Матеріалістичне вчення Карла Маркса

1

Зміст

Вступ

Розділ 1. Матеріалістичне розуміння історії в теорії Карла Маркса

1.1 Соціологічні погляди Карла Маркса

1.2 Понятійно-категоріальний апарат теорії історичного матеріалізму

1.3 Особливості соціально-філософського вчення Маркса

Розділ 2. Структура суспільних відносин в контексті марксистської теорії

2.1 Вчення про ієрархію суспільних відносин

2.2 Вчення про закони розвитку суспільства

Розділ 3. Принципи матеріалістичного вчення про суспільство Карла Маркса і Фрідріха Енгельса

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Матеріалістичний напрям у соціології представляв Карл Маркс. Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Матеріалістичне розуміння історії полягає у тому, що Маркс розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи одного цілого, підвладного дії певних об’єктивних закономірностей соціального розвитку. Визначальними серед них він вважав економічні закономірності, виокремивши із сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Саме їх сукупність поряд з виробничими відносинами, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на який опирається юридична, політична, ідеологічна надбудова.

У дослідженні суспільних явищ це дало змогу використати критерій повторюваності, завдяки чому стало можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, застосувати поняття «суспільно-економічна формація» - історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва є єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії людства розглядалась я закономірний процес зміни прогресуючих з кожною епохою способів виробництва. Пролетаріат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації.

Марксизм відрізняється від інших суспільних теорій претензіями на єдність теорії і практики. Якщо інші соціальні теорії, як правило, претендували на їх практичне втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючись його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного переустрою. Твердження Маркса про месіанську роль пролетаріату виявилися утопічними.

Розділ 1. Матеріалістичне розуміння історії в теорії Карла Маркса

1.1 Соціологічні погляди Карла Маркса

Карл Маркс (1818-1883 рр.) – визнаний учений, засновник конфліктної парадигми в соціології. Разом зі своїм однодумцем і соратником Ф. Енгельсом (1820-1895) він фактично здійснив розрив із теоретично спрямованими вченнями про суспільство, що існували до них, та запропонував людству новий ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспільства. Карл Маркс написав велику кількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де в той чи інший спосіб розроблялася соціологічна проблематика. До них належать: «18 брюмера Луї Бонапарта», «Класова боротьба у Німеччині», «Громадянська війна у Франції», «Критика Готської програми», «Капітал». У цих та інших роботах К. Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи положення мозельських селян у 40-ві рр. ХІХ ст., він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

Карл Маркс не застосовував назви «соціологія», хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. На жаль, на практиці поєднання двох підходів – позитивістського та марксистського – не відбулося й кожен із них розвивався самостійно як специфічна, окрема культура світосприйняття та світорозуміння. Однак, саме поєднання цих двох підходів – емпіричного та теоретичного – мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню істини у вивченні суспільства. Якщо для Конта і Дюркгейма головне – стабілізація суспільства, то для Маркса – його знищення та заміна новим більш справедливим. Вважається, що вся світова соціологія виникла та сформувалася ніби як реакція на марксизм, як прагнення засобами теорії спростувати його. Насправді, Маркс був прибічником революційного шляху зміни суспільства, всі інші соціологи – реформістського. Маркс – основоположник теорії конфлікту, він визначав протиріччя й конфлікти як важливий фактор соціальних змін, як рушійну силу історії.

1.2 Понятійно-категоріальний апарат теорії історичного матеріалізму

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний апарат. Він охоплює такі поняття:

1) суспільно-економічна формація – певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі виробництва. За К. Марксом, існує п’ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

2) спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здобуття засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та продуктивні сили;

3) виробничі відносини – сукупність об’єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності – володіння, розпоряджання та використання;

4) продуктивні сили – люди як активні суб’єкту процесу виробництва в поєднанні із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва.

5) економічний базис – сукупність продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства;

6) надбудова – сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософський та інших форм суспільної свідомості, що є відображенням економічного базису;

7) класова боротьба – стан відносин, який виникає між різними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

8) соціальна революція – корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес людства. Революція - це локомотив в історії, наслідком якого є соціальні зміни.

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне суспільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праця, де свобода кожного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом – і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

1) закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

2) закон визначальної ролі (первинності) базису та вторинності надбудови;

3) закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

4) закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, що поряд із його теорією додаткової вартості справила значний вплив на світовий розвиток ХХ ст.

