Аналіз фінансового стану підприємства та місце довгострокових зобов’язань у цьому процесі
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Довгострокові зобов’язання: сутність, види, особливості формування.
1.2. Форми кредиту підприємств та їх класифікація.
1.3. Довгострокові кредити банків
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ДОСТРОКОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.
2.1. Загальна характеристика підприємства.
2.2. Аналіз фінансового стану підприємства.
2.3. Аналіз співвідношення власного і позикового капіталу підприємства
РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ ДОВГОСТРОКОВИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ.
3.1. Управління довгостроковими зобов’язаннями підприємства
3.2 Пропозиції щодо формування фінансової стратегії по виведенню підприємства з кризисного фінансового стану
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів суб’єктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.
Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє аналіз фінансового стану підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. Значне місце в цьому аналізі посідає структура та характер довгострокових зобов’язань підприємства, а також їх динаміка..
Ефективне виробництво та реалізація якісної продукції позитивно впливають на фінансовий стан підприємства. Збої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, ускладнення з її реалізацією ведуть до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, внаслідок чого погіршується його платоспроможність. Очевидним також є і зворотній зв'язок, який полягає у тому, що відсутність коштів може призвести до перебоїв у забезпеченості матеріальними ресурсами, а отже, і у виробничому процесі. Однак у виробничій діяльності українських підприємств часто трапляються випадки, коли і добре працююче підприємство відчуває фінансові ускладнення, пов'язані з недостатньо раціональним розміщенням і використанням наявних фінансових ресурсів. В цих умовах перед менеджерами підприємств постає велика кількість питань, головними з яких є наступні: Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства для його подальшого розвитку? Яким чином можна покращити управління фінансовими ресурсами? Яким чином визначити показники фінансово-господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?
На ці та інші важливі питання дає відповідь об'єктивний аналіз фінансового стану підприємства, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові і фінансові ресурси.
Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності аналізу фінансового стану підприємства, а також дослідження місця довгострокових зобов’язань у цьому процесі.
Завданням цієї роботи є:
Теоретичне дослідження сутності та видів довгострокових зобов’язань підприємства.
Аналіз фінансового стану підприємства та визначення місця в ньому довгострокових зобов’язань.
Висунення пропозицій щодо удосконалення управління довгостроковими зобов’язаннями.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Довгострокові зобов’язання: сутність, види, особливості формування
Зобов'язання (Liabilities) – заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.
Зобов'язання визнають, якщо його оцінку можна достовірно визначити та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.
Погашення зобов'язання можна здійснювати шляхом: сплати кредиторові грошових коштів; відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок отриманого авансу від покупця або в порядку заліку заборгованості; переведення зобов'язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.
У кожному разі погашення зобов'язання пов'язано з вибуттям активів, а отже, зі зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.
Іноді погашення одного зобов'язання призводить до виникнення іншого. Наприклад, постачальникові, перед яким виникла кредиторська заборгованість, виписують вексель. У цьому разі одне зобов'язання (кредиторська заборгованість) замінюється іншим (зобов'язанням за виданим векселем). Однак остаточне погашення зобов'язання пов'язано з вибуттям у майбутньому ресурсів (активів) підприємств, тобто зі зменшенням майбутніх економічних вигод.
Значна частина зобов'язань підприємства виникає під час нарахування витрат. Підприємство нараховує витрати і у відповідних сумах одночасно повинно визнати зобов'язання. Зобов'язання за рахунками зі сплати податків, обов'язкових платежів, заробітної плати, створення забезпечень – все це є типові приклади визнання зобов'язань разом із нарахуванням витрат. У разі нарахування фінансових витрат, що належать до звітного періоду та підлягають сплаті у наступних періодах, виникає зобов'язання щодо нарахованих відсотків.
Відсутність на дату складання фінансової звітності достатніх умов для визнання тих зобов'язань, які обліковувалися раніше на балансі підприємства, означає необхідність їх списання з одночасним визнанням доходів звітного періоду (тобто зобов'язання не підлягає погашенню).
Для бухгалтерського обліку зобов'язання поділяють на:
довгострокові зобов'язання ;
поточні зобов'язання ;
забезпечення ;
непередбачені зобов'язання ;
доходи майбутніх періодів .
Довгострокові зобов'язання (Long-term Liabilities) – зобов'язання, які повинні бути погашені впродовж більш як дванадцять місяців або впродовж періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як дванадцять місяців. До довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; інші довгострокові зобов'язання.
Довгострокові зобов'язання, на які нараховують відсотки, відображають у Балансі за їхньою теперішньою вартістю.
До довгострокових зобов'язань належать:
1. Довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов’язанням.
2. Інші довгострокові фінансові зобов’язання – довгострокові заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки (довгострокові векселі видані, зобов’язання за облігаціями).
3. Відстрочені податкові зобов’язання – нараховані податки, що підлягають сплаті в майбутніх періодах, внаслідок виникнення тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов’язань та оцінкою цих активів або зобов’язань, яка використовується з метою оподаткування.
4. Інші довгострокові зобов’язання – довгострокові зобов’язання з фінансової оренди, реструктуризована податкова заборгованість, фінансова допомога на зворотній основі.
Довгострокове зобов'язання визнається, якщо:
- його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.
Довгострокові зобов'язання повинні бути погашені впродовж більше дванадцяти місяців або впродовж періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як дванадцять місяців.
Тому зобов'язання підприємства, яке виконує складні замовлення зі звичайним циклом завершення більш як дванадцять місяців, можуть бути класифіковані у вимірі операційного циклу. Так, якщо таке підприємство має зобов'язання з погашення кредиту через 14 місяців, воно може не відносити цю заборгованість до довгострокових, якщо його звичайний операційний цикл становить 15 місяців.
Зобов'язання, на яке нараховують відсотки та яке підлягає погашенню впродовж дванадцяти місяців з дати балансу, треба розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більш як 12 місяців і до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.
Приклад
Підприємство має прострочену заборгованість з погашення банківського кредиту 2004 року, отриманого 2002 року на умовах довгострокової позики. Якщо до затвердження фінансової звітності за 2004 рік банк пролонгує цю кредитну угоду до 2005 року, підприємство повинно буде у фінансовій звітності відобразити таку заборгованість як довгострокове зобов'язання.
Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачала погашення зобов'язання на вимогу кредитора в разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушено, вважається довгостроковим, якщо:
позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;
не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди впродовж дванадцяти місяців з дати Балансу.
Довгострокові зобов'язання подаються у ІІІ розділі Пасиву Балансу. Зміст статей довгострокових зобов'язань наведено у таблиці.
Таблиця. Зміст статей довгострокових зобов'язань
|
Стаття |
Зміст |
|
Довгострокові кредити банків |
Сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням |
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
Сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язань із залучених позикових коштів (крім банківських кредитів), на які нараховуються відсотки |
|
Відстрочені податкові зобов'язання |
Сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковими базами оцінки |
|
Інші довгострокові зобов'язання |
Сума довгострокових зобов'язань, які не можуть бути включені до наведених статей |
Усі довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі підприємства за їхньою теперішньою вартістю.
Для оцінки зобов'язань теперішня вартість (Present Value) – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства. Довгострокові зобов'язання відображають у Балансі за формою, визначеною П(с)БО 2 "Баланс" за такими статтями:
Фрагмент Балансу за 200_ р.
|
Пасив |
Код рядка |
На початок року |
На кінець звітного року |
|
ІІІ. Довгострокові зобов'язання |
|||
|
Довгострокові кредити банків |
440 |
........0 |
...............0 |
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
450 |
........0 |
...............0 |
|
Відстрочені податкові зобов'язання |
460 |
........0 |
...............0 |
|
Інші довгострокові зобов'язання |
470 |
........0 |
...............0 |
|
Усього за розділом ІІІ |
480 |
........0 |
...............0 |
У Примітках до річної фінансової звітності розкривається інформація про забезпечення у розділі VII "Забезпечення".
