Франція (работа 1)

Франція

Площа країни становить 552 тис. км² (як і Україна, Франція відноситься до класу середніх за розмірами державної території), чисельність населення – 58,1 млн. осіб (це клас значних країн), столиця – Париж, державний устрій – унітарна президентська республіка. В адміністративному відношенні територія Франції поділяється на 96 департаментів, але й досі популярними залишилися історико-географічні назви окремих регіонів – Шампань, Бургундія, Лотарингія, Ельзас, Прованс, Лангедок, Гасконь, Нормандія та інші.

Франція – одна з тих країн, внесок яких в історію й культуру світу особливо значний. В XVII – XVIII століттях за кількістю населення і економічним потенціалом Франція була найбільшою країною Європи. Французька мова перетворилась на міжнародну мову світського товариства і дипломатії. Величезний вплив на розвиток людства справила Французька буржуазна революція кінця XVIII ст. Французька колоніальна імперія за своїми розмірами поступалася лише британській. Незважаючи на військову поразку в 1940 р., Франція після Другої світової війни виявилася спроможною зміцнити свої економічні й політичні позиції, стала одним із засновників ЄС і тепер за розмірами ВНП посідає четверте місце в світі після США, Японії і Німеччини. Франція – постійний член Ради Безпеки ООН та входить до "великої сімки".

За показником ВНП на особу – 22300 S – країна відноситься до високорозвинених, за структурою національної економіки – до типу постіндустріальних.

Суспільно-географічне положення. Франція лежить на заході Європи. Крім континентальної частини, до її складу входить острів Корсика. Територія країни досить компактна.

Особливості географічного положення Франції: 1) широкий вихід в Атлантику і Середземне море (Франція одночасно є північноатлантичною і середземноморською країною, її морський кордон протяжністю 5,5 тис. км є довшим за сухопутний), при цьому узбережжя Середземного моря має багато зручних бухт, а в Біскайській затоці використовуються для будівництва портів естуарії великих річок; 2) наявність на кордонах гірських систем Альп і Піренеїв (Піренеї важкопрохідні і шляхи в Іспанію обходять їх вузькими прибережними низовинами, натомість в Альпах є чимало зручних перевалів); 3) сусідство на півночі й сході з найрозвинутішою частиною Західної Європи, що простягнулась від Центральної Англії до Північної Італії, та й Іспанія "повернута" до Франції своїми найрозвинутішими регіонами (Каталонія і Країна Басків).

Положення Франції на шляхах, які з’єднують Середземномор’я і північний захід Європи, сприяло її ранньому економічному розвитку. Вже стародавня Галлія вважалась чи не найбагатшою частиною Римської імперії. Головним для зовнішніх стосунків Франції завжди був її східний сухопутний кордон, особливо його північна частина. Тут проходять найважливіші транс’європейські полімагістральні шляхи і протікає річка Рейн. Побудова тунелю під протокою Ла-Манш додатково покращила транспортно-географічну складову суспільно-географічного положення країни, яке і без того можна віднести до "вузлового", центрального типу.

Природні умови і ресурси. Більшу частину території займають рівнини, що тягнуться суцільною смугою від бельгійського кордону до Піренеїв. Гірські системи (Арденни, Вогези, Центральний та Армориканський масиви) є середньовисотними, сильно зруйнованими і досить вирівняними. Водночас, саме на кордоні Франції та Італії у Західних Альпах знаходиться найвища вершина Європи – Монблан (4807 м).

Надра Франції багаті на залізні руди (Лотарингія), боксити (Прованс), калійну (Ельзас) і кам’яну (Лотарингія) сіль, уранові руди (Центральний масив). На паливні ресурси країна бідна. Її вугільні басейни невеликі за покладами та економічно невигідні за умовами залягання. Нафти і природного газу практично немає. Натомість значними є ресурси гідроенергії та енергії припливів.

