Екологічний стан водоймищ Причорноморської зони України

Миколаївський муніципальний колегіум

Кафедра природничих наук

КУРСОВА РОБОТА

ПО ТЕМІ

“ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ВОДОЙМИЩ

ПРИЧОРНОМОРСЬКОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ”

Миколаїв

ЗМІСТ

	Стор.
1. Вступ	3
2. Водогосподарська екологія	4
2.1. Загальний стан	4
2.2. Джерела забруднення водоймищ	5
2.3. Типи забруднюючих речовин	7
2.4. Методи очищення води	8
3. Короткі відомості про екологічний стан деяких регіонів Причорномор`я	11
3.1. Сучасний стан Чорноморського регіону	11
3.2. Водно-болотні угіддя	16
3.3. Кінбурнська коса	19
3.4. Джарилгацька затока	20
4. Висновки	22
Список використаної літератури	23

1. ВСТУП

20-е століття характеризується інтенсивним розвитком промисловості, транспорту, енергетики, індустріалізацією сільського господарства. Все це призвело до того, що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняв глобальний характер.

Зараз в нашій країні спостерігаються значні труднощі з забезпеченням природними ресурсами, зокрема прісною водою, внаслідок якісного та кількісного виснаження природних водоймищ, що пов’язано з забрудненням та нераціональним використанням води.

Забруднення води здебільшого відбувається внаслідок скиду до неї промислових, побутових та сільськогосподарських відходів. В деяких водоймищах забруднення води настільки велике, що відбулася повна їх деградація як джерел водопостачання.

Через порушення екологічної рівноваги спостерігається загроза значного погіршення становища водоймищ. Тому перед людством стоїть важлива задача – охорона гідросфури та збереження рівноваги вцілому в біосфері.

Стан нашого навколишнього середовища, і, насамперед, води, в остаточному підсумку визначає основу основ нації - збереження генофонду. Розвиток нації може значно відхилитись від законів природного розвитку, наблизитись до якогось технозованого.

2. ВОДОГОСПОДАРСЬКА ЕКОЛОГІЯ

2.1. Загальний стан

Водогосподарська екологія в загальній екології за своїм значенням посідає особливе місце.

Екстенсивні засади розвитку народного господарства республіки призвели до залучення у кругообіг дедалі більшої кількості природних ресурсів, додаткове виведення із сільськогосподарського виробництва родючих земель, збільшення обсягів відходів: видобувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисливості за мінімальними оцінками становлять близько 20 млрд. тонн і продовжують щорічно зростати більш як на 1 млрд. тонн. Виснажуються невідновлювальні мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються грунти і водоймища.

Звідсіля постають всі водогосподарсько-екологічні проблеми України, які з впевненістю можна віднести до таких, що потребують першочергового розв’язання. Потребують конкретних дій і неординарних рішень.

За даними Европейськой екологічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 15 тис. куб. метрів на одного мешканця, вважається водонезабезпеченою.

Лише у Дніпро щороку скидають 1,5 км³ забруднених стоків, у яких нараховується понад тисячу хімічних сполук. У Дніпрі і Десні гранично допустимі концентрації органічних речовин, солей важких металів та алюмінію, перевищено в кілька разів, а бактеріальне забруднення зросло в десятки разів. За такого становища технологія водоочищення на Дніпровській і Деснянській водозабірних станціях не може забезпечувати одержання якісної питної води. Крім того, хлорування призводить до появи дуже шкідливих сполук, які виділити практично неможливо.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС вкрай загострила водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні, призвела до підвищення радіоактивного фону води, донних відкладів, надходження радіонуклідів у водосховищах, головним чином дніпровські, які є головним джерелом водопостачання для 70% підприємств народного господарства. А водою Дніпра користуються 35 млн. чоловік.

Більш ніж половина основних забруднюючих нуклідів надходить у Дніпровський каскад водосховищ зі стоком Прип’яті та верхнього Дніпра внаслідок поверхневого змиву з території Білорусії і Росії, регіонів з відносно низьким рівнем забрудження, але з великою водозабірною площею. Остання закономірність постійно підкреслює необхідність міждержавного підходу до розробки й проведення водоохоронних заходів, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою.

Для зменшення її наслідків на водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні забруднену зону слід залужити травами з поступовим її залісненням, щоб закріпити радіонукліди і включити їх у малий замкнутий біологічний цикл. Це дасть змогу зберегти здоров’я людей і значні кошти.

З року в рік загострюється проблема питного водопостачання в Україні.. У зв’язку з цим потрібно перевести найбільш небезпечні в екологічному плані регіони, особливо в басейні Дніпра, максимально на водопостачання з підземних джерел, а де це неможливо - за рахунок бутільованної води.

В природних умовах хімічний склад води регулюється природними процесами. Підтримується рівновага між поступанням хімічних елементів у воду та виведенням їх із неї. Лише на окремих ділянках спостерігаються аномальні концентрації деяких мікроелементів. Але існує один важливий фактор, який вносить корективи в природні процеси і часто сильно змінює склад природних вод. Цей фактор - антропогенна або господарьська діяльність людини . Антропогенні зміни хімічного складу вод обгрунтовано попаданням у гідросферу величезної кількості стічних вод , що містять відходи промислового та сільськогосподарського виробництва, комунально-побутові стоки.

2.2. Джерела забруднення водоймищ

В теперішній час внаслідок забруднення природних вод неочищенними або недостатньо очищеними стоками в державі спостерігається недостача чистої води. Часто недостача прісної води обумовлена якісним виснаженням водних ресурсів, тобто забруднення водотоків та водоймищ різними хімічними речовинами та брухтом. Водотоки та водоймища вважаються забрудненими, якщо склад або стан їх вод змінився в результаті діяльності людини до такого ступеня, що вони стали непридатними для цілей, яким вони відповідали до початку їх користування людиною.

Джерелами забруднення поверхневих або підземних вод являються речовини, мікроорганізми або тепло. Найбільшої шкоди наносять стічні води побутової та виробничої діяльності людини.

На практиці використовується також поняття “міські стічні води”, які являють собою суміш побутових та виробничих стічних вод. Побутові, виробничі та атмосферні стічні води відводяться як сукупно, так і окремо. Але найбільш широке розповсюдження набули системи сукупного водовідведення, коли всі три категорії стічних вод відводяться по одній загальній мережі труб та каналів. Стічні води являють собою складні гетерогенні суміші, що у своєму складі мають речовини органічного та мінерального походження, нерозчинні та розчинні.

Склад виробничих стічних вод може коливатися у значних межах, що призводить до необхідності ретельного обгрунтування вибору надійного та ефективного засобу очищення в кожному конкретному випадку. Кількість виробничих стічних вод визначається в залежності від виробництва підприємства за нормами водокористування та водовідведення для різноманітних галузей промисловості.

Водоймища забруднюються в основному в результаті попадання до них стічних вод від промислових підприємств та населених пунктів. В результаті скиду стічних вод змінюються фізичні властивості води (збільшується температура, зменшується прозорість, з'являються присмаки, запахи); на поверхні водоймища з'являються плаваючі речовини, а на дні утворюється осад; змінюється хімічний склад води (збільшується вміст органічних та неорганічних речовин, з'являються токсичні речовини, зменшується вміст кисню); змінюється якісний та кількісний склад, з'являються хворобливі бактерії. Забруднені водойища стають непридатними для питного, а часом і для технічного водозабезпечення, втрачають рибогосподарське значення.

