Індія та Непал

ІНДІЯ ТА НЕПАЛ

Індія

Територія та географічне положення. Індія – федеративна держава, що складається з 28 штатів і семи союзних територій центрального підпорядкування. Країна розташована на півострові Індостан і межує з Пакистаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, М'янмою, Бангладеш. Територія Індії простягається в широтному напрямку на 2930 км, у меридіональному – до 3220 км. На заході береги країни омиваються водами Аравійського моря, на півдні – Індійського океану, на сході – Бенгальської затоки.

Особливістю географічного положення Індії є деяка відокремленість території країни від решти Азії через протяжні та високі гірські системи.

Природа. Майже 80% території країни зайнято рівнинами й плоскогір'ями. Найбільшою формою рельєфу є плоскогір'я Декан, що займає майже весь півострів Індостан. Північніше у вигляді півмісяця простягнулася родюча й рівна Індо-Гангська низовина. На півночі країни розташовані пасма Гімалаїв і Каракоруму. Гімалаї – найвищі гори на Землі, найвищою точкою є гора Нанга-Парбат (8126 м). Із заходу й частково зі сходу країна перебуває в оточенні гірських систем – Західних і Східних Гат.

В Індії переважає тропічний і тропічний мусонний клімат, що обумовлює високі температури, особливо в літній період, і нерівномірне випадання опадів. Середня температура січня: +15...+27°С, липня: +28...+35°С. До 90 % опадів випадає влітку, у період мусонних дощів. Територією країни вони розподіляються дуже нерівномірно – у пустелі Тар – менше ніж 100 мм на рік, у північно-східній частині – до 3000 мм. Рекордних значень вони досягають у Східних Гімалаях – тут опадів випадає до 10000–12000 мм на рік.

У Гімалаях починає свій шлях Ганг – найважливіша річка Індії й одна з найповноводніших в Азії. Небагато річок мають настільки величний початок: один витік Гангу зароджується на висоті 7690 м, на північний схід від вершини Нандадеві, а інший – у гроті Коров'яча Паща, що розташований на висоті 3090 м.

Ганг для індійців – священна річка, й омивання в ній є найважливішим ритуалом індуїзму, тому вона служить місцем паломництва благочестивих індійців. Уважається, що їхні гріхи змиваються й несуться водами священної річки: «як вогонь поглинає дрова, так Ганг поглинає гріхи». Одна з причин обожнювання Гангу – його величезне значення в житті людей. Річка перетинає найбільш населені області Індії, напуває й годує десятки мільйонів людей. Води Гангу використовуються для іригації, відновлюють родючі ґрунти, що приносять два-три врожаї на рік.

Індо-Гангська низовина багато в чому визначає життя Індії. У цьому районі дме особливий вітер – мусон. Тому тут дві яскраво виражені пори року – суха зима й дощове літо.

Історичний розвиток. У III тис. до н. є. на величезній території – під узбережжя Аравійського моря до передгір'їв Гімалаїв – виникла Хараппська цивілізація. Найбільші з відомих нам міст того далекого часу – Мохенджо-Даро й Хараппа.

Великі державні утворення існували на території країни й у наступні століття. Серед них Магадха, держава Гуптів, Делійський султанат, держава Великих Моголів.

Наприкінці XVII ст. держава Великих Моголів занепала, чим скористалися французи, голландці й англійці, які створили на території країни укріплені пункти. Із середини XVIII ст. почалося безпосереднє завоювання країни, де найбільше успіхів досягли англійці. У результаті перемог над європейськими конкурентами, а також англо-майсурських, англо-маратхських й англо-сикхських війн британці змогли підкорити собі всю Індію. «Перлина Британської імперії» стала джерелом сировини й ринком збуту, ігри цьому англійці жорстоко експлуатували місцеве населення, вивозили цінності й скарби, створені індійським народом. З іншого боку, у країні були побудовані залізниці, збільшилися збори основних сільськогосподарських культур, одержали розвиток різні галузі промисловості.

Після Другої світової війни країна одержала статус домініону, У 1947 р. відбувся її поділ на мусульманський Пакистан й індуську Індію. Це супроводжувалося трагічними подіями – у багатьох частинах країни були спровоковані кровопролитні зіткнення між індусами й мусульманами, У 1950 р. Індія стала суверенною республікою.

