Економіко-статистичний аналіз виробництва соняшника в господарствах Дергачівського району Харківської області

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет

Ім. В. В. Докучаєва

Кафедра статистики і економічного аналізу

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Економіко-статистичний аналіз виробництва соняшника в господарствах Дергачівського району Харківської області»

Виконала:

Студентка 2 курсу 2 групи

Факультету «Облік і фінанси»

Спеціальності Облік і аудит

Романова Т.В.

Перевірив:

Ментей О.С.

Харків-2010

Зміст

Вступ

1. Аналіз посівних площ соняшнику

2. Динаміка урожайності соняшнику

3. Аналіз валового збору та факторів, що зумовлюють його зміну

4. Шляхи підвищення урожайності та збільшення валового виробництва соняшнику

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Соняшник - є основною культурою в Україні для виробництва рослинницької олії та високобілкових кормів, а його експорт приносить значний валютний прибуток. Як зазначає Бурляй Г.Л., Україна займає одне з провідних місць серед соняшникосіючих держав, виробляє щорічно близько 10% насіння соняшнику у світі.

Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 2000 - 2009 роки передбачено довести виробництво соняшнику в 2010 р. - до 2400 тис. тонн,, тобто збільшити порівняно з 1998 р. на 5,9% або 134 тис. тонн.

Насіння олійних культур - унікальна сировина для отримання харчових та технічних олій, дешевих харчових кормових видів білка з особливими біологічними та функціональними властивостями, високим вмістом біологічно активних речовин та широким набором макро-, мікро- та ульграмірсроелементів. Рослинні олії необхідні всім галузям народного господарства. Вони можуть бути надійним джерелом валового надходження. Серед олійних культур в останні роки домінуюче місце займає соняшник, частка якого у структурі виробництва олійних культур становить понад 90%.

Кризова ситуація, яка охопила агропромисловий комплекс України значно ускладнює економічний стан народного господарства, створює соціальну напругу в суспільстві. Загрозливого характеру набули стійкі тенденції спаду виробництва сільськогосподарської продукції, поглиблюються руйнівні процеси в ресурсному потенціалі агропромислового комплексу, загострюється фінансова ситуація у сільськогосподарських товаровиробників, погіршується платоспроможність населення.

З прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. відкриваються нові можливості активізації процесу докорінної перебудови виробничих відносин в аграрній сфері. Зроблено винятково важливий крок у напрямі практичного втілення в життя аграрної реформи в країні і це підтверджується сприйняттям переважною більшістю трудового селянства.

Економічна криза зачепила і складову частину сільськогосподарського виробництва - вирощування соняшника. Недосконалість економічних відносин, істотне скорочення бюджетного фінансування останніх років негативно позначається на організації виробництва соняшника. Зниження урожайності соняшника зумовлене насамперед фінансовими та матеріально-технічними нестатками господарств. Більшість з них не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними засобами, паливо-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо. Без застосування сучасних технологій не можна розраховувати на одержання високих врожаїв соняшника, бо природна родючість грунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечує приріст валових зборів цієї культури, як, зрештою, й інших культур.

Зазначені вище положення зумовили вибір теми курсової роботи «Статистичний аналіз виробництва соняшнику». Об'єктом дослідження є сільськогосподарські підприємства Дергачівського району Харківської області.

Основними завданнями статистики при аналізі виробництва соняшнику є: вивчення народногосподарського значення виробництва зерна соняшнику; аналіз посівних площ соняшнику; дослідження динаміки урожайності соняшнику; аналіз валових зборів соняшнику; кореляційний аналіз факторів, що зумовлюють зміну урожайності; розробка шляхів підвищення урожайності соняшнику та збільшення валових зборів.

При виконанні роботи нами були застосовані такі методи, як статистичне спостереження і зведення даних, метод відносних, абсолютних і середніх величин, ряди динаміки, графічний, індексний і кореляційний методи аналізу, сучасні економіко-математичні прийоми використання ПЕОМ і стандартних пакетів прикладних програм.

І. Аналіз посівних площ соняшника

соняшник урожайність валовий

Земля — це продукт природи, і лише у процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва земля при правильному використанні не зношується і не вибуває з виробничого процесу, а навпаки, при правильному використанні властивості її поліпшуються, тобто підвищується родючість.

Під родючістю грунту розуміють його здатність забезпечувати урожайність сільськогосподарських культур, рівень якої залежить як від об'єктивних властивостей грунту, так і від розвитку культури землеробства та кліматичних умов. Розрізняють природну, штучну і економічну родючість землі. Природна родючість створюється внаслідок тривалого ґрунтотворного процесу без втручання людини. Штучна родючість створюється працею людини. Економічна родючість — це результат дії природи і суспільної праці, сукупний вираз природної і штучної родючості.

Земельний фонд України включає всі землі в межах її території (включаючи землі під водою) незалежно від їх цільового призначення і господарського використання.

Земельні угіддя — це ділянки землі, які відрізняються природними властивостями і способом господарського використання. їх поділяють на сільськогосподарські і несільськогосподарські.

До сільськогосподарських належать угіддя, які використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження, До несільської господарських угідь належать землі, вкриті лісом, деревно-чагарникові насадження (в тому числі полезахисні смуги), землі під водою, болота, землі під дорогами і прогонами, піски, яри, землі під виробничими будівлями і дворами та інші землі, непридатні для використання у сільському господарстві.

Під структурою земельних угідь розуміють питому вагу окремих видів угідь у загальній земельній площі. її виражають, як правило, у процентах. Щоб визначити, який процент становить площа даного виду угідь, її слід поділити на загальну земельну площу і знайдені дані помножити на 100%. |

Посівною називають площу ріллі або інших розораних угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Розміри посівних площ обчислюють не по окремих культурах, а по кожній культурі —за господарським призначенням. Наприклад, посівну площу кукурудзи визначають окремо на зерно і силос та зелений корм. Посівні площі однорічних і багаторічних трав поділяють на посіви, призначені на насіння, сіно, зелений корм і випас.

Облік посівних площ здійснюють на основі класифікації сільськогосподарських культур, яка становить їх розподіл на групи за різними якісними ознаками.

За біологічними особливостями польові культури поділяють на однорічні (вегетаційний період не перевищує одного року), дворічні і багаторічні.