1.3 Особливості соціально-філософського вчення Маркса

Не дивлячись на те, що Маркс ніколи не вважав себе соціологом, негативно ставився до цієї науки та був противником позитивного методу, сьогодні він вважається одним із класиків даної дисципліни. По-перше, це пов’язано із більш широким розумінням соціології в наші дні, порівнюючи із часом життя Маркса, коли вона нерозривно пов’язувалась із позитивізмом. По-друге, практично усі аспекти соціально-філософського вчення Маркса в тій чи іншій мірі були використані різними соціологічними школами. Тому, якщо бути точними, треба говорити не про соціологічну концепцію Маркса, а про його соціально-філософські погляди, а також про той вплив, який окремі елементи його вчення справили на розвиток соціологічної думки. Вплив цей був дуже великим.

Вчення Маркса підпадало великій кількості інтерпретацій, пов’язаних, також, з посмертною публікацією його широкої рукописної спадщини. Тому необхідно чітко розмежувати погляди Маркса від його подальших трактовок, в тому числі, поданих у марксистській літературі.

Свій головний вклад у розвиток соціальної теорії Маркс пов’язував із створенням матеріалістичного розуміння історії (історичного матеріалізму), із чим в подальшому погодилась більшість його коментаторів. Головна мета цього вчення – викрити невидимі для повсякденної свідомості рушійні сили історичного розвитку (знайти «приховані пружини історії»); пояснити природу об’єктивності соціальних законів, тобто показати яким чином та чому в суспільстві, де діють лише наділені розумом та волею люди, виникають їм не підвладні та, більш того, визначаючі собою їх поведінку, закони; нарешті, пояснити механізм та причини соціальних революцій. За задумом Маркса, реалізація цих чисто наукових завдань, дозволила б відповісти на головне питання – за яких умов і як можливе справжнє звільнення людини, тобто перетворення її з іграшки сліпих та непідвладних їй соціальних сил (вплив яких, передусім, вивчається соціологією) в справжнього, усвідомлено діючого творця історичного процесу.

Найважливіший методологічний принцип Маркса – будь-яке соціальне явище, в тому числі про суспільство, не можна характеризувати за його власними уявленнями про себе, а необхідно описувати його як повністю об’єктивне явище.

Розділ 2. Структура суспільних відносин в контексті марксистської теорії

2.1 Вчення про ієрархію суспільних відносин

Базові положення матеріалістичного розуміння історії в конспективній формі викладені Марксом у «Вступі» до його роботи «До критики політичної економії».

Людина, живучи в суспільстві, стикається з вже сформованою системою певних соціальних відносин (політичні, юридичні, економічні і т. ін.), в які вона змушена вступати не дивлячись на свою волю та бажання. Ці відносини, в кінцевому випадку, визначають собою увесь її спосіб життя, і питання, яке прагне розв’язати Маркс – чим визначаються ці незалежні від людини відносини, який є механізм їх формування та розвитку?

Розв’язуючи це питання, Маркс вводить два поняття – продуктивні сили та виробничі відносини. Продуктивні сили – це, передусім, матеріальні предмети, успадковані даним суспільством від попередніх поколінь, які слугують умовою виробництва та оновлення матеріального життя. Людина не вільна у виборі продуктивних сил, адже їх характер визначається рівнем розвитку даного суспільства, та кожне покоління застає їх вже наявними. В цьому плані можна казати про їх об’єктивність.

Оскільки для людського суспільства є характерною суспільна діяльність, люди, в ході використання продуктивних сил, вимушені вступати в певні суспільні відносини, названі Марксом виробничими, які, відповідно, визначаються характером (специфікою) продуктивних сил. Наприклад, велике машинне виробництво неможливе без організації соціальних зв’язків, по крайній мірі, в рамках національної держави, тоді як господарство, основу якого складає мотика, може існувати навіть в ізольованому від цілого світу селищі. Відповідно, ці виробничі відносини також є об’єктивними та незалежними від волі людини.

Однак до часів Маркса, у багатьох дослідженнях уже була показана органічна цілісність будь-якого суспільства, тобто взаємозв'язок і взаємозалежність, як би ми сказали сьогодні, різних соціальних інститутів. Отже, і інші соціальні відносини, будучи органічно пов'язаними з виробничими, не можуть бути довільно змінювані, і, у цьому змісті, також виявляються об'єктивними й незалежними від волі людей. "У суспільнім виробництві люди вступають у певні, необхідні, від їхньої волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певній стадії розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається вся юридична й політична надбудова, і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі". Таким чином, згідно із цим вченням, політичне й навіть духовне життя суспільства є чимсь вторинним стосовно економіки, і, в остаточному підсумку, визначаються пануючими в суспільстві економічними відносинами. При цьому Маркс підкреслював, що дана залежність аж ніяк не є абсолютною та однозначною, і кожний з рівнів має свою відносну самостійність. Таким є найбільш загальне уявлення Маркса про те, що Контом було названо соціальною статикою.

