддаленого користувача;

заборона несанкціонованого (неавторизованого) внутрішнього доступу до бази даних в результаті випадкових чи зумисних дій персоналу;

захист цілісності програмного забезпечення.

Ці функції реалізуються шляхом:

ідентифікації суб’єктів (користувачів, обслуговуючого персоналу) і об’єктів (ресурсів) системи;

перевірка повноважень, яка полягає в перевірці дозволу на певні види робіт;

реєстрації (протоколювання) при звертаннях до заборонених ресурсів;

реєстрації спроб несанкціонованого доступу.

Програмні засоби захисту необхідні для виконання логічних і інтелектуальних функцій захисту, які вмонтовані до складу програмного забезпечення системи.

За допомогою програмних засобів захисту реалізуються наступні задачі забезпечення безпеки:

контроль завантаження та входу в систему за допомогою системи паролів;

розмежування і контроль прав доступу до системних ресурсів, постійних та тимчасових наборів даних і т.п.;

захист файлів від вірусів;

автоматичний контроль за роботою користувачів шляхом протоколювання їх дій.

Апаратно-програмні засоби захисту - це засоби, які основані на синтезі програмних та апаратних засобів. Ці засоби широко використовуються при аутентифікації користувачів АБС. Аутентифікація – це перевірка ідентифікатора користувача перед доступом його до ресурсів системи.

Апаратно-програмні засоби захисту використовуються також при накладанні електронно-цифрових підписів відповідальних користувачів. Найбільш поширеним в АБС є використання смарт-карт, які вміщують паролі та ключі користувачів.

Криптографічні методи захисту - це методи, основані на криптографічних перетвореннях даних, тобто на їх шифруванні.

Основні криптографічні методи захисту:

шифрування з допомогою датчика псевдовипадкових чисел, яке полягає в тому, щогенерується гамма шифра за допомогою датчика псевдовипадкових чисел і накладається на відкриті дані з врахуванням зворотності процесу;

шифрування за допомогою пари ключів (з асиметричною системою шифрування), яких один ключ є відкритим і використовується для шифрування інформації, другий ключ - закритим і використовується для розшифрування інформації;

шифрування за допомогою криптографічних стандартів шифрування даних (з симетричною схемою шифрування), в основі якої використовуютьяс перевірені і випробовані алгоритми шифрування даних з великою криптостійкістю.

Криптографічні методи захисту інформації дуже широко використовуються в АБС і реалізуються у вигляді апаратних, програмних чи програмно-апаратних методів захисту.

Адміністративні засоби захисту - це заходи організаційного характеру, регламентуючі процеси функціонування АБС, використання її ресурсів, діяльність персоналу і т.д. Мета цих заходів в найбільшій мірі перешкодити та виключити можливість реалізації загроз безпеки. Адміністративно-організаційних заходів багато. Наведемо лише деякі:

розробка чіткої технології обробки інформації в АБС та контроль за її дотриманням;

організація захисту від встановлення прослуховуючої апаратури в приміщеннях інформаційних служб;

ретельний відбір персоналу (перевірка нових співробітників, ознайомлення їх з порядком роботи з конфіденційною інформацією, з мірами відповідальності за порушення правил її обробки).

Розділ 5. Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі

5.1 Аналіз санітарно-гігієнічних вимог праці в приміщенні Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк”

Відповідальність за організацію охорони праці в цілому по Канівському відділенні АКБ “Укрсоцбанк” несуть керуючий банком і інженер з охорони праці. Оскільки працівник кредтного відділу розміщується на території приміщення відділу бухгалтерського обліку та контролю, будемо розглядати цей відділ. Приміщення відділу бухгалтерського обліку та контролю знаходиться на другому поверсі п’ятиповерхової споруди. Тут знаходиться п’ять робочих місць. Площа приміщення відділу бухгалтерського обліку та контролю 52 кв.м при висоті 3,0. В кімнаті знаходиться п’ять робочих місць. Отже, на одного працівника приходиться площі по 10,4 кв.м, об’єму - 31,2 куб.м. Ці показники відповідають нормам БНіП 11-90-81, СН 512-78 та ГСан ПіН 3.3.2. 007-98.

Основним елементом виробничої структури підприємства є робоче місце, від правильної організації якого суттєво залежить ефективність та безпека кожної технологічної операції та виробничого процесу в цілому. Тому важливо, щоб організація та стан робочих місць забезпечували зручні та безпечні дії, а також технічне обслуговування та ремонт виробничого устаткування. Конструкція робочого місця, його розміри та взаємне розташування органів керування, відображення інформації повинні відповідати антропометричним, фізіологічним та психофізичним особливостям людини, а також характеру виконуваної роботи. На робочих місцях передбачена площа , на якій розміщуються шафи, столи, сейфи.