За виробничим призначенням сільськогосподарські культури поділяють на такі групи: зернові і зернобобові (пшениця, жито, ячмінь, горох тощо), технічні (цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець тощо), картопля і овоче-баштанні (капуста, огірки, цибуля, кавуни, дині тощо), кормові культури (кормові коренеплоди, силосні культури, однорічні і багаторічні трави тощо), сидеральні культури (люпин та ін.), які висівають на зелене добриво.

Міжрядними називають посіви в міжряддях просапних культур або садів. Ці посіви не включають у загальний підсумок посівної площі, а обчислюють окремо в перерахунку на суцільні посіви за середніми нормами висіву. Посів у міжряддях садів включають у посівну площу відповідної культури і в загальну посівну площу у фактичному розмірі.

Повторними називають посіви ярих культур, проведені після збирання основної культури для одержання у поточному році другого врожаю, їх обліковують окремо І в загальну посівну площу не включають.

Проміжними є посіви озимих культур на зелений корм, по яких до закінчення заключного обліку посівних площ проведено посіви ярих культур. У загальну посівну площу проміжні посіви не включають.

Посіви попередніх культур, проведені на розораних сіножатях і пасовищах з метою підготовки грунту для посіву багаторічних трав під залуження, включають у загальну посівну площу відповідної культури.

Засіяною називають площу, на якій висіяно насіння сільськогосподарських культур. Якщо протягом року на тій самій площі культури висівалися двічі, то цю площу включають у засіяну двічі.

Динаміку посівних площ аналізують порівнянням фактичного розміру посівів окремих культур і в цілому у поточному році з відповідними фактичними даними за минулі роки. При цьому використовують показники динаміки (абсолютні прирости, темпи зростання і приросту), а також способи визначення основної тенденції розвитку в рядах динаміки (укрупнення періодів, згладжування за допомогою ковзної середньої, аналітичне вирівнювання способом найменших квадратів).

Аналізуючи структуру і структурні зрушення посівних площ, обчислюють питому вагу посівів окремих культур або їх груп у загальній площі всіх посівів. У кожному господарстві структуру посівних площ визначають залежно від його грунтово-кліматичних умов, спеціалізації, забезпечення основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами, розміщення відносно заводів з переробки сільськогосподарської сировини тощо.

Статистика аналізує структуру посівних площ по окремих господарствах, категоріях господарств (колгоспи, держгоспи, міжгосподарські, селянські, особисті підсобні та інші господарства), адміністративних районах, зонах, підзонах тощо. Крім того, показники структури аналізують як у цілому по всій площі посіву, так і по окремих групах культур (зернові, технічні, картопля і овоче-баштанні, кормові). Динаміку і структуру посівних площ основних сільськогосподарських культур Дергачівського району наведено в табл. 1.1.

Структура і динаміка посівних площ основних с.-г. культур

Види і групи культур	2008р	2009р	2009р в % до 2008р
га	%	га	%
Зернові та зернобобові	14 213,6	73,5	13 251,0	72,1	93,2
Соняшник	4 405,6	22,8	4 450,9	24,2	101,0
Цукрові буряки	725,3	3,7	679,1	3,7	93,6
Разом	19 344,5	100,0	18 381,0	100,0	95,0

Дані табл. 1.1 показують, що за досліджуваний період найбільшу питому вагу в господарстві становили зернові та зернобобові культури. У 2008 році їх площа становила 14,2тис.га, а у 2009 році – 13,6тис.га. А найменшу площу вирощування займають цукрові буряки – 725,3 і 679,1тис.га у 2008 і 2009 роках відповідно. Площа соняшнику у 2008 році - 4,4тис.га та 4,5тис.га у звітному році.

Взагалі під 3 основні сільськогосподарські культури у господарствах Дергачівського району було відведено у 2008 році 19,3тис.га, а у 2009 – 18,4тис.га.

Аналізуючи структуру посівних площ, за критерій її оцінки беруть показники урожайності, виходу кормових або кормо протеїнових одиниць з 1 га, валової продукції у вартісному виразі, прибутку з розрахунку на 1 га тощо. Вибір критерію залежить від особливостей культур, структуру посівів яких оцінюють (зернові, овочеві, кормові тощо), а також від завдань аналізу і умов господарської діяльності підприємства.

Слід ураховувати, що розширення посівних площ більш інтенсивних і продуктивних культур потребує відповідного забезпечення цих посівів трудовими і матеріальними ресурсами. Якщо розширити посівні площі соняшнику до розмірів, які не забезпечуються виконанням робіт в оптимальні строки, то це може призвести до зниження урожайності.

II. Динаміка урожайності соняшника

У вивченні валового збору і врожайності технічних культур важливе місце займає питання про закономірності їх зміни в часі. Пізнання цих закономірностей і причин, що їх зумовили, має велике значення для обґрунтованих вирішень різноманітних проблем, пов'язаних з виробництвом технічних культур. Але це пізнання ускладнюється тим, що рівень валового збору і врожайності формується під впливом множини факторів, що діють з різною силою і у різних напрямах.

За характером безпосереднього їх впливу на валовий збір і врожайність усі фактори можуть бути поділені на дві великі групи, хоча всі вони діють одночасно і у взаємозв'язку. До першої групи належать виробничо-економічні фактори, пов'язані із застосуванням добрив, селекцією і насінництвом, рівнем агротехніки, матеріальною зацікавленістю працівників сільськогосподарського виробництва і т. д. Усі зони цілком залежать від діяльності людини і діють у напрямі підвищення рівня врожайності і збільшення розмірів валового збору. До другої групи належать метереологічні фактори: опади, температура повітря, висота сніжного покриву, вологість фунту і т. д. Ці фактори не залежать від людини і діють на валовий збір і врожайність окремих років хаотично підвищуючи, то знижуючи їх рівень, при цьому часто дуже значно.

Динаміка урожайності соняшнику

2000р	2001р	2002р	2003р	2004р	2005р	2006р	2007р	2008р	2009р	2009р в % до
2000р	2008р
13,7	8,7	13	9	8,7	9,4	11,2	14,3	14,3	17,3	126,3	121,0

В даній таблиці подана урожайність соняшника з 2000р. по 2009р. Бачимо, що в 2000 році його урожайність становила 13,7ц/га. В 2001р. урожайність зменшилась до 8,7ц/га - це найнижчий рівень за даний період. Такі коливання урожайності спостерігаються до 2009 року, коли урожайність досягла найвищої позначки – 17,3ц/га. Порівнюючи урожайність 2009 року з 2000 можна відмітити її зростання на 3,6ц/га, а у порівнянні з 2008 - на 21,1%. До речі, як свідчить практика розвинутих країн, зменшення врожайності сільськогосподарських культур від несприятливих погодних умов може сягати 40%, тому зіставлення валового збору і врожайності за окремі роки може дати невірне уявлення про загальну тенденцію їх зміни. Однак із сказанного не випливає, що взагалі позбавлено економічного і практичного значення зіставлення валового збору і врожайності. Таке порівняння має, наприклад, великий зміст для оцінки господарського стану країни в поточному році порівняно з попереднім.

