Природний рекреаційний потенціал Росії

Територія та географічне положення. Росія розташована одночасно у двох частинах світу: 1/3 - у Східній Європі, а 2/3 - у Північній Азії. Офіційна назва - Російська Федерація. До складу держави входять також Калінінградська область, розташована на заході від основної території країни й відділена від неї Латвією та Литвою, і низка островів у Північному Льодовитому й Тихому океанах. На суходолі Росія межує із 14 державами: Норвегією (1), Фінляндією (2), Естонією (3) Латвією (4), Литвою (5), Білоруссю (6), Польщею (7), Україною (8), Ірузією (9), Азербайджаном (10), Казахстаном (11), Монголією (12), Китаєм (13), КНДР (14). 2/3 російських кордонів - морські. Найбільша у світі за своєю територією держава є ще й країною, із якою Україна має найбільш протяжний сухопутний кордон (2063 км).

Природа. 70 % площі Росії займають рівнини. Найбільшими з них є Східноєвропейська рівнина — у європейській частині країни, Західносибірська рівнина й Середньосибірське плоскогір'я — в азіатській. Гори із сильно розчленованим рельєфом переважають на сході (Алданське нагір'я, Верхоянський хребет та ін.), уздовж узбережжя Тихого океану та на півдні (Кавказ, Алтай, Саяни та ін.).

Росія багата на кам'яне вугілля, нафту, газ. Великі рудні запаси зосереджені у європейській частині (Кольський півострів), Сибіру, на Уралі. Урал також славиться родовищами коштовного та напівкоштовного виробного каміння. У Сибіру й на Далекому Сході добувають срібло, золото, платину, алмази.

Кліматичні відмінності між регіонами є досить значними. На північному заході клімат субарктичний морський, що формується під впливом повітряних мас з Атлантики. У міру просування на схід він змінюється від помірно континентального — у європейській частині до різко континентального — у Східному Сибіру. Далекий Схід перебуває під впливом мусонів із Тихого океану.

У зимовий час у Росії повсюдно, за винятком чорноморського узбережжя Кавказу, утворюється сніжний покрив. Північноазіатська частина розташована в зоні вічної мерзлоти.

Росія багата на водні ресурси. Річки належать до басейнів трьох океанів, а деякі, зокрема Волга,— до безстічного басейну Каспійського моря. Річки є джерелами прісної води, дешевої електроенергії, цінних сортів риби й важливих транспортних шляхів. На території Росії розташовані озера-рекордсмени: найбільше за площею — Каспійське море, найглибше і, за деякими відомостями, найчистіше — озеро Байкал.

Особливості клімату й рельєфу різних регіонів країни визначили різноманітність ґрунтів, рослинного й тваринного світу Росії. Дійсним багатством її природи є ліси: хвойні, листяні, мішані. У міжгірських улоговинах Східного Сибіру проходить зона степів. Родючі ґрунти цієї зони (каштанові, чорноземи) дозволяють одержувати багаті врожаї, і тому ці території є майже повністю розораними.

Росія має значний природний рекреаційний потенціал: гірські масиви, узбережжя морів, тайгові простори, незаймана цивілізацією природа. Однак багато місць відпочинку, що раніше приваблювали безліч туристів, не використовуються повною мірою: одні — через близькість до зон конфліктів і воєнних дій (Кавказ, узбережжя Чорного моря), інші — через віддаленість і відсутність засобів для розвитку сучасної системи туристичного господарства (Сибір, Забайкалля, Далекий Схід)

Історичний розвиток. Точкою відліку історії сучасної Росії є XIV ст., коли почалося об'єднання російських земель навколо Москви в Московське князівство. Великі московські князі здобували спочатку титул царя (Іван IV Грозний), а пізніше — імператора (Петро 1 Великий). Росія вела численні війни із сусідніми державами, і поступово землі на захід, південь і схід від столиці входили до складу великої імперії.

У серпні 1812 р. французький імператор Наполеон Бонапарт здійснив похід на Росію, що завершився його нищівною поразкою. Ця битва ввійшла в історію як Бородінська. Уроки Першої світової війни Росія входила до складу Антанти — вела боротьбу з Німеччиною та Австрією.

У лютому 1917 р. в Росії відбулася демократична революція, а в жовтні — соціалістична. До влади прийшла партія більшовиків на чолі з В. І. Леніним. У грудні 1922 р. був заснований Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), до складу якого, поряд з іншими країнами, увійшла Росія. 20—30-ті рр. XX ст. були для Росії епохою індустріалізації та колективізації сільського господарства, а також періодом жорстоких репресій.

