Машинобудування як галузь важкої промисловості

Міністерство освіти та науки України

РЕФЕРАТ

на тему:

Машинобудівний комплекс

Суми 2008

Машинобудування – провідна галузь промисловості світу, в якій зайнято понад 100 млн. осіб. Машинобудування виробляє засоби виробництва для всіх інших видів людської діяльності, тому за вартістю виробленої продукції беззаперечно випереджає всі інші галузі видобувної та обробної промисловості. Особливо велике значення машинобудування в прискоренні темпів НТР, інтенсифікації економічного розвитку та у збільшенні продуктивності праці. Машинобудування до того ж є основним споживачем конструкційних матеріалів, зокрема чорних і кольорових металів.

Машинобудування як самостійна галузь світового господарства сформувалося більше 200 років тому під час промислової революції у Великобританії, яку потім протягом багатьох десятиліть справедливо називали «великою майстернею світу». «Маленькою майстернею світу» і сьогодні називають Бельгію.

За вартістю продукції машинобудування серед країн світу лідерами є США, Японія та Німеччина, наздоганяє їх Китай. Три перші країни очолюють три провідних регіони світового машинобудування – Північноамериканський (35% світового обсягу), Західноєвропейський (30%) та Східноазійський (20%). Частка машинобудування у загальній вартості продукції обробної промисловості найвищою є в Сінгапурі (49%), Німеччині (38%), Швейцарії (38%), Японії (37%), США (36%), Швеції (35%). Найкращі серед нових індустріальних країн – Індія та Бразилія мають скромніші показники (26% та 24% відповідно). В доіндустріальних країнах машинобудування не має самостійного значення, як правило воно носить «імпортозамінний» характер, тому представлено переважно складальними виробництвами або ремонтно-механічними майстернями. Великі групи країн Африки, Азії та Океанії на світовій карті машинобудування і сьогодні залишаються «білими плямами».

За межами трьох головних машинобудівних регіонів слід відзначити Росію, Австралію, Південноафриканську Республіку. В Центральній Європі у виробництві окремих видів продукції досягли успіхів Чехія, Польща, Угорщина, Україна, але вони явно поступаються своїм західноєвропейським сусідам, особливо Швейцарії та Швеції. У Латинській Америці значні масштаби виробництва мають Мексика, Бразилія та Аргентина, але вони, як і Індія, переважно працюють на внутрішній ринок і найчастіше випускають морально застарілу техніку, зняту з виробництва у постіндустріальних країнах. Урядам латиноамериканських країн часто доводиться використовувати протекціоністські заходи.

Галузева структура машинобудівного комплексу надзвичайно диверсифікована. Починаючи з ХІХ століття машинобудування відіграє ключову роль у розвитку світового господарства і на сьогодні об’єднує майже 70 галузей, які, у свою чергу, складаються з 360 підгалузей і виробництв.

До складу машинобудівного комплексу входять важке машинобудування (виробництво металоконструкцій, метизів, гірничошахтного обладнання), загальне машинобудування (верстатобудування, випуск інструментів, іншого виробничого устаткування та сільськогосподарської техніки), транспортне машинобудування (автомобільна, авіаційна промисловість, суднобудування, локомотиво- і вагонобудування), точне машинобудування (приладобудування, електротехнічна й електронна промисловість) і середнє машинобудування (виробництво військової техніки). Досить часто до складу машинобудування включають і «малу металургію» (ливарне і ковальсько-пресове виробництво на самих машинобудівних заводах).

Зазвичай, саме важке і загальне машинобудування разом з транспортним становлять основу машинобудівних комплексів багатьох індустріальних країн, зокрема й України.

Галузева структура машинобудування дуже динамічна. Тому паралельно з вищенаведеним виробничим підходом використовується й історичний, при якому галузі поділяються на «старі», з яких починався розвиток капіталізму в Європі (паровозо- й вагонобудування, суднобудування, випуск текстильного і металургійного обладнання), «нові» (автомобілебудування, авіаційна промисловість, електротехніка) та «новітні» (робототехніка, радіоелектроніка, ракетно-космічна промисловість). Країни-лідери в структурних зрушеннях світового машинобудування представлені в таблиці 7.1. Зверніть увагу, що крім Сінгапуру, всі наведені в таблиці країни – постіндустріальні.

Таблиця 7.1.