В результаті процесів перетворення забруднюючих водоймища речовин, що відбуваються під дією природних факторів, в водних джерелах проходить повне або часткове відновлення їх первинних властивостей. При цьому можуть утворюватись другорядні продукти розпаду забруднень, негативно впливаючі на якість води.

Самоочищення води водоймищ - це сукупність взаємопов'язаних гідродинамічних, фізико-хімічних, мікробіологічних і гідробіологічних процесів, що ведуть до відновлення первинного стану водного об'єкту.

У зв'язку з тим, що у стічних водах промислових підприємств можуть знаходитись специфічні забруднення, їх спуск в міську водовідвідну мережу обмежен рядом вимог. Виробничі стічні води, які випускають у водовідвідну мережу не повинні:

- порушувати роботу мереж і споруд;

- містити більше 500 мг/л завислих та вспливаючих речовин;

- містити речовини, здатні забруднити мережу чи відкладатися на стінках труб;

- виявляти руйнівної дії на матеріал труб та елементи очищувальних споруд;

- містити горючі суміші та розчинні газоподібні речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні суміші;

- містити шкідливі речовини, що перешкоджують біологічному очищенню стічних вод чи скиду у водоймище;

- мати температуру вище 40 ⁰С.

Виробничі стічні води, що не задовільняють цих вимог, повинні старанно очищуватись і лише після цього скидатись у міську водовідвідну мережу.

Подібно побутовим скидам діють також і відходи харчової промисловості, що скидаються у каналізацію. Концентрація органічних речовин в цих відходах часом вище, ніж у побутових. Особливо багато стічних вод утворюється на молочних фермах, пивоварних, винних та цукрових заводах, на кондитерських фабриках. Багато промислових стічних вод, наприклад, які поступають з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища речовинами, що забирають кисень, отрутами, у тому числі важкими металами, цианістими сполуками, вуглеводами. Їх дія на водоймища дуже шкідлива. Ці отрути послаблюють життєдіяльність водних організмів, тому на великих ділянках ріки, куди скидаються такі відходи, процеси самоочищення зовсім не відбуваються або майже не відбуваються, і якість води майже не покращується.

Стічні води устаткування по промиванню гравію роблять воду мутною, в результаті чого погіршується проникність світла, а у зв’язку з цим зменшується біологічне виробництво кисню. До того ж, придонні організми покриваються випадаючим із води осадом та гинуть. Можливі також забруднення водоймищ радіоактивними речовинами із ядерних технологічних установок і лабораторій, а також забруднення збудниками хвороб, особливо зі стічними водами лікарень.

Промислові підприємства скидають стічні води прямо в річки. Стоки з полів також поступають в річки та озера. Забруднюються і підземні води - найважливіший резервуар прісних вод. Забруднення прісних вод та земель повертаються до людей у продуктах харчування та питній воді.

Річки завжди були джерелом прісної води. Але в сучасну епоху вони стали транспортувати відходи. Відходи на водозбірній території по руслам річок стікають у море. Більша частина використаної річкової води повертається у річки та водоймища у вигляді стічних вод. Але досі збільшення очищувальних споруд відстає від росту споживання води. Навіть при самому досконалому очищенні, включаючи біологічне, всі розчинні неорганічні речовини і до 10% органічних забруднюючих речовин залишаються у очищених стічних водах. Така вода може знову стати придатною для користування лише після багаторазового розбавлення чистою природною водою. І тут для людини важливе відношення абсолютної кількості стічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку річок.

Запаси прісної води виснажуються із-за нераціонального водокористування або забруднення. Найбільш водоємні галузі промисловості - сталеливарна, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова та харчова. На них відводиться майже 70% всієї води, яка витрачається у промисловості. Найголовніший же водокористувач прісної води - сільське господарство; на його потреби іде 70-80% всієї прісної води. У сільському господарстві більша частина води не повертається у річки, а розходується на випаровування та утворення рослинної маси, так як при фотосинтезі водень із молекул води переходить у органічні сполуки. Для регулювання стоку річок, не рівномірного впродовж року, побудовані водосховища.

2.3. Типи забруднюючих речовин

Запаси прісної води значно зменшуються із-за забруднення. За звичай, забруднюючі речовини розподіляють на декілька класів в залежності від їх природи, хімічної будови та походження.

Органічні сполуки надходять із побутових, сільськогосподарських та промислових стоків . Їх розклад відбувається під дією мікроорганізмів і супроводжується поглинанням розчиненого у воді кисню. Якщо кисню у воді достатньо и кількість відходів невелика, то аеробні бактєрії досить швидко перетворюють їх у порівняно нешкідливі залишкі. В іншому випадку діяльність аеробних бактерій дає менші результати, вміст кисню різко падає, розвиваються процеси гниття. При вмісті кисню у воді менше 5 мг на 1 л, а у районах нересту нижче 7 мг багато видів риб гине.

Хворобливі мікроорганізми та віруси містяться у погано очищених або зовсім не очищених каналізаційних стоках населених пунктів та тваринницьких ферм. Потрапляючи до питної води, патогенні мікроби та віруси визивають різноманітні епідеміі, такі як сальмонеліоз, гастроентеріт, гепатит та інші. Водні безхребетні, наприклад, молюски із заражених водоймищ часом були причиною захворювання черевним тифом.

Живильні елементи, головним чином сполуки азоту та фосфору, потрапляють у водоймища з побутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Збільшення вмісту нітритів та нітратів у поверхневих та підземних водах веде до забруднення питної води і до розвитку деяких захворювань.

До неорганічних та органічних речовин також відносяться сполуки важких металів, нафтопродукти, пестициди, синтетичні поверхнево-активні речовини,феноли. Вони потрапляють у водоймища з відходами промисловості, побутовими та сільськогосподарськими стічними водами . Багато з них у водному середовищі або взагалі не розкладається, або розкладається дуже повільно і здатні накопичуватись у харчових ланцюжках.

Збільшення донних осадів відноситься до одного із гидрологічних наслідків урбанізації. Їх кількість у річках та водоймищах постійно збільшується із-за ерозіі грунтів у результаті неправильного ведення сільського господарства. Ці явища призводять до порушення екологічної рівноваги у водних ситемах.

Джерелами теплового забруднення служать підігріті стічні води тепло-електростанцій та промисловості. Збільшення температури природних вод змінює природні умови для водних організмів, знижує кількість розчинного кисню, змінює швидкість обміну речовин. Багато мешканців річок, озер і водоймищ від цього гинуть, розвиток інших припиняється.

Надходження нафти в водоймища в основному пов’язане з транспортуванням та розробкою у місцях добування на шельфі. Нафтові забруднення мають різні форми: покривають поверхню води тонкою плівкою, а при розливах товщина нафтового шару спочатку може складати декілька сантиметрів, потім утворюються комочки важкої фракції нафти. До них прикріплюються маленьки тварини, якими живляться риби. Разом з ними вони заглотують і нафту. Деякі риби від цього гинуть. При нафтовому забрудненні змінюється відношення видів і зменшується їх різноманітність.

