Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

Кафедра менеджменту

реферат

з дисципліни “Екологія”

На тему:

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Зміст

1. Сутність економічного механізму природокористування. Еколого-економічні інструменти

2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи нарахування

2.1 Платежі за використання земельних ресурсів

2.2 Платежі за використання надр

2.3 Платежі за використання водних ресурсів

2.4 Платежі за лісокористування

Список літератури

1. Сутність економічного механізму природокористування. Еколого-економічні інструменти

Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня.

Основними компонентами економічного механізму є:

  • правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов’язки, ліцензії, обмеження тощо);

  • система відносин власності на основі засобів виробництва;

  • організаційна структура економіки, тобто система формальних і неформальних організаційних зв’язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб’єктами;

  • система суспільних інститутів (традиції, моральні засади, релігійні звичаї тощо), що формують соціальне інформаційне поле економічної активності;

  • економічні інструменти – засоби зміни фінансового стану економічних суб’єктів (заходи, методи, важелі).

Одну із головних ролей в реалізації економічного механізму відіграють економічні інструменти. За допомогою економічних інструментів можна впливати на спонукальні мотиви в діяльності господарських суб’єктів, регулювати товарно-грошові відносини на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Економічні інструменти можна поділити на три групи:

1. Ціни на ресурси – ціна на сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами; платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (за забруднення); орендна плата за використання основних фондів, у тому числі природоохоронного призначення; ціна на трудові фактори (зарплата, нарахування на зарплату); ціна на використання фінансових ресурсів (облікова ставка НБУ, процентна ставка комерційних банків, виплати по позиках тощо). Ціни на ресурси виконують обмежувальні функції. Чим вищий рівень цін, тим менше ресурсів може бути придбано для господарської діяльності.

2. Економічні вигоди – додатковий дохід або одержання певних переваг. Економічна вигода формується під впливом таких факторів: ефективності господарювання (вміння отримувати максимум вигоди від використання благ); кількісних і якісних характеристик природного ресурсу; зовнішніх умов економічного середовища (ціни на первинні ресурси, наявність знижок, податків, платежів, пільг тощо).
Основна функція економічних вигод у системі товарно-грошових відносин – мотиваційна (отримання прибутку).

3. Перерозподільні платежі (виплати) – система вилучення частини доходів в одних економічних суб’єктів з метою передачі іншим. Даний механізм ґрунтується на законодавчих актах, двосторонніх угодах, а також на добровільних засадах. Система перерозподілу складається з таких елементів: порядку вилучення доходів; ставки вилучення доходів; порядку передачі коштів; ставки виплат. Перерозподільні платежі виконують функції еколого-економічного та еколого-соціального регулювання.

Еколого-економічні інструменти – засоби (методи, заходи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Найбільш суттєвими факторами при розробці і застосуванні еколого-економічних інструментів є такі: механізм реалізації; природа впливу на економічні інтереси суб’єктів; методичні підходи до встановлення ставок; критеріальна база розрахунку ставок; принципи впливу на ключові групи економічних суб’єктів; форми інструментів.

Залежно від механізмів реалізації еколого-економічні інструменти поділяються на такі:

  • адміністративний перерозподіл коштів (штрафи, субсидії) – має адресний характер вилучення і передачі коштів і застосовується у випадках аварійного забруднення довкілля;

  • фінансові трансферти (від франц. transfert – передача) – система перерозподільних механізмів (податки, платежі, кредити, виплати тощо);

  • вільні ринкові механізми перерозподілу коштів (торгівля дозволами на викиди забруднюючих речовин);

  • сприяння на ринку – застосування негрошових форм підтримки економічних суб’єктів (нагородження спеціальними відзнаками, безкоштовна реклама тощо).

За природою впливу на економічні інтереси суб’єктів еколого-економічні інструменти можна поділити на дві групи:

  • інструменти, спрямовані на вилучення доходів;

  • інструменти, спрямовані на збільшення доходів.

Даний поділ є умовним, тому що еколого-економічні інструменти залежно від обставин можуть виконувати функції і першої, і другої групи. Наприклад, податки виконують функцію вилучення доходів, а у випадках пільгового оподаткування – функцію збільшення доходів. Виняток становлять штрафи, які відносяться до першої групи, та субсидії, що належать до групи збільшення доходів.

