Правовое регулирование арендных отношений в Украине (ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ)

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ДІСТАНЦІЙНА ФОРМА НАВЧАННЯ

ОЛІЙНИК ВОЛОДИМІР АНАТОЛЬЙОВИЧ

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему:

«ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ»

Шифр групи: Спеціалність:

2398 – Б3П (3ДС) Трудове та комерційне право

Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня

бакалавр

Науковий керівник: Викладач Нешва Олена Іванівна

м. Дніпропетровськ

2001 рік

- 2 -

ЗМІСТ

Вступ			4
Розділ	1	Розвиток і актуальні проблеми регулювання орендних відносин	7
Розділ	2	Структура і динаміка ринка об`єктів оренди	17
	2.1.	Класифікація об`єктів оренди по видам майна	17
	2.2.	Розподіл об`єктів оренди по формам власності	18
	2.3.	Ринок цілісних майнових комплексів	19
	2.4.	Ринок будинків, споруджень і нежитлових приміщень	20
	2.5.	Ринок іншого окремого індивідуально визначеного майна	20
	2.6.	Ринок державного майна що знаходиться на балансах господарчих товариств	21
	2.7.	Ринок військового майна	21
	2.8.	Ринок об`єктів незавершеного будівництва	22
	2.9.	Ринки оренди житла	22
Розділ	3	Поняття договору оренди	24
	3.1.	Сторони у договорі оренди	27
	3.2.	Порядок укладення договору оренди	28
	3.3.	Умови договору оренди	30
	3.4.	Порядок використання амортизаційних відрахувань	32
	3.5.	Відновлення орендованого майна та умови його повертання	32
Розділ	4	Приватизація об`єкта оренди	36
	4.1.	Правовідносини у сфері приватизації - 3 -	36
	4.2.	Юридична відповідальність за порушення законодавства про приватизацію	39
	4.3.	Об`єкти і суб`єкти правовідносин у сфері приватизації державного майна	41
	4.4.	Основні функції суб`єктів приватизації	46
	4.5.	Порядок підготовки і проведення приватизації	49
	4.6.	Способи проведення приватизації	56
	4.7.	Особливості приватизації державних підприємств	57
	4.8.	Приватизація невеликих державних підприємств	69
Розділ	5	Лізинг як різновид оренди	73
Висновки			82

Список використаних літературних джерел 85

- 4 -

ВСТУП

В цієї роботі розлянуті питання різноманіття орендних відносин в Україні. Український ринок об`єктів оренди є досить різнорідним і масштабним. Однак, дотепер цей ринок комплексно не досліджується.

Проаналізовані орендні відношення, як альтернативний метод фінансування затрат виробництва та підвищення ефективності використання майна. Систематизовано правове становище оренди комунального та державного майна, та лізингу – видів майнового найму. Також сформована процедура укладення та регулювання договорів, регламентуючих орендні відносини.

В роботі надана практика застосування оренди. Ринок володіння на основі права користування (оренди), доповнює ринок володіння на основі абсолютного чи обмеженого права власності. З метою дослідження ринку об`єктів оренди в цій роботі була проведена їх класифікація.

Розгляниті переваги і труднощі сучасного законодавства в Україні та заходи державної влади що до урегулювання орендних відносин. Розглянуті проблеми та запропоновані шляхи до їх реалізації.

Мета даної дипломної роботи – проведення теоритичного дослідження правового регулювання орендних відносин в Україні.

Об`єкт даної дипломної роботи – детальний розгляд правового регулювання орендних відносин в Україні.

Предметом досліджень дипломної роботі є особливості правовідносин в сфері правового регулювання орендних відносин в Україні.

Задачи даної дипломної роботи: дати загальний огляд розвитку актуальних проблем, регулювання орендних відносин;

- 5 -

• розкрити поняття структури та динаміки ринка об`єктів оренди;

• проаналізувати поняття договору оренди;

• розкрити поняття приватизації об`єкта оренди;

• дати загальний огляд порядку та способу приватизації;

• проаналізувати поняття лізингу, як різновида оренди.

Диплом має визначену логіку побудови та зміст. Логічна структура роботи охоплює широке коло питань пов`язаних з процесом регулювання орендних відносин в Україні.

Розділ І даного диплому “Розвиток і актуальні проблеми регулювання орендних відносин” знайомить з проблемами регулювання орендних відносин.

Розділ 2 даного диплому “Структура і динаміка ринка об`єктів оренди” знайомить з класифікацією об`єктів оренди по видам майна, розглядає розподіл об`єктів оренди по формам власності, знайомить з ринками цілісних майнових комплексів, будинків, споруджень та нежитлових приміщень, окремого індивідуально визначеного майна, державного майна, що знаходиться на балансах господарчих товариств, військового майна, об`єктів незавершеного будівництва, оренди житла, а також дає аналіз регіонального розрізу ринку об`єктів оренди.

Розділ 3 даного диплому “Поняття договору оренди” охоплює та аналізує сторони, порядок укладення, умови договору оренди.

Розділ 4 даного диплому “Приватизація об`єктів оренди” знайомить з правовідносинами у сфері приватизації, розкриває поняття об`єкта та суб`єкта правовідносин у сфері приватизації державного майна, розглядає регламент приватизації майна.

Розділ 5 даного диплому “Лізинг, як різновид оренди” в якій лізинг розглядається, як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва.

Набуття та оновлення знань з проблематики сучасного бізнесу неперервний процес. У необхідність цих знань посилюється під впливом реформування

- 6 -

економіки, роздержавлення суб'єктів підприємницької діяльності – корпоративних і приватизованих підприємств, нових форм господарювання, що виникли останнім часом. Реформування відокремлення первинних ланок економіки від держави, формування стратегії на максимілізацію прибутку в умовах жорстоких бюджетних обмежень, підвищення особистої та майнової відповідальності, тільки за цих умов стають можливими створення дієздатного господарського сектора, розвиток ринку капіталів та інвестицій, зростання ефективності функціонування підприємств.

- 7 -

РОЗДІЛ 1.

РОЗВИТОК І АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН

Розвиток орендних відносин в Україні вступило в друге десятиліття. За цей час регулювання оренди державного і комунального майна пройшло кілька етапів.

В перші роки сучасного розвитку оренди (1989 — 1991 р.) її регулювання здійснювалося згідно «Основам законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду», що були прийняті Верховною Радою СРСР 23.11.89. У них були визначені суть оренди, її об'єкти, орендодавці, орендарі, зміст договорів оренди, можливості суборенди майна, принципи розрахунку орендної плати, можливості повного чи часткового викупу орендованого майна, майнові відносини при оренді, питання створення і функціонування орендних підприємств (об'єднань) чи їхніх структурних одиниць. Значна кількість українських підприємств перейшло тоді на роботу на умовах оренди.

З початком будівництва незалежної української держави виникла потреба в створенні національного законодавства з питань оренди. Воно повинно було не тільки зафіксувати зміну власника державного майна, але і відобразити якісно новий етап у розвитку оренди, зв'язаний з початком приватизації державного майна, у тому числі зданого в оренду.

У Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.92 був передбачений викуп орендованих цілісних майнових комплексів (статті 15 і 17).

Основним законодавчим актом, на три роки призначив умови правового регулювання орендних відносин, у тому числі і приватизації об'єктів оренди, став Закон України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» від 10.04.92.

- 8 -

Оренда дозволяла орендарям (переважно трудовим колективам) нагромадити гроші для викупу державної частки майна в орендному чи підприємстві збільшити частку орендарів при приватизації шляхом створення акціонерного товариства. При цьому продаж державного майна проходив на неконкурентних початках, тобто по мінімальній стартовій ціні (експертна оцінка вартості орендованого майна, що викуповується, тоді ще не передбачалася). І до того ж при розрахунку орендної плати не враховувався фактор інфляції. Тому більшість підприємств віддало перевагу оренді з викупом безпосередньої приватизації, що привело до значного звуження «полючи» приватизації.

Передбачаючи подальший розвиток подій і прагнучи забезпечити виконання програми приватизації. Кабінет Міністрів України здійснив ряд заходів щодо правового регулювання орендних відносин. Він видав декрети «Про додаткове регулювання орендних відносин» від 15.12.92 № 9-92 і «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, чи приватизація передача в оренду яких не допускається» від 31.12.92 № 26-92, якими був затверджений перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається.

Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.92, відповідно до якого розмір орендної плати ставився в залежність від вартості орендованого майна і вводилася вимога одержання згоди органа, уповноваженого керувати відповідним державним майном, на оренду цілісних майнових комплексів і нежилих приміщень, а приватизація орендованого державного майна повинна була здійснюватися на загальних підставах, передбачених законодавством про приватизацію, докорінно змінив умови оренди і поклав початок багаторічній політичній боротьбі навколо питань оренди.

Як визначений компроміс можна розглядати прийнятий 20.05.93 Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств і їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду». З од-

- 9 -

ного боку, було встановлено, що всі орендні підприємства, крім малих, повинні приватизуватися шляхом продажу приналежних державі акцій відкритих акціонерних товариств, створених державними органами приватизації й орендарями. Орендар вносить у статутний фонд акціонерного товариства (АТ) майно, що є його власністю, і одержує відповідна кількість акцій АТ. За членами трудового колективу й організації орендарів залишалося право на пільгове придбання акцій, що належать державі, у відповідності зі статтею 25 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств». Були передбачені і додаткові пільги з метою забезпечення орендарям до 25 відсотків статутного фонду АТ.

З іншого боку, було визначено, що таке рішення про приватизацію може прийматися органами приватизації лише за згодою орендаря.

До середини 1994 р. із загальної кількості приватизованих підприємств до 85 відсотків було приватизовано шляхом прямого викупу й оренди з викупом. На той час уже проявилися об'єктивні недоліки колективної форми власності: визначена инерціонність організації виробництва і керування, недостатність власних інвестиційних ресурсів, недостатньо ефективний менеджмент. Поширення оренди на умовах діючого тоді законодавства тимчасово закрило для приватизації цілі сфери економіки України, перешкодило старанням нових потенційних інвесторів одержати доступ до приватизації орендних підприємств, не відповідало інтересам значних соціальних шарів.

Верховна Рада України 14.03.95 прийняла Закон України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про оренду майна державних підприємств і організацій». Було скасоване право на викуп орендованого майна і внесено близько 60 інших змін і доповнень у закон про оренду, що тоді в основному і придбав сучасний вид.

Подальші зміни до законодавства про оренду були обумовлені прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції України, у якій державна і комунальна власність розглядаються як окремі паритетні форми власності. Комунальна власність перестала бути однієї із субформ державної форми

- 10 -

власності. Тому наприкінці 1997 р. комунальні власники одержали нові повноваження щодо оренди свого майна, а Закон України — нова назва — «Про оренду державного і комунального майна».

На той час минулого розроблені і впроваджені майже всі необхідні підзаконні нормативні акти й у цілому сформована сучасна правова база оренди. Однак залишався невирішеним ряд питань, поставлених автором у статті «Актуальні правові й економічні проблеми регулювання орендних відносин»*. З метою удосконалення регулювання оренди у відділі керування відносинами оренди і лізингу ФДМУ були розроблені:

пропозиції щодо внесення змін і доповнень у Методику оцінки вартості об'єктів оренди, реалізовані постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 683;

Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після чи припинення розірвання договору оренди, затверджений наказом ФДМУ від 07.08.97 № 847;

Порядок надання дозволу державним підприємствам і організаціям бути орендодавцем нерухомого майна, що знаходиться на їхніх балансах, затверджений наказом ФДМУ від 20.02.98 № 309;

Порядок проведення конкурсу на висновок договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу, затверджений наказом ФГИУ від 04.03.98 № 396;

Зміни до методики розрахунку орендної плати і до порядку надання пільг по орендній платі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у постанови Кабінету Міністрів України з питань регулювання орендних відносин» від 18.05.98 № 699.

У чергових змінах Методики оцінки вартості майна при приватизації в 1998 і 1999 р. були враховані пропозиції відділу щодо оцінки майна орендних підприємств.

- 11 -

Важливою подією стало прийняття Законом України від 20.05.99 запропонованих ФДМУ змін до Закону України «Про оренду державного і комунального майна».

Зміни в законодавстві про оренду, установлення державним органам приватизації задач по надходженню в бюджет орендних платежів на тлі кризи неплатежів, структурні зміни на ринку об'єктів оренди убік нерухомості і майна, що знаходиться на балансах господарчих товариств, факти нелегітимної оренди, виявлені практикою окремі пробіли в правовому регулюванні оренди ставлять нові задачі щодо застосування як правових, так і економічних регуляторів оренди.

1. Повинне бути довершене приведення нормативних актів у відповідність з діючою новою редакцією закону про оренду. Розроблено, погоджені з зацікавленими міністерствами і відомствами і затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75 зміни до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.

Розповсюджений також конкурсний добір орендаря на оренду нерухомого майна — обновлений Порядок проведення конкурсу на право висновку договору оренди державного майна, затверджений наказом ФДМУ від 03.09.99 №1677 і зареєстрований у Мін'юсту 28.10.99.

На черзі — зміни в типовому договорі оренди, яких доцільно мати принаймні два: окремо для оренди цілісних майнових комплексів (ЦМК) і оренди нерухомого й іншого окремого індивідуально визначеного майна.

