Питання з екзамену Господарське право

1.Предмет Г. П.

Понятия господарства може співпадати з поняттям виробниц­тво і економіка , якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини , пов”язані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сім”ї. Г. П. зосереджує увагу на відносинах , що виникають між юридичними особами , їх орга­нами управління , державними суб”єктами підприємницької діяльності .Предметом цих відносин в про­цесі господарської діяльності є чисельні організаційні та майнові відносини , що виникають і реалізуться між юридичними особами незалежно від їх форм власності ; між ними та органами державного управління або відносини між органами управління .

2. Понятия господарського права

Г. П . -Сукупність правових норм та інститутів різних галузей права що функціонально взаїмодіють в регулюванні господарської діяльності . У сфері економіки виникають і функціонують різні відносини , пов”язані з господарською діяльністю . Гос- кі правовід-ни складаються з двох елементів- організаційного і майнового . Господарські пра вовідносини мають певні ознаки .

1.Обмежене коло суб”єктів .

2. Поєднання в них організаційних і правових елементів .

3. Їх матеріальний зміст , тобто суспільне виробництво і реалізація господарюючими суб”єктами продукції , виконання робіт надання послуг

3. Мета і принципи Г. П .

Мета - забезпечення належної ефективності суспільного вироб­ництва шляхом організації і впро­вадження у використання ефек­тивного механізму господарю­вання . Мету Г. П. розглядають з двох основних точок зору : з еко­номічної та правової .З економічної точки зору мета полягає у підвищенні ефектив­ності суспільного виробництва , а з точки зору права - в поліпшенні функціонування господарського механізму . Принципи - це основні керівні начала , на яких базуються і якими характеризується пра­вове регулювання відповідних суспільних відносин . Існують такі принципи : рівноправність різних форм власності .

1. законність - держава , її ор­гани , посадові особи, підприємства , організації і громадяни повинні дотри­муватися конституції і інших норм чинного законо­давства .

2. необхідність активного ви­користання банківських кре­дитів , прибутку , податків і інших економічних важелів і стимулів .

Взагалі , існує дуже багато прин­ципів Г . П .

4 . Господарські відносини на началах субординації .

Господарські правові відносини поділяються на організаційні та правові . Останні в свою чергу поділяються на субординаційні і координаційні .Організаційні відносини , що ба­зуються на початках субординації Такі відносини виникають між суб”єктами , які пов”язані ор­ганізаційним влідним підпорядкуванням (відносини між міністерством та підпорядкованим йому держав­ним підприємством , відносини між господарським суб”єктом і державним органом з контрольно - наглядовою функцією .)Майнові відносини на початках субординації . В такі відносини вступають суб”єкти певних гро­шових виплат та майнових зборів (виплати податків і відрахування у фонди . )

5 . Господарські відносини на початках координації .

Господарські правові відносини поділяються на організаційні та правові . Останні в свою чергу поділяються на субординаційні і координаційні .Організаційні відносини на початках координації .такі відносини пов”язані з рівноправністю учасників між собою .Наприклад : відносини між всіма підприємствами в цивільних правовідносинах , а також відносини між органами держав­ного управління одного рівня .Майнові відносини на початках координації .Такі відносини базу­ються на незалежності учасників один від одного , на їх рівноправності і виключенні підпорядкування .Наприклад , це відносини по угодах і договорах між підприємствами .

6 . Методи господарського права .

Методи - це система способів впливу правових норм на суспільні відносини ,що регулю­ються нормами господарського права .Існує декілька методів впливу :

1. Метод обов”язкових при­писів .

Він широко використовується компетентними органами управління . Прийнятий ними акт , обов”язковий для виконання фізичними і юридичними осо­бами ., а його ігнорування може розцінюватися , як правопору­шення з усіма правовими наслідками . Якщо акт прийнято з порушеннями чинного законо­давства , або за межами повнова­жень компетентних органів , він може бути визнаний повністю або частково не дійсним .

2 .Метод автономних рішень

В господарській діяльності пра­вові наслідки часто наступають на під ставі волевиявлення сторін або згоди певного органу .Цей метод також називають методом погодження або дозвільним ме­тодом .

3 .Метод рекомендацій

В данному випадку примус відсутній і господарський орган сам вирвшує чи слідувати данній рекомендаціїчи ні .Тут доз­воляється вибирати більш вигідний варіант .

.

7 . Система госпо -го права .

Г . П . ділиться на дві частини :

1 . загальна частина

2 . особлива частина

До першої входять - загальні положення для всіх галузей права , правові форми і методи керівництва економікою , суб”єкти господарського права , правовий режим майна суб”єктів ,

господарські забов”язання . Правові положення загальної частини відповідають за результати господарської діяльності , захист прав та інтересів суб”єктів . До другої частини відносяться норми , які регулюють окремі відносини в галузях господарства та види господарської діяльності (правове регулювання якості продукції , фінансування , кредитування , правова робота в народному господарстві та правове регулювання відносин в галузях зв”язку та освіти .)

8 . Джерела Г . П .

Г . П . -це сукупність правових норм по врегулюванню господарських відносин .

Г . законодавство це сукупність правових актів ,що містять данні норми . Джерела :

1 .блок ( Конституція , Конституційний договір , акти референлумів)

2 блок (міжнародні акти і закони України , Укази президента щодо економічних реформ , Декрети Каб . Мін . , Постанови В. Р. У.)

3 . блок ( Укази президента України )

4 . блок (Закони Авт . респ .Крим )

5 . блок (Постанови В . Р . респ. Крим . )

6 . блок (Постанови Кабінету Ради Міністрів України і Постанови Ради Міністрів СРСР .)

7 . блок ( Рішення місцевих органів самоврядування . )

8 . блок (Відомчі та ін . акти)

9 . блок (Локальні акти )

9 . Вимоги до правових актів господарювання .Акти господарських суб”єктів це дія органів, що здійснює управлінські функції в прцесі господарської діяльності , спрямовані на прийняття в межах своєї компетенції рішень щодо встановлення зміни або припинення господарських відносин .

Вимоги до актів :

1 . загальні -згідно чинного законодавства України учасники господарських відносин повинні приймати акти в межах своєї компетенції , у відповідності до закону , в певному порядку , по встановленій формі .

2 . Спеціальні - встановлюються до певних груп господарських актів , які регулюють конкретні господарські відносини .

3 . Організаційнотехнічні - це вимоги до самої технології прийняття рішень в сфері господарської діяльності , до змісту і якості рішення . Це вимоги до процедури підготовки і пртйняття рішень - чіткість ясність , конкретність .

Якщо акт прийнятий суб”єктом ігнорує вимоги передбачені чинним законодавством , то він може бути визнаний неістотним

( акти що не породжують для учасників госп . відн . юридичних наслідків .)чи спірним (акти , що в певному відношенні не відповідають вказаним вимогам .)

10. Значення арбітражної практики в госп . відн .

Правосуддя в госп . відн . здійснюється арбітражними судами . Вони є першим органом у вирішенні госп . спорів .

Завдання - захист прав і законних інтересів суб”єктів госп . віднос . , сприяння зміцненню законності у сфері госп . відн ., внесення пропозицій спрямованих на вдосконалення правового регулювання госп діяльн .

Застосовуються арбітражні норми та норми арбітражно - процесуального кодексу , інші норми госп . законодавства також застосовують закон до конкретних відносин деталізують та конкретизують норми законодавства . Арб . суди вивчають практичне застосування норм за конкретних обставин , аналізують причини госп . конфліктів і власну арбітражну практику . Це дає можливість вирішувати спори і визначати тенденц ію госп . відносин , проводити профілактичну роботу . В результаті такої діяльності видаються інструктивні вказівки і роз”яснення держ . арбітражів , як засобів тлумачення госп . арбітр . практики .

11 . Понятия госп . правовідносин .

Суспільні відносини врегульовані нормами права прийнято називати правовідносинами або правовими відносинами .

Характерні риси госп . правовідн .

Вони відбивають характер і структуру суспільно - виробничих відносини

Носять вольовий характер .

Вони є результатом застосування госп . норм .

Суб”єктами правовідносин виступають юридичні ,а не фізичнв особи (виняток громадяни підприємці )

Змістом цих відносин є права та обов”язки учасників госп . првовілн .

Госп . правовідн . складаються з :

1 . Об”єкт

2 . Суб”єкт

3 . Зміст

12 . Характерні риси госп правовідн .

Суспільні відносини врегульовані нормами права прийнято називати правовідносинами або правовими відносинами .

Характерні риси госп . правовідн .

Вони відбивають характер і структуру суспільно - виробничих відносини

Носять вольовий характер .

Вони є результатом застосування госп . норм .

Суб”єктами правовідносин виступають юридичні ,а не фізичнв особи (виняток громадяни підприємці )

Змістом цих відносин є права та обов”язки учасників госп . првовілн .

Госп . правовідн . складаються з :

1 . Об”єкт

2 . Суб”єкт

3 . Зміст

13 . Види госп . правовідн .