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про довгострокові зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 11 "Зобов'язання".
1.2 Форми кредиту підприємств та їх класифікація
Зобов’язання підприємств можуть виникати через такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
сплати боржником за векселем;
передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У випадку оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Об’єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.
Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування:
а) короткострокові – до 1 року;
б) середньострокові – до 3 років;
в) довгострокові – понад 3 роки.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.
за забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові);
за ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
за методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язанням).
за строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.
1.3 Довгострокові кредити банків
Здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання залежно від окреслених цілей може потребувати кредитування.
Основним видом кредитування є банківський кредит. Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121–ІІІ "Про банки і банківську діяльність" з наступними змінами та доповненнями, банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Залежно від строку надання підприємству грошових коштів банківський кредит поділяють на:
довгострокові кредити;
короткострокові кредити банків.
Довгострокові кредити банків (Long-term Bank Loans) – сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням. Об'єктами довгострокового кредиту банку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.
Відповідно до П(с)БО 11 "Зобов'язання", довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в Балансі за їхньою теперішньою вартістю.
Теперішня вартість довгострокового зобов'язання за кредитом банку розраховується так:
|
Теперішня вартість довгострокового зобов'язання за кредитом |
= |
Теперішня вартість основної суми боргу |
+ |
Теперішня вартість відсотка (ануїтету) |
Розмір заборгованості підприємства за отриманими позиками на кінець року залежатиме від графіка погашення, обумовленого договором.
Погашення банківських кредитів може здійснюватися шляхом:
сплати заборгованості за відсотками і основною сумою боргу водночас наприкінці строку позики;
щомісячною сплатою заборгованості за відсотками і наприкінці строку позики – за основною сумою кредиту;
одночасним утриманням комісії та/або процентів авансом зі сплатою основного боргу наприкінці строку позики;
на виплату;
щорічними платежами з арифметичною або геометричною прогресією чи регресією;
після обумовленого періоду;
з постійною сумою погашення основного боргу;
достроково (на вимогу) та ін.
Найчастіше позики погашаються постійними періодичними виплатами (щорічними, щоквартальними, щомісячними та ін.), які включають відсотки і суму погашення основного боргу.
Приклад
5 січня 2005 року підприємство "Стрибунець" уклало з банком договір про довгострокову позику у сумі 200 000 грн. терміном на три роки під 18% річних. Відсотки мають бути сплачені разом з основною сумою позики наприкінці терміну договору. Позику було одержано 01.02.2005. У цьому разі для розрахунку відсотків застосовують принцип складних відсотків, оскільки підприємство користується окрім суми кредиту ще й сумою нарахованих відсотків. Тобто сума відсотків за користування кредитом буде така:
За перший рік (з 01.02.2005 до 31.01.2006) загальна сума відсотків (200 000 х 0,18) = 36 000 грн., а щомісячні нарахування – 3 000 грн.
За другий рік (з 01.02.2006 до 31.01.2007) загальна сума відсотків (236 000 х 0,18) = 42 480 грн., а щомісячні нарахування – 3 540 грн.
За третій рік (з 01.02.2006 до 31.01.2008) загальна сума відсотків (278 480 х 0,18) = 50 126, 40 грн., а щомісячні нарахування – 4 177,20 грн.
Наприкінці терміну погашення підприємство "Стрибунець" сплатить 250 126 грн. (200 000 + 3 000 + 3 540 + 4 177).
Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушено, вважається довгостроковим, якщо:
позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;
не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди впродовж дванадцяти місяців з дати балансу.
Заборгованість за довгостроковими кредитами банків відображається у ІІІ розділі Пасиву Балансу "Довгострокові зобов'язання" за рядком "Довгострокові кредити банків":
Фрагмент Балансу
|
Стаття |
Код рядка |
На початок звітного періоду |
На кінець звітного періоду |
|
ІІІ. Довгострокові зобов'язання |
|
||
|
Довгострокові кредити банків |
440 |
0 |
0 |
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
450 |
0 |
0 |
|
Відстрочені податкові зобов'язання |
460 |
0 |
0 |
|
Інші довгострокові зобов'язання |
470 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом ІІІ |
480 |
0 |
0 |
1.4 Довгострокові зобов'язання за облігаціями
Суб'єкт господарювання – юридична особа має право випускати від свого імені облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.
Відповідно до Закону про цінні папери, облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Право на випуск облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.
Суб'єкту господарювання забороняється випуск облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.
Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.
Якщо випуск облігацій здійснюється емітентом уперше, емітент має право здійснювати випуск облігацій за умови повної сплати статутного капіталу на момент прийняття рішення про випуск облігацій в обмін на довгострокове зобов'язання за облігаціями.
Облігації є фінансовим інструментом суб'єкта господарювання і використовується ним для залучення грошових коштів. Реалізуючи облігації на первинному ринку (первинна емісія), емітент отримує грошові кошти від продажу облігацій.
На вторинному ринку держатель облігації перепродує облігації. За вторин ного ринку емітент облігацій не отримує нічого.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:
найменування цінного паперу – "облігації";
фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;
фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);
номінальну вартість облігації;
строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);
підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.
Номінальна вартість, яка зазначається на облігації, є основною сумою платежу за облігацією, яка підлягає сплаті в день погашення облігації та на яку нараховуються відсотки за відповідні періоди. Номінальна вартість облігації не змінюється.
На відсоткових облігаціях завжди вказується ставка відсотків, під які випущено облігації. Ця ставка відсотків не змінюється з часом. Емітент облігації зо бов'язується сплатити відсоток у визначені дати (щоквартально, кожні півроку, щорічно або наприкінці обігу – під час погашення облігації). Кожний періодичний платіж за відсотками нараховується множенням основної суми облігації на установ лену ставку відсотків.
Строки погашення облігації – це дата, передбачена умовами емісії облігацій, на яку емітент сплачує держателю облігації номінальну вартість.
Облігації підприємства можуть випускатися залежно від:
типу зазначення (незазначення) власника (іменні, на пред'явника);
нарахування доходу за облігаціями (процентні, безпроцентні);
умов обертання (вільно обертаються, з обмеженим колом обігу);
наявності додаткового забезпечення (додатково забезпечені, звичайні);
можливості обміну на акції емітента (конвертовані, неконвертовані);
терміну обертання (короткострокові, середньострокові, довгострокові).
Продаватися облігації можуть за номіналом, з дисконтом (тобто нижче номіналу) або з премією (тобто вище номіналу). Ціна реалізації визначається різницею між:
встановленою за облігацією ставкою процентів;
ринковою ставкою процентів.
Ринкова ставка процентів – це ставка, за якою одна сторона (покупець облігацій) погоджується тимчасово надати кошти, а друга сторона (продавець облігацій) вважає можливим взяти ці кошти з урахуванням всіх пов'язаних з цим ризиків. Ринкова ставка процентів визначається конкурентними факторами на фондовому ринку і може змінюватися щоденно на відміну від встановленої на весь строк дії ставки процентів, зазначеної на процентній облігації. Ринкову ставку процентів називають діючою ставкою або купонною ставкою.
Різниця між встановленою ставкою процентів за ринковою ставкою так впливає на вартість продажу облігації:
якщо встановлена і ринкова ставка процентів збігаються, облігації продають за номіналом;
якщо ринкова ставка вище встановленої, облігацію продаватимуть зі знижкою – дисконтом;
якщо ринкова ставка нижче встановленої, облігацію продаватимуть з надбавкою – премією.
Витрати на випуск і розміщення облігацій зменшують фактичну вартість продажу.
Зобов'язання за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі на дату продажу за вартістю продажу, теперішньою вартістю.
Теперішня вартість майбутніх грошових потоків складається з таких чинників: платежів проценту (ануїтет); основного платежу.
Для визначення вартості продажу облігації необхідно здійснити такі кроки:
Крок 1. Розрахувати теперішню вартість майбутніх платежів за процентами.
Крок 2. Розрахувати теперішню вартість майбутнього основного платежу.