Загальний стан кімнати добре пристосований для праці персоналу. Стеля - біла, стіни у кімнаті пофарбовані в зелений колір, що позитивно впливає на психічний стан працюючих людей, а підлога покрита паркетом. У кімнаті знаходиться сім столів, три з яких дерев’яні, а чотири комбіновані - виготовлені з пресованих деревоплит та металу; десять сучасних стільців на роликах, п’ять дерев’яних шаф, ксерокс, два сейфи, які підключені до системи охорони і виведені на пульт централізованої охорони.

Мікроклімат у відділі бухгалтерського обліку та контролю благодійно сприяє процесу праці. Оптимальними (комфортними) мікрокліматичними умовами вважаються такі умови, при яких має місце найвища працездатність і хороше самопочуття. Допустимі умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму. Температура повітря у перехідний період від 20С до 22С, що відповідає нормам. Відносна вологість складає 40-50%, при нормі 40-60%. Швидкість руху повітря - 0,18 м/с, при нормі 0,1-2,0 м/с.

Для забезпечення підтримки метереологічних вимог в кімнаті у холодну пору року передбачено централізоване водяне опалення. В приміщенні знаходиться шість чавунних батарей: чотири по п’ятнадцять секцій і дві по тринадцять секцій кожна, які знаходяться під вікнами та впродовж стін. В цій системі прогріта вода надходить до батарей від котельні централізованого опалення з температурою 65С .

У теплий час року для забезпечення робочого клімату у приміщенні є кондиціонер БК-1500, який забезпечує при необхідності приміщення свіжим повітрям необхідної температури.

У приміщенні чотири вікна розмірами 4м х 1,5м. Звичайна вентиляція здійснюється через вікна і кватирки.

На території Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк” знаходиться кімната відпочинку, в якій розміщено один диван, два крісла, журнальний столик. Мається в наявності магнітофон, з допомогою якого можна прослухати записи з заспокійливою музикою. Тут є куточок, де співробітники банку можуть приготувати чай, каву та т.ін.

Отже, значення параметрів, які характеризують санітарно-гігієнічний стан праці у приміщенні відділу бухгалтерського обліку та контролю Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк” зведено в табл.5.1, де вони порівнюються з прийнятими нормами та стандартами.

Таблиця 5.1

Параметри санітарно-гігієнічних умов праці у приміщенні відділу бухгалтерського обліку та контролю Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк”

Параметр	Фактичне значення	Норматив по ГОСТ 12.1.005-8В та іншими державними стандартами	Відповідність нормативним параметрам
Шум (дБЛ)	50	50-65	Відповідає
Відносна вологість(%)	40-50	40-60	Відповідає
Швидкість руху повітря (м/с)	0,18	0,1-2,0	Відповідає
Температура в перехідний період (С)	20-22	18-27	Відповідає
Запиленість (мг/куб.м)	0,18	0,2-2,0	Відповідає
Освітленість(лк)	922,56	більше 400	Відповідає

З приведеної таблиці ми бачимо, що всі параметри відповідають встановленим нормативам.

Природнього освітлення достатньо для праці над письмовими столами та за комп’ютерами.

Площа вікон повинна відповідати площі приміщення, що відображається залежністю:

Sn/So (1/5) / (1/6) > 0,2, (5.1)

де Sn - площа підлоги приміщення,

So - площа вікон.

24кв.м/52кв.м=0,46

Таким чином, природнього освітлення для роботи вдень - достатньо.

У вечірній час доби у відділі бухгалтерського обліку та контролю Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк” використовується електричне освітлення. На стелі знаходиться десять світильників типу ЛПО-01 по одній лампі накалювання у кожному, потужністю по 75 Вт. Світильники знаходяться безпосередньо над робочими столами.

Шум у приміщенні виникає від роботи п”яти комп”ютерів і чотирьох принтерів та складає 50 дБЛ, при нормі шуму у приміщенні 50-65 дБЛ.

Канівське відділення АКБ “Укрсоцбанк” розташоване в живописному місці, неподалік проходить русло річки Дніпро. Біля банку насаджено багато дерев. За рахунок цього загазованість повітря не виникає. Запиленість складає 0,18 мг/куб.м при нормі 0,1-2,0 мг / куб.м.

У приміщенні банку знаходиться три туалетних кімнати для чоловіків та жінок з повним набором гігієнічних засобів: серветки, рушники, мило, сушка для рук, туалетний папір. У кожній кімнаті є умивальник з гарячою та холодною водою, є дзеркала.

Два рази на день у всьому приміщенні Канівського відділення АКБ “Укрсоцбанк” проводиться вологе прибирання. Один раз на півріччя санітарні служби проводять дезактивацію приміщення для запобігання у ньому гризунів та комах. Кожен відділ має аптечку першої допомоги.

Отже, санітарний стан приміщення досить позитивний.

5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

Приміщення відділу бухгалтерського обліку та контролю знаходиться на другому поверсі п’ятиповерхової будівлі. В приміщенні проведена внутрішня електропроводка, обладнання працює під напругою 220 В. Всі електропроводки в приміщенні скриті, встановленні в відповідності до правил їх встановлення. Використовується такий спосіб прокладки проводів і кабелю: в трубах, коробках, під штукатуркою. За ступенем безпеки відділ бухгалтерського обліку та контролю відноситься до підвищеної безпеки враження людини електричним струмом, так як п’ять робочих місць розташовані поблизу батареї теплопостачання і існує можливість дотику людини до батарей, що мають з'єднання з землею, з одного боку і металевим корпусом електрообладнання з іншого боку.