Хлоровані вуглеводи, широкозастосовні для боротьби зі шкідниками сільського та лісного господарства, переносниками інфекційних захворювань, уже багато десятиріч разом зі стоками річок і через атмосферу потрапляють у водоймища. Вони легко розчиняються у жирах і тому накопичуються в організмах риб, ссавців, морських птахів. Ці речовини не розкладаються у природних умовах, а тільки накопичуються.

Разом з річним стоком до моря потрапляють і важкі метали, більшість з яких має токсичні властивості. Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш’як та інші важкі метали не тільки накопичуються у морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але й дуже шкідливо впливають на мешканців моря.

Наслідки забруднень різноподібні. Первинні критичні порушення у функціонуванні живих організмів під дією забруднюючих речовин утворюються на рівні біологічних ефектів: після зміни хімічного складу клітин порушуються процеси дихання, росту та розмноження організмів, можливі мутаціі і канцерогенез; порушуються рух та орієнтація у морському середовищі. Морфологічні зміни нерідко проявляються у вигляді різноманітних патологій внутрішніх органів: змін розмірів, розвитку неправильних форм. Особливо часто ці явища регіструються при хронічному забрудненні. Все це віддзеркалюється на стані окремих популяцій, на їх взаємовідносинах.

2.4. Методи очищення води

Охорона води - один із важливих елементів охорони природи. Основна умова охорони води - її раціональне користування. Стічні води необхідно збирати та очищувати. Звичайно, краще з самого початку не забруднювати річки та озера. Але для цього потрібні достатньо потужні очисні споруди, яким в свою чергу необхідна централізована система каналізації.

Найбільш активною формою захисту водних ресурсів від забруднення є безвідходна технологія виробництва. У цей комплекс заходів входять:

- створення та втілення нових процесів отримання продукціі з утворенням найменшої кількості відходів;

- розробка різноманітних типів безстічних технологічних систем та водозворотних циклів на базі засобів очищення стічних вод;

- розробка систем переробки відходів виробництва в другорядні матеріальні ресурси;

- утворення територіально-промислових комплексів, які мають замкнену структуру матеріальних потоків сировини та відходів всередині комплекса.

0На сьогодні досягнуті певні успіхи у галузі створення та втілення безвідходних технологій у деяких галузях промисловісті, але до повного їх втілення важливими напрямами екологізації виробництва треба вважати:

- удосконалення технологічних процесів та розробку нового устаткування з меншим рівнем скидів сумішей та відходів у водні об’єкти;

- обеззаражування токсичних відходів;

- утилізація відходів;

- застосування пасивних методів захисту водних об'єктів.

Пасивні методи захисту водних об'єктів включають комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва у водні об’єкти, а також утилізацію та захоронення відходів. На сучасному етапі пасивні методи постійно удосконалюються та широко втілюються e технологічні цикли в усіх галузях народного господарства, тому що у зв’язку з широкою індустріалізацією, розвитком сільського господарства, господарством міст утворюються великі маси стічних вод, забруднених різними сумішами. У зв’язку з розвитком енергетики, промисловості, сільського та міського господарства та збільшенням використовування нових синтетичних і токсичних речовин характеристика якості води водних об’єктів по одному показнику в багатьох випадках не обгрунтована, і тому потрібна оцінка якості води груповими або комплексними показниками. До основних методів регулювання якості природних вод відносяться:

- очищення промислових та комунальних стоків;

- меліоративні та протиерозійні заходи;

- зменшення забруднення атмосфери;

- покращення розробки та користування природних ресурсів.

Методи, що застосовуються для очищення виробничих та побутових стічних вод, можна поділити на три групи:

- механічні;

- фізико-хімічні;

- біологічні.

В комплекси очисних споруд входять споруди механічного очищення. В залежності від вимагаємого ступеня очищення вони можуть доповнюватись спорудами фізико-хімічного чи біологічного очищення, а при більш високих вимогах до складу очисних споруд включають споруди глибокого очищення. Перед скидом у водоймища очищені стічні води обеззаражуються, осад, що утворюється на всіх стадіях, чи надлишкова біомаса потрапляє на споруди по обробці осаду. Очищені стічні води повертаються до оборотної системи водозабезпечення промислових підприємств, на сільськогосподарські потреби чи скидаються у водоймища. Опрацьований осад може знищуватись.

Механічне очищення застосовується для виділення зі стічних вод нерозчинних мінеральних та органічних сумішей. Як правило, воно є методом ретельного очищення та призначено для підготовки стічних вод до біологічного та фізико-хімічного очищення. У результаті механічного очищення забезпечується зниження рівня завислих речовин на 90%, а органічних на - 20%.

У склад споруд механічного очищення входять гратки, різного виду уловлювачі, фільтри, відстійники.

Піскоуловлювачі застосовуються для виділення із стічних вод важких мінеральних сумішей (в основному піску). Обезводжений пісок при надійному обеззараженні може бути використан при виробництві дорожних робіт та виготовленні будівельних матеріалів.

Первинні відстійники застосовуються для виділення із стічних вод завислих речовин, які під дією гравітаційних сил осідають на дно відстійника або вспливають на його поверхню.

Для очищення стічних вод, що містять нафту та нафтопродукти при концентраціях більше 100 мг/л, застосовують нафтоуловлювачі. Ці споруди являють собою прямокутні резервуари, в яких відбувається розділення нафти і води за рахунок різниці їх густини. Нафта і нафтопродукти підіймаються на поверхню, збираються та видаляються із нафтоуловлювача на утилізацію.

При фізико-хімічному очищенні використовуються наступні методи:

- сорбція - здатність деяких речовин поглинати або концентрувати на своїй поверхні забруднюючі речовини;

- екстракція - введення у стічні води речовин, здатних розчиняти забуднюючі речовини;

- електрохімічний метод, який полягає в електрохімічному окисленні забруднюючої речовини на аноді при електролізі стічних вод.

Біологічне очищення - це метод обробки побутових та виробничих стічних вод, який широко застосовується на практиці. У його основі лежить процес біологічного окислення органічних сполук, що містяться у стічних водах. Біологічне окислення відбувається завдяки мікроорганізмам, що включають безліч різноманітних бактерій, найпростіших, а також ряд більш високоорганізованих організмів - водоростей, грибків і т. і., зв’язаних між собою в єдиний комплекс складними взаємовідносинами.

Як правило, в біологічному очищенні використовується так званий активний мул. В спеціальних басейнах на органічних речовинах, які залишились у воді, що пройшла відстійники, розмножуються бактерії та інші мікроорганізми. За декілька годин ці мікроорганізми перетворюють органічні сполуки в мул, здатний осісти. В одному метрі кубічному води міститься приблизно 100 млн мікроорганізмів. Відбувається интенсивний процес розкладу, подібний до того, який відбувається при самоочищенні в природних водоймищах.

Цінність осадового мулу як добрива буває різною. Якщо в каналізацію потрапляють відходи металлургійних підприємств, то осад може містити важкі метали в кількостях, які не дозволяють використовувати його на добриво.

