Аграрне право України (работа 1)
Міністерство освіти і науки України
Одеський державний університет
Контрольна робота з Аграрного права
Виконала студентка
__________________________
__________________________
Науковий керівник
__________________________
Реєстраційний номер_________
Дата ______________________
Підпис_____________________
Одеса 2005
Зміст
Вступ 3
1 Поняття та предмет аграрного права 5
2 Припинення діяльності фермерського господарства 8
3 Види зовнішньоекономічної діяльності 9
Загальні висновки 15
Використана література 17
Вступ
Україна — одна з найбагатших держав світу на благодатну землю сільськогосподарського призначення. Сільське господарство України характеризується певними суспільними, політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право.
Аграрне право є галуззю права України, становить складову і невід’ємну частину правової системи України. Як галузь права воно характеризується власним предметом, принципами і методами правового регулювання. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників сільськогосподарської продукції, регулюються їхня виробничо-господарська діяльність, суспільно-організаційні, майнові, управлінські, членські, трудові, соціальні, господарчо-договірні та інші аграрні відносини. Правові норми цієї галузі права залежно від особливостей предметів регулювання та правового забезпечення об’єднуються у відповідні правові інститути аграрного права. Ці норми в процесі виконання вимог закону і правозастосування зумовлюють виникнення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Через систему аграрних правовідносин відбувається залучення правових норм, фінансового, земельного, адміністративного, цивільного, торговельно-підприємницького, трудового та інших галузей права. Таке поєднання норм ряду галузей права є закономірним правовим явищем, спрямованим на досягнення ефективного використання правових засобів регулювання специфічних аграрних відносин, реалізації правосуб’єктності учасників сільськогосподарського виробництва, правоохоронного і юридичного захисту їхніх майнових, земельних, трудових, аграрно-договірних, управлінських, соціальних та інших прав.
Аграрне право України як правова наука є галуззю науки права України. Це — сума знань про аграрне законодавство, аграрно-правові норми, аграрні правовідносини, які функціонують в аграрному секторі народного господарства. Це — вчення про історію виникнення аграрного законодавства, ефективність аграрних правовідносин, про теоретично-практичні засади та особливості порівняльного аграрного права. Це — теоретично-практичні проекти аграрної законотворчості, правозастосування та перспективи розвитку цієї галузі права і науки права України в цілому.
Все це свідчить про важливість вивчення та розуміння такої специфічної галузі українського права, як аграрне право та обумовлює актуальність цієї контрольної роботи.
1 Поняття та предмет аграрного права
Аграрне право України характеризується своєрідним предметом правового регулювання. Це є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб’єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов’язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.
Їм притаманний певний суб’єктний склад, наділений спеціальною правосуб’єктністю, а також об’єктний склад, тобто засоби виробництва продуктів харчування, сировини й продовольства рослинного і тваринного походження. Тому особливістю діяльності суб’єктів аграрного підприємництва і властивостями об’єктів аграрного права визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі національного права. На своєрідність цього предмета впливає також притаманне українському аграрному праву визначення й здійснення соціально-економічної діяльності колективних, кооперативних, корпоративних (по суті — приватних) та державних виробників товарної маси продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.
Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі виробничі, підприємницькі та соціального спрямування) відносини, що виникають у зв’язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. Вони являють собою складний комплекс відносин як за складом суб’єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб’єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за предметом та змістом. Суб’єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, засновані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб’єкта підприємництва. Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб’єктний склад (наприклад, орган управління), об’єкт та зміст правового регулювання. Майнові відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві. Останнє позначається як на характері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, Що виникають при розподілі прибутків між членами утворення, зокрема при одержанні членами колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського виробничого кооперативу чи спілки селян свого паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.
Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об’єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колективних суб’єктів підприємництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб’єктів права спільної часткової власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.
З впровадженням і функціонуванням у сільському господарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельні й відповідно — організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.
Усі ці вищенаведені суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибуткової продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів харчування, зокрема сільськогосподарської продукції і сировини, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відносини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функціонують у системі АПК України. Наведені відносини регулюються як загальними нормами традиційних галузей права (цивільного і трудового), так і нормами виключно або переважно аграрного права. Це, зокрема, норми законів „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про сільськогосподарську кооперацію”, „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про насіння”, „Про племінне тваринництво”, „Про карантин рослин”, „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”, деякі норми статей Земельного кодексу України тощо.
Підсумуємо: предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб’єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.
2 Припинення діяльності фермерського господарства
Правову базу для створення та припинення існування фермерського господарства створює законодавство, яке можна поділити на три групи:
1) загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб’єктів;
2) галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і торкається фермерського господарства;
3) фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке присвячено лише фермерському господарству.
Відповідно до Закону „Про фермерське господарство” (ст. 35) діяльність фермерського господарства припиняється у разі:
реорганізації фермерського господарства;
ліквідації фермерського господарства;
визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);
якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається (ч. 1 ст. 36):
а) власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства — відповідно до закону та Статуту фермерського господарства;
б) у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; в) у разі банкрутства фермерського господарства — відповідно до закону.
Законом встановлено, що спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.
Кошти, одержані від продажу майна фермерського господарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його Статуту.
Спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, вирішуються судом.
Закон „Про фермерське господарство встановлює (ч. 3. ст. 36), що у разі припинення діяльності фермерського господарства до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 34 цього же Закону, та викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.