Важливим природним багатством Франції є її кліматичні умови і родючі рівнинні землі. Більша частина країни лежить у південній смузі помірного поясу. Зима м’яка, літо тепле. Клімат морський, опади рівномірні впродовж усього року. Річна сума їх понижується із заходу на схід від 1200 до 600 мм. На південному узбережжі й Корсиці клімат субтропічний середземноморського типу. Середня лісистість території країни становить майже 20%.

Річкова мережа розвинена добре. Верхів’я річок та їх притоки близько розташовані одне до одного і вже давно з’єднані каналами. Найбільш зручна для судноплавства Сена. Режим Луари і Гаронни складний, зокрема й через припливи.

Населення. Понад 85% населення – французи. Це нащадки кельтських племен (галлів), які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Французька мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Назва країни походить від назви германських племен франків, які захопили Галлію в V–VI століттях, але незабаром самі були асимільовані місцевим населенням. Крім французів, на окраїнах невеликими групами живуть корсиканці, каталонці, баски, бретонці, фламандці, ельзасці, які є нащадками аборигенного населення або за своїм походженням і мовою близькі до сусідніх народів. Найбільшою серед цих груп є ельзасці на кордоні з ФРН, які говорять німецькою та французькою мовами. За межами Франції французькою мовою розмовляють франко-канадці, валлони (Бельгія) і франко-швейцарці.

За віросповіданням більшість французів є католиками (82%). Але внаслідок імміграції з колишніх африканських колоній, зокрема Алжиру, частка мусульман зросла вже до 7%.

Середня густота населення у Франції (110 осіб на 1 км²) значно менша, ніж у її північних та східних сусідів. Межа внутрішніх відмінностей проходить по лінії Гавр – Марсель: на схід від цієї умовної лінії густота населення більша, на захід – менша. Максимальних показників густота населення досягає у Фландрії, в басейні Сени, долині Рейну та його приток.

Понад 78% французів живуть у містах. Характерною є домінуюча роль Парижа, у міській агломерації якого мешкає більше 10 млн. осіб. З інших тільки агломерації Ліона і Марселя мають трохи більше мільйона жителів. Переважають дрібні й середні міста, а в сільській місцевості – хутори і невеликі села. Такий тип розселення спричиняє значні маятникові міграції.

Загальна характеристика господарства

Національна економіка Франції є високотехнологічною, її структура – цілком сучасною, а конкурентоспроможність високою. У Західній Європі промисловість Франції поступається лише німецькій.

У Франції розвинені всі галузі господарства. Частка зайнятих у сільському господарстві і рибальстві становить 6% і вони створюють 4% ВНП, у промисловості й будівництві, відповідно, 28% і 28%, у нематеріальних галузях – 66% і 68%. Країна є великим експортером як промислової, так і сільськогосподарської продукції. Процвітає туристичний бізнес. У зовнішньоекономічних стосунках головними партнерами Франції завжди були країни Західної Європи, зокрема ФРН. 60% торгового обігу Франції припадає на країни ЄС. Серед інших значна частка Швейцарії, США, Японії та Алжиру.

Промисловість. Енергетика. Важливою особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн. т, нафти – 3 млн. т і природного газу – 5 млрд. м³ на рік. Франція належить до числа найбільших імпортерів енергоресурсів. Імпорт нафти (до 90 млн. т на рік, переважно з країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання та переробки нафти є Гавр і Марсель. Нафтопроводами Гавр зв’язаний з Парижем, Марсель – з ФРН через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру.

З дефіцитом мінерального палива пов’язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта – на заході Центрального масиву і в Піренеях.

Франція сама виробляє ядерне паливо. За сумарною потужністю АЕС (60 млн. кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 75% виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари. Франція збудувала першу в світі ПЕС на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м.

Обробна промисловість. Вона у Франції представлена всіма сучасними галузями.

