Туристично-рекреаційна галузь господарства

Туристично-рекреаційна галузь господарства

Вступ

Існують оригінальні погляди на екологічний туризм як економічний процес, в якому рідкісні та естетично привабливі екосистеми продаються на міжнародному ринку для залучення в них відвідувачів; або як специфічний ринок для екологічно свідомих туристів, зацікавлених у спостереженні за природою. Є спроба визначити екологічний туризм як такий, що має технологічні й управлінські рішення, які дозволяють раціонально використовувати природні ресурси. Врешті-решт, вихід у природу із санітарними та відновлювальними функціями теж сприймається як екотуризм.

Така ситуація є видом діяльності якого є задоволення науково-пізнавальних потреб населення, коли забезпечується сталий туризм, обов'язково враховуються інтереси місцевого населення, а також і в тому випадку, коли під екотуризмом розуміють середовище, при використанні природних ресурсів якого необхідно забезпечити підтримку рівноваги в екологічній системі наслідком відносної «молодості» рекреаційної географії і туризмознавства та недосконалістю їх поняттєво-термінологічного апарату. Приведені вище варіанти визначень особливостей екотуризму насправді не є характеристиками тільки останнього. Вони притаманні практично всім різновидам туризму, особливо коли подорож здійснюється у природному середовищі.

Отже, необхідно звернути увагу, що спроба поділу туризму на «екологічний» та «неекологічний», окрім зазначеної вище плутанини у термінології, може мати негативні наслідки для туристичної галузі в цілому та конкретних природних комплексів. Мову необхідно вести не про екологічний туризм, а про екологізацію всіх видів туристичної діяльності, про їх екологічні аспекти, екологічну орієнтацію, екологічний підхід тощо.

Рекреаційна галузь: умови та фактори її розвитку і територіальної організації

Задоволення рекреаційних потреб населення стало можливим лише завдяки створенню певної сфери прикладання праці. Рекреаційне обслуговування відноситься до нематеріальної (невиробничої) сфери, яка об'єднує всі види діяльності, що мають справу з розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Отже, рекреацію можна розглядати як галузь народного господарства (національної економіки).

Праця робітників цієї галузі із організації рекреаційної діяльності та обслуговування рекреантів має своїм об'єктом людину та умови, в яких відбувається її відпочинок. Результатом цієї праці стає забезпечення умов для раціональної організації вільного часу населення.

Організаційними одиницями будь-якої галузі є підприємства та установи, що характеризуються єдністю виконуваних функцій, певною адміністративною самостійністю і технологічною однорідністю. У галузі групуються господарські одиниці, що виконують однотипні економічні функції або соціальні види діяльності.

При конкретизації цих положень виникає багато методичних ускладнень. Головне з них – визначення структури рекреаційної галузі. Труднощі виникають, по-перше, через мультиплікаційний ефект туризму, який «втягує» найрізноманітніші галузі в обслуговування рекреантів, що викликає появу додаткових і супутніх підприємств; по-друге, через неточність визначення рекреантів і відсутність надійного статистичного обліку. Все це веде до розмивання меж рекреаційної галузі, а звідси – до ускладнень в плануванні, у точному визначенні її економічної ролі, зокрема у визначенні доходів від неї, частки зайнятого економічно активного населення та ін.

Вихідною передумовою для виділення галузі національної економіки є відокремлення в системі суспільного поділу праці специфічного виду трудової діяльності (вузьке розуміння галузі). Але рекреанти використовують предмети споживання, створені як у матеріальному виробництві, так і нематеріальній сфері. Це – засоби пересування і розміщення, продукти, створені в системі громадського харчування, сувеніри, туристичне спорядження та ін.

За ознакою кінцевого споживання матеріальних та нематеріальних благ можна всі підприємства, які виробляють послуги для рекреантів, віднести до рекреаційної галузі в широкому розумінні. Багато дослідників під цією сукупністю розуміють так звану «індустрію туризму», різноманітні підприємства якої «розкидані» по окремим галузям господарства. До того ж існуюча практика організації рекреаційної діяльності у більшості країн світу ґрунтується саме на такій концепції «індустрії туризму», що пояснюється комплексним характером рекреаційного споживання.

Таким чином, індустрія туризму – це сукупність виробничих та невиробничих видів господарської діяльності, спрямованих на створення і реалізацію туристичного продукту.

Для уточнення поняття рекреаційної галузі розділимо підприємства, що надають послуги рекреантам, за ступенем зв'язку з власне рекреаційною діяльністю на первинні, вторинні і третинні.

