Організація управлінського обліку

Завдання 1.

Організація управлінського обліку на підприємстві залежить від його структури, масштабів діяльності та політики керівництва.

А) Наведіть коротку характеристику та схему управління базового підприємства.

1.1. Коротка характеристика та схема управління ПФ “Таврія”.

В 1994р. була зареєстрована приватна фірма «Таврія».

В зв’язку з тим, що після розвалу планової соціалістичної економіки були розірвані зв’язки між постачальниками та роздрібними споживачами, а точніше були ліквідовані державні оптові бази, на момент організації фірми конкуренція була дуже слабкою.

З 1994р. фірма займалась постачанням на київські ринки продуктів харчування з південних районів України, таких як: халва, краснодарський соус, кабачкова ікра та ін.

Надалі в обсязі продаж почали переважати кондитерські вироби.

В 1996р. фірма стала офіціальним дистриб’ютором Дніпропетровської Кондитерської Фабрики. Це дозволило різко збільшити обсяги продаж, бо до цього всі закупки робилися за власні оборотні кошти, яких було явно недостатньо. Зараз же фірма отримала товарний кредит, який перевищував власні кошти.

Подальший розвиток був пов’язаний з налагоджуванням подібних відносин з іншими значними кондитерськими фабриками України, таких як:

    Луцька Кондитерська Фабрика

    Мариупільська Кондитерська Фабрика

    Харьківська Кондитерськая Фабрика

    Заводи харчових товарів міст:

    Дніпропетровська

    Дніпродзержинська

    Білої Церкви

    Богуслава

    Харчосмакові фабрики міст:

    Кременчуга

    Скадовська

Для збільшення обсягів продаж у Києві було відкрито 3 філіали оптових складів, загальною площею 4000 кв. метрів. Після цього було організоване дочірнє підприємство «Таврія – плюс» в м. Біла Церква.

Після змін на кондитерському ринку України й появи таких концернів як: «АВК», «Укрпромінвесткондитер» (торгівельна марка «Рошен») фірма «Таврія» стала офіціальним дистриб’ютором цих концернів і Харьківської Бісквітної Фабрики, при цьому багаторазово збільшився оборотний капітал фірми за рахунок товарних кредитів вищезгаданих постачальників.

Основними клієнтами фірми є роздрібні структури м. Києва:

    Cash and Carry

    лоточники

    гастрономи

    і т.д.

Для споживачів передбачені знижки в залежності від обсягів обираємої продукції. Для постійних клієнтів діють накопичувальні знижки. Організована дистриб’юторська мережа, для якої передбачене надання товарного кредиту в розмірі декількох мільйонів гривень.

На основі філіалів «Таврії» основні постачальники організують презентації новинок на кондитерському ринку для ознайомлення споживача зі своїми новими розробками.

На початку діяльності конкуренція практично не відчувалась. В основному вона заключалася у відстеженні цін у конкурентів на аналогічні товари. Надалі конкуренція почала загострюватися у зв’язку зі структуризацією ринку. Але зараз ціни практично у всіх однакові. Та в зв’язку з тим, що великі постачальники установлюють «рекомендовані» оптові ціни боротьба між конкурентами заключається в тому, що б утриматися серед дистриб’юторів і утримати величину знижки від постачальників на товари, що отримують.

Крім цього, основну роль почала грати собівартість реалізуємо продукції, тобто витрати, які несе фірма в зв’язку зі своєю звичайною діяльністю:

    заробітна плата своїм співробітникам;

    транспортні витрати;

    оренда складських приміщень;

    та ін.

Однією з найважливіших переваг перед конкурентами є безкоштовна доставка власним транспортом товарів покупцям по м. Києву і області.

З самого початку організації фірми комп’ютеризації фірми приділялась пильна увага. На це ніколи не заощаджувались кошти. Купувались найсучасніші бухгалтерські програми «Фін-експерт», «Бэст», «1с бухгалтерія».

Б) Відповідно до наведеної схеми управління, визначте внутрішніх користувачів, необхідну їм інформацію та мету її використання.

      Детальна характеристика внутрішніх користувачів облікової інформації на ПФ “Таврія”

Генеральний директор –

    інформація про загальний фінансовий стан підприємства;

    інформація про прийняття управлінських рішень тактичного і стратегічного розвитку.

Комерційний директор –

    інформація про поточну дебіторську заборгованість;

    інформація про поточну кредиторську заборгованість;

    інформація про наявність товарних запасів на складах;

    інформація про обсяги продажів.

Головний бухгалтер та бухгалтерія –

    інформація про облік грошових коштів, ТМЦ та основних засобів;

    про дотримання кошторису витрат;

    про реалізацію продукції;

    інформація про нарахування та перерахування податків і платежів до бюджету, внесків на соціальне страхування, коштів на фінансування капітальних вкладень;

    інформація про погашення в установлені строки заборгованості банкам по позикам;

    відрахування коштів у фонди економічного стимулювання та інші фонди та резерви;

    інформація про витрати фонду заробітної плати, встановлення посадових окладів;

    про інвентаризацію грошових коштів, ТМЦ, основних фондів, розрахунків та платіжних зобов’язань;

    про стягнення дебіторської заборгованості та погашення кредиторської;

    інформація при прийнятті рішень, щодо покращення загального фінансового стану підприємства.

Заступник генерального директора –

    інформація про використання транспорту (логістика транспортних доставок);

    інформація про безнадійних боржників, банкрутів;

    інформація про результати інвентаризації (нестачі);

Заступник генерального директора (будівництво, інфраструктура) –

    інформація про необхідність проведення ремонту (будівель), кошториси на проведення ремонтно-будівельних робіт;

    інформація для своєчасного проведення ремонту будівель і доріг на території фірми;

    інформація про розробку проектно-кошторисної документації на капітальне будівництво.

Начальник відділу продаж –

    інформація про залишки товарів, відомості про результати інвентаризацій, справки про неплатоспроможність окремих замовників;

    інформація для поліпшення збуту товарів.