Провідні експортери наукомісткої продукції

Види продукції	Частки країн-лідерів у світовому експорті, %
Аерокосмічне обладнання, у т.ч. літаки	США – 54, ФРН – 12, Великобританія – 10
Телекомунікаційне обладнання	Японія – 25, США – 16, ФРН – 10
Електронно-обчислювальні машини	США – 35, ФРН – 10, Великобританія – 9
Верстати з програмним управлінням	ФРН – 24, Японія – 15, США – 8
Оргтехніка	Японія – 43, ФРН – 11, США – 9
Мікросхеми	Японія – 23, США – 19, Сінгапур – 17
Медичне обладнання	США – 39, ФРН – 13, Нідерланди – 10
Ядерні реактори	Бельгія – 31, ФРН – 23, Франція – 20
Промислові роботи-маніпулятори	Японія – 51, США – 17, ФРН – 15

Особливість сучасного машинобудування – висока експортність його продукції (в Японії цей показник найвищий в світі – 64%). Це зумовлено різноманітним асортиментом продукції, що виробляється: понад 3 млн. виробів – від велосипедів до космічної техніки. Жодна країна світу не може виробляти повний спектр машинобудівної продукції, цей факт суттєво впливає на географію цієї галузі-гіганта світового господарства.

Близький до повного профіль машинобудування мають лише США, Німеччина, Японія. Росія помітно виділяється важким, загальним і середнім машинобудуванням.

Територіальна структура машинобудування також дуже складна. Складається вона під впливом цілого комплексу суспільно-географічних факторів. Так, поглиблення спеціалізації надає більше свободи в розміщенні підприємств, сприяє їх просторовому розосередженню. З іншого боку, кооперування веде до формування потужних машинобудівних «кущів», які в залежності від спеціалізації можуть тяжіти до кваліфікованих трудових ресурсів (точне машинобудування), металургійних баз (важке машинобудування) або районів споживання машин та обладнання (загальне і транспортне машинобудування). В епоху НТР значно збільшився вплив інфраструктурних факторів, зокрема – наукового обслуговування.

В цілому розміщення машинобудування досить точно відображає розміщення великих міст, міських агломерацій і мегаполісів. Так, у США найбільші машинобудівні райони склалися на Північному Сході (мегаполіс Босваш) та в Каліфорнії (мегаполіс Сан-Сан), у Великобританії – навколо Лондона, у Франції – навколо Парижу. Японський мегаполіс Токайдо також є машинобудівним районом світового значення.

Така кореляція з високоурбанізованими територіями дозволяє домогтися більшої ефективності виробництва за рахунок спеціалізації і кооперування підприємств на невеликій площі, використання спільної інфраструктури, економії на транспортних витратах тощо.

Розглянемо світову географію окремих складових машинобудування. Основу виробничого асортименту машинобудування традиційно становить металообробне устаткування, зокрема – різноманітні верстати. Верстат – це «машина для виробництва машин», тому верстатобудування визначає розвиток машинобудування в цілому.

Верстатний парк будь-якої країни – це гігантська маса функціонуючого устаткування, що постійно оновлюється внаслідок як фізичного зношення, так і морального старіння. В Японії верстатний парк повністю оновлюється за 7 років. Найбільший верстатний парк в світі мають США – 4,8 млн. одиниць, в Японії працює 2 млн. верстатів, у ФРН – 1,8 млн., у Великобританії – 1,1 млн.

Сумарне виробництво верстатів в світі становить 1 млн. 200 тис. штук на рік. Трохи більше половини цієї цифри припадає всього на 5 країн – Китай, Японію, ФРН, США та Італію. В «десятку» світових виробників входять також Росія, Швейцарія, Великобританія, Чехія, Польща. Значні обсяги виробництва мають Південна Корея, Індія, Бразилія, Україна, Румунія, Тайвань.

За валовою вартістю експорту продукції верстатобудування світовим лідером є Німеччина, при розрахунку на душу населення – Швейцарія. Саме ці дві країни мають найвищі якісні показники в галузі, успішно витримуючи конкуренцію Японії. При цьому Японія є найбільшим виробником і експортером промислових роботів та ковальсько-пресового устаткування.

До транспортного машинобудування відносяться підприємства, що виробляють автомобілі, кораблі, літаки, локомотиви, вагони та ін. У транспортному машинобудуванні зайнята ¼ частини всіх працюючих в машинобудуванні.

Пропульсивною галуззю 4-го кондратьєвського циклу стало автомобілебудування, а в ньому – випуск легкових автомобілів. З приблизно 60 млн. штук автотранспортних засобів, що виробляються щорічно в світі, – 45 млн. становлять легкові автомобілі. Автомобільна промисловість стала однією з найбільш високорентабельних і прибуткових галузей світової індустрії. Досягнення НТР забезпечили дуже високу продуктивність праці в цій галузі та підштовхнули до розширення її географії.

