Порівняльна характеристика платіжних інструментів

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

З дисципліни: “Платіжні системи”

Суми 2008

ЗМІСТ

1. Порівняльна характеристика платіжних інструментів

11. Ризики платіжних систем

21. Аналіз платіжних систем, що використовуються в мережі Інтернет

Список літератури

1. Порівняльна характеристика платіжних інструментів

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.

На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого.

Платіжна система - набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг.

Основна мета платіжної системи - забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при переказуванні грошей. Переказування грошей є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв'язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції тощо.

Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то її створює безпосередньо сам банк, щоб забезпечити найсприятливіші умови для переказування грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи, враховуючи при цьому вимоги закону та нормативно-правові акти Національного банку України.

Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньодержавні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.

В Україні у 2001 р. було запроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). У межах проекту було розпочато програму роботи з Укрпоштою, підписано відповідні угоди. НБУ дав дозвіл Укрпошті виконувати готівкові операції за картками, її установи дістали право видавати-приймати готівку. Крім того, НБУ закінчив розробку системи інтерплат, яка дає змогу за допомогою карток НСМЕП здійснювати розрахунки Інтернет-платежів. Можна платити в Інтернет-магазинах, на комерційних сайтах, здійснювати грошові перекази, оплачувати комунальні послуги, послуги Інтернет-провайдерів, ІР телефонії та мобільного зв'язку, оплату авіа-, залізничних квитків, перераховувати кошти на розважальні заходи в режимі он-лайн.

На кінець 2002 р. НСМЕП експлуатується у багатоемітентному режимі багатьма банками у різних регіонах України. Банками емітовано понад 85 тис. карток, використовується близько 400 одиниць термінального обладнання (включаючи банкомати), а загальні обороти банків за картковими рахунками НСМЕП за місяць становлять близько 20 млн. грн.

У 2003 р. кілька вітчизняних банків планують запровадити пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток - ЕМV. Цей стандарт прийнятий основними платіжними системами:

Еuropay, МasterCard та Viza International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну переходу банків на чипові системи - 2005-2006 роки.

Щодо використання технічних можливостей міжнародних платіжних систем в Україні, то відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу Національного банку України.

Безготівкові розрахунки – розрахунки, які проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу.

Платіжні інструменти:

за формою – паперові і електронні;

за напрямом руху платіжних інструментів – дебетовий характер та кредитовий.

За видом документу:

спеціальний платіжний засіб – платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації за допомогою якого держатель може ініціювати переказ коштів або зняття готівки. В Україні – це платіжна карта.

документ на переказ коштів – це електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими установами та іншими членами платіжної системи для передачі доручень на переказ грошей (платіжні вимоги, доручення, вимоги-доручення; чеки документи на переказ готівки, на міжбанківський переказ; клірингові вимоги).

1. Розрахунки платіжними дорученнями.

Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.

Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

2. Розрахунки вимогами-дорученнями.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

3. Розрахунки чеками.

Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки формуються у чекові книжці по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці. Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку. Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк оприбутковує суму чеків на позабалансовому рахунку, а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку. В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після надходження їх від банку покупця.

4. Розрахунки з використанням акредитивів.

Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв’язком між банками. Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий: якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок «Акредитиви». В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку «Акредитиви», а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку «Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків та інші документи, передбачені умовами акредитива. Банк списує гроші з рахунку «Акредитиви» і перераховує їх постачальнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти.

5. Розрахунки векселями.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Переказний вексель містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін.

11. Ризики платіжних систем

Платіжні системи відіграють важливу роль у фінансовому механізмі будь-якої країни. Вони привертають дедалі більшу увагу, що зумовлено, перш за все, потребою в обмеженні ризиків при паралельній фінансовій лібералізації та швидкому зростанні фінансових ринків. Платіжна система забезпечує функціонування усіх інших підсистем, тому навіть незначне нераціональне втручання або збій у розрахункових потоках можуть призвести до колапсу економіки країни.