Менеджери з продажів –

    інформація про стан товарів, їхній асортимент;

    інформація для оновлення продукції;

    інформація про залишки товарів;

    інформація про обсяг продажу в розрізі торгівельних марок;

    інформація про дебіторську заборгованість.

Начальники філій –

    інформація про залишки товарів, їх реалізацію, собівартість;

    відомість про оплату праці, табелі робочого часу.

Служба охорони –

    для забезпечення надійної охорони матеріальних цінностей, які належать фірмі.

Завідуючий господарським відділом –

    інформація про необхідність господарчого обслуговування підрозділів фірми;

    інформація для задоволення господарських потреб.

Начальник відділу інформаційних систем – л

    інформація щодо відповідних систем обліку;

    інформація для розробки програм, які удосконалюють та поліпшують відповідні системи обліку.

Офіс-менеджер –

    інформація про необхідність введення тієї чи іншої трудової одиниці;

    інформація для забезпечення фірми кадрами, зниженню плинності кадрів та зміцненню трудової дисципліни.

Юрист –

    інформація про дотримання законності в діяльності підприємства, про використання правових методів в боротьбі з безгосподарністю;

    інформація для захисту інтересів фірми та її учасників.

Завдання 2.

Головним об’єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти.

Відповідно до наведеної характеристики діяльності базового підприємства наведіть класифікацію виробничих витрат; класифікацію витрат для прийняття рішень та планування; класифікацію витрат для виконання контролю та регулювання.

Дайте визначення для кожного поняття класифікації витрат.

2.1.Класифікація виробничих витрат.

Виробничі витрати – це витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів для реалізації.

В торгівельній сфері до таких витрат належать:

    вартість куплених товарів,

    заробітна плата продавцям з відрахуванням від неї,

    амортизація обладнання тощо.

Залежно від характеру їх зв’язку з певним об’єктом: товаром, підрозділом, проектом тощо виробничі витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Непрямі витрати – це витрати , що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Виробничі витрати також розподіляються на основні та накладні витрати.

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на купівлю товарів. Вони поділяються на три групи:

    Прямі матеріальні витрати (грошові кошти, за які купується товар).

    Прямі витрати на оплату праці (заробітня плата та інші виплати робітникам, зайнятим виконанням робіт або наданням послуг з продажу товарів).

    Інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соцзаходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо).

Накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом торгові, які не можуть бути віднесені до певних товарів економічно можливим шляхом.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма зарплата), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

На прикладі ПФ “Таврія” виробничі витрати складає собівартість товарів, яка складається:

    витрати на купівлю товарів;

    транспортно-заготівельні та складські витрати;

    витрати на оплату праці:

Основна зарплата – зарплата відповідно до встановлених відпрацьованих норм часу.

Додаткова зарплата – доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні плати, передбачені чинним законодавством.

    відрахування на соціальні заходи;

    загальновиробничі витрати;

    витрати на управління персоналом,

    амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення,

    амортизацію нематеріальних активів,

    витрати на утримання. Експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення,

    витрати на опалення, освітлення, водопостачання,

    оплата праці загальновиробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи,

виробничі накладні витрати приймаються керівником підприємства на весь рік за результатами складу цих витрат по факту попереднього року.

2.2. Класифікація витрат для прийняття рішень та планування.

Витрати для прийняття рішень та планування можливо класифікувати по слідуючим ознакам:

    Релевантні та нерелевантні витрати.

    Дійсні та можливі витрати.

    Маржинальні та середні витрати.

    Постійні і змінні витрати.

    Обов’язкові та дискреційні витрати.

Розглянемо кожен з цих пунктів:

    Релевантні та неревантні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішень.

Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень.

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат.

Розуміти взаємозв’язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень. Для опису “поведінки” витрат в літературі традиційно використовують терміни: “змінні витрати” і “постійні витрати”, а також “напівзмінні витрати” і “напівпостійні витрати”. При цьому, як основний фактор витрат, звичайно розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу.

Функції бізнесу

Фактори витрат

Дослідження і розробки

Кількість проектів. Технічна складність проектів.

Проектування продукції, послуг і процесів

Кількість виробів. Кількість складових частин виробу.

Виробництво

Обсяг виробництва. Кількість переналадок обладнання. Основна зарплата.

Маркетинг

Кількість рекламних оголошень. Кількість продавців. Виручка

Доставка

Кількість замовників. Відстань перевезень.

Обслуговування клієнтів

Кількість замовлень

Управління

Кількість замовлень. Кількість персоналу

Розглянемо релевантні та нерелевантні рішення, які існують на фірмі “Таврія”.

Наприклад, розглядається питання – придбати нове обладнання або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість обладнання та оренда плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

У нашому прикладі диференційні витрати – це різниця між вартістю обладнання і сумою орендної плати за період його експлуатації.

    Дійсні та можливі витрати.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних коштів: придбати цінні папери або придбати ще один транспортний засіб для виробничих потреб, який можливо у вільний час здавати в оренду.

У цьому разі релевантні витрати для наведених варіантів становлять:

Дійсні витрати + Можливі витрати = Релевантні витрати

Варіант 1 (придбати акції)

Вартість акцій + Втрати доходу від здачі транспорту в оренду =

= Релевантні витрати для варіанту 1

Варіант 2 (придбати транспортний засіб і здати його в оренду).

Вартість транспортного засобу + Втрати доходу від дивідендів =

= Релевантні витрати для варіанту 2.

    Маржинальні та середні витрати.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Наприклад, на заводі окрім виробництва автокранів хочуть займатися виробництвом окремих запчастин автокранів, наприклад, редукторів.

Загальні витрати на виробництво першого редуктора – 3 000грн, а на виробництво двох редукторів буде витрачено 5 900грн. Отже, собівартість першого редуктора – 3 000грн, а другого – 2 900грн. Це явище виникає через вплив багатьох факторів, наприклад таких, як розігрів печі, у який деталі по технології повинні пройти закалку складає приблизно 2 години, а якщо закалку будуть проходити одразу дві деталі уже не виникнуть.

Тепер визначимо середні витрати на виробництво одного редуктора:

5 900 : 2 = 2 950 грн.

