Проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України

Вступ

Сільське господарство належить до базових, життєзабезпечуючих галузей, стан та ефективний розвиток яких безпосередньо впливає на функціонування всієї національної економіки. В аграрному секторі нині працює майже чверть усіх зайнятих, і в ньому разом з харчовою промисловістю створюється понад 60% загальнодержавного фонду споживання та більш як 40% додатного сальдо зовнішньоторговельного обороту країни. У 2004 р. це становило, відповідно, 110 млрд. і 20 млрд. грн.

Метою даної курсової роботи є прагнення автора дослідити значення, сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України.

Проте, незважаючи на проведені в останнє десятиріччя заходи з реформування на ринкових засадах аграрних і земельних відносин, вітчизняне сільське господарство все ще перебуває в кризовому стані. Його нинішня матеріальнл-технічна база є надмірно спрацьованою й продовжує високими темпами деградувати, як і соціальна інфраструктура села. Техніко-технологічна оснащеність і фондозабезпеченість галузі мають стабільну тенденцію до зниження. Як наслідок, фондоозброєність праці в сільському господарстві в 2003 р. була в 4,6 раза нижчою, ніж у промисловості, та в 2,6 раза-ніж у середньму по народному господарству.

Основні причини такого стану –занепад інвестиційної діяльності в національному АПК, збитковість або надто низький рівень рентабельності переважної більшості сільськогосподарських підприємств і відсутніст у них необхідних коштів на техніко-технологічне оновлення виробництва та соціальний розвиток села. Зокрема, у 2003 р. капітальні інвестиції в аграрний сектор становили лише 2,1 млрд. грн., або 4,2% загального їх обсягу в економіку України. Хоча частка цього сектора у формуванні валової доданої вартості в тому ж році дорівнювала 12,2%, а в грошовому вираженні-26,7 млрд. грн.

Отже, аграрний сектор національної економіки, завдяки якому в державі формується величезні грошові потоки, з одного боку, залишається, як і раніше, “обділеним” інвестиціями, торгівлею та фінансовими ресурсами, а з другого-по суті, працює на інші галузі і сфери національної економіки, виснажуючий власний природно-екологічний, ресурсно-виробничий і людський потенціали.

Завданням даної роботи є:

    дослідити значення і місце АПК в економіці України,

    основні фактори і особливості розміщення АПК,

    етапи і сучасні проблеми розвитку АПК,

    напрямки ринкової політики АПК та загального розвитку комплексу.

Предметом дослідження в даній курсовій роботі виступає АПК.

Обєктом дослідження є значення і місце АПК для економіки України, фактори що впливають н його розвиток, етапи і сучасні проблеми розвитку галузі та напрямки розвитку АПК.

Відповідно до завдань та мети курсової роботи визначимо її структуру. Отже, дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатку.

Перший розділ містить завдання, особливості розміщення АПК. Другий розділ характеризує передумови розвитку, сучасний стан АПК України. Третій розділ містить перспективи та проблеми атомної енергетики України.

Все це створює реальну загрозу продовольчій безпеці та продовольчій незалежності України, не говорячи вже про перетворення її на аграрного лідера світу. А саме таке завдання поставлено в програмі діяльності нового Кабінету Міністрів України, “Назустріч людям”, схваленій Верховною Радою України.

Розділ 1. Агропромисловий комплекс та його роль в народному господарстві

1.1 Значення, місце,структура та форми територіальної організації АПК в економіці України

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв’язки, що постійно посилюються і розшироються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві україни спостерігається взаємодія галузей інтеграційних структур-міжгалузевих комплексів.

Одним з таких найбільших і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Агропромисловий комплекс (АПК)- один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галу-

В структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо); наука, управління. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування, особливо сільськогосподарського господарства, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення, визначається соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення та його забезпечення продуктами харчування, а промисловість-сільськогосподарською сировиною.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства–14% харчової і переробної промисловості –12,5%. На сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства.

На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.Високою є частка України в загальноєвропейському поділі праці. Займаючи 19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона виробляє значну кількість продукції.

У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом цукрових буряків, соняшнику, картоплі, незважаючи на аграрну кризу і значний спад сільськогосподарського виробництва. Україна за рівнем виробництва продукції на душу населення не поступається як країнам Європи так і світу.