1. Первинні підприємства безпосередньо обслуговують рекреантів. Провідною формою таких підприємств у світовій практиці є бюро подорожей та екскурсій. Вони діють у місцях постійного проживання рекреантів, забезпечуючи їх точною інформацією про рекреаційні райони і транспортні засоби; заключають договори з бюро подорожей рекреаційних районів про розміщення рекреантів даного населеного пункту; організують екскурсії, подорожі та ін. До функцій бюро подорожей та екскурсій в рекреаційних районах відноситься розміщення рекреантів у готелях, організація харчування, організація екскурсій, контроль за виконанням умов договорів.

До первинних відносяться транспортні підприємства, що забезпечують перевезення рекреантів від місць постійного проживання до рекреаційних районів і назад, а також пересування всередині рекреаційних районів.

До цього виду відносяться також підприємства розміщення (туристичні бази, готелі, кемпінги та ін.), підприємства громадського харчування для рекреантів, підприємства по догляду за рекреаційними парками і т. ін.

2. Вторинні підприємства. До них відносяться підприємства життєзабезпечення – це мережа громадського харчування, роздрібної торгівлі, комунального і побутового обслуговування населення, внутрішній транспорт, неспеціалізований на туристських перевезеннях зовнішній транспорт, будівельна індустрія та ін.

Постає запитання: чи можна відносити вторинні підприємства до рекреаційної галузі у вузькому розумінні? Відповідь буде залежати від рівня їх рекреаційної спеціалізації. Рівень спеціалізації визначається по співвідношенню у використанні послуг названих підприємств між рекреантами і місцевими мешканцями.

3. Третинні підприємства – це підприємства, що відносяться до інших галузей господарства, але включені у рекреаційне обслуговування. Саме через ці підприємства рекреаційна галузь впливає на інші на рівні економічного району або й цілої держави. Маються на увазі підприємства промисловості і сільського господарства, які обслуговують все населення, але задовольняють і потреби рекреантів. Вони виробляють туристичне спорядження, лижний інвентар, човни, засоби рибної ловлі та ін. Спеціально проведене дослідження в США показало, що до сфери обслуговування туристів підключено 24 галузі національної економіки, для яких «індустрія туризму» не є основною діяльністю.

Підприємства третьої групи не можуть бути віднесеними до рекреаційної галузі у вузькому розумінні, тому що, по-перше, випуск туристських товарів і послуг у них не є профільним, а по-друге, при їх включенні до рекреаційної галузі не дотримується принцип технологічної однорідності.

Задоволення рекреаційних потреб може бути забезпеченим лише на основі скоординованої діяльності первинних, вторинних і третинних підприємств. Координація діяльності складових «індустрії туризму» здійснюється у більшості випадків на основі оренди, без якої функціонування рекреаційної галузі стає просто неможливим. Наприклад, такі засоби, як літаки, пасажирські судна, поїзди, можуть бути використаними лише шляхом оренди.

Сфера відпочинку і туризму у багатьох країнах переживає період стрімкого розвитку в умовах незадоволеного попиту, динамічної перебудови власної структури і функцій у відповідності до процесу диверсифікації рекреаційних потреб. Відбувається процес становлення комплексної системи відновлення і розвитку виробничих і духовних сил людини та суспільства в цілому.

Найбільш суттєві і впливові обставини територіальної організації рекреаційної галузі слід називати факторами, менш значимі обставини – умовами територіальної організації рекреаційної галузі.

Суспільно-економічні фактори – рушійна сила, яка визначає територіальну організацію виробничих сил в цілому та рекреаційної галузі зокрема. Під умовами територіальної організації слід розуміти природну та економічну обстановки, в яких вона відбувається.

Дія суспільно-економічних факторів визначає стан рекреаційних потреб. Останні слід вважати провідним фактором територіальної організації рекреаційної галузі. Але навіть усвідомлені і вивчені потреби стають формуючим фактором тільки в залежності від можливостей суспільства (на думку експертів ООН, країна може успішно розвивати туризм лише в тому випадку, коли 80% необхідних матеріальних благ для туристів забезпечено національним виробництвом).

При цьому важливо вивчити такі сторони як:

територіальний розрив між ресурсами з одного боку та населенням з іншого (значний розрив властивий, як правило, великим за площею країнам, що породжує потребу створення спеціальної інфраструктури, необхідної для подолання цього розриву. Разом з тим, слід зауважити, що обсяги і різноманітність ресурсів прямо залежать від розмірів території країни);

співвідношення розміщення рекреаційних ресурсів і виробничих сил на території (співпадіння їх ареалів породжує протиріччя, особливо в зонах концентрації видобувної промисловості та лісорозробок).