Крок 3. Скласти ці позиції разом для одержання теперішньої вартості облігації.
Приклад
Є такі дані про розміщення облігацій 1.01.2001:
|
Номінальна вартість |
50 000 грн. |
|
Ставка відсотка |
9 % |
|
Ринкова ставка |
11% |
|
Термін погашення |
5 років |
|
Чинник дисконту теперішньої вартості ануїтету |
3,696 |
|
Чинник дисконту теперішньої вартості основного платежу |
0,593 |
|
Виплата відсотків раз на рік |
1. Розрахунок ціни облігації
(1) платежі за відсотками (50 000 * 9% : 100 = 4 500)
(2) основний платіж
|
Теперішня вартість (PV): |
|
|
платежі за процентами |
4 500 * 3,696 = 16 632 |
|
основний платіж |
50 000 * 0,593 = 24 650 |
|
ціна продажу облігації: |
16 632 + 29 650 = 46 282 |
2. Визначення суми дисконту за облігаціями
Номінальна вартість – ціна продажу = дисконт
50 000 – 46 282 = 3 718.
За умови перевищення вартості продажу облігації їхньої номінальної вартості визнається премія за випущеними облігаціями. Сума премії розраховується так:
Ціна продажу – Номінальна вартість облігацій = Премія.
Заборгованість за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються проценти, відображають у Балансі у розділі ІІІ Пасиву "Довгострокові зобов'язання" за рядком "Інші довгострокові фінансові зобов'язання".
2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ДОСТРОКОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
2.1 Загальна характеристика підприємства
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр» зареєстровано 30.03.2000г., реєстраційний номер 930, ліцензія № 0033763 від 07.08.2000г. ТОВ «Спектр» є юридичною особою і діє на підставі Статуту підприємства і законодавства України. Права і обов'язки юридичної особи ТОВ “Спектру” набуло з дати його реєстрації. Товариство має своє найменування, розрахунковий рахунок в установі банку.
Місцезнаходження: Україна, м.Миколаїв, вул. Садова, 15, 24-63-32.
Засновниками ТОВ “Спектр” є: Куркутов А.П., Коробков В.Г., Іванов В.А.
ТОВ “Спектр” несе відповідальність по своїх зобов'язаннях лише в межах свого майна.
Основною метою ТОВ “Спектру” є отримання прибутку від основних видів діяльності.
Баланс, звіт про прибутки і збитки ТОВ “Спектру” здійснюються в гривнях. Перший фінансовий рік ТОВ “Спектру” починається з дати його реєстрації. Подальші фінансові роки відповідають календарним. Баланс, звіт про прибутки і збитки, а також інші фінансові документи для звітності складаються відповідно до чинного законодавства.
По місцю знаходження ТОВ “Спектр” ведеться повна документація, у тому числі:
засновницькі документи ТОВ “Спектр”, а також нормативні документи, регулюючі стосунки усередині товариства, з подальшими змінами і доповненнями;
всі документи бухгалтерського обліку, необхідні для проведення власних ревізій ТОВ “Спектром”, а також перевірок відповідними державними органами згідно з чинним законодавством;
реєстр акціонерів;
протоколи засідань, зборів акціонерів, Ради директорів і Ревізійної комісії;
перелік осіб, що мають доручення на представлення ТОВ “Спектру”.
Основний вид діяльності підприємства: випуск і реалізація меблів.
2.2 Аналіз фінансового стану підприємства
Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів. У свою чергу фінансовий стан суб’єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання актів може виявитись головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов’язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.
Фінансовий стан підприємства може бути задовільний або незадовільний.
Задовільний фінансовий стан – це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства. Незадовільний фінансовий стан – характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв’язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.
Аналіз фінансового стану підприємства має три основні цілі:
• перша – оцінити минулу фінансову діяльність підприємства;
• друга – підготувати інформацію, необхідну для прогнозування майбутньої діяльності підприємства;
• третя – порівняти показники діяльності підприємства з показниками інших підприємств галузі.
За допомогою чітко організованого аналізу можна вчасно відстежити погіршення фінансового стану підприємства, коли поряд із показниками стабільності фінансового стану з'являються показники, що характеризують негативні тенденції у виробничій та господарській діяльності, які можуть призвести до банкрутства. Тому одним з основних завдань аналізу фінансового стану є оцінка прибутковості підприємства у співвідношенні з ризиком акціонерів, які вкладають у нього гроші.
При аналізі фінансового стану використовують такі його види:
1) аналіз горизонтальних процентних змін, який характеризує зміни окремих статей фінансової звітності за кілька періодів (років, кварталів, місяців);
2) аналіз вертикальних процентних змін характеризує співвідношення статей фінансової звітності стосовно вибраної однієї статті (обсяг продажів, валюта балансу);
3) порівняльний аналіз – співвідношення окремих показників підприємства і показників інших аналогічних підприємств або середньогалузевих показників;
4) аналіз коефіцієнтів ґрунтується на розрахунку окремих співвідношень показників і його використовують для дослідження взаємозв'язку між компонентами фінансової звітності.
Аналіз фінансового стану підприємства важливий, якщо Ви є:
• інвестором, якому необхідно прийняти рішення про формування “портфеля” цінних паперів;
• кредитором – для певності, що борги будуть повернені;
• аудитором, якому необхідно розпізнати фінансові особливості підприємства;
• фінансовим керівником, який хоче реально оцінити діяльність і фінансовий стан підприємства;
• керівником маркетингового відділу, який хоче створити стратегію просування товару на ринки.
Оцінка платоспроможності здійснюється на основі розрахунку відносних показників ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності). Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення вартості абсолютне і найбільш ліквідних активів до величини короткострокових зобов'язань.
К а.л. =
Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена за рахунок наявної грошової готівки. Його оптимальний рівень 0,2-0,25.
Коефіцієнт проміжного покриття – відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і короткострокової дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, до суми короткострокових фінансових зобов'язань.
К п.п. =
Даний коефіцієнт показує прогнозовані платіжні можливості в умовах своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Задовольняє зазвичай співвідношення від 0,7 до 1.
Коефіцієнт поточної ліквідності (загального покриття) – показує чи досить в підприємства засобів для погашення короткострокових зобов'язань протягом певного часу.
К т.л. =
Значення, що рекомендується, від 1 до 2-3.
В окремих випадках потрібно розрахувати коефіцієнт термінової (швидкою) ліквідності. Він розраховується за станом на сьогоднішній день як відношення суми грошових коштів (залишки по рахунках 50 і 51), що є в наявності, до суми виниклого зобов'язання.
Платоспроможність можна також оцінити на основі абсолютних показників – показників ліквідності балансу, які детальніше будуть розглянуті нижче.
В умовах ринкової економіки важливого значення набуває фінансова незалежність підприємства від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних засобів – це запас фінансової стійкості підприємства за тієї умови, що власні засоби перевищують позикові.
Фінансова стійкість підприємства – це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у внутрішньому і зовнішньому середовищі, що змінюється, що гарантує його постійну платоспроможність і інвестиційну привабливість при мінімальному рівні підприємницької риски.
Для забезпечення фінансової стійкості підприємство повинне володіти гнучкою структурою капіталу, уміти організовувати його рух так, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самовиробництва.
Фінансова стійкість аналізується на основі розрахунку абсолютних і відносних показників за даними форми № 1 і форми № 5.
За допомогою абсолютних показників визначається тип фінансової стійкості. В ході виробничого процесу постійно поповнюються матеріальні запаси. Для цього використовуються як власні оборотні кошти, так і позикові джерела. Достатність джерел для формування матеріальних оборотних коштів може характеризувати різні умови фінансової стійкості. Виділяють наступних типів фінансової стійкості:
абсолютна фінансова стійкість, при якій матеріальні оборотні кошти формуються за рахунок власних оборотних коштів.
МЗ≤ СК-ВА
нормальна фінансова стійкість, при якій матеріальні запаси формуються за рахунок чистих мобільних активів (власних оборотних коштів і довгострокових кредитів і позик).