Як бачимо, в середньому собівартість одного редуктора дорівнює 2 950грн, хоча фактично редуктори мають різну собівартість.

    Постійні і змінні витрати.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати на оплату праці, прямі витрати матеріалів, частина виробничих накладних витрат.

Але, в розрахунку на одиницю продукції змінні витрати залишаються постійними.

Існують ще напівзмінні витрати – це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії, та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочується в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змінних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати – це витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування тощо.

Щодо поведінки постійних витрат, то слід сказати, що постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до обсягу діяльності.

Наприклад, якщо рентні платежі складають 1 000 грн., то при обсязі виробництва 200 шт. на рік вони складуть 5 грн. на кожну одиницю продукції, а при зростанні обсягу на 25% (250 шт. на рік) ці витрати становитимуть 4 грн. на одиницю.

Існують також так звані, напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата ремонтних робітників, за умови, що для обслуговування на кожні 1 000 машино-годин роботи обладнання потрібний один ремонтник.

    Обов’язкові та дискреційні витрати.

Витрати номінальної потужності – це заплановані накладні витрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. Такі витрати носять назву обов’язкових.

Сюди можна віднести слідуючи витрати:

У випадку страйку існує ймовірність відновлення нормальної роботи, тому необхідно зберегти визначену базу, яка вимагає витрат номінальної потужності (витрати на заробітну плату необхідного керівного “ядра”, технічного і обслуговуючого персоналу, яке б було збережено в подібній ситуації “готовності до роботи”). Також сюди можна віднести податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.

Дискреційні витрати – виникають протягом визначеного періоду часу (тобто це періодичні витрати) в результаті конкретного стратегічного рішення, яке прийнято керівництвом організації. Вони не пов’язані з обсягом виробництва або збуту. Наприклад, це витрати рекламних засобів і витрати на програми підвищення кваліфікації персоналу.

2.3. Класифікація витрат для виконання контролю і регулювання.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Одні й ті ж самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівництва цеху підприємства та неконтрольованими для керівника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих – амортизація обладнання.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

Центр відповідальності – це сегмент діяльності підприємства, в якому встановлено персональну відповідальність керівника за показники діяльності, які він повинен контролювати.

Наприклад, у цеху начальник цеха повинен контролювати витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, робочого часу. Коли з цеху виходить готова продукція вона переходить в інший центр відповідальності або реалізується на сторону.

Завдання 3.

Запланована підприємством виручка від реалізації складає 800 000грн. (при ціні 10грн. за одиницю). Витрати підприємства на виробництво і збут продукції включають:

    прямі матеріальні витрати і витрати на оплату праці (на одиницю) 3 грн.

    загальновиробничі витрати – 156 000грн. (в т.ч. змінні витрати

30 000грн.)

    адміністративні витрати – 47 000грн. (в т.ч. змінні витрати 9 000грн.)

    витрати на збут – 140 000грн. (в т.ч. змінні витрати – 41 000грн.)

Потрібно:

    Зробити розрахунок точки беззбитковості та запасу міцності;

    Визначити прибуток при запланованому обсязі реалізації;

    Визначити прибуток в разі зниження ціни на 5% і збільшення обсягу реалізації на 12%;

    Визначити прибуток при зростанні ціни на 2% і зниженні обсягу реалізації на 5%:

    Встановити який обсяг реалізації необхідний при ціні пункту 4 для одержання прибутку пункту 3.

Рішення.

1.Розрахунок точки беззбитковості та запасу міцності.

Аналіз беззбитковості, побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитковості – це обсяг реалізації (діяльності), при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю.

Точку беззбитковості може бути виражено в натуральних одиницях (кількість продукції), грошових одиницях (виручка) або у відсотках до нормальної потужності.

Зробимо розрахунок точки беззбитковості способами:

1.За допомогою рівняння:

Точка беззбитковості = змінні витрати + постійні витрати (1.1.)

Це рівняння виводиться з нижченаведеного:

Дохід від реалізації = змінні витрати + постійні витрати + прибуток (1.2.)

оскільки прибуток у точки беззбитковості дорівнює нулю.

В нашому випадку:

    Змінні витрати (загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва) складаються з:

    прямих матеріальних і витрат на оплату праці – 80 000 х 3 =

= 240 000грн.

    загальновиробничих витрат – 30 000грн.

    адміністративних витрат – 9 000грн.

    витрат на збут – 41 000грн.

Разом: 320 000грн.

    Постійні витрати (загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу виробництва) складаються з:

    загальновиробничих витрат – 126 000грн.

    адміністративних витрат – 38 000грн.

    витрат на збут – 99 000грн.

Разом: 263 000грн.

Точка беззбитковості в грошових одиницях:

320 000 + 263 000 = 583 000 (грн.)

Точка беззбитковості в натуральних одиницях:

Точка беззбитковості в грошових одиницях : Ціну за одиницю =

583 000 : 10 = 58 300(од.) (1.3)

    За допомогою показника маржинального доходу:

Маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції =

= Ціна за одиницю – Змінні витрати на одиницю. (1.4)

В нашому прикладі змінні витрати на одиницю продукції складають:

320 000 : 80 000 = 4 грн.

Тобто, маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції складає:

10 – 4 = 6 (грн.)

Перетворив рівняння (1.1.) таким чином:

Ціна за одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції =

= Змінні витрати на одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції +

+ Загальні постійні витрати;

(Ціна за одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) –

(Змінні витрати на одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) =

= Загальні постійні витрати;

Кількість одиниць реалізованої продукції = Загальні постійні витрати :

: (Ціна за одиницю - Змінні витрати на одиниця);

Точка беззбитковості в грошових одиницях =

= Загальні постійні витрати : Маржинальний дохід на одиницю = 263 000 : 6 = 43 833,33 (1.5.)

Або,

Точка беззбитковості в грошових одиницях =

= Загальні постійні витрати : (Маржинальний дохід на одиницю :

: Ціна за одиницю) =

= 263 000 : (6 : 10) = 438 333,3 грн.