Наявність рекреаційних ресурсів ще не обумовлює використання даної території для організації туризму і відпочинку, тому що суспільство може бути зацікавленим у використанні цієї території з іншою господарською метою.

Як дуже трудомістка галузь, рекреація залежить від наявності трудових ресурсів, які в цій сфері не можуть бути заміненими основними фондами. Прикладом можуть слугувати українські причорноморські та приазовські рекреаційні райони, куди в пікові сезони залучаються тисячі додаткових працівників (наприклад, студенти педагогічних навчальних закладів для роботи в оздоровчих дитячих центрах).

Рекреаційно-географічне положення, яке характеризує віддаленість місць відпочинку від місць проживання, може розглядатися і як економічна категорія (вартість проїзду, його частка у бюджеті сім'ї), і як психологічна категорія (витрачений на дорогу час, транспортна втома та ін. – наприклад, більше ніж двогодинна транспортна доступність приміських зон відпочинку виступає обмежуючим фактором розвитку рекреації). Названі фактори суттєво впливають на величину рекреаційних потоків, відповідно, й на рентабельність освоєння віддалених територій для рекреації.

Збільшення обсягів рекреаційної діяльності веде до необхідності виділення нових територій для відпочинку і туризму. Складність структури і процес диверсифікації рекреаційного споживання веде до певної територіальної спеціалізації рекреаційної галузі. Відбувається, таким чином, розвиток географічного (територіального) поділу праці вшир і вглиб.

Рекреації, як і іншим галузям сучасного господарства, властиве діалектичне протиріччя між внутрішньогалузевою диверсифікацією та процесом територіальної концентрації.

Концентрація супроводжується підвищенням економічної ефективності та якості рекреаційного обслуговування. На рівні окремих рекреаційних підприємств концентрація виражається у збільшенні місткості підприємств до 500–2000 місць і більше. Територіальна концентрація на рівні міст-курортів і рекреаційних агломерацій супроводжується розширенням загальнокурортних служб, наприклад, паркового господарства, системи видовищних закладів, складського і транспортного господарства, торгової мережі та ін. Це створює умови, які не може мати окреме рекреаційне підприємство.

Але процеси концентрації у рекреаційній галузі відбуваються інакше, ніж у багатьох інших галузях господарства. Надмірна територіальна концентрація функцій у вузлах та агломераціях, властива деяким рекреаційним районам, має негативний характер з точки зору повноцінного відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

На відміну від виробничих галузей, в рекреації керуючим параметром частіше всього виступає рекреаційна місткість території. В принципі рекреаційну місткість можна збільшити шляхом кращого облаштування, будівництва інженерних споруд, але такі можливості досить обмежені. Перевищення меж цих можливостей веде до нових хвиль освоєння інших територій із незміненою природою, тобто цикл замикається і починається новий.

Проблеми вивчення рекреаційної місткості території

Комплексна географічна проблема рекреаційної місткості території стала актуальною у зв'язку із намаганням вирішити дві взаємопов'язані суспільні задачі – забезпечення повноцінного відпочинку робітників та захисту природи у рекреаційних районах.

Використання природних територій з рекреаційною метою ведеться все більш інтенсивними методами. Сутність цієї інтенсифікації полягає у повній реалізації природних та соціально-економічних передумов. А поняття рекреаційної місткості території деякими авторами зводиться до суто екологічних аспектів.

При визначенні рекреаційної місткості території необхідно виходити з того факту, що об'єктом рекреаційної діяльності виступає рекреаційний потенціал, під яким розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних реалій, які створюють передумови для організації і проведення відпочинку.

При вивченні рекреаційного потенціалу в географії постає проблема визначення рівнів (масштабів) його оцінки. В залежності від масштабу оцінки змінюється обсяг поняття «рекреаційний потенціал» та його складових елементів, відповідно, й рекреаційної місткості території. Рекреаційний потенціал рангу країни або економічного району включає як ресурсну складову, так і господарський потенціал рекреації – основні виробничі фонди і трудові ресурси. На відміну від них потенціал окремої функціональної зони курорту або національного парку спирається на значно менший набір складових, наприклад, на окремий біотоп.

На рівні країни або економічного району поняття рекреаційної місткості демонструє залежність оптимального рекреаційного потоку від рівня економічного розвитку, рівня життя населення, можливостей використання трудових ресурсів в сфері відпочинку і туризму. Величина потоку рекреантів залежить від розмірів країни (району), від обсягів та стійкості рекреаційних ресурсів та їх різноманітності, від ступеню розвитку необхідної інфраструктури. Оптимальна величина потоку при інших рівних умовах є функцією ресурсів, інфраструктури і транспортної доступності.