2. З метою збереження методичної єдності з неодноразово змінювалася методикою оцінки об'єктів приватизації й уточнення сфери застосування експертної оцінки об'єктів оренди і процедури оцінки окремого індивідуально визначеного майна доцільно внести деякі зміни в Методику оцінки вартості об'єктів оренди.

3. Для забезпечення збільшення надходжень у державний бюджет коштів за оренду державного майна здійснити комплекс заходів, які б зацікавлювали балансодержателей державного майна в передачі його в оренду органами привати-

- 12 -

зації і робили економічно ризикованої нелегітимну (без дозволу органа приватизації) оренду. Розглядалися, наприклад, що випливають можливості:

перелічувати балансодержателям частина орендної плати, отриманої по договорах оренди, укладеним органами приватизації;

вилучати на користь власника (у державний бюджет) частина орендної плати, отриманої балансодержателями державного майна по укладеним ними договорам оренди;

активно ініціювати розгляд у суді справ про визнання недійсними договорів оренди державного нерухомого майна, ув'язнених без дозволу органа приватизації, з вилученням у бюджет отриманої орендної плати як незаконно отриманого прибутку.

Перші дві пропозиції тільки що реалізовані в постанові Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75.

Окремого розгляду вимагає ключовий у відносинах орендодавця з орендарем питання оптимізації рівня орендної плати.

4. З метою створення сприятливих умов для стягнення боргів по орендній платі варто домагатися скасування сплати позивачами (органами приватизації) нотаріальних чи платежів визначення джерела таких уплат. Аналогічна проблема зі сплатою мита при розгляді справ в арбітражному суді уже вирішена з ініціативи ФДМУ: інформаційним листом Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) від 03.09.99 № 01-8/414 внесені зміни в інформаційний лист ВАСУ від 05.10.93 № 01-8/1076.

5. Значною перешкодою для виконання завдань по надходженню коштів від оренди в бюджет є позиція міністерств і відомств, що відмовляють у наданні дозволів на висновок договорів оренди державного майна державними органами приватизації, у той же час надаючи такі дозволи прідприємствам-балансодержувачам. Тільки протягом 1999 р. зафіксовано більш 80 випадків таких відмовлень.

- 13 -

Звернемося до статті 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». У ній є визначене противоріччя. З одного боку, частиною 4 статті 9 підставою для відмовлення у висновку договору оренди в зв'язку з ненаданням дозволу органом керування майном визначене лише ненадання «згоди на виділення структурного підрозділу підприємства».

З іншого боку, частина 2 статті 9 вимагає направляти копії проекту договору оренди й інших матеріалів органу, уповноважений керувати відповідним майном, не тільки у випадку оренди ЦМК структурного підрозділу підприємства, але й оренди ЦМК підприємства й оренди нерухомого майна. На думку автора, змістом розгляду зазначених документів міністерством (відомством) повинна бути робота над умовами договору оренди. Але частина 3 статті 9 знову повертає нас до «надання дозволу щодо висновку чи договору відмовленні». Як свідчить практика, органи приватизації враховують цей висновок, хоча формально закон нічим їх до цього не зобов'язує (крім випадків оренди ЦМК структурних підрозділів).

Отже, стаття 9 вимагає уточнення.

6. Вимагають уточнення і стаття 13 того ж закону про оренду. Цілком справедливо в 1999 р. було встановлено, що на відміну від орендованих ЦИК підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів орендоване нерухоме й інше окреме індивідуально визначене майно не передається на баланс створеного орендарем підприємства (господарчого товариства). Але у випадку оренди не приміщення, а будинку в цілому може ставитися питання про передачу його на баланс орендаря (практика це підтверджує).

7. У практиці суборенди існує проблема одночасного забезпечення дотримання вимог закону щодо не перевищення субарендной платою плати за оренду того ж майна і діючої методики розрахунку орендної плати, якщо встановлена методикою орендна ставка для субарендатора є більшої, ніж для орендаря того ж нежилого приміщення. Зараз нормативно-правова база оренди не містить механізму рішення поставленого питання. У розглянутому випадку мимоволі продик-

- 14 -

товане законом поширення на субарендатора передбаченої для орендаря меншої орендної ставки означає надання субарендатору нічим не виправданої пільги і відхилення від вимог методики. Щоб не порушити ні методику, ні закон, необхідно доповнити статті 22 чи статті 19 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» приблизно наступним положенням: субарендатор частина субарендного платежу, рівну орендній платі, перелічує орендарю, а залишок — у бюджет. (Поки що можна діяти в такий спосіб: зменшувати об'єкт оренди на майно, що передбачалося здати в суборенду, і укладати договір оренди, а не суборенди цього майна безпосередньо з користувачем, що прагнув до суборенди).

8. Дотепер законодавчо не урегульовані питання списання і відчуження орендованого майна. Тут основною проблемою є визначення напрямків використання коштів, отриманих від відчуження цього майна. Серед можливих варіантів, що обговорюються, — напрямок коштів на реновацію орендованих основних коштів, висновок з орендарем кредитного договору і т.п.

9. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 1, с. 50 - 52. кают і при поверненні орендованих ЦМК після чи припинення розірвання договорів оренди. Перша з них стосується компенсації майном орендаря його боргів по орендній платі. Це передбачено Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після чи припинення розірвання договору оренди, затвердженим наказом ФДМУ від 07.08.97 № 847 і зареєстрованим Мін'юстом, і правомірність такої майнової компенсації ніким не обскаржуеться. Але мова йде і про зарахування її суми у виконання завдання по надходженню коштів від оренди, щодо чого податкові органи на час написання дійсної статті ще не визначилися.

Інша — головна проблема — полягає в тому, що після закінчення оренди ЦМК галузеві органи керування відмовляються приймати це майно і визначати його нового балансодержателя (і правонаступника евентуальних боргів орендаря). Відповідно до пункту 3 статті 27 закону про оренду «орендар за вказівкою орендодавця зобов'язаний передати об'єкт оренди відповідному державному під-

- 15 -

приємству», але орендодавець не може визначити це підприємство без участі органа галузевого керування. Отже, доцільно доповнити статті 27 наступним положенням:

«Протягом ... днів після чи припинення розірвання договору оренди орган, уповноважений керувати цим майном до передачі його в оренду, чи його правонаступник визначає балансодержателя (балансодержателей) майна, що повертається після оренди».

У статті 27 слід також уточнити, що при чи припиненні розірванні договору оренди, компенсація витрат орендаря на погоджені орендодавцем невіддільні поліпшення орендованого майна здійснюється лише в межах приросту вартості майна в результаті цих поліпшень.

10. З метою збільшення обсягів оренди випливає особлива увага звернути на оптимізацію використання майна, що знаходиться в сфері керування органів приватизації, а саме на державне майно, що знаходиться на балансах господарчих товариств, створених у процесі приватизації. Про загальний орендний потенціал господарчих товариств повідомлялося автором у статті «Ринок об'єктів оренди». Конкретні дані по окремих господарчих товариствах містять матеріали їхньої інвентаризації.

11. У зв'язку з вищевикладеним зростає значення контрольної функції органів приватизації. Вона реалізується різними способами, серед яких основними є наступні:

контроль за виконанням умов договорів оренди і дотриманням орендарями вимог діючого законодавства;

перевірки Контрольно-ревізійним керуванням ФДМУ роботи орендодавців

регіональних відділень Фонду;

робота фахівців ФДМУ в комісіях з перевірки окремих договорів оренди.

Висновок до розділу 1: Новою формою роботи є розгляд виявлених недоліків і проблем оренди робочою групою Кабінету Міністрів України з питань оренди, створеної за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.10.99 №

- 16 -

1184-р, при участі керівників і фахівців ФДМУ, фінансових, податкових органів і силових структур, а також аналогічними міжвідомчими робочими групами в регіонах (створені за наказом ФДМУ від 30.12.99 № 2456) з метою підвищення ефективності використання державного майна.

- 17 -

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРА І ДИНАМІКА РИНКА ОБ`ЕКТІВ ОРЕНДИ.

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки, реформування відносин власності, структурної перебудови економіки зростає роль різних форм надання майна в тимчасове платне користування: Найбільше поширення одержала оренда.

Однієї з важливих передумов підвищення ефективності оренди, удосконалення керування нею й обґрунтованого прогнозування надходження орендної плати є аналіз ринку об'єктів оренди. Український ринок об'єктів оренди є досить різнорідним і масштабної. Однак дотепер у літературі цей ринок комплексно не досліджувався. Публікації в риэлтерских виданнях висвітлюють переважно стан ринку оренди житла у великих містах.

Ринок володіння на основі права користування (оренди) є, що доповнює до ринку володіння на основі абсолютного чи обмеженого права власності. З метою дослідження ринку об'єктів оренди були здійснені їхня класифікація і сегментування ринку. Результати дослідження приводяться нижче.

2.1. Класифікація об'єктів оренди по видам майна

У відповідності зі статтею 5 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» є наступні групи об'єктів оренди:

цілісні майнові комплекси підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів (цехів, ділянок, філій);

будинку, спорудження, приміщення, об'єднані назвою «нерухоме майно»;

інше, крім будинків, споруджень і приміщень, окреме індивідуально визначене майно;

державне і комунальне майно, що виявилося на балансах господарчих товариств, створених у процесі чи приватизації корпоратизациї.

- 18 -

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» і статтею 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» окремим об'єктом оренди є військове майно.

У відповідності зі статтею 6 Указу Президента України від 28 травня 1999 р. № 591/99 «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» останні також віднесені до об'єктів оренди.

З прийняттям Земельного кодексу України у грудні 1990 р. відновлено підхід до оренди як до можливої форми тимчасового користування землею. У 1998 р. прийнятий Закон України «Про оренду землі". Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення.

2.2. Розподіл об'єктів оренди по формам власності.

На ринку оренди представлене майно, що відносяться до усіх форм власності. При цьому:

переважна більшість пропозицій цілісних майнових комплексів протягом усього періоду їхньої дозволеної оренди надходило від комунального сектора, інші - від державного. Про це свідчить і той факт, що завдання на 1999 р. щодо надходження коштів від оренди об'єктів права комунальної власності в 3.1 рази перевищує планові надходження від оренди державного майна:

нежила нерухомість, пропонована для оренди, відноситься в основному до власності територіальних суспільств (комунальної), у меншому ступені — до державного, в обмеженій кількості — до колективної недержавної власності. Такому розподілу сприяє постійна передача нерухомості з державної власності і комунальну. До приватного (індивідуальної) чи колективної (кооперативної) власності громадян відносяться гаражі;

житлова нерухомість (квартири) відноситься переважно до приватної власності громадян. придбаної внаслідок приватизації житлового фонду. Здаються в

- 19 -

оренду також котеджі, що є власністю чи громадян відносяться до колективної недержавної власності;

інше, крім нерухомого, окреме індивідуально визначене майно відноситься до усіх форм власності, але порівняно великим поки є пропозиція державного сектора;

переважно до державної власності відноситься майно, що унаслідок заборони на його приватизацію не ввійшло в статутні фонди утворених при приватизації і корпоратизації господарчих товариств, але залишилося на їхніх балансах (інші відносяться до комунальної власності);

військове майно відноситься до державної форми власності.

2.3. Ринок цілісних майнових комплексів

З 1989 1. в Україні почалася оренда цілисних майнових комплексів. Пропозиція була надзвичайно широким, оскільки але законодавству про оренду в 1992 — 1994 р. практично неможливо було відмовити орендарям у праві на оренду (це і сьогодні є непростою справою). Попит стимулювався істотними перевагами орендарів у процесі приватизації. Неодиничними були випадки передачі цілісних майнових комплексів в оренду по рішеннях судів. Так. наприклад, був переданий в оренду відомий Миколаївський глиноземний завод. Оренді не підлягали лише підприємства, визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 26-92, і ті, у яких заборонена недержавна підприємницька діяльність.

У 1992 - 1993 р. в оренді було кожне п'яте промислове підприємство. Однак унаслідок приватизації ринок оренди державних і комунальних підприємств істотно скоротився. В останні три роки їхньої пропозиції зведені до мінімуму. При цьому міністерства і відомства незважаючи на відповідне доручення Уряду не змогли запропонувати жодного підприємства для передачі в оренду. Кількість діючих договорів оренди постійно скорочується і зараз складає 199 (тільки по оренді майна державних підприємств). Щодо орендних підприємств, створених на комунальній власності, та їхня кількість перевищує 1,7 тис.

- 20 -

2.4. Ринок будинків, споруджень і нежитлових приміщень

Зараз це найбільший сегмент загального ринку об'єктів оренди. Оскільки кількість нежилої нерухомості об'єктивно обмежено (як і площі земельних ділянок під нову забудову) і значна її частина залишається в комунальній і державній власності, на її є стабільний попит з боку підприємницьких структур.

Найбільш розповсюдженої є оренда прибудованих приміщень у житлових будинках з метою використання їх під заклади торгівлі, суспільного харчування, офіси. У великих і середніх містах є попит на гаражі в зв'язку зі збільшенням парку автомобілів (у малих містах і селищах автомобілі звичайно паркуються на присадибних ділянках). Є також попит на складські приміщення (переважно для обслуговування торгівлі). Існує обмежений попит і на приміщення для промислового виробництва.

Для оренди пропонуються, крім нежилих приміщень у житлових будинках, також тимчасово вільні в зв'язку зі скороченням обсягів виробництва і наукових досліджень і вивільнені з метою одержання прибутків від оренди приміщення підприємств, науково-дослідних інститутів, інших організацій і установ.