Знаменник цього дробу мах назву коефіцієнту маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

Точка беззбитковості в грошових одиницях =

= Загальні постійні витрати : Коефіцієнт маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу в нашому прикладі складає 6 : 10 = 0,6

Запас міцності відображає граничну величину можливого зниження обсягу продаж без ризику зазнати збитків.

Поряд з абсолютним значенням показника запасу міцності широко використовують коефіцієнт запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності(КЗМ) – це співвідношення запасу міцності та фактичного або запланованого обсягу реалізації.

КЗМ = Запас міцності : Обсяг реалізації =

= 217 000 : 800 000 = 0,271 (1.8.)

Коефіцієнт запасу міцності є виміром ризику нерентабельної роботи підприємства.

Чим більше значення має коефіцієнт запасу міцності, тим менше ймовірність того, що компанія матиме збитки при зменшенні обсягу реалізації.

2. Визначення прибутку при запланованому обсягу реалізації.

Отримання прибутку є метою діяльності підприємства. Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна застосувати рівняння:

Прибуток = Дохід від реалізації – (Змінні витрати +

+ Постійні витрати) = (1.9.)

800 000 – (320 000 + 263 000) = 217 000 грн.

Або,

Прибуток = (Дохід від реалізації х Коефіцієнт маржинального доходу) –

- Постійні витрати = (1.10.)

= (800 000 х 0,6) – 263 000 = 217 000 грн.

Прибуток = (Обсяг реалізації х Маржинальний дохід на одиницю) –

- Постійні витрати = (1.11.)

= (80 000 х 6) – 263 000 = 217 000грн.

    Визначення прибутку в разі зниження ціни на 5% і збільшення обсягу реалізації на 12%.

Ціна буде складати: 10 – (10 х 5%) = 9,5 грн.

Обсяг реалізації: 80 000 + (80 000 х 12%) = 89 600шт.

Дохід від реалізації: 89 600 х 9,5 = 851 200 грн.

Змінні витрати також зростуть на 12%, тому що вони зменшуються або збільшуються прямо пропорційно обсягу виробництва : 320 000 + (320 000 х 12%) = 358 400 грн.

Змінні витрати на одиницю продукції складатимуть: 358 400 : 89 600 =

= 4 грн.

Маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції: 9,5 – 4 = 5,5 грн.

Прибуток в даному випадку буде дорівнювати:

За формулою (1.9.):

851 200 – (358 400 + 263 000) = 229 800 грн.

За формулою (1.11.):

89 600 х 5,5 – 263 000 = 229 800 грн.

Тобто якщо ціна зменшиться на 5%, а обсяг реалізації збільшиться на 12%, то прибуток зросте на

229 800 – 217 000 = 12 800грн або на 6%

    Визначення прибутку при зростанні ціни на 2% і зниженні обсягу реалізації на 5%.

Ціна: 10 + 10 х 2% = 10,2 грн.

Обсяг реалізації: 80 000 – 80 000 х 5% = 76 000шт.

Виручка від реалізації: 76 000 х 10,2 = 775 200 грн.

Змінні витрати: 320 000 – 320 000 х 5% = 304 000 грн.

Змінні витрати на одиницю реалізованої продукції: 304 000 : 76 000 = 4 грн.

Постійні витрати: 263 000 грн.

Маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції: 10,2 – 4 = 6,2 грн.

Прибуток = (Обсяг реалізації х Маржинальний дохід на одиницю) – Постійні витрати =

= (76 000 х 6,2) – 263 000 = 208 200 грн.

Якщо ціна зросте на 2%, а обсяг реалізації зменшиться на 5%, то прибуток також зменшиться на:

217 000 – 208 200 = 8 800 грн. чи на 4%

    Встановити який обсяг реалізації необхідний при ціні пункту 4 для одержання прибутку пункту 3.

Ціна: 10,2 грн.

Прибуток: 229 800 грн.

Постійні витрати: 263 000 грн.

Змінні витрати на одиницю: 4 грн.

Маржинальний дхід на одиницю продукції = Ціна за одиницю – Змінні витрати на одиницю =

= 10,2 – 4 = 6,2 грн.

Визначимо обсяг реалізації перетворив формулу:

Прибуток = (Обсяг реалізації х Маржинальний дохід на одиницю) –

    Постійні витрати ; на

Прибуток + постійні витрати

Обсяг реалізації = ----------------------------------------- =

Маржинальний дохід на одиницю

= (229 800 + 263 000) : 6,2 = приблизно 79 484 шт.

Завдання 4.

Керівники компанії “Журба” незадоволені низьким рівнем прибутку. Вони розглядають можливість закриття фабрики №2.

Бухгалтер компанії підготував таку інформацію, грн.

СТАТТЯ

РАЗОМ

ФАБРИКА №1

ФАБРИКА №2

Продажі

750 000

435 000

315 000

Змінні витрати

390 000

210 000

180 000

Маржинальний дохід

360 000

225 000

135 000

Постійні Витрати:

    виробничі

    на управління

і збут

217 500

135 000

105 000

82 500

112 500

52 500

Операційний прибуток (збиток)

7 500

37 500

30 000

Необхідно визначити як вплине на результати діяльності компанії закриття фабрики №2, якщо це дозволить скоротити постійні виробничиі витрати на 40 000 грн., а постійні витрати на збут – на 10 000 грн.

Рішення:

В разі закриття фабрики №2 результати діяльності компанії “Журба” будуть слідуючи:

Продажі зменшаться на 315 000 грн. і складатимуть

750 000 – 315 000 = 435 000 грн.

Змінні витрати зменшаться прямо пропорційно обсягу реалізації і складатимуть

390 000 – 180 000 = 210 000 грн.

Маржинальний дохід розраховується як обсяг реалізації – змінні витрати, і складатиме

435 000 – 210 000 = 225 000 грн.

Постійні витрати будуть такі:

    виробничі 217 500 – 40 000 = 177 500 грн.

    витрати на збут 135 000 – 10 000 = 125 000 грн.

Операційний прибуток (збиток) в цьому разі

Дохід від реалізації – (Змінні витрати + Постійні витрати) =

= 435 000 – (210 000 + 177 500 + 125 000) =

= - 77 500 грн.