Методичні підходи до встановлення ставок. Ставки еколого-економічних інструментів можуть встановлюватися за такими методами:

  • емпіричним – значення ставок не прив’язується до реальних показників екодеструктивного впливу діяльності на економічну систему. Критеріями для встановлення ставок є фіскальні показники, що підбираються емпіричним методом. Тобто дослідним шляхом визначаються такі розміри ставок, які реально можуть впливати на екологічно спрямовану поведінку виробника чи споживача;

  • розрахунковим – спирається на реальні еколого-економічні показники господарських суб’єктів, які пов’язані з процесами впливу на природне середовище.

Критеріальна розрахункова база ставок. Ставки є основою для приведення в дію економічних інструментів. Еколого-економічні ставки – це питомі економічні показники (тарифи, частки, процентні нормативи), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментів. Основу критеріальної бази складають:

  • економічні показники, які характеризують економічний стан суб’єктів господарювання та вплив господарської діяльності на зміну цін, ставок податків, платежів тощо;

  • еколого-економічні оцінки, які характеризують економічні показники (виробничі витрати, рівень рентабельності, якість продукції, продуктивність праці).

Принципи впливу на ключові групи економічних суб’єктів:

1. Принцип “забруднювач сплачує”. Компенсацію екологічних витрат, зумовлених впливом на природне середовище, повинен здійснювати економічний суб’єкт, який своєю діяльністю призвів до них. Даний принцип слід застосовувати в тому випадку, коли в суспільстві існують технічні можливості для виробництва продукції без еколого-економічних наслідків або їх суттєвого зниження. Компенсацію збитків забруднювач повинен здійснювати за рахунок свого прибутку.

Вперше на міжнародному рівні принцип “забруднювач сплачує” був обґрунтований Організацією економічного співтовариства і розвитку в 1972 році. З цього часу зазначений принцип активно використовується в законодавчій практиці європейських країн та інших країн світу. В Україні даний принцип було запроваджено в 1991 році Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, в 44 ст. якого зазначено, що в Україні здійснюється плата за забруднення навколишнього природного середовища.

2. Принцип “споживач сплачує”. Компенсацію екологічних витрат, пов’язаних із впливом на довкілля, повинні здійснювати споживачі товарів, виробництво яких спричинило цей вплив. Даний принцип слід застосовувати тоді, коли в суспільстві не існує технічних можливостей для забезпечення випуску продукції без негативних наслідків. У цьому випадку компенсація економічних збитків перекладається на споживачів продукції шляхом включення екологічних витрат у собівартість, а отже і в ціну товару.

3. Принцип “усе суспільство сплачує”. Суть принципу в тому, щоб оплату витрат на реалізацію екологічних заходів, що мають глобальний, загальнодержавний або регіональний характер, здійснювати з фондів відповідного рівня, які створюються за рахунок коштів платників податків.

Існує велика кількість форм еколого-економічних інструментів. Це створює великий спектр можливостей для цілеспрямованого екологічно орієнтованого впливу на економічні інтереси суб’єктів господарювання. Основні форми еколого-економічних інструментів та напрямки їх застосування наведені в табл.1.

Таблиця 1. Форми еколого-економічних інструментів та напрямки їх застосування

№

Форми еколого-економічних інструментів

Напрямки застосування

1

Податки екологічної спря-
мованості стягуються ок-
ремо або в складі інших податків. Надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем

- громадський екологічний податок (стягується із платоспроможних громадян на екологічні потреби);

- податок на розв’язання глобальних, національних чи регіональних екологічних проблем;

- податок на транзит через країну вантажів;

- податок на автомобілі, повітряний транспорт;

- податок на конкретні групи товарів (мінеральні добрива, пестициди, пластмасова тара, розчинники, мастила, шини, акумулятори тощо);

- податок на паливо (залежно від наявності в ньому свинцю, вуглецю, сірки, окислів азоту);

- комунальний податок (передбачає компенсацію витрат на водогін, каналізацію, утилізацію відходів)

2

Мито – обов’язковий внесок, який стягується митними органами країни при ввезенні товару на її територію чи вивезенні його з цієї території