Для характеристики інтенсивності і напряму зміни в часі рівнів урожайності і валового збору сільськогосподарських культур на основі відповідних рядів динаміки, побудованих як за щорічними, так і середньорічними даними за певний період, обчислюються ланцюгові і базисні аналітичні показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення 1% приросту; а також середні показники рядів динаміки: середній рівень, середній абсолютний приріст, середній темп зростання, середній темп приросту і середнє значення 1% приросту.

Як правило, аналіз валового збору і урожайності за поточний рік починається з оцінки їх рівнів по окремих культурах та їх групах порівняно з попереднім і минулими роками. Такий аналіз дозволяє з'ясувати, якою мірою і по яких культурах та їх групах збільшився або зменшився валовий збір, підвищилася або зменшилася врожайність, визначити напрям, швидкість та Інтенсивність їх рівнів. Його здійснюють за допомогою побудови і аналізу рядів динаміки, складених на основі щорічних даних за ряд років.

Абсолютний приріст визначають як різницю між поточним і попереднім, або початковим, рівнями ряду динаміки. Цей показник динаміки може бути додатний, або від'ємний. Якщо попередній рівень зменшується порівняно з поточним, маємо абсолютне зниження. Розмір абсолютного зниження записують із знаком мінус.

Абсолютний приріст показує, на скільки одиниць підвищився або зменшивсь поточний рівень порівняно з базисним за відповідний період часу. Його виражають в тих самих одиницях, що й рівні ряду динаміки.

Якщо порівнюють кожний рівень ряду динаміки з попереднім рівнем, то абсолютний приріст буде ланцюговим. Якщо всі рівні ряду порівнюють з початковим, який є постійною базою порівняння, то такий абсолютний приріст буде базисним.

Базисні і ланцюгові абсолютні прирости взаємопов'язані. Сума послідовних ланцюгових приростів дорівнює відповідному базисному приросту, тобто загальному приросту за відповідний період.

Темп зростання — це відношення поточного рівня ряду динаміки до попереднього, або початкового рівня.

Темп зростання може бути ланцюговим, коли порівнюють поточний рівень з попереднім і базисним, коли порівнюють поточний рівень з початковим. Цей показник виражають у процентах або у вигляді коефіцієнта. Щоб перейти від процентів до коефіцієнтів, слід темп зростання, виражений у процентах, поділити на 100, а щоб перейти від коефіцієнтів до процентів, потрібно темп зростання, виражений у вигляді коефіцієнтів, помножити на 100. Якщо темп зростання більший за одиницю чи 100%, то це свідчить про зростання досліджуваного явища, а якщо менший за одиницю чи 100%, то це означає зниження суспільного явища.

Між базисними і ланцюговими темпами зростання с певний взаємозв’,язок. Добуток послідовних ланцюгових темпів зростання дорівнює базисному темпу зростання за відповідний період, і навпаки, частка від ділення наступного базисного темпу зростання на попередній дорівнює відповідному ланцюговому темпу зростання.

Темп приросту показує, на скільки процентів збільшився або зменшився поточний рівень ряду динаміки порівняно з базисним. Його обчислюють як відношення абсолютного приросту до попереднього або початкового рівня.

Темп приросту (спаду) можна також визначити, віднімаючи від темпу зростання, вираженого в процентах, 100%.

Визначаючи наведені вище показники динаміки, важливо обгрунтовано вибрати основу (базу), відносно якої їх обчислюють. Аналізуючи, наприклад, динаміку урожайності сільськогосподарських культур, не можна порівнювати сприятливі за кліматичними умовами роки з несприятливими. Базу для порівняння в цьому разі слід вибрати з приблизно однаковими з поточним роком природно-кліматичними умовами, тоді різниця в урожайності об'єктивно відображатиме рівень організаційно-господарської діяльності.

Абсолютне значення 1% приросту дорівнює відношенню абсолютного приросту за певний період до темпу приросту за той самий період, Цей показник можна обчислити простіше. Оскільки базисний рівень завжди беруть за 100 %, то абсолютне значення 1 % приросту буде в 100 разів менше за базисний рівень. Слід враховувати, що обчислення абсолютного значення 1 % приросту доцільне лише для ланцюгових абсолютних приростів і темпів приросту. Для базисних темпів приросту цей показник завжди буде однаковим, оскільки початковий рівень, порівняно з яким обчислюють темп приросту, залишається незмінним.

Обчислення абсолютного приросту, темпів зростання і приросту, абсолютного значення 1% приросту розглянемо на такому прикладі (табл. 2.2).

Показники динамічного ряду соняшника за 2000-2009р.р.

Роки	Урожайність, ц/га	Абсолютний приріст,ц/га	Темп зростання в %	Темп приросту в %	Абсолютне значення 1% приросту урожайності, ц/га
базовий	ланцюговий	базовий	ланцюговий	базовий	ланцюговий
2000	13,7							0,14
2001	8,7	-5	-5	63,5	63,5	-36,5	-36,5	0,09
2002	13	-0,7	4,3	94,9	149,4	-5,1	-8,0	0,13
2003	9	-4,7	-4	65,7	69,2	-34,3	-36,2	0,09
2004	8,7	-5	-0,3	63,5	96,7	-36,5	-55,6	0,09
2005	9,4	-4,3	0,7	68,6	108,0	-31,4	-49,4	0,09
2006	11,2	-2,5	1,8	81,8	119,1	-18,2	-26,6	0,11
2007	14,3	0,6	3,1	104,4	127,7	4,4	5,4	0,14
2008	14,3	0,6	0	104,4	100,0	4,4	4,2	0,14
2009	17,3	3,6	3	126,3	121,0	26,3	25,2	0,17

У таблиці 2.2 подано обчислені значення основних аналітичних показників ряду динаміки, що характеризує врожайність соняшника в господарствах Дергачівського району з 2000-2009 роки. Дані свідчать, що рівень врожайності соняшника характеризується значним коливанням по роках, при чому ці коливання спостерігаються як із року в рік, так і стосовно базисного рівня 2000 року.

