Організація, планування та шляхи збільшення виробництва озимих зернових

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

РЕФЕРАТ

на тему:

Виконав: студент групи 35

Півторонос Євген

Лубни 2007

План

Вступ

1. Економічний стан виробництва: розміщення, спеціалізація і показники ефективності виробництва

2. Організація вирощування

2.1 Організація основних виробничих процесів

2.2 Форма організації та оплати праці

2.3 Організація зберігання та реалізації продукції

3. Планування виробництва продукції

Використана література

Вступ

Народногосподарське значення виробництва зерна

Проблема забезпечення населення країни достатньою кількістю вітчизняних якісних продуктів харчування залежить головним чином від обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і насамперед зерна – важливого виду продовольчих ресурсів, цінної сировини для ряду галузей переробної промисловості, незамінного джерела створення повноцінної кормової бази для розвитку тваринництва. У переважній більшості країн світу виробництво зерна традиційно належить до провідних галузей сільського господарства. В Україні зернове господарство має не тільки важливе соціально-економічне, а й політичне значення для розвитку національної економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупів, макаронів, кондитерських виробів та ін. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот й мінеральних солей. Рівень споживання хлібопродуктів на рік населенням України у розрахунку на особу в 2001 році становив 130 кг за науково-обґрунтованої норми споживання 110 кг.

Зерно – головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових – солома й полова, а також відходи переробки зерна.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. В результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи – целюлозу, папір тощо.

Українське зерно завжди належало до конкурентоспроможних продуктів на світовому ринку. Зерно є важливим експортним товаром, який може забезпечити значні надходження валютних коштів. При зберіганні воно практично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експортне створення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, яке споживається населенням та тваринами як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовується 52 – 57%, на харчування – 15 –17, насіння – 8 – 10, переробку 3 – 4 і втрачається при зберіганні і доробці до 6 – 8%. Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання хліба та хлібопродуктів і зростаючих потреб тваринництва у концентрованих кормах, а також з урахуванням зменшення залежності країни від імпорту зерна та намагання вийти у перспективі на світовий ринок зерна в ролі одного з експортерів, виробництво зерна з розрахунку на душу населення необхідно довести до 1 т.

1. Економічний стан виробництва: розміщення, спеціалізація і показники ефективності виробництва

Рівень розвитку зернового господарства визначається насамперед обсягами виробництва зерна, що в свого чергу зумовлено розмірами посівних площ, їх структурою та урожайністю. Вища питома вага високоврожайних культур в структурі посівних площ дає змогу навіть за меншої площі посіву одержати значно більший валовий збір. Так само вищий рівень урожайності зернових забезпечує збільшення валового виробництва зерна.

Отже, як свідчать дані таблиці, за дванадцятирічний період з 1990 року вся посівна площа скоротилась майже на 5 млн га, водночас площа зернових збільшилась на 1 млн га. Важливим показником розвитку виробництва зерна є урожайність і валові збори сільськогосподарських культур.

Аналіз свідчить, що урожайність зернових більш як за чверть століття, особливо після 1990 року, не підвищилась, а мала тенденцію здебільшого до зниження. Водночас із значним спадом виробництва сільськогосподарської продукції спостерігалось істотне зниження його ефективності. Це стало наслідком ряду організаційних, економічних і технологічних причин, недоліків в організації здійснення аграрної реформи як на макро-, так і на мікрорівнях господарської діяльності.

Валове виробництво зерна в Україні змінюється під впливом зміни посівних площ та урожайності зернових культур. В окремі роки спостерігається різке зниження валових зборів, так само як і їх суттєве підвищення, що значною мірою пояснюється впливом кліматичних факторів.

В Україні зерно вирощується в усіх природно-кліматичних зонах хоча його виробництво має свої відмінності в конкретних умовах. Основними виробниками зерна є господарства Степу і Лісостепу, на які припадає відповідно 46 та 40% валових зборів, і лише 14 % зерна виробляється на Поліссі. У Степу та Лісостепу основними зерновими культурами є озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, зернобобові. В зоні Полісся переважають озима пшениця, ярий ячмінь та озиме жито.