2.2 Вчення про закони розвитку суспільства

Вчення Маркса про закони розвитку суспільства, тобто про соціальну динаміку, органічно взаємопов’язане із вченням про закони його функціонування. Розвиток продуктивних сил відбувається поступово, тобто еволюційно, тоді як виробничі відносини, до яких, зокрема, належать відносини власності і які зв'язані з усією соціальною структурою суспільства взагалі, здатні лише до стрибкоподібних, революційних змін.

В підсумку, на певному етапі свого розвитку, продуктивні сили переростають виробничі відносини, які, тим самим, перетворюються в їхні окови. Інакше кажучи, характер організації економічної взаємодії в масштабах усього суспільства є невідповідним, що досягли вже більш високого рівня розвитку, продуктивним силам. Це проявляється, зокрема, у розвитку кризових явищ в економічному житті. У результаті дії цих факторів наступає період соціальної революції, яка виявляється не політичною випадковістю, а проявом глибинної історичної закономірності. Згідно з Марксом, це універсальний механізм історичного розвитку, що лежить в основі зміни суспільно-економічних формацій. В рамках цієї теорії історичний розвиток людства розглядається як прогресивний.

Розділ 3. Принципи матеріалістичного вчення про суспільство Карла Маркса і Фрідріха Енгельса

Своєрідний синтез класичного і неокласичного типу науковості в області соціології являє собою матеріалістичне вчення про суспільство К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників. При створенні цього вчення К. Маркс та Ф. Енгельс виходили з натуралістичних установок позитивізму, потребуючих розглядати соціальні явища як факти та будувати суспільствознавство за зразком природничих наук, з характерним для них причинно-наслідковим поясненням фактів. Предметом соціології в марксизмі, як відмічалося вище, є вивчення суспільства, основних закономірностей його розвитку, а також основних соціальних груп та інституцій. Які ж найбільш важливі принципи матеріалістичного вчення про суспільство?

1) Одним із найважливіших принципів історичного матеріалізму є визнання закономірності суспільного розвитку. Ф. Енгельс, виступаючи на похоронах К. Маркса, серед видатних його досягнень відмітив: «Неначе як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, Маркс відкрив закон розвитку людської історії». Визнання закономірності означає визнання дії в суспільстві загальних, стійких, повторювальних, суттєвих зв’язків та відносин між процесами та явищами.

2) Визнання закономірності в матеріалістичній концепції історії тісно пов'язане із принципом детермінізму, тобто визнанням існування причинно-наслідкових зв'язків і залежностей. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали за необхідне із усього різноманіття природних структур, зв'язків і відносин виділити головні, визначальні. Таким, на їхню думку, є спосіб виробництва матеріальних благ, що складається із продуктивних сил і виробничих відносин. Визнання причинної обумовленості, що визначає вплив на громадське життя способу виробництва, є іншим найважливішим положенням марксистського вчення про суспільство. У роботі "До критики політичної економії" К. Маркс писав: "Виробництво безпосередньо матеріальних засобів для життя й тим самим кожний щабель економіки народу й епохи утворює основу, з якої розвиваються державні установи, правові погляди, мистецтво й навіть релігійні бачення людей, з яких вони мають бути пояснені, а не навпаки, як це робилося дотепер ".

3) Третім важливим принципом матеріалістичного вчення про суспільство є твердження про його поступальний прогресивний розвиток. Принцип прогресу реалізується в марксизмі через вчення про суспільно-економічні формації як основні структури суспільного життя. Суспільно-економічна формація, за визначенням К. Маркса, являє собою "суспільство, що перебуває на певному ступені історичного розвитку, суспільство зі своєрідним відмінним від інших характером". Поняття "формація" К. Маркс запозичив із сучасного йому природознавства. Цим поняттям у геології, географії, біології позначалися певні структури, зв'язані єдністю умов утворення, подібністю складу, взаємозалежністю елементів. У марксистському вченні про суспільство всі ці ознаки відносяться до соціального організму, утвореного на основі подібних закономірностей, з єдиною економічною й політичною структурою. Основу економічної формації становить той або інший спосіб виробництва, який характеризується певним рівнем і характером розвитку виробничих сил і відповідними до цього рівнем й характером виробничими відносин. Сукупність виробничих відносин утворює основу суспільства, його базис, над яким надбудовуються державні, правові, політичні відносини й установи, яким, у свою чергу, відповідають певні форми суспільної свідомості.

