Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості в будівництві

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра обліку і аудиту

Реферт на тему:

“Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості в будівництві”

Рівне – 2008

План

1. Економіко – правове регулювання діяльності будівельних підприємств

2. Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості в будівництві

Список використаної літератури

Економіко-правове регулювання діяльності будівельних підприємств

Будівництво - це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт.

Підгалузями будівництва є: житлове, промислове, транспортне, сільськогосподарське, культурно-побутове та інші.

До складу будівельної галузі входять групи підприємств і окремі підприємства: будівельні, монтажні та інші підрядні й субпідрядні організації та фірми, які виконують загальнобудівельні, спеціальні, монтажні, пусконалагоджувальні та ремонтно-будівельні роботи.

Будівельні організації можуть мати у своєму складі структурні підрозділи, які обслуговують основне виробництво на правах допоміжних виробництв (транспортні підрозділи, щодо забезпечення електроенергією, парою, водою тощо) або виробляють будівельні матеріали, деталі та конструкції.

Будівельні організації поділяються на загальнобудівельні та спеціалізовані (що виконують окремі види робіт). Основною госпрозрахунковою одиницею у будівництві є будівельно-монтажна фірма, трест, акціонерне товариство. До їх складу входять: будівельні управління, будівельно-монтажне управління, пересувні механізовані колони.

За участю у спорудженні об'єкта виділяють генпідрядні та субпідрядні будівельно-монтажні організації.

Будівництво може здійснюватися одним з трьох способів: господарським, підрядним або одночасно господарським і підрядним, тобто змішаним способом.

При господарському способі будівництво здійснюється власними силами підприємства (забудовника) без залучення спеціалізованих підрядних будівельно-монтажних організацій. При цьому на підприємстві може створюватися будівельно-монтажний підрозділ (наприклад, відділ капітального будівництва), який здійснює відповідні будівельні роботи, найчастіше з реконструкції та розширення підприємства або будівництва невеликих об'єктів допоміжного призначення.

При підрядному способі будівництво здійснюється підрядними будівельними та монтажними організаціями, які мають в розпорядженні будівельні кадри, спеціалізовані машини і устаткування. Здійснення будівництва відбувається за договорами будівельного підряду, що укладаються між замовником і підрядником.

При змішаному способі будівництво здійснюється з використанням власних потужностей підприємства із залученням до певної частини робіт підрядних організацій.

Головним документом, який регламентує порядок правових і фінансових взаємовідносин між учасниками будівельного процесу, є підрядний контракт. Цей документ визначає перелік обов'язків сторін, їхні права і відповідальність.

Згідно П(С)БО 18 «Будівельні контракти» виділяють два види будівельних контрактів: з фіксованою ціною та за ціною «витрати плюс».

Кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом з фіксованою ціною може бути достовірно оцінений за наявності одночасно таких умов:

можливості достовірного визначення суми загального доходу від виконання будівельного контракту;

імовірного отримання підрядником економічних вигод від виконання будівельного контракту;

можливості достовірного визначення суми витрат, необхідних для завершення будівельного контракту, і ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом на дату балансу;

можливості достовірного визначення та оцінки витрат, пов'язаних з виконанням будівельного контракту для порівняння фактичних витрат за цим будівельним контрактом, з попередньою оцінкою таких витрат.

Кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом за ціною «витрати плюс» може бути достовірно оцінений за наявності одночасно таких умов:

імовірного отримання підрядником економічних вигод від виконання будівельного контракту;

можливості достовірного визначення витрат, пов'язаних з виконанням будівельного контракту, незалежно від імовірності їх відшкодування замовником.

Генпідрядник укладає із субпідрядником контракт субпідряду на виконання окремих видів робіт для забезпечення введення в дію виробничих потужностей і об'єктів будівництва у визначені контрактом строки.

Субпідрядник, який за контрактом субпідряду здійснює монтаж основного технологічного і енергетичного устаткування, зобов'язаний разом з генпідрядником і замовником забезпечити введення в дію потужностей і об'єктів в установлені строки. Субпідрядник несе відповідальність перед генпідрядником за якісне, повне та своєчасне виконання окремих видів та комплексів робіт, передбачених субпідрядним контрактом.

