Адвокатура в Україні (работа 1)

Адвокатура в Україні

У ст. 59 Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і репрезентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Службі безпеки, органах державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори тощо, які діють відповідно до закону і статутів адвокатських об’єднань.

Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а в установленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп з їх найменуванням.

Адвокати здійснюють такі види діяльності: дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо роз’яснення законодавства та його застосування; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, що їх ці адвокати ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають правову допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Адвокат може здійснювати й інші види правової допомоги, передбачені законодавством.

У своїй професійній діяльності адвокат має право: репрезентувати і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах та організаціях, до компетенції яких належить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їхньою згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги посадовим особам та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду його клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо сутності клопотань і скарг.

Здійснюючи свої професійні обов’язки, адвокат зобов’язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про надання правової допомоги у випадках, коли він у цій справі подає або раніше надавав правову допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, чи брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Питання організації та діяльності адвокатури регулюються Законом України «Про адвокатуру» від 19.12.92. Закон визначає: статус адвокатури та її завдання; вимоги, яким має відповідати адвокат; правову основу адвокатської діяльності; принципи та організаційні форми діяльності адвокатури; види адвокатської діяльності; професійні права адвоката; обов’язки адвоката; статус помічника адвоката; адвокатську таємницю; гарантії адвокатської діяльності; соціальні права адвоката та його помічника; підстави і порядок оплати праці адвоката та його помічника; повноваження кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; повноваження вищої кваліфікаційної комісії адвокатури; текст Присяги адвоката України; дисциплінарні стягнення, що можуть бути застосовані до адвоката; випадки припинення адвокатської діяльності; відносини адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління; завдання спілок та асоціацій адвокатів.

Історія становлення і розвитку адвокатури в Україні

Судова реформа 1864 року заклала основи компетентної і самокерованої організації адвокатів. Сформувалася адвокатська професія.Адвокати підрозділялися на двох груп: присяжних повірників - корпорацію, що давали професійну присягу адвокатів - і приватних повірників, що займалися адвокатською практикою індивідуально. Присяжні повірники грали серед адвокатів ведучу роль і набиралися з найбільш утвореної частини російської еліти. Обов'язковою умовою вступу був закінчений університетський курс юридичних наук і не менш 5 років роботи в судовому відомстві. Професійні об'єднання присяжних повірників організовувалися по територіальній ознаці. Рада і Загальні збори були органами самоврядування.

У відмінності від присяжних повірників, що мали право виступати в будь-якому суді імперії, приватні повірники могли виступати тільки в судах, що видали їм такий дозвіл. Законодавство, що регулює діяльність приватних повірників, зберігало їхній дореформений статус. Усі питання, діяльності приватних адвокатів, включаючи членство і дисциплінарні питання, зважувалися в першу чергу судами. Більш загальний контроль здійснювався Міністерством Юстиції. Робота адвоката укладалася у веденні позовів і виступах перед судом і підготовці документів по карних і цивільних справах. З 1890 року стала розвиватися колективна форма роботи у виді юридичних консультацій.Крім випадків ведення справ по призначенню суду, винагорода за які виплачувалося з загального фонду, оплата праці адвоката провадилася за домовленістю з клієнтом. Хоча Міністерство Юстиції й установило розміри оплати послуг, вони були необов'язкові і застосовувалися лише у випадках розбіжностей між адвокатом і клієнтом.3 березня 1890 року був прийнятий закон, що обмежує допуск в адвокатуру євреїв. Прийняття закону, що дискримінує євреїв, було тим рідким випадком, коли присяжні повірники не виступили з колективним протестом проти введеного зверху обмеження їхніх повноважень. Після перемоги Жовтневої революції влада в Україні певний час залишалась у Центральній Раді, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не винесено будь яких змін.. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову “Про введення народного суду» якою скасувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах.14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд вдруге ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну та приватну адвокатуру (після окупації України в лютому 1918 р. кайзерівською Німеччиною), і затвердила “Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР, яке передбачало порядок організації захисту в народних судах, і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в судах та окремі --- при революційних трибуналах. Члени перших обирались з числа громадян, що відповідали вимогам, установленим для виборців. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах --- міськими Радами, при ревтрибуналах — губвиконкомами. Саме з цього часу починається активне втручання державних органів в діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах цими структурами. Згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. “Про судову повинність спеціалістів по судовій частині” на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури.