2. Організація вирощування

2.1 Організація основних виробничих процесів

На виробництві зерна виконують такі основні виробничі процеси – оранку, боронування, культивацію, догляд за посівами і збирання. Розглянемо деякі особливості їх організації.

Організація оранки. Оранка – один з важливих виробничих процесів у землеробстві. Основні вимоги щодо якості її такі: додержання заданої глибини, проведення в оптимальні строки, якісне заорювання гною, післяжнивних решток і якісне кришення пласта, прямолінійність борозен, скорочення розгінних борозен і звальних гребенів, відсутність огріхів і високоякісний обробіток поворотних смуг. Під зернові культури провадять звичайну оранку на глибину 20 – 22 см, а на Поліссі – на глибину орного шару.

Оранку провадять врозгін і всклад. Якщо її розпочинають із зовнішнього боку загінки і, закінчують посередині – то це оранка врозгін, а якщо з середини загінки закінчують на зовнішніх межах, то це оранка всклад. Під час оранки врозгін агрегат робить повороти вліво і рухається до середини загінки, а при оранці всклад робить поворот вправо». Щоб зменшити час холостих переїздів і підвищити продуктивність агрегату, поле для оранки розбивають на загінки, по можливості прямокутної форми. Оптимальну ширину загінок визначають за формулою:

де Ш3 – ширина загінки, м; Д – довжина загінки, м; Ш – ширина захвату агрегату, м; Р – радіус повороту агрегату, м.

Орієнтовно ширина загінок становить: при довжині загінки 300–500 м – 40–60 м, при довжині загінки 500–1000 м – 50 – 100 і при довжині загінки 1000–2000 м – 70 – 140 м. Для тракторів меншої потужності ширина загінки менша, а для тракторів вищої потужності – більша.

Тепер оранку здійснюють груповим способом 2 – 4 агрегатами: Ширину загінки для групи тракторів визначають за наведеною вище формулою, де ширина захвату (Ш) залежатиме від кількості агрегатів. На обох кінцях гонів відбивають поворотні смуги, ширина яких забезпечує нормальний поворот агрегату. Їх орють після закінчення оранки поля.

Боронування ріллі провадять на глибину 6 – 8 см. При цьому треба зруйнувати кірку, зарівняти гребені і створити пухкий шар ґрунту. Озимі при закритті вологи боронують на глибину 3 – 4 см, щоб не допустити пошкодження рослин. Ріллю боронують групою агрегатів, здебільшого круговим способом, а посіви – упоперек рядків. Культури, посіяні перехресним способом, боронують по діагоналі.

Культивація. Завданням культивації ріллі та пару є вирівнювання і розпушування верхнього шару ґрунту і знищення бур'янів. Першу культивацію провадять упоперек напряму оранки, а наступні – упоперек напряму попередньої культивації. Передпосівну культивацію провадять на глибину загортання насіння. В кінці гонів залишають поворотні смуги шириною 3 – 4 захвати агрегату, які оброблюють після закінчення культивації всього поля. Якщо можливий поворот за межами поля, поворотних смуг не залишають. Під час культивації агрегат рухається човниковим способом з грушоподібними поворотами на кінцях загінки. Перший прохід його прямолінійний по віхах, а суміжні – з перекриттям на 10 – 15 см.

Організація сівби. Сівба – відповідальний процес у землеробстві. Основні вимоги щодо її якості такі: проведення у стислі агротехнічні та оптимальні календарні строки, додержання встановлених норм висіву, рівномірність загортання насіння на задану глибину, прямолінійність рядків і квадратів, відсутність огріхів.

Сіють зернові культури групою агрегатів, човниковим способом. Щоб не було огріхів, користуються маркером, по сліду якого тракторист веде трактор (правим переднім колесом або зовнішньою кромкою правої гусениці). Маркери ставлять з правого і лівого боків посівного агрегату.