За показниками виплавки сталі й алюмінію Франція входить до числа світових лідерів. Є дві групи металургійних центрів: старі, які виникли ще у XIX столітті на базі вугільних басейнів Півночі й залізної руди Лотарингії, і нові – комбінати, побудовані в 60–70-х роках ХХ століття у Дюнкерку та поблизу Марселя у Фосі. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і через її якість і технологію збагачення. Все більше залізної руди імпортується морем, що надає перевагу комбінатам, розташованим на узбережжі. Виплавка алюмінію сконцентрована в передгір’ях Альп, поруч з покладами бокситів і джерелами дешевої енергії ГЕС. До ГЕС Рони та її приток тяжіє також і виплавка феросплавів (Фірміні, Іжин, Сент-Етьєн).

Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування (38% зайнятих). Найсильніші позиції країни в автомобільному, атомному та аерокосмічному машинобудуванні, в яких вона має солідні традиції, кваліфіковані кадри і наукові досягнення.

Автомашин, в основному марок "Рено", "Пежо" і "Сітроен", виготовляється до 4 млн. на рік. Майже половина з них експортується. Автомобільні заводи розкидані в двох з половиною десятках міст, у тому числі в міських агломераціях Парижа, Ліона і Сент-Етьєна, в містах Сошо, Ле-Ман, Рен, Дує.

Наукові інститути атомної енергії працюють в Парижі та Греноблі. Франція є провідним експортером атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів.

Центрами аерокосмічного машинобудування стали Париж, Тулуза, Бордо, Байонна. Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром Куру в Гвіані.

На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку, електронні вироби і засоби зв’язку, рухомий склад залізниць, найсучасніше озброєння. Країна є піонером в галузі волоконної оптики.

Добре розвинена в країні хімічна промисловість, особливо її нові галузі та "верхні поверхи". Франція – великий виробник синтетичних волокон і синтетичного каучуку, соди, калійних та азотних добрив, синтетичних миючих засобів тощо. У всьому світі відома компанія-гігант "Мішлен", що спеціалізується на гумотехніці та автошинах.

Розвинені також легка і харчова промисловість. Франція має заслужену славу як виробник і експортер таких споживчих товарів: одяг, ювелірні вироби, парфуми, косметика, вина, коньяк, книжкова продукція тощо.

Сільське господарство. Франція є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Західній Європі та одним з найбільших її експортерів у світі. За вартістю сільськогосподарського експорту вона поступається лише США, а як чистий експортер – США і Нідерландам. Основою цього стали сприятливі природні умови і великі площі придатних для використання земель. Найкращі орні землі Франції знаходяться в басейні Сени і на північному сході. На більш зволоженому північному заході переважають луки та пасовища.

Загальний високий рівень розвитку країни також позитивно позначився на сільськогосподарському виробництві – воно належить до інтенсивних і високопродуктивних. У сільському господарстві працює 1,2 млн. осіб, середній розмір ферм становить 28 га.

Рослинництво дає 1/3 вартості продукції. Вирощують зернові, картоплю, цукрові буряки, олійні (рапс, соняшник). Щорічні збори зерна сягають 60 млн. тон (з них 35 млн. тон пшениці), половина його йде на експорт. Головний район вирощування пшениці – басейни Сени і Луари, кукурудзи – жаркіший і вологіший басейн Гаронни. Цукрові буряки вирощують у басейні Сени та на півночі. Франція є найбільшим виробником і експортером цукру в Західній Європі.

Вирощують різноманітні овочі, фрукти і квіти, в тому числі для виготовлення парфумів. Серед фруктів найпоширеніші яблука, переважна частина врожаю переробляється на сидр та кальвадос. Цитрусових і оливок порівняно мало, бо зона субтропіків у Франції не така значна за площею як в Італії або Іспанії.

Важливу роль відіграє виноградарство. За збором винограду, виробництвом і експортом вина, споживанням його на душу населення Франція займає друге місце в світі, лише трохи поступаючись Італії. Французькі вина та коньяки вважаються найкращими в світі.