Прикладами оренди споруджень є оренда частин наземних і підземних вестибулів і переходів метрополітену, частин перонів залізничних станцій, частин вуличних підземних переходів і т.п. Дозволена оренда немагістральних трубопроводів.

2.5. Ринок іншого окремого індивідуально визначеного майна

До цієї групи майна відносяться машини й устаткування, транспортні засоби, меблі і т.п. Це ж майно є типовим об'єктом лізингу. В умовах зменшення обсягів промислового виробництва і тривалої інвестиційної кризи пропозиція на цьому ринку перевищує попит. До того ж частина пропозицій складає морально і фізично зношена техніка. Про масштаби цього ринку складно робити висновки через відсутність необхідної статистичної інформації.

- 21 -

2.6. Ринок державного майна, що знаходиться на

балансах господарчих товариств

Специфікою цієї групи об'єктів оренди є її різнорідність. До неї відносяться і цілісні майнові комплекси структурних підрозділів, і житлова і нежила нерухомість, і інше майно. Відповідно до затвердженого спільного наказу Фонду державного майна України і Мінекономіки від 19 травня 1999 р. № 908/68 Положенням про керування державним майном, що не ввійшло в статутні фонди господарчих товариств у процесі приватизації оренда відноситься до пріоритетних напрямків використання цього майна.

Проведена недавно Фондом державного майна України інвентаризація в 3,5 тис. господарчих товариств, створених у процесі приватизації, виявила близько 12,7 тис. об'єктів, що відносяться до державної власності. Серед них 0,8 тис. дитячих садів, 0,5 тис. гуртожитку, 0,3 тис. баз відпочинку і профілакторіїв, 0,8 тис. клубів, палаців культури, бібліотек, спортивних споруджень, більшість з який не використовується по призначенню, закриті через брак коштів на зміст і можуть бути чи цілком частково здані в оренду. Додамо до них ще не визначене, але значна кількість об'єктів права державної власності на балансах господарчих товариств, створених у процесі корпоратизації.

2.7. Ринок військового майна

Ця група об'єктів оренди також є різнорідної. До неї відноситься як окреме нерухоме і рухоме майно, так і цілісні майнові комплекси підприємств, організацій, установ, установ і їхніх структурних підрозділів. За даними Міноборони, до його структури відносяться, крім 10 казенних і 19 стратегічно важливих підприємств, ще 163 підприємства, майно яких, як правило, може бути об'єктом оренди. Це ремонтні підприємства, проектні інститути, будівельні організації, підприємства будівельних матеріалів, закладу військової торгівлі, сільськогосподарські підприємства, лісгоспи, туристські бази, готелі.

- 22 -

Уже стали об'єктами оренди складські та інші приміщення у військових містечках. Здаються в оренду приміщення у військових госпіталях. До спонукуваного військового майна, що може надаватися в оренду, відносяться автомобілі, трактори, цистерни, будівельна техніка, устаткування і т.п.

До військового майна відноситься не тільки майно Збройних сил України, але й інших зі зданих відповідно до діючого законодавством військових формувань.

2.8. Ринок об'єктів незавершеного будівництва.

Специфікою цього ринку є те, що він є загальним для оренди і приватизації. При цьому пріоритетній є приватизація, а оренда стає можливої, якщо об'єкт незавершеного будівництва довго не вдається продати. Умовою оренди є добудовування об'єкта, а метою - викуп орендованої частини об'єкта після добудовування. Про масштаби ринку важко судити через відсутність повної статистичної бази по незавершеному будівництву. Відомо, наприклад, що тільки на балансах створених при приватизації господарчих товариств є 0,2 тис. об'єктів незавершеного будівництва. У цілому пропозиція значна перевищує попит. Так, у Києві протягом 1993 - 1998 р. щорічно в середньому продавалося лише 8 об'єктів незавершеного будівництва.

2.9. Ринки оренди житла (квартир, мансард, будинків, котеджів)

і земельних ділянок

Вимагають у зв'язку з особливими умовами їхнього формування і регулювання окремого дослідження. Відзначимо тільки, що переважно орендарями житла є фізичні особи і тому стан ринку оренди житла залежить від платоспроможності населення.

Висновок до Розділу 2: Однієї з важливих передумов підвищення ефективності оренди, удосконалення керування нею й обґрунтованого прогнозування

- 23 -

надходження орендної плати є аналіз ринку об'єктів оренди. Український ринок об'єктів оренди є досить різнорідним і масштабної. Однак дотепер у літературі цей ринок комплексно не досліджувався. Публікації в риэлтерских виданнях висвітлюють переважно стан ринку оренди житла у великих містах.

Ринок володіння на основі права користування (оренди) є, що доповнює до ринку володіння на основі абсолютного чи обмеженого права власності. З метою дослідження ринку об'єктів оренди були здійснені їхня класифікація і сегментування ринку.

Недостатній рівень розвитку маркетингових досліджень звужує можливості всебічного аналізу ринку в регіональному розрізі. Визначеним орієнтиром може служити територіальна структура сукупності реальних об'єктів оренди державного майна. При цьому варто мати через, що в одних регіонах кількість орендованого нежилого нерухомого майна більше відображає об'єктивно обмежену пропозицію, чим попит.

- 24 -

РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ

Передача майна державних підприємств та організацій в оренду фізичним та юридичним особам у сучасних мовах є одним із напрямів підвищення ефективності його використання.

Оренда дає можливість реалізувати як інтереси власника щодо отримання доходу з належних йому виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Загальне поняття оренди сформульовано в ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від
14 березня 1995 p., який є новою редакцією Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що:

1) орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративних актів;

2) оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном, у тому числі вносити це майно до статутних фондів господарських товариств, як це іноді трапляється );

3) таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

4) оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. По закінченні строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надан-

- 25 -

ня послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

Закон "Про оренду державного та комунального майна визначає, яке саме майно може бути об'єктом оренди. В першу чергу об'єктами оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Під цілісним майновим комплексом закон (п. 1 ст. 4) розуміє господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання.

Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, становлять також оборотні засоби та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок передачі їх орендареві. Так, кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Кошти та цінні папери надаються орендареві у кредит на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищувати строку дії договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери. інші оборотні матеріальні засоби (тобто не кошти і не цінні папери) орендар викуповує згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди. Плату за придбані оборотні матеріальні засоби орендар вносить протягом 30 календарних днів з моменту укладення договору. Створеному членами трудового колективу господарському товариству орендодавець може продати оборотні матеріальні найом (оренда) засоби у кредит за умови оплати ним не менше як за 30 відсотків їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.

- 26 -

Об'єктами оренди за Законом України "Про оренду державного та комунального майна" можуть також бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально-визначене майно (машини, устаткування та інші облікові одиниці основних засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидко-зношувані предмети, виробничі запаси, незавершене будівництво, готова продукція, незавершене капітальне будівництво та інші цінності, що виділяються у самостійний об'єкт оренди).

Разом з тим не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво". Це діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною об'єктів державної власності, а також проведенням ломбардних операцій.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів
державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 р. № 26-92 не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об'єктів, що становлять загальнодержавну систему зв'язку; магістральних ліній електропередач, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, автомобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо. Декретом також встановлено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України може проводитися тільки з дозволу зазначених органів.

- 27 -

3.1. Сторони у договорі оренди.

Суб'єктами оренди (сторонами у договорі оренди) є орендодавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, що передають майно в оренду) є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів управляти майном, — щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності; підприємства — щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орендодавців — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Орендарями (тобто юридичними і фізичними особами, яким майно передається в оренду) згідно з Законом України "Про оренду державного та комунального майна" можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

Особливістю цього закону є те, що він не передбачає створення організації орендарів як майбутнього орендодавця. Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство.

Рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів

- 28 -

трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у за
значене господарське товариство на підставі особистої заяви.

Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створене це товариство.

3.2. Порядок укладення договору оренди.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" досить детально регламентує процедуру укладення договору оренди майна.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди майна підприємств, направляють заяву, проект договору оренди та інші документи згідно з Переліком документів, необхідних для укладення договору оренди майна цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу), затвердженим наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 p., відповідному орендодавцеві. Зазначений Перелік включає, зокрема, такі документи: заяву на ім'я керівника органу, уповноваженого законодавцем виступати орендодавцем державного майна, про намір взяти в оренду майно; витяг з протоколу загальних зборів працівників підприємства про рішення взяти в оренду майновий комплекс підприємства; наказ орендодавця про інвентаризацію майна державного підприємства, що передається в оренду, та призначення інвентаризаційної комісії; витяг з протоколу загальних зборів працівників підприємства про рішення щодо створення господарського товариства та затвердження його статуту; чинний статут державного підприємства та баланс господарської діяльності з формами річної звітності; статут господарського товариства, створеного працівниками підприємства, майно якого передається в оренду; протокол засі -

- 29 -

дання інвентаризаційної комісії та передаточний баланс; акт оцінки майна, що передається в оренду; розрахунок орендної плати; висновки органу Антимонопольного комітету щодо можливості оренди та умов договору оренди; відомості про орендаря та об'єкт оренди; лист органу. Уповноваженого управляти державним майном, про погодження умов договору оренди.

У разі оренди цілісного майнового комплексу орендодавец в п'ятиденний термін після дати реєстрації одержаної заяви надсилає копії проекту договору та інших матеріалів до органу, уповноваженого управляти відповідним майном для
дачі висновків щодо можливості оренди та умов договору оренди.

У тих випадках, якщо: підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно з законодавством займають монопольне становище на ринку; внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, копи проекту договору оренди та інших отриманих документів орендодавець надсилає також до органу Антимонопольного комітету України. Орган, уповноважений управляти відповідним майном, орган Антимонопольного комітету України розглядають надіслані орендодавцем копи документів і протягом 15 днів надсилають орендодавцеві висновки щодо можливості оренди та умов договору оренди. Якщо орендодавець не одержав висновків у встановлений термін, укладення договору оренди вважається із зазначеними органами погодженим.

Орендодавець протягом 5 днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна, про що повідомляє заявника та орган, уповноважений управляти майном, та
орган Антимонопольного комітету України.

Простішим є порядок укладення договору оренди нерухомого та іншого

- 30 -

окремого індивідуально-визначеного майна. Заява про оренду цього майна не потребує узгодження з органом, уповноваженим управляти майном, та органом
Антимонопольного комітету України, тому у таких випадках орендодавець повинен протягом 15 днів після дати реєстрації заяви дати згоду або відмовити в укладенні договору оренди і повідомити про це заявника.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" містить приблизний перелік підстав відмови у передачі в оренду об'єктів. Це, зокрема:

• прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об'єктів;

• включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;

• відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду;

• відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу;

• інші підстави, передбачені законами та постановами Верховної Ради України.

Надаючи пріоритетне право на укладення договору оренди створеному трудовим колективом підприємства господарському товариству, законодавство передбачає, що укладення договору оренди з іншими фізичними та юридичними особами можливе лише за умови відсутності заяви господарського товариства протягом 20 днів з дня направлення їм повідомлення про намір орендувати цілісний майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу.

У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду чи арбітражного суду (дана норма потребує зміни,
оскільки сьогодні спори за участю громадян-підприємців також розглядають арбітражні суди).

3.3. Умови договору оренди.

Надаючи важливого значення змістові договору оренди майна, законода -

- 31 -

вець спеціально визначив істотні умови договору, тобто ті, що мають юридичне значення, впливають на формування і суть правовідносин, що випливають з даного договору. У разі недосягнення сторонами домовленності хоч би з однієї істотної умови договору, такий договір не вважається укладеним.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її Індексації). Оцінку об'єкта оренди здійснюють за Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. Зазначена Методика передбачає особливості оцінки вартості цілісного майнового комплексу (при цьому обов'язковим є проведення повної інвентаризації відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158), оцінки вартості будівель, споруд, приміщень, яка проводиться експертним шляхом відповідно до Порядку проведення експертної оцінки при передачі в оренду державного майна, затвердженого Фондом державного майна України, та оцінки вартості іншого окремого індивідуально-визначеного майна, яка проводиться з урахуванням вимог розділу IV Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 р. № 36;термін, на який укладається договір оренди, визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору по закінченні його строку він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. По закінченні терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін; орендна плата з урахуванням її індексації є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності, але не більше як 5 відсотків від вартості орендованого майна. Методику розрахунку, граничні розміри та

- 32 -

порядок використання орендної плати встановлює Кабінет Міністрів України, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, або органи місцевого самоврядування. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі..

Орендну плату вносять, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря її за згодою сторін можна встановити у натуральній або грошовонатуральній формі.

Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди.

3.4. Порядок використання амортизаційних відрахувань.

Амортизаційні відрахування на орендоване майно залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних
відрахувань, належить власникові орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.

3.5. Відновлення орендованого майна та умови його повертання.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендо-

- 33 -

ваного майна, здійснені за власні кошти, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за власні кошти здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо
інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає. Виконання зобов'язань за договором оренди має здійснюватись відповідно до загальних вимог, встановлених ЦК України щодо виконання договорів.

Орендодавець зобов'язаний:

передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. У разі порушення цього зобов'язання орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди; проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором оренди, орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:

використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню; вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Договором оренди можуть бути встановлені й інші обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, встановлена законодавчими актами України, а також конкретними укладеними

- 34 -

договорами оренди; страхування орендарем узятого ним в оренду майна, що здійснюється відповідно до законодавства України про страхування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору, навіть якщо після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Висновки до Розділу 3: Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди державного майна регулюються, в першу чергу, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", особливість якого полягає в тому, що він регулює дві групи відносин:

- організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, їх структурних підрозділів, а також комунального майна;

- майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна.