Зернові культури сіють різними способами: вузькорядним з шириною міжрядь 7–8 см – пшеницю, жито, ячмінь, овес; перехресним з половинною нормою висіву, насіння в один і другий бік; звичайним рядковим з міжряддям 15 см – горох, вику, люпин, вико-овес, гречку, просо; широкорядним або стрічковим, з шириною між рядками або стрічками 45 см — просо і гречку, що дає змогу обробляти міжряддя. Кукурудзу та її сумішки на зелений корм сіють рядковим способом з міжряддям 30 см, а на зерно і силос – квадратно-гніздовим з квадратами 60х60 і 70x70 см, а в степовій зоні – 100x100 см або пунктирним способом при ширині міжрядь 60–20 см і відстані між гніздами в рядку 20–30 см. Квадратно-гніздовий спосіб сівби кукурудзи дає змогу обробляти міжряддя в двох напрямах. Його доцільно застосовувати при значній забур'яненості полів. Правильні квадрати забезпечують з допомогою маркера і мірного дроту.

Норма висіву насіння зернових культур на 1 га становить (кг): жита і пшениці 180 – 200, вівса і ячменю – 160–180, гречки – 80–100, проса – 18–20, кукурудзи при квадратно-гніздовому способі сівби – 25–30, пунктирному – 55–60 і рядковому (на зелений корм) – 100–120, зернобобових – 280–320.

Потрібні засоби механізації і працівників для проведення сівби визначають за обсягом робіт по операціях, строками їх виконання, нормами виробітку та нормами обслуговування агрегатів.

Догляд за зерновими культурами включає видове і сортове прополювання (на насінницьких ділянках), знищення ґрунтової кірки боронуванням, а льодової коткуванням, кільчастими котками, обробіток міжрядь кукурудзи, а також проса і гречки при широкорядному способі сівби, боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами рослин. Крім прополювання, всі інші роботи виконують машинами. Для обробітку міжрядь використовують культиватори, які мають таку саму ширину захвату, що й посівний агрегат. Наприклад, кукурудзу, посіяну сівалкою СКГК-6, обробляють культиватором КУТС-4,2 (вони мають ширину захвату 4,2 м). Щоб під час обробітку не пошкоджувати рослин, встановлюють потрібний розмір колії трактора (на тих тракторах, де колія регулюється) та захисні зони в рядках.

Організація збирання. Збирання – найбільш трудомісткий виробничий процес. Зернові збирають роздільним (двофазним) способом і прямим комбайнуванням. Роздільний спосіб дає змогу розпочати збирання у фазі воскової стиглості зерна і цим прискорити його на 5–7 днів. Роздільне збирання включає такі операції: проведення обкосів і прокосів, скошування хлібної маси у валки, підбирання та обмолот валків. У повній стиглості зернові збирають прямим комбайнуванням.

Найбільш прогресивний і ефективний потоковий спосіб збирання зернових збирально-транспортними комплексами. Основною одиницею такого комплексу є комбайно-транспортні ланки. Крім того, у нього входять: ланка по підготовці полів до збирання, ланка по збиранню незернової частини врожаю, ланка технічного обслуговування, ланка культурно-побутового обслуговування. Отже, збирально-транспортний комплекс – це великий виробничий підрозділ.

Ланка по підготовці поля до збирання робить обкоси полів, прокоси між загінками, поворотні смуги тощо. Вона має створити найкращі умови для роботи комбайно-транспортних ланок.

Комбайно-транспортна ланка складається з 3–4 комбайнів і 2–3 автомобілів. У збирально-транспортному комплексі здебільшого три такі ланки. Кожна з них скошує хліб у валки, обмолочує їх, здійснює пряме комбайнування, відвозить зерно. Щоб зібрати зернові з поля за один день, на ньому працює весь збирально-транспортний комплекс або окремі комбайно-транспортні ланки залежно від розміру поля та умов роботи. Кожній ланці виділяють збиральну ділянку.

Ланка збирання незернової продукції вслід за комбайнами звільняє поле від соломи, якщо її не подрібнюють. Завдання ланки технічного обслуговування – забезпечити технічну справність і безперебійну роботу тракторів, комбайнів, автомобілів та інших засобів. Вона має резервний комбайн, який працює під час технічного обслуговування і усунення неполадок на основних комбайнах, заправляє машини пальним і водою.