Тваринництво дає 2/3 вартості продукції сільського господарства. Провідної галуззю є скотарство. Спеціалізовані свинарство і птахівництво стали розвиватися порівняно недавно. На південних схилах Центрального масиву зберігся невеликий район вівчарства (переважно молочного напрямку). Розведення дрібної рогатої худоби (кіз та овець) залишається галуззю спеціалізації Корсики. Серед екзотичних напрямків тваринництва Франції – розведення жаб і равликів.

М’яса виробляють по 110 кг на кожного жителя, дуже значним є також виробництво молока. Місцеві сировари виготовляють 400 сортів сиру. М’яса вивозиться порівняно небагато, натомість Франція славиться у світі як експортер твердих сирів.

Рибальство виконує допоміжні функції у забезпеченні продуктами харчування. Франція виловлює щороку до 0,5 млн. тон риби (переважно тріска й оселедець), певне значення мають устричний промисел, заготівля водоростей та інших морепродуктів.

Досить значною є власна заготівля деревини – понад 33 млн. м³ на рік. Це результат широкого впровадження промислового лісівництва (піщані низовини-ланди між Гаронною і Піренеями виявилися придатними для вирощування приморської сосни).

Транспорт. Франція має одну з найрозвинутіших транспортних систем у Європі та є піонером у виготовленні й застосуванні надшвидкісних засобів транспорту. На лінії Париж – Ліон завдовжки 425 км уперше в світі почав курсувати поїзд зі швидкістю 270 км/год (зараз уже 400 км/год). Франція першою започаткувала авіарейси пасажирського надзвукового літака "Конкорд".

Центром транспортної системи Франції є Париж. Він зв’язаний водною артерією Сени з морем. До Парижа з чотирьох боків підходять газопроводи, нафтопровід від Гавра і лінії електропередачі з півночі та районів Альп і Піренеїв. З Парижа в усі боки відходять залізниці і автостради. Найважливіший транспортний коридор країни утворився по лінії Гавр – Париж – Ліон – Марсель. Він насичений найрізноманітнішою і найсучаснішою транспортною інфраструктурою. Париж є третім повітряним вузлом Європи, він поступається тільки Лондону і Франкфурту-на-Майні.

Туризм. Серед галузей нематеріальної сфери діяльності Франції виділяється туризм. До Другої світової війни за кількістю іноземних туристів Франція посідала перше місце в світі, зараз – третє (40 млн. осіб щороку), трохи поступаючись Італії та Іспанії. Природні й соціально-економічні умови Франції сприятливі як для екскурсійно-пізнавального, так і для лікувально-оздоровчого та спортивного туризму.

Серед природних рекреаційних факторів – чудовий клімат, морські узбережжя з пляжами, гірські масиви Альп і Піренеїв, численні джерела цілющих вод. Країна багата на пам’ятки історії, культури, архітектури і мистецтва. Вони охоплюють стародавню римську епоху, середньовіччя, нові часи і сучасність. Насиченість території соборами, монастирями, палацами, фортецями і різноманітними музеями є однією з найвищих у світі. До того ж ці споруди майже не зазнали руйнувань у XX столітті. На охорону культурної спадщини витрачаються великі кошти.

Франція має добре розвинену туристичну інфраструктуру, яка включає транспорт, заклади харчування, готелі, а також організацію турів, забезпеченість інформацією, картами, сувенірами тощо.

Внутрішні відмінності

Територія Франції поділяється на вісім економічних районів, які одночасно є районами внутрішнього регіонального планування. Це столичний район Іль-де-Франс (Париж), Паризький басейн, Північ, Схід, Схід-Центр, Середземномор’я, Південний Захід і Захід. Населення і господарство Франції здавна були зосереджені в річкових долинах і басейнах. У середні віки зросло значення Парижа як столиці королівства, Фландрії з її вовняними мануфактурами і Ліона з торгово-транспортними функціями та виробництвом шовку.