Там, де залишки забруднень в стічних водах, що пройшли очисні споруди, дуже небезпечні для природи та людини, а процеси самоочищення в водоймищах, куди ці води скидають, не можуть впоратися з забрудненнями, треба застосовувати ще один метод очищення.

Цей метод - хімічне очищення - має за мету насамперед вилучити з води розчинні сполуки фосфору, стимулюючи розмноження водоростей. Таке очищення особливо важке, якщо очищенні води повинні скидатись до озера. До води додають особливі хімікати, які визивають випадання всіх розчинних речовин, у тому числі фосфатів, в осад. У воді утворюються пластівці, що опускаються на дно і на своєму шляху захоплюють з собою різну завись, яка ще залишилась.Фільтрація вод, що пройшли біологічне очищення, через тонкий фільтр, наприклад, шар піску, також допомагає знизити кількість органічних та неорганічних забруднень, які залишились у воді.

Нейтралізація застосовується для обробки виробничих стічних вод багатьох галузей промисловості, що містять луги та кислоти. Нейтралізація стічних вод відбувається з метою запобігання корозії матеріалів водовідвідних мереж і очисних споруд, порушення біохімічних процесів у біологічних окисниках і водоймищах.

3. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН

ДЕЯКИХ РЕГІОНІВ ПРИЧОРНОМОР`Я

3.1. Сучасний стан Чорноморського регіону

З усіх морів світу Чорне найбільш віддалене від океану, а територія його водозбірного басейну багаторазово перевищує площу власної акваторії. Географічні особливості Чорноморського регіону обумовлюють значний вплив водозбірного басейну на екосистему моря. Свідченням цього стало перевищення рівнів забруднення Чорного моря над його здатністю до самоочищення.

Деградаційні процеси у природному середовищі, втрата морських природних ресурсів, загроза здоров'ю та добробуту людей - усе це стримує подальший економічний розвиток Чорноморського регіону і вимагає докорінної зміни екологічної політики.

Унікальність екосистеми Чорного моря полягає у значній величині його водозбірного басейну по відношенню до величини власне моря.

Основна причина деградації моря - забруднення. Проблема полягає в тому, що забруднення мають, в основному, неприморське походження. Переважаючими за обсягом джерелами забруднення моря є річкові стоки. Іншим джерелами забруднення є атмосферні опади, а також забруднення, що надходять від берегової діяльності та морського транспорту. В той же час, Дунай, одна з річок, що впадає до Чорного моря, збирає свої води із значної території країн Західної, Центральної та Південної Європи.

98% території України належить до басейну Чорного моря. Через ріки Дніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, Дон в море потрапляє чотири п'ятих обсягу забруднень, що надходять з поверхневим стоком з української частини Чорноморського водозбірного басейну. П'ята частина забруднень надходить від узбережних джерел. За період з 1992 по 1996 рр. обсяг скиду зворотних вод з території України зменшився на 23%, в основному, внаслідок скорочення використання води у сільському господарстві (на 35%) та промисловості (на 25%). Обсяги скиду забрудників через водні джерела скоротилися на 19%. У 1996 р. в Чорне і Азовське моря було скинуто 1090 млн.куб.м зворотних вод, з яких 5% - без очистки, а очищених до встановлених нормативів - 25%. З цими водами до морів потрапило 336,7 тис. т забруднюючих речовин (органічні речовини - 8,5 тис.т, азот - 2,9 тис.т, фосфор – 215 т, нафтопродукти - біт).

Надходження до морів органічних речовин призводить до втрати кисню у придонному шарі води та масової загибелі бентосу. Відбувається незворотна деградація морських біоценозів, таких як філофорне поле Зернова, де обсяг біомаси за останні два десятиріччя зменшився в десятки разів. За той же період використання рибних ресурсів та інших морепродуктів зменшилося в п'ять разів.

Окремо слід зупинитися на радіаційному забрудненні Чорного моря, у водозбірному басейні якого знаходиться Чорнобиль. Після припинення випробувань атомної зброї в атмосфері радіаційне забруднення поверхневого шару морської води було за концентрацією цезію-137 на рівні 17 Бк на куб.м води. Влітку 1986 р., в основному внаслідок атмосферного переносу забруднень від викидів Чорнобильської АЕС, цей показник сягнув 180 Бк на куб. м, а через рік знизився до 55 Бк на куб. м. Лише в 1995 р. радіаційне забруднення морської води знизилося до передчорнобильського рівня. Слід відзначити, що в зоні дніпровського стоку не спостерігається підвищення цих показників. Водночас у донних осадах Дніпро-Бузького лиману концентрація цезію-137 в 1986 р. підвищилася до 15-33 Бк на куб. м, але в 1995 р. знизилися до 1-7 Бк на куб. м.

В останні роки у Чорному морі актуальною стала загроза попадання в морські води бойових отруйних речовин (іприт, люізит) внаслідок руйнування оболонок контейнерів, в яких вони були захоронені на морському дні біля Севастополя під час другої світової війни.

Дослідження останніх років виявили так звані “гарячі плями”, де забруднення морів найбільше. Це узбережні акваторії біля міст Одеса, Севастополь, Маріуполь, Миколаїв, Балаклава, Саки, Керч, Євпаторія, Гурзуф, Симеїз, Бердянськ, Красноперекопськ, Скадовськ. Певні кроки для зміни ситуації на краще можна зробити навіть в умовах економічної скрути. Нові потужності каналізаційних систем, збудованих в Іллічівську, Бердянську та інших містах, забезпечили зменшення забруднення морського довкілля біля міст.

Останнім часом в Україні спостерігається скорочення скидів забруднених вод. Послаблюється негативний вплив на чистоту морської води відходів грунтів від поглиблення фарватеру в морських портах та судноплавних каналах. Хоча обсяги цих відходів за останні роки у Чорному морі скоротилися втричі, вони залишаються чи не найвагомішим чинником руйнування донних біоценозів.

Сірководень наповнює глибини Чорного моря і вбиває все живе. Якщо цей газ випустити на поверхню, він покриє усю земну кулю восьмиметровим шаром. В останні десятиріччя газ неухильно наближається до поверхні моря зі швидкістю 1-2 метри на рік.

Рибні запаси моря різко зменшилися. Зникли камбала, барабуля, білуга. Популяція дельфінів зменшилася у 10 разів. Завезений на днищах кораблів хижий паразит гребневик з'їдає планктон, товщина шару якого на поверхні моря 20-30 см. Таким чином вже знищено планктон на площі сотні тисяч гектарів. Немає планктону - немає риби. Риболовецькі кораблі України тепер йдуть на промисел в океани до берегів Африки і ловлять там рибу для заморських їдців, тому що немає економічного сенсу транспортувати її в Україну. Більшість плавучих засобів застаріла, зробилася непридатною, і рибна промисловість деградує.

Скиди з полів Криму та Приазов'я несуть сотні тон хімічних речовин. 80 кг риби добували з кожного гектару моря, у тому числі і рибу цінних порід. Зараз замість 160 тис. тон червоної риби добувається (разом із бракон'єрами) 7 тис. тон.