Важливим завданням статистичного аналізу рядів динаміки є виявлення і кількісна характеристика основних тенденцій розвитку суспільно-економічних явищ.

Закономірності розвитку в рядах динаміки визначають абстрагуванням від випадкових змін досліджуваних ознак. Для цього статистика використовує такі способи: укрупнення періодів, спосіб ковзної середньої, вирівнювання ряду динаміки по середньому абсолютному приросту, середньому коефіцієнту зростання і способом найменших квадратів.

Найпростішим способом виявлення основної тенденції розвитку є укрупнення періодів. Суть його в тому, що один інтервальний ряд динаміки замінюють іншим інтервальним рядом з більшими періодами. Об'єднані періоди мають бути якісно однорідними щодо факторів, що визначають загальну тенденцію, і досить тривалими, щоб запобігти випадковим коливанням досліджуваних ознак.

Різновидом укрупнення періодів є згладжування ряду динаміки за допомогою ковзної середньої. Суть цього способу в тому, що при стійкому інтервалі кожну наступну середню обчислюють, зсуваючи період на одну дату.

Визначаючи ковзну середню, спочатку додають рівні ряду за прийнятий інтервал часу І обчислюють середню арифметичну. Після цього утворюють новий інтервал, починаючи з другого рівня, для якого обчислюють нову середню.

Дані таблиці 2.3 показують, що урожайність соняшника під впливом метереологічних умов в окремі роки помітно коливається. Це приховує закономірне її зростання за рахунок інтенсифікації виробництва. Об'єднання окремих років у трьохрічні періоди дасть змогу вирівняти метеорологічні умови і виявити тенденцію зростання урожайності соняшника.

Визначення середньої урожайності соняшника

Роки	Урожайність соняшнику, ц/га	Середня урожайність за п'ятиріччя
Способом укрупнених періодів	за допомогою ковзної
період	середня урожайність ц/га	період	середня урожайність ц/га
2000	13,7	2000-2004	10,62
2001	8,7
2002	13	2000-2004	10,6
2003	9	2001-2005	9,8
2004	8,7	2002-2006	10,3
2005	9,4	2005-2009	13,3	2003-2007	10,5
2006	11,2	2004-2008	11,5
2007	14,3	2005-2009	13,3
2008	14,3
2009	17,3

Спосіб ковзної середньої згладжує коливання рівнів, але не дає рядів які б замінювали вихідні фактичні рівні вирівняними.

Щоб врахувати всі рівні ряду динаміки і краще абстрагуватися від їх випадкового коливання, застосовують аналітичне вирівнювання рядів динаміки способом найменших квадратів. Суть його полягає в знаходженні такої математичної лінії ординати точок якої були б найближчі до фактичних значень ряду динаміки. Це означає, що сума квадратів відхилень вирівняних рівнів від фактичних повинна бути мінімальною.

Вирівнювання способом найменших квадратів можна здійснити по прямій або будь-якій кривій лінії, яка виражає функціональну залежність рівнів ряду динаміки від часу. Для того щоб знайти доцільну форму вирівнювання, треба проаналізувати досліджуване явище і закони його розвитку.

Аналіз динамічного ряду урожайності соняшника в Харківській області показує, що щорічні абсолютні прирости, крім деяких років, більш-менш рівномірні. В цьому разі найбільш доцільної для вирівнювання є пряма лінія, рівняння якої має вигляд:

уt=а0-а1t

де уt - вирівняні рівні динаміки;

а0 - вирівняний рівень урожайності при умові, що 1=0, тобто в році, який передує початку досліджуваного періоду;

а1 - середній щорічний приріст (або зниження) урожайності;

t - порядковий номер року.

Невідомі параметри і знаходять способом найменших квадратів, розв’язуючи систему нормальних рівнянь Ху = nа0+аіXt

Xуt = аоXt + а1Xt

де у - фактичні рівні ряду динаміки (в нашому прикладі фактична урожайність соняшника);

n - кількість років у періоді, що вивчається.

Методику вирівнювання ряду динаміки розглянемо за даними про урожайність соняшника в Дергачівському районі. Потрібні дані для розв’язання системи рівнянь обчислимо в таблиці 2.4.

Вирівнювання динаміки ряду урожайності соняшника

Роки	Порядковий номер року	Урожайність, ц/га	Розрахункові величини	Вирівнена урожайність, ц/га
добуток урожайності на номер року	порядковий номер року в квадраті
n	t	y	y*t	t2	Y1=Ao+A1*t
2000	1	13,7	13,7	1	7,32
2001	2	8,7	17,4	4	8,35
2002	3	13	39	9	9,38
2003	4	9	36	16	10,41
2004	5	8,7	43,5	25	11,44
2005	6	9,4	56,4	36	12,47
2006	7	11,2	78,4	49	13,50
2007	8	14,3	114,4	64	14,53
2008	9	14,3	128,7	81	15,56
2009	10	17,3	173	100	16,59
Разом	55	119,6	700,5	385	119,6

Кореляційний аналіз — це метод кількісної оцінки взаємозалежностей між статистичними ознаками, що характеризують окремі суспільно-економічні явища і процеси.

Всі явища, що існують у природі й суспільстві, перебувають у взаємозалежності і взаємообумовленості. Так, урожайність сільськогосподарських культур залежить від обсягу та інтенсивності агротехнічних заходів, продуктивність тварин — від рівня і якості годівлі, продуктивність праці — від впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу тощо.

За ступенем залежності одного явища від іншого розрізняють два види зв'язку: функціональний (повний) і кореляційний (неповний, або статистичний).

Функціональним називається зв'язок, при якому кожному значенню факторної ознаки, що характеризує певне явище, відповідає одна або кілька значень результативної ознаки (функції). Прикладом такого зв'язку є залежність між довжиною і радіусом кола, площею і стороною квадрата. Функціональна залежність виявляється у кожному окремому випадку абсолютно точно і виражається за допомогою аналітичних формул.

У суспільно-економічних процесах функціональні зв'язки трапляються дуже рідко, причому як поодинокі випадки, що відображують взаємозалежність тільки окремих сторін складних явищ. Так, заробітна плата робітника за почасовою формою оплати дорівнює добутку денної ставки на відпрацьований час.