1 . За об”єктом - ділення за галузями народного господарства . Об”єктом виступають матеріальні блага , що створюються в цих сферах , а також соціальнці блага (санаторії , лікарні , дороги . )

2 . За підставами виникнення , зміни та припинення (договірні та позадоговірні )

3 . За суб”єктами - ділення на відносини , що ст ворюються .

а ) між органами управління і юридичними особами

б) між юридичними особами

в) між об”єднанням і юридичною особою , що входить до складу цього об”єднання .

г) внутрішньо госп . відносини

4 . За методом регулювання господ. діяльн .

а)координація

б) субординація

14 . Виникнення і зміни госп . правовідн .

Госп . правовідн . найчастіше виникають з угод або договорів .

Але можуть також виникати з :

1 . адміністративних актів

2 . в результаті відкриття , винаходу раціоналізаторської пропозиції

3 . створення творів мистецтв , науки , літератури

4 . в наслідок заподіяння шкоди

5 . придбання або збереження майна за рахунок кощтів іншої особи без достатніх підстав

6 . в наслідок інших дій громадян і організацій , а також подій з якими закон пов”язує настання правових наслідків .

Зміни госп . правовідн .відбуваються на підставі узгодженого волевиявлення суб”єктів правовідн . , бо за загальним правом змінювати госп . правовідн . в односторонньому порядку заборонено . Проте і за деяких обставин допускається і одностороння зміна

1 . відмова від поставки неплатоспроможного клієнту

2 . інші режими розрахунків .

15 . Понятия правового статусу суб”єкта господарських відносин .

Правовий статус суб”єкта - це сукупність його прав та обов”язків

Залежно від виду суб”єкта може регулюватись рузними нормативними актами ( положеннями , статутами юрид . осіб та ін . )

Правовий статус посалових осіб визначається трудовим договором ( контрактом ) , положенням , інструкцією , посадовою інструкцією , наказами чи розпорядженнями компетентних органів чи посадових осіб .

Суб”єкти госп . діяльн . :

1 . Юридичні особи , які безпосередньо створені для госп . дільн . ( всі підприємства незалежної форми власності , їх об”єднання )

2 . Юридичні особи , які мають інше призначення , але приймають участь у госп . віднос . за певних обставин .

3 . Державні органи , що здійснюють контрольно - наглядову функцію .

4 . Громадяни підприємці ( без створення юр . особи )

Права суб”єктів можна класифікувати відповідно до їх змісту :

1 . засновницькі права - грунтуються на загальній нормі права власн .

2 . права в галузі управління . Суб”єкти Г . П . самостійно управляють своєю діяльністю та справами

3 . майнові права (загальні та спеціальні )

16.Поняття підприємництва за законодавством України.

Підприємництво - самостійна ініціатива , систематична , на власний ризик діяльність по виробництву продукції , виконанню робіт , наданню послуг та заняття торгі - влею з метою одерження прибутку

Матеріальна основа підприємницької діяльності становить власність . Власник має право використовувати належне йому майно для пілприємн . діяльн . При цьому всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав .Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати будь -яку діяльність , що не суперечить чинному законодавству . Крім обмеження суб”єктивного складу підприємництва Законодавством України , які стосуються здійснення окремих видів підприємн . діяльн .

Принципи :

1 . Вільний вибір діяльн .

2 . Залучення на добровільних засадах майна та коштів юр . осіб та громадян

3 . Самостійне формування програми діяльн . , вибір постачаль -ників і споживачів , встановлення цін .

4 . Вільний найм працівників .

5 . Вільне залучення ресурсів , використання яких не заборонено або не обмежено законодавством .

6 . Вільне розпорядження прибутком після внесення платежів , установлених зако -ом .

7 . Ссамостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності .

10.Значення арбітражної практики у господарських відносинах.

Відповідно до закону України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражними судами.

Арбітражний суд - незалежний орган для вирішення спорів між юридичними особами, держвними органами. Він виконує такі функції:

1)Захист прав та законих інтересів учасників господарських відносин.

2)Сприяння зміцненю законності в сфері господарських відносин.

3)Внесення пропозицій спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Застосовуючи норми арбітражного та арбітражно-процесуального кодексу та інші норми господарського законодавства арбітражні суди застосовують закон до конкретних відносин, деталізуються і конкретизуються норми законодавства, вивчають практику застосування норм за конкретних обставин, аналізують причини господарських конфліктів і власну арбітражну практику. Це дає можливість не тільки вирішити конкретні спори, але і визначити тенденцію господарських відносин, проводити профілактичну роботу. В результаті такої діяльності видаються інструктивні вказівки і розяснення державних арбітражів як засобів тлумачення арбітражної практики.

11.Поняття господарських правовідносин.

Суспільні відносини, регульовані нормами права прийнято називати правовідносинами або правовими відносинами.

Господарськими є відносини між господарюючими суб’єктами (підприємствами, підприємцями) і органами управління, які складаються у процесі організації і здійснення господарської діяльності. Господарські правовідношення складаються з: суб’єкта; об’єкта; зміста правовідносин.

12. Характерні риси господарських правовідносин:

1.Вони відбивають характер і структуру суспільних виробничих відносин.

2.Носять вольовий характер.

3.Це результат застосування господарських норм.

4.Суб’єктами господарських правовідносин є юридичні особи, а не фізичні. Виняток громадяни-підприємці.

5.Змістом цих відносин є права і обов’язки учасників господарських правовідносин.

13.Види господарських правовідносин.

Господарські правовідносини класифікують за такими ознаками:

За обєктом, які витікають з різних галузей народного господарства:

в сільському господарстві.

в капітальному будівництві.

в транспорті.

Тут обєктом виступають матеріальні блага, які створюються в цих сферах, а також соціальні блага.

За підставами виникнення, зміни та припинення:

договірчі (купівлі-продажу).

позадоговірчі (нанесення шкоди).

За субєктами:

між органами управління і юридичними особами.

між юридичними особами.

між обєднаннями і юридичними особами, що входять до складу обєднання.

внутрішньогосподарські відносини.

За методо регулювання господарської діяльності:

на засадах координації.

на засадах субординації.

14. Виникнення і зміни господарських правовідносин.

Найчастіше господарські правовідносини виникають з договорів. Але вони можуть виникати і за інших підстав: з адміністративних актів, в результаті відкриття, виникнення, раціоналізації пропозиції, створення творів мистецтва, літератури.

Зміни господарських правовідносин відбуваєтьс в основному на підставі узгодженого волевиявлення субєктів правовідносин так як за гагальним правилом змінювати господарські правовідносини в односторонньому порядку заборонено.

17 . Суб”єкти підприємницької дільності .

Підприємцями можуть бути :

1 . громадяни України , інших держав , не обмежені законом у правоздатнрсті або дієздатності .

2 . юр . особи всіх форм власності .

Недопускається заняття підприєм -ю діяльністю :

а) військовослужбовців

б) службових осіб органів прокуратури , суду , держ . безпеки , внутрішніх справ , арбітр . суду , держ . нотаріату .

в) органів держ . влади і управління

що здійснюють конироль над підприємн . діяльн .

г)особи з непогашеною судимістю за корисні злочини

д )особи , яким суд заборонив займатись такою діяльн . до закінчення певного строку

е) не діездатні особи .

Суб”єкти мають право на любу діяльн., яка не суперечить закону України , але існують певні обмеження :

1 . заборона займатись діяльністю всім особам , крім вказаних в законодавстві

2 . стосується видів діяльності , що можуть здійснюватися з дозволу держави .

18.Ознаки юридичної особи .

Юр . особами визнаються організації , що мають відокремлене майно , можуть від свого імені набувати особисті і майнові права , а також бути позивачем або відповідачем у суді , арб . суді , третейському суді .

Ознаки юр . особи :

1 . організаційна єдність , що випливає із статуту або положення (товарний знак , товарна марка , печатка , бірка на одязі )

2 . відокремленість майна ( балансова відомість , зведена балан . від)

3 . самостійна відповідальність - це право на укладання договорів під власним іменем і з власної волі , і правова відповід . по забов”язаням

власним майном .

4 . можливість брати участь у судових засіданнях при захисті своїх інтересів .

Юрид. Особи виникають на підставі :

1 . рішень органів держ. управління

2 . рішень власників .

3 . на підставі Конституції .

Юр . особи можуть припиняти свою діяльн . шляхом ліквідації або реорганізації (злиття) .

20.Обмеження у здiйсненнi пiдпр дiяльностi

Iснують обмеж 2 рiвнiв. 1р -забороняеться займатися дiяльнiстю всiм особам указаним в законодавствi: дiяльнiсть пов’язана з обiгом наркотичних засобiв, психотропних речовин, виготовленням та реалiзацiею вiйськовоi зброi та боеприпасiв до неi, вибухових речовин, видобуванням бурштину. 2 р- здiйснюеться зi спецiальнлго дозволу держави ( лiцензii):пошук та експлуатацiя родовищ корисних копалин; виготовлення та реалiзацiя медикаментiв та хiмiчних речовин ; виготовлення пива та вина , тютюнових виробiв; медична, ветеринарна, юридична практика; виготовлення ц п , грошових знакiв та знакiв поштовоi оплати; аудиторська, страхова дiяльнiсть; обробка поштовоi кореспонденцii ; використання радiочастот ; виготовлення печаток i штампiв тощо. Лiцензii видаються Каб Мiном Укр або уповноваженим ним органом у строк не бiльше 30 днiв з дня одержаання заяви. Вiдмова у видачi лiцензii видаеться у той же строк у письмовiй формi. Спори про вiдмову видати дозвiл ( лiцензiю) розглядае суд або арбiтражний суд.