Влітку 1973 р. в межиріччі Дунаю і Дністра на площі біля 3,5 тис. кв. км було зафіксовано масову загибель (через відсутність кисню) донних морських тварин. Причиною цього явища стало перенасичення моря мінеральними сполуками азоту та фосфору. Стікання мінеральних добрив в море з річковими водами зросло на порядок. Дунай щорічно приносить в море 60 тис. тон фосфору і 340 тис. тон азоту. В морі утворилося ідеальне живильне середовище для розвитку одноклітинних водоростей. Воно “заквітло”. Залежно від виду водоростей, що розмножуються, колір води змінюється на червоний, зелений або інший. Спалахи чисельності, як правило, закінчуються загибеллю водних рослин з наступним зникненням кисню, що витрачається на їх розклад. Загальні біологічні втрати за останнє двадцятиріччя тільки на північно-західному шельфі Чорного моря оцінюються в 60 млн. тон, в тому числі 5 млн. тон риби.

Господарська діяльність людини змінила природну рівновагу. В нових умовах переважний розвиток отримали дрібні види рослин і тварин з нетривалим періодом життя. Посилився процес внесення нових видів, що потрапляють до нас з баластними водами і навіть витісняють корінні види. Це, наприклад, мешканець атлантичного узбережжя Америки гребневик мнеміопсіс - родич медуз, який попав у Чорне море в 1987 р. і завдав істотних збитків нашим рибним запасам.

Посилився негативний вплив людини на узбережну зону моря, яка продукує найбільше біорізноманіття. Скидання неочищених промислово-комунальних вод, будівництво гідротехнічних споруд, видобування нафти і газу також не сприяють нормалізації природних процесів. За оцінками міжнародних експертів, економічні втрати від забруднення, скорочення рибного промислу та туризму в басейні Чорного моря складають 500 млн. доларів США щорічно.

Катастрофічний стан довкілля Чорного моря є наслідком високого рівня антропогенного впливу на морське довкілля протягом останніх тридцяти років.

Визначено наступні пріоритетні екологічні проблеми, на вирішення яких спрямовані зусилля України:

1. Високий рівень забруднення, який призводить до негативних змін морської екосистеми Чорного моря.

2. Загроза незворотних втрат біорізноманіття, генофонду та біологічних ресурсів Чорного та Азовського морів.

3. Загроза значних незворотних втрат рекреаційних ресурсів Чорного моря і, як наслідок, значних соціальних та економічних втрат від погіршення здоров'я жителів України.

Моря, як і люди, плачуть гіркосолоними сльозами. Відчуваючи наближення хвороби, вони нервують - бушують штормами. Проте, людина знову і знову насичує моря отрутою відходів своєї життєдіяльності. Оспівуючи природу, люди повільно, але неминуче знищують її.

Внутрішньо-континентальне положення Чорного моря та його відокремленість від Світового океану вимагає від країн Чорноморського басейну особливо суворих заходів щодо зменшення забруднення моря та відповідно високої частки витрат на його збереження.

Чорне море оточене шістьма країнами, які живуть за старою приказкою: “У семи няньок - дитя без ока”. Головний забруднювач моря - Дунай. Його води несуть в море відходи людської життєдіяльності майже з усіх країн Європи. Через свої водотоки і, головним чином, через Дніпро, скидають до моря забруднені води Росія, Білорусь та Україна.

Тільки скоординована діяльність 17 країн басейну Чорного моря може призвести до зменшення забруднення. Ця ідея є відправною у формулюванні концепції “Чорноморського басейнового проекту”. Новий проект дозволить скоординувати теперішню діяльність в межах Чорноморської, Дунайської та Дніпровської програм і розвинути її на Дністер, Буг, Дон, Кубань, річки Кавказу, Анатолії, Балкан. Поєднання зусиль держав та міжнародних організацій, насамперед, Глобального екологічного фонду, дозволить отримати синергійний ефект. Зараз є загальне позитивне розуміння необхідності такого проекту як серед урядів приморських країн , так і серед експертів країн Дунайської програми, Світового банку. Чорноморською та Дунайською програмами створено робочу групу, яка готує відповідні пропозиції для подальших кроків.

Глобальний характер екологічних негараздів регіону обумовив підписання низки міжнародних документів, серед яких Бухарестська конвенція про захист Чорного моря (1992 р.), Одеська декларація міністрів охорони довкілля Причорноморських держав

(1993 р.), регіональні екологічні програми.

31 жовтня 1996 р. в Стамбулі Міністри охорони довкілля шести чорноморських країн підписали “Стратегічний план дій з відновлення та захисту Чорного моря”. На згадку про цю подію було запропоновано затвердити цей день як День Чорного моря.

Хочеться вірити, що день 31 жовтня буде сприйматися не як День поминок, а як День підведення підсумків розумної діяльності людини, направленої на відновлення Чорного моря. Наївно вірити, що вдасться повернути морю його первинний вигляд. Це суперечило б об'єктивним законам розвитку природи. Але в наших силах відновити природну рівновагу і надалі забезпечувати її збалансоване підтримання. Ще не все втрачено, якщо навіть у важкі часи економічних перетворень, ми думаємо про “дім”. Адже слово “екологія” утворене від грецького “ойкос”, що означає “дім”.

Щоб вирішити загальні проблеми, розробляються проекти Концепції та Програми захисту та відновлення Чорного та Азовського морів. Ці документи визначають цілі, завдання та заходи, необхідні для відновлення та захисту Чорного та Азовського морів ; пріоритетні природоохоронні заходи; фінансові ресурси для їх виконання та механізми виконання визначених заходів. Такий підхід до вибору заходів грунтується на наступних принципах “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря” (СПД). Його основні положення “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря”:

- ухвалення нової організаційної структури для чорноморських країн, створеної на основі здобутків Чорноморської екологічної програми (ЧЕП);

- підтримка басейнових принципів управління у певних галузях екологічної політики;

- впровадження ефективної економічної реформи - впровадження принципу “забруднювач платить” для контролю за джерелами забруднення до 1999 р.;

- усунення “гарячих точок” першочергового значення до 2006 р. та публікація відповідних звітів у 2000 та 2005 рр.;

- розробка планів розвитку системи водоочисних споруд для каналізаційних мереж в усіх містах узбережної смуги до 2000 р.;

- запровадження ефективних заходів контролю за забрудненнями з суден через введення “Контролю за станом портів” з дійовою системою заохочень та штрафних санкцій;

- виконання комплексу заходів для запобігання скидів твердих відходів в море, контролю за транскордонним переміщенням небезпечних речовин, реагування під час аварій та надзвичайних ситуацій тощо;

- публікація національних доповідей “Стан Чорного моря” за результатами спільного моніторингу та регулярного нагляду за наземними джерелами забруднення кожні 5 років;

- введення системи спільного контролю за рибальством, що грунтується на системі квот виловів риби та відновленні ключових для рибного господарства екосистем, які виконують роль рибних розплідників;

- розробка нового “Протоколу про біологічне та ландшафтне різноманіття Чорного моря”;

- розробка пакету інвестиційних заходів для природоохоронних об'єктів (водно-болотних угідь та морських екосистем);

- введення обов'язкової “Оцінки впливу на довкілля” на основі гармонізованих комплексних критеріїв;

- розробка регіональної стратегії інтегрованого управління береговою зоною морів з відповідним нормативно-правовим забезпеченням до 1999 р.;

- економічний розвиток регіонів з особливою увагою до розвитку ресурсно-невиснажливих технологій аквакультури і туризму;

- посилення уваги до участі громадськості в процесі прийняття рішень;

- забезпечення прозорості мореохоронної політики через вільний доступ до екологічної інформації та громадську обізнаність;

- продовження процесу втілення СПД на національному рівні через розробку Національних програм;

- організація зустрічей з донорськими організаціями (через кожні 5 років) для розгляду удосконалених пакетів інвес-тиційних заходів з урахуванням пропо-зицій Національних програм чорноморських країн;

- завершення передпроектного дослідження щодо утворення Чорноморського екологічного фонду, який міг би підтримуватись економічними механізмами регіонального рівня та спрямовуватись на покриття додаткових витрат;

- забезпечення регулярності за переглядом цілей СПД та прозорості контролю за втіленням його рішень.