- екологічні ввізні мита (підвищення тарифів) встановлюються для екологічно несприятливих товарів;

- звільнення від ввізних мит (зменшення тарифів) на продукцію екологічного призначення;

- екологічні вивізні мита на продукцію, виробництво якої в країні, звідки вона вивозиться, пов’язане із спричиненням еколого-економічних збитків;

- звільнення від вивізних мит (зменшення тарифів) на екологічно чисту продукцію

3

Плата, платежі – грошові чи інші блага, які економічний суб’єкт сплачує за використання ресурсів, природних благ, в тому числі асиміляційного потенціалу, і за можливість здійснення господарської діяльності

- плата за землю;

- плата за мінеральні ресурси;

- плата за використання інших компонентів природного середовища, наприклад, ефіру;

- платежі за вирубування лісів;

- платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу;

- плата за випас худоби, за полювання і рибальство;

- плата за вхід на територію природних парків;

- платежі за викиди в атмосферу, за скидання у водні джерела, за розміщення відходів;

- платежі за інші види забруднення середовища (шумові, електромагнітні тощо)

4

Штраф – засіб матеріального впливу на юридичних і фізичних осіб, які порушують чинні закони, договори, правила

- міжнародні санкції за порушення умов міжнародних договорів у галузі навколишнього середовища;

- штрафи за недотримання екологічного законодавства в країні;

- відшкодування збитків (на міжнародному рівні), що завдані однією країною іншій;

- відшкодування збитків (на національному рівні), що завдані одним економічним суб’єктом іншому

5

Субсидія – цільова незворотна допомога в грошовій чи натуральній формі, що надається економічним суб’єктам за рахунок коштів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів

- здійснення природоохоронних програм, що мають загальнодержавне, регіональне значення (створення заповідників, озеленення територій тощо);

- фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за “пілотними” проектами, що мають загальнонаціональне або регіональне значення (розробка екологічних технологій, отримання альтернативних джерел енергії тощо);

- фінансування міжнародних проектів екологічної спрямованості (збереження клімату і біорізноманіття, збереження об’єктів, які мають міжнародне значення);

- фінансування освітніх, просвітницьких і культурних програм

6

Дотація – грошова допомога або інші види допомоги з державних чи інших джерел, що надаються юридичним або фізичним особам для покриття збитків чи на спеціальні цілі

- дотації в сільське господарство на вирощування продукції без отруйних хімікатів;

- несення ризику щодо просування на ринок нової продукції, яка має екологічне призначення;

- ведення сільського господарства в особливо бережливому режимі (збереження первинних ландшафтів, пам’ятників історії);

- дотації регіонам (країнам), які змушені стримувати індустріальний розвиток заради збереження природних ландшафтів, що мають національне або міжнародне значення

7

Кредити – позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором позичальнику на умовах зворотності, найчастіше з виплатою відсотка за користування

- для вирішення екологічних проблем застосовуються такі кредитні пільги: за термінами кредитування; за процентними ставками; за обсягами кредитування; за гарантіями за кредит

8

Виплати, відшкодування витрат – грошові виплати юридичним чи фізичним особам або система заходів, спрямованих на компенсацію різних видів збитку, що пов’язані з порушеннями навколишнього середовища

- виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитків від забруднення середовища;

- виплати країнам, що мають негативний баланс у транскордонному забрудненні середовища;

- виплати підприємствам чи населенню за згоду “терпіти” поруч із собою екологічно несприятливий або потенційно небезпечний об’єкт;

- виплати регіонам втраченої вигоди (стримування індустріального розвитку заради збереження природних об’єктів);

- компенсація підприємствам, що здійснюють екологічно необхідні, але економічно неприбуткові види діяльності (переробка відходів, створення природоохоронних територій тощо)

9

Цінові інструменти – система заходів впливу на економічні інтереси суб’є-ктів господарювання, основним механізмом якої є цілеспрямована зміна вигідності різних видів діяльності (товарів) за допомогою зменшення чи збільшення цін

Методи прямого регулювання цін за допомогою адміністративних заходів:

- диверсифікація цін у часі (протягом доби) на електроенергію з метою більш рівномірного споживання енергії;

- диверсифікація цін за споживачами на природні ресурси (встановлення різних тарифів на воду для різних
споживачів);