Комплекс необхідних заходів техніки безпеки визначається в залежності від видів електроустановки, її номінальної напруги, умов середовища, типу приміщення. ПУЕ передбачені такі заходи електробезпеки: конструктивні, схемно-конструктивні, експлуатаційні.

Комп’ютери ІВМ РС, які знаходяться у відділі бухгалтерського обліку та контролю відносяться до класу електроприладів до 1000В зачиненого виконання; всі струмопровідні частини знаходяться в кожухах.

Щодо експлуатаційних заходів АКБ “Укрсоцбанк” виконує правила техніки безпеки при роботі з високою напругою.

В приміщенні банку нема струмопровідного пилу (вугільний, металевий), струмопровідних полів (металевих, земляних, залізобетонних і т.д.)

В відділі бухгалтерського обліку та звітності є 18 розеток. Вони розташовані на висоті 1 м. від підлоги. Всі вони призначенні для вмикання електрообладнання та електроприладів. Всі розетки підключені до мережі 220В. Проводка знаходиться під штукатуркою.

АКБ “Укрсоцбанк” проводить навчання та інструктаж з техніки безпеки декількох видів: вхідний, первинний, неплановий, потоковий.

Вхідний інструктаж проводиться в день прийому працівників на роботу з метою ознайомлення з загальним поняттям з техніки безпеки.

Первинний інструктаж проводиться один раз у 6 місяців з усіма працюючими незалежно від стажу та класифікації по даній професії з метою перевірки та підвищення рівня знань з охорони праці.

Неплановий інструктаж виникає при змінні правил з охорони праці, в разі різних змін в об’єктах, що обслуговуються, при порушенні працівниками інструкцій по охороні праці, після травм, аварій.

Потоковий інструктаж проводиться з робітниками перед виконанням робіт.

Приміщення відділу бухгалтерського обліку та звітності АКБ “Укрсоцбанку” з пожежної безпеки відноситься до категорії Д. За вогнестійкістю будівлі відноситься до первого ступення.

До можливих причин виникнення пожежі можна віднести:

- необережне користування вогнем;

- несправність електричного обладнання;

- порушення правил користування обладнанням;

- коротке замикання обладнання.

Профілактичні заходи, які проводяться банком – це підтримання електричного обладнання у робочому стані, своєчасний ремонт застарілого обладнання та проведення інструктажу з персоналом.

Приміщення обладнане пожежною сигналізацією. Схеми евакуації при пожежі розташовані у коридорах приміщення на кожному поверсі. В приміщенні є два вогнегасники: типу ОХП-10, і двохпорошковий вогнегасник ОП-5. Вогнегасники в банку замінюються щорічно.

У випадку пожежі евакуація людей здійснюється через центральні сходи. Найбільша відстань до евакуаційного виходу 52 м, нормами цей показник не обмежується.

В банку є пожежна служба, яка несе відповідальність за стан протипожежних засобів, при цьому проводиться запис у спеціальному журналі з пожежної безпеки.

5.3 Розрахунок загально обмінної вентиляції приміщення АКБ “Укрсоцбанк” з урахуванням кількості працюючих в ньому людей

Загальнообмінна вентиляція призначена для заміни забрудненого повітря на чисте у всьому об'ємі приміщення. Вона застосовується у тому випадку коли шкідливі виділення надходять безпосередньо у повітря приміщення та коли робочі місця розташовані по усьому приміщенні. Види загальнообмінної вентиляції: природна, механічна і змішана.

Для сталого процесу загальнообмінної вентиляції при поглинанні надлишкової теплоти у приміщенні необхідні кількість вентиляційного повітря L, м³/за год, яка обчислюеться за формулою:

L = 3.6Q/c(T_>2>-T_>1>). (5.2)

Де L – кількість вентиляційного повітря L, м³/за год;

Q – кількість надлишкової теплоти, Вт;

с - питома вага теплоємкість повітря, с = 1кДж / (кг*К);

 - густина повітря при даній температурі, при нормальних умовах  = 1,2 кг / м³ ;

T_>1 >і T_>2 >- відповідно температура повітря, що надходить і виходить, С.

Надлишки теплоти Q визначають як різницю між загальною кількістю теплоти, що виділяється в приміщенні (теплота від гарячих поверхонь технологічного обладнання і трубопроводів, охолодження нагрітих виробів, працюючого електрообладнання та штучного освітлення, людських тіл та інше), та втратами теплоти через будівельні конструкції приміщення.

