Бразілія як країна світу
І
с т о р і я Б р а з и л і ї
Перші люди з’явилися на території Бразилії, за різними теоріями, між 50 тис. і 6 тис. років до н. е. Рівень розвитку не був високим, населення Бразилії залишалося на стадії неоліту та вело напівкочовий образ життя до відкриття португальською експедицією на чолі з Педру Альварісом Кабралом в 1500 році. Протягом наступних трьох століть ця територія була населена португальцями і стала важливим експортером спочатку декоративних порід деревини, потім цукрового очерету, кави, і, нарешті, золота. Важливим джерелом трудових ресурсів були раби, спочатку з числа поневолених індіанців, а після 1550 року переважно з завезених африканців.
У 1808 році королева Португалії Марія I і принц-регент, майбутній король Португалії Жуан VI, рятуючись від наступаючих армій Наполеона, разом з королівським сімейством, дворянством і урядом перемістилися до
Ріо-де-Жанейро, адміністративного центру Бразилії. У цьому переїзді приймав участь і британський уряд, який добився для себе привілеїв у торгівлі та різними засобами зберігав їх протягом довгого часу.
Хоча Жуан VI повернувся до Португалії в 1821 році, під час свого правління у Ріо-де-Жанейро він підняв статус Бразилії до рівня королівства, рівного Португалії. Принц-регент Педру ( у майбутньому імператор Бразилії Педру І та король Португалії Педру IV ) оголосив незалежність 7 вересня 1822 року, засновуючи незалежну Бразильську імперію. Оскільки корона залишилася в руках дому Браганса, цей акт скоріше був розділом Португальського королівства на дві частини, ніж рухом за незалежність, який протікав приблизно у той же час на решті території Америки.
Бразильська імперія теоретично була досить демократичною системою, хоча на практиці імператор мав значну владу. Першим імператором був Педро I, який правив з 1822 по 1831 роки, коли він відрікся від престолу через складну ситуацію та сильні сепаратистські рухи в країні. Але імперія була знову об'єднана під владою його сина, імператора Педру ІІ. Рабство було відмінено в 1888 році у « Золотому закон і», затвердженому принцесою Ізабеллою під час відсутності імператора, цей крок та інтенсивна імміграція з Європи створили підставу для індустріалізації. У останні роки свого існування імперія заглибилася в глибоку політичну та військову кризу, в результаті, щоб уникнути громадянської війни, Педро II відмовився від трону 15 листопада 1889 року, після чого була проголошена федеративна республіка ( офіційно « Республіка сполучених штатів Бразилії » ), першим президентом якої став фельдмаршал Деодору де Фонсека.
У
кінці 19-го — на початку 20-го століття
до Бразилії переїхали понад 5 мільйонів
європейських та азіатських ( особливо
японських ) іммігрантів. У цей період
значно піднялася бразильська промисловість,
значно розвинулися її внутрішні райони.
Бразильська демократія тричі переривалася
диктатурами — у 1930—1934 і 1937—1945, під
владою Гетуліо Варгаса, і 1964—1985, під
владою ряду генералів, призначених
армією за допомогою США. Починаючи з
1985 року Бразилія розглядається як
демократія під владою виборного
президента. Цей статус був підтверджений
на референдумі 1993 року, коли більшість
виборців вибирали між президентською
або парламентською системами, виборці
також вирішили не відновлювати
конституційну монархію країни. Г
е о г р а ф і я Б р а з и л і ї
Географічне положення.
Бразилія – найбільша держава Латинської Америки, що займає майже половину континенту. На півночі межує з Венесуелою, Гайаною, Суринамом, Французькою Гвіаною, на півдні — з Уругваєм, на заході — з Аргентиною, Парагваєм, Болівією і Перу, на північному заході — з Колумбією. На півночі і сході омивається водами Атлантичного океану. Територія — 8511,996 тис. кв. км., що становить 5,7 % від усієї суші світу.
Бразилія — п'ята за величиною країна світу
( після Росії, Китаю, Канади і Сполучених Штатів Америки ).
Рельєф.