К. Маркс і Ф. Енгельс уявляли розвиток суспільства як поступальний процес, що характеризується послідовним переходом від нижчих суспільно-економічних формацій до вищих: від первіснообщинної до рабовласницької, потім до феодальної, капіталістичної й комуністичної. В. І. Ленін, оцінюючи значення цього вчення для суспільствознавства, писав: "Хаос і свавілля, що панували дотепер у поглядах на історію й політику, змінилися неймовірно цілісною й впорядкованою науковою теорією, що показує, як з одного ладу життя розвивається внаслідок зростання продуктивних сил інший, більш високий" (Ленін В. І. ПСС. Т. 6. - С. 55). Оскільки в марксизмі мова йде про неминучість руху суспільства по цих щаблях розвитку до вищої формації, критики марксизму вказують на наявність у ньому релігійно-філософської концепції провіденціалізму - тобто вчення про наперед визначеність розвитку людства. Вказується також на труднощі поєднання цієї схеми з реальною історією, у тому числі й з відмовою, що відбувається в цей час, народів від "побудови комунізму".

4) Застосування в аналізі суспільства загальнонаукового критерію закономірності й причинної обумовленості розвитку погоджується в марксизмі з визнанням своєрідності розвитку суспільних процесів. Це пов'язання знайшло своє яскраве відображення в концепції розвитку суспільства як природно-історичного процесу. Природньоісторичний процес настільки ж закономірний, необхідний і об'єктивний, як і природні процеси. Він не тільки залежить від волі й свідомості людей, але й визначає їхню волю й свідомість. Але в той же час, на відміну від процесів природи, де діють сліпі й стихійні сили,природно-історичний процес являє собою результат діяльності людей. У суспільстві ніщо не відбувається інакше, як проходячи через свідомість людей. У зв'язку із цим у марксистській соціології велика увага приділяється вивченню діалектики об'єктивної закономірності й свідомої діяльності людей.

5) Усе вищевикладене показує, що марксистська соціологія перебуває в руслі традиційного типу науковості й націлена на визнання об'єктивності наукових знань про суспільство, але в ній існує й протилежна тенденція, яка орієнтується на те, що в Г. Зіммеля й у М. Вебера називається принципом віднесення до цінності, тобто узгодження емпіричних даних і теоретичних висновків "з історичним інтересом епохи", під яким розумілися винятково інтереси пролетаріату. Цей підхід трансформувався у В. І. Леніна в принцип партійності. Згідно із цим принципом соціологічне дослідження, будь-якої теорія громадського життя несе на собі відбиток соціально-класових позицій її авторів. Пропонувалася така логіка міркувань: учений- суспільствознавець діє в певних умовах і не може бути вільним від них. Ці умови накладають відповідний відбиток на його дослідження.Учений- суспільствознавець належить до певної соціально-класової групи, і він не може ігнорувати соціально-класові інтереси. У звичайних випадках (найчастіше , коли він дотримується консервативних переконань) він відбиває інтереси того класу, до якого сам належить. В інших випадках (коли розбудовує революційні концепції) він залишає позиції свого класу й виражає класові інтереси передових суспільних сил. Оскільки вчені- суспільствознавці, що стояли на марксистських позиціях, заявили про те, що вони відбивають інтереси пролетаріату, робітничого класу, то, природньо, виникало питання, чи не суперечить їм така "ангажированість" проголошеному ними ж принципу об'єктивності. У роботах марксистів це протиріччя дозволялося за такою схемою: оскільки пролетаріат є передовим, прогресивним класом, то він виражає запити й інтереси всього людства (пролетарське збігається із загальнолюдським), а, отже, він зацікавлений в об'єктивному аналізі суспільних процесів. А це означає, що у вченні марксизму про суспільство партійність збігається з об'єктивністю. Однак дослідники відзначають, що в результаті реалізації принципу партійності наукові дослідження про суспільство були вкрай ідеологізовані. Вони носили однобічний, необ'єктивний характер. Результати й висновки цих досліджень попадали в залежність від інтересів правлячої в країнах "реального соціалізму" політичної еліти, "партійної верхівки".