Становлення ринкової економіки, виникнення нових форм власності та пов’язаних із ними комерційних структур, зародження і швидкий розвиток грошового, фондового, валютного ринків, конкуренція, що постійно посилюється упродовж останніх років, різкий спад фінансової стійкості традиційних клієнтів, погіршення загальноекономічної ситуації докорінно змінили середовище функціонування платіжної системи. Найхарактернішою її рисою стала невизначеність, неоднозначність ситуацій, які вимагають прийняття рішень щодо допустимого рівня ризику та захисту від нього.

Змінились і самі платіжні системи: розширився і став більш ризико­ваним спектр їхніх послуг, оскільки з’явились нові технології розрахунків на базі сучасної техніки та засобів зв’язку, а отже, ускладнилася внутрішня структура цих систем. Однак, попри зміни, що відбулись, у більшості платіжних систем механізми управління ризиками недостатньо розроблені і, як наслідок, виникає велика кількість нових факторів ризику, що погіршують умови стабільної роботи платіжних систем. Тому управління ризиками набуває дедалі більшої ваги і стає однією з найважливіших умов економічної безпеки фінансової системи. У такій ситуації важливого значення набуває запро­вадження ефективних систем управління ризиками.

Розвиток міжбанківських та інших фінансових ринків породжує потребу внесення коректив у практику здійснення платежів, у національні платіжні системи, а відтак і дослідження ризиків, що пов’язані саме з платіжною частиною будь-якої операції. Правильне формування політики стосовно ризиків платіжних систем має важливе значення для стабілізації платіжних систем, довіри до фінансових ринків. Сьогодні є надзвичайно актуальним обгрунтування заходів щодо стабілізації ризиків у сфері діяльності як наявної платіжної системи України, так і платіжних систем нового покоління, зокрема клірингових.

Ризик є обов’язковим елементом ринкової економіки, з урахуванням якого будуються всі економічні відносини. Сьогодні центральною проблемою економічної науки вважається саме вивчення й обмеження невизначеності майбутнього.

На основі критичного аналізу розглянутих нами підходів до визначення категорії ризику доходимо висновку, що їх можна умовно поділити на дві групи: ті, що виходять з результату дії (успіху або неуспіху); і ті, що відштовхуються від суті феномена ризику.

Разом з тим, ризик – це не лише наслідок обраних рішень, він також безпосередньо пов’язаний з діями, що спрямовані на вибір одного з альтернативних рішень та його реалізацію, а сам процес вибору знаходить свій вираз у понятті «ризик».

У сучасній економічній теорії існує багато підходів до класифікації економічних ризиків, які, на нашу думку, не виключають, а доповнюють один одного. Принципове навантаження, на наш погляд, несе розподіл ризиків за джерелами їх виникнення. Більшість авторів за цим критерієм поділяють ризики на комерційні, фінансові і загальноекономічні. Інший підхід за цим критерієм і прогнозованістю передбачає поділ ризиків на прогнозовані (страховані) та непрогнозовані (нестраховані). Відповідно до можливого фінансового результату економічні ризики розподіляють на чисті та спекулятивні.

Особливе місце в системі економічних ризиків посідає фінансовий ризик, характерною ознакою якого є спекулятивний характер, тобто можли­вість одержання – внаслідок існування невизначеності у фінансовій сфері – як збитків, так і прибутків, що відрізняє фінансовий ризик від інших економічних ризиків.

Не заперечуючи традиційного трактування фінансового ризику, приведемо визначення фінансового ризику платіжної системи як імовірності настання непередбаченої ситуації, пов’язаної з діяльністю учасників платежів на платіжній фазі операції, що призводить до порушення грошових потоків через невизначеність щодо остаточного виконання платіжних зобов’язань. Оскільки фінансові ризики є результатом виконання зобов’язань у процесі переказу грошових коштів (особливо стосовно зобов’язань банків, які виконують роль фінансових посередників), найчастіше саме ці ризики є ризиками платіжної системи.

Виходячи з вищезазначеного, ми пропонуємо поділ ризиків платіжних систем на фінансові і нефінансові.

Платіжним системам притаманний значний рівень ризику в кількох областях, що пояснюється обсягом та розміром виконуваних у цих системах операцій. Причому цей ризик стосується і учасників, що здійснюють перекази коштів, і операторів системи. Ризики платіжної системи мають широкий спектр: на них наражаються платіжні інструменти, системи доставки, зв’язку, механізми клірингу та розрахунків, а також грошово-кредитний сектор економіки.