На півночі країни розташована Амазонська низовина ( Амазонія ) — глибокий тектонічний прогин, заповнений осадовими породами. На півночі вона поступово переходить у горбисті цокольні рівнини південної частини Гвіанського плоскогір’я ( висота 150—700 м, окремі вершини до 1200 м ), обрамлені уздовж державного кордону крутими урвищами Серрі-Імері, Серрі-Парімі і Серрі-Пакарайми ( гора Рорайма — 2772 м ). Майже всю решту
території країни займає Бразильське плоскогір’я, що підвищується до півдня та південного сходу і круто обривається до вузького краю берегової Приатлантичної низовини. Крайові брилові масиви ( Серра-ду-Мар, Серра-да-Мантикейра та інші ) сягають висоти 2890 м ( гора Бандейра ). На захід від приатлантичних масивів і залишкового кряжу ( « бразилід » ) — Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс пластових і моноклінарно-пластових рівнин ( лавове плато Парани й інші ); у центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, що чергуються з плато — шападами. На заході на територію Бразилії заходить аккумулятивна низовина верховин ріки Парагвай — Пантанал.
Клімат.
Для
Бразилії характерний жаркий клімат.
Середні місячні температури коливаються
від 16 до 29 °C; лише на високих східних
масивах середня температура липня від
12 до 14 °C; можливі заморозки. Але режим
опадів і типи клімату різні. На заході
Амазонії екваторіальний вологий клімат
( опадів від 2000 до 3000 мм на рік, амплітуди
середніх місячних температур 2-3 °С ), на
сході Амазонії і прилягаючих пологих
схилах Гвіанського і Бразильського
плоскогір'їв — субекваторіальний з
посушливим періодом до 3-4 місяців (
опадів 1500—2000 мм, на узбережжі близько
3000 мм на рік ). У центрі Бразильського
плоскогір'я і Пантаналі — субекваторіальний
вологий клімат ( опадів 1400—2000 мм на рік
) з великими амплітудами температур (
особливо крайніх — до 45-50 °С ); на
північному сході плоскогір'я кількість
опадів знижується до 500 мм і менше на
рік, а дощі випадають вкрай нерегулярно:
це район частих і тривалих посух. На
східній околиці клімат тропічний
пасатний, жаркий і вологий, з коротким
посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я
постійно вологий клімат, тропічний на
плато Парана і субтропічний у піднесених
східних районах до півдня від 24° південної
широти.
Внутрішні води.
Річкова мережа дуже густа. Уся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразильського плоскогір'їв зрошуються системою р. Амазонка; південь Бразильського плоскогір'я — системами річок Уругвай і Парана, захід — притокою Парани — р. Парагвай, схід належить до басейну р. Сан-Франсиску, північно-східна і східна окраїни плоскогір'я зрошуються короткими ріками, що впадають безпосередньо в Атлантичний океан ( найбільш велика р. Парнаїба ). Лише Амазонка зі своїми західними і східними притоками повноводна протягом усього року і судноплавна. Усі ріки Бразильського плоскогір'я ( крім рік крайнього півдня ) мають різкі коливання витрат води з бурхливими паводками ( звичайно влітку ), буяють порогами і водоспадами ( у тому числі Ігуасу на однойменній притоці Сеті-Кедас — на Парані, Паулу-Афонсу — на Сан-Франсиску ), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаїби і Сан-Франсиску.
Грунти й рослинність.
У
Бразилії переважають ліси на червоноколірних
латеритних ( ферралітних ) грунтах. За
запасами твердої деревини Бразилія
займає перше місце у світі. Густі
вологоекваторіальні вічнозелені ліси
— гілеї, або сельва, з коштовними видами
дерев
( понад 4000 видів ) займають західну частину Амазонії; під ними розвинуті підзолисті латеритні грунти. На сході розташовані низовини. На невисоких схилах, що обрамляють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в грунтах процес підзолення виражений слабше та мінливо. Подібні типи грунтів і рослинності, але з проявом висотної поясності, властиві східним, навітряним і високим схилам та масивам Бразильського плоскогір'я; їхні західні схили одягнені переважно сезонно-вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зайнята саваною ( кампос ) на червоних латеритних грунтах, місцями зі щільною корою — кангою: найбільш поширені чагарникові мілкодеревні савани — кампос серрадос; уздовж рік простягаються галерейні ліси, у яких особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я — напівпустельне рідколісся
( каатинга ) із ксерофітних і сукулентних дерев та чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих грунтах. На рівномірно вологому півдні знову з'являються вічнозелені листяні і змішані ліси з хвойної бразильської араукарії з вічнозеленим листяним підліском ( у тому числі з « парагвайського чаю » — єбра-мате ) на червоноземних грунтах, що займають піднесені плато до півдня від 24° південної широти; у зниженнях на пористих осадових породах з червонясто-чорними грунтами поширені бездеревні трав'янисті савани —
кампос лимпос. В западині Пантанал значна площа під болотами.
