Фондовий ринок України

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Контрольна робота

з дисципліни Основи ринку цінних паперів

виконала студентка 3-ого курсу

групи ЗМЗЕД-41

спеціальності

”менеджмент ЗЕД"

Бобруйко Ірина

Викладач: Колобова Л.В.

Київ 2006

Завдання 1. Розкрити основні тенденції і проблеми розвитку фондового ринку України.

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної системи країни безперервно йшов процес створення ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб’єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника - держави, формування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий ринок, - досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегменту економіки.

Розглянувши умови виникнення і подальшої перспективи розвитку фондового ринку в Україні, можна відмітити, що його формування відбувалося в кілька етапів. Перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі - продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

розвиток ринку державних боргових зобов’язань;

вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів.

Фінансовий ринок України відкритий для західних інвестицій, однак його привабливість, за оцінкою західних інвесторів, украй низька. Втім, це біда не лише нашої країни.

Особливої актуальності набуває підвищення ефективності використання іноземних кредитів, а також залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств. Обсяг заощаджень свідчить, що навіть за умов довготривалої економічної кризи інвестиційний потенціал домашніх господарств як постачальників інвестицій є вельми суттєвими. За цих умов основними пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути:

стабілізація законодавчої бази, запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі;

проведення адміністративної реформи і, зокрема, реформи Міністерства фінансів у напрямі вдосконалення його організаційної структури, уточнення функції, підвищення ролі і статусу;

централізація та організаційна оформленість обігу ЦП в Україні через створення єдиної біржової системи;

здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів, обмеження доступу до нього нерезидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу;

запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;

обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик;

залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств;

розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування;

створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку;

формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту, тобто такого учасника, для якого соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці.

Завдання 2. Розкрити зміст понять: „облігація”, „корпоративна облігація", „муніципальна облігація”, „вартість погашення облігації”, „вартість облігації, „рейтинг облігації”.

На ринку цінних паперів України функціонують різні цінні папери, одним з яких є облігація.

Облігація - це боргове зобов'язання, відповідно до котрого позичальник гарантує кредитору виплату певної суми після закінчення певного терміна і виплату щорічного прибутку у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка.

Облігації приносять їхнім власникам прибуток у виді фіксованого відсотка від своєї номінальної вартості. Навіть якщо цей відсоток змінюється (облігації з плаваючою ставкою), ті самі зміни носять строго визначений характер. Тому облігації називаються цінним папером із фіксованим прибутком.

Облігації мають загальну (або номінальну) ціну, викупну і ринкову ціну. Номінальна ціна надрукована на самій облігації і служить у якості бази при подальших перерахунках і при нарахуванні відсотків. По викупній ціні, яка може збігатися, а може не збігатися з номінальної, що залежить від умов позики, емітент викуповує облігацію після закінчення терміну позики. Ринкова (курсова) ціна облігацій визначається виходячи з умов самої позики і ситуації, що склалася в момент реалізації на ринку облігацій.

Значення ринкової ціни облігації, виражене у відсотках до її номіналу, називається курсом облігації. Звичайно в якості номіналу облігації задається величина 100 або 1000 грошових одиниць.

Однієї з основних характеристик облігації є термін її дії (дозрівання), після закінчення якого тримач одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення.

По строку дії облігації діляться на:

короткочасні - від року до 3 років;

середньо тривалі - від 3 до 7 років;

довготривалі - від 7 до 30 років;

безстрокові - виплата відсотків робиться невизначено довго й у такий спосіб відшкодовується сума, витрачена на купівлю облігації, а інвестори одержують прибуток від наступної виплати відсотків.

Для державних і корпораційних облігацій насамперед передбачається періодична виплата прибутків у вигляді відсотків і робиться вона по купонах, (наприклад, облігації державної ощадної позики). Купон являє собою вирізний талон із надрукованої на ньому цифрою купонної ставки. Факт виплати прибутку відзначають вилученням купона з карти, що додається до облігації. У залежності від умов позики купонний прибуток може нараховуватися по кварталах, півріччям і один раз у рік.