Генпідрядник зобов'язаний:

передати субпідряднику затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію на роботи, що підлягають виконанню ним;

забезпечити будівельну готовність об'єкта, конструкцій та окремих видів робіт для виконання субпідрядником подальших робіт;

своєчасно здійснювати комплексну передачу субпідряднику устаткування, матеріалів і виробів, поставка яких покладена на генпідрядника (замовника), відповідно до графіків їх передачі, узгоджених з термінами виконання будівельно-монтажних робіт і введення в дію потужностей і об'єктів;

забезпечити своєчасне відкриття і безперервність фінансування робіт;

координувати діяльність субпідрядників, які беруть участь у будівництві;

прийняти закінчені види робіт і здійснити оплату виконаних монтажних і спеціальних робіт;

здійснювати контроль за відповідністю виконуваних субпідрядником робіт робочим кресленням і будівельним нормам і правилам, а матеріалів, виробів і конструкцій - державним стандартам і технічним умовам, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність субпідрядника.

Субпідрядник повинен:

виконати за контрактом субпідряду окремі види і комплекси робіт в установлені календарним планом виконання монтажних і спеціальних робіт строки відповідно до робочих креслень і згідно з будівельними нормами;

провести індивідуальне випробування змонтованого ним устаткування;

брати участь у комплексному випробуванні устаткування, здачі робочій комісії закінчених об'єктів будівництва, підготовлених до випуску продукції чи надання послуг, та забезпечити спільне з генпідрядником і замовником введення їх у дію в установлені

строки; - брати участь у здачі закінчених об'єктів будівництва державній комісії.

Процес оформлення документів для будівництва можна поділити на такі етапи:

оформлення прав на земельну ділянку;

одержання дозволу на будівництво;

отримання вихідних даних на проектування;

проведення проектно-вишукувальних робіт;

одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

У будівництві для визначення ціни на будівельну продукцію складається кошторисна документація, на підставі якої здійснюється розрахунок кошторисної вартості будівництва. Якщо в технічній документації вказується весь комплекс виконуваних робіт, то в кошторисній документації враховуються всі витрати, які необхідно понести, щоб ці роботи виконати.

Склад кошторисної документації залежить від стадії розробки проектної документації та технічної складності об'єкта. Незалежно від того, хто складає кошторисну і технічну документацію - підрядник чи замовник, така документація підлягає узгодженню сторонами, є невід'ємною частиною договору і в більшості випадків залишається незмінною до кінця виконання робіт.

На сьогодні будівельна кошторисна документація звичайно складається за допомогою спеціальних комп'ютерних програм.

Розробкою проектної документації займаються спеціалізовані організації, що мають ліцензію на право проведення таких робіт.

Будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) та проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури належить до галузей, які підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Органами, що здійснюють ліцензування будівельної діяльності є Держбуд України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а ліцензування робіт з проектуванням, будівництва нових і реконструкції існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури -Держводгосп України. Термін дії ліцензії на впровадження будівельної діяльності становить 5 років, а плата за її видачу справляється у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо орган ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади. Організація будівельного виробничого процесу має інші особливості та відмінності від організації процесу виробництва в інших галуззях. Зокрема, підприємства будівельної індустрії:

у більшості випадків до початку будівельно-монтажних робіт знають конкретного замовника;

укладають підрядні договори (контракти), які здебільшого є разовими і передбачають спорудження (будівництво) певного об'єкта з властивими тільки для нього якостями, які залежать від функціонального призначення об'єкта, вимог і фінансових можливостей замовника та інших умов;

здійснюють будівельні роботи на тій самій території, на якій експлуатуватимуть побудований об'єкт, тобто без його переміщення від виконавця до покупця;

здають об'єкти замовникам, як правило, на місці їхнього спорудження у присутності відповідної комісії;

частково змушені вдаватися до залучення позикових коштів, у зв'язку з повільним обігом власних через тривалий операційний цикл будівництва великих об'єктів.

Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості в будівництві

Всі витрати будівельного підприємства поділяються на такі, що включаються до собівартості будівельної продукції та ті, що включаються до витрат періоду. Основним завданням бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості будівельної продукції є облік обсягу виконаних робіт та наданих послуг і контроль за виконанням бізнес-плану по цих показниках; облік фактичних витрат на виробництво продукції та контроль за використанням матеріальних, трудових та інших ресурсів, за дотриманням установлених кошторисів по окремих статтях накладних витрат; калькулювання собівартості будівельної продукції і контроль за виконанням бізнес-плану по собівартості; виявлення результатів діяльності структурних підрозділів будівельного підприємства по зниженню собівартості будівельних робіт; виявлення резервів зниження собівартості будівельних робіт.