Узявши до уваги всі наведені критерії та системи класифікації, приведемо системну класифікацію ризиків платіжних систем, яку наведено на рис.1. Запропонована класифікація має значні переваги як для теоретичного, так і для практичного її застосування, оскільки: у ній ризики платіжних систем розподілені за основним критерієм – джерелом свого виникнення (походженням); чітко визначено місце і види фінансових ризиків як таких, що мають специфічну природу.

Рис. 1. Ризики платіжних систем

Ризики необхідно розглядати в сукупності з чинниками, оскільки лише шляхом зменшення рівня невизначеності інформації щодо цих чинників можна створити досконалу систему управління ризиками. На основі аналізу основних чинників ризиків платіжної системи приведемо систематизацію їх за типами ризиків, які вони спричиняють (рис. 2).

Поділ на чинники фінансових і чинники нефінансових ризиків дає змогу оцінювати стан системи з двох сторін: внутрішньої – щодо технології розрахункових операцій, які повністю залежать від діяльності учасників системи платежів, і зовнішньої, яка не залежить від поведінки контрагентів платіжної системи. Це має надзвичайно важливе значення для розробки методів і механізмів управління ризиками.

Аналіз ризиків платіжних систем також доцільно проводити виходячи з розширеної класифікації ризиків за сферами їх виникнення, механізмами розрахунків, розподілом їх у часі, що дає можливість оцінювати ступінь кожного з видів фінансового ризику і, відповідно, здійснювати вибір методів управління ними.

На нашу думку, типи ризиків платіжних систем, їх ступінь і, відповідно, заходи управління повинні розглядатись під сукупним впливом питань: чи здійснюються розрахунки на валовій основі або через систему багатостороннього заліку взаємних вимог; хто керує системою (центральний банк чи приватна організація); чи надає система денний кредит. Такий підхід до класифікації платіжних систем, з нашого погляду, є оптимальним, оскільки дозволяє максимально закцентувати увагу на ключових відмінностях типів ризиків, притаманних цим системам, і, відповідно, механізмів ризик-менеджменту.

Важливе значення має управління ризиками. Процес менеджменту ризиків передбачає ідентифікацію нараженості на ризик, оцінку ризиків, вибір методів управління ризиком та їх застосування, кінцевою метою чого є досягнення оптимального для підприємця співвідношення прибутку і ризику.

Оцінка ризиків визначає обсяг і структуру методів управління ними. Серед способів управління ризиками, залежно від спеціальних прийомів, можна виділити дві групи: організаційно-технічні способи управління, які охоплюють заходи (прийоми) уникнення ризику, зниження його рівня; фінансово-договірні способи самостійного протистояння ризикові, передачі ризику, страхування ризиків.

21. Аналіз платіжних систем, що використовуються в мережі Інтернет

За результатами досліджень багатьох провідних консалтингових компаній, у третьому тисячолітті значення ефективних фінансових взаємовідносин між клієнтами неухильно зростатиме. Тому, якщо у світі з'являються нові технології, що дозволяють підвищити цю ефективність, фінансові інститути прагнуть їх впровадити і надати в розпорядження своїх клієнтів. Саме потреби корпоративних і мільйонів індивідуальних клієнтів головним чином визначили мережу Інтернет одним із пріоритетних каналів надання сучасних фінансових послуг різноманітними фінансовими інститутами. Закономірним результатом став бурхливий розвиток фінансових інтернет-послуг — одного з найпривабливіших та перспективних напрямків е-бізнесу.

Розглядаючи фінансові послуги як категорію е-бізнесу, необхідно розрізняти сферу фінансового забезпечення електронної комерції в Інтернеті та електронні фінансові послуги в Мережі. Під фінансовим забезпеченням е-комерції розуміють створення і впровадження спеціалізованих платіжних систем та інструментів для забезпечення оплати товарів та послуг при їх купівлі споживачами через Інтернет. Нині така оплата найчастіше здійснюється за допомогою платіжних карток, як правило, міжнародних платіжних систем (при цьому майже 70 % цих карток — кредитні). Також використовуються дебетові картки, електронні гаманці, поштові перекази та розрахунки готівкою при отриманні товару та послуг.