22 червня 1941 р. Німеччина зчинила напад на Радянський Союз, і почалася Велика Вітчизняна війна. Ціною колосальних жертв і зусиль усього народу Росія в складі СРСР здобула перемогу над фашизмом. По закінченні Другої світової війни (1939—1945) до території СРСР приєдналися Курили, Південний Сахалін, Східна Пруссія (Калінінградська область). Кордони Росії змінювалися в 1950-х рр., коли частини її території передавалися радянським урядом іншим республікам Союзу: Крим відійшов до України, низка земель на півдні

Сибіру -- до Казахстану. 50—70-ті рр. XX ст. стали періодом протистояння двох найбільших держав — СРСР і США. Цей конфлікт був названий «холодною війною». У середині 1980-х рр. відбулося послаблення напруженості, настав час перебудови, гласності й посилення сепаратистських течій у всіх регіонах Радянського Союзу. Біловезька угода 1991 р. призвела до розпаду СРСР і формування території сучасної Росії в межах РРФСР.

Сучасна Росія — федеративна республіка. Головою держави є президент, що обирається терміном на чотири роки. Законодавчий орган — двопалатний парламент, що складається з Державної Думи й Ради Федерацій. До адміністративно-територіальних одиниць належить 21 республіка, десять автономних округів, одна автономна область, шість країв і 49 областей, а також міста Москва й Санкт-Петербург як суб'єкти федерації.

Населення. За кількістю населення Росія посідає сьоме місце у світі. їз початку 90-х рр. XX ст. демографічну ситуацію в Росії фахівці розглядають як кризову у зв'язку з природним зменшенням кількості населення. Причини цього пов'язані як 3 демографічними чинниками зниження народжуваності — «друге відлуння війни», так і з соціально-економічними — зниження рівня життя, непевність у завтрашньому дні тощо. Розпад СРСР поклав початок міграційним потокам із колишніх союзних республік у Росію. Серед іммігрантів — біженці, вимушені переселенці, економічні мігранти, що створює в Росії серйозні проблеми. ,

Населення по території країни розміщено нерівномірно, що визначається різноманітністю природних умов, історією освоєння й рівнем розвитку окремих районів. Особливістю розміщення населення Росії є наявність двох типів заселення території. В арктичній зоні, Сибіру, на неосяжних просторах тундри й тайги проживає лише 1/15 частина населення — близько 10 млн осіб. У той же час велику частину європейської Росії, південь Сибіру й Далекого Сходу посідає зона суцільного заселення, що дістала назву головної смуги розселення. Займаючи .1/3 території, вона зосереджує більше ніж 93 % населення Росії!

Рівень урбанізації Росії досить високий — 74 %. У районах з екстремальними природними умовами частка міського населення зростає до 92%.

Росія — багатонаціональна держава, на території якої проживають представники більше ніж 120 націй і народностей. Росіяни складають 82,5 % від усього населення країни (120 млн осіб), 4 % припадає на українців (4,4 млн осіб) і білорусів (1,2 млн осіб). Серед представників інших національностей, що проживають на території Росії, велику кількість складають німці.

Найчисленнішою народністю Росії є татари (5,5 млн осіб). Наступні за кількістю тюркські народи — чуваші (1,8 млн осіб) і башкири (1,3 млн осіб), що проживають головним чином у межах своїх республік. Народи північнокавказької родини розселені компактно, в основному на території республік Північного Кавказу.

Розосередженість розміщення багатьох народів, їхні контакти між собою, а особливо з росіянами, сприяли процесам асиміляції (від латин. (жітйаііо — уподібнення) — «розчинення» одних народів серед інших.

Основною релігією Росії є православ'я, яке сповідують більше ніж 9/10 усіх віруючих. Друга за кількістю прихильників релігія країни — іслам. Його сповідують татари, башкири й майже всі народи Північного Кавказу (крім осетинів).

Державною мовою є російська, вона також служить мовою міжнаціонального спілкування.

Москва — столиця Російської Федерації. Перша літописна згадка про Москву як поселення належить до 1147 р. її засновником є суздальський князь Юрій Долгорукий. Протягом сотень років Москва виконує роль центру російської національної культури.

Сучасна Москва — найбільший у Росії та один із найважливіших у світі політичний, промисловий і культурний центр. Площа міста — близько 1000 км2, населення — близько 11,3 млн жителів. До Московського транспортного вузла входять 11 залізниць, три річкові порти, чотири аеропорти — Внуково, Домодедово, Шереметьєво, Виково. Довжина рейкового шляху метрополітену Москви перевищує 220 км.