Населення. Індія – друга за кількістю населення країна світу і світовий лідер за абсолютним приростом населення. Щорічно населення країни збільшується більше ніж на 16 млн. осіб. Середній вік індійця – 24,1 року, тривалість життя – 64,2 року. Третина населення країни – діти до 15 років, яких в Індії більше ніж 300 мільйонів.

Густота населення є дуже високою – 332 особи/км², але навіть при цьому існують контрасти – найбільш заселена Індо-Гангська низовина, найменше – пустельні райони заходу країни, у Раджастхані, і гірські райони Гімалаїв.

Населення країни надзвичайно різноманітне. Тут є представники європеоїдної, дравідійської й австралоїдної рас. Індія – найбільш національна країна світу, де проживають більше ніж 300 народів і народностей. Найбільші з них – хіндустанці, біхарці, бенгальці, маратхі й телугу.

Багато століть у країні існувала кастова структура суспільства. Ієрархія каст забезпечувала співіснування диференційованих соціальних груп із різним способом життя. У сучасній Індії кастові бар'єри трохи пом'якшуються, особливо в містах. Стійкість каст у сільських районах значною мірою пояснюється тим, що ця пірамідальна структура освячена головною релігією індійців – індуїзмом.

Індуїзм сповідують 80 % населення, іслам – 14 %, також популярний сикхізм, є християни, представники буддизму й джайнізму.

Більше ніж 70 % населення країни проживає в селах, у більшості яких немає електрики. Але при цьому в країні налічується більше ніж

До найбільших міст не тільки Індії, але й усього гніту належать Мумбай (Бомбей) (17,34 млн. осіб), Колката (14,36 млн.).

Делі – столиця Індії, із 1947 р. воно включає Старе й Нове місто, Офіційною столицею є Новий Делі – Нью-Делі. У межах, міста налічується 1300 палаців, фортець, гробниць та інших історичних пам'яток. Символи міста – найбільший у світі знаменитий мінарет Кутб-Мінар («Вежа перемоги»), споруджений першим мусульманським правителем Делійського султанату в 1199 р., неіржавіюча залізна, колона заввишки 7,2 м, а також Червоний форт. Делі – важливий економічний центр, де працюють численні підприємства легкої, харчової, хімічної та інших галузей промисловості.

На узбережжі Аравійського моря розкинувся Мумбай – один із вузлових економічних центрів Індії та головне місто одного а найрозвиненіших штатів – Махараштри. Тут розташовані великий порт, підприємства машинобудування, легкої, харчової та хімічної галузей. Поблизу міста працює АЕС Тарапур. Мумбай – центр індійської кіноіндустрії, що є найпотужнішою у світі за кількістю фільмів, які випускаються На сході країни розташована Колката – адміністративний центр штату Західна Бенгалія. За індійськими мірками це місто молоде – воно засноване в 1669 р. Тут розвинена джутова, бавовняна, харчова й інші галузі промисловості. Хоча колкатський порт розташований в дельті Гангу за 140 км від Бенгальської затоки, це один із найбільших морських портів країни. На річці постійно ведуться роботи з очищення, русла для забезпечення проходу океанським суднам. У Колкаті діє єдиний у країні метрополітен.

У Південній Індії розташоване ще одне місто-мільйонер – Маду-рай. Його історія починається більше ніж 1700 років тому. Тут розташована одна з перлин країни – комплекс храму Шиви. Головна в храмі – «Зала Тисячі Колон», оточена чотирма зовнішніми стінами, над якими до неба піднімаються 12 величних надбрамних веж-гопура.

Культура. Індія – величезна країна, що живе своїми культурними традиціями. Але незважаючи на різноманіття кастових, національних і релігійних особливостей, індійська культура відзначається внутрішньою цілісністю.

Джерелом відомостей про ранній період соціально-економічного розвитку й культурної історії Давньої Індії є Веди. Вони складаються із «самхіти» – чотирьох збірок віршованих гімнів, молитов і заклинань. Веди написані віршами й прозою, найважливіша й найцікавіша з них – Рігведа – є високомистецьким літературним твором. Цій пам'ятці індійської та світової літератури близько трьох тисяч років. До трохи «молодших», але не менш значних добутків належать дві епічні поеми – «Магабхарата» і «Рамаяна».