Зазначений закон, незважаючи на його назву, має універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (комунальної, приватної). Важливе значення для регулювання орендних відносин. Мають інші акти законодавства України, зокрема Цивільним Кодекс (глава 25 "Майновий найом"), декрети Кабінету Міністрів України "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг від 29 грудня 1992 р. № 17-92 та "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. № 5-93, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів" від 10 серпня 1995 р. № 629, Типовий дого-

• 35 –

вір оренди державного майна, затверджений наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 р. № 457, а також ряд інших нормативних актів.

- 36 -

РОЗДІЛ 4. ПРИВАТИЗАЦІЯ ОБ`ЄКТА ОРЕНДИ

4.1. Правовідносини у сфері приватизації.

Правовідносини у сфері приватизації є однією із складових частин систе­ми громадсько-економічних правовідносин. Класифікація їх здійснюється в за­лежності від предмету і методу правового регулювання, який лежить в основі виділення різноманітних галузей права.

Предметом правового регулювання у сфері приватизації є відносини між суб'єктами процесу приватизації відносно механізму заміни державної форми власності на колективну або приватну. Разом з тим, світова, а також вітчизняна практика приватизаційних процесів показує, що коло відносин, які охоплені правовим регулюванням в контексті терміну "приватизація" значно ширше. Ці правовідносини складаються із комплексу економіко-правових відносин, а та­кож організаційно-правових методів регулювання цих відносин з метою прове­дення ринкових реформ. В цьому розумінні термін "приватизація" взаємодіє з рядом інших категорій і понять, такими як "денаціоналізація", "децентралізація", "роздержавлення".

Роздержавлення - це процес, завдяки якому принципово змінюється мі­сце і призначення підприємства чи організації в системі існуючого державного управління у зв'язку з бажанням економічної самостійності господарюючих суб'єктів і реалізацію їх комерційних інтересів (7). Роздержавлення торкає­ться не тільки зміни форм власності, воно охоплює також розподільчі і трудові відносини, способи і форми здійснення господарських зв'язків, поновлення ринкового обігу суспільного продукту. Цей процес пов'язаний з демонополіза­цією, приватизацією, денаціоналізацією економіки, а також із складовими час­тинами цих процесів - децентралізацією управління, орендою, акціонуванням, персоніфікацією власності.

Демонополізація - це комплекс заходів, що здійснюються державою з метою зниження рівня монополізації ринків. Задачею демонополізації є

- 37 -

створення і посилення здорової конкуренції. Складовою частиною цього про­цесу є децентралізація управління, т.п., розмежування функцій між різними ор­ганами державної виконавчої влади по відношенню до господарюючих суб'єктів, позбавлення цих органів виконавчої влади права втручатися в госпо­дарську діяльність підприємства, зменшення галузевих органів державної вико­навчої влади.

З процесом децентралізації управління пов'язана також корпоратизація державних підприємств, котра виступає в акціонерній формі. Під корпоратизацією розуміють процес перетворення державних підприємств, закритих акціо­нерних товариств, більш 75% статутного фонду яких знаходиться в державній власності, а також виробничих та науково-виробничих об'єднань, правовий ста­тут яких раніше не був приведений у відповідність до діючого законодавства, в відкриті акціонерні товариства.

Всі віще перелічені процеси мають відношення до приватизації. Поняття приватиза­ція вживається в економічному і юридичному смислах. В економічному аспекті приватизація розглядається як трансформація державної власності в недержавну власність. З юридичної точки зору приватизація - це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є платне, частково оплачуване чи безпла­тне відчуження державного майна. В Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" приватизація визначається як відчуження майна, яке знаходиться в спільно держав ній власності на користь фізичних і юридичних осіб, котрі у відповідності з цим законом можуть бути покупцями.

Постанови Кабінету Міністрів України відображають шляхи вирішення актуальних проблем приватизації. Серед них, в часністі, такі Постанови Кабінету Міністрів України, як: "Про випуск в обіг приватизаційних майнових сертифікатів", "Про порядок складання і уточнення списків¹ громадян, котрі мають право на отримання приватизаційних сертифікатів", "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації” та інші.

- 38 -

Дер­жавна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки. В Державній програмі приватизації визначаються:

• задачі відносно приватизації майна, котре знаходиться в державній

власності і державного майна, котре знаходиться у власності Автоном­ної республіки Крим;

• способи приватизації для різноманітних груп об'єктів приватизації;

• квоти обов'язкового використання приватизаційних паперів для при­ватизації різних груп об'єктів приватизації;

• задачі відповідних органів виконавчої влади по відношенню до забез­печення проведення приватизації;

• заходи, спрямовані на залучення до процесу приватизації потенційних інвесторів;

• особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних громадян, а також інших покупців;

• розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх ви­користання і джерела фінансування;

• прогноз надходження коштів від приватизації і напрямок їх викорис­тання." [16].

Республіканська (Автономна республіка Крим) і місцеві програми прива­тизації повинні відповідати таким вимогам:

• не суперечать Державній програмі приватизації, не створюють додат­кових обмежень і не розширяють перелік об'єктів, котрі не підлягають приватизації; забезпечити виконання задач відносно приватизації майна державних підприємств, а також квот обов'язкового використання приватизацій­них паперів.

- 39 -

Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду дер­жавного майна України про виконання Державної програми приватизації. Кон­троль за виконанням Державної програми приватизації забезпечує Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації, котра ство­рюється з числа депутатів.

4.2. Юридична відповідальність за порушення законодавства про приватизацію.

Зміст поняття юридичної відповідальності складається з того, що особа зобов'язана нести відповідальність за здійснення протиправних дій невиконання громадянсько-правових зобов'язань. А також за спричинені цімі протиправни­ми діями збитки.

Основний принцип юридичної відповідальності міститься в тому, що вона наступає за конкретні протиправні дії або бездіяльність (діяння) правопорушни­ка. Карна, адміністративна, громадянсько-правова та інші види відповідальності закріплені у відповідних актах конкретних галузей матеріального права.

Юридична відповідальність - це законодавче закріплений спосіб забезпе­чення правомірної поведінки суб'єктів права, належного виконання ними своїх обов'язків.

"Юридична відповідальність настає на основі правовідносин між держа­вою і суб'єктом правопорушень або між суб'єктами громадянсько-правових відносин. Ці відносини характеризуються наявністю протиправності в діяннях винного суб'єкту, а також в наявності законодавчого чи нормативного акту, де ці діяння закріплені як протиправні."

Відповідальність у сфері приватизації - це забезпечення державою юри­дичними способами гарантій роздержавлення і приватизації державного майна, захисту прав власності, яке охороняється законом.

- 40 -

Юридична відповідальність здійснюється на принципах законності, обгрунтованності, невідворотності, індивідуалізації і справедливості.

Види відповідальності мають свої особливості, різну мету і детально

вивчаються відповідними областями права - карним, адміністративним, громадянським.

"Посадові особи державних органів приватизації, різноманітних органів виконавчої влади при наявності в їх діяннях ознак злочинів, пов'язаних з пору­шенням законодавства про приватизацію, несуть карну відповідальність в по­рядку, який передбачено Карним кодексом України."

Посадові особи державних органів приватизації, різноманітних органів виконавчої влади несуть адміністративну відповідальність у виді штрафів за:

• безпідставну відмову в прийнятті заяв про приватизацію, порушення строків розглядання заяв про приватизацію, порушення умов і порядку проведення конкурсів, аукціонів, продажі акцій, порушення умов і по­рядку передачі акцій акціонерним товариствам - до восьми, встановле­них на день здійснення правопорушення, розмірів мінімумів доходу громадян, що не оподатковуються;

• не обгрунтована відмова від продажу підприємств (майна, акцій), без­підставна відмова у видачі приватизаційних сертифікатів громадянам України, не обгрунтована відмова в наданні інформації про об'єкти приватизації - до десяти , встановлених на день порушення, неоподат­кованих розмірів мінімуму доходу громадян.

Доходи стягуються з винних осіб за рішенням суду в порядку, передбаче­ному Карним Кодексом України про адміністративні правопорушення.

"Покупці, котрі не сплатили за об'єкти приватизації шляхом викупу, на аукціоні чи конкурсі на протязі 60 днів з моменту реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про придбання об'єкту в таких випадках підлягають анулюванню."

- 41 -

У випадку повного або часткового невиконання умов договору купівлі-продажу встановлюється наступна відповідальність покупців:

• у випадку порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу термінів внесення інвестицій покупцем сплачується пеня у розмірі 0,1% вартості не внесених інвестицій за кожен день прострочення;

• у випадку розривання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконан­ням умов договору у відношенні внесення інвестицій, внесена частка інвестицій не повертається, а у випадку невнесення інвестицій на день подання позову, покупець сплачує штраф у розмірі 10% об'єму інвес­тицій;

• у випадку недотримання покупцем зобов'язань відносно збереження на протязі встановленого періоду профілю підприємства приватизованого об'єкту, покупець сплачує штраф у розмірі 10% вартості придбаного об'єкту.

Вказані тарифи перераховуються в Державний бюджет України. За недо­пущення робітників державних органів приватизації, перешкоду проведенню ними дотримання умов договору купівлі-продажу державного майна на керів­ника приватизованого підприємства накладається штраф у розмірі 100 неопода­ткованих мінімумів громадян.

Порушення діючого законодавства про порядок приватизації дають під­стави для визнання договору купівлі-продажу об'єкту приватизації не дійсним.

Спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються судом або ар­бітражним судом в порядку, встановленому законодавством України.

4.3. Об'єкти і суб'єкти правовідносин у сфері приватизації державного майна.

Характеристика і оцінка об'єктів приватизації.

- 42 -

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республі­канська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (кому­нальна власність).

"До об'єктів державної власності, які підлягають приватизації, належать такі:

• майно підприємств, філій, цехів, виробництв, ділянок інших підрозді­лів, котрі є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в наслідок їх виділення в самостійні підприємства не порушується техно­логічна цілісність виробництва і не змінюється його основна спеціалі­зація;

• об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти;

• акції (паї), які належать державі у виді майна господарських товариств, інших об'єднань." [7].

Об'єкти приватизації, які передані в оренду, класифікуються за групами в залежності від первинної (балансової) вартості основних фондів, відбитих в ба­лансовому звіті за квартал, який передує даті прийняття органами приватизації рішення про приватизацію об'єкту, а у відповідних випадках - інших ознак, а саме:

• група “ЗО” - незалежно від вартості і джерел фінансування об'єкти освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, преси, фізичної культу­ри і спорту, телебачення і радіомовлення, санаторно-курортні об'єкти, профілакторії, будинки та табори відпочинку;

• група "В" - об'єкти, вартість основних фондів яких складає від 1 млн. грн., а частина вартості основних фондів, що припадає на одного працюючого, перевищує номінальну вартість приватизаційного серти­фікату більш ніж у 12 разів (окрім об'єктів групи "Г");

- 43 -

• група “Т” - об'єкти, вартість основних фондів яких перевищує 170 млн. грн., а також підприємства (незалежно від вартості основних фон­дів), які займають монопольне положення і визначені такими у встано­вленому порядку (наприклад, об'єкти військово-промислового компле­ксу);

• група "Д" - об'єкти незавершеного будівництва, майно ліквідованих підприємств-банкрутів;

• група "Е" - пакети акцій відкритих акціонерних товариств, що зали­шилися після реалізації плану приватизації, акції (паї), які належали державі у майні суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності, цінні папери, інше майно об'єкту приватизації в інших підприємствах, господарських товариствах, банках, котрі не увійшли до статутного фонду або не були враховані під час оцінки вартості такого об'єкту приватизації.

У випадку проведення індексації балансової вартості основних фондів, ін­дексації підлягає розмір вартості, за яким здійснюється класифікація об'єкту приватизації і номінальна вартість приватизаційних майнових сертифікатів. Бу­дівлі, споруди, приміщення можуть приватизуватися разом з майном, яке в них знаходиться, якщо немає прямої заборони по відношенню цього органу прива­тизації.

"Приватизації не підлягають об'єкти котрі мають загальнодержавне зна­чення. До них належать:

• майно органів державної влади і управління, Військових сил України, Національної гвардії, Служби безпеки України, Прикордонних військ,

правоохоронних та митних органів;

• золотий та валютний фонди, державні матеріальні ресурси, емісійна і резервна системи;

• майнові комплексі підприємств, котрі забезпечують діяльність по виго­товленню цінних паперів та грошових знаків;

- 44 -

• засоби урядового, фельд'єгерського і спеціального зв'язку;

• об'єкти державної метрологічної служби;

• національні та культурні цінності України;

• надра, водні ресурси і інші об'єкти виключної власності народу Украї­ни;

• об'єкти науки і освіти, котрі фінансуються із бюджету а також підроз­діли, технологічно пов'язані з науковим і учбовим процесом;

• атомні електростанції;

• інші об'єкти державної власності, які необхідні державі для виконання своїх функцій."

Повний перелік об'єктів, котрі не підлягають приватизації, міститься в п.2 ст. З Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції від 19.02.1997 p.). Він затверджується Верховною Радою України за поданням Ка­бінету Міністрів України.