Історія Москви й Російської держави тісно пов'язана з архітектурним ансамблем Кремля й Красною площею. У 1156 р. князь Юрій Долгорукий звів фортечні укріплення, що поклали початок будівництву Кремля. Загальна довжина кремлівських стін — 2235 м, товщина — від 3,5 до 6,5 м, висота — від 5 до 19 м. Від вежі до вежі можна пройти бойовим ходом завширшки 2—4 м, що прокладений угорі стіни. Зовні його прикривають 1054 дворогі зубці заввишки 2—2,5 м. Московський Кремль має 25 веж. До 1935 р. чотири великі вежі вінчали орли. Потім на їхньому місці були встановлені п'ятикутні зірки із серпом і молотом. Маса кожної зірки дорівнює майже одній тонні, вони виготовлені з нержавіючої сталі й рубінового скла. Із середини зірки висвітлюються світлотехнічними пристроями безперервної дії.

Красна площа з'явилася наприкінці XV ст., коли Іван III наказав знести дерев'яні будівлі навколо Кремля, що загрожували пожежею. Перша назва площі — Торг. У XVI ст. вона стала йменуватися Троїцькою. А назву Красної площа офіційно дістала лише в XIX ст.

Місто Санкт-Петербурґ (4,7 млн осіб) засноване 27 травня 1703 р. на землях, що належали раніше Великому Новгороду. Петро І, що заснував Петербург, прагнув економічного й культурного співробітництва з більш розвиненими країнами Європи. У 1712 р. Петербург став столицею Російської держави. Будівництво міста здійснювалася за точно продуманим планом. Площа сучасного міста складає 606 км2.

Культура. Багатонаціональність держави сприяла тому, що російська культура завжди збагачувала культури інших народів Росії (Російської імперії, Радянського Союзу) і сама засвоювала їхні культурні традиції, а також досягнення культури Західної Європи, ісламського світу, буддистсько-ламаїстського Далекого Сходу. Ця особливість охоплює й галузі літератури, філософії, музики, образотворчого мистецтва. Гецій Пушкіна, Достоєвського, Толстого, Чехова, пізніше — Блока, Єсеніна, Маяковського вплинув не тільки на російську, але й на всю світову літературу. Імена Глінки й Чайковського, Рахманінова й Скрябіна визначали розвиток світової музичної культури в XIX і XX ст., не втративши свого значення й у наш час.

Історичний центр Санкт-Петербурга являє собою єдиний архітектурний ансамбль — тут розташовано 120 музеїв. Серед них виокремлюється Ермітаж — один із найбільших художніх музеїв світу, що складається більше ніж із 350 залів. У музеї представлені експозиції Відділу античного світу, Західноєвропейського відділу, Відділу Сходу,

«Золота комора» нумізматики; у залах Ермітажу регулярно експонуються художні зібрання з найбільших музеїв світу.

Після розпаду СРСР, незважаючи на економічні й фінансові труднощі, у Росії активно розвивалися всі олімпійські й багато неолімпійських видів спорту, багато в чому зберігаючи минулі традиції. Наприкінці XX ст. найбільшого успіху досягли такі зимові види спорту, як хокей із шайбою й російський хокей із м'ячем, фігурне ковзанярство, лижні перегони, біатлон, сноуборд, фрістайл, а серед літніх — плавання, спортивна й художня гімнастика, важка атлетика, класична й вільна боротьба, східні єдиноборства, бокс, стрілецький спорт, мініфутбол, баскетбол.

Господарство. Із 90-х рр. XX ст. економіка Росії зазнає кризи, пов'язаної зі зміною базової моделі розвитку суспільства. Росія, як й інші постсоціалістичні країни, зараз здійснює перехід до ринкової економіки.

До початку реформування економіка Росії характеризувалася крайньою неврівноваженістю, порушенням основних фінансово-економічних пропорцій. Про це свідчили, зокрема, найвища інфляція, що до кінця 1991 р. перевищила 300 %, гострий дефіцит основних товарів, дефіцит державного бюджету (більше ніж ЗО % ВВП), величезний зовнішній борг. У ході реформ Росія відмовилася від централізованого планування народного господарства й централізованого розподілу виробничих і фінансових ресурсів, контролю над цінами, монополії на підприємницьку діяльність, торгівлю, зовнішньоекономічні зв'язки тощо, тобто взяла курс на лібералізацію. (Лібералізація — скасування численних регулюючих норм, що стримують розвиток ринку.)