26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд. Ним правозаступники обов`язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася “ Тимчасовим положенням про революційні трибунали УСРР” від 14 лютого 1919 р.У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР “Про встановлення зборів у доход республіки за НКЮ” було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Однак в цьому правовому акті передбачалося положення, що незаможні особи звільняються від встановленої оплати за наданням їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями.Слід зазначити, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії України це був період її становлення.Новий етап в історії адвокатури України пов`язаний з введення у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури.В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший всеукраїнський з`їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого “Про адвокатуру” були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції, оплату праці працівників визначати за таксою, з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З`їзд також доручив наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР СУ УССР. 14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах. На членів колегії захисників покладалося ведення кримінальних і цивільних справ за призначенням, а також за угодою з особами та організаціями, котрі зверталися за їхнім сприянням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміністративних справах; укладання угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консультацій, а також у зборах захисників свого судового округу.

На розвиток положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про надання консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації.Слід зазначити, що положення про адвокатуру вже в перші роки після прийняття зазнало деяких змін, зумовлених проведенням у республіці судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрій Української РСР СУ УССР, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних і губернських судів, Верховного Суду УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішень цивільних спорів та надання захисту в кримінальних справах при губернських судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників.29 жовтня 1924 р. постановою СРСР і союзних республік зазначалося, що до надання юридичної допомоги населенню, в тому числі виконання завдань судового захисту, засновуються колегії правозаступників (оборонців). Вони діють на підставі Положення про судоустрій, загальні принципи якого визначають союзним законодавством.У зв`язку зі скасуванням у червні 1925 р. ВУЦВК адміністративно - територіального поділу України на губерні і поділом її території на 41 округів, були перебудовані й органа юстиції: замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників.. Нове Положення про судоустрій Української РСР від 23 жовтня 1925 р. підтвердило цей статус колегій захисників. Про організацію та діяльність колегії захисників у цьому Положенні мова не йшла.Слід зазначити, що у вересні 1927 р. НКЮ був запроваджений при президії колегії захисників інститут стажистів і практикантів Збірник чинних установ, інструкцій, обіжників НКЮ й обіжників НКЮ Найвищого Суду УРСР.Колегії захисників уже в перші роки свого існування намагалися піднести престиж і авторитет своєї професії. Так, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву “колегія захисників” змінити на “адвокатуру”. На жаль, ця слушна пропозиція не знайшла підтримки, оскільки тоді над суспільною думкою тяжило спотворене класовим мисленням уявлення про дореволюційну на зарубіжну адвокатуру.Цікавим є факт, що у 1923 р. київська колегія захисників прийняла звернення до членів колегії, яке містило норми професійної етики. Це була перша спроба, привернути увагу до цього вкрай необхідного і досить важливого елемента адвокатської діяльності.12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову “Про реорганізацію колегії захисників”, якою було визначено перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характері прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів.У новому положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 р. було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього Положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективні форми роботи колегій захисників.Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисників після переходу на колективні форми роботи. Адже необхідно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би й новим методам діяльності захисників й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати працівників у республіці знала різні форми. Так, однією із перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачувалася певна частина цього заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, находила до загального фонду, з якого кожному захисникові виплачувалася певну суму залежно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок. При цьому не враховувалась кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників була запропонована розрядно - пайова форма. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на розряди не мав відповідних критеріїв та обґрунтування.Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробуваних форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запропонував систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду.Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегії захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати.