Роль АПК у забезпеченні національної і продовольчої безпеки суспільства є визначальною. Дану роль виконує продовольчий комплекс. Він включає галузі, пов’язані не лише з виробництвом продовольчої продукції, а й зерно продуктовий, картоплепродуктовий, цукровопродуктовий, плодоовочевий, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Взагалі АПК складається з 3-ох основних сфер:

- сільське господарство (рослинництво і тваринництво, що створюють сировину базу для АПК)

- галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормів, виробництво тари)

- галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цього до АПК входять транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізована торгівля.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. Виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувались на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними.

Серед них виділяють:

- агропромисловий пункт − локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий центр − локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий кущ − локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами.

- агропромисловий вузол − складне територіальне агропромислове угрупування, яке розглядається як система компактно розташованих агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило навколо обласного чи районного центру).

Регіональні АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами та районами.

Інтегральна агропромислова зона − це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувалися у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона).

Спеціалізований агропромисловий район − територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (комплепереробне виробництво).

Інтегральний агропромисловий район − це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні промислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні-інтегральні й спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень впливає насамперед попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування − овочі, свіже й дієтичне м’ясо, незбирана молочна продукція. Для міських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний звя’зок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торгівельні територіальні комплекси

1.2 Взаємозв’язок АПК з іншими галузями господарства

Єдиний народногосподарський комплекс охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання і являє собою систему міжгалузевих комплексів, діяльність яких підпорядкована певним суспільним інтересам. Зокрема, одні міжгалузеві комплекси кінцевою метою забезпечення матеріальних потреб (у предметах тривалого і короткотермінового вжитку, у продовольстві,) інші-зміцнення обороноздатності та економічної незалежності країни, ще інші – збереження екологічної рівноваги та природного довкілля і т.п.

Таке функціональне призначення міжгалузевих комплексів є підставою для поділу їх на такі групи:

    кінцево цільові, куди входять АПК, комплекси житлово комунального господарства, охорони здоров’я, культури, оборони, захисту зовнішнього середовища та ін.;

    забезпечувальні, до яких належать комплекси паливно-енергетичний, металургійний, лісотехнічний, машинобудівний, транспортний та ін.

Усі міжгалузеві зв’язки, в які АПК вступає і з допомогою яких включається в єдиний народногосподарський комплекс, умовно можна поділити на дві групи:

    Вихідні зв’язки, тобто ті, які головним чином зорієнтовані на задоволення в продовольстві, взуття та одязі, одержаним із сільськогосподарської сировини. Частину продукції АПК споживають хімічний, будівельний, інші комплекси.

Так, для одержання деяких хімічних продуктів поки що в Україні використовують харчову сировину. З часом цей канал скорочуватиметься, чим забезпечуватиметься збільшення використання сировини на харчові цілі.

    Вхідні зв’язки за якими в АПК надходять фактори виробництва і виробничі послуги з інших міжгалузевих комплексів.Через особливості відтворювального процесу цей потік матеріально-технічних ресурсів і виробничих послуг постійно зростатиме. Механізм дії міжкомплексних зв’язків можна представити в такий спосіб:

Вхідні зв’язки: матеріально-технічні ресурси, виробничі і соціальні послуги, інформація

Агропромисловий комплекс

Вихідні зв’язки: сировина, готова продукція для особистого і виробничого споживання

І сфера

ІІ сфера

ІІІ сфера

Виробнича інфраструктура

Соціальна інфраструктура

Інші міжгалузеві комплекси

Будівельний

Транспортний

Металургійний

Лісохімічний

Паливно-енергетичний

Хімічний

Машинобудівний

Науковий

Відповідно до наведеної схеми можна зробити такі висновки:

    АПК в системі єдиного народногосподарського комплексу належить до тих міжгалузевих структур, які відіграють вирішальну роль у продовольчому забезпеченні потреб країни;

    АПК є тим міжгалузевим формуванням, в яке надходять чималі потоки ресурсів, послуг, інформації з інших міжгалузевих комплексів;

    АПК, таким чином, природно залучений у відтворювальний процес у межах всього народного господарства:

    АПК в міру подальшого суспільного поділу праці перетворюватиметься на таку господарсько-виробничу структуру, відтворювальний процес у якій все більше залежатиме від надходження ресурсів і факторів виробництва з інших сфер економіки. Отже, щоб зберегти і підтримати статус АПК як ключового сектора національної економіки, в країні має бути опрацьована політика державних пріоритетів та економічних важелів його реальної підтримки.