21. Принципи підприємницької діяльності Підприємництво здійснюється на основі таких принципів: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб ігромадян; самостійне формування програми діяльності та вибірпостачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановленняцін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких незаборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

22)Держава і підприємці. Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних,фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт,надання послуг для задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними та іншими ресурсами.( У передбачених законом випадках підприємець або громадянин,який працює у підприємця по найму, може бути залучений довиконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, завинятком випадків, передбачених законодавчими актами України. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами,юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічнихумов для розвитку підприємництва держава:надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно(виробничі та нежилі приміщення, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності; сприяє підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій,податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційнудіяльність, освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові кредити; подає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції міжпідприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінноїконкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницькоїдіяльності. Втручання державних органів у господарську діяльністьпідприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбаченихзаконодавством України прав державних органів поздійсненню контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, яківизначають привілейоване становище суб'єктів підприємницькоїдіяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницькоїдіяльності інших форм власності.

23)Державна реєстрація підприємницької діяльності.Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності- юридичної особи подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів у випадках, передбачених законом; статут; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи ,документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, непередбачені цим Законом. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницькоїдіяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію

24)Особливості держ реєстрації субєктів підприємницької діяльності з іноземними елементами. Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

25 Перереєстрація субєктів підприємницької діяльності.У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настаннязазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльностіпроводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчуєправо власності на зазначений об'єкт. Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи.Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє провідкриття філії (відділення), представництва орган державноїреєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницькоїдіяльності в семиденний термін повинен повідомити про це органдержавної реєстрації.

26) Скасування державної реєстрації субєктів підприємництва. Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника або уповноважених ним органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, формивласності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (увипадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податковоїслужби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницькоїдіяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єктапідприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставоюдля виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств іорганізацій України.

27)Припинення діяльності субєктів підприємницької діяльності. Припинення підприємницької діяльності Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках,передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

28.Правове регулюванн пiдприємницькоi дiяльностi .Пiдприемництво-самостiйна iнiцiатива, систематична, на власний ризик дi-ть по в-ву про-цii ,виконанню робiт ,послуг , заняття торгiею з метою одержання прибутку.

Iснують обмеж 2 рiвнiв. 1р -забороняеться займатися дiяльнiстю всiм особам указаним в законодавствi: дiяльнiсть пов’язана з обiгом наркотичних засобiв, психотропних речовин . 2 р- здiйснюеться зi спецiальнлго дозволу держави ( лiцензii):пошук та експлуатацiя родовищ корисних копалин; виготовлення та реалiзацiя медикаментiв та хiмiчних речовин ; виготовлення пива та вина , тютюнових виробiв. Лiцензii видаються Каб Мiном Укр або уповноваженим ним органом у строк не бiльше 30 днiв з дня одержаання заяви. Вiдмова у видачi лiцензii видаеться у той же строк у письмовiй формi. Спори про вiдмову видати дозвiл ( лiцензiю) розглядае суд або арбiтражний суд . Пiдпр-во здiйснюеться на основi принципiв : вiльний вибiр видiв дi-тi , органiзацiйних форм ; добровiльне

36. Правовий статус майна підприэмств

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в

самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного господарського відання.. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України. Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

38. Правовий статус майна акціонерних товариств.

АТ визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом. (Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матер цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.)

Вищим органом АТ є загальні збори товариства. Виконавчим органом є правління, яким керує голова правління (обирається згідно із статутом АТ).

В разі ліквідації АТ: грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунку по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах передбачених Законом "Про господ товариства" та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

39. Правовий статус майна товариства з обмеженою відповідальністю. Майно ТОВ створюється за рахунок вкладів учасників, які несуть відповідальність лише в межах їх вкладів. Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом. (Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матер цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.)

Вищим органом є збори учасників. Також створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх вкладу.

У разі ліквідації: грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунку по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах передбачених Законом "Про господ товариства" та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

40. Правовий статус майна товариства з додатковою відповідальністю.

Майно формується за рахунок вкладів учасників, які відповідають за боргами ТДВ своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майонм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом. (Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матер цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.)

Вищим органом є збори учасників. Також створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх вкладу.

У разі ліквідації: грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунку по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах передбачених Законом "Про господ товариства" та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

41. Правовий статус майна товариства з повною відповідальністю.

Майно ТПВ формується за рахунок вкладів всіх учасників, які займаються спільною підпр діяльністю і несуть відповідальність за зобов’язанями товариства усім своїм майном. Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом. (Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матер цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.)

Ведення справ повного ТПВ здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Можуть виділятися одна чи декілька осіб, які виступають від імені товариства (це передбачається в установчому договорі).

Якщо при ліквідації ТПВ виявиться , що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство несуть відповідальність його учасники всім своїм майном. Учасник відповідає за борги незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу у товариство. Учасник, що сплатить всі борги товариства може вимагати у решти учасників, що несуть перед ним відповідальність, їх сплати пропорційно частці кожного з них у майні товариства.

42. Правовий статус майна командитних підприємств.

Майно КТ формується за рахунок вкладів учасників, які здійснюють від імені товариства підпр діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном та вкладу одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується розміром цього вкладу у майно. (Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матер цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.) Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом.

Управління справами КТ здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Вкладник КТ відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші.

Якщо КТ ліквідується без перетворення його в інший вид господ товариства то: грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунку по оплаті праці найманих працівників та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах передбачених Законом "Про господ товариства" та установчими договором. Якщо коштів недостатньо для повного повернення вкладникам їх коштів, то вони розподіляються відповідно до долі кожного вкладника у майні товариства.

43. Державне управління якістю продукції...Підприємства, установи, організації та громадяни можуть возити з-за кордону сировину, продукцію (вироби, обладнання, технологічні лінії тощо) і реалізовувати чи використовувати їх в Україні лише за наявності даних щодо безпеки для здоров’я населення.

Перелік та зміст цих даних встановлюється головним держ. санітарним лікарем України.

У разі відсутності зазначених даних ввезення, реалізація та використання продукції закордонного вир-ва дозволяється лише після отримання позитивного висновку держ. санітарно-гігієнічної експертизи.

Продовольча сировина, продукти харчування, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов’язковій сертифікації.

Підпри-ва, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують продукти харчування і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров’я і життя населення, віповідність вимогам санітарних норм.

Розробка і вир-во нових видів продуктів харчування, вровадження нових технологічних процесів їх вир-ва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи продуктами харчування під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним держ. санітарним лікарем на підставі позитивного висновку держ. санітарно-гігієнічної експертизи.

44. Державна система стандартизації метрології і сертифікації. Декрет КМ України від 10.05.93.

Дія Декрету поширюється на підпри-ва, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, що діють на території України, а також на громадян – суб’єктів підпри-кої діяль-ності.

Держ.система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-тех-нічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Держ.система стандар-ції спрямована на забезпечення:

реалізації єдиної технічної політики в сфері стандар-ції, метрології та сертифікації;

захисту інтересів споживачів і дер-жави з питань безпеки продукції (про-цесів, робіт і послуг) для життя, здо-ров’я та майна громадян, охорони нав-колишнього природного середовища;

взаємозамінності та сумісності про-дукції, її уніфікації;

якості продукції відповідно до роз-витку науки і техніки, потреб насе-лення і народного господ-ва;

економії всіх видів ресурсів, поліп-шення техніко-економ. показників ви-робництва;

безпеки н/г об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та ін. надзви-чайних ситуацій;

створення нормативної бази функ-ціонування систем стандартизації та сертифікації продукції;

обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.

Основними принципами станд-ції є:

врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економ. доцільності й ефективності вир-ва для виготівника, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

гармонізація з міжнародними, регіо-нальними, а у разі необхідності з націо-нальними стандартами ін. країн;

забезпечення відповідності вимог нормат-х документів актам закон-ва;

участь у розробленні нормат-х доку-ментів усіх заінтересованих сторін (розробників, виготівників, споживачів, органів держ.виконавчої влади тощо);

взаємозв’язок і узгодженість нормат. документів усіх рівнів;

придатність нормат-х документів для сертифікації продукції;

відкритість інформації про діючі стандарти і програми робіт із станд-ції з урахуванням вимог чинного закон-ва.

Нормативні документи із станд-ції по-діляються на:

галузеві стандарти;

стандарти підприємств;

стандарти науково-техн. та інженерних товариств і спілок;

технічні умови.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти ін.країн застосов. в Україні відповідно до її міжнародних догово-рів.