Мавзолей Тадж-Махал, розташований у місті Агра – одна з найкрасивіших визначних пам'яток Індії. Це усипальниця імператриці Мумтаз-Махал, коханої дружини правителя імперії Великих Моголів – Шах-Джахана. Тадж-Махал – грандіозна п'ятибанева споруда заввишки 74 м, побудована з білого мармуру й інкрустована самоцвітами. Він відрізняється не тільки вишуканою архітектурою, але й дивовижно виконаними дрібними деталями. До Тадж-Махала прилягає сад із фонтанами й басейном.

На заході країни, у штаті Махараштра, розташований печерний буддійський монастир Аджанта. Тут, у прямовисній скелі, що височіє над річкою, вирізьблено 27 печер. Також у горах вирізані печери Елори.

Індія подарувала світу не тільки численні пам'ятки архітектури й літератури, але також винаходи, що стали надбанням усього світу. Саме тут уперше з'явилися шахи. їхня найдавніша форма – військо на гра чатуранга – виникла в перші століття нашої ери. В Індії чатурангою називався род війська, що включав бойові колісниці, слонів, кінноту й піших воїнів. Гра символізувала битву за участю чотирьох родів військ, якими керував проводир. Із неї народилася гра шатранг (чатранг) – тут уже боролися два табори, і вперше з'явилася фігура радника короля – «ферзя».

Загальновідомими і зрозумілими стали слова «індійський чай» Та «індійські алмази», «індійський йог» та «індійські касти». У той же час є поняття, які ми не пов'язуємо з Індією, проте вони мають індійське походження. Так, знайомі нам арабські цифри насправді були завезені до Європи арабами з Індії.

Господарство. Чверть національного багатства дає сільське господарство, у якому зайнята найбільша кількість трудових ресурсів. Більше ніж 80% вартості сільськогосподарської продукції припадає на рослинництво. Головна культура – рис, друге місце за значенням посідає пшениця, також обробляють просо, кукурудзу, джут, цукрову тростину, бавовник.

Особливе місце в індійському сільському господарстві посідає чай. Індія – найбільший виробник та експортер чаю. Найбільше плантацій чайного куща розташовано в добре зволожених передгірних районах і на схилах гір. Саме тут вирощують всесвітньо відомі сорти індійського чаю – дарджилінзький, ассамський, нілгорський.

Країна посідає одне з провідних місць у світі за поголів'ям великої рогатої худоби – тут налічується майже 200 млн. биків і корів. Однак тваринництво відіграє другорядну роль у сільському господарстві Індії.

До традиційних галузей індійської економіки належать легка, харчова й алмазна промисловість. Індія посідає перше місце у світі за кількістю оброблюваних за рік алмазів.

Величезну славу Індії принесли вироби її вправних ремісників. Навіть зараз деякі індійські економісти вважають кустарне виробництво хребтом індійського господарства. Майстри з різних районів країни зберігають і розвивають давні традиції обробки коштовного каміння і вироблення вовняних візерункових тканин, різьблення по слоновій кістці й розпису керамічних виробів, карбування по металу й килимарства, виготовлення золотих прикрас і зброї з булатної сталі, розпису тканини й вишивання золотом.

Сучасна Індія виробляє різноманітну сучасну продукцію, зокрема вертольоти й автомобілі, вагони й судна, трактори й надзвукові літаки. Країна змогла відкрити таємниці атомного ядра, створила власну космічну промисловість.

Транспортна система Індії досить розвинена. Головну роль у внутрішніх перевезеннях відіграють залізниці, за їхньою довжиною країна навіть входить до п'ятірки світових лідерів.

Непал – королівство засніжених вершин

Територія та географічне положення. Непал – унітарна держана, що складається із 14 зон (анчолів). Країна розташована в Південній Азії, між Китаєм та Індією. Країна віддалена від моря й «розгорнута» вбік Індії, від Китаю її відокремлюють найвищі вершини Гімалаїв. Непало-китайський кордон – найвисокогірніший у світі.

Природа. Основна частина країни розташована в межах Гімалаїв, тільки на крайньому півдні Непал займає вузьку смужку Індо-Гангської низовини. Про Гімалаї заведено говорити, що вони починаються там, де закінчуються інші гори. Із чотирнадцяти «восьмитисячників» одинадцять найбільших вершин світу розташовані в Гімалаях, причому вісім – у Непалі. Найпіднесенішу частину країни утворюють так звані Великі Гімалаї, тут розташований третій «полюс» Землі – Джомолунгма (Еверест), а також п'ятиголова Канченджанга, восьми-тисячники Макалу й Дхаулагірі.