Розділ 2. Передумови розвитку, розміщення основних галузей та сучасний стан АПК

2.1 Природні та соціально-економічні передумови розвитку АПК України

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже важливе значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення та спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-географічних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризується середнім рівнем тепло забезпеченості та доброю волого забезпеченістю. У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температури тут дуже високі, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і середніх строків дозрівання. Степова зона характеризується високим ступенем тепло забезпеченості. Недостатня волого забезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства. Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу.

Грунтові ресурси України дуже різноманітні, на її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з власними для кожного з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти з де більшого бідні на перегній. Та все-таки грунти Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, картоплі, льону-довгунця.

У лісостепу поширені різні типи чорноземних грунтів. Тут клалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, ефіро олійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.

Найбільш придатними у Карпатах для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок. Важливою галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ-полонин.

Грунтовий покрив Криму характеризується буроземами та коричневими грунтами. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградництво, вирощування овочів, тютюну.

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку АПК. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стану і підземного. Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. Основним водоспоживачем − зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.

Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи, великі площі родючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.

Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Україна володіє запасами продуктивних угідь, що приблизно в чотири рази перевищують її сучасні внутрішні потреби.

Одним з головних чиників, які впливають на формування і територіальну організацію АПК є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних АПК. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспертабельною сільськогосподарською продукцією.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві. Природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалізацію аграрно-промисловий комплекс. Формуються АПК, що виробляють праце містку продукцію.

2.2 Сучасний стан АПК України

Набуття Україною політичної незалежності прискорило переведення аграрного сектора на традиційні у світі засади господарювання. Реформовано земельні та майнові відносини власності, змінилася організаційна структура сільського господарства. Селянам та іншим громадянам передано у власність і користування 36,2 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 12,8 млн.га господарствам населення, з них 11 млн. га-особистим селянським господарствам. Серед сільськогосподарських підприємств сьогодні домінують недержавні підприємства (понад 97% їх загальної кількості).

Проте з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин згадані перетворення не зумовили підвищення ефективності аграрного виробництва, використанняйого земельно-ресурсного потенціалу і гарантування продовольчої безпеки країни. Навпаки, продовольча проблема в державі загострилася, а раціон харчування пересічного українця пересічного значною мірою погіршився. Це стало наслідком зменшення як обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, так і реальних доходів населення. У 2004 р. валова продукція сільського господарства в порівняних цінах у розрахунку на 1 жителя становила 69% від її обсягу в 1990 р., а середньомісячна реальна заробітна плата в цілому по народному господарству-62%. Середньодушове споживання основних продуктів харчування, особливо тваринного походження, знизилося до загрозливого для здоров’я людей рівня. Якщо в 1990 р. рівень забезпечення раціональних норм харчування становив по м’ясу та м’ясопродуктах – 82%, молоку і молокопродуктах-98%, плодах, винограду та ягодах –52%, то в 2004 р. – лише, відповідно, 46, 59 і 34%.

Якщо у 1990 р. Україна займала провідне місце за деякими основними продуктами харчування в розрахунку на одного мешканця (Додаток 1), то за роки реформування спад виробництва в країні істотно вплинув на пропорції та положення серед найбільш розвинутих країн за зазначеним показником. Із позицій лідера Україна перемістилася на нижчі місця в агрорейтингу.

Така ситуація пояснюється перш за все тим, що частка сільськогосподарського сектора у ВВП України за період 1993-2004 роки знизилась на 35%. Серед країн СНД нижчі показники має тільки Грузія, де частка аграрного сектора у ВВП за вказаний період зменшилась на 63% [2].