45. Державний контроль та нагляд за якістю продукції. З метою захисту прав споживачів та запобігання реалізації продукції, небез-печної для життя та здоров’я громадян, і відповідно до Законів України “Про захист прав споживачів”, “Про забезпе-чення санітарного та епідемічного бла-гополуччя населення”, “Про зовніш-ньоекономічну діяльність” та Декрету КМ України від 10.05.93 “Про стан-дартизацію і сертифікацію” КМ по-становляє:

1.Держкомітету по стандартизації, мет-рології та сертифікації: посилити кон-троль за якістю і безпекою харчових продуктів, що виробл. в Україні, та імпортов.харчових продуктів (далі – то-вар) щодо їх відповідності вимогам та стандартам, які діють в Україні.

2.Товар, який реаліз. в роздрібній тор-гівлі, повинен мати на етикетках (упа-ковці) інформацію в доступній формі, викладену відповідно до чинного закон-ва про мови, і містити відомості про:

загальну назву харчового продукту;

масу (об’єм);

склад, включаючи перелік викор. у процесі виготов-ня інших продуктів харчування, харчових добавок, барвни-ків;

калорійність;

дату виготовлення;

термін придатності до споживання та умови зберігання;

найменування та адресу виробника.

3.Підтвердження відповідності това-ру, що виробляється в Україні або вво-зиться на митну територію України, обов’язковим вимогам діючих в Украї-ні стандартів здійснюється шляхом його сертифікації або визнання вида-них за кордоном документів, що під-тверджують відповідність товару.

Правила сертифікації товару та виз-нання іноземних сертифікатів установ-люються Держкомітетом по стандар-тизації, метрології та сертифікації.

4.Реалізація товару, що виготовле-ний в Україні та підлягає обов’язковій сертифікації, здійснюється лише за наявності сертифіката. Пропуск на митну територію товару, що підлягає обов’язковій сертифікації, здійснюєть-ся митними органами за умови подання відповідному митному органові сер-тифіката або документа про визнання іноземного сертифіката, виданого від-повідним органом України.

5.Не підлягає реалізації товар, що виготовлений в Україні, а також про-пуску через митний кордон товар, тер-мін придатності до споживання якого виробником не зазначено. Не підлягає пропуску на митну територію Укр. товар без сертифіката або документа про визнання іноземного сертифіката, якщо він підлягає обов’язковій серти-фікації. Такий товар залишається під митним контролем та передається на зберігання у порядку, передбаченому законодавством.

Поняття та зміст права власності.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Суб’єкти права власності

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності в Україні відповідно до Закону можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Форми і види права власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Її об'єктами є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є

адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Види набуття права власності.

Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Підстави припинення права власності.

Право власності припинається в результаті набуття права власності на даний об’єкт власності іншим суб’єктом права власності. Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених Законом. За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна. У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Захист права власності.

Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом, державним арбiтражним судом або третейським судом. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України. У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських потреб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка.

52. Поняття господарське зобов’язання.

господарське зобов’язання - це врегульоване правом госп відношення, в силу якого одна особа управлена вимагати від іншої здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплатти грошей, зустрічних послуг і т. ін.)

53. Виникнення господарського зобов’язання.

Господадські зобов’язання виникають з ряду підстав, а саме:

Держ контракту чи держ замовлення. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

З іншого акту органу управління.

Із господарського договору, укладеого на підставі держ контракту, держ замовлення чи іншого управлінського правового акту .

Із господарського договору, укладеого за простою згодою сторін.

Укладення договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Форма договору.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Пропозиція укласти договір.

Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

Якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. В цьому разі відповідь вважається новою пропозицією.

Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією.

Якщо при укладенні договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями виникають розбіжності, що підлягають розгляду судом, арбітражем або третейським судом.договір на інших, ніж було о акту .підставі держ контракту, держ замовлення ч послуг

54. Виконання господарських зоб-нь.

Загальні умови вик-ня зобов’язань.

1. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

2.Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

3.Кредитор вправі не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає з суті зобов'язання.

4. Виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа зв' язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором.

Якщо з закону, договору або з суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

5. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

6.Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання.

7. Місце виконання зобов'язання. Зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання.

Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання повинно бути проведене:

1) по зобов'язанню передати будівлю - за місцем знаходження будівлі;

2) по грошових зобов'язаннях (крім грошових зобов'язаньдержавних, кооперативних та інших громадських організацій) - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор в момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, зв'язаних із зміною місця виконання;

3).по всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - за місцем її знаходження.

8. Виконання альтернативного зобов'язання.Боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо з закону, договору, або змісту зобов'язання не випливає інше.

9. Якщо в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або

кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону або договору.

10. Солідарні зоб-ня. При солідарному обов'язку боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.

Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не погашено повністю.

Виконання солідарного зобов'язання повністю одним з боржників звільняє решту боржників від виконання кредиторові.

Боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці.

11. Солідарні вимоги кредиторів. При солідарності вимоги кожний з солідарних кредиторів має право пред'явити до боржника вимогу в повному обсязі.

Виконання зобов'язання повністю одному з солідарних

кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам.

Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний відшкодувати іншим кредиторам частки, що їм належать, коли інше не випливає з відносин між ними.

12. Виконання грошового зобов'язання внесенням боргу в депозит. В разі відсутності кредитора, а також в разі ухилення його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а так само при відсутності представника недієздатного кредитора боржник по грошовому зобов'язанню або по зобов'язанню передати цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного отаріуса, які повідомляють про це кредитора.

Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов'язання.

55. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ.

Виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором:

1. Неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

2. Заставою. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога.

3. Порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі.

4. Завдаток. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

56. Припинення зобовязання.

1. Зобовязання припиняється виконанням. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше.

При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. В цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив.

2. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Для зарахування досить заяви однієї сторони.

3. Недопустимість зарахування

Не допускається зарахування вимог:

1) по яких минув строк позовної давності;

2) про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

3) про довічне утримання (стаття 425 цього Кодексу);

4).в інших випадках, передбачених законом.

4. Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі.

5. Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.

6. Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

7. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника.

Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

57. Поняття господарського договору

Із загальноправової точки зору господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома або більше

суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язан­ня діяти певним чином: передати і прийняти майно, вико­нати роботу, надати послуги і т.ін. Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відно­син (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умо­ви дії якого визначають самі ці суб'єкти.

Господарсь­кий договір має особливі ознаки.

1-господарське законодавство регулює даний до­говір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету.

2- стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань.

3-закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Отже, господарський договір — це майнова угода господа­рюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і ко­мерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

. Господарський договір — це юридичне джерело договірних гос­подарських зобов'язань.

58. Функції господарського договору

Функції господарського договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регулятивні властивості його як юридич­ного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини. Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодже­ної волі сторін врегулювати певні відносини);

— програмно-координаційна (договір як програма пове­дінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви­конання зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету;

правового засобу реалізації державних замовлень. Дер­жавні замовлення —- це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва.

— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. .

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів -пдприємств

59.Порядок укладання господарських договорів Укладання господарського договору — це зустрічні дого­вірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реалним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.

1-Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

2-особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням інши­ми особами.

При наявності заперечень щодо умов договору підприєм­ство чи організація, які одержали проект договору, склада­ють протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним до­говором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Він є загальним і підлягає додержанню сто­ронами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин

3-особливістю укладання господарських до­говорів є те, що законодавство передбачає спеціальні по­рядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких дого­ворів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

60. Зміст господарських договорів.

Зміст гд повинен відповідати загальним правилам встановленим законодавством.Правове регулювання змісту може здійснюватись:

шляхом покладання на сторони обов”язку керуватися закріпленими в законодавстві показниками;

шляхом визначення в імперативному порядку суттєвих умов договору;

шляхом типізації господарських договорів;

шляхом встановлення кола осіб або умов договору, переліку документів , що до них додаються.

В змісті договору умови можуть бути:

суттєві - для кожного виду договору свої;

звичайні – передбачені нормативними актами , що діють після укладання договору, навіть без внесення в них тексту договору;

випадкові – відносяться ті, що заносятьсядо тексту договору за згодою сторін,якщо вони не співпадають з нормативами чинного законодавства, або регулюють відноситни не врегульовані нормами права.

61. Пролонгація господарських договорів

Пролонгація гд-продовження дії

гд за згодою сторінна слідуючий період.Вона може здійснюватися

-шляхом активних дій;

-волевиявлення сторін закріплюється документально;

автоматично. Допускається на підставі нормативних актів,що допускають автоматичне продовження строку дії гд на такий же строк і на тих умовах,якщо ні одна із сторін за певний час до закінчення строку діїдоговору не поставила вимогу про його припинення.

в порядку передбаченому договором.В цьому випадку довгостроковість договору може бути зумовлена і узгодженапри укладанні договору

62.Система господарських договорів

Система господарських договорів за досягненнями певних цілей:

договори про реалізацію майна;

договори прои передачу майна в тимчасове використання;

транспортні;

банківське обслуговування;

про надання господарських послуг- договри компенсійної продажі;

комплексні договори;

договори про організацію господарських зв”язків.

63.Відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інсти-тут, який має свій особливий предмет регулювання - господарські правопору-шення.