При обліку виробничих витрат на зведення споруд, пускових комплексів і будівельних об'єктів важливе значення має вибір об'єктів обліку та об'єктів калькулювання. Об'єкти калькулювання будівельного субпідрядного підприємства відображені на рис. 1.

Рис. 1. Об'єкти калькулювання в будівництві

У генпідрядника калькуляційним об'єктом є весь пусковий комплекс, окрема черга підприємства або будівельний об'єкт.

Облік витрат виробництва організовується відповідно до вимог калькуляції. Тому групування виробничих витрат доцільно здійснювати в розрізі об'єктів калькулювання. В цьому випадку об'єкти обліку співпадуть з об'єктами калькулювання. Крім того, (перед обліком виробничих витрат постають й інші завдання. Зокрема, облік, здійснюючи контрольні функції, повинен надавати своєчасну інформацію про раціональність і доцільність здійснюваних витрат. Це досягається групуванням витрат не тільки за калькуляційними об'єктами, але і за виконавцями. Отже, об'єктами обліку виробничих витрат можуть бути види робіт, а також окремі сторони виробничого процесу, що характеризуються однорідними витратами, у межах яких групуються витрати. Так, з метою контролю рівня витрат, об'єктами обліку вважаються витрати на утримання і експлуатацію будівельних машин і механізмів, накладні та інші витрати.

Іноді через велику кількість невеликих об'єктів ускладнюється пряме віднесення витрат до собівартості кожного будівельного об'єкту. В цьому разі об'єктом обліку стає група однорідних будівельних об'єктів.

При організації обліку, якщо об'єкти обліку відповідають об'єкту калькулювання або є; частиною калькуляційного об'єкту, забезпечується більш точне визначення їх собівартості. Укрупнення об'єктів обліку витрат породжує умовні способи розподілу витрат. Тому важливо знайти той ступінь деталізації витрат, який, не ускладнюючи первинний облік, забезпечував би достовірність фактичної собівартості продукції.

Проте в будівництві, навіть у тих його підгалузях, де яскраво виражене індивідуальне виробництво, збіг об'єктів обліку та об'єктів калькулювання може бути лише відносним. Справді, при групуванні витрат за будівельними об'єктами виробничі витрати враховуються не тільки за ними, але і за призначенням: витрати на утримання й експлуатацію будівельних машин і механізмів, накладні витрати тощо. Крім того, при участі в будівельних роботах одного або декількох підрозділів підприємства облік ведеться за виконавцями, тобто фактично тут об'єкти калькулювання більші за об'єкт обліку. Але після заключних бухгалтерських записів по рахунках (закриття збірно-розподільчих рахунків) і узагальнення витрат різних виконавців об'єкт обліку буде збігатися з об'єктом калькулювання. У виробництвах по ремонту будівель і споруд при великій кількості об'єктів, що ремонтуються, обліковий об'єкт більший калькуляційного, тому що об'єднує витрати, які відносяться До декількох калькуляційних об'єктів. Тут поточний облік організовується за! сукупністю однотипних об'єктів, що ремонтуються однією ділянкою або бригадою. Часто до облікових груп входять усі будівельні об'єкти одного замовника, які істотно відрізняються за рівнем витрат, або всі об'єкти однієї ділянки та організації в цілому незалежно від різнотипності об'єктів. Такий облік призводить до перекручування фактичної собівартості окремих будівельних об'єктів.

Калькуляційною одиницею є величина, прийнята для вимірювання виконаного однорідного обсягу робіт або виготовленої продукції. У будівництві при обчисленні одиничної фактичної собівартості застосовуються: квадратний метр корисної площі, кілометр дорожнього шляху, трубопроводи, кубічний метр ємності, об'єму, одиниця потужності промислового цеху тощо.

Сукупність об'єктів можна об'єднати за різними характеристиками, за умови їх однакового призначення, наприклад, різноповерхові житлові будинки, з різних матеріалів тощо. Обчислення середньої собівартості одного квадратного метру корисної площі таких різнорідних об'єктів дозволить виявити більшу кількість факторів, що впливають на рівень витрат, зокрема зміни планової структури житлового будівництва, тенденції зміни собівартості різних типів зведених будівель.