- диверсифікація цін за споживачами на послуги інфраструктури (зв'язок, транспорт, комунальні послуги);

- встановлення підвищених закупівельних цін на екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;

Методи непрямого регулювання цін:

- підвищення рівня цін для споживача на екологічно несприятливу продукцію;

- зниження рівня цін для споживача на екологічно чисту продукцію

10

Сприяння (обмеження) на ринку – комплекс організаційних заходів, який до-зволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб’єктам або створити економічні обмеження екологічно несприятливим господарникам без прямого фінансового впливу на інтереси суб’єктів

- присудження нагород, отримання яких надає підприємствам ринкові переваги;

- маркетингове сприяння (безкоштовна реклама);

- розширення сфери діяльності екологічно орієнтованих суб’єктів господарювання;

- надання додаткових ресурсів (територій), лімітів на електроенергію, воду, газ екологічно сприятливим підприємствам;

- інформаційна підтримка;

- державний протекціонізм для екологічно орієнтованих видів продукції в зовнішній торгівлі

11

Екологічне страхування – створення за рахунок коштів економічних суб’єктів резервних (страхових) фондів, призначених для відшкодування збитків від впливу на природне середовище внаслідок непередбачених надзвичайних ситуацій

Об’єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. Екологічні інтереси – це природні і соціально обумовлені потреби населення в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки:

- створення системи економічної відповідальності за можливі економічні збитки внаслідок надзвичайних ситуацій;

- створення резервних фондів для відшкодування можливих збитків;

- забезпечення економічної захищеності реципієнтів, які можуть зазнати шкоди в результаті надзвичайних ситуацій

2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи нарахування

Основою формування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та їх охорони є принцип платного природокористування.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки, земельні ресурси тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Отже, плата за користування природними ресурсами – це форма реалізації економічних відносин між державою або іншими власниками природних ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, – з другого. Платне природокористування розв’язує цілий ряд проблем, а саме:

  • створює економічні основи для розвитку ринкових відносин у сфері природокористування;

  • стимулює комплексне, раціональне використання природних ресурсів і створює для цього науково-технічні передумови;

  • вирівнює умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;

  • розширює інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

  • забезпечує узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами певних регіонів шляхом збалансованого розподілу коштів, отриманих від плати за природні ресурси, між державним і місцевим бюджетами;

  • запобігає порушенням встановленого режиму природокористування.

Плата за використання природних ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки “роялті”, у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати, наприклад, “роялті” для мінеральних ресурсів, або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів, наприклад, у складі тарифів на воду тощо.

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Останнім часом спостерігається їх еволюція (перехід одного в інший) залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природокористувача, і з його власних коштів.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів тощо.

2.1 Платежі за використання земельних ресурсів

Нормативна ціна землі в Україні – це вартість земельних ділянок певної якості та місцезнаходження, визначена з врахуванням потенційного доходу (“еталонної” прибутковості одиниці площі землі) і встановленого Кабінетом Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі.

В Україні встановлено три види платежів за земельні ресурси:

  • за використання земель сільськогосподарського призначення;

  • за використання земель населених пунктів;

  • за вилучення угідь, що не належать до населених пунктів, для непрофільного використання.

Основою формування нормативної ціни землі є показники якості та місцезнаходження земельної ділянки. Відповідно до Закону України “Про плату за землю” від 19.09.96 плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок – обов’язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за використання земельної ділянки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Нормативи платежів за земельні ресурси в Україні наведені в табл. 2.

Таблиця 2. Нормативи платежів за земельні ресурси України

Категорія земель

Площа земель, млн. га

Нормативна ціна 1 га землі, тис. грн.

Вартість землі за нормативами, млрд. грн.