При дослідженні взаємозалежності масових соціально-економічних явищ, які формуються під впливом різноманітних факторів, використовують кореляційні зв'язки, які носять імовірнісний характер. При кореляційному зв'язку немає суворої відповідності між значеннями залежних ознак: кожному певному значенню факторної ознаки відповідає кілька значень результативної ознаки, наприклад зв’язок між дозами внесених добрив і урожайністю сільськогосподарських культур.

При тих самих дозах добрив урожайність на різних ділянках буде неоднакова, оскільки урожайність залежить не тільки від добрив, а й від сорту, своєчасності і якості агротехнічних заходів, кількості опадів, температури тощо.

На основі даних про кількість внесених добрив на 1 га площі по урожайності соняшника Дергачівського району Харківської області, які наведені в таблиці 2.5 зробимо кореляційний аналіз на ПК і відобразимо його у вигляді таблиці.

Вихідні дані для кореляційно-регресійного аналізу залежності урожайності соняшнику від внесених мінеральних і органічних добрив на 1 га ріллі,кг

Рік	Урожайність,ц/га	Внесено мін. І органічних добрив на 1 га ріллі,кг	Розрахункові дані	ух=Ао+А1х
ху	x2	у2
	у	х
2000	13,7	17	232,9	289	187,7	12,69
2001	8,7	13	113,1	169	75,7	7,81
2002	13	16	208	256	169,0	11,47
2003	9	14	126	196	81,0	9,03
2004	8,7	13	113,1	169	75,7	7,81
2005	9,4	14	131,6	196	88,4	9,03
2006	11,2	15	168	225	125,4	10,25
2007	14,3	18	257,4	324	204,5	13,91
2008	14,3	20	286	400	204,5	16,35
2009	17,3	24	415,2	576	299,3	21,23
Разом	119,6	164	2051,3	2800	1 511,1	119,6
В середньому	11,96	16,4	205,13	280	151,1	11,958

Залежно від форми зв'язку між факторною і результативною ознаками вибирають тип математичного рівняння. Прямолінійну форму зв'язку визначають за рівнянням прямої лінії:

Ух=ао + а1Х

Де, ух - теоретичні(обчислені за рівнянням регресії) значення результативної ознаки;

Ао - початок відліку, або значення ух при умові, що х = 0;

А1 - коефіцієнт регресії (коефіцієнт пропорційності), який показує, як змінюється ух при зміні х на одиницю;

X - значення факторної ознаки.

Спосіб найменших квадратів зводиться до складання і розв'язання системи рівнянь з двома невідомими:

Розв'язавши цю систему рівнянь у загальному вигляді, матимемо формулу для визначення параметрів ао і а1;

Підставивши в дане рівняння значення х (внесено мінеральних і органічних добрив на 1 га ріллі) отримаємо теоретичні значення урожайності за кожен рік.

Кореляція, за допомогою якої вивчається вплив на величину результативної ознаки двох і більше факторних ознак, називається множинною. При вивченні множинної кореляції можна застосовувати як прямолінійні, так і криволінійні рівняння регресії.

Багатофакторні регресійні моделі дають змогу оцінювати вплив на досліджувану результативну ознаку кожного із факторів рівняння при фіксованому значенні (на середньому рівні) інших факторів. При цьому важливою умовою множинної кореляції с відсутність між факторами функціонального зв'язку.

Найбільш складним питанням при множинній кореляції є вибір форми зв'язку і відповідного математичного рівняння множинної регресії. Вибір типу функції повинен ґрунтуватися на теоретичному аналізі досліджуваного явища або на досвіді попередніх аналогічних досліджень. Враховуючи, що будь-яку функцію багатьох змінних логарифмуванням можна звести до лінійного виду, рівняння множинної регресії частіше будують у лінійній формі.

У загальному вигляді формула лінійного рівняння множинної регресії така:

Yх =а0 + аіХ1 + а2х2+ ... +аnхn

де Ух — теоретичні значення результативної ознаки;

а0, а1, а2...а n —параметри рівняння;

х1 , х2...хn —факторні ознаки.

Окремі коефіцієнти регресії цього рівняння характеризують ступінь впливу відповідного фактора на результативний показник при фіксованому значенні інших факторів. Вони показують, наскільки зміниться результативний показник при зміні відповідного фактора на одиницю. Вільний член рівняння (а0) не має економічного змісту і не інтерпретується.

III. Аналіз валових зборів соняшника та факторів які зумовлюють їх зміну

При аналізі валового збору і врожайності важлива роль належить середнім величинам. Вони мають не тільки самостійне значення як узагальнюючі характеристики розмірів валового збору і рівнів урожайності по однорідних групах культур, що обчислюються в різноманітних розрізах, але й широко використовується при інших статистичних методах аналізу валового збору і врожайності сільськогосподарських культур, зокрема при побудові аналітичних групувань, розрахунках середніх показників рядів динаміки тощо.

В економіко-статистичному аналізі валового збору і врожайності сільськогосподарських культур метод статистичних групувань посідає особливе місце. Він має не тільки важливе самостійне значення, але й є вихідним пунктом, основою для застосування інших статистичних методів, зокрема такого досконалого методу, як дисперсійний аналіз.

При аналізі валового збору і врожайності сільськогосподарських культур використовуються всі типи і види статистичних групувань.

Розглянемо аналіз валових зборів та факторів, які зумовлюють їх зміну на прикладі індексного методу.

Індексний метод широко використовується для оцінки зміни рівня валового збору і врожайності порівняно з планом, у динаміці і по території, тобто з рівнем інших підприємств, районів і навіть різних країн, а також кількісної оцінки факторів, що визначають ці зміни.

Зміна врожайності окремої культури характеризується індивідуальним індексом врожайності, тобто

І=У1/У0

а зміна валового збору окремої культури індивідуальним індексом валового збору, тобто

І=У1П1/У0П0

У1У0 - врожайність окремої культури відповідно у звітному і базисному (минулому) періодах;

П1По - посівна площа цієї культури відповідно у звітному і базисному (минулому) періодах.

Загальний індекс валового збору розкладається на індивідуальні індекси розміру посівної площі і врожайності: І= СуммаУ1П/СуммаУ0П0

Взаємозв'язок цих індексів дозволяє виявити причину зміни валового збору по окремій культурі. Наприклад, урожайність соняшника у господарствах Дергачівського району Харківської області у 2008 році становила 14,3 ц/га, а в 2009 році - 17,3 ц/га.