Q = qV(Тср.в-Тн) ; (5.3)

q = P/S(1/Rcт+(1/Rок+1/Rст))+1/h*(0.9/Rпт+0.6/Rпл); (5.4)

де q – коефіціент остіклення;

Rcт - термічний опір стін (цегельна стіна згідно СніП ІІ-3-79= 4,3м² *Сº/Вт;

Rок – термічний опір вікон = 1,604 м²* Сº/Вт;

Rпт – термічний опір стелі = 2,2 м²* Сº/Вт;

Rпл – термічний опір підлоги = 2,2 м²* Сº/Вт;

 = S вікон = 6/S зовн.стін = 60 = 0,1

Після того як всі дані підставимо в формулу (5.4) отримаємо q = 0,55

V- зовнішній об’єм приміщення = 204,6 м³ ;

Тср.в. = 20ºС – середня температура в середині приміщення;

Тн = 10ºС – параметр БНіП ІІІ-33-75 – середня зовнішня температура.

Підставивши всі отримані дані в формулу (5.3) визначимо Q=1125.3 Вт.

Зробивши всі необхідні розрахунки і підставивши їх у формулу (5.2), в результаті отримаємо розрахунок необхідної кількості вентиляційного повітря:

L = 3.6*1125.3 / 1*1.2(20-10) = 337.59 м³ / год (5.5)

Величина тепловитрат визначається за БНіП ІІ-А.7-71, БНіП ІІ-32-75 залежно від кліматичних умов.

Після розрахунку витрат вентиляційного повітря L встановлюють кратність вітрообміну n у приміщенні, год^-1 ,

n = L / V, (5.6)

де n – кратність вітрообміну, год^-1 ;

V – об’єм приміщення, м³ .

Кратність повітрообміну показує інтенсивність вентилювання даного приміщення, тобто кількість обмінів повітря в приміщенні, яке подається або притягується протягом однієї години. У разі якщо повітря подається, перед значенням n ставлять знак плюс, якщо витягується – мінус; коли у приміщенні одночасно подається та витягується повітря, ставлять знак плюс-мінус.

У відділенні банку кратність повітрообміну складає:

n = 337.59 / 150 =  2.2год^-1, (5.7)

що відповідно до санітарних норм СН 245-71 достатньо для підтримання сприятливого мікроклімату в приміщенні.

Зробимо розрахунок загальнообмінної вентиляції приміщення з врахуванням кількості працюючих у ньому людей.

Визначимо кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання приміщення обсягом V=156,0 м³, якщо в ньому працює 5 чоловіки.

Відповідно до санітарних норм, якщо обсяг приміщення, що приходиться на одну людину, менше 20м³, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, повинне бути не менш 30м³/год. на кожного працюючого; при об’ємі приміщення більшому 20 м³ на одну людину кількість приточного повітря для провітрювання повинне бути не меншим 20м³/год. на кожного працюючого.

Рішення. Кількість припливного повітря з урахуванням чисельності працюючих (м³/год) розраховується за формулою:

L=L_>1>* n , (5.8)

де L_>1>_> >– норма подачі припливного повітря на 1 людину,

L_>1>=V/n=156,0 м³ /5чол = 31,2 м³/чол; (5.9)

n=5 – число постійно працюючих у приміщенні.

Так як в даному випадку об’єм приміщення на одного працюючого складає 31,2 м³/чол, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, приймаємо рівною 20 м³/год.

Тоді

L = 20м³/год*5 = 100м³/год (5.10)

Таким чином, за результатами аналізу стану санітарно гігієнічних умов праці, техніки безпеки та пожежної безпеки можна зробити наступні висновки, всі головні нормативи в нормі і відповідають ДЕСТ 12.1.005-88: відносна вологість у приміщенні складає 40-50%, швидкість руху повітря 0,18 м/с, температура в перехідний період 20-22 ºС , запиленість складає 0,18 мг/куб.м., шум 50дБЛ.

Недоліком в санітарно-гігієнічних умовах праці є те, що в приміщенні відділу бухгалтерського обліку та контролю знаходиться ксерокс, що створює несприятливі умови праці. Отже, необхідно керівництву АКБ “Укрсоцбанк” організувати роботу на ксерокопіювальному апараті в іншому приміщенні, що дасть змогу поліпшити санітарно-гігієнічні умови праці.

Висновки

Таким чином, підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки неминучо пов’язана з ризиком. Він присутній при будь-якій операції банку, хоча може бути в різних масштабах та по-різному “пом’якшуватись”.

В першому розділі роботи була розглянуто сутність банківських ризиків та їх існуючі класифікації. В процесі роботи було виявлено, що в економічній літературі та в практиці термін “ризик” вживається досить часто і залежно від контексту в поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У нейширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірнісю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов’язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.

Проблемі банківських ризиків присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні класифікації ризиків взагалі та, зокрема, ризиків, що притаманні банківській діяльності. Але я вважаю, що найбільш розгорнута та повна класифікація банківських ризиків представлена в книзі “Банківські ризики” автор Севрук В.Т., що наведено в п. 1.1. даної роботи.