Сільськогосподарські угіддя (без земель населених пунктів)

6,2

231,6

В тому числі:
- рілля


29,93


6,8


203,5

- багаторічні насадження

0,67

26,3

17,6

- сіножаті, пасовища

6,75

2,8

18,9

Землі лісів та інші площі, вкриті лісом

10,372

13,4

139,0

Землі в межах населених пунктів

6,818

169,7

1157,0

В тому числі:
- в містах і селищах міського типу

1,736

441,9

767,1

- у сільських населених пунктах

5,082

88,3

448,7

Землі промислових підприємств, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення

2,089

16,8

35,1

Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення

0,279

26,8

7,4

Інші землі

1,035

1,3

1,3

Всього земель (суша)

57,943

1571,4

Води (території, що вкриті поверхневими водами)

2,411

1,7

4,1

Всього території

60,354

1575,5

Економічна оцінка одного гектара землі (Г) за методикою академіка С.Г. Струмиліна визначається за формулою:

Г = К (У/Т: У>1>/Т>1>),

де К – вартість освоєння одного гектара у визначених умовах (середня по державі);

У/Т і У>1>/Т>1>

відношення врожайності до витрат на виробництво сільськогосподарської продукції на даній дільниці і середньої величини по Україні.

Ціну землі у грошовому вираженні можна відобразити
формулою:

,

де S – ціна землі, грн.;

R – диференційна рента;

Е>н >– норматив ефективності.

Зібрані кошти за використання земельних ресурсів розподіляються так: 30 % – відрахування у держбюджет; 70 % – в обласні та місцеві бюджети.

2.2 Платежі за використання надр

Дані платежі можна поділити на такі види:

  • збір за видачу ліцензій на користування надрами (встановлюється, виходячи з розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян; затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.95 № 709);

  • плата за користування надрами (нормативи за використання надр для видобутку корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.97 № 1014. У 2001 році вони були скориговані Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 № 957 (табл. 3), яка набрала чинності з 01.01.2002);

Таблиця 3. Базові нормативи плати за використання надр для видобутку окремих корисних копалин

Корисні копалини

Плата за одиницю
погашених запасів, грн./т

Залізна руда для збагачення

0,07

Залізна руда збагачена

1,10

Марганцева руда

0,17

Бентонітова глина

0,08

Глина вогнетривка

0,06

Каолін вторинний

0,06

Доломіт

0,05

Флюсові вапняки

0,03

Кварцит і пісок кварцовий для металургії

0,05

Пісок формувальний

0,04

Кварцит для виробництва

0,07

  • відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, затверджені в 1995 р;

  • плата за використання підземного простору (порядок і ставки плати встановлені Постановою Кабінету Міністрів від 08.11.2000 № 1682);

  • акцизний збір.

Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати за кожну одиницю погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка від ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на додану вартість.

Зібрані кошти за використання надр розподіляються таким чином: 40 % – відрахування у держбюджет; 60 % – в обласні та місцеві бюджети.

2.3 Платежі за використання водних ресурсів

Система плати за водні ресурси була введена в дію Водним кодексом України в 1995 році. Ставки платежів уточнювалися і коригувалися декілька разів. Повна ставка плати за використання водних ресурсів є сумою таких ставок:

  • за використання води як природного ресурсу і формування доступних для використання ресурсів у системі водопостачання;

  • за збір, очищення і розподіл води між водокористувачами в системі водопостачання.

Тарифи на використання водних ресурсів затверджені і введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 5. В системі водопостачання тарифи на воду визначаються місцевими органами влади. На основі економічної оцінки води в системі водопостачання за фактичними витратами обчислюється середній тариф. На станціях очищення води склад споруд практично однаковий, а вартість реагентів становить 2-4 % від загальних витрат. Регіональні відмінності у значеннях середніх тарифів зумовлені переважно різницею у витратах електроенергії на подачу води, амортизаційних відрахувань тощо. Саме цим можна пояснити той факт, що в Чернігівській області середній тариф на воду в 3,7 раза вищий, ніж у Кіровоградській області. Ціни на воду формуються на основі економічної оцінки водних ресурсів. Повна економічна оцінка водокористування (Р>пв>) визначається за формулою:

Р>пв> = Р>з> + Р>в>

де Р>з> – плата за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів в системі водозабезпечення;

Р>в> – плата за збір води, її очищення та розподіл між водокористувачами в системі водоподачі.

Собівартість 1 м3 води (Ц) визначається за формулою:

,

де З – річні витрати, грн.;

Q – кількість забраної води, тис. м3.

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води (С>в>) визначається за формулою:

,

де D – доходи від реалізації води, грн.;

Q – об’єм реалізованої води, тис. м3.