Тобто, можна зробити висновок, що закриття фабрики №2 ще більше негативно вплине на діяльність компанії, і в такому разі вона буде нести збитки.

Завдання 6.

Компанія “Тахмус” має таку інформацію щодо можливого вибору об’єкта капітальних вкладень.

ПОКАЗНИК

ПРОЕКТ

А

В

С

Первісна вартість, грн

2 000 000

2 300 000

1 800 000

Строк використання, роки

5

5

4

Ліквідаційна вартість, грн

100 000

150 000

80 000

Розрахункові грошові надходження у кінці року, грн.

I

800 000

1 000 000

550 000

II

700 000

700 000

650 000

III

650 000

500 000

950 000

IV

600 000

500 000

1 000 000

V

550 000

500 000

-----------------

Примітка: Розрахункова вартість капіталу компанії складає 18%.

Потрібно:

1. Розрахувати для кожного проекту:

    період окупності;

    облікову норму прибутковості;

    чисту теперішню вартість

    Дати аргументований висновок щодо вибору того чи іншого проекту

    Пояснити які чинники, крім фінансових, повинен враховувати менеджер, приймаючи рішення щодо вибору проекту.

Рішення:

    Розрахунок періоду окупності інвестицій.

Період окупності – це час, по закінченні якого отриманий підприємством прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю покриває початково вкладений капітал.

Цей метод – один з найпростіших і широко розповсюджений у світовій практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень.

Алгоритм розрахунку періоду окупності (РР) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється у бік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом.

Показник строку окупності інвестицій дуже простий у розрахунках, разом з тим він має ряд недоліків, які необхідно враховувати в аналізі. Найбільш суттєвий з них полягає у співставленні очікуваних доходів з очікуваними витратами без врахування фактору часу. Такий підхід не може дати точних результатів, оскільки кожна вкладена одиниця витрат у різний час має різну вартість. Аналогічно грошова одиниця отримана через рік, в умовах інфляції коштує дорожче тієї одиниці, отриманої через 5 чи 10 років. Відповідно, для більш точної оцінки ефективності інвестиційного проекту ці показники повинні бути дисконтовані.

Розрахуємо період окупності інвестицій по обліковим показникам:

а) по проекту А:

Доходи покриють інвестиції за третій рік. У перші два роки доходи складають:

800 000 + 700 000 = 1 500 000 грн.

За третій рік необхідно покрити:

2 000 000 – 1 500 000 = 500 000 грн.

500 000

------------ = 0,77 х 12 місяців = 9,2

650 000

Загальний період окупності інвестицій по проекту А приблизно 2 роки та 10 місяців.

б) по проекту В:

Доходи покриють інвестиції за четвертий рік.

За перші 3 роки доходи складають:

1 000 000 + 700 000 + 500 000 = 2 200 000 грн.

За четвертий рік необхідно покрити:

2 300 000 – 2 200 000 = 100 000 грн.

100 000

------------ = 0,2 х 12 місяців = 2,4 місяця

500 000

Загальний період окупності інвестицій по проекту В складає приблизно 3 роки 3 місяця.

в) по проекту С

Доходи покриють інвестиції за третій рік.

За перші два роки доходи складають:

550 000 + 650 000 = 1 200 000 грн.

За третій рік необхідно покрити:

1 800 000 – 1 200 000 = 600 000 грн.

600 000

-------------- = 0,63 х 12 місяців = 7,6 місяців

950 000

Загальний період окупності інвестицій по проекту С складає приблизно 2 роки та 8 місяців.

    Розрахунок облікової норми прибутковості.

Капітал, вкладений в справу і доповнений частиною отриманого прибутку, реінвестується в активи (земля, спорудження, устаткування, програми розробки нової продукції) з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. Капіталовкладення не повинні робитися без оцінки перспектив їхньої прибутковості.

Інвестиційні проекти оцінюються різними способами, але два наступних питання є типовими для будь-якого аналізу.

    Який рівень чистого доходу забезпечить інвестиція?

    Який розмір додаткового чистого прибутку принесе компанії інвестиція?

Норма прибутковості на вкладений капітал визначається відношенням прибутку до капітальних вкладень. (%)

Розрахунок.

1) Для нашого прикладу, спочатку нарахуємо амортизацію по об’єктах методом рівномірного списання.

Цей метод полягає в погашенні вартості об’єкту амортизації рівними частинами протягом всього періоду його експлуатації або за щорічною нормою амортизації, помноженою на різницю між початковою та ліквідаційною вартістю об’єкту.

По проекту А:

Первісна вартість 2 000 000 грн, період експлуатації 5 років, амортизація для будь-якого року

2 000 000 : 5 = 400 000 грн,

або щорічна норма амортизації дорівнює 20%. Ліквідаційна вартість по проекту 100 000грн., тому щорічне списання зносу складатиме:

(2 000 000 – 100 000) х 20% / 100% = 380 000 грн.

По проекту В:

Первісна вартість 2 300 000грн., період експлуатації 5 років, амортизація для будь-якого року

2 300 000 : 5 = 460 000грн,

або щорічна норма амортизації дорівнює 20%. Ліквідаційна вартість по проекту 150 000 грн, тому щорічне списання зносу складатиме:

(2 300 000 – 150 000) х 20% / 100% = 430 000грн.

По проекту С:

Первісна вартість 1 800 000грн., період експлуатації 4 роки, амортизація для будь-якого року

1 800 000 : 4 = 450 000грн

або щорічна норма амортизації дорівнює 450 000 : 1 800 000 = 25%. Ліквідаційна вартість по проекту

80 000грн, тому щорічне списання зносу складатиме:

(1 800 000 – 80 000) х 25% / 100% = 430 000грн.

2) За обліковими даними обчислимо прибуток по проектах:

а) по проекту А:

Прибуток = Валовий дохід – Валові витрати – Амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування.