За роки реформування економіки Росії промислове виробництво зменшилося більше ніж удвічі. При цьому структура російського експорту практично не змінилася: основна частка (близько 50 %) припадає на групу паливно-сировинних ресурсів, що підтверджує побоювання деяких фахівців із приводу перетворення держави на «сировинний додаток» Європи.

Значну частину російського експорту в колишні радянські республіки складають енергоносії, без яких економіка більшості країн імпортерів просто не зможе функціонувати. Однак низький рівень розвитку їхньої економіки найчастіше означає неплатоспроможність. У результаті країни — члени СНД — виявилися боржниками Російській Федерації.

Слід зазначити, що сучасний стан економіки Росії неможливо зрозуміти, не звернувшись до її недавньої історії. того як у 20-ті рр. XX ст. були втрачені надії на «світову революцію», курс на «будівництво соціалізму в одній країні» став вимагати такої перебудови структури господарства СРСР, яка дозволила б розвиватися практично автономно, звела б до мінімуму залежність від світового ринку. Було поставлене завдання: у найкоротший термін «наздогнати й перегнати» розвинені капіталістичні країни за технічним рівнем промисловості й обсягом продукції, що випускається. Особлива увага при цьому приділялася розвитку машинобудування. А для цього, у свою чергу, необхідно було розвивати металургійну, хімічну й інші галузі важкої промисловості.

Головну роль у господарстві Росії відіграє промислове виробництво, представлене практично всіма галузями добувної та обробної промисловості. Провідними галузями є машинобудування, металургія й хімічна промисловість, які спираються на потужний паливно-енергетичний комплекс.

Провідною паливною галуззю є газова. За видобутком газу Росія посідає перше місце у світі.

Машинобудування також є однією з провідних галузей промисловості Росії. 40 % усього працюючого населення зайнято в цій галузі, крім того, машинобудування дає близько 20% валової продукції країни.

Виробництво обладнання для чорної металургії та гірничодобувної промисловості зосереджене на Уралі, незначна частина — у Сибіру. Найбільшим заводом є «Уралмаш» у Єкатеринбурзі, що випускає обладнання тощо. Більша частина електроенергії в Росії виробляється за допомогою турбін і генераторів, виготовлених на заводах Санкт-Петербурґа. На Іжорському заводі (окраїна Санкт-Петербурга) виробляють устаткування для атомних електростанцій. Тракторобудування розвинене в Челябінську й Волгограді. Найбільший завод із виробництва зернозбиральних комбайнів «Ростсільмаш» розташований у Ростові-на-Дону.

Росія входить у десяток держав із найбільш розвиненим автомобілебудуванням.

Хімічна промисловість Росії також є однією з найбільш розвинених її галузей. Особливо розвинена основна хімія — виробництво мінеральних добрив, соди, сірчаної кислоти й інших продуктів.

Головною особливістю промисловості Росії є наявність потужного військово-промислового комплексу (ВПК). ВПК Росії — це система підприємств, що виробляють бойову техніку, озброєння й боєприпаси. ВПК зосереджував найбільш кваліфіковані кадри, кращу техніку і вправних організаторів виробництва.

Сільське господарство Росії має складну структуру. Рослинництво найбільш розвинене в лісостепових і степових районах. Провідною його галуззю є зернове господарство. Основні культури — жито, пшениця, овес, кукурудза, просо, гречка, рис, зернобобові (горох, квасоля, соя, сочевиця). Із 80 млн га посівної площі вони займають більше ніж половину. Головні зернові райони — Дон, Кубань, Поволжя, Південний Урал, Західний Сибір. Технічні культури займають лише 6 % від усієї посівної площі. Найпоширенішим є соняшник, в основному його вирощують на Північному Кавказі (головним чином у Ростовській області й Краснодарському краї). Цукровий буряк займає 900 тис. га, переважно в степовій зоні.

Особливістю розвитку тваринництва 70—80-х рр. XX ст. є будівництво великих тваринницьких комплексів на «державних кормах», тобто не тих, що вироблені поблизу цих господарств, а взяті з державних запасів. Це привело до збільшення поголів'я худоби. Але зниження поголів'я, що відбувається в останнє десятиліття, приводить тваринництво у відповідність до його російської кормової бази. Усе більша частка худоби зосереджується в приватних господарствах населення.

Необхідність подолати колосальні відстані здавна вимагала будівництва доріг. Вони забезпечують зв'язки між різними частинами країни.

Росію часто називають країною далеких доріг. Провідне місце в її транспортній системі посідає залізничний транспорт. Цей вид транспорту фактично почав розвиватися з побудови дороги Санкт-Петербург — Москва в 1851 р.