На території нашої держави діють тарифи, встановлені на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.99 № 836 (табл. 4 - 6).

Таблиця 4. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів з поверхневих водних об’єктів

Басейни річок, включаючи притоки всіх порядків

Нормативи плати, коп./м3

Дніпра, на північ від м. Києва, включаючи м. Київ

5,04

Дніпра, на південь від м. Києва (за винятком Інгульця)

4,79

Інгульця

7,31

Сіверського Дінця

9,83

Південного Бугу (без Інгулу)

5,54

Інгулу

6,80

Дністра

3,02

Вісли та Західного Бугу

3,02

Пруту та Серету

2,27

Тиси

2,27

Дунаю

2,02

Річок Криму

10,08

Річок Приазов’я

12,10

Інших річок

5,54

Таблиця 5. Нормативи плати за спеціальне використання підземних вод

Найменування регіону

Нормативи плати,
коп./м3

Автономна Республіка Крим

9,32

Області:

Вінницька

8,06

Волинська

8,32

Дніпропетровська

7,06

Донецька

9,58

Житомирська

8,06

Закарпатська

5,29

Запорізька (райони: Приазовський, Мелітопольський,
Якимівський, Веселівський)

8,06

Запорізька (решта території)

7,31

Івано-Франківська (райони: Долинський, Рожнятівський,
Богородчанський, Надвірнянський, Косівський, Верховинський)

12,60

Івано-Франківська (решта території)

7,06

Київська (райони: Поліський, Іванківський, Бородянський, Макарівський, Києво-Святошинський, Броварський, Васильківський, Обухівський, Білоцерківський, Кагарлицький, Миронівський)

4,03

Київська (решта території)

5,29

Кіровоградська

9,32

Львівська

7,31

Луганська

10,58

Миколаївська

10,58

Одеська

8,82

Полтавська (райони: Лохвицький, Лубенський, Миргородський,
Хорольський, Гадяцький, Зіньківський, Шишацький, Решетилівський, Великобагачанський, Новосанжарський)

4,54

Полтавська (решта території)

5,29

Рівненська (райони: Сарненський, Володимирецький, Костопільський, Рівненський, Острозький, Здолбунівський)

5,80

Рівненська (решта території)

7,06

Сумська (райони: Шосткинський, Глухівський, Сумський, Роменський)

5,29

Сумська (решта території)

6,30

Тернопільська

9,83

Харківська

7,56

Херсонська

7,56

Хмельницька (райони: Шепетівський, Красилівський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Летичівський, Деражнянський,
Полонський)

6,30

Хмельницька (решта території)

9,58

Черкаська

4,54

Чернівецька

8,82

Чернігівська (райони: Сосницький, Корюківський, Щорський,
Городнянський, Талалаївський, Ічнянський)

7,56

Чернігівська (решта території)

5,54

Таблиця 6. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів

Нормативи плати

для потреб гідроенергетики

для потреб транспорту

Усі річки – 0,98 коп. за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни, крім ГАЕС, які функціонують у комплексі з ГЕС

Усі річки, крім Дунаю:

- вантажний самохідний і несамохідний флот – 1,75 коп. за тонну/добу експлуатації;

- пасажирський флот – 0,20 коп. за 1 місце/добу експлуатації

Зібрані кошти за використання водних ресурсів розподіляються таким чином: 80 % – відрахування у держбюджет; 20 % – в обласні та місцеві бюджети.

2.4 Платежі за лісокористування

В системі економічних відносин важливе місце займають платежі за користування ресурсами лісу як основа для відшкодування витрат лісогосподарського виробництва, вирівнювання умов роботи лісових підприємств, поповнення бюджету за рахунок додаткового доходу від рубки лісу в кращих природних та економічних умовах.

Ставки платежів, на основі яких здійснюється збір за використання лісових ресурсів, називаються таксами.

Такса – вид ставок за використання лісових ресурсів, що передбачає оплату за кожне дерево залежно від його діаметра, висоти, якості, зручності заготівлі і місця його розташування.