Вартість майна об'єктів, котрі підлягають приватизації, оцінюється згідно до "Методики оцінки вартості майна в період приватизації", затвердженій Кабі­нетом Міністрів України 22 липня 1998 року за № 1114. Ця методика викорис­товується для визначення:

• розміру статутного фонду відкритих акціонерних товариств, котрі створюю­ться в процесі приватизації (кооперації);

• вартість майна, яке приватизується шляхом викупу;

• початкова вартість майна, що підлягає продажу на аукціоні, конкурсі;

• початкова вартість інвестиційних зобов'язань при продажу об'єктів малої приватизації на конкурсній основі;

• ціни пакету акцій, що належать державі, відкритим акціонерним товарист­вам;

• ціни частки державного майна підприємства із змішаною формою власності, в т.ч. з іноземними інвесторами;

- 45 -

• вартість майна підприємства, котрі ліквідуються або у встановленому поряд­ку визнані банкрутом.

У випадку необхідності оцінки майна, яке приватизується на конкурсній ос­нові або на аукціоні для оцінки вартості даного майна орган приватизації управі залучити експертів на договірній основі. Результати такої оцінки затверджують­ся органом державної приватизації. "До актів оцінки додаються такі документи:

• передаточний баланс підприємства;

• баланс підприємства за договором оренди (для орендних підприємств);

• договір оренди державного майна (для орендних підприємств);

• довідка відбиття в бухгалтерському звіті операцій з фінансовою орен­дою індивідуально призначеного майна, підписана керівником і голов­ним бухгалтером підприємства;

• довідка відбиття в бухгалтерському звіті операцій по використанню позикових коштів, підписана керівником і головним бухгалтером під­приємства;

• довідку про наявність на балансі підприємства металів і дорогоцінних каменів і їх вартість, підписану головним бухгалтером і керівником підприємства;

• довідку про рух амортизаційного фонду на дату оцінки, підписану ке­рівником і головним бухгалтером;

• довідку про довгострокові фінансові вкладення з розшифровкою по видам за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства;

• довідку про оцінку нематеріальних активів, відбитих в передаточному балансі на дату його складання;

• інвентаризаційний опис основних товаро-матеріальних засобів, інших активів, предметів прокату і т.і.;

- 46 -

Приватизаційний майновий сертифікат є іменним і дає право розпоря­джатися майном тільки його власнику.

Оплата об'єктів приватизації може здійснюватися тільки шляхом безготівкового перерахування з іменних рахунків, відкритих в банках України. При придбанні об'єкту приватизації вартістю, яка перевищує 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, покупці - фізичні особи зобов'язані надати в орган привати­зації декларацію про доходи.

4.4. Основні функції суб'єктів приватизації.

Коло суб'єктів правовідносин у сфері приватизації визначається структу­рою процесу її здійснення. До них належать, перш за все, державні органи при­ватизації, далі йдуть покупці об'єктів приватизації (їх представники), і нарешті, третім суб'єктом приватизації є посередники.

"Державні органи приватизації в Україні представляє Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва, органи привати­зації Автономної республіки Крим, котрі складають єдину систему державних органів приватизації." В межах своєї компетенції вони здійснюють насту­пні функції:

• аудиторські висновки (у випадку проведення аудиту);

• відомості про оцінку вартості незавершеного будівництва;

• залишкову вартість основних засобів;

• балансову вартість повністю зношених основних засобів;

• вартість незавершених капітальних вкладень." [24]. До висновків експерту про оціночну вартість майна додається також звіт про експертну оцінку, котра може містити в собі такі розділи:

• задачі експертної оцінки;

• вихідні дані;

- 47 -

• методологія оцінки експерту і обґрунтовування його вибору; оцінка технічного, технологічного, фінансового, екологічного стану;

• визначення вартості активів;

• оцінка прибутковості сфери діяльності;

• оцінка інвестиційної привабливості;

• висновки експерту про вартість об'єкту.

Документація про експортну оцінку надається після висновків експертизи і затвердження їх органами державної приватизації зацікавленим особам.

При проведенні експертної оцінки об'єкту можуть залучатися іноземні експерти у випадках:

• приватизації державного майна України, яке знаходиться за кордоном;

• продажу державного майна у власність господарчим товариствам, створених за участю іноземного капіталу;

• при продажу об'єкту приватизації на не конкурсній основі за участю іноземних інвесторів.

• створюють комісії по приватизації;

• затверджують плани розміщення акцій акціонерних товариств в проце­сі приватизації;

• розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на

затвердження до Верховної Ради України;

• укладають угоди про проведення підготовки об'єкту приватизації і йо­го продажу;

• укладають угоди про проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

• здійснюють ліцензування комерційної діяльності із приватизаційними паперами;

• виступають з боку держави засновниками підприємства із змішаною формою власності;

- 48 -

• контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;

• змінюють організаційну форму підприємств, які знаходяться в держав­ній власності;

• виступають орендодавцями майна, що знаходиться в державній влас­ності;

• продають майно, що знаходиться в державній власності, в процесі його приватизації.

В своїй діяльності Фонд державного майна України керується діючим за­конодавством України. Голова даного Фонду призначається і зміщається з поса­ди Президентом України за клопотанням Верховної Ради України. В своїй дія­льності Фонд державного майна підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України.

"Регіональні відділення Фонду в своїй діяльності підзвітні відповідним Фондам державного майна України. З питань приватизації майна, що знаходиться у власності Автономної республіки Крим, комунальній власності областей, міст Києва і Севастополя, регіональні відділення Фонду державного майна України підпорядковані Верховній Раді Автономної республіки Крим, обласним Київському та Севастопольському місцевим радам."[8].

Представництва Фонду державного майна України в районах і містах створюються регіональними відділеннями Фонду державного майна і підпо­рядковані їм.

Покупцями об'єктів державного майна України, у відповідності до діючо­го законодавства, можуть бути:

• громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства;

• юридичні особи, зареєстровані на території України;

• юридичні особи інших країн.

Чинне законодавство України передбачає деякі обмеження по відношен­ню до покупців об'єктів приватизації. "Не можуть бути покупцями:

- 49 -

• юридичні особи, в майні яких частина державної власності перевищує 25%. Для об'єктів малої приватизації покупцями не можуть бути юри­дичні особи, серед яких є хоч би одна юридична особа з будь-якою частиною державної власності;

• органи державної влади;

• робітники державних органів приватизації (окрім випадків викорис­тання приватизаційних паперів);

• юридичні особи, майно яких знаходиться в комунальній власності, ор­гани місцевого самоврядування;

• для об'єктів малої приватизації - особи, котрим заборонено займатися підприємницькою діяльністю у відповідності до Закону України "Про підприємництво", окрім випадків використання ними приватизаційних паперів."

4.5. Порядок підготовки і проведення приватизації.

Порядок підготовки об'єктів до приватизації характеризується різномані­тністю і залежить від обсягу і порядку виконання операцій. Розмаїтість підго­товчої роботи обумовлена діями таких законодавчих актів, як Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств", Указів Президента України "Про корпоратизацію підприємств", "Про заходи щодо забезпечення прав гро­мадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів". Порядок ви­конання підготовчої роботи, з врахуванням вище перелічених актів, має певні особливості.

Перший варіант приватизації. У відповідності до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" розглядання питань, пов'язаних з приватизацією, починається з аналізу її правомірності у плані вибору сфери її проведення, а також прийняття рішення про законність приватизації конкретно­го об'єкту приватизації. Обмеження відносно сфери її проведення встановле-

- 50 -

ні вищевказаним Законом України, а також Постановою Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, котрі не підлягають приватизації у зв'язку з їх загально­державним значенням" від 3 березня 1995 року № 88 і Декрету Кабінету Мініст­рів України "Про перелік майнових комплексів, державних підприємств, органі­зацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація чи пере­дача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 року ".

"Ініціаторами приватизації можуть виступати як державні органи прива­тизації, так і покупці. У випадку, коли ініціатором приватизації є Фонд держав­ного майна України ( а також його регіональні відділення і представництва), першим етапом приватизації конкретного об'єкту є прийняття цим органом рі­шення про приватизацію".

У випадках, коли ініціаторами приватизації є потенційні покупці, підго­товча робота починається з подання до відповідних органів приватизації відпо­відної заяви про придбання об'єкту його потенційним покупцем. Покупці цілі­сних майнових комплексів і інвестори,, котрі бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом з заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування постприватизаційного розвитку об'єкту, які повинні містити відомості про майбутню зайнятість робітників даного підприємства (майнового комплексу), пропозиції інвестора про розміри і строки інвестицій, порядок їх внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.

Порядок подання і розглядання заяви про приватизацію затверджено Ука­зом Фонду державного майна України 26 серпня 1992 року № 345.

Термін реєстрації заяви про приватизацію не може перевищувати 3-х днів. На протязі одного місяця з моменту реєстрації заяви про приватизацію повинно бути прийнято рішення щодо приватизації об'єкту. За результатами розглядан­ня заяви можуть бути прийняті наступні рішення:

• відмова в приватизації об'єкту;

• видача дозволу на приватизацію об'єкту;

- 51 -

При видачі дозволу на приватизацію об'єкту орган приватизації в 5-ти денний термін письмово повідомляє про це заявника і трудовий колектив даного підприємства. При відмові у видачі дозволу на приватизацію об'єкту повинні бути викладенні мотивовані мотиви відмови. Відмова в приватизації можлива в таких випадках:

• заявник (юридична або фізична особа) не може бути визнана покупцем у зв'язку з законодавчо-виконавчими обмеженнями;

• діючим законодавством України встановлені обмеження щодо прива­тизації даного об'єкту;

• майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.

"На протязі місяця із дня прийняття рішення про приватизацію орган приватизації повинен затвердити склад комісії по приватизації об'єкту. В цей пері­од орган приватизації офіційно звертається до заявника, в органі державного управління, в місцеві ради, фінансові органи із пропозицією подання кандида­тур до складу приватизаційної комісії і затверджує її склад.

Головою комісії призначається представник органу приватизації або упо­вноважена ним особа."

Основні задачі і функції комісії по приватизації, її права і організація дія­льності регламентовані "Положенням про комісію по приватизації", затвердже­ним Указом Фонду державного майна України 15 липня 1997 року № 743.

Після прийняття рішення про приватизацію об'єкта на основі подання за­яви і створення комісії по приватизації, інформація про це друкується в засобах масової інформації, при цьому одночасно проводиться аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства, котре приватизується (за виключенням об`єктів малої приватизації).

Головною задачею приватизаційної комісії є розробка проекту плану при­ватизації об'єкта, який на протязі 2-х місяців із дня затвердження складу

- 52 -

комісії по­винен бути поданий на затвердження в орган приватизації. В проекті плану приватизації враховуються пропозиції:

• господарського товариства, створеного робітниками підприємства, яке приватизується;

• покупцями об'єкту, що приватизується;

• місцевих рад за місцем знаходження об'єкта приватизації;

• державних органів приватизації;

• Антимонопольного комітету України (його представництв на місцях).

Якщо підприємство здійснює діяльність, пов'язану з державною таємни­цею, то в розділ плану приватизації вноситься абзац такого змісту: «Науко­во-технічна документація і інші носії інформації, які складають державну таєм­ницю, приватизації не підлягають, вони є власністю держави і залишаються на

балансі акціонерного товариства. Оцінка вартості вищевказаного майна визна­чається експертним шляхом у встановленому порядку".

"Проект плану приватизації передбачає строки і способи приватизації, стартову ціну об'єкта приватизації, рекомендовані форми платежу, розміри па­кету акцій по напрямках їх реалізації, забезпечення технологічної єдності виро­бництва, недопущення руйнації цілісних майнових комплексів, циклів, техноло­гій, а також порядок використання майна, котре не приватизується, т.і. не під­лягає приватизації."

За рішенням комісії до плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкту приватизації. Фонд державного майна України розробив Порядок прийняття рішень про необхідність реорганізації об'єкта приватизації, затверджений спільним Указом Фонду державного майна України і Антимонопольного комітету України 2 грудня 1997 року № 88/01/1358. Щодо підпри­ємств, які займають монопольне положення на ринку, в плані приватизації ви­значаються умови і обмеження щодо їх діяльності.

- 53 -

До проекту приватизації об'єкту додається акт оцінки вартості об'єкта приватизації.

"Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого приватизується, не погоджується з проектом плану приватизації, розробленого комісією, він може підготовити альтернативний варіант плану приватизації". Проект плану, розроблений комісією по приватизації, а також альтернативний план трудового колективу підприємства, яке приватизується, подаються на розглядання органам приватизації, котрі зобов'язані розглянути, затвердити і довести його до відома зацікавлених осіб. Рішення про затвердження плану приватизації може бути оскаржено в 10-ти денний термін у Фонді державного майна України, а в Криму - у Верховній Раді Автономної республіки Крим.

За умовами приватизації законсервованих об'єктів, об'єктів незавершено­го будівництва, майна ліквідованих підприємств, а також об'єктів які підляга­ють приватизації в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизації невеликих державних підприємств (мала приватизація)", акцій (частки паїв), що належать державі в майні підприємств із змішаною формою власності, комісія по приватизації не створюється, а план приватизації не складається.

Другий варіант приватизації здійснюється шляхом корпоратизації під­приємства. Мова йде о перетворенні державних підприємств, закритих акціоне­рних товариств, в статутному фонді яких знаходиться біль 75% державної влас­ності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статут яких раніше не був перетворений у відповідності до діючого законодавства України у відкриті акціонерні товариства.