Висновок

У творчості Маркса наукові й політично-практичні аспекти переплелися найтіснішим чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним в дійсності, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його соціології необхідно постійно розрізняти наукові й ненауковісторони його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер, що породила безліч різноманітних і взаємовиключних його інтерпритацій. Разом з тим, незважаючи на ці риси його творчості, а іноді завдяки ним, вона виявила стимулюючий вплив на різноманітні сторонни соціологічного знання. Хоча Маркс не використовував термін "соціологія", він розробляв синтетичну науку про суспільство, яка в дійсності відповідає ознакам соціології як науки.

В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної реальності, розглядаючи суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, які одночасно формують соціальні системи й формуються ними. Суспільство, по Марксу, не просто "міститься" у природі; воно перебуває з нею в складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв'язує його із природою й разом з тим протиставляє його їй.

Хоча головні постулати матеріалістичного розуміння історії не мають доведення й спростування та носять метафоричний характер, у ньому витримувалася дуже важлива для соціології установка на вивчення глибинних соціальних структур, прихованих за тими уявленнями, які суспільства й групи створюють про себе. Маркс підходив до вивчення суспільства як до системи; системне бачення суспільства було втілено в нього, зокрема , у понятті "суспільна формація". У його теорії була присутня тенденція до економічного редукціонізму, але разом з тим він розглядав економіку як підсистему соціальної системи й досліджував взаємодію цієї підсистеми з іншими.

Як і Конт, Маркс не проводив чіткої відмінності між суспільством та людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство. Усі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються за тими самими законах. Як і Конт, Маркс вірив у соціальний прогрес. Але його бачення соціального розвитку було менш спрощеним,ніж у Конта. Віно виходило з багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлювало специфіку окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження соціальних змін, соціальної й політичної революції. Разом з тим він недооцінював позитивне значення соціальної спадковості й схильний був змішувати соціальну революцію з політичної. Його трактування соціальних класів і соціальних конфліктів стало парадигмою: на противагу конторській "консенсуальній" парадигмі суспільства вона разом із соціальним дарвінізмом заклала основу "конфліктної" парадигми соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження позитивних функцій соціального конфлікту в соціології.

На розуміння Марксом соціальної реальності суттєвий вплив справив його радикалізм, соціально-політична утопія, провіденціалістська віра у всебічне панування комунізму та в визвольну місію пролетаріату.

Отже, головний внесок Маркса в соціологічну думку - аналіз соціальної структури суспільства, безпосередньо заснованої на переконанні, що суть історичного процесу - боротьба за контроль над власністю й багатством. Ця боротьба обумовлена поділом праці, у результаті якого утворюються класи, що мають протилежні інтереси. Сутнісна природа класів змінюється в різні періоди історії залежно від пануючого способу економічного виробництва. Таким чином, в умовах капіталізму існує конфлікт між тими, чия праця використовується для створення багатства, і власниками засобів виробництва. За Марксом, у будь-який історичний період напруженість між антогоністичними групами - джерело соціальних змін. Цим пояснюється, чому капіталізм сформувався в надрах феодалізму. За Марксом, в підсумку соціалізм здобуде перемогу над капіталізмом. Боротьба як причина соціальних змін – у цьому сутність конфліктологічної теорії Маркса. Внесок Маркса в розвиток соціологічної думки, особливо в області аналізу соціальних класів і соціальних змін, зберігає своє значення й дотепер .

Список використаних джерел

1. В. Г. Городяненко, О. В. Гілюн, А. В. Демічева Соціологія: Підручник. Вид 3-є доп. – К.: Академія, 2008, - 74 с.

2. О. В. Пшеничук, О. В. Романовська Соціологія: Посіб., 4-е вид. – К.: Паливода А. В., 2008, - 30 с.

3. Соціологія: Підр./ В. Н. Лавриненко, Н. А. Нартов, - 2-е вид., перер. і доп., - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2003 – 407 с.

4. Жоль К. К. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005

5. Фролов С. С. Соціологія: Підр. – М.: Гардаріки, 2004

6. Добреньков В. И., Кравченко А. И. Соціологія: Короткий курс. – М.: ІНФРА-М, 2003 – 232 с.

7. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.

8. Маркович Д. Ж. Загальна соціологія: Підр. Вид. 3-е перероб. і доп. – М.: Гуманіт, вид. центр ВЛАДОС, 1998 – 432 с.

9. Шаповал М. Загальна соціологія – 3-тє вид. – К., 1996

10. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. пос. – К.: Атіка, 2004

11. Лукашевіч М. П., Туленков М. В./ Соціологія. Загальний курс: Підруч.