У перекладі із санскриту назва «Джомолунгма» означає «Матір богів». Непальці ще називають її Сагармата, що означає «Володар неба». На вершині Джомолунгми дме пронизливий вітер, температура вночі знижується до -60°С, а кількість ультрафіолетового випромінюваним в 30 разів вища, ніж на рівні моря. Найлегендарнішими підкорювачами Джомолунгми залишаються місцеві жителі – шерпи. Вони прийшли в Гімалаї зі Східного Тибету й оселилися у східній частині країни на висоті від 2400 до 4000 м.

У Гімалаях є кілька міжгірських долин, в одній із яких – долині Катманду – склалося ядро країни, де розташовані такі міста, як Катманду – столиця Непалу, Патан і Бхактапур. Долиною протікає священна для місцевих жителів річка – Багхматі, а на її березі розташований храм бога Шиви Особливе місце в країні займають тераї – смуга заболочених підгірських рівнин біля південного підніжжя Гімалаїв. їх уважають північним продовженням Індо-Гангської низовини. Зеленою стрічкою лісів тераї простягаються паралельно гірським пасмам до висоти 900 м. Вони являють собою заболочені джунглі, що перемежовуються із заростями слонової трави, що сягає висоти 4,5 м. Сучасний ландшафт тераїв роблять різноманітним плодові дерева, зарості бананів ї пальми.

Клімат країни субекваторіальний мусонний із вологим літом і сухою зимою. Середня температура липня +30°С, січня +15°С. Навесні, перед приходом вологого мусону, розцвітають багато рослин, зокрема символ країни – рододендрон. Він зображений на державному гербі, а також на непальських марках і монетах.

Ліси займають більше ніж третину території країни, у середньо-гірській зоні їхня площа значно зменшилася через вирубування лісів для заготівель палива й зведення їх під ріллю.. Із корисних копалин у Непалі є вугілля, залізна й мідна руда, селітра.

Історичний розвиток. Історія Непалу бере початок від VII до н. є., коли кіраті, відомі як чудові пастухи, проживали у східній частині країни. До більш пізнього часу належить поширення буддизму. Уважається, що принц Гаутама – Будда – народився в царській родині племені шак'їв на півдні сучасного Непалу за кілька сотень років до нашої ери.

У середні віки на території країни існували дрібні князівства, які час від часу потрапляли в залежність від індійських держав і тибетської держави. Із XIV до XVII ст. з Індії до країни проникають індуси високих каст, які змогли посісти пануюче становище в кількох дрібних князівствах. Одне з них – князівство Горкха – очолив виходець з індуської касти воїнів Притхві Нараян Шах. Поступово він зміг підкорити інші князівства й створити єдину державу. Шах став першим королем Непалу й засновником династії, що править країною й сьогодні.

У XIX ст. в результаті англо-непальської війни країна втратила частину території на заході, також, були обмежені її зовнішні зв'язки, що призвело до ізоляції країни. Становище погіршилося після 1846 р., коли в результаті суперництва впливових родів влада фактично перейшла до родини Рана. Генерал Джанг Бахадур Рана був оголошений прем'єр-міністром і згодом зміг зробити цей пост спадкоємним, перетворивши короля на номінальну фігуру. Нові правителі перешкоджали проникненню в країну чужоземців, намагаючись тим самим зберегти своє панування. Непал залишався відсталою аграрною країною. Тільки із середини минулого століття, коли в Непалі була відновлена влада династії Шахів, країна стала доступна для в'їзду іноземців. Сьогодні формою правління Непалу є конституційна монархія.

Населення. Незважаючи на те що Непал – гірська країна густота населення тут є високою – 186 осіб/км², а кількість жителів щорічно збільшується на 2,2 %. Віковий склад населення країни (41–53–6) свідчить про його молодість, тривалість життя складає 59,8 року.