Впровадження багатоцільового регіонального проекту безумовно є кроком уперед. Хочеться сподіватися, що цей крок буде успішним та своєчасним.

Україна, як морська держава, взяла на себе зобов'язання забезпечити всі необхідні умови для реалізації національної програми захисту та відтворення природи Чорного та Азовського морів, що дозволить також збільшити продуктивність моря і забезпечити зростання прибутків від туристської діяльності. Програмою передбачено створення розгалуженої мережі фінансування заходів щодо охорони та відтворення морського довкілля, посилення природоохоронних вимог, співпраці урядових та неурядових організацій. Лише у такий спосіб можна зупинити подальшу деградацію і руйнування екосистеми Чорного та Азовського морів та відродити їх красу і здоров'я.

У відповідь на деградаційні процеси у морському довкіллі та втрати морських природних ресурсів відбувається зміна державної політики. Щоб забезпечити дієву національну систему захисту морів, Україна має створити певний механізм, що включає, насамперед, економічні засоби. Проведення навіть відносно недорогих першочергових заходів забезпечить повернення вкладених коштів у вигляді здоров'я людей, зростання кількості морепродуктів та прибутків від туризму. За рахунок відрахувань від господарської діяльності має бути створена розгалужена мережа фінансування природоохоронних заходів. Саме на таких засадах має будуватись державна політика захисту та відтворення Чорного моря, проект якої розроблено у 1997 р.

Один з пріоритетів у державній екологічній політиці України - відновлення природних ландшафтів та збільшення площі природоохоронних територій. Узбережна смуга морів порівняно з іншими регіонами нашої країни має непогані передумови для створення цілісної мережі природоохоронних територій. Зараз на морському узбережжі створено 7 природних заповідників, один національний природний парк, 35 природних заказників, 32 парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 102 пам'ятки природи загальною площею 2,8 тис. кв. км, що складає близько 15% від площі узбережної смуги. Для порівняння варто нагадати, що природно-заповідний фонд України займає 3,6% її території. На морському узбережжі знаходяться такі природні заповідники як Кримський (30000 га), Ялтинський гірсько-лісовий (14600 га), Чорноморський (57000 га), Дунайські плавні (біля 15000 га), Карадаг (2900 га), Мис Март'ян. Планується створити національні природні парки Дністровський (34000 га), Севастопольський (27000 га), Тарханкут (20000 га). Площу природоохоронних територій на морському узбережжі передбачається збільшити вдвічі.

В Одесі та Севастополі працюють інститути морів. Невпинно досліджують моря біологічні станції. Випускаються гори літератури. Створено екологічну міліцію. Готується до видання “Червона книга” Чорного моря.

Проекти Концепції та Програми визначають три головні напрями першочергових заходів, необхідних для захисту та відновлення екосистем Чорного та Азовського морів:

1. Зменшення надходження забруднень до морів.

2. Збереження та відтворення морських природних ресурсів морів.

3. Збалансований розвиток через введення інтегрованого управління береговою зоною морів.

Як передбачається проектами Концепції та Програми, фінансування діяль-ності щодо захисту та відновлення морів відбуватиметься через:

- цільове фінансування з державного бюджету;

- цільове фінансування з місцевих бюджетів узбережних регіонів;

- цільове фінансування з державного та місцевих фондів охорони довкілля;

- галузеві та державні програми;

- фінансову підтримку міжнародними донорськими організаціями та урядами держав-партнерів (зокрема, через проект Чорноморського фонду ТАСІS на 1996 - 1997 рр., другу фазу ЧЕП Глобального екологічного фонду, інвестиції Світового Банку тощо).

Україна володіє найбільшою частиною природних багатств чорноморського шельфу. При загальній довжині берегової лінії 1628 км і ширині меж тери-торіальних вод в 12 миль загальна площа шельфу України складає 24850 кв. км. Наша берегова зона включає морські, солонуватоводні та прісноводні екосистеми різної величини - від великих територій площею 165000 га (Східний Сиваш) до зовсім невеликих (кримське узбережжя біля миса Урат – 9600 га). Українську частину Чорного моря населяють біля 4300 видів рослин і тварин.

Північно-західний шельф залишається найпродуктивнішою частиною моря. Тут здійснюється основне добування біологічних ресурсів. Серед водних організмів, що мають промислове значення, в межах України виділяють: 5 видів червоної водорості філофори, 2 види морської трави зостери, 2 види молюсків (мідія і рапана), зяброногого рачка артемію, амфіподу псевдогаммаруса, 5 видів річкових раків, 3 види морських креветок, 2 види личинок комарів хірономід (“мотиль”). З 26 промислових риб, характерних для 60-70-х років, сьогодні залишилося тільки 6: шпрот, чорноморський оселедець, хамса, мерланг, ставрида та далекосхідна кефаль пеленгас, яка порівняно недавно успішно акліматизувалася у Чорному морі.

Приблизно 2% площі шельфу охороняються в межах таких заповідників, як державний природний заповідник “Дунайські плавні” (14851 га), Чорноморсь-кий природний біосферний заповідник (87348 га), заповідник “Мис Мартьян” (240 га) та Карадазький природний заповідник (2856 га).

В економічних умовах, що існують в Україні, обсяги фінансування першочергових заходів щодо охорони та відновлення морського довкілля на період дії Програми оцінюються в межах близько 700 млн. гривень. Сума очікуваних іноземних надходжень складає близько 200 млн. гривень.

3.2. Водно-болотні угіддя

До водно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низку екологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вони є джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місце серед найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої та різноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень.

Найважливішими водно-болотними угіддями України є Сивашська лагуна (найбільше водно-болотне угіддя Азово-Чорноморської узбережної зони), річки Дністер і Дніпро та їхні дельти, річка Південий Буг, українські частини дельти Дунаю та заплавних луків Прип'яті. Проведені нещодавно дослідження свідчать, що лише в Азово-Чорноморській узбережній зоні Україна має 19 водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя міжнародного значення (Рамсарська конвенція). Таким чином, Україна має велике розмаїття водно-болотних угідь, важливих для збереження біорізноманіття.