Корпоратизація регламентована перш за все Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993 року № 210 і Постано­вою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств" від 5 червня 1993 року № 508.

"Особливістю створених при цьому акціонерних товариств є те, що їх за­сновниками з боку держави є міністерства і інші підвідомчі Кабінету Міністрів

- 54 -

України органи державної виконавчої влади, уповноважені керувати цим май­ном. Це обумовило деякі відмінності від першого варіанту приватизації щодо кількості операцій і порядку виконання підготовчої роботи по приватизації, ета­пами якої є:

• Формування переліку підприємств, котрі підлягають корпоратизації органами, які уповноважені керувати державним майном і його затвер­дження Міністерством економіки України;

• Подання керівником підприємства, котре корпоратизується, пропози­цій засновнику відкритого акціонерного товариства про персональний склад комісії по корпоратизації, до складу якої включаються представ­ники засновника, банківської установи, яка обслуговує дане підприєм­ство, органу приватизації, трудового колективу підприємства, котре корпоратизується, Антимонопольного комітету України (у випадку корпоратизації підприємства-монополіста), інших органів і організацій;

• викуп об'єктів малої приватизації господарськими товариствами, ство­реними робітниками даного підприємства". [34]

Викуп як спосіб приватизації застосовується до державних підприємств групи "А" і групи "Б".

Об'єкти групи "А" можуть бути приватизовані шляхом викупу, якщо на приватизацію цих об'єктів надійшла тільки одна заявка.

Об'єкти групи "Б" можуть бути приватизовані шляхом викупу, якщо це передбачено планом (альтернативним планом) приватизації цих об'єктів.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, згідно якому у випадку викупу власником об'єкту стає орендатор.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств в цілому торкаються об'єктів, які не продані на аукціоні або не конкурсній основі.

- 55 -

"Продаж об'єктів приватизації може здійснюватися також за конкурсом на комерційній або некомерційній основі.

Продаж по комерційному конкурсу - це спосіб приватизації, згідно якому власником об'єкту стає покупець, котрий запропонував найбільшу щодо фіксо­ваної, ціну.

Продаж по некомерційному конкурсу - це спосіб приватизації, згідно з яким власником об'єкту стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкту".

Продаж об'єктів на аукціоні це спосіб приватизації, згідно з яким влас­ником об'єкту стає покупець, котрий в ході проведення аукціону запропонував максимальну ціну.

Продаж частин, паїв, акцій здійснюється:

• робітниками об'єкту приватизації - шляхом пільгових продаж за но­мінальною вартістю, яка не перевищує в 1,5 рази вартість приватиза­ційного майнового сертифікату на одного покупця;

• органів приватизації і Антимонопольного комітету України (щодо підприємств-монополістів);

• подання комісією в місячний термін із дня її затвердження на затвер­дження відповідним органам приватизації приватизаційних докумен­тів, проекту статуту відкритого акціонерного товариства, акт оцінки вартості об'єкту, що приватизується, проект плану розміщення акцій, списки осіб, які мають пільги при придбанні акцій. Після затвердження планів приватизації чи планів розміщення акцій вони підлягають приватизації. Результати виконання планів приватизації підлягають друкуванню в спеціальних бюлетенях Фонду державного майна України.

Інформація про результати приватизації об'єкту підлягає також друкуван­ню в місцевих засобах масової інформації за місцем розташування об'єкту.

- 56 -

Третій варіант приватизації. Згідно з цим варіантом у відповідності з Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання майнових приватизаційних сертифікатів" від 26 листопада 1994 р. № 699 "здійснюються наступні етапи підготовчої роботи:

• затвердження переліку об'єктів, котрі підлягають обов'язковій прива­тизації;

• формування і затвердження комісії по підготовці до приватизації від­повідних об'єктів державними органами приватизації у складі керівни­ка (голови комісії), головного бухгалтера підприємства, представників невеликих державних підприємств (мала приватизація)", акцій (частки паїв), що належать державі в майні підприємств із змішаною формою власності, комісія по приватизації не створюється, а план приватизації не складається.

4.6. Способи проведення приватизації.

Законодавство України про приватизацію, Державна програма привати­зації державних підприємств, а також Положення про використання способів приватизації майна державних підприємств, затверджене Указом Фонду держа­вного майна України 4 лютого 1993 р. № 56, визначає такі способи проведен­ня приватизації:

• продаж об'єктів приватизації і незавершеного будівництва на аукціоні, на конкурсній основі, в т.ч. з використанням майнових сертифікатів, вільно конвертованої валюти;

• продаж акцій (частки, паїв), котрі належать державі в господарських товариствах, на аукціоні, на конкурсній основі, на фондовій біржі і іншими способами, котрі передбачають конкуренцію продавців;

• викуп майна державного підприємства, яке здане в оренду;

- 57 -

• викуп майна державного підприємства, згідно з альтернативним пла­ном приватизації;

4.7. Особливості приватизації державних підприємств.

Приватизація майна державних підприємств групи “Б” і групи “Г”

Перехід до ринкової економіки нерозривно пов'язаний з необхідністю пе­ретворення державної і комунальної власності в колективну власність громадян, колективів, організацій з формуванням нових організаційних форм господарю­вання. В цьому процесі особливе місце займає роздержавлення власності у формі створення акціонерних товариств. "Акціонування підприємств у ході приватизації обумовлює розвиток інвестиційного ринку і є основою формуван­ня і фондового ринку України, що в цілому створює умови для вибору фінансу­вання виробничо-господарської діяльності підприємств. Це - самофінансування за рахунок прибутку і амортизаційних відрахувань, отримання коштів за раху­нок вторинного випуску акцій і облігацій або отримання кредитів".

Особливості підприємств групи "В" і Т" складаються з того, що вони на­лежать до середніх і великих підприємств, які зараз не працюють, мають на ба­лансі велику соціальну сферу, на утримання якої задіються значні кошти, що перешкоджає виробництву конкурентоздатної продукції і знос основних фондів яких перевищує 50%. Такі перешкоди підлягають реструктуризації, яка може проводитися як до приватизації (корпоратизації) так і після створення акціонер­ного товариства, а також у процесі приватизації.

Метою проведення реструктуризації є створення суб'єктів підприємниць­кої діяльності, здатних ефективно функціонувати в умовах становлення ринко­вої економіки. "Реструктуризація підприємства - це впровадження організаційних, еко­номічних, правових, технічних методів і способів, спрямованих на зміну струк­тури виробництва, його управління, форм власності, котрі здат

- 58 -

ні привести під­приємство до фінансового оздоровлення і підвищити ефективність виробництва і якості продукції, що випускається.

• Уповноваженої особи або її представників, в т.ч.:

- компаній, що володіють 10% і більше акцій (частин, паїв) уповно-

важеної особи;

- компаній, котрі безпосередньо мають з уповноваженою особою "материнську" компанію;

• компаній, в яких уповноважена особа має 10% і більше акцій (частин, паїв);

• фізичних осіб (а також членів їх сімей), котрі займають керуючі посади
у вище перелічених компаніях або отримали від них позику на суму, яка
перевищує 10 тис. дол. США;

• фізичних осіб (а також членів їх сімей), котрі володіють 10% і більше акцій (частин, паїв) у вище перелічених компаніях;

• компаній, в яких вище перелічені особи володіють 10% і більше акцій

(частин паїв).

На одному тендері можуть бути запропоновано до продажу тільки один пакет акцій відкритого акціонерного товариства. Пропозиції купити тільки час­тину запропонованого на тендері пакету акцій не розглядаються.

"Фонд державного майна України проводить конкурсний відбір уповно­важеної особи і укладає з нею відповідну угоду про організацію і проведення тендеру не пізніше 45 календарних днів до друкування об'яви про тендер. За­гальний строк конкурсу по вибору уповноваженої особи не повинен перевищу­вати 30 календарних днів".

Тривалість тендеру з моменту офіційної об'яви про проведення конкурсу уповноважених осіб до офіційного оголошення переможця не може бути біль­шою, ніж 240 календарних днів. Тендер може біти продовжений при умові ви­дачі спеціального дозволу, підписаного Головою Фонду.

- 59 -

Але практика показує, що інколи цей термін продовжується від 250 до 300 днів. Необхідно враховувати, що треба , перш за все, провести пільговий про­даж акцій і продаж акцій на всіх видах сертифікаційних аукціонів.

Об'єкти приватизації, акції яких належать державі у майні спільних під­приємств, господарських товариств можуть бути запропоновані до продажу че­рез відкриті міжнародні конкурси згідно до Положення про порядок підготовки і проведення міжнародних конкурсів у сфері приватизації в Україні, затвердже­ного Фондом державного майна України. Перелік таких об'єктів складається відповідними міністерствами і відомствами і затверджується Фондом держав­ного майна України.

Для продажу на конкурентній основі пакету акцій акціонерних товариств проводяться відкриті торги (тендери), які здійснюються за участю уповноваже­них Фондом державного майна України осіб, котрі здійснюють професійну дія­льність на ринку цінних паперів.

"Відкриті торги (тендери) проводяться в один етап і в залежності від кри­теріїв визначення переможців, поділяються на два етапи:

1. Відкриті торги (тендери), переможцем яких визнається особа, яка за­пропонувала найбільшу ціну за пакет акцій підприємства і інвестицій­ну суму.

2. Відкриті торги (тендери), переможцем яких визнається особа, яка за­пропонувала ціну за пакет акцій підприємства, котре приватизується.

Відкриті торги (тендери) проводяться виключно центральним апаратом Фонду державного майна України".

Продаж акцій на відкритих торгах (тендерах) відбувається при наявності не менш двох учасників.

Засобом платежу за пакети акцій є національна валюта України.

В тендері можуть приймати участь юридичні і фізичні особи, які визнані покупцями згідно до законодавства України про приватизацію, окрім:

• Членів комісії по приватизації;

- 60 -

• громадянам України, інвестиційним фондам і довірчим товариствам -шляхом відкритого продажу за приватизаційні майнові сертифікати".

Подальший продаж не реалізованих по приватизаційним майновим сер­тифікатам частин, паїв, акцій здійснюється за грошові кошти, а також компен­саційні сертифікати.

Органи приватизації реалізують акції відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації і корпоратизації, шляхом:

• пільгового продажу акцій робітникам підприємств і особам, які мають на це право згідно до діючого законодавства, через комісії по продажу акцій;

• відкритого продажу акцій громадянам України за приватизаційні сер­тифікати через центри проведення сертифікатних аукціонів;

• продаж за грошові кошти пакетів акцій, котрі непродані на сертифікатному аукціоні.

"Акції, які залишилися нереалізованими після закінчення пільгового про­дажу і продажу на сертифікаційних аукціонах, можуть бути запропоновані для продажу іноземним інвесторам єдиним пакетом на конкурентній основі з до­триманням вимог антимонопольного законодавства України".[25]

Особливе значення мають строки підготовки підприємств від прийняття рішення про приватизацію до створення комісії про продажу акцій. Практика показала, що чим краще підприємство готується до акціонування, тим швидше, більш організовано і з меншими втратами здійснюється зміна власника.

У відповідності до вимог діючого законодавства України "під час прива­тизації промислових підприємств групи "Б" і групи Т" цей строк не повинен перевищувати 143 дні, а для несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу України цей термін складає 189 днів". [7]

Органи приватизації не пізніше 30 днів до дати продажу через ау­кціон чи на конкурсній основі друкують інформаційне повідомлення про об'єкт у відповідності до вимог ст.15 Закону України "Про малу приватизацію".

- 61 -

Для участі в аукціоні чи конкурсі по продажу об'єкту приватизації юридичні або фізичні особи подають в органи приватизації заяву за встановленою формою, а також необхідні документи. При цьому фізичні особи подають в ор­ган приватизації декларацію про свої доходи.

Після друкування інформаційного повідомлення орган приватизації дає можливість ознайомитись з об'єктом приватизації потенційним покупцям, які бажають прийняти участь в аукціоні чи конкурсі,

"Прийняття заяви на участь в аукціоні припиняється за три дні до початку аукціону, а на участь у конкурсі - за сім днів до початку проведення конкурсу.

До початку проведення конкурсу чи аукціону кожен учасник повинен бу­ти ознайомлений з правилами його проведення. Продаж об'єктів на аукціоні чи конкурсі здійснюється при наявності не менше двох покупців".

Орган приватизації складає перелік об'єктів не проданих чи знятих з аук­ціонів, конкурсів і приймає рішення щодо даних об'єктів.

Якщо на участь в аукціоні чи конкурсі подав заявку тільки один покупець, орган приватизації може прийняти рішення про приватизацію об'єкту шляхом його викупу покупцем.

Організатором аукціону може бути орган приватизації чи уповноважена ним особа, яка діє у відповідності з договором, укладеним ніж ним і органом приватизації.

Для участі в аукціоні покупці отримують білети учасників аукціону. Під час проведення аукціону ведеться протокол, який у двох екземплярах підпису­ють ініціатор і покупець, котрий отримав право на придбання об'єкту. "Даний протокол у триденний термін затверджується органом приватизації, перший екземпляр даного протоколу залишається в органі приватизації, другий видаєть­ся покупцеві. Цей протокол є документом, який підтверджує право покупця на укладення договору купівлі – продажу. Існують "наступні способи приватизації об'єктів малої приватизації, за­кріплені законодавством України: => про-

- 62 -

даж на аукціоні, у т.ч. з виключним використанням приватизаційних паперів; => продаж на конкурсній основі, у т.ч. з виключним використанням привати­заційних паперів; => викуп".