Певним логічним завершенням введеної системи госпрозрахунку, зміцнення фінансової бази колегій захисників республіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегії та прийняття у зв`язку з цим постанови НКЮ “Про централізацію коштів колегії захисників“. Однак кошти колегії захисників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об`єктивно ним розпоряджався. У зв`язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований ЗЗ УРСР.У вересні 1930 р., в республіці скасувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управління: центр - районується. Щоб пристосувати судові органи республіки до нової системи управління, 29 вересня цього ж року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили постанову “Про реорганізацію місцевих органів юстиції”, НКЮ - Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій, колегій захисників. За цими актами водночас із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані і президії окружних колегій захисників, а замість них були створені міжрайонні та їхні президії.У зв`язку з цим НКЮ УРСР у травні 1931 р. був виданий наказ, який передбачав завдання, організацію та структуру міжрайонної колегії захисників, функції її керівних органів, питання коштів і розподілу доходів, порядок прийому до колегії тощо.Нове положення про судоустрій УРСР від 25 вересня 1931 р. фактично залишило без змін принципи організації колегії захисників, що існували раніше. Про те воно вперше закріпило права колегії захисників як юридичної особи. Оскільки двоступенева система управління в республіці була визнана неефективною, то на сесії ВУЦВК 9 лютого 1931 р. її територія була поділена на 5 областей: Київську, Харківську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську. Відповідно до цього постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. “Про структуру та функції обласних органів НКЮ” скасовувалися міжрайонні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підтверджено що єдиною формою діяльності колегії захисників є колективна.Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. “Про розширення прав Найвищого Суду“ безпосереднє керівництво колегіям захисників покладено на Найвищій суд, якій 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій. Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов`язаний з прийняттям нових Конституції (Основного Закону) Української РСР. Зокрема, такі норми конституцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист, недоторканість особи, розширили діяльність адвокатури.У січні 1937 р. в структурі Наркомату юстиції УРСР був створений відділ судового захисту й юридичної допомоги населенню, на який покладалося здійснення загального керівництва і нагляду за діяльністю колегій захисників та організація юридичної допомоги населенню. Колегії захисників перейшли у відання НКЮ і стали йому підзвітні.15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегії захисників, за якими фактично зберігалися організаційні форми роботи колегій захисників. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним і громадським організаціям колегії захисників надають через юридичні консультації.16 серпня 1939 р. Рада Народних Комісарів СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР. Ними були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення із колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність.Насамперед слід звернути увагу на відсутність в Положенні слова “захисник” та введення терміну “адвокатура”, “адвокат”.Велика Вітчизняна війна внесла суттєві корективи в характер діяльності адвокатів. Так, у зв`язку з прийняттям Президією Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Указу “Про військовий стан», в місцевостях, переведених на військовий стан, всі справи про злочини, що мали на меті порушити громадський порядок та державну безпеку, передавалися на розгляд військових трибуналів.Розгляд справ у загальних судах на недовгій час був припинений у зв`язку з тим, що вже у кінці жовтня — на початку листопада 1941 р. гітлерівці окупували майже всю Україну. 25 грудня 1941 р. союзний НКЮ у своєму листі “Про призначення захисту на вимогу суддів” визначив порядок виділення адвокатів для захисту обвинувачених у справах, що розглядалися військовими трибуналами і загальними судами.Як і раніше, кадрами адвокатури займалися державні органи, про що свідчать інструкції НКЮ СРСР від 26 грудня 1944 р. “Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів”, “Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації”. У листопаді 1944 р. Радянська Армія звільнила від окупантів територію Закарпатської України. В містах, селах почали діяти органи народної влади — Народні комітети.26 листопада 1944 р. в Мукачеві відкрився 1 з`їзд Народних Комітетів Закарпатської України, котрий одноголосно прийняв Маніфест про возз`єднання Закарпатської України з Радянською Україною.У зв`язку з появою на території Закарпатської України нової системи прокурорських і судових органів для обслуговування населення, надання юридичної допомоги, тощо, вийшов декрет від 12 січня 1945 р. “Про організацію роботи народної адвокатури”. В розвиток його, Уповноважений Народної Ради в справах юстиції, розпорядженням від 20 лютого 1945 р. затвердив “Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури”, а 5 березня 1945 р. видав розпорядження “Про таксу адвокатів та їхніх заступників”.29 червня 1945 р. у Москві був підписаний договір між СРСР і Чехословацькою Республікою, згідно з яким Закарпатська Україна увійшла до складу Української РСР. Цей договір був ратифікований 27 листопада 1945 р. Президією Верховної Влади СРСР, цим був завершений процес возз`єднання всіх Українських земель в єдину Українську РСР.22 січня 1946 р. на підставі Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР була утворена Закарпатська область. 24 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР на території Закарпатської області було запроваджено законодавство України.Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми організації адвокатури залишалися без істотних змін.З 1952 р. у колегіях адвокатів України було запроваджено кодифікацію законодавства, в зв`язку з чим Міністерство юстиції УРСР затвердило методичні вказівки щодо організації цієї роботи.У червні 1952 р. Міністерство юстиції СРСР було затверджене Положення про юридичні консультації колегії адвокатів, яке докладно регламентувало організацію і порядок роботи юридичних консультацій. Однак у квітні 1956 р. воно було скасовано у зв`язку з введенням нових Типових правил внутрішнього розпорядку для адвокатів, до яких були включені і відповідні норми Положення про юридичні консультації.Міністерством юстиції СРСР наприкінці 1955 р. прийнято нове Положення про порядок оплати праці адвокатів. За цим Положенням всім адвокатам встановлювався гарантований мінімум заробітної плати та доплата до неї залежно від їх навантаження.В квітні 1956 р. Міністерство юстиції визнало за необхідне переглянути чинне Положення про адвокатуру СРСР і як результат цього відділом адвокатури МЮ СРСР був розроблений новий проект Положення. Однак законодавець пішов шляхом децентралізації адвокатури.В грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, а в грудні 1961 р. — Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік й Основи цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік. Відповідно до Основ законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік Верховна Рада УРСР 30 червня 1960 р. прийняла закон про судоустрій Української РСР, а 28 грудня 1960 р. затвердила нові Кримінальний і Кримінально - процесуальний кодекси УРСР із введенням їх у дію з 1 квітня 1961 р. Згідно з Основами цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік Верховна Рада 18 липня 1963 р., затвердила нові Цивільний і Цивільно - процесуальний кодекси Української РСР.Відповідно до Закону про судоустрій УРСР Міністерством юстиції республіки був розроблений проект Положення про адвокатуру, яке Верховна Рада затвердила 25 вересня 1962 р. Стаття 1. Положення підтверджувала, що колегії адвокатів є добровільними об`єднаннями осіб, які здійснюють захист на попередньому слідстві і в суді, представництво в цивільних справах у суді і арбітражі, а також подають іншу юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям та колгоспам.Проте нове Положення про адвокатуру вже незабаром зазнало значних змін. Так, 21 березня 1963 р. Міністерство юстиції республіки було ліквідовано і на його основі 23 березня 1963 р. створено Юридичну комісію при Раді Міністрів УРСР, на яку покладалося методичне керівництво роботою обласних колегій адвокатів. За її поданням 15 червня 1965 р. до Положення про адвокатуру УРСР були внесені зміни і доповненя. Зміст їх зводився до того, що контроль і керівництво за діяльністю колегій адвокатів знову покладалися на Юридичну комісію.