МЗ≤ СК - ВА + ДКЗ
нестійкий фінансовий стан – матеріальні запаси формуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових і короткострокових кредитів і позик.
МЗ≤ СК - ВА + ДКЗ + ККЗ
У цій ситуації умова платоспроможності порушується, але зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення власних оборотних коштів.
кризисний фінансовий стан, при якому матеріальні запаси перевищують величину джерел їх формування.
МЗ > СК - ВА + ДКЗ + ККЗ
В цьому випадку підприємство вважається неплатоспроможним, оскільки не витримує умову платоспроможності – грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і дебіторська заборгованість не покривають кредиторську заборгованість.
Для аналізу фінансової стійкості використовуються також відносні показники. Вони характеризують ступінь залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів.
1. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії, концентрації власного капіталу) - розраховується як відношення власних джерел до підсумку балансу і показує, яка частина майна організації сформована за рахунок власних засобів:
2. Коефіцієнт фінансової стійкості – розраховується як відношення стійких пасивів - власних засобів і довгострокових позик і кредитів, до підсумку балансу; показує, яка частина майна організації сформована за рахунок перманентного капіталу (капіталу, прирівняного до власного):
3. Коефіцієнт фінансування - розраховується як відношення власних джерел до позикових і показує розмір власних засобів, що доводяться на одиницю позикових джерел:
>
>
4. Коефіцієнт капіталізації (фінансової активності, фінансової риски, плече фінансового важеля) – розраховується як співвідношення позикових і власних засобів і показує розмір позикових засобів, що доводяться на одиницю власних:
5. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами поточних активів - розраховується шляхом ділення власних засобів в звороті на вартість оборотних коштів і показує, яка частина оборотних коштів сформована за рахунок власних джерел:
6. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами запасів і витрат (матеріальних оборотних коштів) - розраховується як відношення власних засобів в звороті до матеріальних оборотних коштів і показує, яка частина матеріальних оборотних коштів сформована за рахунок власних джерел:
7. Індекс постійного активу - розраховується як відношення внеоборотних активів до загальної суми власних коштів і показує долю иммобилизованных засобів у власних джерелах:
8. Коефіцієнт маневреності власного капіталу - розраховується шляхом ділення власних засобів в звороті на загальну суму власних коштів і показує долю мобільних засобів у власних джерелах:
Коефіцієнт реальної вартості майна - розраховується як відношення загальної вартості основних фондів, виробничих запасів і заділів незавершеного виробництва до вартості майна, характеризує виробничий потенціал організації:
Коефіцієнт залучення довгострокових позик - розраховується як відношення величини довгострокових зобов'язань до власних засобів і показує долю довгострокових позик і кредитів, що забезпечують розвиток підприємства в джерелах, прирівняних до власних:
Всі приведені коефіцієнти мають самостійний сенс, в той же час вони зв'язані між собою як показники, що характеризують фінансову стійкість організації, причому їх рівні залежать від конкретних умов і характеру діяльності і можуть бути непорівнянні по різних підприємствах.
Фінансовий аналіз дозволяє отримати об'єктивну інформацію про фінансовий стан підприємства, прибутковості і ефективності її роботи.
Фінансовий стан формується в процесі господарської діяльності підприємства і багато в чому визначається взаємовідносини з постачальниками, покупцями, податковими і фінансовими органами, банками, акціонерами і іншими можливими партнерами. За результатами аналізу кожен з партнерів може оцінити вигідність економічного співробітництва, оскільки набір показників аналізу фінансового стану дозволяє отримати досить повну характеристику можливостей підприємства забезпечувати безперебійну господарську діяльність, його інвестиційній привабливості, платоспроможності, фінансової стійкості і незалежності, визначити перспективи розвитку.
У вивченні фінансового стану підприємства зацікавлені і зовнішні, і внутрішні користувачі. До внутрішніх користувачів відносяться власники і адміністрація підприємства, до зовнішніх - кредитори, інвестори, комерційні партнери.
Аналіз фінансового стану, що проводиться на користь внутрішніх користувачів, направлений на виявлення найбільш слабких позицій у фінансовій діяльності підприємства з метою їх зміцнення і визначення можливостей, умов роботи підприємства, створення інформаційної бази для ухвалення управлінських рішень, що забезпечують ефективну роботу підприємства.
Аналіз фінансового стану на користь зовнішніх користувачів проводиться для оцінки міри гарантій їх економічних інтересів - здібності підприємства своєчасно погасити свої зобов'язання, забезпечувати ефективне використання засобів для інвесторів і тому подібне Цей аналіз дозволяє оцінити вигідність і надійність співпраці з конкретною організацією.
Результати і якість аналізу фінансового стану підприємства багато в чому визначається доступністю і якістю інформаційної бази.
Інформаційною базою фінансового аналізу є данні бухгалтерського обліку і звітності, вивчення яких дозволяє оцінити фінансовий стан організації, зміни, що відбуваються в її активах і пасивах, переконатися в наявності прибутків і збитків, виявити перспективи розвитку.
Одним з показників, що характеризують фінансове положення підприємства, є його платоспроможність, тобто можливість готівковими грошовими ресурсами своєчасно погашати свої платіжні зобов'язання.
Оцінка платоспроможності по балансу здійснюється на основі характеристики ліквідності оборотних активів, яка визначається часом, необхідним для перетворення їх в грошові кошти.
Ліквідність балансу – можливість суб'єкта господарювання обернути активи в готівку і погасити свої платіжні зобов'язання, а точніше – це міра покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких в грошову готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань. Чим менше вимагається часу, аби даний вигляд активів знайшов грошову форму, тим вище його ліквідність.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по мірі убуваючої ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями по пасиву, які групуються по мірі терміновості їх погашення і розташованими в порядку зростання термінів.
Залежно від міри ліквідності активи підприємства розділяються на наступні групи:
Перша група - найбільш ліквідні активи А1, - включає грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення.
Друга група - активи А2, що швидко реалізовуються, - включає дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати.
Третя група - активи А3, що повільно реалізовуються, - включає матеріальні оборотні кошти, податок на додану вартість по придбаних цінностях, дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, інші оборотні активи і довгострокові фінансові вкладення.
Четверта група - активи А4, що важко реалізовуються, - включає внеоборотные активи без довгострокових фінансових вкладень.
Джерела пасиву підрозділяються по наростанню термінів настання платежів також на чотири групи.
Перша група - найбільш термінові зобов'язання П1, - включає кредиторську заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів, інші короткострокові зобов'язання.
Друга група - короткострокові пасиви П2 - включає короткострокові позики і кредити.
Третя група - довгострокові пасиви П3 - включає довгострокові зобов'язання.
Четверта група - постійні пасиви П4 - включає власні засоби організації, тобто капітал і резерви, доходи майбутніх періодів і резерви майбутніх витрат.
На основі такого ділення засобів і джерел їх утворення (або майна і зобов'язань організації) визначаються умови ліквідності балансу.
Умови абсолютної ліквідності:
А>1>>П>1>,
А>2>>П>2>,
А>3>>П>3,>
А>4><П>4>
Виконання цих нерівностей служить свідоцтвом про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості - наявності в підприємства власних оборотних коштів.
Вивчення співвідношення цих груп активів і пасивів за декілька періодів дозволить встановити тенденції зміни в структурі балансу і його ліквідності.
При цьому слід враховувати ризик недостатньої ліквідності, коли бракує високоліквідні засоби для погашення зобов'язань, і ризик зайвої ліквідності, коли із-за надлишку високоліквідних активів, які, як правило, є низькоприбутковими, відбувається втрата прибули для підприємства.
Оцінка ліквідності балансу, тис. грн.