Вчинення суб'єктом господарських відносин правопорушення тягне за со-бою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нор-мами господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відпові-дальність за господарські правопору-шення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені господарським зако-ном. Даний вид відповідальності в тео-рії господарського права визначається як господарсько-правова відповідаль-ність.

Господарсько-правові санкції в своїй сутності є економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення економічні і майнові можуть вживатися як тотожні.

Економічні - це негативний еконо-мічний вплив на правопорушника з ме-тою стимулювання виконання ним зо-бов'язання.

Майнові - застосовуються лише у правовій формі, якою є передбачені за-коном або договором майнові (еконо-мічні за змістом) санкції.

Види господарсько-правової відпові-дальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопо-рушення. За цим критерієм в теорії пра-ва розрізняються відшкодування збит-ків, штрафні санкції, оперативно-гос-подарські санкції.

Відшкодування збитків. В разі невико-нання або неналежного виконання зо-бов'язання боржником він зобов'яза-ний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Визначено види втрат кре-дитора, які визначаються як збитки. Це витрати кредитора, втрата або пошкод-ження його майна, доходи, які він одер-жав би, якби зобов'язання було вико-нане боржником. Відшкодування збит-ків застосовується як майнова санкція:

Штрафні санкції. Штрафна господар-сько-правова відповідальність відріз-няється від відшкодування збитків на-самперед тим, що вона виконує ка-ральну або дисциплінуючу функцію. Розмір цієї відповідальності загалом залежить від ступеня серйозності гос-подарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку. Чинне законодавство розрізняє три ви-ди штрафних санкцій: штраф у влас-ному розумінні, пеню, неустойку.

Неустойка являє собою різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або догово-ром у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.

Пеня як штрафна санкція застосовує-ться в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань су-б'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона вста-новлюєтсья у процентному відношенні до простроченної суми, причому за кожний день прострочення, доки зо-бов'язання не буде виконане.

64. Як і будь-яка інша юридична від-повідальність, господарсько-правова відповідальність грунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нор-мативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єк-тів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо засто-сування відповідальності даного виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи не-залежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава наз. юридико-фактичною. Це протиправні дія або бездіяльність осо-би - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи зава-жають їх реалізації. Дана підстава скла-дається з чотирьох елементів, які в тео-рії права називаються умовами госпо-дарсько-правової відповідальності:

факт госп. порушення, тобто пору-шення норми закону, умови дого-вору, держ. контракту тощо, внас-лідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

протиправність поведінки госп. порушника. Дана умова визначається у госп. праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують пра-вову норму, планове завдання, умови договору і т.ін.;

причинний зв'язок між протиправ-ною поведінкою порушника і завда-ними потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи без-діяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредито-рові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

вина госп. правопорушника - це не-гативне суб'єктивне ставлення пра-вопорушника до прав і законних інте-ресів потерпілого.

Вина у госп. і юрисдикційній практиці - це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відпові-дальності: наявність в особи-правопо-рушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого. Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника.

Вина підприємства - це вина його пра-цівників. Отже, принцип відповідаль-ності за вину вимагає конкретних пра-цівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Для застосування майнової відпові-дальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чоти-рьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського пра-вопорушення та протиправності пове-дінки порушника.

65.Господарсько-правові санкції – це конкретний розмір юрид. відповідаль-ності за порушення прав та законних інтересів суб’єкту у встановленому по-рядку. Можуть застосовуватись лише при наявності підстав та умов відпові-дальності. Санкція являє собою захід держ. примусового впливу. Застосовує-ться арбітражним судом, судом, третей-ським судом або іншим компетентним держорганом.

Господарські санкції мають певні риси:

1.Носять майновий характер.

2.За загальним правилом стягнення від-буваються на користь потерпілої сто-рони.

Основною функцією є поновлення майнової сфери потерпілої сторони, за рахунок правопорушника господ. від-носин.

Законодавство України передбачає:

-штрафні

-компенсаційні

-конфіскаційні

Конфіскаційні – це ті санкції, які пов’язані з безоплатним вилученням майна на прибуток держави.

Штрафні – грошові суми, які суб’єкт господарювання, що порушив господ. права, зобов’язаний виплатити суб’єк-ту, права та законні інтереси якого він порушив.

Компенсаційні – визначаються заходи майнового характеру, що мають за мету відшкодування потерпілій стороні шкоди чи збитків, скоєних правопо-рушником, якщо збитки нанесені не в результаті договорної діяльності.

Збитки – це витрати кредитора, втрата або пошкодження майна, а також не-одержаний кредитовий прибуток, який він одержав би при виконанні зобо-в’язань боржником.

66. Поняття та юридичні ознаки біржі.

Згідно з Законом “Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднуе юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту I пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій. Отже, біржа є господарською організацією, яка виконуе певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні), функциї в економіці завдяки виявленню кур­су товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета -сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропо­зиції на певні товари, обслуговування їх обігу. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Залежно від предмета діяльності є фондові і товарні біржі.

Фондова біржа-це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, шо засвідчують право володжня або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила. та їх власником і передбачають, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

06'єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки, місцевих позик і піддприємств; казначейські зобов'язання республіки; ошадні сертифікати; векселі.

Поняття правове становище і діяльність фондової бїржї ре-гулюються розділом II “Фондова біржа” Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

3 точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акционерного тов-ва, яке зосереджуе в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав.

Так, залежно від характеру асортименту товара товарні біржі поділяються на: вузькоспеціалізовані (предметом торпвлі є один вид товарів); спешалізовані (предметом біржової торгівлі є однотипні групи товарів);універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі ре­ального товару, на яких предметом кушвлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерсні, на яких здійснюсться торгівля не реальіними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді;

комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального то­вару, ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в тор­гах) товарні біржі подтяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвдувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі.

67. Функци, права та обов'язки біржі.

Функци біржі випливають насамперед, з поняття цієї спеціальної господарської організації, а саме:

— товарна біржа виконус функцію товаророзподільчого каналу або механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною;

- товарна біржа є свого роду господарюючим суб'ектом, який організовуе ринок. Тому її ще називають організованим ринком. Вона створює необхідні умови учасникам біржоівих торгів у їх проведенні;

— товарна біржа — це місце, де узгоджуються попит і пропозиція на певний біржовий товар;

— товарна біржа є регулятором цін. Завдяки коливанню біржового попиту і біржової пропозиції тут не може бути державного регулювання цін;

— товарна біржа стабілізує ціни на біржовий товар. Функція стабілізації цін здійснюється через механізм біржової спекуляції або гри на підвищення і зниження цін;

— біржа є місцем так званого “біржового котирування” цін. Біржове котирування — це реестрація біржовими орга­нами курсів цін, що виникають стиійно, на окремі біржові товари (ціні папери) з урахуванням укладених біржових угод;

— біржа здійснює збирання і обробку ринкової інформації, тобто є інформаційним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржових та інших ринках тощо. Біржа забсзпечує інформаційне обслуговування своїх клієнтів;

— товарна біржа розробляе товарні стандарти, встановлює сорти товарів, рееструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі;

— товарні біржі виконують арбітражні функції.

Відповідно до викладених функцій товарні біржі діють за певними принципами, користуються правами та несуть встановлені законом обов'язки.

Принципами діяльності бірж є: рівноправність учасників біржових торгів; застосування вільних (ринкових) цін; публічне проведення біржових торгів.

Товарна біржа має право:

— встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;

— створювати підрозділи 6іржі та затверджувати положен­ия про них;

— розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;

— зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше, ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;

— встановлювати вступні та періодичні внески для члежв біржі, плату за послуги, що надаються біржею;

— встановлювати інші грошові збори;

— встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод біржі та біржових правил;

- засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельннх угодах;

— укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них;

— вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової д яльност ;

- видавати біржові бюлетені, довідники та інші інфорімаційні та рекламні видання;

— здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі. Товарна біржа, зокрема, забезпечує створення необхідних умов для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиу та пропозиції на товари, що обертаються иа біржі.

Біржа зобов'язана надавати організаційні та інші послуги членам і відвдувачам біржі, здійснювати збір, обробку і поширення інформації, пов'язаної з конюнктурою ринку.

68. Види біржових угод.

Залежно від місця укладання закон розрізняе біржові і позабіржові угоди, що мають однакову юридичну природу.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо вста-новлення, зміни або припинення цивільних прав або обов*язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладаються ці угоди через посередників — брокерські контори і брокерів, а не самими продавцям і покупцями ре­ального товару. Виконуються біржові угоди поза біржею (то­вару як такого на біржі немає). Біржова угода має юридичні ознаки звичайної угоди щодо змісту, структури тексту. фор-ми топю.

Особливості укладення біржових угод врегульовано статтею 15 “Біржові операції” та статтею 17 “Правила біржової торгівлі” Закону “Про товарну біржу". Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначаеться Типовими контрактами, які також за-тверджують біржові комітети.