Світовим лідером галузі з 1979 року є Японія – 13 млн. автомобілів на рік, з них 8 млн. штук – легкових. Японські автомобілі відрізняються економічністю й надійністю, завдяки чому вони завоювали значний сегмент світового ринку. На хвилі енергетичної кризи японські автомобілі зуміли відтіснити розкішні, але менш економічні американські автомобілі. США зараз на другій позиції – 11,8 млн. автомобілів, у т.ч. 7,1 млн. легкових. Щоправда сумарна вартість американських авто є більшою за вартість японських. Показник ФРН вже суттєво нижчий – 4,3 млн. автомобілів на рік. На 4-е місце вийшла Південна Корея, за нею розташовуються Франція, Італія, Іспанія, Великобританія, Канада, Бразилія. Дуже динамічно зростає виробництво автомобілів в Китаї, Індії, Мексиці, Аргентині, Туреччині. Особливість китайського автомобілебудування – переважання в загальному обсязі виробництва вантажівок.

Абсолютним рекордсменом світу з виробництва автомобілів на душу населення є Бельгія, ця країна має дуже вигідне економіко-географічне положення, тому для виходу на європейський ринок тут ще з 20-х років минулого століття будували свої заводи «Дженерал Моторз», «Форд», також мають тут свої філіали такі світові виробники як «Фольксваген», «Рено», «Вольво» та інші. Рівень експортності бельгійського автомобілебудування найвищий в світі – 90% (в Японії він становить 49%).

У виробництві мотоциклів, мопедів, моторолерів спостерігається інша географія, адже цей товар має нижчий ранг споживчої вартості, «двоколісні машини» більш популярні в «третьому світі». Найбільшим виробником є Китай (28 млн. штук на рік), батьківщина моторолерів Італія – зараз лише на другому місці (9,5 млн. штук), далі йдуть Японія, США, Тайвань, Індія, ФРН. За виробництвом велосипедів також передує Китай.

В суднобудуванні до середини минулого століття одноосібним лідером була Великобританія, потім тривалий час лідирувала Японія (на її стапелях створювалися танкери дедвейтом 500 тис. і навіть 1 млн. тон). З початку ХХІ століття першу позицію захопила Південна Корея (40% світового виробництва), яка разом з Японією (33%) контролює зараз майже ¾ виробництва. Європейські країни згортають виробництво й більше спеціалізуються на судноремонті. З європейських країн по окремим типам суден (особливо унікальних) зберегли міцні позиції Німеччина (військові та наукові судна), Франція (прогулянкові та круїзні судна, яхти), Данія (рибальські сейнери і пороми), Фінляндія (криголами). Швидко нарощують виробництво Китай, Бразилія, Тайвань, Сінгапур. Давні традиції в суднобудуванні мають Росія, Україна, Польща, Румунія, але їх заводи переживають зараз не кращі часи.

Авіаційна промисловість сформувалася у невеликій групі країн, що пояснюється складністю продукції, її тісним зв’язком з науково-дослідною базою. Світовим лідером є США. Потужні підприємства мають Франція, Великобританія, Німеччина. Росія відома в першу чергу виробництвом бойової авіаційної техніки. Повний виробничий цикл в авіаційній промисловості мають також Україна і Китай. Інші країни (Італія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Японія, Узбекистан) мають невеликі обсяги виробництва і вузьку спеціалізацію. Намагаються створити власне виробництво і деякі нові індустріальні країни – Бразилія, Індія, Іран, Пакистан, Індонезія, Аргентина. Про значну монополізацію галузі можна судити з того, що близько 90% великих цивільних авіалайнерів зараз виробляють лише 2 фірми – «Боїнг» (США) та «Ейрбас» (ФРН, Франція, Великобританія, Іспанія).

Електротехнічна промисловість виникла ще в період масової електрифікації провідних держав світу. За виробництвом складної і дорогої продукції промислового призначення – генераторів, трансформаторів, електродвигунів різної потужності – лідерами залишаються країни Західної Європи (особливо – ФРН, Великобританія, Франція, Італія), США і Японія. Назване виробництво потребує значної кількості кольорових металів, спеціальних сортів сталі, синтетичних смол і пластмас, воно є досить наукомістким і вимагає складного устаткування.