Територія Непалу заселялася в ході міграцій із сусідніх регіонів, населених представниками як європеоїдної, так і монголоїдної рас до того ж жителі країни перебувають у різних природних умовах ї часто відділені одне від одного важкоздоланними гірськими пасмами, що обумовило різноманітність проживаючого Тут населення. Непальці (гуркхи) складають ледве більше ніж половину жителів країни, також тут проживають майтхілі, тхарі, гурунгі, бходжпурі, тамангі, шерпи, тибетці..

Характерна риса непальців – надзвичайна релігійність. Головна релігія країни – індуїзм, яку сповідують 86 % населення. Серед індуси в сильно виражені кастові відмінності й заборони. Будді поклоняються 8% непальців, також є представники ісламу – їх 4%. Індуїзм і буддизм переплітаються у свідомості непальців, і багато з них уважають себе шанувальниками досить своєрідного пантеону богів, де змішалися обидві релігії.

Міське населення країни складає лише 15 %. Це один із найнижчих показників у світі, причому кожний четвертий городянин проживає в столиці – Катманду (745,6 тис. осіб). Це місто здобуло статус головного з і769 р. Воно розташоване на висоті 1360 м й оточення яскраво-зеленими рисовими полями. Місто сповнене архітектурних. шедеврів – індуїстські й буддійські храми, статуї божеств можна побачити буквально на кожному кроці. Місто є- економічним, політичним і культурним центром Непалу. Тут розташовані підприємства легкої та харчової промисловості.

Ще 60 років тому в столиці Непалу не було електрики й телефонів, а телебачення з'явилося тільки 20 років тому. Та й зараз на всю двадцятишестимільйонну країну налічується лише 371«тис. телефонних номерів.

Друге за розміром місто Непалу – Біратиагар – розташоване на півдні країни поблизу кордону з Індією (тераї). Тут працюють найбільші промислові підприємства країни.

Культура. На території Непалу розташовано багато культових місць індусів і буддистів. В оздобленні буддійських храмів усе показує вищий ступінь поваги й любові до предмета поклоніння непальців – усе-видючого й усе-розуміючого Будди.

У Непалі були побудовані перші багатоярусні буддійські пагоди, що згодом стали невід'ємною частиною давніх японських, китайських, корейських і в'єтнамських міст. Неподалік від Катманду розташована одна з найбільших і найшановніших ступ – буддійських культових споруд, що зберігають священні реліквії. її розміри вражають – висота становить 40 м, а діаметр – 60 м.

Традиційна їжа непальців – варений рис з овочами й гострими приправами, коржі з рисового, пшеничного або кукурудзяного борошна, боби; м'ясні страви подаються до свята. їдять непальці руками, а точніше, тільки однією – правою, оскільки ліву руку вважають нечистою. Із напоїв найчастіше вживають молоко, кисле молоко і чорний чай. Домівку непальці вважають священною.

Господарство. Непал – аграрна країна. Сільське господарство дає , 40 % національного доходу, маючи при цьому низьку продуктивність. На півдні й у долинах центральної частини Непалу вирощують рис, пшеницю, кукурудзу; у тераях – рис, цукрова тростина, джут, чайний кущ, прянощі. Однак власного зерна для забезпечення потреб населення не вистачає. Найбільше від браку продовольства страждає населення Великих Гімалаїв.

Тваринництво в країні відіграє другорядну роль (крім гірських районів). Непальці розводять овець, кіз, свиней, зебу й свійську птицю. У міжгірських долинах вони розводять волів, а високо в горах – витривалих яків.

Велике значення мають лісозаготівля й переробка сільськогосподарської сировини. Найбільше виробляється бавовняних тканин, виробів із джуту, а також цукру, килимів, взуття, будівельних матеріалів. Поширені ремесла й промисли. Кустарними методами ведеться видобуток вугілля, залізної руди, слюди, селітри.

Один з основних джерел доходів країни – туризм. Тут дуже шанобливо ставляться до іноземців, не пропускаючи можливості заробітку у сфері їхнього обслуговування. Для сходжень у гори для іноземних експедицій відкриті 133 вершини та ще 18 класифікують як трекінгові піки. Трекінг – це звичайний туристичний похід, тільки тут турист може йти дивовижними міжгір'ями, серед найкрасивіших гір, за нього буде нести провідник.

Головним транспортним засобом у країні є автомобіль, однак до багатьох районів можна дістатися тільки пішки або повітрям – чверть адміністративних центрів не охоплені мережею доріг.