Необхідно відмітити, що хоча проблема класифікації банківських ризиків і важлива, все ж таки вона є другорядною по відношенню до проблеми управління ними.

При управлінні банківськими ризиками, банки України керуються законодавчими та нормативними документами, які регламентують банківську діяльність в цілому, а також окремі питання.

Управляти ризиком - означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого його рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління.

Вітчизняні банки проблему створення ефективних систем управління ризиками ще мають вирішити. При цьому важливо використати міжнародний досвід та пам'ятати, що становлення практики управління ризиками ще не завершене. Створити універсальну методику побудови зазначених систем не можна в принципі, оскільки кожний банк по-своєму унікальний, орієнтований на власну ринкову нішу, можливості своїх співробітників, усталені зв'язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним банком, призведе швидше до негативних наслідків в іншому банку.

В другому розділі даної роботи розглянуто: методологічні засади організації бухгалтерського обліку кредитних операцій, як стандартних так і не стандартних, порядок обліку забезпечення кредитних операцій (заставленого майна), особливості обліку надання та погашення кредитів в іноземній валюті, особливості надання та обліку гарантій, облік формування резервів під сумнівну заборгованість. Значне місце в другому розділі займають особливості бухгалтерського обліку формування та використання резервів під кредитні ризики.

Згідно з чинним законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України банки формують резерви на покриття можливих втрат за кредитними операціями.

Створення резерву під кредитні ризики банку – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризику кредитних операцій.

В третьому розділі викладені основні проблеми та складності, які виникають на сьогодні в Україні в сфері управління банківськими ризиками, зокрема, кредитним ризиком. Найбільш загальні проблеми управління кредитним ризиком пов’язані із факторами зовнішнього середовища, а саме політична та економічна нестабільність, недосконала правова база, що постійно змінюється; з відсутністю системного підходу до управління ризиками; з відсутністю обгрунтованих методологій вимірювання банківських ризиків; з відсутністю кваліфікованих спеціалістів у сфері управління банківськими ризиками. Також виявлені проблеми управління кредитним ризиком. В роботі запропоновані шляхи розв’язання виявлених проблем, визначено основи формування системного підходу управління кредитним ризиком.

Розвиток банківської справи на Україні досяг певного рівня, який призводить до необхідності виявлення, аналізу та управління банківських ризиків, що давно використовується у зарубіжній банківській практиці і тільки починає свій розвиток в Україні.

Всі ці проблеми стосуються всіх банків України і мають вплив на всю банківську систему вцілому. При їх вирішенні необхідно сприратись на досвід економічно стійких країн, але враховувати індивідуальність становлення та розвитку банківської системи України. Всі ці проблеми з часом будуть вирішені, а на їх місці з’являться нові. Без проблем та труднощів не буває розвитку.

Список використаних джерел

Закон України “Про банки і банківську діяльність”. (Відомості Верховної Ради, 2001 р., N 5-6, ст.30), редакція закону від 22.06.2004 р. чинна 3 15.07.2004 р.

Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах”. (Відомості Верховної Ради, 1994 р., N 31, ст.286), редакція закону від 11.05.2004 р. чинна з 09.06.2004 р.

Закон України “Про Національний банк України”. (Відомості Верховної Ради, 1999, N 29, ст. 238), редакція закону від 03.02.2004 р. чинна з 27.02.2004 р.

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”. (Відомості Верховної Ради, 2003, N 36, ст.275)

Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті (від 17.03.2004 р.)

Положення про систему електронної пошти Національного банку України (від 29.12.2004 р.)

Закону України "Про охорону праці" (ухвала Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 року № 2695-ХII)

Інструкція Правління НБУ “Про організацію роботи з готівкового обігу установ банків України” № 69 від 19.03.2001 р.

Інструкція Правління НБУ “Про безготівкові розрахунки в господарчому обороті України” №135 від 25.04.2001 р.

Інструкція Національного банку України від 28.08.2001 р. "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" з наступними змінами і доповненнями.

Положення про ведення касових у національній валюті в Україні, №72 від 19.02.2001 р.

Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Затверджено постановою Правління НБУ від 21.11.1997 р. № 388.

Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні, затвердженим Указом Президента України від 22 травня 1998 року N 505/98;

Положення про Ліцензійну палату України, затвердженим Указом Президента України від 16 липня 1997 року N 648/97, і у виконання ухвали Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 року N 1020 ( 1020-98-п )

Облік та аудит в комерційних банках / А.М.Герасимович, Т.В.Кривов’яз, О.А. Мазур та ін. / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М.Герасимовича. – Львів: Фенікс, 2004. – 512 с.

Івасів Б.С. Операції комерційних банків. - К., 1992.

Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др. Коммерческие банки /Пер. с англ. Под ред. В.М. Усоскина. - М.: СП "Космополис", 2003р.

Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М., 2003р.

Ачкасов А.И. Активные операции коммерческих банков. - М., Косалтбанкир, 2004р..

Мирун Н.И., Герасимовыч А.М. Банковское обслуживание предприятий и населения. - К., 2004р.