Предметом біржової угоди є так званий “біржовий товар”. Згідно з статтєю Закону “Про товарну біржу> біржова угода може бути укладена на купівлю-продаж, по­ставку та обмін товарів, які допущені для обігу на товарній біржі.Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж.

Різниця між біржовими і небіржовими угодами полягае також у тому, шо суб'ектами (учасниками) біржових угод можуть бути лише члени біржі.

Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критеріем поділу є час виконання уго­ди. Згщно з цим критерієм є угоди:

— з негайним виконанням (“угоди на реальний товар" або “касові угоди"). За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначаеться Правилами біржової торгівлі;

— термінові угоди (угоди на строк). По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються на­перед, на майбутнє( форвард). Строк зазначаеться у договорі (біржовому кон­тракті). Особливістю угоди на строк є те, шо договори такого роду можна багаторазово перепродовати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару (ф'ючерси).Комерційна ідея ф*ючерса полягає у страхуванні як продавця,так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар.Ця купівля-продаж ф*ючерсів називається хеджуванням.

3 огляду на юридичний спосіб забезпечення виконання вирізняються біржові угоди з заставою( крім основних предметів угод, до їх змісту входить і зміст іншго договору — договору застави).

Залежно від особи заставодавця цей вид біржової угоди має два підвиди: угода з заставою на купівлю (заставодавцем є покупець) і угода з заставою на продаж (заставодавцем є Продавець).

У разі невиконання боржником забезпеченого заставою зо-6ов'язання задоволення майнових вимог кредитора прово­диться за рахунок заставленої суми. У разі спору це відбувається за рішенням біржового арбітражу.

69.Кредит поняття та види

.Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Платоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

За цим документом визначаються такі форми кредиту, що можуть використовуватись суб’єктами господарської діяльності: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Кредити, які надаються банками, поділяються:

- за строками користування:

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

- за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними

паперами);

б) гарантовані (банками,фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової

організації);

г) незабезпечені (бланкові).

- за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,

за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

- за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою

позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Наступною формою кредиту є комерційний кредит. Це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об'єкта

кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит - кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі продавців і продавців наявних вільних коштів.

71.Порядок відкриття рахунків в банках

Відкриття рахунків здійснюється на умовах, викладених в Інструкції про поря­док відкриття розрахункових, поточних та бюджетних ра­хунків в установах банків а також в договорі на відкриття та обслуговування банківського рахунку.

Договір на відкриття та обслуговування банківського рахун­ку складається за довільною формою і має містити реквізи­ти сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закрит­тя рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язан­ня сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, інші положення за домовленністю сторін та умови, за яких до­говір може бути розірвано.

Розрахункові рахунки відкриваються підприємствам, що здійснюють виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку, володіють або наді­лені основними та оборотними коштами та мають само­стійний баланс.

На цьому рахунку, на відміну від поточного, здійснюються операції комерційного характеру.

Можуть бути відкриті субрахунки для зарахування виручки та проведення розра­хунків за місцем знаходження підрозділів.

Поточні рахунки відкриваються організаціям та устано­вам: структурним підрозділам підприємств, розташованим не за їх місцезнаходженням; установам та організаціям, що перебувають на державному бюджеті, керівники яких не є самостійними розпорядниками коштів, або на ім'я цих керівників; постійним уповноваженим різних гро­мадських фондів; підприємствам, що приїхали на гастролі і т.і

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, органі­заціям, установам, яким виділяються кошти за рахунок дер­жавного або місцевого бюджету для цільового їх викорис­тання.

Зазначені вище рахунки для зберігання коштів і здійснен­ня всіх видів розрахунків, кредитних та касових операцій відкриваються в установі банку за місцем реєстрації підприєм­ства або у будь-якому банку України за згодою сторін.

Кожне підприємство може мати тільки один розрахунко­вий або поточний рахунок. Якщо підприємство має в уста­новах банків депозитні рахунки, то кошти на такі рахунки перераховуються з розрахункового, поточного рахунку підприємства і після закінчення строку зберігання поверта­ються на цей же розрахунковий, поточний рахунок.

Для відкриття рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

а) заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підпи­сану керівником та головним бухгалтером власника рахунку;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

в) копію рішення про створення, реорганізацію підприєм­ства того органу, якому надане таке право чинним законо­давством, засвідчену нотаріально чи органом, який видав таке рішення;

г) один з примірників належним чином затвердженого ста­туту (положення) або його копію, засвідчену нотаріально;

д) картку із зразками підписів та відбитком печатки вста­новленого зразка. Право першого підпису належить керів­никові підприємства, якому відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим керівником. Право дру­гого підпису належить головному бухгалтеру та уповнова­женим ним особам.

Для ок­ремих видів підприємств законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного — нотарі­ально засвідченої копії договору оренди); інші підприємства звільнені від подання певних документів (так, статут не по­дається повним та командитним товариством, фермерським господарством, бюджетними установами та організаціями).

Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника установи банку на заяві про відкриття рахунку.

Юридичні особи-нерезиденти, які здійснюють інвестиції в Україні, можуть відкривати рахунки в її валюті в уповно­важених банках.

До таких рахунків відносяться:

а) поточні рахунки і вклади з вільним режимом викорис­тання

б) поточні рахунки і вклади для зарахування прибутків і доходів від діяльності спільних підприємств та підприєм­ством із 100% іноземним капіталомУ разі переоформлення рахунку у зв'язку з реорганізацією підприємства подаються такі ж документи, що і при ство­ренні підприємства.

Розрахункові та поточні рахунки закриваються в устано­вах банку:

а) на підставі заяви власника рахунку;

б) на підставі рішення органу, на який відповідно до зако­нодавства покладено функції щодо ліквідації або реоргані­зації підприємства;

в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкру­том;

г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

Договір на відкриття та обслуговування банківського ра­хунку може бути розірвано за погодженням сторін. Про­тягом 10 днів з дати розірвання договору банк закриває рахунок, а залишок коштів, що знаходиться на рахунку, перераховує на інший рахунок за дорученням клієнта. Установа банку повідомляє податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунку про закриття рахунку в 3-денний строк.

Законодавством України встановлено спеціальний поря­док відкриття валютних рахунків.

72. Порядок та форми розрахунків у господарських відносинах За загальним правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також фізичні особи-громадя­ни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами, підприємницької діяльності, здійснюють між собою розрахунки у безготівковому та готівковому по­рядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджуваних Націо­нальним банком України. Сфера застосування готівко­вого обігу досить обмежена і визначається спеціальними нормами, порушення яких тягне майнову відповідальність.

Переважна ж більшість розрахунків між суб'єктами госпо­дарського права здійснюється у безготівковому порядку у встановлених законодавством формах.

Комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яке вклю­чає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

а) користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

б) здійснення розрахункових операцій;

в) касове обслуговування;

г) транспортне обслуговування перевезень готівки. Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України та інших нормативних актів. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формах:

— платіжних доручень;

— платіжних вимог-доручень;

— платіжних вимог;

— чеків;

— акредитивів;

— векселів.

Положенням встановлено, що документи, які подаються клієнтами в банк на перерахуван­ня чи отримання коштів, повинні мати такі реквізити:

а) назва, номер розрахункового документа;

б) число, місяць, рік його виписки;

в) чітко визначене повне або скорочене найменування платника;

г) чітко визначені найменування, місцезнаходження, но­мер (код) банку платника і одержувача;

дї суму платежу цифрами та прописом;

е) підставу для перерахування чи отримання коштів;

є) підписи платників, яким за статутом надано право на ці підписи, на першому примірнику та відбиток печатки.

Платіжне доручення — це бланк встановленої форми, який підприємство подає у банк, який його обслуговує, для пере­рахування визначеної суми зі свого рахунку.

Банки приймають до виконання доручення протягом де­сяти календарних днів з дати його заповнення і тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на ра­хунку або за рахунок кредиту. Виключення з цього правила становлять доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру державних цільових фондів, включаючи відрахування на ут­римання доріг, які приймаються банками незалежно від на­явності коштів на рахунку клієнта.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) оплатити вартість по­ставленої йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

— нижня — доручення платника своєму банкові про пере­рахування з його рахунку суми, проставленої у графі “сума до оплати” цифрами та прописом.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником і надсилається безпосередньо покупцеві.

Платіжну вимогу-доручення банк приймає до оплати в сумі яка може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника або за рахунок кредиту.

Платіжна вимога — це документ, що містить вимогу підприємства, установи, організації на безакцентне списан­ня (безспірне стягнення) грошових коштів у випадках, вста­новлених законодавством.

Також підлягають безакцептному списанню суми креди­торської заборгованості за енергоносії та погашення кре­дитів, одержаних на їх оплату, та деякі інші суми у випад­ках, передбачених законодавством.

Чек є письмовим розпорядженням чекодавця банкові, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану у чеку суму коштів.

Виписаний для оплати чек при поданні його банкові одер­жувача повинен бути завірений підписом службових осіб чекодержателя та його печаткою, що підтверджує факт одер­жання товару чи надання послуг.

Акредитив е грошовим зобов'язанням банку, яке видаєть­ся ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, за яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), може здійснити постачальникові платіж або нада­ти повноваження іншому банку здійснювати такі платежі на умовах пред'явлення документів, передбачених в акредитиві.