Аграрний сектор втрачає свій потенціал під вагою багатьох невирішених проблем. Одна з найважливіших – проблема його конкурентоспроможності. Нині внутрішній сільськогосподарський ринок на 90-95% забезпечується вітчизняним виробництвом завдяки захисту діючою системою імпортних та експортних обмежень. Конкурентоспроможність окремих видів сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва реалізується, як правило, за рахунок демпінгових цін. Такі ж чинники, як характер макроекономічного середовища, ефективність державних інституцій, стану матеріально-технічного забезпечення, технологічний рівень виробництва, відповідність вітчизняної продукції санітарної, фітосанітарним, технічним нормам, оцінюється міждународними експертними організаціями на досить низькому рівні.

Надто гострою і такою, що має стабільну тенденцію до подальшого зростання, залишається проблема комплексного соціального розвитку села. Продовжує знижуватися зайнятість сільського населення, в наслідок чого чимало працездатних і кваліфікованих жителів села працюють лише на присадитних ділянках або ж, вилучивши належні їм земельні частки, ведуть власне дрібне виробництво чи виїжджають на заробітки за кордон. Рівень зареєстрованого безробіття на селі на початок 2005 р. досягло 7,1% порівняно з 2,5% у міських поселеннях. Бідність селян практично не зменшується, заробітна плата в сільському господарстві є найнижчою серед галузей економіки. Не припиняється занепад соціальної інфраструктури, розширюється коло сіл, жителі яких не мають можливості отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання. Загрозливих темпів набуває деградація демографічно-відтворювального, а відтак-і трудового потенціалу села.

Сільське господарство нині, як ніколи, відчуває гострий дефіцит фінансових ресурсів. Більше половини сільськогосподарських підприємств є збитковими, а особисті селянські господарства не спроможні нагромадити відповідні кошти, необхідні для організації виробництва на сучасній техніко-технологічній основі. Переробна сфера АПК, як і тракторна, сільськогосподарським та продовольчим машинобудуванням, за рівнем розвинутості технологічних процесів належить до четвертого (з шести) технологічного укладу і, за незначним винятком, відстає від харчової промисловості європейських країн на ціле покоління техніки та технологій. Частка іноваційних видів продукції в загальному обсягу продовольчих товарів у 2003 р. становило всього 4,4%. Подолати технічну відсталість аграрної та переробної сфери АПК можна лише за умов переведення їх на іноваційно-інвестиційну модель розвитку.

За таких обставин залишається низькою загальна ефективність використання земельних ресурсів. До інтенсивного обробітку залучаються значні площі малопродуктивних земель, не належним чином використовуються меліоровані угіддя, недостатня увага приділяється охороні землі від деструктивних впливів природного і антропотехногенного характеру.

Обсяги продукції сільського господарства за січень 2005 в усіх категоріях господарств (сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства та господарства населення) проти січня 2004 р. зріс на 3,7% у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 21,8% а у господарствах населення скоротився на 3,8%.

Загальний обсяг реалізації власної продукції сільськогосподарськими підприємствами за січень 2005 р. порівняно з січнем 2004 р. збільшився на 23% у тому числі продукції рослиництва – 48% продукції твариництва – на 12%. Середні ціни продажу сільського господарства підприємствами аграрної продукції за всіма напрямами реалізації у січні 2005 р. порівняно з січнем 2004 р. зросли на 12%, зокрема на рахунок збільшення цін на продукцію рослиництва на 36%, ціни на продукцію рослиництва зменшилися на 23%.

У січні 2005 р. питома вага бартерської форми розрахунків у сільському господарстві становила 0,4 проти 0,6% у січні 2004 р.

У січні – серпні 2005 р. виробництво продукції с/г в усіх категоріях господарства проти відповідного періоду 2004 р. зросло на 2,2%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 1,6% у господарствах населення – на 2,7%. У 2004 році облдержадміністрація особливу увагу зосереджувала на проблемах сільського господарства. Політика в аграрному секторі економіки була спрямована на створення сприятливого ринкового середовища для агробізнесу шляхом впровадження ринкових механізмів на аграрному ринку, а також на ефективне використання земельно-майнових ресурсів.

Виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у 2004 році склало 3828,2 млн. грн., що на 6,8 % більше ніж у попередньому році, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах воно збільшилося на 26,5% і становило 2384,8 млн. грн., а у господарствах населення зменшилося на 15,1% і склало 1443,4 млн. гривень.