Вплив факторів на валовий збір соняшнику

2008	2009	Відхилення валового збору 2009 від 2008, ц	В т.ч. за рахунок
посівна площа, га	урожайність, ц/га	валовий збір, ц	посівна площа, га	урожай-ність, ц/га	валовий збір, ц	посівних площ	урожайності
По	Уо	Уо По	П1	У1	У1П1	У1П1-УоПо	(П1-По)*Уо	(У1-Уо)*П1
4 406	14,3	63 000	4 451	17,3	77 001	14 000	648	13 353

Загальний індекс валового збору показує відносну його зміну, а абсолютна зміна валового збору по досліджуваній групі культур або господарств визначається як різниця між його чисельником і знаменником.

Індекс середньої урожайності, як індекс середніх величин, залежить не лише від рівня усередненого показника, але й від питомої ваги окремих його значень у загальному обсязі одиниць досліджуваної сукупності. У даному випадку середня врожайність залежить не лише від зміни рівня врожайності окремих культур, але і від зміни частки кожної культури в посівах, тобто від зміни структури посівних площ. Щоб врахувати вплив цих чинників на зміну валового збору, індекс середньої урожайності розкладається на індекс структури посівних площ і середній індекс урожайності

Якщо при визначенні цих індексів замість абсолютних величин посівних площ використовувати відносні величини структури, тобто питому вагу в частках одиниці посівних площ окремих культур або підприємств в їх загальній посівній площі, то схема розкладання індексу середньої урожайності набуває такого вигляду:

І середньої урожайності = У1/У0

Зазначимо, що індекс середньої врожайності в статистиці прийнято називати індексом змінного складу, а середній індекс урожайності індексом постійного (фіксованого) складу.

Середній індекс урожайності можна визначити і за формулою агрегатного індексу. Дійсно:

І середньої урожайності = СуммаУ1П1/СуммаУ0П1

Агрегатна форма середнього індексу врожайності дозволяє визначати не тільки відносну зміну середньої врожайності, але також абсолютну зміну валового збору за рахунок зміни врожайності окремих сільськогосподарських культур як різницю між чисельником і знаменником агрегатного індексу врожайності, а також на основі відносних величин структури.

Індекс структури посівних площ можна визначити шляхом ділення індексу розміру і структури посівів на індекс загального розміру посівних площ.

Виявити роль і кількісно оцінити вплив кожного фактора, що визначає зміни валового збору по групі однорідних культур або окремої культури по групі господарств, можна також шляхом побудови системи взаємопов'язаних індексів. Підхід до побудови такої системи ґрунтується на врахуванні об'єктивно існуючих причинно-наслІдкових зв'язків між результативним показником і факторами, що зумовлюють його зміну. При побудові системи взаємопов'язаних індексів зв'язок між результативним показником і визначальними його рівень факторами виражається у вигляді добутку факторів. При цьому фактори-співмножники у розрахунковій формули індексної системи повинні бути розташовані таким чином, щоб вони були взаємопов'язані і складали певну цілісну систему, в якої кожний з факторів, взятий окремо або в сукупності з розташованими поряд, мав би реальний економічний зміст. Крім того, побудова системи взаємопов'язаних індексів повинна базуватися на принципах індексного методу, а саме зважування і фіксування факторів-співмножників на екстенсивні (об'ємні) і інтенсивні (якісні). Таке розмежування факторів-співмножників потрібно здійснювати при побудові кожної конкретної системи взаємопов'язаних індексів, виходячи з економічної суті і значення кожного з факторів-співмножників.

При вивченні впливу інтенсивного фактора на показник-результат усі інші фактори-співмножники фіксуються па рівні поточного періоду і при вивченні впливу кожного наступного фактора попередні чинники фіксуються на рівні базисного періоду, а решта факторів-співмножників, які включені до розрахункової формули системи взаємопов'язаних індексів, — на рівні поточного періоду. При цьому знаменник попереднього індексу-співмножника є чисельником наступного індексу-співмножника.

При вивченні впливу екстенсивного фактора на показник-результат усі інші ; фактори-співмножники фіксуються на рівні базисного періоду і при вивченні і впливу кожного наступного фактора попередні фактори фіксуються на рівні поточного періоду, а решта факторів-співмножників, які включені до розрахункової .формули системи взаємопов'язаних індексів, — на різні базисного періоду. При цьому чисельник попереднього індексу-співмножника є знаменником наступного індексу-співмножника.

Величина кожного індексу у системі взаємопов'язаних індексів характеризує ступінь впливу відповідного фактора на результативний показник у відносному виразі, а абсолютний вплив на результативний показник визначається як різниця чисельника і знаменника відповідного індексу.

Валовий збір по групі однорідних культур або окремої культури по групі господарств можна записати у вигляді добутку врожайності і посівної площі.

Отже, динаміку валового збору залежно від зміни цих показників можна вивчити за допомогою побудови такої двофакторної взаємопов'язаної системи індексів:

І валового збору = І середньої урожайності * І розміру посівних площ

СуммаУ1П1/СуммаУ0П0=У1/У0*СуммаП1/СуммаП0

Де І валового збору - індекс валового збору;

І середньої урожайності - індекс врожайності;

І розміру посівних площ - індекс розмірів і структури посівних площ.

Величини цих індексів характеризують відносну зміну валового збору як в цілому, так і за рахунок відповідних аналізованих факторів, а абсолютна зміна валового збору визначається як різниця чисельника і знаменника відповідного індексу.

Валовий збір по групі однорідних культур або окремої культури по групі господарств можна записати у вигляді добутку трьох взаємопов'язаних факторів: урожайності, структури посівних площ і розміру посівних площ даної групи культур.

Оскільки першим фактором є інтенсивний показник, то у разі вивчення динаміки валового збору три факторна система взаємопов'язаних індексів матиме такий вигляд:

І валового збору = І у.ф.с. * І р.п.п. * І с.п.п.

Де І валового збору - індекс валового збору;

І уфс. - індекс урожайності, який характеризує зміну валового збору за рахунок зміни врожайності по окремих господарствах;

І с.п.п. - індекс структури посівів, який характеризує зміну валового збору внаслідок зміни структури посівних площ;

І р.п.п. - індекс загальних розмірів посівів, що характеризує зміну валового збору за рахунок зміни загальних розмірів посівних площ.