3 Види зовнішньоекономічної діяльності
В Україні не існує чіткої наукової класифікації форм економічного співробітництва в зовнішньоекономічної сфері. На практиці та чи інша форма рідко застосовується в чистому вигляді. Як правило, частіше мають місце їх комбінації, кількість яких зростає у міру розвитку міжнародного економічного співробітництва, залучення в цю сферу нових суб’єктів, галузей, виробництв, регіонів за видами діяльності, способами отримання майна, утворення спільного капіталу та розподілу прибутків. Найчастіше мають місце такі види міжнародних економічних зв’язків: зовнішня торгівля; спільні підприємства („джейнт венчурс”) на території України; спільні підприємства за кордоном; іноземні підприємства на території України; міжнародні об’єднання та організації; консорціуми;. підрядні співробітництва; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між сторонами, які беруть участь („продакшен шеренг”) та ін.; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічне співробітництво; торгівля ліцензіями і технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері-іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародних зв’язків (асоціації, торговельні доми торги та ін.). Деякі з них у загальному відношенні можна охарактеризувати описаними нижче особливостями.
Спільні підприємства на території України створюються шляхом утворення спільного статутного фонду за участю капіталу однієї або кількох зарубіжних країн. Розмір капіталу кожної сторони, форми внеску в нього та їх оцінка погоджуються між партнерами по СП в процесі підготовки до його створення. Як правило, контрольний пакет капіталу має належати українській стороні.
Спільні підприємства України за кордоном. Мета їх створення — просування на зовнішні ринки українських товарів. Такі підприємства створюються і діють згідно із законодавством країни реєстрації. Нижня та верхня межі українського капіталу в статутному фонді СП за кордоном визначаються у процесі переговорів зацікавлених сторін.
Іноземні підприємства на території України створюються і діють відповідно до українського законодавства. Вважається, що іноземним є підприємство зі 100-процентним іноземним капіталом. Оскільки ж будь-яке підприємство займає певну земельну ділянку, а земля в Україні згідно із Земельним кодексом не продається іноземцям, то в точному значенні стопроцентних іноземних підприємств у нас поки що немає.
Що таке співробітництво? Співробітництво на компенсаційній основі передбачає, по-перше, надання на умовах кредиту Цільовим призначенням фінансових та (або) матеріально-технічних ресурсів; по-друге, створення (будівництво, розширення, модернізація) виробничих та інших потужностей; по-третє, погашення (компенсацію) фінансової заборгованості за рахунок виручки від продажу продукції, виробленої на створених в процесі співробітництва потужностях. Співробітництво на умовах розподілу продукції між сторонами, що беруть участь („продакшн шеринг”), передбачає повне або часткове фінансування проекту співробітництва з повним або частковим покриттям поточних витрат іноземним партнером.
Пропорції розподілу продукції між вітчизняними та зарубіжними партнерами визначаються зацікавленими сторонами. Вони можуть бути від 10 до 90% для однієї із сторін. Часто використовується співвідношення 50:50.
Переробка давальницької сировини. В цьому випадку передбачається вивіз сировини в іншу країну з метою переробки її на готову продукцію (або напівфабрикати) з поверненням готової продукції (напівфабрикату) в країну — власника сировини.
Вартість переробки давальницької сировини включається в експорт країни, яка здійснює його переробку, та в імпорт країни — власника сировини. Кількість та вартість сировини, що вивезена, а також кількість готової продукції (напівфабрикату), виробленої з цієї сировини, обліковуються за балансом зовнішньої торгівлі.
Виробниче кооперування передбачає участь підприємств різних країн у різних, але конструктивно та технологічно пов’язаних між собою процесах праці. При цьому власність кооперантів відособлена.
Обмін продукцією між підприємствами-кооперантами може здійснюватись на безвалютній збалансованій основі за умовами бартерних операцій.
Науково-технічне співробітництво являє собою домовлену діяльність суб’єктів зовнішньоекономічних зв’язків різних країн, спрямовану на прискорення науково-технічного прогресу. Основні форми такого співробітництва: взаємне планування, прогнозування, координація, кооперація та спільне здійснення наукових розробок, співробітництво в галузі науково-технічної інформації та підготовки наукових кадрів, забезпечення науково-технічних досліджень апаратурою, пристроями, матеріалами.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб’єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання можуть здійснювати такі види зовнішньоекономічної діяльності:
— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
— наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі;
— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
— кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами госрегулювання зовнішньоекономічної діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
— спільну підприємницьку діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
— підприємницьку діяльність на території України, пов’язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічну діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
— організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організацію та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
— товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Загальні висновки
1. Аграрне право України характеризується своєрідним предметом правового регулювання.
Це є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб’єктами аграрної підприємницької діяльності.
Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов’язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.
Предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб’єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.
2. Правову базу для припинення існування фермерського господарства створює в основному закон України про фермерське господарство, зокрема його статті 35 та 36.
Вони визначають умови припинення діяльності фермерського господарства, хто у разі необхідності приймає рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається, як розподіляється загальне майно та здійснюється матеріальна відповідальність перед кредиторами, яким чином вирішуються спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, та деякі інші питання.
3. Види зовнішньоекономічної діяльності, які могуть здійснювати суб’єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, встановлює ст. 4 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Використана література
Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.
Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр, 2001, № 211-212.
Закон України про фермерське господарство від 19 червня 2003 року N 973-IV // www.rada.kiev.ua
Аграрне право України: Підручник. / За ред. проф. В.З. Ярчука. — К., Юрінком Інтер. 2000.
Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. — К., 1998.
Гайдуцький П. Власність на селі // Урядовий кур’єр. 2002, № 59, 28 березня.
Гутнік А. Як діє земельна конституція // Сільський час, № 11, 2001.
Запорожец А.М. Аграрное право: Учебное пособие. — Х., Консум. 1997.
Земельне право України: Підручник. — К., 2001.
Земельне право: Академічний курс. За ред. В.І. Демчика. — К., ЮІЕ, 2001.
Реформування та розвиток агропромислового виробництва / За ред. П.Т. Каблука. — К., 1999.
Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади. Питання та відповіді. — Львів, 1998.