Облігації можуть перебувати у вільному або в обмеженому обігу. Облігації державних та муніципальних позик випускаються на пред'явника.

Муніципальні облігації випускаються за рішенням місцевих органів влади. Умови їх випуску пов'язані з особливостями регіону та мають конкретний характер. Широко відомі муніципальні облігації житлових і телефонних позик.

Корпоративні облігації випускаються з метою акумулювання додаткових коштів на термін. Існують такі різновиди цього типу облігацій:

облігації під заставу майна;

без заставні облігації;

конвертовані облігації;

прибуткові облігації;

дисконтні облігації.

Класифікують корпоративні облігації за такими ознаками:

термін дії:

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові;

ті що випускають на термін більше 10 років

термін погашення:

строкові (безвідключні);

дострокові (відключні);

вид закріпленості власності:

конвертовані;

неконвертовані;

форма обігу:

конвертовані;

неконвертовані;

забезпеченість активами:

забезпечені (заставні);

незабезпечені;

методи одержання прибутку:

із плаваючим (коливним) прибутком;

із жорстким (фіксованим) прибутком;

принципи одержання прибутку:

безвідсоткові;

відсоткові:

купонні;

виграшні;

регулювання терміну погашення:

із розширенням (звуженням) терміну;

серійні.

Важливою умовою, що характеризує випуск облігацій, є його забезпечення, тобто майново-матеріальна база емітента, що забезпечує повернення вартості облігації у випадку банкрутства останнього.

Особливим видом облігацій є конвертовані. Після закінчення певного терміну ці облігації можуть бути обміняними на звичайні акції по встановленій обмінній шкалі. Це правило називається конверсійним привілеєм.

Розмір відсотка по облігаціях визначається низкою факторів: терміном, на який вони випущені; їх надійністю; рівнем інфляції; банківським відсотком. У умовах інфляції відсоток по короткострокових облігаціях часто виявляється вище, чим по довгостроковим. Вирішальну роль у визначенні процентної ставки по облігації грають два основних фактори: рівень інфляції і ступінь ризику придбання облігації. Чим менш надійні облігації, тим вище відсоток. Тому процентна ставка встановлюється у залежності від рівня надійності облігацій.

На відміну від акцій облігації є цінними паперами з фіксованим і, головне, гарантованим із боку фірми прибутком. На відміну від власників акцій тримачі облігацій не є співвласниками акціонерного підприємства, а усього лише його кредитором. Ця обставина, як вважається, у цілому знижує ризикованість цього роду інвестицій, тому що тримач облігацій має право першочерговості в одержанні прибутків або поверненні своїх основних коштів у випадку зменшення прибули підприємства, також у випадку банкрутства.

У той же час прибутки по облігаціях відносно нижче, вони строго фіксовані, тобто на відміну від дивідендів по акціях не зростуть навіть при сверхвдалої діяльності підприємства.

Ринкові, біржові ціни на облігації різних організацій і випусків, так само як і на акції, схильні коливанням, викликаним безліччю факторів. Насамперед ці коливання зв'язані зі зміною ринкових процентних ставок на кредити. Якщо позикові гроші на фінансових ринках раптом за якимись причинами дешевшають, тобто кредитні ставки в банках зменшуються, і як слід - нові тиражі облігацій пропонують меншу щорічну норму прибутку, то в цьому випадку ранні випуски облігацій із фіксованим прибутком, установленим на минулих, більш вигідних умовах, стають значно привабливими для всіх інвесторів. Облігації ці відчувають підвищений попит, а ринкова ціна починає зростати, додатково збагачуючи їх власника, поки не досягне деякої рівноваги. Зворотне відбувається у випадку подорожчання кредитів і появи на ринках облігацій із більш вигідними умовами, що забезпечують більший щорічний прибуток.

Незважаючи на всі ці небезпеки, облігації вважаються в цілому, більш безпечним видом інвестицій, чим акції й інші види цінних паперів. Для багатьох інвесторів представляється психологічно більш комфортним мати фіксований щорічний прибуток, а наприкінці обговореного терміна повернення усієї вкладеної колись суми.

Завдання 3. Основні законодавчі акти, що регулюють фондовий ринок в Україні.