В будівництві використовуються показники кошторисної, планової (розрахованої будівельним підприємством з урахуванням конкретних умов) і фактичної (реально сформованої на будівельному майданчику) собівартості будівельно-монтажних робіт.

До виконання будівельних робіт складається проект, який крім технічної документації містить економічну частину - кошторис, який є розрахунком собівартості будівництва об'єкту на основі встановлених норм.

Кошторисна вартість - це сума кошторисної собівартості та кошторисного прибутку (планових накопичень). Таким чином, собівартість замовлення (проекту) оцінюється ще до початку робіт.

Вона є базою для розрахунку планової собівартості і дозволяє будівельному підприємству прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а замовнику оцінити межі (максимальну вартість об'єкту), в яких може здійснюватися торг при укладанні договору з будівельним підприємством.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт є прогнозною величиною витрат конкретного будівельного підприємства на виконання певного комплексу будівельно-монтажних робіт. Інакше кажучи, планова собівартість визначає величину витрат на виконання робіт в установлені договором строки будівництва при раціональному та ефективному використанні реально існуючих в розпорядженні будівельного підприємства будівельних машин, механізмів та інших технічних, матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, дотриманні правил технічної експлуатації основних засобів та забезпечення безпечних умов праці.

При відсутності калькулювання планової собівартості будівельних об'єктів обчислюється планова собівартість будівельно-монтажних робіт в цілому по будівельному підприємству. З цією метою визначається рівень рентабельності (у відсотках) будівельно-монтажних робіт: відношення планового прибутку до кошторисної вартості запланованого до виконання обсягу робіт з об'єктів, що підлягають здачі в плановому періоді. Різниця між плановим рівнем рентабельності і відсотком планових накопичень приймається за плановий рівень зниження кошторисної собівартості. Цей відсоток зниження собівартості поширюється на весь обсяг будівельно-монтажних робіт.

Для забезпеченні запланованого рівня зниження кошторисної собівартості розробляються організаційнр-технічні заходи, іншими словами, встановлюються можливості зниження витрат виробництва за рахунок зміни планового обсягу і ! структури будівельно-монтажних робіт, росту продуктивності праці, більш економного використання матеріалів, зменшення транспортних і заготівельно-складських витрат, поліпшення використання машинного парку, підвищення змінності роботи, скорочення простоїв. Таким чином, визначається рівень зниження кошторисної собівартості по окремих статтях витрат, передбачених кошторисом. Але оскільки частина витрат будівельного підприємства відшкодовується забудовником понад договірної кошторисної вартості, то для дотримання співставленості з фактичними витратами планова собівартість повинна включати суми компенсацій і пільг.

Планова собівартість фактично виконаного обсягу будівельно- монтажних робіт розраховується також шляхом коригування кошторисної собівартості робіт, виконаних власними силами, за тим же плановим відсотком зниження кошторисної собівартості та з додаванням фактично відшкодованих сум компенсацій. Аналогічно доводяться до планового розміру кошторисні суми кожної статті витрат, але тільки по будівельному підприємству в цілому. При цьому зберігаються усередненість і умовність запланованих витрат.

Порядок і методи планування собівартості кожне будівельне підприємство може встановлювати самостійно, виходячи з умов своєї діяльності. При цьому планова собівартість робіт може розраховуватися як за окремими об'єктами, так і за підрядними договорами і на виробничу програму в цілому.

Фактична собівартість будівельних робіт — це сума витрат, здійснених конкретним будівельним підприємством в ході виконання заданого комплексу робіт в умовах виробництва, що склалися. Вона включає як продуктивні, так і непродуктивні витрати, у тому числі штрафи, пені, неустойки тощо.

Мета обліку фактичної собівартості будівельних робіт - своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і здачею робіт замовнику за видами і об'єктами будівництва, виявлення відхилень від очікуваних значень, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Крім того, дані обліку собівартості будівельних робіт використовуються в процесі аналізу для виявлення внутрішньовиробничих резервів, а також при визначенні фактичних фінансових результатів діяльності будівельних підприємств та їх підрозділів.