Таблиця 2
|
Актив |
На 01.04 |
На 01.08 |
Пассив |
На 01.04 |
На 01.08 |
Платежный излишек (недостаток) |
|
|
Актив |
Пассив |
||||||
|
А>1> |
4300 |
6000 |
П>1> |
3000 |
8400 |
+1700 |
+5400 |
|
А>2> |
4150 |
5300 |
П>2> |
5500 |
9000 |
+1150 |
+3500 |
|
А>3> |
9050 |
18200 |
П>3> |
5000 |
6000 |
+9150 |
+1000 |
|
А>4> |
30000 |
38000 |
П>4> |
34000 |
44100 |
+8000 |
+10100 |
|
Баланс |
47500 |
67500 |
47500 |
67500 |
- |
- |
4300 ≥ 3000, 4150 ≤ 5500, 9050 ≥ 5000>, >30000 ≤ 34000 – умова ліквідності на початок звітного періоду.
6000 ≥ 8400; 5300 ≤ 9000; 18200 ≥ 6000; 38000 ≤ 44100 – умова ліквідності на кінець звітного періоду.
Як ми бачимо, умова ліквідності бухгалтерського балансу ТОВ «Спектру» на початок і кінець звітного періоду не дотримується, тому його не можна назвати абсолютно ліквідним.
Разом з абсолютними показниками для оцінки ліквідності розраховуються наступні відносні показники ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності). Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення вартості абсолютне і найбільш ліквідних активів до величини короткострокових зобов'язань.
К а.л. =
= 0,5 – на початок звітного періоду
К а.л. =
= 0,35 – на кінець звітного періоду
Коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець звітного періоду значно знизився, але, не дивлячись на це, задовольняє нормативному значенню. Тому можна зробити вивід, що підприємство уміє збалансувати і синхронізувати приплив і відтік грошових коштів за об'ємом і термінам.
Коефіцієнт проміжного покриття – відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і короткострокової дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, до суми короткострокових фінансових зобов'язань.
К п.п. =
= 0,99 – на початок звітного періоду
К п.п. =
= 0,65 – на кінець звітного періоду
Даний коефіцієнт задовольняє звичайному співвідношенню від 0,7 до 1, тобто свідчить про збереження підприємством в умовах своєчасного проведення розрахунків з дебіторами своїх платіжних можливостей.
Коефіцієнт поточної ліквідності (загального покриття) – значення, що рекомендується, від 1 до 2-3.
К т.л. =
= 2,02 – на початок звітного періоду
К т.л. =
= 1,66 – на кінець звітного періоду
Даний коефіцієнт також задовольняє значенню, що рекомендується, але намітилася тенденція до його пониження. Даний коефіцієнт показує перевищення оборотних активів над короткостроковими фінансовими зобов'язаннями, яке забезпечує резервний запас для компенсації збитків. На даному підприємстві величина цього запасу достатня для покриття тих збитків, які може принести підприємство при розміщенні і ліквідації всіх оборотних активів, окрім готівки.
На основі розрахованих коефіцієнтів можна зробити вивід, що підприємство володіє достатньою платоспроможністю, тобто здатне готівковими грошовими ресурсами своєчасно погашати свої платіжні зобов'язання. Отже, кредитори і інвестори можуть бути упевнені, що кредити будуть повернені, а відсотки по ним сплачені.
2.3 Аналіз співвідношення власного і позикового капіталу підприємства
Фінансовий стан підприємств, його стійкість багато в чому залежать від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових засобів) і від оптимальності структури активів підприємства і в першу чергу від співвідношення основних і оборотних засобів, а також від врівноваженості активів і пасивів підприємства за функціональною ознакою.
Тому спочатку необхідно проаналізувати структуру джерел підприємства і оцінити міру фінансової стійкості і фінансової риски. З цією метою розраховують наступні показники: коефіцієнт фінансової автономії (або незалежності) - питома вага власного капіталу в його загальній валюті балансу. Значення, що рекомендується, вище 0,5.
К >автономии>
=
На початок
звітного періоду =
= 0,72
На кінець
звітного періоду =
= 0,65
Оскільки мінімального значення даного коефіцієнта набуває на рівні 0,6, то можна зробити вивід про повну фінансову незалежність ТОВ «Спектру», (реалізувавши частину майна, сформованого за рахунок власних засобів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання), але тенденція, що намітилася, до його пониження свідчить про деяке підвищення риски фінансової скрути. коефіцієнт фінансової залежності — частка позикового капіталу в загальній валюті балансу.
К >фин.независимости>
=
На початок
звітного періоду =
= 0,28
На кінець
звітного періоду =
= 0,35
коефіцієнт поточної заборгованості — відношення короткострокових фінансових зобов'язань до загальної валюти балансу;
К >тек.
задолженности>
=
На початок
звітного періоду =
= 0,18
На кінець
звітного періоду =
= 0,26
Оскільки до кінця року даний показник трохи збільшився (на 0,08), то можна сказати, що підприємство в даний період часу фінансово стійко.
коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності (або коефіцієнт фінансової стійкості) — відношення власного і довгострокового позикового капіталу до загальної валюти балансу.
На початок
звітного періоду =
= 0,82
На кінець
звітного періоду =
=
0,74
коефіцієнт покриття боргів власним капіталом (коефіцієнт платоспроможності) — відношення власного капіталу до позикового.
>>
На початок
звітного періоду = >
>=
2,5
На кінець
звітного періоду =
=
1,9
Нижнє нормальне значення цього коефіцієнта дорівнює 1. Ми бачимо, що доля джерел власних засобів зменшилася, а доля позикових, зокрема кредиторській заборгованості, збільшилася. Динаміка цього показника негативна (коефіцієнт зменшився до кінця аналізованого періоду на 0,6), це характеризує недостатність фінансування протягом року: збільшилася кредиторська заборгованість перед постачальниками (на 5400тыс.грн.).
коефіцієнт фінансового левериджа або коефіцієнт фінансової риски — відношення позикового капіталу до власного.
На початок
звітного періоду
= 0,39
На кінець
звітного періоду
= 0,53
Чим вище рівень першого, четвертого і п'ятого показників і нижче другого, третього і шостого, тим стійкіше фінансовий стан підприємства. У нашому прикладі частка власного капіталу зменшилася на 7%, а плече фінансового важеля збільшилося на 14%. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів значно збільшилася.
Оцінка змін, які сталися в структурі капіталу, може бути різною з позицій інвесторів і підприємства. Для банків і інших кредиторів надійніша ситуація, якщо частка власного капіталу у клієнтів вища. Це виключає фінансовий ризик. Підприємства ж, як правило, зацікавлені в залученні позикових засобів по двох причинах:
відсотки по обслуговуванню позикового капіталу розглядаються як витрати і не включаються в прибуток оподаткування;
витрати на виплату відсотків зазвичай нижче прибули, отриманою від використання позикових засобів в звороті підприємства, внаслідок чого підвищується рентабельність власного капіталу
У ринковій економіці велика і частка власного капіталу, що все збільшується, зовсім не означає поліпшення положення підприємства, можливості швидкого реагування на зміну ділового клімату. Навпаки, використання позикових засобів свідчить про гнучкість підприємства, його здатність знаходити кредити і повертати їх, тобто про довіру до нього на діловому світі.
Найбільш узагальнювальним показником серед вище розглянутих є коефіцієнт фінансового левериджа. Всі останні показники в тій чи іншій мірі визначають його величину.