8 грудня 1965 р. Радою Міністрів Української РСР було затверджено нову Інструкцію про порядок оплати юридичної допомоги, яка подавалася адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам та іншим організаціям республіки та нове Положення про оплату праці адвокатів в Український РСР.У 1970 р. було ліквідовано Юридичну комісію при Раді Міністрів УРСР і на її основі відновлено Міністерство юстиції республіки, на яке знову було покладено контроль за діяльністю колегій адвокатів.Необхідно зазначити, що в серпні 1972 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР ”Про внесення змін і доповнень до Кримінально - процесуального кодексу Української РСР” була розширена участь захисника на попередньому слідстві.25 квітня 1975 р. було прийняте нове Положення про оплату праці адвокатів, яке в основному берегло порядок оплати, встановлений Положенням 1965 р. Подальший розвиток законодавства про адвокатуру в Україні був зумовлений прийняттям 20 квітня 1978 р. Верховною Радою Конституції УРСР, яка закріпила конституційні основи діяльності адвокатури республіки.Нове Положення про адвокатуру УРСР, затвердженні Верховною Радою України 1 жовтня 1980 р., більш детально регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки та розширило види юридичної допомоги, що надається адвокатами громадянам.У червні 1981 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий новий закон “Про судоустрій Української РСР”, ст. 15 якого враховувала положення Конституції республіки про забезпечення обвинуваченому права на захист, а ст. 16 вмістила норми щодо надання юридичної допомоги громадянам і організаціям.1985 р. були зроблені перши кроки до оновлення правової основи державного та суспільного життя України. Виникла потреба в значному підвищенні ролі адвокатури.13 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР були прийняті нові Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій, відповідно до яких значно розширювалася сфера захисника в кримінальному процесі.З 1991 р. відповідно до закону України “Про підприємництво” допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту.15 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну постанову “Про порядок оплати праці адвокатів по наданню юридичної допомоги у кримінальних справах”, а Міністерство юстиції України та Міністерство фінансів України розробили Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах, яке було затверджене 27 листопада 1993 р.

19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про адвокатуру”. Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.