Питома вага у загальному обсязі виробництва сільськогосподарських підприємств зросла з 50,2% у 2003 році до 62,3% у 2004 році, а у господарствах населення зменшилося відповідно з 49,8% до 37,7 відсотків.

На перше вересня 2005 р. всіма категоріями господарств зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) зібрані на обмолочені на площі 12,3млн га (93% посіяних площ), що на 7,0 більше ніж на відповідну дату 2004 р. В цілому намолочено 31,7 млн. т. зерна (у початково оприбуткованій вазі), що на 5,4% менше ніж торік, у тому числі с/г підприємствами –25,0 млн, т. (на 4,9% менше) господарствами населення – 6,7 млн. т. (на 7,3% менше).

У загальному виробництві зернових культура на початок вересня 2005 р. пшениця (озима і яра) становила 61,5% (19,5 млн. т.) ячмінь (озимий і ярий) – 29,5% (9,4 млн. т.), жито озиме – 3,4% (1,1млн.т.), овес 2,5% (0,8 млн.т.), зернові культури – 2,4% (0,8 млн. т.), гречка – 0,5% (150 тис.т.).

Середня урожайність зернових культур, яку пропонували зберігаючі та переробні підприємства, у січні-серпні 2005 р. становила 477,9 грн за тону, з них на пшеницю 497,0 грн. за тону (у січні-серпні 2004 р. відповідно 673, 6 грн та 777,8 грн. за тону).

У січні-вересні 2005 р.виробництво продукції с/г у всіх категоріях господарств проти відповідного періоду 2004 р. зросло на 3,4% у тому числі у сільськогосподарських підприємствах на 7,1% у господарствах населення - на 1,2%.

Загальний обсяг реалізації продукції с/г підприємствами за січень – вересень 2005 р. пов’язано з відповідним періодом 2004 р. збільшився на 17%, у тому числі продукції рослинництва – на 7%. Середні ціни продажу аграрної продукції с/г підприємствами за всіма напрямками реалізації за 9-ть місяців 2005 р. порівняно з відповідним періодом 2004 р. зросли на 11% за рахунок зростання цін на продукцію тваринництва на 35%. Ціни на продукцію рослинництва знизилися на 6%.

Тому для того щоб наша держава вийшла на європейський і світовий ринок, повинні бути здійснені системні заходи щодо найкращої адаптація сільськогосподарського виробництва одночасно до навколишнього природного та ринкового середовища.

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК України

3.1 Проблеми розвитку АПК України, їх соціально економічна сутність та шляхи вирішення

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20%валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 2005 р/ налічує 42,4 млн га сільськогосподарських угідь, з них 33,2млн га ріллі. Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні тахнології,що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За 2004 - 2005роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин.Висока розораність угідь, яка досягла 80%,не завжди обгрунтоване застосуваня мінерільних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту: посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.

Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобільській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн.га угідь, з яких 70 тис.га виведено з сільськогосподарського використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсовикористання і обсягів забрюднюючих речовин та відходів. І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природніх ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природніх ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обгрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових расурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів. Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об’єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів.Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв’язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах. Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукціїї й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повині супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили Агропромисловий комплекс України- складна виробничо-економічна система яка становить групу технологічно й економічно взаємозв’язаних галузей народного господарства, промисловості.В його складі три основні сфери.Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції.Центральна ланка АПК – сільське господарство.

Визначальною проблемою для України нині є відсутність чітких стратегічних та тактичних пріорітетів розвитку галузей АПК. Слід зауважити що успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності будь- якої країни без науково обгрунтованої соціально-економічної політики, тобто стратегічних ітактичних дій держави неможливий. Свідомий вибір механізму економічного регулювання з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішні та зовнішні чинники якого стають могутньою рушійною силою процесу – важлива складова зовнішньоекономічної ситуації.

Спад валового національного продукту, руйнація системи, загострення дефіциту платіжного балансу і державного бюджету, суттєве зниження рівня життя переважної більшості соціальних верств населення – найбільш характерні ознаки критеріальної оцінки наслідків зовнішньої політики та невиважених рішень щодо перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності в галузі. Вона не наближається, а навпаки, віддаляється від сучасного світового ринку з властивою йому системою відносин, конкуренції та активним бізнесом під регулюючим правовим і економічним впливом держави.