А д м і н і с т р а т и в н и й п о д і л
Бразилія - федерація, що складається з 26 штатів ( estados ) та 1 федерального округу
( distrito federal ), всього 27 « федеративних одиниць », розбитих на 5 регіонів для статистичних цілій.
Північний
регіон
1. Акрі ( Acre )
2. Амазонас ( Amazonas )
3. Амапа ( Amapá )
4. Пара ( Pará )
5. Рондонія ( Rondônia )
6. Рорайма ( Roraima )
7. Токантінс ( Tocantins )
Північно-східний регіон
8. Алагоас ( Alagoas )
9. Баійя ( Bahia )
10. Мараньян ( Maranhão )
11. Панаїба ( Paraíba )
12. Пернамбуку ( Pernambuco )
13. Піауі ( Piauí )
14. Ріу-Гранді-ду-Норті ( Rio Grande do Norte )
15. Сеара ( Ceará ) Регіони Бразилії
16. Сержіпі ( Sergipe ) Північ
██ Центральний захід
██ Південний схід
Центрально-західний регіон ██ Південь
17. Гояйс ( Goiás ) ██ Північний схід
18. Мату-Гроссу ( Mato Grosso )
19. Федеральний округ або Бразиліа
20. Мату-Гроссу-ду-Сул ( Mato Grosso do Sul )
Південно-східний регіон
21. Еспіріту-Санту ( Espírito Santo )
22. Мінас-Жерайс ( Minas Gerais )
23. Ріо-де-Жанейро ( Rio de Janeiro )
24. Сан-Паулу ( São Paulo )
Південний регіон
25. Парана ( Paraná )
26. Ріу-Гранді-ду-Сул ( Rio Grande do Sul )
27. Санта-Катаріна ( Santa Catarina )
Бразилія організована по федеральній моделі, штати Бразилії мають значну автономію уряду, законотворчої діяльності, суспільної безпеки і оподаткування. Уряд штату очолює губернатор ( governador ), вибраний прямим голосуванням, кожний штат має свій законодавчий орган ( assembléia legislativa ).
Кожний штат поділяється на муніципалітети ( municípios ), кожний із своєю власною законодавчою радою ( câmara de vereadores ) і мером ( prefeito ), які автономні і ієрархічно незалежні ні від федерального уряду, ні від уряду штату. Багато муніципалітетів в свою чергу діляться на округи ( distritos ) які не мають політичної або адміністративної автономії. Група кількох муніципалітетів має назву муніципального району ( comarca ).
П о л і т и ч н а с и с т е м а
Столицею
Бразилії є Бразиліа. Згідно конституції
прийнятої в 1988році, Бразилія є федеральною
президентською представницькою
республікою, де президент є як лавою
держави, так і главою уряду. Один з
важливих принципів
політики — система багатопартійності, як гарантія політичної свободи.
Адміністративна структура країни — федерація, проте, Бразилія включає муніципалітети як автономні політичні об'єкти, що роблять федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети. Юридична система заснована на Римському праві.
Виконавча влада Союзу здійснюється урядом, очоленим президентом, який обирається на чотирьохрічний термін і може бути переобраний на ще один термін.
Законодавча влада здійснюється двопалатним Національним конгресом. Палата депутатів обирається кожні чотири роки за системою пропорційного представлення штатів.
Члени Федерального Сенату обираються на восьмилітній термін. Звичайний законотворчий процес вимагає участь президента, який має право накласти вето на новий законопроект та має виняткову прерогативу ініціативи законодавства з певних питань. Додатково, якщо доречні і термінові обставини виправдовують цей крок, президент може випустити наказ, який має обов'язкову силу закону і вступає в силу негайно. Наказ президента зберігає свою силу до 120 днів, якщо не відмінюється Конгресом.
Е к о н о м і к а
О
гляд.
Завдяки високому рівню розвитку сільського господарства добувної та виробничої промисловості і сектору послуг, також як і великій кількості працездатного населення, за рівнем ВВП Бразилія перевищує будь-яку країну Латинської Америки. Зараз країна розширює свою присутність на світових ринках. Головні експортні вироби включають авіаційну техніку, каву, транспортні засоби, сою, залізну руду, помаранчевий сік, сталь, тканини, взуття, електроапаратуру та цукор.