В Україні до 1997 року в основному використовувалися неконкурентні спо­соби приватизації, що в подальшому істотно змінилося. Так, у 1998 році на 63% збільшилася конкурентний продаж об'єктів малої приватизації.

Викуп об'єктів мало приватизації здійснюється згідно з ч. 2 ст.20 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" і ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (ма­ла приватизація)" У випадку виділення структурного підрозділу орган привати­зації керується Положенням про порядок розділу підприємств, об'єднань, від­чужених від них структурних і одиниць, затвердженим Наказом Міністерства економіки України спільно з Міністерством статистики України і Антимонопольним комітетом України 20 квітня 1994 року № 43/79/5, а також Положенням про порядок приватизації структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), затверджених Указом Фонду державного майна України і Антимонопольного комітету України від 4 травня 1994 року № 265/13/01.

У місячний термін з дня прийняття рішення про приватизацію підприємст­ва або його структурного підрозділу орган приватизації у письмовій формі спо­віщає адміністрацію даного підприємства про прийняте рішення.

“В 15-ти денний термін з дня затвердження переліку об'єктів, що підля­гають приватизації шляхом викупу, відповідний орган приватизації друкує цей перелік в інформаційному бюлетені, місцевій пресі, інших друкованих видан­нях, визначених органами приватизації".

Заява покупця подається за установленою формою в органи приватизації за місцем знаходження об'єкта, що приватизується. При цьому покупець спові­щає органи приватизації про свої наміри щодо об'єкта, який приватизується.

Порядок продажу об'єктів малої приватизації такий же самий, як і поря-

- 63 -

док продажу великих підприємств. Процедура починається з друкування відпо­відними Радами народних депутатів переліку об'єктів, які підлягають продажу на аукціоні, конкурсній основі чи шляхом викупу їх робітниками даного під­приємства. "Покупці можуть подавати до відповідного органу приватизації за­яву про включення певного підприємства до одного з вищеперелічених перелі­ків об'єктів, які підлягають приватизації, надаючи інформацію про себе, нові умови купівлі-продажу, експлуатації підприємства і спосіб розрахунку. Орган приватизації зобов'язаний дати по таким заявам відповідь на протязі одного мі­сяця".

Стартова ціна об'єкту малої приватизації на аукціоні, на конкурсній осно­ві визначається у відповідності до методик, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Якщо підприємство бажають викупити його працівники, вони можуть за­снувати господарське товариство, яке повинно об'єднати не менше половини робітників цього підприємства, і подати заяву. У цьому випадку ціна визначає­ться переважно на основі балансової вартості активів підприємства. Якщо ж робітники не викупають своє підприємство, воно пропонується до продажу на аукціоні або на конкурсній основі. У відповідності до ст.15 Закону України "Про малу приватизацію" в даному випадку друкується інформація про умови участі, правилах продажу та його результат.

Робота по реструктуризації підприємств проводиться керівниками підпри­ємств, центральних і місцевих органів виконавчої влади, банків". [41]

Для проведення реструктуризації центральні органи виконавчої влади "створюють галузеві комісії з питань реструктуризації підприємств галузі. Склад галузевих комісій затверджується органами виконавчої влади.

Галузеві комісії визначають перелік підприємств, котрі підлягають рест­руктуризації і визначають черговість її проведення.

Для проведення аналізу економічного стану підприємств і підготовки проекту реструктуризації на кожному підприємстві галузевою комісією ство­-

- 64 -

рюються робочі групи, які очолює представник центральних органів влади. До неї входять представники Фонду державного майна України, представники мі­сцевих органів влади, банків, а також представники Антимонопольного коміте­ту України (якщо підприємство, яке реструктуризується, є монополістом)".[41]

Для забезпечення своєчасної підготовки проекту реструктуризації розроб­ляється план-графік проведення робіт реструктуризації підприємств, котрий за­тверджується головою робочої групи.

В залежності від затверджених шляхів реорганізації підприємства і пов'язаних з цим питань «галузева комісія готує:

• указ по центральному органу виконавчої влади відносно проведення реструктуризації підприємства;

• проект рішення Кабінету Міністрів України про прийняття відповід­них заходів для вирішення питань реорганізації ( при необхідності)".

Економічний стан підприємств, аналіз його фінансово-господарської дія­льності, оцінка потенційних можливостей підприємства проводиться на основі наступних матеріалів за звітний період:

• аналіз фінансового стану підприємства;

• показники оцінки конкурентоздатної продукції, яка випускається, (робіт, послуг);

• рівень виробничого і науково-технічного потенціалу, а також прогре­сивності технологічних процесів;

• стан корпоративних зв'язків і збуту продукції;

• наявність кадрового потенціалу підприємства;

• структура заробітної плати;

• наявність соціальної інфраструктури підприємства;

• наявність незавершеного будівництва;

• оцінка виробничої діяльності підприємства вплив на економічну ситу­ацію й зайнятість в регіоні;

- 65 -

• інша інформація, необхідність в якій може виникнути при вирішенні цих питань .

За результатами аналізу робоча група робить висновки щодо ліквідації підприємства шляхом здійснення або процедури банкрутства, або шляхом його реконструкції. Реконструкції підприємства можуть забезпечити оптимально пі­дібрані організаційно-економічні методи:

• заміна керівництва підприємства;

• часткова або повна приватизація підприємства;

• часткове закриття підприємства;

• проведення процедури банкрутства;

• розділення великих підприємств на частки;

• відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозді­лів;

• продаж частини основних фондів підприємства;

• конверсія, диверсифікація;

• підвищення якості продукції, що випускається (робіт, послуг);

• підвищення ефективності маркетингу;

• зменьшення витрат на виробництво;

• впровадження нових і прогресивних методів і форм управління;

• пошук Інвестицій І Інвесторів і т. ін.

Ці, а також і інші заходи можуть здійснюватися комплексно або окремо, в залежності від певних форм реструктуризації.

У випадку проведення реструктуризації підприємство шляхом його розді­лення розробляється бізнес-план нового підприємства. При цьому слід викори­стати бізнес-план, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок надання фінансової допомоги підприємствам" від 19.09.1994р. № 645. За умовами проведення реструктуризації шляхом реорганізації державно­-

- 66 -

го підприємства і "перетворення його структурних підрозділів в самостійні під­приємства необхідно попередньо пам'ятати, що:

• підрозділ є технологічно уособленою одиницею;

• підрозділ є часткою цілісного майнового комплексу;

• підрозділ самостійно виробляє продукцію;

• підрозділ займається діяльністю, яка не є профілюючою для даного підприємства;

• підприємство щодо його підрозділів займає монопольне становище на ринку".

У випадку перетворення структурних підрозділів підприємства в само­стійні підприємства, робоча група готує роздільні баланси нових підприємств (юридичних осіб), розробляє їх устави і рекомендує на керуючих посади конк­ретних осіб.

Галузева комісія з питань реструктуризації, при можливості проведення реструктуризації підприємства центральним органом виконавчої влади, розроб­ляє проект наказу по центральному органу виконавчої влади, яким затверджує­ться рішення про проведення реструктуризації.

При неможливості реалізації проекту реструктуризації підприємства цен­тральним органом виконавчої влади, галузева комісія готує і представляє у встановленому порядку рішення Кабінету Міністрів України щодо фінансової

підтримки. В такому випадку реструктуризація проводиться тільки після при­йняття відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Таким чином, на основі вищевикладеного, можна сказати , що "реструктуризація передбачає:

• передачу об'єктів соціальної сфери на баланс міста, району;

• зміна форм власності шляхом корпоратизації або приватизації;

• розділення підприємства на самостійні фірми, котрі виробляють різно­манітну продукцію;

- 67 -

• перебудову системи стимулювання працюючих;

• розробку товарної політики, стратегії маркетингу і конкуренції;

• отримання інвестицій, створення спільних підприємств".

Головне в питанні реструктуризації - слід пам'ятати, що головна мета мі­ститься в тому, щоб підвищити ефективність роботи підприємства в умовах ринкової економіки.

Державні підприємства групи "В" і "Г" належать перетворенню в акціо­нерні товариства відкритого типу, приватизація яких здійснюється шляхом про­дажу акцій. Підготовка до приватизації цих об'єктів різноманітна. Перетво­рення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство можна здійс­нити шляхом корпоратизації у відповідності до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" або шляхом приватизації у відповідності із Зако­ном України "Про приватизацію державного майна". Проведення підготовки до роботи по вищевказаним напрямкам мас певні особливості.

Проведення корпоратизації регламентовано Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємства" і Положенням про порядок корпоратизації підприємств. Засновниками з боку держави створених шляхом корпоратизаційних акціонерних товариств є міністерства і відомства, підлеглі Кабінету Міністр України, органи виконавчої влади, уповноважені управляти цим майном. І передбачає особливий підхід відносно кількості операцій і "порядку виконання підготовчих робіт по приватизації, а саме:

• формування переліку підприємств, які підлягають корпоратизації, ор­ганами, уповноваженими управляти державним майном з подальшим затвердженням Міністерством Економіки України;

• формування комісій по корпоратизації, до складу яких включаються представники засновника;

• представники банківської установи, що обслуговує підприємство;

• представники органів приватизації;

- 68 -

• представники трудових колективів підприємства, яке корпоратизуєть-ся;

• представники Антимонопольного комітету України (при корпоратиза­ції підприємства-монополіста);

• представники інших органів і організацій".

Склад комісії по корпоратизації затверджується засновниками в тижневий термін.

Комісія в двомісячний термін із дня її затвердження розробляє і подає за­сновникам акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає корпоратизації і проект статуту відкритого акціонерного товариства.

Далі робота проводиться у відповідності до Указу Президента України "Про порядок підготовки до продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації" від 18 березня 1994 року № 98:

• спостережливою радою розробляються і подаються засновникам від­критого акціонерного товариства проекти планів розміщен­ня акцій;

• у двотижневий термін із дня реєстрації у встановленому порядку випу­ску акцій і інформації про їх випуск засновниками відкритого акціоне­рного товариства подаються проекти планів розміщення акцій в органи приватизації.

• органом приватизації в тижневий строк із дня отримання повідомлен­ня про реєстрацію випуску акцій приймаються інформації про їх ви­пуск, а також проекти планів розміщення акцій, рішення щодо продажу цих акцій і затвердження планів їх подальшого розміщення.

• органами приватизації сповіщаються засновники відкритого акціонер­ного товариства про прийняття вищевказаних рішень".

У відповідності до Закону України "Про приватизацію державного майна" розглядання питань, пов'язаних з приватизацією, починається з аналізу її пра­вомочності відносно кожного підприємства, а також прийняття рішень про при­ватизацію.

- 69 -

Комісія по приватизації на протязі двох місяців із дня затвердження її складу подає в органи приватизації на затвердження проект плану приватизації об'єкту, здійснює його оцінку і назначає ціну об'єкту приватизації, розмір уста­вного фонду відкритого акціонерного товариства, а також (при необхідності) дає рекомендації відносно реорганізації об`єкту.

Для забезпечення гласності і відкритості приватизації в роботі комісії по приватизації можуть приймати участь народні депутати України у відповідності до ст.13 Закону України "Про приватизацію державного майна".

4.8. Приватизація невеликих державних підприємств.

Приватизацію в Україні можна поділити на два основні види: велика при­ватизація, правове регулювання якої розглядалося раніше, і мала приватизація.

Великий, середній і малий бізнес є трьома китами будь-якої сучасної рин­кової економіки. Модель такої економіки повинна бути метою і результатом трансформації ринкової економіки України. Особливе значення слід надавати розвитку малого бізнесу, базуючись на позиції його фундаментальної і специфі­чної ролі як у відсталій економіці, так і у економіці перехідного періоду.

"У відсталій ринковій економіці малий бізнес займає 50-60% робочої сили і є динамічним, гнучким, доступним і найбільш живучим сектором економіки. В перехідній економіці його розвиток сприяє загальному оздоровленню економі­ки, більшому наповненню ринку різноманітними товарами, підвищує якість продукції, яка виробляється, розвиває здорову конкуренцію і т.ін."

Одним з визначальних факторів інституціональних перетворень в Україні є малий бізнес. Мала приватизація має велике значення у розвитку малого біз­несу і формуванні ринкових структур. За станом на 1 січня 2000 року прива-

- 70 -

ти­зовано 49442 малих підприємства, що складає більше 80% загальної чисельності підприємств, що входять в дану групу.

Мала приватизація в Україні почалася у 1992 році. Ефективність її оціню­ється динамікою розвитку малого бізнесу в Україні. Але в Україні склалося "звужене" поняття малої приватизації, яке зведено до акту організаційно-правового оформлення роздержавлення власності. Це поняття необхідно розши­рити, включити до нього період становлення і затвердження приватизованих підприємств, а Фонду державного майна України надати повноваження органі­зації і проведення після приватизійної підтримки малих підприємств.

Процес малої приватизації в Україні значно відрізняється від подібних процесів в країнах Західної Європи. До основних відмінностей можна віднести такі:

• виключно тривалі терміни проведення малої приватизації;

• різноманітність способів малої приватизації;

• надання першочерговості права викупу підприємств членам їх трудо­вих колективів.