Панова Г.А. Банковское обслуживание частных лиц. - М., 2004р.

Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: “Академія”, 2001. – 320 с.

Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 220с.

Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. – 2-ге видання, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2004. – 239 с.

Лакосник Е. Новые IT для финансовых институтов // Банковская практика за рубежом.- 2004.- № 11.- C. 34-39.

Баласинович Б. Стан та перспективи розвитку ІКТ-індустрії в Україні // Банківська справа.- 2004.- № 5/6.- C. 39-48.

Недилько А. Место информационных технологий в стратегии развития // Банковская практика за рубежом.- 2005.- № 2.- C. 56-58.

Вересюк А. Малый электронный банковский бизнес // Банковская практика за рубежом.- 2005.- № 8.- C. 65-69.

Яковенко С. І. Інформаційні технології й реінжиніринг у процесах організації, трансформації та управління корпораціями // Актуальні проблеми економіки.- 2005.- № 10.- C. 222-235.

Лищишин М., Шаповалов С., Сажинець С. Інтернет - інструмент розвитку інформаційних технологій // Підприємництво, господарство і право.- 2004.- № 12.- C. 124-126.

Яковенко С. І. Реінжиніринг бізнес-процесів шляхом інформатизації управління на підприємствах України // Актуальні проблеми економіки.- 2004.- № 9.- C. 118-130.

Охоба О. М. Інформаційні технології в управлінні інвестиційними проектами // Актуальні проблеми економіки.- 2004.- № 9.- C. 115-117.

Бережной О. А. Інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень // Актуальні проблеми економіки.- 2004.- № 9.- C. 26-29.

Недилько А. Информационная эволюция // Банковская практика за рубежом.- 2004.- № 8.- C. 65-67.

Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів ВНЗ/ За ред. В.С.Пономаренка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 544 с.

Карпенко С.Г. Інформаційні системи і технології. Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2004 р. – 192 с.

Коряк С.Ф., Самофалов Л.Д. Комп’ютерні системи обробки та передачі фінансової інформації. / Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За ред. Самофалова Л.Д. – Харків: “Компанія СМІТ”, 2004. – 290 с.

Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Гудзевич Я., Вознюк М.: Операції комерційних банків / 2-ге вид., доп. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 516 с.

Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. Посібник. – 2-ге вид., перероб, і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 239 с.

Савицкий Н.И.. Экономическая информатика. К.:Кондор, 2005 – 429 с.

Ситник В.Ф. та ін. Основи інформаційних систем: навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1997. – 252 с.

Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Сало І.В. та ін. Економічна інформатика. – Суми. Видавництво “Слобожанщина”. 2000. – 260 с.

Страхарчук А.Я., Страхарчук В.П. Інформаційні технології в економіці: Навч. посібник. – К.: УКООП “Освіта”, 1999. – 355 с.

Уткин В.Б., Балдин К.В. Информационные системы и технологии в экономике. Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 335с.

Шквір В.Д., Загородній А.Г., Височан О.С. Інформаційні системи і технології в обліку – Львів: Видавництво Львівського національного університету “Львівська політехніка”, 2003. – 268 с.

Гриценко Р. Сучасні платіжні технології та їх використання у соціальній сфері // Вісник Національного банку України. – 2004. – №10. – с. 18-20.

Джоунс П. Реинжиниринг дебетовых карточных систем // Карт_Бланш. – 2005. – №5. – с.26-31.

ДЭффективные кредиты // Бизнес. – 2006. – № 1-2. – с. 32-34.

Завальнюк Є. Розвиток прикладної банківської системи з урахуванням вимог міжнародних стандартів: інструментальний аспект // Вісник Національного банку України. – 2005. – №7. – с. 26-28.

Запорожець З. Сучасні тенденції у сфері банківських інформаційних технологій // Вісник Національного банку України. – 2004. – №3. – с. 38 39.

Запорожець З. Управління банківськими ризиками в контексті інформаційних технологій // Вісник Національного банку України. – 2004. – №10. – с. 54-59.

Заруцька О. Проблеми розвитку банківського управлінського обліку // Вісник Національного банку України. – 2005. – №8. – с. 40-42.

Интегрированный Front-Office как инструмент развития банка // Банкиръ. – 2005. – №3. – с. 38-40.

Івченко І., Гуска І. Комплексна система антивірусного захисту інформаційної мережі НБУ // Вісник Національного банку України. – 2004. – №7. – с. 38-41.

Капий А. Интернет-платежи: второе дыхание // Карт_Бланш. – 2005. – №3 – с. 27-33.

Капралов Р. Рынок платежных систем: новые горизонты // Банкиръ. – 2005. – № 2. – с. 23.

Коваль І., Гаврилюк В. Система електронних міжбанківських переказів НБУ // Вісник Національного банку України. – 2005. – №1. – с. 8-10.

Коломієць С. Інтернет-платежі за технологією НСМЕП // Вісник Національного банку України. – 2005. – №8. – с. 18-19.