Згідно Міжнародному валютному фонду і Світовому банку, Бразилія має дев’яту за розміром економіку в світі. Економіка Бразилії дуже різноманітна із значними варіаціями між регіонами. Найбільш розвинена промисловість сконцентрована на Півдні і Південному сході. Північний схід – найбідніший регіон Бразилії, але зараз він починає привертати нові інвестиції.
Бразилія
має самий розвинений промисловий сектор
в Латинській Америці, який складає
третину її ВВП. Бразилія виробляє дуже
різноманітну продукцію, від автомобілів,
сталі та нафтопродуктів до комп'ютерів,
літаків і споживчих товарів. Після
підвищення економічної стабільності,
забезпеченою Plano Real, бразильські і
багатонаціональні бізнес-структури
активно інвестують в нове обладнання
і технології, велика пропорція з яких
закупається в північно-американських
підприємств.
Бразилія також має розвинений і різноманітний сектор послуг. Протягом початку 1990-х банківський сектор досяг 16 % ВВП. Хоча бразильська банківська система зараз активно реформується, вона забезпечує місцеві підприємства широким рядом послуг і привертає численних нових учасників, зокрема фінансові фірми із США. Фондові біржі Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро зараз піддаються значної консолідації.
Бразильські міста значно відрізняються одне від одного за легкістю ведення бізнесу
( згідно повідомленню Світового Банку Ведення бізнесу в Бразилії ). В Бразилії досить легко реєструвати майно та підприємства, але загалом, незважаючи на ідентичні правила по всій Бразилії, передача майна займає багато часу. Хоча бразильська економіка досить розвинута, широко поширені проблеми корупції, бідності і неграмотності, що є значними бар’єрами розвитку.
Сучасний стан.
Після десятиліть значної інфляції і кількох спроб взяти її під контроль, в липні 1994, під час президентства Тамара Франку, уряд Бразилії розпочав програму економічної стабілізації ( План-реал ) названий на честь введеної нової валюти – реалу. Темпи інфляції, які досягли рівня приблизно 5000 % на рік в 1993 році швидко впали, досягши рівня в 2,5 % в 1998 році. Ухвалення Закону про фінансову відповідальність у 2000 році поліпшило фінансову дисципліну місцевих і федеральних адміністрацій, хоча частково за рахунок інвестицій в інфраструктуру і удосконалення соціальних послуг.
Протягом президентства Фернандо Енріке Кардозу ( 1995—2002 ) уряд приклав значні зусилля для перероблення переважно державної економіки на переважно ринкову. Конгрес схвалив кілька законів, що в більшій мірі відкрили економіку для участі приватного сектора і збільшили її привабливість для іноземних інвесторів. В кінці 2003 року програма приватизації, яка включала продаж енергетичних підприємств і компаній телезв'язку, дала доходів на більш ніж 90 млрд. дол. США.
У січні 1999 року бразильський Центральний банк оголосив, що реал більше не буде прив'язаний до долара США, що привело до деякої девальвації бразильської валюти. Ріст економіки склав 4,4 % в 2000 році та 1,3 % в 2001. У 2002 році слухи, що кандидат у президенти Луіз Інасіу Лула де Сілва, у випадку перемоги, проголосить дефолт по державному боргу, привели до зменшення економіки. Проте будучи обраним, Лула продовжив економічну політику свого попередника. Він здійснював строгий підхід до економіки, зумів стримати інфляцію, знаходячи гроші не тільки щоб відповісти бразильським борговим зобов'язанням, а навіть щоб достроково виплатити борг МВФ. В результаті у рік обрання Лули ( 2003 ) ВВП зріс на 0,5 %, але вже в 2004 році — на 5,2 %, та в 2005 році — на 2,3 %, хоча цьому допоміг ріст світової економіки у цей період.
Проблеми.
Економіка все ще має серйозні проблеми і важливі реформи все ще необхідні. Серед проблем можна назвати недостатню інфраструктуру, концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить важкі у Бразилії порівняно з іншими країнами.
Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес регістрації підприємств.
Поточний ріст економіки нижче, ніж у більшості латиноамериканських країн, Китаю та Індії. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 року.
Д е м о г р а ф і я
П
оходження.