Зміна величини коефіцієнта фінансового левериджа (плеча фінансового важеля) на рівні підприємства залежить від частки позикового капіталу в загальній сумі активів, долі основного капіталу в загальній сумі активів, співвідношення оборотного і основного капіталу, долі власного оборотного капіталу у формуванні поточних активів, а також від частки власного оборотного капіталу в загальній сумі власного капіталу (коефіцієнта маневреності власного капіталу):
|
На початок звітного періоду |
На кінець звітного періоду |
|
|
Позаоборотні активи (основний капітал) |
30 000 |
38 000 |
|
Оборотні активи |
17 500 |
29 500 |
|
Власний капітал |
34 000 |
44 100 |
|
Позиковий капітал |
13 500 |
23 400 |
|
Власний оборотний капітал |
4 000 |
6 100 |
Вихідні дані для розрахунку впливу чинників:
|
Показники |
На початок року |
На кінець року |
|
Коефіцієнт фінансового левериджа |
0,39 |
0,53 |
|
Частка позикового капіталу в активах |
0,29 |
0,35 |
|
Частка основного капіталу в загальній сумі активів |
0,63 |
0,56 |
|
Доводиться оборотного капіталу на рубель основного капіталу |
0,58 |
0,78 |
|
Частка власного капіталу у формуванні оборотних активів |
0,23 |
0,21 |
|
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
0,12 |
0,14 |
Розрахунок впливу даних чинників виробимо способом ланцюгової підстановки:
К>ф.л.0> = 0,29 : 0,63 : 0,58 : 0,23 х 0,12 = 0,41,
К>ф.л усл1> = 0,35 : 0,63 : 0,58 : 0,23 х 0,12 = 0,50,
К>ф.л.усл2>= 0,35: 0,56 : 0,58 : 0,23 х 0,12 = 0,56,
К>ф.л.усл3> = 0,35: 0,56 : 0,78 : 0,23 х 0,12 = 0,42,
К>ф.л.усл4> = 0,35: 0,56 : 0,78 : 0,21 х 0,12 = 0,46,
К>ф.л.1> = 0,35: 0,56 : 0,78 : 0,21 х 0,14 = 0,53.
Загальне збільшення коефіцієнта фінансової риски за звітний період складає 0,12 (0,53 - 0,41), у тому числі за рахунок зміни:
частки позикового капіталу в загальній валюті балансу:
0,50 - 0,41=+0,09;
частки основного капіталу в загальній сумі активів:
0,56 - 0,50 =+0,06;
співвідношення оборотних активів з основним капіталом:
0,42 - 0,56 = - 0,14;
частки власного оборотного капіталу у формуванні поточних| активів:
0,46 - 0,42 = +0,04;
коефіцієнта маневреності власного капіталу:
0,53 - 0,46 = +0,07.
Як видно з наведених даних, основну роль в підвищенні| коефіцієнта фінансового левериджа зіграли такі фактори, як зміна частки позикового капіталу в загальній валюті балансу (на 9%), долі основного капіталу в загальній сумі активів (на 6%), долі власного капіталу у формуванні оборотних активів (на 4%) і коефіцієнта маневреності власного капіталу (на 7%).
Коефіцієнт фінансового левериджа не лише є індикатором фінансової стійкості, але і робить великий вплив на збільшення або зменшення величини прибили і власного капіталу підприємства.
РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ ДОВГОСТРОКОВИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
3.1 Управління довгостроковими зобов’язаннями підприємства
Основна діяльність компанії є головним джерелом прибутку компанії і відповідно основним джерелом грошових коштів. Якщо справи в компанії йдуть добре і компанія прагнути до розширення діяльності і модернізації виробничих потужностей, то це наводить до генерації грошових потоків інвестиційної діяльності. І в цьому випадку інвестиційна діяльність наводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова ж діяльність в ідеалі покликана збільшити грошові кошти у розпорядженні компанії для фінансового забезпечення основної і інвестиційної діяльності.
Звичайно, грошові потоки тісно зв'язують всі сфери діяльності компанії. Зазвичай грошові потоки, що створюються основною діяльністю перетікають в сфери інвестиційної (наприклад, придбання основних засобів) і фінансової (виплата дивідендів акціонерам) діяльності. У російській практиці, на жаль, часто рух грошових потоків має однобоку спрямованість: відбувається "підживлення" основної діяльності за рахунок інвестиційної і фінансової.
Фінансова політика - комплекс підходів і заходів по управлінню фінансовими активами і джерелами фінансування діяльності підприємства з метою забезпечення його фінансової стійкості і позитивної рентабельності в короткостроковій і довгостроковій перспективі.
Довгострокова фінансова політика направлена на управління довгостроковими джерелами засобів підприємства - власним капіталом і довгостроковими зобов'язаннями, які в рамках фінансового аналізу прирівнюються до власних засобів.
Краткосрочная фінансова політика вирішує питання управління короткостроковими зобов'язаннями підприємства і оборотними коштами фінансового характеру (грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість). Термін дії управлінських рішень - в межах фінансового року або одного операційного циклу підприємства, якщо він більше року.
Одним з основних критеріїв правильності управлінських рішень, що приймаються у фінансовій сфері, є позитивність сукупного потоку грошових коштів у будь-який момент часу (негативний грошовий потік і негативний оборотний капітал - перший симптом фінансового неблагополуччя підприємства).
Основні можливі напрями діяльності компанії по ліквідації дефіциту грошових коштів представлені в таблиці № 1. Основні напрями діяльності по ліквідації дефіциту грошових коштів підприємства
Таблиця № 1.
|
Заходи |
Напрями діяльності |
|
|
Збільшення припливу грошових коштів |
Зменшення відтоку грошових коштів |
|
|
Короткострокові |
1. Продаж або здача в оренду внеоборотных активів. 2. Раціоналізація асортименту продукції. 3. Реструктуризація дебіторської заборгованості, управління нею. 4. Використання адекватних фінансових інструментів. 5. Використання механізму часткової або повної передоплати за продукцію, що відпускається. 6. Використання зовнішніх джерел короткострокового фінансування. 7. Розробка системи знижок для покупців. |
1. Скорочення всіх видів витрат. 2. Відстрочення платежів по зобов'язаннях. 3. Використання знижок, що надаються постачальниками. 4. Передивляється інвестиційних програм. 5. Податкове планерування|. 6. Перехід до вексельних розрахунків і взаємозаліків. |
|
Довгострокові |
1. Додаткова емісія акцій або емісія облігацій. 2. Пошук стратегічних партнерів і інвесторів. 3. Реструктуризація компанії. |
1. Висновок довгострокових контрактів з постачальниками сировини, матеріалів і комплектуючих, що передбачають знижки, відстрочення платежів і інші пільги. 2. Податкове планерування. |
Інша ситуація, з якою може зіткнутися підприємство, - це надлишок грошових коштів в окремі моменти часу, що утворюється у зв'язку з тим, що величина позитивного грошового потоку перевершує потреби компанії в грошових виплатах. В даному випадку неминуче виникає питання про їх доцільне використання (інвестуванні).
Необхідність інвестування (природно, в даному випадку йдеться про короткостроковому вкладенні засобів) обумовлена тим, що при надлишку грошових коштів компанія зазнає збитки, пов'язані або з упущеною вигодою від недовикористання потенційно прибуткового розміщення вільних засобів, або з їх знеціненням в результаті інфляції.
Управленческое рішення відносно інвестування тимчасово вільних засобів повинне відповідати звичайним вимогам до інвестицій як таким (вкладення мають бути ліквідними, безпечними і прибутковими).
Фінансове забезпечення інвестиційного процесу - це, по суті, участь фінансів в відтворенні основного капіталу. У економічній теорії розвинених країн розрізняються поняття фінансування і інвестування .
Процес визначення джерел і виділення (залучення позики) грошових коштів для інвестицій називається фінансуванням.
Процес вживання грошових коштів як довгострокові вкладення означає інвестування, тобто фінансування передує інвестуванню.
Визначення джерел формування інвестиційних ресурсів компанії є одному з найважливіших завдань для успішного функціонування бізнесу і успішної реалізації інвестиційних проектів.
Важливою особливістю вибору джерел формування інвестиційних ресурсів є досить широка їх альтернативність для задоволення одних і тих же інвестиційних потреб компанії. Ця альтернативність формується не лише в діапазоні можливого залучення власних або позикових джерел інвестиційних ресурсів (наприклад, власний капітал або довгостроковий кредит), але і в діапазоні кожного з цих видів капіталу, що залучається (власний капітал, що залучається з внутрішніх або зовнішніх джерел; позиковий капітал, що залучається у формі довгострокового кредиту банку, фінансового лізингу або облігаційної позики).