Лісові такси виконують функцію відпускної ціни лісу на корені і можуть залежно від господарського призначення бути нижчими або вищими від повної кореневої вартості такси, диференційованої за поясами і групами лісів, розрядами, породами, асортиментом і технічними якостями деревини. Середня величина лісових такс Т>ср> (повна такса 1 м3) визначається за формулою:

,

де Д – сума затрат на лісове господарство (лісовідновлення);

М – об’єм деревини, лімітований розрахунковою лісосікою;

Smax – максимальна сума транспортних витрат;

S – сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної ділянки.

При таксації ліси України поділяють на два лісотаксові пояси:

  • до першого поясу відносяться всі ліси, крім гірських районів
    Західної України;

  • до другого поясу відносяться ліси гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей (такси для цього поясу в середньому на 15 % нижчі, ніж для першого).

Залежно від місця розташування ліси поділяються на п’ять лісотаксових розрядів. Розряд лісу визначається відстанню від лісосіки до пункту, звідки вивозиться деревина: 1-й розряд – до 10 км; 2-й розряд – 10,1-25 км; 3-й розряд – 25,1-40 км; 4-й розряд – 40,1-60 км; 5-й розряд – 60,1 і більше км. Зазначена відстань може корегуватися залежно від геоморфологічних особливостей місцевості шляхом застосування коефіцієнтів: 1,10 – ліси рівнинного характеру; 1,25 – ліси з горбистим рельєфом та ліси, 50 % площі яких зайняті болотами; 1,50 – ліси з гірським рельєфом.

Зібрані кошти за використання лісових ресурсів розподіляються таким чином: 80 % – відрахування у держбюджет; 20 % – в обласні та місцеві бюджети.

Плата за лісокористування на сьогодні має формальний характер. Не всі ресурси лісу платні, а діючі такси на деревину, що відпускається на пні, не відшкодовують витрат на її відтворення. Не відображають фактичної вартості і ціни на лісоматеріали, тому що в собівартість їх закладений низький рівень плати за деревину на пні.

Список літератури

  1. Постанова Кабінету Міністрів України “Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору” від 1 березня 1999 р. № 303 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 9. – С. 89-92.

  2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін у додаток 1 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору” від 28 березня 2003 р. № 402 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 14. – С. 15-19.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про експертну грошову оцінку земельних ділянок” від 11 жовтня 2002 р. № 1531 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 42. – С. 144-149.

  4. Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України. Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища України. – К.: Міністерство охорони навколишнього середовища України, 1993. – 22 с.

  5. Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища: Наказ Міністерства екологічної безпеки України від 19.07.99 № 162/379 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 32. – С. 148-164.

  6. Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища: Наказ Міністерства екологічної безпеки України від 18.05.95 № 36 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. – 1995. – № 10. – С. 107-118.

  7. Методика розрахунку розмірів відшкодувань збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів: Наказ Міністерства екологічної безпеки України від 18.05.95 № 37 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. – 1995. – № 11. – С. 3-28.

  8. Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря: Наказ Міністерства екологічної безпеки України від 18.05.95 № 38 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. – 1995. – № 10. – С. 129-144.

  9. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Лібра, 2004. - 368 с.

  10. Джигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник / В.С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв : Афiша, 2004. - 272 с.

  11. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов, М.О. Кадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми : Університетська книга, 2004. - 400 с.

  12. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 371 с.

  13. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д.М. Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2005. - 576 с.

  14. Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р.С. Дяків. - Вид. 2-ге. - К. : МЕФ, 2006. - 808 с.

  15. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б.О. Дадашев, В.П. Гордієнко ; УАБС НБУ. - Суми : УАБС НБУ, 2006. - 122 с.

  16. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л.Г. Мельник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 759 с.

  17. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т.А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.

  18. Запольський, А.К. Основи екології [Текст] : підручник / А.К. Запольський, А.І. Салюк ; ред. К.М. Ситник. - 3-е вид., стереот. - К. : Вища школа, 2005. - 382 с.

  19. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст] : учебное пособие / В.Г. Глушкова, С. В. Макар. - М. : Гардарика, 2007. - 448 с.

  20. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л.В. Синяєва, Р.І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15

  21. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н. Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.299-304

  22. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. - 2008. - N 9. - С. 12-14

  23. Гурська, Г.А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г.А. Гурська // Держава і право. - 2008. - N 3. - С. 469-473

  24. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ "УАБС НБУ" ; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 123 с.