В минулі часи Радянський Союз, як сторона Рамсарської конвенції, відмітив Україні 4 місця, які відповідають умовам цієї конвенції. Нещодавно Україна приєдналася до Рамсарської конвенції і го-тується оголосити, що 22 водно-болотні угіддя відповідають вимогам конвенції.

Для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо.

Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мис-лити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.

Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.

“Ветландс інтернешнл - Африка, Європа, Середній Схід (АЄСС)” - це одна з трьох структур “Ветландс інтернешнл”. Її мета - “підтримувати та відновлювати для майбутніх поколінь водно-болотні угіддя, їхні ресурси та біорізноманіття через наукові дослідження, обмін інформацією та природозберігаючі дії в усьому світі”.

“Ветландс інтернешнл” може діяти як організація, яка полегшує вирішення проблем, зокрема через допомогу в написанні проектів та пошуку коштів для національних урядових та неурядових організацій.

“Ветландс інтернешнл” створено у жовтні 1995 р. шляхом злиття таких трьох існуючих організацій:

- “Міжнародне бюро досліджень водоплавних видів та водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Великій Британії,

- “Азіатське бюро водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Малайзії,

- “Водно-болотні угіддя Америки” із штаб-квартирою в Канаді.

“Ветландс інтернешнл - АЄСС” за більш як 40 років свого існування зробила багато, зокрема її заслугою є започаткування Рамсарської конвенції, організація важливих регіональних досліджень та програм збереження водно-болотних угідь та видів, що там існують. Ця організація здійснює контроль за ситуацією на водно-болотних угіддях Африки, Європи, Середнього Сходу та допомагає у розробці регіональних та національних планів дій щодо водно-болотних угідь. Вона також підтримує урядові органи та місцеві організації у справі збереження водно-болотних угідь та їх збалансованого розвитку. Зараз вона сприяє низці різноманітніих дій у багатьох країнах регіону і має постійні офіси у Нідерландах (штаб-квартира) та в Росії із штатом, що налічує загалом близько 20 постійних працівників. Офіси у Сенегалі та в Україні відкрито восени 1997 р. Членами “Ветландс інтернешнл - АЄСС” є понад 50 країн світу.

У глобальних та регіональних програмах беруть участь понад 120 урядових організацій, фундацій, агенцій з питань розвитку та груп з приватного сектору. “Ветландс інтернешнл” має понад 20 груп фахівців, до складу яких входять спеціалісти з багатьох країн світу.

“Ветландс інтернешнл” працює як сервісна організація. Вона допомагає урядам та НУО розробляти пропозиції до проектів, шукати гроші тощо. Виконавцями проектів є здебільшого місцеві організації та агенції. Важливою рисою діяльності “Ветландс інтернешнл” є ії прагнення до співробітництва з усіма зацікавленими організаціями в кожній країні. Одним з принципів роботи “Ветландс інтернешнл” є децентралізація. Організація має невелику штаб-квартиру і працює здебільшого через регіональні офіси або офіси, створені для виконання проектів у різних країнах.

У вересні 1997р. “Ветландс інтернешнл” розпочала проект “Підтримка збереження водно-болотних угідь та видів в Азово-Чорноморському регіоні України”. Цей проект фінансується Урядом Нідерландів. Головні цілі:

- налагодити співробітництво з провідними організаціями та окремими особами в Україні, що мають відношення до наукових природоохоронних досліджень;

- сприяти науковим дослідженням водно-болотних угідь та їх інвентаризації, програмам моніторингу, роблячи наго-лос на вивченні водоплавних птахів та збереженні водно-болотних угідь;

- удосконалювати та поширювати інформаційні, освітні та інші пізнавальні матеріали про водно-болотні угіддя;

- проводити аналіз потреб у навчанні спеціалістів;

- сприяти розробці та впровадженню природозберігаючих планів управління головними водно-болотними угіддями Азово-Чорноморському регіону.

Призначено координатора проекту Керівництво Ботанічного саду ім. акад. Фоміна у Києві надало приміщення для офісу відповідно до угоди з Мінекобезпеки України. “Вет-ландс інтернешнл” має намір створити офіс для усього Чорноморського регіону.

У вересні 1997 р. заступник Міністра екобезпеки Я. Мовчан підписав “Меморандум про взаєморозуміння з Ветландс інтернешнл - АЄСС” (директор - М. Мозер) щодо програми співробітництва в Україні із збереження та менеджменту водно-болотних угідь. Є надія, що проект збереження водно-болотних угідь в узбережній зоні Чорного моря буде першим у серії проектів щодо співробітництва з місцевими владними структурами у Чорноморському регіоні.

3.3. Кінбурнська коса

З метою збереження одного з унікальних куточків природи Чорноморського регіону, у 1992 р., за рішенням Миколаївської обласної Ради на Кінбурнській косі створено один із перших в Україні регіональних ландшафтних парків площею біля 18 000 га.

Замріяний світ луків. Представники екзотичної родини квіткових рослин - зозулинці крапчастий, запашний, блощичний та болотний занесені до Червоної книги України. Навесні поверхню численних заток півострова спінює шалена навала риби, що прямує на нерест.

Серед лучних просторів та по улоговинах височать красені-дуби, осикові та вільхові гаї, унікальні угруповання берези дніпровської.

Ближче до моря та Ягорлицької затоки розкинулись численні солоні озера. Ті з них, які мають зв'язок з морем або затокою - улюблене місце нересту цінної промислової риби кефалі. В лагунах буяє життя. Тут можна зустріти хижих актиній, кумедних раків-самітників, різноманітних молюсків і багатьох інших водних мешканців.

Усі внутрішні водойми Кінбурнської коси та прибережні мілководдя - справжнє пташине царство. Частина з них підпадає під дію Рамсарської конвенції. В цьому районі зустрічається понад 240 видів птахів. Баклани, мартини, крячки, качки, гуси, кулики. На прилеглих до парку територіях Чорноморського біосферного заповідника - островах Довгий і Круглий - гніздиться гага звичайна. Це єдиний випадок оселення представників гніздової орнітофауни Арктики в басейні Середземного моря. У межах парку гаги харчуються, відпочивають. Зараз дирекцією заповідного об'єкту розробляється науково-практична програма щодо заохочення цих “червонокнижних” тварин до гніздування на Кінбурнській косі. Ходуличник - ще один об'єкт особливого піклування держави. Його місцева популяція - одна з найчисленніших у Причорномор'ї. Взимку на Кінбурні можна спостерігати дуже рідкісних птахів - орланів-білохвостів. Іноді тут нараховується до 40 особин цих могутніх хижаків.

Кінбурнська коса - місце давнього оселення людей. Про це промовляють сторінки її історії. Тут зустрічаються залишки поселень епохи пізньої бронзи, античної доби. Більшість території півострова належала до відомства Прогнойської паланки славетної Запорозької республіки. В районі Чорних озер, що межує з парком зі сходу, знаходився знаменитий козацький волок, яким славне низове товариство обходило, вертаючись на Січ з набігу на бусурманів, турецькі фортеці Кінбурн та Очаків. Поряд з волоком - Кінбурнські солеродні озера. Саме тут добували сіль наші предки. Саме звідси човнами, неторопким рипом чумацьких возів розходилась вона по всій Україні та багатьох країнах Європи.