Автомобільний транспорт Росії За багатьма показниками відстає від рівня промислово розвинених країн. Для його подальшого розвитку треба розв'язати безліч таких проблем, як покращення якості більшості автомагістралей, побудова нових автомобільних доріг, поповнення парку автомобілів й автобусів, більша частина яких застаріла.

У Роси, що має розгалужену мережу внутрішніх водних шляхів великою є роль річкового транспорту. Найбільше значення він має там, де відсутні інші види транспорту,- особливо на Далекій Півночі. Більше ніж 2/3 від усього вантажообігу річкових перевезень припадає на Волго-Камський басейн. Морський транспорт Росії обслуговує в основному зовнішню торгівлю. Найбільшими портами на Чорному морі є Новоросійськ і Туапсе (експорт нафти, імпорт зерна), на Балтійському - Санкт-Петербург (експорт лісу), на Баренцовому - Мурманськ (експорт апатитів, кольорових металів), на Далекому Сході - Владивосток і Находка (різноманітні вантажі). Після розпаду СРСР Росія втратила основні порти на півдні й півночі. Розробляються проекти будівництва нових портів поблизу Санкт-Петербурга й на чорноморському узбережжі Кавказу.

У зв'язку з інтенсивним розвитком нафто- й газовидобутку в Росії в останні десятиліття зросла роль трубопровідного транспорту. За своєю продуктивністю цей вид транспорту перевершує залізничний Частка його вантажообігу складає 57 % і є найбільшою в загальному обміні вантажами.

Авіаційний транспорт охоплює майже всі райони країни.

В умовах розвитку ринкових відносин у Росії відбуваються істотні зміни у сфері послуг. Спостерігається значне зростання обсягів послуг, властивих виключно ринковій економіці: банківських, фінансових, страхових, рієлторських, юридичних, готельних.

У зв'язку з інтеграцією економіки країни до світового економічного простору відбувається розвиток імпорту й експорту послуг, поява принципово нових їхніх видів, зокрема інформаційних.

Перспективною галуззю сфери послуг Росії є індустрія туризму. Пріоритетними напрямками в'їзного туризму є: пізнавальні, екологічні, сафарі-тури (рибальство, полювання), морські круїзи на Далекому Сході.

Архітектурні й історико-культурні пам'ятки, що розташовані на території Росії, занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у тому числі Московський Кремль і Красна площа, історичний центр Санкт-Петербурга й палацово-паркові комплекси його околиць, погост Кижі, історичні пам'ятки Новгорода, комплекс Соловецькі острови, білокам'яні пам'ятки Володимиро-Суздальської землі, Троїце-Сергієва лавра в Сергієвому Посаді та ін. Майже в кожному місті Росії є музеї, що мають цікаві експозиції.

У 2004 р. країна посіла сьоме місце у світі за кількістю прийнятих туристів, виступивши як динамічний генератор нових робочих місць у туристичній індустрії. Згідно з даними Всесвітньої ради з подорожей і туризму, у 2014 р. Росія ввійде в гарячу десятку туристичних ринків, випередивши навіть Німеччину, Іспанію та Францію. Але на шляху становлення цієї галузі є чимало перешкод і проблем, таких як нестабільність внутрішньої політики, невідповідність дорожньо-транспортної і, найчастіше, готельної інфраструктури світовим стандартам, завищені ціни на готельні й ресторанні послуги в містах, відсутність єдиної політики держави й місцевої влади зі створення позитивного іміджу Росії як країни туризму.

Шляхи розвитку освіти в Росії на найближчий час викладені в державному документі «Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 р.», який прийнятий Урядом Російської Федерації в грудні 2001 р.

Сутність реформи освіти полягає у введенні єдиного державного екзамену, експериментального навчання за 12-літньою програмою загальної середньої освіти, одержанні дипломів провищу освіту з наданням різного рівня кваліфікації, інформатизації всіх щаблів освіти, головним чином загальної та вищої.

Головною особливістю російської сучасної системи освіти є її багаторівневість. Форму освіти той, хто навчається (або його батьки), вибирають за бажанням: очна, очно-заочиа (вечірня), заочна — в освітній установі, а також сімейна освіта, самоосвіта, екстернат. Із розвитком інформаційних технологій усе більшого розвитку набуває така сучасна форма освіти, як дистанційне навчання.

Держава гарантує щорічне фінансування освіти шляхом виділення коштів у розмірі не менше ніж 10 % від національного доходу.