У XIX столітті важливу роль почали відігравати Північ і Схід, де сконцентрувалась текстильна і важка промисловість. У цілому східна частина Франції, яка прилягає до головної західноєвропейської "осі" виявилася більш розвиненою, ніж західна, що повернута в бік океану і відсталих піренейських країн. Після Другої світової війни Париж продовжує залишатися головним господарським і культурним ядром Франції, але ситуація на "околицях" змінилася. Північ і Схід ще й досі охоплені депресією, а Південний Захід і Захід розвиваються швидко. Бурхливі темпи розвитку характерні і для Середземноморського району. Але територіальна структура господарства країни зберігає яскраво виражений моноцентричний характер.

1. Іль-де-Франс – район, в центрі якого знаходиться сам Париж. Територія ця здавна була ядром королівства й відігравала особливу роль у житті Франції. Вона насичена численними історичними і культурними пам’ятками (художній музей Лувр, палацово-парковий комплекс Версалю та багато інших).

Господарське значення району пов’язано з фінансовою, науковою та культурно-освітньою діяльністю, міжнародним туризмом. Париж – світовий центр моди і високих технологій в галузі атомної енергетики, авіакосмічного та залізничного машинобудування, біотехнологій і фармацевтики.

Сільське господарство району має інтенсивний приміський характер (молочне скотарство, птахівництво, свинарство, картоплярство і овочівництво, садівництво, ягідництво).

2. Паризький басейн – у природному відношенні це басейн Сени і його найближче оточення зі сприятливим поєднанням родючих ґрунтів, рівнинного рельєфу, теплого і вологого клімату.

Промислове значення району дуже зросло після Другої світової війни в результаті деконцентрації промисловості Великого Парижа. У малих і середніх містах тут з’явилися підприємства автомобільної, електронної і фармацевтичної галузей.

Найбільшим є портово-промисловий вузол Нижньої Сени з містами Гавр і Руан (портова діяльність, нафтопереробна і нафтохімічна, бавовняна, паперова і харчова галузі, кольорова металургія, суднобудування). Гавр є другим за вантажообігом портом Франції (після Марселя) і одним з найбільших у Європі. Це справжні "морські ворота" Парижа. Через Гавр і Руан проходить половина експорту країни. На узбережжі Ла-Маншу розташована військово-морська база і важливий центр суднобудування – Шербур.

Паризький басейн уособлює сільське господарство Франції (30% його валової продукції) з посівами пшениці і цукрових буряків, виноградарством Шампані й Бургундії, молочним і м’ясним тваринництвом Нормандії.

В Нормандії (м. Байо) знаходиться відомий музей Вільгельма Завойовника.

3. Північ – найменший за населенням економічний район (але густота населення тут дуже висока), за площею він трохи більший за Іль-де-Франс. Північний район має багато спільного з сусідньою Бельгією. Найважливіша його частина – Фландрія ще у XII–XV століттях вважалась найрозвинутішою частиною Європи. В XIX і в першій половині XX століття Північ стала головним промисловим районом Франції, районом вугілля, металу, металомісткого машинобудування (сільськогосподарські машини, локомотиви, шахтове й металургійне обладнання) і текстилю. Зараз ці галузі втратили колишнє значення.

Найбільшою тут є агломерація навколо міста Лілль. Порти Булонь, Кале, Дюнкерк орієнтовані на зв’язки з Великобританією. Дюнкерк став важливим центром нафтопереробки і виплавки сталі.

У сільському господарстві молочне скотарство і свинарство доповнюється вирощуванням зернових (пшениця, ячмінь) і технічних культур (рапс, цукровий буряк, льон, хміль).