Серед населення Бразилії домінуюче положення займають нащадки португальських іммігрантів, як перших колоністів
( починаючи з 16-го століття ) до іммігрантів останнього часу
( 19-і і 20-і століття ). Перші португальські поселення в Бразилії з'явилися після 1532 року, коли було засноване місто Сан-Вінсенте та почався активний процес колонізації. До проголошення незалежності в 1822 році португальці були єдиним європейським народом, представники якого активно селилися в Бразилії, тому бразильська культура у значній мірі заснована на культурі Португалії. Інші країни Європи мали незначну присутність протягом колоніального періоду. Голландці та французи пробували колонізувати Бразилію протягом 17-го століття, але їх контроль над частиною Бразилії тривав тільки кілька десятиліть.
Індіанське населення Бразилії ( 3-5 мільйони на час відкриття її європейцями ) було у великій мірі винищене або асимільоване в португальське населення. З початку колонізації шлюби між португальцями та індіанцями були звичайними. Зараз у Бразилії проживає біля 700 000 індіанців, що складає менш ніж 1 % з населення країни, але це число значно більше у Північному регіоні.
Бразилія
має значну долю чорного населення, що
походить з африканських рабів, яких
ввозили до країни з 16-го до 19-го століть.
Більш, ніж 3 мільйони африканців були
завезені до Бразилії протягом існування
рабства, яке було скасоване в 1850 році.
Раби переважно завозилися з Анголи,
Нігерії, Беніну, Того, Гани, Берега
слонової кості і Сан-Томе-і-Прінсіпе.
Африканське населення Бразилії у значній
мірі змішалося з португальським,
приводячи до змішаного сучасного
населення.
Починаючи з 19-го століття бразильський уряд стимулював європейську імміграцію, щоб замістити людський ресурс колишніх рабів. Перші непортугальські іммігранти, які оселилися в Бразилії в 1824 році, були німцями. З 1869 року прибувають перші польські іммігранти. Проте, значна європейська імміграція до Бразилії почалася тільки після 1875 року, коли значно зросла імміграція з Італії, Португалії і Іспанії.
Між
1870 і 1953 роками, Бразилія привернула
приблизно 5,5 мільйонів іммігрантів —
приблизно 1,55 млн. італійців, 1,47 млн.
португальців, 650 тис. іспанців, 210 тис.
німців, 190 тис. японців, 120 тис. поляків
і 650 тис. іммігрантів інших національностей.
Ці цифри можуть бути значно недооціненими,
тому що жінки та діти часто не рахувалися,
багато іммігрантів селилися нелегально,
замінюючи прізвища, щоб сховати своє
походження, а бразильська система обліку
була досить недосконалою. Бразилія
стала домом найбільшої італійської
діаспори за межами Італії, маючи 25 млн.
бразильців італійського походження.
Бразилія також є домом найбільшого
ліванського співтовариства в світі,
близько 8 мільйонів.
Починаючи з початку 20-го століття, Бразилія отримала значну кількість азіатських іммігрантів: корейців, китайців, тайванців і японців. Японці — найбільша азіатська меншина в Бразилії, а бразильці японського походження складають найбільше японське населення за межами Японії ( 1,5 млн. ).
Етнічний та расовий склад.
Населення Бразилії сконцентроване уздовж узбережжя. Населення південних штатів має переважно європейське походження, але більшість мешканців Півночі представляють собою індіанське населення, а мешканців Північного сходу — суміш африканців та європейців.
Згідно конституції Бразилії 1988, расизм є тяжким злочином, цей закон сприймається у Бразилії дуже серйозно.
Понад 90 млн. людей в Бразилії мають коріння в масових хвилях європейської імміграції. Найбільші етнічні групи — іберійці, італійці і німці. Менші групи включають слов'ян ( здебільш чехів, поляків, українців і росіяни ). Серед найменших етнічних груп — литовці, вірмени, фіни, французи, греки, угорці, румуни, британці, ірландці та євреї. Крім європейців, бразильське населення включає 79 млн. африканців та мулатів, 13 млн. арабів, 1,6 млн. азіатів та 700 тис. американських індіанців.
Мови.
Португальська мова – єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною, португальсько-мовною країною в Америці, роблячи мови частиною бразильської національної самосвідомості.
Португальська мова Бразилії розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, розмовна в Португалії, тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильсько-португальську мову, але не мова, якою розмовляють в Португалії зараз, і це його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильсько-португальську мову також мають деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілько помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей.
Багато тубільних мов ще позмовляються в тубільних суспільствах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато хто з цих суспільств має істотний контакт з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчання рідних мов. Деякі іноземні мови позмовляються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських суспільствах в Південній Бразилії. Найголовніші з них — бразильські німецькі діалекти, померанська мова і талійська мова, заснувала на італійському венеціанському діалекті. У місті Сан-Пауло, японська мова також існує в районах переселенців, таких як Лібердрад.