За чинним законодавством інвестиційна діяльність на території України може фінансуватися за рахунок:
- власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів інвестора (прибули, амортизаційних відрахувань, грошових накопичень і заощаджень громадян і юридичних осіб, засобів, що виплачуються органами страхування у вигляді відшкодування втрат від аварій, стихійних лих і інших засобів);
- позикових фінансових коштів інвестора або переданих ним засобів (банківські і бюджетні кредити, облігаційні позики і інші засоби);
- притягнених фінансових коштів інвестора (засобів, що отримуються від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів, громадян і юридичних осіб);
- фінансових коштів, підприємств, що централізуються об'єднаннями (союзами), в установленому порядку;
- засобів федерального бюджету, що надаються на безповоротній і поворотній основі, засобів бюджетів суб'єктів Російської Федерації;
- засобів позабюджетних фондів;
- засобів іноземних інвесторів.
При всьому різноманітті джерел фінансування основними методами інвестування є самофінансування, кредитний, бюджетний, а також комбінований методи.
У основі вибору конкретних джерел формування інвестиційних ресурсів з можливих їх альтернатив завжди лежить порівняльна їх оцінка по критерію вартості капіталу, доповнювана обліком ряду інших чинників.
При виборі джерела фінансування компанія дотримується тієї або іншої стратегії. В рамках стандартного підходу можна представити трьох типів стратегії залучення фінансування:
1. змінна частина оборотних коштів, підвладна сезонним і кон'юнктурним коливанням;
2. постійна частина оборотних коштів;
3. основні засоби;
4. стійкі джерела фінансування (власний капітал, довгострокові зобов'язання і спонтанна кредиторська заборгованість);
5. короткострокові кредити і позики;
6. вкладення в коштовні папери (депозитні рахунки);
7. продаж коштовних паперів, залучення короткострокових кредитів для фінансування пікових потреб.
Визначення джерел формування інвестиційних ресурсів компанії має ряд відмітних особливостей. Однією з таких особливостей є те, що інвестиційний процес в рамках більшості інвестиційних проектів характеризується досить тривалим періодом, що відповідно визначає і довгострокове відвернення фінансових коштів на інвестиційні цілі. Тому джерелами формування інвестиційних ресурсів окрім власного капіталу можуть виступати, як правило, лише довгострокові кредити і позики, а також фінансовий лізинг. Короткострокові позикові інвестиційні ресурси використовуються в процесі інвестиційної діяльності лише в виняткових випадках. Крім того, при виборі джерел формування інвестиційних ресурсів слід врахувати, що їх надання компанії на тривалий період формує для кредитора вищий рівень фінансової риски (порівняно з короткостроковим кредитуванням), що відповідно істотно підвищує вартість позикових інвестиційних ресурсів і визначає необхідність надійнішого їх забезпечення (додатковими гарантіями, заставою, заставою і тому подібне). З врахуванням цих умов вартість пропонованого довгострокового позикового капіталу на вітчизняному фінансовому ринку часто перевищує не лише вартість власного капіталу (з врахуванням податкового його навантаження), але і можливий рівень інвестиційного доходу компанії (що робить його інвестиційну діяльність, зв'язану з використанням позикового капіталу, неефективною). Тому в процесі вибору джерел формування інвестиційних ресурсів фірми їх вартість повинна порівнюватися не лише між собою, але і з прогнозованим рівнем інвестиційного доходу.
І, нарешті, при виборі конкретних джерел формування інвестиційних ресурсів слід враховувати прогнозовані пропорції об'ємів окремих напрямів інвестування - реального і фінансового. Якщо фінансове інвестування компанії здійснюється переважно за рахунок власних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів, то реальне - за рахунок ширшого круга як власних, так і позикових засобів.
3.2 Пропозиції щодо формування фінансової стратегії по виведенню підприємства з кризисного фінансового стану
На фінансову стійкість підприємства робить вплив безліч всіляких факторів. З внутрішніх - це галузева приналежність підприємства, структура випускаємої продукції, її частка в платоспроможному попиті, розмір сплаченого статутного капіталу, величина і структура витрат, стан майна і фінансові ресурси, оперативність оновлення асортименту продукції, що випускається, компетенція і професіоналізм керівників і ін.
До зовнішніх чинників, безпосередньо не підконтрольним фірмі, відносяться: платоспроможний попит населення, грошово-кредитна, бюджетно-фінансова, торгівельна політика, політика здобуття доходів, державне регулювання іноземних інвестицій, міра інтенсивності конкуренції, ринкова влада покупців і постачальників, загроза появи на ринку нових конкурентів і виробів.
Істотним чинником фінансової стійкості є показники ліквідності. Брак грошових коштів і надмірна величина кредиторської заборгованості свідчить про низький рівень поточної ліквідності на підприємстві. Відомо декілька способів мобілізації засобів, які можуть в короткий термін вирішити проблему забезпечення підприємства оборотними коштами і фінансування в цілому без допомоги держави:
Перший спосіб характеризується зменшенням запасів і витрат. Проте з'являється проблема збуту продукції при збільшенні обсягу виробництва.
До другого способу відноситься економія витрат, що передбачає економне витрачання сировини і матеріалів.
Третім способом є позбавлення від зайвого устаткування, що дозволяє вивільнити частину власних коштів і перерозподілити їх на поповнення оборотних коштів підприємства.
Четвертий спосіб передбачає перехід до випуску нової продукції з врахуванням швидкості її звороту короткого циклу виробництва, високої міри переробки, близькості до кінцевого споживача.
П'ятий спосіб це - орієнтація лише на платоспроможний попит і його стимулювання, що вимагає створення дистриб'юторських і власних торгівельних мереж для прискорення оборотності готової продукції.
Враховуючи невизначеність ситуації і можливі ризики, для поліпшення фінансового стану необхідно розробити ряд варіантів підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності. При цьому використовуватимемо захисну тактику, яка ґрунтується на проведення заходів внутрішнього порядку, пов'язані із скороченням втрат, використанням внутрішніх резервів, перестановкою кадрів, зміцненням дисципліни, відстроченням кредитів, розрахунків з постачальниками і підрядчиками і так далі
Після реструктуризації (узгодження відстрочення і конкретного графіка повернення) накопиченої заборгованості будівельна організація зможе нормально функціонувати без серйозних змін в його політиці і діях.
Мета пропозиції до формування фінансової стратегії - вивести підприємство з кризисного фінансового стану. Пропозиції до розробки фінансової стратегії по виведенню підприємства з кризисного фінансового стану містяться в таблиці. 3.1 Вони сформовані по об'єктах фінансової стратегії з варіантами оптимізації складових фінансової стратегії.
По трьох запропонованих варіантах оптимізації складових фінансової стратегії, викладених в таблиці. 3.1, розраховуємо показники фінансової стійкості підприємства. Пропозиції до формування фінансової стратегії підприємства по виводу підприємства з кризисного фінансового стану представлені в табл.3.1.
Суть пропозицій полягає в наступному:
1) Підприємство реалізує 10% основних засобів; скорочує дебіторські заборгованості (за рахунок збільшення швидкості її оборотності) на 20%; знижує запаси і витрати на 5%; спрямовує 100% прибутку на розвиток виробництва; добивається здобуття короткострокового бюджетного кредиту у вигляді відстрочення по сплаті податків і платежів у розмірі 29 млн. грн. (25 млн. грн. по соціальному страхуванню і забезпеченню, 4 млн. грн. по заборгованості перед бюджетом).
2) скорочує дебіторські заборгованості (за рахунок збільшення швидкості її оборотності) на 10%; знижує запаси і витрати на 5%; направляє 100% прибутку на розвиток виробництва; досягається здобуття довгострокового бюджетного кредиту у вигляді відстрочення по сплаті податків і платежів у розмірі 29 млн. грн. (25 млн. грн. по соціальному страхуванню і забезпеченню, 4 млн. грн. по заборгованості перед бюджетом).