Кінбурнська земля має величезний рекреаційний потенціал. Прекрасні пляжі - сполучення білого дніпровського піску і прозорої блакиті Чорного моря. Їхня загальна довжина сягає 23 км. Узбережжя Дніпровського лиману - заповітні місця рибалок-спортсменів. Сапропелеве багно цілющих грязевих озер здатне допомогти у боротьбі з багатьма недугами. Благодатне повітря напоєне пахощами моря і степу.

Майорять над морем білі крила вітрил. Вже кілька років наприкінці травня - початку червня біля берегів півострова проходить стомильна екологічна регата крейсерських яхт за перехідний Кубок Кінбурна. Це змагання відкрите для всіх бажаючих.

Територія заповідного об'єкту здатна стати справжньою Меккою для вчених-натуралістів. Це одне з найперспективніших місць в Україні для розвитку наукового туризму.

Створення регіонального ландшафтного парку заклало підвалини для комплекної охорони та раціонального використання природних ресурсів Кінбурнської коси. Миколаївська обласна державна адміністрація робить усе можливе для підтримання і розвитку заповідного об'єкту. Але цього зараз замало. Потрібні інвестиційні проекти, потрібні кошти.

Кінбурнська коса - казковий корабель. Інколи він пливе спокійно, не поспішаючи, а іноді, закриваючи небо напнутими вітрилами хмар, несеться, краючи водяні гори. Прекрасне дитя Дніпра-Славутича і Чорного моря. Чи зможуть люди зберегти її безцінні скарби на віки, ро-зумно використовуючи їх на користь собі й природі?

3.4. Джарилгацька затока

Джарилгацька затока - це унікальний куточок на півдні України, з одного боку, це дитячий курортно-оздоровчий комплекс, а з іншого - зона інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння. Проблема даного регіону є типовою для багатьох ділянок чорноморського узбережжя.

Суть проблеми досить проста і зрозуміла: екологічний стан мілководної Джарилгацької затоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу та сприятливою для нагулу молодняка цінних порід риб і вирощування мідій, постійно погіршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з полів рисосіяння, а також завдяки діяльності Скадовського морського порту.

Ця проблема існує протягом останніх тридцяти років, коли почалось використання узбережних територій для інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння. Тому не випадково тут зменшилась чисельність практично усіх порід риби, зникли поля устриць, зменшились площі поширення мідій. Донні відклади забруднились стійкими пестицидами і на довгі роки стали джерелом вторинного забруднення води.

Було проведено комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя, підготовлено матеріали про природоохоронні зони, подано до уряду документацію про присвоєння Скадовській зоні статусу державного курорту.

Науковці-екологи вивчали екологічний стан затоки, оцінювали негативний вплив різних факторів на стан затоки та узбережжя. Результати досліджень через звіти та місцеву пресу неодноразово поширювались серед урядових та громадських організацій. Двічі розроблялись проекти реконструкції Краснознам'янської зрошувальної системи, але жоден з них не було реалізовано.

Дослідження показали, що екологічний стан затоки після зменшення “пестицидного тиску” почав покращуватись навіть швидше ніж очікувалось. Зараз аграрники повернулись до використання гербіцидів, в тому числі нових.

Комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя на одному ентузіазмі провести неможливо. Силами санепідемстанцій (переважно на замовлення аграрників) виконуються прості режимні спостереження забруднення води та продуктів харчування, але їх результати невідомі громадськості. Крім того, таких досліджень недостатньо, щоб отримати цілісне уявлення про екологічну ситуацію та тенденції її зміни.

Думати про відмову в найближчій перспективі від рисосіяння на узбережних територіях, а тим більше від інтенсивного зрошувального землеробства - це марне витрачання часу. Ніхто на це не піде через різні причини, в першу чергу, - економічні. Проте, в умовах погіршення екологічної ситуації стримуватиметься розвиток лікувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромісу, потрібно:

- створити у Скадовській зоні економічні умови, сприятливі для розвитку курортної індустрії;

- вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;

- розвивати промислове рибоводство, зокрема вирощувати мідії, устриці тощо;

- розробити та впровадити систему комплексного екологічного моніторингу, частково використовуючи матеріально-технічну базу санепідемстанцій;

- запровадити суворіші штрафні санкції за забруднення довкілля в межах курортно-оздоровчих зон.

Все це можна реалізувати в рамках спеціально розробленої державної програми розвитку курортно-оздоровчих зон.

4. ВИСНОВКИ

Таким чином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишається незадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризи здійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримку екологічної рівноваги водоймищ України.

Настав час розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв’язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо викоростання спільних водних ресурсів та поно-вити дію Бухарестської декларації в питанні про річку Дунай.

Для докорінного поліпшення водогосподарсько-економічного становища та забезпечення екологічної стабільності водоймищ потрібно:

1) по-перше, стратегію подальшого розвитку економіки України орієнтувати на екологічно обгрунтовані заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, а також із запровадженням і беззастережним виконанням науково обгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їх викоростанням для власних потреб та необхідною кількістю для зовнішньоекономічної діяльності;

2) по-друге, перебудову промисловості, транспорту, сільського господарства належить здійснювати на основі останніх досягнень світовим співтовариством в кожній з галузей, невід-кладно запровадити на всіх підприємствах єдиний державний екологічний паспорт. Окрім цього, було б доцільно провести паспортизацію підприємств народного господарства - потенційних забруднювачів природного середовища, і на її основі прийняти рішення про подальше їх використання, перепрофілювання, закриття або закупівлю в інших державах екологічно чистих технологій потрібного профілю.

Є і інші, не менш важливі пропозиції. Зокрема, розробити та здійснити програму національного водогосподарсько-екологічного моніторингу. Раз і назавжди вирішити питання про землі водного фонду.

На мою думку, державна політика управління водними ресурсами та їх відтворення має проводитись єдиним органом, який би забезпечував населення і народне господарство водою на умовах платного водокористування.

Запропоновані заходи при кваліфікованому іх здійсненні мають привести до стабілізації, а в подальшому і до поліпшення водогосподарсько-екологічного становища в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико – екологічний атлас України. – Вид – во газети “Зелений світ” та інституту географії НАН України, Київ, 1995.

2. Беккер А. А., Агаев Т. Б. Охрана и контроль загрязнений природной среды. – Л.: Гидрометеоиздат, 1989.

3. Белов С. В. Охрана окружающей среды. – М.: Высш.шк., 1991.

4. Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Підручник/ Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. – Г – е вид., зі змінами. К.: Либідь, 1995.

5. Злобін Ю. А. Основи екології. К.: - Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998.

6. Израэль Ю. А., Ровинский Ф. Я. Берегите биосферу: - М.: Педагогика, 1992.

7. Очистка воды. Методы и свойства. Каталог-справка. Вып. 1. Под редакцией. Данилевича Я. – С.- Пб.: 1995.

8. Программа действий по охране окружающей среды для Центральной и Восточной Европы, 1995.

9. Сытник К. М., Брайтон А. В., Гордецкий А. В. Биосфера. Экология. Охрана природы. – К.: Наук. Думка, 1991.