Щодо класифікації фінансових інтернет-послуг є кілька підходів, які відрізняються в основному ступенем деталізації послуг чи принципами їх групування. На нашу думку, досить вдалим прикладом розгорнутої класифікації їх є підхід аналітиків McKinsey & Company, які виділяють банкинг, управління капітадовкладеннями, торгівлю цінними паперами, управління капіталами, страхування, персональні фінансові послуги (у т. ч. мобільний банкинг), стратегічне управління. Хоч поклавши в основу класифікації сферу надання і функціональну направленість послуг, вони частково врахували ще й іншу ознаку — клієнтську базу послуг і тому виділили персональні фінансові послуги, у т.ч. один з їх підвидів — мобільний банкинг, який може бути й корпоративною, а не лише персональною послугою.

Найбільш поширені в розвинутих країнах електронні фінансові інтернет-послуги можна об'єднати у такі класи:

інтернет-банкинг (е-банкинг, і-банкинг) — надання банками клієнтам можливостей електронного управління своїми рахунками через Інтернет;

інтернет-трейдинг (е-трейдинг, і-трейдинг) — надання фінансовими інститутами клієнтам можливості ефективного оперування своїми коштами та цінними паперами на глобальних валютних і фондових ринках завдяки можливостям Інтернету;

інтернет-страхування (е-страхування, і-страхування) — забезпечення процесу оформлення, оплати та придбання страхових полісів і отримання страхових премій з використанням Інтернету.

Для забезпечення розвитку інтернет-систем фінансового обслуговування юридичних і приватних осіб потрібно вирішити цілу низку різноманітних теоретичних та прикладних проблем, дійти до згоди в багатьох питаннях організації та ведення бізнесу. До числа найважливіших проблем, безсумнівно, належать технологічні питання (у т.ч. створення загально прийнятної системи стандартизації та сертифікації технічних засобів і програмного забезпечення, розвиток систем захисту платіжних трансакцій тощо). Цілу низку питань зосереджено в такій комплексній проблемі, якою є створення "електронних" грошей та забезпечення їх ефективного функціонування на глобальних і національних ринках. Великої уваги заслуговують соціально-економічні та етичні аспекти, нормативно-методологічне та правове забезпечення проведення фінансових операцій в Мережі.

Список використаної літератури

В.М.Гужва „Інформаційні системи і технології на підприємствах”, навчальний посібник, Київ, 2001 р.

Єрьоміна Н.В., Банківські інформаційні системи.-К.: КНЕУ, 2000.-220с.

Корнев В. М. Управління ризиками платіжних систем //Вісник ДУ «Львівська політехника». – Львів, 2006. – № 328. – С. 96 – 99.

Маслов В.П. Інформаційні системи і технології в економіці: Навч.посібник-Київ: „Слово”, 2003.-264с.

Міщенко В.І. та ін. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг: Практ.посібник. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2003. – 278с.

Персональні ЕОМ в інженерній практиці. Т.З.Кренкель, А.Г.Коган, А.М.Тараторин, вид. Москва "Радіо і звязок", 1989р.

Под ред. Д.є.н. професора В.В.Евдокимова «Экономическая информатика», Учебник для вузов, Питер, 1997, - 592 с.

Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А., Інформаційні системи у фінансово- кредитних установах. - К.: ІСНЕУ, 2001.-239с.

Система автоматизации банковской деятельности ProFIX/BANK - http://www.profix.com.ua

Ситник В.Ф., Т.А.Писаревська, Н.В.Єрьоміна, О.С.Краєва „Основи інформаційних систем”, навчальний посібник, Київ, 2001 р.

Страхарчук А. Я., Страхарчук В. П. Інформаційні технології в економіці: Навчальний посібник. – К.: Укоопосвіта, 2005. – 355 с.

Страхарчук В. П. Платіжні системи: Навчальний посібник. – Львів, 1998. – 100 с.

Тихров О. П. Фінансові ризики платіжних систем //Торгівля, комерція, підприємництво: Збірник наукових праць: Львівська комерційна академія. – Львів, 2005. – Вип. 1. – С. 52 – 55.

Ющенко В. А., Савченко А. С., Цокол С. А., Новак І. М., Платіжні системи: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2006. – 413 с.