Штучно прискорити зовнішньоекономічну діяльність, сформувати стратегію і тактику через перехідні стадії – спроба, як довів досвід регулювання імпорту товарів в Україну, безнадійна і згубна для розвитку експортно- імпортних відносин.

3.2 Перспективи розвитку АПК України в умовах переходу до ринкових умов господарювання

Економіка всьго народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які Складний період переживає нині наша країна. повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об’єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.

Не викликає сумніву той генеральний курс, який був обраний на проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці.

І що саме головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За ци умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою. Протягом останніх років все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна.

Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою використовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади У країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 1998року - лише 2,6 тонни, а в сприятливому 1990-му - 3 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів.

Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявні резерви використовуються лише на третину.

Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну, машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин, обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу.

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості яке робити все для забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральним добривами.

Якщо сільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними засобами, то з економічної точки зору підприємства хімічної промисловості стають непотрібними Україні. Не можна і закрити хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться без роботи. У підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей сільського господарства, до питань технічного переозброєння АПК. Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення. Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки уведенню основного податку на землю й на прибуток. Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і відомий хоча б на кілька років. Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку села і життєзабезпечення сільського населення, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватног підприємництва на селі. Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини. Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі складові економіки, в тому числі ринок паперів та ринок землі. Земля має бути включена в ринкові відносини послідовно.

Багаті чорноземи, працелюбний народ і бідність – це нинішня Україна. Більш відома скандалами, корупцією і перманентною політичною кризою, вона досягає два роки поспіль рекордного зростання ВВП. Ось-ось заговорять про Україну як emerging market, бо потенціал росту дійсно існує. Хто скористається ним, які ринки відчують?

Реформа АПК – темпи занадто низькі: Українські владні еліти до кінця тисячоліття не відчували перспектив аграрного ринку і були цілком зайняті перерозподілом промислового сегменту. А нерозвиненість громадянського суспільства дозволяла панувати популізму, яким віртуозно користувалися влада і комуністи. В буденних і виснажливих політичних баталіях політтехнологи лінувалися міняти карти поточних розкладів, і тому на багатих чорноземах продовжували працювати голодні і працьовиті прихильники комуністичних ідей.

Важливий сигнал для ринку - прийняття Земельного кодексу. Відразу стало зрозуміло, що агроринок має дійсний потенціал, що цей потенціал значний і ним треба скористатися.

Потенціал: У поточному році під озимими було засіяно 15 млн. га. Принизькій забезпеченості технікою, добривами та ЗЗР було зібрано 40 млн. т зерна при середній урожайності 3 т/га. Пшениці, зокрема, було зібрано 21 млн. т, з яких продовольче зерно складає половину. На експорт піде до 7 млн. т зерна: в основному фуражна пшениця та фуражний ячмінь. Соняшника зібрано 2,4 млн. т, урожайність 1 т/га.Цукрового буряку – 16 млн. т, урожайність – 18,7 т/га.Кукурудзи – 3,3 млн. т, урожайність – 3,04 т/га.Виробництво рапсу в Україні збільшилося на 71% порівняно з минулим роком. Після тривалого спаду в тваринницькій галузі почався ріст. Приріст обсягів ВВП в с/г в 2001 р. складе близько 10%.Найбільший прорив відбувся в переробній галузі – ріст ВВП там склав 22% проти 25% торік. Переробна галузь АПК лідирує також по залученню інвестицій. Потенціал виробництва (з технічної точки зору – лише впровадження новітніх технологій) може забезпечити 2-4-кратне збільшення врожайності, не кажучи вже про потенціал традиційного тваринництва, садівництва та овочівництва. Все це дозволить Україні безперешкодно захопити одноосібне лідерство на агроринку СНД. Для України агроринок СНД є надзвичайно важливим. Там сьогодні, як і в Україні, спостерігається зростання ВВП, тоді як світова економіка знижує оберти. До того ж погіршення світової економіки може навіть піти Україні на користь, бо її економіка не інтегрована у світову в найбільш вразливих її сегментах, що дасть їй певні переваги в боротьбі за ринки збуту продовольства. Навіть епізоотії сказу корів та ящуру, що паралізували цілі ринки в Європі, обминули Україну стороною.