2.2 Форма організації та оплати праці

На підприємствах України незалежно від форм власності і господарювання трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством Генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. Одним з основних законодавчих актів є Закон України «Про оплату праці». Цей закон визначає економічні правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При організації оплати праці виділяють форми, види, системи оплати праці.

Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці. Розрізняють почасову і відрядну форми оплати праці. Відрядна – використовується тоді, коли за основу беруть кількість виконаної роботи або виробництво продукції. Почасова – передбачає нарахування оплати праці за відпрацьований час.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи, та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

2.3 Організація зберігання та реалізації продукції

Основними організаційними заходами є сприяння створення в:

- сільських населеннях пунктах – мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та інших переробних підприємств та підприємств, що забезпечують переробку продукції;

- в районах – торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі (засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини);

- в областях, містах, населення яких понад 100 тис. осіб – підприємств оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією (оптові продовольчі ринки, постійно діючі виставки-ярмарки, аукціони з продажу живої худоби);

- в містах і селищах – підприємств, що здійснюють роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією і продовольством.

3. Планування виробництва продукції

Планування виробництва зерна провадять на основі: доведеного плану продажу його державі (по видах зернових культур); обсягу видачі колгоспникам в порядку оплати праці та продажу працівникам господарства; основної і страхової потреби на фураж, згідно з планом потреби кормів на господарський рік (від урожаю планового до урожаю наступного року); основної і страхової, потреби насіння; потреби зерна для громадського харчування, допомоги непрацездатним та для виділення до міжколгоспного страхового фонду. Такий розрахунок провадять за окремими видами зерна, а потім підсумовують по галузі в цілому.

Твердого плану продажу зерна державі на кожну п’ятирічку не застосовують, як це мало місце у старі добрі часи, проте орієнтовні норми на певний період часу та заохочення виробників зерна (наприклад, підвищення ціни за 1 ц проданого понад орієнтовну норму) повинні мати місце і зараз, оскільки це вигідно господарствам.

Потребу в зерні за видами його ділять на заплановану врожайність відповідних культур і визначають проектні посівні площі у господарствах.

Економічна ефективність визначається відношенням обсягу виробництва зерна до понесених витрат і характеризується системою натуральних та вартісних показників. Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності? Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості. Система показників економічної ефективності першого включає урожайність, собівартість 1 ц зерна, затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна з розрахунку на 1 люд.-год, ціну реалізації 1 ц, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності; другого – урожайність, вихід кормових одиниць та перетравного протешу з 1 га посіву, собівартість 1 ц зерна, 1 ц кормових одиниць та перетравного протеїну, затрати праці на 1 ц зерна, 1 ц кормових одиниць та перетравного протеїну, ціну реалізації, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності.

З допомогою кількісного співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його одержання, або урожайності до витрат на 1 га посіву, визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Динаміка економічної ефективності зернового виробництва в сільськогосподарських підприємствах України

Така динаміка прибутковості зернового виробництва залежить від впливу значного нарощування загальної суми собівартості реалізованої продукції. Якщо у 1996 році її повна собівартість дорівнювала 1239,8 млн грн, то в 2002 році вона зросла до 4818,3 млн грн, або збільшилася майже у 3,9 рази. До того ж темпи зростання собівартості випереджали темпи нарощування обсягів грошових надходжень. Значне збільшення витрат зумовлене насамперед істотним підвищенням цін на матеріально-технічні ресурси виробничого призначення, які виробляються вітчизняною промисловістю або імпортуються з інших країн для використання в сільському господарстві. Водночас необхідно зауважити, що темпи підвищення цін на реалізацію сільськогосподарської продукції були в десятки разів нижчими, що призвело до порушення цінового паритету на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Значну увагу слід приділити поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна) впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників. Резервами підвищення ефективності зернового господарства є насамперед нарощування урожайності й удосконалення зернового ринку.

Використана література

Економіка аграрного підприємства – підручник для економічних і аграрних спеціальностей аграрних вищих навчальних закладів. К.:Український Центр духовної культури, 2004.

Економіка, організація і планування сільськогосподарського виробництва – підручник для учнів сільськогосподарських технікумів. К.: „Вища школа”, 1979.