Роки використання

Прибуток, грн

1

800 000 – 380 000 = 420 000

2

700 000 – 380 000 = 320 000

3

650 000 – 380 000 = 270 000

4

600 000 – 380 000 = 220 000

5

550 000 + 100 000 – 380 000 = 270 000

Разом

1 500 000

    в останньому році ми збільшуємо дохід на ліквідаційну вартість капіталовкладень.

Чистий прибуток після оподаткування складатиме:

1 500 000 – 1 500 000 х 0,3 = 1 050 000грн.

б) по проекту В:

Роки використання

Прибуток, грн

1

1 000 000 – 430 000 = 570 000

2

700 000 – 430 000 = 270 000

3

500 000 – 430 000 = 70 000

4

500 000 – 430 000 = 70 000

5

500 000 + 150 000 – 430 000 = 220 000

Разом

1 200 000

Чистий прибуток після оподаткування складатиме:

1 200 000 – 1 200 000 х 0,3 = 840 000 грн.

в) по проекту С:

Роки використання

Прибуток, грн

1

550 000 – 430 000 = 120 000

2

650 000 – 430 000 = 220 000

3

950 000 – 430 000 = 520 000

4

1 000 000 + 80 000 – 430 000 = 650 000

Разом

1 510 000

Чистий прибуток після оподаткування складатиме:

1 510 000 – 1 510 000 х 0,3 = 1 057 000 грн.

Отже, норма прибутковості:

1 050 000

По проекту А: ------------- = 0,53 чи 53%

2 000 000

840 000

По проекту В: ------------- = 0,37 чи 37%

2 300 000

1 057 000

По проекту С: -------------- = 0,59 чи 59%

1 800 000

    Розрахунок чистої теперішньої вартості проектів:

Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (ІС) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генерируємих нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки надходження коштів розподілено у часі, воно дисконтується за допомогою коефіцієнта k, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він хоче чи може мати на інвестуємий ним капітал.

Теперішня вартість майбутніх доходів PV (Present Value) визначається шляхом дисконтування їх номінальних величин FV (Future Value) за формулою

FV

PV = ------------

t

(1 + k)

де:

t – число періодів (років, місяців), за які нараховується дохід.

k – норма прибутку на вкладений капітал. В нашому випадку вона дорівнює 18%.

Визначення дисконтованого грошового потоку (тобто такого, який можна порівнювати з сумою інвестованих грошей для визначення окупності) ускладнюється звичайно тим, що номінальна виручка від втілення проекту і номінальні поточні витрати (наприклад, на сировину, матеріали, оплату праці тощо) “інфлюють” у неоднакових співвідношення під впливом цінових факторів. Наведена нижче формула дає змогу розрахувати грошовий потік, зіставний з вартістю інвестиційного проекту, зробивши його інфляційну корекцію, а також дисконтування на основі норми дохідності, що включає інфляційну надбавку:

1 2 1 2

[ (P1b1 – C1b1 – A1) x (1 – m) + A1 ] + [ (P2b2 – C2b2 – A2) x (1 – m) + A2] + …

PV = -----------------------------------------------------------------------------------------

(1 + k1)(1 + k2) …(1 + kt)

1 2

… + [ (Ptbt – Ctbt – At + Sl) x (1 – m) + At]

----------------------------------------------------

(1 + k1)(1 + k2) …(1 + kt)

де

PV – дисконтований грошовий потік за термін життя проекту;

P1, P2, …, Pt – виручка (валовий дохід) від реалізації проекту за відповідні роки у цінах базового року;

C1, C2, …, Ct – поточні валові витрати на експлуатацію проекту за відповідні роки у цінах базового року;

A1, A2, …, At – cуми амортизаційних відрахувань за відповідні роки

1 1 1

b1, b2, …, bt – базисні індекси цін відповідного року на продукцію, що формує доходи від реалізації проекту;

2 2 2

b1, b2, …, bt - – базисні індекси цін відповідного року на ресурси, що формують поточні витрати на експлуатацію проекту;

m – ставка оподаткування проекту;

k1, k2, …, kt – ставки доходності інвестування, прийняті для інвестора, за відповідні роки;

S1 – ліквідаційна вартість

NPV = PV – IC

Очевидно, що якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти; NPV < 0, то проект варто відкинути, NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні доходів по роках необхідно по можливості врахувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості чи устаткування вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.

Розрахунок за допомогою приведених формул вручну досить трудомісткий, тому для зручності застосування цього й іншого методів, заснованих на дисконтованих оцінках, розроблені спеціальні статистичні таблиці, у яких табульовані значення складних відсотків, що дисконтують множники, дисконтованого значення грошової одиниці і т.п. у залежності від тимчасового інтервалу і значення коефіцієнта дисконтування.

Необхідно відзначити, що показник NPV відображує прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивен у тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

    Розрахунок.

Визначимо чисту теперішню вартість майбутніх грошових надходжень (PV) по проектах. В разі того, що в вищенаведеному завданні ми знаємо тільки грошові надходження по проекту та амортизційні відрахування, будемо вважати, що витрати на експлуатацію проекту вже зняті з грошових надходжень, таккож не будемо враховувати індекс інфляції, а податок на прибуток буде складати 30%.

А) по проекту А:

(800 000–380 000)(1–0,3)+380 000 (700 000–380 000)(1–0,3)+380 000

PV =------------------------------------------ + ----------------------------------------- +

1 + 0,18 (1 + 0,18)(1 + 0,18)

(650 000–380 000)(1–0,3)+380 000 (650 000–380 000)(1–0,3)+380 000

+ ----------------------------------------- + -------------------------------------------- +

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

(550 000–380 000+100 000)(1–0,3)+380 000

+ -------------------------------------------------------- =

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

= 571 186,44 + 433 783,39 + 346 310,96 + 275 431,26 + 218 117,51 =

= 1 875 427,25 грн.

Б) по проекту В:

(1 000 000–430 000)(1–0,3)+430 000 (700 000–430 000)(1–0,3)+430 000

PV =---------------------------------------------- + -----------------------------------------+

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

(500 000–430 000)(1–0,3)+430 000 (500 000–430 000)(1–0,3)+430 000

+-------------------------------------------- + -------------------------------------------- +

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

(500 000 – 430 000 + 150 000)(1 – 0,3) + 430 000

+ ------------------------------------------------------------ =

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

= 702 542,37 + 444 556,16 + 291 534,18 + 247 062,87 + 255 271,80 =

= 1 940 967,38 грн.