4. Схід – це історичні провінції Лотарингія, Ельзас і Франш-Конте – так звані "прикордонні землі", які довгий час були "яблуком розбрату" між Німеччиною і Францією. Схід являє собою головний район важкої промисловості Франції. Його перевагами є мережа водних шляхів і наявність покладів вугілля, залізної руди, калійної і кам’яної солей.

Гірничу справу доповнюють виплавка металу, виготовлення рейок, сталевих конструкцій, прокатного листа (Агонданж, Тьонвіль, Лонгві), хімічна промисловість (Страсбург, Карлен). Розвиненою ще з XVIII століття була текстильна (зокрема – бавовняна) промисловість (Мюлуз, Кольмар, Сен-Дьє). Як і Північ, Східний економічний район у другій половині ХХ століття опинився в депресивному стані. Переструктуризація часто здійснювалася за рахунок виробництва автозапчастин. Тим більше, що головні заводи "Пежо" розташовані у конурбації Сошо-Монбельяр.

У сільському господарстві представлені м’ясо-молочне скотарство та зернові і кормові культури. В долині Рейну – виноградарство, овочівництво, садівництво.

Серед міст Східного економічного району найвідоміший Страсбург, який вигідно розташований на Рейні між французькими Вогезами і німецьким Шварцвальдом. Страсбург – одна із "столиць Європи", тут працюють Європейський парламент і Комісія з прав людини.

5. Схід–Центр (або Рона–Альпи, або Ліонський район) охоплює схід Центрального масиву, долину Сони і Рони, Савойські Альпи. Район має виняткове транспортне значення, розвинені гідро- і атомну енергетику, нафтопереробку, енергомісткі виробництва (електрометалургія, електрохімія, целюлозно-паперова промисловість), виробництво текстилю (шовкові й синтетичні тканини) та одягу, вантажних машин і автобусів; молочне і м’ясне тваринництво. Він виконує також рекреаційні функції. Головна промислова зона простягнулась суцільною смугою від Ліона до Сент-Етьєна.

Ліон (1,2 млн. жителів) свого часу був столицею Римської Галлії. У середньовіччя його ярмарки, банки і грошові операції, а пізніше шовкова промисловість набули світової слави. Ліон – друге місто Франції, проте дистанція між ним і Парижем занадто велика.

Місто Гренобль очолює район курортів і альпійського туризму. В 1924, 1968, 1992 роках тут проходили Зимові Олімпійські ігри. Одночасно Гренобль перетворився на один з провідних у Франції центрів наукомістких виробництв і наукових досліджень, особливо в галузі ядерної енергії і електроніки. В Греноблі діє Інститут географії Альп.

6. Середземномор’я (історичні провінції Лангедок, Прованс, Корсика) займає субтропічне узбережжя, відокремлене з півночі горами.

У сільському господарстві домінують виноградарство, вирощування овочів, фруктів і квітів. Лангедок є найбільшим у світі районом монокультури винограду. Маленьке містечко Ґрас у передгір’ях Приморських Альп заслужило назву "столиці квітів і парфумів". Його оточення є постачальником сировини для парфюмерно-косметичної промисловості Парижа – тут вирощуються троянди, жасмин, лаванда, іриси, мімози та інші ефіроолійні рослини (хоча багато їх експортується з Болгарії, Туреччини, Марокко, Тунісу, Мадагаскару).

Головне місто на узбережжі – Марсель (1,1 млн. жителів). Його морський порт є найбільшим у Франції за вантажообігом. Марсель – велике промислове місто. Найважливішими в ньому є нафтопереробна, нафтохімічна, металургійна і харчова галузі. На схід від Марселя знаходиться Тулон – військово-морська база Франції в Середземному морі.