3) Підприємство реалізує 5% основних засобів; скорочує дебіторські заборгованості (за рахунок збільшення швидкості її оборотності) на 5%; знижує запаси і витрати на 5%; оптимізує кредиторську заборгованість за рахунок довгострокового відстрочення погашення заборгованості перед постачальниками і підрядчиками у розмірі 15%; досягає здобуття фінансування за рахунок зарубіжного гранту на основі тендеру на 30 млн. грн.; направляє 100% прибутку на розвиток виробництва.
Можна з певною мірою умовності виділити наступні три типа фінансової ситуації характерні для даного підприємства і охарактеризувати їх.
1) Абсолютно стійка фінансова ситуація характеризується тим, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними засобами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається украй рідко. Більш того, вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, оскільки означає, що адміністрація не уміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джерела засобів для основної діяльності.
2) Нормально стійка фінансова ситуація характеризується тим, що підприємство використовує для покриття запасів різні «нормальні» джерела засобів - власні і притягнені (власні оборотні засоби; короткострокові позики і позики; кредиторська заборгованість по товарних операціях).
3) Нестійка фінансова ситуація характеризується тим, що підприємство для покриття частини своїх запасів вимушено залучати додаткові джерела покриття, що немає у відомому сенсі «нормальними», тобто обґрунтованими.
Результати розрахунку оптимізації показників| фінансової стійкості наводяться в табл.3.2.
ВИСНОВОК
Можна сказати, що виникнення довгострокових зобов’язань у сучасних умах є об’єктивною необхідністю, враховуючи стан та кон’юнктуру національної економіки, де ціна кредиту та позикового капіталу коливається з великими варіаційними відхиленнями. Якщо охарактеризувати склад структуру зобов’язань підприємства звичайно для більшості підприємств найбільшу питому вагу будуть займати поточні зобов’язання, оскільки вони пов’язані з поточною діяльністю і відображають переважно поповнення обігових коштів. Якщо говорити про склад і структуру довгострокових зобов’язань то вони займають значно меншу частку, і пов’язані перш за все із капітальними інвестиціями і покращенням стану основного капіталу. Відповідно серед довгострокових зобов’язань найбільшу частку займають довгострокові кредити банків, оскільки саме бесівські кредити виступають джерелом покращення та поповнення основних фондів, якщо підприємство не бажає залучати додатково вкладений капітал. Слід зазначити, що питання врегулювання довгострокових відносин у сучасному суспільстві є дуже важливим але досі залишається неврегульованим, оскільки постійно відкладається.
На мою думку довгострокові зобов’язання на даний момент часу є найбільш стабільним та надійним джерелом поповнення позикового капіталу та покращення стану основних фондів, бо саме це і являється метою залучення довгострокових зобов’язань. Отже, основною проблемою для підприємства виступають питання організації співпраці з кредиторами та їх правильний вибір. Важливою умовою ефективності залучення довгострокових зобов’язань є обґрунтування їхнього обсягу на основі реальних та достовірних розрахунків та визначення окупності їхньої вартості в конкретних умовах сьогодення.
В результаті проведеного аналізу ліквідності баланса та фінансової стійкості підприємства ООО «Спектр» можна зробити висновки, що у підприємства відносно стійкий фінансовий стан, при якому гарантирується платьожездатність, але наявні тенденция до його зниження. На предприятии увеличилась доля собственных оборотных средств, необходимых для его финансовой устойчивости. А также произошло увеличение величины финансового левериджа на 14%, что свидетельствует о повышении финансовой зависимости от внешних инвесторов. Поэтому необходимо повышение этого показателя путем привлечения временно свободных источников средств в оборот предприятия (резервного фонда, фонда накопления и потребления), кредитов банка на временное пополнение оборотных средств и др.
В тоже время о нехватке заемного капитала свидетельствует коэффициент самофинансирования (отношение собственного капитала к заемному). На конец отчетного периода произошло его снижение преимущественно за счет увеличения кредиторской задолженности.
Для полноты характеристики финансового положения предприятия необходимо рассчитать коэффициенты ликвидности и произвести анализ ликвидности. Были рассчитаны коэффициенты: текущей, быстрой и абсолютной ликвидности. Коэффициент текущей ликвидности, который снизился на конец отчетного периода, но все-таки свидетельствует о том, что организация в состоянии покрыть свои срочные обязательства.
Коэффициенты абсолютной и быстрой ликвидности удовлетворяют предъявляемым к ним требованиям. Это говорит о том, что предприятие в текущий момент может покрыть имеющимся у него банковским активом большинство наиболее срочных обязательств и краткосрочные пассивы.
Устойчивое финансовое состояние достигается при достаточности собственного капитала, хорошем качестве активов, достаточном уровне рентабельности с учетом операционного и финансового риска, достаточности ликвидности, стабильных доходах и широких возможностях привлечения заемных средств.
Проведенное исследование позволило сделать ряд предложений, направленных на улучшение и восстановление финансового состояния предприятия. Для того чтобы ООО «Спектр» могло в дальнейшем повысить свою платежеспособность, руководству предприятия необходимо принять ряд мер для оздоровления предприятия:
На основании результатов проведенного анализа финансового состояния ООО «Спектр» можно сделать следующие рекомендации по повышению квалификации финансового положения предприятия:
по возможности сокращать задолженность предприятия, как дебиторскую, так и кредиторскую: несколько ужесточить политику предприятия к крупным дебиторам, высвобождая денежные средства, искать новые источники собственных средств для погашения кредиторской задолженности, не прибегая к заемным средствам и не затягивая предприятие в долговую яму.
Контролировать состояние расчетов по просроченным задолженностям. В условиях инфляции всякая отсрочка платежа приводит к тому, что предприятие реально получает лишь часть стоимости выполненных работ, поэтому необходимо расширить систему авансовых платежей.
Стремиться к ускорению оборачиваемости капитала, а также к максимальной его отдаче, которая выражается в увеличении суммы прибыли на один рубль капитала. Повышение доходности капитала может быть достигнуто за счет рационального и экономного использования всех ресурсов, недопущения их перерасхода, потерь. В результате капитал вернется к своему исходному состоянию в большей сумме, т.е. с прибылью.
Наиболее эффективное использование вычислительной техники и внедрение программного обеспечения, наиболее подходящего для данного предприятия.
Таким образом, вышеперечисленные мероприятия будут способствовать установлению устойчивого финансового состояния ООО «Спектр», что представляет несомненный интерес для потенциальных инвесторов; для банков, предоставляющих кредит; для налоговой службы; для руководства и работников предприятия.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 р. // Законодавство України. – 12 с.;
Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. // Законодавство України. – 132 с.;
Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р. // Законодавство України. – 230 с.;
П(С)БО 11 "Зобов'язання";
П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств";
П(С)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін"
Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К.: Алерта, 2006. – стор. 786 – 792;
Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. – Житомир: ЖІТІ, 2000, стор. 340 – 380;
Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. Ч.4. – Луганськ, 2004. – с. 98 – 103;
Энтони Р.Н. Основы бухгалтерського учета. – М., 2003. – с. 432;
http://www.buhgalteria.com.ua/
http://www.minfin.gov.ua/
http://www.probusiness.in.ua/
International Financial Reporting Standards 2005. – IASB, 2005.
Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С.Ф.Голова. – Дн.: Баланс-клуб, 2001.
Велш Г., Шорт Д. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997.
Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік та фінансова звітність за міжнародними стандартами: Практ. посібник. – К.: Лібра, 2004.
Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. Ч.4. – Луганськ, 2004.
Райс, Ентоні. Розкриття таємниці фінансової звітності / Пер. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – Дн.: Баланс-клуб, 2001.
Сигел Дж., Шим Дж. Словарь бухгалтерских терминов / Пер. з англ. – М.: ИНФРА - М, 2001.
Энтони Р.Н. Основы бухгалтерського учета. – М., 2003.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 208с.
Шеремет А.Д. Анализ активов организации // Бухгалтерский учет. – 2004. – №8. – С. 56-59.
Экономический анализ: Учебник для вузов/Под ред. Э40 Л. Т. Гиляровской. – 2-е изд.,доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 615с