В березні в Україні відбудуться вибори до парламенту, і тільки результати цих виборів дадуть однозначний сигнал для інвесторів – бути чи не бути в аграрній Україні emerging market.

Точки ростy надприбуткові ніші в найближчі роки використання сучасних технологій при виробництві зернових, масляних та кукурудзи призведе до покращення якості та збільшення урожайності. Переробка та продаж фасованої продукції залишаться і надалі прибутковою нішею для інвестиці. Особлива увага до рапсу, сої, овочівництва та тваринництва. ГМ технології відкриють український ящик Пандори. Можна впевнено стверджувати, що ГМ технології будуть інтенсивно запроваджуватися, незважаючи на законодавчі та інші обмеження і заборони. Бізнес в Україні засвоїв жорсткі звичаї і правила, коли для виживання часто (читай – майже завжди) треба свідомо йти на порушення митного чи податкового законодавства. Модель бізнесу в Україні – це ще не конкурентна модель, але вже і не цілком протекціоністська. Дійсні розміри пільг та протекціоністських проектів в Україні ніхто точно не розраховував, проте в боротьбі за споживача перемагають ті, хто не сплатив мита, або податків, або того й іншого разом.

Так що ГМ технології як ніколи підходять для задоволення потреб виживання в неконкурентній боротьбі.

Хоча заради захвату перспективного і високоліквідного ринку Єврозони також інтенсивно розвиватиметься органічне землеробство (вкупі з переробкою та дистрибуцією), і це буде окремий, добре технологічно оснащений і дуже перспективний сегмент агроринку.

Зараз вже можна! Інвестувати в Україну можна вже зараз. Переваг матимуть проекти, мало обтяжені проблемою позиціювання на внутрішньому ринку і незалежні від довгострокових складових, бо темпи росту платоспроможності 50-мільонного населення країни залишаються надто низькими, а політичні ризики – надто високими.

Висновки та пропозиції

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання головного засобу виробництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.

Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і грунтується діяльність селянських (фермерських) господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток саме цих господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.

Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції).

При проведенні аграрної політики урядовим структурам необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою,національного відродження.

Список використаної літератури

    Аграрна реформа в Україні: здобутки і прорахунки // пропозиція. – 2001 р. - №7. – с.104;

    Аграрний ринок: уроки і завдання //Урядовий кур’єр.-2002.-9 квітня.-с.5

    Безчасний Л., Онишко С. тенденції на світовому ринку капіталів та їх вплив на інвестиційну діяльність в Україні //Економіка України.-2001.-№3.-с.10

    Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 6) (За ред. П.Т. Саблука та ін.). К., ІАЕУААН, 2003, с.295.

    Ковтун О. Оцінка ризику в аграрному менеджменті. Автореф. дис. кан. екон. наук. Київ, 2001.-с.7.

    Лукінов І., Саблук П. та ін. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України // Економіка України.-2000.-№9.-.66.

    Саблук П.Т. Стабільні економічні умови як фактори послідовного підвищенняефективності сільськогосподарського виробництва // економіка АПК.-2003.-№1.-с.3-12.

    Свиннен Й., Маркус К. Аграрныепреобразования в странах с переходной економикой // Вопроси економики.-2001.-№8.-с. 128-136.

    Ситник В.П. Формування і реалізація державної полвтики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні. “Економіка АПК” №2, 2003,с.23.

    Ситник В.П. Трансформація АПК Укаїни в ринкові умови. К., ІАЕ, 2002, с.12.

    Розміщення продуктивних сил і регіоналістика // Д.М. Стеценко. Київ “Вікар” 2002

12. Соціально-економічна географія України // Шаблій. Львів “Світ” 2000 р.

13. Сільськообслуговуючі обслуговуючі кооперативи / Малік М.Й., Блок Р. та ін.-К.: Урожай,2001.

14. Фінанси в період реформування агропромислового виробнициїтва / За ред. М.Я. Дем’яненка.-К.: ІАЕ УААН,2002.