В) по проекту С:

(550 000–430 000)(1–0,3)+430 000 (650 000–430 000)(1 – 0,3)+430 000

PV=--------------------------------------------+---------------------------------------------+

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

(1 000 000 – 430 000 + 80 000)(1 – 0,3) + 430 000

+ --------------------------------------------------------------- =

(1+0,18) (1+0,18) (1+0,18) (1+0,18)

= 435 593,22 + 419 419,7 + 483 252,91 + 463 694,21 = 1 801 960,04 грн.

    Розрахуємо чисту приведено (дисконтну) вартість (NPV) по проектах:

NPV = PV – IC

а) по проекту А:

NPV = 1 875 427,25 – 2 000 000 = - 124 572,75 < 0, тобто проект слід відклонити.

б) по проекту В:

NPV = 1 940 967,38 – 2 300 00 = - 359 032,62 < 0, проект також не слід приймати.

в) по проекту С:

NPV = 1 801 960 – 1 800 000 = 1 960 > 0, тобто цей проект слід прийняти.

    Висновок щодо вибору того чи іншого проекту.

Оцінивши ефективність проектів А, В, С маємо таку інформацію:

За обліковими усі три проекти вважаються доцільними, тому що норма прибутковості по кожному з них більше розрахункової вартості капіталу, тобто:

По проекту А норма прибутковості сягає 53% > 18%

По проекту В норма прибутковості 37% > 18%

По проекту С норма прибутковості 59% >18%, але ж найвигіднішим є проект С, тому що його норма прибутковості вищі за всіх.

Також, якщо розглядати це питання з точки зору окупності інвестицій, то швидше за всіх окупиться проект С, бо його період окупності менше за всіх – 2 роки та 8 місяців, іншими словами найшвидше повернення вкладених грошових коштів та ще й найкоротший строк використання проекту робить його найдоцільнішим за усі.

На другому місці стоїть проект А, а на третьому – останньому – проект В.

Єдиний плюс проекту В – те, що за перші два роки використання цього проекту ми отримаємо найбільші грошові надходження, чим по проектах А чи С. Але за послідуючі роки прибуток буде мінімальним за інші.

Тому все ж таки на першому місці відаємо перевагу проекту С, потім А та на останньому місці проект В.

Ці методи оцінки не можна вважати остаточними, тому що вони не вважають фактор часу, оскільки кожна вкладена одиниця у різний час має різну вартість.

За дисконтованими оцінками доцільним є лише проект С, тому що лише його NPV (чиста приведена вартість) вище нуля.

Тобто “теперішня” вартість грошового потоку (після оподаткування, але не зважаючи на індекс інфляції) не тільки досягає суми авансованих у нього фінансових ресурсів (а це само по собі – достатня підстава для визнання інвестиції доцільною), але й перевищує їх, іншими словами, перевищені виражені у процентному відношенні (18%) сподівання інвестора на прибутковість.

Проекти А та В необхідно відклонити, бо їх NPV < 0.

    Пояснення щодо чинників, які крім фінансових повинен враховувати менеджер, приймаючи рішення щодо вибору проекту.

Розглянуті вище методи оцінки капіталовкладень базуються, передусім, на розрахунку показників економічного ефекту та ефективності, тобто “грошовій” вигідності інвестиційного проекту. Проте при прийнятті управлінських рішень часто виникають ситуації, коли не можна не враховувати якісний фактор.

Якщо, наприклад, використовувати описані вище підходи для оцінки інвестування коштів у будівництво природоохоронного об’єкту, то неминучим є від’ємний результат, оскільки ніякої економічної віддачі від цього заходу очікувати не доводиться. У цьому випадку необхідно враховувати і соціальний аспект. Віддача від подібного заходу буде полягати в покращенні екологічної ситуації в регіоні, що у кінцевому рахунку сприятливо відіб’ється на здоров’ї людей.

Завдання 7.

Контрольнй питання.

    Як розподіляють постійні загальновиробничі витрати між об’єктами калькулювання? Наведіть приклади.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Наприклад, знос обладнання і приміщень, заробітна плата майстру цеху тощо.

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

Приклад.

По КБФ “Стріла” є наступні дані за листопад, грудень 2002р.

Вихідні дані

Величина, грн.

Баз розподілу за нормальною потужністю (основна заробітна плата при нормальній потужності)

50 000

Загальновиробничі витрати при нормальній потужності, разом

40 000

Змінні загальновиробничі витрати при нормальній потужності

30 000

Постійні загальновиробничі витрати при нормальній потужності

10 000

Змінні витрати на 1 грн. заробітної плати

0,6

Постійні загальновиробничі витрати на 1 грн. заробітної плати

0,2

Фактично нарахована заробітна плата у листопаді 2002р.

47 000

Фактично нарахована заробітна плата у грудні 2002р.

65 000

Фактичні загальновиробничі витрати за листопад

39 000

Фактичні загальновиробничі витрати за листопад

53 000

Необхідно розподілити загальновиробничі витрати, використовуючи за базу розподілу основну заробітну плату виробничих робітників.

Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат.

Види загальновиробничих виртат

Методика розрахунку

Листопад

Грудень

Дебет рахунку

Фактичні змінні загальновиробничі витрати

0,6 х 47 000

28 200

Х

23 “Виробництво”

0,6 х 65 000

Х

39 000

Фактичні постійні загальновиробничі витрати, разом

39 000 – 28 200

10 800

Х

Х

53 000 – 39 000

Х

14 000

В т.ч. постійні розподілені

0,2 х 47 000

9 400

Х

23 “Виробництво”

0,2 х 65 000, але ен більше 14 000, тобто суми фактичних постійних ЗВВ

Х

13 000

Постійні нерозподілені

10 800 – 9 400

1 400

Х

14 000 – 13 000

Х

1 000

Загальновиробничі витрати включаються до собівартості продукції за статтями калькуляції:

“Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання”, “Цехові витрати”, “Втрати від браку”, “Інші виробничі витрати”.