Також слід звернути увагу на пропорційність співвідношення між потоком рекреантів, тривалістю їх перебування в країні (районі) та чисельністю постійного населення. Так, іноземний туризм в деяких країнах «третього світу» після перевищення певного порогу може викликати проблему нестачі продовольства. Отже, рекреаційна місткість як оптимальна величина повинна відбивати і продовольчі можливості країни (району). Співвідношення між числом туристів і постійних мешканців, при якому зберігається атмосфера гостинності, приблизно становить 1:3.

Рекреаційна місткість залежить також від можливостей інвестування. Країни з низьким рівнем економічного розвитку, навіть при наявності видатних рекреаційних ресурсів, не в змозі направляти значні інвестиції в інфраструктуру і туризм. Більше того, використання рекреаційних ресурсів в таких країнах носить екстенсивний характер, що веде до руйнування рекреаційного потенціалу. Прикладом слугують деякі африканські країни, що розвивали мисливський туризм, який призвів до знищення цінних диких тварин через недотримання екологічних нормативів.

При переході до крупномасштабних досліджень рекреаційної місткості території більшого значення в технології її рекреаційного використання набуває екологічний аспект. Детальніше про це піде мова при розгляді проблем рекреаційного природокористування.

Природні передумови рекреації

Як галузь національної економіки і вид людської діяльності рекреація відноситься до тієї групи галузей господарства, що має яскраво виражену ресурсну орієнтацію, маючи певну спільність з видобувною і лісовою промисловістю, рибальством та сільським господарством.

Рекреаційні ресурси – об'єкти і явища природного та антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, туризму та лікування – поняття історичне, тому що з плином часу змінюється роль окремих ресурсів. Наприклад, пляжі у далекому минулому не використовувалися.

Рекреаційні ресурси впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, на формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Але цей вплив не прямий. Він опосередковується соціально-економічними факторами, насамперед обсягами і структурою рекреаційних потреб.

При всій важливості об'єктів історії та культури все ж таки слід зазначити, що в рекреаційно-ресурсній складовій природні блага займають провідне положення, виступаючи чільною матеріальною передумовою рекреації. У якості природних передумов рекреації виступають природно-територіальні та аквальні комплекси різних рангів, їх компоненти і окремі властивості, у тому числі такі як атрактивність (привабливість), контрастність і ритм ландшафтів, можливість долання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або, навпаки, типовість, розміри і форми природних об'єктів та їх візуально-географічне положення.

Як споживач території рекреація поступається лише сільському і лісовому господарствам. Потреби рекреації в території у три рази вищі потреб житлової забудови, а з врахуванням природних парків, заповідників, заказників – в 6–7 разів.

Таким чином, висуваючи вимоги до значних площ із незайманою природою, рекреація має обмежені можливості для свого розвитку в освоєних районах. У той же час в сільській місцевості вона може вдало поєднуватися із сільськогосподарським землекористуванням. Не можна розташовувати рекреаційні зони поблизу розробок корисних копалин, промислових підприємств підвищеної шкідливості.

В залежності від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три основних типи рекреаційного землекористування:

території з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають підпорядковане значення (парки, пляжі та інші зони масового відпочинку);

території із середньою інтенсивністю рекреації, які виконують одночасно деякі екологічні та виробничі функції (приміські зелені насадження, протиерозійні ґрунтозахисні ліси та ін.);

території із незначною питомою вагою рекреації.

Більша частина альтернативних ситуацій відведення земель пов'язана із другим типом рекреаційного землекористування.

Науково обґрунтоване прогнозування і довготермінове планування територіальної організації рекреації вимагають великої роботи по виявленню, інвентаризації, бонітуванню всіх рекреаційних угідь з врахуванням обсягів потреб та неоднорідності вимог населення різних регіонів країни до рекреаційних ресурсів. У наш час виникла гостра потреба складання територіальних балансів відпочинку – сучасного і перспективного – за допомогою матриці, де по одній осі розташовані райони «споживання відпочинку» з розбивкою всередині кожного району на соціальні і вікові групи населення, а по іншій – райони «виробництва відпочинку» з розбивкою на форми рекреації.

Більше того, необхідний рекреаційний кадастр – систематичне зведення даних, які включають якісний і кількісний опис природних об'єктів і явищ рекреаційного призначення. Воно повинно містити географічну характеристику, дані про динаміку, ступінь вивченості об'єкта або явища, рекомендації по використанню, необхідні заходи по охороні.