У банку покупця або постачальника можуть відкриватися такі акредитиви:

— покриті (депоновані у банку постачальника або у банку платника);

— непокриті (гарантовані).

Акредитив може бути відкличний або безвідкличний. Відклич­ний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлен­ня бенефіціара. Безвідкличний акредитив може бути зміне­ний або анульований тільки за згодою постачальника, на ко­ристь якого він був відкритий. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлюється у договорі між платником і постачальником.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе-держателю).

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) прий­має на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При просто­му векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визна­ченою формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасан-та) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

73.  Поняття зовнiшньоекономiчної дiяльностi

Згiдно з Законом України "Про Зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть" вiд 16 квiтня 1991 р.,  Зовн Д-ть  - це д-ть суб'єктiв госп. д-тi Укр та iноз. суб'єктiв госп. дiяль-тi, побудована на взаємовiдносинах мiж ними, що має мiсце як на тер-рiї Укр, так i за її межами. Здiйснюється на основi зовн-ек-них  договорiв (контрактiв)  - матерiально оформлена угода або суб'єктiв зовн. д-тi та їх iноз. контрагентiв, спрямована на встановлення, змiну або припинення їх взаємних прав та обов'язкiв у зовн. дiяль-тi. Здiйсн-ся суб'єктами зовн-ек. дiяль-тi.

 Види  зовн. дiяль-тi:

- експорт та iмпорт товарiв, капiталiв, роб.сили;

- надання суб'єктами зовн. дiяль-тi Укр послуг iноз. суб'єктам госп. дiяльтi: вир-чих, страхових, транспортно-експедицiйних, консультацiйних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, та iн агентських, юр., та якi прямо i виключно не забороненi законами Укр.

- наукова, наук-техн., наук-вир-ча пiдготовка та навчання iноз. специалiстiв на комерц. основi;

- мiжнар. фiнансовi операцiї та операцiї з ЦП у випадках, передбачених

законод-вом Укр;

- кредитнi та розрахунковi операцiї та створення банкiвських, кредитних та страхових установ;

- створення СП, дiяль-ть на основi володiння майном на тер-рiї Укр;

- пiдприємн. дiяль-ть на тер-рiї Укр з наданням лiцензiй, патентiв,

ноу-хау та iн. та за кордоном;

- органiзацiя i здiйсн-ня проведення виставок, ярмарок, аукцiонiв,

торгiв на комерц. основi;

- бартернi, валютнi, оренднi i лiзинговi операцiї; та iн.

74.  Принципи зовн-ек. дiяль-тi

Зовн-ек. дiяль-ть - дiяль-ть суб-тiв госп. дiяль-тi, побудована на взаємовiдносинах мiж ними, має мiсце як на тер-рiї Укр, так i за її межами. За Законом Укр "Про зовн-ек. д-ть" вiд 16 квiтня 1991р.  прин ципи , якими керуються суб'єкти зовн-ек. вiдносин:

1) принцип суверенiтету народу Укр у здiйсн-нi зовн-ек-ної дiяль-тi (народ Укр має право самостiйно i незалежно здiйсн-ти зовн. д-ть згiдно з законами Укр); 2) свободи зовн-ек-ного пiдприємництва (суб'єкти зовн. д-тi мають право добровiльно вступати i здiйсн-ти зовн. д-ть); 3) юр. рiвностi i недискримiнацiї (рiвнiсть перед законом всiх суб' єктiв зовн. д-тi, заборона їх д-тi лише згiдно з законод-вом Укр); 4) верховенства закону (регулювання зовн. д-тi лише законами Укр); 5) захисту iнтересiв суб'єктiв зовн-ек-ної дiяль-тi (рiвний захист iнтересiв всiх суб'єктiв зовн.д-тi та iноз. суб-тiв госп. д-тi на

тер-рiї Укр згiдно з дiюч. законод-вом) 6) еквiвалентностi обмiну, неприпустимостi демпiнгу при ввезеннi i вивезеннi товарiв.

75.  Суб'єкти зовн-ек-них вiдносин та види їх дiяль-тi

Закон Укр "Про Зовн. дiяль-ть" вiд 16 квiтня 1991 р.:

 Суб'єкти :

- фiз. особи - громадяне Укр, iноз. особи, особи без громадянства, якi мають цивiльну правоздатнiсть i дiєздат-ть згiдно з законами Укр i постiйно проживають на її тер-рiї; - юр. особи, зареєстрованi як такi в Укр i якi мають постiйне мiсце знаходження на її тер-рiї, в т.ч. юр. особи, майно та(або) капiтал яких є повнiстю у власностi iноз. суб'єктiв госп. д-тi; - об'єднання фiз., юр., фiз+юр осiб, якi не є юр. особами згiдно з законами Укр, але мають постiйне мiсцезнах-ня на тер-рiї Укр i яким цивiльно-правовими законами Укр не заборонено здiйс-ти госп. д-ть; - стр-нi одиницi iноз. суб'єктiв госп. д-тi, якi не є юр. Особами згiдно з законами Укр (фiлiї, вiддiлення), але мають постiйне мiсцезнах-ня на Укр;

- СП, зареєстрованi як такi на Укр i мають тут постiйне мiсцезнах-ня;

- iншi суб'єкти госп. д-тi, пеердбаченi законами Укр.

Фiз. особи мають право здiйсн-ти зовн-ек. д-ть з моменту набуття ними цивiльної дiєздат-тi. Юр. особи - вiдповiдно до їх статутних документiв з моменту набуття ними статусу юр. особи. Всi суб'єкти мають право вiдкривати свої представництва на тер-рiї iнш. держав, згiдно з законами цих держав.

 Види  зовн. дiяль-тi:

- експорт та iмпорт товарiв, капiталiв, роб.сили;

- надання суб'єктами зовн. дiяль-тi Укр послуг iноз. суб'єктам госп. дiяль-тi: вир-чих, страхових, транспортно-експедицiйних, консультацiйних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, та iн агентських, юр., та якi прямо i виключно не забороненi законами Укр.

- наукова, наук-техн., наук-вир-ча пiдготовка та навчання iноз. специалiстiв на комерц. основi;

- мiжнар. фiнансовi операцiї та операцiї з ЦП у випадках, передбачених законод-вом Укр;

- кредитнi та розрахунковi операцiї та створення банкiвських, кредитних та страхових установ;

- створення СП, дiяль-ть на основi володiння майном на тер-рiї Укр;

- пiдприємн. дiяль-ть на тер-рiї Укр з наданням лiцензiй, патентiв, ноу-хау та iн. та за кордоном;

- органiзацiя i здiйсн-ня проведення виставок, ярмарок, аукцiонiв, торгiв на комерц. основi;

- бартернi, валютнi, оренднi i лiзинговi операцiї; та iн.

№ 76.   Правове регулювання зовн-ек. дiяль-тi

Зовн-ек. дiяль-ть - дiяль-ть суб-тiв госп. дiяль-тi, побудована на взаємовiдносинах мiж ними, має мiсце як на тер-рiї Укр, так i за її межами. За Законом Укр "Про зовн-ек. д-ть" вiд 16 квiтня 1991р. регул-ня зовн-ек. д-тi в Укр здiйсн-ся за допомiогою:

- законiв Укр;

- передбачених в законах Укр актiв тарифного i нетар-го регул-ня, якi видаються держ. органами Укр в межах їх компетенцiї;

- екон. заходiв оперативного регулювання (валютно- фiнан-го, кредитного та iншого) в межах законiв Укр;

- рiшень недержавних органiв управлiння ек-кою, якi приймаються за їх статутними документами в межах законiв Укр;

- угод, що укладаються мiж суб'єктами зовн-ек. д-тi i якi не суперечать законам Укр.

На тер-рiї Укр правовi режими для iноземних суб'єктiв госп. д-тi:

- нацiональний режим (iноземнi суб'єкти госп. д-тi мають обсяг прав та обов'язкiв не менший нiж суб'єкти госп. д-тi Укр);

- режим найбiльшого сприяння ( iноз. суб'єкти госп. д-тi мають обсяг прав, преференцiй та пiльг щодо мит, податкiв та зборiв, якими корис тується ) але згiдно з Законом Укр вiд 19.04.96 "Про режим iноз. iнвестування" цей принцип було скасовано;

- спецiальний режим ( застос-ся до тер-рiй спецiальних екон. зон).