Ціна будівельної продукції, як правило, розраховується на підставі кошторисної вартості, приблизна структура якої розглянута вище. Тому, якщо фактичні витрати будуть менші, ніж кошторисна вартість, то це означає, що підприємство отримає прибуток понад планових накопичень. Якщо ж підприємство допустить перевитрати, то прибуток буде менше кошторисної величини, і навіть можливе виникнення збитків. Це і пояснює необхідність застосування елементів нормативного обліку, який дає можливість контролювати всі відхилення від кошторисних та планових норм. Так, матеріали на кожен вид робіт відпускаються у відповідності з нормами, кожен випадок відхилень фіксується, а його причини викладаються в додатку до матеріального звіту. Розмір заробітної плати, накладних витрат тощо також визначаються на основі кошторисних (планових) показників.

У відповідності до видів собівартості в будівництві розрізняють три види калькуляції.

Кошторисна калькуляція - це обчислення кошторисної собівартості 1 кубі м будинку (собівартість об'єкта в цілому або окремих видів робіт, конструкцій будівлі) за кошторисними розцінками (нормами), тобто за усередненими розцінками на витрачання матеріальних ресурсів і оплату витрат праці робітників з врахуванням накладних витрат і лімітованих витрат на 1 куб. м будівлі.

Планова калькуляція - це обчислення планової собівартості 1 куб. м будівлі (або планової собівартості всіх робіт на об'єкті), як різниці між кошторисною собівартістю об'єкту і розміром витрат по заходах, що підвищують організаційно-технічний рівень будівельного виробництва по зведенню конкретного об'єкта в розрахунку на 1 куб. м будівлі. Планова собівартість будівельних робіт в цілому по будівельному підприємству (кошторис витрат на виробництво) визначається підсумовуванням планової собівартості робіт за об'єктами.

Фактична калькуляція - це визначення фактичної собівартості 1 куб. м будівлі, всіх будівельних робіт на об'єкті на основі фактично здійснених витрат на виробництво 1 куб. м будівельної продукції, включаючи і незаплановані непродуктивні витрати.

Для підприємства, що виконує капітальні роботи складається виробнича калькуляція, що визначає собівартість об'єкта та включає витрати будівельного підприємства.

Виробнича калькуляція має на меті виявити як повну собівартість будівельних або монтажних робіт за окремими об'єктами, так і собівартість робіт за визначений період, а для підсобних та допоміжних виробництв - собівартість одиниці продукції та всього обсягу окремих видів продукції або послуг.

За часом складання калькуляції бувають планові (кошторисні) та звітні) Планові калькуляції передують виробничому процесу. Вони складаються шляхом визначення витрат, що передбачаються на виробництво виходячи з норм витрат праці, витрачання матеріалів, використання будівельних машин. на будівельних підприємствах планові калькуляції складаються лише на продукцію допоміжних виробництв та на послуги транспорту. Будівельно-монтажні роботи виконуються за кошторисами.

Звітні калькуляції складаються по завершенні будівництва об'єкту або випуску продукції, послуг за визначений період.

В обліку витрат в будівництві важливу роль відіграє вибраний підприємством метод обліку витрат. Метод обліку витрат залежить від організації будівельного виробництва, технологічних особливостей в будівництві, виду робіт, що виконуються, а головне - від визначення фактичної собівартості будівельно-монтажних робіт.

У будівництві застосовуються нормативний метод, метод за замовленнями, попередільний метод.

Найбільш поширеним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції будівельного виробництва є позамовний метод, при якому об'єктом обліку і калькулювання є замовлення (об'єкт будівництва, вид робіт тощо).

Сутність цього методу полягає в наступному. При наявності проектно-кошторисної документації і плану фінансування будівництва підрядне підприємство видає наказ про початок робіт і включення об'єкта до плану. Плановий відділ на кожний такий об'єкт виписує замовлення, якому присвоюється черговий з початку року номер (код, шифр), який надалі обов'язково вносять у всі документи при оформленні.

На підставі цього в бухгалтерії здійснюється облік витрат, при цьому він ведеться на кожне замовлення. Прямі витрати обліковуються за кожним об'єктом окремо, а накладні розподіляються між об'єктами.

По закінченні місяця фактичні витрати співставляються з плановими і таким чином виявляється економія або перевитрати. Калькуляція собівартості будівельно-монтажних робіт складається тільки після завершення робіт і здачі об'єкта замовнику.