Зміни валового збору у відносному виразі за рахунок того чи іншого фактора визначаються обчисленням відповідного індексу, а абсолютні величини змін валового збору за рахунок даного фактора — як різниця чисельника і знаменника відповідного індексу.

Використовуючи існуючі взаємозв'язки між урожайністю і факторами, що формують рівень, за допомогою побудови відповідної взаємопов'язаної системи індексів можна визначити в абсолютному і відносному виразі зміну врожайності за рахунок окремих факторів.

При аналізі валового збору і врожайності за групами різнорідних культур (технічних), а також за всіма культурами взагалі безглуздо визначати підсумовуванням їх загальний збір у натуральних одиницях. Тому врожайність і валовий збір подають у грошовому виразі, причому оцінка робиться на основі незмінних цін.

Оскільки урожайність є тим результативним статистичним показником, що широко використовується для порівняльної характеристики господарської діяльності різних підприємств, районів, областей, країн, а також для оцінки якості ґрунту у них, культури землеробства та інших факторів, що визначають рівень урожайності. При цьому використовується індексний метод, зокрема територіальні індекси.

Територіальні індекси — це особливий вид індексів, які застосовуються при зіставленні складних статистичних показників у просторі. На основі територіальних індексів здійснюються регіональні і міжнародні порівняння.

Територіальні порівняння не складають труднощів, якщо об'єктом зіставлення є одна будь-яка культура. Коли ж справа стосується групи культур, навіть однорідних, виникає питання про те, яку структуру площ варто прийняти за базу при обчисленні середньої врожайності для того, щоб дані були порівнянними, оскільки середня врожайність по групі культур залежить не тільки від рівня врожайності окремих культур, але й від структури посівних площ, тобто від ваг середньої.

Якщо порівнювані сукупності мають розбіжності в структурі виробництва, в складі працівників, то територіальні індекси обчислюють за стандартними (частіше середньою для таких сукупностей) структурою.

Індекси використовують не лише для визначення загальної зміни складного явища у часі або просторі, а й для виявлення впливу окремих факторів, які зумовили цю зміну. Як зазначалося, індекси змінного складу характеризують відношення двох і більше змінних величин. Індекс валового збору по групі однорідних культур відображує вплив на зміну загального виходу продукції трьох факторів: урожайності, розміру і структури посівних площ. Індекси змінного складу можна розкладати на індекси постійного (фіксованого) складу. Розкладання індексів змінного складу на індекси постійного склад є суттю індексного методу аналізу.

За допомогою індексного методу аналізу оцінюють вплив окремих факторів на зміну результативного показника у відносному абсолютному виразі. Для індексного аналізу факторів використовують лише ті індекси, які економічно взаємопов'язані.

IV. Шляхи підвищення урожайності та збільшення валових зборів соняшника

Вирощування соняшнику завжди було традиційною галуззю сільськогосподарського виробництва України і важливою складовою стратегії економічного розвитку держави. Протягом останнього десятиріччя спостерігається стала тенденція розширення посівних площ цієї культури, що зумовлено вигідністю її вирощування для аграрних підприємств порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами .Україна виробляє щорічно понад 10% насіння у світі. У 2008-2009 маркетинговому році Україна посіла друге місце після Росії з виробництва соняшнику.

Увага до проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому та вирощування соняшнику зокрема викликана, насамперед тим, що від успішного розв'язання її залежить зростання дохідності підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та світовому ринках, забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу.

Незважаючи на велику кількість публікацій і численних досліджень,питання підвищення ефективності виробництва соняшнику не втрачає актуальності, особливо дослідження впливу факторів, насамперед, мікроекономічного рівня, на ефективність його вирощування, які ще недостатньо вивчені. Тому виникає необхідність поглибленого аналізу факторів, що зумовлюють кінцеві результати господарювання та обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва соняшнику за сучасних умов.

Галузь олійництва в Україні нині розвивається екстенсивним шляхом. Порівняно із 1994роком у 2009 році площі посівів соняшнику зросли в 2,3 раза і досягли 3,8млн.га (замість науково-обгрунтованих 1,5-1,7 млн.га). Середня урожайність по Україні за даний період знизилась майже на третину - до 11,2ц/га. Однією з причин зниження урожайності соняшнику в Україні, на думку ряду фахівців, є його поширення у регіонах, які не мають відповідних ґрунтово-кліматичних умов для його вирощування, зокрема на Поліссі й Закарпатті. Рівень рентабельності виробництва насіння соняшнику має чітко виражену тенденцію до зростання, що свідчить про досить стабільний стан галузі та перспективи її подальшого розвитку.

Слід зазначити, що різниця між ціною на соняшник і його собівартістю із року в рік збільшується. Підвищення цін значно випереджає темпи зростання собівартості. За останні 5 років ціна реалізації зросла утричі, а собівартість - лише на 79%. Таким чином, лише зовнішній чинник - ціна - зумовлює зростання прибутку, незважаючи на негативний вплив інших факторів. Оскільки суттєво вплинути на ціну реалізації насіння підприємства не можуть, то собівартість і урожайність, як чинники, що зумовлюють її є тими внутрішніми факторами, які значно впливають на прибутковість галузі. Тому стратегія сільськогосподарських товаровиробників повинна концентруватися на активному пошуку мобілізації резервів підвищення урожайності, а також зниження собівартості одиниці продукції.

Недоліки в системі ціноутворення на с.-г. продукцію та відсутність паритету цін спричинили скорочення застосування добрив, засобів захисту рослин від хвороб і шкідників. Відсутність коштів на придбання мінеральних добрив призвело до того, що внесення їх у перерахунку на 100% поживних речовин на 1 га посіву соняшнику скоротилося за останнє десятиріччя в 13,2рази. Ситуація дещо покращилася після 2007 року - під урожай наступних років було удобрено 21,5% площ по 12 кг/га діючої речовини.

Нині висока ціна добрив і значні витрати на їх застосування потребують нових методичних підходів до оптимізації норм їх внесення з метою економії ресурсів та одержання високого економічного ефекту. Вигідніше застосовувати добрива в меншій кількості, але на більшій площі, тоді оплата їх буде вищою.

Через нестачу засобів у господарствах відбувається процес спрощення технології обробітку ґрунту, але результати передових підприємств свідчать, що дотримання всіх фаз агротехніки дозволяє вирощувати соняшник без застосування гербіцидів і ручного просапування, збираючи при цьому завжди найвищі врожаї.