№ 77.  Вiдповiдальнiсть у зовн-ек. вiдносинах

За Законом Укр "Про зовн-ек. д-ть" вiд 16 квiтня 1991 р. заг. Засади вiдповiд-тi суб'єктiв зовн-ек. д-тi:

Укр як держава i всi суб'єкти зовн-ек. д-тi та iноз. суб'єкти госп. д-тi несуть вiдповiд-ть за порушення цього закону або iнш. пов'язаних з ним законiв Укр та\або своїх зобов'язань, що випливають з договорiв (контрактiв), тiльки на умовах, визначених законами Укр. Укр як держава не несе вiдповiдаль-ть за дiї суб'єктiв зовнек. д-тi. Суб'єкти зовн-ек. д-тi не несуть вiдповiд-ть за дiї Укр як держави. Якщо Укр бере участь у зовн-ек. д-тi як суб'єкт такої д-тi, вона несе вiдповiд-ть на загальних та рiвноправних засадах з iншими суб'єктами зовн-ек. д-тi. Всi справи та питання щодо визначення вiдпов-тi згiдно з цим законом пiдсуднi судовим та арбiтражним органам Укр. Застос-ся такi 2 види вiдповiд-тi :

1) майнова - у формi матер. вiдшкодування прямих, побiчних збиткiв, упущеної вигоди, матер. вiдшкодування моральної шкоди, а та кож майнових санкцiй; 2) кримiнальна - запровадж-ся лише у випадках, передбачених кримiнальним законод-вом Укр. Притягнення до вiдповiд-тi, здiйснення та звiльнення вiд неї визначається процесуальними законами Укр.

82. Охорона прав на промислові зразки.

Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Відомством заклопотанням власника патенту, але не більш як на п`ять років. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Будь-яке посягання на права власника патенту, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

83. Охорона прав на знаки для товарів.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Відомством за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Відомством. Обсяг правової охорони, що надається, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг. Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена. Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом.

Взаємовідносини при користуванні знаком, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

84. Авторські та суміжні права та їх правовий захист

Законом охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). . Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - (С), імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор.Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не буде доведено інше. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічний показ та інше. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва.

86.Коммерческая тайна.(КТ)

Состав и объем сведений, представляющих КТ ,порядок их защиты, определяются руководством пр-тия.Виды деятельности пр-тий, сведения о которых составляют КТ ,определяются КабМином Украины в целях предотвращения сокрытия пр-тием сведений о загрязнении окружающей средыи др. негативной информации, способной нанести ущерб обществу.

Согласно ст.30 Закона Украины “Об информации”инф-ция с ограниченным доступом по своему правовому режиму подразделяется на конфиденциальную и секретную.

Конфиденциальная инф-ция- это сведения, которые находятся во владении , пользовании или распоряжении отдельных юрид. или физич. лиц и распространяются по их желанию в соответствии с предусмотренными условиями. К конф-ной з-н позволяет относить инф-цию профессионального, делового, производственного, коммерческого и иного характера, которая не нарушает предусмотренной законом тайны.

Условия конкурентной б-бы вынуждают предпринимателей обеспечивать защиту определенных сведений, составляющих КТ.

На основе анализа з-нов Украины “Об инф-ции”, “О госуд. Тайне”, “О пр-тиях в Украине” и некоторых других актов действующего зак-ва можно определить, что к КТ относятся сведения:

-связанные с пр-вом, технологической инф-цией, управлением, финансами ; деятельность , связанную с партнерскими отношениями, научно-техн.деятельность, обеспечение внутр. безопасности и т.п;

-являющиеся объектом права собственности граждан-предпринимателей или пр-тий;

-разглашение(утечка,передача) которых может причинить ущерб интересам пр-тия(имущественный и не имущественный);

-не являющиеся госуд.тайной;

-не входящие в перечень сведений, не составляющих КТ,утвержденным постановлением КабМина Украины (№611 от 9.08.94 г.);

-не являющиеся открытой инф-цией, т.е. такой, общедоступность которой в соответствии с зак-вом Украины не может быть ограничена(инф-ция,укрывательство которой представляет угрозу жизни или здоровью людей,инф-ция о неправомерных действиях госуд. органов и должостных лиц, ожизненном уровне населения,о состоянии правопорядка, культуры и др.);

-не являющиеся открытой инф-цией, составляющей иные виды тайны (военную, служебную, банковскую, врачебную,переписки, переговоров, голосования идр.);

-состав и объем которых определены руководителем пр-тия.

В соответствии с законом “ Об инф-ции” собственник инф-ции в отношении объектов своей собственности вправе осуществлять любые законные действия : назначать лицо, отвечающее за владение, использование и распоряжение инф-цией, определять правила обработки инф-ции и доступа к ней, устанавливать для нее систему(способы) защиты и т.д.

94.  Конституцiйнi основи держ. арбiтражу, сис-ма i компетенцiя його органiв

За Законом Укр "Про арб. суд" вiд 4 червня 1991 р.  2арб. суд  0є незалежним органом у вирiшеннi спiрних питань мiж юр.особами; державою та юр. особами. Предмет розгляду i вирiшення арб. суду - господ. спори. Належить до судової влади. Його органiзацiя i д-ть визнач-ся Конституцiєю Укр, Законом Укр "Про арб. суд" вiд 4. 06.91, Арбiтражним процесуальним кодексом Укр вiд 6.11.91р., iншими законодавчими актами Укр, мiждерж-ми договорами i угодами, ратифiкованими у встановленому порядку.

 Сис-ма: в Укр дiють  _Вищiй арб. суд Укр  .- очолює єдину сис-му арб. суду, є найвищiм органом у вирiшеннi госп. спорiв, складається з Голови, заступникiв Голови (I-го заступника i т.п.), арбiтрiв i дiє у складi:

- пленуму Вищого арб. суду;

- президiї;

- арб. колегiї з розгляду спорiв;

- арб. колегiї з перегляду рiшень, ухвал, постанов.

Вирiшує госп. спори, переглядає в порядку нагляду рiшення, ухвали, постанови всiх арб. судiв Укр, вивчає i узагальнює практику застос-ня законод-ва, попереджає правопорушення у сферi госп. вiдносин, здiйснює органiз-не керiвнецтво мiсцевими арб. судами, забезпечує пiдбiр i пiдготовку кандидатiв у арбiтри та iн. повноваження, наданi йому зако-

нод-вом.

Мiсцевi арб. суди (Респуб .л _iки Крим, арб. суди областей, мiст Києва  i Севастополя)  .- осн. ланка арб. судової сис-ми, саме вони виконують весь обсяг роботи щодо вирiшення госп. спорiв. Мають повноваження:

- вирiшують госп. спори в межах їх компетенцiї, розглядають справи про банкрутство;

- переглядають у порядку нагляду рiшення, ухвали, постанови вiдповiдного арб. суду;

- вивчають i узагальнюють практику застос-ня законод-ва;

- попереджують госп. правопорушення та iнше.

До складу: голова, перший заступник голови, заступники голови та арбiтри (кiль-ть їх залежить вiд обсягу роботи), можуть утворювати президiю.

95. Позов в госп. вiдносинах

Позовна заява подається до арб. суду в письмовiй формi i пiдписується керiвником пiдприємства або його заступником, прокурором. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданнi позову надiслати сторонам копiї позовної заяви та доданих до неї документiв, якщо цих документiв у сторiн немає. Змiст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначенi адмiнiстративно-процесуальним кодексом. З позову до арб. суду сплачується держ. мито:

- iз позову майнового хар-ру - 5% цiни позову, але не менше 0,25 неоподатк-го мiнiмуму доходiв громадян;

- немайнового хар-ру - 5 неоподатков. мiнiмумiв доходiв громадян;

- iз заяв у переддоговiрних спорах - 6 неопод. мiнiмумiв для розгляду в Вищому арб. судi та 5 неоподатк. мiн. для розгляду в iнших арб. судах;

- iз заяв про перевiрку рiшень - 50% ставки, що пiдлягає сплатi при розглядi справи в першiй iнстанцiї, а iз спорiв майнового хар-ру ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

Питання про прийняття позову вирiшує арбiтр. Повернення позовної заяви - коли у заявника вiдсутнi права на позов або якщо вiн припустився порушень при наданнi позову. У разi прийняття позову арбiтр, прийнявший позовну заяву, не пiзнiше 5 днiв з дня її надходження виносить ухвалу пропорушення провадження у справi, в якiй зазначає час i мiсце проведення арб. засiдання та тi дiї, якi необхiдно вчинити сторонам.

96. 2 Порядок розгляду госп. спорiв державними арб. Судами Розгляд госп. справ i вирiшення госп. спорiв розвивається в певнiй послiдовностi.

Порушення справи 0 арб. судом позовними заявами:

- заiнтересованих пiдприємств та органiзацiй, чиї права та охоронюванi законом iнтереси порушено;

- держ. та iнших органiв, що звернулись до арб. суду у випадках, передбачених закон-чими актами Укр;

- прокурорiв, якi звернулись до арб. суду в iнтересах держ. органiв, держ. пiдп-в та органiзацiй.

Заявник подає позовну заяву до арб. суду в письмовiй формi, сплачує держ. мито. Арбiтр вчиняє пернi дiї з пiдготовки справи до розгляду. Осн. стадiя арб. процесу - вирiшення госп. спорiв. Воно здiйсн-ся арб. судом у складi головуючого арбiтра i представникiв сторiн (iнодi додатково вводяться два арбiтри). Рiшення i ухвали розсилаються сторонам, прокурору, третiм особам не пiзнiше п'яти днiв пiсля їх прийняття. Рiшення арб. суду набирають законної сили негайно пiсля їх прийняття i пiдлягають обов'язковому виконанню пiдп-вами, органiз-ми, посадовими особами.