Англійська мова – частина офіційного шкільного учбового плану, але дуже небагато бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до різних ступенів самими носіями португальської мови, завдяки великій схожості між двома мовами.
К у л ь т у р а Б р а з и л і ї
Культура Бразилії перш за все походить від культури Португалії. Португальські колоністи і іммігранти принесли католицьку віру, португальську мову і багато традицій, які все ще створюють значний вплив на сучасну бразильську культуру. Як багатонаціональна країна, на її культуру також вплинули інші народи. Американські індіанці значно вплинули на кухню Бразилії та на її мову, а африканці, привезені як раби, в значній мірі вплинули на бразильську музику, танці, кухню. Італійські і німецькі іммігранти, які у великій кількості переселялися до Бразилії, також створили значний вплив на різні аспекти життя, але їх вплив найсильніший на півдні країни.
Культура Бразилії представлена :
1. Бразильським карнавалом
2. Бразильською кухнею
3. Бразильською літературою
4. Бразильською музикою
5. Бразильським кіно
6. Бразильськими святами
Релігія.
Згідно
перепису Бразильського інституту
географії та статистики:
73,6 % населення — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим числом прихильників цієї концесії у світі.
15,4 % – протестанти, їх число зараз зростає. Рахуючи їх разом з католиками, Бразилія займає друге місце за числом християн у світі після США.
7.4 % населення вважають себе атеїстами або агностиками.
1,3 % – прихильники спіритизму.
1,8 % – прихильники інших релігій ( мормони, свідки Ієгови, буддисти, юдаїсти, мусульмани ).
0,3 % – прихильники традиційних африканських релігій, таких як кандомбле, макуба та умбанда.
Деякі сповідують суміш релігій, наприклад католицизму, кандомбле та індіанських релігій.
Спорт.
Найпопулярніший
вид спорту в Бразилії — футбол, країна
знаменита на весь світ своїми гравцями,
такими як: Роналдо, Пеле, Роберто Карлос,
Гарінча, Кака, Рональдіньо, Рубіньо, Рівалдо. Бразильська національна збірна ставала чемпіоном світу рекордні п'ять разів.
Бразилія також добилася успіхів в інших видах спорту, переважно у волейболі, баскетболі, тенісі, гімнастиці і авто-гонках.
Багато видів спорту зародилися в Бразилії, наприклад :
Пляжний футбол
Футволей – суміш футболу й волейболу.
Вале-тудо – вид боротьби.
Капоейра – військове мистецтво африканської спадщини.
Бірібол – водна варіація волейболу.
Бразильське Діжу-джицу – варіація японського дзюдо.
Ц і к а в а і н ф о р м а ц і я д л я т у р и с т і в
Традиційні покупки – цікаві сувеніри: індійський посуд, африканські амулети, вироби з червоного дерева пау-бразил. Найкраще місце для купівлі сувенірів – ярмарка « Хіпі »,
яка проходить по неділях. В місті Ріо багато великих торгових центрів – Ріо Сул і Бар бара Шоппінг. Серйозні покупки, які потрібно робити саме в Бразилії – натуральні дорогоцінні камені: бриліанти, рубіни, топази.
Бразилія входить в десятку най кримінальніших країн світу. Не рекомендується носити дорогих ювелірних прикрас, великі суми грошей, залишати на пляжі без нагляду
одяг, фотоапарати і гаманці, приймати запрошення від малознайомих людей. Ніколи не залишайте документи, гроші і ювелірні прикраси в номері готелю ( готелі не несуть відповідальності за зникнення речей із номера ).
Чаєві в дорогих ресторанах і барах складають 10 % від рахунку ( якщо в нього не входить плата за обслуговування ); в дешевих закусочних – 1-2 реала; в кафе на пляжі чаєві не прийняті; носію в готелі або в аеропорті дають 1 реал; таксисту округлюють рахунок в більшу сторону.
Цікаві місця Бразилії.
Історичні
квартали міста Оре-Прету відреставровані
і в теперішній час
охороняються як національне достоїнство Бразилії і пам’ятник світового значення.
В столиці – Дворець Ітамараті, кафедральний собор, Музей сьогодешнього мистецтва, Індійський музей, Етнографічний музей та інше.
Символом Ріо-де-Жанейро є гора Корковадо
зі статуєю Хреста Спасителя. На весь світ знаменитий Бразильський карнавал.