Правовий механізм процесу малої приватизації регламентується Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (мала привати­зація)". Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця бу­дівлі можуть приватизовуватися спільно з розміщеними в них об'єктами прива­тизації, якщо щодо цього немає прямих заборон органів приватизації.

Висновки до Розділу 4: Приватизація проводиться як на Україні, так і в країнах з ринковою еко­номікою. Слід підкреслити, що будь-яке посилання на світовий досвід привати­зації вимагає зваженого підходу, т.п. по-перше, механі-

- 71 -

зму масової приватизації в таких масштабах, як в Україні, в країнах з традиційно ринковою економікою не існує, а по-друге, обсяги приватизації в західних країнах і її темпи, у порів­нянні з Україною, незначні.

У відповідності до діючого законодавства існують наступні "основні принципи приватизації:

• законність;

• надання пільг при приватизації державного майна членам трудового колективу того підприємства, яке приватизується;

• забезпечення соціального захисту і рівності прав всіх громадян Украї­ни в процесі приватизації;

• пріоритетні права громадян України при придбанні державного майна;

• безплатна передача частини державного майна кожному громадянину України;

• приватизація державного майна на платній основі з використанням приватизаційних паперів;

• дотримання антимонопольного законодавства;

• повне, сучасне і достовірне інформування громадян про всі дії процесу приватизації;

• пріоритетні права трудових колективів на вибір форм власності і при­дбання майна своїх підприємства.

Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, що підприємства всіх форм власності можуть бути високоефективними і конкурентноздатними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, "живуть" за законами ринкової економіки, не розраховуючи на бюджетне фінансування і різноманітні пільги.

Важливим елементом приватизації в Україні є кардинальне реформування відносин власності і принципово якісна заміна на цих основах виробничих

- 72 -

відносин. Тому головне призначення приватизації міститься в ефективному об'єднанні майна і власника.

Приватизація майна державних підприємств уявляє собою складний соці­ально-економічний процес. Він торкається життєвих інтересів робітників усіх напрямків і сфер діяльності. Тому для правильного визначення мети приватиза­ції, пріоритетів, цілеспрямованих обмежень, розробляються Державна, респуб­ліканська (Автономна республіка Крим) і місцеві програми приватизації.

Дер­жавна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки.

- 73 -

РОЗДІЛ 5. ЛІЗИНГ ЯК РІЗНОВИД ОРЕНДИ

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни. Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки у більшості промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272) та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.), в якому подано визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (оре-

- 74 -

ндарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з
обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві. Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на це устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір
купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

- 75 -

• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, коли до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування
(стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування у господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (lease back) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво-
ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства орендарі, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні.. Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для

- 76 -

орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон України "Про лізинг" визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90
відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачеві за договором
лізингу.

- 77 -

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон дає широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, належать:

• найменування сторін;

• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу,

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів,умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об'єкта лізингу;

• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі статті Закону присвячені правам та обов'язкам сторін договору лізингу.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу;

2) вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом встановлених строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслі-

- 78 -

док його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лазингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача по закінченні строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

- 79 -

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Як зазначалося, Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу зобов'язаний вносити періодичні лізингові платежі, до складу яких включаються:

• сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• сума, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються Державні гаранти, договір лізингу підлягає обов'язковій Реєстрації у встановленому порядку.

Висновки до Розділу 5: Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'язання випливають з договору майнового

- 80 -

найму, і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому правові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 "Найм (оренда)" проекту ЦК України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, може бути вирішена шляхом застосування лише норм ЦК України. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного їм комплексного нормативного регулювання.

В зв'язку з цим у літературі пропонувалося прийняти закон "Про лізинг", який би здійснював таке регулювання і визначав загальні економічні, організаційні та правові засади проведення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України.

Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. В ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Переваги і недоліки лізингу на сучасному етапі розвитку України:

• лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит у натуральній формі, що дає можливість купувати сучасне устаткування і технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і стає ефективним важелем маркетингу для виробників;

• лізинг дозволяє ширше користатися прискореною амортизацією, тобто зменшує строк окупності інвестицій і ризик, не збільшує орендну плату;

- 81 -

• лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки України убік енергозбереження, як це відбулося з економікою США після енергетичної кризи 1974 -1975 р.;

• дуже ефективно лізинг діє при достатнім кредитуванні і перевірці фінансового стану підприємства, оскільки не враховуються рахунками боргів. Американські вчені називають цю перевагу «косметичним»;

• у практиці американських компаній дуже часто зустрічаються лізингові співвідношення, умовами яких передбачене складання платежів у залежності від продуктивності чи інтенсивності їхнього використання;

• недоліками Українського законодавства є те, що по Цивільному кодексі України термін оренди устаткування не може перевищувати 1 року, однак, якщо умовами договору не визначений термін оренди – договір вважається ув'язненим на невизначений термін, тобто не менш, ніж на три роки;

• виходячи з валютного законодавства, дуже складно оплачувати лізинг від іноземних орендодавців, навіть при розрахунку бартером;

• Дуже цікавий досвід України по лізингу на компенсаційних умовах, а саме з Німеччиною при будівництві газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" за схемою "газ в обмін на труби" (газопровід уже давно окупився, Росія одержала канал експорту природного газу, а Україна його частина на транзитні платежі). Але є непорозуміння й у цьому проекті - у лізинг брали труби, а варто було б - ще і заводи для виробництва цих труб із сучасними технологіями (з розміщенням їхній на Україні).

- 82 -

ВИСНОВКИ

З огляду на, що результатом переходу на нові форми господарювання в Україні повинне стати створення багатоукладної економіки, відмовлення від державного монополізму на власність і створення умов для їхнього рівноправного існування різних форм власності. Необхідно розвивати приватну і колективну форми власності, образно говорячи, з нуля і шляхом роздержавлення і приватизації, що повинні вилитися в трансформацію існуючої системи виробничих відносин, і одночасно формувати якісно нову суспільну (державну і муніципальну) власність, але при цьому не можна не враховувати інтереси трудових колективів, для яких оренда на даному етапі означає найбільш прийнятний варіант переходу до ринкової системи господарювання.

Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від становлення різних форм господарювання, у тому числі й орендної, що, у наслідку, дозволить Україні стати однієї з ведучих країн Європи.

Складені процеси становлення ринкових відносин в України мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Для створення за часів соціалістичної економіки українських підприємств все відчутнішою стає потреба у кардинальних змінах з метою досягнення конкурентоспроможності в нових умовах.

Перехід до ринкової системи господарювання чисто пов'язаний з виникненням і поширенням самостійної і ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою одержання прибутку. І це цілком зрозуміло:

адже, як свідчить світовий досвід саме підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворювальним елементом конкуретно-ринкового середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної сис-

- 83 -

теми. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально-економічних проблем, розширює можливості працевлаштування населення, повнішого задоволення потреб споживачів.

Зростання ролі підприємств у формуванні ринкової системи, становленні нових форм економічних зв'язків супроводжується руйнуванням сталих мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою незвичних мотивів і стимулів до суспільне корисної продуктивної діяльності. Внаслідок таких трансформаційних зрушень виникають якісно відмінні від попередніх періодів концептуальні проблеми ринкових перетворень, серед яких чільне місце посідають теоретичні положення про підприємства, вміння практично застосувати ці положення до нових умов господарювання. Навчальна потреба наукового дослідження, обґрунтування та узагальнення висновок для всебічного використання підприємництва, що зароджується, у забезпеченні динамічних ринкових перетворень набуває особливого значення для перехідного переходу. Це пояснюється притаманними дюнному періодові важливостями, особливими формами, економічних відносин, посиленням впливу макроекономічного середовища. На умови формування й реалізації цілей, потреб та інтересів учасників підприємницької діяльності.

Практика трансформаційних зрушень свідчить про співіснування негативних і позитивних тенденцій. Так, ринкові перетворювання супроводжуються інтенсивним розвитком недержавного сектора, появою нових форм власності і господарювання, що розширює потенційні можливості

В Україні до моменту початку приватизації більшість необхідних законодавчих актів було розроблено і введене в дію. Але в них мається один істотний недолік - сьогодні залишаються в силі два взаємовиключних положення - у Законі про оренду майна - державних підприємств і організацій і в Законі про приватизацію майна державних підприємств України.

Так, перший документ надає можливість трудовим колективам узяти його в оренду з викупом, а другий - затверджує, що все державне майно повинне

- 84 -

бути рівномірно розділене між громадянами України через систему сертифікатів. Якщо врахувати, що на оренду з викупом йдуть підприємства, що працюють найбільше ефективно, з гарним парком устаткування, то не важко помітити однобічність приватизаційного процесу: одним - краще, іншим - нічого.

- 85 -

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.-50с.

2. Цивільний Кодекс України..- К.: Бест и Ко.-1997.-107.

3. Земельний Кодекс України// Відомості Верховної Ради України- 1991.-310.-С.98.

4. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.-1993.-3 50.-С.472.

5. Про банки і банківську діяльність: Закон України// Відомості Верховної Ради України.-1991.- № 25.

6. Про введення механізму запобігання монополізації товарних ринків.: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 р. 3 765// зібрання Постанов Уряду України.-1999.-№ 1.-С.72-75.

7. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 20.-С.249.

8. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 49.-С.682.

9. Про державну підтримку малого підприємництва: Указ Президента України від 12 травня 1998 р.// Урядовий кур єр.-1998.-№ 91-92.-16 травня .-С.12.

10. Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності: Положення Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.\\Бізнес.-1998.-№37.-С.53-55

11. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 29.

12. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України зі змінами від 3 січня 1998 // Голос України.-1998.-№ 60.-3 вересня.-С.5.

13. Про оренду майна державних підприємств та організацій: Закон України від 10 квітня 1992 р.// Баланс.-199.-№ 27.-5 червня.-С.6-13.

- 86 -

14. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 24.-С.273.

15. Про підприємство Закон України від 7 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 14.-С.168.

16. Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19 березня 1996р.-№ 31.-С.145.

17. Про систему оподаткування: Закон України від : лютого 1994 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994 .-№ 39.-С.510.

18. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3 червня 1998 р. № 727/98// газета “Бізнес” - 1999.-№ 48.-29 листопада.-С.56-58.

19. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 38.-С.273

20. Алт-Кататбех Т. Типізація розробки організаційної структури управління підприємством// Легка промисловість.-1998.-№ 4.-С.62-63.

21. Ансофф І. Стратегічне управління: Монографія : Скор. Пер. з англ.- М.: Єкономика, 1990.-515 с.

22. Байделл Т. Как улучшить управление организацией/ Пер. с англ.-М.: Инфра.-М.: Премьер, 1995.-202 с.

23. Беляев К.П. и др. Общества с ограниченной ответственностью: правовое положение. Практические коментарии законаи другие правовые аспекты, образцы документов.-М.: Норма, 1999.-255 с.

24. Бернар И., Коши Ж.-К.: Толковий економичний та фінансовий словник: франц., рос., англ., іспан, термінология: в 2 т. Пер. з франц./ Під заг. ред. Р.В.Степанова.- М.: Международные отношения.-1994.г.-Т.1.-783 с.

25. Білоус О.Г., Рогач В.І. Акціонерні товариства: організація і управління.-: Техніка, 1992.-141 с.

26. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера.-К.: Ника.-Центр, 1998.-478 с.

- 87 -

27. Ветров В. Об`єднання , підприємсство, товариство // Урядовий кур єр.-1999.-№ 224.-2 грудня.-С.7.

28. Віннік О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.-К, 1998.-328 с.

29. Воронов Л.К. Банковско-финансово-правовой словарь- справочник// Академия правоых наук Украины.-К.: А.С.К.-1998.-287 с.

30. Грудницька С. Напрямки розвитку законодавства про господарські об єднання // Право України.-1998.- № 5.- С.60-63.

31. Губанов С. Реформа предприятий. Новый подход// Єкономист.-1999.-№ 9.-С.20-26.

32. Колесник Я. Проблеми вдосконалення законодавства України про підприємництво// Право України.-1999.-№ 11.-С.36-41.

33. Колохов В.И. Возможно ли сотрудничество с государством?/ Управление предприятием// Рынок капитала-1999.-№ 5.-С 14-15.

34. Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять "підприємництво" та "господарська діяльність"// Право України.-1999.-№ 5.-С.88-90.

35. Про лізинг Закон України//Офщжний вісник УкраТни 1998 -№1 -С 34-40

36. Усенко Я Б Розвиток лізингу і новий закон//Гос информ бюл про приватиз -1998-№3-С 70-71 "ДГ *Д.

37. Джуха У М Лізинг - Ростов н/Д Фенікс, 1999 -320с , -.

38. О лизинге федеральний закон РФ // Сборник законодательства Российской Федерации -1998 -№44 - Ст 3946

39. Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Закон України // Оф-ний вісник України -1999 -№24 -С 9-427.

40. Усенко Я Б Методичні проблеми класифікації видів надання майна в имчасове платне користування // Гос информ бюл про приватиз - 1999 -№ 12 -С 2-358

- 88 -

41. Тлумачний словник з цившьного права/Під заг. Ред. У М Селіванова -К 1 н-т риватного права 1 підприємництва АПНУ, 1998 -228

42. Усенко Я Б Правові і методичні основи розрахунку і проблема забезпечення гібкісті лізингових платежів // Гос информ бюл про приватиз - 1998 - № 5 - С 69-72