Коломієць С. Перспективи розвитку Національної системи масових електронних платежів // Вісник Національного банку України. – 2005. – №4. – с. 33-34.

Кравець В. Інтернет-комерція в Україні // Вісник Національного банку України. – 2004. – №3. – с. 9-12.

Кравець В. Інтернет-платежі в системі безготівкових розрахунків // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 11. – с. 21-23.

Крыжановская Л. Банкоматы стали «умнее» // Банкиръ. – 2005. – №3. – с. 52-53.

Куклев К. Карточные продукты для банков // Банкиръ. – 2005. – № 2. – с. 56-57.

Лессік Д., Івченко І. Інформаційна безпека банківської діяльності: вимоги міжнародних стандартів // Вісник Національного банку України. – 2004. – №9. – с. 25-27.

Марченко В. Комментарии к Положению о порядке эмиссии платежных карт и осуществления операций с их применением // Карт_Бланш. – 2005. – №6-7. – с. 34-39.

Махаєва О. Електронні гроші в Європі та Україні // Вісник Національного банку України. – 2004. – №9. – с. 22-24.

Примостка Л. Економічні ризики в діяльності банків // Банківська справа. – 2004. – № 3. – с. 16.

Развитие Интернет-банкинга Ffktura.ru // Карт_Бланш. – 2004. – №9-10. – с. 47-49.

Решетніков П. Досвід використання інформаційних технологій у банківській справі // Вісник Національного банку України. – 2004. – №4. – с. 40-43.

Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків України // Вісник Національного банку України. – 2005. – №4. – с. 20-22.

Харченко В. Нове у використанні платіжних карток // Вісник Національного банку України. – 2005. – №8. – с. 15-17.

Хит сезона: «Платежная карта 2005» // Карт_Бланш. – 2005. – №6-7. – с. 6 14.

Шпірко А., Прокопенко А. Запровадження та ефективне використання електронного документообігу й електронного підпису в Україні: проблеми, нові можливості, шляхи розвитку // Вісник Національного банку України. – 2005. – №3. – с. 36-41.

Долин П.А. Справочник по технике безопасности. – М.: Энергоиздат, 2003. – 800 с.

Рожков А.П. Пожарная безопасность на производстве. Учебное пособие. – Киев: Редакция журнала «Охрана труда», 2002р. – 219 с.

Сибаров Ю.Г. и др. Охрана труда в вычислительных центрах. – М.: Машиностроение, 2004р. – 192с.

Додаток А

Основні показники діяльності АКБ “Укрсоцбанк

млн.грн.
	2008	2007	2006
Баланс
Чисті активи	1 852	1 629	1 099
Власний капітал	266	255	207
Позики та аванси клієнтам	941	734	550
Кошти клієнтів	1 519	1 263	862
корпоративних клієнтів	1 035	1 017	674
приватних клієнтів	484	246	189
Доходи / витрати
Чистий доход від процентів	185	167	129
Чистий доход від зборів і комісій	126	120	80
Чистий торговельний дохід	15	20	61
Всього доходу	331	305	272
Операційні витрати	(255)	(228)	(159)
Прибуток (збиток) до створення резервів та оподаткування	76	77	113
Резерв на знецінення активів	(58)	(77)	(21)
Прибуток (збиток) до оподаткування	18	(0,1)	92
Сплата податку	(8,0)	(4,5)	(28,6)
Прибуток після оподаткування	10,6	(4,6)	63,1
Ліквідність
Активи з погашенням до 3 місяців / пасиви з погашенням до 3 місяців	1,36	1,51	2,05
Достатність капіталу
Капітал 1-го і 2-го рівнів / Активи та позабалансові зобов’язання, зважені на ризик	19%	20%	25%
Прибутковість
Прибутковість активів (ROA)	0,6%	-0,3%	5,7%
Прибутковість капіталу (ROЕ)	4,0%	-2,0%	30,5%
Кредитний ризик
Резерв на знецінення позик / Позики та аванси клієнтам	21%	24%	27%

Додаток Б

Додаток Д

Додаток Е

Додаток Ж

Додаток И

Зміни в доходах /витратах тис.грн.

Показники	2008	2007	Різниця
Чистий процентний дохід	185 287	166 889	18 398
Чистий доход від зборів і комісій	126 105	119 488	6 617
Прибутки від переоцінки валютних позицій, операцій з іноземними валютами і цінними паперами	16 863	15 631	1 232
Доход від інших операцій	2 874	3 199	(325)
Операційний дохід	331 129	305 207	25 922
Операційні витрати	(254 890)	(218 246)	(36 644)
Збитки від зменшення корисної вартості	(57 676)	(76 992)	19 316
Прибуток до оподаткування	18 563	(144)	18 707
Витрати на сплату податку на прибуток	(7 978)	(4 508)	(3 470)
Чистий прибуток	10 585	(4 652)	15 237