Впровадження в виробництво нових районованих гібридів і сортів соняшнику, які мають високу чутливість до внесення добрив, імунітет до основних хвороб і шкідників, різних екологічних стресів, є одним з основних надійних, економічно вигідних, швидко окупних та екологічно-безпечних шляхів підвищення продуктивності, досягнення високого рівня ефективності виробництва, тому на сучасному етапі розвитку сільського господарства безсумнівна зростаюча роль селекції і насінництва, як важливих факторів інтенсифікації виробництва соняшнику, поліпшення його якісних показників, зниження ресурсо- та енергоємності технологічних процесів, захисту навколишнього середовища від забруднення засобами хімізації тощо

Отже, саме комплектність та оптимальне співвідношення впроваджених заходів є головними принципами інтенсифікації виробництва соняшнику в Дергачівському районі. З цього приводу неприйнятним є як нестача, так і надлишок ресурсів, що залучаються до виробничого процесу. Впровадження прогресивних технологій, або їх окремих складових елементів, має враховувати економічну, енергетичну, екологічну доцільність, що досягається лише за умов раціонального використання наявних природних та технологічних факторів виробництва.

Висновки та пропозиції

Соняшник - головна олійна культура України. Але його потенціал ще не повністю використано, особливо в зонах Лісостепу і Полісся. На сьогодні зусилля вчених спрямовані на вдосконалення технології вирощування соняшнику.

Площа під соняшником в Україні упродовж 3-ох останніх років не була меншою за 3,5млн.га і стабільно займає II місце у світі після Російської Федерації, проте за урожайністю ми перебуваємо в кінці списку країн-виробників цієї культури. Така ситуація пояснюється комплексом причин: низькою культурою землеробства, високим інфекційним фоном, але в першу чергу, використанням низькопродуктивних слабо захищених від хвороб сортів.

У 2009 році соняшник в Україні вирощували на площі близько 3,6млн.га, і в цілому було отримано непоганий урожай, а в окремих областях -Донецькій, Черкаській, Полтавській - урожайність перевищила 16ц/га.

Економічні відносини у сфері виробництва і переробки насіння соняшнику базуються на мотиваційному інтересі всіх взаємодіючих сторін відносно вирощування соняшнику як с.-г. культури та виробництва продовольчого насіння, його переробки й одержання олії та проміжних продуктів переробки, їх реалізації або подальшого використання в технологічному процесі виробництва. Це зумовлюється його народногосподарським значенням і біологічними особливостями.

Насіння соняшнику є одним з найбільш привабливих видів продукції на аграрно-продовольчому ринку, попит на яку не обмежений і випереджає пропозицію. До того ж виробництво насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із найприбутковіших товарів для сільськогосподарських товаровиробників. Розрахунки, проведені на основі інформації Держкомстату України за 2004 рік, свідчать, що в ранжируваному ряді досліджуваних продуктів за мінімальною сумою виробничих витрат і затрат праці з розрахунку на І га посівів соняшнику належить перше місце, а за обсягом прибутку і грошових надходжень - відповідно друге і п'яте.

Зважаючи на відносно високий рівень рентабельності насіння соняшнику(77,9%) при середніх рівнях рентабельності с.-г. підприємств - 6,1%, частка прибутку від його реалізації суттєва (64,2%), що значно зменшує суму збитку в цілому по господарствах. Це свідчить не тільки про високу прибутковість галузі, а й про високу кон'юнктуру насіння соняшнику на аграрно-продовольчому ринку, та низьку прибутковість або, навіть, збитковість інших видів продукції. Саме цей фактор є найвирішальнішим, що визначає розширення посівів культури , нестабільність її розміщення, коливання ціни за роками і регіонами (середня реалізаційна ціна по Україні - 83,4 грн)

Аналіз причин незадовільного стану з виробництва соняшнику в Харківській області свідчить, що основними з них є низький рівень матеріально-технічного забезпечення технологічних процесів, а також недостатня пристосованість рекомендованих технологій до конкретних умов виробництва.

Розглядаючи показники с.-г. підприємств Дергачівського району Харківської області ми бачимо, що за останні 2 роки посівні площі соняшнику збільшилися на 1 %, а урожайність зросла - від 13,7 до 17,3 ц/га, або на 26,3%.

Спад виробництва свідчить, що в процесі реформування не досягнуто передбачуваного результату. Водночас щорічне коливання обсягів виробництва соняшника супроводжувалась невиконанням контрактів з боку с.-г. підприємств, що проявлялося у неплатежах на вирощену продукцію.

Для забезпечення високих врожаїв необхідні сучасна техніка і технологія обробітку ґрунту, насіння високої якості з високим генетичним потенціалом (схожість понад 95%, стійкість проти коренеїду та комах), якісна робота сівалок точного висівання, сучасні засоби захисту рослин, насамперед гербіциди, добре працюючі обприскувачі для внесення засобів захисту рослин, великі дози добрив, високий рівень знань, технологічна дисципліна, досвід і відповідальність працівників,збирання врожаю з низькими втратами.

Таким чином, обсяг виробництва технічної сировини повинен збільшуватись передусім за рахунок підвищення врожайності і якості технічних культур. У зв'язку з цим, найважливішим завданням у виробництві технічних культур є забезпечення сільськогосподарських підприємств новими сортами.

Список використаної літератури

1. Горкавий В.К. Статистика. К.: Вища школа 1994

2. Горкавий В.К. Статистика: Підручник.- К.: Вища школа.-1995.

3. Економіка сільського господарства / За ред. В. П. Мертенса.- К. : Урожай.-1995.

4. Костенко Л.А. Формування міжгалузевих відносин в інтегральному виробництві соняшника // Економіка АПК.-2003.

5. Лисенко Н.О. Шляхи підвищення урожайності соняшника// Економіка АПК.-2001.

6. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К,: Вища школа. - 1994.

7. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко: За ред. О.І.Зінченка.-К: Аграрна освіта.-2001.

8. Сікченко В.М. Проблеми підвищення економічної ефективності виробництва соняшника7/ Економіка АПК.- 2000.

9. Сметюк О.І. Оптимізація структури посівних площ і матеріальних витрат на виробництво продукції рослинництва // Економіка АПК.-2003.

10.Статистика свідчить // Сільський журнал. - 2000.

11.Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства: Навч. посібник. - К.:КНЕУ.-2001.