Недоліки-цього методу полягають в тому, що відхилення фактичної собівартості від планової виявляються тільки по закінченні звітного періоду, а не в момент їх утворення, тому цей метод мало сприяє оперативному керівництву економічними показниками. Крім того, планова собівартість є усередненим показником. Отже, виявлені відхилення не дають достовірного уявлення про раціональне витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Проте, наблизити цей метод калькулювання до оперативного керівництва виробничими витратами можна шляхом складання сигнальних документів про відхилення витрачання ресурсів від діючих виробничих норм. Шляхом періодичного узагальнення таких відхилень певною мірою можна одержати оперативні дані про суму відхилень, причини, місця утворення, винуватців тощо.

Попередільний (фазовий) метод застосовується у виробництвах із масовою продукцією, Іде оброблюваний матеріал послідовно проходить самостійні виробничі фази, стадії, переходи, що узагальнено називають переділами. У результаті після кожного переділу виробляють напівфабрикат або готову продукцію.

Облік витрат на виробництво організовують усередині цехів або виробництв з наступним поділом по переділах. Облік прямих витрат і витрат на утримання й експлуатацію обладнання ведеться за переділами, а в середині кожного переділу розподіляється за видами продукції пропорційно прямим витратам і, відповідно, кількості відпрацьованих машино-годин.

В підрядних підприємствах цей метод застосовується для обліку і калькуляції собівартості продукції допоміжного виробництва. Наприклад, у виробничому циклі виготовлення червоної цегли можна виділити такі переділи:

- заготівля глини; - формування цегли-сирцю; - обпалювання; - вихід готової продукції. Обліковуються витрати і калькулюється собівартість окремо по кожному переділу, причому витрати включаються розгорнуто до собівартості другого переділу тощо. Собівартість готової продукції визначається як сума витрат всіх переділів з врахуванням зміни залишків незавершеного виробництва.

Розрізняють безнапівфабрикатний і напівфабрикатний варіанти попередільного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

При першому варіанті обмежуються обліком витрат по кожному переділу. У бухгалтерських записах рух напівфабрикатів не відображається, їх рух від одного переділу до іншого бухгалтерія контролює за даними оперативного обліку руху напівфабрикатів у натуральному вираженні, що ведуть в цехах. Відповідно до такого порядку обліку витрат собівартість напівфабрикатів після кожного переділу не визначають, а обчислюють лише собівартість готового продукту.

При другому варіанті рух напівфабрикатів з цеху в цех оформлюють бухгалтерськими записами і калькулюють собівартість напівфабрикатів після кожного переділу, що дозволяє визначати собівартість напівфабрикатів на різноманітних стадіях їх обробки і тим самим забезпечувати більш дієвий контроль за собівартістю продукції. Іншими словами, калькулювання проводиться за схемою:

- вартість вихідного матеріалу плюс витрати по першій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату А;

- собівартість напівфабрикату А плюс витрати по другій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату Б;

- собівартість напівфабрикату Б плюс витрати по третій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату В;

- собівартість напівфабрикату В плюс витрати по четвертій переробці дорівнює собівартості готового виробу.

Необхідність відокремленого обліку і калькулювання собівартості напівфабрикатів власного виробництва обмежується випадками, коли вони в певній частині призначаються для реалізації на сторону або представляють такі види продукції, які для інших підприємств є готовою продукцією.

При комплексному використанні сировини або напівфабрикатів виготовлену продукцію різноманітних сортів і марок переводять в умовний сорт за допомогою системи коефіцієнтів. При виготовленні одного й того ж виду сировини декількох продуктів виділяють основний продукт. Інші розглядають як побічні (супутні) і оцінюють їх за встановленими цінами. Вартість оціненої побічної продукції вираховують із загальної суми витрат на виробництво, а витрати, що залишилися, відносять на собівартість основного продукту.

При попередільному методі використовують найважливіші елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм (планової собівартості) і облік змін цих норм. В первинній документації і оперативній звітності фактичне витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, енергії тощо необхідно порівнювати з нормативним. Використання елементів нормативного методу дозволяє щодня здійснювати контроль за витратами на виробництво, розкривати причини відхилень від норм, виявляти резерви зниження собівартості продукції.