Додаток К

Консолідований баланс станом на 31 грудня 2008 та 2007 років тис.грн

	2008	Питома вага, %	2007	Питома вага, %	Різниця
1	2	3	4	5	6
Активи
Каса	101617	5	63863	4	37754
Залишки на рахунку в Національному банку України	116449	6	111514	7	4935
Кошти в інших банках	197447	11	377139	23	(179692)
Позики та аванси клієнтам	940685	51	733711	45	206974
Інвестиції	118654	6	69781	4	48873
Основні засоби і нематеріальні активи	260738	14	238589	15	22149
Інші активи	116398	6	34386	2	82012
Усього активів	1851 988	100	1628 983	100	223005
Зобов’язання
Кошти інших банків	46228	2	103785	6	(57557)
Поточні рахунки клієнтів	948051	51	953144	59	(5093)
Депозити клієнтів	571154	31	310148	19	261006
Інші зобов’язання	20313	1	6489	0	13824
Усього зобов’язань	1585 746	86	1373 566	84	212180
Усього власного капіталу	266242	14	255417	16	10825
Усього зобов’язань та власного капіталу	1851988	100	1628983	100	223005

\

Додаток Л

Фінансова звітність

Баланс на 31 грудня 2008 р.

	Комен-тар	2008	2007
(у тисячах гривень і доларів США)		(гривні)	(долари США)*	(гривні)	(долари США)*
Активи
Каса		101,617	19,180	63,863	11,750
Залишки на рахунку в Національному банку України	5	116,449	21,980	111,514	20,518
Кошти в інших банках	6	197,447	37,268	377,139	69,391
Позики та аванси клієнтам	7	940,685	177,555	733,711	134,997
Інвестиції	8	118,654	22,396	69,781	12,839
Основні засоби і нематеріальні активи	9	260,738	49,214	238,589	43,899
Інші активи	10	116,398	21,970	34,386	6,327
Усього активів		1,851,988	349,563	1,628,983	299,721
Зобов’язання
Кошти інших банків	11	46,228	8,726	103,785	19,096
Поточні рахунки клієнтів	12	948,051	178,945	953,144	175,371
Депозити клієнтів	13	571,154	107,806	310,148	57,065
Інші зобов’язання	14	20,313	3,833	6,489	1,194
Усього зобов’язань		1,585,746	299,310	1,373,566	252,726
Власний капітал
Статутний капітал	15	48,601	9,173	48,601	8,942
Вплив інфляції на статутний капітал	4	127,150	24,000	127,150	23,395
Акції, викуплені у акціонерів		(144)	(27)	(408)	(75)
Надбавка до номінальної вартості акцій		547	103	546	101
Накопичений нерозподілений прибуток	16	90,088	17,004	79,528	14,632
Усього власного капіталу		266,242	50,253	255,417	46,995
Усього зобов’язань та власного капіталу		1,851,988	349,563	1,628,983	299,721
Позабалансові реальні та потенційні зобов’язання	17

Додаток М

Фінансова звітність

Звіт про прибутки і збитки за рік, що закінчився 31 грудня 2008 р.

	Комен-тар	2008	2007
(у тисячах гривень і доларів США та у стабільній вартості у гривнях на 31 грудня 2000 р.)		(гривні)	(долари США)*	(гривні)	(долари США)*
Доход від процентів та подібні доходи	18	289,699	54,681	283,927	52,240
Витрати на виплату процентів та подібні витрати	19	(104,412)	(19,708)	(117,038)	(21,534)
Чистий доход від процентів		185,287	34,973	166,889	30,706
Доход від зборів і комісій		134,676	25,420	124,878	22,977
Витрати на виплату зборів і комісій		(8,571)	(1,618)	(5,390)	(992)
Чистий доход від зборів і комісій	20	126,105	23,802	119,488	21,985
Прибутки за вирахуванням збитків від операцій з іноземними валютами	21	14,613	2,758	19,916	3,664
Прибутки за вирахуванням збитків від зміни вартості інструментів, наявних для продажу		2,250	425	(4,285)	(788)
Доход від інших операцій		2,874	542	3,199	589
Операційний доход		331,129	62,500	305,207	56,156
Заробітна плата та інші виплати працівникам		(137,395)	(25,933)	(103,326)	(19,011)
Загальногосподарські адміністративні витрати	22	(92,209)	(17,404)	(78,627)	(14,467)
Знос і амортизація	9	(25,286)	(4,773)	(17,721)	(3,261)
Збитки від зменшення корисної вартості основних засобів і нематеріальних активів		-	-	(18,572)	(3,417)
Інші збитки від зменшення корисної вартості	23	(57,676)	(10,886)	(76,992)	(14,166)
Операційні витрати		(312,566)	(58,996)	(295,238)	(54,322)
Збиток по чистій монетарній позиції		-	-	(10,113)	(1,861)
Прибуток (збиток) до оподаткування		18,563	3,504	(144)	(27)
Витрати на сплату податку на прибуток	24	(7,978)	(1,506)	(4,508)	(829)
Чистий прибуток (збиток) за рік		10,585	1,998	(4,652)	(856)