Середземномор’я – район туризму і курортів. Головна принада району – це клімат, море, пляжі й мальовничі ландшафти. Середня температура січня на узбережжі +7 °С, липня +23 °С, літо сухе, купальний сезон триває з травня по листопад. Рив’єра (Лазуровий берег) завдовжки 70 км стала всесвітньо відомою курортною зоною ще в XIX столітті. Впродовж року її відвідує 15 млн. осіб. Рив’єра – це не тільки пляжі, це величезний комплекс оздоровчих, лікувальних, спортивних, культурних, комунікаційно-інформаційних закладів. Найбільшими містами Лазурового берега є Ніцца та Кан з його Палацом кіно і міжнародними кінофестивалями.

Науково-технічна революція вплинула і на розвиток Середземномор’я. На узбережжі виникло чимало технополісів, пов’язаних з електронікою, інформатикою, науками про людину, Землю, океан. Вони розмістилися в містах Монпельє, Ніцца та інших. Головним фактором їх виникнення стало сприятливе природне середовище, яке і приваблює сюди спеціалістів найвищої кваліфікації.

Корсика є найменш розвиненою частішою Франції. Тут усе ще існують відсталі відносини і відстале сільське господарство (вівчарство і козівництво; вирощування оливок і винограду). Характерним є відтік населення з острова.

7. Південний Захід – це майже 1/5 території Франції, але тільки 1/10 її населення. Складові його рельєфу – Піренеї, Аквітанська низовина і захід Центрального масиву. Важливу роль в районі відіграють сільське господарство (кукурудза, пшениця, тютюн, виноград; скотарство і свинарство), промислове лісівництво, виплавка алюмінію та аерокосмічна промисловість. Найбільшими містами є Бордо і Тулуза.

Бордо – порт у гирлі Гаронни, який в середні віки мав найтісніші зв’язки з Англією, а потім брав активну участь у колоніальній торгівлі. Зараз портова діяльність у ньому поєднується з переробкою нафти і продуктів тропіків, виноробством і аерокосмічною справою.

Тулуза вигідно розташована в долині Гаронни. Це місто студентів і наукових лабораторій, яке за науковим потенціалом поступається тільки Сорбонні. Тулуза перетворилася на один з центрів високих технологій і найбільший у Європі аерокосмічний центр, з яким пов’язані конструювання і виготовлення літаків "Каравела", "Міраж", "Конкорд", "Аеробус" та ракет "Аріан" і "Гермес". Тут знаходиться національний центр космічних досліджень і Космічний музей. Тулуза – побратим Києва.

На Південному Заході багато морських і гірських курортів, пам’яток старовини. В передгір’ях Піренеїв лежить маленьке містечко Лурд. Це курорт з цілющими водами і одночасно великий релігійний (католицький) центр, який щороку відвідує понад 3 млн. прочан.

8. Захід (Бретань і землі на південь від нижньої Луари) – у минулому найбідніша частина Франції з досить суворою природою. Значну роль тут завжди відігравало мореплавство. Звідси колонізувалась Французька Канада і починались морські подорожі навколо світу. Портові міста Сен-Назер і Нант у гирлі Луари – найбільші у свій час центри французького суднобудування (суховантажні та рибальські судна), зараз спеціалізуються на виготовленні прогулянкових суден. Порт Брест зберіг спеціалізацію на військовому суднобудуванні та залишається головною військово-морською базою Франції в Атлантичному океані.

Захід залишається важливим районом рибальства та інших морських промислів.

Швидкий розвиток Франції у другій половині XX століття позитивно вплинув і на цей район. Поява ринків ЄС дала змогу по-новому використати малопродуктивні, але постійно зволожені землі. Вироблені тут м’ясо птиці, свинина, яловичина, масло, рибні та м’ясні консерви становлять значну частину тваринницької продукції Франції та її експорту. Традиційні галузі промисловості – шкіряно-взуттєву, деревообробну і харчову – доповнили автомобільна, електронна і аерокосмічна. Маленьке місто Анже з його університетом перетворилося на зразок технополісу електронних галузей. У районі чимало морських курортів та історичних пам’яток: курорт Сен-Мало, монастир Монт-Сен-Мішель та інші.