Механізм законодавчого регулювання ринку цінних паперів в нашій країні - це багаторівнева ієрархічна структура, в основі якої знаходиться Конституція України. Зокрема в статті 92 передбачено, що “засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків” встановлюються виключно законами України.

За роки незалежності в Україні формується законодавство з питань ринку цінних паперів. І тепер ми маємо більше 80 законодавчих актів, що стосуються різних граней регулювання правовідносин на українському ринку цінних паперів - це закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, нормативні акти міністерств та відомств, які в межах своїх повноважень здійснюють регулювання та контроль на ринку цінних паперів.

На цей час вже склалися декілька напрямків формування та розвитку законодавчої бази з питань регулювання цінних паперів:

Закони, укази, постанови з питань формування та регулювання ринку цінних паперів в цілому;

Закони, укази, декрети, постанови, нормативні акти з питань визначення видів цінних паперів, подяку їх реєстрації, випуску та регулювання обігу;

Закони, постанови, нормативні документи з питань розвитку професійної діяльності на ринку цінних паперів;

Закони, нормативні документи, що здійснюють опосередковане законодавче регулювання відносин на ринку цінних паперів та діяльності його учасників;

Закони, укази, постанови та законодавчо-нормативні документи, які забезпечують здійснення фінансової та інвестиційної політики в Україні, що сприяє розвитку цінних паперів;

Державні програми, специфічні акти-концерції, які визначають методи та напрямки регулювання ринку цінних паперів. Це, зокрема, Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України, програми діяльності Уряду, програми приватизації та інші;

Договори, конвенції, угоди, укладені з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими структурами в сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів;

Кодекси, положення яких регулюють встановлення правовідносин власності на ринку цінних паперів. Сюди можна віднести Цивільний кодекс України, Кримінальний Кодекс України, Кодекс про адміністративні порушення.

Слід наголосити, що загальні засади регулювання відносин ринку цінних паперів України встановлюються не лише згаданими законодавчо-нормативними документами, а також Законом України “Про власність”, яким визначається поняття права власності і його складових - прав володіння, користування і розпорядження.

Закон України “Про цінні папери та фондову біржу" - визначає поняття цінних паперів, їх види, регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів; визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж.

Закон України “Про господарські товариства” - визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності, права та обов'язки учасників та засновників.

Закон України “Про банки та банківську діяльність” - установлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління цінними паперами.

Закон України “Про приватизаційні папери” - визначає поняття та види приватизаційних цінних паперів, порядок їх випуску, розміщення використання та погашення.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про довічні товариства” - визначає поняття дочірнього товариства як інституціонального інвестора, особливості його створення і діяльності.

“Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Затверджено Указом Президента України - визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок їх створення й умови діяльності; вводить поняття “інвестиційний сертифікат” як вид цінних паперів.

“Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України". Затверджена Постановою Верховної Ради України - визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України.

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" - визначає напрями державного регулювання ринку цінних паперів України.

Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів України" - визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

Закон України “Про корпоратизацію”.

Закон України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку".

У законодавчому регулюванні національного фондового ринку важливу роль відіграють міжнародні-правові акти договори, конвенції, угоди, укладені з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання цінних паперів.

Стан діючого законодавства України, що регулює сферу функціонування цінних паперів, характеризується не стільки наявністю недоліків, скільки тим, що він відображає умови в яких розроблялись і вводились в дію зазначене законодавство. Як свідчить історичний аналіз, правове поле регулювання ринку цінних паперів в Україні створювалось на початку 1990 року, за умови відсутності в Україні власного ринку цінних паперів, свій регулюючий вплив спрямувало на можливі в майбутньому, а не на фактично існуючі відносини.

Перераховані вище законодавчі документи строювались поспіхом, без достатніх розробок.

На сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів ведуться роботи по доопрацюванню та доповненню законодавчих актів з питань: “Про довічне управління майном", “Про інструменти спільно інвестування", “Про торгівлю контрактами з цінними паперами", “Про акціонерні товариства”, “Про цінні папери та фондову біржу", та внесення пропозицій по ряду інших питань, які мають пряме відношення до законодавчого забезпечення ринку цінних паперів.