Все більше значення у структурі машинобудування набуває виробництво різноманітних побутових приладів, що пояснюється хоча й повільним, але зростанням середнього рівня життя в світі. Для прикладу візьмемо виробництво телевізорів: 1) Китай (36 млн. штук на рік); 2) США (23 млн. штук); 3) Південна Корея (22 млн. штук); 4) Японія (15 млн. штук); 5) Малайзія (9 млн. штук). Далі йдуть ФРН, Великобританія, Італія, Франція, Росія, Бразилія та ін. Провідні позиції за випуском холодильників, морозильників і пральних машин зберігають Італія та США; мікрохвильових печей – США і Японія; посудомийних машин – США і ФРН; пилососів – США, Японія і ФРН. Можна відзначити тенденцію до скорочення виробництва у багатьох високорозвинених країнах, що пояснюється високою насиченістю внутрішнього ринку. Масова і нескладна продукція у все більших обсягах виробляється в нових індустріальних країнах Азії (Китай, Тайвань, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Індонезія).

Електронна промисловість – найбільш наукомістка галузь сучасного машинобудування. Для її розвитку необхідно максимально скоротити час від появи ідеї та її експериментальної розробки до масового випуску виробів. Це вдалося здійснити в технополісах, тому що в них практично відсутній часовий і територіальний розрив між наукою і виробництвом. Провідними виробниками електронної продукції є США, Японія та країни Західної Європи, тобто ті країни, що володіють значними фінансовими ресурсами, висококваліфікованими кадрами, мають найсучаснішу науку і до того ж самі є містким ринком для збуту цих виробів. Серед виробників дорогої військово-промислової електроніки слід назвати і Росію.

Третина електронних товарів, що випускається у світі, надходить на зовнішні ринки. Це призвело до того, що в машинобудуванні окремих нових індустріальних країн (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія) електроніка зайняла важливі позиції.

Одним з найприбутковіших товарів у світовому електронному бізнесі стало програмне забезпечення. Так, у США чисельність програмістів перевищує чисельність зайнятих у випуску обчислювальної техніки. Частка цієї країни на світовому ринку програм становить 70%, серед окремих фірм всесвітнім лідером є «Майкрософт».

Внаслідок НТР відбулися значні зміни у структурі самих галузей. З одного боку продовжувалася їх диверсифікація і поява новітніх виробництв, з іншого – галузі і підгалузі об’єднувалися у складні міжгалузеві комплекси – машинобудівний, хіміко-лісовий, паливно-енергетичний, агропромисловий та ін.

В галузевій структурі промисловості (індустрії) існує постійна тенденція до збільшення частки обробної промисловості (зараз вона вже перевищує 90%) та зменшення гірничо-видобувної (менше 10%). Зменшення частки останньої пояснюється постійним зменшенням ваги сировини та палива у собівартості готової продукції, заміною натуральної сировини дешевшою вторинною та штучною сировиною.

В обробній промисловості найшвидшими темпами зростають галузі «авангардної трійки» – машинобудування, хімічна промисловість, електроенергетика. Серед їхніх підгалузей і виробництв на чільні позиції виходять мікроелектроніка, приладобудування, роботобудування, ракетно-космічна промисловість, хімія органічного синтезу, мікробіологія та інші високотехнологічні галузі.

Переміщення центра ваги в промисловості високорозвинених постіндустріальних країн від капітало- й матеріаломістких галузей до наукомістких на рівні світового господарства компенсується за рахунок індустріальних та нових індустріальних країн. Останні «притягають» до себе «брудні» виробництва, що орієнтуються на низькі стандарти охорони довкілля, або трудомісткі галузі, що орієнтуються на дешеву робочу силу, до того ж не обов’язково висококваліфіковану. Прикладами можуть слугувати металургія і легка промисловість.

Висновки:

Машинобудування як самостійна галузь вперше сформувалося більше 200 років тому під час промислової революції у Великобританії.

В світі виділяється три регіони з найвищим рівнем розвитку машинобудування – це: 1) Північна Америка з найширшою номенклатурою продукції, великим експортним потенціалом продукції високої складності, але водночас і значними обсягами імпорту виробів низького рівня складності; 2) Західна Європа з орієнтацією на традиційні галузі (особливо верстато- й приладобудування); 3) Східна та Південно-Східна Азія з особливими досягненнями у наукомісткому машинобудуванні (Японія), побутовій електротехніці й електроніці, автомобіле- й суднобудуванні.

Загальною тенденцією є переміщення виробництва низької та середньої складності з високорозвинених постіндустріальних країн до країн «третього світу» з дешевою робочою силою (Китай, Тайвань, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни).

Точне і середнє машинобудування мають яскраво виражене тяжіння до кваліфікованих трудових ресурсів і наукових центрів (технополісів).