    Що таке маржинальний дохід? Для чого розраховують цей показник?

Маржинальний дохід– це дохід від виробництва чи реалізації додаткової одиниці продукції. Маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції розраховується як Ціна за одиницю – Змінні витрати за одиницю.

Коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

За допомогою маржинального доходу розраховується такі показники, як точка беззбитковості виробництва, дохід від реалізації продукції, обсяг реалізації, прибуток, запас міцності (величина, на яку фактичний або запланований обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації). Всі вони мають велике значення для аналізу виробництва.

    У чому головна мета аналізу “витрати – обсяг – прибуток”?

Аналіз “витрати – обсяг – прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства заради визначення:

    обсягу реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

    величини прибутку при певному обсязі реалізації;

    впливу зміну величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства;

    оптимальної структури витрат.

    Яка інформація є релевантною для прийняття рішення щодо оптимального використання обмежених ресурсів? Наведіть приклади.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантну та нерелевантну інформацію.

Релвантна інформація дає змогу менеджеру управляти тим чи іншим процесом в господарській діяльності, змінювати витрати чи прибуток за допомогою управлінських рішень.

Релевнтні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень.

Наприклад, розглядається питання – придбати новий верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

У нашому прикладі диференційні витрати – це різниця між вартістю верстату і сумою орендної плати за період його експлуатації.

    Що таке бюджетування? В чому його мета?

Бюджетування (кошторис) – по загальноприйнятому визначенню, - це фінансова чи кількісна відомість, звіт доходів та витрат, підготовлений і прийнятий на визначений період, що містить інформацію про політику, яка проводиться протягом цього періоду для досягнення конкретної мети. Кошторис може включати доходи, витрати і вкладення капіталу.

Загальний контрольний кошторис (бюджет) – це підсумок деталізованих функціональних кошторисів, об’єднаних у загальний кошторис. Число функціональних кошторисів різне у різних компаній в залежності від їхнього розміру, виду продукції чи послуг, методів виробництва і маркетингу, компетентності та структури менеджменту.

Основними видами функціональних кошторисів є виробничий, маркетинговий, адміністративний, досліджень продукції, капіталовкладень, касовий.

Кошторис має подвійне значення. По-перше, це план дій, виражений у грошових чи кількісних показниках. Спрямований на скорочення використовуваних ресурсів. По-друге, це інструмент для керівництва і контролю за спеціалізованими видами діяльності, розробки операційних стандартів для оцінки й аналізу фактичного виконання, визначення відповідальності за дії, визначення пріоритетів, виявлення відхилень від стандартів з метою вживання негайних заходів по їхньому усуненню.

Складання кошторису має три первинні мети:

    планування і прогнозування, включаючи формулювання політики;

    координація діяльності усередині компанії

    контроль за виконанням та оцінка виконання

Бюджетний контроль.

Бюджетний контроль визначається як постійне порівняння фактичних результатів і кошторисних цифр для забезпечення основи для ревізій і для гарантування досягнення цілей політики компанії.

Процес бюджетного контролю ставить своєю задачею:

    спонукати менеджерів шукати шляхи підвищення ефективності своїх дій;

    змушувати їх більше турбуватися про вплив своїх рішень на колег і спільну діяльність

    орієнтувати менеджерів на чітке мислення при втіленні своїх планів у фінансові чи кількісні показники.

Весь процес бюджетного контролю складається з безлічі дохідних статей і кошторисів, складених по функціональній ознаці, плюс загальний контрольний кошторис, який усе це поєднує.

Якщо досягнуті кошторисні рівні, тоді контроль і порівняння фактичних результатів із проектними не представляє складності, але якщо фактичний рівень відрізняється від запланованого, то фактичні витрати не можна прямо порівнювати з кошторисними витратами. Тут можливе застосування гнучкого складання кошторисів. Тому що усі витрати підрозділяються на постійні, змінні і напівзмінні, то компанії з коливними рівнями виробництва можуть адаптувати свої витрати до всіляких рівнів.

    В чому полягає мета обліку по центрах відповідальності?

Систему обліку, в якій передбачається складання звітів за даними порівняння кошторисних (стандартних) показників з фактичними, називають обліком за центрами відповідальності. Кожен підрозділ, який очолюється менеджером, називається центром відповідальності.

Центр відповідальності – це сегмент діяльності підприємства, в якому встановлено персональну відповідальність керівника за показники діяльності, які він повинен контролювати.

Центр відповідальності представляє собою частину системи управління підприємством і як будь-яка система має свій вхід та вихід.

На вході формуються витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, робочого часу та різних видів послуг. Центр відповідальності виконує задану йому роботу з цими ресурсами. На виході формується продукція (робота або послуги), яка переходить в інший центр відповідальності або реалізується на сторону. Таким чином, діяльність кожного центру відповідальності може бути оцінена з точки зору ефективності.

Ефективна діяльність – виробництво заданого обсягу продукції при мінімальному використанні виробничих ресурсів, або максимальне виробництво обсягу продукції при зданому розмірі виробничих ресурсів.

Завданням обліку за центрами відповідальності є узагальнення даних про витрати та доходи за кожним центром відповідальності для того, щоб відхилення можно було віднести конкретну особу.

    Сутність поняття “прибутковість інвестицій”

Капітал, вкладений у справу і доповнений частиною отриманого прибутку, реінвестується в активи (земля, спорудження, устаткування, програми розробки нової продукції) з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. Капіталовкладення не повинні робитися без оцінки перспектив їхньої прибутковості.

Інвестиційні проекти оцінюються різними способами, але два наступних питання є типовими для будь-якого аналізу. Який рівень чистого доходу забезпечить інвестиція? Який розмір додаткового чистого прибутку принесе компанії інвестиція?

Прибутковість інвестицій – це показник, який відображає скільки прибутку можна получити від того чи іншого інвестиційного проекту. (%)

Норма прибутковості на вкладений капітал визначається відношенням прибутку до капітальних вкладень. (%)