Попередільний метод, як і позамовний, має свої недоліки, яких можна уникнути шляхом застосування нормативного методу обліку. Сутність цього методу полягає в тому, що до початку будівництва по об'єкту складається нормативна калькуляція на витрати по матеріалах, заробітній платі, експлуатації й утриманню будівельних машин і механізмів за типовою номенклатурою статей для калькулювання собівартості. Основою для розрахунків служать: об'єктний кошторис, проект здійснення робіт, виробничі нормативи, норми витрачання матеріалів, калькуляції по праці і заробітній платі, розрахунки потреби в машинах і механізмах, планово-розрахункові ціни на матеріали.

Для розрахунків нормативної калькуляції використовуються: - виробничі нормативи (ДБН IV-16-98 або розроблені самостійно);

- проекти провадження будівельно-монтажних робіт; - кошториси щодо будівельного об'єкту;

- нормативи щодо праці і заробітної плати;

- розрахунки потреби в машинах і будівельних механізмах;

- розрахункові ціни на будівельні матеріали; - інші джерела.

Ті або інші виробничі нормативи застосовуються залежно від того, хто є замовником об'єкта. Тобто якщо замовником є бюджетна структура і оплата здійснюється з коштів бюджету, застосовуються виробничі нормативи ДБН IV-16-98. А якщо замовником є недержавна структура і будівництво ведеться не за рахунок бюджетних коштів, виробничі норми розробляються самим будівельним підприємством і узгоджуються із замовником. І в першому, і в другому випадку нормативна калькуляція за кожним об'єктом або видом робіт затверджується керівником підприємства (будівництва або об'єкта).

Усі випадки відхилень від норм витрат враховуються відповідно до сигнальних документів. До них належать: лімітні картки (форми М-8, М-9, М-28), акти на простій, листки на доплату, наряди на відрядну роботу та інші.

Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про ті розміри і причини витрат (додаткові витрати), які не передбачені нормами. Такий облік ведеться для своєчасного прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

До додаткових витрат в будівництві належать: виправлення неякісно виконаних будівельно-монтажних робіт, дефекти продукції постачальників, збільшена витрата матеріалів при виконанні будівельно-монтажних робіт в зимовий час, доплата за роботу в неробочі дні, виконання будівельно-монтажних робіт, непередбачених у проектній документації, оплата простоїв, припинення поставки енергії, води, палива тощо.

Цей облік ведеться на основі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативної калькуляції.

Фактична собівартість будівельних робіт (об'єкту) за нормативним методом визначається алгебраїчним додаванням суми витрат за поточними нормами, величини відхилень від норм і величини змін норм:

Вф = Вн + В + З,

де Вф- витрати фактичні;

Вн - витрати нормативні;

В — величина відхилень від норм;

З - величина змін норм.

У зведеному обліку витрат на виробництво фактичні витрати поділяються на витрати за нормами, витрати за відхиленнями від норм і змінами норм.

Але такий зведений облік можливий тільки по документованих відхиленнях (за зведеними відомостями відхилень). На практиці ж фактичні зведені витрати основного виробництва по закінченні місяця співставляються з кошторисними і нормативними витратами. З цією метою складається порівняльна калькуляція. За цією калькуляцією здійснюється аналіз відхилень за кожною позицією, при цьому особлива увага приділяється недокументованим відхиленням. За даними аналізу розробляються пропозиції щодо запобігання перевитрат надалі або виявляється необхідність уточнення деяких нормативів.

При використанні нормативного методу обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт з'являється можливість оперативно виявити невикористані внутрішньогосподарські резерви і застосувати їх для оперативного управління виробництвом.

Повна вартість об'єкту для замовника, що включає як оплату підрядних робіт за договірною вартістю, так і власні витрати замовника на організацію та здійснення будівництва (проектно-пошукові роботи, відведення та освоєння території, технічний огляд тощо) є інвентарною вартістю.

Список використаної літератури

Зінкевич О. В., Левицька С. О., Мосійчук М. М., Нагавичко І. П., Немкович О. Б. Бухгалтерський облік в галузях народного господарства: Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2006. – 456с.

Облік в галузях економічної діяльності: автотранспорт і будівництво. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”/ Н. М. Малюга, Я. В. Лебедзевич, М. М. Горецька, Т. В. Давидюк; За редакцією професора Ф. Ф. Бутинця. – Житомир:ЖІТІ, 2000. – 480с.